дописи

»Краківські вісті« 23.02.1943 Літературний конкурс Українського Видавництва Краків-Львів на твори дитячої літератури

Українське Видавництво проголошує Літературний Конкурс на твори дитячої літератури: а) для дітей дошкільного віку; б) для дітей шкільного віку.
а) Твори для дітей дошкільного віку (до 7-го року життя).
1. Оповідання або казка (евентуально збірочка оповідань або казок) прозою, розмір один до півтора авторського аркуша (1 арк. — ок. 40.000 букв).
2. Оповідання або казка (евент. збірочка) віршем, розмір не менше 450 рядків.
3. Сценка-п'єса прозою або віршем зі співами і, можливо, з танками, розмір при прозі як під 1, при вірші, як під 2, не враховуючи т. зв. ремарків.
4. Збірка поезій, або т. зв. римованої прози (як напр., "Ріпка" І. Франка), розмір як під 2.
За найкращі твори цього конкурсу Українське Видавництво призначує 3 нагороди:
І — 1.230 зол., II — 1.000 зол., III — 750 зол. з тим, що збірочка оповідань, або казок не може бути нагороджена першою, тільки другою, або третьою нагородою.
Нагороди на цей конкурс уфундував п. Степан Аліман з Коломиї.
б) твори для дітей шкільного віку (до 14-го року життя).
1. Повість, розмір від 6-8 авт. аркушів.
2. П'єса — сценічний твір віршем або прозою для дитячого театру, розміром не більш 3-х дій, можливо зі співами і танками!
3. Збірка оповідань, розмір 6-8 авт. аркушів.
Нагороди, уфундувані Українським Видавництвом за найкращі твори цього конкурсу, такі:
І — 3.000 зол., ІІ — 2.000 зол. з тим, що збірка оповідань не може бути нагороджена першою, тільки другою або третьою нагородою.
Твори, прислані на конкурс, крім літературно-мистецької вартости, мають відповідати вимогам сучасної педагогіки, тематично повинні бути українські і, можливо, нові (техніка, промисловість, спорт і т.п.).
Українське Видавництво має право видати нагороджені твори не більше, як 10.000-им накладом. Автор, крім нагороди, одержить гонорар — відсоток від ціни книжки у звичайних межах.
Ненагороджені, але придатні до друку твори зможе видати Видавництво за порозумінням з автором.
Твори, прислані на конкурс, мають бути переписані на машині у двох примірниках і надіслані до редакції Українського Видавництва у Львові, Агорнштрассе 15 (кол. Зіморовича), Реченець надсилання творів групи а) (для дошкільного віку) до 30 квітня 1943, групи б) (для шкільного віку) до 31 серпня 1943. До кожного присланого твору автори долучать закриту коверту зі своїм ім'ям і прізвищем, а коверту і твір позначать вибраним гаслом. Неприйняті на конкурс твори можна буде відібрати до 2-х місяців за поданням гасла. Вислід конкурсу, групи а) буде проголошений 30 травня; групи б) — 15 жовтня ц. р.
Склад жюрі конкурсу оголосимо пізніше. Увійдуть до нього представники Українського Видавництва й запрошені члени Спілки Українських Письменників та УУОП.
УКРАЇНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО, КРАКІВ-ЛЬВІВ

»Львівські вісті« 20.02.1943 Перед іспитом національної свідомости

Львів, 19. лютого.
Стоїмо напередодні важної події, а саме загального перепису населення, який відбудеться 1-го березня. Цей перепис, між іншим, дасть образ нашої чисельности у Генеральній Губернії. Тому й нашим обов'язком є наскрізь позитивно поставитися до нього й доложити всіх зусиль, щоб він пройшов якслід. Але перепис населення є для нас важний ще з інших причин. Він буде пробою нашої національної свідомости, зрілости й організованости. Досі всі переписи населення проходили в атмосфері напруження, нас практично відсували від активної участи у його переведенні, а рубрики спискових аркушів були неясно й баламутно уложені так, щоб число українців всякими способами поменшити й щоб у загальних підсумках він вийшов для нас некорисно. З тією метою спискові аркуші, якщо йде про національність, поруч рубрики "українська", мали ще й рубрику "руска", а це мало на увазі дати змогу менше свідомому, або заляканому елементові українського походження, вписатися у рубрику "рускої" національности. Далі уведення віроісповідних рубрик не мало метою подати чисельного стану даного віросповідання, лиш зарахувати до неукраїнської національної збірноти тих усіх, хто вписався до рубрики "римо-кат.", бо водилося тоді так, що віросповідання покривалося з національною приналежністю. "Греко-католик" — це був "українець", або "русин", "римо-католик" — "поляк". Тому велика кількість українців-римо-католиків пропадала для нас. Таксамо утотожнювання вживання розговірної мови з національною приналежністю доводило до того, що ціла маса українців, які послугувалися польською мовою, була зарахована до польської національности. Велика кількість рубрик для означення національности й віроісповідання та брак ясно поставленого принципу, яким мірялося національну приналежність доводило до того, що до польської національности зараховувалося й тих, які подавали свою національність як польську, але й тих, що вписувалися як римо-католики, чи подавали польську мову, як розговірну, якщо не зазначили виразно своєї національности як українці. А це при невеличкій національній свідомости в деяких наших околицях не могло статися. Зрештою дбали про те спискові комісії й комісари, які майже виключно були чужонаціонального походження. Вони то й уживали всяких заходів, щоб ті українці, в яких національна свідомість була слабо розвинена, були зараховані до чужої національности. Елястичність рубрик давала змогу тим одиницям, в яких національна свідомість була приспана, ясно неосвідомлена або байдужа, з чистою совістю найти завжди відповідну фіртку, щоб і "вовк був ситий і коза ціла". Специфічні політичні умовини витворювали несприятливу атмосферу, в якій відбувався перепис і це було теж причиною, що деякі слабші духом члени нашої національної спільноти боялися признати до своєї національности, або окреслювали її так, що в інтерпретації виходила вона в нашу некористь. У висліді так переведеного перепису населення ми ніколи не мали правдивого образу нашої чисельности, бо статистичні дані були завжди сфальшовані й не відповідали фактичному станові.
Тепер часи в основному змінилися й перепис населення пройде в атмосфері спокою, бо владі не йде про штучне паперове збільшення однієї національности, чи поменшення іншої, але про те, щоб здобути об'єктивні, фактичні дані про числовий національний і расовий склад населення Генеральної Губернії. Тому рубрики про національну приналежність ясно сформуловані й не залишають у нікого жодного сумніву. В основі лежить національний принцип, завдяки якому кожний, без огляду на віроісповідання чи розговірну мову, зможе заявити таку національну приналежність, до якої себе почуває.
До співпраці у переведенні перепису буде притягнена низова адміністрація, яка на українських етнографічних землях є в українських руках. Це теж сприятлива для нас умовина, бо низова адміністрація іменує списових комісарів, від яких у великій мірі залежить справне, совісне та об'єктивне проведення перепису. Треба лиш подбати, щоб списовими комісарами стали свідомі люди.
Нашим обов'язком є подбати про те, щоб українське населення поставилося до справи перепису наскрізь позитивно й зі зрозумінням його ваги для урядових чинників і для нас самих. Тому треба його про це якслід освідомити й приготовити. Тут слово за нашими Комітетами й їх клітинами, за інтеліґентами, зокрема сільськими, та взагалі за всіми свідомими одиницями, щоб в особистій зустрічі зі сільськими масами, освідомити їх про вагу й значення тієї події, що відбувається раз на кілька років. Зокрема треба звернути увагу на наші окраїни, де наше населення у меншості, національно мало усвідомлене, якслід незорганізоване та виставлене на сильний натиск чужонаціонального елементу й підпадає легко під вплив усяких "татарських вістей". Велику увагу треба звернути теж на великоміський і підміський елемент та робітничі кола, які легше підпадають під чужонаціональні впливи й легше денаціоналізуються. Зокрема треба з'ясувати загалові, що як українці повинні зголоситися теж ті, які, хоч говорять польською мовою, чи є римо-кат. віросповідання (латинники, калакути), почувають себе українцями. Треба змагати до того, щоб кожний українець ясно окреслював свою національність і щоб того роду окреслення національности як "православний", "тутешній", чи "русин", як це водилося до війни, щезли раз на завжди. Треба створити таку атмосферу й виробити таку технічну поставу серед нашого громадянства, щоб перестав на ньому тяжіти комплекс давніх практик і містерій, які водилися при переписах, щоб воно отряслося з прикрих cпoминів про довоєнні переписи й зрозуміло сутню зміну, яка наступила в обставинах і умовинах, в яких відбудеться теперішній перепис.
Треба теж визбутися фальшивого погляду, який, на жаль, ще досі в нас покутує й який приніс нам великі втрати, а саме тієї нетерпимости, з якою відносимося до всіх тих, що відстали від своєї національности, а хочуть до неї вернутися. Навпаки, треба їм цей поворот полегчити й подбати, щоб при переписі всі, що були колись українцями й хочуть ними стати знову, вписались як українці.
1. березня мусимо подбати про те. щоб не зазнати знову втрат у чисельности нашої національної спільноти, бо хоч статистика не зміняє фактичного стану речі, то все таки цифрові дані мають величезне значення, як важні аргументи для вжитку адміністрації, публіцистики, господарських , чинників, соціяльних, віроісповідних, санітарних, освітно-шкільних питань, пропагандивних цілей і т. п. Вкінці для нас це буде мірилом росту нашої національної свідомости і внутрішнього сцементування. .
В. Б.

»Краківські вісті« 19.02.1943 Роля жінки в суспільній опіці

Львів, лютий 1943.
У старих повістях зустрічаємо часто постать жінки, яка займається харитативною акцією і використовує товариські зв'язки, щоб зібрати серед знайомих жертви на "своїх" бідних, сиріт, калік, на "свої" захисти, доми вбогих, лікарні. Знайомі дискретно посміхалися з "усуспільненої жінки", вважали, що вона не зовсім при здоровому глузді, але таки сягали до портфелю — для її гарних очей, товариської позиції, для власної амбіції.
Давні, далекі часи. Суспільна опіка не має найменшого зрозуміння у світі, опанованому найбільш еґоїстичним капіталізмом, жінка — виплекана "краля", якої горизонти замикають стіни її будуару — без громадянських прав, без ніякої ролі в суспільному житті. А все таки та жінка серед тих умовин стає піонером акції суспільної опіки. Виходить, що та акція органічно зв'язана з характером жінки, з її природною місією.
Часи змінилися. Нині суспільна опіка, загально признана і зрозуміла, зайняла одно з перших місць у громадянському жит ті. Жінка — нині повновартний член cуспільности, має повну змогу проявити себе на громадянській арені. Збільшеним можливостям відповідає збільшений обов'язок і на нинішньому українському жіноцтві лежить відповідальність за долю десяток тисяч земляків, між якими є чимало дуже цінних одиниць. Не лише можливості нині великі, але й потреби.
Головний чинник, який кваліфікує жінку до праці в суспільній опіці, це материнський інстинкт. Коли жінка в усьому світі веде сирітські захисти та ясла, в деяких краях займає становище судді для малолітніх ітд., то це має поважну причину. Розум не вистачає там, де необхідне серце й тонке відчуття. Ті прикмети дають жінці перевагу не лише в опіці над дітворою, але і в інших ділянках суспільної опіки, бо без них важко вишукати потребуючого, оцінити потребу, дібрати таку форму суспільної опіки, яка не вразила б гідности людини, що впала у злидні, а не хоче витягнути рук по підмогу. Без активної співпраці жіноцтва суспільна опіка може збюрократизуватися — не виконає як слід своєї відповідальної, а такої тонкої місії.
І дальше: жінка має досвід у веденні домашнього господарства. Вона вміє найкраще завідувати харчевими засобами, берегти їх перед зіпсуттям і крадіжжю, вихіснувати кожну дрібничку. Зокрема жінка, вихована у скромних умовинах, вміє проживити родину при дуже малих доходах, тому зуміє повести навіть дуже слабо випосажену народну кухню, видобути з найскромніших припасів максимум поживи. На основі довголітнього досвіду жінка знає, скільки яких харчів необхідно на виживлення одної особи та вміє дивитися в руки службі, тому знає, скільки припасів видати кухонному персоналові та як провірити, чи всіх їх справді ужито згідно з призначенням. Жінка найкраще зуміє запевнити контролю, яка є однією з передумовин суспільної опіки, яка запевнює до вір’я до установи та береже громадянство перед деморалізацією.
І вpештi, як ми це згадували, жінка має найбільші можливості при заготівлі засобів суспільної опіки.
Неодна людина, якої не всилі переконати ні патріотичні ні гуманні аргументи, дасть щедрий даток на харитативну ціль, коли до неї звернеться жінка, бо в багатьох людей амбіція куди вразливіша, ніж серце та совість. Тому головна роля у збірковій акції припадає постійно жінкам.
Українське жіноцтво проявило чимало ініціятиви в ділянці суспільної опіки, коли та остання була ще у нас незорганізована. Жіночі релігійні товариства в деяких наших містах були навіть дуже активні в цьому напрямі; вони збирали на гуманні цілі, вишукували потребуючих та обдаровували їх, відвідували хворих по шпиталях та несли їм матеріяльну і духову поміч.
Тепер завдання куди легше, простіше: суспільна опіка має вже у нас тверді рами, вона диспонує багатими матеріяльними засобами та зорганізованим апаратом. Треба лиш доповнити ті засоби, помогти апаратові виповнити рами багатим змістом — жертвенною працею. Треба лише до цієї великої справи внести більше ініціятиви, запалу, серця.
Нині не пора дискутувати про місце жінки у громадянському житті, про рівноправність. На українську жінку чекає найважніша роля у найважнішому завданні, перед яким стоїть українська національна спільнота.
Б. Галіт.

»Краківські вісті« 17.02.1943 Ще про справу львівських римо-католиків

Читачі моїх cтаттей у "Краківських Вістях" п. з. "Преважна справа" (чч. 266, 267, 272, 273, 278 і 283 з 1942 р.) пригадують собі певно висновки останньої з них, де говорилося про те, якій сильній латинізації і польонізації підпало українське населення Львова, зокрема які втрати ми понесли в цьому відтинку за минулих 60 років і в зв'язку з там, які заходи слід нам поробити, щоб хоч частинно направити наші великі занедбання супроти латинників у цьому місті. Роздобувши нові цікаві матеріяли з цієї ділянки, вертаємось ще раз до нашої теми.
Показується, що не тільки пapoxія при Успенській церкві вела докладну книгу тих, що виступали в ній з греко-католицької Церкви, але подібну книгу вела також парохія при церкві св. Петра і Павла на Личаківському передмісті. Чого ж довідуємося з цієї книги відступників, веденої з 1919 року? І яке спустошення виказує ця парохія серед своїх членів за той час?
Петро-Павлівська парохія у Львові, розтягнена на великанському просторі, бо обіймає терен від вул. Войтіха, Театинської, Куркової, Францішканської, Жуліновського, Cакрaменток, Ґосєвського, Кохановського, Зеленої, Тарнавських, Снопкова і Сихівської рогачки, а Пасіками Галицькими і Личаківськими, далі Пасічною через Яловець, Глинянський тракт аж до рампи і цілою кольонією Кривчиці включно. В парохії, по інформаціям компетентних чинників і живе під цю пору 8—10 тисяч греко-католиків. (Останній перепис Архієпархії за Польщі виказував тут тільки 2.500 душ, але в кількох попередніх шематизмах подавано число вірних цієї парохії на 5.000!) Греко-кат. населення в цій частині міста складається чи не у 90 відсотках із самої бідноти: це всякого роду робітники, дрібні ремісники, купці і такі ж службовці, отже елемент переважно економічно залежний. Не диво, що цифра виступів з греко-кат. церкви на цьому передмісті дуже значна, бо за 20 літ приналежности до Польщі, себто за роки 1919—1939, покинуло тут свою церкву 1.682 людей, значить: наша церква тратила тут пересічно 85 осіб кожного року, і одночасно на таку ж цифру збільшувалось число визнавців римо-католицького костела у Львові.
Ще більшу втрату виказує львівська парохія при церкві св. П’ятниць, що донедавна розтягалася також на величезному просторі, бо обіймала (до 1925 р.) нинішню територію парохії при церкві св. Миколая, далі територію парохії при церкві св. Миколая, далі територію цілого Клепарова (до 1935 р.) і Замарстинова (до 1937 р.). Тепер парохія св. П’ятниць має, по інформаціям її пароха о. Каштанюка, не більше, як 2.000 вірних, та зате її втрата за рр. 1919—1939 виявляється великанською цифрою: 3.400 душ. Принайменше таку цифру тих, що перейшли з греко-кат. на римо-кат. обряд на тому передмісті Львова, виказує римо-католицька парохія при костелі Капуцинів на Замарстинові. Поселення цього передмістя, як загально відомо, ще більше вбоге, пролетарське, як заселення передмістя Личаківського, і тут находимо вияснення та частинне виправдання для такого масового відступництва українських низів від своєї церкви і переходу їх у римо-католицький (польський) табор. Разом з тим аналіза числа тих, що покинули нашу церкву у цих двох парохіях, вповні підтверджує ту загальну цифру втрат греко-католицької церкви у Львові за роки 1919-1939, яку ми подали у "К. В." на основі виступів з парохії при Успенській церкві у статті "Що можемо зробити у Львові?" (ч. 283 з 18. 12. 1942 р.), на 13.190 осіб, а разом з їх потомством щонайменше на 25.000 душ.
Коли ми вже при парохії св. П'ятниць, то не речі буде подати тут до відома один факт дуже оригінального і цікавого переходу з греко-кат. на римо-кат. обряд. А саме знаємо випадок і можемо служити прізвищем, що людина, ур. 1875 р. та охрищена в церкві св. П'ятниць, яка померла в 1907 р. і похована в греко-кат. обряді, змінила урядово і по всім правилам, себто згідно з усіми тодішніми вимогами, свою греко-кат. метрику на римо-католицьку — в 1938 р., значить: 31 років по своїй смерті... Цей дивний і на перший погляд незрозумілий перехід пояснити не так то тяжко: це син покійного греко-католика, забажавши бути старшиною в польській армії, "перевів" урядово свого давно помершого батька на лоно римо-католицького костела, бо, видно, його начальству його власна метрика не вистачала: треба було виказатися ще й римо-кат. метрикою свого батька!
Такі то куріози бували ще зовсім недавно на нашій землі — але якже наглядно й вимовно xарактеризують вони польський натиск на наших залежних людей, що зводився до одного: до зміни обряду, коли тільки йшло про посаду, постійну працю, чи найзвичайнішу змогу заробітку та прожитку. Це й вияснює нам найкраще той великий успіх, що його виказувала польська душехватська акція, особливо у двадцятиріччі 1919-1939 р. А як далеко це зайшло, які небезпеки для нас це в собі крило, про це переконуємось мало не щодня. Ось перечитую клепсидри польською мовою на таблицях біля львівських костелів і тільки впродовж трьох днів виписав такі "польські" прізвища: Чорній, Сухий, Головата, Роздайбіда, Вовк, Федунішин, Петрук. І мимоволі хочеться спитати: Коли вже раз переведуться такі клепсидри? Коли наші люди, люди українського походження й української крови, що може нерідко про це й забули, опам'ятаються, прозріють і пізнають, чиїх батьків вони діти? І коли нарешті повернуться до рідного пня, до рідного народу на його власній землі, тисячі-тисячі його заблудшиx синів і доньок?!
На ці питання повинні дати відповідь ми всі. Бо ж позитивна відповідь на них залежить головно і в першій мірі від нас самих! Ми всі, що так дoвгo не доцінювали, не розуміли і зовсім зле ставили справу латинників на наших землях, зокрема у Львові, маємо тепер обов’язок прикласти рук до її поправи, до зміни її в нашу користь. Засобів і нагод до цього маємо дуже багато. Одною з таких добрих і сприятливих нагод є між іншим і перепис населення в нашому краю, назначений на день 1. березня ц. р. Часу залишається вже дуже небагато, тому тим більшу, тим інтенсивнішу освідомну працю повинні ми розвести серед наших латинників у тому напрямі, щоб вони, пам’ятаючи на своє походження та свої кровні зв'язки, подали при переписі згідно з правдою свою рідну, українську національність.
Пам'ятаймо, що справа латинників на наших землях така важна, що супроти неї бліднуть усі інші, на око не менше важні справи нашого збірного національного життя! Від вмілого поставлення і переведення нашої акції в цій справі залежить дуже багато. А одною з таких акцій, які є на черзі дня, є саме перепис населення в дні 1. березня ц. р., при якому всі латинники українського походження й української крови, як у цілому краю, так зокрема у Львові, повинні обов’язково признатися до української національної спільноти.
І. Н.

»Краківські вісті« 14.02.1943 Часопис Холмщини і Підляшшя

(Тижневик "Холмська Земля").
З усіх частин великої української землі зокрема Холмщині й Підляшшю не щадила доля важких ударів. В окремих історичних — давніх і недавніх — обставинах виростали там і окремі проблеми, питомі Холмщині й Підляшшю, завдання і потреби. Тепер, хоч це виїмкові — важкі воєнні часи, треба ці пекучі проблеми розв'язувати, щоб надробити втрачене, щоб віднайти себе на тому перехресті двох світів, культур, віроісповідань, де Холмщина, відмежована часто від своїх, полишена сама собі, в нерівній боротьбі втратила багато землі й української крови.
Відбудувати українську спільноту холмсько-підляського села й міста, зблизити душі холмщан і підляшан до скарбів рідної культури, гуртувати їх сили для свідомого й жертвенного виконування завдань теперішности для добра теперішньою і наступних поколінь цеї нашої землі — оце завдання, що їх взяли на себе керманичі тамошнього нашого зорганізованого життя враз зі свідомим активом і найдальших сіл по цей бік Буга.
У відродженні, посиленні й поглибленні нашого життя всюди виконала велику ролю українська національна преса. На Холмщину наші галицькі часописи не мали доступу, місцеві — не існували довго. Тим у цілими роками Холмщина й Підляшшя не мали цього єдиного зв'язкового між українськими душами, що єднав, підбадьорював, насвітлював проблеми й наші завдання, одні й спільні для всіх, та закликав до зусиль для їx здійснення.
Правда, від 1940 р. "Краківські Вісті" поширилися на Холмщині й Підляшші і також причинилися замітно до розбудження національного життя на цих землях; проте — це не вистарчало. Питомі для Холмщини й Підляшшя проблеми вимагають ширшого, докладнішого й частішого обговорювання, ніж це можна зробити в пресі, призначеній і для наших читачів. Від січня 1943 р. взяла на себе це завдання "Холмська Земля". У ній поза загальними матеріялами, що однозвучні з тижневиком "Краківські Вісті" з бодай дві сторінки щотижня виповнені статтями й дописами з холмсько-підляського життя. Редакцію цеї частини тижневика веде д-р Степан Баран у Холмі (вул. Коперника 17).
Цього тижня появилося вже 7-ме число "Холмської Землі", яка здобула собі вже щирих читачів у всіх місцевинах Холмщини й Підляшшя.
Правда, від 1940 р. "Краківські Вісті" поширилися на Холмщині й Підляшші і також причинилися замітно до розбудження національного життя на цих землях; проте — це не вистарчало. Питомі для Холмщини й Підляшшя проблеми вимагають ширшого, докладнішого й частішого обговорювання, ніж це можна зробити в пресі, призначеній і для наших читачів. Від січня 1943 р. взяла на себе це завдання "Холмська Земля". У ній поза загальними матеріялами, що однозвучні з тижневиком "Краківські Вісті" а бодай дві сторінки щотижня виповнені статтями й дописами з холмсько-підляського життя. Редакцію цеї частини тижневика веде д-р Степан Баран у Холмі (вул. Коперника 17).
Цього тижня появилося вже 7-ме число "Холмської Землі", яка здобула собі вже щирих читачів у всіх місцевинах Холмщини й Підляшшя. Часті письма до Редакції вказують, що ця газета там справді потрібна і робить корисну роботу. Місцеві Комітети й Делегатури, й взагалі свідомі ваги свого часопису громадяни, зокрема наше вчительство, дбають про якнайбільше поширення "Холмської Землі", що рідним словом пригадує минуле, насвітлює теперішні завдання, відбудовує спільноту українського духа й з'єднує українські сили до праці для кращої майбутности холмсько-підляської землі.
(з.)

»Львівські вісті« 13.02.1943 Блудні сини

Львів, 12 лютого.
Кожний нарід має такі одиниці, що з різних причин забули про своє походження, втратили зв'язки зі своєю нацією й включилися у організм чужої, а то й ворожої національної збірноти, побільшуючи її чисельність та збагачуючи її духові цінності.
Зокрема наш нарід внаслідок своєрідних умовин, серед яких довелося йому жити, втратив багато вартісних одиниць на користь сусідніх, часто ворожих нам національних організмів. Довговікова політична неволя, брак власної державности створювали сприятливі умовини для переходу у чужонаціональний табор. Одні пішли туди почестей й матеріяльних користей ради, інші внаслідок виховання або перебування у чужому середовищі, ще інші під впливом чужинецької пропаганди, яка слабих духом і безкритичних одиниць ловила на свій приманливий гачок. Декого пхало у чужонаціональний табор почуття власної меншевартности, притаманне поневоленим народам, зате притягала його туди краща організація і більша сила, які можна виробити собі лиш у рямках державної організації. Багато відскакувало від своєї нації із гарних, ясно освідомлених причин. Зокрема багато втрат мали ми на наших окраїнах, на національно мішаних теренах та в містах, бо міський елемент, природно, завжди був більше податний на денаціоналізацію. Ці витрати в чужу користь відбувалися в нашому минулому, діялися теж і на наших очах. Багато вини в тому несемо й ми самі. Слаба організованість й мала відпорність, нехіть до міста, відступ з позицій під будьяким натиском з противної сторони, врешті невміння притягати до себе й влегшувати поворот на лоно рідного народу тих, що його покинули, ось це причини, що наші витрати були великі. Ми були мистці у відпиханні від себе тих людей, в яких пробудилося національне сумління, відізвалася українська кров й які забажали вернутися назад до свого народу.
Коли атракційна сила українства стає тепер чимраз більша, ми мусимо завернутися з фальшивого шляху й закинути нічим неоправдану методу відпихання від себе тих, які зголошують охоту стати знову членами української спільноти. Навпаки, ми мусимо не лише з відвертими раменами приймати всіх тих, що самі повертаються у наші ряди, без огляду коли, з яких причин і мотивів нас покинули, але й створити сприятливу атмосферу, яка дала б змогу зробити це й тим усім, які переживають внутрішню боротьбу, вагання, а то й не мають відваги рішитися на цей крок. Мусимо створити такі умовини, щоб ця боротьба, це вагання вийшло у кожному випадку в нашу користь. У тому випадку треба піти за притчою про блудного сина й теплим серцем прийняти кожного, хто зійшов на манівці, але прозрів і вертається в пороги батьківської хати. Мусимо бути під тим оглядом дуже ліберальні, толерантні й вирозумілі, мусимо дуже тактовно й делікатно поступати, щоб кожному, в чиїх жилах пливе українська кров, дати змогу стати знову українцем. Не дихаймо ненавистю до тих, що колинебудь, з якихнебудь причин відстали від нас, визбудьмося фальшивого переконання, що латинник чи українець, який говорить по польськи не є українцем.
Що більше ми мусимо перейти до акції в тому напрямі і не лише приймати тих, що самі почули в собі зов української стихії, але й вишукувати оці заблукані вівці, будити в них приспану, чи загублену свідомість національної приналежности. Тим євшан-зіллям, що пригадає їм, "чиї вони діти, яких батьків сини", хай стане наша організованість, наша праця, сила й наші осяги, завдяки яким змога назвати себе українцем і стати членом української національної спільноти наповнить кожного гордістю. Без того українство не матиме атракційної сили й навіть у цей сприятливий момент замість збільшити свої ряди, зазнає знову втрати.
Тому наказом хвилини є поставитися до питання блудних синів нашої нації наскрізь позитивно й розв'язати його у нашу користь.
В. Б.

»Краківські вісті« 11.02.1943 Ініціатива і відповідальність

Львів, лютий 1943.
Здорове відношення між одиницею і проводом обіймає два основні елєменти: дисципліну та ініціятиву. В різних устроях виступають ці два чинники в різному ступні. В абсолютистичному ладі одиниця була обов'язана лиш до послуху — ніхто не вимагав від неї ініціятиви, не обтяжував її відповідальністю. Демократичний устрій ставив собі як одно зі завдань зактивізувати під громадянським оглядом одиницю, втягнути її до відповідальної співучасті у проводі прилюдним життям. В дійсності демократія назагал не оправдала тих надій. Звільнюючи одиницю та видвигаючи її на перший плян, демократичний лад ослабив дисципліну, але не поширив у громадянстві активної постави до публичних справ та співвідповідальности. Громадянин почув себе у ролі не відповідального члена спільноти, а контрагента, що на основі своєрідного суспільного контракту платив податок і зате мав право ставити до держави всякі вимоги; коли ж не діставав того, чого хотів, мав основу до критики. Демократія подекуди поширила зацікавлення громадянськими справами, але не активні, не ті, що є джерелом ініціятивної творчої праці, а часто пасивні, загальні зацікавлення людей, що сидять за каварняним столиком. Демократичні держави старалися притягнути ширші кола громадянства до активної співпраці, децентралізуючи компетенції. В деяких державах централізація проведена так далеко, що і дрібні питання льокального характеру розв'язують міністерства. Інші держави перевели деконцентрацію, передаючи компетенції у вирішуванні місцевих питань місцевим чинникам, ще інші навіть децентралізацію, резигнуючи в користь місцевої влади не лише з компетенцій, але й із відповідальности дефінітивно — на основі конституції.
Ступінь деконцентрації компетенцій залежить від умовин. На теренах одноцілих, проглядних, з устабілізованими відносинами, можна передати розв'язку всіх проблем "трестові мозків" у столиці. Коли ні — коли місцеві відносини на поодиноких теренах різняться, коли поодинокі терени видвигають проблеми, то вимагають швидких рішень і доброго знання місцевих умовин, тоді приходиться залишити розв'язку тих проблем місцевим чинникам. Таксамо, коли з тої чи іншої причини не пощастить знайти засадничої розв'язки якоїсь проблеми загального характеру, приходиться здецентралізувати ту розв'язку, доручуючи місцевим чинникам, щоб на своїх теренах рятували, що можуть.
Коли б було можливо сцентралізувати розв'язку всіх проблем, вистало б мати в осередку гурт людей, здібних до розв'язки тих проблем; тоді від усіх інших можна б домагатися самої здисциплінованости, тоді можна б було поділили нарід, за Плятоновою схемою, на мудрих і слухняних. Та це утопії. Чим більше необхідна децентралізація, тим більше треба в низах людей, що були би здібні самостійно розв'язувати проблеми, які виринають на місцях. Доля народу залежить не лиш від вартости проводу, але й від інтелектуального рівня громадянства, від його приготовання до розв’язки проблем. Така децентралізація зокрема необхідна у такому народі, як наш. Багато важних питань мусить знаходити розв’язку на місцях, тому не поможе і найздібніший центральний провід, коли на низах не буде людей, що орієнтуються, думають та свідомі відповідальности за долю народу.
У нашій суспільності одиниця не обмежувалась до сліпого, механічного виконування волі проводу, лише старалася вложити якнайбільше ініціятиви у громадянське життя, у працю для добра народу. Наше національне відродження пройшло так скоро лиш тому, що наш інтелігент розв'язав ініціятиву у своєму середовищі, реаґуючи самостійно на явища, які зустрічав. Коли б він при тому лише чекав на ініціятиву згори, він ніколи б не вийшов з пасивного вичікування, тим більше, що в тих часах взагалі не було у нас ніякого одного осередка, який плянував би працю у всіх ділянках національного життя та який давав би ініціятиву до громадянської праці.
Створення диспозиційної централі українського зорганізованого життя, якою є УЦК, удогіднило теж умовини для громадянської праці, облегшило її, але не звільнило одиниці від обов'язку вкладати якнайбільше ініціятиви та відповідальности. Коли у Борщеві виринає якесь складне питання, то годі розв'язати його у Львові, коли в Турці треба захисту, його годі оснувати зі Львова, коли в Жаб'ю треба народньої кухні, її не зорганізує Львів. Наш організаційний осередок розв'язує питання загального характеру та дає напрямні й методи для праці на місцях, творячи рами для неї, але ті рами мусить виповнити місцеве громадянство. Рівень нашого зорганізованого життя на поодиноких теренах залежить виключно від того, чи там знайдеться досить громадян, які почуваються до відповідальности за долю народу, які не жалують труду й умового зусилля для спільної справи.
Б. Галіт.

»Краківські вісті« 10.02.1943 Які товари продаватимуть лише на пункти

КРАКІВ. Товари з вoлокняних матеріялів, що їх досі продавали на окремі картки, відтепер можна буде купувати лише на пунктові картки.
Передбачені два роди таких карток: карти на волокняні товари з вовняних матеріялів, або з матеріялів, що мають в собі вовну і карти на волокняні товари з усіх інших матеріялів. Товари з природнього шовку або з матеріялів, що обіймають природний шовк, сюди не зараховані. Вовняні матеріяли на одяги, суконки, плащі, що мають вовну, як також готові товари з таких матеріялів можна буде купувати тільки на пунктові каpтки, перекреслені червоною поперечною лінією.
Пунктова картка, так як досі картка, мусить мати день, в якому її видано, прізвище, ім'я, дату народження і адресу особи, що одержує картку. Пунктова картка важна тільки для даної особи і на картці поміщена кількість пунктів, визначених за кожен волокняний товар у списку пунктів.
Список пунктів — поміщений уже в урядовому Денникові Ген. Губ. з 28. січня ц. р. появиться ще й окремим виданням. Мешканці Генеральної Губернії повинні дoкладнo зазнайомитися зі списком пунктів і з відповідним розпорядком.
Для одержання пунктової картки подається заяву, як і дoсі для одержання картки, до міського чи окружного старости, залежно від місця замешкання особи, що бажає одержати пунктову картку. На випадок коли між купцем і покупцями немає однозгідности щодо кількости пунктів, призначених для даного товару, справу вирішує губернатор области на терені якої є крамниця, в якій покупець купує товар.
Картки на волокняні товари, видані перед 31 січня ц. р. і досі не використані, можна до 28 лютого виміняти на пунктові картки з визначеною для товару поданого в наряді кількістю пунктів.
Товари з матеріялу, що містять вовну, слід уважати волокняними товарами, що мають в собі понад 3% вовни. За товари з матеріялів-суроґатів та з паперових матеріялів слід відраховувати лише половину тієї кількости пунктів, яка подана за кожний рід товару, в пунктовому списку.
Гуртові кoнсументи одержують волокняні товари лиш на основі відповідних карт, при чому і тут вовняні товари, або товари з матеріялу, що містять в собі вовну, будуть видавати тільки карту, перекреслену червоною поперечною лінією.
Для справности у видачі волокняних товарів, кожному купцеві відводиться у відповідній розрахунковій установі т. зв. пунктове конто. Купець, якому признано новий товар, виписує пунктовий чек, на основі якого йому відраховується з пунастового канта стільки пунктів, скільки подано в чекові. Розрахункова станиця потверджує чек печаткою і щойно тоді купець може одержати товар в кількості, поданій в пунктовому чекові. Звичайно, чек можна потвердити тільки тоді, коли на пунктовому конті є ще відповідна кількість пунктів.
Доставець, який віддає купцеві товар за потверджений пунктовий чек і карту буття мусить після того відвести чек до розрахункової станиці при уряді господарювання сировиною і волокняними товарами. Якщо купець одержав менше товару, ніж подано в чекові, або більше, тоді купець, або покупець вирівнює різницю спеціяльним чеком. Пунктовий список для Ген. Губ. відповідає кількости пунктів, принятій у Німеччині.
Розпорядок про пункти на волокняні товари обов'язує від 1. лютого ц. р. Від того дня покупцям не можна реалізовувати невикористаних доcі карток, а роздрібним купцям не можна нічого продати на картки.

без політиkи

Краківські вісті 23.02.1943 Добрий приклад

П. Олюньці К., враз з спочуттям у "важкому горю".
Сонце сховалося за сірими дахами домів і старовинний княжий город, спершися під старим-старезним замком, спочив у вечірній задумі. На темному плесі неба ніжним сріблистим серпочком зарисувався лютий — місяць боротьби з алкоголем. (Гей, люди, люди! Помелом свого холодного розуму ви встигаєте змести й найніжніші чари!...)
Та цур їм там! І місяцеві і боротьбі! "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля"... А пані Оля сиділа саме в своїй хаті і карткувала календар.
— Колюсь! А чи ти пам'ятаєш, що є п'ятнадцятого?
— День твого народження, Котусь!
— А чи запросимо гостей?
— Добре, дитинко, але чим їх погостимо?
— Не журися! Спечу бухти, зроблю голубці, канапки...
— Ho, а горілка до канапок?
— Не журися, і горілка буде! Вже в тому моя голова!
— Не голова, а головка, наймудріша в світі!...
_________
Ну й справді головка варт була похвали. Не диво — жіноча! А жінка, як щось захоче, то й з дна мила добуде. Роздобула цілу літру і тo самого бoнґy. Ось уже й несе. Несе та обдумує, як би то заправити.
— Зроблю цитринівку. Її мабуть найбільше любить Юрко! Ні, зроблю по половині — ще і пляшку помаранчівки. Taй пам’ятатимуть гості моє народження. О. доктор зовсім певно вп’ється...
Нараз, чи то за камінь зачепила, так чомусь то спотикнулася — калатнула черевичком по торбинці, легесенько — лиш так, чуть і... горе! горе! Пляшка в кусочки розлетілася, а з нею враз приснули мрії...
— І стид і шкода! Вже й гостей запросила. Лице лупатися буде зі сорому. Бо ж і справді, чи це моя річ клопотатися горілкою?! Десь у людей це роблять чоловіки. А він і не висунеться з хати! Ет, загалом десь люди...
Гей Колюсь, Колюсь! Не даром сьогодні вранці павук спустився на твоє ліжко. А ти й не вірив теті, що буде авантюра...
З жалю та гніву сльози так і тиснулися до очей. На вулиці п. Оля ще якось їх здержувала, та лише станула на порозі, то вже свобідно дозволила їм литися по білому, притрушеному пудром личку.
— Що сталося, Котусь? Невже не дістала горілки?
— Та певно, тобі лише під ніс подати, тобі забагається гостей і горілки, а я маю за нею ходити. Я, я сама, жінка... Як би була знала, що ти такий... Мені казали, що я дурна...
Лягла на ліжко, запхала голову в подушку і тихо плакала. Чоловік постояв хвилину мовчки і без слова вийшов.
_________
Коли зійшлися запрошені гості, застали п. Олю усміхнену та веселу. Лише уважний обсерватор міг би був завважити дещо зачервонілі очка.
— Прошу, панове, прошу сідати! Чоловік зараз прийде. Тільки, головно пана доктора, жде сьогодні не надто мила несподіванка. Ми гостимо сьогодні без алькоголю. Каже чоловік, що в лютому протиалькогольні місяці, не годиться пити. Треба дати приклад...
В цій хвилині скрипнули двері і на порозі станув саме розсміяний чоловік з двома пляшками горілки в руках.
— А бач, я таки роздобув!
За хмарку червоно заходив місяць і мабуть це його світло відбилося так на бліденькому звичайно личку пані Олі.
М. Точило.

Львівські вісті 19.02.1943 "Травіята"

З приводу виступу п. Ірини Туркевич-Мартинцевої у Львівському Оперному театрі
Львів, 18 лютого.
Заки прийду до оцінки деб'юту нової Віолєтти в нашому Львівському Оперному Театрі вищенаміченого дня, позволю собі розпочати від слова, що може кому буде закроювати на парадокс — відносно самого Вердієвого твору. А саме зі всіх опер великого італійського романтика "Травіята" — найбільш "українська". Не маю на думці самої лише великої популярности тієї опери, що до нашого краю дісталася була вже досить рано, але куди важніше те, що її мельодика, багата в такі улюблені нашим старшим поколінням мольові тонації, вплинула сильно на наших галицьких композиторів кінця минулого століття, а саме на Січинського й Остапа Нижанківського. Цікаве теж, що й наддніпрянський "Запорожець за Дунаєм" виявляє в дуеті Івана й Одарки з першої дії (місце ц-моль: "Ти гуляєш") виразну ремінісценцію з дуету Віолєтти й батька Жермонта в другій дії (тема також ц-моль у такті шість восьмих). Досить, що просто прилипла оця "Травіята" до наших музикальних галицьких приходств, певно не менш, чим який Й. Витвицький або Тимольський. Не дарма наші письменники, що змальовували наші привітні села з їхніми священичими домами, як Нечуй-Левицький у "Причепі" й ще деінде та Радзикевич у "Шляхом туги", зацитували якраз "Травіяту" як характеристичну музичну складовину сюжетного фону.
Отже говорю про нову Віолєтту. П. Туркевич-Мартинцова, що в довоєнних часах нераз на концертній естраді, ба теж і на дошках тої самої таки сцени (н. пр. у консерваторійній постановці "Фіделія" Бетовена спочатку 1930-их рр.) показала цінні голосові й загально-музичні прикмети та виробила собі в рядах нашої музикальної публіки гарне ім'я — цим разом узяла на себе зовсім нелегке завдання. Голос по своїй вдачі радше драматичний, чим кольоратурний; у кольоратурних місцях великої арії ф-моль — ас-дур кінця першої дії можна це було відчути. За це виявив навіть і там правдиву, природню, дійсно Туркевичівську музикальність, а вже ж у чисто драматичних місяцях дальших дій і сцен найшов себе вповні на свойому місці. Вокальне виконання було ще теж підкріплене глибоко пережитою акторською грою, головно в трагічних місцях, а вінцем цілої партії була остання дія зі смертю Віолєтти — дія, що її можна би назвати сценічним ноктурном — тільки тут глибокого ліризму. В історії співочої карієри нашої симпатичної артистки оцей деб’ют таки лишиться одною з гарних картин, одним з етапів, що поведуть її побідоносним шляхом до виступів теж у старших операх, наприклад Вебера, Керубінія, Ґлюка, оскільки наш Оперний Театр на подібний крок важився би піти. А повинен би піти вже хочби з огляду на голосовий характер оцієї нашої нової сили, щоби дати їй справжнє поле до попису. Теж опери Лисенка (ах, коли побачимо їх на сцені?!), як і інші слов'янські (Сметани, Дворжака, тощо), дали би їй чимало вдячних партій.
Вже вдруге довелося мені чути "Травіяту" під керуванням нашого молодого, високоідейного диригента п Ярослава Вощака, що зі скромної досі ролі самого тільки сценічного хормайстра перейшов на самостійну ролю. І тут показав свою першу й найважнішу познаку зрілости до виконування Вердієвих опер з їхньою такою дразливою "бляшаною проблемою" — бляху належно присмирив, так що навіть у таких крайних драматичних фортіссімах, як ось у великому фіналі другої дії (сцена образи Віолєтти Альфредом), вона не крила собою хорового звуку. Коли вже мова про динамічні справи, додам ще, що безпосередньо перед названою сценою йдуча сцена гри в карти, цебто частко ф-моль 6/8 з приписаним крайним п'яніссімом, виходила таки ще замало "п’яно" — це повинен бути тільки придавлений шепіт оркестри, що віщує недалеку грізну бурю. Та причина цьому лежить хіба може в самих оркестрантах — так може би зарядити тут для смиків гру з глушниками (сординами), хоча вони в партитурі не приписані. Та це подробиці. Досить, що наш диригент показав ще одну свою справність — він продиригував усю оперу з пам'яти, давши доказ глибокого її простудіювання й заразом довір’я, що ним втішається в оркестрантів.
Співпартнер нашої героїні, п. Тисяк як Альфредо легкою емісією та металічною краскою голосу знаменито почув себе в рямцях вимог стилю спеціяльно цеї опери, що якраз такого типу тенора вимагає. Починаючи бакхічно-ґраціозною піснею дочарки, а кінчаючи мрійливим дуетом з Віолєттою в останній дії, всюди показав себе в повному посіданню своїх уже здавна знаних співочих скарбів. Змінивши, що треба змінити, те саме сказати можна про п. Рейнаровича в знаменито заграній та заспіваній ролі батька Жермонта з її дес-дуровою каватіною другої дії як центральним місцем цілої ролі, як найбільш пописовою її частиною. Теж рештуючі сили як п. Маланюк (Фльора), п. Войцеховська (Анніна), п. Романовський (лікар), п. Ліпчинський (барон Дуфаль), п. Фітьо (Ґастон), п. Кокотайло (маркіз), були під мистецьким оглядом у повні на своїх місцях. Щодо праці нашої невтомимої концертмайстрині п. М. Лисенко, повторюю те саме, що сказав свойого часу в рецензії з вистави "Аіди" — праця проведена з запалом родовитої дочки романтичної епохи, що й видно було з кожної подробиці. Одиноко лише партію Віолєтти провів проф. Лев Туркевич з питомою собі прецизією. Вповні гідне тло до цілости творив гарно зіспіваний, звуково та ритмічно зрівноважений хор. Інсценізація опери, діло нашого знаменитого режисера дир. Блавацького, давала теж для глядача гармонійну симфонію красок та образів, що в подробицях прегарно достроювалася до буйної Вердієвої музики.
Др. Борис Кудрик

Краківські вісті 18.02.1943 Літературні паростки

Майже всі замітніші представники української літератури в Україні внаслідок примусової евакуації опинилися поза межами рідного краю. В Україні залишися з-поміж письменників лише нечисленні одиниці і то здебільшого такі, що в останніх роках з різних причин зовсім мовчали або проявляли тільки слабу літературну діяльність, чи щойно її починали. З більш відомих письменників назвемо тут Аркадія Любченка, який у свій час був секретарем очолюваної Мик. Хвильовим літературної групи "Вапліте", Тодося Осьмачка, А. Гака, Є. Яворівського, В. Тарноградського, О. Ждановича, А. Карпа, О. Гай-Головка, критиків Бориса Якубського і Ю. Бойка та ін. До цього ще треба додати відомих письменників — Уласа Самчука та Фед. Дудка, які осіли на Волині вже після звільнення її з-під большевиків, і Авеніра Коломийця, який перебуває на Волині ще від польських часів. Якщо візьмемо під увагу, що дехто, як Т. Осьмачка і О. Гай-Головко в Україні тепер не живуть, а інші письменники розсіялися по всій Україні, то зрозуміємо, що після відступу большевиків з України бракувало сил, щоб наладнати відразу ширше літературне життя, а найважніше — не було відповідних для цього умовин.
Першу спробу створити осередок літературного життя зробило київське "Українське Слово", своїм додатком "Література і Мистецтво", який після третього числа оформився в окремий тижневий журнал "Літаври", що виходив під редакцією О. Теліги. З кінцем грудня 1941 р. після чотирьох випусків журнал цей у зв'язку з реорганізацією української преси перестав виходити. Коронне існування цього журналу не мало більшого впливу на розвиток літературного життя на визволених українських землях. Після цього "Нове Українське слово", яке появляється на місце "Українського Слова", не проявляє майже ніяких літературних зацікавлень. Більші або менші літературні аспірації крім "Українського Слова" проявили були й інші українські часописи, а особливо два: рівенська "Волинь" за часів її редагування Улaсом Самчуком (десь до лютого-березня 1942 р.) та ввесь час пpоявляє харківська "Нова Україна".
Поважну спробу створити новий oсередок літературного життя в Україні сьогодні представляє місячний журнал "Український 3асів", який почав виходити в Харкові в місяці жовтні минулого року під редакцією відомого вченого проф. В. Петрова.
Хоч назагал останні півтора року для розвитку літератури в Україні не були сприятливі, не можна сказати, щоб вони були зовсім безплідні. Навіть у тих важких умовах появилось чимало нових авторів, здебільшого літературного молодняку, які при дальшій творчій праці зможуть дати українській літературі не одно блискуче ім'я. При осуді цих перших літературних паростків, мусимо пам'ятати, що часописна атмосфера, а до того ще найчастіше в глухій провінції, звичайно мало сприяє дозріванню літературних талантів, а крім цього примушує часто молодого автора говорити голосом актуальної публіцистики. Тому ми не дуже дивуємося, що літературна продукція, яка в ряди-годи появляється на сторінках української преси, має у великій частині "просвітянсько-популяризаторські тенденції", як висловився один з наших літературних критиків.
З усіх ділянок літератури найсильніше заступлена поезія. Тут перше місце займає по праву харківська група "Нової України", яка гуртується тепер коло "Українського Засіву". Згадуємо тут В. Борового, Ол. Запорожця, Ол. Верстенченка, Соколенка, Л. Милича, В. Алешка, І. Улагай, А. Ніценка, В. Олександрова, Гр. Коржа, Н. Щербину й ін. Група ця відзначається досить великою культурою вірша і багато працює над оволодінням поетичним словом, що можливо в деякій мірі є заслугою спіробітника "Новoї України" й досвідченого майстра поетичного слова Ол. Варавви та А. Любченка, який деякий час також працював у "Новій Україні". Група ця, як видно з двох перших випусків "Українського Засіву", працює тепер багато над перекладами з західно-европейських літератур, що безперечно допоможе краще оволодіти літературною технікою. Гадаємо, що корисний вплив на розвитoк молодих талантів матиме також те, що в "Українському Засіві" бере участь такий поет, як Юрій Косач.
Окремо згадаємо В. Тарноградського, що проживає постійно в м. Винниці, який у минулому році святкував 40-літній ювілей своєї літературної діяльности. Опубліковані у "Винницьких Вістях" його вірші чарують нас олесівською легкістю та ніжністю почувань, але поет уміє вдарити також і у величні акорди, коли говорить про свій нарід або завдання поета:
До нас, на землю посилає
Поета Бог на певний час,
Аби в серцях — поет це знає —
Вогонь небесний не загас...
У "Винницьких Вістях" дебютував також успішно у поетичних перекладах редактор цього ж часопису Михайло Зеров.
Зі старших письменників у ділянці поезії виступив у "Bолинi" з пару віршами, які зраджують руку майстра, Авенір Коломиєць, що підготовив до друку цілу збірку своїх віршів, а в берестейськім "Нашім Слові" відомий автор оповідань та повістей — Федір Дудко. У відділі цієї ж газети "Газетка малого школярика" він помістив декілька вдатних оригінальних байок ("Авто й драбиняк", "Муха й мишка" й ін.). Спроби ці вказують, що в особі Ф. Дудка дитяча література може зискати майстра неслушно призабутого в нас жанру байки.
B "Іванківських Вістях" в Іванківцях на Київщині дебютував редактор цієї газети Петро Карпенко-Криниця, який видав у минулому році навіть окрему збірку своїх віршів п. н. "Гримлять дороги", B-во "Українське Полісся", Чернігів, 1942, ст. 36. В "Іванківських Вістях" друкується ще Ів. Myсієнко.
Другий автор, що встиг уже видати аж дві свої збірки віршів, це Михайло Ситник, редактор "Васильківських Вістей"; "Від серця" і "Нові обрії". Обидва автори в першу чергу лірики, вірш у них легкий, образний, вказує на деяке вироблення і поетичну культуру. Поети ці вже на шляху до власного індивідуального поетичного вислову. В другій збірці Ситника "Нові oбpії" надто багато публіцистики, про що вже говорять самі наголовки такі, як "Ти помиляєшся Азіє", "Жадаю помсти", "До моїх противників — большевиків" і ін.
Цікаво заповідається Кам'янець-подільський поет з "Подолянина", Ярема Байрак, закоханий у легенду свого міста та снагу різної землі. В "Подолянині" містив свої вірші також В. Переяславець. У "Миргородських Вістях" звертають на себе увагу Олег Зуєвський, Іван Ярош, М. Степаненко, Мих. Гопало, М. Степовий, "Донецький Вестник" приносить добрі українські вірші з нахилом до епічних малюнків, константинівська "Відбудова" — В. Голубого, ворошиловградське "Нове Життя" — Ол. Полтавця. В Києві підготовив до друку збірку поезій Безвербий.
Це майже все, що варто було відмітити. Не брак також і слабших та недоладних спроб. Тут згадаємо Гр. Чаплю, ред. "Павлоградської Газети", у віршах якого багато москалізмів і вульгаризмів, а крім того часті прозаїзми та брак глибшого пережиття. Зовсім примітивні вірші містить у конотопському "Визволені" М. Солдатенко та ін. Усіх молодших поетів разом хотілося б застерегти перед аґітаційними віршами в зв'язку з різними кампаніями. На жаль від цього не охоронилися навіть деякі вже вироблені поети, як Ол. Варавва й ін. Для цього краще вибрати форму статті.
Проза в цілому представляється менш ефективно, як поезія. Це переважно короткі нариси, в яких автори дають психологічні картини здебільшого з сучасного або недавнього минулого. Найсильніше з усього, що досі появилося в ділянці прози, промовляють репортерські нариси під спільним наголовком "Брехня і правда", поміщені в миколаївській "Українській Думці", пера молодого письменника О. Ждановича, який після падіння Севастополя дістався до німецького полону, з якого був звільнений і повернувся додому. Автор умілою рукою накреслив декілька незабутних картин з останніх днів севастопільського пекла та перших днів полону, схопивши глибоко ті психічні переміни, які відбулися в душі одягненої у військовий однострій совітської людини.
Прозаїк А. Карпо дає переважно спогади в харківській "Новій Україні". Тут же друкують свої фейлетони Анатоль Гак, Петро Шульгин, П. Терновий. В "Українському Засіві" друкуються Євген Яворівський, В. Домонтович, М. Цуканова, В. Дубровський, П. Біляїв, В. Плят. Вийнятки з повісті "Мулярі" ("На Різдво'', "У ліс по дрова") опублікував у пресі Антін Давен. Нариси, які автори часто звуть помилково новелями, дало декілька авторів, як Юр. Гриненко ("Прокляття", "З колядою", — "Нове Життя", м. Пологи), Ф. Гай-Гаєвський ("В чека" — друкувалось у декількох часописах), Ю. Вовків ("Новорічні лихачі" в "Новому Часі", м. Куп’янсько), Юр. Окінчиць ("Череп" в "Українській Правді"; Кахівка), М. Русланцев ("Обхідник залізничої колії" в "Новому Часі", Шостка), Мих. Калін ("Мати" у "Вістях Прилуччини"), С. Говдій ("Голос Крови" в "Українському Голосі", Луцьк), Р. Садовська ("Останній натюрморт" у "Нов. Українському Слові"), І. Яценко ("Ціною крови" в "Донецьких Новинах"), Ніна Калюжна (у "Волині") і ін.
Крім цього в Києві працюють такі автори: Ю. Кандіїв пише великий роман-трилогію з життя української інтеліґенції в рр. 1925-1941 під Совітами п. н. "Золоті Ворота", Б. Винницький приготовив кілька новель на тему недавнього минулого і з сучасної війни; Совгир виготовив збірку новель: і пише повість "Обрії світанку", Людвін пише фантастичну повість; Сокіл має збірку новель.
Найслабше справа стоїть у ділянці драми. Постійні та аматорські театри обмежуються до вже існуючого репертуару і то здебільшого побутового. Досі не появилася друком із-за видавничих умовин ані одна п'єса, хоч працювало з успіхом у цій ділянці кілька авторів, особливо з київських письменників. І так В. Костевич (Морт) має дві готові п'єси сенсаційного і хронікального характеру, Сокіл — п'єсу на 4 дії "Інтернаціоналіст", Перч написав драму на 4 дії, Людвін — п'єсу "Голод". B Дубні на Волині Авенір Коломиєць написав музичну комедію "Новий одяг короля", О. Пащенко-Шульмінська — драму на 4 дії "Heзнaні", в Кам'янську Ол. Сеник написав п'єсу "Марко Отава", в якій автор змальовує життя українського села в 1931-32 рр.
Важливість нового театрального репертуару підкреслює в своїй статті "Дещо про театр" ("Волинь") Улас Самчук, який заповів при цьому, що він тепер працює в цій ділянці і "має також надію, що в цьому напрямку буде дещо зроблено".
Згадаємо ще декількома словами про літературу для дітей. В зв'язку з браком шкільних підручників багато часописів ведуть у себе "дитячі сторінки". Назагал вони мало цікаві, мертві, заповнювані принагідними старими передруками. Вийняток тут хиба "Нова Україна", добре вів також свою дитячу сторінку Фед. Дуда, але з браку місця в газеті — припинив її. Є також окремий дитячий журнал у Рівному "Орленя", а деякий час виходив також у Дубні під редакцією А. Коломийця "Школярик".
Крім оригінальних речей у пресі в Україні можна досить часто побачити випадкові передруки і то головно з поетів добольшевицького періоду, як Я. Щоголів, П. Куліш, Б. Грінченко, Б. Лепкий, Леся Українка, О. Самійленко, Сид. Воробкевич, О. Олесь, М. Підгірянка, а з сучасних є — Маланюк, Мосендз і ін. Мабуть, що ці справи в деякій мірі узалежнені від пресової служби, яка надсилає для використання відповідні матеріяли. Тим мабуть треба пояснити, що нарис І. Керницького "Стара хата" появився приблизно в тому самому часі майже... в усій українській пресі.
Для зростання та кристалізації літературного молодняку має незвичайно велике значіння літературна критика. На жаль з цієї ділянки в Україні майже нічого не появилося, як не рахувати декількох рецензій та досить великої кількости популярних характеристик різних письменників і то майже виключно добольшевицької доби. Тому треба бути вдячним Улясові Самчукові, що в останньому часі заторкнув у низці цікаво написаних фейлетонів низку елементарних але одночасно основних літературних питань. Перегляд цей українських літературних паростків не багатий на великі імена та великі твори, він навіть дуже скромний, якщо брати під увагу можливості невичерпних сил українського народу. Але ми віримо, що і ці малозамітні пуп’янки розквітнуть буйним квіттям.
кс.

Краківські вісті 17.02.1943 З'їзд голів

Малий фейлєтон
Я маю такий язик, що таки не можу... Як щось знаю — то таки скажу. Як не відразу — то за тиждень, за місяць, за рік, а таки скажу. І знаю, що пізніше потерплю через те... Що робити? Такий уже вдався і нема ради.
От, був я раз на з'їзді. І то не на такому звичайному. Був це з'їзд самих голів: Подумайте, повна повніська заля саміських голів. А з тих голів — то кожна має під собою менші голови, а ті — ще менші, а та найменша навіть — то ще у своїй хаті є головою. (Що чоловік є головою дому — це давній, перестарілий пересуд!). Ви відгадали вже мабуть, що це був жіночий з'їзд?
Це був дуже гарний з'їзд — з'їхалися всі, що були, не було лише тих, що їх бракувало. Не зважаючи на те, було заступлене все зорганізоване жіноцтво. — За столом засіла сама найважніша голова, за столиками — дві секретарки. Безупину лиш пишуть і пишуть. Не встигне так якась голова пчихнути, а вони вже й записали — скажімо — голова Пациків пчихнула. Та ще і пресі диктують: пані Катарська пчихнула! Так — там і представники преси були: представники двох щоденників і двох тижневиків (одного аж п'ятиголового).
Тай бідні вони були, ті редактори! Що котрій голові допік мужеський рід, що котра з чоловіком посварилася — то все це на них скропилося. І то не просто, а так гейби ненароком, і все: "Ми без чоловіків обходимося", "ми без чоловіків даємо собі раду", "ми й мужчинам показали б, як працювати"... Не знаю, як там мої співтовариші почувалися, але я сидів, як на шпильках, як на грані.
— Ну — думаю — слава Богу, що я ще не оженився. Св. Атонію, св. Онуфрію, святі угодники Божі, дякую вам, що зберегли мене від того нещастя! І деж тут ті жіночі чари, деж те ніжне, поетами оспіване, серце?!..
Був би я геть зовсім зневірився, був би раз на все перестав вірити в ту приманливу жіночу жіночість, як би не кінець... А кінець був уже зовсім-зовсім — жіночий. Ви ж знаєте — були самі голови, а відомо, це ж і каже стара пословиця: "Що голова — то розум!" Щось там голова голові сказала, щось там скритикувала, і нагло... зникли десь усі ті наджінки, а залишилися наші кохані, ніжні жіночки. Потекли, полилися слізоньки... Але нічого, все скінчилося добре, навіть, можна б сказати, по семейному. Більша голова поцілувала меншу голову і руку. Сказала: "Ці-цілую ручки! Прошу вибачити!" Тамта, здається, поцілувала її в головку...
Ex, ex, мужчини! Багато вам ще треба в жінок учитися. Ви, як посваритеся, то роками вовком один на одного дивитеся...
Журналісти самі закінчили з'їзд (зн. на другий день у пресі) і був би ніхто й не знав, як воно було, як би не той мій язик і кортячка, щоб розповісти...
М. Точило.

Львівські вісті 16.02.1943 Вечір у такті чотири четверті

Львів, 15 лютого.
Другий черговий вечір Спілки Праці Українських Музик, що відбувся у п'ятницю, 12-го лютого ц. р., у Літературно-мистецькому Клюбі, був під знаком простої, переважно у двоголосовій фактурі, побудованої пісні сучасних українських композиторів. Вибрано пісні бадьорі, строфічні, що завдяки своїй простоті і ефектовній та легкій мелодиці надаються прекрасно до поширення між нашою молоддю, селянством, робітництвом та інтелігенцією. Як справедливо підкреслив у свому вступному слові Д-р Василь Витвицький, сучасному композиторові, який пише сонати чи концерти, нелегко "зійти" до жанру пісні, що відповідала би масі, бо одна мелодія, із вторуючим голосом, не дає такому композиторові повного образу, не вдоволяє його творчої фантазії. Щоб до деякої міри злагіднити цю обставину, долучили автори до цих пісень фортепіяновий дострій. Концерт мав посмак оригінальности, яку скріпила ще й та обставина, що всі пісні почула наша публіка вперше.
Головним виконавцем цього концерту був мішаннй хор Євгена Козака із п. Курилович-Чапельською при фортепіяні. Можна тільки радіти, що саме цей гарний професійний ансамбль дав змогу почути ширшій публіці ці пісні у належному виді. З питомою собі легкістю і звучністю виконував він одну пісню за другою. Почали двоголосовою піснею Василя Барвінського до слів Святослава Гординського "Багряно блискають сузір'я", лагідною, як і вся творчість актора. Далі йшов український "Марш" до слів того ж поета з музикою Степанії Туркевич-Лукіянович; відтак повна молодечого розмаху, може менше українська у мельосі пісня Василя Витвицького "Віють прапори" до слів Чупринки й характером наддніпрянська, майже народна річ, Романа Сімовича до слів Шевченка "Гей літає орел". Після перерви почули ми дві пісні Станислава Людкевича обі чотироголосові, повні точкованого ритму, сильні у виразі і внутрішній динаміці "Гей, браття-молодці" до слів Руданського та "Хто живий — уставай" до слів Пачовського. Бадьорою "Піснею стрільців" Зиновія Лиська на слова Гординського, яка подекуди нагадує мелодії народних та стрілецьких пісень та державною зовсім у стилю українських народних пісень, прегарною піснею Миколи Колесси до слів О. Бабія "Вірли летять" закінчено цей цікавий концерт. Наша музично-співацька література побільшилася знову на вісім удатних і ефектовних пісень, які напевно скоро приймуться і товаришитимуть на дальшому життєвому шляху українського народу.
Щоб концерт не мав надто маршового характеру а тим самим, щоби уникнути одноманітности, вставлено дві сольові точки. З повним успіхом, наскрізь поправно й мило відспівали п. Софія Гаврищук — Людкевича "Ой вербо, вербо" й Нестора Нижанківського "Засумуй, трембіто" та Лев Рейнарович — Барвінського "Псалом" та "Ой поля, ви поля". Добірна публика, яка виповнила залю, живо коментуючи поодинокі точки програми, розходилася із зацікавленням, що саме принесе черговий вечір Спілки Праці Українських Музик.
Д-р Євген Цегельський.

Краківські вісті 14.02.1943 Культурна праця українського жіноцтва

На еміґрації опинилося багато українських жінок. Одні з них залишили Україну разом зі своєю армією як лікарки й сестри жалібниці. Інші виїхали звідти разом з державними установами, чи в складі різних українських місій. Решта втікала за кордон від большевицького терору. На вигнанні хліб гіркий, каже приповідка, то який же він тоді мусів бути для нашого жіноцтва?.. Не зважаючи на те, українки на еміґрації не тільки давали собі і своїм родинам раду, а ще й іншим допомагали. Вони творили на чужині свої організації, плекали і розбудовували українську культуру, відбивали ворожу пропаганду та інформували світ про долю своєї батьківщини.
Небавком за кордоном зорганізовано ряд українських жіночих товариств у таких европейських осередках як — Берлін, Рим, Париж, Відень, швайцарський Берн, Прага, Букарешт, Варшава, у Бельґії, кол. Югославії тощо. Головними організаціями були — "Національна Рада українських жінок" з філіями у великих европейських столицях. "Український Жіночий Союз у Празі", Союз Українок-еміґранток у Румунії", "Союз Українок-еміґранток у Румунії", "Союз Українок-еміґранток у кол. Польщі" і т. п. Всі ці організації дбали про об'єднання українського жіноцтва для національної праці у міжнародніх жіночих організаціях так як і серед свого українського громадянства: вони нав'язували зв'язки з чужинецькими жіночими товариствами, знайомили їх з українською справою, а водночас oпiкувалися українськими дітьми, полоненими, інтернованими, а зокрема студіюючою молоддю.
Централя Національної Ради українських жінок зразу складалася в голови — С. Русова, чотирьох заступниць — З. Мірна, М. Грушевська, Л. Старицька-Черняхівська, К. Малицька, двох секретарок — Г. Чикаленкова-Келлер і Н. Суровцева, потім секретарство перебрала X. Кононенко, скарбничка — М. Рудницька. Великим осягом українського жіноцтва за кордоном було приняття 1919 р. Національної Ради до Міжнародної Ради жінок, що об'єднувала більше як 50 націй.
Членство в Міжнародній Раді відкрило перед українським жіноцтвом широкі можливості для національної акції й українки запопадливо її використовували. Вони провадили тут національно-інформативну й пропагандивну українську працю, використовуючи для цього також міжнародні з'їзди: в Осльо, Газі, Копенгазі, Вашинґтоні тощо. Особливо активною учасницею міжнародніх жіночих зїздів була Г. Чикаленко-Келлєр.
Були ще й інші міжнародні організації, з котрими українські жінки за кордоном нав'язували зносини. Зокрема інтенсивним й довготривалим було співробітництво українок з "Міжнародною Жіночої Ліґою". Український Національний Союз було принято до Ліґи й українки брали участь майже в усіх конґресах і нарадах. У чеському відділі цієї Ліґи з ініціятиви представниці "Українського Жіночого Союзу" ухвалено протест проти большевицького "суду" над членами "Спілки Визволення України" в Києві та проти "пацифікації" поляками Галичини і Волині. В Міжнародній Лізі з українок найчастіше виступали — С. Русова, З. Мірна, В. о'Коннор-Вілінська, Г. Чикаленко-Келлєр, X. Кононенко, О. Храпко-Драгоманова, І. Лоська та інші. Представниці українського жіноцтва за кордоном також брали участь у різних інших міжнародніх жіночих з'їздах, що відбувалися — в Гамбурзі, Римі, Амстердамі, Парижі, де м. ін., як делеґатки виступали: М. Матюшенко, М. Липовецька, М. Зархі, Ю. Зеленевська, Н. Онацька.
"Український Жіночий Союз" (УЖС) у Чехії розпочав своє існування 12. VІ. 1923. Його метою було об'єднувати українських жінок на еміґрації, підготовляти їх до творчої громадської і державної праці, виховувати жінок свідомих національно до виконання своїх обов'язків тощо. Попри допомогову акцію жінкам і дітям українських еміґрантів, нав'язування зв'язків з чужими жіночими орґанізаціями з метою національної інформації про українську справу, влаштовування різних свят, лєкцій, фахових курсів і т. д. УЖС довгими роками дбав про здоровий і дешевий харч для українців, удержуючи працею своїх членкинь "Українську їдальню" в Празі. За перше п'ятиліття свого існування (1933-1933) їдальня видала, головно студентам, біля 4.000 безплатних обідів. Їдальня мала солідну бібліотеку, фортепіян і служила місцем сходин, розваги і відпочинку для українців і їхніх гостей. Вона була українською репрезентантивною домівкою, еміґрантським клюбом-сальоном і гордощами українського жіноцтва аж поки в м. р. не опинилася в приватних нежіночих руках...
Представниці Українського Союзу в чужих жіночих організаціях постачали матеріял в українських справах делєґаткам цих організацій на міжнародні жіночі конґреси, напр., про голод в Україні, про знищення прав людини під совітами і т. ін. 1933 р. УЖС вислав на світову виставку в Шікаґо на 10.000 корон мистецьких експонатів, переважно вишивок, виготовлених українським жіноцтвом у Чехії. Ці експонати викликали подив у чужинців і були окрасою українського виставочного павільону. Найбільш активну участь у діяльності Союзу під проводом З. Мірної брали — Н. Сірополко, М. Стешко, М. Мартос, К. Антонович, Г. Приходько (померла 1935 р.), С. Нагірна, В. Захвалинська, Дитинська, Н. Козицька, Є. Шлендикова, Л. Бич, Л. Садовська, Л. Шелухин (померла 1936 р.), І. Лоська, З. Вітвицька та інші.
В пізніших роках діяльність еміґрантського жіноцтва на міжнародному полі зменшилася. Її продовження перебрав "Союз Українок" у Галичині. Коли ж 1938 р. цей Союз польська влада припинила і він стратив можливість виступати на міжнародному форумі, представництво УЖС-у в Чехії перебрало на себе цю функцію. Нарешті, при видатній участі українського еміґраційного жіноцтва засновано 1937 р. "Всесвітній Союз Українок", куди увійшли також Союз Українок Злучених Держав Північної Америки, Канади, Бразилії та Далекого Сходу. До Ради Всесвітного Союзу Українок з еміґранток обрано — С. Русову, З. Мірну, Н. Лівицьку-Холодну та Г. Чикаленко-Келлер.
Крім праці в жіночих організаціях багато українок визначилося своєю індивідуальною працею — переважно в різних галузях мистецтва — подекуди осягаючи й світової слави. В галузі музики й співу були — славна піяністка Л. Колесса, професорка і дириґентка П. Шуровська-Россіневич, С. Дністрянська, Л. Ліндфорс, співачки — М. Липовецька, Н. Дяченко, Є. Мозгова-Винниченко, С. Нагірна та інші. В літературі — красне письменство і публіцистика — С. Русова, В. о'Коннор-Вілінська, Н. Королева, Н. Лівицька-Холодна, О. Теліга, Г. Орлівна, Г. Мазуренко, О. Лятуринська, І. Наріжна, М. Омельченко, З. Мірна, Н. Дорошенко-Савченко, X. Кононенко, О. Чернова, Л. Горбачева, С. Яблонська, Г. Журба, М. Підгірянка і т. д.
Українська Студія пластичного мистецтва в Празі й чужі академії виховали чимало молодих талановитих українок-мистців у малярстві, скульптурі й графіці. Серед них визначаються — К. Антонович, Г. Мазепа, О. Лятуринська, Н. Левицька, А. Лисянська, Н. Білецька, М. Руда-Тушицька, Є. Скоропадська, М. Дольницька, М. Морська, С. Левицька, С. Зарицька, Н. Геркен-Русова та ін.
У різних фахах — професорських, інженерських і т. п. — працювали: С. Русова, В. о’Коннор-Вілінська, Г. Чикаленко-Келлер, М. Славинська, Л. Ліндфорс, Л. Шульгина, О. Косач-Шимановська, Н. Суровцева і т. д. — Я. Шматерова-Коважова, Л. Бич, О. Мельник-Кобизька, Т. Солуха-Приходько, І. Бабинова-Калюжна, О. Біднова-Труба, Л. Бризгунова, З. Васіліїва-Максимова, О. Леонтович-Пачесова, З. Плітасова, Г. Янішевська та інші.
Українські жінки на еміґрації виконали стільки різноманітної праці й до тої праці вони вклали стільки серця і приклали так багато рук, що про все це далося б написати не окрему замітку, а цілі томи.
Д.М.

Львівські вісті 14.02.1943 Розмова з Христею Колессою

Львів, 13 лютого.
Короткий побут в рідному краю нашої знаменитої віольончелістки Христі Колесси, використали ми теж для розмови, щоб довідатися про її життя та діяльність на чужині з того часу, коли вона востаннє була в Галичині і про її пляни на майбутнє. Розмова розкрила нам багато цікавих та важливих моментів, які постановили ми закріпити у письмовій формі та подати до відома ширшим колам нашого музикального громадянства.
У Львові виступила Христя Колесса перший раз, а одночасно і останній, до війни ще в 1932 р. на спільному концерті з Любкою Колессою. Опісля виступала Христя Колесса ще на концерті у час Жіночого Конґресу в Станиславові. Ту наша віольончелістка мала нагоду приглянутися зблизька високій культурі і організаційному хистові нашого села, могла подивляти чудову народну ношу; цей Конгрес, на якому Христя К. пізнала теж багато наших передових громадян і діячів зробив на неї могутнє і глибоке незатерте враження, сильно закріпив духовий зв'язок з рідним краєм.
Вернувшись на чужину, Хр. К. віддалася дальшим студіям на свому улюбленому інструменті у світової слави педагога та віольончеліста Гуґа Беккера, спершу у Мерані та Обербоцені, опісля в Мюнхені. Згодом виступала Хр. Колесса вже без Любки К., головно в Німеччині. У своїй початковій самостійній концертовій діяльности зазнала Хр. К. великої допомоги від композитора Вальтера Бертена, мистецького керівника концерну грамофонних пластинок "Елєктроля", великого приклонника української музики і пісні, Вальтер Бертен був учнем композиції Германа Унґера, який написав низку фортепіянних мініятюр на українські народні пісні: "Aus der Ukraine", ор. 41, 12 Sklizzen, видання Tischеr u. Jagenborg. Ці "Skizzen" виконували нераз учні Музичного Інституту ім. Лисенка. Знайомство з українською музикою вплинуло — як відмічує Христя Колесса — навіть на зміну музичного стилю В. Бертена, який пішов шляхом мельодійної прозорости та упрощення первісної, до Реґерівських взірців зближеної, поліфонічної фактури. (Г. Унґер, а мабуть і В. Бертен були учнями М. Реґера). В. Бертен схопив гру нашої віольончелістки на грамофонні пластинки.
Христя Колесса виступала теж часто в радіо-авдиціях, а також в менших містах, при допомозі композитора Вальтера Єнча, що занявся опісля зорганізуванням власного секретаріяту Хр. Колесси в Берліні. Опісля слідували самостійні віольончельні вечорі в Берліні та Відні та виступи теж і у симфонічннх концертах в різних містах Німеччини та Голяндії, де партнером Хр. Колесси був відомий віденський композитор Еґон Корнаут, також великий прихильник української музики, добрий згайомий і приятель нашого віольончеліста-музика Богдана Бережницького у Відні. В Голяндії дуже прихильно віднісся до нашої віольончелістки райхскомісар та райхсміністер Голяндії Seyass-Inguart, підкреслюючи постійно її українську національність. Крім того виступала Хр. Колесса часто у концертах для війська в Німеччині та в інших зайнятих краях. В Берліні т. зв. "Auslandsklub" уладив Хр. Колессі вечір для заграничної преси, де також підчеркнено українську національність нашої віольончелістки, яка виконала там теж українські твори. В полудневій Німеччині виступала Хр. Колесса часто зі славним акомпаніятором Губертом Ґізеном (теж і в камерних ансамблях разом зі знаменитим клярнетистом проф. Ф. Дрейсбахом.
Відносно планів на майбутнє до відалися ми ось що: Наша віольончелістка стоїть безпосередно перед концертовою поїздкою в середній Німеччині. Опісля слідують концерти у Відні та Берліні. На 14-го березня запрошено Христю Колессу до участи в Шевченківському святі, уладженому У. Н. О-м. — Після того жде її концертове турне з полудневій Німеччині із згаданим раніше Губертом Ґізеном, та в Голяндії із композитором Еґоном Корнавтом. В літних місяцях з’обовязалася Хр. Колесса знову на концертові виступи для війська.
На прикінці нашої розмови Христя Колесса висловила незвичайне вдоволення і радість, що могла приїхати до рідного краю, відновити та затіснити мистецькі та духові взаємини з українським громадянством, відчуваючи при тому велике щастя, маючи змогу розмовляти тут своєю матірною мовою. А ті вражіння та переживання, яких зазнала вона тепер на рідній землі, будуть їй додавати сили та енергії у її дальшій праці, у її змаганнях поширити українську музичну культуру та славу українського імени на чужині.
В. Б.

Краківські вісті 12.02.1943 Українці на заграничних стyдіях

І.
Здавен-давна шукали українці знання далеко поза межами рідного краю. Ішли туди молоді люди, ішли теж уже зрілі, які бажали поширити та поглибити своє знання.
Особливо сильною була течія, яка проявилась у виїздах українців у німецькі університети, починаючи з половини XVI ст., і стояла, у зв'язку з поширенням релігійної реформації на наших землях. Тому теж найбільше студіюючих українців (вони записувалися згідно з тодішньою номенклятурою як "Рутені") подибуємо в тих університетах, які мали найбільш протестантський характер (Ляйпціґ, Кеніґсберґ і Гейдельберґ). Було то у зв’язку з наближенням між православними та протестантами в давній Польщі для спільної боротьби з католицькою церквою. Назагал кількість тих студентів не була велика в Німеччині, але крім того українці вчилися ще в інших краях, як у Франції, Нідерландах, Англії та особливо в Італії.
Між студентами українцями переважали шляхтичі і засібні міщани, бо виїзд на заграничні студії був коштовний, але подибуємо теж бідну молодь, яка користується звільненням від шкільних оплат. Бували теж свої меценаси, як напр. мирополит Петро Могила, що бажаючи придати наукові сили для Києво-Moгилянської Колегії, висилав кандидатів на професорів до заграничних університетів на студії. Цей рух виїздив на заграничну науку слабне у зв'язку з війнами в Україні, особливо від великого народнього здвигу за часів Хмельницького, одначе з приходом спокійніших часів він знову оживає. З кінця ХVІІ ст. стрічаємо багато українців різних станів: дітей засібних вищих і середніх старшин, звичайних козаків, міщан, духовенства і навіть посполитих, що вчаться в західно-европейських, головно німецьких університетах. Видно, що бажання здобути високу західну освіту знову обхопило всі верстви нашого народу. Культурні взаємини з заходом скріпились і европейські погляди у нас поширились. Тепер до раніше навідуваних університетів у Ляйпціґу і Кеніґсберґу прибуває ще славний медичними студіями Штрасбурґ, де наша молодь присвячується лікарським наукам. Находить вона в цьому навіть поміч російського уряду, який, приневолений конечністю поборювати поширені в державі пошесні недуги, висилає стипендистів на медичні студії за границю. Переважають між ними сини незасібних українських селян, козаків і духовенства. Вони своїм талантом уміли вибитись і багато з них клали основи під медичні науки в колишній Росії, бо були між ними не тільки практичні лікарі, але теж учені професори природничих і медичних наук, які викладали у російських високих школах та оповістили друком поважні наукові медичні, хемічні, фармацевтичні праці; якими здобули собі ім’я за границею. Тільки їх праця пішла на наш рахунок, бо йшла вона під чужою фірмою "русских" учених. Для нас їх праця є доказом великого гону до науки, який був у нас у тих давніх часах серед різних кол нашого народу.
ІІ.
Під кінець ХVIII ст. картина остільки зміняється, що хвиля охочої до науки молоді котиться на захід передусім з наших південно-західних земель, прилучених по розборах Польщі до б. австрійської монархії. Культурне життя, яке було зовсім занепало в Галицькій Україні, починає знову поволі пробуджуватися. Причинилася до цього заснована у Відні 1784 р. Духовна Семінарія для українців при церкві св. Варвари. де наші спосібніші питомці здобували високу духовну освіту. Вона давала нам не тільки високо освічених духовників, але теж і багато свідомих інтеліґентів, бо неодин з питомців переходив згодом на світський факультет, звичайно на філософію, так, що переважна частина тодішніх наших питомців цієї Семінарії.
Також у віденськім "Авґустінеум", яке мало завдання дати вищу наукову освіту талановитим молодим духовникам, з’являються українці. Звідти вийшов цілий гурт докторів теології, з яких поважна частина зайняла згодом єпископські престоли та пpофесopcькі катедри (єпископи Литвинович, Сембратович, Яхимович, Полянський, Хомишин, Будка, проф. Делькевич, Сарницький, Мишковський та інші). Пізніше цю ролю на себе перейняв на себе Інсбрук, де теж студіювали галицькі священики й питомці, та Рим, де повстала окрема "Руська Колегія" для питомців, що мали жити безженні. Вона теж дала нам визначних духовників і громадян.
Виїзджали теж наші студенти до Німеччини на філософічні і правничі студії до Берліна, технічні до Карльсруге, Торговельні до Гамбургу. Але їх кількість була невелика з огляду на незасібність нашої молоді та лекшу доступність студій у краєвих та австрійських високих школах.
Всюди, де була хоч би невелика кількість нашої студіюючої молоді повставали студентські об’єднаня (віденська "Січ" та ін.), які відограли важну ролю, піддержуючи українського духа серед своїх членів на чужині, притягаючи до себе товаришів, що походили з Великої України та знайомлячи чужинців з нашим життям, а передусім з нашим церковним (у церкві св. Варвари) і світським спiвoм. З інших країв притягала нашу молодь Швайцарія, особливо молодь з Великої України. Галичина завдячує Швайцарії між іншим відомого кооператора, основника "Народної Торгівлі", пок. В. Нагірного, від якого пішла наша міська споживча кооперація.
ІІІ.
Великий чисельний ріст української молоді, що студіювала на заході, в'яжеться з нашою боротьбою за університет у Львові і з нашими визвольними змаганнями. На захід полинула була хвиля нашої молоді в часі т. зв. сецесії з львівського університету (1901 р., головно до Відня і Праги).
По невдачі наших визвольних змагань знову посунула лавою наша молодь захід; і то не тільки галицька, але теж і з Вел. України. Розсипалась вона по різних краях і високих школах: Німеччини, Бельгії, Італії, Франції, та найбільше зустрічаємо її у Відні, Празі і Данціґу. У Празі зуміла наша еміґрація при допомозі уряду зорганізувати рідні високі школи,я к існуючий досі Вільний Український Університет та вже зліквідовані Педагогічний і Господарський Інститут.
Їм завдячуємо поважне число абсольвентів також досі мало відомих у нас фахів, як аґрономія, торговельна наука та медицина й техніка. Ці студії дали нам цілий гурт визначних фахівців та oрганізаторів нашoгo господарського життя, напр., будівничих обновленого і поширеного "Macлосоюзу" у Львові та інших кооперативних установ великого значіння. Зокрема празькому осередкові завдячує багато наша наука, бо там появилося багато цінних високошкільних підручників, яких авторами були переважно еміґранти зі східних земель, та інші поважні наукові публікації. Ця праця триває і досі.
Te саме відноситься до "Українського Наукового Інституту" в Берліні, якому теж завдячуємо вишкіл наукових робітників та цінні публікації з різних ділянок знання.
В той спосіб наша еміґрація на студії за кордоном відограла в нашому житті велику ролю, знайомлючи нашу молодь зі здобутками европейської науки і знання та причиняючись до їх поширення У краю.
Ці зв'язки тривають безпереривно далі. Під  цю пору головно у німецьких високих школах студіює самих стипендистів УЦК — 171, а фактично число нашої молоді, що студіює за границею, є куди вище.
Слід тільки бажати, щоб ця молодь студіювала не тільки для здобуття дипломів і хліба, але щоб теж здобула собі глибоке й основне знання, не лише з книжки, але і тієї найціннішої книги, якою є життя, та послужила ним рідному народові.
Крім практиків треба нам теж наукових працівників, які могли б зайняти місце в теперішних і майбутніх наших високих школах. Нам потрібні люди, які б дали поважний вклад в европейську культуру і таким робом піднесли наш пpестіж у світі. В цей спосіб вони допоможуть нашому народові здобути це місце між культурними нарадами, на яке він своїми здібностями і числом та багатством своєї землі заслуговує. Цим причиняться вони до сповнення нашої історичної місії бути будівничими і поширювачами західної культури на сході.
Д. Коренець

Львівські вісті 11.02.1943 Отрута

Малий фейлетон
— Ніяк не можу зрозуміти, пане Пахомій, як можете так кожного дня хльопати то... плюгавство... — зачепив я знайомого, що вертався увечері додому.
— Плю... Гавс... тво, пане Онисиме? Е!... Що кажете? А Ви пробували? — обурився Пахомій.
— Досить мені поглянути на Вас! — усміхнувся я...
— Або що? Негарний з мене молодчина?! — намагався випростувати знайомий на ввесь ріст та у цій хвилині як довгий повалився на хідник.
— Справді, дуже... пристійний! — прошепотів я під носом, помагаючи п’янюзі піднестися.
— А що... трохи випив... то випив... От трапилася компанія, то так у чвірку і... — говорив Пахомій, опираючись об мур кам'яниці. — Купив Петро від знайомого за 180 злотих... Ну... ну... і... випили...
— Не жаль Вам так надармо розкидати гроші на отруту... У Вас же жінка, маленькі діти... — приговорював я до розуму.
— Ой... так!.. Жінка!... Пане Онисиме, будьте такі добрі і підпровадьте мене до помешкання, бо ця година... то... Ой! Ви її не знаєте, розчерепить мені голову гачком! — просив Пахомій, схоплюючи мене за руку.
Я підпровадив знайомого до дверей його мешкання і сам швидко зійшов на вулицю. Не хотів я бути свідком жіночих метод протверезіння Пахомія. Хто знає, чи і мені не обірвалось би щонебудь при цьому?
*
Вчора я поїхав у недалеке село. Мав орудку до одного знайомого господаря.
— Но, пане Підпіліть, — говорив знайомий до мене — мушу Вас сьогодні погостити.
— Е, певно добрі вареники з сиром і зі сметаною — думав я, аж облизувався на саму згадку.
За хвилину господар поставив на столі плящину, чарки та й ще щось там.
— Добра самогонка! — хвалився знайомий, наливаючи у чарки.
— Не п'ю — відсунув я чарку від себе.
— Їй Богу — це не отрута!... — переконував мене, — справжня самогонка.
— Взагалі не п'ю горілки! — пояснив я.
— Чудний з Вас чоловік! — дивувався господар. — З міста... і горілки не п'є... А у нас тут... одного чоловіка нема, що не пив би.
— А чи Ви, пане господарю, подумали колинебудь про те, що Ви п’єте отруту, що так важко запрацьовані гроші кидаєте у болото — намагався я пояснити.
Слухав мій господар, хитав головою, потакував... і...
— Може і Ваша правда, пане Онисиме! — сказав він. — Та що ж? Якось до тої горілочки так тягне, як злодія вкрасти...
______
— От, яке розлоге поле праці для всіх, хто деклямує гарні фрази про економічний, фізичний та духовий розвиток широких кол нашого громадянства — думав я, вертаючись до міста.
Онисим Підпіліть.

Краківські вісті 11.02.1943 З нових видань

"Український правопис" — упорядкував Іван Зілинський. Третє доповнене видання. Краків-Львів 1943. Українське Видавництво. Стор. 76.
Третє видання "Українського правопису", що є вислідом праці окремої комісії з автором книжки і впорядником дотеперішніх двох видань, проф. Зілинським, закінчує дотеперішнє правописне безладдя ті всякі правописні сумніви, спори й непорозуміння. Нема вже тепер двох правописів, краківського й львівського, як їх досі називали, а є тільки один для всіх українців. Нема теж у цьому правописі корінних змін і багато диковин. Єдина річ, що декого немило вражатиме, це поширення апострофу, який уведено вже частинно в другому виданні з минулого року. І цей апостроф треба нам прийняти й уживати, дарма, що багато матиме він ворогів, головно між учительством і старшими громадянами. Всі інші прикмети і правила цього нового чи найновішого, або радше єдиного правопису ні не нові, ні не страшні. Це правопис чужих слів, що в них уживаємо й пишемо ль-л та ґ-г, залежно від того, чи 1) це слова давніше запозичені й зукраїнщені (л, ґ-г), чи 2) недавно перейняті з західно-европейських мов або грецької мови (ль-г). Приклади: 1) пластика, філантроп, диплом, філософія, Іларіон; ґанок, ґатунок, ґрунт, ґніт; газета, генерал, геній, гімназія, трагедія; 2) новеля, баляда, рекляма, заля, кляса, шабльон, клюб, альбом, фотель, баль; граф, магазин, магнет, географія, геологія, кілограм, телеграма та ін. Годі зараховувати до нових речей правопис числівників, хоча він до 1939 р. ще не прийнявся в нас. Це м'якшення і твердість: одинадцять, дванадцять, чотирнадцять, шістнадцять, двадцять, тридцять, але — п'ятдесят, шістдесят, дев'ятдесят, п'ятсот, шістсот, дев'ятсот. Усі інші правописні правила відомі з обидвох попередніх видань, а в останньому виданні тільки доповнені й докладніше пояснені більшою кількістю прикладів. Поширений розділ про писання слів разом, окремо і з розділкою (стр. 46—53), десятий розділ про розділові знаки (стр. 58—67), а також XII (спис скорочень). Новий розділ, дуже важний у теперішніх часах, це XІ — про транскрипцію українських власних імен німецькою новою.
У книжці легко орієнтуватись і підшукувати окремі випадки, яких читач потребуватиме, бо наприкінці поміщено докладний зміст поодиноких розділів і частин правописних правил. Правописній Кoміcії, зокрема авторові, проф. І. Зілинському і проф. В. Сімовичеві, належиться вдяка зa поладнання правописної справи тa устійнення українського правопису. Це не маловажне діло і тому слушно зазначено у вступі, що III. видання "Українського правопису" зробить велику службу в теперішньому часі. Черга тепер за нашою пресою і школою, що повинні послідовно вживати цього устійненого правопису і навчити українських читачів, дітвору й молодь правильно писати. Бо відтепер нема вже ніякого виправдання, ні жадних викрутів, що — мовляв — нема в нас правописних правил і що ніхто не знає правопису. Бо правопис уже є, один, устійнений, остаточно вирішений!
Є. Грицак.

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 20.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Урядові власті Китаю на одному засіданні головної національної Оборонної Ради одобрили проєкт, предложений національною Господарською Радою у справі господарської політики підчас війни. Передбачено, між іншим, збільшення продукції, розбудову воєнної господарки з використанням природних багатств, раціоналізацію сировин і погінних матеріялів.
Як повідомляють з Ля-Лінеа, великий британський літак, який саме відлітав з летища в Гібральтарі, експльодував. При тому ввесь вантаж бомб вилетів у повітря. Наслідком сильної експльозії пошкоджені також сусідні літаки. Спроби гасити вогонь не мали успіху. При тому згинули два службовці летовища.
Підчас відвідин в австралійських військових частинах, які боролися на єгипетському фронті і потім були відтягнені, генерал Александер заявив: "Ваші втрати були справді великі і нас всіх це дуже вразило".
Італійська південно-американська агенція СІА повідомляє, що в Pio де Жанейро замкнули ланцюгами вхід до заливу зі страху перед підводними човнами. Всім громадянам, з вийнятком сторожів, заборонено наближатися в ночі до пристані.
Вночі під понеділок англійські літаки в великому числі нарушили знову швайцарську повітряну суверенну смугу. У цілій Швайцарії проголошено тривогу. Багато протиповітряних відділів ввійшло в дію.
Агенція Домеї повідомляє, що в середньому Китаю японці на південь від ріки Янгтсе розпочали нові операції проти чункінських військ у т. зв. дев’ятій i шостій воєнній смузі. Не зважаючи на сильний холод, операції посуваються дуже корисно на південь від Шасі й на південь від Начангу.
Внаслідок важкої хуртовини на західно-бразилійській ріці Сан-Франціско сталася катастрофа бразильського пароплава "Кордейро де Міранда". При тому знайшла смерть більша частина осіб, що були на кораблі. З 60 осіб врятовано тільки 19.
Велика пожежа майже зовсім знищила велике аргентинське фільмове ателіє "Сонефільм" біля столиці. Не зважаючи на зусилля протипожежної служби, вогонь знищив головний будинок і кілька складів матеріялу. Шкоди оцінюють на один міліон пезів. Досі не устійнено причини катастрофи.
В області Айзен в Чіле пожежа велетенських розмірів знищила на поверхні яких 100 квадратових кілометрів ліси, фарми й пасовиська. Пожежу, яка повстала внаслідок великої спеки, досі не можна було загасити. Щоб охоронити положені на височинах Анд людські оселі, викопано широкі рови, що їх заповнено водою гірських потоків. Населення втікає масово з загрожених областей.
З Монтевідео повідомляють, що новообраний уругвайський парлямент зійшовся перший раз в понеділок. З кінцем лютого новий президент Амезага перебере свій уряд.
Агенція Ефе повідомляє з Буенос Айрес, що Аргентину навістила знову спека. Тільки в неділю Червоний Хрест мусів дати поміч 150 особам, що дістали удар в наслідок спеки.
Від вибуху війни до кінця 1942 року згинуло 922 данських моряків, з чого 317 тільки в 1942 році.
Рада французьких міністрів рішила ввести загальний обов'язок служби праці, що триватиме два роки.
На Дунаю зударилися два буксирні човни, при чому один розбився й затонув. Жінка стерника цього човна й двоє її дітей, які були на човні затонули.

»Львівські вісті« 19.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Ню-Йорський кореспондент часопису "Дейлі Телеграф" в одному зі своїх останніх звідомлень, цитує статтю часописів Скріпс-Гаверд, де Англія гостро заатакована у зв'язку з її виступом у Північній Африці. Там сказано, між іншим, таке: "Впливова частина контрольованої Англією преси повела партизанську війну проти Айзенгауера, яка не припинилася й досі. Ця війна підкопує становище ЗДА і західніх потуг в цілій Північній Африці. Це справді ганебна закулісова гра".
Ню-Йорський кореспондент "Дейлі Мейл" 8-го лютого пише, що урядовий Вашінгтон пізнав терор розміри небезпеки від підводних човнів. Високі вашінгтонські державні достойники заявляють, що підводні човни — це для Німеччини карта тріюмфу в тій війні, яку вони з великою спритністю все наново викидають, без того щоб союзники могли їм в цьому перешкодити.
У рямцях дискусії довкола закону про позичку й оренду заявив міністер фльоти Нокс, що до кінця 1942-го року в американських корабельнях зремонтовано або відновлено 246 воєнних кораблів. Кошти цього доходять до 170 міліонів долярів. Якщо до згаданих воєнних кораблів додати ще й торговельні кораблі, про які адмірал Лєнд говорив, що впродовж 12-ти місяців американські корабельні відремонтували 1.482 одиниці. одержимо картину перевантаження американських корабелень ремонтами кораблів.
Згідно зі звідомленням часопису "Дейлі Експрес", адміністратор закону позики і винайму, Стетініюс, признав в північно-американській палаті репрезентантів, що від замкнення японцями бірманського шляху постачання воєнним матеріялом чункінського Китаю сталося надзвичайно "пекучим".
В північноамериканському конгресі внесено проєкт закону про заведення обов'язкової воєнної служби праці. Крім мужчин будуть притягнені до праці також і всі жінки між 18 і 50-тим роком
Часопис "Таймс" приніс вістку, що совєтський амбасадор передав британському урядові формальну ноту протесту у зв’язку з пошкодженням — як ми це вже повідомляли — поставленого в Файнес Бері бюсту Леніна.
Фінансування війни в Японії
ТОКІО, 18 лютого. Японський міністер фінансів Кайя подав до відома, що японський національний прибуток в біжучому обрахунковому році підвищено на 5 міліярдів єн, значить до більш-менш 50 міліярдів єн, 30 мліярдів єн національного прибутку, значить біля 2/3, припадає на прилюдні видатки, 15 міліярдів залишається для цивільних потреб. Як заповів міністер фінансів, з уваги на скріплені воєнні зусилля Японії, недопустимі дальші обмеження засобів споживання. Під теперішню пору японський дохід з підвищених податків дає яких 7 міліярдів, до цього доходять ще 23 міліярди збільшених ощадностий.
Також в Африці!
Командування повітряних сил підпорядковано американцям
СТОКГОЛЬМ, 18 лютого. — Факт, що англійських військових командувачів підпорядковано американцям, характеризує взаємини між західними плютократами. Таксамо, як на підставі рішень із Касаблянки головнокомандуючих британськими арміями в Північній Африці підпорядковано генералові ЗДА Айзенгаверові, та підпорядковано тепер командувача повітряних сил у Північній Африці, віце-маршала летунства Кенінггена, американцеві Шпацові генерал-майорові. Шпaц був дотепер командувачем повітряних сил ЗДА в Англії. Його перенесено до штабу Айзенгавера, а на його місце в Англії вступив генерал-майор Р. А. Ікер.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
У західно-кавказькій верховині і в районі Краснодару ворожі наступи не мали успіху. Підчас власного наступу на південь від Новоросійська відкинено ворога назад на побережжя.
Між Озівським морем і районом на південний схід від Орла тривали завзяті бої. Наші війська покинули місто Харків, знищивши пляново важливі воєнні споруди. На південь від міста німецькі танки розбили у протинаступі ворожий полк. Летунство атакувало наворотами ворожі пробойові відділи та маршові колони в районі довкола Харкова.
Численні наступи й удари в районі на північ від Курська заломились при високих втратах ворога.
В оборонній битві на південь від Ладозького озера наші війська відбили знову большевиків, які намагались безуспішно вдертись у німецькі становища. Ворог втратив знову 38 танків і мав великі, криваві втрати.
У Північній Африці продовжуються успішно наступальні дії, ведені від кількох днів. Летунські ескадри встрявали у наземні бої й нанесли ворогові дошкульні втрати у важкій зброї та змоторизованих поїздах.
На водах на захід від Альжиру ескадра німецьких бойових літаків затопила транспортний корабель на 8.000 брт. і пошкодила поцілами бомб ще один корабель тієї ж величини. На Егейському морі німецький ловець підводних човнів зістрілив із-поміж трьох торпедних літаків 2, а третій пошкодив так важко, що можна вважати його втраченим.
Перед Норвезьким побережжям прибережна батерія воєнної фльоти затопила низкою поцілів ворожий підводний човен, коли він безуспішно заатакував німецький конвой.
Окремі британські літаки скинули безпланово бомби підчас турбувальних налетів, проведених останньої ночі над західно-німецьким районом.
Швидколетні німецькі бойові літаки заатакували вдень прибережні місцевості в південній і в південно-східній Англії, як теж сторожеві човни на прибережних водах.

»Львівські вісті« 18.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

В неділю, 14 лютого, в год. 8-ій, 13 мінут і 44 секунд в Інституті для дослідів землетрусів в Єні занотовано сильний землетрус, з осередком на віддалі яких 1.800 кілометрів. Землетрус тривав пів години. Здогадуються, що осередок землетрусу є в області Егейського моря.
Верховне командування японських армій в річному перегляді війни проти чункінського Китаю подає втрати чункінсько-китайських військ за 1942 р. Чункінський Китай втратив приблизно 43 дивізії. Продовж 1942 року, за підрахунком цього перегляду, японці знищили 260.805 чункінських вояків та захопили в полон 124.407 вояків із усіх 2 міліонів 867 тисяч чункінських вояків, з якими зустрічались в боях японські армії.
В Шонані (Сінгапурі) відбулися великі маніфестації в роковини здобуття Шонану японцями.
Еспанський міністер морської фльоти, адмірал Мирено, прибув до Картагени, щоб оглянути портові споруди.
З Монтевідео повідомляють, що надзвичайна посуха цьогорічного літа спричинила в Уругваю величезні втрати серед рогатої худоби. Приблизно 30 відс. усієї уругвайської рогатої худоби згинуло. Втрати в поголів'ю рогатої худоби, що згинула з голоду та спраги, нараховують на 2.7 міліонів. Тому, що в більшості можна було зужиткувати тільки шкури, загальні втрати годівельників худоби дійшли до 41 міліонів уругвайських золотих пезів.
"Економіст" приніс вістку, що державні видатки Англії в 1942 році на 1.27 мільярдів фунтів стерлінгів перевищили загальні національні прибутки Англії. В порівнанні до останнього року, видатки збільшились на 97%.
Смертельні нещасливі випадки внутрі воєнної господарки ЗДА зросли під кінець року 1942 до такої високої цифри, що втрати від нещасливих випадків переходять всі втрати північно-американської армії від вступлення ЗДА в війну.
В ЗДА стягають мідні монети. Їх заступлять монетами. виробленими з цинкового аліяжу.
Рузвельтів міністер фінансів, Мергенгау, заповів на місяць квітень знову воєнну позику, що мусить принести щонайменше дев'ять мільярдів доларів.
Колишній царський премієр, граф Доковцов, що жив емігрантом в Парижі, помер у віці 90 років.
Іранський премієр Султанег, який зголосив був свою димісію після того, як димісіонували більшість його міністрів та який тоді дістав доручення скласти новий кабінет, все таки відмовився від цiєї місії.
У своїх міркуваннях про боротьбу підводних човнів "Дейлі Експрес" пише, що обезпеченева рада англійського Льойду ствердила, що незабаром північний морський шлях до совєтських портів, заслуговуватиме на назву "Найнебезпечніша подорож світу". Тепер зовсім уже не забезпечують цих подорожей ані теж не забезпечують плавби з Олександрії до Мальти.
За італійськими підрахунками шкоди, спричинені британськими бомбардувальниками в церковних будинках в Генуї, Турині, Медіоляні, Палермі, Новарі і Савоні перевищують міліярд лірів (=131,6 міліони нім. марок).
Турецьке міністерство публичних робіт закінчило опрацьовувати пляни просушення болот на схід від Іскендерун в південній Туреччині.
Число безробітних у Швайцарії в місяці грудні минулого року, знову трохи зросло. Під кінець 1942 року в урядах праці було вписаних майже 11.000 безробітних.
Американець Бернес сказав, що пляновані військові походи принесли б ЗДА втрати, про які нарід раніше і поняття не мав. Кошти прохарчування зросли в ЗДА на 20%, в Англії на 33%.

»Львівські вісті« 17.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Важкі оборонні бої на східному фронті тривали і вчора. Ворог продовжував масовими з'єднаннями танків і піхоти свої намагання продертись.
На фронті Кубанського причілка відбувалися бойові дії лише місцевого значення.
Невдачні проби ворожого пролому в районі Дінця принесли ворогові великі втрати в людях і матеріялі. В районі довкола Харкова большевики атакували далеко переважаючими силами становища наших дивізій, які завзято б'ються. В бою з ворожими частинами військ, які вдерлись у заміські дільниці міста, знищено 20 танків.
Наступи, які вів ворог проти німецьких становищ на північ від Курська, відбито та відтято місцеві проломи.
На південний схід від Ільменського озера ворог почав знову свої наступи при співдіянні численних танків і сильної артилерії. Тут, як і між Волховом та Ладозьким озером, відбито всі проби проломити наш фронт почасти зосередженим оборонним вогнем, почасти у завзятих рукопашних боях і знищено при цьому 93 танки.
У вчорашних боях на східному фронті втратили большевики загально 157 танків.
У Тунезії німецькі й італійські війська при успішному співдіянні летунства атакували ворога та відкинули його з великими втратами в полонених, зброї та матеріялі назад на захід, у гори. Крім численних поїздів знищено або здобуто 23 гармати і 97 танків. Німецькі ловці осягнули 20 повітряних перемог і запалили багато відставлених на землі літаків.
Окремі британські літаки повели ніччю турбувальні налети на західну Німеччину. Над побережжям Каналу втратив ворог учорашнього дня внаслідок ловецької та протилетунської оборони 5 літаків, в цьому важкі бомбовики.
Совєтський союз домагається власного дипломатичного представництва в Ісляндії
СТОКГОЛЬМ, 16 лютого. За тутешніми вістками, совєтський уряд повідомив Лондон і Вашингтон про свої наміри створити в Ісляндії своє власне дипломатичне представництво. В тутешніх політичних колах вбачають в тому нове підтвердження, що большевики мають екепанзивні цілі також і в північній Европі.
Шведський протест у Лондоні
СТОКГОЛЬМ, 16 лютого. Шведське посольство у Лондоні склало з доручення свого уряду перед англійським урядом протест проти нарушення невтральности Швеції перельотами англійських літаків над південною Швецією. У зв'язку з цим повідомляють, що в останніх днях на шведських суверенних водах знайдено багато мін, що їх, очевидно, скинули британські бомбардувальники.
Загальний вислід данської закордонної торгівлі за 1942 рік це надвишка імпорту, вартістю в 167,2 міліона корон, при імпорті вартістю у 1.205,3 міліона корон та при експорті вартістю у 1,038,1 міліона корон.
До Єрусалиму прибула совєтська делегація, яка засновує в столиці та інших місцевостях Палестини філії большевицької торговельної палати в Туреччині. Крім того до Єрусалиму прибуде большевицький генеральний консуль і віцеконсуль. Також в Басрі створено совєтську місію.
З Дельгі наспіла вістка, що третього дня голодівки магатми Гандія відбулися в цілій Індії великі масові маніфестації. Населеня домагалося звільнення Гандія.
Агенція Домеї повідомила, що японські ловецькі літаки зістрілили в неділю над Акіяб три ворожі літаки. Того самого дня один японський ловецький літак збив ворожий розвідувальний літак, який явився біля Рангуну.
Швайцарська інформаційна служба повідомила, що вночі на неділю менша кількість англійських літаків перелетіла над кантоном Шафгавзен і над сусідними областями. У північно-західній, центральній і східній Швайцарії дано знак тривоги. В центральній Швейцарії діяли протилетунські батерії.
В ніч під четвер британський підводний човен сторпедував і затопив на еспанських суверенних водах данський пароплав "Грета". Залогу вдалося врятувати. Еспанська морська команда в Кастелльоні негайно розпочала слідство.
Сьогодні уступив альбанський уряд. З доручення короля й цісаря Італії, намісник Альбанії Япомоні створив новий уряд. Альбанський уряд, що уступів створено 19 січня цього року.
Як повідомляють з Дельгі, генерал сер Арчібалд Вейвел є тепер у ще невідомій місцевості, де відбуває наради з генералом Мек Артуром.
Один сенатор із Середнього Заходу та один посол з Ню-Йорку внесли до конґресу проєкт закону, в якому домагаються, щоб обовязок військової служби в ЗДА продовжено і на мирні часи.
Пані Чіянкайшек буде незабаром робити пропаганду для чункінського Китаю перед палатами парляменту у Вашінгтоні.
Генерал Жіро відтягнув на якийсь час з туніського фронту французькі війська тому, бо вони виснажилися.
У Пекіні відбувається тепер господарська конференція, яка має метою оживити товарообмін між Манджукуом, північним Китаєм та внутрішньою Монголією.
Американська делегація виїхала до Преторії, щоб там заключити позиковий і орендний договір. На підставі цього договору південно-африканська Унія мала б доставляти американцям сировини.
Цими днями в Чункіні велися військові розмови між англійським фельдмаршалом сером Джоном Дільом, американським генерал-поручником Генрі Альбертом і маршалом Чіянкайшеком. Перед цими розмовами відбувалися наради на Далекому Сході, фельдмаршалом Вейвелом. Ці розмови відбувалися в одній ближче на означеній місцевості в Індії. Як повідомляють, ці наряди служили воєнним плянам проти Японії.

»Львівські вісті« 16.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Шведське міністерство закордонних справ доручило свому посольству в Лондоні передати британському урядові протест у зв'язку з тим, що в понеділок цього тижня англійські літаки перелітали понад Швецією.
У зв'язку з війною на Новій Ґвінеї австралійський премієр заявив, що тропічні хвороби спричинили справжнє спустошення між австралійськими військами, які є на Новій Ґвінеї. Ці хвороби знищили 4 рази більше вояків, як їх упало дотепер у боях.
Американський лікар Д-р Бахман, що проводить так званим американським допомоговим комітетом в Чункіні, пише, що в чункінській армії нема взагалі ніякої санітарної служби. На 5 тисяч вояків не припадає навіть один лікар. Тиф та інші пошесті викликують постійно високі жертви.
"Нюз Кронікл" знову займається справою підводних човнів. Англійський часопис пише, що ще замало так само швидко або ще швидше будувати кораблі, як їх затоплюють. Кораблі можна у всякий час заступити новими, але не можна заступити їхньої залоги. Якщо б відкрито нові фронти, тоді б треба великого числа транспортних суден.
Згаданий в італійському звідомленні Кайруан — це старе арабське місто. Колись Кайруан був столицею. В східній частині французької Північної Африки вважають його святим містом.
Ройтер повідомляє, що британська адміраліція оповістила втрату британського підводного човна "П 48".
Головнокомандувач шведської армії генерал Тернер видав обіжник до військових командантів, в якому наказує якнайбільшу ощадність державними засобами. Кожний вояк обов'язаний щадити харчовими продуктами та оминати шкід на ріллі і в будинках і якнайбільше обмежити транспорти самоходами.
На берег біля Пунта Таріфа коло Ґібральтару, вода викинула розбитки кораблів. Недалеко від берега знайдено декілька рятункових човнів і один сплав без людей, навантажені товарами. Інші рятункові човни завважили еспанські риболови в Ґібральтарському проливі. Іде, мабуть, про останки великого британського корабля.
В Хорватії в області Блоково в південній Дальмації, спостережено в деяких місцях нові поклади нафти. Ці появи нафти зв'язують з повторюваними сильними землетрусами, що були в останньому часі в цих областях. Вислано фахівців для дослідження тих покладів.
Цими днями померла в Парижі пані Кайо. Літом 1914-го року відбувався процес цієї пані. Вона виконала атентат на головного редактора часопису "Фігаро", Кальмета.
Як повідомляють з Альжиру, курс англійського фунта і американського доляра впав в Північній Африці з 300—200 франків і з 75—50 франків. У французькій Екваторіяльній Африці діється те саме.
Стан облоги в Іраку. Труднощі мобілізації
СТОКГОЛЬМ, 15 лютого. Часопис "Свенска Морґенблят" повідомляє, що в цілому Іраку проголошено стан облоги. Турецькі військові кола припускають, що причини цього треба дошукатися в труднощах, які виринули при мобілізації.
Совєтські генерали оглядають бази в Південній Америці
ВІГО, 15 лютого. Як повідомляють з Pio Де Жанейро, 4 совєтські генерали й один адмірал літаком перелетіли Бразилію з незнаним призначенням. Припускають, що совєтські військовики оглянуть бази, що їх Злучені Держави створили в Бразилії та інших південно-американських країнах та що вони хочуть зробити умову в справі вислання постійних військових обсерваторів до Південної Америки.
Смуга СССР? Балкан мав би перейти до неї
БУДАПЕШТ, 15 лютого. Мадярський часопис "Пестер Льойд" довідується в колах заступників східно-европейських держав, що англо-саси планують від деякого часу інвазію европейського континенту через Балкан. Про ці плани говорили вони і Сталінові. Але він прийняв їх дуже неприязно і відкинув їх. Відповідаючи на ці плани урядам Великої Британії та Злучених Держав, Совєти виготовили навіть ноту, в якій поставили "вето" проти планів англо-саських держав, які хотіли б висадитися на Балканському півострові, мовляв — взагалі цілий европейський схід і південний схід належить до смуги впливу Совєтів. Ця нота Совєтського Союзу, так подає дальше інформація, викликала в Лондоні і Вашінгтоні здивування і допро вадила до напруження між англо-американськими державами та Совєтським Союзом, а його наслідком було те, що Сталін не взяв участи в конференції в Касаблянці. Одначе міжтим це напруження заникло, а то тому, що Англія як також і Злучені Держави, признали те, що побіч балтійських держав Польщі, частин середньої Европи, Румунії і балканські держави належать до смуги большевицьких впливів, бо "ніхто не може мати сумніву щодо просовєтських настроїв у цих країнах". Тому аліянти залишили ввесь Балканський півострів аж по Салоніки Совєтам тільки для їхніх впливів та зобов’язалися одночасно не переводити ніяких операцій на цих теренах без повної згоди Совєтського Союзу.

»Львівські вісті« 14.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південь від Новоросійська та в районі долішнього бігу Кубані відкинено місцеві наступи ворога. В перебігу плянових рухів для скорочення фронту евакуовано місто Краснодар.
Над середнім бігом Дінця німецький пробойовий відділ проломив у завзятому бою з великими танковими силами ворожі становища та відкинув большевиків назад. Зосереджені наступи переважаючих ворожих з'єднань піхоти і танків у районі на схід і на північ від Харкова відбито у завзятих боях. Власний протинаступ приніс дальший поступ.
На північ від Курська заломились серед високих втрат наступи, які перевів ворог кількома хвилями проти наших становищ. Узято полонених і багату добичу.
На фронті між Волховом і Ладозьким озером та перед Ленінградом продовжував ворог свої запеклі наступи, які дотепер не мали успіху. Завзяті бої ще тривають.
Летунство атакувало сильними ескадрами теж учора невтомно підчас боїв. Воно завдало ворогові знову високі втрати в людях, матеріялі та зброї. Ловецькі ескадри при неволили ворожі летунські сили до повітряних боїв і зістрілили вчора лише на півдні східного фронту 34 совєтські літаки.
У Північній Африці теж учора при дальшій непогоді пройшов день спокійно.
Турбувальні налети окремих ворожих літаків в день і в ночі на західно-німецький район спричинили безплановим попаданням окремих бомб незачні втрати між населенням і деякі пошкодження будинків.
На одному відтинку охорони над побережжям Північного моря артилерія мореплавби, портова охорона та річкові кораблі до 1-го лютого зістрілили разом 600 ворожих літаків, здебільша британського походження. Іде про бойові літаки, які хотіли атакувати німецькі портові міста або були на шляху до інших німецьких місцевостей, які лежать у смузі охорони морських сил.
Повені у Південній Швеції спричинили великі шкоди і знищення в різних підприємствах. Річка Ніссан, як повідомляє "Стокгольм Тіднінген", залила поля і луки та сильно натискає на стовпи мостів і на греблі. Одна фабрика сульфіту і 3 млини мусіли припинити працю, бо вода вперлася в середину. Загрожена також залізниця, що проходить вздовж річки. Великій кількості дерева загрожує небезпека — їх може забрати вода.
Німецькі ловецькі літаки застукали в Тунісі 8 лютого одно з'єднання двомоторових бомбардувальників, яке під охороною численних ловецьких літаків намагалося виконати наліт на східнотуніське узбережжя. В короткому завзятому повітряному бою німецькі ловецькі летуни збили із цього з'єднання 6 двомоторових бомбардувальників північно-американського типу, а крім того збили ще й 7 ловецьких літаків. Так розпорошено північно-американське летунське з'єднання, яке мало змогу тільки безпляново і навмання скинути свої бомби. Таким чином аліянти за недовгий час втратили 13 літаків в той час, коли по німецькому боці пропав лише один літак.
Остання статистика корабельного руху в Каналі Панама ще раз виразно підтверджує величезні втрати в кораблях-цистернах, що їх потерпіла англо-американська торговельна фльота. В цілому минулому році через Канал переплили тільки — 22 кораблі-цистерни, в той час, коли в нормальних роках щороку перепливало пересічно 1.800 кораблів. Таким чином тепер проходить там не більше, як шоста частина кораблів, в порівнанні до нормального руху.
Як болючо дається відчути брак сталі в Канаді, не тільки що торкається цивільного запотребування, але й воєнно-важних промислових заводів, виявляється з повідомлення "Канадіян Пасіфік Райльвайс". А саме побудовано для цього підприємства в останньому часі 750 вантажних вагонів майже з самого дерева. В той спосіб сподіваються заощадити приблизно одну тону сталі при кожному вантажному загоні, що її віддадуть до розпорядимості воєнного промислу.

»Львівські вісті« 13.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

В Альбанії королівським декретом створено нове міністерство, якому підлягатимуть справи преси, радія, фільму, культури і пропаганди.
Японія має намір розбудувати на Борнео на тамошній базі мінеральних скарбів промисловість для залізних руд, нафти, золота, ртуті, діямантів і міді, та дерево-обробної промисловости.
Китайський уряд іменував державного радника Ченцішенга китайським амбасадором в Гсінкінг.
Море викидає на беріг рештки розбитих кораблів з Ґібральтарського проливу. Повідомляють про це з Альжесірасу, що морські хвилі викинули біля Рога Тенерифи поторощені рештки різних кораблів та кілька порожніх рятункових човнів. На чардаку одного з рятункових човнів були харчі англійського пароплава, що затонув недалеко. Еспанські рибалки виловили у Ґібралтарській вузині ще два порожні рятункові човни.
Щойно тепер повідомлено з Лондону, що в останніх днях січня над південно-східною Англією включно з Лондоном лютувала хуртовина, якої давно вже не пам’ятають. На великих обширах повстали великі шкоди наслідком повеней, особливо в Мідденс. Сусекс та і інших частинах східного побережжя.
Як урядово повідомляють, братиславський міжнародний наддунайський ярмарок відбудеться в цьому році між 4 і 12 вересня.
Німецькі бойові літаки підчас збройної розвідки попали 9-го лютого над західною частиною заливу Біская на загін британських бомбардувальних літаків типу "Бюфайтер", з якими розпочався повітряний бій. Вже після короткої перестрілки німецькі летуни зістрілили один "Бюфайтер". Інший літак примушено після важких пошкоджень віддалитися. В іншому місці заатаковано бомбардувальний літак "Велінгтон" і поцілено його у правий мотор та в крила. Втікаючи, він був змушений скинути свої бомби в море.
У Швеції почали виробляти новий вітаміновий препарат, що його видобуто з синіх мушль слимаків та інших равликів. Він має в собі вітаміну "Д" і має велике значення у годівлі домашньої птиці тим, що збільшує продукцію яєць.
Новоіменовані італійські міністри присягнули вірність королеві і  цісареві Вікторові Емануелеві ІІІ.
Турецький амбасадор в Куйбишеві Азікалін, що задержався майже тиждень в Каїрі, вернувся знову до Анкари.
Еспанський уряд вирішив розбудувати пристані Ляс Пальмас і Пуерто ля Люз (Канарійські острови). На це призначено 5.700 міліонів пезетів.
В одній лікарні в Цволле (Голяндія) одна жінка породила 3 дівчинки і одного хлопця. Мати і діти здорові.
В минулому році понад 4.700 крамниць дрібного торгу японським рижовим вином припинили торгівлю. За цим прикладом підуть ще 28 тисяч таких самих крамниць з цілої Японії.
Щоб здійснити пляни посилення збройного потенціялу та щоб розбудувати велико-азійський господарський простір, Японія заангажує в короткому часі багато китайських фахових робітників, що працюватимуть для японської індустрії.
Дирекція поліції в Братиславі виготовила плян очищення словацької столиці від асоціяльних елементів. Усіх жебраків, волоцюг і вуличних жінок примістять у виховних таборах або закладах.
Від першого травня 1942-го року прибуло до Швайцарії нелегальною дорогою близько 8 тисяч втікачів. В Швайцарії перебуває всього 16.500 втікачів і емігрантів.
В Англії підрахували, що британське летунство втратило над контингентом в місяці січні 120 бомбардувальників.
Французька держава взяла в посідання дім, де родився маршал Фош, в місцевості Тарб (в Гасконії).

»Львівські вісті« 12.02.1943 ◦ ◦ ◦ ◦

Японський бюджет прийнято одноголосно
ТОКІО, 11 лютого. Вища палата після короткої наради одобрила в середу одноголосно додатковий надзвичайний військовий бюджет у висоті 27 міліярдів єн. Таким чином цей бюджет перейшов в обох палатах.
250.000 домів знищено в Англії внаслідок летунських атак
ЛІСБОНА, 11 лютого. З урядового англійського повідомлення ясно, що від початку війни в Анґлії знищено в наслідок летунських атак приблизно 150 тисяч мешкальних домів. У деяких лондонських дільницях пошкоджено 3/4 всіх мешкальних домів. У цьому урядовому повідомленні не згадано пошкоджених публичних і торговельних будинків.
У швейцарській пресі під цю пору ведуться пожвавлені міркування, чи вибори до національної ради, які припадають на жовтень цього року, треба перевести, чи мандати 187-ох народних представників мають продовжувати на основі так званої постанови про уповноваження.
В одній північно-американській старшинській школі іменовано 14 негрів підпоручниками.
На острові Сайгон, яких 300 кілометрів на північний схід від Гуам, відкрито великі поклади високоякісної руди мангану. Розпочато підготову до її експлоатації.
В Аскольді Пічено (побережжя Середньої Італії на Азійському морі) був 2-го лютого в год. 16.45 сильний землетрус 6-го ступня.
З Англії й Америки вивезено досі поверх 50.000 тон різних харчів до Північної Африки для забезпеки тамошніх аліянтських військ. Не зважаючи на те, аліянтські війська в Північній Африці так об'їдають автохтонне населення, що панує серед нього справжній голод. Дійшло до того, що американське військове управління мусіло в деяких околицях видати частину своїх харчів. З цього приводу взагалі розпочалась нова полеміка на сторінках англійської й американської преси. Англійці дуже невдоволені, що мусять з своїх островів вивозити xapчi до Північної Африки, дарма, що самим їм грозить голод внаслідок посиленої німецької підводної війни. З другого боку в Америці є тенденції зменшити довіз харчів до Англії через щораз гірші транспортні морські і сухопутні умовини.
Лондонська інформаційна служба повідомляє, що підчас інспекційної подорожі в Північній Африці жертвою катастрофи літака впав британський ґенерал-поручник Геррі Вільоні.
Як повідомляють з Буенос Айреса, в автобусовій катастрофі, що трапилася в Арґентинській столиці, було 10 пасажирів вбитих і 7 важко ранених. Вщерть навантажений автобус перекинувся і загорівся, так що велика частина пасажирів не могла видобутися з горіючого воза.
Підчас нової летунської атаки на Рангун, летунство ЗДА втратило три літаки, що їх збила протилетунська артилерія. Шість дальших літаків зістрілено або важко пошкоджено у повітряних боях.
У пристані Гаванни трапився сильний вибух на покладі одного моторового човна північно-американської фльоти. При цьому було пошкоджених кілька кораблів, які недалеко стояли, а три робітники були вбиті, п'ять важко ранені. На покладі моторового човна було п'ять американських моряків, які правдоподібно також знайшли смерть в цій катастрофі.
Закінчено акцію охоплення і обробу цьогорічного збору цукрових буряків в Ґенеральній Окрузі Київ. З винятком трьох цукрових заводів, які з уваги на технічні причини розпоряджають ще рештою 200.000 тон буряків. Цьогорічний вислід цукрової продукції можна уважати за задовільний.
Досі стверджено, що в здобутих назад від Совєтів областях Карелії, було не менше, як 112.000 знищених домів. З нього 26.500 в містах і менших місцевостях, а 85.000 на провінції.
Кубинський міністер торгівлі Албанес уступив. Очікують уступлення ще й інших міністрів тому, що президент Батіста заповів повне перетворення уряду.
Колумбія — як подає "Ешенж Телеграф" — увійшла знову в дипломатичні зносини із Совєтами.
Єгипет відкинув знову англійські заходи у справі наладнання жипломатичних взаємин між Єгиптом і Совєтським Союзом.
Папа висловив своє невдоволення з приводу поведінки британських летунів, які бомбами і бортовою зброєю атакували мирне населення Калабрії і вбили при тому калабрійського архієпископа.
В наслідок ворожих летунських атак між 29-им жовтня 1942 р. і 2-им лютого 1943 р. було на острові Сицилія 282 вбитих і 696 ранених, з цього тільки в одному Палермі було 153 вбитих і 360 ранених.