дописи

»Львівські вісті« 19.04.1942 Не пропаде ні одна українська дитина!

Оце наглядний вияв духа національної спільноти
Львів, 18 квітня.
Кожна війна несе зі собою те лихо, що викидає з рейок нормального життя і нормальних соціяльно-господарських відносин нераз цілі маси людей на поталу долі. Якщо ці люди віком старші, відважніші, більш енергійні, то якось самі дають собі раду. Гірше, коли це діти, що мають менше, як десять літ і коли війна не лиш викинула їх з хати їхніх батьків, але й самих батьків їм забрала. Таких дітей маємо тепер багато і щораз більше їх прибуває. Крім дітей, яких батьки погинули від куль або яких москалі заслали в туркестанські степи, маємо ще громади дітей, що їх залишили у нас батьки-червоноармійці. Мусимо врешті, рахуватися з жорстокою дійсністю, що в наслідок теперішніх воєнних відносин лишиться ще багато дітей без батьків. Коли до цього додамо дітей, що лишаються сиротами в наслідок природної, нормальної смерти батьків, то разом матимемо число дітей, якого, справді, покищо статистично не охоплено, але яке напевно буде потрясаючо велике.
Оці діти — це наша важлива життєва, національна проблєма. До війни, коли були нормальні господарські відносини, а таких дітей було замітно менше, ця проблєма не була пекучою і лише деякі одиниці нею займалися. Сьогодні це основно змінилося, дітей-сиріт збільшилося багатократно і ми, як національна спільнота, мусимо ними заопікуватися. А мусимо це зробити не лише з національного обов'язку, з національно-престіжевих мотивів, але й тому, що німецькі адміністраційні чинники стосують у тих справах — до речі кажучи, зовсім правильно, — принцип національної приналежности, тобто, що кожна національна група в ГГ має журитися своїми потребуючими. Практично цими справами має займатися Український Центральний Комітет, як наша найвища і керуюча установа, і поодинокі Окружні Комітети та Делегатури, як безпосередній керуючий і виконний чинник на місцях. Згадані наші установи, які у цих справах мають справді ініціятиву і деякі грошеві засоби, вже роблять і дальше будуть робити все, що з їх сторони буде можливе, щоб цю проблєму якось розв'язати, але це сьогодні, як всі бачимо і знаємо, при найліпшій волі не може бути задовільне.
Маємо по більших містах сиротинці, але їх число рішучо за мале, щоб примістити всіх, що їх направду треба десь примістити. Вони — вщерть переповнені. Та це була б ще мала біда у порівнянні зі справою прохарчування цих дітей. Приділами, що їх удержують сиротинці, годі прохарчувати дітей. Діточий організм, постійно недоживлюваний хирлявіє, нидіє, стає податний на всякі недуги. Коротко, годі сподіватися, щоб з такої дитини виріс здоровий, дужий життєрадісний чоловік. А у здоровому тілі — здорова душа. Коли, назагал, незадовільний цей стан по наших сиротинцях, — можна собі уявити, який є здоровий стан наших дітей-сиріт, що не мають ніякого захисту, ні опіки.
І тут якраз лежить суть проблеми. Ми їх усіх мусимо рятувати, помогти їм перетримати теперішні критичні часи і всіми способами, які лиш комусь піддасть його розум, енергія, сприт і особисті та місцеві обставини. Б'ємо у великий дзвін до всього українського громадянства, хто, як і чим може, — поможіть! А одночасно усім людям доброго серця і волі, яких у нас, напевно, не брак, піддаємо під увагу: Чи не було б вказане і похвальне увести у нас такий загальний звичай — приймати опущені і сирітські діти за свої. Скрізь є багато і бездітних подруж, є подружжя, що мають тільки одну дитину, є самітні старші особи, які теж раді б мати у хаті дитину, — всі вони, якщо б схотіли взяти до себе на виховання одну дитину, — зробили б, направду, благородне діло для Бога, для народу, для даної дитини і для себе! Тут, очевидно, у першій мірі рішають матеріяльні та інші особисті обставини. У кожному разі віримо в те, що такі благородні родини у нас є і вони на цей зазив відгукнуться та започаткують оцей новий шляхотний звичай.
Відворотна сторона справи, та, що відноситься до дітей, не насуває особливих труднощів. Хто зараз хотів би взяти собі дитину, хай напише письмо до Українського Центрального Комітету, Відділ Суспільної Опіки Львів, Паркштрассе 10. Письмо мусить бути заопініоване священиком-парохом і місцевим Комітетом або бодай мужем довір'я. (Хай дадуть евентуальні охочі, але ті, що керують цією справою, хочуть мати чисту совість і тому мусять мати певність про моральну вартість майбутніх прибраних батьків). Відділ С. О. У. Ц. К. негайно повідомить їх, що можуть поїхати до найближчого їм сиротинця, прим. у Перемишлі, Стриї, Львові і т. ін. і вибрати собі дитину, яку захочуть. Вибір, — Богу дякувати, — є великий, від кількамісячного немовлятка до десять і більше літ. Можна також зовсім добре усунути всякі побоювання, щоб не взяти дитину з евентуальними одідиченими моральними хибами і лихими склонностями, бо управи сиротинців ведуть "метрики" своїх вихованців і можуть подати свої об'єктивні завваги і спостереження про їх поведення і наклони. Зрештою, в разі непередбаченого у майбутньому випадку лихого поведення дитини або заснування таких матеріяльних обставин по стороні прибраних батьків, що вони не зможуть удержати дитини, то вони могтимуть зовсім просто назад її звернути. Якщо комусь залежатиме на тому, щоб дитина була здібніша від пересічної, то можна буде порадитися й учителів, які учать дитину. Взагалі мусимо повторити, що вибір є великий і буде ще більший, бо безупинно прибувають нові діти, а навіть живучі і чесні матері й батьки приносять своїх дітей, щоб їх хтось узяв, бо самі не можуть їх виховати.
Ми вже мали в недавноминулому часі й такі випадки жертвенности, що з них можемо бути горді. Оце звичайні наші робітники, що працюють в Німеччині, і самі не так-то багато заробляють, зголосили свою охоту тимчасом присилати гроші на утримання дитини а пізніше, після повороту на рідні землі, взяти собі цю дитину. Подаючи цей відрадний прояв до відома громадянству, звертаємося ще раз з новим змодифікованим зазивом до всіх, а зокрема якраз до нашого робітництва в Німеччині: Якщо хтось не може взяти дитини тепер а має намір це зробити у майбутньому, хай слідом цього першого робітника присилає гроші на удержання дитини, а пізніше її собі візьме.
Кілька тисяч дітей, яким доля відмовила радости зростати у теплому родинному гнізді, під крилами батька-матері, жде на людей доброї волі, що хотіли б їм заступити батьків і дати їм рідну хату. Між ними є багато таких малих віком, що і у прибраних батьків будуть почуватися так, як би у своїх рідних, а з другої сторони, мусимо вірити і в те, що багато із цих прибраних батьків будуть також почуватися якби зі своїми рідними дітьми.
Говорити ще сьогодні про вартість дітей і молоді для народу і про значення їх виховання, — це хіба зайве. Можемо тільки завважити, що дотеперішні політичні і господарські умовини нашого національного життя довгий час не дозволяли нам якслід використати і розвинути інколи дуже великих таланів, які у великій кількості скривалися під низькими стріхами і з великою для нації шкодою марно пропадали. А ці талани так дуже нам потрібні. Хто знає, чи комусь з прибраних батьків не пощастить віднайти і вивести у люди якийсь дрімучий талан на користь і славу нації, дитини і свою! Яку тоді матиме він сатисфакцію і нагороду за усі свої труди і жертви!
Оці зазиви звертаємо до всіх українців на наших і не наших землях, всіх, які серцем і волею почувають себе українцями, всіх, яких болить народній біль і журить народня журба: Хто може взяти на свої плечі маленьку частину майбутнього народу, хай її візьме. Через те в наглядний спосіб виявиться на зовні дух національної спільноти, як невмируща, животворна сила народу.
Д-р П. Саноцький.

»Львівські вісті« 18.04.1942 За високий рівень фахової та загальної освіти

Львів, 17 квітня.
Життєва практика виявляє у нас сьогодня недостачу фахових людей, які у теперішних умовинах могли б заповнити становища у державній і самоврядній адміністрації, у шкільництві, у кооперації та в інших установах. Це явище не є дивне, коли пригадаємо собі, в яких умовинах жили ми перед 1939-тим роком; в умовинах, що ніяк не давали змоги творити кадрів українців-фахівців. Безробіття української інтелігенції, матеріяльні злидні українського селянства, міщанства і робітництва довели до того, що чимраз менше української молоді йшло до фахових середніх і високих шкіл. Спеціяльні розпорядки колишньої польської влади намагалися недопустити до шкіл навіть тої частини нашої молоді, яка мала деяку матеріяльну можливість учитися. Були у нас і такі молоді люди, що, не маючи ніяких виглядів на працю після закінчення студій, залишали їх напівдороги. Коли додати до того стану з-перед 1939-го року ще й величезні втрати української інтелігенції, які завдали нам большевицькі окупанти за 22 місяці свойого кривавого панування в Галичині — то чи ж можемо дивуватися, що всі порожні місця в адміністрації, у шкільництві, у кооперації чи в інших установах треба обсаджувати іноді нефаховими людьми, а навіть часто й людьми без загальної освіти. Вправді, вони можуть виховатися на добрих працівників, та тільки під умовою, що будуть мати змогу докінчити свою фахову та загальну освіту на різних фахових і загально-освітніх курсах. Такі курси влаштовує вже влада для працівників самоврядування та планує перевести організацію курсів для сільсько-господарських, фінансових й інших референтів міських чи волосних управ. Крім цих курсів треба б подумати про організацію курсів для некваліфікованих учителів, яких багато прийнято до праці у шкільництві. Спеціяльні вечірні школи у більших міських осередках дають змогу поглибити загальну та фахову освіту тим людям, що вже працюють і через те не можуть ходити до звичайних шкіл. Маємо на думці спеціяльні торговельні, економічні, кооперативні та інші, ба навіть загально-освітні вечірні курси. Ті, що живуть поза такими більшими міськими осередками, у малих містечках чи селах — могли б користати із загальноосвітніх курсів з обсягу середньої школи, які вели б навчання шляхом кореспонденції, на зразок кореспонденційних курсів, що їх проводили Подєбрадський Інститут та Ревізійний Союз. Треба б подумати теж про влаштування заочної гімназії та вчительського семінара, які дали б змогу закінчити фахову і загальну освіту масам молодших людей, які з різних причин, від них незалежних, не мають змоги цього зробити шляхом правильної науки у школах. Вкінці мусимо згадати про окремі консультації, які проводили б у міських і більших сільських осередках відповідні фахівці з усіх ділянок фахової чи загальної освіти. Такі консультації дадуть змогу навіть старшим людям поглибити і поширити свою фахову та загальну освіту, користаючи з вільного від праці часу. Численні і різнородні є форми доповнення і поглиблення фахової і загальної освіти; йде тільки про те, щоб наше громадянство усвідомило собі потребу : існування таких курсів чи консультацій у нас під сучасну пору та приступило, енергійно і організовано до реагування такої важливої, сьогодні справи, якою є — дати змогу усім членам української суспільности піднятись на високий рівень фахової та загальної освіти.

»Львівські вісті« 16.04.1942 Перша Поліграфічна Школа з українською мовою навчання у Львові

Львів, 15 квітня.
У Львові відкривається перша Поліграфічна Школа з українською мовою навчання, до якої приймають учнів з покінченою 6-ою клясою совєтської школи. Вписи відбуваються при вул. Шептицьких (Штернштр.) 16.
Оце вперше шкільне заведення взяло на себе завдання вишколити поліграфічних працівників. Досі вони вишколювалися тільки практично у поліграфічних підприємствах, а своє знання доповнювали теоретично на вечірній науці для термінаторів. Очевидно, що цей спосіб вишколу був достатній, коли взяти на увагу, що поліграфія, то є друкарство і сполучені з ним галузі промислу, як хеміграфія, фотографія, ретушерство, переплетництво займає почесне місце в промислі і сповняє велике культурне завдання а саме: утривалює і масово поширює письмові та образові твори людського духа. В той спосіб вона являється могутнім двигуном культури. Вже сама праця друкаря-складача, це не механічна робота; вона вимагає не лише зручної, вправної руки і доброго ока, але також бистрого ума і знання, особливо мов. Друкареві приходиться часто розвязувати правдиві ребуси при відчитуванні нечитких рукописів авторів, інколи приходиться йому справляти недогляд автора, або коректора. Тому складачі часописів або наукових видань, які вимагають поспіху, де приходять різні мови і математичні, хемічні й ін. окремі друкарські знаки, мусять мати значний засіб інтелігенції. Сама добра техніка праці тут не вистарчає.
У ще вищому ступні відноситься це до побільшування всякого роду табель, ілюстрацій, портретів, мап і т. п. Тут потрібне знання основ хемії і рисунку а передусім дару скупленої уваги і точности в роботі, щоб уміло перевести на цинкову плиту малюнок чи рисунок автора та його чисто і вірно репродукувати.
Те саме відноситься теж до фотографії, яка вимагає також мистецького наставлення.
Переплетництво це знову не лише спосіб доброї, тривкої оправи книжок, але також свого роду мистецтво, якщо йде про добірні люксусові оправи, напр. різних пропам'ятних книг, дуже цінних видань, тощо. Вкінці до друкарства належить машиновий відділ, який вимагає знання відповідних машин і праці з ними.
Так отже, щоб стати добрим працівником поліграфічного заведення, треба перейти основний теоретичний та практичний вишкіл. Це завдання має якраз сповнити згадана школа. У ній набере молодь теоретичні відомості, відбуваючи рівночасно практичні вправи в одному з найкращих поліграфічних заведень Львова. Слід сподіватися, що наша молодь скористає з нагоди добути в розмірно короткому часі, бо підчас трьох років науки фахову освіту, що дасть їй змогу працювати в усяких поліграфічних заведеннях не лиш у краю, але й за кордоном. Це важне для нашої молоді тим більше, що в нас досі було дуже мало добрих фахівців у тій ділянці.

»Львівські вісті« 15.04.1942 Пригадка про розпорядження у справі достави молока

Львів, 14 квітня.
Прийшла весна, а з нею ціла природа почала жити своїм повним життям. Має до цього право й людина, а зокрема діти й молодь, для яких відповідна кількість поживи необхідна для розвитку. Передовсім мусять вони мати молоко, що має в собі найважніші відживні складники. Обов'язок доставки достатню кількість молока для міста має село і цей обов'язок нормує відповідне зарядження Губернатора Дистрикту Галичина, з дня 20. II. 1942. В цьому розпорядку, між іншими, постановлено:
"Недостатнє забезпечення міського населення Галичини в товщі й молоко зумовлює потребу збільшеної достави молока. Доказом достатньої продукції молока й масла є факт, що ці продукти можна набути в потайній торгівлі. Тому закликаю до суспільного освідомлення сільського населення і рівночасно я приневолений видати такий розпорядок в справі достави молока:
1. Всі сільсько-господарські заведення і заведення для плекання худоби зобов'язані негайно при дуже ощадному власному зужитті, доставити в несфальшованому стані всю кількість молока до тих молочарень, чи збірних станиць, які знаходяться в даній окрузі.
2. Якийнебудь інший продаж молока заборонений. Виріб масла у власному обсягу дозволений тільки в тих громадах, які не належать до округи, що доставляє молоко.
3. Доставець уповажнений закупити в збірному доставному пункті 10% доставленого молока у формі масла або 10% доставленого масла.
4. Годівля повним молоком в основному заборонена. Телятам можна давати повне молоко тільки в перших чотирьох тижнях від дня народження.
5. Молочними коровами слід вважати всі корови після першого теляти. Корови перед отеленням, які часово не дояться, слід вважати за корови молочні.
6. Для достави молока обов'язують такі максимальні кількості:
1 корова — 1 літра молока денно
2 корови — 2.5 літ. молока денно
4 корови — 6 літ. молока денно
5 корів — 10 літ. молока денно
Від кожної дальшої корови 2.5 літри молока денно.
7. Для успішної достави молока всі війти зобов'язані обрати спеціяльного громадського урядника, який має дбати про організацію достави молока. У всіх громадах повинні негайно бути виготовлені списки стану молочних корів окремих рільних господарств і згідно з ними слід нормувати доставу молока. Молочарні і збірні пункти для достави сметани виставляють доставцям молока відповідні потвердження відбору. Ті громади, які не належать до округи достави одної з молочарень, чи збірних пунктів для достави сметани, зобов'язані завести відповідні картотеки доставленого для урядових збірниць масла й молока. Так картотеки повинні бути найпізніше до 10 кожного місяця предложені окружному старості, в Уряді Прохарчування і Сільської Господарки (Амт фір Ернерунг унд Ляндвіртшафт). Посадник чи війт має подбати про вози для збірної достави молока й масла.
8. Провини проти цього розпорядження будуть строго покарані.

»Львівські вісті« 14.04.1942 Металь для дентистів

При Опернштр. у Львові, в подвір'ї находиться скромний верстат фірми "Цанерцтліхе Метальшайдеанштальт" (Верстат перерібки дентистичних металів). Працює там небагато людей, але це добірні фахівці у свому ділі.
Згаданий верстат — це необхідна поміч дентистам-технікам, бо тут приготовляється для них металь, з якого вони виконують всякі "корони" та інші протезні доповнення в ушкодженому узубленні. Хоч верстат приймає також всякі замовлення на направу предметів зі золота, то головне його завдання — це перерібка доставленого шляхотного і півшляхотного матеріялу, як теж приготування півшляхотного металю з доставленого матеріялу. Заведення обслугує передусім лікарів, дентистів, лічниці, військові дентистичні станиці, стоматологічні поліклініки, а також приватних клієнтів на поручення лікарів.
Лабораторія і верстат мають задовільне устаткування. В ексгавторії очищується хемічно металі (у більшості золото), а відтак стоплюється їх у печах при температурі до 1200о Ц. Таку високу температуру дає газове полум'я, яке роздувається міхом. При помочі такого звичайного пальника груда золота після кількох хвилин топиться на пливку масу у спеціяльних мисочках, зроблених з вогнетривалого матеріялу. Простиглий металь валкується на довгу, около 2 цм. широку бляшку, з якої вирізується кружки всякого калібру і з них формується корону. Інші вальці витягають золото в дроти.
Робота мусить бути дуже чиста, через те, що мається до діла з матеріялом, що все буде під хемічним діланням усякого роду складників, що находяться в харчах.

»Львівські вісті« 12.04.1942 Зразок посвяти за Велику Ідею

В річницю трагічної смерти сл. п. отамана Д-ра Ярослава Воєвідки
Львів, 11 квітня
Невже це минули двадцять два роки з того часу, коли до нас, сучасників визвольних змагань, дійшла сумна вістка про смерть сл. п. Отамана Ярослава Воєвідки?
"Комендант І. гарматнього Полку У. С. С., вбитий большевицьким комісаром 30 березня 1920 р. в Піщанці, біля стації Попелюхи, балтського повіту".
Здається, коли згадуєш про ці трагічні часи, що це було так недавно. Живі та близькі стають переживання перших місяців 1920 року: Тифом знеможена Українська Галицька Армія, змагалась за своє існування. Тисячі найкращих воїнів залишила вона на полях "Чотирокутника смерти". Сотні конали щоденно із голоду, холоду і недостачі ліків, по лічницях і в селянських садибах. Нікому не було воювати і дати відпір московсько-большевицькій навалі, що залила останні рубежі Української Республіки.
Здавалось, що ось-ось загине останнє забороло Української Республіки, загине, не розторощене ворогом, а від тифозної лихорадки.
Здавалось, що ось-ось не стане в ньому сили піднятись від удару долі.
Але живучість українського воїна перемогла.
Саме в цих найважчих часах армії, стрільці і старшини — виявили стільки духа, жертвенности, солідарности і вояцької дисципліни, що армія збереглася.
Заціліла вона завдяки тим провідним одиницям, що несли відповідальність за її долю і що були її духовими проводирами. Багато із них згинуло від ворожої зброї, чимало від тифу.
До гурту тих ідейних Провідників, що залишилися там, на родючих полях України, належить і сл. п. Ярослав Воєвідка.
Всі знали Його і Його славний перший гарматній полк У. С. С.
І всі шанували Його, як за найкращі прикмети бойового старшини, так і за Його людяну вдачу.
Не було важнішого бою, в якому не рішали б перемоги Його гармати. Львів — Чортків — Бережани — Вінниця — Христинівка — Умань — ці місця бойових подвигів Отамана Воєвідки залишаться на віки в історії змагань нації.
Зразок невичерпаної енергії, незломного характеру завзяття, посвяти за велику Ідею, посвяти до самовідречення і Його образ: мов із каменя тесане лице і вірлиний зір, заєдно спрямований у далечінь — це Отаман Воєвідка, дорогий всім сучасникам визвольних змагань Товариш Зброї.
Згинув із рук тих самих большевицьких розбишак, що двадцять два роки гнобили український нарід. Його смерть буде криваво помщена, а пам'ять про Нього передадуть сучасники своїм наслідникам.
Гн.

»Краківські вісті« 11.04.1942 Втрачений рай

Брюсель, у квітні 1942.
В колоніальному розділі Европи ця війна приносить зміни, які залишаться в історії нашого континенту подіями першорядної ваги, подіями, від яких залежить господарське та політичне майбутнє не тільки тої чи іншої европейської країни, але й цілої Европи.
Прим. втрата Голяндських Індій. Це не тільки національна катастрофа для Голяндії. Також Европа користала протягом цілих століть із казкових багацтв цього раю на землі.
Територіяльно Голяндські Індії шістдесять разів більші від їх дотеперішнього материка. Вони зі своїми тридцятьма тисячами островів обіймають десяти міліонів квадратних кілометрів і приносили 17% світової продукції чаю, 33% — ґуми, 12% — цукру, 46% — пальмової оливи, 25% — конопель, 90% — хініни, 85% — перцю, крім цього — тютюн, дерево, вуголь, каву, золото, діяманти, цинк (друге місце в світі), нафту (перше місце у цілій східній Азії) та інш. З голяндської преси довідуємося, що на чотири міліярди гульденів, інвестованих Голяндією у її колоніях (23% цілого національного майна Голяндії), кругло 80 міліонів ґульденів плило до материка у формі відсотків і дивіденд. Разом із 320 міліонами ґульденів платень, рент і доходів з плавби та торговлі, давало це річно величезну суму, бо чотириста міліонів ґульденів приходу.
Ці дані дають найкраще поняття про розміри тієї економічної втрати, яку потерпіла Голяндія, а разом з нею й Европа. Та завинив тут голяндський уряд. Так принайменше виглядає в обєктивному світлі дипломатичних дат і фактів ціла справа. У травні 1940 року японський уряд звернувся був до правління Голяндських Індій із нотою, в якій ґарантовано суверенність Голяндський Індій із нотою, в якій ґарантовано суверенність Голяндський Індій під умовою невтральности. Аж до 12 січня ц. р. Японія повторювала ці пропозиції у різних дипломатичних формах, але безуспішно, таксамо, як безуспішно японська торговельна місія оббивала пороги уряду Голяндських Індій протягом місяців.
Чи голяндський еміґраційний уряд, що поносить вину за цю трагічну втрату, був виразником волі і бажань материка — можна сумніватися. Бо відомо, що обурення на королеву і тих міністрів, які залишили з нею край, помітне. Таксамо дворічну політику еміґраційного уряду завзято критикувала голяндська преса.
І так "Альгемен Гандельсбляд" домагається національного суду над спричинниками катастрофи. Загальний тон інших часописів є більш тверезий та опанований. "Нюве Ротердамсхе Курант" вважає, що найбільшим нещастям Голяндії є не матеріяльна втрата, але втрата історичних завдань, опертих на колоніяльному посіданні. "Гет фадерлянд" підчеркує, що втрата Інзулінди ставить перед Голяндією нові історичні завдання і потребу найти собі нову ролю на европейському континенті. "Бідні і з усього ограблені стоїмо сьогодні перед Европою" — кличе провідник голяндської націонал-партії Мюстерт.
І насправді великий біль відчувають голяндці по втраченім раю. І то тим більший, що він не втишний, бо не має нічого такого чим би його заспокоїти.
Ж. Процишин.

»Краківські вісті« 10.04.1942 Між Сходом i Заходом

Київ-Львів, березень 1942.
Вже понад три місяці існує проста залізнича сполука між Києвом і Львовом. У Києві було дуже тяжко урухомити все потрібне для залізничого руху на головній київській стації. Большевики перед своєю втечею важніші устаткування повивозили, або знищили, будинки спалили, шляхи розібрали або зруйнували. Зараз по приході німецьких військ, українські залізничники, що вдалося їм переховатись у Києві, взялися енергійно до праці і вже в листопаді минулого року могли поїзди вїздити й виїздити з головної стації. Тепер провадиться тут ocовний ремонт головного двірця і з весною пічнеться відбудова побічних бyдинків.
Поїзд в напрямі Львова виїздив щодня кілька хвилин по 14 годині, але щоб попасти до вагону треба прийти на стацію найменше годину перед відїздом, бо поїзд yсe переповнений, хоча має аж кільканадцять особових вагонів.
В поодиноких переділах нашого вагону дуже тісно. Їде, очевидно, найбільше військових та урядовців. Приходить ся, часом і підчас цілої їзди з Києва до Львова, стояти. Сидяче місце в цьому поїзді — на вагу золота. Про кляси в поїзді, тепер підчас війни, немає навіть мови.
Поїзд є добре опалений і в вагоні тепло. Кожний підшукав собі найвигідніше місце і всі якось втихомирюються. Поїзд минає одну стацію за другою зовсім не зупиняючись, хіба на кілька хвилин на великих стаціях. По обох cтopoнax поїзду, серед безкраїх, снігом покритих піль, туляться зубожілі села. Тут то там видно підводу з одним конем, що його придбав наш трудолюбивий селянин вже по звільненю від большевицької неволі. За совітів селянин не міг мати свого коня, це був би кулак, а таких совіти безоглядно нищили.
Минаємо Васильків, Хвастів, — по кількагодинній їзді, наближуємось до Козятина, що все був важним залізничим вузлом. Кількадесять кільометрів перед цим містом через льокомотиву ми зупинилися на вільній дорозі, серед безкраїх українських степів. Тут подорожні збираються вечеряти. Потішаємо себе, що часник-цибуля дуже здорові, бо їх до речі на східно-українських землях не бракує, приводять скоро до порядку, і ми десь по восьмій вїзджаємо на великий двірець в Козятині. Тут довший затрим, виміна льокомотив і длявсіх подорожніх-військових тепла кава. І в цьому випадку треба собі пригадати німецький організаційний хист. Багато разів підчас тієї війни могли ми переконатися, що німецький вояк завсіди і на кожному місці має на час все те, що йому потрібне. Прийшлося нам, протягом цієї війни на сході, бути нераз прямо на фронті і тут ми всюди бачили, що відома німецька точність, організація, дисципліна, дійсно подиву гідна. Ніде й ніколи нічого не бракує, ніколи ніхто і з нічим не спізнюється! Під цим оглядом можна від німців дійсно багато дечого навчитися. Ось хоча б і з тою кавою, яку вояки дістають на стаціях. Та не тільки каву, але й їду. І то, завсіди вдень і вночі, в найлютіших мoрoзах. І ніколи не буває так, щоби комусь не вистарчило, для всіх є.
Переїджаючи опісля через Бердичів, пригадуємо собі, що це був другий Дрогобич-Борислав на українській землі, але тільки щодо численности жидів. В Бердичеві було за большевиків на все населення понад 80% жидів. У Шепетивці знов довший постій; чергова виміна льокомотив, що повинна довести нас аж до Львова. Вже над ранком переїзджаємо кордон, що відмежовує Галичину. В Бродах ще паспортова контроля і ми їдемо просто до Львовa.
Львівська головна стація — це безконкуренційно найважніша тепер стація цілої східної Европи. Майже всі поїзди, що прямують на схід з цілої Европи, переїзджають через Львів. Тут щодня, цілих 24 годин, величезний рух.
Для кожного українця, що приїзджає тепер, по довшім побуті на сході до Львова, це місто чомусь таке близьке. Може й тому, що саме цей Львів був підчас царського самодержавя, большевицького терору, тим містом, що в ньому зосереджувалось все наше культурне, політичне і господарське життя і що цей саме Львів репрезентував і обороняв наші національні змагання та бажання. І тепер якось, по приїзді зі сходу, мило перейтись вулицями галицької столиці. В порівнані з іншими українськими містами, хоча б і самим Києвом чи Харковом, і назовні ви тут бачите найбільше українського. Кожного прибулого зі сходу мило вражають хоча б оті календарі і календарці "Українського Видавницва", людина з цікавістю шукає "Краківські Вісті" чи якусь газету, щоб бодай щось довідатися про наші і загальні справи. Мали ми нагоду побачити у львівському театрі "Тріюмф прокуратора Дальського", якого автором — киянин. Були ми на Шевченківському концерті в тій же oпeрi і бачили українську поліційну школу, що її учасники якраз маширували Львовом співаючи прегарні українські пісні. Цього всього ніде в іншому місті не побачите й не почуєте. І хоч Галичина за цю свою непохитність так дорого заплатила, бо ще й тепер викопують трупи замордованих большевиками українців, всеж Львів і Галичина буде ще довго осередком і рівночасно резервуаром всього українського життя!
Юрій Таркович.

без політиkи

Львівські вісті 21.04.1942 Добрий батько

Малий фейлетон
"Паскар" Фавстин Порічин — порядна людина. Любить "жіноче оточення": кнайпу, горілку, плящину (тільки повну), закуску і всі інші тим подібні причандали. Наявним доказом його "порядности" є те, що він ще вміє рум'яніти... з сорому; найчастіше — на носі.
— Бо, пане дзєю, я скромна людина... і порядна! "Паскувати" не хочу, бо не маю грошей! — чваниться перед своїми друзями, відкорковуючи плящину чистої 45-процентової та ховаючи корок до кишені. — Так звідкіля маєш гроші? — питають його.
— Гроші? До чорта з грішми!
— Все ж таки маєш гроші, бо без грошей не можеш пити!.. — цікавляться знайомі.
— Гроші — це набута річ! Сьогодні є, завтра нема! Правда, я люблю випити, але я добрий батько!
— Добрий?.. Ха! Ха! Ха! — сміються друзі.
— Та з чого смієтеся?
— Чи ж нема з чого? Твій син має 10 років. Що йому з того, що має такого доброго батька, який кожного дня хлепче горілку?..
— Вибачте, та ви не розумієтеся? Мій синочок — маленький, але вже налоговий спортовець, а його спеціяльність — водний спорт.
— Що має це спільного з твоєю батьківською добротою і любов'ю?!
— Мушу раз-у-раз пити, щоб ще перед плавальним сезоном зробити для сина рятувальний пояс... з корків від пляшок!
— А, так?!
— А, бачите! — усміхався, ховаючи у кишеню корок з третьої зчерги плящини.
С. Каролин.

Краківські вісті 21.04.1942 Поет Тодось Осьмачка у Львові

Насправді радісною вісткою можемо поділитися з нашими читачами. Відомий український поет Тодось Осьмачка приїхав до Львова. Ще донедавна всі ми були переконані, до між жертвами кривавого большевицького терору є і Тодось Осьмачка, приятель Косинки, Єфремова, Фальківського й інших. Та на щастя доля вирішила інаше. Хоч життя Теодосія Осьмачка — це просто безпереривне пасмо терпінь і мук, це драма, насичена глибоким трагізмом.
Дня 12 квітня 1942 р., в 7-ій год. вечором, у салі Літературно-Мистецького Клюбу, відбувся улаштований Спілкою Письменників літературний вечір Тодося Осьмачки. На трибуні, в ясно освіченій салі, перед численними слухачами, що заступали всі круги українського громадянства у Львові, станув поет. Людина високого росту, з добрячим лицем, скромний, спокійний — і почав читати свої твори. В першому відділі вечора поет прочитав дві ліричні поезії: "Елегію" та "Пашпорт" і велику поему "Дума про Зінька Самгородського". В другому відділі Тодось Осьмачка прочитав три коротші поезії: "Vae victis", "Шкypa" та "Дезертир".
Гучними оплесками витали слухачі кожний із прочитаних творів. З кожного з них плив на слухачів невимовний чар поезії. Кожний піддавався безумовно чарові щирого та глибокого таланту поета. Найбільше вражіння викликала "Дума про Зінька Самгородського". Поема зложена з трьох частин, оспівує боротьбу отамана Зінька Самгородського з большевиками. Як довідуємося від поета, Українське Видавництво у Львові вирішило цю "Думу" та ще декілька ліричних поем Тодося Осьмачки випустити окремим виданням.
Вечір Тодося Осьмачки залишив на слухачах незабутній чар. Сам поет, в розмові з нами, висловився так:
— Я знав, що Львів не відкине мене, але що зустріне мене аж з такою сердечністю — я не сподівався.
Для інформації читачів подаємо дещо з життя Тодося Осьмачки. Це селянський син, родом із села Куцівка на Черкащині. Першу свою збірку поезій п. н. "Круча" видав у 1922 р., а далі в 1925 р. другий том поезій п. н. "Скитські вогні". В 1928 р. вийшов третій том поезій п. н. "Клекіт" та переклад Шекспірової трагедії "Макбет". Коли в 1930 р. почалася большевицька нагінка проти української інтеліґенції, зокрема проти письменників і мистців, твори Осьмачки викидають з усіх бібліотек, забороняють продавати та читати. Самого поета в 1933 р. арештують у м. Лянцкороні біля Камянця Подільського. Але швидко випускають з дозволом жити тільки в місті Свердловську, Одначе Осьмачка не їде туди, але пробує передістатися до Галичини. Його арештують у друге і вивозять у московську тюрму Бутирку. Тоді поет починає симулювати божевілля. Внаслідок цього попадає до Інституту ім. Сербського на обслідування. Вислід експертизи такий, що поета замикають у божевільню. Після кількох місяців усеж таки випускають на волю. Поет опинився в Україні, але знову арештований попадає тепер у божевільню в Кирилівці. Там просиджує 8 місяців, а далі, звільнений, старається скритися перед очима чекістів і працює сільським робітником. Та й це не дає йому захисту, бо його знову арештують і саджають у божевільню, цим разом уже з присудом "на віки". В цій божевільні постові довелося просидіти два роки. Вибух німецько-большевицької війни перервав пасмо його страждань. Поет опинився на волі. Спершу працює директором середньої школи в селі Тишлиці та пише, а опісля виклопотавши дозвіл, переїздить до Львова. Зі собою, окрім поезій, привіз ще незакінчений роман п. н. "Чичка Свирид".
Сподіємося, що українське громадянство не лише Львова, але й цілого краю щиро витатиме Тодося Осьмачку та своїм теплим ставленням до поета поможе йому загоїти рани і втишити пережиті терпіння, між своїми братами.
З. Т.

Краківські вісті 19.04.1942 З останніх місяців життя Миколи Мирського

Камянецький часопис "Подолянин" в числі з 1 березня ц. р. подає короткі відомости про життя М. Чирського по повороті на Батьківщину:
"Коли Поділля звільнила німецька армія, М. Чирський вернувся в листопаді 1941 р. до Камянця, якого не бачив більш 20 літ. Багато дечого тут змінилося за роки большевицького панування... Зі свояків мало хто залишився в живих, давніх знайомих не було, по большевиках залишилася страшна спадщина — одна руїна... Еміґрантські роки зруйнували здоровя М. Чирського, та не зважаючи на це, Покійний з запалом береться до культурно-національної роботи, мріючи про перевиховання земляків, на яких залишилися страшні сліди совітської неволі. Працюючи мистецьким дорадником у новоорганізованому театр ім. Шевченка, багато звертав уваги, щоб перед молодим колективом театру розкрити шляхи драматичного мистецтва в кращому розумінні слова. Одночасно працював у часописі "Подолянин" як автор виховних "Листів до любезних земляків" (під псевдонімом Ларіон Ліра) та як театральний референт.
18 лютого гурток приятелів М. Чирського вшанував скромними вечорницями 40-ліття з дня його народження. Чирський був саме за кипучою роботою: підготовляв постанову комедії "Шалапут", в якій мав грати головну ролю, обдумував актуальну комедію-сатиру на совітську інтеліґенцію, готував перевидання своєї пєси "Отаман Пісня"... А тиждень пізніше Миколі Чирського не стало.
Прикро було слухати, як ця молода ще і талановита людина говорила нераз, що бажає ще тільки на рідній землі умерти. Це бажання Покійного здійснилося, але у земляків залишився жаль по втраті людини, яка могла ще чимало зробити на українському культурно-національному полі...
*
27 лютого ц. р. відбулися похорони Покійного на кошт міської управи. В жалібним поході взяли участь священики: о. Лібацькай, о. Карашевич, о. Жолткевич і протодіякон Головатий. Було багато народу. Несено вінки від театру ім. Шевченка, від редакції "Подолянина", міської управи, окружної "Просвіти" і ін. В церкві прощальне слово виголосив О. Жолкевич, а над могилою о. Лібацький і редактор "Подолянина".
Дмитро Корбутяк.

Львівські вісті 17.04.1942 Літературний суд, його мета й завдання

Напередодні літературного суду над п'єсою К. Гупала "Тріюмф прокурора Дальського"
Літературний Суд, що його влаштовує Спілка Українських Письменників над п'єсою К. Гупала "Тріюмф прокурора Дальського" викликає живе зацікавлення серед широких кол нашого громадянства. Воно й не дивно, бо хоч ця форма обговорення й критики відома на Заході, український Львів стрічається з нею вперше.
І самозрозуміло виринають у нашого громадянства питання: Що це таке літературний суд? Чому, скажемо, замість "вечора критики", чи іншого дискусійного вечора улаштовується суд, з трибуналом, лавою присяжних, прокурором, оборонцем, возьним суду й т. д. А в слід за цим, яка мета цього суду, які його завдання?
Ви не раз і не два читали в часописах т. зв. відділ "Трибуна читача", де сірі люди висловлюють свої побажання, чи свої жалі, де словом, з трибуни, якою є часопис, говорить звичайний собі читач про речі, які може і всіх болять, чи вражають, але про які не пишеться. Саме ось такою "трибуною читача" чи "трибуною глядача" є літературний суд. Тут у першу чергу має голос публика й тільки публика. Вона, в характері "свідків", говорить на суді те, про що або замовчали, чи не доглянули фахові критики (а характерною прикметою критиків є, або щось замовчати, або чогось недоглянути!), або про що рецензенти не так написали, як треба (а характерною прикметою рецензентів є якнайбільш заплутати зовсім ясну справу). Голос на літературному суді мають тільки ті, які не є ні фаховими критиками, ні фаховими рецензентами, які не розуміються і навіть не чули про архітектоніку драми, не відрізняють ямбів від трохеїв і яким байдуже, чи на даного письменника мав вплив Бальзак, чи Ройнер Марія Рільке. Для фахівців письменства є журнали, є обговорення, є критичні вечори. Для широкої маси глядачів, призначений літературний суд. Кожний, хто бачив п'єсу (яку "судять"), читав рецензії (а з якими або погоджувався, або ні) має право тепер висловитися вповні, має право не погодитися, чи то з думкою рецензентів, чи автора. Ось і мета літературного суду. Яке його завдання? Актор грає для громади, для широких кол громадянства. Для цих же широких кол пише автор п’єсу, чи письменник свій твір. І саме приявні на суді актори, письменники чи критики віч-у-віч стрічаються з цим же широким колом громадянства, які висловлюють свої думки та свої настрої. На сторінках часописів чи журналів стрічаються критики і автори, на суді одні і другі стрічаються з голосами тих, для яких пишуть і творять.
І така творча зустріч — це поштовх для письменників, а часто-густо вказівки для критиків. Бо хай собі не думає дехто, що твір, який підпадає судові, є злий. Навпаки, кожний твір, над яким проводять суд, мусить бути настільки вартісний, щоб він зворушував громадянство, щоб він був актуальний і потрібний. А що й сонце має плями, то й літературний суд мусить мати свого прокурора.
Залишається ще одно питання: форма дискусії. Саме найцікавіша й найбільш принадна форма — це суд. Ми звикли до різних форм драми, ми бачили академічні диспути. Але у драматичній формі ми не можемо подати того, що думає широкий загал про даний твір, знову ж, для нас, сірих людей, академічна форма диспути за важка. Значить треба вибрати те, що має і театральну форму, а по своїй суті є легке й навіть веселе. А такою є форма суду. Що більше — так, як звичайний суд, головно опирається на зізнаннях свідків і після цих зізнань щойно видає свій присуд, так і літературний суд у першу чергу бере під увагу те, що говорять на суді "свідки", цебто публика, ті, що читали й ті, що бачили твір.
Ось і мета й завдання Літературного Суду над п'єсою "Тріюмф прокурора Дальського", суду, що його вперше влаштовує Спілка Українських Письменників.
Л. Н.

Львівські вісті 16.04.1942 Пам'яті Н. Нижанківського

Концерт творів композитора у Львівському радіо
Львів, 15 квітня. Два роки тому помер на еміграції, у Ліцманштадті визначний український композитор, д-р Нестор Нижанківський. Короткий життєвий шлях не дозволив композиторові запрезентувати до решти свій багатий оригінальний талант, та все ж він не лиш гідно продовжував композиторський рід Нижанківських, але й зайняв замітну позицію в історії української музики. Українське громадянство, що знало та любило Нестора Нижанківського з безчисленних концертів, публікацій та передусім з багатої та многогранної музичної та громадської діяльности, не мало змоги скласти довгу своєї вдячности Визначному Громадянинові, ні підчас похорону, ні підчас останніх двох років. Теж у цьому році, як у соті роковини з дня народження найбільшого нашого композитора, Миколи Лисенка, немає великої можливости гідно відзначити роковин смерти Нестора Нижанківського. Тому треба бути справді вдячним Львівській Радіовисильні за організацію концерту творів композитора Нестора Нижанківського. Концерт відбувся в другі роковини смерти композитора, в середу, 15-го квітня ц. р. В його програму входили: "Прелюд" і "Фуга" на українські народні теми, що їх виконана наша піяністка п. Галя Левицька. Гарно звучали дві пісні Нестора Нижанківського: "Снишся мені" до слів Богдана Лепкого та "Жита" до слів О. Олеся в ніжному ліричному виконанні п. Марії Сабат-Свірської. Справжньою окрасою програми було відоме фортепіянне тріо (Е-моль) — чи не найкращий твір композитора. Відоме нам із різних концертів і передач інструментальне тріо у складі: Роман Савицький (фортепіян), Роман Криштальський (скрипка) та Петро Пшеничка (віольончеля) відограло 2-у та 3-ю частини трія, надаючи йому своєю інтрпретацією приманливого чару. Друга частина трія на тему "Со духи праведні" робила величне враження. Концерт був, не лише скромним відзначенням пам'яті Нестора Нижанківського, але дальшим кроком до популяризації творів композитора.
(от.).

Львівські вісті 14.04.1942 Весняна офензива

Малий фейлетон
Від двох тижнів іде в мойому домі підготова до весняної офензиви.
Ніби так на око, нічого не замітно. Та мій довгий ніс добре винюхує, що от... от... зближається перший бій.
Моя дружина плентається по кімнаті, немов здетронізована королева... і мовчки... планує. Ця мовчанко найбільше мене денервує! Бо ніби знаю і не знаю... Знаю,  що щось підготовляється, не знаю, що саме, коли і в якому місці піде перший наступ.
— Серденько, скажи мені, про що тобі йде? — відважився я сьогодні спитати, керуючись засадою: "Раз козі смерть".
— Ме-е-ні-і?.. — Наївно-солодка жінка.
— Та ж не мені! — відповідаю тихо і спокійно.
— Не підноси на мене голосу! Випрошую собі! — паде перший гарматній стріл.
— Я підношу?
— А хто? Може я? Чи я взагалі маю право голосу? Чи я маю силу, щоб підносити голос? Покажи мені другу, як я... Таку загаровану, загукану, невільницю твоїх егоїстичних забаганок. Для мене ти ніколи не маєш дрібки часу і трішки грошей. Уже половина квітня, а я не маю дурного капелюха, і мій плащ уже старий... А диви, Бурбедова ще від лютого носить новий капелюх. Вербова парадує в новому демі-сезоновому плащі, хоч їх чоловіки мають багато меншу платню, як ти. Тільки я єдина все така нещаслива завдяки мойому чоловікові, — падуть щораз успішніші стріли скорострілів.
— Ага, то тобі йде про капелюх? Не розумію, як можна сьогодні думати про такі витрибеньки!..
— Ох, ти грубошкірий недотепо! — летять перші бомби тяжчого калібру.
— Ну, добре, добре!.. Куплю тобі капелюх, — починаю відворот із передніх становищ.
— Не потребую твоєї ласки! Обійдуся без неї! Дебудь на службу піду!.. Там мені сто разів краще буде, як на твойому ласкавому хлібі!.. — стріляють уже танки.
— Та ж, серденько, не роби трагедії з такої дурниці! — намагаюся ласкавим словом здержати наступ на багнети.
— Не хочу!.. Геть мені з очей! Не можу глядіти на тебе!.. А-а-а!.. — рукопашний бій шаліє уже в моїх воєнних окопах. Залишаю їх, планово відступаючи до входових дверей, а звідтіля — у першу-ліпшу кнайпу.
Весняна офензива в мойому домі почалася. Перший бій я програв.
С. Каролин.

Львівські вісті 12.04.1942 Ювілей Львівського Оперного Театру

Розмова з літературним керівником Театру, д-ром Гр. Лужницьким
Львів, 11 квітня.
8-ий день квітня був святочним днем для Львівського Оперного Театру, як теж для його численних любимців. Не цей день припала 200-ня вистава цієї нашої культурної установи. 200 вистав — може й небагато — та скільки досягнень, скільки успіхів здобула за цей час львівська сцена! Згадати б лише такі вистави, як "Кармен" чи "Пер Гінт" і справді можна бути гордим за наш Львівський Театр. Як нас інформує літературний керівник Театру, д-р Гр. Лужницький, якого відвідали ми з його кабінеті, на Львівський Театр складається, по-правді, аж чотири театри, а це: Театр драми та комедії, Оперний Театр, Театр Оперети та Балетний Театр. Усі вони співпрацюють у згоді, хоч може й не без певного співзмагання. Добірний склад акторів, власна оркестра, власний хор і, передусім, обширний театральний будинок дають змогу щораз кращому розвоєві Театру.
— Може б так, пане докторе, де-що про початки нашого Театру?
— Початки Львівського Оперного Театру рівночасні з початками нашої нової дійсности. Кожний хотів тоді бути на свойому місці. Працівники театру при допомозі тодішньої Управи міста взялись за організацією Театру. І ось проминуло кілька місяців, а вже здобув він чималі успіхи.
— Яка була перша вистава?
— Першим ішов наш старовинний "Запорожець за Дунаєм". Це, було це 19-го липня минулого року. Ставив цю виставу відомий наш театральний діяч і сеніор наших акторів Йосиф Стадник. А дотепер ця вистава йшла на нашій сцені вже. 14 разів, осягаючи за кожним разом щораз новий успіх.
— Котра з вистав мала найбільший успіх?
— Якщо взяти під увагу чисельний облік, то найбільше разів виставили ми "Циганського барона", бо аж 19 разів. І справді ця завжди жива оперета в постанові Й. Стадника мала та й ще має великий успіх у нашої та німецької публики. Не менший успіх мала вистава народної драми "Ой, не ходи, Грицю" в постанові Й. Стадника, що йшла дотепер 15 разів, "Мадам Батерфляй" у постанові В. Блавацького, що йшла 14 разів, і "Жайворонок" у постанові П. Сороки, що йшов 13 разів. Із інших вистав "Маруся Богуславка" в постанові В. Блавацького йшла 14 разів, "Батурин" у тій самій постанові — 13 разів, "Скупар" — 11 разів і т. д. Окремо взяти треба актуальну протибольшевицьку п'єсу українського київського письменника К. Гупала п. н. "Тріюмф прокурора Дальського" — в постанові В. Блавацького, що виставлялась на нашій сцені вже 15 разів, а передбачені є ще її нові вистави. Великим успіхом у глядачів тішаться дві нові вистави, що, за словами критики, є найкращими досягненнями нашого Театру: це опера "Кармен" у постанові В. Блавацького та балет "Пер Гінт" у постанові Е. Вігілева. Обі ці вистави ввійшли найпізніше в наш репертуар і тому чисельне зіставлення не може вірно схарактеризувати їх успіху.
— Ви згадували, пане докторе, про 4 театри. Котрий із них найдіяльніший?
— Це теж не проста справа. Підготова опери, чи балету вимагає більше часу, як підготова драми чи комедії. Тому й драматичний репертуар можна частіше змінювати. А в нашому репертуарі 7 драм, 3 комедії, 4 опери, 2 оперетки та 2 балети. Те саме можна сказати про акторів. Усі вони мистці у своїй ділянці, і Театр справді гордиться ними. Возьмім оперу: Л. Черних у прекрасній креації Кармени, чи Б. Поспієва як Батерфляй, чи І. Туркевич-Мартинцева, чи любимець нашої публики д-р В. Тисяк, чи І. Романовський, чи новий здобуток нашої сцени Л. Рейнарович — всі вони репрезентують високе мистецтво. Те саме в балеті. Такі імена, як В. Переяславець і О. Ярославців, мають свою вимову. А. К. Ошхамп, чи Р. Геринович, або Сугробкіна, чи І. Соколовська та Д. Нижанківська — це теж не мала причина успіхів наших балетних вистав.
— Це в більшості нові прізвища!
— І. Рубчак і Й. Стадник — це сеніори нашого Драматичного Театру. Тут ще й такі прізвища, як Л. Кривіцька, В. Блавацький, А. Совачева, Н. Лужницька, В. Левицька, А. Степова, Б. Паздрій, Ст. Крижанівський, В. Королик, І. Гірняк. Ростуть теж нові таланти, як С. Шашарівська, Б. Дичківна та інші. Окремо згадати треба оперету, в якій безперечно веде перед Ст. Стадниківна та побіч неї такі імена, як О. Кальченко, Бенцалева, Копистинська, П. Сорока, Е. Курило, Б. Левицький, В. Шашарівський... У театрі ок. 400 працівників. Ніяк про всіх говорити. Згадаю ще коротко про керівництво, що по його боці головна заслуга успіху вистав. Тут на першому плані мистецький керівник Театру В. Блавацький, що, так сказати б, надає тон Театрові і є справді його душею. Велику працю виконує музичний керівник Театру Л. Туркевич. Його заслугою існування симфонічної оркестри, про яку вже давно думали наші музичні кола. Балет має теж видатного спеціяліста — балетмайстра Е. Вігілева, що є автором обох наших балетних вистав і всіх балетних вставок в інших виставах. М. Радиш, що, вправда, не появляється ніколи на сцені, та якого прекрасні та завжди свіжі й оригінальні декорації раз-по-разу подновлямо, теж наша гордість. — Але маю ще для вас новину...
Наш Театр заангажував визначного харківського режисера, колишнього режисера світової слави Українського Театру "Березіль" за дирекції геніяльного Леся Курбаса, п. Й. Гірняка. Режисер Гірняк приступив уже до праці, та вже незабаром побачимо на львівській сцені комедію П. Куліша п. н. "Мина Мазайло" в його постанові. Крім цього до кінця сезону, що минає 30-го червня, поставить наш Театр оперетку Легара "Циганське кохання", оперу Пуччінія "Тоска" та ще одну балетну виставу, можливо, що Лисенкову.
— Скільки лиш концертів відбулось за цей час, а в усіх брали участь члени Театру!
— І концерти теж не вичерпують усієї нашої діяльности! Наш Театр недавно їздив до Станиславова з виставою "Тріюмфу прокурора Дальського" та здобув там повний успіх. Виїздитиме він теж і в майбутньому. Уривки з нашої ювілейної вистави народної драми п. н. "Ніч під Івана Купала" зфільмовано. Незабаром матимемо теж можливість відкрити балетну та драматичну школу, щоб підготовити нових кваліфікованих акторів і танцюристів. Взагалі Львівський Оперний Театр — це організація, що під кермою досвідченого директора А. Петренка прямує до щораз більшої висоти. Прапором цієї організації — розвій театрального мистецтва. І цьому прапорові всі ми непохитно вірні.

Дїло 11.04.1942 Німецькі матері в школі

Багато людей не розуміються на хатній праці, думають, що вона нудна. Большевизм назвав її "домашнім невільництвом" і висунув домагання поборювати її. Але на ділі правильно пocтaвлена і продумана хатня праця — дуже різноманітна і дає внутрішнє вдоволення. Жінка виконує її не з примусу, але з любови до свого чоловіка й дітей. Одноманітна і дрібна робота в хатньому господарстві доволі важка і її треба полегшувати, зате жінка в кожній своїй праці повинна виявляти зручність.
В Німеччині створено різні установи, щоб домашню справу матерей зробити легшою й веселішою. Одна з найважніших це т. зв. "материнські школи''. За дуже маленьку заплату, або й зовсім безплатно, кожна жінка має право ходити на різні курси. На курсах вчать як поправляти і латати одяг, як зужитковувати рештки і старі речі та як шити нові вбрання. На куховарських курсах вчаться приготовляти прості смачні страви, щоб були вони здорові і стравні.
Особливу популярність має курс плекання немовлят. Майже кожна молода німецька мати, що жде дитини, бере в ньому участь. Тут вона вчиться, як сама має заховуватись підчас вагітности, яких предметів та білизни треба новонародженій дитині, як немовлятко треба сповивати, годувати і доглядати. Всі порухи рук проробляють курсантки на ляльках таких самих розмірів і такої самої ваги, як і справжня новонароджена дитина.
Велике значіння має курс плекання здоровя. Дуже часто котресь з родини почуває себе дещо хворим, хоч кликати лікаря й не має потреби. У таких випадках дуже добре, коли господиня дому знає, як зміряти горячку, як зробити перевязку тa які вивари чи купелі можуть допомогти хворому, — особливо на селі, де часто до лікаря дуже далеко.
Дівчата і молодиці, що збираються влаштовувати собі мешкання, особливо радо беруть участь у курсі устаткування хати. Тут дають їм поради, як вибрати меблі, лямли і завіси й вони самі вчаться майструвати найпростіші деревяні речі та робити всякі ручні роботи. Світлиці в материнських школах такі притульні і так гарно устатковані, що кожній жінці дають багато спонук.
Шостий і останній курс присвячений виховним питанням. У ньому беруть участь спеціяльно ті матері, що мають малих дітей. Вони вчаться дитячих ігор і пісень та майструють дитячі іграшки з дерева і шмаття для своїх малих хлопчиків і дівчаток. Від інших доовідчених матерей та від учительського персоналу вони навчаються всього, що треба знати з усіх питань виховання дітей.
Усі ці курси ведуть досвідчені фахові сили — учительки, провідниці дитячих садків, лікарки і медичні сестри. Велика тіснота на тих курсах показує, що вони дають жінкам справді потрібне знання. Але водночас  вони причиняються до того, що німецькі жінки стають щораз здібніші, веселіші і здоровіші. Свої сили передають вони далі своїм дітям, а тимсамим і майбутньому.

Краківські вісті 10.04.1942 Проф. Кость Мацієвич

Як ми вже повідомили, 2 квітня ц. р. помер у Празі професор колишньої Української Господарської Академії і Технічно-Господарського Інституту позаочного навчання в Подєбрадах, член багатьох наукових і громадських організацій проф. Кость Мацієвич. З проф. К. Мацієвичем зійшов у могилу чільний український патріот і громадський діяч, визначний учений аґроном-економіст, політик та дипломат.
Проф. К. Мацієвич прийшов на світ 18 травня 1873 р. в с. Деремезна васильківського повіту на Київщині. Середню освіту закінчив у київській четвертій гімназії, високу — в Ново-Олександрівськім Інституті сільського господарства в 1894 р. з титулом аґронома першого ступня. В 1899—1901 р. займав посаду секретаря Полтавського Сільсько-Господарського Т-ва й виконував обовязки аґронома Полтавського Земства. Разом з О. Русовим і Л. Падалкою організував кооперативний відділ при Полтавськім С.-Г. Т-ві. На першім Всеросійськім Аґрономічнім Зїзді в Москві в 1901 р. разом з іншими українськими аґрономами підніс питання про необхідність користування аґрономами українською мовою підчас своїх праць в Україні; внесок зїзд прийняв у спеціяльній революції.
В 1901—1905 р. К. Мацієвич займав посаду губерніяльного аґронома Саратівського Земства. В 1907—1915 р. співпрацював у Харківськім Сіль.-Госп. Т-ві й був редактором його видань — "Хлібороф", "Аґрономіческій Журнал''. В цей період й К. Мацієвич відбув дві наукові подорожі за кордон до Німеччини, Австрії, Данії та Фінляндії для досліду дрібного господарства і сільської кооперації в тих країнах. У 1915 р. був обраний професором і керівником катедри с.-г. економії на високих жіночих с.-г. курсах і професором Сільсько-Господарського Інституту в Петербурзі, а в 1917 р. постійним лектором університету ім. Шанявського в Москві.
Після революції в 1917 р. К. Мацієвич переїхав до Києва до праці в Україні. Тут він брав активну участь в організації і працях Генерального Секретаріяту Земельних Справ, був головою організаційного комітету Першого Всеукраїнського Аґрономічно-Економічного Зїзду в днях 22—26. X. 1917 р. в Києві. Підчас перебування в Києві (1917—1919 р.) викладав с.-г. економію в київськім Комерційнім Інституті і в київськім Політехнічнім Інституті, на Кооперативних Курсах, що відтак перетворилися в Кооперативний Інститут ім. М. Туган-Барановського. Одночасно завідував сільсько-господарським відділом Всеукраїнського Земського Союзу, редаґував його орган — "Вістник Громадської Агрономії" та брав активну участь у Центральнім Комітеті України. З кінцем 1918 р. був головою Надзірної Ради Центрального Українського Союзу С.-Г. Кооперації — "Централу''.
На еміґрації проф. К. Мацієвича запрошено в 1923 до Української Господарської Академії в Подебрадах, де кермував катедрою с.-г. економії, політики, аґрономії, а в Українськім Технічно-Господарськім Інституті (УТГІ) адміністратором і редактором високих курсів Громадської Агрономії. Проф. К. Мацієвич написав багато наукових праць по своїй спеціяльності в українській і московській мовах.
Проф. К. Мацієвич відомий також як український культурно-громадський діяч, політик і дипломат. Ще підчас свого перебування в середніх школах у Києві брав активну участь у нелеґальних українських гуртках середньошкільників. За студентських часів був одним з ініціяторів і головою "Української Громади" в Ново-Олександрівськім Інституті. В Полтаві був активним членом "Української Громади" і з її доручення кермував гуртками молоді. За свою українську діяльність зазнав багато переслідувань від російських урядів і кілька літ вязниці.
В Україні й на еміґрації К. Мацієвич грав визначну ролю в українськім політичним житті: був членом партії українських соціялістів-федералістів, української радикально-демократичної партії, головою Українського Демократичного Клюбу в Празі, тощо. В 1918—1919 р. кілька разів вів з доручення Директорії переговори з представниками Антанти в Яссах, Букарешті, Білгороді, Одесі; був міністром закордонних справ Української Народної Республики та в 1919—1923 р. головою надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії.
Урну з тлінними останками поховане в четвер 9. квітня ц. р. В. Й. П.
Д. Миронович.

Львівські вісті 09.04.1942 Українське громадянство прощає Великого Письменника

Ще одна дорога нам могила виросла на Личаківському цвинтарі. Побіч могили Великого Каменяра та Пробудника Галицької Землі, Маркіяна Шашкевича — могила Великого Мрійника, Василя Пачовського. З великим, щирим жалем прийшлось українському громадянству відвести на вічний відпочинок цього поета й письменника, драматурга й ученого, публіциста й передусім визначного громадянина. Таких громадян-оптимістів наш народ так потребує ще й у сьогоднішній час! Тому кожну втрату відчуває воно з таким жалем і болем.
Похорон почався панахидою, що її відправив Преосвященний Йосиф в асисті ОО. каноніків Дзеровича, Куницького, д-ра Лаби, Горчинського, Лициняка, Сімовича та ОО. Василева, Назарка, Луканя і інших. Співав хор "Сурма" під управою дир. Плешкевича. — Тлінні останки Покійного винесли під звуки жалібних пісень до похоронного возу письменники: Лужницький, Нижанківський, Головко, Мартинець, Цурковський і Шаян. Похоронний похід вів прапор "Просвіти", за ним хор "Сурма", та понад двадцять священиків із єпископом д-ром Йосифом Сліпим у проводі.
Похоронний віз, прибраний дванадцятьма чудовими вінками, що на їхніх лентах у національних барвах були, між іншим, такі написи: "Письменникові-Державникові — Спілка Українських Письменників", "Великому Поетові — Український Центральний Комітет", "Мистцеві слова — Управа м. Львова", "Великому Драматургові — Спілка Українських Акторів", "Великому Письменникові-Драматургові — Оперний Театр", "Мистцеві Слова — Спілка Українських Музик" та, чи не найдорожчий, "Дорогому мужові та батькові — жінка, діти та внуки". Крім цього, звернули на себе увагу вінки від брата, братанків та письменників — звеличників Покійного Я. Цурковського та В. Шаяна. За домовиною у глибокому смутку ішла рідня Покійного, а з нею друг і товариш Покійного поет Петро Карманський. За ними представники Українського Центрального Комітету з д-ром Костем Паньківським у проводі, члени Загально-громадського похоронного Комітету з посадником міста д-ром Ст. Біляком у проводі, представники мистецьких Спілок і наукових кол, з академіками Щуратом і Возняком, представники Української Поліції з сотниками Огоновським і Продиусом, представники різних установ і кілька тисяч громадянства. Звертав на себе увагу великий порядок, що його самочинно організували та перестерігали самі учасники похоронів. Під сумний гомін дзвонів і жалібний спів хористів винесли письменники домовину Покійного над нову розкопану могилу. Як сумно лунає Воскресна Пісня над цвинтарем! В імені Українського Центрального Комітету, товаришів-письменників і всього громадянства попрощав Покійного проф. Василь Сімович. Проаналізувавши творчість Визначного Поета та звернувши спеціяльну увагу на публіцистичну діяльність Покійного, підкреслив промовець передусім його оптимізм, віру у майбутнє. Мрійника, непоправного мрійника втратили ми в особі Василя Пачовського, що зумів защепити віру у світле майбутнє нашого народу! Вічно молодий і повний надій увійшов він до історії.
Якби на підтвердження цієї живучости та повнонадійного оптимізму хор співає зворушливу пісню про Морозенка. Цієї живучости та віри шукатимемо завжди в багатій і різноманітній творчості Поета.
(от).

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 21.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 20 квітня. — Головна Кватира Збройних Сил 19 квітня повідомляє:
Обмежена діяльність розвідувальних частин та артилерії в Киренайці, де постійні несприятливі атмосферичні умови та важкі піскові урагани обмежували теж дії летунства.
Минулої ночі наші бомбардувальники знову атакували летунські бази на Мальті.
Високе відзначення
БЕРЛІН, 20 квітня. — Фюрер надав болгарському королеві Борисові Великий Золотий Хрест Ордену Німецького Орла.
Сталін вимагає третьої воєнної ради
БЕРЛІН, 20 квітня. — З Вашінгтону наспіли вісті, в яких мова про творення третьої воєнної ради аліянтів. Ця третя воєнна рада має зайнятися виключно справою рівномірности ведення війни проти Німеччини й Італії. СССР має дістати в цій раді місце і слово, бо в лондонській і вашінгтонській раді він ні місця, ні слова не мав.
Третю воєнну раду мають творити з почину Сталіна. Большевицький посол у Лондоні, Майський вимагав більшої активности Англії і ЗДА. Без тіснішої співпраці нема що надіятися на перемогу — ось тенор промови Майського.
Лондон держиться у справі воєнної ради ч. 3 ще в резерві. Але преса вже пише, що така рада — передумова другого фронту проти держав осі.
У третій воєнній раді Сталін має охоту відіграти важну ролю. Лондон і Вашінгтон навіть ставляться у деякій мірі прихильно до вимоги Сталіна. Майський і Літвінов не будуть раз-у-раз виступати перед Черчілем і перед Рузвельтом. Ці виступи Майського і Літвінова для Лондону і Вашінгтону дуже неприємні.
Що воєнна рада ч. 3 не змінить воєнного становища, ясно з нарад воєнних рад ч. 1 і ч. 2.
У Лондоні проголосили тепер якраз Моунта Беттона головнокомандувачем спільних операцій трьох родів зброї, хоч він командує вже від жовтня 1941 р. Це проголошення звернене особливо на адресу Сталіна, щоб виявити перед ним деяку активність. Рузвельтовий висланник, Гопкінс запевняв Майського, що достави для СССР з ЗДА ще надійдуть! Але Майський знає: вирішальне слово має тут англійсько-американське судноплавство, а воно, завдяки підводним човнам держав осі, раз-у-раз іде на дно моря!
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє.
На Кавказькому побережжі бомбардували німецькі бомбовики з повним успіхом пристаневі та постачальні споруди. Один великий танкер потоплено точним поцілом бомб. На південному відтинку східного фронту збили німецькі винищувачі в повітряних боях 22 літаки без жодних власних втрат.
На середньому і північному відтинку фронту заламалися по важких боях нечисленні місцеві ворожі наступи. Підчас власних наступальних дій на північному відтинку фронту знищено або здобуто по кількаденних боях на одному місці 11 гармат, як теж 50 гранатометів і скорострілів. Сильні летунські з'єднання успішно атакували підчас наземних боїв і знищили большевицькі постачальні шляхи.
На Карельському фронті на відтинку Свіру німецькі і фінські частини завдали ворогові важких втрат підчас багатоденних оборонних боїв.
На Льодовому морі потопили підводні човни при співдіянні летунства 2 ворожі кораблі, містоти 12.000 брт., в цьому один корабель-цистерну, що входили у склад конвойної валки. Три інші великі кораблі пошкоджено. Конвойні воєнні кораблі також поцілено бомбами.
В Північній Африці заламався випад британських ровідувальних загонів у Кіренайці.
На Середземному морі один німецький підводний човен сторпедував корабель, що стояв у пристані Бейруті. Інший підводний човен заатакував гарматнім вогнем електрівню в Яффі та важко її пошкодив. Німецькі підводні човни потопили знову 3 транспортові вітрильники, що належали до британської допоміжної комунікації при берегах Північної Африки.
Сильні атаки летунства, скеровані на військові споруди острова Мальта продовжувано далі. Помічено, що точні попадання бомб важкого калібру спричинили, зокрема у постачальних спорудах, сильні знищення, пожежі та експльозії. Також на летовищах острова спричинено тяжкі втрати.
Як уже подано у спеціяльному повідомленні, німецькі підводні човни потопили біля східного побережжя Півн. Америки і на Караібському морі 18 кораблів ворога, загальної містоти 131.000 брт. Один підводний човен заатакував артилерійським вогнем збірники нафти в Баленбей на острові Кюрасо, викликуючи пожежі.
Легкі німецькі бомбардувальники заатакували вчорашнього дня бомбами і бортовою зброєю фабричні споруди та кораблі біля південного побережжя Англії.
Полковник Ілефельд осягнув на східному фронті свою 85—88 перемогу в повітрі.
Підчас перемог німецьких підводних човнів біля побережжя Америки, спеціяльно визначився підводний човен під командуванням командора-лейтенанта Міцельбурга.

»Львівські вісті« 19.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Американський мінолов затоплений перед Кореджідором
ТОКІО, 18 квітня. — Підчас одного важкого японського летунського наступу на твердиню Кореджідор поцілянням бомби затоплено американський мінолов "Фінч". "Фінч" мав водовипорність 840 тонн. Його залога складалася з 72 людей.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На сході відкинено поодинокі місцеві наступи ворога. На Чорному морі німецькі бойові літаки затопили один ворожий торговельний корабель на 7 тисяч брт. На середньому та північному відтинках східного фронту власні наступальні підприняття були успішні, хоч були важкі теренові утруднення. Авіяція знищила позиції груп і танків ворога та заатакувала з успіхом відвертаючі з'єднання совєтів.
Підчас знищення одної ворожої групи, про що було вже повідомлення 16 квітня, розбито частини 33-ої совєтської армії та в багатоденних боях при 10-тьох ворожих випадах здобуто 45 місцевостей та около 1-ої тисячі бункрів. При цьому втратив ворог понад 6 тисяч полонених, 8 тисяч убитих, 160 гармат, 269 гранатометів і кулеметів, як теж 10 літаків, що їх здобула або знищила німецька піхота.
В часі від 21 березня до 10 квітня 1942 р. втратила совєтська авіяція 872 літаків, з того 631 в повітряних боях, 96 у вогні протилетунської артилерії та решту знищено на землі. В цьому самому часі власні втрати на східному фронті винесли 88 літаків.
У східній частині Середземного моря німецькі підводні човни затопили один британський есмінець на 4 тисячі брт., 6 транспортних вітрильників, як теж один озброєний пароплав.
Легкі німецькі бойові літаки атакували вдень різні портові споруди на південному англійському побережжі та з'єднання бойових літаків порт Саусгемптен, спричинивши важкі шкоди. Вчорашнього дня налетіли британські бомбовики під сильною охороною ловецьких літаків на західні окуповані полоси. Їх викрили німецькі ловецькі літаки та в завзятих повітряних боях збили 17 британських літаків, в цьому числі певну кількість 4-моторових бомбовиків. При цьому ще одна ескадра ловецьких літаків здобула на заході свою тисячну повітряну перемогу.
Вчора, у вечірних годинах невелике число британських літаків налетіло на промислові уладження в Аусбургу. Були невеликі втрати в людях і матеріялі. Протиповітряна артилерія збила 3 споміж нападаючих літаків.
Останньої ночі британські бомбовики скинули бомби на мешкальні райони в Гамбургу. Цивільне населення зазнало втрат у вбитих і пропавших. Знищено або пошкоджено ряд домів. Протиповітряна артилерія та нічні ловецькі літаки зістрілили 7 британських бомбовиків. Британська авіяція втратила вчора та останньої ночі 27 літаків.
Ляваль прем'єром, Дарлян — головнокомандувач.
БЕРЛІН, 18 квітня. — Ляваль іменований прем'єром французького уряду. Адмірал Дарлян став головнокомандуючим французьких збройних сил. Прізвищ членів французького уряду ще не знати.
У Бразилії трапилася велика катастрофа: 3 бразильські літаки згоріли у повітрі разом з 27 вояками залоги.
Єгипетський король Фарук, на авдієнцію в якого зголосився вертаючий з Індії до Лондону Кріппс тому три дні, досі не прийняв Кріппса на розмову.

»Львівські вісті« 18.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 16 квітня. — Італійське воєнне звідомлення з 16 квітня повідомляє:
На фронті Киренайки діяльність розвідувальних загонів. Дальше продовжувано бомбардувати Мальту. Німецькі винищувачі в повітряних боях збили над цим островом 17 аліянтських літаків. Підчас невдатної спроби атаки на кілька італійських кораблів в середущій частині Середземного моря німецькі конвоюючі винищувачі збили 2 англійські бомбовики.
Наради в Лондоні
БЕРН, 17 квітня. — В Лондоні відбуваються тепер англо-американські наради. У проводі американської делегації стоїть шеф американського генерального штабу Маршал.
Американські інтриги у Франції
ВІШІ, 17 квітня. — Американський посол при французькому уряді у Віші від'їде мабуть до Америки. Французькі часописи пишуть, що це стоїть у зв'язку з теперішніми внутрішньо-політичними справами у Франції. Американський посол, адмірал Лєгі, намагався встрявати у французькі справи.
На протибольшевицькому фронті
БЕРЛІН, 17 квітня. — Німецьке Інформаційне Бюро подає такі подробиці про німецькі налети на Мурманськ: 15 квітня німецькі бойові та стрімкоспадні літаки вилетіли до атаки на кораблі в пристані Мурманськ. Біля полудня літаки типу "Ю 87" виконали свої перші стрімкоспадні налети. Підчас цього налету бомба, що важила 500 кг., поцілила саму середину большевицького пасажирського корабля. Інші бомби попадали дуже близько корабля. Цей корабель величиною в 10.000 тонн в дуже короткому часі почав горіти. Залога літака завважила сильні вибухи, а в повітря вилітали розірвані на шматки частини корабля. Німецькі ловецькі літаки супроводили бойові машини, зводячи повітряні бої з большевицькими ловецькими летунами. При цьому збито один літак типу "Гаррікейн" та одну машину типу "Рата". По короткому часі ескадри німецьких стрімкоспадних літаків розпочали нові налети на Мурманськ. При цьому німецькі ловецькі літаки випередили стрімкоспадні літаки та звели повітряні бої з ворожими ловецькими машинами. З цих повітряних боїв німецькі летуни вийшли переможцями на цілій лінії. Без власних втрат вони збили три машини типу "Гаррікейн" та два большевицькі ловецькі літаки. Таким чином ловецькі літаки промостили шлях для німецьких стрімкоспадних літаків. В очайдушних, стрімкоспадних летах машини типу "Ю 87" знову засипали бомбами внутрішні споруди пристані Мурманськ, при чому поцілено два торговельні кораблі, кожний по 3 тисячі брт. Підчас пізніших розвідувальних летів стверджено що ці кораблі горіли полум’ям, яке високо вибухало вгору. Крім того знищено ще й інші портові споруди.
БЕРЛІН, 17 квітня. — Як Англія та Америка можуть допомогти Совєтам? Цим питанням цікавиться американський військовий письменник майор Жорж Філдінг Елійот. В одному американському часописі додає він, чого треба, щоб перевести висадку військ в якомусь місці Европи та щоб таким робом створити другий фронт, про який мріють большевики. Ото ж по думці американського фахівця, перекинути сухопутню армію до Европи можна лише тоді, коли мається бойові кораблі, багато кружляків та есмінців, добре зорганізовану службу міноловів з відповідною охороною, велике число транспортних кораблів з численною воєнною охороною та перевагу в повітрі. Але навіть, якби усе те мати, то ще й тоді треба рахуватися з такою німецькою обороною, такими втратами та такими несподіванками, що ввесь план "другого фронту" міг би перекинутись коміть-головою. Американський фахівець впевняв, що найкращою запорукою успіху будьякої англо-американської акції проти німців, є наступ большевиків, який спутав би німецькі сили. Іншими словами, американці вимагають тепер від большевиків того самого, чого большевики жадають від американців.
Японські війська висадилися на Панаї
ТОКІО, 17 квітня. — Японські збройні сили висадилися на острові Панай (Філіппіни). Висадка повелася добре. Японці поширюють зайнятий терен.
ТОКІО, 17 квітня. — Старшини й моряки, що в днях від 5-го до 9-го квітня брали участь в діях японської фльоти на Індійському океані проти англійських морських сил, які м. ін. розгромлено на голову, подають про ці бої такі цікаві подробиці: "Денний наказ у цей гідний уваги день, був такий: "Окружити й знищити ворожу воєнну й торговельну фльоту на висоті Калькути й Мадрасу, співдіючи з одиницями фльоти, що атакують остров Цейльон". Спрямовуючи атаку на Бенгальський залив, підплили японські ескадри до Індійського суходолу з трьох сторін. Одна частина спрямувалася на Калькуту, друга на Мадрас, врешті третя поплила в напрямі Коканади та Візаганатаму. Окрема спеціяльна ескадра дістала водночас наказ наїхати Цейльон з півдня та заатакувати Трінкомалі і Кольомбо. 5 квітня летунство фльоти дістало досвіта доручення вистартували на Кольомбо, де йому протиставились боєм різні англ. літаки. Негайно вив'язалася несамовита боротьба в повітрі, що, м. ін., тривала тільки короткий час, бо англійські машини звалювалися одна за одною в полум'ї та чорних хмарах диму. Після того японські літаки фльоти збомбардували летовище у Кольомбо, як також пристаневі й докові споруди, повертаючи чимало великих складів в руїни.
Пополудні того дня завважено 350 миль на південний захід від Цейльону два ворожі воєнні кораблі, що плили зі швидкістю 28 вузлів в західному напрямі. Це були, як опісля виявилося, англійські кружляки "Дортшаєр"— "Корнвель". Бій з ними тривав 90 мінут. Оба воєнні кораблі, що розпучливо боронилися, поцілено кількома повітряними торпедами та бомбами; вони потонули у хвилях Індійського океану.
Чергово дня досвіта вистежено велику фльоту ворожих транспортових кораблів. Японські воєнні кораблі відкрили вогонь і корабельна валка почала негайно розбігатися на всі боки. Кілька кораблів поцілених безпосередньо стрільнами, затонуло, інші пробували божевільно тікати, врешті ще інші вивісили білий прапор. Між 9-ою годиною передполуднем і 2-ою пополудні, затоплено біля Калькути 8 великих ворожих транспортових кораблів, у тому кілька кораблів-цистерн. Водночас спеціяльна формація фльоти, що діяла у центрі біля Коканади, встигла затопити 8, а ескадра, що вела бій на північ від Мадрасу, дальших п'ять кораблів.
Японське летунство фльоти перевело 9 квітня атаку на базу фльоти Трінкомалі, з якої піднялося на оборону її ледве кілька ворожих машин, у тому 2—3 типу "Свортфиш".
В дальшому ході японських дій ушкоджено важко один кружляк кляси "Ліндер" та затоплено авіоматку "Гермес", що мабуть пробувала тікати до Африки. Разом з нею пішло на дно 6 дальших торговельних кораблів, один стежний човен та один есмінець. Закінчивши ці дії, японська фльота стала єдиним володарем Індійського океану.
ТОКІО, 17 квітня. — Як повідомляє Домеї, північно-американські оборонці міста Цебу, що його 9 квітня японці зайняли після важких вуличних боїв, влаштували барикади з мішків з цукром. Коли досвіта згаданого дня явилася на висоті міста Цебу японська фльота з транспортових кораблів, американці підпалили вже у місті найважніші будівлі. Так зломавши спротив ворожих військ, які боронилися з-за валів з мішків з цукром автоматичними крісами, японці найшли зовсім спустошене місто, до якого згодом ввійшли й інші японські частини, що висадились на західному березі острова.
У Ню-Йорку відбулася пробольшевицька маніфестація. Америка відкриває свої простори для большевицької агітації.
Процес за атентат на німецького амбасадора фон Папена відбувається дальше. Переслухують обвинувачених Корнілова і Павлова. З СССР прибув окремий большевицький оборонець.
Американська торговельна фльота підлягає тепер уже команді воєнної американської фльоти. Всякий спротив буде караний згідно з воєнними приписами.
У Берліні відбувся з'їзд усіх атташе Европи.
Жиди Румунії мають продовж 30 днів здати державі чоловічий одяг, відповідно до їх заробітків. Кожний жид, якого річний заробіток перевищає 500.000 леїв має, між іншим, дати: 36 сорочок, 36 пар панчіх, 12 одягів, 12 капелюхів, 12 нагорток, 12 пар взуття та інше. Жиди, які не виконають цього розпорядку, будуть карані тюрмою від 5 до 10 років та гривною від 100.000 до 500.000 леїв.
У Лондоні большевик Майський виголосив промову підчас відкриття большевицького курсу для вчителів. Він накликав англійців "більше розуміти" большевиків, це значить — бути більше податним на большевицьку агітацію.
Лондонська преса стверджує, що четвертина англійської торговельної фльоти — індійська.

»Львівські вісті« 17.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Англійці та американці втратили продовж четвертини року поверх 2,000.000 тони корабельного тоннажу
БЕРЛІН, 16 квітня. — На хвилях етеру знову залунала вістка про нову німецьку і морську перемогу. Далеко на півночі, десь на шляху поміж Ісляндією, Шпіцбергеном та Мурманськом німецькі підводні човни затопили знову з конвойної валки два американські транспортні кораблі та один корабель-цистерну. Ще один дальший корабель ушкоджено так важко, що треба рахуватися з його втратою. Безпосередньо перед американським побережжям німецькі підводні човни затопили 12 дальших ворожих торговельних кораблів. Між ними було також 7 великих кораблів-цистерн. Разом з цими останніми осягами, німецька фльота затопила в цьому році за три з половиною місяців поверх півтора міліона ворожого корабельного тонажу. Коли додати до цього число кораблів, затоплених італійцями та японцями, то матимемо, що англійці та американці втратили корабельного тонажу на поверх 2 міліони тон. Хоч фантазія президента Рузвельта веліла йому віщувати про воєнну продукцію Америки в астрономічних цифрах, проте навіть Рузвельт не догадувався, що прийдеться мати до діла з міліоновими втратами корабельного тонажу продовж четвертини року. Очевидно, що доки та корабельні майстерні всього світу не всилі були заступити будовою нових кораблів.
Можна, здається, звернути увагу, що в останньому часі німецькі бойові звідомлення частіше згадують про атакування англо-американських валок, які пливуть до північної совєтської пристані Мурманська. Це діється тому, що полярна ніч стає вже коротша: вможливлює німецьким літакам та німецьким підводним човнам вистежувати кораблі, які везуть воєнний матеріял для совєтів, і то єдиної пристані, яка не замерзає, до Мурманська.
Всі наступи большевиків відкинено
БЕРЛІН, 16 квітня, (та) — Як поінформувало Німецьке Інформаційне Бюро з військового боку, в днях 13 та 14-го квітня в районі Свіру між озерами Ладога та Онега большевики продовжували свої наступи змінними силами. Всі наступи відкинено серед кривавих большевицьких втрат. Большевики втратили в цих боях поверх 2.000 вояків вбитими та полоненими. Дальші наступи, проводжувані большевиками на фронті в Ляпляндії, відбили в завзятих боях німецькі гірські стрільці.
Один німецький піхотний полк перевів місцевий наступ на південь від Ільменського озера. Здобуто одну совєтську валку з численними саньми.
З'єднання німецьких бойових та стрімкоспадних літаків атакували 14 квітня з видними успіхами на відтинку боїв біля Ільменського озера рухи большевицьких частин та скупчення авт. Цільними попаданнями бомб знищено большевикам велику кількість середніх та важких танків.
Інша німецька піхотна дивізія в кількадневних боях, що перекочувались сюди й туди, розбила позиції поготівля большевицьких дивізій.
На середньому відтинку фронту одне з'єднання німецьких стрімкоспадних літаків встрявало в наземні бої. З висоти 20-ти метрів стрімкоспадні літаки поборювали большевиків, які з танками вдерлися в одну місцевість. Поціленнями бомб большевики втратили багато танків та мали високі криваві жертви в людях та матеріялі. Большевики покинули місцевість, за яку боролися, залишаючи багато воєнного матеріялу.
В районі на схід від Харкова з німецьких становищ відбито совєтські наступи. Німецькі одиниці успішним обстрілом перешкодили совєтським морським одиницям в їхньому намаганні наблизитися до східного побережжя Криму.
На південному відтинку фронту та в південній частині середнього відтинка фронту день 14 квітня перейшов спокійно з огляду на те, що терен був залитий.
Оживлені дії летунства над Киренайкою
РИМ, 15 квітня. Головна Кватира Збройних Сил повідомляє:
Над Киренайкою оживлені дії летунства. Наші ловецькі літаки почали недалеко Ен Газалі бій з сильною ворожою летунською формацією, збили два літаки та скорострільним вогнем успішно заатакували ще інших 10 літа ків. Підчас англійського налету на Бенгазі, який не викликав ніяких жертв, злетів один британський літак, поцілений протилетунською артилерією.
Два наші літаки не повернулися до своїх баз.
Підчас повітряного бою над середньою частиною Середземного моря, наші ловецькі летуни знищили один англійський розвідувальний літак.
Бої над Іраваді і Сальвіном
ТОКІО, 16 квітня. — На Бірманському фронті ідуть величезні бої. Японці змогли вбити клин між британські і китайські війська на ріках Іраваді і Сальвін. Британські і китайські війська відступають на всій лінії.
ТОКІО, 16 квітня. — Від грудня взяли японці до неволі 250.000 вояків.
ТОКІО, 16 квітня. — Японське летунство армії та фльоти атакувало безупинно з добрим успіхом твердиню Корреджідор. У звідомленні з фронту про ці атаки говориться вперше про участь т. зв. "літаючих танків". З протилежного берега японська артилерія і дальше обстрілює Корреджідор. Летунські обсерватори повідомляють, що Корреджідор уявляє собою образ жахливого знищення.
ТОКІО, 16 квітня. — Японське летунство фльоти заатакувало леговища у середній та північній частині Мінданао і спричинило важкі шкоди у ворожих летунських влаштуваннях. Сильно поруйновано стартові майдани та інші влаштування, у тому військові бараки у південній частині міста Мальцібаляя. Від бомб вибухли у цих бараках великі пожежі.
ІСТАНБУЛ, 16 квітня. — За вістками з Тегерану іранський уряд зірвав на виразне британське домагання свої взаємини з Японією. Московська агенція "Тасс" стверджує, що відмова тегеранського уряду на англійське домагання зірвати з Японією була б мала як наслідок поважний конфлікт з Англією.
Японський цісар переслав генералові Кармоні гратуляційну телеграму з нагоди його нового вибору на президента Португалії.
Маршал Петен і Пер Ляваль вирішили зміну уряду. Новий французький уряд, в якому Пєр Ляваль буде, мабуть, головою уряду, а адмірал Дарлян — начальним вождем збройних сил, виступить незабаром публично.
Італійський престолонаслідник Умберто перейняв верховне командування армійських груп в середній і південній Італії та на островах, задержуючи при цьому командування піхотної зброї та задержуючи інші завдання, які він виконував досі в ділянці інспекції. Перебираючи командування, звернувся престолонаслідник Умберто з приказом до військових частин.
Також у Кубі (Америка) замітний брак бензини.
Стверджено, що американці стріляють на японців кулями "дум-дум". Ці кулі заборонені міжнародною умовою і звичайно спричинюють смерть раненого.
В Англії збирають по всіх усюдах стару гуму, бо відчувається загальний брак цього конечного для воювання засобу.
Бозе, провідник індійських націоналістів, видав нову відозву до індійського народу.
У Лондоні відкрито семинар для студій большевизму. Большевизація Англії поступає скорим кроком вперед.

»Львівські вісті« 16.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Японці поширюють свої мілітарні здобутки
ТОКІО, 15 квітня. — Упадок Корреджідора на Батаані — питання годин. Іде великий наступ японських збройних сил на твердиню.
БАНГКОК, 15 квітня. — З Калькути повідомляють, що до 14. ц. м., евакуовано з цього міста 750.000 осіб з поміж цивільного населення. Крім них мають евакуувати дальших 250.000 людей, а сама Калькута буде укріплена. З Мадрасу евакуовано досі 130.000 осіб, а дальших 170.000 має внедовзі залишити це місто. На доручення генерала Вевеля перевезено всі комунікаційні засоби у глиб краю.
ГАНКАВ, 15 квітня. — Військовий речник японських експедиційних частин у центральному Китаю повідомив у понеділок, що японські війська, які поборюють на широкому фронті у центральному Китаю відділи Чункіну, вбили в часі від 8-го грудня 1941 до кінця березня цього року, 2.640 вояків чункінських військ. Крім цього японці добули підчас цих дій велику добичу. Речник відмітив м. ін. і те, що чункінські війська піддаються в останньому часі у щораз більшому числі японцям: Так у січні піддалося 268 вояків, у лютому вже 526, а в березні аж 736, в тому декілька вищих старшин. З зізнань китайських полонених ясно, що мораль чункінських військ паде.
Успіх італійського підводного човна
РИМ, 15 квітня. — Італійське Бойове Звідомлення. Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомляє:
В Киренайці відкинено після завзятого бою сильні ворожі колони, піддержувані розвідувальними панцирними возами та артилерією. 7 панцирних возів та багато авт знищено. Взято в полон 2-ох старшин та деяку кількість мужви.
Ворог відступив у безладді, потерпівши дошкульні втрати в убитих та поранених.
Бомбові атаки летунства на військові об'єкти на Мальті, бомбардованої завзято дальше, продовжувано. З'єднання німецького та італійського летунства атакували з успіхом портові споруди в місцевостях Міккаба, Гальфар, Люка та Гудія і пошкодили важко багато літаків.
Один підводний човен, який під командуванням капітана корвети, Емілія Олівієрі, проводив операції на Атлянтійському океані, повідомив, що затопив 2 кораблі та 3 кораблі-цистерни разом на 48 тис. брт.
Наступи на сході слабнуть
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє: На сході слабнуть ворожі наступи. Тільки на деяких становищах наступав ворог більшими силами, та всюди їх відкинено. Власні наступи принесли поважні здобутки.
Наша важка артилерія обстрілювала важні споруди Ленінграду, між ними фабрику муніції. Завважено пожежі і вибухи.
Переможні наступи німецьких бойових літаків були спрямовані на портові споруди і летунський майдан у Севастополі.
У Північній Африці живі обабічні розвідці дії. Ми бомбардували успішно збірні британські скупчення механічних поїздів і летунські майдани.
У день і вночі продовжувано бомбардування військових споруд і летунських майданів на острові Мальта. При цьому знищено цільним попаданням бомб вежу радіовисильні у Рінелі. Німецькі летуни зістрілили над Мальтою і біля північно-афрнканського побережжя 9 британських літаків.
У повітряних боях над Каналом і норвезьким побережжям знищено вчорашнього дня 9 британських літаків.
Британські бомбовики налетіли минулої ночі на Західну Німеччину. Цивільне населення мало деякі втрати в убитих і ранених. Протиповітряна артилерія і нічні ловці зістрілили 10 наступаючих бомбовиків.
В Англії підвишка податку сильно дошкулює населенню.
У Бразилії брак бензини. Уряд видав відповідні зарядження.
У французькому уряді будуть незабаром проведені зміни. До участі в уряді прийде Ляваль як прем'єр.
Турецька преса коментує з вдоволенням той уступ з промови Філова, в якому він ствердив, що Болгарія буде дальше жити у приязні і згоді з Туреччиною.
Вертаючись з невдачної політичної поїздки до Індії, англійський міністр Кріппс прибув до Каїра.
Англійська інформаційна служба повідомляє, що австралійський прем'єр Кертен став міністром оборони.
Дотеперішнього англійського головнокомандувача на водах Бенгальського заливу та Індійського океану зняли з його становища та за кару відіслали на пустинний фронт. Його наступником став адмірал Джеме Замервіль.

»Львівські вісті« 15.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 14 квітня. — Італійський воєнний комунікат з 13 квітня повідомляє:
На південний схід від Мекілі німецько-італійські загони авіяції заатакували енергійно одну ворожу колону і приневолили її завернути. Підчас тієї акції німецькі винищувачі збили 6 ворожих літаків типу "Кертіс" без власних втрат.
Авіяція держав осі бомбардувала сильно портові об'єкти і летовища Мальти, причому в повітряних боях знищено 2 літаки та крім цього спричинено пожежу багатьох інших літаків на землі. Британські літаки появилися минулої ночі над Північною Італією і скинули кілька бомб, не спричинюючи шкоди ні в людях ні в матеріялі.
На Середземному морі сотник маринарки затопив із есмінця ворожий підводний човен.
На фронті в Киренайці
БЕРЛІН, 14 квітня. — Німецька протилетунська артилерія, що виконує службу в Киренайці, повідомляє про добрі успіхи своєї бойової діяльности. Батерії її, що хоронять пристані та летовища, протягом двох останніх місяців збили 27 англійських бомбовиків, а інші батерії, яких становища є коло Бенгазі, збили в останніх 10-ти днях 12 англійських бомбовиків, що пробували заатакувати це місто. Протилетунська артилерія визначилася не тільки в протилетунській обороні Киренайки, але також в наземних боях, при поборюванні наступу бритійських панцирних возів.
Японський наступ іде нестримно дальше
ТОКІО, 14 квітня. — З фронту Батааму агенція Домеї повідомляє: Тяжкі батерії японської артилерії почали обстрілювати фортецю Корреджідор, на яку впав град сталі і заліза. Одночасно японські літаки скинули на цю фортецю багатотонові бомби. Помічено великі пожежі і хмари диму.
ТОКІО, 14 квітня. — Цісарська Головна Кватира повідомляє, що головнокомандуючим японськими експедиційними збройними силами на Філіппінах іменовано генерал-підпоручника Гомму.
ТОКІО, 14 квітня. — Агенція Домеї повідомляє з Цебу, що в п'ятницю підчас зайняття міста Цебу, попав у японський полон міністр справедливости колишнього філіппінського уряду. Той міністр, що заразом виконував уряд міністра фінансів, сільського господарства та торгівлі, після зайняття Манілі втік на острів Цебу.
СТОКГОЛЬМ, 14 квітня. — Міліонове індійське місто Мадрас, на південно-східному побережжі Індії над Бенгальським заливом, буде також евакуоване. Згідно з вістками з англійських джерел, англійсько-індійський обласний уряд в місті Мадрас видав відозву до мешканців міста, в якій закликає мерщій виїздити в глиб країни.
ТОКІО, 14 квітня. — Бірманський фронт незвичайно важний. Цими днями був там самий Чанкайшек.
ТОКІО, 14 квітня. — На зайнятому Батаамі у Мерівелі найшли цілий підземний арсенал.
ТОКІО, 14 квітня. — Японські війська переслідують ворога на всіх фронтах. Під загрозою японців стоїть сьогогодні таксамо Австралія, як і Цейльон чи Калькута, чи Мандалей у Бірмі. Індія кипить і чекає японського приходу.
Військовий міністр Болгарії в новому уряді Філова видав відозву до болгарів.
У процесі проти виновників війни Франції наступить, здається, перерва. Мають притягнути до відповідальности ще інших достойників б. Франції.
Над Швайцарією перелетіли знову англійські летуни. Був протиповітряний алярм.
На основі закону про охорону болгарської нації вийшов у Болгарії розпорядок про дальшу конфіскату жидівського майна.
В Альбанії святкували вчора 3-ті роковини прилучення до Італії. В столиці Альбанії, Тірані, відбулась прилюдна маніфестація.
Англійський міністр Кріппс, який їздив до Індії шукати злагоди з Індійцями та не добився її, їде вже назад до Лондону. Як повідомила офіційна англійська агенція, він приїхав уже до пристані Карахі в західній частині Індії над Арабським морем.
Аргентинський уряд прийняв гострі заходи проти комуністичної агітації. Пороблено кілька лист, на які вписано прізвища комуністичних під'юджувачів. Вписання на одну із цих лист рівняється примусовому виселенню з краю.
За минулий тиждень затоплено 231.000 брт. британсько-американського постачального судноплавства.

»Львівські вісті« 14.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Пароплав, 10.000 брт., затонув у східній частині Середземного моря
Італійське бойове звідомлення:
РИМ, 13 квітня. — Головна Кватира Збройних Сил повідомляє з 12 квітня 1942 р.: На фронті Кіренайки оживлені дії розвідувальних частин та артилерії. Відділи армії в сутичках останніх днів знищили два літаки. Третій літак поцілений в Бенгазі протилетунською артилерією злетів на землю. Вся залога, складена з одного старшини та 5-ти підстаршин, яка врятувалася, попала в полон.
В ході успішних завзятих бомбових атак, спрямованих на об'єкти острова Мальти, німецькі ловецькі літаки збили в блискуче переведених повітряних боях 13 англійських літаків.
Біля південно-західного побережжя Сицилії примушено один ворожий літак осісти на воді. Залогу, складену з 5-ти людей, взято в полон.
Один з наших літаків завважив у східній частині Середземного моря один торговельний пароплав в 10 тисяч тон. Літак заатакував пароплав та затопив його, не зважаючи на те, що ворожі ловецькі літаки встрявали в бій.
214 торговельних кораблів затоплено в Атлянтійському океані
БЕРЛІН, 13 квітня. — Від першого виступу німецьких підводних човнів на американських водах, затоплено в Атлянтійському океані 214 ворожих торговельних кораблів з 1,452 міліонами рбт., в тому 81 танкерів.
Проф. Філов створив новий уряд
СОФІЯ, 13 квітня. — Болгарський уряд уступив. Король Борис поручив створити новий уряд дотеперішньому прем'єрові проф. Філову. У неділю виголосив проф. Філов промову, в якій заявив, що курс нового уряду буде такий самий, як попереднього.
Морд полонених
БЕРЛІН, 13 квітня. — На початку війни на заході в Абвій (Північна Франція) вимордували цивільних полонених держав осі. Обох французьких вбивників засудив тепер німецький воєнний суд на смерть. Присуд виконано.
Білітон, Цебу і Батаан — японські
ТОКІО, 13 квітня. — Відділи японської фльоти висадились на острові Цебу, що творить важливий стратегічний пункт Філіппінських островів. Їм удалося зайняти місто Аргао на східному побережжі, а також Варілі, важливий вузловий пункт на цьому острові. Японські відділи пробоєм увійшли до порту — столиці Цебу. Це місто нараховує 147 тис. мешканців і є важливим портом для перевантажування цукру, міди та тютюну. Поверхня острова Цебу виносить 4.700 км. і має коло 1/2 міл. мешканців.
ТОКІО, 13 квітня. — Острів Батаан зайнятий повністю.
ТОКІО, 13 квітня. — Японські війська висадилися і зайняли острів Білітон, на полудневий захід від Борнео.
БЕРЛІН, 13 квітня. — Британська інформаційна служба повідомила: "Британські збройні сили, що воюють на фронті Іраваді продовжують відступати на північ".
Японські війська, за повідомленням Домеї, настають на п'яти переможеним військам Чанкайшеха в долині р. Сіттанг. Таким чином японці вперше ввійшли на терен великих бірманських рафінерій нафти. Японські відділи дуже швидко усунули знищення, залишені англійцями після втечі. Японська авіяція успішно бомбардувала важливі військові об'єкти в північній Бірмі. В поближжі китайсько-бірманського кордону японські літаки збили 16 аліянтських. Евакуація бірманського населення з північної Бірми до Індії, наказана англійцями, триває.
ТОКІО, 13 квітня. — Цісарська Головна Кватира повідомляє, про утворення японського головного командування для північного Борнео.
Головнокомандуючим іменовано генерала підпоручника маркіза Тошінарі Меда.
БЕРН, 13 квітня. — Вістка про важкі втрати, що їх англійська воєнна та торговельна фльота зазнала в Бенгальському заливі, викликала велике занепокоєння в цілій Індії. Із Калькути тікає щораз більше населення.
ТОКІО, 13 квітня. — У п'ятницю японське летунство бомбардувало летовище віддалене 80 км. на схід від Бамо недалеко китайсько-бірманського кордону. Японці збили 16 ворожих машин.
Після подорожі, що тривала 19 днів, прибув літаком до Куйбишева новий американський амбасадор в Совєтському Союзі адмірал Стендлей. Цей літак — це друга машина, що від початку тихо-океанської війни з Америки прибула до Совєтського Союзу.
Шеф мадярського генерального штабу їде на кілька днів до Риму, щоб там відвідати головне командування італійської армії. Ці відвідини шефа мадярського генерального штабу відбуваються на запросини італійського уряду. Таким чином він ревізитує шефа італійського генерального штабу Уго Кабалєра, що недавно бував у Будапешті.
В Одесі відкривають італійський генеральний консулят.
В Каїро були націоналістичні заворушення проти англійців. Були атентати на міністрів і Вевеля.
Еспанський уряд рішив признавати щорічно найкращому еспанському фільмові нагороду 100.000 пезетів. За чотири найліпші еспанські фільмові манускрипти цього року розділять по 25.000 пезетів.
У Мюнхені відбудуться 1-го і 2-го вересня 54-і сходини Німецького Офтальмологічного Товариства. Після відкриття перше засідання у залі жіночої клініки на університеті.

»Львівські вісті« 12.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

На побережжі Чорного моря бомбардували німецькі літаки совєтські портові споруди і пошкодили цільним попаданням бомб 2 торговельні кораблі.
У Ляпляндії здобули німецькі гірські стрільці у купі з фінськими з'єднаннями у наступі сильно укріплену ворожу випадову базу і знищили 40 бойових становищ разом з залогою.
Біля північно-норвезького побережжя наїхав совєтський підводний човен на німецьку мінову запору.
У Північній Африці відбито на південь від Тміні британські сили. Ворог втратив велике число вояків, що попали у полон. Бойові і мисливські літаки атакували успішно британські полеві становища і збірні військові пункти у Мармариці та бомбардували пустинну залізницю і інші комунікаційні шляхи ворога.
Летунство продовжувало свої великі наступи на острів Мальта. У повітряних боях зістрілили німецькі летуни 11 британських літаків.
Як повідомило спеціяльне звідомлення, затопили німецькі підводні човни безпосередньо перед східним побережжям Америки 12 ворожих торговельних кораблів у 94000 рбт., з них 4 великі танкери.
На Каналі і біля норвезького побережжя зістрілили німецькі летуни вчорашнього дня 7 британських літаків. Із британського з'єднання бомбовиків, які минулої ночі налетіли на західну і північно-західну Німеччину зістрілили нічні мисливці і протилетунська артилерія 12 літаків.
В лондонській дільниці Файнсбері, де жив колись Ленін, стане пам'ятник Ленінові. Так повідомляє лондонський щоденник "Нюс Кронікл", забуваючи додати до цього, що це ще один доказ більше на запаморочення англійського громадянства, яке наосліп кидається в обійми большевизму.
У Злучених Державах вийшла строга заборона будувати нові мешкальні та бюрові доми. Цю заборону видав уряд воєнної продукції.
Вночі з середи на четвер була знову повітряна тривога в Гібральтарі. Прожектори даремне шукали по небі за ворожими літаками. Та яктільки прожектори погасили своє світло, чути було інтензивний скорострільний вогонь з одного літака, що летів понад Гібральтаром.
Представники аргентинської торговельної фльоти заявили ню-йоркській пресі, що аргентинські кораблі плистимуть, як і раніше плили, в повному освітленні.
Останні звідомлення з фронту на півострові Батаан однозгідно стверджують, що оборонні лінії американців в тамошньому гірському терені, японськими протинаступами всюди проломані; американці утікають, намагаючись досягнути південного шпиля півострова, щоб дістатися до острівної твердині Корреджідор. Тому теж японське летунство армії та фльоти спрямовує дуже сильні атаки на Корреджідор та кораблі на цих водах. Там і поцілено багато пароплавів. — Японці зайняли місцевості Лімаі та Лямао на південнему вершечку півострова. Захоплено багато полонених, в тому головнокомандувача 21-ої півн.-американської дивізії, одного північно-американського команданта полку та багато інших старшин. — Ворожі збройні сили створили тепер після прориву їхньої головної лінії, другу провізоричну оборонну лінію. Японські частини досягнули вже пункту, з якого можна бачити портові укріплення Марівелес на південному шпилі Батаан.
Цісарська Японська Головна Кватира видала офіційне звідомлення, що 9 квітня на водах Бенгальського заливу коло пристані Трінкомалі на східному побережжі Цейльону затоплено такі дальші англійські кораблі: одну англійську авіоматку типу "Гермеса", два кружляки типу "Бірмінгем" та "Емеральд", один есмінець та один стежний корабель. Крім цього важко пошкоджено один кружляк і 6 торговельних кораблів. У повітрі збито дальших 56 ворожих літаків. Японці втратили 10 машин.