Він спробував прокрутити, як усе почалося. Спершу зникло революційне ґрафіті. Один за одним було скасовано проґресивні закони. З будівлі парламенту зник тризуб, а на його місці зʼявився герб УССР... Та насправді все почалося з експреса. Його скасували, і потяги між Франківськом і Львовом знову їздили по три і більше годин.
Я спробувала це, і мені сподобалося. Зрозуміла, що незалежність – це не подія, а процес. Це не факт, а стан. Це не статика, а рух. Один раз спробувавши, не можеш зупинитися. Стаєш незалежною в думках, в емоціях і діях. Бо хочеш свого, справжнього – своїх думок, своїх книжок, своїх пісень, свій бізнес, свою справу, свою політику.
Дуже велика кількість людей як дивилися на своє життя через телевізор, так і продовжують це робити. Для них що Майдан, що війна – це реаліті-шоу, яке можна перемкнути на щось більш спокійне.
Не вирішено, що таке Україна, український народ, чого ми взагалі прагнемо. Того, аби просто розвиватись і бути все ситішими, виявляється, замало. Бо нині ми ситі як ніколи раніше, та задоволення від цього отримують тисячі, ну нехай десятки тисяч. І така непромовленість мети та шляху є великою поразкою.
