Транслітерація слов’янських власних назв – на противагу адаптації – стає дедалі поширеніша, і, либонь, невипадково. І якщо нам, українцям, залежить на тому, щоб нашу столицю англійською писали як Kyiv, то чому ми не маємо передавати імена сусідів по-їхньому?
Політичний консенсус дати спокійно померти замовнику вбивства Ґії Ґонґадзе, правозахисник Портнов, нелюстровані судді Майдану, вбивці Небесної сотні, звільнені в залі українського суду. Все це намітають нам на дорогу програні битви зі злом. Воно, мімікруючи, множачись, створює у людей відчуття поразки, вірити у власну державу. Якщо справедливість не перемагатиме, цей Левіафан пожиратиме наше майбутнє ще довгі роки.
Коли йдеться про персональну кризу, я ніколи не мав сумнівів у тому, чи Бог існує, чи істини, які Господь нам відкриває, чи вони є правдиві чи ні. Але кризи віри є у кожної людини, яка шукає нові відповіді на нові питання, які ставить життя. Я би не говорив про кризу, я б говорив про пошук. Такий пошук є постійний.
Що далі, то міф стає все абсурднішим – як і святкування 9 травня. До бутафорських меморіалів, споруджених у роки «застою», додалися ще й бутафорські ветерани. І проходять ці урочистості часто під бутафорські пісні, що створені в роки «застою».
