дописи

»Львівські вісті« 22.03.1942 За організацію українського народного прикладного мистецтва

Львів, 22 березня.
З українського народного мистецтва протягом багатьох віків українська духовість черпала сили, щоб не лише встояти проти навал дикого Сходу, а й своєю самобутністю й оригінальністю засвідчити перед світом свою органічну приналежність до культури Заходу.
І саме народне мистецтво, творчість, що випливає з глибин народного творчого "я" — щира праця поколінь і в тих талановитих одиниць і груп народних майстрів, не "штампованих" школами (які, доречі, у нас переважно були носіями чужонаціональної духовости), а натхнених внутрішнім бажанням здійснити своє мистецьке чуття в рідному матеріялі, — творчість мистців, вихованих на традиціях околиці й роду, на суворих традиціях свого народу — було й буде одним з першоджерел наших гордощів і національної свідомости.
З роду в рід народне мистецтво виховує народний смак, співтворить національний стиль даної спільноти. Це все дуже добре розуміли большевики, намагаючись за всяку ціну засмітити, спрофанувати дешевою тенденцією народне мистецтво Москвою окупованих народів. Зробити найцінніший скарб народу знаряддям його поневолення — характерна риса большевицької політики.
Та стверджуємо, що не зважаючи на величезні кошти, кинуті червоною Москвою на розклад зі середини нашої народної творчости, не дивлячись на важливий терор НКВД і розперізаність московських комісарів, українське народне мистецтво своїх позицій не здало й до ворога на службу не пішло.
Сьогодні стверджуємо процес відродження, що започаткувався спонтанно у всіх ділянках нашого творчого життя. Народна творчість знову стає щирим словом нашого народу, знову стає його окрасою й гордощами.
Кожне виробництво має своє окреслене місце в загальній системі народного промислу, органічно вмикається в складний процес товарообігу краю. Також і народне прикладне мистецтво, стимулом якого завжди було мистецьке офромлювання ужиткових речей, щоб нормально розвиватися, достосовується до вимог часу, організовується.
Методичний Кабінет Інституту Народної Творчости у Відділі Культурної Праці У. Ц. К. по справах образотворчого мистецтва під сучасну пору стає перед великим завданням і великою працею. В першу чергу приступлено до виявлення й обліку майстрів українського народного мистецтва та мистців — самодіяльників. Нав'язується з ними постійний і стислий контакт. Паралельно з консультативною працею вестимуться кореспонденційні виклади з історії українського народного мистецтва, історії образотворчого мистецтва Німеччини і загально світового, з плястичної анатомії, цвітознавства й технології матеріялів, перспективи, композиції, орнаментики, оформлення театру і т. д.
Заочні курси при Інституті Народної Творчости у Відділі Культурної праці У. Ц. К. створюються для підвищення кваліфікації наших мистців-самодіяльників, для підвищення загального рівня їх творчости. Рівночасно робляться заходи для створення при Інституті студії (постійної), в якій, не відриваючись від виробництва, мистці-самодіяльники й ремісники мистецького промислу Львова і його околиць, зможуть під фаховим керівництвом набути теоретичної підготовки й практичного досвіду для кращого й грамотнішого опанування фаху.
Організацією постійної виставки-сальону у Львові й урядженням осінніх виставок українського прикладного народного мистецтва, всебічною його популяризацією (виклади по радіо, статті в пресі, заступлення на світових ярмарках і стала рекляма виробів українських народних майстрів) — дбатиметься про створення об'єктивних умов, що сприятимуть інтенсивнішому розвиткові цієї галузі народного промислу. Нарешті, зацікавлення власним народним прикладним мистецтвом в боку цілого українського загалу, всебічна його підтримка й пропаганда серед чужинців (використовуємо нагоду: ми тепер у зв'язках з представниками цілої Европи) — обов'язок кожного з нас.
Треба нам іти назустріч тим, з яких іскра Божа; помогти їм, аби своїх талантів не закопували, а чесно розвивали на благо народові, для поколінь та для нашої історії культури.
М. М-ч.

»Львівські вісті« 21.03.1942 Охорона здоров'я українського населення

Львів, 21 березня.
Справа охорони здоров'я українського населення у Галичині під сучасну пору великої ваги. А розглядати її можна з усяких сторін.
Сьогодні хочемо її насвітлити під кутом лікарської допомоги лікарями-українцями. Кожному відомо, що на полі охорони здоров'я в Галичині до вибуху війни були великі занедбання. Усі західно-европейські народи, особливо німецький, в останніх десятиліттях ставилися до цієї справи дуже поважно, прелімінували великі грошеві суми на розбудову мережі лікувальних і профілактичних установ та старалися допомагати всякого роду гігієнічним товариствам у їхній суспільно-громадській роботі для поправи здоровного стану свого народу.
В Галичині під тим оглядом мало змінилося. Кількість шпиталів, що залишились у спадщині після Австрії, майже не зросла. Побудовано за два десятиліття ледве декілька санаторій і осередків здоров'я. Це безперечно для здоровної акції населення, особливо українського, якщо взяти під увагу добре нам відому у них роботу, було ніщо.
А тимчасом світова війна, довгий час економічної крізи та всякого роду стихійні нещастя в таких умовинах ще більше погіршили здоровний стан українських мас. Зросла захворувальність на туберкульозу й інфекційні хвороби, зросла смертність немовлят. А коли ще взяти під увагу відносно малий природний приріст нашого населення, то вигляди здоров'я нашого народу в майбутності є дуже лихі.
Ще гірше стояла справа приросту українських лікарів. Мала кількість нашої студіюючої молоді на медичному факультеті у Львові довела до такого стану, що в цілій Галичині перед війною було заледве около 300 лікарів-українців. Деякі повіти мали ледве одного лікаря-українця, а деякі жодного. Особливо боляче відчувалась у нас недостача більших спеціялістів, які не маючи своїх власних, більших шпиталів чи клінік — на мали змоги підвищувати своїх кваліфікацій та рости. Бо дістатись хочби охотником на практику до клінік було неможливо.
Великі теж спустошення серед нашої інтелігенції, зокрема лікарів, зробило большевицьке панування. З деяких міст вони забрали або знищили кількох лікарів. В цей спосіб повстали нові браки, які в скорому часі мусимо заповнити. Це все некорисно відбилось на організації охорони здоров'я та несенні допомоги нашим хворим.
Тепер умовини змінились. Німецька влада встановила вже порядок, звернула пильну увагу на санітарно-гігієнічний стан нашого населення та поробила потрібні оздоровчі заходи. До виконання дальших планів потрібні нові, добре кваліфіковані лікарі.
Завдяки переможному походові Німецької Армії й упорядкуванню відносин в Галичині німецькою владою, умовини для вишколу лікарів є дуже сприятливі. В останньому часі оголошено в часописях вписи на Медичний і Фармацевтичний Інститути у Львові. Студії у цих інститутах мають для нас особливе значення. Саме прийшов час, щоб виповнити ці недостачі лікарських і аптекарських кадрів, яких брак так відчуваємо.
Є у нас багато молоді, що покінчила середньошкільну освіту. Треба їй призадуматись, чи не вибрати цього трудного, а рівночасно почесного звання лікаря. Але до вибору треба підходити з певною застановою. Лікарський фах вимагає від студента й лікаря багато праці, нераз трудної, але якої гарної і вдячної рівночасно; вимагає бистрої орієнтації, критичного ставлення до кожної проблеми та великої душі й посвяти для добра людини й загалу. Добрий лікар — це не лише добрий фахівець у своїй спеціяльності, це рівночасно добрий громадянин, великий суспільник, який часто безкорисно віддає своє знання і сили для справи народного здоров'я. Частина з майбутніх лікарів, що в собі відчувають більші здібності до наукового розв'язування проблем медицини, стануть в будуччині лікарями-науковцями.
Під сучасну пору нікому не вільно відтягатись від праці — не знати якої трудної, коли вона несе користь народові. Народ таких працівників жде.
Хто хоче стати до праці на найкращій ланці народного життя, себто на ланці народного здоров'я, в також ті, які вже почали медичні студії, а не покінчили, повинні негайно і вчасно зложити подання до Медичного і Фармацевтичного Інститутів у Львові. Особливо мужчини.
Провідні українські кола як центральні, так й окружні певно завчасу подбають про створення у Львові умовин для спокійної й творчої праці медичної молоді.
Д-р Роман Осінчук.

»Львівські вісті« 20.03.1942 Життєві справи українського купецтва

Львів, 20 березня.
Увесь купецький стан у Галичині переживає стабілізацію купецького життя. Можна б сказати, що вона є у своїй вступній стадії. Справдішня стабілізація зачнеться щойно після реприватизації торговельних підприємств.
У загальному треба сказати, що переведення реприватизації, і то не лише в області торгівлі, але теж і промислу, ремесла і т. п., відкриє нову сторінку в господарському житті Галичини. Сьогодні ще важко сказати, в яких розмірах та реприватизація буде переведена, зате нема сумніву, що вона буде переведена, й тоді купецька справа дістане окреслений напрямок свойого розвитку.
Річ у тому, що в цей переломовий час вирішатись буде доля купецтва на довший час. Саме тепер вирішиться, хто буде творити купецький стан Львова й Галичини, хто буде змушений кадри купецтва залишити, а хто в купецтві залишиться дальше та буде творити його ядро. А це для українського купецтва є небуденного значення! Воно заторкує безпосередньо справи буття, справи існування кожного українського купця.
Беручи загально-громадянський підхід до тієї справи, не вагаємося сказати, що це теж справа цілого українського громадянства в Галичині. То ж не диво, що Український Центральний Комітет і його клітини в краю: Окружні й Повітові Комітети прив'язують до тих справ стільки ваги. Ця обставина повинна витворити дуже тісний зв'язок між купцями й Комітетами. Українські купці мусять тому приняти засаду, що всяка поведінка у важних справах "на власну руку", не засягнувши думки відповідних чинників Комітету, або не порозумівшися з ним, навіть тоді, коли в поодиноких випадках доведе до успіху, а основі шкодить інтересам українського купецького стану як цілости. З другого боку моральним обов'язком, а навіть особистим матеріяльним інтересом кожного купця є, згуртуватися організаційно при Комітетах в Трудових Об'єднаннях Купців і свої найважніші справи вирішувати спільно. Це, напевно, не пошкодить нікотрому купцеві зокрема, а принесе неодному користь і хосен цілості українського купецького стану.
Коли ми вже при купецьких справах, то не від речі буде згадати той двадцятилітній період, в якім українське купецтво Галичини переживало свою молодість. Неодні тоді задуми й плани перекреслювала польська адміністрація й неодин порив розгорнути організацію купецьких підприємств здержував брак потрібних капіталів. Та все ж таки розвиток українського купецтва поступав безнастанно вперед, поборюючи зручно всякі перешкоди. І хоч у цілій Галичині наш купецький стан посідання у відношенні до жидів таки все ще був у меншості, проте в деяких містах ми вже мали більшість.
Край тому здоровому розвиткові положила німецько-польська війна й окупація Галичини совєтськими військами. Нова господарська політика большевиків допровадила сперту на засадах приватної власности господарку Галичини до фатальних наслідків. Це в першу чергу відчув купецький стан, бо торгівля була, мабуть, першою з усіх ділянок господарського життя, яка підпала в цілому т. зв. націоналізації. З тією хвилиною купець перестав господарювати у своїм підприємстві, а перемінився у робітника в державному торговельному підприємстві. Вся його приватна творча ініціятива була загамована, все його особисте заінтересування в доброму просперуванні й розвитку підприємства було зломане. Практично це означало цілковиту ліквідацію купецтва.
Тепер ситуація у купецтві основно змінилася. Правда, воєнні обставини не дозволяють залишити купцеві зовсім вільної руки, джерела закупу поодиноких товарів є дуже скупі й взагалі обставини на купецькому ринку дуже різняться від обставин у мирних часах. Все ж таки німецька влада станула в основі на засаді приватної власности, а це дозволить купцеві знову взяти в руки своє підприємство й ним керувати. В міру того, як воєнна господарка прибиратиме щораз більш стабільні форми, умови життя торговельних підприємств постійно кращатимуть.
Незабаром сам особистий матеріяльний інтерес кожного купця зокрема переконає його про потребу організації купецького стану. Хай же ж купці не чекають на той момент! Хай вони вже тепер гуртуються в Трудових Об'єднаннях Купців при Комітетах і хай спільно призадумуються над пекучими справами купецького стану.

»Львівські вісті« 19.03.1942 Українська школа і батьківський дім

Львів, 18 березня.
Молодь — власність нації; це чинник, що має у майбутньому чином і жертвою творити розумну, тверду і здорову історію. Молодь — майбутня рука і мозок нації, що, виконуючи совісно, розумно та з самопосвятою працю на тій стійці, на якій поставила її потреба, відповідно до їхньої дійсної вартості, будує силу рідного народу.
Зрівноважене і розумне виховання молодого покоління, здібного виконати всі обовязки народу — це самі завдання сучасної школи. Щоб могти виконати це найперше і найважніше завдання, мусить заіснувати між школою і батьківським домом повна співпраця виховних методів. У школі — товариші, рівнання різниць походження, наставлення на громадське і товариське співжиття, загально виховні напрямні, які кермують ладом та карністю всього шкільного життя. Дома — увага батьків чи найближчих членів народу, скупчена через приблизно 18 годин на одного або кількох вихованців; і тому виховна праця у батьківському домі повинна бути основніша і глибша. Співпраця між школою й сім'єю повинна базуватися у першу чергу на належному ставленні взаємного авторитету цих двох найважніших виховних вогнищ. Школа не сміє у ніякій формі підважувати поваги батьківського дому; теж і цей дім не повинен якоюсь нерозумною критикою шкільного навчання і виховання, всякими легковажними розмовами з молоддю понижувати а може й зовсім руйнувати, авторитет школи та її виховних зусиль. Батьки мусять згармонізувати сімейне виховання дітей з напрямом шкільного виховання. Оба чинники повинні стати на одному певному, твердому виховному шляху, що його визначує потреба і добро нації.
Точність, обов'язковість, совісність у праці, здорове розуміння власної відповідальности, пошанування чужої власности, жертвенність та охота до посвяти — це станові і громадянські чесноти, які повинні вкорінитися глибоко в душі юнака і юначки та зробити з нього характерного, твердого в постанові і ділах громадянина. Шкільна карність і научні вимоги школи містять у собі всі ті виховні моменти, що мають вкорінити вище згадані чесноти. Цю виховну акцію мусить продовжувати батьківський дім у позашкільному часі. Коли не буде з боку домашньої опіки розумного, послідовного кермування цією виховною акцією — тоді всі зусилля школи залишуться безуспішні.
Школа і батьківський дім спільним зусиллям мусять виховати зрівноважене, розумне, національно-свідоме, жертвенне українське покоління; у праці мають гартувати молодого духа до майбутніх завдань. Школа і батьківський дім мусять охопити дітей своїм цілим, переможним впливом. На цій площині повинні єднатися всі зусилля батьків, учителів і взагалі усіх виховних чинників, які вірять у майбутнє нації. Ці спільні зусилля повинні проявитися на шкільних батьківських зборах, що їх повинна влаштовувати школа якнайчастіше, на різних сходинах, організованих управами шкіл, на яких намічували б учителі і батьки спільний шлях виховної поведінки, врешті на індивідуальних конференціях поодиноких батьків і учителів, на яких обговорювали б вони найдоцільніші методи, що їх слід пристосовувати в особливих випадках виховного процесу. Та найперше мусять батьківський дім і школа ізолювати дитину від вулиці, охоронити її перед чужими деморалізуючими впливами, огорнути її теплом сім'ї та стати її щирим опікуном і другом.

»Львівські вісті« 17.03.1942 Підмоги з громадських бюджетів для дитячих садків

Львів, 17 березня. (тп) — Всі села, волості (збірні громади), містечка і міста укладають тепер бюджети своїх видатків і приходів на цей рік. В рамах цих затверджених бюджетів мають вони господарювати.
Один з найконечніших і пекучих видатків — це удержання сезонових дитячих садків, далі постійних дитячих садків, захоронок, приютів, сиротниців, ясел і т. п. Особливо ж актуальні будуть в найближчому майбутньому сезонові дитячі садки.
Кожного року, в часі пильних хліборобських робіт, виринала потреба заопікуватися дошкільною дітворою, щоб таким чином звільнити якнайбільше число робучих рук для сезонових господарських робіт. Таку опіку, виховання і доживлювання давали нашим найменшим до війни українські дитячі садки під проводом "Рідної Школи", на які м. ін. також громадські бюджети прелімінували відповідні субвенції. Тепер ця справа стала ще актуальніша, як у передвоєнних часах через те, що багато людей вимордували большевики, багато вивезли на заслання, багато молоді змобілізували і погнали в червону армію. Тимсамим зменшилося число робучих рук у Галичині. Далі у зв'язку з теперішньою війною з найбільшим ворогом Европи тисячі робітників і робітниць від'їхало і ще від'їжджатимуть на роботи до Німеччини. Тому в часі найпильніших сезонових робіт кожна робуча сила йде на вагу золота. Не можна дозволити на те, щоб дітей підчас жнив доглядала робуча сила. Тому в кожному селі треба конче створити для дітей у дошкільному віці сезоновий дитячий садок, в якому під опікою вишколеної провідниці могли б діти безжурно провести час, навчитися чогось хосенного і дістати здорове доживлення.
Сезоновий дитячий садок розчислений на 2 місяці, але може — відповідно до обставин — тривати і довше (3, 4, 5 і 6 місяців), а навіть перетворитися в постійний дитячий садок. Такими дитячими садками займається Суспільна Опіка Українського Окружного Комітету і з її рамени Делегатури та Мужі Довір'я.
На кошти удержання вплачують частинно батьки, частину приходів дадуть добровільні датки кооператив, господарських та інших установ і підприємств або приватних осіб, прибутки з імпрез і т. п. Та найважніше і основне джерело доходу дитячого садка — це підмога (субвенція) приналежної місцевости і громади. Кожна місцевість і кожна громада може і повинна дати для свого садка відповідну підмогу. Висота залежить від величини місцевости чи громади та від її маєткового стану. Звичайно така підмога хитається від 500—1.000 зол. Одначе є громади, що вставляють на таку ціль у свій бюджет по кілька, кільканадцять, а навіть кількадесять тисяч золотих.
Тому кожна українська місцевість і кожна українська збірна громада (волость) негайно, поки ще час, повинна вставити відповідну квоту (щонайменше 600 зол.) на свій дитячий садок, щоб — як прийде пора — можна було в цьому році всюди зорганізувати і повести дитячі садки.

»Львівські вісті« 15.03.1942 Ряд проєктів медаліонів-портретів українських діячів

Львів, 15 березня.
З дня, коли Спілка Українських Образотворчих Мистців перейшла до системи Українського Центрального Комітету, як культурна її секція, нав'язалась тісна практична співпраця мистців — членів Спілки, щоб за нашою практичною працею під моральною і фінансовою опікою Комітету робити корисне загально-суспільне діло. Поруч з біжучою творчою працею — підготовкою до виставок, різьбарська секція нашої Спілки в особах ініціяторів маляра А. Малюци та різьбаря А. Павлося разом з Е. Дзиндрою та М. Мухіном опрацювала ряд проєктів медаліонів портретів українських діячів, знаних всьому українському суспільству, як: Ексцелєнції Митрополита Андрія гр. Шептицького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки.
До цього часу ми не мали можливости, речі масового ужитку в матеріялі, який би був тривалим матеріялом, виготовляти, а робили їх в гіпсі, — ця продукція хоч і потонувалась (фарбувалась) під бронзу, мала дуже дешевий вигляд.
За допомогою "Будівничо-індустріяльної кооперативи" нам стало можливим разом з Комітетом замовити досить великий тираж цих шести репродукцій медаліонів в матеріялі терракота.
Не дивлячись на те, що ті плоскорізьби є відносно невеликі розміром (медаліони призначені на стіну), авторам проєктів вдалося досить детально опрацювати портрети, добре зкомпонувати їх і пов'язати з написом так, що всі шість медаліонів уявляють собою приємну цілість, як серійний випуск.
Матеріял терракота, навіть не дивлячись на кількість відбиток, не втратив первісної якости, яка була осягнута в проєктах.
Цей перший досвід зробити так зв. масову продукцію широкого вжитку, мистецькою — нам вдалося.
Широке громадянство досить добре ознайомилось на виставці з характером творчости наших молодих різьбарів, таких, як Дзиндра Е., Мухін М. та Павлось А.
Павлось Антін зробив чотири проєкти, а саме: Митрополита Шептицького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка та Лесі Українки.
Мухін Микола зробив один проєкт медаліону — портрет Богдана Хмельницького.
Дзиндра Евген зробив також один медаліон — портрет Івана Франка.
Плоскорізьби портретів виконані вдало тим, що економними засобами (які має взагалі плоскорізьба) досягнено портретову подібність, невеликий рельєф цих різьб не зв'язав авторів в досягненні потрібного їм ефекту, невеликий розмір медаліонів не пошкодив зберегти декоративність твору.
Ці плоскорізьби передано на власність Українського Комітету на Львів-місто для переведення збірки на ціли Суспільної Опіки.
Цей новий спосіб перепроваджування збірки, думаємо, зустріне позитивне приняття зі сторони українського громадянства. Новість в тім, що за невеличку суму, яку платить жертводавець, одержує як еквівалент оригінальний і тривалий твір українського мистця.
Отже бажаним було б, щоби широке українське громадянство, на наш перший досвід випуску масової продукції — силами виробничих майстерень Спілки Українських Образотворчих Мистців, відгукнулось тим, що з приємністю придбає собі ці невеличкі пам'ятки з серії портретів українських діячів.
Ідім на зустріч доброму ділу!
М. Дмитренко

»Львівські вісті« 14.03.1942 Інформація як чинник української організованости

Львів, 14 березня.
Наша політично-економічна боротьба у скрутних часах передвоєнної дійсности, коли доводилося всіма силами протиставитися атакам колишньої польської адміністрації та крайнє ворожої нам польської прилюдної думки, приневолила нас тоді в інтересі національного самозбереження вхопитися за гасло "свій до свого" і послідовно його вводити в життя. Це гасло впоювано нашого громадянству всіма доступними засобами: пресою, різними публікаціями, оголошеннями та зорганізованою громадською акцією Треба сьогодні признати, що ця акція була успішна і причинювалася не тільки до розбудови своїми власними силами нашого економічного життя, але і до сцементування солідарности українського громадянства, яке мало завжди точний облік та інформації про власні надбання. Беручи цю справу з наскрізь практичного боку, то найбільше зацікавленими в якнайкращому переведенні гасла "свій до свого" були наші купці, промисловці та кооперація.
Сьогодні це гасло затратило свою давню гостроту і давнє значення, як чинника національної боротьби, бо змінилися не тільки обставини, що його нам тоді подиктовували, але змінилося теж наставлення цілого громадянства, яке — перейшовши лихоліття польсько-німецької війни і большевицької інвазії — перейшло відповідний життєвий гарт і зрозуміло, що тільки опертя на власних силах і власній праці може забезпечити краще майбутнє.
Але у зв'язку з перебудовою нашого життя і, так сказати б, зміною наставлення нашого громадянства (в додатньому значенні), виринає тепер інша справа. Переконувати українця, що він в першу чергу повинен купувати у свого, що повинен змагати до розбудови українського промислового життя, підтримувати українського ремісника — сьогодні зайве. Це справа зрозуміла, і цього ніхто навіть не намагається робити. Адже є багато інших справ, які вимагають нашого зацікавлення, нашої уваги і нашої підтримки!
Та коли добре призадуматися над цими справами, то виявляється, що тут таки ще не все в найкращому порядку. І не виною тут громадянство. Не можна теж дуже обвинувачувати і другої сторони, значить купців, ремісників, промисловців. При знаменитій сьогоднішній торговельній кон'юнктурі, ні купець, ні ремісник, ні навіть промисловець не відчувають великої потреби вести пропаганди, чи точніше кажучи, купецької реклями своїх підприємств. Покупці самі шукають сьогодні крамниць і верстатів.
І саме на це словечко "шукають" хочемо покласти натиск. Колись купці шукали за покупцями, сьогодні є навпаки. А український клієнт не повинен "шукати" за своїм купцем, чи ремісником. Він повинен знати зразу куди йому йти. А то бувають випадки, що напр. громадянин Львова знає, що тепер є в місті куди більше українських фризієрень, як у довоєнних часах. Очевидно, той громадянин, у своєму власному інтересі і в інтересі українського підприємця хоче свої справи в нього полагоджувати. Практично це виглядає так, що він повинен іти вулиця за вулицею і шукати за вивіскою українського фризієра.
Це тільки так для прикладу. Бо такі ж самі завваги можна поставити і в багатьох інших ділянках нашого життя. Розвиток української торгівлі і промислу не може виходити з уваги громадянства, як теж і кожний інший прояв організованого життя. Це не тільки справа у відповідній реклямі, яку повинні вести самі купці, ремісники і промисловці, але і в цьому, щоб кожний найменший прояв нашого життя був на громадському обліку, щоб не виходив із нашої уваги, щоб український громадянин був завжди у всьому зорієнтований і не потребував ніколи шукати не тільки за купцем чи промисловцем, але за ніякою нашою установою, як економічного характеру, так теж і культурно-освітнього.
Давнє гасло "свій до свого" набрало сьогодні іншого, нового значення і в цій новій формі треба його реалізувати. Іншими словами, замість колишнього переконування нашого громадянства про вагу підтримки рідного промислу, торгівлі і ремесла, треба його точно, послідовно і постійно інформувати, а воно виконає свій обов'язок. Останнє слово за нашим економічним світом і за організаціями, що покликані такі справи нормувати. Інформація, хочби вона мала навіть характер реклями — це один із найважніших чинників організованости.

»Львівські вісті« 13.03.1942 За непохитність і силу української публичної думки

Львів, 13 березня.
Публична опінія грає завжди велику ролю; особливо важна вона підчас війни. Від неї залежить дійсна, практична поведінка.
На публичну опінію, на збірну думку загалу впливають різні чинники; між іншим — у великій мірі — означають її світоглядові, ідеологічні напрямні. Публична думка — це вислідна давних, набутих переконань і нових, щойно переживаних вражінь.
Перед війною впливали на українську публичну думку — у першій мірі — різні партійні організації, преса, школа, церква і товариства. Наше громадянство жило своїм окремим життям. Чужинці не мали звичайно жодного доступу до української публичної думки. Організм українського народу брав завжди з відповідною дозою критики чужинні насвітлення і впливи. Навіть большевицька, сказати б, майстерна пропаганда, що за всяку ціну 22 роки намагалася створити свою публичну опінію серед українського населення, цього не змогла осягнути. Про большевицькі впливи на українську публичну опінію в Галичині навіть не приходиться говорити.
Сьогодні — війна і нові, змінені умовини. Як у цілій Европі, так і в нас сьогодні переорганізація всього життя. Не існують сьогодні в нас партії, а тимсамим перестали вони впливати на українську публичну думку. Преса в нас сьогодні також дещо інша — і щодо кількости, і щодо якости. Все ж вона впливає дальше на публичну опінію. Цей вплив нашої преси сьогодні в деяких випадках навіть більший, як давніше. Вплив священства, вчительства і взагалі нашої інтелігенції також дальше великий, хоч ряди нашої інтелігенції у наслідок ворожих панувань, особливо внаслідок большевицького режиму, а також у наслідок воєнних дій сильно змаліли.
Зате зродилася в нас нова форма організованого життя: Український Центральний Комітет з усіма своїми підвідділами по всьому краю. В УЦК сцентроване сьогодні все наше національне організоване життя. Нема що й говорити, що УЦК з усіма своїм підвідділами в цілому краю має сьогодні рішальний вплив на українську публичну думку. Є намагання, щоб цей вплив був єдиний, виключний.
Сьогодні, у виняткових умовинах війни, збільшилися також чужинні впливи на нашу публичну думку. Точніше сказати: натиск чужинних впливів сьогодні дуже скріпився — у відношенні до цих впливів перед війною. Цей збільшений натиск — самозрозуміла поява. Сьогодні наші вороги переможені німецькою збройною силою. Вони мали свою підтримку — то в Лондоні (чи в кол. Парижі), то в Москві. Сьогодні нічого іншого їм не залишилося, як тільки всіма силами накидати дальше на кожному кроці підрізану вже опінію Лондону і Москви. Роблять вони це більше або менше організовано. В цій своїй ворожій роботі намагаються вплинути і на українську публичну опінію. Вони пр. поширюють вістку, наче час принесе їм їхнє вороже відродження. Навіть недавні морози називали вони "божим пальцем" і т. д.
У всіх таких випадках слід давати виразний відпір. Українська публична опінія не захитається ні на хвилину. Невдоволення в наших масах не викличе ніяка ворожа провокаційна поведінка.
Навпаки — українська публична опінія скріпиться і набере більших сил! Вона розростеться і вплине на все навколо себе; вона змете всі ворожі впливи; вона єдина запанує на нашому терені, кермуючись єдино українським здоровим розсудком.

без політиkи

Львівські вісті 24.03.1942 З нагоди 100-річчя з дня уродин Миколи Лисенка

Львів, 23 березня.
В березні цього року минає 100 років від дня народин великого українського композитора Миколи Лисенка.
Постать Лисенка в історії українського народу сягає далеко поза сферу виключно мистецьких інтересів. Ім’я Миколи Лисенка — це ім'я всенародного значення, тому 100-річчя з дня його народин мусить стати серед українців всенародним святом.
Український Центральний Комітет хоче відсвяткувати цей ювілей, між іншими, теж конкурсом українських хорів у цілій Галичині. Тому закликає все свідоме громадянство, а в першу чергу референтів Культурної Праці в Українських Окружних та Повітових Комітетах і Районових Делегатурах та голов філій "Просвіти", допомогти реалізації цього замислу. Нехай у цьому ювілейному році залунають із сотень і тисячів гарних наших хорів чудові пісні Миколи Лисенка, які аналогічно до віршів Тараса, багато десяток літ розгрівали любов до рідного народу в українських серцях.
У зв'язку з постановою Українського Центрального Комітету про конкурс хорів, присвячений 100-річчю з дня народин Миколи Лисенка, заряджено таке:
І. Всі голови Українських Окружних Комітетів покличуть негайно до життя окружні конкурсові комісії в таких окружних центрах: 1) Самбір, 2) Стрий, 3) Калуш, 4) Станиславів, 5) Коломия, 6) Чортків, 7) Тернопіль, 8) Бережани, 9) Золочів, 10) Камінка, 11) Рава Руська, 12) Львів, 13) Перемишль, 14) Сянік, 15) Криниця, 16) Холм, 17) Біла Підляська (разом 17 місцевостей).
Окружна Конкурсова Комісія є найвищим окружним органом конкурсу, підчиненим Центральній Конкурсовій Комісії у Львові, якій здає звіт із своєї діяльности та виконує водночас ролю журі в окружному конкурсі, вибираючи найкращі два хори округи на краєвий конкурс у Львові.
До Окружної Конкурсової Комісії входять:
1. Голова Українського Окружного Комітету.
2. Референт Культурної Праці в Українськім Окружнім Комітеті.
3. Голова Філії "Просвіти".
4. Представник Інституту Народної Творчости.
5. 6. 7. Трьох найкращих в окрузі фахівців хорового мистецтва.
II. Голови Українських Повітових Комітетів повинні покликати негайно до життя Повітові Конкурсові Комісії в таких місцевостях: 1) Самбір, 2) Старий Самбір, 3) Турка, 4) Дрогобич, 5) Рудки, 6) Стрий, 7) Жидачів, 8) Ходорів, 9) Калуш, 10) Долина, 11) Станиславів, 12) Рогатин, 13) Надвірна, 14) Богородчани, 15) Товмач, 16) Коломия, 17) Городенка, 18) Снятин, 19) Косів, 20) Чортків, 21) Заліщики, 22) Борщів, 23) Копичинці, 24) Тернопіль, 25) Збараж, 26) Скалат, 27) Теребовля, 28) Бережани, 29) Підгайці, 30) Бучач, 31) Золочів, 32) Броди, 33) Перемишляни, 34) Зборів, 35) Радехів, 36) Сокаль, 37) Камінка, 38) Рава Руська, 39) Любачів, 40) Жовква, 41) Львів, 42) Бібрка, 43) Городок, 44) Яворів, 45) Перемишль, 46) Мостиська, 47) Добромиль, 48) Ярослав, 49) Сянік, 50) Лісько, 51) Коросно, 52) Ясло, 53) Горлиці, 54) Криниця, 55) Холм, 56) Володава, 57) Грубешів, 58) Замістя, 59) Білгорай, 60) Біла Підляська, (разом 60 місцевостей).
Повітова Конкурсова Комісія є найвищим повітовим органом конкурсу, підчиненим Окружній Конкурсовій Комісії, якій здав звіт із своєї діяльности та виконує водночас ролю жюрі в повітовому конкурсі, вибираюче найкрасщі хори (найбільше 5) на окружний конкурс хорів.
До Повітової Конкурсової Комісії входять:
1. Голова Українського Повітового Комітету.
2. Референт Культурної Праці в Українськім Повітовім Комітеті.
3. Голова Філії "Просвіти".
4. Представник Інституту Народної Творчости.
5. 6. Двох найкращих у повіті фахівців хорового мистецтва.
III. Українські Повітові Комітети повинні подбати, щоб на місцях, у кожному містечку й селі, повстали місцеві конкурсові комісії у складі:
1. Представник інтелігенції (священик, учитель).
2. Муж Довір’я.
3. Голова читальні "Просвіти", чи пак голова Українського Освітнього Товариства (У. О. Т.)
Місцеві комісії знайомляться з роботою хорів у їхній місцевості, допомагають їм у підготові, гуртують молодь до роботи та організують від'їзд своїх хорів на повітовий конкурс. Обов'язком місцевих комісій є бути в постійному зв'язку в справах конкурсу хорів з Повітовою Конкурсовою Комісією.
Обов'язком Повітових Конкурсових Комісій є допомога хорам повіту у підготові конкурсу та організація повітового конкурсу. Повітова Конкурсова Комісія призначує найкращі хори повіту (найбільше 5) на окружний конкурс, куди висилає їх на свій кошт. Повітова Комісія мусить бути в постійному зв’язку з Окружною Конкурсовою Комісією.
Обов'язком Окружних Конкурсових Комісій є допомога в підготові конкурсу Повітовим Конкурсовим Комісіям та організація окружного конкурсу хорів. Окружні Конкурсові Комісії призначають найкращі хори (найбільше 2) на краєвий конкурс хорів у Львові, куди висилають їх на свій кошт. Далі обов’язком Окружної Конкурсової Комісії є: 1) бути в постійному зв’язку з Центральною Конкурсовою Комісією, 2) бути в постійному зв'язку з Відділом Культурної Праці УЦК (Львів, Паркова 10), 3) приєднати до співпраці професійних музик свого терену діяльности для підготови і проведення конкурсу. Ці професійні музики мають своїм знанням і досвідом допомогти реалізації задумів Комісії.
Обов'язком Повітових і Окружних Комісій є теж подбати, щоб усі театри та завідуючі концертними залями відступили на день конкурсу свої приміщення.
IV. Основні вимоги конкурсу. 1. До конкурсу має кожний хор приготовити щонайменше три твори М. Лисенка, що відповідали б його технічній спромозі. Загальні репертуарні вказівки дістають хори від Повітової чи Окружної Конкурсової Комісії. На окреме бажання хорів, спрямоване за посередництвом Повітової чи Окружної Конкурсової Комісії до УЦК — можуть відвідати поодиноку хори та допомогти їм у підготові наші диригенти.
2. Найдальше до дня 10 квітня ц. р. повинні подати хори, які думають взяти участь у конкурсі, свою заяву приступленя до конкурсу. Разом із заявою приступлення подадуть хори теж і репертуар. Заяву й репертуар пересилають до Повітової Конкурсової Комісії. Повітова Комісія пересилає ці матеріяли до Окружної Конкурсової Комісії, а ця до Центральної Конкурсової Комісії на адресу: Український Центральний Комітет, Львів, вул. Паркова ч. 10.
V. Реченець конкурсів. Повітові конкурси хорів відбудуться між 10 і 31 травня 1942 р. День конкурсу кожного повіту призначують для кожного повіту зокрема Окружні Конкурсові Комісії та повідомляють про реченець кожного повітового конкурсу Центральну Конкурсову Комісію, за посередництвом Українського Центрального Комітету, Відділ Культурної Праці.
Окружні конкурси хорів відбудуться між 5 і 15 червня 1942 р. День конкурсу кожної округи призначує Центральна Конкурсова Комісія.
Краєвий Конкурс у Львові відбудеться між 20 і 25 червня 1942 р. і безпосередньо після цього фінальний концерт найкращих хорів краю.
VI. Премії. Для відзначення хорів і диригентів передбачені премії у формі дипломів, грамот і нагород. Дипломи і грамоти мають єдиний зразок, затверджений Українським Центральним Комітетом. Їх видає УЦК на основі пропозиції жюрі. Нагороди, не більш 2-ом, 3-ом одиницям (хорам чи диригентам) можуть надавати місцеві організації, Українські Повітові Комітети, Українські Окружні Комітети — всі на свій кошт. Похвально відмічені хори на Краєвому Конкурсі та фінальному концерті будуть нагороджені коштом Українського Центрального Комітету.
VII. Фінансування. Хорові гуртки заявляються на повітових конкурсах власним коштом, чи пак коштом місцевих організацій. Українські Повітові Комітети висилають виділені на повітових конкурсах найкращі хори (не більше 5) на окружні конкурси на свій кошт.
Українські Окружні Комітети висилають виділені на окружних конкурсах найкращі хори (не більше 2) на краєвий конкурс у Львові на свій кошт. Побут хорів у Львові на краєвому конкурсі оплачує Український Центральний Комітет.
VIII. Звітність. Починаючи від 1. IV. 1942 всі комісії висилають що 2 тижні точні звіти про хід праці: місцева Комісія — в Повітову і до УЦК. Повітова Комісія — в Окружну і до УЦК. Окружна Комісія в Центральну Конкурсову Комісію. Адреса Центральної Конкурсової Комісії: Український Центральний Комітет, Відділ Культурної Праці, Львів, Паркова 10.
Крім звітів про хід праці треба від початку конкурсів висилати протоколи і звіти з конкурсів до надрядних Комісій і до Українського Центрального Комітету.

Львівські вісті 22.03.1942 Нестатки та недуги мови

Львів, 21 березня.
Людська мова має низку своїх специфічних нестатків і навіть недуг, які тою чи іншою мірою знижують її якість і шкідливо впливають на психіку людини. Дефективна мова гальмує нормальний розвиток людини, закриває їй доступ до певних професій і часто викликує своєрідні риси в її характері: ніяковість, мовчазність, нерішучість, дразливість, підозрілість, песимізм, тощо. І, звичайно, чим більший є сам дефект, тим шкідливіший і його вплив на людську психіку.
Всі мовні аномалії можна поділити, відповідно до їх характеру та причини походження, на три категорії:
1. Нестатки у самому звучанні (фонації). Серед цих нестатків найзначніші є: хронічна хрипкість, яка позбавлює звук його ясности і музикальности і походить або від катарального стану дихальних шляхів, зокрема гортані (органічна причина), або, і навіть дуже часто, від перенапруження чи недопруження голосових струн при звукоутворюванні (функціональна причина), гугнявість — характеризується особливим вельми неприємним звуком носового забарвлення, і повстає від неправильного спрямування голосодихального струму через механічні дефекти носогорлянки, носової порожнини, м'якого та твердого піднебіння (один з найзначніших дефектів — розщеплення), а то й через невправну функцію м'якого піднебіння; глухий, тупий, маловиразний звук, що залежить в основному від поганої резонації (підсилення звуку в грудній клітці та ротовій і носовій порожнинах), від невміння доцільно використати резонатори (груди та порожнини рота й носа); дуже високий, безбарвний (фістуловий) звук, який виникає від особливої форми коливання (неповного) голосових струн і нагадує дитячий голос.
2. Неправильна вимова деяких звуків, або заміна їх іншими — недорікуватість (артикуляційні недоліки).
Поширеною формою недорікуватости є, так звана, шепелявість: заміна свистівок шипучими, коли вимовляється шало — замість сало, жолото замість золото, чіп замість ціп, джеркало замість дзеркало; протилежне явище, тобто заміна шипучих свистівками, називається зюзюкання, при якому вимовляється, наприклад, сапка — замість шапка, захливий замість жахливий, цистий — замість чистий, дзерело — замість джерело і т. п. Часто викликає утруднення, при намаганні його вимовити, приголосний р, який здебільшого в такому випадку звучить подібно до л чи г: замість: двір чуємо двіл, або двіг. Це — так звана гаркавість і залежить вона від неправильної форми руху язика. Трапляються гаркаві, що не можуть вимовити л і переінакшують його в щось подібне до в чи у: мовоко — замість молоко, кіуок замість кілок. Цей недолік також має свою причину хиби у функції язика.
Інколи спостерігаються труднощі, хоч і рідше, в утворенні й інших звуків, як напр.: к, г, б, тощо.
До нестатків мовного характеру належать і пропуски в мові певних звуків, а то й складів, що буває переважно у дітей.
Загальним мінусом мови треба вважати також нечіткий, млявий та недбалий рух окремих органів мовного апарату, особливо язика, щелеп та губів, що дає неохайну, неясну, і через те тяжку до сприймання, вимову.
3. Мовні недуги. Чи не найбільш поширеною і досить важкою формою такої недуги є заікуватість, яка виявляється в раптовому і непереборному загальмуванні мови павзою різної тривалости (інколи досить довгої, аж 70 секунд) або в багаторазовому повторенні тих самих звуків чи складів слова (переважно початкових). Основна причина виникнення цієї хвороби — психологічного характеру (переляк, хвилювання і інші). Заікуватість, будучи великою гальмою в практичній діяльності свого носія, разом з тим досить тяжко відбивається не тільки на психічному, але й на фізичному його стані.
Відрадний тут є факт, що цю хворобу можна вилікувати і, в деяких випадках, за недовгий час і з невеликими труднощами, використовуючи передусім засоби медично-психологічного характеру.
До мовних хиб належать і різні відхилення від нормального темпа; надмірно швидкий, або надто повільний, чим значно понижується якісні показники мови.
Найтяжчою та найскладнішою формою мовної недуги є так звана афазія. Це специфічне забурення мови виявляється у втраті (повної чи часткової) здатности говорити, читати, писати чи розуміти чуване або написане, даючи здебільшого різні сполучення по декілька цих елементів. Причина цієї недуги пояснюється появою органічних дефектів у тих ділянках вищого мозку, які безпосередньо керують процесом мовлення. В залежності від того, яке саме місце (центр) мозку підпало органічному ушкодженню, і сама афазія виявляється в різних симптомах: то хворий все чує й розуміє, але не може говорити, то, навпаки, може говорити, а не сприймає мови інших, то вік списує непогано з готового письма, а нездатний виконати диктант і неспроможний повторювати слова, то ніяк не може пригадати потрібну фразу, слово і навіть звук, то слова вживав в мові без граматичного зв'язку і т. п. Трапляється й така форма афазії, коли хворий втрачає всяку здатність до мови — і усної і письмової, що є найтяжчим припадком.
Повстає найчастіше афазія внаслідок важкої загальної хвороби чи якоїсь контузії або пораження. Ця складна недуга потребує переважно логопедичного лікування, що полягає в різних вправах на мовному матеріалі. Звичайно, праця над приверненням мови у афатика повинна починатись лише тоді, як бурхливі явища хвороби, що викликали афазію, зникають і загальне медичне лікування припиняється, а хворий перебуває порівняно в спокійному стані. Процес логопедичного лікування афатика повинен проходити під пильним доглядом лікаря.
Подавши цей короткий огляд найважливіших мовних нестатків та недуг, ми мали мету привернути до них пильну увагу всієї громадськости і окремих осіб, які найбільш зацікавлені в цій справі, щоб попести активну боротьбу з усіма аномаліями в мові і тим піднести на вищий рівень її якість. У всіх культурних країнах світу, і особливо в Німеччині, де далі приділяється цій важливій проблемі все більшої уваги. Розвинулася і завойовує велику популярність ціла спеціяльна наука логопедія, що своїм завданням має усувати й лікувати всілякі нестатки та недуги мови. У Львові цього характеру діяльність зосереджена в IX. Відділі — Логопедичній Порадні — Психотехнічного Закладу міста Львова (Гандельсштрассе 4 ІІ-ий пов.). Щодня логопедична порадня приймає пацієнтів із всякими мовними аномаліями, провадить спеціяльними логопедичними методами дослідження, усунення та лікування тих аномалій, а також дає поради в частині мовної придатности при виборі звання.
А. Бендерський.

Львівські вісті 21.03.1942 Український Театр ім. Івана Франка в Тернополі

Тернопіль, 20 березня.
Ідете з залізничого двірця в Тернополі, скручуєте в другу вулицю на право і там стоїть будинок Українського Міського Театру ім. Івана Франка. На цій вулиці, що також носить назву великого нашого поета, міститься гарна театральна заля та кімнати для театральних проб, в яких планують, працюють та клопочуться своїми справами артисти; там завжди рух і життя тернопільської богеми.
Життя артистів тернопільського театру унормоване. Вони, майже всі, провадять сімейне життя, а про їх матеріяльне забезпечення старається Управа міста. Всі актори дістають місячні платні, та завдяки посадникові міста Тернополя інж. Олександрові Голейкові і його заступникові д-рові Гринкевичові дістали помешкання, паливо та додаткові приділи харчів.
Доля наших театральних артистів була ще недавно просто жахлива. В голоді й холоді несли вони театральне мистецтво в народні маси. Саме завдяки цим борцям української сцени, в наших важких умовинах передвоєнної дійсности розвивалася національна свідомість та гордість. Театр ім. І. Франка в Тернополі є частинно спадщиною по часах польської, а опісля большевицької неволі. Правда, за большевиків театр ім. Франка стояв дуже високо, бо ж большевики присвячували велику увагу театрові, як сильному чинникові пропаганди. Прегарні декорації, костюмерія та взагалі технічне вивінування театру стояли і сьогодні стоять на високому мистецькому рівні. Театр ім. Франка в Тернополі має у своєму складі 70 осіб. Директором його є п. Сарамага, який є водночас диригент-скрипак оркестри. Він поклав чималі заслуги для всесторонньої розбудови театру. Знову ж п. Микола Кемеровський, як режисер театру, високо підтягнув гру артистів, уміло розділюючи ролі та до нюансів викінчуючи п'єсу. Репертуар театру ім. Франка складається з української побутовщини, драми, оперетки та українських і німецьких концертів, які співав хор в супроводі оркестри.
Досі театр відіграв "Ой, не ходи, Грицю", "Безталанну", "Дай серцю волю", "За двома зайцями", "Наталку Полтавку", "Запорожець за Дунаєм", "Степовий гість", "Мати наймичка", "Циганка Аза", "Хмара", "Ніч під Івана Купала" і "Невольник". Востаннє ставлено з великим успіхом оперетку Легара "Жайворонок" та Шуберта "Дімок трьох дівчат". Особливо в останній оперетці артисти виявили високий рівень свого сценічного знання та культури. На найближчий час готовить театр народню оперетку "Вій", Штравса "Барона циганів" та українсько-німецький концерт для війська.
Як вже сказано, театр складається з 70 осіб. В цей склад входять заавансовані вже давніше, зокрема на тернопільській сцені, актори й акторки, молодші, що помітно вибиваються, балет національних та клясичних танків, ревйові сили і хористи. В національних та інших танках вирізнюються пп. Марко і Федчишин. Своєю бравурою та викінченням у рухах і міміці особливо в національних українських танках оба згадані танцюристи дійшли до високого рівня та здобули собі загальне признання і симпатії публики.
Інші молодші актори є на найкращому шляху, щоб осягнути відповідний мистецький рівень. При охоті, запалі та послідовній праці над собою осягнуть і вони скоро гарні успіхи. До визначніших сил театру можна зачислити: Балицьку, Сарамагову, Гудечкову, Коморовську, та з молодших, які вибиваються, Федчишинову, Максимишинову і Шулеву. З чоловіків замітніші: Коморовський, Левицький, Федчишин, Головко і Шуль. З молодших вибиваються Максимишин і Дух.
Характеристичною прикметою театру ім. Франка в Тернополі — це його суспільно-громадянська роля. Театр ім. Франка не засклепився в собі, але став у Тернополі найповажнішою українською установою, що з усіх тамошніх установ під нинішню пору виконує найзамітнішу національно-пропагандивну та культурницьку роботу. Зпремітизоване та сіре українське життя в Тернополі сьогодні є прикрашене театром, якого актори виступають із концертами, в церкві, на сцені та всюди, де цього вимагають обставини.
Військові частини в марші проти большевицько-московського варварства мають змогу в Тернополі завдяки театрові познайомитися з українською культурою та навчитися відрізняти її від ворожої нам московської. Восени минулого року через Тернопіль переходили союзницькі словацькі частини. Театр ім. Франка виставив тоді для словаків шість різних вистав з нашої побутовщини. Всі вистави відвідала генераліція, старшини та вояцтво. Захоплення виставами та грою артистів було величезне. Найкращим доказом були безчисленні квіти, якими старшини обдаровували та обкидували артистів.
Для німецької публики театр ім. Франка уладжує часто українсько-німецькі концерти. З німецьких пісень співають популярні вояцькі пісні. Підчас таких концертів вояцька публика співає разом із акторами.
Великою симпатією користуються актори театру ім. Франка також серед німецьких ранених вояків у військовій лікарні. Для ранених виставили наші артисти дві вистави.
Так виглядав театр ім. Франка в Тернополі та його різнородна діяльність, так виглядають люди, що створили ту цінну для нас установу та вміло використовують її для нашої Батьківщини. Згадуючи при тім головного протектора театру, посадника Тернополя Олександра Голейка, слід ще підкреслити, що велику заслугу для існування театру має також протектор українських культурницьких змагань окружний староста Гагес та міський староста Штрухгольд.
В. Б. Крохмалюк.

Львівські вісті 18.03.1942 Посмертна згадка. Микола Чирський

В Кам'янці на Поділлі помер у 41-ому році життя український письменник, колишній політичний емігрант, кол. старшина Української Армії, співробітник кам’янецького "Подолянина".
Громадянство Львова мало нагоду познайомитися з прізвищем М. Чирського підчас театральних вистав, коли український театр ім. Тобілевича ставив його п'єсу з повстанчого протибольшевицького руку в Україні "Отаман Пісня".
Микола Мирський, як і багато українців, перейшов цілу мартирологію визвольних змагань і потім емігрантського життя. Перебув він недугу у лікарні в Шипюрній, табор інтернованих у Каліші. Завжди веселий і усміхнений, спонукував до веселости своїх друзів. Уже в таборі працює в літературному гуртку "Веселка".
Згодом переїжджав Чирський до Праги. Шкільні студії не могли дати заспокоєння його бурхливій вдачі, він захоплюється театром і згодом у Карпатській Україні відзначується як добрий актор. У той час писав він театральні п'єси, до яких музику дороблювали Аркас і Балтарович.
Його зїдала хвороба, що її напитав собі по таборах і в емігрантській скитальщині, туберкульоза. І туга за рідним краєм. Коли ж німецькі війська рушили на Україну, вибрався туди і Микола Чирський, щоб останки своїх сил віддати на службу народові і щоб востаннє подихнути вільним повітрям України. Хвороба поконала його, і 26-го лютого вмер він у Кам'янці, де був співробітником тамошнього часопису. Похорон відбувся 2-го березня. Небіжчика проводило в останній шлях громадянство Кам’янця на Поділлі, щоб хоч таким чином віддати пошану своєму видатному землякові, що стільки в житті настраждався за Батьківщину.

Львівські вісті 15.03.1942 Мистець килимкарства і взорів

Пам'яті Ольги Кульчицької
Цих декілька слів, присвячених пам’яті бл. п. Ольги Кульчицької, яка померла 2 роки тому, написано в короткий час по її смерті. З назалежних від авторки причин годі було помістити їх друком раніше.
Українська суспільність втратила в особі пок. Ольги Кульчицької небуденну людину, бо вмерла жінка, яка серед нашого інтелігентного жіноцтва займала місце духової аристократки. Рідко в якій українській хаті було стільки українського духа, таке багатство артистичного смаку, стільки змісту, як у домі сестер Ольги і Олени Кульчицьких. Сонце якось краще світило і гріло там, як у других; може тому що дух любови, якою обі сестри обділювали себе, був кращий, шляхотніший, сильніший, як деінде.
Між Ольгою і Оленою був такий тісний, сердечний зв'язок, який можливий тільки в людей собі духово рівних. Вони — обі артистки — доповнювали себе взаємно; Олена перша українська жінка, що працює в різних ділянках мистецтва, а в деяких являється піонером, напр. у графіці й емайлі, а покійна Ольга, килимкарський мистець та творець прегарних ручних робіт, реалізувала художні проєкти сестри. Зайдеш бувало до них у хату, душа врадується і мимоволі спитаєш себе: "Невже можна з наших різних орнаментів створити таку красу в хаті?".
Кілька кімнат повних образів малярки: стіни, долівка, ліжка, столи, стільці аж мерехтять від чудових мистецьких килимів і вишивок, рук покійної Ольги. Там ручник з пастелевим полтавським узором, тут серветка з яворівською доріжкою. Ось Богоматір кисти Олени, але вона прибрана чудовим бойківським ручником Ольги. Ось подушечки різної величини, в космацьких, лемківських, подільських мотивах, які Покійна добирала, сміються, манять, чарують живою грою барв. Куди гляне око — все таке рідне, а одночасно являється зразком високомистецької фаховости.
Покійна Ольга була не лише сестрою малярці, але найкращою, найвірнішою приятелькою. Своєю невсипучою опікою постійно створювала сестрі все нові можливості творчости. Для неї то прибирала хату найкращими здобутками української культури Оточувала малярку опікою і печаливістю, про яку хіба можна тільки мріяти. Своє життя підпорядковувала життю Олени. Старалася злагіднити, по змозі, всі її труднощі, клопоти буденного сірого життя, при цьому сама завжди усміхнена, погідна, для всіх ввічлива. Поки Олена вернулася з праці, вже Ольга підготовила тему: кинула на стіл скатерть, поставила у глечик жовті маргарети, якусь зелену — з гуцульськими коничками — мисочку, в’язанку квітів. Вистачало глянути, і зразу приходила охота малювати.
Тому і квіти не переводились у тій хаті. Ледве показалися сніжинки чи фіялки, зараз же появлялися вони на столі артисток. Вже сніг білів, а пізні хризантеми, покладені сестрою, все ще всміхалися до малярки. "Ті, що не знають квітів, що не цікавляться ними, мають аж надто мало зрозуміння для краси і змісту для окреслення щастя... Хто не любить квітів — далекий від щастя", — так говорила Покійна.
А заговориш, бувало, до Ольги, завжди скерує розмову на тему недолі нашого народу. Чуєш, що в кожному словечку промовляє з неї біль, який силує застановитися і тебе, чи даєш щонебудь від себе на рахунок покращання його долі.
Покійна Ольга Кульчииька брала живу участь у громадському житті. Де тільки і яканебудь потреба роботи показалася б, там вже вона жертвувала свої послуги. "Союз Українок" мав у її особі невтомного ревного помічника і робітника. Табори вивезених і інтернованих, чи то полонених, за часів Австрії чи Польщі, були свідками її тихої жертвенної великої праці. Як довголітня вчителька мистецьких робіт і крою виховувала цілі кадри молодого ідейного покоління.
Багато доброго можна б ще переказати про Покійну. Знання літератури, обізнання з новітніми течіями та подіями, скромність, сердечність і щирість у поведінці все, що висувало її понад рівень оточення і робило бажаною, загально любленою, шанованою в товаристві — заслугує теж на згадку.
Я обмежуюся лише до тих кількох слів, якими хотіла би присвоїти пам'яті громадянства особу незабутньої Ольги Кульчицької.
К. Авдикович-Глинська 30. V. 1940.

Львівські вісті 14.03.1942 Український Національний Музей у Львові

Мистецтво допомогає нам нав'язати зв'язок з духовістю минулого
Львів, 14 березня.
Зав'язком сьогоднішнього Українського Національного Музею був оснований у 1905 р. Митрополитом А. гр. Шептицьким. Церковний Музей, що у 1909 р. за згодою основника перетворився у Національний. Завданням цього Музею було збирати старовину, що свідчила б про духову культуру нашого народу у ході століть. Збірки зберігаються у власному приміщенні Музею при вул. Мохнацького. У 1912 р. всі залі були вщерть виповнені експонатами так, що за кілька років до війни прийшлося його розбудовувати. Ця розбудова ще по сьогоднішній день незавершена.
Національний Музей має такі відділи: 1) старе мистецтво від XI-XIII вв. з розкопів та образотворче мистецтво ХІV-ХVІІІ вв..; 2) новітнє українське мистецтво ХІХ-ХХ вв., 3) народне мистецтво (примітив); 4) відділ українського рукопису від ХІІ-ХVІІІ вв., в тому багато мініятюр; 5) архівний відділ, де багато козацьких грамот: 6) відділ стародруків, що має багато дереворитів; 7) підручна бібліотека з історії мистецтва з окремим відділом візантиніки; 8) книгозбірня для виставових цілей та обсліду духової культури. Ці збірки дають картину українського образотворчого мистецтва від найдавніших часів по сьогоднішній день, при чому головний натиск покладено на іконопис. Збірки — здебільша культурний дорібок духового життя Галичини. Усіх збірок по сьогодні Музей нараховує коло 80.000. Збірки походять з дарів, закупів і обміну.
Важкі часи пережив Музей за большевицької окупації. Його збіркам грозило розпилення, бо большевики почали нагінку на надбання іконописного характеру, мовляв — іконоборство пішло так далеко, що Богородчанський іконостас наказали большевики сховати у недоступне місце, а найкращий відділ іконопису закрито для відвідувачів. Большевицька влада підтягала працівників Музею "на вищий ідейно-політичний рівень". Музеєві прийшлося вести тяжку боротьбу за своє існування, бо грозило йому повне розбиття. Фундатор і управа робили заходи, щоб зберегти його у первісній формі, щоб запевнити йому самостійне існування як музею українського мистецтва й культури. Важко було теж перевести конечний ремонт, викінчити добудову та зберегти тим робом збірки перед знищенням.
У найбільш загрозливому положенні знайшовся Музей з хвилиною, коли у березні 1941 р. звільнено його директора І. Свєнціцького, а на його місце поставлено викладача технічної школи, який зразу взявся за механічне розбирання збірок української старовини. Доручивши цю роботу гурткові людей, що не вміли навіть добре по українськи читати. Вислід був такий, що добре упорядковані колись збірки поперевертано так, що запанував жалюгідний стан, 20.000 книжок бібліотеки основно перемішано, а 2000 предметів мистецтва лежало всуміш.
Не зважаючи на це тяжке положення, праця в Музею йшла далі. Управа доповнила його збірки, головно новітнього українського мистецтва (малюнки, рисунки, графіка). Не переривав Музей теж своєї наукової праці, що велася в трьох площинах: науково-аналітичного опису, монографічного вивчення стилевих проблем і загальної характеристики окремих груп мистецтва.
Сьогодні жде управу Музею та його працівників важке завдання. Перш усього треба привести до порядку цей хаос, який запанував тут за большевиків. Деякі предмети вже впорядковано, інші можна буде впорядкувати щойно з весною. Слід вилучити теж зі збірок те, що належить Етнографічному Музеєві (напр. предмети людового побуту). Перша стадія праці мусить бути присвячена на те, щоб усунути жалюгідні наслідки большевицької господарки. Дальшим етапом праці управи Музею буде викінчення добудованих приміщень та збереження збірок перед знищенням. Згодом приступить управа теж до поповнення своїх збірок новими надбаннями, головно картинами і скульптурами з зимової виставки Спілки Українських Образотворчих Мистців та картинами Труша й Устіяновича. Збірки треба поповнити так, щоб вони давали поважний образ українського мистецтва ХІХ-ХХ вв. Намічується теж видання Літопису Національного Музею за 1939-41 рр. з науковими працями його співробітників. Національний Музей ставить собі тепер метою в побудові своїх виставок дати ретроспективний галерійний показ українського образотворчого мистецтва від найдавніших часів по сьогоднішній день.
Національний Музей у ході років сповнив важне завдання. На його виставках вчилися сотні нашої молоді пізнавати ступні культурного розвитку нашої нації. Він є посередником між нашим сучасним і минулим, а зібране й показане у ньому багатство й різнородність нашої мистецької культури всіх часів учить нас шукати за мистецькими вартостями та побуджує до нової творчости. Мистецтво, як література й наука, допомагає нам нав’язати з духовістю минулого та на його традиції творити нові вартості.
(тп).

Львівські вісті 12.03.1942 Сир

Малий фейлетон
Учора вдалося меті купити 10 дкг сира, смаженого на маслі з цибулькою. Який чудовий запах! Саме, коли виходив я з крамниці, зустрівся я з одною знайомою, що колись була мрією моїх мрій. Ішла повільною ходою, несла маленький клуночок, завитий у рожевому папері.
— О, копу років не бачила я вас! Підпровадьте мене! — щебетала.
Моє серце задрижало. Спомини з давно проминулих днів віджили з усією силою. Нагло знайома пчихнула.
— Ох, мій сир, — подумав я і встромив його у ліву кишеню плаща. Та в цю мить, не знаю чому, поглянув я на рожевий клуночок знайомої і... пчихнув.
— Що може там бути? — думав я.
Знайомі і незнайомі, що переходили біля нас, пчихали і швидко спішили дальше. Інші дивилися за нами, затикаючи ніс хустинкою.
— Мушу розстатись з моїм скарбом, — подумав я з жалем і в цю мить витягнув сир з кишені та кинув його на землю. Камінь упав з мойого серця.
— Пане, ви щось згубили! — крикнув за мною нагло якийсь хлопчина.
— Я?
— Так, я це добре завважив! Випало вам з кишені.
Знайома поглянула на клуночок і пчихнула.
— Ах, мої цукерки! — закликав я. — Дуже дякую!
Гнівно упхав я мій сир у ту саму кишеню. Здавалось мені, що ціле місто пчихає від моїх "цукерків". У цій же хвилині приходить мені геніяльна думка до голови.
— Дозвольте, що куплю у цьому кіоску кілька цигарок.
І вже стояв я при віконці. Купив пять цигарок і... залишив клуночок.
— Пане, ви забули тут щось! — крикнув чоловік з кіоску так, що я мусів забрати свій сир... Знайома пчихнула!..
— Вдалося мені купити щось дуже доброго. Ви певно ще не їли такого. Запрошую вас на вечеру. Поїдемо трамваєм, це ж досить далеко.
За хвилину сиділи ми вже у вагоні.
— О, ще можна в нашому місті дістати сир! — завважив молодець, який сидів біля мене і пчихнув. За хвилину він вийшов на площадку. Висідаючи залишив я клуночок на лавці.
— Ви забули! — подав мені кондуктор і — пчихнув.
По хвилині я був уже в кімнаті знайомої.
— Роздягніться! Я зараз прийду — перепросила і вийшла до сусідньої кімнати. Я залишився самий: роздумував, що зробити з сиром. У цій хвилині вбігла у кімнату собака.
— Яке щастя! — мало що не крикнув я і кинув їй сир, розгорнувши з паперу.
Та... О, Боже!.. Собака обнюхала з усіх боків і... пчихнувши тільки покрутила хвостом на всі боки.
Ледве мав я час зібрати розкинений сир і сховати в кишеню, коли в кімнату ввійшла моя знайома; вона несла тарілочки...
— Не гнівайтеся, що приневолила вас так довго ждати на самоті, та бачите… мусіла приготовити...
— Це ви певно ласощі на ласощами! — усміхнувся я.
Та нагло... я пчихнув!
На тарілці лежав сир... смажений на маслі з цибулею.
С. Каролин.

Львівські вісті 08.03.1942 Доповідь без цитат

Малий фейлетон
Наближалося 8-го березня — день "визволення" жінки.
За місяць наперед парт-орг дбає за доповідача-жінку. На цей раз "жертвою" була Лідія Іванівна — викладач німецької мови (їй 59 років). Лідію Іванівну вибрала наша парт-орг з огляду на те, щоб урізноманітнити доповідачів (доповіді були щощестиденки, а доповідачі здебільша молоді, комсомольці, патійні — довірені) і цим самим, забезпечити авдиторію слухачами. Ну, і для того, що Лідія Іванівна — жінка з досвідом у житті, отже, зможе доповнити доповідь фактами з минулого, поневіреного, приниженого життя жінки і порівняти її "блискуче", "щасливе" сьогодні.
Саме для Лідії Іванівни справді потрібний був місяць на підготову. Лідія Іванівна вже знала, що то значить підготувати доповідь: вона добре знала, що кожна доповідь мусить бути просякнута ідеями комунізму, ленінсько-сталінськими вказівками.
Цього вона найбільше й боялась, хоч, правда, уже наперед знала, що вона цієї "політики" трохи звідкись перепише і добре вивчить, щоб, бува, не мала доповідь небажаних для неї наслідків.
Нарешті 7-го березня.
Парт-орг запрошує до кабінету завтрашнього доповідача, щоб знайомитись з доповіддю. (Це робилось з кожним доповідачем, а особливо з сьогоднішнім, бо то уже напіввіджилий "елемент", який тяжче сприймає щось нове).
— Я вам, Лідія Івановна, хочу помочь, проінструктіровать вас к завтрашньому дню патому, что ваш предмет, да і ви так мало связани с общественно-політіческой жизнью, что вас нужно харашенько падгатовіть.
Лідія Іванівна була приготована на це, бо їй уже так багато говорили за те, що вона "політічески неразвіта", а тому наша Лідія Іванівна мала вже готову відповідь:
— Нет, зачем. Лідія Яковлєвна, ведь я беру газєти на урок, чітаю с ученікамі статі о товаріще Сталіне і т. д....
— Ну, ето всьо харашо, а ваш доклад всьо же просмотрім.
Переглядаючи вже готову доповідь парт-орг, як звичайно, робить якісь зауваження (натурально, політичного характеру).
— Вот, что, Лідія Івановна, в вашем докладе совсєм нєт цітат, а вєдь сколько єсть матеріяла...
— Ка-а-а-к, Лідія Яковлєвна?.. Ведь ето же всьо цітати... Я уж харашо помніла об етом.
Так, Лідія Іванівна добре пам'ятала за ті цитати і постаралась написати доповідь так, що не мала там ані слова від себе, тому була спокійна за себе.
І тому на цей раз при кінці доповіді в авдиторії не було тісно. Пропав місячний труд Лідії Іванівни.
Ніна К.

Львівські вісті 05.03.1942 Подорож до кордонів весни

Репортаж із міста
Пошукуючи мрій і.. шовкових панчішок
Весна за календарними даними — це пора року, що починає своє благородне існування 21 березня. Та, як усе молоде й живе, годі вхопити її в тверді рямці календарних приписів. Буває, що приходить вона дуже і дуже вчасно, щоб поглумитись над змиршавілою старухою-зимою та, що найважніше, розігріти трохи наші кости та замерзлі мозки. Тоді-то не лиш у мріях поетів, але на яві — на наших очах — непосидючий вітер причепурюється та в поривних вистрибах вирушує на весінні зальоти. Та полишім ці весінні зальоти таки поетам. Для нас вітер — це непереможний воїн, що — мов Дон Кіхот — воює з хмарами, які бандажем обліплюють небо. Та в противенстві до Дон Кіхота, вітер воює успішно. Скоро вдається йому розбити масив ворожого з'єднання на менші групи та вкінці зліквідувати й їх — і на ясному блакиті неба з'являється сонце. Про сонце написали вже люди цілі томи! Бо й так повинно бути; без сонця не могли б вони не лише писати, але й жити. І справді перший промінь сонця викликує вже велике оживлення. Передусім молодь. На плянтах і по городах зачинають хлопці розгривку мистецтв копаного мяча. Росте торгівля. Оживають надії. Та не лиш Надії, але і Марійки та Соні заповнюють рухливі вулиці міста, заглядаючи зальотним оком то вправо то вліво, чи на крамничних виставах нема ще нових модних шовкових панчішок.
Підслухана розмова
Та чи лише молодь? А емерити, а спенсіоновані радники, вчителі та сторожі? То ж, "пане теє, вже можна вийти на вулицю! Вже не "запирає дух, що й слова вимовити не можна"... і починають кидати слова наввипередки з важким віддихом від астми.
— Ну тепер уже німці підуть фю, фю! Якщо зиму перебули, то тепер уже сміються в кулак.
— Кажуть, пане теє, що готується велика офензива. Тепер буде головний удар, від якого большевикам не встоятись. Підуть, пане теє, з двох сторін на Москву, з Півночі та Заходу та рознесуть її. А не буде Москви, не буде большевизму.
— Правда. Та беріть під увагу, що армія йде на Кавказ. Читалисьте певно, що вже пробували німці перейти крізь замерзле Азовське море.
— Це своєю дорогою. Тамтуди вже дорога на Індії. Німці напевно стрінуться з японцями в Індії. Я вам, пане теє, кажу...
Висловлюючи такі далекосягні стратеґічні плани та чалапаючи обширними снігівцями по розмерзлому, зчорнілому снігу, два емерити любуються, як і всі інші мешканці, сонцем. Воно, це благодатне сонце, зуміло продертись крізь товщину капуз і беретів, що бережуть лискучу лисину їхніх емеритських лобів і влити в їх зіскаралущені мозки трохи мрійливого полету. Справді великий чародій це сонце. Не дасть нікому засидітись, занидіти.
Земля кличе
На торговій площі навіть спокійно. Кілька селянських саней творить справжній контраст із облитими сонцем будівлями. Не дуже й то приманюють міщухів гладкі поліна дров, що рівними рядами лежать на санях.
— Дайте за п'ятдесятку, то візьму. Це вже весна, можна обійтись і без дров. Думаєте, що будете нас ще так обдирати, як у зимі? — вговорює дядька говірлива купчиха.
— Не хцете, не беріть! Чи я вас прошу? Гадаєте, що нам так легко за дрова, щоб їх півдармо відпускати? Повезу назад, то сам спалю, йде весна, робота в полі; привезти не буде часу.
А сам стоїть собі, гордо підкинувши кучму на потилицю та спокійно скручуючи цигарку.
— Проситись не будемо! — додає. — Вже й у газетах пишуть, що ліквідують колгоспи, а тоді робота та робота. Не буде часу займатись продажею дров.
Спід стріпіхатих бров сміється двоє ясних очей, мов два віконця спід селянської стріхи, а в них привидом стоїть широкий лан у сонці. Весна оживає мріями в селянській душі.

Львівські вісті 04.03.1942 100-літній ювілей М. Лисенка

Львів, 4 березня.
22 березня ц. р. припадають 100-літні роковини з дня народження великого українського музики Миколи Лисенка. Визнаючи Його величезні заслуги в різних ділянках музичного мистецтва і також Його громадянської діяльности на ниві нашого національного відродження, українська суспільність готується широко й врочисто відсвяткувати цей ювілей. У Львові зорганізувався в рамах "Українського Центрального Комітету" спеціяльний Ювілейний Лисенковий Комітет, що його окремі секції вже довгий час інтенсивно працюють і підготовляють поодинокі ювілейні імпрези.
І так: "Секція Концертових Імпрез" підготовляє на день 22 березня Урочисту Академію, в якій візьмуть участь: симфонічна оркестра що, між іншим, виконає увертюру з опери "Різдвяна Ніч", спеціяльно зорганізований на професійних основах репрезентаційний хор відспіває одну з найкращих кантат Лисенка "Радуйся Ниво", 1-ий Вінок Веснянок і інші твори; крім цього будуть виконані сольові інструментові твори і сольоспіви. Після цієї інавгураційної Академії намічується на ввесь 1942 рік ціла низка концертів, які мають всебічно насвітлити і спопуляризувати всі ділянки творчости Композитора. До цієї праці включилося також Львівське Радіо, яке намітило одну більшу, урочисту Лисенківську передачу і цілий ряд нормальних, менших авдицій, також з найрізноманітнішими Лисенківськими програмами.
Львівський Оперний Театр зобов'язався виставити в ювілейному році Лисенкову оперу "Різдвяна Ніч" і також менші сценічні твори, як напр. оперу-хвилину "Ноктюрн", а може й "Утоплену".
"Виставова Секція" підготовляє Лисенківську Виставу, на якій можна буде оглядати автографи Композитора, нотні й листування, друковані видання Лисенкових творів, літературу про Лисенка, українську й чужоземну, відділ портретів і фотографічних знимок, тощо. Артист Литвиненко виконав на відзначення цих роковин погруддя Миколи Віталійовича. Відкриття Вистави передбачується на кінець березня ц. р.
"Науково-видавнича Секція" здала вже до друку Українському Видавництву популярну книжку В. Андрієвського про М. Лисенка, багато ілюстровану, що має вийти більшим тиражем і спопуляризувати культ Композитора в найширших колах української суспільности. Крім цього "Науково-видавнича Секція" підготовляє "Науковий Збірник", в якому будуть поміщені музикологічні праці про Лисенка. З цих праць також уже здано до друку тому самому Видавництву д-ра В. Витвицького "Лисенко і Франко", а далі слідують: листування М. Лисенка, з багатими коментарями д-ра Колесси, праця д-ра Ф. Стешка "Лисенко і Драгоманів", спогади Маріянни Лисенкової, проф. Т. Шухевича, тощо.
Поза тим "Науково-видавнича Секція" підготовляє до видання три Збірники вибраних творів М. Лисенка. Перший збірник "Хорових творів", в який входять найкращі опрацювання народних пісень і оригінальних творів, уже зданий Видавництву. Два дальші Збірники "Сольоспівів" і "Фортепіянових творів" підготовляються.
До речі згадати, що з нагоди Ювілею львівський "Інститут Народної Творчости" уже видав кільканадцять хорових пісень Лисенка, головно для вжитку провінціональних хорів. Цей же Інститут має намір улаштувати в 1942 ювілейному році масові конкурси сільських хорів по цілій Галичині, спершу районові, опісля окружні і врешті у Львові — краєві.
Крім того намічується влаштувати у Львові і на провінції цілу низку рефератів, викладів з музичними ілюстраціями і дискусійних вечорів, які — разом з усіма іншими імпрезами — допоможуть нашому найширшому громадянству всебічно зрозуміти творчість Ювілята й усвідомити собі ті великі заслуги, які незабутній Микола Лисенко поклав своєю працею і талантом у скарбницю української національної культури.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 22.07.1915 Niechaj się ludze ogrzeją.

— Mam dla para lokal na herbaciarnię, ładny, bardzo duży, pomieści setki osób; trzeba się tylko spieszyć, otworzyć jak najprędzej, bo zimno zaczyna dokuczać, niechaj się ludzie mają gdzie ogrzać.
Tak mówił do mnie prezydenl Rutowski, gdy przyszłam do niego z p. Dulębianką z początkiem listopada, z zamiarem zajęcia się zarządem taniej miejskiej herbaciarni dla inteligencji.
— Gdzie jest ten idealny lokal, panie prezydencie — zapytałam.
— Niedaleko dworca kolejowego — odpowiedział — w budynku Państwa Skole, lokal dawne kawiarni "Nowy Świat", uratowałem go przed konfiskatą Moskali.
— Ależ panie prezydencie — zawołałam — to niemożliwe — ja mieszkam na górze Jacka, a lokal obok dworca kolejowego, za ciężko, nie podołam w zimie takiej pracy.
— Ale, co też pani mówi — rzekł na to spokojnie — za ciężko, za trudno, dziś nam tego mówić nie wolno; — gdy idzie o pomoc swoim, musime twardo stać — trzymać się, prawda; — dodał po chwili, zwracając się do p. Dulębianki, jak gdyby szukał potwerdzenia ważności zalecanych postulatów.
— Prawda, prawda prezydencie — potwierdziła zacna i dzielna współpracowniczka i wykonawczyni wielu z jego filantropijnych projektów.
Zgodziłam się — w kilka dni potem została otwarta herbaciarnia, w której wspólnie z prof. Juljanem Mazurkiem, pracowaliśmy przez cały czas okupacji Lwowa.
Jak potrzebną była tego rodzaju instytucja miejska, mógł przekonać się każdy, kto chociażby raz jeden zaglądnął do tego lokato. Setki ludzi korzystało z tej herbaciarni, a gdy nastały silne mrozy, a brak opalu i środków na jego zakupno odczuwać się dawał ogólnie, stała się ona, że się tak wyrażę, publiczną ogrzewalnią. Mieliśmy gości, którzy spędzali całe dnie w herbaciarni i sami utrzymywali, że w niej tylko jest im ciepło, gdyż w domu niema czem palić.
— Dziesięć wiązek drzewa kupiłem w grudniu a mam jeszcze dwie, dzięki miejskiej herbaciarni; wielkiem jest ona dla nas dobrodziejstwem w tych ciężkich czasach — mówił do nas w marcu jeden z naszych stałych klijentów.
Słowa powyższe odsłaniają nam jedną tylko stronę tych ciężkich zmagań, z jakiemi musiało w tych czasach walczyć społeczeństwo lwowskie — a szczególniej inteligencja (zwłaszcza urzędnicza) i byłaby ich nie pokonała, gdyby nie szybka, energiczna, intenzywna i wszechstronna pomoc miasta, której duszą był prezydent Rutowski.
A jak serdecznie pamiętał prezydent o tych instytucjach, których liczba wzmagała się w miarę zapotrzebowania, jak troszczył się o nie nawet w szczegółach, wystarczy, gdy powiem, że dla herbaciarni "Nowy Świat" sam zakupił cukier i przysyłał go dwa razy na miesiąc. Kiedy zapasy zakupionego cukru już się wyczerpały, a ja nie wiedząc o tem przyszłam prosić o nowy transport powiedział mi ze swoim dobrym uśmiechem na ustach:
— Pani, nasz cukier, to słodka przeszłość -już go niema, ale niech się pani nie martwi, jakoś poradzimy na to, tylko trzymać się ostro.
— Dobrze — odpowiedziałam — ale poniewaz słodka przeszłość opłaca się częstokroć gorżką teraźniejszością i przyszłością obawiam się, by los podobny nie spotkał naszej herbaciarni, bo cukru coraz mniej, a gości coraz więcej. Możeby porcje cukru zmniejszyć — dodałam w końcu na pół żartem.
— Nie żałujmy im słodkiej herbaty — odpowiedział prezydent w tym samym tonie, utkwiwszy we mnie swe głębokie wejrzenie, jak gdyby chciał przekonać się, czy wchodzę w myśl zamkniętą w tych krótkich słowach.
Słowa te odsłaniają nam złote serce tego prawdziwego ojca miasta; on myślał o tem, by nietylko ulżyć niedoli człowieka, ale i osłodzić jego życie. Odczuwać to musiał każdy, kto tylko miał sposobność zetknąć się z nim bliżej. Dziwnie kojąco umiał on oddziaływać na ludzi. Nawet w chwilach wielkich przejść i zwątpień narodowych, wychodziło się od niego pokrzepionym, pełnym jakiejś niedającej się ująć w słowa wiary w lepszą przyszłość. Czem było to chwilowe nawet pokrzepienie, zrozumie ten, kto przetrwał te ciężkie czasy, które nawet wtedy, gdy nie było na pozór ciężkich represji, przygniatały i paraliżowały ducha.
Dziś warunki się zmieniły — a jednak atmosfera smutku i przygnębienia nie ustąpiła i ustąpić nie może tak prędko, a niestety brakło nam człowieka, który umiał — lekką ręką — usuwać ciężkie warunki natury materjalnej, a jasnością i pogodą ducha koić bole i wlewać nadzieję.
Wiemy jednak, że nic w przyrodzie nie ginie, więc i cała moc energji tego niepospolitego człowieka, włożona w społeczna, obywatelską i narodową pracę, nie zginie — tylko trzymać się ostro, jak powtarzał nasz dobry przewodnik.
Lwów, 20. VII. 1915.
Eugenia Bartoniówna.

»Kurjer Lwowski« 26.05.1915 O czystość języka.

Sekcja języka polskiego przy Towarzystwie Literatów i Dziennikarzy polskich ogłasza następującą odezwę:
Świeżo utworzona Sekcja języka polskiego przy Tow. Literatów i Dziennikarzy polskich ma na oku jedną z najbardziej dręczących a zaniedbanych spraw mowy ojczystej. Fala błędów językowych przepływa codziennie przez mózgi polskie, toruje sobie drogi, przygotowuje sobie coraz lepsze przyjęcie, wytwarza wszechwładne przyzwyczajenie, zatruwa żródla poczucia językowego. Witamy z uniesieniem radości nadzieję wyzwolenia narodowego, ale w mowie naszej jesteśmy niewolnikami; orgrn świadomości narodowej — nasze słowo — jest w niewoli, opanowane przez obce moce: rosyjski, niemczyzna, francuszczyzna toczą spór o panowanie nad jeżykiem naszym. Ratować się trzeba, ratować natychmiast. To nie jest rzecz drobna, to je sprawa wielkiej wagi, doniosłego znaczenia. Tu przystoi nie biadanie, nie sentymentalne westchnienie lub beznadziejne wzruszanie ramionami albo zwalanie win na cudze barki, lecz męska postawa wobec zła, tęgi wysicel zdroweco organizmu. Tu powinny być zastosowane wszelkie środki, jakie myśl polska, przeniknięta gorącą troską obywatelską będzie mogła odnaleźć: dom, szkoła, odezwy z brania, wykłady, podręczniki, ujawnianie błędów, rozprawy teoretyczne, skłania je opornych, zachęćanie biernych, troskliwa oplecka nad chętnymi. Niczego nie lekceważyć, we wszystko wejrzeć, wszystkiego dojrzeć.
Nie dajmy obcym śmiechu i pogardy godnego widowiska, gdy wolność witać będziemy niepolską mową. Czystość naszego języka to żywe świadectwo trwałości naszej kultury i niepodległości naszego ducha.
Tą myślą przejęta Sekcja języka polskiego przy Tow. Literatów i Dziennikarzy, zapewniwszy sobie pomoc językoznawców i wybitnych stylistów, zwraca się do ogółu polskiego o jak najżywsze współdziałanie, prosząc każdego, kto ma jakiekolwiek wątpliwości w kwestjach językowych o zgłaszanie się pod adresem: "Sekcji Języka Polskiego Tow. Literatów i Dziennikarzy Polskich", Warszawa, Bracka 5. Sekcja będzie odpowiadala na wszelkie zapytania w tym względzie: będzie też ogłaszała komunikaty ze wskazówkami językoznawczemi, oraz wykazami najczęściej spotykanych błędów językowych. Pierwszy komunikat Sekcji ukaże się w dniach najbliższych.

»Kurjer Lwowski« 08.11.1914 Głos nauczycielki wiejskiej.

Pośród wspaniałych gmachów stolicy błądzimy z rozpaczą w duszy, nękani widmem zimna i głodu. My, ptaki swobodne szerokich pól — z gniazd nas wypłoszył armat huk i straszne łuny poźogi wojennej. I oto w lęku śmiertelnym i trwodze, pod gradem świszczących kul, gnani instynktem samoobrony, śpieszyliśmy ku miastu.
Przyjęły naś zimne mury opuszczonych mieszkań, gdzie żyjemy z dziećmi naszemi w chłodzie i łzach, licząc smutne godziny naszego istnienia. I znikąd nadzicji i otuchy, znikąd ratunku! My, ptaki swobodne szerokich pól, czciciele złotego słońca, krzewiciele oświaty wśród maluczkich w myśl idei miłości bliźniego, my nie żądaliśmy nigdy gościny od miasta, które dla nas, nędznych i małych mogło być tylko niedościgłą gwiazdą natchnienia. I nie prosiliśmy nigdy o chleba kawałek, bo z tego, co dał nam Bóg, mogliśmy udzielić chętnie żebrakowi, stojącemu u wrót naszych chat.
Lecz oto nadszedł czas — z gniazd naszych spokojnych, wypłoszył nas armat huk, a lęk, śmiertelny lęk o życie dzieci naszych gnał nas ku murom miasta.
Lecz jakże bezlitośnym jest los, jak okrutnym prawo wojny! Wśród zimna i głodu marnieją z dnia na dzień dzieci nasze...
Wprawdzie ludzie dobrej woli, w imię braterstwa, ofiarowali nam to, na co ich stać, to jest bezpłatne obiady, lecz czyż jednorazowy skromny posiłek może być wystarczającym dla utrzymania organizmów? A skąd wziąć na więcej, skoro kasy nasze, od dwóch miesięcy niezasilane, dawno już świecą pustkami. Skąd wziąć na opał, prawie niemożliwy do zdobycia, skąd wziąć na ciepłe ubranie?
Dawano nam wprawdzie rady, abyśmy do siedzib naszych wracali, lecz nikt nie zapytał, czy mamy o czem wracać i do czego. Szkoły nasze zrujnowane, krzyczą rozpaczą powybijanych okien i wywalonych drzwi, sprzęty nam zrabowano, dokoła wesołych niegdyś domów jedno wielkie pole śmierci. O czem więc wracać, do czego i po co? Po śmierć? Przyjdzie ona sama do nas, ta cicha, słodka Pani i położy kojące dłonie na znękane czoła. Jeszcze tydzień, jeszcze dwa, a nim wzejdzie lepszy dzień, padniemy z zimna i głodu — my ptaki swobodne szerokich pól, czciciele złotego słońca, wyznawcy idei miłości i zgody — niewinne ofiary wojny — skazane na zagładę...        
Jadwiga G.

»Kurjer Lwowski« 19.10.1914 Korespondencya archiepiskopa Antoniusza z metropolitą hr. Szeptyckim.

W piotrogrodzkich kołach cerkiewnych — jak donosi gazeta "Dień" — z wielką uwagą śliedzą korespondencyę archiepiskopa Antoniusza z metropolitą hr. Szeptyckim, którzy znają się od dawna i jak "Dień" zapewnia, korespondowali już niejednokrotnie.
Treść listów — kwestia unicka w Galicji.
Niektóre kwestye z tej korespondencyi arch. Antoniusz zamierza poruszyć w Synodzie między 15 a 20 października. Jak zapewniają hr. Szeptycki poruszył i wicle kwestyi politycznych, dotyczących "ukraińców", zachowania w Galicyi zakonu Bazylianów, oraz podtrzymania prerogatyw sfery ziemiańskiej, jako pewnego ustroju państwowości i porządku.
Podobno arch. Antoniusz w odpowiedzi wyraził opinje, że ustrój państwowy Galicji w niczem nie może się różnić od ustroju Wołynia, z wyjątkiem ziemstw, do których Galicja mniej jeszcze jest przygotowana od Wołynia.
Odpowiadając hr. Szeptyckiemu na jego prośbę, aby przy bombardowaniu Krakowa zostały uszanowane świątynie katolickie, arch. Antoniusz zapewnia, że armia rosyjska nie pójdzie śladami swych wrogów i uczyni wszystko, w zakresie możliwości, aby ochronić świątynie polskie od zburzenia.

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

ситуація

»Львівські вісті« 24.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В області Дінця відкинули німецькі і румунські війська у важких боях наступи, що їх вели совєтські війська більшими силами і танками.
За час від 18-го до 22-го березня знищено на східному фронті 137 ворожих танків.
У Північній Африці відступали дальше британські війська, які 21 березня були кинені на схід від Мартуби. Біля північно-африканського побережжя затопили німецькі бойові літаки у сміливому наступі один британський торговельний корабель у 6.000 рбт., два інші ворожі торговельні кораблі були поцілені бомбами. Ці кораблі плили під охороною конвою.
На Мальті обкидали бомбами німецькі ловецькі і штурмові літаки споруди летунського майдану. 7 британських літаків знищено на землі, 2 інші зістрілено у повітряному бою.
Совєтсько-японський договір у справі риболовлі з 1928 р. продовжено на рік.
На єгипетського прем'єра Нагаса Пашу хтось стрілив револьвером з товпи. Прем'єр вийшов ціло, а був ранений зв'язковий між британським і єгипетським урядом. Атентатника схопили.
У Киренайці відкинено британські сили, які пробували продертись до становищ союзних військ. При цьому допомагало летунство ведучи сміливі бомбові наступи у нуркових і низьких летах, з яких обстрілювало ворога вогнем скорострілів. Знищено багато танків. Багато інших стали непридатні до бою. Німецькі ловецькі літаки зістрілили 3 ворожі літаки марки "Куртіс". Італійські літаки заатакували у західній частині Середземного моря дві британські морські одиниці малого тонажу. Один із цих кораблів запалився і вилетів у повітря. Другий був поважно пошкоджений. Італійські виловлювачі підводних човнів потопили на Середземному морі дальші 4 англійські підводні човни.
З бірманського фронту повідомляють, що в останніх трьох днях посунулися японські війська вперед, зводячи безпереривні бої з передніми сторожами аліянтів між ріками Іраваді і Сітанг. На цьому відтинку фронту є багато випадків дезерції бірманців, примушених до служби в англійських рядах. В одному тільки дні 20 березня втекло 3.000 бірманських вояків, які вбили своїх британських старшин, та перейшли на бік японців. Британське інформаційне бюро подає, що 18 березня дійшло до боїв між англійськими і бірманськими військами. Так британське інформаційне бюро признає, що бірманці не тільки не уважають японців за своїх ворогів, та, противно, є рішені боротися при їх боці.
На півострові Батаам на Філіппінах посилені бойові дії. Японські війська заатакували 21 березня становища американських військ. У кількох місцях японці проломили і відтяли висунені становища аліянтів. Бої ведуться дальше, переконання, що американські бойові сили будуть мусіти відступити. За японськими звідомленнями, втрати американських військ є дуже високі. Теж 21 березня багато філіппінців перейшло до японського війська, в одному місці навіть цілий баталіон. Випадки дезерції, які множаться з кожним днем, спричинюють багато клопоту американському генералові Вейнврігтові.
З Нової Гвінеї японські війська надвигають дальше вперед. Змоторизовані японські війська осягнули місцевість, віддалену 100 км. від столиці Павпи, порт Морсбей. Японські літаки бомбардували 20-го і 21-го березня знову важні військові об'єкти в порті Морсбей, Сомерест у Півн. Австралії і порт Дарвін. У порті Дарвін спричинено бомбами пожежі аліянтського корабля.

»Львівські вісті« 22.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

На півострові Керч продовжував ворог свої безуспішні наступи. Знищено дальших совєтських танків. У пристані фортеці Севастополь потопили пікуючі літаки торговельний корабель у 4.000 рбт. і пошкодили один великий танкер так важко, що слід рахуватися з його знищенням. Цільні попадання бомб спричинили великі спустошення у корабельних верстатах, в електрифікаційній централі, як теж у складах пального.
У Донецькому басейні, як теж у середньому і північному відтинку фронту відкинено дальші наступи совєтів. Під час наших успішних наступів мав ворог великі, криваві втрати.
Важка артилерія обстрілювала з добрим успіхом важливі під воєнним оглядом споруди Ленінграду.
В часі від 13-го до 20-го березня втратила совєтська повітряна фльота 386 літаків, з цього знищено 298 у повітряних боях, 14 зістрілили протилетунські гармати, решту знищено на землі. В тому самому часі втрачено на східному фронті 22 власні літаки.
На Мальті німецькі штурмові літаки в безупинних атаках вдень і вночі обкинули розривними бомбами тяжкого і найтяжчого калібру летовище Ля Венеція і пристань Ля Валєтта. В повітряних боях над островом і в Північній Африці втратив ворог 5 винищувачів.
Німецькі підводні човни затопили біля берегів Америки і Західної Африки 6 ворожих торговельних кораблів, разом у 35 тисяч рбт., як теж один прибережний сторожевий корабель воєнної фльоти ЗДА.
На водах біля Англії потопили німецькі літаки з конвою кораблів один транспортний корабель у 4.000 рбт. Ще один великий торговельний корабель був сильно пошкоджений бомбами.
Італійське воєнне звідомлення з п'ятниці таке: Зудари розвідувальних відділів були на схід від Мекілі. Британські бомбовики, які налетіли на одно летовище, були заатаковані ескадрою ловецьких літаків та примушені до відвороту. Пострілено одну машину Кертіна, а ряд дальших поцілено вогнем скорострілів. Сильні відділи італійського та німецького летунства знову бомбардували летовища у Гальфарі та Ля Валєтту, де знищено на землі 2 літаки, а третій у повітрі.
Німецькі літаки обкинули бомбами чорноморський порт Новоросійськ. Бомбардовано також форти Севастополя.
Бюджетовий рік в Англії покінчився недобором 9,6 мільярдів фунтів. Та податки підвищено.
Японія бореться за перемогу над ворогами.
ТОКІО, 21 березня. — На честь прем'єра Манджурії Хана Хіночуї видали військові прийняття. Прем'єр і міністр війни Тойо виголосив промову.
ШОНАНКО, 21 березня. — Перехід проводу воєнними справами Австралії в руки американців спричинить повну зміну вишколу австралійського летунства. Австралійських летунів мають включити до американських одиниць, щоб тим робом, могли здобути летунське знання. У зв'язку з тим слабне число австралійських летунів, яких вислано до Канади, щоб перевишколитися згідно з британськими програмами.
ШАНГАЙ, 21 березня. — Агенція Домеї повідомляє з Рангуна: Вевель і Чан-Кай-Шек закидають собі взаємно вину за поразку на фронті Бірми.
ТОКІО, 21 березня. — Японська преса повідомляє, що боротьба з Англією і ЗДА щойно зачинається.
ТОКІО, 21 березня. — Як повідомляє "Йоміюрі Шімбун", в ході боротьби за острів Тімор дійшло 12 березня на захід відділі до більших бойових дій, в яких знищено ворожі сили.

»Львівські вісті« 21.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Політика Мадярщини
БУДАПЕШТ, 20 березня. — Прем'єр Каляй виголосив у четвер у мадярському парляменті промову, в якій дав програму своєї політики. Він заявив, що склад уряду і програма залишилися незмінені. Всі сили повинні підпорядкуватися воєнним потребам. Хоч війна майже 1000 км. далеко, все ж річ іде тут також про оборону мадярських кордонів. Мадяри знають тільки один напрям закордонної політики, 20 років ведуть його простолінійно. Мадяри борються з большевизмом. Мадярщина вірна при боці держав осі. Мадярщина стоїть на становищі порозуміння з сусідніми народами у кітловині Дунаю. Місце Мадярщини є по стороні Німеччини й Італії. — Щодо жидів, слід їх усунути з життя народу. — Вкінці накреслив прем'єр програму внутрішньої політики. Фінансове становище Мадярщини дуже корисне. Фінансова політика в своїй дотеперішній формі може почванитися своїм певним успіхом.
Большевики в Ірані
АНКАРА, 20 березня. — Останні вістки з Ірану говорять, що большевики переводять тепер підготову до систематичного розширення занятих ними областей дальше в південному напрямі. Догадуються, що між Іденом, Кріппсом та Сталіном заключено в Москві тайний договір про залишення англійцями досі обсаджених ними іранських теренів.
АНКАРА, 20 березня. — Англійські подорожні з Тегерану оповідають, що не зважаючи на поділ Ірану на англійську та совєтську смугу, большевики щораз далі вдираються на південь, тобто в область англійських інтересів. На запит англійських військових властей, як треба поставитись до такої поведінки Совєтів, у Лондоні вказали на заключену умову Ідена в Москві та заявили, що тепер не можна журитися обіцянками, даними Іранові. Хай собі Совєти далі продовжують спокійно своє діло.
АДАНА, 20 березня. — Про найновіші події в Ірані довідуємося, що большевики все далі продовжують свій похід через зафіксовану умовою демаркаційну лінію. Coвєтський уряд запропонував англійцям, щоб Совєтському Союзові визначити нову демаркаційну лінію, яка мала б сягати до афганістанського кордону. Як причину, подають вони, що в області між Курдазією та Керманджою вибухли "заворушення", які загрожують комунікації з Базрою та Перським заливом. Як повідомляють, совєтські війська вже дійшли до області курдів.
Японці перед Австралією
БЕРЛІН, 20 березня. — Штурмові японські відділи ввійшли 18 березня до портового міста Беданг на Суматрі. Беданг — найважніший порт Суматри на Тихому океані. Японці зайняли також порт Емма Гавел. Японці, що зайняли Беданг, пройшли 500 км. по теренах, що зовсім без доріг.
ТОКІО, 20 березня. — На Новій Гвінеї японські літаки вчинили налет на полосу, найбагатшу на світі в золото, коло Салямауа. В 23 копальнях добували там багато золота. В цих околицях було багато летовищ.
ШАНГАЙ, 20 березня. — Японці прочистили північно-східний Чункін. Від половини лютого звели бої з 32 дивізією армії Чан-Ка-Шека. Ворог мав до 15 березня такі втрати: 3.800 поляглих і 1.253 полонених. Здобуто 53 скорострілів та безліч крісів і муніції.
СТОКГОЛЬМ, 20 березня. — В Австралії проголошено загальну мобілізацію всіх мужчин від 16 до 60 року життя.
СТОКГОЛЬМ, 20 березня. — Прем'єр Нової Зеляндії, Фрезер ствердив у парляменті, що становище Австралії і Нової Зеляндії дуже поважне. Прем'єр заявив: "Ми ввійшли в таку стадію, в якій аліянтські краї не можуть вже собі дозволити ні на одну помилку. Щоб вихопити ворогові ініціятиву, конечне величезне зусилля".
Атаки летунства на Мальту
РИМ, 19 березня. — Головна кватира збройних сил повідомляє: На фронті Кіренайки нічого замітного.
Летунство знову проводило свої дії проти Мальти. Три літаки знищено на землі. Німецькі винищувачі збили в повітряних боях 8 ворожих літаків.
На Азори виплили кораблем "Серпа Пінто" нові відділи португальських військ, разом 1.400 вояків. Перед від'їздом відбулася дефіляда і перед прем'єром Салязаром.
В Англії обмежили зужиття вугілля, газу й електрики. Обмежили також рух омнібусів і поїздів.
Уряд Хорватії видав закон про те, що день 10 квітня є національним святом Хорватії. В той день проголошено незалежність Хорватії.
Амер. мін. фльоти повідомило, що німецькі підводні човни сторпедували і затопили коло Атлянтійського океану ЗДА два дальші торговельні кораблі. Затоплено також амер. пароплав, 6.000 рбт.
1800 танків і 152 літаки. Від 1 січня до 16 березня втратили большевики 1.800 танків. Продовж 3-х днів збили німецькі летуни на сході 152 больш. літаки; власні втрати — тільки 7 літаків.
У Гібральтарі була учора повітряна тривога.

»Львівські вісті« 20.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

ГЕЛЬСІНКИ, 19 березня. — Перебуваючий з візитою у Гельсінках князь Швеції Густав Адольф доручив фельдмарш. Маннергаймові великий хрест ордену з мечами першої кляси, цебто найвище військове відзначення Швеції.
МАДРИД, 19 березня. — Як повідомляють з Севти в Марокко, Стаффорд Кріппс в дорозі до Індії прибув літаком до Гібральтару, а по короткій перерві полетів дальше.
БАНГКОК, 19 березня. — Комендантом збройних сил на Цейлоні іменували англійці ген. Повнеля.
СТОКГОЛЬМ, 19. ІІІ. — Шведський наслідник престолу підчас недуги короля сповняє функцію регента. Він призначив на неділю надзвичайне засідання уряду.
СТОКГОЛЬМ, 19. ІІІ. — Британський керівник інформаційної служби ЗДА Гералд Занбел іменований британським послом у Вашингтоні.
СТОКГОЛЬМ, 19. III. — Новий британський амбасадор СССР Клерк Керр прибув до Куйбишева (Самара).
ЖЕНЕВА, 19. III. — Нач. комендантом над східним побережжям ЗДА став контрадмірал Андверс.
Бомбардування Мальти
БЕРЛІН, 19 березня. — Нім. інф. Бюро повідомляє, що німецькі літаки обкинули бомбами у вівторок військові об'єкти на Мальті. Бомбами поцілено корабельний міст і моля на Сан Ельмо. Вилетіли у повітря магазини. Знищено два британські літаки. В різних місцях спалахнули пожежі. — В Північній Африці літаки налетіли на портові бараки і об'єкти в Тобруці. На полудне від Ен ель Газаля літаки обстрілювали нагромадження британських механічних поїздів.
Налет японців на порт Морсбей
ТОКІО, 19 березня. — Головна Японська Кватира повідомляє, що 13 березня летуни фльоти знищили 6 літаків аліянтів підчас налету на порт Морсбей в Новій Гвінеї. Крім того атаковано бази аліянтів на островах Соломона, на Вансвані, а 14 березня на острові Горм на Північ від Кап-Йорку. Знищено притім 14 літаків.
ТОКІО, 19 березня. — Японські війська на Філіппінах, що 27 лютого висадилися на острові Міндоро коло Каляпану, головної місцевости цього краю, заняли 16-го березня Шан Жозе в полудневій частині острова. Острів Міндоро лежить на порудне від Мозону.
Фінське звідомлення
ГЕЛЬСІНКИ, 17 березня. — Фінське воєнне звідомлення з 17 березня, таке: На всіх частинах сухопутнього фронту розвідувальна діяльність. Наші частини відкинули намагання ворога зблизитися до фінських становищ. Стрілянина досить слаба. Перешкоджувальний вогонь, який попадався то тут, то там не викликав ніякої шкоди.
Великий морський бій на водах коло Австралії
БЕРЛІН, 19 березня. — Від початку війни з ЗДА японські підводні човни, що оперують біля західних побереж ЗДА, затопили 20 кораблів, разом 160.000 тон. Слід звернути увагу на величезні віддалі, що їх мусіли ці підводні човни перебороти. Віддалення Каліфорнії від Японії є около 8.000 км., а з Панами до Йокогами навіть 12.000 км. Японські підводні човни оперують також на водах Яви, Суматри, а навіть Індійському океані. Більшість затоплених амер. кораблів — це транспортні кораблі. Оперуючі рівночасно біля східних побереж Америки німецькі підводні човни з успіхом нападають на одиниці амер. постачальної фльоти; зате японські підводні човни біля західних побереж Америки намагаються припинити комунікацію морем ЗДА.
ТОКІО, 19 березня. — Урядовий звітодавець повідомив про факт утечі головнокомандуючого на Філіппінах генерала армії ЗДА Мек-Артура разом з родиною та офіцерами штабу. Вони покинули оточену кріпость Корреджідор і виїхали до Австралії. ЗДА називали Мек-Артура героєм ч. 1, який буде боронити Філіппінських островів до останнього віддиху. Тимчасом виявилося, що Мек-Артур у подібний спосіб, як ряд головнокомандуючих у ворога, як ген. Пофам, Вевель, Беннет або адм. Гарт, які в найкритичніших хвилинах покидали місця і ті народи, що їх мали охороняти. Уряд ЗДА намагається оправдати втечу Мек-Артура аргументами, що він має стати головнокомандуючим аліянтських збройних сил на полуднево-східному Тихому океані.
ТОКІО, 19 березня. — Японські збройні сили зайняли Бассайн, на Захід від Рангуну. Ворог відступає на північний захід. Бої ідуть над рікою Іраваді та в долині Сітана. — Острів Тімор вже майже зовсім японський.
ТОКІО, 19 березня. — Японські крейсери, озброєні важкою торпедною зброєю, оперують на шляху Торреса коло Австралії. Кипить морський бій.

»Львівські вісті« 20.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Сталін дав речинець до кінця лютого — і програв війну
РІВНЕ, 18 березня. — Кидаючи в бій усі резерви, пробував Сталін у минулих зимових місяцях розгромити німецький фронт. Але ні вислання сибірських полків, ні безглузді гекатомби жертв, якими він пробував змінити хід війни, не принесли Москві сподіваного успіху. Сталін визначив речинець для своєї офензиви до кінця лютого. Коли ж вона не дала висліду, оцінюють по совєтському боці положення дуже песимістично. Це ясно також зі зізнань полонених старшин і перебіжчиків зі совєтської армії. Отже, наприклад, большевицький сотник Тамерлян, який належав до штабу начальника першої ударної армії, генерала підпоручника Кузнецова, і який попав у полон, заявив дослівно: "Ми мали досягти призначену нам ціль до 23 лютого. Таке доручення передав нашому комендантові Сталін особисто і недиво, що наш начальник не спинявся перед ніякими жертвами та всі відділи, що відступали, кидав знову в бій. Для контролі генерала Кузнецова висилав Сталін кілька разів до штабу свого довіреного Калініна". Тамерлян заявив далі, що на погляд свого довіреного генерала призначену ціль несила було добути, бо німецьке летунство постійно нищило постачання. Генерал зажадав, що правда, від комісара оборони в Москві нищівних літаків, які мали були обмежити діяльність німецького летунства, але йому вислали всього 3 літаки. Генерал Галіцкій заступник начального команданта, приготовив собі був з огляду на цю непевну ситуацію вже навіть відповідний самохід, щоб на випадок потреби можна було втекти. Сам Галіцкій дивився на совєтські операції дуже песимістично і нераз підкреслював, що — якщо в найближчих днях Совєти не діб'ються успіхів, то в половині березня сніги почнуть таяти і добитись успіхів буде вже неможливо. Картину, змальовану Тамерляном, доповнюють своїми зізнаннями совєтські перебіжчики на фінському фронті. Вони розказують, що комісарі карають вояків дуже строго за кожний необережний вислів та що настрої в совєтській армії дуже погані. Ніхто не хоче боротись, кожний червоноармієць вважає, що совіти вже цю війну програли. Пайки хліба є дуже скромні. Бензини щораз менше. На одному відтинку залишила совєтська частина, як кажуть перебіжчики, половину всіх авт, бо не мала бензини.
Американські плани і теорії наступу
ТОКІО, 18 березня. — Японські щоденники видвигають різні американські й англійські публікації, повні чванькуватости, хоч поразка ЗДА і Англії в Азії наглядна. "Дейлі Телеграф" пише, що перемога Японії не дала японцям панування на Тихому океані. Щоденники ЗДА видвигнули проект, щоб заатакувати Японію з трьох сторін — від півночі через Алевти, з середини — з Гаваїв, вкінці в полудня через Австралію. "Токіо Нічі-Нічі" відповідає: У теорії ці проєкти можливі, а в дійсності кораблі ЗДА не зможуть приплинути на японські території. Зрештою японська фльота бажала б цього, бо одним махом знищила б фльоту ЗДА. "Чугай Шого Шімпо" пригадує, що мін. Кнокс грозив, наче знищить Японію до 3 місяців. Та за три місяці Японія довела до капітуляції Гол. Індію, взяла в полон 210.000 полонених, вкінці знищила 3000 літаків і 130 воєнних кораблів.
БЕРН (Швейцарія), 18 березня. — Першим розпорядком марш. Чанкайшека під пресією амер. дорадника ген. Стільвеля є висилка відділів чунгкінгської армії на терен Бірми. Китайці мають, здається, збройну з ЗДА з минулого року.
ТОКІО, 18 березня. — Офіційні японські чинники стверджують, що японські підводні човни затопили коло східних берегів на Тихому океані 20 аліянтських кораблів, разом 160.000 рбт. Часопис "Йоміурі" звертає увагу, що при співдіянні з німецькими підводними човнами величезні втрати торг. кораблів викликали в ЗДА сильне пригноблення. Затоплені кораблі перевозили сирівці, призначені для півн.-амер. воєнного промислу.
ТОКІО, 18 березня. — Цісар прийняв у прияві прем'єра Тойо прем'єра Манджуко Чан-Чінг-Гума, який доручив йому відручне письмо цісаря Манджукуо з подякою за співпрацю за останніх 10 років.
Британські бомби на Туреччину
АНКАРА, 18 березня. — Вночі на 15 березня — повідомляє турецька урядова інформаційна агенція "Анатолія" — літаки "неустійненої національности" заатакували бомбами і вогнем скорострілів місто Міляс в південно-східній Анатолії. На місто скинено 17 розривних бомб, при чому кілька осіб було вбитих і ранених, багато осіб зазнало пошкоджень. Правда, поведене турецькою владою слідство ще незакінчене, одначе вже відомий факт, що того трусливого нападу довершили літаки одного британського з'єднання бомбардувальників, які саме тієї самої ночі намагалися заатакувати італійські острови Додеканезу. Спираючися на сензаційній формі, в якій турецька преса подала згадане повідомлення, бомбовий напад викликав в турецькій прилюдній думці якнайбільше враження.
Заініціовану португальським легіоном освідомну акцію відкрив радіопромовою мін. Коста Лейто. Він сказав, що завдання легіону, основаного 1936 р., не є скінчене; він має поборювати комунізм.
Віцекороль Індії льорд Ленлентов скликав індійських магараджів та прохав їх про допомогу у війні.
Новий японський амбасадор в СССР Наотаке Сатоль прибув у товаристві 9 членів амбасади до Гонконг.

»Львівські вісті« 18.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

На півострові Керч заломилися нові ворожі наступи перед німецько-румунськими становищами. Знищено дальші 33 танки. На поодиноких відтинках фронту дійшло до завзятих нічних боїв.
На інших відтинках східного фронту ворог відновив свої безуспішні наступи і потерпів багато кривавих втрат. Успішно обстрілювано становища і рухи ворожих збройних сил. Далекобійні батерії обстрілювали успішно важні воєнні споруди Ленінграду. На фронті у Ляпляндії перевели німецькі гірські стрільці успішні наступи.
Воєнні і ловецькі летунські з'єднання розбили наступаючі совєтські війська, обкидали запальними бомбами заняті ворогом місцевости і перервали комунікаційні ворожі шляхи. 70 ворожих літаків були знищені у повітряних боях і на землі, 4 власні літаки страчені.
У Північній Африці відкинули німецькі і італійські розвідувальні з'єднання ворожі сили, захопили багато полонених і здобули або знищили 11 гармат.
Австралія не відповіла Японії
ТОКІО, 17 березня. — Головна Цісарська Кватира подала у понеділок до відома, що японське підводне човно, яке оперувало біля західного побережжя ЗДА, затопило 1 березня пароплав-цистерну, 10.000 рбт. коло Сан Франціско, а 2 березня 7.000-тонний фрахтовий пароплав коло Медоціно у північному Кантоні.
ТОКІО, 17 березня. — Прем'єр уряду Манджукуо Ченгмзінгам прибув разом з 19 членами свого окруження до Коде, відки поїде до Токіо. Прем'єр Манджукуо доручить цісареві Японії подяку від цісаря Манджукуо з нагоди 10-их роковин створення цісарства Манджукуо.
ТОКІО, 17 березня. — Заступник уряду підчас понеділкової пресової конференції у відповіді на питання, чи на останню промову прем'єра надійшли які інформації про реакцію Австралії, відповів, що відомі йому тільки пресові звідомлення, згідно з якими австралійський міністр війни мав, здається, дати інформації в справі офензивних операцій проти японських збройних сил. На всякий раз, ще не відомо, в який спосіб і де мають намір австралійці перейти до офензиви. Якби згадані звідомлення відповідали фактам і якби розпорядки міністра війни треба було вважати реакцією на прихильні ради прем'єра Тойо, тоді треба тільки ствердити, що в такому разі Австралію стріне та сама судьба, що стрінула вже Голяндську Індію. В такому разі слід тільки висловити спожаління під адресою австралійського громадянства, яке було би єдиним жертвенним ягням такої політики. Незалежно від того поведінка австралійського уряду була би доказом, що він не зрозумів ще справжніх намірів Японії.
ТОКІО, 17 березня. — У Бірмі Вассайн замкнений вже японцями. Індія загрожена безпосередньо. До Гангесу японські літаки мають 730 км, до Калькути 900 км. — У бойову полосу втягнена вже північна Австралія. — Коло Коломбо, Мадрасу і Рангуну затоплено ворожі кораблі.
Бої на большевицькому фронті
БЕРЛІН, 17 березня. — Начальна Команда Німецьких Збройних Сил повідомляє, що 14 березня большевики відновили на цілому фронті на півострові Керч свої атаки при вжиттю значних сил. На відтинку одного тільки корпусу армії большевики кинули до офензивної акції 6 дивізій, при підмозі около 80 танків. Цільний німецький оборонний вогонь знищив на тому відтинку 42 совєтські танки, внаслідок чого большевики втратили половину всіх кинених до атаки танків, а загальне число большевицьких танків, знищених 13-го і 14-го березня, підвищилося до 88. Один відділ німецьких пробойових гармат знищив підчас тих боїв 14 танків, спричинюючи в той спосіб переможний відпір змасованих большевицьких атак. На поодиноких місцях бої під теперішню хвилину ще тривають. Німецьке летунство підпомагає війська, що боряться на землі, в їх оборонній акції, атакуючи раз-у-раз сконцентровані відділи танкових військ і випадні стежі большевиків.
Воєнні дії на Льодовитому океані
БЕРЛІН, 17 березня. — Згідно зі звідомленням Начальної Команди Німецьких Збройних Сил вчорашньої днини атаки німецьких бойових літаків на далекій півночі були звернені на совєтські вантажні кораблі в одному порті над Льодовитим океаном. Німецькі розвідувальні апарати вислідили серед кораблів, заякорених між полями рухомих криг один, криголом та великий вантажний пароплав, 5.000 рбт. Літаки заатакували концентрично корабель, що має величезне значення для посилення большевиків на фронті Льодовитого океану, та важко його пошкодили. Підчас дальших атак на позиції большевицької артилерії і становища на Муранському фронті стверджено ряд цільних поцілів. На Рибацькому півострові підчас атак на большевицькі табори спричинено там великі спустошення. Одну надавчу радіостацію збурено успішно бомбами та обстрілювано покладовою зброєю. Підчас повітряних боїв німецькі винищувачі зістрілили один совєтськнй літак. Минулої ночі німецькі бойові літаки обкинули бомбами більшого калібру портові об'єкти в Мурманську. Цільні бомби скинено на магазини і спричинено великі шкоди. Завважено ряд більших експльозій, що каже думати про знищеня магазинів погінних матеріялів і складу муніції.
БЕРЛІН, 17 березня. — Згідно зі звідомленням Начальної Команди Німецьких Збройних Сил винищувачі заатакували в неділю большевицькі летовища на Керчі. Підчас численних атак з бриючого полету німецькі літаки, хоч був великий вогонь артилерії, пошкодили наладнані на летовищах літаки. Чимало літаків на летовищах було поцілених серіями стрілень і зайнялося вогнем. Жертвою цих налетів впало 8 совєтських літаків, що зовсім були знищені.

»Львівські вісті« 17.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

У Вашінгтоні створено тричленну начальну команду, що підлягає Рузвельтові. Вона складається з ген. Маршаля, адм. Кінга і ген. Арнольда.
В Таї створено корпус індійських добровольців для боротьби проти англійців.
З Туреччини виселили чужинних дипльоматів, які не займають ніякого становища.
Від французького зрадника ген. де Голя прибули до Москви, до Сталіна генерали: Пті і Каро. Сам Голь, здається, поїде до Вашінгтону.
Ген. Асенціо, шеф ген. штабу Еспанії, прибув до Берліна. Його привітав ген. фор Газе, комендант Берліна, та еспанський військовий атташе.
На півострові Керч повторив ворог теж і вчора свої масові наступи, піддержані численними танками. Ці наступи розбилися об хоробру оборону німецько-румунських відділів. Совєти мали великі і криваві втрати і втратили крім того 48 танків. Таким чином в останніх трьох днях на цьому відтинку фронту знищено разом 136 ворожих панцирних возів. На інших відтинках східного фронту відбито в завзятих боях і при сильній сніговії ворожі наступи. Сильні з'єднання штурмових літаків і винищувачів піддержували безупинними налетами бої на суші і знищили 45 ворожих літаків. Втрачено один власний літак.
Біля Мурманського побережжя запалено великий транспортовець і успішно бомбардовано споруди пристані та вокзалу Мурманська.
В Північній Африці відкинено ворожі розвідувальні сили. Успішно бомбардовано британське летовище на єгипетському побережжі, як теж мілітарні споруди в Тобруці. Підчас повітряних атак на ворожі колони авт на Схід від Кіренайки запалено кулями численні авта.
На острові Мальта атакували німецькі штурмові літаки і винищувачі вдень і вночі британські летовища і становища протилетунських гармат, як теж мілітарні споруди Ля Валєтти.
Швидкохідні катери заатакували в Каналі з'єднання британських есмінців і сторпедували один есмінець, який затонув по двох сильних детонаціях. В дальшому бою одна британська канонірка була поцілена так сильно, що слід рахуватися з її потопленням. Один німецький швидкохідний катер був тяжко пошкоджений і після бою затонув в тому часі, як його буксировано.
В середньому Атлянтику потопив німецький штурмовий літак британський торговельний корабель у 2.000 рбт.
Дальші перемоги японців на Далекому Сході
ТОКІО, 17 березня. — Японські збройні сили наступають тепер у районі Бірми 160 км на північний схід віл Рангуну. Японські літаки розгромили матеріяльні нагромадження ворога, який відступає.
ТОКІО, 17 березня. — На Яві життя наладнується вже зовсім нормально.
ТОКІО, 17 березня. — У Медані японці ствердили, що англійці забрали з собою майже всіх місцевих японців і німців.
ТОКІО, 17 березня. — Королева Вільгельміна закликає рештки голяндської фльоти, до бою — на певну загибіль!
ТОКІО, 17 березня. — На Філіппінах, на островах Батаан іде винищення ген. Мек-Артура.
ТОКІО, 17 березня. — Бої в Новій Гвінеї тривають. Перший раз відбувся більший зудар з австралійськими відділами.
ТОКІО, 17 березня. — На Суматрі винищування ворога закінчується. Вже майже цілий острів японський.

»Львівські вісті« 15.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Совєтська авіяція в часі від 6-го до 12-го березня втратила 209 літаків, з того 130 в повітряних боях, 26 вогнем протилетунської артилерії та 7 літаків зістрілила піхота; решту знищено на землі. У цьому самому часі німецька авіяція втратила на східному фронті 9 власних літаків.
У Північній Африці збомбардовано британські склади матеріялів і військові табори в районі Тобрука. Повітряні налети на британські летовища на острові Мальта були днем і ніччю з добрим успіхом продовжувані.
В боях над Каналом і над окупованими західними теренами німецькі літаки зістрілили без власних утрат 8 британських літаків.
Останньої ночі скинув ворог бомби на різні місцевості Західної Німеччини, а передусім на мешкальні квартали в Кельні. Цивільне населення зазнало незначних утрат. Зістрілено один британський бомбовик.
На західно-індійських водах німецькі підводні човни спричинили знову найтяжчі втрати ворожому судноплавству. Вони затопили знову 12-кораблів, разом 70.000 рбт., у тому числі 3 танкери. Ще один корабель важко пошкоджений. Дотеперішні дії німецьких підводних човнів увінчалися великими успіхами. Вони потопили досі 151 ворожих кораблів, разом 1,029.000 рбт., в тому 24 танкери.
Японські війська висадилися знову на Суматрі і зайняли столицю Мілан на східному побережжі. Японці висадилися дальше на острові Ве біля північного побережжя Суматри і зайняли пристань і місто Забанг. Агенція Домеї повідомляє: Японські відділи зайняли на Суматрі Коту Радію, портове місто на північному боці острова. Зайняли також летовище в Льокуга, на Захід від Кота Радім. Японці зайняли також портову місцевість Іді, 200 км. на північ від Медану. Вкінці зайняли Лябуан Рупу і столицю Медан. Резиденційна столиця Гол. Індії Медан лежить на східному березі Суматри і має 76.000 жителів. Це осередок плянтацій тютюну.
Води Дунаю сильно підносяться на долішньому бігу ріки. Міста: Шістово і Руссе були загрожені. Льодові запори розбили бомбами з літаків.
Бюджетовий рік Болгарії замкнений надвижкою 25 міл. левів Болгарська валюта стабілізована.
Екс-король Карло II з Румунії був акціонером 20 румунських великих підприємств.
Прем'єр Норвегії Квіслінг відновив закон про те, що жидам не вільно в'їздити до Норвегії.
У Швеції сконфіскували 11 часописів і журналів за статті про Норвегію.
Бразилія припиняє наслідком активности німецьких підводних човнів свою плавбу кораблів до Північної Америки.
Новий мадярський прем'єр фон Калєй виголосив промову. Курс Мадярщини залишається при Німеччині й Італії.
В Буенос Айрес були демонстрації проти уряду Варгаса.
В Ірані створився уряд Сугайлія.
Чутки про Еспанію і Португалію. У деяких лондонських колах числяться на основі ряду познак і заяв, висловлених ген. Франком, з можливістю вступлення Еспанії у війну. На весну слід надіятися подій військового роду у Середземному районі. З цих познак кажуть, що Еспанія і Португалія приступлять скоро до війни.