дописи

»Краківські вісті« 22.07.1942 Розбудова української преси в Німеччині

Поява тижневика "Українець" і двотижневика "Голос Гірника".
Берлін, в липні 1942.
Заповіджений вже нами часопис для українських робітників із зайнятих східних просторів в Німеччині появляється як ілюстрований, чотирьохсторінковий тижневик "Українець". Досі вийшли лише чотири числа цієї газети. "Українця" видає видавництво "Голос" Богдана Кравцева, редагує газету б. видавець інформаційного бюлетеня "Укрінс", Андрій Луців. Новий тижневик редагований на зразок "Голосу", але має окремі рубрики, як "Робітникам зі сходу під увагу" (розпорядки і поради), "Нам пишуть" (дописи читачів на різні теми) та "Вісті з батьківщини". Маси українського робітництва зі сходу, що на терені Німеччини уперше стрінулися з цілком для них новими порядками та інституціями, привітали появу свого органу з правдивим зацікавленням. У третьому числі "Українця" появилося заповідження нового розпорядку влади "про впорядкування заробітної платні для робітників зі сходу".
З датою 12 липня вийшло у видавництві "Ґлікауф"-у У Ессен-Рур з редакцією в Дортмунді і розсилковою централею у в-ві "Фремдшпрахендінст" в Берліні перше число "Голосу Гірника", фахового двотижнеика для рудокопів-українців в Німеччині. Як сама назва каже, новий часопис призначений для українських робітників, що походять в більшості з Донеччини та працюють по німецьких шахтах. "Голос Гірника" має за завдання фахову обслугу українського рудокопа та обзнайомлення його з умовинами праці в Німеччині та з нею самою. Зміст першого числа такий: "Рурський басейн сто літ тому назад", "Вугілля і річкоплавство", "Значіння здорових зубів", "Як маю поводитися з шахтярською лямпою", "Опіка хорими для українського гірника", "Значіння змісту гірничо-урядових правил", "Батьківщина й фах", "Німецько-українські вирази, найбільш вживані в гірній промисловості" та інше. В першому числі нового часопису — як звичайно — знаходимо досить багато коректорських і мовних помилок та перекручень, які мабуть вражатимуть читачів зі східної України, призвичаєних до доброї літературної мови. Треба сподіватися, що редакція нового часопису, через покликання фахових українських сил, усуне ці технічні недостачі, а також додасть окремі сторінки літератури, розваг та дописів з центрів перебування українського робітництва, чим безумовно піднесла б вартість часопису, та зєднала б собі симпатії його читачів.
КТВ.

»Львівські вісті« 21.07.1942 Міським інтелігентам під увагу

Сівачі здорової думки
Львів, 20 липня.
Липень і серпень — це час літніх ферій; для селянина найгарячіший час в цілому році, бо час збору; для шкільної молоді — це час відпочинку, для трудової інтелігенції міста найдогідніший час коротших чи довших відпусток. З уваги на те, що сьогодні, у воєнне лихоліття, майже немає відпочинкових літнищ, а як навіть є два-три, то вони недоступні ціною для нашого пересічного трудового інтелігента — тисячі наших інтелігентів підчас своїх відпусток у цих двох місяцях роз'їдуться по наших селах, використовуючи свої родинні зв'язки з сільськими свояками або свої знайомства з сільськими священиками, вчителями, взагалі з сільською інтелігенцією. І якщо село ще досі не запросило до себе своїх земляків з міста, то хай це обов'язково зробить і дасть їм спроможність не тільки подихати свіжішим повітрям, але й призабути троха клопоти їхнього щоденного життя та набрати сил до дальшої боротьби. Міський інтелігент розуміє це добре, що й на селі сьогодні не переливається, все ж там інакше і легше. І він буде вдячний, якщо він зможе тих 6 чи 14 днів своєї відпустки перебути здалека від міської метушні та труднощів, і на лоні зеленої природи користатись золотим сонцем, запашним повітрям, а іноді і хвилями річки.
Але сьогодні такий час, що з деякими обов'язками кожний з нас не може розставатися навіть підчас своєї короткої відпустки. І ті, яким пощастить кілька чи кільканадцять милих днів провести на селі, хай теж не забувають про те, що супроти села вони мають деякі обов'язки, виконання яких сьогодні куди важливіше, ніж це бувало давніше. Трудова інтелігенція міста — це переважно урядовці, що працюють по всяких міських установах, це теж представники незалежних звань, але всі вони мають у місті легкий доступ до нашої керуючої та відповідальної організації, усім їм легше роздобути достовірну інформацію, газету, журнал, книжку, вони частіше зустрічаються з людьми з різних сторін краю і Европи, і тому їм легко виробити собі у місті ясний і здоровий погляд на справи, що нас сьогодні найбільше цікавлять. І, опинившись на селі, вони повинні стати сівачами здорової думки, здорової психічної настанови та віри в краще завтра. На деякі справи село глядить часто дуже вузько, деякі складні проблеми намагається розв'язувати дуже просто і однобоко. Зовсім не дивниця. Це ж село, з яким усяка комунікація в сьогоднішніх воєнних часах дуже важка. Але власне обов'язком нашого міського інтелігента, що опиниться на селі, цей овид сільських поглядів на різні справи поглибити та поширити, а передовсім навести його на правильні рейки, що не ведуть на шкоду, але на добро нашої національної спільноти. В першій мірі ніколи не забуваймо повторювати нашому селянинові єдину сьогодні істину:
Що ніяка наша жертва, ні збірна, ні кожного зокрема, не за велика для того, щоб причинитися до якнайшвидшого і цілковитого розвалу большевизму. Якщо в селі є світлиця УОТ, то допоміжна праця міського інтелігента в ній підчас його побуту в селі теж побажана. Своєю доповіддю на актуальну тему чи навіть звичайним виясненням газетної статті він може дуже багато причинитися до скріплення здорового настрою, бадьорости та віри в наші власні сили. Само собою розуміється, що сьогодні, коли на селі не відчувається надміру робочих рук, навпаки, відчувається їх брак, слід селянинові й у фізичній праці дещо помогти, тимбільше тепер, підчас основних зборів. Це буде не тільки вияв доброї вол; і вдячности міського інтелігента супроти нашого селянина, але й доказ розуміння ваги фізичної праці останнього для нас усіх. Селянин робить те саме, коли запрошує нас, міських інтелігентів, до себе на відпочинок.
Речі, що про них згадуємо, не нові для нашого міського інтелігента. Так від давна у нас водилося, що коли міські інтелігенти приїздили на село підчас літніх ферій, то старалися дати якийсь здоровий духовий харч тому селові. І тому сьогодні ми нічого нового не робимо, як тільки йдемо слідом десятирічніх, втертих, здорових традицій наших дідів та батьків, які завжди дбали про те, щоб мати якнайтісніший духовий зв'язок з селом, основою нашого народу. Який же важливий цей зв'язок у сьогоднішніх часах!
Ми знаємо і відчуваємо, що всіх цих речей може не слід нашому міському інтелігентові і пригадувати, бо він сам їх дуже добре розуміє, про них пам'ятає і, напевне, не порушить славної традиції своїх попередників. Коли ж натякаємо про низку оцих питань, то робимо це тільки тому, щоб підкреслити їхню особливу важливість у сьогоднішньому моменті.

»Краківські вісті« 17.07.1942 За здоровну культуру нації

Цікаві сходини у Відділі культурної праці УЦК
Коли у війні гинуть тисячі й міліони, то ясно, що ніхто не звертає увагу на трагедії, одиниці не привязують ваги до свого власного здоровя, забуваючи про те, що здоровя — це не тільки їхнє власне добро, але це теж дідичне добро нації, її сила і майбутнє. А майбутнє — це вислід сьогоднішньої праці і кожне сьогоднішнє занедбання одиниць відібється відємними впливами на майбутньому нації.
Де шукати почування правдивої сили?
Щоб підняти здоровну проблєму та поставити її в цілу ширину перед очі громадянства, зійшлися в неділю, 5 ц. м. у Відділі Культурної Праці УЦК у Львові представники українського зорганізованого життя, давні діячі українського культурно-здоровного й зокрема абстинентського руху та обговорили в кількох рефератах і в товариській гутірці актуальні питання, що торкаються піднесення здоровної культури українського народу. Сходини відкрив довшою промовою м-р М. Кушнір, як керманич Відділу Культурної Праці УЦК, який доручив у своїх зорганізованих рамах вести пропаґанду здоровної культури серед українського народу рефератові народнього здоровя при Відділі Суспільної Опіки та абстинентському рефератові при Відділі Культурної Праці: тим УЦК підкреслив, що вважає цю ділянку прав за дуже важну та що м. ін. абстинентську пропаґанду треба розуміти як один із засобів виховання народу в дусі зрозуміння ваги здоровя й евгеніки в житті нації. М-р Кушнір підкреслив, що абстинентська акція, перещеплена на ґрунт усіх культурних установ, може причинитися до відродження в нас того змислу змагань, що ми його в останньому часі затратили — і висловив надію, що до проблєму здоровної культури візьмуться всі поважні українські наукові сили та поможуть з успіхом її розвязати. Заслужeний діяч українського абстинентського руху проф. Ю. Каменецький відсвіжив у приявних абстинентські підстави, всі оті фізичні, морально-етичні, расові й волюнтарно-педагог. мотиви, що кермували й кермуватимуть столітнім укр. абстинентським рухом. Сьогодні завважується найбільший нахил до наркотизування, зокрема в шкільної молоді, яка одночасно масово хворіє на сухоти, тому на цьому відтиску треба змобілізувати всіх виховників.
На фронті абстинентської боротьби.
Референт абстинентської акції при Відділі Культурної Праці УЦК — Н. Никифорчик представив вагу створення при рефераті Колегії Абстинентів, щоб витворити поважне відношення всіх відповідальних суспільних чинників до абстинентської боротьби: її здійснюватимуть на терені всіх культурних і виховних українських установ, що зосереджені у Відділі Культурної Праці, всі ті абстинентські діячі, які сьогодні є керманичами чи референтами важних суспільних дiлянок праці Українського Центрального Комітету. Референт УЦК і відродженець Я. Дзиндра подав можливі під цю пору засоби абстинентські пpoпaґанди та організацію живих звязків з усіми осередками культурно-суспільної праці, які на свому терені та в усій пресі, журналах, виданнях і творах письменства, культури й мистецтва відзеркалювали б життя, защіплюючи в нього абстинентську ідею. Колегія Абстинентів стала би середовищем, що виховувало би нових спеціялістів абстинентської пропаґанди. Треба звязатися ще міцніше з німецьким абстинентським рухом, в якому перед веде організація молоді "Гітлерюґенд", що має за собою найвищий авторитет фірера, який в основу виховання положив абстинентську засаду, підкреслюючи нераз, що алькоголізм спричинює багато більше жертв ніж війна в тому самому часі і просторі!
Пєси і фільми для УОТ.
У доповненні м-р Кушнір поінформував про заходи Відділу Культурної Праці у справі видавання абстинентської літератури, серій брошур, обіжників рефератів та додатку у "Вістнику Українського Центрального Комітету". У Львові буде влаштована постійна вистава для приїзжих на зразок подібних у Німеччині. Позатим оригінальна вистава течок зі змістом книжок авторів, світлинами і гаслами, від німецьких фірм дістанемо готові фільми з абстинентською закраскою. Студія Інституту Народньої Творчости звяже абстинентську пропаганду з культурною працею та їздитиме по краю з програмою, в яку ввійдуть інсценізації, пєси, діялоги, що їх автори повинні написати на спеціяльний конкурс. У ділянці плястичної пропаганди зацікавиться образотворчих мистців виготовленням плакатів і скульптур, що змальовували б лихо алькоголізму.
Цікаві проблеми для лікарів
Д-р В. Олесницький порушив у лікарському рефераті ряд проблем, що повинні поцікавити українських лікарів як ось теза про шкідливість алькоголю, дідичність алькоголізму, алькоголізм і евгеніка.
У живій дискусії ствердив д-р Осінчук, референт УЦК для справ народнього здоровя, що здоровна проблема має сьогодні найменше зрозуміння. Признаючи алькоголізм шкідливим, треба його засадничо поборювати, але абстиненцію звязувати з чимось практичним: абстиненти мусять бути більш видайними у праці (голос у дискусії п. Гораля), давати живий зразок у господарці (зразкові городи, сади і т. п.) Алькоголія і евгеніка (проблема расового наслідства) повинна захопити лікарський світ, що для тієї цілі зорганізувавсь би як секція найвищого Українського Наукового Товариства.
Курси для виховників.
Голова новооснованого Гуртка Священиків Абстинентів у Львові о. О. Годунько підкреслював конечність створити курс для виховників шкільної молоді, що мали б завдання спрямувати молодь у спортові гуртки, бо спортовці найскоріше позбудуться налогів та не матимуть часу і потреби наркотизуватись у хвилинах нудьги. Шкільні референти повинні подбати про бібліотеки по школах. Курси наших культурних і господарських установ повинні мати у своїй програмі лекції абстинентського виховання. Ту саму проблему виховання молоді порушували ще: проф. Я. Чума і проф. А. Антонович та інструктор Хліборобського Вишколу Молоді п. Марчук, які погоджувались у тому, що методи абстинентської пропаганди та зокрема підходу до молоді мусять бути сьогодні основно змінені.
Здорові напитки.
Інж. Прокопів вказав на можливості Українських Комітетів впливати на здоровий стан народу та виготовлення статистик за допомогою кооператив і купців. Велике поле до попису мають наші промисловці, капіталісти, інженери, хеміки в ділянці продукції безалькогольннх напитків: хтось повинен у Львові і на провінції створити до того пробні відділи при фабриках мармоляди. Відомі й поширені в Німеччині безалькогольні напитки (соки, оранжади) треба перенести на наш грунт, тому що алькогольні напитки для нас тим більше шкідливі чим ми гірше відживляємось.
Увага, стипендисти!
Доки справа абстинентського виховання молоді не буде якслід наладнана, треба повести виховну роботу в існуючих заведеннях, пораднях, лікарнях для молоді та зокрема застосувати гостріші кари для тих учнів, що одержують стипендії: ніодин стипендист не сміє курити ні пити, бо ж він одержує національний гріш. У курсах, таборах, варстатах має бути один виховник. Серед молоді треба перевести анкети, в шкільних підручниках давати матеріяли в дусі абстинентського виховання, для учителів і молоді виготовити основний науковий популярний підручник, у Куренях Молоді та в УОТ-ах защіпити абстинентську основу.
Живу дискусію та цікаві й дуже милі сходини закінчив м-р Кушнір і висловив надію, що Колегія Абстинентів обєднає ще більше українських діячів і вчених, зокрема лікарів, а другі сходини Колегії будуть ще цікавіші, бо на них обговорюватимуть нові методи абстинентської пропаганди в нових змінених умовинах життя й української організованої праці.
Н.

»Львівські вісті« 15.07.1942 Вага культурно-освітної праці

Львів, 14 липня.
Щоденне життя переконує нас, що рівень нашої культурної праці понизився на всіх ділянках як по селах, так і по містах і по містечках, хоч ступнево він по багато районах піднімається чимраз вище. На це склалось багато причин, а найважнішою з них являється: руїна, спричинена большевиками та брак людей до праці під теперішню пору.
Большевики деморалізували своїми кличами й методами поведінки. Тільки дуже стійкі характери не піддались деморалізації. Всі наші культурні надбання большевицька рука знищила. Пощезали бібліотеки, декорації, лаштунки, книги; але найболючіша втрата — це втрата працівників на культурній ниві. Сотні й тисячі наших культурних діячів на селах і містах погинули в льохах НКВД або їх запроторено у далекі безвісті Казахстану, Сибірі чи Соловок.
Після прогнання большевиків Німецькими Збройними Силами ми опинились в обличчі жахливої руїни, на якій треба було творити нове життя. Також і ту інтелігенцію, що залишилася, огорнула у деякій мірі апатія. Одиниці з ширшим горизонтом зужили чимало сил на поборення апатії й пригноблення; треба признати, що здоровий український організм доволі скорі отрясся від шкідливих настроїв.
Наш нарід розуміє, що війна створює тверді умовини життя; тому, не зважаючи на те, береться за працю, хоч не може зразу після двох літ большевицького режиму двигнутися на високий рівень.
Зокрема культурна праця йде досить важко. Багато культурно-освітних працівників відплило й через те неодна культурна ділянка стоїть відлогом. Ідуть загальні нарікання: нема людей! В цьому наріканні є тільки частинна правда, бо людей ще на стільки є, щоб розвивати культурні ділянки праці, є їх чимало в містах і містечках, є і по селах, але вони переважно зайняті власними справами і не хочуть навіть годинки денно присвятити культурній праці. Чомусь люди замкнулися в собі, а їхні колишні пориви сніттю покрилися! Багато інтелігентних сил відтяглось від культурної праці. Багато вчительства, священства не проявляє жодної діяльности.
І коли вдуматися в сьогоднішнє, навіть важке наше положення, то все ж таки доводиться ствердити, що можливості до праці є. Деякі села та містечка доказують, що коли є на місці хоч одна активна ідейна одиниця, то праця йде та ще й розмаху набирає.
Так мається справа на всіх ділянках культурної праці. Треба культурну роботу провадити постійно, систематично, з вірою у висліди, з любов'ю. І в теперішні важкі, воєнні часи не слід випускати з рук культурної ініціятиви, не слід чекати на кращі часи, бо культурний розвиток не повинен мати перебоїв і застоїв.
Т. П.

»Краківські вісті« 11.07.1942 До основ нашого духа

Народи і нації родяться, живуть, розвиваються, доходять до вершка своєї творчої спроможности в ділянці культури і цивілізації, опісля чимраз менше творять нові цінності, костеніють, старіються і вмирають. Так було з єгиптянами, вавилонцями, асирійцями, фенікійцями, так було з греками, римлянами та іншими народами.
Одні з народів нашої землі дали загальнолюдській культурі й цивілізації великі і тривкі культурні й цивілізаційні вартості, другі менші, ще інші дуже мало, або й зовсім нічого не вклали до загальнолюдської культурної скарбниці — як напримір австралійські та центрально-африканські племена, що ще й досі живуть у півдикому стані.
Від чого це все залежить? Тяжко дати вичерпну відповідь на це питання в одній газетній статті. Можна тільки загально сказати, що це залежить від того, чи народи зуміють своїми духовими здібностями та фізичним зусиллям витворити такі організаційні форми життя та співпраці, якими не тільки звільняться від гнітучого впливу природи, але й приневолять її служити собі та використовують усі можливості й багатства, що їх вона має. Найвища організаційна форма, яка дає народам найкращі можливості розвитку — це власна держава з власними питомими даному народові формами та змістом.
З історії знаємо, що одні народи живуть довше, інші коротше. Це залежить у першій мірі від сили їх інстинкту самозбереження, від їх організаційних і творчих здібностей, головно ж від їх особистої родинної, громадянської та національної моралі. Упадок народів зачинається від упадку їх моралі. Опісля йдуть усі інші прояви занепаду.
Ми й тепер бачимо, що деякі народи перейшли вже найвищу стадію свого розвитку і на наших очах старіються, занепадають. Вони дають чимраз менше нових культурних цінностей, хоч мають ще великі цивілізаційні досягнення. Вони дуже слабо множаться та живуть по-правді тільки з капіталів культурної творчости своїх минулих поколінь. Але одночасно ми бачимо теж народи, як ось німців, італійців та японців, які силою свого духового і фізичного розгону формують нове обличчя світу, відсуваючи від верховодства над ним ті народи, які свою пісню вже відспівали.
Ми, українці, молодий нарід, але ми вже доказали, що розуміємо хід нових часів. Ми одні з перших і найдовше боролися з раком людства, з московським большевизмом. І хоч на деякий час ми були переможені, хоч большевизм нас жахливо винищував, проте ми боротьби з ним не припинили ні на хвилину. І коли прийшов час розправи з цим смертельннм ворогом, ми відразу включилися в ряди тих, які будують новий лад. Може не в такому виді, як ми собі це уявляли, але здаймо собі справу з того, що наш національний організм, виснажений 24-річною боротьбою з большевицькою потворою, доконче потребує часу на відсвіження і зміцнення своїх сил та на їх реорганізацію. Ця реорганізація мусить іти по новим зразкам, але з включенням і використанням творчих первнів наших культурних надбань та історичних традицій.
І це відсвіження та реорганізація наших духових, моральних і матеріяльних сил проходить скрізь у нашому краю. На західноукраїнських землях відбувається вона під одним проводом — а саме Українського Центрального Комітету. Загал нашого активу бере діяльну участь у цьому процесі. Одначе є, особливо серед нашої інтелігенції та навіть серед нашої молоді, такі, що стоять осторонь цього процесу відбудови і перебудови. Вони, оправдуючи свою бездіяльність, кажуть: "Нема змислу працювати, бо нема перспектив. Ми розчарувались у наших сподіваннях".
Таке явище було б загрозливе, як би було загальне. Бо тільки духові сліпці можуть говорити, що в теперішніх переломових роках, коли наші історичні противники лежать розторощені, коли твориться нова дійсність, нема для нас перспектив кращого розвитку. Чи від неробства збільшаться ці перспективи?
Майбутність українського народу залежить у першій мірі від того, що і в якій мірі вкладемо ми до розбудови нашої національної будівлі та для будови нового ладу. Трорення нового ладу йде не тільки на фронтах, він повстає теж у всіх інших ділянках національних організмів. Тому наказом хвилини для нас: використати всі ті можливості розвитку, які розкрились тепер перед нами, бо вони є необхідною передумовою для інших, які прийдуть пізніше. Прийдуть, бо мусять прийти, коли покладем для них необхідні фундаменти. А цими основами є передусім збагачення і поглиблення нашої національної культури для нашого повнішого себевияву в царині українського духа. Саме з царині духа й культури ми маємо сказати своє нове, важке слово. Це тимбільше, що Захід творить здебільша в ділянці цивілізації та матеріяльної культури.
Але коли хочемо збагатити наше духове життя, мусимо сягнути до його основного джерела, до нашої старої хліборобської культури і хліборобської верстви. Наша хліборобська верства врятувала наш національний організм від повного знищення в часах большевицької неволі. Ця верства дасть нам теж і тепер здорове поповнення для інших суспільних верств і прошарків. І тому ті українські інтеліґенти, які зірвали органічний звязок з нашим селом і нашою хліборобською культурою, повинні цей звязок знову відновити. Відновити його можна працею, спрямованою саме на піднесення цього села на вищий культурний рівень, використовуючи всі можливості, які дає нам нова дійсність. Не йде тут про те, щоб припиняти процес урбанізації українського населення. Ні! Справа передусім у тому, щоб люди, які живуть на селі чи по містечках, не вважали цього якимсь нещастям та не відгороджувались китайським духовим муром від хліборобського окруження, але щоб вони цілою душею і всім своїм єством пірнули у праці над виповненням нашого націон.-культурного і суспільно-економічного життя оновленим змістом. Справді маємо тепер нові організаційні форми, але зміст праці спирається на найглибших основах українського духа.
Керму та організаційні форми для тієї культурно-освітної праці дає Відділ Культурної Праці УЦК. Він проводить свою роботу в терені через референтів культурної праці при О. К. та Повітових і Районових Делеґатурах, Основною клітиною, в якій проводиться освітньо-освідомна праця, є у нас "Українське Освітнє Товариство" (УОТ). УОТ-ва повинні сьогодні повести культурно-освітню працю згідно з вказівками Відділу Культурної Праці УЦК, в такий спосіб, щоб вони стали наче школою громадянського виховання.
М. П.

»Краківські вісті« 10.07.1942 За обличчя міста

Недавно появилася в "Кр. Вістях" цікава стаття інж. Л-ко про організування відбудови наших сіл. Автор слушно підкреслив потребу надати нашим селам український стиль. Погоджуючись з його думками, додамо лише, що відбудова села йде вже тепер, і в умовинах війни треба брати найпростіші і найдешевші зразки, бо цього вимагає обмеженість матеріялу і робочих сил. Отже, в лісистих околицях далі буде зразком деревяна хата, в безлісних — хата з глини і покрита соломою, бо трудно буде випалити відповідну кількість цегли, а про бляху на покриття шкода й говорити. Завданням українських архітектів буде тут лиш пригадати стиль цих типів хат і ввести практичні та гігієнічні зміни (деревяна підлога, більші вікна, краще розплянування обійстя і господарських будинків тощо). Більші інвестиції та будови мусять ждати кращих повоєнних часів, хоч пляни, очевидно — треба розробляти вже тепер.
Дещо інакше виглядає справа в місті. Тут, не зважаючи на те, що воєнний час накладає обмеження й ощадну господарку матеріялом, іде відбудова в першу чергу фабричних обєктів і приміщень для урядів. При тому переводиться конечні направи воєнних ушкоджень у приватних домах. Привернення містам сяко-такого естетичного вигляду через усунення бруду, занедбаних і зайвих будівель, що опоганюють міста, направа вулиць і забезпечення апровізації, води, світла — це головні завдання міських управ під цю пору.
Та міста, вже з рації постійного зросту і припливу населення зі сіл, мусять згори плянувати свою розбудову, приготовляти терени під нові доми-оселі. Безплянова "польська господарка", а пізніше плянова большевицька нездарність і недбальство, спричинили те, що в порівнянні до західно-европейських міст, де пляни розбудови наперед виготовлені, вулиці згори визначені, сканалізовані і опоряджені у світло, а площі готові до будови, — наші міста представляються, з невеличкими вийнятками, просто ганебно.
Отже завдання міських управ, в першу ж чергу міських архітектів, є вже тепер виготовити пляни розбудови міст (електрифікації, каналізації ітп.), приготовляти проєкти будівель, що відповідали б даному містові, його характерові, даній дільниці, і по можності навязуючи до українських будівельних традицій творити новий український стиль.
Ця остання вимога особливо важна. — Монументальні будівлі, церкви і т.д., а також і звичайні доми відзеркалюють у своїм стилі душу народу і надають містові зовнішнє обличчя. Також пляновість, упорядкованість у розбудові міста свідчить про творчі здібності народу. І ріст наших міст мусить бути органічний, значить кожне місто мусить розвиватись, використовуючи природні багатства околиці, розбудовуючи у себе ці галузі промислу, що мають в даній околиці найліпші умовини розвитку. Отже, нпр. подільські міста, як Тернопіль, Збараж, Золочів чи Чортків — мають всі дані, щоб будувати у себе фабрики цукру, макаронів, завести промисл звязаний з медовою продукцією, а взагалі з рільною продукцією (нпр. полотна з конопель, вовняні подільські килими і запаски незвичайно гарні в Медині, пов. Збараж, а гірські і підгірські міста, як Стрий, Самбір чи Сянік вже мають умовини для деревного, молочарсько-сироварського та льняного і білошкірницького промислу і т. д. Важне тут, що робоча сила, яка приходитиме зі сіл буде мати до діла з матеріялом, з яким вона вже стрічалася в своєму попередньому житті на силі, отже краще, більш органічно вчується і вросте в нову життєву сферу.
На Заході здавна вже підносяться голоси про конечність обмеження розросту міст: великі міста створюють нездорову атмосферу масової суґестії й істерії, а модерна війна виказала, що краще промисл хоронити перед ворожими налетами, коли він розкинений по цілому краю. Сильно розвинені комунікаційні засоби поборюють тут ті недогоди, які з цього розкинення можуть повстати. Знову ж мін. А. Розенберґ у своїй книзі "Міт XX. ст.", виразно заявляє, що ідеалом міста є місто зі 100.000-ним населенням, і коли воно цю цифру вже переступає, то треба засновувати нове місто. При цьому дуже важливий правильний поділ міста на відповідні дільниці — промислові і мешканеві і т. д., як теж розподіл їх, згідний з природними умовинами терену.
Для нас, українців, дуже привязаних до землі, проблема міста мусить бути так розвязана, щоб перехід зі села до міста був лагідний, відбувався органічно. Отже, наші міста мусять бути вкриті зеленню, парками і городами та повинні бути просто великими селами. Тоді місто буде тісно звязане зі селом, селянин не буде бачити в місті свого ворога, а навпаки — своє доповнення і провід. Знову ж міщанин і інтеліґент не відірвуться від села і землі, нарід буде творити гармонійну спільноту. В нас не сміє бути таких посадників, як нпр. відомий свого часу львівський бурмістр Нойман, який побачивши у Кракові плянти заявив: "Це треба б вирубати і тоді повстали б гарні будівельні парцельки"... Як же ж інакше підходять до цієї справи нпр. німці. Недавно вичитав я, що одне німецьке промислове місто обсадило трояндами т. зв. галди, себто висипи землі, які повстають при копальнях. Та в нас є також свої власні прегарні традиції. Бо чи ж наша столиця, Київ, не завдячує своєї краси в першу чергу своїм чудовим садам і гаям і гарному положенню над Дніпром (не треба забувати, що міста повинні звертатись лицем до рік, що має незвичайно велике декораційне і здоровнє значіння для міста!), а Львів свою красу у львиній частині Високому Замкові, прегарній лісистій околиці — Бруховичі, Чортівська скаля...
Підкреслюємо ще раз, що йде тут не лиш про зовнішню красу, але й про духовий зміст. Жиди й східні народи будують свої камінні міста, ці камінні пустині без дерев, так як звикли це робити їхні предки, що жили у пустині, де нема дерев. Такі ж міста-пустині повстали в 19—20 століттях у часі панування жидівського матеріялізму, який розцвів у Московщині в формі божевільної примари комунізму. Тому в них нема любови до дерев і нема теж зрозуміння для органічного росту культури.
Москалі, по своїй природі кочовики, подібно як народи пустині, теж не люблять дерев. Їдучи літаком з Московщини в Україну можна відразу помітити границю між українськими і московськими етнографічними теренами: там брудні хати без садів, в Україні біленькі хати, окружені садками. І чи не є цікавим фактом, що наше давне міщанство задержалося по містах лиш у малих дімках зі садками, ставши просто рільниками. Вони видержали на передмістях часи поневолення, щоб у сприятливіших умовинах знову вибитись угору, розбагатіти і створити кадри українського міщанського патриціяту.
Розглядаючи справу розположення міcта, його розбудови і т. д. доходимо до дуже важливої справи: духового обличчя міста. Варто б, щоб цим зайнялися тепер наші комітети по всіх містах, а при цьому поширили свою діяльність, охоплюючи передусім не лише зовнішнє обличчя міста, але розбудову духової культури міста. Цим треба зацікавити посадника, міського будівничого, мистців, письменників і взагалі людей, що працюють над розвитком свого міста. Їх завданням буде віднайти традиції і намітити шляхи дальшої культурної праці у своїм місті. Бо кожне місто має, чи повинно мати, свою душу. Кожне місто знайде у себе свою атмосферу, свої традиції, і всі разом у благороднім суперництві будемо вкладати свої здобутки до спільної скарбниці української культури. Недавно слушно зазначив п. Галіт у "Кр. Вістях'', що українські комітети дають у своїх рямках широке поле для громадянської ініціятиви. Власне тут у першу чергу повинна ця громадянська ініціятива проявитися: українському містові надати українське обличчя!
М-р О. Губчак.

»Краківські вісті« 09.07.1942 Передчасна духова старість

Є в нас багато людей, які до старости літ зберігають свіжість і гостроту ума, ширину і всесторонність зацікавлень, здібність сприймати й розуміти нові політичні, суспільні, літературні, мистецькі та інші явища. Вони не закостеніли у своїх поглядах, не втратили вміння розуміти актуальну дійсність. Такі люди все готові чогось нового навчитися, критично оцінювати себе й інших, справляти й доповняти своє теоретичне і практичне знання.
Але ще більше є в нас таких, які дуже рано, нераз уже і перед тридцяткою, затратили природну цікавість та охоту пізнати зовнішній світ і його явища, коли вони безпосередньо не заторгують їх найпримітивніших біологічних потреб. Такі люди не мусять бути малоосвічені. Навпаки, мабуть більший відсоток духово молодих людей є серед наших селян і робітників, ніж серед т. зв. інтеліґенції.
Цікаво ствердити й те, що серед молодшого нашого покоління є дуже багато таких духових старців, але ще цікавіше мабуть те, що у своїй зрозумілості і безкритичності супроти себе самих вони навіть не здають собі справи з того, що вони давно вже не йдуть вперед у своїм духовім розвитку, не працюють над собою та не збагачують свого знання. Кому з нас не доводилося стрічати таких людей навіть з університетською освітою, які нічого або майже нічого поважнішого не читають не тільки із загальноосвітніх, ідеологічних, філософічних, літературних чи історичних творів, але навіть дуже мало цікавляться літературою свого фаху? Ще добре, як вони часом прочитають часопис або якусь брошурку. Коли хочете знати, з ким маєте до діла, то ненароком загляньте до його бібліотеки. При такій "ревізії" можете нераз відкрити цікаві речі. Навіть у скупенькій книгозбірні напр. п. директора установи чи п. радника, або й людини з докторським чи маґістерським титулом, ви знайдете дуже частенько книжки роками непорозтинані. На такі "дрібниці" ні вони, ні їх рідня не мають часу. Але книжки в них є (щоправда, часто незаплачені видавництву, яке їх їм прислало). Ці книжки стоять гарненько поскладані, інколи доволі припорошені, стоять собі на видному місці, щоб усі знали, що мають до діла з культурною людиною. Але поспитайте тільки бувших видавців, скільки їм завинили грошей люди за книжки...
Яка причина цього невідрадного явища, що люди в нас так скоро старіються духово та передчасно тратять охоту й цікавість пізнати щось нове, поширити своє знання і через те перестають розуміти дійсність, що їх оточує?
Мабуть найважніша причина — це наша постійна і загально поширена матеріяльна нужда. Коли людина ввесь свій час та енергію і життєвий хист мусить витрачати на те, щоб заробити на хліб насущний, то їй дуже мало залишається часу на заспокоєння своїх духових потреб і зацікавлень. Коли людина вже в молодому віці, т. зн. тоді, коли природня жадоба знання дуже велика, приневолена боротися з матеріяльними недостатками, то в неї незаспокоювана і непоглиблювана жадоба знання дуже скоро завмирає.
Друга причина цього явища — це недостача систематичности і впорядкованости зайнять та доцільного розподілу часу в щоденному житті.
Третя причина — це замала кількість у нас поважних публичних книгозбірень у краю. Справа реорганізації, збагачення, закладання нових публичних книгозбірень та удогіднення доступу до них найширшому загалові — це одна з дуже важних проблєм.
Ще одна дуже важна причина передчасної духової старости й умового застою багатьох людей у нас — це брак дійсної літературної і фахової критики. Коли б у нас уміло, зрозуміло і цікаво обговорювано нові, бодай найважніші, книжкові появи, і не тільки такі, що виходять українською, але й чужою мовою, то це без сумніву розбуджувало б зацікавлення до них та поширило б читацькі круги. Правду кажучи, від смерти Івана Франка не було в нас літературної фахової критики, яка своєю основністю, відчуттєм актуальности й вартости літературних, наукових та ідеологічних явищ далі "прорубувала б у нас вікно в Европу". Це і є одною з важливих причин послаблення й обмеження горизонту та обнижєння якости літературної продукції наших письменників і наукових робітників.
Як зарадити цьому невідрадному проявові? Розуміється, що задовільну відповідь на це питання в одній статті годі дати. Тому спробуємо підкреслити тут найважніші моменти.
Зачати треба від молоді по школах. Нашій молоді треба передовсім дати такі матеріяльні умовини, щоб вона мала час вивчати не тільки обовязкові шкільні предмети, але щоб доповнювала своє знання і позашкільною лєктурою. Вчителі своїми радами повинні керувати читацьким матеріялом молоді, щоб вона не тратила дорогого часу на припадкове читання всякого сміття та шкідливих або незрозумілих для неї piчей. Але вчителі повинні вперед самі скріпити в собі гін до лектури. Тому вчителям треба поправити матеріяльні умовини їх життя та дати їм змогу поширювати і поглиблювати своє фахове знання.
Люди, що були в Німеччині або де інде на Землі та, можливо, простудіювали неодно, повинні поділитися тим з іншими на сторінках преси, або в публичних рефератах. А то вже pік минув, як вони прийшли на рідні землі, але ніхто з них не виголосив досі ніодного реферату напр. на тему: про найновішу німецьку літературу, мистецтво, науку, про суспільно-ідеологічні рухи на Заході, про розвязку xлiборобського питання в Німеччині, Італії чи деінде, про світоглядові, наукові переміни, про стан і характер преси на Заході, про життя і побут західно-европейських народів, їх вдачу, характер, різниці між ними і т. д., і т. д.
Зактуалізувати й розвязати питання літературної і фахової критики в нас. Ті, що мають критичний змисл, потрібне знання та велику жадобу пізнавати постійно новини у всіх ділянках духового життя, повинні всеціло присвятитися літературній і фаховій критиці та писати на ці теми. Але цим людям треба дати матеріяльну підставу до того, щоб вoни мали можливість присвячуватись тільки цій справі.
Та покищо пообтирайте порох з ваших книгозбірень і порозтинайте книжки та попрочитуйте ті, що їх маєте, коли вони цього варті. Коли ж бодай це буде в нас зроблене, то може зменшиться в нас кількість молодих тілом, але старців духом, і вони не будуть глядіти на дійсність, як на якусь незбагнуту тайну. Тоді краще зрозуміймо не тільки наше й чуже минуле, але й хід теперішніх переломових часів та наше місце в світі, який народжується в гігантних, кривавих змаганнях!
Микола Пасіка.

»Львівські вісті« 05.07.1942 Врочистий акт створення великого Львова

Львів, 4 липня.
1. ц. м. у великій залі Львівської Міської Управи відбувся в приявності Губернатора Д-ра Вехтера, представників партії, війська, керівників установ і волосних та громадських старшин урочистий акт прилучення до Львова 23-ох сільських громад, а в тім одної міської.
До Львова прилучено: 1) Вннники (місто), 2) Кривчиці, 3) Лисиничі, 4) Підбірці, 5) Зимну Воду, 6) Зимну Водку, 7) Білогорщу, 8) Рудно, 9) Скнилів, 10) Скнилівок, 11) Конопницю, 12) Кальтвассер, 13) Брюховичі, 14) Рясну Польську, 15) Рясну Руську, 16) Ляшки Муровані, 17) Каменопіль, 18) Малехів, 19) Сороки Львівські, 20) Збоїська, 21) Сихів, 22) Козельники, 23) Голосько Велике.
Врочисте зібрання відкрив окружний староста на Львів—повіт д-р Бауер; він пригадав усі чергові етапи розбудови Львова і ствердив, що прилучення 23-ох відокремлених від округи Львів—повіт громад. збільшує Львів—місто на 260 км2, і до 4000 тисяч населення.
Зчерги забрав слово Губернатор Д-р Вехтер. Він ствердив, що саме 30 червня минув рік від пропам'ятної дати вмашерування переможних німецьких військ до ЛЬвова, який сьогодні в своїй 700-літній історії переживає черговий момент — бо чотирократно побільшується. Завдяки цьому Львів матиме змогу гарно розбудуватися і розвинутися. На його терені будуть засновані нові парки, великі яринні городи, фабричні дільниці. Коли на цілому світі кипить війна — тут довершується мирна доцільна і планова розбудова життя великого міста, що здавен-давна споювало Захід зі Сходом.
Згодом подачею руки міському старості 23 громадські старшини в імені своїх 23-ох громад наче б то включили себе до Львова, зобов'язуючись гідно виповнювати свої нові обов'язки і завдання.
Після цього промовив львівський староста д-р Геллер, який у своїй довшій промові дав історичний перегляд розвитку Львова від найдавніших часів аж по сьогодні, зокрема зупиняючись на тих історичних моментах, коли то Львів багато завдячував німецькому культурному будівництву.
Прикметним моментом для історії Львова — говорив д-р Геллєр — завжди була близька співпраця німців з місцевим населенням. Так само і тепер, коли планується широка розбудова великого Львова, ця співпраця теж буде важним творчим чинником.
На цьому історичний акт створення великого Львова закінчено.

без політиkи

Львівські вісті 22.07.1942 За участь і співпрацю жіноцтва в громадському житті

Львів, 21 липня.
Українське жіноцтво завжди відзначалося великою жертвенністю, посвятою й готовістю до участи у громадському житті та до організованої праці. Довоєнні досягнення нашого жіноцтва були імпозантні. Проявлялись вони в організації "Союзу Українок", у видаванні жіночих журналів, веденні фахових шкіл, приналежності до українських товариств, де жінки дуже часто займали провідні становища. Коротко — українських жінок бачили не лиш при праці, питомій для жіноцтва; вони не обмежувались лиш до власних жіночих товариств і питань, але брали живу участь у загально-українському житті, хоч з природи речі найбільше поле до попису мали в секторах, що найбільше відповідають жіночій природі.
Війна й прихід большевиків перервали цю працю нашого жіноцтва, як і взагалі припинилося тоді все наше організоване життя. З приходом німецької влади це життя знову відродилося, але вже не повернулось до давніх організаційних форм і метод, лиш стало працювати на нових основах і засадах, згідно з новим духом часу, новим світоглядом і новими потребами.
Нова ситуація, в якій опинився український нарід, вимагала від нас, щоб ми побудували своє орґанізоване життя на тотальному принципі й примінили в його веденні провідницьку систему. Через те й повстала єдина українська організація УЦК, що охопила цілість українського життя й усі його прояви та кермує тим життям з одного диспозиційного осередка. Колись самостійні українські товариства переформувались й включилися до тотальної організації, якою є УЦК, хоч нав'язують вони до давньої традиції й є органічним продовженням довоєнної праці.
Те саме відноситься й до українського жіноцтва та його організації. Жіноцтво не могло далі працювати в окремій самостійній організації "Союзу Українок", але мусіло включитися до єдиної нашої організації УПК і його клітин у формі Жіночих Секцій і Гуртків.
Та йде про те, щоб ця приналежність нашого жіноцтва до організації, що охоплює ціле наше життя, не була тільки формальна; навпаки, треба, щоб жіночі секції і гуртки зрослися з нею органічно. Праця наших жінок не може йти собі осторонь своїми власними шляхами, але мусить бути узгіднена з загальними напрямними організованого життя, мусить зазублюватися з іншими його ділянками та стати складовою частиною його цілости. Жіночі секції й гуртки не можуть бути тільки приліплені до Комітетів чи Делєґатур, бо жіноцтво — це не окремий світ і окрема ґрупа людей; це українські громадяни, яких праця заторкує усі прояви нашого життя й яке без їх співучасти буде неповне. Тому не можна держатися давніх, перестарілих поглядів, мовляв — "Яке мені діло до праці жінок, хай собі працюють, як думають і як уміють". Так може говорити лише людина, яка не розуміє якслід структури життя нації і не є свідома ролі й завдання жінок у житті спільноти; таке ставлення справи вийде на некористь жіноцтву й загальній справі. Тому не вистачить мати для жінок тільки слова похвали, мовляв — "Жінки працюють у нас гарно і ми їм не перешкоджуємо". Про ніяке "перешкоджування" у праці жіноцтва не може бути взагалі мови. Навпаки, це жіноцтво, що вже зорганізоване, мусить бути притягнене до тісної співпраці, а те, що стоїть ще осторонь, мусить бути теж зорганізоване й включене в роботу.
Не можна дивитися на жінок, як на щось окреме від національного організму, а їх організацію і працю вважати за щось само для себе, замкнене в собі, але треба в них бачити українських громадян, які мають тісно співпрацювати у справах нашого громадського життя, що є спільні для нас усіх і заторкують цілу нашу збірноту. Жіночі секції й гуртки мусять так співпрацювати в рамах Комітетів з цілістю нашого організованого життя, як це роблять, нпр., реферати культурної праці, господарські, чи інші.
Сьогодні не можемо собі подумати успішної праці Комітетів, Делєґатур чи УОТ-ів без видатної, повної співпраці з жіноцтвом. Є ділянки загально-національного життя, в яких воно мусить взяти участь і які без нього не можуть бути якслід поставлені й ведені. Це відноситься передусім до справ дошкілля, садівничок, фахового шкільництва, суспільної опіки, народного здоров'я, Жіночих Гуртків при УОТ-ах. Тут на перше місце висувають, очевидно, ті ділянки, що вже з природи речі відповідають жіночій психіці, замилуванню, в яких жінки можуть себе найкраще проявити. Але крім того жіноцтво успішно може працювати й на інших, "чоловічих" постах, а життя переконало нас, що жінки на провідних становищах відзначаються часто більшою підприємчивістю, енерґією, ви тривалістю і солідністю, як мужчини.
Тому для добра нашої загальної справи не можна ділити праці на працю мужчин чи жінок й відокремлювати її від себе китайським муром. Візьмім життєвий приклад: При якомусь Комітеті існує лиш формально причеплена жіноча секція по думці засади: "Хай жінки роблять собі, як думають". Цьому Комітетові треба зорґанізувати дитячі садки. Коли нема співпраці з жіноцтвом, за справу може взятися рівночасно і відповідний референт, і жіноцтво. Праця піде різними шляхами, а вислід її буде — ніякий. Коли навіть за працю взявсь би лиш референт, то чи мала б вона якінебудь вигляди, коли не буде тісної і планової співпраці жіноцтва? Справа дитячих садків — це також не справа виключно українців — мужчин, чи українців — жінок, а це справа загальнонаціональна, питання майбутности нашої збірноти.
І таких справ безліч, а радше всі, бо нема такого питання в житті нації, яке не мало б загальнонаціонального характеру.
Тому й поділ на чоловічих, чи жіночих громадян з окремими завданнями праці, чи творення ґруп замкнених самих у собі, недопустиме, і воно завжди шкідливо відбивається на загальній справі. Навіть питомі жіноцтву питання мають тож загальнонаціональне значення й є складовою частиною загальнонаціонального життя, як і маса жінка є невідлучною частиною національного орґанізму, а націю без жінки годі подумати.
Тому, коли не приходиться вже сьогодні говорити про потребу, конечність і доцільність участи українського жіноцтва в громадському житті, то треба лише звернути увагу на конечність якнайтіснішої його співпраці і співпраці з ним у розв'язуванні життєвих питань нашої національної збірноти.
В. Б.

Львівські вісті 21.07.1942 "Чудо життя"

Велика гіґієнічна вистава у Львові
Львів, 20 липня.
Минулої суботи в палаті Потоцьких у Львові, при вул. Коперника 15, відкрито дуже цікаву гіґієнічну виставу, названу "Чудо життя". Вистава — це фрагмент німецького Музею Гіґієни в Дрездені. Ціль вистави — в найбільш наглядний спосіб познайомити найширші маси населення з орґанізмом людини і тим самим дати їм вказівки, як слід зберігати людський організм перед різними захворюваннями.
Вистава розміщена в просторих кімнатах партеру і першого поверху палати і уладжена так, що експонати в одній кімнаті говорять тільки про котрусь одну складову частину людського організму. Різного роду допоміжні таблиці з виясненнями та циферними і іншими даними поглиблюють виклад. Наприклад, функція жолудка і взагалі кормового проводу в людському організмі представлена дуже плястично п. н. "Як тіло використовує поживу". Загально — вистава дає в дуже приступний і популярний спосіб поглядову і основну лекцію анатомії людини.
Не менше уваги приділяють відвідувачі експонатам, що говорять про "п'ятнистий тиф і його поборювання". Експонати дуже конкретно представляють вам причини і способи поборювання тієї жахливої пошесної недуги.
Найцікавіше з усієї вистави — це "скляна людина". В останній притемненій кімнаті вистави стоїть скляний модель людини, природної величини, а внутрі цього моделю є всі органи людського організму. В цій кімнаті відбувається спеціяльний виклад про людський організм, відчитуваний з грамофонних кружків, підчас якого спеціяльні лямпи освітлюють поодинокі частини людського організму. Скляна людина — це дійсне "чудо життя".
Цю виставу уладжувано теж і в інших містах Европи, і так, наприклад: — в Парижі оглянуло її міліон людей, в Антверпії — 175.000, в Брюсселі — 156.000, в Амстердамі — 130.000, в Букарешті 105.000, у Варшаві — 125.000, у Празі — 80.000.
Виставу кожен з нас повинен оглянути, — передусім шкільна і студентська молодь. Вистава навчить нас, як слід нам вдержувати наш організм при здоров'ю. Але цю виставу не слід оглядати побіжно, бо тоді вона не принесе відвідувачеві ніякого хісна.
Вистава відкрита до 20 вересня ц. р. щоденно від 10 до 19 години. Дорослі платять за вступ — 1 золотого, діти під опікою — по 50 сот., учні гуртами — по 20 сот.
Вистава уладжена в пору і напевно осягне свою мету: навчить населення Львова більше піклуватись своїм власним організмом, а тим самим вплине помітно на зменшення занедужань у нашому місті.

Краківські вісті 19.07.1942 До джерел світогляду

До питання про характеристичні прикмети українського світогляду появилася у львівських "Наших Днях" ч. 8 стаття д-ра Івана Крипякевича "До джерел світогляду", в якій автор займається князівською епохою. Подаємо на цьому місці головні думки цієї статті, бо не всі читачі можуть познайомитися з повним текстом виводів автора в тому журналі.
Автор розглядає розвиток найдавнішої доби нашої історії в трьох її етапах: перший, коли предки українців жили у власному середовищі і мало зустрічалися з сторонніми народами; другий — коли дісталися під різнородні впливи сусідів, третій — коли давні українці перетравили чужі позички і витворили свою окрему культуру.
У перших історичних вістках предки українців словяни, появляються як нарід здобувців і колонізаторів. З своєї прабатьківщини, у глибині суходолу, вони у могутньому поході перейшли і ліси і степи, дійшли до Чорного моря, сягнули до Балкану і Малої Азії. Вони зорганізували велику державу (держава антів), розвинули широку мережу торговельних шляхів на суходолі і Чорномy морі, що звалася спершу Словянським морем (ібн-ал-Факіч), сколонізували широкі простори і розвели на них хліборобство. У світовідчуванні наших предків виступає на першому місці хист до боротьби і експанзії та замилування до господарського життя. Войовник-господар — це тип давнього yкpаїнця. Осередком, в якому розвивався цей військово-господарський світогляд, був рід — широке родина, що організувала все економічне і культурне життя оселі, мала свої традиції, культивувала давні обичаї, творила норми життя. З переказів найдавнішого літопису видно, що ідеалом була людина фізично сильна (оповідання про Кожемяку, кн. Мстислава) і підприємчива (хитрощі Олега, Ольги, оборонців Білгороду). Цінилися буйні, життєві типи.
У пізнішій добі предки українців зустрілися з посторонними впливами, що йшли з азійського орієнту, зі Скандинавії та Візантії.
Зі сходу на Україну наступали варварські кочові орди (гуни, авари, печеніги) і народи з вищою цивілізацією (туранці, перси, араби). Орієнт доставляв нашій країні головно промислові виробу, що підіймали рівень життя словян, але одночасно розбивали первісне гармонійне життя. Одначе давні українці мали настільки вироблену власну культуру, що не тільки видобулися з-під оригінальних впливів, але на східні орди дивилися з почуванням вищости, як на це вказують оповідання про обрів, що були "великі тілом і горді умом", але з них не залишилося сліду, або про хозарів.
Великий вплив мали скандинавські варяги. Вони зявилися на Україні тоді, коли наші предки вже пройшли період початків державного життя і мали свою народню культуру, — вони допомогли словянам розвинути та скріпити організаційні первні, які вже існували з давніх часів.
Рішальний вплив на світогляд цієї епохи мала Візантія, яка передала східній Европі основи христіянства і вищої культури (школа, література, мистецтво). Але хоч українці прийняли візантійські культурні зразки, то все таки зберегли резерву супроти самих греків. Візантія у своїй імперіялістичній політиці намагалася підкопати силу Київської держави, — виступала проти української торгівлі, насилала печеніги, інтригувала різними способами. "Греки є лукаві — аж до сьогоднішнього дня".
Різні чужосторонні позички наші предки сприймали і перетоплювали у свою гармонійну цілість. У Слові о полку Ігоревім згадуються аварські шоломи, латинські мечі, ґотські дівчата — це сліди різних культурних звязків, — а все таки Слово творить монолітний памятник. В основу світогляду князівської доби лягли не чужі позички, а давні народні первні.
Найперша характеристична риса князівських часів — це тісний звязок людини з своєю землею. "Не погубіть землі, яку придбали батьки і діди ваші, трудом великим і хоробрістю!" — це гасло безнастанно повторюється у літописах. У високій ціні були ті одиниці, що охороняли рідну землю і примножували її. І знову громадянство осуджувало тих, що розбивали єднїсть землі (Святополк Окаянний, Олег Гореславич).
Землю репрезентував князь. Без князя країна не могла існувати, особу князя особливо шанували й охоронювали. Ідеалом князя був батько-господар, що дбає про своє велике господарство — державу і своїх дітей — нарід. Ідеал такого володаря змальовує Володимир Мономах у своїм "Поученні дітям". Він наказує силам особисто доглядати всіх господарських і військових справ, не оглядаючись на урядовців і слуг, охороняти простолюддя, дбати про справедливість. Князь повинен був виконувати свої обовязки супроти народу, — знову ж нарід був обовязаний князя шанувати і слухати. На такому довірі між князем і народом спирався увесь державний лад.
У світогляді князівської епохи виступали все відвічні риси — войовника і хлібороба. Осередком культу лицарства була дружина, яка скупчувала найцінніші елементи громадянства. У дружині витворився неписаний лицарський кодекс, що обовязував усіх войовників. На першому місці стояв обовязок хоробрости і вірности князеві. Витворилося глибоке зрозуміння лицарської чести. Але войовники вели війну не для самої боротьби, а для оборони рідної землі. Як тільки на хвилину ущухла війна, зараз лицарі ставали хліборобами і плуг врізувався у глибину завойованих степів.
Цю епоху характеризує молодеча буйність, життєрадісність, експанзивність. У людині цінилася, як за давніх часів, фізична сила і краса. Надмір сил виживався не тільки у війні, але й у лицарських ігрищах, змаганнях, ловах. Бенкети, музика, ігри протягалися без кінця. Візантійсько-христіянська культура органічно злучувалася з давніми, праславянськими рисами світовідчування. Всюди пробивалася погідна українська душа. Навіть суворі ченці-аскети розводили сади і засаджували квіт. В письменстві, поруч з високомовною візантійською школою виступає проста манера, наближена до народнього стилю; мистецькі твори (ікона) набирають все більше місцевого колориту; навіть церковні обряди вяжуться з давніми словянськими обичаями.
Князівська епоха, хоч і проходила різні переміни у своїм розвитку, все таки виявляє деякі основні риси, що ввесь час залишалися незмінними: 1) тісний звязок світогляду з землею, 2) військово-лицарські елементи, 3) хліборобські замилування, 4) живе, радісне нaставлення до життя.
Н. Н.

Львівські вісті 19.07.1942 Вечір українського співу й музики в Берліні

Каранович, Сушко, Антонович і Старицький концертували в залі Баха
Берлін, у липні.
По репрезентативному концерті в Ґраці, завітали наші віденські мистці співу й музики до столиці Великонімеччини. В суботу, 11 липня улаштував "Ноус" (Націоналістична Організація Українських Студентів Великонімеччини) "Вечір українського співу й музики", в якому взяли участь: піяністка п-ні Дарія Каранович, сопран: Ольга Сушко, баритон: Мирослав Антонович і тенор: Мирослав Старицький. Акомпаніювала п. Наталія Ляхович. Відому у берлінському мистецькому світі залю Баха виповнила українська й чужинна публика. В перших рядах бачили ми представників громадського, наукового й художнього життя нашої кольонії в Берліні. Науковий світ репрезентували: проф. І. Мірчук, проф. З. Кузеля, мґр. Ольхівський та інші. Художні кола заступали письменники з Юрієм Косачем й співробітники та кореспонденти української преси в Берліні та в краю. Серед чужинців занотували ми приявність редактора софійського щоденника "Днес", п. Крстева, кореспондента софійського інформативного щоденного часопису "Вечер", п. Ґарчева, представників голяндської, норвежської, словацької й білоруської колонії в Берліні.
Концерт розпочав відомий у львівському світі молодий баритон, заанґажований під теперішню пору державною оперою в Лінці, п. Мирослав Антонович. Цей дійсно наділений мистецьким голосом співак виконав: "Степ" — Степового, "Кряче ворон" з опери "Полонянка" — Стеценка й "Ой, Дніпре, мій Дніпре" — Лисенка. В другій точці першої частини концерту виступила славнозвісна з концертів у львівському радіо п. Ольга Сушко. Вже сама тільки поява симпатичної співачки в гармонійному народному строю викликала бурю спонтанних оплесків. П. Ольга Сушко відспівала: "Розвійтеся з вітром" — Степового, "Як би мені, мамо, намисто" — Лисенка й "Садок вишневий" — Лисенка. Високий рівень голосу й зразкова, ніжна інтерпретація пісень полонили публику.
Далі співав також не чужий львівській публиці тенор Мирослав Старицький, який запродукував: "Засумуй, трембіто" — Нижанківського, арію Андрія з опери "Тарас Бульба" — Лисенка й "Надії" — Леонтовича. Старицький зробив своїм ніжним, ліричним тенором дуже глибоке вражіння на слухачів.
Першу частину концерту закінчило фортепіянове сольо п-ні Дарії Каранович. Наша відома піяністка виявила у своїх трьох точках програми, тобто у "Прелюдіях" — Барвінського, в "Малій суїті" — Нижанківського й в "Картинці з Гуцульщини" — Колесси. Художній хист, повне опанування техніки й глибоке вчуття у відіграні твори. Вдячна публика нагородила піяністку довгими й рясними оплесками.
Друга частина "Вечору української музики й співу" розпочалась "Прелюдіями" — Ревуцького у виконанні п-ні Д. Каранович. Згодом тенор М. Старицький відспівав: "Черемоше" — Людкевича й пісню Левка з "Наталки Полтавки". На невгомонні оплески й домагання залі, Старицький заспівав, як наддаток, народну пісню "Ой, бре море, бре". Дві пісні у виконанні Ольги Сушко: "Я жду тебе" — Косенка й "Не стій, вербо" — Лисенка, зустрілись зі спонтанною овацією слухачів і побажанням наддатків. У відповідь на безконечні оплески співачка заінтерпретувала народну пісню: "Як би мені черевички". Далі М. Антонович пописувався "Гетьманами" й "Безмежним полем" — Лисенка. Останню пісню співак повторив на домагання слухачів.
На кінець багатої програми збірали лаври п. п. Антонович і Старицький в дуеті Андрія й Остапа з опери "Тарас Бульба" — Лисенка. Зворушена публика примусила співаків відспівати кінцеву пописову партію дуету; публика дякувала довгими хвилями оплесків за концерт, який дав їй рідку нагоду почути українську пісню й музику на чужині.
Ґогос.

Краківські вісті 15.07.1942 Льва-город

Львів, липень 1942 р.
Heраз питали мене на заході і сході: яка різниця між Києвом і Львовом і котрий з них гарніший? Про Львів випитують передусім кияни. Вони люблять нашу західню столицю. Котре місто на українській землі іде зараз за Києвом і котре місто є "заступником" Золотоверхого? Харків, Одеса, Дніпропетрівськ, Полтава чи Львів? На нашу думку тільки Львів! Галицька столиця вже своїм зовнішнім виглядом, а найголовніше своїми надбаннями і осягами на полі української культури, організації національного життя стоїть перед усіми українськими містами. В останніх десятиліттях, першусього за большевицького панування, коли Золотоверхий стогнав тяжко поранений, Льва-город був нашою фактичною духовою столицею. У Львові і взагалі на західно-українських землях збереглися наші визвольні традиції, культурні і національні осяги і Львів репрезентував українство та його змагання перед Европою і цілим культурним світом. Зі Львова лунав боєвий голос українців, що змагалися за своє вічне "бути чи не бути" з ненажерливим московським імперіялізмом і польським зарозумілим шовінізмом. Один Львів зберігав наші досягнення в усіх ділянках і Львів був безсумнівним центром всього українського життя-буття.
Львів і своїм зовнішнім виглядом гідно себе репрезентує. Він нагадує нам західно-европейські міста. Треба признати, що Львів, це єдине велике місто на українській етнографічній території, що має справді европейський вигляд. Ціла Україна своєю духовістю, психікою належить і тяготіє від століть до Европи, але силою історичних умовин не могла вона себе і формально звязати з Европою та користуватися західніми цивілізаційними надбаннями, як того бажала. Львів — гарне, систематично розбудоване місто. А все ж кожному, що приїзджає сюди з Києва, у Львові якось тісно, здається, що тут все таке мале, хоч і солідне. Львів не має того розмаху, що Київ! Коли стоїте на хіднику якоїнебудь гарної вулиці у Львові, то вам здається — кажуть кияни і люди із сходу, — що трамвай чи авто — ось, ось на вас наїде. А в Києві головні вулиці широкі, довгі і обсаджені деревами. Самі трамваї більші. Не можна навіть порівняти львівські головні вулиці з київськими. І так у всьому. У Львові все модерніше, солідніше, але — без розмаху. Зате в Києві менше назовні західніх зразків, але все широке, велике, просторе, з розмахом. І коли ще пригадати прегарні, ніде невидані, київські парки, чудовий вид через Дніпро на Лівобережжя, славні на ввесь світ київські церкви-собори, то знову треба справедливо ствердити, що Київ таки найгарніший з усіх міст України.
Історичне минуле Льва-города відоме. Нам треба пригадати роки перед першою світовою війною. На схід від Збруча все українське життя в тодішній царській Росії було придушене. Національна свідомість населення була тоді низька. Зате у Львові і в цілій Галичині українське життя проявлялося вже доволі сильно. В перших місяцях світової війни зі Львова і Галичини почалася підготова до визвольних змагань. Опісля Київ перебрав на себе провід, але знову, по упадку нашої державности, Львів перейняв на себе майже всю працю. У Києві запанувала комуна. Голод, заслання, розстріли, катування. Міліони жертв на цілій східній Україні. На Львів прийшли також тяжкі часи. Та він боровся, змагався і робив, що міг.
Львів і Галичина були від кінця першої і до початку другої світової війни джерелом сили нашого народу і прикладом для інших земель. Пригадую собі, що колись, на Закарпатті, ми завсіди в своїй праці брали приклад і училися здебільша від Галичини. Так, мені здається, було і в інших наших, "Богом і людьми забутих", окраїнах. Кожний знав, що основна сила нашого народу там, на Сході, в Києві і над Дніпром-Славутою. Знав про це і наш найбільший ворог: Москва. Тому цю нашу найбільшу силу Москва протягом жахливих двадцяти років старалася здусити, знищити! З цієї причини головне завдання зберігати і вести далі наші справи припало Льва-городові. І хоча у Львові були умовини праці також нелегкі, але можна було ще сяк-так боротися. Старий Львів з молодечим запалом робив, що міг. Змагався, боровся та інформував увесь світ про українські справи. Львів витримав польський натиск. Не піддався і не заломився підчас майже дворічного большевицького панування. Найкращий доказ: тисячі замордованих селян, робітників, інтелігенції по всій Галицькій волості. Українство витримало і цю чергову, найтяжчу пробу.
А Львів сучасний? По втечі большевиків треба було в першу чергу вилікувати тяжкі рани, що їх вони заподіяли. Знищено багато найкращої української інтеліґенції, зруйновано національні цінності. Український Львів уже в перших днях по визволенні взявся до праці. Енергійно і послідовно. По однорічній впертій праці можна вже похвалитися конкретними осягами. Під проводом Українського Центрального Комітету ціла Галицька земля береться до нового організованого життя. Місце "Просвіти" зайняли УОТ. По всій країні є свої народні, фахові і середні школи. У Львові працює оперний театр і від недавна ще новий театр Студія під проводом Ю. А. Шерегія, що колись зорганізував і вів відомий театр "Нова Сцена" на Закарпатті. Розгорнула свою працю і філія "Українського Видавництва".
Є теж у Львові і в цілій Галичині багато різних організацій, як "Центробанк", "Маслосоюз", кооперація та кількадесять спортово-руханкових дружин. Велике значіння має праця "Літературно-Мистецького Клюбу" у Львові, що часто-густо організує дуже, цікаві реферати з дискусіями на сучасні українські теми.
Ми інколи може і недоцінюємо величезну ролю Львова і Галичини в житті нашого народу, а тимчасом треба тільки згадати про організації молоді, в яких молодь мав змогу загартовуватися і приготовлятися до великого майбутнього. У тих організаціях молоді та різних курсах-вишколах кожен може найкраще пізнати свої можливості. Значіння організацій молоді в Галичині превелике. Памятаймо, що в перших роках наш захід буде мусіти давати інструкторів-виховників молоді на нашому сході!
Приїзжий із сходу на захід приємно вражений, що тут, на заході, все наше, українське, має і свою зовнішню національну форму. Згадували ми про київську оперу, що з її сцени можна почути прегарний cпiв, чудову гру і чисту українську мову. Але в тій же опері між приявною публикою дуже рідко почуєте українське слово, а також в тій же опері, за кулісами, хіба лише тут і там зазвучить рідна мова... Так усюди. Ба, щобільше, навіть редакційні співробітники деяких газет ведуть свої ділові наради в московській мові! У цьому велику ролю відограє і те, що всюди сидять ще й тепер замасковані вороги всього українського, що своїми поголосками намагаються тероризувати добрих українців.
Зате на нашім заході зовсім інакше. Тут, у Львові чи іншому містечку, ви переконані, що українці в розмові між собою напевно не будуть вживати іншої, ніж української мови. Тут українці вже більше національно вироблені, непохитні і в деяких засадничих справах неуступливі, тверді. Все ж не слід забувати, що найбільші постаті нашої історії походять із східно-українських земель: Шевченко, Міхновський, Хмельницький та інші і ще вповні недоцінений Микола Хвильовий. Силу і внутрішню відпорність східніх українців значно підірвали большевики і тому в деяких ділянках треба буде великої помочі та доброго прикладу із нашого заходу.
Все українство, схід і захід, вело боротьбу зі своїми ворогами. Через історичні умовини не всі українці мали змогу однаково працювати і розвиватися. Тепер в остаточній боротьбі з Москвою, всі ми, із заходу і сходу, беремо участь.
Юрій Тарнович.

Львівські вісті 12.07.1942 Підсумки весняних кінних перегонів у Львові

Львів, 11 липня.
Цьогорічні весняні кінні перегони на перегоновому майдані на Персенківці, що тривали 15 днів, були важною подією в житті Львова й Галицької области. Їх спортова сторінка була дуже популярна; тисячі аматорів, користаючи з прегарної погоди, відвідали тор і провели тут кілька годин, не опускаючи ні одного бігу. Зокрема багато військових відвідувало цю імпрезу.
Але це не була єдина ціль організаторів перегонів, що були під опікою Відділу Прохарчування й Хліборобства, Товариства Заохоти до Плекання Коней у Львові і Підвідділу Тваринництва та під протекторатом висопоставлених осіб Генерал-губернаторства, що фундували найвищі нагороди за перегони. Справжня ціль перегонів мала характер чисто господарський, годівельний. Для здійснення цієї цілі керівник згаданого підвідділу д-р Гріттер і довголітній директор тору п. Поссарт вклали багато труду. Бо перегони були завжди найкращим, найпевнішим іспитом для годівельників коней, через те, що давали йому змогу провірити свою працю й виробити собі напрямні на майбутнє.
Так отже весняні біги на Львівському майдані принесли великі користі для годівлі коней у Галичині й у цілому Генерал-губернаторстві. Краєвий матеріял показався першорядний, а навіть коні большевицьких стаєнь, які большевики при втечі тут залишили, показалися добрі. Декотрі з тих огирів перейдуть осінню до державної стаднини в Дембиці, як розплодовий матеріял.
У львівських перегонах брали участь коні з відомих стаєн Генерал-губернаторства. Перегони виказали, що вони надаються до годівлі. З огирів повної англійської крови на увагу заслугують коні зі стайні Янаша й Возняковського, а з поміж повної арабської крови коні зі стайні в Гумниськах.
Поважно представляються підсумки перегонів так само з цифрового боку, коли візьметься під увагу висоту виграних квот і годівельних премій.
І так власники стаєнь повної анг. крови, півкрови й англоарабів виграли своїми кіньми нагороди на загальну суму 485.100 зол., а годівельникам за ті самі біги виплачено премії на 42.500 зол. Перегони арабських коней дали власникам їх стаєнь 96.000 зол., годівельні премії досягли при тому 9.340 зол. Загальна сума нагород і премій у тих 15 днях перегонів була 633.000 зол. Пересічно на кожний перегоновий день припадало 42.200 зол. Ці високі квоти, по відрахуванні покриття коштів, зв'язаних з перегонами, можна буде вжити для годівельних потреб.
З господарського погляду важною справою є теж факт, що під час перегонів одержало працю около 300 осіб.
Тепер іде підготовка до осінніх перегонів, що теж відбудуться на майдані Персенківки. Осінні перегони зачнуться 13 вересня і триватимуть так довго, як дозволять на те атмосферичні умовини.

Краківські вісті 10.07.1942 Україніка в німецькій фільмі й пресі

Україніка у фільмі.
В останнім німецькім "Тижневім огляді" бачимо українську міліцію і прийняття українських селян мін. Розенберґом. Поза знимками з України, які були досі у тижневих оглядах (бої в Україні, знимки закатованих жертв і т. п.), тижневик Генеральної Губернії висвітлив досі такі короткі фільми з українського життя: Лемківське весілля, Великдень на Холмщині, Збір винограду у Заліщиках, Дефіляда українських делегацій перед губернатором у Станиславові.
Україніка в німецькій пресі.
"Фелькішер Беобахтер" з 20, 24 і 28 червня містить вістки про поїздку мін. Розенберґа по Україні, а в ч. 182 з. 1 липня містить довшу статтю "Господарська структура України". Стаття спирається на статистичних даних "Віртшафт унд Статістік" ч. 6. "Остдойчер Беобахтер" ч. 178 містить статтю Е. Гуча "Галицькі міста зміняють своє обличчя", в якій автор вказує на брак стилю і занедбання галицьких міст, яке випливає з безтрадиційности. Щойно тепер галицькі міста набирають культурнішого вигляду. "Ноє Вінер Таґблят" ч. 176, 28. 6. містить довший репортаж про Галичину Густава Ляфтнера п. н. "Міст до сходу". Стаття прикрашена рисунком тризуба і бориславського шибу. Автор стверджує господарське занедбання країни і вказує на можливості розвитку. Дальші частини репортажу мають появитися у чергових числах. "Фелькішер Беобахтер" ч. 183, 2. 7. містить передовицю шефа пресового виділу міністерства Сходу майора Кранца п. н. "Відбудова в Україні", де подає назагал знані вже українському громадянству дані про відбудову життя в Україні.

Львівські вісті 08.07.1942 З дороги

Малий фейлетон
— Куди так? — питаю старого селянина зпід Львова, який саме перед хвилиною примостився біля мене у переділі III. кляси поїзду, що кожний день пробігав залізничні шлях Львів—Переворськ.
— Куди очі несуть! — знеохоча відповідає старий. Здається, не дуже довіряє мені.
— Все ж таки, на якійсь зупинці висідаєте? — тривожу дальше співтовариша подорожі.
— Коли Ви, пане, їдете дальше, як я, то самі побачите, а коли скоріше висядете, то і так Вас з цього нічого не прийде — не дуже чемно, але надто філософічно відповідає наш дядько.
— Добре говорить! — сміється другий співтовариш, що сидить напроти мене.
— Напевно за інтересом! — втручається у розмову якась жінка, вказуючи на клунки і заплечник, якими закинув старий полички.
— За яким там інтересом? — обурюється дядько....
Недокінчив старий. Сльоза покотилась по зморщеному лиці підльвівського селянина.
__________
— Сідай тут, Івасю! Не крутися так! Бачиш, люди товпляться, ще притолочать тебе — картає молода ще жінка, може, шестирічного хлопчину, що ніяк не може знайти собі місця у ждальні III. кляси залізничого двірця по той бік Сяну. Не дивуюсь. Скільки тут людей! Усі обліплені людьми, що чекають тут на найближче залізничне получення.
— А Ви куди? — цікавлюся.
— Аж за Вислу! — звертає до мене своє уже знищене обличчя, притримуючи одною рукою хлопчину, що усіми силами намагається вирватись з рук своєї матери і вибігти на коридор.
— Звідкіля? — питаю дальше.
— Спід Дрогобича — відповідає коротко.
— До родини їдете?
— Е, де там!
— То так, на прогулянку?
— Шуткуйте, пане, здорові! — махнула рукою.
— Їй Богу, нічого не розумію.
— У цьому і біда, що одні не можуть зрозуміти других. Втерла сльозу, що плила з невиспаних, почервонілих очей.
Мені стало сумно. Я відійшов у другий бік.
__________
— Де ж так то хлопство пхається? — питає якась наперфумована і намальована дама, яка стоїть при вікні вагону і приглядається юрбі людей, що впихаються у вагони.
— Цікавлять Вас ці типи? — питаю.
— Нічого цікавого! Примітивізм і дикість — віддуває накарміновані уста...
— А їх душевні переживання? — продовжую.
— Чи вони щось відчувають?
— Як думаєте пані?
Поглянула на мене загадково.
— Не маю охоти до розмови на цю тему — відвернулася від мене.
У тій саме хвилині я намагався вглибитись у психіку наперфумованої дами, що у цих сірих свитах, вишиваних жіночих сорочках і червоних сідницях не могла доглянути нічого вищого і благороднішого. Чому не може вона зрозуміти, що ці сірі постаті не для власного інтересу, не для приємностей і якоїсь панської витрибеньки — тиняються по чужих кутах, стають предметом іронії, поштурхування, лайки... такої наперфумованої пані і багато інших їй подібних людей, що крім згідливого слова "хлопство" не мають ні дрібки милосердя чи зрозуміння для цих людей!
__________
Туркотять колеса вагонів, що мчать у далеку далечінь. Минають села, поля, ліси, гайки, містечка. Везуть тисячі людей, які їдуть сотки кільометрів та яких женуть у далеку далечінь різні справи, різні інтереси, різні життєві клопоти і невзгодини, життєві конечності і вимоги.
С. Каролин.

Львівські вісті 04.07.1942 Підручник історії української літератури

Володимир Радзикевич: "Нарис історії української літератури". Українське Видавництво, Львів, 1941, ст. 220.
Цей наново виданий, доповнений нарис історії нашої літератури довший час виконував службу шкільного підручника, хоч офіціяльно і незатвердженого. Цю ролю він має виконувати і надалі, зваживши, що інші підручники історії української літератури вже давно вичерпані, занадто дорогі або мають більше критичний чи полемічний характер. Тільки з такого становища можна зрозуміти, чому автор присвячує чимало місця змістові деяких творів, свідомо зрікаючись потреби зупинитися довше на письменниках, які на це заслугують.
Майже половина книжки (90 сторінок) відведена на давнє письменство. Тут автор мабуть рахувався з тим, що учні не мають змоги знайомитися безпосередньо з творами, писаними не живою, мало доступною для них мовою, тимто треба для них їх зміст переказувати. Нова доба поділена на таких сім розділів: 1. Тріюмф народної мови 2. На крилах романтизму. 3. Слово Генія. 4. Слідами Шевченка. 5. Проти хвиль. 6. На верхів'ях. 7. Серед першого буревію.
І в цій другій частині автор теж зупиняється на подрібному змісті окремих творів. Можна б посперечатися про те, чи їх вибір послідовно проведений; в одному випадку маємо твори першорядного значення, в іншому другорядні, перед якими слід було б відрізнити інші чільніші. Наприклад, маємо подрібно переказаний зміст Шашкевичевого оповідання "Олена" та С. Воробкевича "Турецькі бранці", наведена вся поезія Руданського, "Та гей бики", переданий зміст "Скошеного цвіту", В. Барвінського; повість Свидницького "Люборацькі" маємо тільки згадку на вісім рядків. Треба думати, що цей "Нарис" мав теж на оці пересічного читача, який сам ближче з літературою не буде знайомитися. Автор хотів ним, здається, виконати пропагандивну патріотичну службу, густо перетикаючи характеристику письменників цитатами з їх творів, навіть з широко відомих (нпр. з Шевченка, з "Зівялого листя" Франка, з "Тіней забутих предків" Коцюбинського, з "Лану" Стефаника, з "Туги" Черемшини, з лірики О. Олеся).
Коли мати на увазі саме таку пропагандивну мету, добре було б використати в огляді літератури різні факти взаємин нашої літератури з чужинною, щоб показати, як ми підтримували раз-у-раз духові зв'язки з культурним надбанням світу. Постать М. Гоголя повинна б заняти велике місце в такій загальній картині; багато ширше, з більшим притиском і на загальному тлі добре було б відмітити такі факти, як дружба М. Вовчка з чужими великими письменниками, Кулішевий переклад Шекспіра, зацікавлення европейською літературою Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, зокрема шлях, прорубаний до неї Кулішем, Драгомановим і Франком. Перехід до найновішої сьогочасної доби теж набрав би повнішого освітлення, якби відповідно згадати про велетенську перекладну працю наших письменників за останнє чвертьстоліття. Те, на що інші народи мали час впродовж століть, ми пробували наздігнати пожвавленими, справді небувалими темпами. Скільки нових жанрів народилося, скільки сміливих спроб зробили письменники!
Автор стає щораз обережніший, коли наближається до доби нашого "буревію". Тут не хотів би він оминути ніодного письменника, який чимсь заслугує на згадку. А проте при всій своїй об'єктивности він має свої виразні симпатії, так і бачиш, яких авторів він найкраще знає і найбільше цінить. Уся література народжена після 1918 р. на Наддніпрянщині покищо майже залишена без оцінки попросту тому, що чимало її найдіяльніших учасників живе і працює серед дуже змінних обставин. Автор "Нарису" зовсім свідомо присвятив свою головну увагу галицьким та еміграційним авторам, з творчістю яких міг ближче познайомитись. Своє становище він з'ясовує найкраще таким кінцевим уступом своєї книжки.
"Українська література XX. ст., яка розвивалася серяд буревію й громовиці, в дуже складних умовах політичного, суспільного й матеріяльного життя вимагає окремого, систематичного, одноцілого розгляду. Українські письменники, розділені не тільки політичними, але й ідеологічними кордонами, йшли в своїй творчості нераз зовсім протилежними шляхами, виявляючи розбіжність не тільки у виборі тем, підході до них, їх висвітленні, в мистецьких засобах, але й у розумінні завдань літератури, її напрямних та її ролі в житті народу. Перед дослідником українського літературного життя на порозі нової історичної епохи стоїть ще важливе завдання: звести здобутки літературної праці українських письменників останніх десятиріч під один критерій. Тим критерієм буде: майбутність української нації".
Письменник.

Краківські вісті 01.07.1942 Дитяча література — занедбана ділянка творчості

Що ця ділянка дійсно занедбана і не доцінювана, доказом того м. ін. те, що на реферат на цю тему, виголошений 24 ц. м. в салі Літературно-Мистецького Клюбу у Львові, зявилося аж 23 особи, хоч оголошення про це появилося у пресі своєчасно. Зате на інші імпрези, влаштовувані заходом Літературно-Мистецького Клюбу, наша публика приходить дуже численно.
A тимчасом справа, про яку прочитав реферат ред. Гошовський, дуже важна і реферат його був цікавий та основно опрацьований. Мабуть нема у нас в ніякій іншій ділянці стільки незясованих проблем, скільки їх у нашій дитячій літературі. Поза те, що створили в нас у дитячій літературі Е. Гребінка, Марко Вовчок, Л. Глібів, Борис Грінченко, Леся Українка, Мих. Коцюбинський та Ів. Франко, ми під оглядом мистецької якости далі не пішли. Навпаки, хоч за кілька років перед цією війною появилося в нас яких 300 назв дитячих видань і кілька журналів, то все ж таки щодо мистецької якости дитячої літератури ми пішли назад.
Причини цього явища є такі: Недостача ще у передвоєнному часі порозуміння й одноцілого пляну між видавцями дитячих видань і журналів та недостача порозуміння між видавцями й письменниками. Дитячої літератури не зараховували в нас до мистецької літератури. Наші письменники стидалися під творами для дітей підписувати своє прізвище. Ховалися за різні псевдоніми, як напр. "Вуйко", "Дядько". Дитяча література ставала деколи диким полем герців та писемних вправ для різних графоманів. Витворювався погляд, що дітям вистане дати щонебудь, бо вони, мовляв, і так не розуміються на мистецтві.
Критики творів для дитячої літератури не було, були тільки трафаретні й поверховні похвали для всякої халтури, писані на замовлення або з ввічливости знайомими автора чи видавця.
Друга причина низького рівня нашої дитячої літератури — це нехтування досягненнями дитячої літератури Заходу і психологічно-педагогічними досягненнями наукової літератури Заходу про дітей. А тимчасом дитяча література мусять мати високий мистецький рівень, таксамо, як і література для старших. Ця література своєю вартістю і якістю повинна подобатись також і дорослим. Мова творів літератури для дітей мусить бути чиста, літературна та зрозуміла.
Занедбана у нас також справа драматичної творчости для дітей та дитячий театр. Не маємо досі театру для дітей. У Львові є тільки спроби в цій ділянці і то досі мало вдатні. Дирекція українського театру у Львові приобіцяла, що в свій репертуар візьме теж дитячі драматичні твори. В дитячій пісні стоїмо тільки на народній пісні. Це добре, але замало. Треба йти тією дорогою, яку вказав нам Лисенко своїми піснями й операми для дітей. Занедбана теж справа дитячої ілюстрації. Замість мистецьких рисунків, що підходили б під вік і психологію дитини, ми бачимо в наших виданнях для дітей переважно якісь карикатури, що викликують відразу в дітей. Тут треба основних студій дитячого рисунку і малюнку. Це справа наших мистців, яких досить тяжко переконати, щоб вони взялись за це, хоч тут і там бачимо під тим оглядом вже деякий поступ уперед.
Також щодо дитячих забавок та ляльок існує велике поле попису для наших мистців. Забавки і ляльки для українських дітей повинні мати всеціло український характер.
В Сов. Союзі до всіх цих справ прикладали велику увагу. Під мистецьким оглядом досягнення большевиків у цій ділянці дійсно дуже великі. Вони багато енергії вкладали в те, щоб за допомогою мистецької форми і змісту заволодіти душею дитини. До цього запрягали вони найкращих мистців слова і кисти.
В останніх часах бачимо і в нас деяку поправу в ділянці літератури і видавництв для дітей. Для дітей пише невтомна і вічно молода К. Малицька, О. Олесь, Наріжна, Р. Завадович, Лятуринська. Вибивається теж М. Петрів. Тепер існує в Галичині дитяча преса для молоді: "Малі Друзі" і "Дорога". (Ці журнали на еміґрації та на наших окраїнах зробили величезну роботу). З Рівному на Волині виходить тепер "Орленя", у Дубні "Школярик".
Дитяча література — це бій за душу української дитини, бій за українську людину.
Після реферату ред. Гошовського вивязалась оживлена дискусія. П-ні К. Малицька підкреслила, що лектура для дітей повинна доповняти те, що дає школа і дім. Багато помагає тут листування з дітьми, які відкривають у листах свої зацікавлення. Як б. редакторка "Дзвіночка", як вчителька знає, що дитяча література має великанський вплив на дітей. Для наших найменших треба окремих, достосованих до їх віку видань; слід би теж відновити видавання "Українського Дошкілля", яке необхідне як матеріял для матерей для виховниць у дитячих садках.
П-ні Пастернакова висловила погляд, що письменники для дітей — родяться з відповідним талантом; хто не має цього таланту, не може його набути студіями чи писанням. У виданнях для дошкільних дітей мусить бути теж короткий і читкий текст. Добре було б, коли б повстало обєднання дитячих письменників і малярів.
Одна з учасниць висловила думку, що для наших дітей потрібна теж дитяча фільма з українським змістом та картонові ляльки в українському стилі.
Священик (василіянин) висловив погляд, що автори часто пишуть тяжко, наче про дітей для старших, а не для дітей. Письменники повинні йти в середовище дітей і тим студіювати їх психіку.
Проф. Заклинський висловив такі думки; слід звернути увагу на рівень наших шкільних читанок. Тематикою творів літератури для дітей повинні бути передовсім добрі і лихі сторінки української психіки з тенденцією свідомо виправляти українську вдачу. Писанням для дітей зaслужились теж Ф. Коковський, А. Лотоцькнй та Ю. Шкрумеляк. Літературу для дітей дуже радо читають теж старші по сільських читальнях, особливо ті, для яких література для дорослих ще за тяжка.
Письменник Софронів-Левицький: На обєднання письменників і малярів для дітей ще за скоро, бо наперед треба довести працю між усіма письменниками й мистцями, щоб вони творили теж для дітей. Треба видати більшого формату репрезентативні, настільні книжки для дітей.
П-ні Л. Горбачева: Діти дошкільного віку люблять книжки великого формату, з гарними малюнками, під яким є трохи тексту. Треба відшукати книжки для дітей, ілюстровані в 1918 р. Ю. Нарбутом, бо це шедеври, гідні наслідування.
Дискутантам відповів при кінці розмови ред. Гошовський, підкреслюючи, що письменник для дітей — це Божа людина, що бачить світ, наче велика дитина. Але такий письменник мусить теж працювати над собою, студіювати психіку дітей та педагогічну і психологічну літературу про дітей.
М.П.

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 22.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє.
У південній частині східного фронту німецькі та союзні війська ведуть концентричний наступ із заходу, півночі та сходу на Ростів. Місто горить. Мости над Доном знищені. Дальше на півночі одна німецька армія просувається скоро на південний схід і зблизилась на 80 км. до відтинку Дону на захід від Сталінграду. Ворожі задні сторожі розбиті, групи ворожих сил знищено. Авіяція поборювала стіснені шляхи ворожого відвороту та вела налети на переходи через ріки та залізничі об'єкти в області Ростова. На північ від Воронежа відбито ворожі атаки.
На середньому відтинку фронту одна піхотна дивізія знищила одну замкнену групу ворожих сил. У завзятих рукопашних боях здобуто наступом 105 бойових становищ.
На південь від Ільменського озера та на оточувальному фронті коло Ленінграду заломилась більша кількість ворожих наступів, частинно у завзятому рукопашному бою.
В Єгипті відкинено випади ворога. Нічні налети авіяції були спрямовані проти воєнних об'єктів коло Олександрії.
На Мальті поцілено бомбами споруди на летовищі Люки.
В Каналі затопили легкі німецькі морські одиниці провідний човен британської фльотилі швидкісних човнів і пошкодили артилерійськими поцілами більшу кількість інших швидких човнів.
У смузі Німецького Заливу скинули вчора британські літаки бомби при непогоді і безпланово. Притім поцілено одну сільську школу, а декілька дітей було ранених. Минулої ночі поодинокі ворожі літаки вели перешкоджувальні налети над східною Прусією, не скидаючи бомб.
Як повідомлено надзвичайним звідомленням, німецькі підводні човни затопили на Атлянтійському океані на північ від Азорів з одного сильно стереженого конвою з воєнним матеріялом, призначеним для Африки, 7 кораблів на 38.000 брт., в тому один великий муніційний пароплав, що вилетів у повітря. Один підводний човен доплив аж до ріки св. Лаврентія та затопив там 3 кораблі на 15.000 брт. із озброєних конвоїв. Дальший пароплав на 4.500 брт. сторпедовано; його витягнула на беріг власна залога. Крім того потоплено на американському просторі 6 кораблів на 51.000 брт., а один вантажний корабель пошкоджено важко торпедами. Разом втратила ворожа постачальна плавба за останні чотири дні внаслідок дій німецьких підводних човнів 16 кораблів на 104.000 брт. Поширювані в англійській і совєтсько-російській пресі вісті про положення коло Воронежа є вільно видумані. Воюючі там піхотні дивізії ані н є відтяті, ані не втікають через Дон. Вони держать, як і передше, здобутий причілок Воронежу і саме місто та відкинули криваво всі совєтсько-російські напади. Німецька преса подасть лінію фронту у причілку коло Воронежа.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 21 липня. — Італійське воєнне звідомлення. Головна Кватира Збройних Сил повідомила 20 липня:
На північному і середньому відтинку наших становищ на єгипетському фронті відбито ворожі випади. Знищено кілька ворожих панцирних возів.
Німецькі винищувачі заатакували сильну ескадру літаків типу "Герікейн" та збили 7 ворожих літаків.
Погані атмосферичні умовини обмежили наступальну діяльність проти острова Мальта, де все ж таки поцілено кілька важних об'єктів.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКІ, 21 липня. На всіх фронтах обмежувались малі бойові дії до перешкоджувального вогню та діяльности розвідувальних частин. Одну малу большевицьку спробу наступу на Карельській вузині знівечила артилерія і гранатомети.
Тієї самої ночі жвава діяльність большевицького летунства над Фінським заливом. Після півночі налетіли на Котку 10 большевицьких бомбовиків і скинули міни та розривні бомби. Одна особа була вбита, а 15 ранених. Заподіяна матеріяльна шкода мала. Також в інших прибережних місцевостях спричинено повітряну тривогу. В повітряному бою на південь від Свіру збито один большевицький винищувач. Над Фінським заливом стрінулось кілька винищувачів з большевицькими летунськими формаціями. Заобсервовано, що одна большевицька машина типу "Пе 2" осіла невдачно.

»Львівські вісті« 21.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє.
На півдні східного фронту, після того, як припинились дощі, переслідувальні бої в південному і східному напрямі — знову в повному ході. З'єднання бойових і штурмових колон на схід від Ростова знищили важливі постачальні сполуки ворога в районі устя Дону і піддержували успішно переслідувальні бої в закруті Дінця.
Ворог атакував теж учора сильними силами мостовий причілок Вороніж. Всі спроби назад здобути місто відбито в завзятих боях, частинно протинаступом, піддержаним успішно повітряною силою, і при тому знищено 36 з 60 атакуючих танків.
В районі Москви атаковано вдень і вночі з винищувальним наслідком залізничі точки. На південь від Ільменського озера не вдались місцеві наступи ворога. В тих боях знищено одну большевицьку групу і зістрілено 19 ворожих танків.
Пристаневий район Мурманська бомбардовано вчорашнього дня з особливим успіхом. Великі пожежі повстали в спорудах доків, автомобілевих приміщеннях і магазинах погонних матеріялів. Винищувачі зістрілили при тому над затокою Коля 17 ворожих літаків.
У Північній Африці обосторонні бойові дії місцевого значення.
На північний схід від Лондону один бойовий літак поцілив бомбами вдень один замітніший зброєвий завод.
У німецько-голяндській пограничній полосі кинув один британський літак учорашнього дня декілька бомб на мешкальні дільниці. Літак збито.
Британські літаки атакували вночі слабшими силами деякі місцевості над Німецьким заливом, передусім міста Бремен і Ольденбурґ. Цивільне і населення мало втрати. Збито 3 ворожі літаки.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 20 липня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомила 19 липня:
Бої місцевого характеру в області Ель-Алямайну. В боях останніх днів знищено 30 ворожих панцирних возів.
У смілому наступі поцілили наші ескадри летунства у низинному леті численні самоходи та зробили їх непридатними до вжитку. Італійські винищувачі збили в переможних повітряних боях 4 англійські літаки, а один літак типу "Герікейн" зазнав такої самої долі від німецьких винищувачів.
Бомбовики держав осі атакували частіше воєнно важні об'єкти Мальти. Забезпечувальні судна збили три літаки типу "Спітфаєр".

»Львівські вісті« 19.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Панцирні з'єднання і дивізії змоторизованої піхоти на схід від Дінця продерлися дальше на південь і широким фронтом осягнули долішній біг Дону на схід від Ростова. Дивізії піхоти знищили замкнені ворожі групи і зискали на просторі у фронтовому наступі на схід. Сильні штурмові повітряні сили вели винищувальні наступи передусім у смузі долішнього Дону з особливим успіхом атаковано залізничі лінії та залізничі двірці, густо заставлені транспортними поїздами. Як уже повідомлено надзвичайним звідомленням, німецька піхота 17 липня по кількаденних важких боях здобула приступом Ворошиловград, найбільше і найважливіше місто донецької індустріяльної области. Великі частини міста стоять у полум'ях. Відбито відновлені ворожі наступи проти мостового причілка Вороніжа.
На Середземному відтинку фронту продовжувано прочищувати позафронтову смугу.
На південь від Ільменського озера ворог атакував невдачно сильними силами. Один місцевий пролом відбито протинаступом.
В Єгипті втратив ворог кількасот полонених підчас одного безуспішного наступу проти німецько-італійських становищ. Винищувачі і зенітна артилерія зістрілили 13 британських літаків.
На Середземному морі одне німецьке підводне мовно зістрілило один британський водолітак.
У районі Каналу, на південь від Торкей, легкі бойові літаки потопили вчорашнього дня одне британське сторожеве судно і пошкодили важко один торговельний корабель.
На Онезі пошкоджено большевицький корабель
Фінське воєнне звідомлення
На Карельській вузині та на вузині Авнус відбито спроби випадів менших ворожих розвідувальних відділів. Одна власна бойова стежа вдерлася на одному відтинку вузини Авнус до ворожого становища та знищила два гнізда спротиву з їхніми заставами.
На східному фронті була місцями артилерійська діяльність. Біля Рукаерві відбито наступ меншого ворожого відділу з втратами для ворога. На інших відтинках фронту розвідувальна діяльність. Прибережна артилерія пошкодила на озері Онега одну ворожу канонірку. Вона блукалась опісля по воді без змоги маневрування.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 18 липня, (тп). — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомила 17 липня:
Ворожі панцирні одиниці, що атакували в просторі Ель-Алямайну, прогнано у протинаступі до їх вихідних становищ. При цьому втратили вони 10 бойових возів.
Іншу спробу наступу, поведену дальше на південь панцирними возами, відбив цільний вогонь нашої артилерії. Летунство держав осі брало дуже жваву участь у боях.
Воно обкидало ворожі авта на висунених становищах та в запіллі скорострільним вогнем та розривними бомбами. В повітряних боях збито 9 британських літаків.
Протилетунська артилерія Тобрука збила підчас налету що спричинив легкі шкоди, один ворожий літак, що злетів на землю горіючи.
Італійські та німецькі бойові літаки кидали підчас многократних налетів численні бомби над летовищами Мальти.
Холод у Бразилії
МАДРИТ, 18 липня. — За вісткою з Рійо до Жанейро, викликала хвиля холоду що впала на Бразилію, великі шкоди на плянтаціях кави. В наслідок цього тільки в провінціях Парана і Сао Паольо збір змалів на 50 чи 40 відсотків. Втрати в цілій Бразилії подають на 25 міл. долярів.
Мороз у Колюмбії
ВІГО, 18 липня. — В Колюмбії знищив несподіваний мороз всі надії на добрі жнива. Поля кукурудзи, пшениці і ячменю знищені зовсім.
Відзначення для націй на просторах сходу Европи
БЕРЛІН, 18 липня. — Фюрер видав окремі відзначення для членів націй, що замешкують простори на сході Европи. Це відзначення будуть давати як признання за хоробрість та особливі заслуги у зайнятих землях на сході Европи. Фюрер доручив шефові Верховного Командування Німецьких Збройних Сил видати відповідні виконні розпорядки.

»Львівські вісті« 18.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південному відтинку Східного фронту переслідують швидкі з'єднання ворога на схід від Дінця у напрямі долішнього Дону. Залізничу лінію з Донецької области до Сталінграду вже пройдено. Між швидкими з'єднаннями з-заду та з глибокого крила і між з'єднаннями піхоти, що веде фронтальний наступ, опинилися численні ворожі дивізії, які сильно вимішані та часто порозбивані, намагаються прорватися на схід. Всі ті зусилля досі не повелися з великими для ворога втратами.
Авіяція підтримувала безупинними атаками наступи швидких з'єднань і перешкоджувала ворогові скрізь там, де він захитався, перевести упорядкований відступ. Вдень і вночі поборювано з високого, низького і пікуючого польотів ворожі колони в поході, комунікаційні споруди та постачальні зв'язки.
У великих операціях на південному відтинку Східного фронту беруть участь союзні війська у великій мірі. Від 29 червня бореться мадярська армія по німецькому боці. Від перших днів липня стоять у бою проти армій Тимошенка одна італійська армія, що до неї належить також італійський експедиційний корпус, висланий ще в серпні 1941 р. на Східний фронт, румунський армійський корпус, який визначився в бою під Харковом, як теж одне хорватське з’єднання.
Несподіваним випадом захопило одне швидке з'єднання совєтське летовище. При тому здобуто або знищено 50 большевицьких літаків.
Підчас повітряної атаки на пристань Поті на побережжі Кавказу поцілено бомбою найтяжчого калібру важкий совєтський крейсер.
Ворог атакував знову даремне мостовий причілок Вороніж з великими втратами.
На середньому фронтовому відтинку наші випади та дії випадових частин довели до льокальних успіхів. При очищуванні непроглядних лісових теренів на південний захід від Ржева підвищилося число полонених і добичі, подане у спеціяльному повідомленні з 13 липня на поверх 40.000 полонених, 220 бронемашин, 738 гармат всякого роду, як теж на 16.600 скорострілів та гранатометів.
На далекій півночі перервано Мурманську залізницю в багатьох місцях поцілами бомб.
В Єгипті атакував ворог знову із становищ Ель Алямайну. Британські бронемашини відкинено протинаступом знов в їх вихідні становища.
В середущій Англії атаковано з бриючого польоту вчорашнього дня воєнні заводи та пошкоджено або запалено численні варстатові галі.
Окремі британські бомбовики переводили в ранні години ночі виснажувальні атаки над північно-німецьким побережжям. Два з атакуючих літаків збито.
Як уже подано в надзвичайному повідомленні, атакували німецькі підводні човни біля західного побережжя Африки сильно бережений ворожий конвой і потопили з нього 6 торговельних пароплавів у 39.500 брт. Інші човни потопили в Атлянтійському океані, перед Міссісіпі і проти Панамського каналу 10 кораблів у 68.500 брт. і в Північному Льодовому океані один транспортовик у 7.000 брт.
Таким чином втратив ворог на далеко від себе положених теренах воєнних дій, що на них оперують німецькі підводні човни, 17 кораблів у 115.000 брт. своєї дорогоцінної корабельної містоти.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 17 липня. — Верховне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 16 липня:
На середньому відтинку єгипетського фронту ворог атакував завзято наші становища. Але всі ті атаки відкинено й ми перевели негайно протинаступи. Ми взяли понад 1.200 полонених та знищили поважну кількість танків.
Летунство брало у цих завзятих боях сильними загонами участь й атакувало ворожі війська в наступі та вороже летунство. Відважні ловецькі летуни 4-ої групи збили 4 машини та добули свою 132-гу перемогу в повітрі від початку сучасних воєнних дій у північній Африці. Крім того німецькі літаки спричинили англійському летунству втрату одної машини "Кертіс" і одної "Спітфайр".
Англійські літаки бомбардували Бенгазі, пошкодили кілька домів і вбили, або поранили 10 арабів. Протилетунська артилерія розбила одну англійську машину.
Наші та німецькі летунські загони бомбардували знову летовище Мікаба та поцілили безліч разів його споруди. З акції вдень один з наших літаків не повернувся.
Новий данський міністр фінансів
КОПЕНГАГА, 17 липня. Данське міністерство фінансів, якого керму задержав був міністер Буль після свойого іменування державним міністром попри провід в уряді від смерти Ставнінга, обсаджено наново. Міністром фінансів іменовано предсідника соціял-демократичної партії, Альзінга-Андерсена.
Криваві заворушення в Єгипті
МАДРИД, 17 липня. — До столиці Еспанії Мадриду прийшли достовірні вістки, що в Єгипті дійшло до кривавих сутичок між представниками кількох політичних партій Єгипту й англійськими військами. З обох сторін було чимало вбитих і ранених.

»Львівські вісті« 17.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південному відтинку східного фронту продовжуються безупинні переслідувальні бої. Замкнені і відтяті ворожі групи намагалися безуспішно прорватись на схід. Втрати ворога і здобута добича дотепер не підраховані. Сильні з'єднання летунства атакували запільні зв'язки Совєтів і розпорошили численні колони. Бойові літаки бомбардували Ростів і кілька пристаней на Кавказькому побережжі. У воєнно-важних спорудах міста Ростова вибухли численні великі пожежі. Поцілом бомби затоплено один вантажний корабель.
Ворог продовжував сильні наступи на мостовий причілок біля Вороніжа. У співдіянні з летунством відбито з кривавими втратами у завзятих боях усі наступи.
На інших відтинках східного фронту велися бої місцевого значення.
У Фінському заливі потопили одиниці німецької воєнної фльоти два совєтські підводні човни.
В Єгипті відкинено ворожі наступи, ведені великими силами на середньому відтинку становищ Ель-Алямайн. Підчас завзятих боїв захоплено у протинаступі 1200 полонених і знищено деяку кількість танків і моторових возів.
У західній області Середземного моря атакували німецькі бойові літаки один британський крейсер і пошкодили його поцілами бомб.
У часі налету британських ловецьких літаків на побережжя зайнятих західних областей збито вчорашнього дня 6 ворожих літаків.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКІ, 16 липня. — За фінським звідомленням з середи обмежувалась бойова діяльність на всіх фронтах до перешкоджувального вогню та місцевої розвідувальної діяльности.
Протилетунські засоби у Швеції
СТОКГОЛЬМ, 16 липня. — Безупинне нарушування шведської невтральности з боку англійських літаків приневолило шведський уряд перевести окремі протилетунські засоби в найбільш загроженій з цього приводу околиці Ерезенду, зокрема ж у місті Гельсінкворґ. Мешканці цього міста терпіли чимало від скалок стрілен та протилетунських гранат і відтепер забезпечено для них окремі схови та алярмові влаштування. Військові шведські кола зазначили, що ці засоби тим більше конечні, бо військова влада не буде бездільно приглядатись постійним нападам на Швецію.
Партизани в Іраку
РИМ, 16 липня. — У висліді англійських терористичних метод, а ще більше у висліді англійських погромів в Єгипті, в Іраку посилилася діяльність місцевих повстанчих загонів, що вельми утруднює англійське постачання і комунікацію. З цього приводу англійська команда в Іраку залишила в цій країні великі сили, хоч Очінлек настирливо домагався, щоб йому вислати підкріплення з 10-ої англійської армії на терен боїв в Єгипті.
Авдієнції у японського цісаря.
ТОКІО, 16 липня. — Тенно прийняв у середу міністра фінансів китайського уряду Хот Фогай. Крім цього прийняв він на авдієнції 9 генералів, що вернулись недавно із південних фронтів.
Смерть 260 моряків
МАДРИД, 16 липня. — Тільки в двох тижнях, від 15-го червня до 30-ого червня 1942 р. втратила північно-американська торговельна мореплавба внаслідок діяльности німецьких човнів 260 моряків. З цього вбито безпосередньо в бойових діях 48, а 212 пропало без вістки.
Між пропавшими було 85 моряків із невтральних країн, що їх північно-американські власті приневолили до служби на торговельних кораблях.

»Львівські вісті« 16.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На сході німецькі та союзні війська просуваються вперед на цілому наступальному фронті. Задні частини ворога відкинено, частинно розпорошено або знищено. Швидкі з'єднання гнали у безупинному переслідуванні ворожі колони і перетяли в тилах ворога його сполуки зі сходом. Повітряні сили продовжували свої наступи на рухи ворожого відвороту. Підчас одного нічного повітряного наступу на Ростів повстали широкі пожежі в місті і в околиці залізничого двірця. Відбито в завзятих боях наступи проти мостового причілка Вороніжа і при тому зістрілено 38 танків. З'єднання сухопутніх військ і танків знищили в районі на північний захід від Вороніжа замкнені ворожі сили і розбили при тому 125 танків.
На середньому відтинку фронту невдались місцеві наступи ворога. На північ і північний захід від Орла число танків, знищених сухопутньою армією і повітряною силою в успішних оборонних боях від 5 до 13 липня, піднеслось до 446.
Підчас повітряної атаки на одне вороже летовище у смузі Мурманська осягнено численні поціли в галі та між розставлені літаки.
На єгипетському фронті на південнім відтинку відкинено у наступі сильні британські розвідувальні сили. З'єднання бойових та штурмових літаків спричинили ворогові важкі втрати. Знищено або пошкоджено численні авта.
На Мальті бомбардовано вдень і вночі мілітарні споруди.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 15 липня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомила 14 липня:На єгипетському фронті осягнули наступи німецьких та італійських відділів добрі висліди. Взято багато вояків та один штаб куреня в полон.
Також діяльність летунства була вчора жвава. Німецькі винищувачі збили 9 літаків типу "Спітфайр", а наші винищувачі збили один 4-моторовий літак типу "Лібератор". Два дальші британські літаки впали до моря, поцілені артилерією з Тобрука. Підчас переслідування ворожих літаків у напрямі до Тобрука вбито кількох арабів та спричинено малі шкоди. Протилетунська артилерія в Бенгазі знищила один ворожий літак і підвищила тахим чином кількість збитих машин на 100.
Формації бомбардувальників держав осі атакували летовище Ля Венеція. Впродовж цих дій втратило британське летунство 7 літаків, з цього збили німецькі винищувачі два, а італійські п'ять.
6 наших літаків не вернулося до своїх баз із операцій двох останніх днів.
РИМ, 15 липня. — На південному відтинку єгипетського фронту заатаковано сильні британські розвідувальні частини і відкинено їх на схід. На схід від Ель Алямайну з'єднання італійських бойових літаків налетіли на військові нагромадження.
Кількадесять вантажних самоходів знищено або підпалено бомбами. Многократні бої з'єднань ловецьких літаків покінчилися корисно для летунства держав осі. Італійські ловецькі літаки зістрілили 9 британських літаків, а німецькі 4. Продовжувано денні і нічні атаки на важні воєнні об'єкти Мальти. Над островом німецькі ловецькі літаки струтили 4 ворожі літаки. Два італійські літаки не вернулися з бойових дій. Минулої ночі англійські літаки пролетіли над кількома місцевостями в Сицилії і в Калябрії. Скинено декілька бомб коло Солонари, Вілля Франка і Мессини.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКІ, 15 липня. — Карельська вузина: На середньому відтинку фронту висадив у повітря розвідувальний випад при піддержці артилєрії на ворожу базу 3 застави і 3 гнізда скорострілів та спричинив ворогові втрату 40 вояків убитими. Вогнем артилєрії та гранатометами відбито ворожий наступ, поведений після сильної артилерійської підготови та замрячення.
Вузина Авнус: Вогнем піхоти та артилерії відбито 5 слабших місцевих наступів ворогів. Артилерія знищила три ворожі бункри. Східний фронт: На південному відтинку спричинила артилерія експльозію у ворожому складі муніції. На північній частині фронту перешкоджувальний вогонь та діяльність розвідувальних частин.
Летунство: В повітряному бою над Фінським заливом збило наше летунство, не зважаючи на двократну ворожу перевагу, один ворожий винищувач. Протилетунська артилерія скинула інший літак на Карельській вузині. Власних втрат не було.

»Львівські вісті« 15.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

АНКАРА, 14 липня. 3-го серпня збереться в Анкарі великий національний збір, щоб полагодити біжучі справи. При цій нагоді новий уряд премієра Саракоглю представиться турецькому парляментові.
ОСЛЬО. 14 липня. У неділю в поблизу Мельде англійський бомбовик типу "Брістоль Бленгейм" Обстріляв зі скоростріла мале норвезьке прибережне судно, що не мало ніякого відношеня до німецької збройної сили, і поранив кількох норвезьких моряків.
Норвезька преса займає повне обурення становище до цього англійського нападу на безборонне норвезьке прибережне судно. "Афтен Постен" питає навіть, чи Черчіль не почав своєї пекучої відтяжної офензиви якраз від цього малого норвезького кораблика.
АНКАРА, 14 липня. — В провінції Бомбею панує, за радіовістками з Бомбаю, важка епідемія холери. Дотепер зголошено в окрузі Бомбаю 416 випадків холери. З того 218 випадків було смертних.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 14 липня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомила 13 липня:
Завзяті бої в області Ель Алямайн ішли далі. Війська держав осі відбили нові наступи та завдали противникові втрат у людях та панцирних возах. Летунство спричинило новими діями стрімкоспадних бойових літаків пожежі в ворожих лініях в запіллі та зробило велику кількість самоходів нездатними до битви. В повітряному бою знищили німецькі винищувачі два ворожі літаки тилу "Кертіс".
Забезпечувальні кораблі одного конвою на Середземному морі знівечили спроби наступу англійських літаків і 1 збили один бомбовик і два торпедні літаки. Кораблі не мали ніякої шкоди.
26 шведських бомб на совєтський підводний човен
СТОКГОЛЬМ, 14 липня. — У Стокгольмі проголосили урядово, що під час торпедування шведського вантажного корабля "Люлєя", згинуло 16 членів залоги корабля. На чердаку затопленого совєтським підводним човном корабля, були 83 моряки.
Шведський охоронний штаб видав комунікат, в якому каже, що зараз після сторпедування шведського корабля "Люлєя" шведські ловці підводних човнів кинули багато водних бомб, а по деякому часі на поверхні води появилися масні плями, які вказують на те, що совєтський підводний човен пішов на дно.
Часопис "Ніг Даглідт Алєганда" повідомляє ще додатково, що проти совєтського підводного човна кинено 26 водних бомб, а шведське летнство бомбами піддержувало цю акцію. Тому, що добре завважено, з якого місця випущено торпеду, можна було влучно скинути водні бомби. Загально припускають, що поцілено совєтський підводний човен.
Японці зайняли залізничий шлях Чекіянг—Кіянгсі.
ТОКІО, 14 липня. — Японці зайняли підчас бойових дій залізничий шлях Чекіянг — Кіянгсі. Тепер вони в бою проти 65 і 117 чункінської дивізії, що всадовились в гористій околиці 30 км. на південний схід від Янг в північно-східній частині провінції Квансі.
ТОКІО, 14 липня. — У звязку з упадком міста Венчав японський часопис "Кохумін Шімбун" стверджує, що втрата цієї пристані — це важкий удар для Чункіну. Місто Венчав було не тільки збірним місцем продуцентів області річки Ву, але й було пачкарською пристанню, з якої забезпечувано зброєю чункінські війська. Здобуття пристані Венчав розбиває останні надії чункікського режіму, що стоїть перед розвалом.

»Львівські вісті« 14.07.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південному відтинку Східного фронту переслідується ворога на широкому фронті. Сильні летунські бойові сили підтримували переслідувальні бої і знищили у денних та нічних атаках дальші переходи через Дон і Донець. Біля кавказького побережжя поцілили бойові літаки бомбами важкого калібру 2 плавальні доки у пристані Новоросійськ. На північ і північній захід від Воронежа зістрілено учорашнього дня підчас відкинення ворожих відтяжуючих наступів 111 совєтських танків.
Як уже повідомляло спеціяльне звідомлення, довів оточувальний наступ німецьких військ, який почався 2 липня на південний схід від Ржева й який піддержували успішно летунські з'єднання, після пролому ворожих становищ у важких боях, що велися в лісах, до замкнення і знищення численних стрілецьких і кавалєрійських дивізій, як теж одної танкової бригади. У цьому одинадцятиденному бою захоплено 30.000 полонених, здобуто або знищено 218 танків, 591 гармат і 1301 скорострілів і гранатометів, як теж велику кількість іншої зброї і воєнного знаряддя усіх родів. Криваві втрати ворога є великі. Число полонених і добичі росте.
На фронті Волхова відкинено сильний ворожий наступ на один мостовий причілок. Знищено одну ворожу групу, яка висадилася на західному березі Волхова.
У Фінському заливі потопили ловці мін один совєтський підводний човен.
На високій Півночі бомбардували пробойові літаки портові споруди Рости біля Мурманська. Завважено численні пожежі.
В Єгипті відкинено з кривавими втратами для ворога відновлені британські наступи в області Ель Алямайну.
З'єднання німецьких і італійських літаків продовжували нищівні дії британських летунських баз на Мальті.
Біля англійського південного побережжя потопили легкі бойові літаки удень у пристані Бріксгем одно британське сторожеве човно; крім цього важко пошкоджено бомбами один великий вантажний човен
Італійське воєнне звідомлення
РИМ. 13 липня. — Головна Кватира Збройних Сил повідомила 11 липня:
В області Ель Алямайну розгоріли знову завзяті бої. В центрі бойового відтинку відбито гладко сильні ворожі наступи, а в північній частині, де йшла особливо завзята боротьба, здержано їх. На південному відтинку примусив несподіваний наступ військ держав осі ворога до значного відступу.
Італійське та німецьке летунство піддержувало у великій мірі операції на землі. Наш 50-ий пробойовий загін атакував ворожі лінії постачання безпосередньо за фронтом, бомбардував та обстрілював покладовою зброєю склади матеріялів та скупчення авт. При цьому викликано експльозії й пожежі. В численних боях завдано британському летунству, що втратило 33 літаки, важкі удари.