Є люди, які живуть так змістовно, що впливають на світ, який їх оточує, творять свій мініпростір, своє середовище, змінюючи його на краще. Зазвичай ці люди багатогранні. А в багатогранній людині складно щось виокремити.
Львівський архітектор Маркіян Коссак належав до тих, хто мав багато талантів і особистих рис. Створив понад сотню архітектурних і дизайнерських проєктів. Був екозахисником, людиною глибокого світогляду, відповідальним, справжнім українцем. З думкою Маркіяна рахувалися: його як експерта запрошували до обговорень складних питань, пов’язаних із будівництвом та архітектурою, прийняттям важливих рішень, де він давав свою фахову оцінку. Його думку брали до уваги, коли поставало питання старих аварійних будинків. Його запрошували на програми, присвячені збереженню довкілля у будівничій царині. Або ж коли аналізували ідеї та цінності Революції Гідності, активним учасником якої був.
Його постать і гра на ударних інструментах гармонійно вписалися в гурт «Ойкумена», солісткою й бандуристкою якого є дружина Маркіяна, Олена.
Жив негаласливо, тихо, по-філософськи, не прагнув бути в епіцентрі уваги, однак усе, що робив, залишало помітний слід. Перефразовуючи вислів його мами, письменниці Еви Гати, Маркіян притягував добро своїми думками, словами, діями.
Хвороба втрутилася в його життя безжально й неочікувано. Усього кілька місяців від перших симптомів до встановлення діагнозу, всього п’ять діб у реанімації. Він відійшов з цього світу у 40 років зі словами: «Я переможець» – і в цьому був сенс усього його життя, адже те, що зламало його тіло, аж ніяк не подужало духу.
Творив красу
Маркіян змалку малював церкви. І батьки думали, що їхній син хоче стати священником, адже духовне життя було йому близьке, читав багато духовної літератури. Однак більше цікавився архітектурою. Вона супроводжувала його зі самого дитинства. Бабуся по татовій лінії теж була архітектором.
Він не просто малював чи щось придумував, а надавав нового сенсу предметам, що вже стали непотрібними. Так стару мамину шкіряну спідницю перетворив на естетичне панно. А полотна з ледь помітними слідами старих картин, які знайшов у підвалі, з-під його пензля стали цікавими сучасними витворами. Як розповідає Олена, Маркіян міг взяти листочок, приліпити його і зробити аерографіку. Любив засушити листя, нарізати його і зробити фактуру. Не мав поняття щось викинути. Дружина згадує, як в одному зі своїх перших дизайнерських об’єктів, невеликому помешканні на Краківській, де від входу відразу потрапляєш до кухні, архітектор продумав усе до подробиць, аби зберегти автентику. З неабияким натхненням повирізав на старій австрійській цеглі відтиски назви фабрики і виклав із них карниз.
До старовини ставився надзвичайно трепетно. Переконував клієнтів не викидати того, що вони вважали мотлохом. Реставровував меблі, двері, крісла, надаючи їм нового життя. Такими предметами заповнював простір власного помешкання: тепер відчищені дверцята старої пічки слугують на шафці ванної кімнати, а одна зі стін заповнена цікаво викладеним старим кахлем. Він любив поїхати до Звенигорода, назбирати якихось камінців, повідчищати їх і зробити щось гарне. Якось Оленка запитала: «Де ти то відшуковуєш?» – «Я студентом їздив туди на розкопки, то знаю, де шукати», – відповів.
Своєю архітектурою робив людей щасливими
Маркіян Коссак якийсь час працював на фірмі архітектором, але вже тоді взявся за розробку дизайну помешкань. А коли на роботі настали скрутні часи і його скоротили, то зважився заснувати компанію «Конструктив», щоб проєктувати сучасні будівлі. У створенні чи то одноосібних, чи то котеджних, чи то багатоквартирних будинків продумував усе до подробиць. Таким чином у проєктах його просторів передбачено не лише паркінги для автівок, а й місця для паркування велосипедів, доступність для людей з інвалідністю. Один із його нереалізованих проєктів – концепція реконструкції будівлі з розширенням реабілітаційного центру для осіб, які потребують медичної підтримки, де вони могли б також проживати. На території центру планував спорудити церкву.
– Його підхід до архітектури був раціональним і водночас чутливим до контексту: Маркіян умів поєднувати концептуальну ясність, інженерну точність та повагу до середовища, у якому створював проєкт. Він став не лише керівником, а й наставником для всієї команди – тим, хто власним прикладом задавав високу планку якості, відповідальності та людяності, – згадує архітектор компанії Юрій Гаврада.
Маркіян Коссак також заохочував своїх колег до участі в міжнародних проєктах. Таким чином спроєктував і зі своєю командою напрацював та здійснив повний цикл конструктивного проєктування збірного каркаса будівлі з дуже складною геометрією – 79 & Park у Стокгольмі. За його проєктом також збудовано будинок в естонському Талліні.
Кожна архітектурна споруда, яку часто називають музикою в камені, передає цінності її автора. Ця сентенція яскраво виражена в роботах Маркіяна Коссака, адже він творив концепції не лише архітектурних споруд, а й простір навколо них.
Однак архітектор пережив і складні часи. На початку компанія отримувала небагато замовлень, адже тоді в суспільстві панував несмак. Зрештою, багато хто просто не звертав уваги на естетику, а ще комусь на таке бракувало коштів. Після Революції Гідності справи пішли краще. Маркіян працював і як дизайнер, і як архітектор. Завжди брався за новаторські ідеї.
Під його керівництвом за 18 років існування фірми виросло чимало архітекторів, дизайнерів, інженерів. Маркіян радів за їхні успіхи. Цінував колег, які люблять свою справу, мають хист, не бачать свого життя без архітектури.
Особливістю робіт «Конструктиву» стали низькоповерхові будівлі. Ні Маркіян, ні його колеги не проєктували багатоповерхівок. Він був переконаний, що Львову не притаманні висотки, що від них місто губить свій шарм.
У кожному районі нашого міста є будівлі, спроєктовані в «Конструктиві». Маркіян Коссак просував ідеї блокових будинків. На його думку, це найкраще рішення, що не дозволить перетворити Львів на мурашник, адже був переконаний, що в мурашнику люди себе погано почувають. Завжди наголошував, що кожне архітектурне рішення має створювати психологію простору, що сприяє відновленню людини. Один із надзвичайно цікавих і важливих проєктів, ідея якого теж належить Маркіянові, «Є Надія».
– Коли почалася повномасштабна війна, ми шукали вимушеним переселенцям житло, возили їх туди, розселяли, – розповідає Олена. – Я як психологиня працювала з ними в багатьох притулках, куди вони з’їжджалися. І Маркіян якось задумався про проєкт «Є Надія»». Чим він цікавий? Це модульні будинки збірно-розбірного типу. Їх можна швидко зібрати навіть на невеликій ділянці, коли власне житло зруйноване, а за потреби так само швидко розібрати й перевезти в інше місце. Таким чином можна всюди мати свій прихисток.
До кінця квітня 2022 року проєкти були готові. Щоправда, на сьогодні вони ще не втілені. Очевидно, стануть актуальними тоді, коли українці повертатимуться на свої території.
Як акцентує Юрій Гаврада, проєкти, які робив Маркіян, вирізнялися стриманою естетикою, увагою до пропорцій, логікою простору й умінням точно працювати з матеріалом:
– Маркіян залишив після себе не лише реалізовані будівлі та проєкти, а й спосіб мислення, який продовжує жити в нашій роботі. Ми зберігаємо й розвиваємо створену ним школу архітектури – чесну, уважну, структурну, відповідальну перед містом і людьми.
Дбав, щоб компанія була середовищем
Коли робота виходить за межі ремесла, то стає натхненням. Так було в Маркіяна. Цим надихав колег.
– У нас сформоване таке середовище однодумців, у якому всі прекрасно себе почувають, бо живуть цим. Трапляється, що хтось з нами надовго не затримується. Але ми завжди раді всім. Знаємо, що працівник, який до нас зайшов навіть на коротко, виходить уже зовсім іншим, наповненим зсередини, – ділиться Олена, яка в «Конструктиві» обіймає посаду маркетолога.
Маркіян захоплювався сильними жінками. Вважав себе феміністом. Казав, що сила України – в сильних українських жінках. Вважав, що жінки загалом розумніші за чоловіків, але не завжди мають можливість це проявляти. Мріяв, щоб їх у фірмі було хоча б стільки, як чоловіків, але від початку якось так складалося, що чоловіків завжди було більше. Однак коли почалася повномасштабна війна, колектив змінився – дехто з чоловіків пішов воювати, троє, на жаль, загинули. Відтоді жінок стало більше.
Ще одна, не надто типова для керівника риса – тішитися, коли його працівниці йдуть у декретну відпустку. Маркіян заохочував їх народжувати дітей, але радив за якийсь час пробувати працювати дистанційно і сприяв тому, кажучи: «Ви не повинні на три роки випадати зі суспільного життя, тому що втратите себе як фахівці».
Він завжди підтримував материнство, розвиток жінки, її роль у соціумі. Ось це, мабуть, для нього було явищем сильної жінки, – розмірковує Олена.
Завдяки Маркіянові як керівникові «Конструктив» став не лише місцем праці для тих архітекторів, які знайшли себе там, а й середовищем. Він дбав, аби всі на роботі чудово й комфортно почувалися.
Дотримувався філософії краси й любові
Очевидно, те, що «Констуктив» зародився того ж року, що й подружжя Коссаків, має якусь закономірність, адже як у родину, так і в роботу їм вдавалося вкладати багато любові.
Олена й Маркіян познайомилися 20 років тому у "Львівській політехніці", де навчалися: він – на архітектурі, вона – на економіці. Їхні спільні роки були наповнені любов’ю. І ця наповненість тепер дає Олені сили проживати свою втрату:
Коли я його вперше побачила, то відразу подумала: Боже, який він красивий. А ще коли дізналася, що його ім’я Маркіян… А воно завжди було моїм найулюбленішим. Між нами тоді відразу пробігла якась іскорка. Це було взаємно. Через два роки ми одружилися. Народили трьох дітей. Все життя були дуже близькими. Багато часу проводили разом, позаяк працювали разом, мали спільний бізнес. Разом грали в «Ойкумені». Щоранку спільно планували день. Звісно, в наших стосунках бувало різне, і це характеризує здорові стосунки. Але розривів, розставань, окремого проживання ніколи не було. Виникали побутові конфлікти, якісь непорозуміння, але їх вдавалося згладжувати. Ми обоє вибухові і якщо сварилися, то відразу. Наш конфлікт не міг тривати навіть кілька годин. Маркіян завжди першим прагнув усе залагодити.
Із великою любов’ю чоловік спроєктував власний заміський будинок. З любов’ю його доглядав, облаштовував територію. В усе, що робив, вкладав любов.
Із дитинства мав проблеми з руховим апаратом. Йому було важко ходити. Бігати взагалі не міг. А найменша перешкода, навіть маленький камінець, міг спричинити падіння. Падав часто. Вдарявся в голову. Можливо, саме це спровокувало зміни, що з часом переросли в гліобластому. Але проявилася недуга надто пізно, як це зазвичай буває в таких випадках. На початку серпня минулого року раптово почав почуватися зле, швидко втрачати зір. Але найбільше журився не цим, а тим, що перестав бачити красу. Зазвичай завжди був до неї дуже уважний. Коли їхав автівкою, зупинявся, виходив і милувався деревцем, листочком, травичкою, квіткою. А тепер йому стало надзвичайно боляче не бачити цього.
Був громадським активістом
Попри проблеми зі здоров’ям, Маркіян був активним учасником двох Майданів. Коли під час Революції Гідності грейдери почали їхати на протестантів, то взяв квиток і вирушив до Києва. Перед тим міркував, що би таке зробити, аби ні грейдер, ні бетон не взяв. І придумав, що для цього можна використовувати шини.
– Не можу стверджувати, що він перший це вигадав. Цілком можливо, що перед тим у когось із майданівців виникла така пропозиція. Знаєте, існує думка, що митці можуть одночасно продукувати однакові ідеї. Тому цілком можливо, що вона дозріла в колективному несвідомому. Бо часто так було: Маркіян щось видавав – і всі навколо це підхоплювали. Перед поїздкою до Києва він прийшов в офіс та розіслав по соцмережах свої схеми складання тих шин. І поїхав робити їх та будувати захисні споруди для мітингувальників, які потім використовували як димову завісу.
А коли почалася повномасштабна війна, то дуже поривався на фронт. Казав: піду хоч водієм. «Як ти підеш? Ти ж не бігаєш взагалі», – нагадувала дружина. Через його специфічну ходу військові сприймали Маркіяна за свого. Це ще більше його засмучувало. І він якось причепив собі на наплічника наліпку «Тиловий щур».
Відтак зосередився на активному волонтерстві. Цій частині свого життя приділяв багато часу. Заздрив дружині, яка змогла поїхати на прифронтові території як психологиня медичної групи, ще й прихопила бандуру та грала військовим, щоб підняти їм бойовий дух.
Дбав про екологію
Жодна його робота не могла суперечити природі. Хоч би за що він брався, починав із краси й екології. Переживав через те, що ми, люди, робимо з природою. Засмучувався, що в таку красиву річку Зубру зливають каналізацію. Коли влітку через часті дощі виникали затоплення, то запропонував рішення: використовувати цю воду для поливу ділянок, які цього потребують. Планував облаштувати простір навколо річки, врятувати озеро на Хуторівці. Мріяв активно озеленювати Львів.
– Сьогодні популярні толоки, прибирання парків. А 20 років тому, коли ми з друзями приходили до парку посидіти, то Маркіян завжди агітував нас прибрати навколишню територію. І всі якось до того звикли. А потім ми так само це робили вже з працівниками фірми. Зазвичай усі його екологічні ідеї швидко підхоплювали.
За якийсь час Маркіян ініціював виготовлення екологічних ялинок із дощок. І теж усі навколо почали це робити. А для розвантаження дітей і відволікання їх від гаджетів придумав нейроконструктор з дерева СОКО, який цікавий і для дорослих. Створив авторську педагогічну методику через гру, інтегровану в конструктори, які спроєктував. Був активним учасником культурно-освітніх ініціатив у Львові, просував ідею екологічного виховання через натуральні матеріали.
Читав статті про екологію, дізнавався, як розв'язувати її проблеми. Жодного разу в нього не виникла думка, що якщо щось робить лише одна людина, то це ні на що не вплине. Тим, що багато робить сам, не переймався. Казав: нехай хтось зробить, а наступні будуть повторювати. Усе показував своїм прикладом.
Цьогоріч випало багато снігу, а Маркіяна, який завжди прочищав усю нашу вулицю, вже не було, тож я взяла лопату і пішла відкидати сніг так, як це робив він, – каже Оленка.
Дружина розповідає, що чоловік прагнув робити так, щоб людина не ізольовувала себе від природи, а йшла до неї. Тому проєктував великі вікна, відкриті фасади, максимально екологічні матеріали, мінімум обгороджень, максимум рослин. Йому часто вдавалося переконувати клієнтів, які купили ділянку з деревами, погоджуватися на такий проєкт, щоб зберегти ці рослини.
Нещодавно ми проєктували філію центру «Джерело» на Пасічній, і всередині будівлі теж зберегли дерево, як це зробив би Маркіян.
Наповнював своє життя сенсом
Ще одна частина життя Маркіяна Коссака – етногурт «Ойкумена», солісткою і бандуристкою якого є Оленка. Саме він придумав назву гурту, суть якої полягає в тому, аби через пісні повертати українців додому, до їхньої ойкумени. І виконавці почали втілювати цю місію, поєднавши, на перший погляд, непоєднувані інструменти – бандуру й барабани. Маркіян спочатку дбав про створення музичних спецефектів, був продюсером, знімався у кліпах, а коли перкусист пішов воювати, то замінив його.
– Як він так багато встигав?
Мені завжди ставлять це запитання. Думаю, це йому вдавалося завдяки тому, що ми були в тісній колаборації, дивилися в одному напрямку. Він вважав, що для того, щоб рухатися вперед, не треба лінуватися, слід уникати безладу, не шкодити ні природі, ні людям. Пропагував, що в конфліктах немає жодного сенсу, адже потрібно думати про любов.
– Чи Маркіян був задоволений своїм життям?
Однозначно, так. І свідченням цього є те, що перед смертю, будучи в геморагічному інсульті, доклав максимально, здавалося б, неможливих надзусиль і витиснув зі себе чотири фрази: «Я вас усіх дуже люблю. У мене найкраща в світі сім’я. У мене найкраща дружина. Я переможець».
«Робіть те, що переживе вас. Те, що зробите лише ви і ніхто инший», – сказав головний герой нашого сучасника, письменника Мирослава Дочинця. Маркіян Коссак зумів змістовно наповнити своє життя, і нема сумніву, що все, що він зробив, переживе його. Втім, уже переживає.
09.04.2026