Історія Володимира Великого, як її написав Семен Скляренко, — це історія апріорної невдачі копіювання зовнішньої форми імперії як компенсації власного нею приниження, це історія про небезпеку непропрацьованого постколоніального синдрому і про важливість власного культурного наповнення форми.
Багато років, навіть десятиліть ми змагалися, хто краще проаналізує маніпулювання. А зараз замість маніпулювання прийшло бикування. Досить почитати, як формулюється реакція на їхні щоденні, просто щоденні кризи, щоб помітити цей стиль.
Те, що відбувається зараз у Львові, кульмінацією конфлікту між «двома львовами», який аж ніяк не вичерпався результатами виборів рік тому. Кумедно, що попри всі реальні проблеми та небезпідставні звинувачення приводом стала не корупція, не незаконні забудови, не непрозоре виділення землі, не неефективні дії комунальних служб і навіть не карантинні проблеми, а пам’ятник маловідомому композитору.
