Вчитель повинен цікавитися трьома речами – своїм учнем, своїм предметом і своєю власною долею. Педагогіка виходить з того, що ми здатні виховувати тільки доти, доки відчуваємо потребу виховувати самих себе. І школа повинна виховувати. Передавати знання – замало.
Ми не маємо іншого народу. Це ж все від нього. Він носій влади, він «наголосовує» і президентів, і парламент, і все на світі своїм вільним рішенням. Йому ніхто не приставляє кулемет до лоба, як, напевно, білорусам, і каже: «Голосуйте за бацьку». В Україні такого не було, вся ця народна глупота себе показує без зовнішнього примусу.
Кістяки в шафах європейської історії було замуровано, здавалося, назавжди. Ми встигли виростити ціле покоління, готуючи його до зовсім іншого світу. Виросло ціле покоління з вірою в Фукуямин “кінець історії”: що все буде добре і ура – вперед, дорогі діти... Відповідно, коли в 2014 році це минуле вивалило їм чоботом двері: “Привіт, я – твоє майбутнє”, то дорогі діти досі не можуть повірити.
