Щороку на початку літа дві найавторитетніші наукометричні бази даних Scopus (далі – Скопус) та Web of Science (далі – ВоС) оприлюднюють рейтинги періодичних наукових видань з усього світу. Рейтинг Скопус досить легко знайти у вільному доступі – наприклад, за посиланням. У наукометричної бази ВоС інша політика, тому доступ до неї платний. Як правило, доступ для науковців є лише за підпискою наукової установи або університету, якщо вони виділили кошти.
Варто наголосити, що наявність максимально великої кількості наукових видань у наукометричних базах Скопус і ВоС є важливим критерієм якості (рівня) науки у відповідній країні. Згідно з оновленим переліком журналів за підсумками 2024 р., наукометрична база Скопус включила до свого переліку 170 українських періодичних наукових видань, а наукометрична база ВоС – 87. Відразу варто наголосити, що Скопус та ВоС виставляють дещо різні вимоги до журналів для їх включення до своїх переліків. Власне у ВоС ці вимоги суворіші, тому й загальна кількість журналів, індексованих цією базою, є значно меншою. Як наслідок, по всьому світу є тисячі наукових видань, які можна знайти у переліку Скопус, але їх нема у переліку ВоС (задля точності зазначимо, що трапляються протилежні випадки, але це винятки). Отже зовсім не дивно, що у Скопус українських журналів індексовано вдвічі більше, ніж у ВоС. Власне саме ВоС й започаткувала практичну наукометрію ще в 1950-х роках і кілька десятиліть була єдиною наукометричною базою.
Оскільки доступ до ВоС є обмеженим, то нижче подано аналіз українських журналів та певне порівняння з деякими іншими країнами саме на основі ВоС, точніше Journal citation report, Core collection. Відразу зазначу дуже позитивну тенденцію: незважаючи на повномасштабну війну, яку веде росія проти нашої країни, протягом останніх років кількість індексованих українських видань у ВоС наукометричних базах постійно зростає. Якщо ж порівняти з 2017 р., то це зростання дуже велике, адже вісім років тому ВоС індексував лише 15 українських журналів (для порівняння: Скопус тоді індексував 58). Теперішня значна кількість свідчить про те, що під тиском відповідних нормативних актів, які ініціював перший склад Наукового комітету (новостворений колегіальний орган з дорадчими повноваженнями при уряді України) в 2017–2019 роках, редколегії багатьох українських журналів адаптували не лише до відносно простих вимог наукометричної бази Скопус, але й до вищих вимог ВоС. Ось яка була динаміка зростання:
2018 р. – 15 журналів
2019 р. – 15 журналів
2020 р. – 81 журнал
2021 р. – 75 журналів
2022 р. – 82 журнали
2023 р. – 81 журнал
2024 р. – 87 журналів
Всі наукові видання, які включено до переліку, Скопус і ВоС ділять за різними галузями наук і навіть вужчими спеціальностями та рейтингують. Об’єктивним показником журналу є його рейтинг серед журналів з цієї самої галузі науки і, ще краще, спеціальності. І якщо конкретне місце видання можна дискутувати, бо різниця, скажімо, у 0.1 в IF (імпакт-фактор) двох журналів мало про що говорить, то приналежність до Q1, Q2, Q3 чи Q4 (1-ї, 2-ї, 3-ї чи 4-ї чверті) є вже значно об’єктивнішим фактором. Зокрема, з-поміж журналів, яким базою ВоС присвоєно Q4, тобто вони належать до 25% з найнижчими показниками (серед всіх журналів певної галузі науки), можна знайти чимало таких, які друкують значну кількість публікацій сумнівної якості. Тобто факт індексування таких журналів означає переважно те, що вони виконують всі формальні вимоги наукометричної бази ВоС. Тому прийнято вважати, що лише віднесення до 1-ї чи 2-ї чверті ( Q1 чи Q2) є свідченням високої якості журналу (звичайно, це автоматично не означає, що відповідний журнал публікує винятково якісні статті, але переважно це саме так). І тут ми приходимо до очевидної проблеми українських наукових видань, оскільки лише дуже незначній чистині присвоєно два найвищі квартилі, а саме: лише 10 у рейтингу ВоС (див. Таблицю 1). Зазначимо, що у рейтингу Скопус ця кількість суттєво вища: 27 журналів. На жаль, 89% індексованих у ВоС українських журналів віднесено до Q3, Q4 або вони взагалі не віднесені до жодної чверті (в останньому випадку це означає, що журнал перебуває на межі виключення з переліку). Як правило (хоч трапляються винятки), це означає, що якість таких журналів є невисокою. Тому редакціям потрібно залучати до редколегій фахівців, які мають авторитет на міжнародному науковому ринку (а не професорів та академіків з високими посадами в Україні), та підвищувати якість рецензування статей, аби бути віднесеними до 1-ї чи 2-ї чверті.
Таблиця 1.
Примітка: у Таблиці зірочка (*) означає, що це найвища чверть журналів, які індексуються з кількох галузей (або спеціальностей). Наприклад, журнал Східний світ (World of the Orient) індексується з чотирьох спеціальностей, але лише з історії він віднесений до Q2.
Можна помітити, що дев’ятьом журналам (окрім Українського історичного журналу) з цієї таблиці присвоєно Q1 або Q2 також і наукометричною базою Скопус. Отже, можна із впевненістю твердити, що в Україні є дев’ять наукових журналів високого наукового рівня. Варто наголосити, що більшість із них – це журнали, які спеціалізуються на гуманітарних науках, зокрема на історії. Очевидно, що інтерес у світі до української історичної науки викликаний повномасштабною агресією росії, яка природним чином призвела до міжнародної зацікавленості Україною.
Цікаво, що в 2018 р., коли Науковий комітет запропонував революційні зміни до формування так званого переліку фахових видань, який традиційно формує МОН, то саме наукова спільнота з представників гуманітарних і соціальних наук виступила категорично проти. Причиною було те, що Науковий комітет пропонував встановити, що для захисту дисертацій з будь-якої спеціальності необхідні публікації у виданнях, індексованих у Скопус або ВоС. Як співавторові тих «революційних змін» (насправді давно назрілих) довелося апелювати аргументами та цифрами у пресі (див., наприклад:). Врешті-решт, було знайдено певний компроміс щодо формування згаданого вище переліку. Оскільки, як тепер виявилося, жодної дискримінації гуманітарних та соціальних наук Скопус і ВоС не проводить (в 2018–2019 рр. про дискримінацію заявляли навіть заступники міністра МОН), то настав час, аби МОН ліквідував так звану категорію «Б» (простими словами – це категорія для журналів-«мурзилок») у згаданому вище переліку. Тобто здобувач наукового ступеню з будь-якої спеціальності мав би захищати дисертацію лише на основі результатів, оприлюднених у періодичних виданнях, які індексуються у Скопус або ВоС. Власне первинний проєкт Наукового комітету у 2018 р. і передбачав, що категорія «Б» буде ліквідована через 5 років. На жаль, замість ліквідації ця категорія журналів невпинно розбухає – зараз у ній понад 1400 «мурзилок». Більшість з них десятиліттями існує і не здатна (або ж нема мотивації) виконати навіть відносно прості вимоги для індексації у Скопус, які змогла виконати понад сотня українських журналів протягом останніх років.
Варто наголосити, що навіть після дуже значного прогресу Україна сильно відстає від інших розвинутих країн зі співмірним населенням. Наприклад, у ВоС за підсумками 2024 проіндексовано 368 польських наукових періодичних видань, тобто в 4 (!) рази більше, з них близько двох десятків віднесені до 1-ї чверті у відповідній галузі науки. Цікаво, що Польща практично наздогнала росію за кількістю індексованих у ВоС видань попри те, що населення країні-агресора в понад три рази більше і видатки на наукову сферу також в рази більші, ніж у Польщі.
Нижче подано перелік першої десятки та деяких інших країн з найбільшою кількістю індексованих журналів.
1. США 5989
2. Англія 4707
3. Нідерланди 1415
4. Німеччина 1158
5. Іспанія 731
6. Швейцарія 684
7. Китай 585
8. Італія 411
9. Бразилія 393
10. росія 379
11. Польща 368
12. Франція 365
13. Японія 361
…
18. Туреччина 274
…
20.Іран 161
…
22.Румунія 140
…
26. Чехія 114
…
30. Україна 87
…
33. Данія 77
34. Австрія 70
Примітка: країни, які перебувають на вершині цього списку, завдячують тому, що провідні світові видавництва (перш за все Springer та Elsevier) в основному базуються у тих країнах. Загалом в переліку ВоС понад 22 тис. журналів.
Також намітилася нова тенденція: більшість високорозвинутих країн проводять політику не так збільшення загальної кількості індексованих журналів, як збільшення частки журналів найвищої якості. Наприклад, ВоС індексує лише 77 журналів Данії, тобто менше, ніж українських, але третина цих журналів віднесено до чверті Q1 (для порівняння – лише два в Україні). У Таблиці 2 подана вибірка, яка наочно демонструє цю тенденцію.
Таблиця 2.
Цю тенденцію варто взяти до уваги головним розпорядникам коштів на науку в Україні. Зокрема, МОН та НАНУ у нормативних актах мали би заохочувати саме ті університети і наукові установи, які є засновниками журналів високого наукового рівня. Наприклад, лише такі журнали могли би отримувати цільове фінансування.
На закінчення хочу звернути на маловідомий, але важливий факт. В Україні видається низка журналів (переважно в інститутах НАН України), які після перекладу англійською та перевидання на Заході перестають бути українськими. Видавці цих журналів, власне конкретні особи, хочуть заробляти гроші та ділити так звані royalty, тому продали всі юридичні права таким відомим видавництвам, як Springer чи Elsevier. Ставши англомовними, всі ці журнали вже не є українськими, тому індексуються у Скопус та ВоС як американські, британські, нідерландські тощо.
Цей процес був започаткований ще в часи СССР, коли він суворо, зокрема фінансово, контролювався з москви. Після набуття незалежності Україною процес став абсолютно неконтрольованим і таке перевидання українських журналів на Заході не приносить жодної користі Україні як державі. На мою думку, цю практику давно треба було припинити. Більше того, після початку агресії росії (нагадаю, що вона триває вже 11 років) деякі перекладні українські журнали попали у ганебну ситуацію. Наведу приклад (очевидно, що він не єдиний). У США видається журнал Journal of Mathematical Sciences, який є перекладом українських математичних видань та видань країни-агресора, тобто такою собі солянкою. Заглянувши за посиланням, кожен читач з мінімальними знаннями англійською помітить, що у редакції журналу серед шеф-редакторів прекрасно поєднуються три члени НАН України з керівниками (або заступниками) російських університетів та наукових установ. Чи не виглядає це ганебним на тлі триваючої повномасштабної агресії росії проти України? І як це поєднується з різноманітними закликами, петиціями та зверненнями тієї ж НАНУ про необхідність ізоляції російської науки та науковців на міжнародному рівні? Не сумніваюся, що високопосадовці з українських наукових установ, які красуються у редколегії Journal of Mathematical Sciences, після повномасштабного нападу росії на Україну стали запеклими українськими патріотами. Але ж Україну треба любити не до глибини душі, а до глибини кишені, як колись казав відомий меценат Євген Чикаленко.
3.09.2025
Роман Черніга,
д-р фіз.-мат. наук, проф., член Наукового комітету в 2017—2023 рр.Голова ГО «Інститут прикладної математики та математичної фізики»
03.09.2025