Цікаві сходини у Відділі культурної праці УЦК
Коли у війні гинуть тисячі й міліони, то ясно, що ніхто не звертає увагу на трагедії, одиниці не привязують ваги до свого власного здоровя, забуваючи про те, що здоровя — це не тільки їхнє власне добро, але це теж дідичне добро нації, її сила і майбутнє. А майбутнє — це вислід сьогоднішньої праці і кожне сьогоднішнє занедбання одиниць відібється відємними впливами на майбутньому нації.
Де шукати почування правдивої сили?
Щоб підняти здоровну проблєму та поставити її в цілу ширину перед очі громадянства, зійшлися в неділю, 5 ц. м. у Відділі Культурної Праці УЦК у Львові представники українського зорганізованого життя, давні діячі українського культурно-здоровного й зокрема абстинентського руху та обговорили в кількох рефератах і в товариській гутірці актуальні питання, що торкаються піднесення здоровної культури українського народу. Сходини відкрив довшою промовою м-р М. Кушнір, як керманич Відділу Культурної Праці УЦК, який доручив у своїх зорганізованих рамах вести пропаґанду здоровної культури серед українського народу рефератові народнього здоровя при Відділі Суспільної Опіки та абстинентському рефератові при Відділі Культурної Праці: тим УЦК підкреслив, що вважає цю ділянку прав за дуже важну та що м. ін. абстинентську пропаґанду треба розуміти як один із засобів виховання народу в дусі зрозуміння ваги здоровя й евгеніки в житті нації. М-р Кушнір підкреслив, що абстинентська акція, перещеплена на ґрунт усіх культурних установ, може причинитися до відродження в нас того змислу змагань, що ми його в останньому часі затратили — і висловив надію, що до проблєму здоровної культури візьмуться всі поважні українські наукові сили та поможуть з успіхом її розвязати. Заслужeний діяч українського абстинентського руху проф. Ю. Каменецький відсвіжив у приявних абстинентські підстави, всі оті фізичні, морально-етичні, расові й волюнтарно-педагог. мотиви, що кермували й кермуватимуть столітнім укр. абстинентським рухом. Сьогодні завважується найбільший нахил до наркотизування, зокрема в шкільної молоді, яка одночасно масово хворіє на сухоти, тому на цьому відтиску треба змобілізувати всіх виховників.
На фронті абстинентської боротьби.
Референт абстинентської акції при Відділі Культурної Праці УЦК — Н. Никифорчик представив вагу створення при рефераті Колегії Абстинентів, щоб витворити поважне відношення всіх відповідальних суспільних чинників до абстинентської боротьби: її здійснюватимуть на терені всіх культурних і виховних українських установ, що зосереджені у Відділі Культурної Праці, всі ті абстинентські діячі, які сьогодні є керманичами чи референтами важних суспільних дiлянок праці Українського Центрального Комітету. Референт УЦК і відродженець Я. Дзиндра подав можливі під цю пору засоби абстинентські пpoпaґанди та організацію живих звязків з усіми осередками культурно-суспільної праці, які на свому терені та в усій пресі, журналах, виданнях і творах письменства, культури й мистецтва відзеркалювали б життя, защіплюючи в нього абстинентську ідею. Колегія Абстинентів стала би середовищем, що виховувало би нових спеціялістів абстинентської пропаґанди. Треба звязатися ще міцніше з німецьким абстинентським рухом, в якому перед веде організація молоді "Гітлерюґенд", що має за собою найвищий авторитет фірера, який в основу виховання положив абстинентську засаду, підкреслюючи нераз, що алькоголізм спричинює багато більше жертв ніж війна в тому самому часі і просторі!
Пєси і фільми для УОТ.
У доповненні м-р Кушнір поінформував про заходи Відділу Культурної Праці у справі видавання абстинентської літератури, серій брошур, обіжників рефератів та додатку у "Вістнику Українського Центрального Комітету". У Львові буде влаштована постійна вистава для приїзжих на зразок подібних у Німеччині. Позатим оригінальна вистава течок зі змістом книжок авторів, світлинами і гаслами, від німецьких фірм дістанемо готові фільми з абстинентською закраскою. Студія Інституту Народньої Творчости звяже абстинентську пропаганду з культурною працею та їздитиме по краю з програмою, в яку ввійдуть інсценізації, пєси, діялоги, що їх автори повинні написати на спеціяльний конкурс. У ділянці плястичної пропаганди зацікавиться образотворчих мистців виготовленням плакатів і скульптур, що змальовували б лихо алькоголізму.
Цікаві проблеми для лікарів
Д-р В. Олесницький порушив у лікарському рефераті ряд проблем, що повинні поцікавити українських лікарів як ось теза про шкідливість алькоголю, дідичність алькоголізму, алькоголізм і евгеніка.
У живій дискусії ствердив д-р Осінчук, референт УЦК для справ народнього здоровя, що здоровна проблема має сьогодні найменше зрозуміння. Признаючи алькоголізм шкідливим, треба його засадничо поборювати, але абстиненцію звязувати з чимось практичним: абстиненти мусять бути більш видайними у праці (голос у дискусії п. Гораля), давати живий зразок у господарці (зразкові городи, сади і т. п.) Алькоголія і евгеніка (проблема расового наслідства) повинна захопити лікарський світ, що для тієї цілі зорганізувавсь би як секція найвищого Українського Наукового Товариства.
Курси для виховників.
Голова новооснованого Гуртка Священиків Абстинентів у Львові о. О. Годунько підкреслював конечність створити курс для виховників шкільної молоді, що мали б завдання спрямувати молодь у спортові гуртки, бо спортовці найскоріше позбудуться налогів та не матимуть часу і потреби наркотизуватись у хвилинах нудьги. Шкільні референти повинні подбати про бібліотеки по школах. Курси наших культурних і господарських установ повинні мати у своїй програмі лекції абстинентського виховання. Ту саму проблему виховання молоді порушували ще: проф. Я. Чума і проф. А. Антонович та інструктор Хліборобського Вишколу Молоді п. Марчук, які погоджувались у тому, що методи абстинентської пропаганди та зокрема підходу до молоді мусять бути сьогодні основно змінені.
Здорові напитки.
Інж. Прокопів вказав на можливості Українських Комітетів впливати на здоровий стан народу та виготовлення статистик за допомогою кооператив і купців. Велике поле до попису мають наші промисловці, капіталісти, інженери, хеміки в ділянці продукції безалькогольннх напитків: хтось повинен у Львові і на провінції створити до того пробні відділи при фабриках мармоляди. Відомі й поширені в Німеччині безалькогольні напитки (соки, оранжади) треба перенести на наш грунт, тому що алькогольні напитки для нас тим більше шкідливі чим ми гірше відживляємось.
Увага, стипендисти!
Доки справа абстинентського виховання молоді не буде якслід наладнана, треба повести виховну роботу в існуючих заведеннях, пораднях, лікарнях для молоді та зокрема застосувати гостріші кари для тих учнів, що одержують стипендії: ніодин стипендист не сміє курити ні пити, бо ж він одержує національний гріш. У курсах, таборах, варстатах має бути один виховник. Серед молоді треба перевести анкети, в шкільних підручниках давати матеріяли в дусі абстинентського виховання, для учителів і молоді виготовити основний науковий популярний підручник, у Куренях Молоді та в УОТ-ах защіпити абстинентську основу.
Живу дискусію та цікаві й дуже милі сходини закінчив м-р Кушнір і висловив надію, що Колегія Абстинентів обєднає ще більше українських діячів і вчених, зокрема лікарів, а другі сходини Колегії будуть ще цікавіші, бо на них обговорюватимуть нові методи абстинентської пропаганди в нових змінених умовинах життя й української організованої праці.
Н.

Народи і нації родяться, живуть, розвиваються, доходять до вершка своєї творчої спроможности в ділянці культури і цивілізації, опісля чимраз менше творять нові цінності, костеніють, старіються і вмирають. Так було з єгиптянами, вавилонцями, асирійцями, фенікійцями, так було з греками, римлянами та іншими народами.
Одні з народів нашої землі дали загальнолюдській культурі й цивілізації великі і тривкі культурні й цивілізаційні вартості, другі менші, ще інші дуже мало, або й зовсім нічого не вклали до загальнолюдської культурної скарбниці — як напримір австралійські та центрально-африканські племена, що ще й досі живуть у півдикому стані.
Від чого це все залежить? Тяжко дати вичерпну відповідь на це питання в одній газетній статті. Можна тільки загально сказати, що це залежить від того, чи народи зуміють своїми духовими здібностями та фізичним зусиллям витворити такі організаційні форми життя та співпраці, якими не тільки звільняться від гнітучого впливу природи, але й приневолять її служити собі та використовують усі можливості й багатства, що їх вона має. Найвища організаційна форма, яка дає народам найкращі можливості розвитку — це власна держава з власними питомими даному народові формами та змістом.
З історії знаємо, що одні народи живуть довше, інші коротше. Це залежить у першій мірі від сили їх інстинкту самозбереження, від їх організаційних і творчих здібностей, головно ж від їх особистої родинної, громадянської та національної моралі. Упадок народів зачинається від упадку їх моралі. Опісля йдуть усі інші прояви занепаду.
Ми й тепер бачимо, що деякі народи перейшли вже найвищу стадію свого розвитку і на наших очах старіються, занепадають. Вони дають чимраз менше нових культурних цінностей, хоч мають ще великі цивілізаційні досягнення. Вони дуже слабо множаться та живуть по-правді тільки з капіталів культурної творчости своїх минулих поколінь. Але одночасно ми бачимо теж народи, як ось німців, італійців та японців, які силою свого духового і фізичного розгону формують нове обличчя світу, відсуваючи від верховодства над ним ті народи, які свою пісню вже відспівали.
Ми, українці, молодий нарід, але ми вже доказали, що розуміємо хід нових часів. Ми одні з перших і найдовше боролися з раком людства, з московським большевизмом. І хоч на деякий час ми були переможені, хоч большевизм нас жахливо винищував, проте ми боротьби з ним не припинили ні на хвилину. І коли прийшов час розправи з цим смертельннм ворогом, ми відразу включилися в ряди тих, які будують новий лад. Може не в такому виді, як ми собі це уявляли, але здаймо собі справу з того, що наш національний організм, виснажений 24-річною боротьбою з большевицькою потворою, доконче потребує часу на відсвіження і зміцнення своїх сил та на їх реорганізацію. Ця реорганізація мусить іти по новим зразкам, але з включенням і використанням творчих первнів наших культурних надбань та історичних традицій.
І це відсвіження та реорганізація наших духових, моральних і матеріяльних сил проходить скрізь у нашому краю. На західноукраїнських землях відбувається вона під одним проводом — а саме Українського Центрального Комітету. Загал нашого активу бере діяльну участь у цьому процесі. Одначе є, особливо серед нашої інтелігенції та навіть серед нашої молоді, такі, що стоять осторонь цього процесу відбудови і перебудови. Вони, оправдуючи свою бездіяльність, кажуть: "Нема змислу працювати, бо нема перспектив. Ми розчарувались у наших сподіваннях".
Таке явище було б загрозливе, як би було загальне. Бо тільки духові сліпці можуть говорити, що в теперішніх переломових роках, коли наші історичні противники лежать розторощені, коли твориться нова дійсність, нема для нас перспектив кращого розвитку. Чи від неробства збільшаться ці перспективи?
Майбутність українського народу залежить у першій мірі від того, що і в якій мірі вкладемо ми до розбудови нашої національної будівлі та для будови нового ладу. Трорення нового ладу йде не тільки на фронтах, він повстає теж у всіх інших ділянках національних організмів. Тому наказом хвилини для нас: використати всі ті можливості розвитку, які розкрились тепер перед нами, бо вони є необхідною передумовою для інших, які прийдуть пізніше. Прийдуть, бо мусять прийти, коли покладем для них необхідні фундаменти. А цими основами є передусім збагачення і поглиблення нашої національної культури для нашого повнішого себевияву в царині українського духа. Саме з царині духа й культури ми маємо сказати своє нове, важке слово. Це тимбільше, що Захід творить здебільша в ділянці цивілізації та матеріяльної культури.
Але коли хочемо збагатити наше духове життя, мусимо сягнути до його основного джерела, до нашої старої хліборобської культури і хліборобської верстви. Наша хліборобська верства врятувала наш національний організм від повного знищення в часах большевицької неволі. Ця верства дасть нам теж і тепер здорове поповнення для інших суспільних верств і прошарків. І тому ті українські інтеліґенти, які зірвали органічний звязок з нашим селом і нашою хліборобською культурою, повинні цей звязок знову відновити. Відновити його можна працею, спрямованою саме на піднесення цього села на вищий культурний рівень, використовуючи всі можливості, які дає нам нова дійсність. Не йде тут про те, щоб припиняти процес урбанізації українського населення. Ні! Справа передусім у тому, щоб люди, які живуть на селі чи по містечках, не вважали цього якимсь нещастям та не відгороджувались китайським духовим муром від хліборобського окруження, але щоб вони цілою душею і всім своїм єством пірнули у праці над виповненням нашого націон.-культурного і суспільно-економічного життя оновленим змістом. Справді маємо тепер нові організаційні форми, але зміст праці спирається на найглибших основах українського духа.
Керму та організаційні форми для тієї культурно-освітної праці дає Відділ Культурної Праці УЦК. Він проводить свою роботу в терені через референтів культурної праці при О. К. та Повітових і Районових Делеґатурах, Основною клітиною, в якій проводиться освітньо-освідомна праця, є у нас "Українське Освітнє Товариство" (УОТ). УОТ-ва повинні сьогодні повести культурно-освітню працю згідно з вказівками Відділу Культурної Праці УЦК, в такий спосіб, щоб вони стали наче школою громадянського виховання.
М. П.

Є в нас багато людей, які до старости літ зберігають свіжість і гостроту ума, ширину і всесторонність зацікавлень, здібність сприймати й розуміти нові політичні, суспільні, літературні, мистецькі та інші явища. Вони не закостеніли у своїх поглядах, не втратили вміння розуміти актуальну дійсність. Такі люди все готові чогось нового навчитися, критично оцінювати себе й інших, справляти й доповняти своє теоретичне і практичне знання.
Але ще більше є в нас таких, які дуже рано, нераз уже і перед тридцяткою, затратили природну цікавість та охоту пізнати зовнішній світ і його явища, коли вони безпосередньо не заторгують їх найпримітивніших біологічних потреб. Такі люди не мусять бути малоосвічені. Навпаки, мабуть більший відсоток духово молодих людей є серед наших селян і робітників, ніж серед т. зв. інтеліґенції.
Цікаво ствердити й те, що серед молодшого нашого покоління є дуже багато таких духових старців, але ще цікавіше мабуть те, що у своїй зрозумілості і безкритичності супроти себе самих вони навіть не здають собі справи з того, що вони давно вже не йдуть вперед у своїм духовім розвитку, не працюють над собою та не збагачують свого знання. Кому з нас не доводилося стрічати таких людей навіть з університетською освітою, які нічого або майже нічого поважнішого не читають не тільки із загальноосвітніх, ідеологічних, філософічних, літературних чи історичних творів, але навіть дуже мало цікавляться літературою свого фаху? Ще добре, як вони часом прочитають часопис або якусь брошурку. Коли хочете знати, з ким маєте до діла, то ненароком загляньте до його бібліотеки. При такій "ревізії" можете нераз відкрити цікаві речі. Навіть у скупенькій книгозбірні напр. п. директора установи чи п. радника, або й людини з докторським чи маґістерським титулом, ви знайдете дуже частенько книжки роками непорозтинані. На такі "дрібниці" ні вони, ні їх рідня не мають часу. Але книжки в них є (щоправда, часто незаплачені видавництву, яке їх їм прислало). Ці книжки стоять гарненько поскладані, інколи доволі припорошені, стоять собі на видному місці, щоб усі знали, що мають до діла з культурною людиною. Але поспитайте тільки бувших видавців, скільки їм завинили грошей люди за книжки...
Яка причина цього невідрадного явища, що люди в нас так скоро старіються духово та передчасно тратять охоту й цікавість пізнати щось нове, поширити своє знання і через те перестають розуміти дійсність, що їх оточує?
Мабуть найважніша причина — це наша постійна і загально поширена матеріяльна нужда. Коли людина ввесь свій час та енергію і життєвий хист мусить витрачати на те, щоб заробити на хліб насущний, то їй дуже мало залишається часу на заспокоєння своїх духових потреб і зацікавлень. Коли людина вже в молодому віці, т. зн. тоді, коли природня жадоба знання дуже велика, приневолена боротися з матеріяльними недостатками, то в неї незаспокоювана і непоглиблювана жадоба знання дуже скоро завмирає.
Друга причина цього явища — це недостача систематичности і впорядкованости зайнять та доцільного розподілу часу в щоденному житті.
Третя причина — це замала кількість у нас поважних публичних книгозбірень у краю. Справа реорганізації, збагачення, закладання нових публичних книгозбірень та удогіднення доступу до них найширшому загалові — це одна з дуже важних проблєм.
Ще одна дуже важна причина передчасної духової старости й умового застою багатьох людей у нас — це брак дійсної літературної і фахової критики. Коли б у нас уміло, зрозуміло і цікаво обговорювано нові, бодай найважніші, книжкові появи, і не тільки такі, що виходять українською, але й чужою мовою, то це без сумніву розбуджувало б зацікавлення до них та поширило б читацькі круги. Правду кажучи, від смерти Івана Франка не було в нас літературної фахової критики, яка своєю основністю, відчуттєм актуальности й вартости літературних, наукових та ідеологічних явищ далі "прорубувала б у нас вікно в Европу". Це і є одною з важливих причин послаблення й обмеження горизонту та обнижєння якости літературної продукції наших письменників і наукових робітників.
Як зарадити цьому невідрадному проявові? Розуміється, що задовільну відповідь на це питання в одній статті годі дати. Тому спробуємо підкреслити тут найважніші моменти.
Зачати треба від молоді по школах. Нашій молоді треба передовсім дати такі матеріяльні умовини, щоб вона мала час вивчати не тільки обовязкові шкільні предмети, але щоб доповнювала своє знання і позашкільною лєктурою. Вчителі своїми радами повинні керувати читацьким матеріялом молоді, щоб вона не тратила дорогого часу на припадкове читання всякого сміття та шкідливих або незрозумілих для неї piчей. Але вчителі повинні вперед самі скріпити в собі гін до лектури. Тому вчителям треба поправити матеріяльні умовини їх життя та дати їм змогу поширювати і поглиблювати своє фахове знання.
Люди, що були в Німеччині або де інде на Землі та, можливо, простудіювали неодно, повинні поділитися тим з іншими на сторінках преси, або в публичних рефератах. А то вже pік минув, як вони прийшли на рідні землі, але ніхто з них не виголосив досі ніодного реферату напр. на тему: про найновішу німецьку літературу, мистецтво, науку, про суспільно-ідеологічні рухи на Заході, про розвязку xлiборобського питання в Німеччині, Італії чи деінде, про світоглядові, наукові переміни, про стан і характер преси на Заході, про життя і побут західно-европейських народів, їх вдачу, характер, різниці між ними і т. д., і т. д.
Зактуалізувати й розвязати питання літературної і фахової критики в нас. Ті, що мають критичний змисл, потрібне знання та велику жадобу пізнавати постійно новини у всіх ділянках духового життя, повинні всеціло присвятитися літературній і фаховій критиці та писати на ці теми. Але цим людям треба дати матеріяльну підставу до того, щоб вoни мали можливість присвячуватись тільки цій справі.
Та покищо пообтирайте порох з ваших книгозбірень і порозтинайте книжки та попрочитуйте ті, що їх маєте, коли вони цього варті. Коли ж бодай це буде в нас зроблене, то може зменшиться в нас кількість молодих тілом, але старців духом, і вони не будуть глядіти на дійсність, як на якусь незбагнуту тайну. Тоді краще зрозуміймо не тільки наше й чуже минуле, але й хід теперішніх переломових часів та наше місце в світі, який народжується в гігантних, кривавих змаганнях!
Микола Пасіка.