дописи
Про польщення українських галицьких міст Львова, Перемишля, Тернополя та інших, про перетягнення службовиків та робітників на римо-католицький обряд нераз писала українська преса. Та не тільки в містах йшла полонізація. І українські села, а головно на галицькому Поділлі потерпіли чимало від польонізаційної системи колишньої Польщі. Йшло про те, щоб і тут виказати якнайбільше польського населення та якнайбільш перетягти на римо-католицький обряд. На селі, серед українського населення також вимушували зміну обряду і то різними способами. Варто, щоб наші окружні комітети, а передовсім УOK Тернополя, Чорткова, Золочева та Бережан постарались про точні дані в справі зміни метрик. Тоді на денне світло можна вивести наші втрати та їх причини.
Ось деякі дані зі села Б., віддаленого 9 кілометрів від Тернополя. В тому селі від 1920-1939 р. 100 осіб переписало метрики з греко-католицького обряду на римо-католицький обряд. Згідно з даними пароха та наших громадян в тому селі переписало метрику 20 осіб, щоб дістати на парцеляції землю; 54 при шлюбі з латинниками, в більшості жінки і то заможніші, 15 осіб перетягнув фільварок п. С., даючи їм працю, а 5 дістало службу при залізниці.
В рр. 1920—1930 найбільше перетягнув на римо-католицький обряд польський парох того села кс. Ш., пізніший парох Сокаля, який був і старостинським комісарем і мужем довір'я при парцеляції. Він уживав до цього різних способів, м. інш. при шлюбі українських дівчат з латинником вже по переписанні метрики відбирав таку присягу: "Пшисєнґам, же нєх мнє скаже Буґ, єжелі встомпєм в церкві на пруґ". І тепер ще люди тої присяги бояться і до церкви не йдуть. Навіть дитина одної такої "латиннички", хоч ходить на українську релігію, то на Службу Божу йде до костела... Багато зла в селі зробила також польська захоронка зі своїми сьострами, та польський учитель. Впливові польонізації підпали люди зі знаних українських родин і заможні. Для парцеляції переписав метрику заможний селянин села Б. п. X., якого свояк був жонатий у Празі з донькою видного нашого вченого, діяча й міністра Г.
В сусідньому селі О. переписали метрики дві доньки заможного господаря і дяка Л., виходячи за поляків, які мали більше поля ніж женихи українці. В тому самому селі переписав метрику та оженився з донькою польського залізничника і став писарем п. К., син відомого в Золочівщині діяча пос. о. К., посвояченого з родиною Барвінських, якому хрестним батьком був пок. президент Левицький.
Яким терором послуговувалася польська адміністрація при своїй польонізаційній системі супроти нашого населення по селах, може посвідчити хочби факт, що парохові села Б. о. В. більше як рік заборонювали вчити греко-католицької релігії в школі і то тому тільки, що відтягнув 4 дітей гр.-кат. обряду, щоб не ходили на римо-католицьку релігію.
Згадуючи тепер наші втрати по містах, не треба забувати сіл. Тут поворот тих, що відпали, буде легше перевести, як у містах. Треба тільки робити це розумно та доцільніше ніж досі.
А. Ч.
Відень, квітень 1943.
Академічний рік у високих школах Великонімеччини закінчився. Приходиться зробити підсумок досягнень українського студентства, що має честь і щастя користати з цих студій.
В першу чергу слід зазначити, що в минулому академічному році українське студентство на чужині може виказатися поважними осягами в праці. Численні — кінцеві дипломи, іспити, коллоквія, свідчать пpo поважне наставлення до студій і на те, що це студентство розуміє вагу хвилини й в цій ділянці вив'язується з завдань кладених на неї Батьківщиною. В цій ділянці варто підкреслити своєрідне суперництво і в висліді гордість з досягнених успіхів. Явище незвичайно позитивне й для молоді та народу першорядного значіння. Проломання лінивства, доривочної науки, душевного неспокою — помічається наглядно. Поминувши деякі прикрі явища в житті частини студентства, про що писалося недавно, молодь не тратить часу, не байдикує, але совісно вчиться.
Другим, незвичайно позитивним, явищем в житті сучасної студіюючої молоді, є факт повного занику партійницької гризні, сварок, непорозумінь. Русло студентського життя прибрало спокійний але рішучий напрямок і заповнилося всеціло радісним сприйманням життя та творчою працею. Це слід підкреслити окремо. Причин цього стану слід добачатися в зовнішніх, але й не менше внутрішніх передумовах. Сьогоднішнє українське студентство головно краще навчилося розрізняти суттєве від побічного, важне від менше важного. Випливом цього є теж співпраця й однозгідність студентських централь і опіка КоДУС-у. Стипендійна акція має теж великий вплив на цю одноцілу поставу студентства. Воно знає, що ним опікуються, про нього дбають та почуває в собі відповідальність за довір'я покладене на нього. Це є завдатком і тісної співпраці з іншими організаціями, гол. УHO, яке має в студентстві своїх найактивніших членів, дальше постійна й поважна участь в національних збірках на полонених та робітників, що відбувається інколи коштом власного відпочинку, а то й недіспаних ночей.
Третім позитивним явищем — це зрозуміння ваги поширення українського доброго імени серед чужинців, і не лише в рямцях репрезентаційних вечорів чи концертів, але й особистими зв'язками, дружбою, товаришуванням, значить безпосереднім, і не менше успішним способом. Бо приватна розмова, культурна поведінка, доказ товариськости — дають часами більшу (й тривалішу) користь, ніж всілякі офіційні збори, покази танків чи продукції хорів і т. д.
У зв’язку з кінцем академічного року, ще кілька слів про стипендистів і не стипендистів. Загально вкорінилася серед студенства думка, що тільки стипендисти зобов'язані здавати точно іспити і працювати суспільно. Стипендистів вважається за сіль студентства, на плечах якого має спочивати ввесь тягар суспільної діяльности. Такий погляд неслушний. Стипендія — це в першу чергу відзначення і допомога здібним, хоч і часто матеріяльний чинник грає тут немалу ролю, та це не значить, що цей, що має щастя діставати успішну допомогу від батьків звільнений від обов'язку совісно працювати і звільнений від відповідальности перед власним народом. Погляд, мовляв, можу чинити, як мені бажається, бо я не стипендист, маю власні гроші — фальшивий і невірний. Ці гроші, що їх нестипендисти дістають від власних батьків є таким же національним грошем, як і стипендії КоДУС-а. І вони пливуть з праці в Батьківщині, з заробітку в українських установах, від українських людей. Це також національний гріш, якого не вільно вживати на надто гуляще життя. Це деморалізація інших і стипендисти, що інколи з трудом в'яжуть кінці разом, не можуть не дивитися на таких без огірчення.
Закінчуючи ці рядки хочеться ствердити, що в сучасному житті студенства позитивні явища щораз чіткіше набирають загального характеру та що ця частина, якій на серці добро загальне в боротьбі з негативними явищами вийде переможно. І було б зле, якщо було би лише зло, так, як ніколи не буде лиш добра. Позитивне й негативне завсіди в парі — річчю студентства котре з них переможе. Ми віримо, що позитивне. Бо так мусить бути. Бо цього вимагає наша неспокійна доба.
М. Дольницький.
(Думки після перепису населення).
Перепис населення з 1. березня 1943 р. буде мати історичне значіння. Це вперше в нашій історії ми мали змоги брати активну участь при списуванні населення і вперше зневтралізований вплив ворожих нам чинників, які старалися різними способами змінити в свою користь правдивий образ стану і складу населення на наших землях. Нарешті, бодай на західних частинах просторів заселених українцями, будемо мати правдиву статистику національного складу населення і будемо могли задокументувати 10 правду. Тут, на цьому прикладі наочно кожний українець міг переконатися про велике значення статистики і її ролю, яку вона тепер відограє в суспільному житті кожного модерного суспільства. Власне в добу плянового господарства не можна собі просто подумати без статистики суспільного життя і цих пару рядків присвячено тому, щоб виразніше усвідомити громадянству значіння тієї науки.
Перебудова нашого суспільного життя полягає на концентруванні проводу та пляновому проводженні всякої суспільної роботи. Тут необхідно проводові знати, якими силами він в кожній ділянці диспонує, чисельно охопити всі осяги та недотягнення і чисельно шукати можливостей поправи та розросту нашого суспільного життя. Лише маючи числові дані про стан якоїсь ділянки суспільного життя — прим. про стан безробіття, промислу, земельної справи ітд., може провід зорієнтуватися в загальному напрямі розвитку і відповідно на те реаґувати. Бо власне одно з прав статистики вчить, що поодинокі явища видаються відокремленими і припадковими, але зібрані в більшій кількості виказують певну правильність і упорядковану цілість. З неї можна вже до деякої міри вичитати причину даного явища і його можливий дальший хід-розвиток і відповідно до цього на нього впливати. Тому статистика — хоч і виглядає на дуже суху науку — є в дійсності одною з найбільше живих і життєвих наук. Вона тісно зв'язана з політичним життям і т. зв. статистична політика знана нам добре з гіршої сторінки ще з польських часів. Статистика відзеркалює життя, вже це відзеркалення криє у собі певні політичні твердження, нераз великої ваги. Статистика стала отже політичною наукою і нема нині уряду, який не мав би в себе статистичного відділу і нема держави, яка не присвячувала б статистиці уваги у формі творення різних статистичних інститутів тощо.
У нас, українців зрозуміння ваги статистики невелике. Щоправда, перед війною появлявся у нас заходом Наукового Інституту статистичний річник, якого завданням було представити Україну в цифрах. Було це видання, що своєю науковою солідністю і об'єктивністю могло конкурувати з неодним подібним европейським виданням, повним зображенням нашого життя й не находило належного відгомону у ширших кругах громадянства. Вина лежала у великій мірі в політичних умовинах, які не давали нам змоги вглянути в багато ділянок суспільного життя, але факт залишиться фактом, що при добрій організації і трохи більшій добрій волі ми могли б мати значно кращий перегляд нашого життя, ніж ми мали. Згадаємо для прикладу лиш факт, що церковні шематизми, які могли б бути дуже важним джерелом статистичного обсліду, ним були лише в незначній мірі, бо священики не подавали і не знали докладного стану числа своїх парохіян, числа страт з причини зміни обряду ітд. Це саме можна б сказати і про інші ділянки життя, прим. господарську статистику.
Нині можемо і мусимо зайнятися більше справами статистики. Багато пекучих справ, які вимагають вперед статистичного обслідження, щоб їх успішно розв’язати. Згадаймо лиш справу народнього здоров’я. Чи ми знаємо докладно, яка смертність нашого населення, зокрема смертність серед дітей, які причини смертности, де і які хвороби найбільше поширені ітд.? Або: чи ми маємо справді ясний образ господарських засобів і багатств краю, чи знаємо, де і якими людськими резервами ми розпоряджаємо, чи маємо плян, як і куди нашу робочу силу спрямовувати? Таких питань і справ вирине більше. І тому цей історичний перепис населення з 1. березня повинен стати товчком до більшого зацікавлення статистикою. Само собою зрозуміла, що конечним є, щоб відновилося таке статистичне видавництво, як це було перед війною. І громадянство мусить більше виявити зрозуміння для статистичних справ і охотно брати на себе завдання, які з цим в’яжуться. А маючи перед собою правдивий образ нашого населення і наших матеріяльних засобів, буде наш національний провід тим краще кермувати ним для нашого загального добра.
М-р О. Губчак.
Пересторога перед грізною небезпекою
Виховання дітей, це дуже відповідальний та важкий обовязок батьків. Ясно, що війна приносить батькам та вчителям багато труднощів у виховній праці. Підчас війни буває часто, що діти через свою нерозвагу нераз тратять життя або стають каліками. З різних околиць нашого краю приходять вісті про нещасливі випадки, що їх жертвою впали діти, які знайшли гарматне стрільно, бомбу, ґранат і т. п. Недавно таке нещастя трапилося в селі Бурчиці Старій, пов. Самбір. Там знайшли два хлопці (15- і 9-літній) якийсь ґранат та розрізували його пильником, щоби довідатися, що в ньому є. При тому ґранат вибух і важко поранив обох хлопців. Директор самбірської лікарні д-р Шанковський зоперував негайно нещасливих хлопців і вони мабуть вдержаться при житті, але будуть каліками.
Весна щойно почалася і вже маємо вістку про таке страшне нещастя. Це доказ, що тепер, коли дітвора починає проводити більше часу під голим небом, бавитися та ходить всюди по городах, полях, гаях і лісах, зросла небезпека, на яку нераз батьки мало звертають уваги. Описуючи згаданий вище випадок у Самбірщині, хочемо подати батькам та дітям пересторогу. Батьки, вчителі і священики повинні все поучувати дітей, як треба поступати, коли знайдуть стрільно чи яке інше воєнне знаряддя. Про таку знахідку треба повідомити громадський уряд, який сам або при помочі поліції займеться спрятанням небезпечного стрільна.
Діти, а також і старші, що не вміють обходитися з воєнним знаряддям, не сміють його дотикати. Буває нераз, що старша людина також паде жертвою нещасливого випадку, коли нерозважно береться переносити або розбирати знайдені стрільна, бомби і т. п. Тому то треба дуже вважати на це і постійно один одному пригадувати про то грізну небезпеку особливо тепер, коли по наших полях ще багато є воєнного знаряддя. Крім того треба памятати, що не вільно переховувати ніяких гільз та остатків стрілен чи бомб, бо за це грозить велика а навіть смертна кара. Громадські уряди повинні подбати, щоб сільські поля очистити від всяких воєнних залишків. Хай батьки і вчителі памятають самі про цю важну справу та хай все пригадують про неї дітям. Тоді ніде не буде такого нещастя, яке скоїлося в селі Бурчицях старих у Самбірщині.
І. Филипчак.
Львів, квітень 1943.
УЦК з підпорядкованими клітинами докладає всіх зусиль, щоб роздобути якнайбільше засобів на потреби суспільної опіки. Теперішні засоби далеко не вистачають, щоб заспокоїти всі потреби — пекучі потреби четвертого року війни. І тому наші Комітети постійно стають перед питанням: кому допомогти, коли годі обділили всіх, потребуючих. Коли б розв'язувати це питання з індивідуального погляду, прийшлося б обділити рівномірно всіх, бо кожний потребуючий має суб'єктивно таке саме право. Але така роздроблена допомога втратила б практичне значіння, звелась би до звичайних гостинців.
І тому наша суспільна опіка сеґреґує потребуючих з іншого становища — зі суспільного, та допомагає в першу чергу тим, які найбільше потрібні для суспільности, отже з одного боку дітворі й молоді, як потрібній на майбутнє, та працюючим, як необхідним під сучасну пору. Зрештою ті категорії не лише найбільш потрібні, але з деякого погляду і найбільш потребуючі, бо не мають змоги промишляти іншим способом: дітвора не вміє, шкільна молодь та працюючі не мають часу.
При пристосуванні такого критерія стрічаються деякі практичні труднощі: що робити з родинами тих, що їм признано першенство до підмоги?
Коли йде про дітвору та про молодь, розв'язка цього питання не викликає поважніших труднощів. Дітвора й молодь або зосереджена в заведеннях заміненої і суспільної опіки (бурсах, захистах), або користає з доживлювання по виховних установах (школах, садках), так що підмога припадає виключно тим, для кого призначена. Важче зорганізувати поміч для немовляти поза дитячими яслами, бо з неї мусять користати не лише саме дитя, але й мати. Допомога для немовляти найбільш необхідна, бо серед воєнних недостач найбільш загрожені найслабші; а саме вони, ті немічні безпорадні єства, забезпечують існування народу в майбутньому.
Іншого роду труднощі насуває підмога для працюючих. Обмежити її до самого працюючого, елімінуючи його родину, практично неможливо; важко уявити собі батька, який сам зужив би приділ, не ділячись ним з ріднею; тому сам він мало користає з підмоги: не дістає відживи, необхідної для продуктивної праці. Що гірше, він, не в змозі дивитися на голод своїх найближчих, втікає на село, де легший прожиток, залишаючи своє більше чи менше відповідальне становище.
Вже з цього чисто практичного огляду виявляється неможливим обмежити підмогу для самих працюючих, елімінуючи їхні родини. Вимагає того і почуття справедливости. Коли двох службовиків, один самітний, другий жонатий і батько двох дітей, дістають по 400 зол. місячної платні, то той другий дістає 4 рази слабшу винагороду і навіть з погляду суб'єктивної потреби заслуговує на допомогу в тому самому ступні, що самітна людина, яка заробляє місячно 100 зол.
Та для нас рішає суспільний інтерес. Той інтерес вимагає не лише, щоб дати працюючій людині забезпеку, яка уможливила б їй втриматись на місці праці з родиною. Родина є не лише додатком, обтяженням, якимсь конечним лихом, якому приходиться робити концесію, щоб утримати працюючого на його стійці, вона творить суспільну цінність сама для себе, незалежно від того, що дає її суспільності її голова, тому суспільність мусить запевнити їй мінімум існування, незалежно від заробіткової спроможности її живителя.
Того не брав під увагу демоліберальний світ при розподілі доходу: він лиш купував від робітника його працю, мов товар, тому не цікавився, чи заробітня платня вистачає на удержання родини. Навпаки — з новітнього суспільницького погляду працююча людина має право не лиш на винагороду за працю, але й на поміч при виживленні родини, яку виховує для суспільности. Тому модерна держава уможливлює батькові родини виховувати потомство різними способами: у формі родинних додатків, премій для великих родин, податкових та інших пільг, приділів у натурі і т. п.
Під польською владою робітник чи нижчий урядовець не міг запевнити своїм дітям потрібної освіти та прожитку, дарма, що були це мирні часи, коли всіх матеріяльних дібр було доволі. Українське громадянство не могло прийти в поміч своїм бідним родинам, бо держава не давала йому на це не лиш матеріяльних засобів, але навіть організаційних рам. Нині збільшилися потреби, але збільшилися й можливості. Правда, на наших теренах тарифи платень не беруть під увагу родинних умовин, але держава, передаючи нашим Комітетам широкі компетенції в ділянці суспільної опіки, дала їм змогу піддати родини окремій опіці. В якому ступні поодинокі наші УOK і Делеґатури вив'яжуться з цього завдання — це залежить від місцевого громадянства, від матеріяльних засобів та праці, що їх громадянство присвятить на оцю ціль.
В. Галіт.
(З приводу дискусії по викладі: "Про виховання батьків").
Під таким оригінальним, та з не менш нещоденним підходом до справи появилася в "Господарю" за 1899 р. (господарський часопис, що виходив у Перемишлі в р.р. 1898—1911 за ред. о. Івана Негребецького) стаття на виховні теми, яку з уваги на її незвичайний підхід до справи і з уваги на досі актуальні завваги варто повторити. В деякому скороченні ця стаття виглядає ось як:
Щоб дитина була добра, треба її відповідно виховати. Багато людей дбає про дітей менше, ніж про худобу і старається всякими способами виховати їх на лайдаків. Таким не поможе пересторога, тож непідписаний автор статті (мабуть сам редактор о. І. Негребецький, культурна й освічена людина, яку я знав особисто) дає їм способи, якими зможуть швидко і пeвно виховати своїх дітей на те, чого самі хотять, тобто на лайдаків. Ті способи такі:
1) Як хочеш дитину попсувати, то дай їй усе, чого вона хоче і поступись їй, як вона кричить.
2) Те, чого дитина конче потребує, напр. їди, одягу; дай їй щойно по довгих плачах і криках.
3) Як дитина розуміє мову, хвали її часто в очі, що вона розумна і найліпша.
4) Сперечайся з нею і тішся, що вона вміє відгризатися.
5) Говори їй, що її катують і не дозволь батькові покарати її.
6) Навчи її змалку мати матір за ніщо, лай і потуркуй матір на очах дитини.
7) Не журися, з ким дитина пристає, як бавиться і про що з товаришами говорить.
8) Не журися, куди діти ночами волочаться.
9) Залиши дитину саму собі, нехай волочиться, куди схоче.
10) Не навчай її ходити до школи й церкви; нехай вона радше пасе худобу.
11) За якубудь дрібницю карай її без міри, а зате прости їй, коли вона поповнить проступок, чи навіть злочин.
12) Навчай дітей брехати, робити шкоду, заступатися за тих, що провиняться, і оправдуй їх, що вони ще дурненькі.
13) Навчи дітей слухати щойно за 10-тим разом, навчи їх не шанувати старших, пискуй сам на старших і духовних. Тим навчиш дітей шанувати себе на старість.
14) Навчи дітей обминати церкву.
15) Заправляй їх змалку до горілки і коршми, посилаючи їх туди за напитками.
16) Навчи їх шанувати тільки багатих. Навчи їх, що гроші — то все, а чеснота — ніщо.
17) Покажи їм власним прикладом, як поступати по лайдацьки.
Такими науками намагається автор викликати протилежний, себто бажаний ефект, і свої "пoради" кінчить словами: "Гей, гей, кілько то батьків нарікає на дітей, а таки уживає всіх способів, щоб їх зіпсувати і виховати на лайдаків. Не хочете, щоб діти стали лайдаками, то не псуйте їх змалку лихим вихованням!"
Хай ця статейка буде для наших молодих виховників дрібним доказом на те, що журба про виховання дітвори була предметом уваги наших батьків у доволі давніх роках.
Подав Д. К.
Значення і вартість культурно-освітної праці
Деякі люди твердять, що в теперішній тяжкий воєнний час культурно-освітна праця є непотрібна. Шкода, мовляв, на неї часу, енергії та грошей. Адже теперішнє життя таке тяжке, а люди мають стільки обов'язків і праці, що нікому не в голові займатися виставами, концертами, відчитами, рефератами, вечірніми курсами, гутірками. От найвище вистане прочитати газету, щоб знати, що нового діється в світі. Ці люди уважають культурно-освітну працю за іграшку, забаву, якою можна займатися, лиш у мирну, спокійну пору, коли часу доволі й нема з ним що зробити. Але коли ближче застановимося над питанням культурно-освітної роботи, то переконаємося, що воно так не є. Культурно-освітна робота, це не звичайна собі розривка, як ось напр. гра в карти, чи танці, але вона має куди глибше й важніше значення у житті людини. Вправді воєнний час вимагає від нас передусім посиленої праці для воєнних потреб і для виборення остаточної перемоги й через те найбільшу увагу треба звернути нашим селянам на виконання тих обовязків, які сьогоднішня хвилина накладає на селянський стан, а саме на обсів поля, здачу континґенту, доставу робочих сил до праці в краю й до Німеччини. Це вимагає знову великих зусиль і заходів з боку селян, щоб мимо різних недостач, зумовлених воєнним часом, все таки, вивязатися з наложеного обовязку. Але з цього ніяк не виходить, щоб культурно-освітну працю зовсім занехати. Навпаки не зважаючи на всі труднощі, треба провалити її непослабленим темпом далі виконавши, очевидно, вперед ці свої обовязки, які накладає на нас воєнний час. У чім лежить вага й значення культурно-освітної праці?
Коли фізична праця, щоденне заняття людини відносяться передусім до здобування матеріальних дібр, напр. грошей, харчів, одягу і т. п. та до вдержання людини при життю та забезпечення її фізичного існування, то культурно-освітна праця відноситься до збагачення духових цінностей людини, без яких вона не представляє собою ніякої вартости, можна б навіть сказати не є людиною взагалі.
Людина мусить здобувати поживу не лиш для тіла, але й для духа, якщо хоче розвиватися всебічно й стати завершеною повновартісною людиною. А цю духову поживу дасть їй якраз культурно-освітна праця, яка збагатить її ум новим знанням, ушляхетнить її душу, скріпить її мораль, виробить її характер, дасть змогу іншими очима дивитися на світ і розуміти його явища. Одним словом культурно-освітна праця вчить, виховує і є шляхетною розривною, яка дає духовий відпочинок по клопотах щоденного життя, становить свого роду відпруження, робить людину більш відпорною й витривалою на зношення тих трудів, які несе зі собою кожний день та стає джерелом нових сил і охоти до нової праці й до нових осягів. З того погляду культурно-освітна праця у воєнний час має ще більше значення, ніж підчас миру й через те ми мусимо присвятити їй велику увагу.
Культурно-освітну працю на селі можемо проводити у дуже широких розмірах та в різнородному виді, а організаційними рамками, у яких ця праця може пляново розгортатися, є УОТ-ва.
У кожному селі повинні обовязково існувати драматичні гуртки, хори, повинні відбуватися курси для неграмотних, самоосвітні курси, відчити й реферати з усіх ділянок життя, повинні існувати бібліотеки, відбуватися читання газет і журналів, організування хліборобських курсів, курсів господинь і т. п. Очевидно, те все повинно бути не на папері, але розгортати живу діяльність.
Наше селянство, зокрема молодь, не повинні зражуватися ніякими труднощами. Перешкодою не може бути ані брак домівки, ані нафти, чи топлива, ані навіть відплив сільського активу. При добрій волі й охоті на все знайдеться рада, а в селі завжди є кількох людей, які зможуть повести відповідну працю.
Коли культурно-освітну працю поведемо якслід, щезне з наших сіл анальфабетизм, пиянство, картярство, бійки, дикі забави, зате піднесеться загальний культурний рівень села, а вслід за тим і добробут. На місце темних неграмотних людей будемо мати свідомий, вартісний, здоровий елемент, що змінить обличчя нашого села на краще.
Не зважаючи на тяжкий воєнний час, наші села на загал зрозуміли вагу та значення культурно-освітної праці й проводили її здебільша інтенсивно, чого доказом був Краєвий Конкурс Хорів, який змобілізував наш культурницьким актив і наглядно показав, що можна осягнути добре зорганізованою, пляново проведеною й систематичною працею, конкурс Драматичних Гуртків, який саме тепер проходить, є дальшим доказом, що культурно-освітна праця в терені йде жваво вперед.
Нашим обовязком є не лиш продовжувати її й підніматися на чимраз вищий рівень, тобто поглиблювати її, але й вести її вшир, тобто притягати в її ряди нових працівників, розбуджувати несвідомі села, заставляти до праці тих, що стоять осторонь і своїм бідьканням відбирають охоту до праці іншим. Їх треба переконати, що культурно-освітна праця є необхідна для життя одиниці і народу й вона не марна витрата часу й енергії, але велика користь.
Це треба робити тимбільше, що маємо можливості для розвитку культурно-освітного життя, для якого влада має повне зрозуміння. Тому, хоч іде весна, а з нею й багато праці в полі, то все таки, після виконання щоденних обовязків, треба вільні хвилини використати на культурно-освітну роботу, замість тратити марно час, або уживати його невідповідно.
В. Б.
Наші хлібороби повинні плекати багато олійних, щоб забезпечити себе і край в природні товщі. Одною дуже важною олійною рослиною це мак, який у нас плекається лишень в городах. А саме мак дуже поплатна рослина і тому надається знаменито до полевої управи в чистій культурі, а також можна мак всівати в міжряди інших рослин.
Мак містить 50 і більше відсотків олію, дуже делікатного і ціненого. Уживають його до печива, містоти 27% стравної білковини. Макух з маку це знаменитий корм для худоби. Насіння маку дрібнесеньке, 2 тис. насіння треба на 1 грам. Має воно білу, сиву, або синю закраску. Найбільше висіваться синій мак в замкнених головках, а мало мак самосійний.
Мак любить сонячне положення, затишне перед вітрами та глибокий, пухкий ґрунт. Не любить свіжого угноєння стаєнним гноєм. Мак вимагає багато вапна в ґрунті та фосфорної кислоти. Вапнуємо після збору збіжжя.
З весною під мак треба ґрунт заволочити, за 8—10 днів — як насіння буряків викільчить, скородимо. Якщо ґрунт ствердів, то треба його спушити культиватором і знова злегка заскородити. Перед посівом добре є привалувати.
Мак висіваємо після всяких рослин, найкраще по картоплях. Сіємо з кінцем березня, в перших днях квітня; на 1 гектар потрібно 2—4 кґ насіння при рядковім посіві, в ряди 30 цм. віддалені. В рядах прополюємо на віддаль 15 цм. Насіння маку змішуємо для кращого висіву зі сухим піском. Можна домішати насіння моркви 2—3 кг. на га. По зборі маку збираємо досить моркви.
Як тільки мак витворить 4 листки, треба його прорідити на віддаль 10—15 цм. рослина від рослини. Не треба з прополкою опізнитися, бо таке опізнення сильно зменшує висоту збору врожаю. Числиться, що на 1 кв. метер повинно прийти 25—30 рослин. Можна залишати по 3—5 рослин рости разом в купі.
Після прополки добре є мак кількакратно підгортати і сапати. Це причинюється до міцного росту і високого врожаю. Як мак зацвите, ряди замикаються і тоді устає всяка праця коло маку.
З одного гектара збираємо 15—20 сот. маку.
без політиkи
У зв’язку з зацікавленям виставою наших мистців у Львові, а внаслідок цього й сучасним нашим образотворчим мистецтвом — виголосив був Р. Купчинський, заходом Спілки Праці Українських Письменників і Журналістів у Кракові, дня 3 ц. м. реферат на цю тему. Черговий такий реферат виголосив в минулу суботу 10 ц. м. арт. маляр Д. Горняткевич, з'ясовуючи ціль і суть мистецтва, на яке не все правильно дивляться чи насвітлюють його наші рецензенти й тому дуже часто громадянство розгублюється в поняттях й не знає, як на мистецтво дивитися. Про те, як саме дивитись на мистецтво, говорив прелегент, спинюючись довше на природі, яка є тим найбагатшим джерелом творчих задумів, у всіх своїх виявах і формах. Реферат був ілюстрований численними репродукціями архитворів, що робило його не лиш цікавим, але й приступнішим для приявних, не надто обізнаних з такою ділянкою творчости, як образотворче мистецтво. Тому прелегент, починаючи від засадничих річей, переходив до композиції, техніки, кольориту і т. д. Як клясичний примір зразкової композиції задемонстрував між інш. відомий образ Тіціяна "Христос і фарисей", — такий простий у свому заложенні, а проте такий глибокий щодо змісту. Як черговий зразок творчости мистця, що допровадив малярську техніку до справжніх вершин, показав одну з картин Джованні Сеґантіні, з'ясовуючи всі її творчі й мистецькі вальори, та заначуючи при тому, що з українських мистців станув під тим оглядом найвище Петро Холодний, а саме у відомому образі в Успенській церкві у Львові "св. Володимир". З черги пояснював прелегент найважніші напрямки в образотворчому мистецтві, — імпресіонізм та різні відламки експресіонізму. Оспорюваний напрям експресіонізму представив прелегент як спроби виявів мистецьких зусиль, що могли мати лише лише тоді поважне значення, коли даний маляр мав уже насправді високі осяги техніки, за собою, якщо він був справді віртуозом і панував над матеріялом. Та коли бралися до цього люди без основної фахової освіти, мусіли розгубитись на тому бездорожжі пустої блуканини з почуттям глибокого розчарування. Бо хто йде назустріч природі — йде вперед, йде вперед, хто йде проти неї — деґенерується.
В річевій і дуже цікавій дискусії брали участь: ред. Л. Лепкий, проф. Ю. Буцманюк, ред. Р. Купчинський та д-р П. Кисяк. Дискутанти всі погоджувались у тому, що в образотворчому мистецтві мусить бути ця правда і щирість, що вона вимагає знання і невтомної праці, а тому різні шкіци з блуканиною у вічних проєктах і недотягненнях шкодять лише, бо ломлять часами і справжні таланти, зокрема ці молоді, недовчені.
Світлиця УЦК. і цим разом була заповнені, що є найкращим доказом, як дуже цікавиться тепер наше громадянство мистецьким життям — ділянкою, якою досі цікавилися не загал, лише вибранці чи аматори.
Малий фейлєтон
До кожного звання треба покликання. І до купецького також; зокрема треба нюху. Без купецького нюху шкода бралися до інтересу. Багато купців потратило свої підприємства тільки через те.
Скаже хтось — "Е-е, що ви крутите голову! Сьогодні взагалі непотрібно ані купецького хисту, сьогодні клієнт нюхає, де б то купити. А купцеві вистарчить повісити на виставі дві-три подерті шкарпетки з написом: Комісовий склеп — і готово".
Але й це правда і щоб зайво не списувати папеpу, наведу лиш один приклад.
Сьогодні підчас обідової перерви вийшов я на місто та став оглядати вистави. Оттак оглянув декілька вистав, чухаючи голову: "От якби гроші. А то сотика не маю при душі, шкода надармо заострювати апетит. Вже хотів відійти — ще зупинився перед одною виставою і то майже порожньою: тільки якісь старі підштанці т. зв. "калісони" розпростерті на ній.
Я задумався: — чого ж цей сердега сидить там у склепі, чим же він торгує?...
Заглядаю з цікавости крізь виставову шибу: І в середині пусто...
Бідний він! — зітхнув я та мимохіть поглянув щераз на виставу й бачу у кутику карточку: "Купую старі голови до ляльок"...
Бідний ти небоже. Хто ж тобі стару голову продасть? Стару голову і так кожний донесе до могили. Та коли б ти мав купецький хист і нюх, напевно написав би: "Купую дурні голови!" От і був би рух! Двері не запирались би... Бо скільки то сьогодні ляльок з дурними головами...
М. Дяченко.
В треті роковини смерти Hecтоpa Нижанківського.
Минають дні за днями... Так швидко проходять, що не можна їх навіть якслід оком окинути. А нові так скоро набігають, такі важні події з собою несуть, що за минулими не можна навіть оглянутись.
Воєнний час завсіди бував такий, а тимбільше той, що його ми тепер переживаємо. Він наказує кожному дивитися вперед, думати про завтра, а вчора й передучора лишити на сподівані спокійніші часи.
В таку добу значіння смерти, вражіння яке робить на загал — зовсім інакше, як у мирний час. Тоді, коли на всіх фронтах боїв гине щоденно стільки людей, — не може, очевидно, один чи другий випадок смерти в краю викликувати такого відгуку, як у мирний час, коли життя пливе спокійним річищем.
Це відноситься не тільки до пересічних громадян, але і до визначних одиниць, яким судилося зійти з цього світу в буревійний час війни.
Пом'яники калєндарів виказують це наявно, і щойно довгий спис померших визначних громадян ставить нам перед очі величину втрат. Але застанова триває недовго, бо час летить біжить, несе нове і відриває думку від старого, від минулого.
Цe не є ні доказом нашої невдячности, чи забудькуватости, ні доказом менших заслуг того, чи іншого померлого громадянина. Це природний об'яв, старий, як війна — отже: старий, як світ.
Але цей об’яв часовий, як і часова війна. Прийдуть нормальні часи, життя вернеться в своє річище, попливе спокійно, а тоді народ оглянеться назад і по заслузі відмітить могили своїх визначних синів.
А все-ж таки є втрати, є могили, що навіть серед воєнних днів не зникають із ока, не пропадають у пам’яті. Вони на те заболючі, завеликі, занадто маркантні.
Такою є смерть, такою є далека могила Нестора Нижанківського. Навіть і в нинішні часи не може народ забути її, хочби й хвилево, не може відложити згадок про неї на більше пригожі обставини. Занадто сильну печать на сторінці української культури витиснув Нестор Нижанківський.
Оце вже три роки минає, як 10. IV. 1940 р. у Ліцманштадті замкнулися на віки вічно замріяні очі мистця, як знерухоміли на завсіди чуткі пальці музика. Не відпроваджували його на вічний сон ні товариші зброї з часів визвольних змагань, ні товариші звання з часів його музичної діяльности у Львові. Провела його дружина і син, провела його жмінка українських переселенців і передвоєнних заточенців. Та все ж таки ховали його свої священики, співав йому свій хор, а жалували за ним не тільки свої. Бо Нестор Нижанківський не тільки здобув собі славу першорядного композитора і музика серед своїх, але й знаний був серед чужих, а його весела і товариська вдача, його форма поведінки здобули йому серця всіх, хто його знав.
Після виїмково тяжкої і гострої зими пробивалося саме весняне сонце, налітав саме весняний вітер, коли не стало Нижанківського між живими. Його ніжний організм не видержав суворих переходів переселення, його чутлива душа мистця занадто сильно відчула трагедію розлуки з рідним краєм, щоб міг він устоятися перед хворобою. Так як мороз в'ялить у першу чергу найніжніші квіти, так кожна хвороба забирає в першу чергу найменш відпорних людей. А саме мистці, люди з витонченими нервами, люди, в яких величезна перевага духа над тілом — найшвидше падають її жертвою.
Багато виросло могил за ці роки війни. Багато між тими могилами таких, що їх народ ніколи не забуде, бо в своїй мандрівці століть ітиме з їх духа печаттю. Не забуде він і могили Нестора Нижанківського, що десь там, у далекім Ліцманштадті виросла над славним музиком у квітневий день 1940 року. Не забуде її не тільки току, що Нестор Нижанківський заслужив собі на вдячну пам'ять поколінь, але й тому, щоб у слушний час розкрити її і забрати композитора на рідну землю, якої посвист вітру і клекіт вод, якої шепіт дощу і пошук лісів закляв у свої композиції — створивши народові вічні ціннощі, а собі нерукотворний, сильніший від криці пам'ятник.
Р. Купчинський
КРАКІВ. Державний Секретар д-р Бюлєр розіслав з кінцем березня цього року єпископам греко-католицької і пpавоcлaвнoї Церков у Генеральній Губернії повідомлення про визнання українських святкових днів у Генеральній Губернії. Там Державний Секретар вказує, що остаточне врятування Европи від большевицької небезпеки вимагає також від українського населення Генеральної Губернії зосередження в цьому напрямі всіх сил. Перед цими вимогами, які стосуються в першій мірі забезпечення прохарчування і збільшення продукції, мусять поступитися в теперішній стадії війни всі інші міркування. Тим то встановлення святкових днів у розпорядку з 5. квітня 1941 року не може вдержатися надальше в таких широких розмірах, як досі. Подібно, як цю справу унормовано в Німеччині, де новий розпорядок про святкові дні обов'язує вже довший час, кількість святкових днів, у яких українське населення матиме право на відпочинок, буде у майбутньому обмежена. "З задоволенням я міг ствердити, — сказав Державний Секретар д-р Бюлер — що греко-католицька і православна Церкви також у цьому питанні розуміють вимоги, спричинені війною і в основному погоджуються на обмеження числа церковних свят. Ще раз з натиском підкреслюю, що ці заходи прийняті лише на час війни, ніяк не вмішуються в права церковних свят, вони лише обмежують право населення на відпочинок у цих днях, саме з уваги на необхідність виконання праці".
Оце нове встановлення святкових днів подає ось що: Вільними від праці днями для членів греко-католицької і православної Церков являються ось такі дні: 1.—7. січня, 2.—8. січня, 4. Великодній понеділок, 5. Понеділок Зелених Свят. Само собою розуміється, що неділя Зелених Свят і Великдень автоматично стають вільними від праці, бо припадають на неділю. Тільки особливі державно важні підстави, щодо яких має право рішати керівник установи, або підприємства, можуть в окремих випадках довести до інакшого унормування цієї справи. Так само можна обмежити припинення праці на деякі години.
В наведених вище святкових днях заклади чи підприємства, яких власниками є греко-католики або православні, можуть бути закриті, наскільки окружний староста, в окремих випадках не накаже закладу чи підприємство відкрити. Але й це може статися тільки на випадок пекучих потреб.
Зате в усіх інших, святкових днях греко-католики і православні в Генеральній Губернії мають виконувати нормальну працю. Тільки в особливих випадках також і тут керівник установи, чи підприємства, може допускати винятки, на основі обоснованого в особливий спосіб внеску. Крамниці і підприємства всіх родів не можуть бути закриті. Зате членів греко-католицької і православної Церков не спинюється перед відвідуванням церковних урочистостей, які не припадають на час праці. Дозволено також відправляти Богослуження для шкільної молоді перед початком навчання. Сільське населення повинно виконувати важливі праці, особливо при весняній сівбі, а також і в тих святкових днях, які новою постановою визнані за святкові. Але вказаним було б церковні святкування на селі в час весняної сівби та в час жнив пересувати на ранкові години, або пізні вечірні години, щоб таким чином не перешкоджати в найнеобхідніших сільсько-господарських працях. Так само треба мати на увазі вимоги лісової господарки.
(Замість листа з побажаннями).
У живці Моршині відсвятовано тихо, без гомону, 70-ліття церковного достойника і популярного в широких кругах громадянина о. Мітрата Базюка. Як близький товариш зі шкільної лавки ділюся з нашим громадянством деякими даними з його рухливого та працьовитого життя, тимбільше, що в цих днях буде і 45-ліття його священства.
Наш Ювілят — уроженець села Добряни під Стриєм, яке за приводом і заохотою своїх священиків, пoк. оо. Ол. Радзикевича, Т. Шепаровича та учителя Моспанюка ще у 1870-иx роках почало посилати своїх дітей до шкіл у близькому Стриї. А не було це таке просте діло дістатися селянському учневі з сільської школи нижчого ступня до гімназії. Треба було ще перейти навчання в міській школі вищого ступня, а туди не хотіла допускати молоді громадська міська рада, яка удержувала школи і навіть причинялася до удержавнення стрийської гімназії. Тут нашій дітворі приходила з поміччю шкода на передмісті Лани, якої управитель (мій пок. батько В. Коренець), не зважаючи на заборону громади ради, приймав знаменито підготованих учнів з Добрян до IV. кл., звідки вони по вступному іспиті переходили в гімназію. Був час, коли з самих Добрян ходило до гімназії 38 учнів, з яких згодом неодин зайняв визначне становище в нашій суспільності.
У стрийській гімназії працювали тоді такі вчителі, як катехит о. Юліян Федусевич, Іван Вахнянин, Кость Горбач інші, тож вже на шкільній лавці заявив себе молодий Базюк свідомим українцем (тоді називали: народовцем) і працював у нашому тайному гуртку, який удержував бібліотеку зі складок товаришів, уладжував закриті Шевченківські свята та вів позашкільну освіту і національне освідомлення товаришів. Не диво, що з виробленим уже національним світоглядом пішов молодий абітурієнт у світ на студії теології в далекий Рим і звідти діставав я від нього листи, в яких він, жалуючись на тамошнє виховання будучих українських духовників, просив познайомити з цим станом ширший загал для викликання поправи цього невідрадного для нас стану.
По закінченні студій у Римі і Відні працював о. Базюк у краю недовго, бо був покликаний на душпастиря й опікуна наших зарібкових і переселенчих еміґрантів. На цьому становищі зі свого місця осідку в німецькій надморській пристані Бремен розвинув він живу духовну та опікунчу діяльність у користь наших еміґрантів.
У часі світової війни це становище зліквідовано, бо виїзд на роботи і за море припинився. Тоді о. Базюк одержав інше відповідальне і важке становище знову на чужині. Його покликали на Апостольського Вікарія для наших поселенців у Боснії, де приходилося важко працювати, щоб їх удержати при вірі й народі. Було це діло справді нелегке, і складне, бо наші кольонії були розкинені серед сербського населення православної або і магометанської віри, яке часто горіло полум'ям ненависти до "австріяків", ще й католиків. Треба було відбувати тяжкі поїздки верхом та дряпати ся по скелистих плаях, щоб заспокоїти духові потреби наших поселенців та вдержати їх при своїй церкви і рідному народі серед моря ворожого, чужого, а також і свого збаламученого елементу. Доходило навіть до нападів, а то й облоги розлюченої юрби домів наших священиків.
Тож з сильно підірваним здоров'ям вернувся наш Ювілят на рідну землю, коли на домагання б. югослов'янського уряду Апостольська Курія звинула Ап. Вікаріят, та не зважаючи на це, станув до праці там, де поставила Йoго церковна влада і довір'я громадянства. Він став соборним крилошанином Митрополичої Капітули, а в громаді зайняв місце урядуючого заступника голови Рідної Школи. На цьому становищі дався пізнати як дуже точний та обов’язковий громадянин, який вимагав строго від інших точного сповнювання обов'язків, але й сам був зразком точности і совісности на своєму громадянському становищі. Відвідуючи щодень бюра Головної Управи й беручи пильну участь у засіданнях її Президії, він не минав також філій і кружків "Р. Ш." та відвідував їх особливо з нагоди всяких ювілеїв і народніх свят, де величавою відправою і гарними, змістовними релігійно-патріотичними проповідями причинявся значно до піднесення настрою рідно-шкільних свят. Також радо спішив він на кооперативні свята з торжественною Богослужбою і відповідною промовою, чим здобув собі ім'я "єпископа кооперації". Усі ці Його поїздки — це була тільки, так указати б, парада, але праця над духовим і національним вихованням широких мас.
Хоч о. Мітрат Базюк греміяльний канонік, проте не залишався за большевиків у Львові, а виїхав на село, де не було священика (Чесники, пов. Рогатин), і там веде душпастирську працю по нинішній день.
Цей скромний образок життя і праці о. Мітрата був би неповний, якби не згадати ще Його товариських прикмет. Хоч він велику частину свого рухливого життя провів на чужині, коли не тратив зв'язку з краєм, рідними і знайомими. Тож за кожним приїздом у край, а ще більше по повороті на постійний побут у ньому, він відвідував їх усіх, без огляду на їх суспільне становище. Тож певно до щирих бажань моршинських лікуванців прилучиться разом зі мною усім серцем численні друзі і знайомі нашого Ювілята з усіх закутин нашої країни.
Живець Моршин, 4. IV. 1943.
Д. Коренець
Як була вже згадка в "Кр. Вістях", дня 28 березня помер у Львові дир. Іван Филипович. Не стало в сім'ї наших кооператорів заслуженого діяча, довголітнього директора Ревізійного Союзу Українських Кооператив. Сороклітня Його праця в нашій кооперативній організації — це великий вклад у розбудову галицької кооперації.
Іван Филипович народився 19. І. 1879 р. в Демилі-Заболотові, Снятинського пов., до гімназії ходив у Коломиї, а від 6-ої кляси в Перемишлі, де й склав матуру. Ще в гімназії виявляв зацікавлення громадськими справами і брав в них активну участь. Після закінчення гімназії студіював право в чернівецькому університеті. Від 1904 р. почав працювати в кредитовій кооперативі "Покутський Союз" у Коломиї, у якій згодом став директором. В р.р. 1907-8, підвищуючи своє знання, студіював у Торговельній Академії у Відні. 16. III. 1910 р. почав працювати як ревізор у Краєвому Ревізійному Союзі у Львові. — В 1914 р. покликано Його до війська, у якому Він, як підхорунжий, пepeбyв до 1917 р., переносячи на собі всі cтpaxiття війни. В 1917 р., коли Т-во "Сільський Господар" приступило до організації нашого господарсько-економічного життя в Галичині, І. Филиповича, як фахівця, звільнено з війська і Він зайняв у цьому Т-ві одне з відповідальних становищ. В 1921 р., після першого краєвого з'їзду, що відбувся 9 червня 1920 р., у якому Він брав активну участь як його організатор, працює в Комітеті організації кооператив, а від липня 1922 р. стає директором Ревізійного Союзу. В 1928 р., після реформи Рев. Союзу, І. Филипович зайняв становище члена колегіяльної дирекції, спершу як керманич ревізійного відділу, опісля фінансово-адміністраційного. Вoдночас працював у надзірній раді Т-ва "Дністер", у виділі і комісіях Т-ва "Просвіта", "Piднa Школа", Спортового Т-ва "Україна" і т. ін. При кінці червня 1941 р., після большевицької навали І. Филипович був одним з перших, що взялися за відбудову нашої кооперації, займаючи своє попереднє місце директора фінансово-адміністраційого відділу РСУК.
Зі смертю І. Филиповича, що помер у 64 році життя, не лише наша кооперація, але й ціла наша суспільність понесла невіджаловану втрату. В. Й. П.!
БЕН.
Всі дружньо працюймо для свого та спільного добра!
Значення жінки в сільському господарстві під теперішню пору набрало особливої ваги. Багато чоловіків, синів та братів працює в Службі Батьківщині, по фабриках міст та містечок. Прорідли також ряди жіноцтва. На селі тепер господарюють жінки, вони кермують господарствами. Українські жінки вміють добре працювати, це доказала перша світова війна. Тепер обставини значно змінилися, переживаємо нову добу, в якій становище жінки прибрало на вазі, бо нею опікується держава, як важним чинником у боротьбі за існування нації, як джерелом сили народу.
Українська селянка мусить тепер перебрати на себе не тільки ввесь тягар ведення цілої господарки в так тяжких часах, але мусить стати належною виховницею своїх дітей на нових основах. Щоб цим завданням подолати, щоб їх виконати зі справжньою користю для свого народу, треба нашим жінкам себе гуртувати в Секціях Господинь при Кружках Товариства "Сільський Господар", у Секціях Жінок при наших Комітетах та треба образуватися, щоб поширити свій світогляд, поглибити своє знання, щоб навчитися по-культурному жити та по-новітньому працювати. При цьому наші жінки мусять зрозуміти, що минули ті часи, коли жінка не організувалася, коли вона стояла осторонь громадянського життя у своєму селі. Тепер настали інші часи, які приневолюють увесь нарід до об'єднання в спільній праці для спільного добра. Це тимбільше обовязує жінок на селі, бо вони виховують нашу молодь, підвалини нації, вдержують домашнє вогнище, помагають у господарстві. А це все вимагає практичного знання та освіти.
Наші жінки на селі повинні звернути дбайливу увагу на домашнє господарство. Здоровя українського народу сильно загрожене воєнними діями. Тому треба подбати, щоб було подостатком цінної городовими, яка дає силу до праці, треба садити багато моркви, салати, шпінату, ревені, стручкових попри звичайну у нас городовину. Придбаймо кущі малин, порічок та порозсаджуймо їх по всіх закутках городу і саду. Великий брак товщів та цінної білковини в теперішній їжі селянської сімї можна усунути, висіваючи олійні рослини — ріпак, льон, коноплі, мак, соняшник, сою, плекаючи кози та крілики.
Та не тільки недоживлювання підриває здоровя нашого народу. Темні, вогкі та брудні хати — це основне джерело всяких хворіб, що десяткують наш нарід. А чейже і в нaйбіднішій хатині можна при добрій волі господині вдержати чистоту і порядок. Завжди треба провітрювати хати, дати доступ благородним сонячним промінням. Тому не тримайте на вікнах цвітів, не заслонюйте їх фіранками. Замуровані вікна переробіть, щоб можна було відчиняти. Біліть ваші хати зі зовні та внутрі. Вапно вбиває зародні хворіб. Подбайте про деревяну долівку, глиняна долівка нехай буде завжди рівна, щоб не трималася вогкість, яка сприяв розвиткові хвороботворчих зароднів. Подбайте, щоб ваші діти милися і були завжди чисто зодягнені.
При кружках "Сільського Господаря" існують Секції Хліборобського Вишколу Молоді. Пішліть туди ваших синів та доньок, нехай навчаться зразково, по-новітньому господарювати. Припильнуйте їх, щоб дома багату корисного читали, щоб просвічувався їхній ум. Дрібних дітей посилайте в дитячі садки, де виховають їх на примірних українських громадян і громадянок, на добрих і вірних членів нації.
Алькоголізм — це попри сухоти найстрашніший ворог нашого народу. Він допровадив наш нарід до матеріяльної руїни, до занепаду духової культури. З цим народним лихом треба нашим жінкам повести рішучу боротьбу. Тепер дуже поширився виріб самогону який нищить нас матеріяльно-морально і фізично. Організуймо Гуртки абстинентської акції, допомагаймо поширювати тверезість, святкуймо родинні та церковні свята й урочистості без алькоголю.
Не менше важною справою це добра, фахова поміч жінки в господарстві. На прибутковість господарства складається дуже багато чинників і тому треба поділити працю, щоб кожну роботу виконати своєчасно і докладно. Жінка повинна подбати про чистоту приміщення для тварин, про чистоту тіла та про добру, здорову пашу. Треба також подбати про точність в догляді худоби, про точність в усьому. Господарюймо ощадно, ніщо не повинно змарнуватися — все треба використовувати. Всякі відпадки перемінити на родючий компост, сміття, послід, подення спалюємо, або збираємо в глибоких ямах, посипуючи негашеним вапном, щоб не розсівати бурянів. Вдержуємо зразковий порядок на подвірю, коло хати понасаджуємо цвіти, винищуємо всякий бурян, у саді вдержуємо землю завжди пухкою.
Жінки, візьміться з питомою вам енерґією до праці! Залишіть сусідські спори, особисті порахунки обмови. Всі дружньо працюйте для свого і спільного добра. Буде мені добре, то буде й другому, а тим і цілому народові.
Інж. Василь Баричко.
О. Теодосій Теофіл Коструба ЧСВВ
Mагістер філософії, історик минулого України та Української Церкви, редактор і журналіст, член і співробітник Комісії старої історії України при Історично-філософічній Секції Наук. Т-ва ім. Шевченка, помер у Господі, після довгих і важких терпінь, принявши Пресв. Тайни, у Львові дня 3-го ц. м., в 36-oму році життя.
Він, син народного вчителя, народився в Старій Ягольниці, Чортківського повіту, 23. V. 1907 р. Вчився в ґімназії в Чорткові. Після матури, що її склав в Акад. ґімназії у Львові, студіював історичні та богословські науки у Львівському університеті. В січні 1940 р. з рук ВПреосв. Митрополита Андрея одержав Тайну священства. Недуга не дозволяла йому розвинути широкої праці в церкві. Від вересня 1941 р. постійно був прикований до постелі.
Перші історичні статті зачав друкувати в "Записках НТШ" (від 1928 р.), ще ґїмназійним учнем. Підчас університетських студій розвинув широку працю в Історичних Комісіях НТШ. В 1938 р. підготовив видання біжучої бібліоґрафії історичних видань, що її мала видавати історично-джерелознавча Комісія НТШ. Підготовив теж підручну бібліографію української історії. До історії України приладжував збірку джерел, що мала заступити перестарілі "Виїмки" Грушевського. Деякі частини цієї роботи появилися окремими виданнями (Опис Скитії, Галицько-Волинський Літопис, Повість временних літ). Особливу увагу у своїх наукових студіях призначував постаті та діяльності Галицько-володимирського князя Лева Даниловича.
Покійний теж прегарний знавець українського письменства, історик його та й критик. У "Літературно-критичній Бібліотеці", що її видавала Українське Книгарня та Антикварня Громницького у Львові, покійний подав низку літературних характеристик.
Як редактор (якийсь час "Хліборобського Шляху"), журналіст та публіцист умістив у нашій пресі понад 150 статтей та стільки рецензій і критичних оглядів. Статті були програмові, актуальні, історично-наукові, літературні, реліґійні. З виданих друком праць, крім вище згадуваних, покійний видав ще такі окремі праці: Матеріяли до історії м. Чорткова, Неіснуючий монастир оо. Василіян у Чорткові, Гетьман Іван Скоропадський, Православне духовенство, Радикали про унію, Василіянські монастирі в Белзі, Володимир Великий, Наші мученики за унію, Історія України І—V, Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 р., Пресвята Богородиця Цариця України, Найдавніша згадка про Бойківщину.
В покійному о. Т. Кострубі прощаємо людину не тільки глибокої історичної науки і знання, але теж благородного серця та широких товариських зв'язків.
Р. Лукань ЧСВВ.
*
Священичі похорони бл. п. о. Т. Коструби почалися в пятницю 5-го ц. м. в церкві ОО Василіян. У суботу, 6-го березня, після перевезення тлінних останків до церкви св. Петра і Павла, відправилися дальші похоронні обряди в тій же церкві. Після того похоронний похід рушив на Личаківський цвинтар. Його вів о. кан. В. Лициняк при співучасти численного духовенства. Співав хор під упр. проф. В. Панасюка. На цвинтарі, після відправлення панахиди, попрощав Покійного о. кан. О. Ґорчинський, що змалював коротко заслуги Покійного для українського народу. Крім нього прощав Покійного від товаришів п. Домбровський. У похоронах взяли численну участь представники духовенства, наукових кол та громадянства, в якому Покійний мав багато симпатиків. В. Й П.!
"Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди"
Згадувати Шевченка в річницю його уродин і смерти річ не нова.
Правда, хоча велике серце найбільшого Сина України перестало битися довгі десятки літ назад, але за це піднімається зо страшною силою невміруща постать Шевченка, що лякає й лякатиме вічно ворогів України, як був він пострахом для них і за життя. Дослідники згадують про те, що впорядчикові Шевченківських похоронів дорікали російські урядовці, що він згадкою про похованого і відчитуванням його творів "схвилював цілий край і нагнав на поміщиків несамовитого страху й трепету". Невидимий, а існуючий і вічнодіючий маєстат Шевченка провадить і провадитиме владарно тих, що живуть, і тих, що прийдуть, тих, що в Україні, і тих, що по всіх частинах ґльобу звертають свої очі на ту землю, де могила Шевченка.
Явився Шевченко в таку добу нашої історії, коли то — як пише один його дослідник — "нащадки величнього минулого обернулися в перевертнів, диваків і мочеморд", коли то "герої козакоруської Трої травестувалися в героїв "перелицьованої" Енеїди. У той час промовив він неперевищеним словом до "мертвих і живих і ненарожденних земляків моїх в Украйні і не в Украйні". Промовив — єдиний, що мав до цього право — не як владар з якогось часу, а як владар усіх українських поколінь перед ним і по нім. Промовив як владар незрушимий, вічний, його ж таки слова "Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди" мають беззастережне примінення тільки до нього самого.
Письменник Куліш писав про нього: "Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою. І співану народну річ обернув на живопись того, що було і що єсть на Вкраїні. Його устами увесь наш народ заспівав про свою долю. — ...і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих, та й ще довго ділитимуться".
Шевченко для нас найкраще втілення і відзеркалення української душі, що оскільки не знівечена й не затроєна, рветься до найбільших висот не в імя марксівських ідеалів наживи, тільки зо своєї вічної туги за Великим, Вічним. Тому Україна для нього це не терен боротьби за наживу, як це голосять матеріялісти, але не освячена кров'ю і скороджена списами батьківщина, якої для українця немає другої в світі. Тут Шевченко цілковито воскрешує давний дух княжої Руси, якого висловом є Слово о полку Ігоря з його Русичами, яким на полі бою за землю руську кровавого вина не стало.
Шевченко — це найбільший у нас борець за ідеалістичне розуміння життя. Його бій за таке розуміння має для нас першорядне значення. Коли сьогодні, в добі панування большевизму на Сході Европи приходиться нам надалі боротися за таку поставу, то мусимо памятати, що і цей наш бій Шевченко давно перерішив: він вирішив своїм подвигом раз на завжди те, що українська постава до життя, якщо вона має бути українською, мусить бути ідеалістична. Тут він дав раз на завжди відправу усім духовим наїздам кочовиків, що бажали в минулому, чи бажатимуть ще в майбутньому затроїти Україну. Він поставив на сторожі української духовости своє велике Слово, з якого по-вік родитимуться освячені ножі за нашу правду.
Тому Шевченко як владар душ пануватиме на Україні й провадитиме по всі часи усі українські покоління до великого життя. І тому немає йому рівного.
Годі говорити, що таке розуміння Шевченка це щойно відкриття сучасного покоління, за яким вже прошуміла революція. В те, що Шевченко як владар на Україні присутний, вірили завжди народні маси. По його смерти ходили вперто чутки, що він не вмер, що над Дніпром поховано лише домовину з його заповітом. Шевченко з'являється в народній уяві як півбог з давніх часів, великий характерник, що з ним нікому зміритися.
Лиш небагато людей здає собі справу з того, як добре схопили народні маси доступними собі засобами лєґенди суть постаті Шевченка — владаря. До такого його розуміння зближаємося вже з іншого боку ми.
Згадуючи сьогодні на тому місці Шевченка, мусимо завжди ще тямити, як далеко ще нам до його повного зрозуміння, як далеко до того ступіня горіння в боротьбі за нашу Правду, що було в нього. Коли будемо близькі до його належного розуміння й коли піднесемо себе на той ступінь горіння, що в нього, то не буде знак немильний, що в нашій історії перегортається новий листок.
Галицькому письменникові не важко опинитись у ведмедях, яких танцювати вчать методою, спопуляризованою відомим поетом.
Таку методу можна інколи виправдати, буває вона десь, колись і комусь потрібна, завсіди є вигідна. Педагогів окрім М. Драгоманова і Маковея, наші молоді письменники і письменники-новики ніколи не мали, хіба що пощастило кому з них вдатися в листування з Б. Грінченком, але той обмежувався до мовних питань, був ментором, а не педагогом і мав гостре полемічне перо.
Маковеєві мало було обміни листів із письменниками, він питання розвитку літератури, умови, серед яких працює український письменник, як до нього і до розвитку літератури ставиться публіка — зробив начальною темою своєї публіцистики, а в грудневому числі "Зорі" 1892 року запропонував на 1894 рік з'їзд наддністрянських і наддніпрянських працівників пера і накреслив йому широку програму нарад.
Цей Маковеїв проєкт не такий далекий був від реалізації, бо Товариство ім. Шевченка1), видавець "Зорі", прийняло його під свою опіку, дало йому свою фірму — проте до з'їзду не дійшло, він відбувся тільки 30. X. 1898 року у 50-ліття "з'їзду руських учених". Прибули тоді до Львова тільки буковинці, крім галичан, програму нарад звужено, та зате виринула справа тривкої організації в товаристві письменників.
З'їзд цей скликала редакція Л. Н. Вістника, що від січня того року почав виходити коштом Наукового Товариства ім. Шевченка, справою з'їзду і нарад орудував проф. М. Грушевськнй, а він замість товариства письменників пропонував Видавничу спілку. На самих таки зборах перетягнув Грушевськнй на свій бік І. Франка, за Грушевського подали теж голос притягнуті ним на з'їзд "любителі" літератури і фінансієра і таким чином більш-менш на чверть століття, тобто до засновин "Топіжу" (Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка) упав проєкт об'єднання письменників у групу професійного характеру.
Тодіж почав працю у змінених умовах, бо не в Австрії, державі народів, а в Польщі, національній і вороже до українства наставленій державі, з програмою Ст. Ґрабського: "до 25 літ зникне питання української національної меншини". Гірше те, що в самому Топіжі не було розмаху і пішло це товариство по слабшій лінії галицької традиції: журналіст — професійний, письменник — непрофесійний, обидва ж вони зрівняні в тому, що не мусять платити річну вкладку (6 злотих!). Цікаве, що верхівка в товаристві думала: першість належиться письменникам і головою конечне повинен бути тільки письменник, хоч би не львівський (Б. Лепкий у Кракові, В. Стефаник у Русові), — аж нарешті і на щастя найшовся письменник, поет і журналіст в одній особі до того ж у Львові.
Голову підшукали, але товариство і далі не мало льокалю, назверх зазначило себе, крім декількох рефератів, єдиним позитивним виявом: нагороджувати преміями найціннішу публікацію минулого року. Годі сказати, що таке наслідування французької академії і колеґії Нобеля було дуже щасливим помислом, в теперішню годину воно було б уже цілком недоцільне. Вже тоді воно доводило до подвійного гонорування автора: видавцем і Топіжем (авторка збірки "Інакший світ" дістала крім того премію теж і від Католицького Союзу). Чи не залишилась тоді у рукописі навіть добра річ якогось не комерційного автора — невідомо. Та певна річ, сьогодні, де оголосити друком хочби і вартну працю — зробилося мало досяжною мрією — справджується доцільність ранішої, загальнішої у нас традиції з часів "Зорі" і "Просвіти": вони нагороджували рукописи, не книжки. А ось квітневий літературний конкурс 1942 року вивів на ревно в "Українському Видавництві" понад тридцять рукописів, напевне не без вартости. Завдяки пожнивному конкурсові "Наших Днів" на радість і втіху читача в 13 ч. журналу появився мистецький, у техніці на подив винизаний нарис "Ясна мелодія" достатньо начитаного, талановитого автора І. Головацького.
*
Заснована в 1941 році Спілка праці письменників при У. Ц. К. має змогу користуватись позитивним назагал ставленням німецької влади і поробленими за час радянщини поміченнями та досвідом і тому має більші можливості допомагати розвиткові літератури, приспішувати переміну непрофесійних письменників у професійних, організувати і полегшувати умови письменницької праці, розвести доцільну опіку над адептами.
Всі спілки, літературні і мистецькі, подають собі руку в Літературно-мистецькому клюбі, що розпоряджає залею, бібліотекою і веде їдальню, а кожний член одної із професійних спілок автоматично стає членом клюбу. Так водиться і діється за статутом, проте Спілці письменників, як організації, потрібна теж і віддаль, так щоб клюб, улаштовуючи імпрези, зв'язані з літературними обходами й авторськими виступами, не прислоняв бездомної Спілки, тим більше, що він має теж і самостійні завдання, як касино чи колишня "Українська Бесіда" для немистців і нелітераторів.
Найчіткіше зустрічається Спілка (тобто письменники) з клюбом з приводу т. зв. творчих, чи просто авторських, вечорів — як показала практика — призначених для розваги гостей і прибутків у користь клюбу. Зазначувалась навіть тенденція складати різноманітні програми в роді музикально-вокальних вечорів, які нагадують довоєнні файф о кльок, де автори (не автор) задовольняються оплесками, якщо вони на них ласі.
З такої речі треба прив'язувати більшу вагу до справжніх авторських вечорів на протоколованих засіданнях секцій при участі критиків, письменників і запрошених гостей, але зацікавлених розвитком літератури.
Спілка повинна теж мати окрему комісію для оцінки надісланих до неї з тією метою творів.
Сьогодні справа друку дуже трудна, тому треба дати змогу авторам прочитувати на прилюдних виступах, окрім дрібних нарисів — як водиться досі, — також твори більших розмірів. Переповідають зміст, ілюструють його лектурою уривків, опісля корреферент (від Спілки) повинен подати характеристику й оцінку читаного, одне і друге слід вносити до протоколу, так як на секціях, і Спілка подає комунікат у пресі, зміст протоколу в журналах.
Письменник, окрім відмічених, повинен знайти у Спілці матеріяльну допомогу між іншим і в тій формі, щоб діставати від неї або через неї аванс на віддані їй і позитивно оцінені твори.
Багато пильної уваги треба привернути зв'язкам із молодими письменниками. Треба вести з ними листування, оцінювати їх твори, давати пораду не про саму тільки техніку й ідею в їх писаннях, але й дораджувати лектуру2), доставляти книжок, якщо треба, виробляти стипендії на виїзд і т. д. Коли Спілка розведе таку опіку над письменницьким нарибком, коли даватиме широку, всебічну допомогу письменникам, тоді — при зорганізованій і якслід правленій кермі літературою, працею і життям письменника — можна критиці, менторам і пресі лаяти його і вчити методами з Ведмедівки. Лише тоді, бо добра господиня дбає, щоб глек був обдротований.
Щоб якслід сповнити свої завдання, треба Спілці доцільної розбудови і матеріяльних засобів, треба зрозуміння і співпраці письменників, а навіть і ширших кругів між прихильниками літератури.
1) Тоді воно не було ще "Наукове".
2) Нерідко знаходять молоді письменники у пресі мудру пораду: читайте, вам треба читати! Але що? Цього вони не дочитаються. Не так робив М. Драгоманов.
Д. Лукіянович
з поляkів
Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.
W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej.
J.G.
Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.
Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)
У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.
Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.
ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.
Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення” сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.
ситуація
Большевицькі затії у Скандинавії
Большевики завсіди змагали до того, щоб пробити собі через Скандинавію вільний вихід на Атлянтійський океан. Це вже по традиції, від Петра І, який пробивав т. зв. вікно в Европу через Балтик. Але большевикам Европи замало: вони посягають на цілий світ. Звідси взялася їх експанзія в напрямку на Нарвік та інші пристані на побережжю Норвеґії, звідси всі ці зусилля задавити Фінляндію, що стоїть їм на дорозі — звідси і всі ці затії в Скандинавії, яку треба за всяку ціну розложити й підмінувати.
Ось шведський щоденник "Ґетеборгс-Гандельс-ок Шефартстіднінґ" докотився вже до того, що пішов на послуги большевицьким аґентам у Швеції. На сторінках цього щоденника, який у 1939 і 1940 рр. лаяв так завзято большевиків за напад на Фінляндію, виступив цими днями большевицький письменник Ілля Еренбурґ, здається урядовець совітського посольства в Стокгольмі, з облудною статтею, зверненою проти Фінляндії. Покликуючись на сфальшований цитат фінського щоденника "Уусі Суомі" про участь фінського добровольчого баталіону в боях на Кавказі, Еренбурґ пише: "Ми (росіяни) не запалили пожежі, що огорнула сьогодні також краї Півночі, і ми її не роздуваємо". У зв'язку з цим пише "Уусі Суомі" в передовій статті: "Сфальшування нашої цитати являється ще доволі малим прогріхом в порівнянні з намаганням Еренбурґа перевернути історичні факти коміть головою. Треба дивуватись наївності автора статті щодо його уяви про шведського читача, який краще зорієнтований в положенні, ніж він собі думає. Хоч Росія восени 1939 безсоромно провокувала наш край та врешті виступила проти нас збройно — вона, на думку автора, не розпалила пожежі! Хоч совіти стискали нас від березня 1940 до червня 1941 р. та врешті знову розпочали проти нас воєнні операції — вони не були винні! Винною була, очевидно, Фінляндія, яка супротивлялася переведенню московських імперіялістичних плянів в нашій країні та над Балтиком. У цьому лежав наш злочин, і Еренбурґ намагається, щоб також шведи осудили нас за це. Але ми, фіни, визнаємося в брехливій та негідній большевицькій пропаґанді аж надто добре. Еренбурґський варіянт цієї пропаґанди доказує, що вона не робить вийнятків із своїх правил".
Також "Суомен Сосіалідемокраатті" розправляється в гострій передовиці з "Ґетеборґс Гандельс- ок Шефартстіднінґ", пригадуючи, як то цей щоденник ще недавно вдавав простолінійного оборонця інтересів малих поневолених та загрожених великодержавними імперіялізмами народів. Тепер, у своїй сліпій ненависті до націонал-соціялізму він виступає проти братнього фінського народу з доручення його найтяжчого ворога.
Інцидент зі шведським щоденником дуже знаменний. Він ще раз доказує про непочитальність англосаксонських держав, які не обмежуються до мілітарної співпраці з большевиками, а стараються ще всіми силами реабілітувати їх морально. Тому ті, що симпатизують з англійцями, попадаються сьогодні легше, ніж колись на різні большевицькі гачки. Вони поволі починають дивитися большевицькими очима також на всі зазіхання московського імперіялізму, осуджуючи визвольну боротьбу народів, яких незалежність ще вчора обстоювали. Під впливом московської та аліянтської пропаґанди в Швеції напр. в останніх десятиліттях дуже мало мали зрозуміння для наших змагань. Від часу ж англосаксонсько-большевицького союзу багато засліплених шведських журналістів стратило міру в підтакуванні большевикам не тільки у відношенні до прибалтійських народів, якими шведська опінія зі зрозумілих причин завсіди була зацікавлена, але й у відношенні до братнього фінського народу, з яким їх зв'язує від століть історія та культура. Це вже вершок засліплення і в Фінляндії висловлюють з цього приводу огірчення та побоювання, що ці писаки можуть довести шведську опінію до мильних і небезпечних уяв про правдиве обличчя Москви. Проте подібні голоси в Швеції є і сьогодні поодинокими. Назагал шведська опінія ставиться до фінської боротьби з повним зрозумінням, а фіни вірять, що большевицькі затії не захитають цієї шведської постави.
Б. К.
В Колюмбії (Південна Америка) був землетрус. В деяких містах поробилися в землі щілини, о яких запалися мешкальні доми. Населення повтікало в поля.
У Франції була велика пожежа, що знищила коло 600 гектарів ліса.
У Норвегії згинуло 6 робітників, що пили деревний алькоголь, призначений до автомобілевих моторів.
Новий рід скла винайшли німецькі вчені. Це скло можна назвати панцерним, бо його не можна розбити. Цей винахід має велике значіння.
У Швайцарії знайшли новий поклад соли: верства соли широка на 21 м.
В Австралії плянують випустити внутрішню позику на 100 міліонів фунтів стерлінґів, що її мають підписати впродовж 5-ох тижнів.
У Франції створили Господарську Національну Раду, що відбула своє перше засідання в Парижі під проводом міністра хліборобства Боннафу.
Італія заключила торговельний договір з Румунією.
В Румунії зловили в часі від 1-го квітня 1942 р. до березня 1943 р. 53 міліони кільоґрамів риби.
Один британський військовий поїзд наїхав на лінії Алеппо—Гама на вантажний поїзд. Було понад 200 вбитих і ранених британських вояків.
Зливи спричинили розлиття річок в середній Португалії, передусім річки Тейо. В наслідок повені мешканці були примушені покинути численні місцевості.
У Пекіні відбулося свято під опікою північно-китайської політичної ради, з нагоди третіх роковин повороту китайського національного уряду до Нанкіну і створення північно-китайської політичної ради.
Від кількох днів стація дослідів землетрусів в Атенах слідить за численними легкими і сильними потрясеннями, що їх відчуто в заливі Коринту, на віддалі яких 130 км. від Атен. Землетрус пpодовжувався, нових вісток з тих сторін нема.
Манджурська преса вітає з приїздом премієра Тойо та підкреслює одноголосно важливість цих відвідин, які означають посилення духу співправці між Японією і Манджукуо.
Еспанські пресові кореспонденти повідомили із Ла Лінеі, що вночі на п'ятницю до Ґібральтарської пристані прибув із Середземного моря один великий транспотрний пароплав з важкими пошкодженнями. Пароплав, на якому підчас плавби через Середземне море наступив з невідомих причин сильний вибух, висадив на берег численних убитих і важко ранених.
Помер останній син англійського дослідника природи, Чарлеса Дарвіна, майор Леонард Дарвін, у віці 93-x років. Л. Дарвін мав 8 років, коли його батько написав свій славний твір "Про те, як повстали роди".
У Барселоні, в Еспанії виконано смертні присуди на 7-ох большевицьких вбивниках із часів громадянської війни.
Португальський президент Кармона святкував 25-го березня 15-річчя урядування.
В одному вишкільному таборі американської армії в Текасі експльодував вибуховий матеріял, внаслідок чого згинуло 7 вояків.
Большевики знищили в Ірані 60 сіл за ворожі виступи.
З Голяндії виїхало коло 300 тисяч робітників на працю до Німеччини. Це число має ще збільшитися.
Відкликано весняний ярмарок, що мав відбутися при кінці квітня ц. р. у столиці Хорватії Загребі.
Бельґія обмежує вирощування квітів. На те місце мають городники засаджувати ярину, що потрібна для прохарчування населення.
Повітряну сполуку встановили між Токіо і Шонаном.
В Данії почалися вибори до парляменту (фолькстінг) й сенату (ляндитінг). Сенат складається із 76 членів, яких вибирають на 8 літ, парламент iз 149 послів.
100 осіб згинуло при сторпедуванні одного бразилійського пароплаву біля північно-бразильського побережжя.
Віцеадмірала сера Брус А. Фразера іменовано командувачем англійської фльоти в матірному краю та підвищено до адмірала.
Італійський нарід відсвяткував 23-гo березня двадцятьчетверті роковини заснування фашистівськоі корпорації, яку заснував Муссоліні.
Італійське літунство святкує тепер 20-і роковини свого існування.
Мадярщина згадувала 21-го березня жертви комуністичного панування Белі Куна.
Рузвельт іменував своїх послів у 7-ох південно-американ. країнах амбасадорами.
Воєнні кошти Америки від приступлення до війни по місяць лютий 1913 р. дійшли до величезної цифри 65,1 міліярдів долярів.
Один німецький корпус протилетунської артилерії збив досі на південному відтинку східного фронту 1350 літаків та знищив 1500 танків.
Як повідомляє нюйорський кореспондент часопису "Дейл Телеграф", американські громадяни запозичились на 100 міл. долярів, щоб могти заплатити першу рату своїх податків від прибутків за минулий рік.
Втрати совєтів біля Орла
В боях, які припинилися дня 22-го березня біля Орла, 3 німецькі дивізії стояли проти 11 совєтських. Тільки на відтинку тих трьох дивізій ворог втратив понад 17.700 вбитих, 1.687 полонених, 69 танків, 84 гармати і протипанцерні гармати, 204 гранатомети, 775 кулеметів, 258 протипанцерних крісів і тисячі машинових пистолів і крісів.
Китайська армія сягає 500.000 вояків
Як повідомляє Домей, нова китайська армія складається з 42-ох дивізій, 5 незалежних куренів і 13 незалежних корпусів, разом 500.000 вояків.
130.000 полонених чункінських вояків
Число чункінських вояків, що піддаються в полон, постійно зростає. Від 9-го січня, тобто від приступлення національного Китаю до війни, піддалося 130.000 чункінських вояків, яких взято в полон підчас весняної офензиви у провінціях Кіянгсі і Гупе.
Втрати Бразилії
Бразилійський уряд офіційно заявив, що від приступлення Бразилії до війни втратила вона 107.000 рбт. корабельного тонажу. На початку війни бразилійська торговельна фльота охоплювала 488.000 рбт.
Тяжка боротьба Англії з підводними човнами
Від початку війни Німеччина наставлена на посилену акцію підводних човнів, у той час, як англійці не звернули всієї своєї уваги на відповідні протизаходи. Таке стверджує "Дейлі Експрес" з 23-го березня. Великий адмірал Деніц — пише часопис — має до розпорядимости більше підводних човнів, як Фон Тірпіц підчас світової війни 1914—1918 рр. Англія ж вступила в цю війну із замалим числом конвойних суден та ситуація загострилася ще внаслідок того, що Німеччина здобула додаткові бази підводних човнів у Норвегії й Франції, та що Італія приступила до війни по боці Німеччини, а фльота Франції пропала.
Новий доказ тісної співпраці Держав Пакту Трьох
Японські політичні кола з особливим задоволенням висловлюють свою радість з приводу нового заманіфестування тісної співпраці між державами Пакту Трьох, яка виявилася на засіданні мішаної технічної комісії у Токіо. Ця конференція так само відбувалася в дусі сердечної приязні і дружби зброї, як і попередні засідання тієї самої комісії в Берліні і Римі. В протилежність до цієї повної однозгідности думок держав осі не тільки у відношенні до воєнних цілий, але також до їх практичного переведеня в життя, стоять розбіжності думок і взаємна боротьба інтересів у таборі аліянтів. Військові успіхи держав осі та тісна одно згідна співпраця є найкращою запорукою остаточної перемоги та створення нового світового ладу основаного на справедливості.
Німецький наступ між Харковом і Курськом
На всьому бойовому відтинку між Харковом і на північний захід від Курська дивізії наземного війська та частини СС-ів наступають у напрямі на схід. Не зважаючи на протиоборону та важкі теренові умовини осягають німецькі війська кожного дня намічені наступальні цілі, відкидають большевиків з їх щораз нових становищ та разом з літунством завдають їм дуже важкі втрати.
Замкнені на південний схід від Харкова ворожі сили є знищені крім малих залишків. Спроби большевиків виломитися заломилися з кривавими втратами.
Білгород здобуто приступом
В бойовому районі Харків—Білгород і на північний захід від Курська німецький наступ розширився успішно на широкий фронт. На південний схід від Харкова знищено решту замкнених там совєтських сил. З'єднання зброї СС здобули нагальним приступом місто Білгород. Піхотна дивізія "Великонімеччина" відвернула ворожі наступи біля Борисівки і пробилась далеко на схід. Знищено 47 совєтських танків.
Біля Новоросійська
Німецькі стрімкоспаднї літаки продовжували дня 18 III. розпочаті перед кількома днями атаки проти совєтських місць висаду біля Новоросійська. Численні бомби вибухли в укріплених становищах і сховищах большевичів, спричинюючи великі спустошення і завдаючи большевичам великих кривавих втрат. Деякі загони літаків заатакували біля Кавказького побережжя два вантажні совєтські кораблі, один пароплав затоплено, а інший важко пошкоджено.
Совєтські невдачі на Фінському фронті
На Фінському фронті намагалися большевики здобути назад одну базу, яку дня 19. 3. обсадили фінські війська. З піддержкою численних сальвових гармат, атакували большевики дня 21. 3 в цьому місці не менше 11 разів, але за кожним разом відкинуто їх назад з кривавими втратами. Після цього противипадом здобуто 16 большевицьких полевих позицій. В цих боях втратили большевики майже 400 вбитих і численних полонених.
Над озером Онега большевицька розвідувальна частина із 50 людей пробувала наступати через лід озера. Її спостережено своєчасно та прогнано назад.
Летунська зброя на далекій півночі атакувала споруди промислові заводи. Бомби поцілили між іншим великий металозавод на північ від заливу Кандалакші, одну важну елєктричну стацію, залізничий міст біля Ковда та будинок одної залізничої станції.
Словаччина та боротьба проти большевизму
Словаччина відсвяткувала дня 14-го ц. м. роковини заснування держави. З цієї нагоди відбулися в цілій країні відповідні торжества. В наказі до армії президент д-р Тіссо звеличав подвиги словацької армії, стверджуючи м. ін.: "Словацька армія зайняла своє місце серед низки европейських народів, які боряться, щоб доказати що словацький нарід почуває таку саму відповідальність за охорону Европи перед большевицькою небезпекою, як і всі інші народи Европи".
Єгипетський принц прибув до Риму
До Риму прибув єгипетський принц Мансур Даувд, потомок Могамеда Аліса Великого і член королівської родини Єгипту. Принц Мансур заявив, що він рішив податися до Італії тому, що бажає боротися з державами осі проти спільного ворога, який є ворогом також його країни, арабського народу та ісляму.
Молотов приходить до Лондону з новими домаганнями Сталіна
Завданням Ідена в Вашингтоні є переконати американців, що піддержка й признання територіяльних вимог Совєтського Союзу в Европі являється передумовиною того, щоб удержати союз із Совєтами і їхню збройну допомогу. Таке стверджує часопис "Ню Йорк Таймс". Крім цього — пише далі часопис — міністер закордонних справ Іден зясує дефінітивну співпрацю Великої Британії зі Совєтським Союзом у всіх европейськиx справах як основу воєнної політики Черчіля. Під сучасну пору Англія може вести тільки політику повної піддержки большевизму, а до цієї піддержки вона хоче приєднати ще й Злучені Держави, поки до Лондону приїде народний комісар Молотов з новим домаганням Сталіна. Зараз після повороту Ідена з Америки Молотов відбуде подорож до Лондону. Ця подорож була вже раніше заповіджена, одначе пересунена внаслідок поїздки Ідена до Вашингтону.
Бенеш небажаний посередник
Всупереч минулого року зложеній в Палаті Сенжермен в Лондоні спільній "врочистій польсько-чеській заяві" у справі "Атлянтійської карти", якою також Бенеш признав ненарушеність польських східних границь, — тепер Бенеш висловився за спільним кордоном між "Чехословаччиною" та Совєтським Союзом, що сталося б внаслідок приєднання колишніх східних обширів Польщі до Совєтського Союзу. Характеристично, що в тому самому часі, коли агенція Тас відкидає попросту польське домагання, Бенеш в чеській радіопередачі лондонської радіовисильні заставляє говорити одного емігрованого з Мукачева жида, як "українця", який рішучо заперечував переслідування українців в зайнятих в 1939 Совєтими східних обширах колишньої Польщі, висловлюючись тепло за "чесько-український братерством".
Припинено плавбу на ріці Святого Лаврентія
Внаслідок діяльности підводних човнів на ріці св. Лаврентія пропало не тільки багато кораблів, але й важкі шкоди повстали в тамошніх портах. Про це пише англійський мореплавний журнал "Файрплай" з 11-го березня. Торговельне судноплавство на тій ріці майже зовсім припинене.
Цей факт признав недавно на річному зібранні канадійського корабельного товариства в Монтреалі його президент Тірер. Через небезпеку від підводних човнів — сказав він — треба було на жаль судноплавство припинити.
Богодухів, Охтирка і Грайворон — здобуті
З кубанського мостового причілка несподівано ударили гірські стрільці та панцерні гренадири на вихідні до наступу становища декількох большевицьких стрілецьких бригад і розпорошили їх. Ворог мав високі криваві втрати і втратив численну зброю. Взято понад 500 полонених.
На захід віл Білгороду є німецькі дивізії на широкому фронті у наступі. Здобуто міста Богодухів, Охтирку і Грайворон.
Переможне закінчення битви між Дніпром і Дінцем
Після переможного закінчення зимової битви між Дніпром і Дінцем, що звело на ніщо надії большевиків на відзискання України, німецькі війська продовжують свої наступи в напрямі Харкова. З’єднання танків і гренадирів наземних військ і зброї СС пробили перед містом глибоко розчленовані ворожі стрілецькі становища та вдерлись із багатьох сторін у місто. Завзяті вуличні бої ще тривають.
На північ і на північний захід від міста німецькі дивізії відкинули ворога назад на схід. У рукопашних зударах знищено ворожі колони, що були у відвороті. Сильні ескадри летунства разом із мадярськими та словацькими летунськнми силами встрявали невтомно в наземні бої.
На фронті Льодового моря збито 22 совєтські літаки
Впродовж 10-го березня з'єднання німецьких бойових літаків домоглися на фронті Льодового моря особливих успіхів. У численних запеклих повітряних боях, як тільки знялися в повітря після проголошеної тривоги і дальше у вільній погоні, вони збили, за дотеперішніми повідомленнями, 22 совєтські літаки.
На відтинку Орла
На відтинку Орла приступив ворог на широкому фронті до нових сильних наступів, які знову відбито з незвичайно високими кривавими втратами. Ворог намагався безуспішно вдертися з великими силами у пляновий відвязувальний рух на середньому відтинку східного фронту. Одна німецька дивізія зістрілила при тому 17 танків і нарахувала перед своїми становищами 2.000 вбитих большевиків. Пляново і несподівано для ворога евакуовано місто Білий.
Розбито кригу на Неві
В північній частині східного фронту цими днями сподівалися сильної атаки совєтських танків через лід замерзлої Неви. Піонери збройних СС-ів дістали наказ розбити кригу Неви, щоб большевики не могли здійснити цього пляну. З вибуховим матеріялом і потрібним приладдям підсунулися піонери непомітно вночі аж до середини на 200 метрів широкої ріки і заложили у виверчені діри вибуховий матеріял. Це діялося на віддалі тільки 100 метрів від ворожих становищ. Верства льоду на pіці була там завгрубшки 1,5 метра. Коли большевики освітлювали час до часу простір світляними ракетами, піонери лягали на лід і камяніли, щоб часом рухами не зрадитися. Після З-годинної мозольної праці все було наладнане як слід. Після того, як вояки вернулися на беріг, роздався могутній вибух, який розірвав на куски льодову поверхню ріки на ширині кількох сотень метрів. Таким чином створено не легко проходиму перешкоду між совєтськими і німецькими позиціями. Атака совєтських танків не могла відбутися.
Німецькі підводні човни знищили 100.000 тон муніції
Впродовж 24 годин затоплено 30 англо-американських кораблів, 207.000 тон, 8 пароплавів після сторпедування вилетіло в повітря.
7 березня ц. р. командування німецьких підводних човнів одержало першу вістку, що по середині північного Атлантику пливуть цілі колони вщерть навантажених кораблів. Одна група підводних човнів одержала негайно приказ розпочати дії проти тих конвойних валок. Це було дуже важче завдання, бо сильні сніговії з години на годину змінювали і утруднювали поле зору. Коли підводні човни наблизилися до поданого їм здогадного географічного положення конвойної валки, вони ствердили, що мають перед собою лише малу валку, зложену з 5-ти кораблів. Нищильники і корвети охоронювали тих 5 торговельних кораблів, які боролися проти шаліючої хуртовини. Коли тільки настала ніч, підводні човни приступили до атаки і в короткому часі затопили 3 кораблі з тих 5-ох. Шукаючи за дальшими кораблями в тій самій околиці, підводні човни викрили ще кілька менших корабельних колон, які видно розбилися внаслідок морської бурі. Серед ловів на ті кораблі сторпедовано та затоплено спершу 16 кораблів на 92.500 рбт. У цій так мовити, першій партії сторпедовано також ще 3 кораблі, які про те не пішли зараз на морське дно. З уваги на високу хвилю можна сумніватися чи тим ушкодженим кораблям вдалося доплисти до якої пристані. Між дальшими кораблями, що поділили долю попередніх, були саме амуніційні вантажні кораблі. І так один підводний човен зголосив, що у віддалі 8 морських миль себто приблизно 5 клм., видно було високий стовп води, а вибух був такий сильний, що потряс таким далеким підводним човном. На підставі таких звідомлень стверджено, що вилетіло в повітря 8 великих амуніційних пароплавів разом на 65.000 тон. Кожний із тих пароплавів розлетівся на дрібні шматки серед стовпів вогню, диму і страшного гуку. Таким чином на морське дно пішло поверх 100.000 тон амуніції призначеної для Англії.
Японці перейшли річку Янгсе
Японці перейшли найбільшу річку в Китаю Янгсе, на просторі 300 км. Цей перехід японських військ стався ніччю. У тих місцях, в яких японці переплили річку Янгсе, ця річка широка на 2 до 4 км. Рівень води в Янгсе змінюється майже щогодини. Річище річки засіяне чункінськими мінами, а по другому боці стояло 15 чункінських дивізій. Японські війська перебороли всі ці перешкоди.
Японці йдуть далі вперед
Японські війська, що посуваються на південь, перейшовши річку Янгтсе, зайняли важне становите Гваюнг, у північній частині провінції Гунан, на кордоні між Гунав і Гупе. Важне стратегічне становище Чанкпоту, що знаходиться 15 клм. від Шішав, на тому місці, де зливають докупи річки Янгтсе і Ванчія, впало в руки японських авангардів, а далі зайняли Шішав, на південь від Гупе. Після зайняття Чанкпоту відрізано відступ чункінським військам, що відтягалися вздовж річки в напрямку Чайгчі і Сінгти.
Помер д-р Джерсін, який перший відкрив бациль чуми та з Кальметтою зладив суровицю проти тієї страшної пошести.
Один фінський xірурґ збудував мікроскоп. який може 2000 разів побільшувати.
Неошліфований діямант вартістю в 50 000 фунтів, то його з початком листопада м. р. вислано з Лондону до Палестини, не прибув на призначене місце. Уважають, що діямант пропав.
Слов'янське — у німецьких руках
Панцерна армія біля Харкова оточена
Німецький протинаступ, не зважаючи на важкі атмосферичні і теренові умови, поступає дальше вперед. На фронті, широкому на 250 км., стоять німецькі наступальні дивізії на середньому та горішньому Дінці. Приступом здобуто місто Слов'янське. Примушено до бою та розсипано вороже з'єднання, відрізано далеко поза фронтом. У районі на південь від Харкова оточено маси ІІІ-ої большевицької панцерної армії, яка надармо намагається проломитися в усі напрями.
13 ворожих кораблів вислано на дно моря
Німецькі підводні човни знову здобули великий успіх. У важких боях вислано на дно моря 13 кораблів загальної містоти 97.100 брутто тон. Сторпедовано ще 2 кораблі.
Третя большевицька армія знищена
У районі на південь від Харкова швидкі війська піхоти та зброї СС проломили сильний спротив ворога та відкинули його на північ. Знищено замкнені у кітлі з'єднання 3-ої совєтської панцерної армії, що складалася з частин 12-гo і 15-го панцерного корпусу, одного кавалерійського корпусу та трьох стрілецьких дивізій. Числа полонених і добичі можна було досі устійнити тільки частинно. Досі начислено 225 гармат, 61 танків і понад 1.000 механічних возів. Криваві втрати большевиків є незвичайно високі.
На південний захід від Харкова проломили німецькі наступальні дивізії ворожий спротив і перекинули наступ у район на захід від міста.
Японські успіхи на обширі Соломонських островів
Цісарсько-японська головна кватира повідомляє: Японські суходільні і морські збройні сили на обширі Соломонських островів і Нової Ґвінеї здобули такі нові воєнні висліди від 16-го лютого до 5-го березня: збито 113 літаків, на землі знищено 11 літаків та затоплено 4 підводні човни.
Мореплавна школа
Військова адміністрація на Яві повідомила, що там відкрито мореплавну школу для тубильців. Вишколені моряки служитимуть виключно на кораблях японської військової адміністрації.
Над Льодовим морем
Над Льодово-морським фронтом приходило 5-го березня до повітряних боїв між швидкими німецькими бойовими літаками та совєтськими машинами. Німецькі летуни зістрілили в короткому часі 6 совєтських машин.
Атака на Великий Лондон
Підчас атаки важких німецьких бойових літаків з дня 3-го березня проти обширу Великого Лондону, перші атакуючі хвилі літаків появилися біля години 20.30 над Tамзою. Перелетівши Канал при сприятливій погоді, німецькі летуни стрінули над південною Англією бритійських нічних ловців. На великій висоті в околиці Лондону спостережено також численні розривні балони. З британської столиці численні батерії найрізнороднішого калібру відкрили загороджувальний вогонь. В цілій околиці атаки засвітилися численні світломети, які своїм світлом прорізували простір над Лондоном. За першою хвилею напасників, безпосередньо після годими 21 наступила друга хвиля німецьких летунських з'єднань. Знову впродовж яких 20 хвилин скинено великі кількості розривних і запалювальних бомб. Також літаки третьої хвилі дісталися над Великий Лондон, завдаючи британській столиці дальші важкі удари. Численними новими влучними поцілами продовжували вони діло спустошення, розпочате їхніми попередниками. Відлітаючи, німецькі бойові летуни бачили на обширі Великого Лондону широкі пожежі, які постійно розросталися. Сильна бритійська оборона не могла охоронити столиці від планово переведеної атаки німецьких літаків. Тієї самої ночі скинено успішно бомби також на інші воєнно-важні об'єкти на південному англійському побережжі.
Втрати большевиків у лютому — 886 літаків
Німецький протинаступ у районі Ізюма осягнув на широкому фронті середній Дінець. Теж на схід від Слов'янська та в районі на північний захід від Харкова німецькі дивізії продовжували наступ за відступаючим ворогом, відтяли декілька ворожих бойових груп і знищили їх. Підчас коли на південний захід від Орла припинився сильний натиск ворога проти нашого фронту, німецькі піші і панцерні дивізії в районі на північний захід від Орла спинили сильний наступ, розбили ворожі сили, що вдерлися на головне бойовище, і знову відкинули большевиків, знищивши 16 важких і найважчих танків.
У місяці лютому втратили большевики 886 літаків, з того в повітряних боях збито 701, 118 зенітною артилерію летунства, 30 піхотними відділами, решту знищено на землі.
Величезні совєтські втрати
На північний захід від Курська здержано випад майже 70 совєтських танків. У обширі Орла знищено інші численні совєтські танки. 2-го березня большевики втратили tуt 38, 3-го березня на півдні 4, а на півночі 18, а дальше знову 16 танків. До знищених в останніх трьох днях 76 совєтських танків дійшло ще 15 важко пошкоджених летунськими бомбами, або артилерійським вогнем. Таким чином кількість знищених на цьому бойовому обширі танків збільшилася від початку боїв у пегших днях лютого на поверх 350. Найбільші втрати мав ворог при своїх даремних спробах прориву з дня 2-го березня на північ від Орла. Крім 18 знищених і 4-ох пошкоджених танків втратив він також великі кількості важкої зброї, між тим 22 сальвові гармати, як також втратили 2.500 вояків убитими.
Болгарія сповнить свій обовязок
Союз з державами Пакту Трьох
Саме два роки тому Болгарія приступила до Пакту Трьох. Болгарська преса вшановує ці роковини та згадує при цій нагоді, що 3-го березня минуло 65 років від договору в Сан-Стефано, який завершив болгарську визвольну боротьбу. Єдиною державою, що залишилася Болгарії з того часу вірною, це лише Німеччина. Орган болгарського уряду, щоденник "Днес" покликується на слова болгарського премієра Філова, які той сказав при підписуванні Пакту Трьох: "Це єдиний шлях Болгарії, іншого немає". Болгарія і Німеччина мусіли пережити важкі часи, поки провалилися договори з Версаю та Неї. Коли б болгарський народ мусів ще раз рішатися, яким йому іти шляхом, то і він із захопленням знову вступив би на той самий шлях, бо той шлях веде до розвитку Болгарії. Лише завдяки допомозі своїх великих і хоробрих союзників болгарський народ осягнув об'єднання і тому його обов’язком піддержувати всіма силами союз із державами Пакту Трьох.
Ґанді не буде звільнений, — так заявив секретар британського віцекороля в своєму листі до провідного індійського політичного діяча.
76 ворожих літаків збила дотепер бортова протилетунська артилерія німецької воєнної фльоти на Середземному морі.
До Швайцарії, в Женеву прибув уже другий поїзд із 100 швайцарськими жидами з Парижа.
Воєнні видатки Америки дійшли в січні ц. р. до суми 6 міліярдів 254 міліонів долярів, тобто на 185% більше, як у січні 1941 року.
В Еспанії, в парохіяльній церкві в Санданболя (провінція Барсельона) розпочалися в приявності прокурора розкопи майже тисячі трупів, яких большевики поховали в тій святині в часі громадянської війни.
Населення Японії зросло в 1937 році на 970.000, а в 1941-ому році на один міліон сімдесят тисяч.
Потверджено присуд проти замаховців в aнкарському процесі
Відкличний суд потвердив присуд найвищого карного суду проти обвинувачених в бомбовому замахові на амбасадора фон Папена. Таким чином большевики Павлов і Корнілов остаточно засуджені на 16 років і 8 місяців вязниці. Також затверджені присуди проти турецьких співвинуватців.
Серед вояків Америки більш, як 450.000 негрів
Міністерство війни у Вашінгтоні повідомляє, що тепер у всіх родах збройних сил ЗДА повнить службу більш як 450.000 негрів. З того поверх 60.000 поза американським континентом.
Скільки жінок працює у військових службах Англії?
Вісім міліонів 670 тисяч жінок притягнено до військової служби, або важких воєнних служб. З цього три з половиною міліонів жінок заміжних, або повдовілих з дітьми від 14 літ. Таке заявив міністр праці Бевін у палаті послів.
Дворічний обовязок праці у Франції
Французька міністеріяльна рада під головуванням маршала Петена прийняла постанову про дворічну обовязкову службу праці. Цей закон охоплює всіх молодих французів, які народилися між 1. січня 1920 та 31. грудня 1922 р. Особливі заходи торкаються передусім французьких хліборобів, які, як сказано в оголошенні, продовжуватимуть свою працю на французькій землі. Службою праці уважатимуть також службу, зроблену в армії та Робітнях молоді. Переведення в життя цього закону уповноважено новий створений для цього ґенеральний комісаріят.
Воєнні видатки Злучених Держав дійшли в січні до суми 6.254 міліонів доларів. То є на 2.1% більше як в грудні 1942 р. і на 185% більше як в січні 1941 р.
З Гавани повідомлено, що в кубанському уряді виникла кріза. Міністер внутрішніх справ, міністер для публичних робіт, для господарки і хліборобства заявили, що вони зложать свої уряди.
В середу, 23-го лютого німецькі ловецькі летуни спостерегли три британські торпедні літаки, які були в льоті на Сицилію та на туніське побережжя. Англійські літаки скинули свої торпеди та втікли. Німецькі ловецькі літаки здоганяючи їх, зістрілили один торпедний літак. Вечором англійці повторили спроби атаки проти конвою, але німецькі забезпечувальні літаки негайно їх прогнали.
Як повідомляють з Лісбони, впливові кола в Вашінгтоні стараються довести до зустрічі Рузвельта зі Сталіном.
Британська корвета задержала португальський пасажирський корабель "Ніясса", який їхав з Америки до Лісбони і який був саме перед устям ріки Техо. Британський корабель до Гібральтару. Публика, яка була в лісбонській пристані, щоб привітати корабель, вернулася додому з нічим.
Побережжя Колюмбії між Антіоківєю і Тюмас навіщують від довшого часу сильні потрясення землі. Внаслідок цього населення почало покидати міста. Земля порозколювався місцями і з нутра виходили сірчані гази. Цілі групи домів зникли в розколинах землі. На побережжі Караїбського моря були також землетруси. У місті Лоріка розвалилася ціла дільниця міста. Вулькани Толіма і Морелю вибухли.
Як повідомляє мадярська телеграфічна агенція, між Мадярщиною і Туреччиною підписано торговельно-клєрінгову умову.
Згідно з офіційним звідомленням з Бомбаю, у четвер стан здоров'я Гандія був незмінений. — Емері — як повідомив Ройтер — заявив в четвер в палаті послів, що британський уряд вповні однозгідний з постановою індійського уряду не випускати Гандія.
Японське летунство атакувало у вівторок летовище в Тінсукія, провінція Асеам в Індії. Повідомлено про це в одному воєнному звідомленні. При тому знищено більшу частину з 15-ма ворожими машинами, які стояли на землі.
Як подає агенція Ройтер, Черчіль, про якого повідомлено, що захворів в останніх днях уже видужує. Він мав запалення легенів.
Урядово повідомлено, що мала кількість заблуканих чужих літаків перелетіла вночі на 25. II. знову над північною Швейцарією. В Юрані в західній Швейцарії, як також в деяких місцевостях центральної Швайцарії дано знак тривоги. Протилетунська артилерія не була чинна.
В південних областях Тихого океану, що тепер під управою японської фльоти, 9 корабельних варстатів зайняті будовою дерев'яних кораблів.
Словацький міністер внутрішніх справ в одній розмові в Розенберґу повідомив про повне виселення жидів з Словаччини. Досі виселено яких 80% жидів. Решта буде охоплена в березні. Це торкатиметься також вихрещених жидів.
Генерал-поручник Земмер Вел, який відповідальний за американську постачальну службу, після повороту з подорожі по Північна Африці, середньому Сході та Індії, сказав, що він більш як будьколи упевнився, що ця війна — транспортова війна. Підводні човни — це головна загроза для американських шляхів постачання.
Британські мореплавні власті видали урядовий річний звіт про 1942 рік, де сказано дослівно: "Корабельні втрати — це далі поважна проблема".
Північно-американський міністер мореплавби Киске заявив, що нема ніяких виглядів на негайне усунення небезпеки від підводних човнів, яка, як і передше дуже велика.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На північному відтинку кубанського мостового причілку відновлене намагання ворога проломитися заломилося об завзятий опір наших військ.
За становищами на Міюсі знищено останні рештки розпорошеного 7-го гвардійського кавалерійського корпусу.
В районі Ізюма наступальна битва йде дальше. Німецькі дивізії проломили завзятий ворожий спротив і розбили великі большевицькі сили, які намагалися, відтяті від заплічних сполук, пробитися на північний схід. Рухомі бої в районі на захід від лінії Харків—Курськ продовжались теж і вчора. Сильні з'єднання летунства атакували бомбами і бортовою зброєю і наступальні передні сторожі ворога.
У завзятих оборонних боях на південь і північ від Орла заломилися об оборонний фронт, непохитно вдержуваний німецькими військами, сильні ворожі танкові та піхотні наступи. На тому ж бойовому відтинку власні ударні відділи посунулися в напрямі системи ворожих становищ, зліквідували рови на ширині 12 кілометрів, розбили 249 бойових становищ і здобули численну зброю.
На схід від Сичівки залишився безуспішним місцевий наступ ворога, поведений в декількох місцях.
Теж і вчора на південь від Ільменського озера продовжував ворог на широкому фронті свої наступи, піддержувані численними танками і сильною артилерією. Большевиків відбито всюди після завзятого бою серед великих втрат. Частини ворога, що наступав, вдалося замкнути і знищити. На цьому відтинку залишилися перед нашими становищами 43 розторощені бронемашини.
Підчас намагання ворожих лещатарських частин заатакувати 23 лютого через Ільменське озеро південний беріг, втратив ворог 215 полонених і 1.660 нарахованих вбитих, не беручи під увагу втрат, що йому спричинило летунство на леді. Здобуто 25 протипанцерних гармат, 43 протипанцерних рушниць, 158 скорострілів, 23 гранатомети, 422 машинові пістолі, 7 моторових саней і дальше знаряддя та сани.
На водах далекої півночі потопило летунство поцілом бомб один торговельний корабель на 3.000 брт.
На поодиноких місцях північно-туніського фронту німецькі з'єднання, піддержані німецько-італійськими повітряними збройними силами, заатакували ворожі становища. Німецькі винищувачі зістрілили вчорашнього для в районі Середземного моря 24 британські і американські літаки при втраті 4-ох власних. В останніх двох ночах завдано важкого удару атаками літаків пристаневим спорудам Триполісу. Пошкоджено транспортовець середньої величини.
З'єднання американських літаків заатакувало вполудне вчорашнього дня під охороною хмар з великої висоти обшир Вільгельмсгафен. Винищувачі та артилерія воєнної фльоти зістрілили при тому 17 4-моторових літаків. Ще 6 втратив ворог над побережжям Каналу. Минулої ночі скинули британські літаки розривні та запалювальні бомби на кілька місцевостей в західній Німеччині і зробили знову терористичний налет на місто Кельн, де знищено 8 лікарень. Населення мало втрати. Винищувачі і зенітна артилерія збили 12 ворожих бомбардувальників.
Швидкі німецькі бойові літаки робили вдень з добрим успіхом несподіваний налет на місто Іксмес на південному побережжі Англії.