дописи

»Львівські вісті« 22.05.1942 Співжиття селян з місцевою інтелігенцією

Львів, 21 травня.
Коли іноді заїдете в яке-небудь село та поцікавитесь життям його жителів, у першу чергу взаєминами між селянами і місцевою інтелігенцією — переконуєтеся, що ці взаємини не завжди і не всюди такі, які ми бажали б собі, щоб вони були, та які під сучасну пору повинні бути, селяни дорікають місцевим інтелігентам, що вони замало цікавляться їхнім життям, економічною і культурно-освітньою працею та відмовляють своєї співпраці у всяких економічних і культурно-освітніх справах села, байдуже приглядаючись усьому, що діється довкола них. Місцеві інтелігенти, з другого боку, оправдують свою бездіяльність недостачею часу, перепрацюванням, браком відповідної підготовки, та іншими аргументами, які вкінці зводяться до одного джерела: у сьогоднішніх воєнних, вийняткових під економічним оглядом, часах, вони не можуть знайти серед місцевого населення відповідного зрозуміння їх потреб, у першу чергу їх матеріяльних потреб і матеріяльної забезпеки у формі харчових засобів, які селяни зате везуть звичайно до міст. Це примушує наших інтелігентів засоблюватись у харчі у найближчому місті чи містечку, а тільки рідко у власному селі.
Аналізуючи глибше жалі і нарікання одної і другої сторони, мусимо усіма силами прямувати до усунення тих нездорових, а навіть дуже шкідливих відносин по деяких наших селах. Джерелом таких відносин є здебільше обопільне незрозуміння. Місцеві інтелігенти не хочуть чи не можуть зрозуміти, що громадянська культурно-освітня праця — це їх обов'язок, за сповнення якого треба відповідати перед місцевим населенням і перед цілим громадянством, яке у сьогоднішніх часах особливо мусить вимагати багато зусиль від місцевих інтелігентів, що іноді є єдиними ініціяторами й організаторами усієї економічної і культурно-освітньої праці у даному селі. Від цього ж обов'язку не можуть здержати їх ніякі мотиви економічно-матеріяльного характеру. Життєва практика доказує ще й те, що більшість наших селян уміє оцінити всі позитивні зусилля місцевих інтелігентів і належно їм віддячитись. Та незрозуміння є і по боці деяких селян, які думають, що вони не мають ніякого морального зобов'язання у відношенні до місцевих інтелігентів, які працюють для добра загалу даної місцевости. Ці селяни повинні зрозуміти, що інтелігенти мусять теж мати змогу жити, а матеріяльні прибутки тих інтелігентів не такі вже великі. Тому обов'язком жителів села є допомагати нашій місцевій інтелігенції, щоб вона із своїх прибутків могла вижити. Це просто прогріх у відношенні до власної місцевої інтелігенції, коли селянин чи не хоче продати, чи може жадає високі ціни за харчі, які він майже кожного дня довозить чи доносить до міста. Правда, сьогодні на переднівку не усе і не багато може селянин продати, та він повинен у першу чергу поділитися цим із тими, які живуть в його оточенні та які працюють для нього.
Усунути вище згадані непорозуміння — не важко. Треба тільки доброї волі з обох боків — усвідомити собі і другим, що сьогоднішній момент вимагає якнайсильнішого скупчення усіх шарів нашого громадянства: у першу чергу селянства й інтелігенції на місцях, бо тільки згідливе і гармонійне співжиття і співпраця, принесе творчі, позитивні осяги у всіх ділянках нашого суспільного життя, в якому село мусить відіграти велику, призначену собі ролю.

»Український Вісник« 17.05.1942 Успіх Христі Колессівної у Берліні.

Імя Колecсa в українському музичному житті належить до найпопулярніших. Згадати б хоча Філярета, Миколу та Любку. Вже самий виступ із так дуже звучним іменем зобовязує мистця до понад пересічного виконання програми. Багато йшло слухати концерту Христі Колессівної хочби тому, що не сестра світознаної Любки. Були але й такі, що вже йшли слухати саму Христю, про яку немало читали в пресі, як також знали її з усної передачі міродайних у музичних колах чинників. Одні й другі були приємно заскочені.
Програма вечора була смачно підібрана і що краще виконана.
Починаючи концертом Д-дур Лєонарда Лєо, відтак прелюдіями Ґ-дур, Д-моль, Ц-дур Йогана Баха, опісля Анданте опус 3 Еґона Корнаута та кінчаючи сонатою Арнеджіоне опус постеріор Франца Шуберта у власній обрібці музикувала наша челістка знаменито. При виконуванні програми стає ясно слухачеві, що концертантка стараються зовсім пірнути у виконуваний нею твір і передати його віро в інтенціях автора. Цей намір перевела Христя Колесса бездоганно. Навіть у прелюдіях Баха, особливо Д-моль, зуміла вона цілковито вжитись у передаваний нею твір, задержуючи строго характер твору і нерозволікаючи навіть у найлірічніших місцях темпа. В токатті Бальді-Касада челістка показала, як безмежно вона опановує свій інструмент. При незрівнянім акomпаньяменті самого автора Еґона Корнаута виконала концертантка його анданте Опус 3 з глибоким чуттям, з безмежною теплотою та пристрастю, може й тому, що цей твір дуже схожий на твори нашого Леська, або чеського Сука. Вершком вечора можна уважати сонату Шуберта в обрібці самої челлістки. Захоплена публика домоглася трьох наддатків.
М. Дуда.

»Львівські вісті« 17.05.1942 Ремісничо-виховні заведення для сирітської й опущеної молоді

Львів, 16 травня.
Проблєма сирітської й опущеної молоді незвичайно пекуча. Подаючи новий спосіб частинної розв'язки цієї проблеми у творенні окремих ремісничо-виховних заведень для цієї молоді у вчорашньому числі нашого часопису, ми звернули увагу і на ряд труднощів при здійснюванні цієї справи. Та всіх труднощів ми ще не вичерпали.
Дуже поважна трудність — це внутрішний устрій ремісничо-виховного заведення. Наша майбутня установа не лиш має дати своїм вихованкам удержання і виховання, але має їх навчити доброго звання. Як устроїти навчання цього звання і якого саме звання? Тут можливі три розв'язки цього питання: 1) Можна при заведенні устроїти мовби малу фабричку продуктів одної бранжі й в ній спеціялізувати всіх вихованків. Вибір бранжі у мирний час доволі великий. Сьогодні треба глядіти, чи є сирівець і чи буде збут. Цей спосіб з добрими успіхами практикують у Західній Европі. 2) Можна при заведенні устроїти один великий зразково і модерно уладжений верстат, напр.: механічно-слюсарський, столярський або ще інший; усі вихованки спеціялізувались би лиш у цьому званню. Не шкодить згадати, що хоча б одно заведення могло б бути одночасно городничо-садівничою школою; 3) Третя, найпростіша розв'язка: хлопці зі заведення ходили б на науку до кількох приватних верстатів, як це роблять хлопці, що мають батьків і родинні хати.
Котрий з тих способів розв'язки цього питання слід вибрати, не забуваючи, очевидно, про нинішну реальну дійсність, це питання, яке у кожній місцевості можна інакше розв'язати. Та все ж таки, котрий спосіб ми не вибрали б, мусять бути деякі критерії доцільного і правильного вибору. Якби ми навіть устійнили, що кожне заведення має свій верстат, то не можна погодитися з тим, що всі матимуть такі самі верстати. При вирішуванні цієї справи необхідно взяти під увагу потреби господарсько-промислового життя округи і можливости та вигляди розвою цієї галузки ремесла у цій окрузі, а дальше, при всьому мусить бути один провід і один інструкційний осередок. Звичайно, що ним буде Український Центральний Комітет, який виступає перед українське громадянство з ініціятивою основувати такі заведення. З багато різних і поважних причин було б вказаним оснувати такі заведення хочби по більших містах, як Львів, Перемишль, Дрогобич, Станиславів і Тернопіль. Ці осередки подаємо як приклад, бо якщо в інших більших містах будуть кращі умовини і знайдуться кращі виконавці цього діла, можна зорганізувати заведення і там. Ці заведення є подумані у першу чергу й в більшості для хлопців, але одно або два все ж таки мусить бути призначене для дівчат або, якщо виявиться це можливим, в одному заведенні слід влаштовувати два окремі відділи. Дівочі заведення були б получені з жіночими фахами, а зокрема зі зразковою управою городини і годівлею дробу. Вкінці — при обговоренні цієї, такої важної, проблєми ми ще не обговорили одної її сторінки, яку увесь загал зачислив би до найважніших: Звідки взяти гроші на уладження таких заведень? Щоб як скромно рахувати, одно таке заведення коштуватиме 50—100.000 зол.! Справу фінансування цих заведень в нинішних умовинах вважаємо другорядною. Український Центральний Комітет доложить зусиль роздобути фонди на ту ціль, якщо і місцеве українське громадянство зі своєї сторони теж на ту ціль не поскупить. Стільки разів давало громадянство доказ, що у моментах, коли йшло про рятування загроженої частини народу, воно жертвувало деколи більше, як могло. А тут, коли йде про рятування і забезпечення майбутности тисячам-тисячам української молоді, мало б воно відмовити своєї помочі? Ми у цьому оптимісти! Але тут не так йде про гроші, які сьогодні не завжди розв'язують проблєму. Тут у першу чергу йде про те, щоб усе українське громадянство живо заінтересувалося цією справою, щоб активно співпрацювало і всіма способами помагало при оснуванні й уведенні в життя оцих заведень, щоб серед цього громадянства знайшлися одиниці, які були б мрійниками цієї ідеї, борцями за неї. Тисячі-тисячі опущеної молоді, які звичайно зростають без звання і без виховання, які "роблять все і ніщо", які вештаються почерзі по міських закамарках і тюрмах — сидять неголодні і необдерті у зразкових заведеннях і вчаться на хосенних і вартісних громадян.
Такий наш заклик! Поле праці широке, неоране. Праця важка, як на новині, але повна тихого, внутрішнього вдовілля. Лише працівників треба!
Д-р П. Саноцький.

»Львівські вісті« 16.05.1942 Незаторкнена проблема молоді

Львів, 15 травня.
Існує у нашому суспільному житті проблєма майже ніким незаторкнена, хоч вона своєю вагою зовсім не уступає іншим, що їм присвячується більше уваги. Умовини теперішнього нашого життя роблять її чимраз важнішою і чимраз більше нестерпною, і ніщо не дає підстави до твердження, що скоро у майбутньому вона зміниться на краще. Це проблема сирітської й опущеної молоді. Мусимо собі ясно з'ясувати, що заки скінчиться війна, приросте цієї молоді багато-багато. Ніхто сьогодні не всилі сказати, скільки дітям забере війна батьків, але вистане взяти приклад з одного села, через яке пройшла воєнна хуртовина, щоб набрати переконання, як високі ті числа! А війна ще не покінчилася! Врешті, чи цих дітей буде сотки чи десятки тисяч, для нас нема сумніву, що велика їх частина лишиться без усякої опіки і всяких матеріяльних засобів, здана на ласку й неласку незавидної долі. Якби ми навіть хотіли приняти можливо найменше її число — малих кілька десяток тисяч, то і у цьому випадку будемо змушені зрозуміти, що у відношенні до гекатомб, які коштуватиме наш нарід ця війна, удержання при житті і виведення в люди цієї громади молоді, це наш обов’язок, подиктований просто біологічним законом національного самозбереження. Удержати при житті і вивести в люди цю молодь, тобто зробити з неї у повному слова значенні вартісних громадян, це є якраз ця проблєма, що над нею слід призадуматися.
В який спосіб це зробити? Здержуючи хід думки на теперішніх східних кордонах Г. Г., візьмемо під увагу умовини і можливості, що існують в Галичині. Тут маємо на думці новий спосіб бодай частинного розв'язування проблєми, у нас дотепер незнаний і непрактикований. Це є окремі ремісничо-виховні заведення сирітської й опушеної молоді. На чому полягає їхня ідея? — На тому, що збирається сирітську й опущену молодь, менш-більш дошкільного віку, в окремі, найкраще спеціяльні на ту ціль побудовані, приміщення, дається їй там повне удержання — тобто одіж, харч і мешкання — й одночасно в зорганізованих при заведенні зразкових верстатах вчиться її солідного ремесла. Живе ця молодь у тих заведеннях до часу, коли стане повнокваліфікованою і здібною заробляти на себе, як фахова, а також коли стане добре вихованою і морально повновартісною. Так виглядала б найкоротше схоплена ідея цих ремісничо-виховних заведень. Як здійснювати її у практиці, а ще тепер у воєнний час? Очевидно, будуть тут труднощі і то великі, але рішуче не непоборні. Їх можна навіть сьогодні, у цей виїмковий час перемогти.
Найбільша, але одноразова трудність, це приміщення. Тут необхідні:
1. Один великий поверховий будинок на поміщення 100—200 вихованків і управи; 2. Будинок на верстати; 3. Господарські будинки; при цьому, самозрозуміло, 4. Великий город. Якщо можливе — придалось би і поле! Будувати таке приміщення тепер — неможливо, отже треба його шукати між уже існуючими приміщеннями, хоч може менше для нас придатними або трохи знищеними. Найрадше надавались би на це колишні установи суспільної опіки, які були призначені на подібні цілі. Коли у даному місті нема таких, треба шукати інших, які при невеликих грошевих вкладах можна би зробити здатними до наших цілей. Врешті годі тут давати ще інші конкретні ради, бо у різних місцевостях можуть бути різні умовини і можливості та не виключене, що десь на місці знайдеться ще краща розв'язка цих труднощів. Слід підкреслити, що тут можна рахувати також на поміч адміністраційних чинників.
Інша трудність, — у війні досить прикра — це, очевидно, прохарчування сотки чи більше, як сотки, завжди охочої до їди молоді. Тут можна для розради сказати: коли нпр. у Львові живе чимало соток людей у різних установах суспільної опіки, так виживе якось і ще одна сотка чи більше. Таке саме і по інших містах. А ще як трапиться добрий господар (заведення, а матиме город, трохи поля, корову і т. ін., виявиться, що ця трудність зовсім не буде безвихідна.
Справа внутрішнього наладнання заведення. — Вивінування в необхідні меблі, начиння і т. п. — це лише справа деякої суми грошей. При добрій волі можна всі ці справи наладнати. Сирітська й опущена молодь дістане опіку і вийде в люди.
Про внутрішній устрій заведення та фінанси — у черговій статті.
Д-р П. Саноцький.

»Львівські вісті« 15.05.1942 Молодь і високі технічні студії

Львів, 14 травня.
Шкільний рік наближається до кінця. Частина середньо шкільної молоді по іспиті зрілости покине школу і стане перед питанням, що дальше. Вчитися дальше, чи ні? Чого вчитися і де? Ті чи інші мотиви гейби промовляють, щоб не вчитися. Труднощі прожиття, війна і інше. Та якраз тепер цього не повинно бути! Після великих втрат найкращих сил за кривавого большевицького режиму, тепер, як ніколи, треба великого напливу молоді до високих шкіл.
Нам треба фахівців на всіх ділянках, передусім фахівців техніків в нас не достає найбільше. Молодь майже оминає технічні студії. Перед цими студіями серед молоді був якийсь непереможний страх. Технічні студії виростали до непереможних, велетенських розмірів, труднощів. Математика, фізика і механіка вважалася перешкодами в навчанні.
Якщо філософічні, правничі, чи взагалі гуманістичні студії тішилися попитом в молоді з давних часів, нічого дивного, що ще найбільше маємо в тій ділянці фахівців. Не так з технікою! Покінчення технічних студій вимагало дещо більшої кількості праці, але ці студії у дійсності не були нічим трудніші від всяких інших. Програма технічного навчання всіх майже високих технічних шкіл Европи ніякого особливого перетяження теоретичним балястом не знає. Не знає цього і програма технічного навчання в Німеччині, а зате технічні студії в Німеччині мають славу перших у світі. За мирних часів в німецьких політехніках студіювала молодь цілого світу. Тепер наша молодь має нагоду з цих студій користати і треба, щоб користала. Не повинна залишитися ніодна молода людина з покінченою середньою освітою, яка б не користала з високих студій, а найбільше якраз повинно бути таких, які користали б з високих технічних студій.
В часі високого розвитку техніки, наш науковий дорібок в ділянці техніки і наші технічні кадри в початковій стадії.
Край вимагає відбудови і розбудови, великих праць, впорядкування і загосподарення. Згадати б невикористані енергії гірських рік, містечка з дерев'яними будиночками, дороги, сільське господарство, не говорячи вже про промисловість.
При виборі студій перестерігаємо перед однобічністю. Такою однобічністю тішаться тепер пр. машинові студії і то не тільки у високих школах, а навіть в середніх і нижчих ремісничих школах.
Крім машинобудівництва є пр. електротехніка, сухопутне будівництво, водне будівництво, архітектура, хемія, сільське і лісове господарство, гірництво, металюргія й інше.
Технічних шкіл Німеччина має дуже багато. Зрештою, як проголошено в пресі, в найближчому часі і у Львові буде відкритий Інститут Технічних Наук.
Високі технічні студії тривають звичайно чотири роки, деякі навіть коротше і практично за 4—6 літ пересічно здібний студент може їх покінчити. Закінчення високої технічної школи в Німеччині дає титул дипломованого інженера у відрізнені від титулу інженера, що їх одержується в школах нижчого типу в т. зв. технікумах. Інженери-землеміри, будівельники, архітекти, машинові хеміки можуть виконувати звання незалежно, як авторизовані інженери, чи незалежні підприємці, або можуть працювати в державній службі, в шкільництві або у чужих підприємствах.
Звання інженера завсіди було синонімом поступу, підприємчивости і руху, а для сміливих і енергійних людей — це єдиний фах.
— ів.

»Львівські вісті« 14.05.1942 Наш "третій стан" і ремісничі бурси

Львів, 13 травня. Це не лиш економістам, але всім, хто вміє глибше думати зрозуміле, що правильний розвій національного організму є лише тоді можливий, коли побіч себе існують і рівномірно розвиваються три, як їх колись назвали, стани: інтелігенція, селянство і ремісники та купці. Всі стани однаково важні і потрібні. Всяка дискусія, котрий стан потрібніший, чи важніший, зайва. Для нас має особливу вагу факт, що наш "третій стан" — ремісництво і купецтво — ще за слабий. Цей некорисний для нас факт мусимо за всяку ціну змінити в якнайкоротшому часі, бо цього вимагають життєві інтереси народу. Наш третій стан мусить бути якнайскорше не у двоє-троє, але щонайменше вдесятеро більший. Це повинно бути начальним гаслом нашого теперішнього господарського руху. Умовини до цього є тепер ненайгірші. Крамниці і верстати по наших містах майже чекають на нових, найбільш управнених власників, а рівночасно по селах з дня на день зростає надвишка молодих сил, яких їхні селянські хати не годні у себе помістити.
Правда, ця проблема розв'язується частинно, так сказати б, сама таким шляхом, що українська інтелігенція і селянство цілком просто відчиняє крамниці і стає купцями. Поминаючи оцінку цього явища, не можемо не завважити, що це лиш односторонна розв'язка проблєми. Реміснича частина цієї проблєми не посунулася через те ні на крок вперед! А не можемо забувати, що і наш третій стан, якщо має бути здоровий і міцний, мусить витворюватися і зростати правильним шляхом, тобто через відповідний добір фаху, відповідний вишкіл і виховання, а пізніше через дідівську і батьківську традицію. Отже ж важніше є завдання — планово стягати сільську молодь і планово виховувати її на "третій стан".
Цю правду живо відчуває увесь український загал, молоді хлопці здебільша просяться взяти їх до міста, до верстатів. Та тут, на жаль, виринають нові труднощі: Хто цим хлопцям дасть у місті приміщення і харч?
Оце суть проблєми, яку тут піддаю під розвагу всім, хто хоче і може стати фантастом великого, а нового у нас діла — виховання цілої маси нарибку українського ремісництва і купецтва.
Перший шлях розв'язки справи, пронизаний більше мотивами суспільної опіки, передбачує основування по містах ремісничо-виховних заведень, в яких сирітська і крайно опущена молодь мала би повне удержання і рівночасно вчилась би солідного ремесла. Другий шлях — це оснування ремісничих бурс.
Йде тут про основування окремих ремісничих бурс по всіх містах, де вже є по 30—40 чи більше ремісничих учнів або є дані, що може їх там стільки бути. Трудність лежить у тому, щоб знайти відповідне приміщення. Майже у кожному місті є декілька більших будинків, які на нашу ціль можна дістати. Становище державних адміністраційних чинників, від яких залежить передача таких об'єктів, до наших бурс і взагалі до всіх інституцій замкненої суспільної опіки, є прихильне. Конкретний осяг залежить від талану і енергії проводів Окружних Комітетів і тих одиниць, які будуть займатися цією справою.
Друга трудність — це прохарчування. Скрізь, де вже існують бурси, якось ця справа йде.
Третя трудність, — внутрішне обладнання, бурсацькі "меблі". По містах були раніше різні бурси і т. п. інституції, по яких лишилася якась частина обладнання. Її можна використати. Дещо у цьому ділі поможе і Український Центральний Комітет.
Обладнання — ліжка, столи, шафи і т. п. — повинно бути за всяку ціну солідне, однакове і гарне. Це має виховне значення. Достаток, вигода, краса у домашньому урядженні підбадьорює і заохочує до праці, підносить її видайність, збільшує пошану до інституції і проводу.
Остання врешті проблєма — це управа бурс і виховання хлопців.
Можна тут щонайбільше кинути кілька основних думок про напрямні цього виховання. А саме: 1) в його основу кластимемо релігію і етику, як двигуни моральної гідности і корисности людини, 2) змагатимемо до вироблення у молоді сильного і чистого характеру, 3) виховуватимемо її на здатну до теперішніх життєвих умовин, тобто загартовану і охочу до життєвих трудів і праці, 4) виховуватимемо її у всеобіймаючому дусі національної спільноти і братерства, врешті — 5) у більшій мірі, чим дотепер, мусимо взяти на увагу фізичне виховання і спорт.
Наші наміри і почини у своїх пізніших наслідках покажуться напевно добродійними не лише для громад самої молоді, але й для цілого майбутнього нашого "третього стану", а то й для цілого народу.
Ці наміри можливі до здійснення. Кон'юнктура не найгірша. Багато залежить від місцевих обставин, але ще раз треба підкреслити — далеко більше від людей, які візьмуться за те діло, від їх талану, енергії і вмілого підходу до справи.
Йде про те, щоб знайшлися у нас люди, які самі зуміли б викресати у себе вогонь запалу і жертвенности для цього діла і вміли других оцим вогнем запалити. Треба нам одиниць, які ціллю життя поставили б собі опіку над ремісничою молоддю. Треба поширювати в народі зрозуміння цієї справи і живе заінтересування нею. Треба поширювати зрозуміння цієї старої правди, що ніхто ніколи за нас нічого не зробить, коли ми самі не будемо робити, а ця праця над ремісничою молоддю — над кадрами нашого третього стану, є тільки праця для нас самих.
Коли дійсно навчимося так на справу глядіти і з таким духовим наставленням візьмемося до її переведення у діло — нам усе вдасться, — навіть те, що сьогодні здається неможливим!
Д-р П. Саноцький.

»Краківські вісті« 14.05.1942 До джерел національної єдности

Серед кожної національної збірноти є проблеми, які часто треба розглядати, не раз і не два до них вертатись та висвітлювати їх з усіх боків. Це т. зв. вічні теми. Ці теми "вічні" в тому розумінні, що вони є частиною основної проблематики громадського життя даного народу чи держави. Їх не можна вирішити відразу ні одним обіжником чи інструкцією, ні однією чи навіть кількома статтями в часописах. Не вистачають навіть хочби й часті зусилля над розвязкою даних проблем, коли ті зусилля непослідовні та не сягають до їх кореня. Тому до них треба часто вертатись у теоретичному висвітлюванні і в практичному вирішуванні.
До таких проблем належить увесь комплекс питань, звязаних з перевихованням даної національної збірноти і викорінюванням її застарілих національних хиб. Ці хиби є звичайно вислідом неприродного і підневільного історичного буття народу, або ще глибших причин, як расових, кліматичних, геополітичних умовин, тощо. Такі хиби були нераз головною причиною упадку цілих могутніх колись державних і національних організмів та поневолення їх на довгі століття. А тоді до хиб, що стали причиною політичного упадку даної національної збірноти, долучуються ще й інші, які витворилися в часі тієї суспільно-економічної і політичної неволі. Всі вони так глибоко закорінюються і так поширюються, що дана національна збірнота в деяких добах свого історичного буття просто затрачує свідомість їх існування, або усвідомлює собі це тільки частинно й поверховно, часто беручи наслідки за причину, або ще гірше: свої національні хиби вихвалює як — національні прикмети.
Але з часом, під впливом внутрішніх духових і суспільно-економічних перемін та зовнішніх поштовхів, приходить пробудження і ступневе національне самопізнання. У слід за цим усвідомлюється необхідність викорінити ці застарілі національні хиби, коли національне відродження має бути повне й сягнути до основ. Необхідність поборювати закорінені національні хиби особливо чітко проявляється у переломових хвилинах, на грані двох епох, коли заіснує можливість повної моральної обнови народу та виконання ним його історичного призначення. Таку саме велику добу переживає тепер український нapід, коли йде на всесвітню міру кривавий змаг за будову нового укладу політичних, національних і суспільно-економічних сил м. і. також на українських землях і для українського багатострадального народу.
В таку то величню і неповторну пору слід нам глибоко застановитися, всебічно висвітлити і послідовно та з самовідреченням попрацювати над одною з передумов нашого повного відродження, над скріпленням національної єдности і солідарности серед усіх членів українського національного орґанiзмy, без огляду на їх реліґійну, обрядову чи клясову приналежність.
На цю тему в нас нераз уже писали й говорили, та все ж таки повного зрозуміння її немає і в практиці вона нераз проявляється у схибленому виді. Бувало часто й таке, що ті, які мали повно на устах фраз про національну солідарність, на ділі викликували — національне розєднання. Робили це свідомо й несвідомо. Свідомо тоді, коли з демагогічних, партійних, гурткових чи й особистих мотивів відсуджували від чести й патріотизму, а то й від української національної приналежности, поодиноких українців, чи навіть цілі їх групи. Несвідоме розєднання проявлялось деколи тоді, коли доходили до голосу різниці культурних умовин, виховання і світогляду підчас практичної зустрічі та співпраці українців, що походили з різних займанщин. Такі прояви зустрічаємо не тільки серед українців, але й серед усіх тих народів, що довгі часи були позбавлені нeзaлежности та були поділені чужими державними кордонами.
Тут треба признати, що в останніх часах свідомість того, що нас єднає та що розєднує, стає чимраз більш загальна і сягає чимраз глибше. Ми були і є свідками нераз просто стихійного прояву української національної солідарности, яка обхоплювала всі верстви нашої суспільности. Але, на жаль, вона частіше виступала тільки в сфері почувань і не досить тривко, під впливом якихось зовнішніх поштовхів. Натомісць ще далеко до того, щоб вона, ця солідарність, була постійна та проявляла себе все і всюди — і в сфері почувань і в сфері розуму. Особливо в нашому політично-громадсько му житті ця єдність була досить рідким гостем. A проте треба ствердити, що в останніх часах і в цій ділянці ми пішли досить далеко вперед, доказом чого є м. і. зріст авторитету й послуху, яким тішиться серед українців Галичини та цілої Генеральної Губернії наша єдина і всеобіймаюча суспільно-громадська організація — Український Центральний Комітет та підпорядковані йому низові клітини. Ці останні, Окружні й Повітові Комітети та Делеґатури, здобувають собі признання й авторитет настільки, наскільки вони вив’язуються зі своїх важливих і відповідальних завдань.
Щоб наша національна солідарність виступила у цій відповідальній хвилині в цілій повноті та проявляла себе у всіх ділянках нашого національного, культурного і суспільно-економічного життя, праця над її скріпленням мусить зачатися від основ українського народу, від найнижчих його клітин, т. зн. від родини. Коли родинне життя в якомусь народі є в стані морального розкладу, коли в подружжях, між батьками і дітьми, братами й сестрами немає згоди і любови — такий нарід є над берегом пропасти.
В нашому народі почуття родинної спільноти ще назагал дуже сильне, бодай тут у Галичині. Одначе цю родинну спільноту часто розбивали сварки і спори за маєткові наділи, за землю між дітьми і батьками, між братами і сестрами. Це випливало не тільки з надмірного індивідуалізму наших людей, але також з господарських відносин та з законодавства, що наші селянські господарства довели до крайнього роздрібнення. Нам необхідно, поки нема ще відповідного законодавства, ввести правний звичай неподільности хліборобських господарств, з тим, що батьки і єдиний наслідник на господарстві матимуть обовязок дати рівновартне вивінування іншим дітям, посилаючи їх до вищих шкіл, до ремесла, торговлі, промислу, тощо.
Ці спopи за землю, за "морґи", ще в більшій мірі, ніж у родинах, розривали в нас почуття родової спільноти. А власне почуття кровної приналежнoсти до одного роду є тим вищим звеном, з якого повстає почуття племінної, а відтак національної єдности всіх членів одного народу, що говорять одною мовою, мають спільні або дуже подібні звичаї, побут, культуру та найголовніше — спільну історичну традицію.
І тут ми доходимо до суті справи. Коли ми до дна пізнаємо суть української історичної традиції, її творчі й руйнуючі начала, тоді наша національна солідарність матиме сильні обнови, що випливатимуть з духа нашого народу і з духа нашої землі. Тоді ми навчимося цінити та слухати національний авторитет, який має на це історичне право і своєю діяльністю вспів уже доказати, що на це заслужив. Тоді український нарід ясно усвідомить собі, в імя чого він має бути солідарний і яке його історичне призначення. Національна єдність і сoлiдарність не буде тоді однобічна, відрухова, маніфестаційна, але постійна, розумна, всеобіймаюча.
М. П.

»Краківські вісті« 13.05.1942 Відскочники

В нашому національному житті ще чимало різних прогріхів, з якими прийдеться вести ще хіба довгу боротьбу. Ця боротьба буде тим і важка, що з тими, що з ними будемо боротись, наш голос майже до них не доходить, а коли так, то дуже рідко. Ці відскочники від суспільно-національного життя живуть своїм життям, своїм еґоїзмом, живуть в орбіті грубої привати. І коли ми порушуємо густо-часто наші прогріхи, промахи, наші жалі, то ми обертаємося майже заєдно в окруженні тих самих людей. І нераз так і видно — ми навертаємо себе самих...
Ви оглядаєте в нашому суспільно-національному житті тих самих людей, чи то на різних святах, концертах і т. п. А тільки вряди-годи Ви хутко запримічуєте чуже свіже обличчя.
Ці відскочники, це дивні люди. Вони вам ніколи нічого не читають, а все найкраще знають, про найкраще поінформовані. І авторитативно запевняють Вас про певні справи, про які не мають поняття, а про які почули, напів підхмелені в якійсь каварні чи клюбі. Ви їх ніколи не побачите в суспільному житті, чи то на якомусь концерті, святі, чи навіть у церкві. Спробуйте запропонувати зайти такому відскочникові на якесь свято, то Вам насипле, як з мішка. "Бійтеся Бога, я ж не маю часу на такі дрібниці! Білет можу заплатити, пришліть когось додому". А другий свято Вас запевнює, що дуже зайнятий, запрацьований просто по вуха в важних справах, то він же не може приходити на Ваші всякі засідання, свята і т. п. "Я працюю для Неї, — цинічно буде Вам вести мову, — розумію трохи інакше, як Ви всі й всі сили присвячую їй в інший спосіб".
Аж вуха болять, слухаючи цих усіх викрутів. Спробуйте так на хвилину вибігти з якогось свята, концерту та забігти десь до каварні-клюбу, то й побачите, що всі ті, що так розпинаються для неї, які не мають часу на Ваші якісь там дрібні, неважні свята, концерти, — грають в карти та любенько запиваються, в час найбільшої скрути.
Ясно, коло тієї справи не можна пройти мимо, бо тут йде не про когобудь, а про певний відлам нашої інтеліґенції, псевдоінтеліґенції, чи півінтеліґенції. Коли такі відскочники від національного життя знаходяться в більших осередках життя, то тут ще пів лиха, бо воно не кидається так ярко в очі, але коли це діється в менших середовищах, возьмім містечках, то ці відскочники приносять необчислені шкоди. Бо хто, як хто, а вони повинні репрезентувати наше суспільно-національне життя, вони повинні видніти на перших місцях на всяких святах, концертах, зборах і т. д. Народ на це все глядить і має спостережливе око.  Поступовання відскочників його зражує та деправує.
У таких переломових хвилинах, коли кується наша доля — ці типи, відмовляються від співпраці, а що більше тратять дорогоцінний час, лукавять своїм сумлінням та тратять національні гроші, бо ж на них працює все суспільство.
Залишається одно — тих відскочників притягнути до суспільно-національної праці, або потягнути до національної відповідальности поставити їх в обличчі суспільности такими, якими вони є. В цей спосіб захитається їм ґрунт під ногами, вони зрозуміють, що то значить праця, час та гірко запрацьований гріш.
І буде нашим національним гріхом, якщо ми не виповімо тим відскочникам непримиримої боротьби і не винищимо тих галапасів! Хто не з нами в змаганні за наше краще завтра, той проти нас.
В зорганізованому національному житті, в народі, що йде назустріч світлого майбутнього, національним відскочникам немає місця.
П-я-к

без політиkи

Львівські вісті 23.05.1942 На стрілецьких могилках синьоокий барвінок

Львів, 23 травня.
За брамами кладовища міський гул, буденні турботи, тут тиша й п'янкий запах черемхи. На тлі молодої зелені золотими стрибками сонце. І враз із сонячними латками назустріч несподівано білі рукавці української вишиванки. Радісний підсвідомий здогад незабаром потверджується фактичними даними.
— Працюєте на стрілецьких могилках? Яка це школа?
— Друга дівоча гімназія.
— Багато вас?
— Ні, ми змінюємось.
Групка дівчат з головою за пильною працею. Не пора ж витрачати час на зайві розмови, до свят ще три дні, а діла чимало.
— І коли ви вспіли це зробити? — не втримуємось із своїм захопленням.
Невеличка Віра всміхається синіми очима.
— Та то вже щось з тиждень, а хлопці нам теж помагають.
На стежці перед могилками троє засмалених юнаків заходиться вивантажити з тачок щойно привезену дернину.
— Ми поділились працею, інформує Віра. Хлопці виконують важчу роботу, ми садимо квіти й виполюємо бур'ян.
Виходимо на чистенькі стежки і поміж вигладженими, прецизно впорядкованими могилками спрямовуємо до трьох дубових хрестів у центрі.
На кожній могилці квіти, деякі вже розцвіли, інші ще в пуп'янках. На могилі ген. Мирона Тарнавського тризуб із жовтих та блакитних братчиків.
— Ну, з вас майстри! Але хто зорганізував вас до праці?
— Якто? Ми самі, дивується Віра.
— А квіти де роздобули?
— Купили. За гроші із збірки поміж собою. На квіти грошей нам стало, але на ремонт хрестів... може б так старше громадянство... Цемент нелегко тепер роздобути.
Важко нам давати тут яку-небудь обітницю, але нишком думаємо, що як у старшого громадянства знайдеться стільки самовідданости ділу й посвяти — ремонт стрілецьких могил не буде складною проблемою. А ремонт тут необхідний, бо воєнна заверюха ще в 1939 р. наробила чимало спустошення. Бомбовий поціл знищив грунтовно кільканадцять могилок, гранатами й відламками пошкоджений майже кожний хрест.
Ліворуч від стрілецького кладовища трохи вище поруч себе дві братні могили. Данилишин і Білас. Два дубові хрести широко розпростерли дужі рамена. Міцні, рівні, як два кріпкі юнаки. Спокійні й прості у впевненні власної сили.
— Передтим, як ще не було хрестів, дуже важко було віднайти могили Біласа й Данилишина, але ми ще давніше посадили тут "камінну рожу", щоб легше можна було пізнати. Тепер нашої молоді ці дві могили — проте говорить їх зовнішній вигляд. Свіжозасаджені кущики квітів, по боках розхідник, чистенькі стежки навколо.
Сходимо вниз у напрямі цвинтарних брам, де ліворуч збоку найсвіжіші могили. На головній алеї хвилинку зупинюємось біля свіжої могили Робітницького, провідника О. У Н. Двоє дівчаток кінчить розсаджувати квіти. У підніжжі чорного пам'ятника на могилі Ольги Басараб такі самі братки й іриси. Ті самі руки їх садили. Вже здалеку запримічуємо дві довгі могили, що своїми розмірами й виглядом нагадують наче два довгі загони поля. Посередині невеликий хрест з табличкою: "Жертви терору НКВД 1941 року". У стіп хреста виложений з камінчиків тризуб.
Скільки сотень чи тисяч безіменних мучеників знайшло вічний відпочинок у цих спільних братніх могилах?
— Тут було доволі роботи, пояснює наша інформаторка. Могили роблено наоспіх і багато костей було наверху. Ми все повкривали. Здовж могил у рядочках квіти. Ті самі, що й на могилах тамтих героїв. Краї дбайливо виложені дерниною. Добре попрацювали молоді руки.
Сонце наближається до півдня. В повітрі густішають весняні пахощі. Між молодим листям пересвистується KOC. Вертаємось ще раз до стрілецьких могил.
Невтомні молоді робітники дальше при праці. Кількоро з них нараджується відки придбати квітів і зелені на зеленосвяткові вінки. Із віддалі милуємось їх видом.
В голубому небі білі хмаринки. На могилках густо розрісся хрещатий барвінок — символ молодости й сили. Він тепер у голубоокому квітті.
В.

Львівські вісті 21.05.1942 † Микола Голубець

письменник, редактор, критик мистецтва, історик і архівар, помер після довших комплікацій по шлунковій операції дня 20-го травня в год. 15.15 у Львові.
З Покійним сходить у гріб одна з наймаркантніших осіб українського Львова останніх десятиліть.
На світ прийшов пок. Микола Голубець 15-го грудня 1891-го р. у Львові. Тут і покінчив школи, до філософічного факультету університету включно. Від 1908-го року виходить на письменницьку арену зі збіркою "Фрагменти" як поет, автор ліричних віршів, і як дописувач усіх літературних, мистецьких і суспільно-політичних журналів і часописів. За своє коротке життя написав Покійний 84 книжки і брошури та понад 1500 статтей на різні теми.
Згадати б, що Він автор вірша "Ой, нагнувся дуб високий", що став зчасом народним. Крім ряду збірок ліричних поезій (замітніші: "Бувають хвилі" (1910) і "З чужини далекої" (1915). Він автор поеми "Мойсей безумний", майстерний перекладач Г. Ібсена "Пер Гінт" і Г. Гавптмана "Затоплений дзвін". Він — автор ряду повістей ("Люди і блазни", "Гей, видно село" і інші).
Він — редактор цілого ряду журналів і часописів. Редагує гум. журнал "Жало", журнал "Світ" (1917), "Шляхи", "Життя і Мистецтво" (1920), сат.-гум. "Маски" (1922/3), а дальше суспільно-політичні часописи: "Час", "Неділя" (1928—30), "Наш Прапор", "Новий Час" (кількома наворотами як нач. редактор — до війни), працює у "Ділі", редагує "Українську Бібліотеку", дописує до багато журналів і часописів в краю і закордоном.
Як мистецтвознавець і критик мистецтва він об'єднує навколо себе мистців, організує АНУМ, видає "Нариси з історії українського мистецтва" (1916/17), "Вступ до історії українського мистецтва" (1918) і "Начерк історії українського мистецтва" (1922).
В Українському Видавництві Тиктора видає "Велику історію України" та співпрацює в творі "Історія української культури".
Покійний був одним з найкращих знавців Львова та історії Галичини. Працював також як визначний бібліограф та архівар.
Його муравлиної, всесторонньої праці ніхто не заступить!
В 1918-ому році був четарем Галицької Армії і брав участь у боях під Львовом (янівський відтинок).
За большевиків працював у міському архіві. Зі звільненням Львова у червні 1941 р. перейняв провід усього українського культурного життя у Львові. Був головою Українського Літ.-мистецького Клюбу та надавав тон усьому нашому життю.
Останніми часами рішається створити для нащадків, як казав, ще "щось велике і непроминаюче", але невмолима смерть припиняє Його пляни.
Удар, що його зазнає Громадянство зі смертю пок. Миколи Голубця, один з найболючіших. До болю та жалоби Його найближчих, Дружини і дітей, Його рідні, прилучається і біль та жалоба всього Українського Громадянства. Вічна Йому Пам'ять!

Український Вісник 17.05.1942 Праця про фабрики паперу на Україні.

В міжнародньому річнику дослідження друкарства, паперового видавництва і графічного мистецтва "Gutenberg-Jahrbuch" (Майнц 1941) уміщена розвідка д-ра Володимира Січинського про папірні на Україні в XVІ-XVІІІ ст. У вступі читаємо: "Паперове виробництво на Україні, як важний фактор культурних відносин, у свій час відограло велику цивілізаційну ролю на просторі цілої Східньої Европи. Свідчить воно про ступінь культурного, господарського й промислового запотребовання місцях, вказує на джерела й шляхи, якими йшли нові технічні здобутки, та намічає певні можливості в майбутньому". Автор робить огляд найстарших папірень, які були в Галичині та на Волині в XVI ст. (Янів, Луцьк, Острог, Бруховичі, Загиків коло Львова, Крехів), далі на Поділлі і Придніпровю в XVII-XVIII ст. Більш докладно спиняється на папірні у Радомнському повіті на Київщині коло 1615-1624 р. і папірні гет. І. Мазепи на Чернигівщині 1680 р. До статті долучені також рисунки водяних знаків цих двох папірень. Автор робить широкі порівнання господарської структури кожної доби, способів орґанізації праці і технічних досягнень. Про XVII століття читаємо, що "козацька старшина не тільки дбала про свої чисто військові справи, як енерґійна й підприємчива народня верхівка, орґанізувала ціле господарське життя країни, зосібна закладала промислові підприємства у всіх галузях виробництва, як керамічні фабрики, шкляні гути, рудні, текстильні фабрики, металеві вироби, і т. д."
В другій половині XVIII ст. найбільше папірень (понад 12) було на Гетьманщині, з яких одною з найбільших була Пакульська, що доставляла папір головно до найбільшої друкарні Київської Лаври. Українське паперове виробництво — як процедура виробництва, назва приміщень, варстатів та ін. — мало переважно свою українську термінольоґію; також самі майстри в XVIII ст. були українці, що виходили головно з Покульської напірні.
Українське паперове виробництво значно випередило московську продукцію, але вже в XVIII ст. розвиток українського виробництва гальмувався "спеціяльною економічною політикою російського уряду, що обмежував українське виробництво і підтримував московське, максимально сприяючи експанзії на Україну московського торговельного капіталу".
Вкінці XVIII ст. на ринку з'явився вже московський папір, хоч гірший, але дешевший, підтримуваний державними субвенціями, в той час як на Україні була зовсім скасована автономна фінансова політика. Правда, деякий час робить московському паперові конкуренцію кращий закордонний папір, головно німецький зі Шлеську, але в 1766 р. російський Сенат просто наказав не купувати іншого паперу, крім московського. І так, вкінці XVIII ст. московський папір зовсім задусив українське виробництво, яке з початком XVIІІ ст. досягнуло високого технічного рівня, а в першій половині XVIII ст. виявляло "велику динаміку зросту та заповідало дальший природний розвиток".

Львівські вісті 17.05.1942 Письменницьке перо на службі Лемківщини

Знагоди нових оповідань Юліяна Тарновича
Львів, 16 травня.
Як кожний нарід, так й український має серед своїх письменників творців, які виростають на тлі даної области краю та присвячують їй свою творчість. Маємо групу т. зв. гуцульських письменників або групу т. зв. бойківських письменників. Є в нас і т. зв. лемківські творці. Їх праця і заслуга не тільки у тому, що вони пишуть здебільша даним говором даної області і торкаються проблєм даної области, але і в тому, що своєю творчістю на даному говорі та з проблємами даної области вони втягають свою область в духову єдність національної спільноти. Їхня єднаюча роля важніша і далеко більша від, здавалось би, відокремлюючої. Вони сходять на самі низи поодиноких племен, щоб винести відтам скарби і принести їх на жертівник цілости нації.
Одним з таких письменників творців та невтомних працівників на полі Лемківщини є Юліян Тарнович. Сам уроженець Лемківщини, редактор першого національного часопису Лемківщини "Наш Лемко", автор таких основних праць про Лемківщину, як "Ілюстрована історія Лемківщини", (1936), "Матеріяльна культура Лемківщини" (1941), "20 років неволі" — Лемкіпвщина під польським ярмом" (1940), "Верхами лемківського Бескиду" (1940), "Княже місто Сянік" (1941), редактор історичної читанки "Батьківська слава" (1941) та "Календару-Альманаху на 1941 рік" (Краків, Українське Видавництво) і ін.
Юліян Тарнович — автор драми в 3-ох діях "Рвуться кайдани" (Краків, Українське Видавництво 1941) та оповідань "За родиме право" (Краків, Українське Видавництво, 1941) і "Сипкова поляна" (Краків, Українське Видавництво, 1941)
Всі три речі — незвичайно щирі і пронизані глибоким, здоровим патріотизмом. Любов до батьківщини і до Лемківщини, як частини та "Календару-Альманаху на 1941 рік" (Краків, Українське Видавництво) і ін.
Юліян Тарнович — автор драми в 3-ох діях "Рвуться кайдани" (Краків, Українське Видавництво 1941) та оповідань "За родиме право" (Краків, Українське Видавництво, 1941) і "Сипкова поляна" (Краків, Українське Видавництво, 1941).
Всі три речі — незвичайно щирі і пронизані глибоким, здоровим патріотизмом. Любов до батьківщини і до Лемківщини, як частини батьківщини, говорить з кожного слова, з кожної сторінки.
"Рвуться кайдани" — драма з низкою патріотичних пісень про прикрі останні роки до війни на Лемківщині. Річ зробила своє важне освідомлююче діло по лемківських сценах.
"За родиме право" — оповідання, на вступі якого автор характеристично пише м. і. про себе:
"Пішло мені щойно на п'ятий, як мій Батько о. Степан помер. І від цієї хвилини дальше моє життя тісно зв'язалося з иншим українським селом у стіп зеленого Бескиду. Судьба чомусь так уже схотіла, що я мусів бути в кожному селі над рікою Попрутом і відвідати всіх моїх ровесників у хатинах, що біля ріки Ропи, побувати майже в кожній хижинці, що ластів'ячими гніздами розсілися при ярі пишного Вислока — аж до його перших джерел; перемірювати вплав усі крутежі Срібнолентого, мандрувати Вислочиними берегами або в сонці грітися над яром Ослави чи Солинки. — Якась дивна, притаєна туга несла мене на своїх крилах на п'янкі від пахучих сторчиків верхів'я Бескиду. А відціля скочити до братів на часочок за Відранівськими плаями до Легнави, Стропкова і далі, далі до самої Остурні. Пнятися на червону грань малих Пєнінів і Дунайцевим бродом перейти до Шляхтової, Явірок. — Нестерпна хандра кидала мною по всіх усюдах. Шукав я за чимсь, вичікував на щось — лежав цілини годинами над річкою або в лісі на поляні. Снилася мені давня казка; тоді я схоплювався зайцем і знову кудись біг. І знову вслухувався у шепіт бору, гудіння вітру, черчання ручаїв; за що прилітали та відлітали з лісових квітів"...
"Ходжу я, орючи, за плугом; від кінця до кінця. Карий мій кінь віжки рве мені з рук, хоч батіг я закинув біля волочні; форкає жваво, ступає вперед, від межі до межі. Але мені не оранина в голові. Нуджу світом і блукаю далекими світами.
— От, якби то я виорав у цій нашій землиці таке дзеркало, що вказало б мені, де вгасити мою тугу"...
Автор кидається у вир міського життя і студій — і находить дзеркало, за яким так тужив; щоб себе в ньому побачити та сказати світові — хто вони, чиї діти! Тим дзеркалом — освідомлення своєї тіснішої батьківщини, освідомлення про Лемківщину себе, своїх земляків і всього світу.
"Сипкова поляна" — оповідання про подвиги "збійника" Сипка (Осипка) з Великої Мацини, який мав мати меч чародійної сили та доконував неодин вчинок на користь народу, а згинув у лісі недалеко Боржного коло Горниць, на поляні, що і досі називається "Сипкова поляна".
Письменницьке перо Юліяна Тарновича віддане на службу Лемківщині, на діло культурно-історичного піднесення лемків. У цій праці довершив автор уже дуже багато. Лемківщина запише його собі незатертими буквами, як одного з перших своїх пробудителів.
Нестор Прутський.

Львівські вісті 14.05.1942 "Мина Мазайло"

Комедія на 4 дії Микола Куліша.
"Мина Мазайло" — це один із пребагатих фрагментів большевицької дійсности, це історія часів "українізації" України — роки 1926-29. Ті часи, коли життя України. зокрема наука, мистецтво й література, рушило буйними струмками. Коли розцвітом його захоплені були й песимісти і скептики і щойно на тлі цього зрозуміємо глибоке значіння М. Куліша з його "Миною Мазайлом": бо він, ставши понад усе, зумів уже тоді побачити в тій большевицькій дійсності — наших попутчиків "єдіно-нєдєлімства", що випливало з вікової неволі, затурканости, нашого дрібноміщанства, просвітянства, нашої обмежености й короткозорости та шкідливого консерватизму, а не того творчого консерватизму, нашої романтики, тієї творчої, а тієї поверховної. М. Куліш ішов тимже шляхом, не з таким розгоном, що й М. Хвильовий. Його сатира, його карикатура большевицької дійсности, як бачимо сьогодні, переживши самі ту жахливу дійсність, — це справжня відвага висувати її в таких різких формах. Мало того: М. Куліш "віщим серцем" Мини, передчуттям дядька Тараса передбачує московський підступ в українізації. Правда, в цій комедії, поруч відважної критики, глузування над совєцьким життям, помічаємо на кожному кроці якусь недоговореність автора, якої причиною було те, що він хотів, щоб його твір появився на сцені, щоб показав нам наші хиби, а підступність Москви, — щоб не скрутили творові в'язів у совєтській цензурі.
В М.Куліша є та гострота слова, що бичує, яку мав у гострішій формі М. Хвильовий; але є й той трагічний сміх із "малоросів" М. Гоголя. М. Куліш — це витвір часів "українізації" зокрема: як і Остап Вишня, він схоплює душу тієї доби.
Цей твір — "Мина Мазайло" має й у нас, у Галичині свою історію. Більше, як десять років тому у Львові йшла ця комедія в театрі ім. І. Тобілевича у режисурі Вол. Блавацького. І був це час, коли прийшло отямлення від тієї політики московської "українізації". Проте: мало було тоді таких, щоб так розуміли цю комедію, як її сьогодні всі розуміють.
Прем'єра "Мини Мазайла" пройшла вчора на сцені Оперного театру з великим успіхом при виповненій по береги залі. Гра артистів стояла на високому рівні; кожна роля до подробиць — у психологічних моментах — опрацьована, типи викінчені. Особливо вибивалася на перший плян прекрасна високо-мистецька гра двоїх, сказати б. нових на нашій сцені артистів: Йосипа Гірняка і Л. Добровольської. Мина Мазайло — Й. Гірняк — дав зразок людини, що нагадував типів-протагоністів М. Гоголя. Дав глибоко передуманого типа дрібноміщанської психології. Лина — Г. Совачева — створила дуже добрий тип жінки московського оточення, так сазати б: тип патріярхальної, а не матріярхальної доби. Рина — О. Горницька цікаво інтерпретувала буйну, незрівноваженої вдачі дівчину, виховану у міському. промисловому осередку. Мокій — Е. Курило — клясичний тип нової, ще неогрунтованої людини, що починала була виростати за тих часів, а яку большевики знищили всякими методами й усяко, запрягли її до своєї політики. Е. Курило зразково відограв цю ролю. Його досконало доповнювала Уля Розоха — Е. Дичківна — що своєю "розтріпаною" грою захоплювала глядачів. Матрона Розторгуєва — О. Кривіцька — створила самовпевнений тип змосковщеної міщанки, що надавав тон нашій "малоросійщині" ще до недавна. Типом душевної непевности, нерівности, шкідливого консерватизму був Тарас у виконанні В. Блавацького, що, як звичайно в нього, психологічно до подробиць виведений, опрацьований, захоплював усіх своєю тонкістю гри. Старий світ, ізпорохнявілий, припавший цвіллю створила своєю грою п. Л. Добровольська в ролі Баронової Козино. У побічні ролі — Тертика (О. Сліпенький), Губа (Б. Левицький), Аренський (А. Антонишин), Дід-Запорожець (І. Самокішин), Дід-Чумак (В. Шашарівський), Дід-селянин (І. Кудла), — доповнили високу вартість виведення цієї комедії. Темпо гри було живе. В третій дії сповільніло, але не з вини артистів, радше з вини автора, себто — по структурі самої дії.
Постанова Й. Гірняка оригінальна, декоративне оформлення М. Радища цікаве.
М. Островерха.

Львівські вісті 13.05.1942 † Іван Герасимович.

Сумна вістка наспіла до нас сьогодні з Берліна: Відомий педагог, журналіст і борець за українську школу, Іван Горасимович — не живе!
На світ прийшов він 1876-го року у Галичі. Вчителював вперед у Галичині, опісля на Буковині. У Львові був одним з основників "Взаємної Помочі Українського Вчительства". На Буковині редагував перший вчительський журнал "Промінь" (у Вашківцях). У війні Покійний був в рядах У. Г. А.: 1918—19 рр. Він — шеф пресового бюра при Начальній Команді. Зчасом — в Україні Його арештують і засуджують на смерть большевики, але Йому вдається втекти з їх рук.
Покійний писав багато по різних часописах і журналах. Видав м. і. відозву-книжку п. н. "Голод в Україні" (перекладену на інші мови). Особливо багато посвятив статтей і брошур справі української школи в б. Польщі. Відомі такі його більші речі, як "На тривогу" і "Шкільний плебісцит".
Довгими роками працював в Організаційному відділі "Рідної Школи" у Львові та в редакції журналу-місячника "Рідна Школа".
З приходом большевиків до Галичини емігрував до Г. Г., де працював дальше і видав "Методику для українського шкільництва".
В останніх часах Покійний працював в Українському Окружному Комітеті в Коломиї та в редакції "Воля Покуття".
Недавно виїхав до Українського Інституту у Берліні, де постигла його невмолима смерть.
З Покійним сходить у могилу людина невтомної праці, громадянин небуденного характеру, з глибоким почуттям обов'язку.
Вічна Йому Пам'ять!

Краківські вісті 12.05.1942 У дуклянськім просмику

Вже давно збирався я поглянути на цей дуклянський просмик — ці історичні "угорські ворота". Цей історичний шлях провадив уздовж ріки Вислока і Ясьолки, опісля понад ріку Лаборець на Угорщину.
Сама Дукля — старе лемківське містечко, знане до війни з торговлі угорськими винами й овочами. До Дуклі їдеться битим шляхом з Ясла через Змійгород і попри Діл. Здалека впадає в вічі гора Цергова (718 м. висока), що своєю поставою, відокремленням і вирізненням окруження, виглядає наче б її тут хтось штучно висипає. Візник Стефан каже, що колись на цій горі карпатські розбійники мали свої печери, повні золота, зброї, вина та всякого добра. Біля Дуклі є криниця св. Івана з Дуклі, що є під опікою ченців, які тут проживають. Дукля — це мабуть давне наше чудотворне місце і лише якимсь особливим збігом обставин опинилася не в наших руках, так як прим. чудотворна ікона Божої Матері в Ченстохові...
В Дуклі тепер годі дошукатись давних наших слідів. Вона має чужий характер. За 20 літ Польщі спольщено її до решти. Зовнішні ознаки — це парафіяльний костел і манастир та ніодної, хочби маленької, церковці. Населення до війни польсько-жидівське, в 1939 р. було в Дуклі на 3.000 мешканців ледве 7 українців або 0,2%. Щойно з вибухом війни дещо змінилось. Тепер у Дуклі на 2.593 мешканців є 109 українців (4%), 21 німців, 936 поляків, 1529 жидів та один москаль галицького походження. Посадником міста є тепер українець, м-р Лев Букатович, який працює тихо і без розголосу.
В домі управи міста уладжено каплицю для греко-католиків, яких досі обслуговував о. Мисяк а тепер має цей обовязок перейняти о. Кабарівський. Є надія, що дуклянці скоро збудують хочаби маленьку свою каплицю.
Щоби довідатися дещо більше про життя в Дуклі, заходимо до голови Делегатури У. Д. К. Риманів (давніше Ясло). Головою є тепер д-р Ю. Налисник. Першим головою був д-р А. Козак, пізніше д-р Бачинський. Терен діяльности Делегатури невеликий, всього 13 сіл; у тому терені має У. Д. К. коло 1000 членів. Організаційно праця У. Д. К. недомагає — немає на місці ніякого організатора ні службовика, що постійно сидів би в канцелярії Делегатури чи виїздив у терен. Покищо цю роботу виконує доривочно сам голова. В терені є зорганізованих досі 9 У. О. Т., при яких літом 1941 р. було 9 дитячих садків. Перед війною на 13 сіл було ледви 2 народні школи і то з лемківським говором, тепер є 11 українських народніх шкіл. Крім цього зорганізовано 5 і 6 клясу народньої школи в Дуклі, а на цей рік проєктується відкрити ще і 7-му клясу. При дуклянській школі є бурса, в якій знайшло приміщення 49 учнів.
До війни Дуклянщина — це забута Богом і людьми сторона. Тут поляки почали свій перший експеримент на церковному полі, саме від села Тиляви. Тут було і найбільше "передплатників" криницького "Лемка", що його поліція совісно розносила по селах, тоді, коли "Наш Лемко" зі Львова рідко коли доходив до адресата. Свідоміші села, які вже до війни проявляли свою живучість, це Поляни і Барвінок. Багато праці вложили над освідомленням цього закутка, між іншими громадянами, о. Сальо, о. Кобарівський, о. Білик та декількох громадян з Дуклі. Розуміється, що про якусь плянову роботу не могло бути й мoви, бо всяка праця була придушувана в зародку владою. Але й принагідні індивідуальні гутірки наших місцевих свідоміших громадян не залишилися без впливу. — Доказом цього є те, що тепер ці села національно свідомі, які потребують лише проводу та поглиблення праці на всіх ділянках життя.
В Дуклі тепер є, крім нашої школи, складниця Повітового Союзу в Горлицях, районова молочарня, Українбанк, 3 реставрації, 2 споживчі склепи, кількох ремісників, один лікар і один вет. лікар, адвокат, суддя, двох учителів та кількох урядовців. Немає лише міщан, але з розвитком торговлі й ремесла й ця прогалина буде заповнена.
А. Качор.

Львівські вісті 10.05.1942 Тодось Осьмачка

Ніч в Україні (Фрагмент із п'ятої пісні поетичного роману "Чичка Свирид")

Мотто:
"Чи знаєте ви українську ніч?"
Гоголь

1.
Чи знаєте ви тиху й великодну
та що й безхмарну українську ніч,
що губить зорі через Рось холодну
в пасхальне сяйво огрядних свіч,
прояснюючи темряву істотну
під хмарами у вземлещах сторіч,
де ряд за рядом скоблі з павуками
іржавіють страшні під сволоками...

2.
Ту ніч, що дивиться в ліси з-за гір,
від щастя нашорошившись і ляку,
і хилиться у степовий простір
аж до кленовою у яру байраку;
Чи вже знесли вітри з озер і нір
і чи з бруньок порозгортався лист,
аби зустріти солов’їний свист?

3.
Ох, ночі, ви не знаєте тієї,
що з зорями над ріками іде
і розкидає їх, немов лілеї,
серед байраків і серед людей,
але й сама на схід до однієї
схиляється у полум'я бліде,
щоб димом жовтим знятися над долом
і догоріти в Бога під престолом...

4.
Бо соловей не приспівав з дерев,
а десь у націй з кам'яного споду
зірвався дикий і останній рев
на вольну волю з нашого народу...
Ніколи не ревів так з клітки лев,
згадавши пальму, Африку, свободу,
хіба що десь у пеклі аж із дна
реве так само з кулі сатана!
Тодось Осьмачка

Від якогось часу перебуває у Львові поет, Тодось Осьмачка. Дотепер виступив він уже двічі із читанням своїх творів в Українському Літературно-Мистецькому Клюбі, добуваючи за кожнім разом признання та подив. Друкується збірка його поезій.
Народився Тодось Осьмачка 16-го травня 1895 р. в селі Куцівка на Київщині в сім'ї бідняка. В сім'ї, зложеній із шести дітей, єдиний Тодось здобув освіту; решта дітей залишились на все життя неграмотними селянами. Тодось Осьмачка закінчив Київський Інститут та опісля вчителював. Писати став Осьмачка ще в часи світової війни та дотепер вийшли друком три збірки його поезій: "Круча" (1922), "Скитські вогні" (1925) та "Клекіт" (1928). Крім цього багато працював поет над перекладами з чужих мов, передусім із німецької та англійської, які то мови він докладно вивчив. До Львова привіз поет із собою один примірник зробленого ним перекладу "Макбету" В. Шекспіра, виданого Державним Видавництвом України. Від 1930-го року всі твори Осьмачки заборонені та виключені з бібліотек. Від того часу почалась нагінка та арешти поета. Аж до 1941-го року тинявся поет по Україні, довгі роки просиджуючи совєтських тюрмах і лікарнях. Переслідуваний, не залишав ніколи писати й тепер привіз із собою деякі твори, що їх удалось йому заховати. Найважнішими із них — це поема в трьох частинах про петлюрівського вояка п. н. "Дума про Зінька Самгородського" та ліроепічний роман у 21-ох піснях п. н. "Чичка Свирид", якої фрагмент сьогодні друкуємо.

Львівські вісті 09.05.1942 Весняні кінні перегони у Львові

Львів, 8 травня. У неділю, 10 ц. м. на львівському перегоновому шляху на Персенківці відбудуться перші весняні кінні перегони. Ці перегони, що відбуватимуться кожної суботи й неділі, аж до 28 червня ц. р., улаштовує "Товариство Заохоти до Годівлі Коней у Львові", яке працює під керівництвом Відділу Прохарчування й Хліборобства (Абтайлюнг Ернерунг унд Ляндвіртшафт).
У перегонах візьмуть участь коні трьох державних стаєнь Дистрикту Галичина і п'ятнадцяти стаєнь з терену Генерал-Губернаторства.
У цьому сезоні відбудуться лише плоскі біги коней повної англійської, чистої арабської та англо-арабської крови й півкрови. Сума нагород переходить квоту 600.000 зол. Поміж ними найбільшу визначили: п. Генерал-Губернатор (25.000 зол.), п. Губернатор Дистрикту Галичина (20.000 зол.) і місто Львів (15.000 зол.). Це дає запоруку, що перегони стоятимуть на високому рівні й що урядові чинники прив'язують велику вагу до того роду імпрези, що має першорядне значення для годівлі коней у Генерал-Губернаторстві.
На перегонах діятиме тоталізатор, що матиме каси у Варшаві й у Львові. Тоталізатор вестиме всі роди гри. Міська каса у Марійській Галерії обслугуватиме публику від дня 10 травня, продаючи квитки, програмки, даючи інформації і т. п. Програмки можна буде купувати теж у кіосках.
Після весняних кінних перегонів Т-во Заохоти до Годівлі Коней у Львові, влаштує такі перегони ще осінню ц. р. Значення тих перегонів тим більше, що за два роки большевицької окупації годівля коней не мала селекційної проби благородних рас.

Львівські вісті 08.05.1942 На свіжу могилу Івана Охримовича

Замість фейлетону.
Тихий вітер повіває!
_________
Знай, кінець такий нам всім!
("Похорони" М. Вербицького).

І цей помер!
Ще так недавно повен житя, повен розмаху! Здається, наче ще вчора — хоча вже через ряд літ, через ряд страждань-тривог — бачив я його в заді проб хору, як виучував з "Бояном" чи "Сурмою", чи хором Святоюрської катедри якийсь твір.
...Студеним, як оці перші травневі дні, сумом повіяло по наших серцях, намоклою з дощевих сльоз тугою потягло по мурах наших музичних установ, де Покійний лише колинебудь діяв! Завторував цьому гомонові надмогильний крякіт воронняІ
Лишився тільки спогад — марний спогад! А він давить серце тягарем сірої сирітщини!
Не стало одного з нас! Одного з кращих наших друзів-співробітників!
_________
Перебігаю в своїй уяві ряд подій, відколи я пізнав Покійного. Спершу — коли около 1927 обняв я вчительську посаду в Вищім Музичнім Інституті ім. М. Лисенка у Львові — був Покійний завідателем нотного архіву згаданого заведення, а незабаром опісля обняв керму молодого мужеського хору "Сурма". Тут перше виконання Ним моєї пісні на мужеський хор "Часом я тужу за тобою" до слів теж уже покійного Богдана Лепкого — перша значніша прислуга для моєї Музи. Згодом керівництво "Львівського Бояна" й архікатедрального хору, видання збірника церковних хорів різних авторів — І безліч, безліч концертних виступів тут у Львові й у поїздках на провінцію з "Сурмою" та "Бояном" при мойому співробітництві як акомпаніятора. Тут і поїздка "Сурми" в мою рідну Рогатинщину, в Черче з концертом веселих пісень різних народностей, включно аж до Штравсового "Життя мистців". Тут і такі незабутні в історії нашого хорового руху події, як поїздки на могили Вербицького в Млинах і Матюка в Карові. А ці ювілеї Шуберта, Гендля, Баха, ці духовні концерти у Храмі св. Юра з творів Бортнянського і його сучасників.
Справжній літопис нашої дружньої співпраці — а скільки між цим і виконань різних українських музичних новин!
На вічну пам'ять записалося Його керівниче ім'я враз із звуками його "Сурми" на звукових платівках. Тепер ці платівки — наче намогильні плити.
Довелося Йому померти саме в той час, коли весь український народ торжественно святкує соті роковини народин Лисенка. Невже ж воно значуче? Хочеться вірити, що там у небесних сферах наш Великий Творець "Музики до Кобзаря" прийме нашого Покійного Друга до себе. Нехай там херувимським хорам при Божому престолі завторує теж пісня нашого рідного українського степу й вимолить нам у Всевишнього перемогу і долю!
Д-р Борис Кудрик.

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 22.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На Харківському відтинку боротьба продовжується дальше. Підкріплені сильно танками наступи ворога заломилися з величезними втратами. Знищено дальші 63 ворожі панцирні вози. Повітряна зброя дуже успішно атакувала в боях наземного війська.
Також на відтинку на південний схід від Ільменського озера відкинено ворожі наступи з великими втратами для нього.
Дев'ята протилетунська артилерійська дивізія знищила до 20 травня на харківському відтинку 107 ворожих танків.
Дев'ятдесят перший протилетунський артилерійський полк знищив 101-ий, з черги, а перший відділ дванадцятого протилетунського артилерійського полку 100-ий танк.
На Мальті вдень і вночі бомбардовано ворожі летунські майдани.
Легкі літаки пошкодили за дня перед південно-східним англійським побережжям один торговий корабель середньої величини.
За час від 11—20 травня втратила британська повітряна зброя 151 літак, з чого 36 над Середземним морем та в Північній Африці. В тому самому часі в боях проти Англії втрачено 42 власні літаки.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 21 травня. — Верховне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 20-го травня:
Сильний вогонь наших батерій спричинив у ворожих становищах на відтинку фронту Кіренайки пожежі, що тривали довгий час та поважно поширилися. Німецькі летуни збили в боях у повітрі два англійські літаки, третій літак збила наша протилетунська артилерія. Підчас налету на Бенгазі було ушкоджених кілька домів. Арабське населення мало 5 жертв. Один з наших підводних човнів не повернувся до своєї бази. Родини членів залоги повідомлено про те. Підчас бомбових атак італійських та німецьких ескадриль дійшло над Мальтою до жвавих боїв у повітрі. Від скорострільного вогню наших ловецьких літаків, що не мали ніякої шкоди, звалилися два "Спітфайри" та один "Бофайтер". На північ від Пантелєрії заатакували два ворожі ловецькі літаки один наш розвідний гидроплян. Він збив одного противника та приневолив другого завернути. Виконавши своє завдання, цей розвідний гидроплян повернувся до своєї бази.
Чункін втратив у Бірмі еліту своїх військ
ТОКІО, 21 травня. — Японський поручник Такода з пресового відділу військового міністерства промовляв у вівторок у радіо. Він заявив, що японські війська в Бірмі не лише відрізали бірманський шлях, але й одержали змогу вдарити тепер у напрямі Інану та Чункінгу. Після переможного закінчення японських операцій у Бірмі, надзвичайно зросли турботи Чункінгу. Чункін втратив у Бірмі еліту своїх змеханізованих військ. Японські війська проломилися крізь південний кордон чункінського Китаю та поставили в загрозливу ситуацію провінції Інан і Чечуан. Керманичі чункінського управління здеморалізовані втратою бірманського шляху. Ізольований з усіх сторін Чункін може очікувати катастрофи на спілку з Англією.
ЛІСБОНА, 21 травня. — Чункінсько-китайський міністр закордонних справ, Сунг відбув у Білому Домі довшу розмову з Рузвельтом на тему військового положення, ускладненого втратою Бірми та зокрема про справу допомоги воєнними матеріялами для Чункіну. Коли після конференції представники преси спитали Сунда, чи і скільки матеріяльної допомоги діставатиме Чіянкайшек з ЗДА, міністр обмежився до ляконічного ствердження, що ці справи наладнують.
ТОКІО, 21 травня. — У вівторок передполуднем відбулися у найбільшій залі Токіо збори, на яких засновано офіційно політичний Союз національної праці "Йокуман Саіїкаї". Збори почав колишній міністр хліборобства Ямазакі звідомленням про теперішне положення. Зчерги ухвалено статути, мету та постанови цього Союзу. На голову Союзу запропоновано і генерала Абе, внесок перейшов одноголосно. Опісля генерал Абе обговорив значення та завдання "Йокуман Саіїкаї". На закінчення цього святочного заснування організації промовляв ще в імени почесних гостей прем'єр генерал Тойо.

»Львівські вісті« 21.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Як повідомлено у надзвичайному звідомленні, німецькі і румунські відділи збройних сил під начальним проводом генерал-полковника фон Манштайна при співучасті сильних летунських з'єднань під командою ген.-полк. Лєра та барона фон Ріхтгофена, переслідуючи розбитого ворога, осягнули на всій ширині перешийок Керчі. Останні сильно укріплені мостові позиції по обох сторонах міста Керчі після пролому завзятого спротиву взято продовж сьогоднішньої днини приступом.
Коли спроби большевиків проломити німецькі позиції на півострові на північний схід від Феодосії і здобути знову Крим, що повторялися постійно від кінця лютого, не довели до нічого, приступила сконцентрована тут німецько-румунське армія 8-го травня до атаки. У першому наступі прорвано сильно боронені і розбудовані становища, а дальше у боях та в погоні окружено і знищено масу большевицьких сил.
Тимсамим закінчився офензивний бій і погоня, які довели до знищення 3 совєтських армій з 17 сов. дивізіями, 3 стрілецькими бригадами і 4 панцирними бригадами.
Серед високих кривавих втрат залишили большевики в німецьких руках 149.256 полонених, 258 панцирних возів, 1.133 гармат, 372 міномети, 268 танків, 3814 механічних поїздів, багато тисяч коней та непроглядну масу легкої зброї і воєнного матеріялу. Ще тільки совєтські недобитки веліли осягнути побережжя по другій стороні морського проливу.
Особливо велику участь в осягненні цієї величної перемоги мають сильні з'єднання летунської зброї, що стоять під командою ген.-полк. Лєра і барона фон Ріхтгофена. Вони підпомагали безупинно боротьбу сухопутніх відділів, розторощуючи втікаючого ворога і поборюючи його летунство. У повітряних боях втратив ворог 323 літаки. На водах півострова німецька авіяція затопила 16 кораблів, разом 13.600 брт., один виловлювач мін і 21 малих прибережних кораблів, 10 дальших кораблів середнього тоннажу сильно пошкоджено бомбами.
У районі Харкова відбито у завзятих боях нові атаки большевиків. Тут знищено знову дальші 34 ворожі танки. Підчас особливо важких хвилин у бою брала участь з успіхом летунська зброя зі з'єднаннями бойового та лікуючого летунства. Вона розбила вихідні становища большевиків і знищила або пошкодила 29 танків. Большевики втратили вчора 36 літаків. Один власний літак пропав.
На решті східного фронту власні зачіпні акції мали успіх. Поодинокі випади ворога були відкинені.
На Мальті обкинено цільними бомбами поля старту і летунський майдан Ля-Венеція.
У повітряних боях над Північною Африкою зістрілено два британські ловецькі літаки.
У бою проти Великої Британії сильніші з'єднання летунства обкинули минулої ночі розривними і запальними бамбами пристаневу область Гел при гирлі ріки Гембер. Завважено чимало пожеж. Легкі з'єднання бойових літаків бомбардували за дня з успіхом британське полудневе побережжя і фабричні споруди. На побережжі Каналу зістрілили німецькі ловецькі літаки без власних втрат з англійських ловецьких з'єднань 7 літаків типу "Спітфайр".
Британські бомбовики налетіли минулої ночі кілька разів без ніякого військового значення, на полуднево-західні області Німеччини. Вони скинули бомби переважно на мешкальні дільниці. Втрати незначні. Нічні ловецькі літаки та протилетунська артилерія струтили 11 англійських літаків.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 20 травня. — Верховне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 19 травня:
Висунені панцирні відділи та жвава артилерійська діяльність відкинули кілька сильних ворожих розвідних відділів у Кіренайці. На південний схід від Ель-Мекілі взято в полон ворожий відділ під командою старшини. Протилетунські гармати наших більших відділів збили два англійські літаки. Розвідні літаки взяли під успішний скорострільний вогонь ворожі самоходи на терені пустині. Німецькі ловецькі літаки знищили в повітряних боях над Мальтою 4 "Спітфайри". Інший літак типу "Брістоль Бленгайм", що вів завзятий двобій з одною розвідною машиною італійської фльоти, звалився на схід від острову в море. Один з наших літаків пропав.
Індійська провінція Ассан під бомбами
ТОКІО, 20 травня. — Згідно з повідомленнями з Бірми, великі ескадри японських літаків наземних військ атакували в понеділок пополудні вперше Багадурпур і Сільхар, два важні комунікаційні вузли на залізниці Індія — Чункін в індійській провінції Ассан та понищили двірці, магазини й поїзди. Зокрема поцілено один транспорт відступаючих англійських вояків на двірці у Сільхар. — Багадурпур лежить 21 км. на захід від Маніпуру, що його вже нераз обкидували бомбами японці. Сільхар лежить 100 км. на захід від Маніпуру при залізниці, що йде з Індії у гори.
ТОКІО, 20 травня. — Беручи під увагу щораз більше значення летунства в сучасній модерній війні, японське міністерство війни вирішило створити головну кватиру летунства наземних військ, що буде найвищою командною станицею над повітряними дивізіями, створеними вже 15 квітня ц. р. Шефа цієї нової головної кватири, що зачне діяти 1 червня, вибиратимуть кожночасно з-поміж генералів чи генерал-поручників; іменуватиме його безпосередньо цісар. Усі стратегічні інструкції нова головна кватира діставатиме від шефа генерального штабу. Шефові нової головної кватири будуть придані 6 вищих старшин.
ТОКІО, 20 травня. — На сьогоднішньому засіданні японський уряд вирішив поширити ще більш раду для відбудови великої Азії, що її недавно покликали до життя та до якої належать провідні політики. Передбачують іменування 10-ох нових членів ради, яка матиме 547 членів. Незабаром подадуть до відома прізвища цих нових членів ради.

»Львівські вісті« 20.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Закінчене щойно слідство виявило, що Совєти перед своєю втечею з Харкова розстріляли безправно понад тисячу політичних в'язнів або спалили їх живцем у тамошній в'язниці.
У ЗДА масово арештують московських емігрантів. Ці арешти попередив судовий процес проти одної московської емігрантки у місті Гартфорд, стейту Коннектікет. Їй закидали, що стоїть у проводі тайної московсько-революційної організації, яку американська преса називала "Організацією московських фашистів". Совєтське посольство у Вашінггоні використало цю нагоду, щоб домагатись від уряду ЗДА загальних репресій проти московської еміграції. Так і сталося.
Як повідомляють з Вашінгтону, летунська промисловість ЗДА подала до відома, що замовлені урядом на 1942-ий рік літаки можуть бути доставлені щойно в 1943-у році.
Японці очищують гори Аракан
ШАНҐАЙ, 19 травня. — Японські збройні сили, що здовж річки Чіндвін посуваються вперед, переслідуючи бритійські війська, що втікають до Індій, дійшли до міста Конті.
ТОКІО, 19 травня. — Японське летунство без власних втрат заатакувало індійське місто Інфаль, де засипало градом бомб британські війська, що втекли з Бірми.
Влучними поцілами бомб знищено кілька військових груп та самоходи, навантажені муніцією.
ТОКІО, 19 травня. — За повідомленням з бірманського фронту, японські пробоєві частини, що очищують гори Аракан від недобитків; британських військ, окружили британські змоторизовані частини, що складаються з трьох тисячів повзів та багатьох гармат. Місце окруження лежить приблизно 110 кілометрів на захід від Мандаляй.
Крім того повідомляють, що підчас цих операцій досі здобуто дві тисячі вантажних самоходів, з чого тисячу ще можна вживати. Далі здобуто 113 повзів, з чого половина ще в доброму стані та багато гармат. У тому самому часі ворог втратив тисячу двісті людей вбитими.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 19 травня. — Головне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 18 травня:
На фронті Кіренайки нормальна діяльність артилерії та розвідних частин. Летунські ескадри держав осі збили над Мальтою 5 "Спітфайрів" і одну "Кертіс", а шостий літак підпалили обстрілом покладової зброї на землі. Один з наших літаків не вернувся до своєї бази.
Дипломати із ЗДА
ЛІЗБОНА, 19 травня. — До Лізбони прибули шведським кораблем "Дротнінггольм" німецькі дипломати з Америки, що їх виміняли за дипломатів американських країн. З німецькими прибули й італійські, болгарські та мадярські дипломати з західної півкулі.
Літаки над Кримом
БЕРЛІН, 19 травня. 15 годин тривало безупинне бомбардування большевицьких становищ на Керчі з повітря. 15 годин безупинно хмари німецьких літаків різних родів і типів кружляли над большевицькими укріпленнями на Керчі, підготовляючи безпосередньо наступ німецьких панцирних частин та німецької піхоти. "Ми їх просто розчавили" — зголосив один поручник — летун командантові своєї ескадри при повороті до німецької бази. Вже раніше німецьке летунство було на всьому півострові Криму дуже активне. Досить згадати, що впродовж кількох днів збито, або знищено на тамошньому відтинку фронту аж 106 совєтських літаків. Однак все воно було дитячою іграшкою в порівнянні з наступом німецького летунства, що розпочалося досвіта 8 травня. Німецький воєнний звітодавець Рудольф Брінінг надіслав до німецьких часописів перший опис того могутнього німецького налету. Град бомб летів із неба в совєтські окопи. Водночас далі на схід німецькі ловецькі літаки загороджували шлях совєтським машинам до справжнього фронту. Гаслом німецьких летунів було недопустити ні одного совєтського літака до лінії бойового фронту. Так воно справді сталося. Ескадри німецьких літаків з таким розгоном кидалися на совєтські машини, які пробували ставляти спротив, що майже без ніяких німецьких втрат совєтські літаки буквально десятками летіли вниз горіючи. 8 травня цього року виявилась перевага німецьких літаків та німецьких летунів над совєтськими так яскраво, як ще ніколи. Вісім німецьких літаків заатакувало двадцять совєтських та збило їх до одного. В іншому місці на тому самому відтинку 16 німецьких машин знищило 25 совєтських. Ба навіть 16 німецьких машин знищило деінде 70 совєтських. Самі німецькі старшини, що робили вечором того дня підсумки летунських боїв, хапалися за голову з дива, порівнюючи цифри власних та совєтських втрат та докази власної сили та совєтської кволости.

»Львівські вісті« 19.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На півострові Керч наближається знищення останків переможеного ворога, не зважаючи на його розпучливу оборону.
В області Харкова довели наші протинаступи до танкового бою, в якому зістрілено 56 ворожих танків. Дальші 54 совєтські танки зробили. нездатними до бою атаки літаків.
На відтинку Ільменського озера вели наші летунські  з'єднання винищувальні атаки на ворожі збірні станиці і постачальні кольони.
У Ляпляндії ми здобули у наступі дальші місцевості.
У запіллі розбили мадярські війська у багатоденних боях ворожу групу, яка створилася з большевицьких банд.
У морській області Мурманська поцілили літаки бомбами 5 великих транспортних кораблів.
Над Мальтою збито 5 британських літаків.
Як це уже подавало спеціяльне звідомлення, потопили німецькі підводні човни біля східного побережжя Північної Америки, на Караїбському морі та перед устям ріки Міссісіпі 17 ворожих торговельних кораблів, разом 105.000 брт. 2 дальші кораблі були торпедами важко пошкоджені.
На англійському південному побережжі бомбардували легкі бойові літаки з добрим успіхом портові області Фолькстону і Гайстінгса. Біля голяндського побережжя пошкодили виловлювані мін і сторожеві судна у бою з британськими швидкими човнами один ворожий човен.
Над побережжям Каналу зістрілили німецькі ловецькі літаки без власних втрат 15 британських літаків.
У північній частині Північного моря атакували безуспішно сильні британські з'єднання бойових літаків крейсер "Прінц Ойген". Ці атаки відбито з важкими для ворога втратами. Крейсер і його конвой зістрілили 7, ловецькі літаки і протилетунська артилерія 22 атакуючі бомбовики. Так втратив ворог у цих спробах атакувати понад половину свого з'єднання.
Збито 3 британські бомбовики над Німецьким заливом, та 5 над західною областю Східного моря. Цим втратило британське летунство учорашнього дня і минулої ночі у своїх намаганнях атакувати німецькі морські сили і зайняті області, як теж на німецьке побережжя, разом 52 літаки. У цих боях втратили ми 2 власні ловецькі літаки, яких залогу вирятовано.
Японська перемога під Калевою
ТОКІО, 18 травня. — Бій, підчас якого розбито зовсім британські головні збройні сили, відбувся під Каловою, 250 км на північний захід від Мандаляю. За рештою британських відділів відбувається погоня. Повідомлення Головної цісарської кватири про цей бій каже, що Калева важна точка на шляху до Індії.
ТОКІО, 18 травня. — "Джепен Тайме енд Едвертайзер" стверджує у передовій статті п. н. "Добро Індії", що Вл. Британія має намір перетворити простори Індії на терен боїв, як воно трапилося в Польщі, Бельгії, Франції і на Балканах. Приявність ген. Вевеля в Індії в'яжеться з британськими плянами.
СТОКГОЛЬМ, 18 травня. — Згідно з повідомленням з Нових Дельгі, ген. Вевель по свойому прибуттю заявив, що з Бірми завернули британські війська тому, бо "англійці зогляду на японську небезпеку не можуть дальше контролювати Бенгальського заливу". З тої самої причини відділи Чунгкіну не могли вдержати Ляшія.
ТОКІО, 18 травня. — Цісарска Головна Кватира повідомляє, що японські відділи, які натискали вздовж бірманського шляху, взяли 16-го травня важну під стратегічним оглядом місцевість Танджув у провінції Юнан. В японські руки впали великі маси воєнного матеріялу.
Ультимат ЗДА до французької Мартиніки
ЛІЗБОНА, 18 травня. — Уряд ЗДА примусив власті острова Мартиніки, що лежить на американських водах, до угоди на роззброєння стаціонуючих у тамошніх портах французьких воєнних кораблів. Тому, що французькі власті того острова відділені від родинного краю на чимало тисяч кілометрів та тому, що вони не могли безпосередньо комунікуватися з французьким урядом, не могли спротивитися американській акції. Коли доручено французам ультимат, на морі появилося багато воєнних кораблів ЗДА, щоб примусити прийняти ультимат. Французам не залишилося нічого, як дозволити на роззброєння.

»Український Вісник« 17.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

У відповідь на бльокаду німецького капіталу в Зєдинених Державах Північної Америки (з островами й кольоніями включно), видав німецький уряд розпорядження, на підставі якого всі підприємства й заводи, що є власністю, або під рішаючим впливом американських горожан, переходять під німецький заряд.
В Анкарі заключено турецько-болгарський договір, що має на меті збільшити виміну товарів між обома державами.
Між Америкою та Мексико ведуться переговори в цілі якнайтіснішої господарської співпраці. Як подають деякі американські часописи, ЗДПА мають на меті створити в Мексико цілий ряд важливих для війни індустріяльних осередків.
Дня 3 травня ц. р. наладнано залізничу комунікацію між Балканом та Італією. Пущено в рух потяги, які вже знову йдуть від Туріно до Люблянів, Загребу, Білгороду, Софії та Сальонік.
Американ. прокурор Віддль заявив пресі, що американський уряд має на днях інтернувати ще 1.302 чужинців, головно горожан держав осі. Досі американці забрали в концентраційні табори 8.332 людей, в більшості італійців.
6 тисяч тон харчів прибуло на днях до Греції з Болгарії й Сербії. Дотепер розділено вже між грецьке населення понад 2 мільйони харчів, що їх одержала Греція від сусідніх країв.
Американський уряд зареквірував 2 мільйони 700 тисяч мішків, які закупила Франція в Америці ще до початку сучасної війни (1939 р.).
Австралійський парлямент відкинув проєкт уряду висилки поза територію краю австралійської міліції.
Ірляндський уряд видав розпорядок, на підставі якого вводиться примусовий побір до ірляндської національної ґвардії.
Офіційна арґентинська статистика подає, що Арґентина нараховує тепер 13 мільйонів 518.239 мешканців. У порівнянні до р. 1940 населення Арґентини зросло на 1.5%.
Ніппонська аґенція "Домеї" подала вістку, що деякі анґлійські моряки послуговуються револьворовими набоями "дум-дум".
З початком травня ц. р. запроваджено в Америці картки на деякі харчові продукти, а особливо на цукор, який обкроєно на 250 ґр. на особу тижнево.
У Мексико вибух страйк 2500 робітників, які працювали на плянтаціях цукру. Мотив — невистачальна заробітня платня.
Мексиканський уряд відкинув прийняти на свою територію 237 европейських утікачів, головно поляків і москалів, які підчас еспанської горожанської війни служили в т. з. "інтернаціональній бригаді".
За час перших трьох місяців війни ніппонці здобули впятеро більшу територію, ніж виносить територія Японії, Кореї і Формозів разом.
Бразилійці подарували урядові 270 літаків. Цей жест має улекшити бразилійському урядові вишколення військових летунів, на випадок, коли б Бразилія була примушена вступити в війну.
Французького епископа Жансона, який перебував у Чунґ-Кінґу, замордували хінські бандити.
Лондонський кореспондент шведського часопису "Афтон Тіднінґен" подає, що в Лондоні кружляють вістки, наче б американський президент Рузвелт мав у короткому часі відвідати Черчіля.
Франція визнала "де юре" Словацьку Державу.
Між Німеччиною й Румунією запроваджено знижений поштовий тариф. Всі посилки до Румунії оплачуються таксамо, як і в Німеччині.

»Львівські вісті« 17.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

В Англії створилася нова політична партія. Вона прийняла назву "Ді Пепл", себто "Нарід". Провідником нової партії є вибраний недавно опозиційний посол, Бровн. До цієї партії вступило кількох послів із лібералів, як і з поміж консерватистів. Ця нова партійно-політична організація ставить собі за завдання поборювати всяку нездарність в політиці. Іншими словами, це нова опозиційна група Черчіля.
В Японії створилась політична організація під назвою "Партія для піддержки цісарського престолу". Провідником тієї нової японської організації є генерал Абе. Основні загальні збори цієї організації відбудуться 30 травня. Головною точкою програми нової партії є зосередження політичної сили Японії, щоб по змозі найлегше та найшвидше довести до переможного кінця цієї східно-азійської війни.
Новоіменований японський посол при Ватикані, Гараджа, передав папі свої вірчі грамоти.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Після проломання завзятого опору вдерлися вчора німецькі відділи до Керчі. Місто і пристань є в наших руках.
В районі Харкова ворог продовжував свої наступи. Їх відбито в запеклому бою. Власні протинаступи були успішні. Ворог утратив досі 180 панцирних возів.
В Ляпляндії німецькі та фінські відділи відкинули ворога в тяжких лісових боях і знищили одну ворожу групу, відтяту від її сполук.
На Мурманському фронті в часі від 26 квітня до 13-го травня відбили німецькі відділи численні наступи переважаючих ворожих сил і ударемнили спроби окруження. При тому втратив ворог крім численних полонених понад 8.000 вбитими і численний воєнний матеріял. В наслідок важких втрат припинив ворог свої наступи і відступив на свої вихідні становища.
У заливі Коля знищила воздушна фльота ворожий транспортовець у 8.000 брт. Ще один великий торговельний корабель ушкоджено цільним попаданням бомби.
На Середземному морі потопили німецькі підводні човни з групи винищувачів підводних човнів одне британське сторожеве судно, як теж один конвойний корабель.
Продовжувано бомбардування летовищ на Мальті.
Перед голяндським побережжям підчас налету британських літаків на німецький конвой, зістрілили патрульні судна 5 з 8-ми атакуючих бомбардувальників. Крім того в Каналі і перед голяндським побережжям виловлювачі мін зістрілили один британський бомбардувальник і один винищувач, а два бомбардувальники зістрілила морська артилерія. В цих боях були важко пошкоджені один власний виловлювач мін і одне патрульне судно.
Слабші сили британської воздушної фльоти стверджено минулої ночі над Німецьким заливом і над данським західним побережжям. Нічні винищувачі і протилетунська артилерія збили 3, а виловлювачі мін 2 британські бомбардувальники.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 16 травня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомляє 15 травня:
У Кіренайці зудари розвідувальних частин.
З'єднання італійського й німецького летунства перевели вдень і вночі бомбові налети на летунські бази на Мальті. В повітряних боях збито 8 англійських літаків.

»Львівські вісті« 16.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Підчас привітання словацької швидкої дивізії, що вернулася зі східного фронту, голова словацької держави, отець д-р Тісо виголосив промову, у якій назвав словацьких фронтових вояків свідками остаточної перемоги, до якої причинилася і словацька армія. Словаки — казав голова держави — вважали обов'язком супроти себе й супроти інших народів Европи взяти участь у цій боротьбі. І тому Словаччина прилучилася до загального европейського походу під командою Адольфа Гітлера, щоб доказати, що вона почуває себе в новій Европі на місці, і хоче взяти участь в обороні тієї загальної батьківщини.
Згідно з найновішими підрахунками, в Осльо їздить уже деревним газом 2.500 авт. Крім цього 450 авт вживає карбіду, а 140 — електрику.
Німецька цивільна адміністрація в Литві замовила з Німеччини 7 тисяч двокорпусних плугів, які будуть роздані між селян, яким большевики знищили сільсько-господарські машини.
Керч
БЕРЛІН, 16 травня. — Німецькі бойові літаки атакували у приземному леті укріплення Севастополя та поцілили бомбами військові споруди у центрі міста, а також постачальні влаштування у пристаневій області південного заливу Севастополя.
БЕРЛІН, 15 травня. — Як повідомляє Верховне Командування Німецьких Збройних Сил, після атак німецьких бойових літаків на укріплення та пристаневі споруди в Керчі вибухли численні та великі пожежі. Також і у сусідних пристанях на південь від Керчі попали бомби у призначені цілі. Підчас налетів на корабельні об'єкти у протоці Керчі затоплено, згідно з дотеперішніми звідомленнями, п'ять вантажних кораблів, один буксир та один рибальський човен, разом 5.300 брт, та ушкоджено важко бомбами три вантажні кораблі, один транспортовець і кілька прибережних суден, загальної містоти 16.400 брт.
БЕРЛІН, 15 травня. — Як повідомляють, на середньому відтинку фронту дві німецькі сотні одного західнонімецького полку піхоти, перевели в ночі під 13-го травня успішний випад на добре розбудоване большевицьке становище. Оминувши зручно велику мінну заставу та заскочивши большевиків у становищах неприготованими, ці дві сотні знищили 40 бункрів зі залогами та пустили з вогнем великі маси бензини і пального олію. Крім кількох соток вбитих втратили Совєти в цьому бою 50 полонених, 14 скорострілів, чимало протипанцирних рушниць та іншу зброю.
На півночі східного фронту большевицькі атаки на відтинок Волхова, якими вони пробували проломати німецький перстень довкола Ленінграду, не повелися. Від 9-го березня сильні большевицькі частини наскакували у широко закроєній офензиві та серед заїлих боїв, що тривали два місяці німецькі становища. Зразкова співпраця всіх родів німецької зброї звела внівець усі ці большевицькі спроби і хоч у бій кинено чергою 10 стрілецьких дивізій, 5 стрілецьких бригад, 4 бригади повзів та з початком боїв також численні лещетарські відділи, усі вони не вдіяли нічого. За це большевики втратили в місяцях березні та квітні понад 40 тисяч вояків та 64 повзи.
Німецьке летунство спрямувало вчора свої атаки, крім атак на відступаючі ворожі війська на півострові Керчі, особливо на ворожі випади повзів в терені боїв на північ від озера Ільмен. В цій околиці розбито три большевицькі атаки вже в зародку, а німецькі бомби знищили 6 повзів та кілька дальших зробили небоєздатними.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На Криму німецько-румунські переслідувальні колони стоять безпосередньо перед Керчю, проломивши ворожий спротив на узгір'ї перед цим містом.
Бої на відтинку Харкова тривають дальше. Підчас цих боїв зістрілено дотепер 144 ворожі танки. Сильні з'єднання бойових і пікуючих літаків розбили танкові з'єднання, артилерійські становища та большевицькі постачальні колони.
На фронті річки Волхова з'єднання війська та зброї СС окружили та знищили підчас кількаденних боїв ворожу військову групу. При тому втратили Совєти 1000 полонених, більше як 3.500 вбитих, 6 танків, 119 гранатометів, 202 скоростріли та багато іншого воєнного матеріялу.
Не зважаючи на великі сніговії біля побережжя Льодового моря, розбито підчас кількаденних завзятих боїв совєтсько-російську моряцьку бригаду, що причалила до берега, та змушено її до відвороту через море. Ворог залишив поверх 2000 вбитих та велику кількість легкої і важкої зброї.
На східному фронті знищено вчора 65 ворожих літаків.
На Мальті успішно бомбардовано летунські бази та інші військові об'єкти. Німецькі й італійські винищувачі зістрілили над островом 8 британських ловецьких літаків.
У бою з одною американською ескадрою затопила вчора німецька повітряна зброя між Північним Рогом та Шпіцбергеном один крейсер кляси "Пенса-коля", 9.100 тонн, як також один есмінець. Дальше знищено один криголім, 3.000 брт. та один торговельний корабель, 2.000 брт. Один транспортний корабель, 10.000 брт. поцілено так важко, що він горів на цілій поверхні.
Крім цього у вчорашніх вечірніх годинах німецькі легкі літаки в бриючому полеті, не зважаючи на загорожі з бальонів та на завзятий протилетунський вогонь, знищили в одній пристані на південно-англійському побережжі 4 торговельні кораблі загальної містоти 7.500 брт.
Японія не хоче боротись з народами Індії
ТОКІО, 15 травня. — Так заявив японський міністр закордонних справ Того у промові в Тихоокеанському Інституті в Токіо. Японський міністр звернув увагу, що введення нового ладу у східній Азії та прогнання з неї Великої Британії — це однаковий інтерес японців, як також індійців. Японцям було б надзвичайно прикро, якби індійці проливали свою кров за те, щоб Велика Британія змогла в майбутньому продовжувати в Індії свою дотеперішню політику.
Промова японського міністра закордонних справ мала на меті ще раз переконати індійців, що Японія, наближуючись до індійських кордонів, бореться проти англійців в Індії, а не проти індійців.
Що ж торкається самого воєнного фронту на Далекому Сході, то покищо мабуть знову надходить період розмірного затишшя, як звичайно бувало в цій війні, коли кінчалася воєнна кампанія на одному відтинку фронту та не розпочалася ще на другому. Покищо йде завершування воєнної кампанії на Бірманському фронті. Всі відомості, які надходять з того фронту, займаються лише подробицями винищування решток англійських військ, які не встигли перейти на індійський Терен.

»Львівські вісті« 15.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На півострові Керч поступає дальше невсипуще переслідування розбитого ворога. Порт Керч, як теж скупчення кораблів на цих водах, обкидано успішно бомбами.
В численних місцях Донецького фронту ведуть наші відділи оборону перед переважаючими наступами великих, скріплених танками сил ворога.
На північному фронтовому відтинку власні наступальні дії увінчались місцевими успіхами. У повітряних боях зістрілено вчорашнього дня на східному фронті 84 совєтські літаки; втрачено 5 власних літаків.
Фінські повітряні бойові сили поборювали успішно кораблі в гирлі Волги.
В часі від 26 квітня до 13-го травня втратили Совєти 748 літаків, з того числа 540 в повітряних боях, 73 у вогні протилетунської артилерії та 76 літаків знищили або здобули з'єднання військ. Решту розбито на землі. В цьому часі втрачено на східному фронті 82 власні літаки.
На Мальті поцілили німецькі штурмові літаки бомбами устаткування летовищ і протилетунські позиції. У районі Середземного моря зістрілено 4 британські літаки.
На північному Атлянтійському морі заатакували німецькі підводні човни, як повідомило надзвичайне звідомлення, один конвой, що прямував до Англії, та потопили в багатоденних, важких і завзятих боях 9 кораблів, 31 тисяч брт. з цього конвою. Ще один пароплав пошкоджено торпедою.
Інші підводні човни потопили на американських водах 12 торговельних кораблів, 82 тисячі брт. і одно сторожове судно.
В цей спосіб вороже судноплавство втратило за кілька днів знову 21 кораблів, 113 тисяч брт.
У продовженні морських боїв при вході до Каналу, про початок яких повідомило звідомлення Верховного Командування Німецьких Збройних Сил з 13 травня, німецька торпедна лодка затопила ударом один британський швидкісний човен. Ще один британський швидкісний човен затонув у боротьбі з міноносцями.
Поодинокі британські бомбовики вели вчора в захисті мряки безглузді перешкоджувальні налети на західно-німецьку полосу.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 14 травня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил з 13 травня повідомляє:
На кількох відтинках Кіренайського фронту жвава взаємна діяльність артилерії. Німецькі ловецькі літаки збили три ворожі машини. Летунські та морські бази на Мальті, зокрема Ля-Валєтту атаковано безупину й бомбардовано завзято. Ловецькі літаки держав осі збили підчас завзятих боїв у повітрі 11 ворожих літаків. Один з наших літаків не вернувся до своєї бази.
Японці в Індії та в Китаю
ТОКІО, 14 травня. — У непереможному поході проти китайців японські війська стоять на терені чункінського Китаю. Вони в китайській провінції Юнан. Японці перейшли ріку Лю-Кіянг, доплив ріки Сальві. Тепер ідуть у напрямку великої китайської ріки Меконг. Скрізь подорозі зломано китайський спротив.
ТОКІО, 14 травня. — Японський уряд прийняв проєкт парляменту в справі переведення програми будови кораблів під державним наглядом. Цей плян предложать парляментові для одобрення на надзвичайному його засіданні. Виконання буде доручене одній корпорації. На тому самому засіданні уряд прийняв внесок про контролю морської риболовлі.
ТОКІО, 14 травня. — Операції в Бірмі, які в дійсності являються вже тільки очищувальною акцією, і далі розвиваються пляново. Останніми днями в районі Бгама винищено зовсім дві великі групи 200-ої китайської дивізії. Виявилося, що решта китайських військ у Бірмі, та особливо в прикордонній смузі, не має вже одностайного проводу. Китайське верховне командування не має змоги нав'язати контакт з окремими військовими групами. Це відноситься особливо до чункінських військ у південних державах Шану. Там боролася 93-та дивізія 6-ої армії, боронячи прикордонну область напроти Бірми та французького Індокитаю. Ці частини окопалися на віддалі 169 км на південний схід від Мандаляю. Підчас відступу через річку Сальвій вони нетільки знищили всі мости, але й поробили багато перешкод та замінували терен. Китайські війська 80-ої, 55-ої та 200-ої дивізії, що теж хотіли відступати через річку Сальвін, попали між ці перешкоди та японські швидкі колони, які їх переслідували. Їх вибито зовсім.
БЕРЛІН, 14 травня. — Втікаючи з Бірми війська англійського генерала Александра, прибули на індійський кордон. Недобитки англійської бірманської армії встигли, перебувши несамовиті труднощі, дійти до просмику Маніпур. Цей черговий "переможний відступ" зі своєї власної колонії, мусіли англійці заплатити втратою більшости своїх військ та виряду. Японським військам, які переслідували англійців, вдалося, кілька годин пізніше, дійти до просмику Маніпур у слід за англійцями. В області просмику дійшло між слабими англійськими останніми сторожами та японськими пробоєвими відділами до бойової зустрічі, в якій японці винищили майже зовсім слабі англійські останні відділи.
ТОКІО, 14 травня. — Для китайської частини, що має 4 тисячі вояків і замкнена у трикутнику між ріками Гуто та Фуанг і залізницею Шінете—Гсієн, почалися передсмертні судороги. Японські окружальні відділи повернули на них від досвіту сильний гарматній вогонь. З японських джерел повідомляють, що інші японські відділи, йдучи з півдня, почали наступ на замкненого ворога.