Політика Зеленського – це політика потенційної жертви, яка своєю безсилістю і безконтрольними обіцянками лише заохочує агресора продовжити тиск. Десь так само «гопники» відчувають людей, яких можна абюзити. Але цього комплексу жертви ми можемо позбутися.
...навіть у якихось “м’якших” випадках травмовані концтаборами батьки або знецінювали потім усі проблеми своїх дітей, вважаючи їх несуттєвими на тлі Аушвіца, або так затято намагалися захистити сім’ю від будь-яких небезпек, що мимоволі перетворювалися на табірних охоронців.
Україна за два роки моєї відсутності радикально змінилася – це була країна, якої я не впізнавав, країна часів Януковича… Очевидно, що для мене все це було доволі непросто і драматично. Думаю, доволі точно відчитували ситуацію ті, хто виявляв певний скепсис. І першим скептиком був я сам, тому що розумів: ті величезні виклики, які поставали і перед народом, і державою, перевершують мої людські можливості.
Я ріс в атмосфері 70-их років, в атмосфері, коли навіть ті люди, які боролися за Україну, не вірили, що Радянський Союз колись розпадеться, що цій гідрі можна буде відрубати голову. Знаючи якісь речі зсередини, розуміючи, що таке тоталітаризм і як він спотворював душі людей… Я ненавиджу радянський тоталітаризм.
