дописи

»Львівські вісті« 22.09.1942 За нове ремісниче покоління

Львів, 21 вересня.
Справа нового ремісничого покоління, яке зуміло б піддержати безпереривний розвиток ремесла, незвичайно важлива. Та про те не всі доцінюють вагу цього питання. Ще сьогодні подибуємо чимало таких батьків, які вважають, що ремісницький фах — це фах який понижує і не приносить добрих зарібків. Тому то і багато таких батьків за всяку ціну стараються примістити своїх дітей у загально-освітніх школах або у переповнених уже торговельних школах, коли тимчасом ремісницькі школи, чи навіть ремісницькі варстати в окремих підприємствах ждуть на своїх учнів.
Зокрема треба відмітити несправедливі упередження, які батьки мають до ремесла, що вимагає відбуття звичайної термінаторської практики. Багато в цьому вини минулого, коли то молоді хлопці, термінуючи в того чи іншого ремісника, жили направду нужденно і виконували важку працю; це до сьогодні декого відстрашує від так званого терміну у ремісника. А тимчасом треба звернути увагу, що не тільки ґімназія, чи фахова школа потребує мати своїх учнів, але й потребує його також звичайний ремісницький варстат, який в системі зорґанізованого ремесла займає важливе місце. Треба звернути увагу, що в сьогоднішніх часах умови вишколу ремісницького учня докорінно змінилися. Маємо сьогодні безліч різних ремісницьких варстатів, чи промислових підприємств, в яких молодь, неохоплена дальшим шкільним навчанням, може знайти для себе цікавий і корисний варстат праці та здобути собі добрий фах. Взяти б тільки такі ділянки промислу чи ремесла, як кравецтво, білизнярство та капелюшництво, ткацтво, трикотарство і т. п., щоб пригадати скільки то фахів, не важких для праці, можна собі засвоїти і мати з них гарні доходи тимбільше, що всі вони майже були донедавна виключно доменою жидів.
Цих кілька завваг повинні добре взяти собі до уваги і батьки і діти, зокрема ті, що бажають здобути собі відповідний фах. Можливостей працювати і заробляти — сьогодні дуже багато. Треба тільки хотіти працювати і рішитися на вибір звання.

»Львівські вісті« 20.09.1942 І слово станеться ділом

Відень, у вересні.
Започаткована на еміґрації і перенесена до краю акція допомоги студіюючій молоді в широкому масштабі, на всенародну міру, вже поволі починає видавати свої плоди. Старотипове гасло "в єдності сила", розпропаґоване в нас, на жаль, тільки на словах, набірає в останніх часах і на цьому відтинку справді глибокого змісту. Це явище остільки цінне, що відбувається воно на такому преважному терені, як відношення батьків до молоді і навпаки. Допомога молоді і її наежне вивінування для праці у відомому напрямі, в нас переводиться у зовсім іншому виді, як в інших народів. Коли в останніх держава у свому буджеті згори прелімінує відповідну суму і її опісля сама таки адміністрація розділює між кандидатів, цебто все розвивається, я б це означив — "казьонним" способом, де податковець не маж найменшого ближчого відношення до цієї дії, то в нас допомога студентству носить справді батьківський характер, Той селянин, робітник чи інтеліґент, обтяжений і так різними повинностями, добровільно, маючи тільки далеку ціль перед очима, накладає на себе ще один обов'язок помагати молоді в її змаганнях до вищого. Цей факт мусить викликати відповідний відгук у молодих душах. І тут доконується то, чого так дуже нам треба: міцніє звязь між поколіннями, слідує взаємне зрозуміння та починає просвічувати одна мета — позитивна праця для спільного добра, що хіба є найкращою і єдиною ціллю туземного життя одиниці.
Для ілюстрації повищого наведу розмову, яку я мав у Відні з одним студентом техніки. Я запізнався з ним принагідно. І як звичайно звели ми балачку на студентські справи. Я розпитував як йому у Відні ведеться, як студіюється. Він спочатку несмілий, але опісля став чимраз відважніший і говіркий:
— Бачите — продовжав він — я не маю вже своїх природних батьків. Мати вмерла ще перед війною, батька вивезли большевики і він помер теж. Я остав саміський. Що ж мав я робити? я постановив дальше пробиватися крізь життєві труднощі і таки досягнути своєї цілі. Тепер я вже на другому семестрі. Приїхав сюди за останні гроші. Перший семестр тяжко бідував. Мої ощадності скоро вичерпалися. Нераз бували дні, де я тільки що й трохи зупи з'їв та й більш нічого. Радив я собі тим, що опускав менш важні виклади й ходив сніг на вулиці відмітати або працював статистом у театрі; так якось полатав я останні місяці зимового семестру. А однак вчився і то добре. На літній семестр подався я на стипендію. Дали мені її. І тепер вже стало відразу легче. Я працюю на політехніці зі здвоєною енерґією. Стипендія до того мене зобов'язує; я свідомий того, що це є народний гріш, якого я змарнувати не смію. А з другої сторони, коли порівняю свою біду тамтого семестру до теперішнього життя, моя душа наповнюється невимовною вдячністю для тих всіх жертводавців, що своїми датками дають змогу мені дальші студії. Я справді стратив своїх батьків, але мною заопікувалися інші. Їх особисто я не знаю, але знаю, що це українські батьки. Це мені вказує шлях, по якім я маю ступати. І я його не схиблю. Бо що ж краще, скажіть самі, як не праця в поті чола для свого народу, який мене виховав і мною дальше опікується.
Він ще довго розгортав переді мною свої життєві картини і плани на майбутнє, оповідав, як то він старатиметься щось видати із себе, що мало би загально народні користі. В його голові вже тепер пробігають деякі проєкти, він мусить щось нове винайти, уліпшити дотеперішнє уладження.
Заслуханий в його щирих словах та задивлений в його завзяті чорні українські очі, я бачив у ньому оте живе, у твердій життєвій школі виховане нове покоління, що кластиме певні, довготривалі підстави для нової будови, що всякі лихоліття перетриває, бо пов'язана буде спільними змаганнями й жертвами всіх теперішніх й прийдешніх.
Не від речі буде навести теж і деякі числові дані про студії, бодай віденських стипендистів КоДУС-у, яких у Відні найбільше у межах Німеччини.
Студіює там 78 українських стипендистів, з них 19 — високу школу світової торгівлі, 14 — політехніку, 11 — медицину, 11 — музичні студії, 10 — правно-економічні студії, 5 — філософію, 5 — аґрономію і по одному фармацію, ветеринарію і готелярську школу.
Вони там не дармували, а складали іспити, кольоквії, відробляли вправи, ходили пильно на виклади; коротко — використовували позитивно час, як уміли й могли.
До цього коментарів не треба. Годиться хіба тільки звернути увагу на деякі моменти. Більша частина тих стипендистів, що студіювали на високих школах Відня, поприїздили були перший раз на німецькі школи. Отже були наражені на багато труднощів. А всежтаки вони здавали кольоквії навіть з дуже позитивними вислідами. Я тільки вкажу на правників, для яких передумовою всякого поступу є саме добре знання німецької мови. І коли ті хлопці по трьох місяцях науки вспіли здати найменше по дві кольоквії, то значить, що вони вложили багато праці, щоб це осягнути. — Про віденських музиків мені не приходиться вже писати, бо про них українське громадянство мало нагоду нераз читати у "Львівських Вістях" похвальні рецензії з їхніх виступів у Відні, Ґрацу чи навіть у Берліні. Між ними є не тільки солісти-співаки, скрипаки, піяністи, віольончелісти, але й композитори. Пісні останніх навіть публично виконували вже їхні ж товариші, покінчені оперові співаки. Більшість з них — це теж стипендисти.
Отже молодь завдяки опіці старших переходить метаморфозу. Вона слідна не тільки у ході думок, але теж ясно пробивається із зрозуміння праці у фаховому напрямі. Оцінка того факту стане нам ще ясніша, коли пригадаємо собі стан на тому терені зперед війни.
Таким робом жертвенність українських батьків таки находить гарний, позитивний відгук, вона не марнується. Вона засіває розлогі ниви родючим зерном, що всотеро збільшить новий збір. Це зерно паде на молоду, здорову почву. Воно кільчиться в ній, дозріває... І незабаром почується не від одиниць, але від соток: — "Бо що ж краще, як не праця у поті чола для свого народу. Він мене виховав і мною дальше опікується!"
Подбати треба, щоб тих соток було якнайбільше, а тоді засів дасть добрі плоди і — слово станеться ділом!
Др. Роман Глинка

»Львівські вісті« 19.09.1942 Вересень — місяць Українського Студента

Львів, 18 вересня.
Вересень — місяць Українського Студента! — Цей місяць уже здається залишиться традиційним серед українського громадянства. Але тепер, в часи четвертого року найбільшої в історії людства світової війни цей місяць повинен мати для українського студентства (а також і взагалі для всього нашого громадянства!) особливо велике значення. Бо тепер ми повин ні дбати не тільки про те, щоб якнайбільше українських студентів попало до високих шкіл, а також і про те, щоб захистити студіюючу молодь від страхіть наступної осені і зими, від примари голоду, холоду, поневірянь, а звідси — і від загрози, що деяка частина новопринятих студентів змушена буде кинути студії.
Як відомо, в цьому році кількість українських студентів по вищих школах має обчислюватись понад 2.000 чол. Якщо, приміром, згадати, що загальна кількість українських лікарів на сьогодні в нашій області налічує заледве кілька сот, то 2.000 майбутніх висококваліфікованих фахівців (а серед них — понад 500 чол. одних медиків!) хіба це не поважний загін української інтеліґенції?
Кожному відомо й те, що без своєї інтеліґенції, при тому, висококваліфікованої, наша нація ніколи не стала б нацією, і без неї ніколи не може претендувати на щось вище, краще. Можна уявити тільки, що трапилось би з нашим народом, коли б він не мав своїх вчителів, лікарів, інженерів, правників і т. д. Це була б не нація, і навіть не нарід, а просто якесь плем'я, яке не мало б ні своєї школи, ні своїх лікарень, ні своєї книжки чи газети, і взагалі нічого свого не мало б.
Тепер, коли наша молодь має доступ до вищих шкіл, питання полягає тільки в тому аби допомогти матеріяльно тій молоді. Всі минулі режими, під якими доводилося жити українській молоді, свідомо перешкоджали цій акції, бо коли б було інакше, то приміром, видатний український поет Степан Руданський не писав би про себе таких рядків, як приміром оцей:
Зима люта. Вітер свище,
Сніг по вікнах брязкотить,
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло камінить.
А у хаті на постелі,
У сурдуті і плащу,
Сидить студент медицини,
Другий місяць без борщу.
Не краще жилося студентові і під большевицьким режимом. Досить сказати, що навіть у "мирний" час, коли СССР не воював і тому якнебудь, то можна було б утримати своє населення, то навіть і тоді було загально відомим фактом, що приміром, в такому великому студентському центрі, яким був Харків, чимало студентів вимушені були займатись різними справами, нераз навіть менше почесними, аби врятуватись від загрози голоду.
Тепер, в час війни, в СССР взагалі, наскільки це відоме, немає ніяких вищих шкіл (хіба за винятком військових).
Настав час, щоб покласти рішучий край такому станові, коли студентське життя розглядалося в нас як час обов'язкового голоду, холоду, тощо. Зрештою, для цілого українського громадянства нема особливих труднощів утримати тих кількасот студентів. Коли б кожний українець вніс датки на студентський фонд, то від кожного це вимагало б сміхотворно малої суми.
Отже, — всі на допомогу українському студентству!
Ю. Мовчан.

»Краківські вісті« 18.09.1942 Розум і серце

На цю тему написало багато поважних та глибоких творів у старовину, за Христа, по Христі. Розум і серце — це постійна тема у всіх ділянках людського життя. Вона завсіди буде нуртувати в умах людськости, бо розум і серце, це рушії людськости та її боротьби і розвитку.
До осени 1939 р. у нас багато писалося на цю тему. Перевагу мало серце. І це одностороннє виховання дало й дає серед нашої молоді шкідливі нам наслідки. Проповідники тієї доктрини серця — при інших добрих своїх сторонах — не взяли під увагу, що людина має ще душу, розум, якими мусить послугуватись як кермою у свому житті. Стара приповідка, філософія збірної душі народу, "дай серцю волю, заведе в неволю", не стала mottom у їх писаннях.
Ми дозволимо собі зупинитися тут на темі: розум і серце в політиці.
Кожний нарід має свої притаманні творчі сили. І каже соціологія: хто хоче ці сили, цю енергію гамувати, сковувати, — то вони, ці сили, енергія, прориваються, рвуть греблі, гаті, йдучи дальше своїм руслом, що його, у своїм фатальнім ході, дістали від Бога, під Призначення, від природи.
Найбільшими мистцями, які вміли використовувати ці сили чужих народів для своїх цілей, — були старі римляни. Але вони кермувались у політиці, крім серця, своїм sapientia, мудрістю, розумом.
Найкращий зразок "політики серця" — це поверсайська Европа. Єдина засада в неї: ненависть — стояла у проводі цієї політики серця. Усі творчі сили, енергію Німеччини версайська Европа хотіла здавити, приглушити, загамувати. Те саме робили всякі сателіти тієї Европи. А перед вела у своїй імперії Москва, що завсіди знаходила спільну мову з багатіями та всякими достойниками Англії та Франції.
Інколи здається, що людство у свому поході на трагічному шляху схоже на роздратоване муравлище: воно тратить "світло розуму", розпалена кров, яку гонить напружене серце притьмарує той розум, що є володарем людини. Та воно лише так здається. Бо кожний нарід, найбільший і найменший, якщо життєздатний, він, і в хвилині найтрагічнішої боротьби, йтиме у своїх рухах за розумом.
Бо не все і не завсіди можна брати серцем, кровю: це може принести шкоду, руїну цілих поколінь народу, а інколи й на сотки літ нарід може відчути непродуманий вчинок серця. В першу чергу це торкається молоді.
Розум, що зважує кожний учинок, що охолоджує кров, — у політиці народу мусить бути на першому місці. Розум веде нарід до ціли, консервує його, вказує йому шлях, радить йому, коли бути львом, а коли лисом. Хто має очі, хай уважно дивиться довкола себе; хто має розум, хай уміло роздумує над новою сучасністю; є народи, держави, нації, що в цій боротьбі є львами, вовками, але є такі, що є лише лисами.
Як одиниця, так і нарід: має серце, яке бурхлить, бється, гарячиться, але має й розум, волю, що те серце веде, опановує та йому наказує.
M. Островерха

»Краківські вісті« 17.09.1942 Памятна дата

В памятному дні, 17 вересня 1939 року, перейшли большевики кордони та вступили в західні українські землі.
Минули з того часу три роки. Багацько змінилось та ще більше пережилось упродовж цих трьох років, проте памятна дата 17 вересня 1939 р. як марево, стоїть перед очима й досі — ці всі жахливі переживання від події, що звалилась була як справжній грім з ясного неба. Люди наче зпросоння протирали очі, не хотіли повірити в те, що сталося і камяніли з диву.
А большевицька навала котилась. Як море йшла, заливаючи міста й села. Всіма шляхами, всіма дорогами, сунули курявою покриті безпереривні валки моторів, тракторів і повзів, що шумом і грюкотом своїм заглушували людську мову.
Але народ і так не говорив. Занімів з одчаю. Дехто тільки нашіптував до себе з ляку перед тим, що сталось і що ще може статись. Бо всі знали про большевиків. З оповідань тих, які пережили революцію в Україні, від учасників визвольних змагань, з різних спогадів та видань, зокрема тих, які видала "Черв. Калина", між інш. славних "Соловок" Юрченка. Знали і з української преси, в якій доволі часто писалося про большевиків, найбільше в роках памятного голоду, процесу Спілки Визволення України та після Скрипниківської й Кіровської скаженини. І хоч український загал на західних землях знав багацько про большевиків, але різно це бачив чи хотів бачити. Дехто не вірив усьому тому, що писалось, дехто й не міг собі уявити — щоб можна виголоджувати міліони людей, вимордовувати, вивозити, катувати, нищити правду і добро, ради якогось інтернаціоналу чи садизму енкаведистів: "Та ж це все таки держава — говорили маловірні — вона мусить дбати про своїх громадян".
Бували такі, що вірили немов би то за чверть століття большевики змінились, а раз змінились, то напевно на краще, не на гірше? І таких наївних було чимало, зокрема серед інтеліґенції, яка хотіла вмовлюванням в себе втишити біль і заспокоїти жах — хотіла в самообмані знайти розраду та потіху. І не тільки самообманювали себе ті, що не бачили ніколи большевиків — але на дивне-диво — траплялись такі й серед тих, що мали вже нагоду власними очами оглядати большевицький "рай". І вони жили в першій хвилині самообманом, й навіть дали себе задурманити різними можливостями та виглядами на майбутнє. А були між тими легковірами не тільки пересічні звичайні міщухи чи умові працівники-урядовці — були і знавці політики, науки, економісти, громадянські діячі т. д.
Причиною цього першого дурману був большевицький блахман, яким вони — майстри над майстрами в замилюванні очей та в брехні — пробували засліпити маси. Гасло "визволення Західної України" з усіма викиненими назверх транспарентами могло не одного збити з пантелику. Большевицька верхівка, за одну ніч, переставила рейки на нову "українізацію", тим разом на західних українських землях. Червона армія навіть входила з цим гаслом "Україна'' і не диво, що спершу було стільки непорозумінь щодо всяких жовто-блакитних прапорів, тризубів та інших бутафорій на привітальних брамах. Але і це спершу якось то злагіднювалось — здебільша словом "нє нада", поки не скінчився "переможний похід непереможної армії" та не прийшла цивільна влада разом із всевладним Енкаведе. Тоді всеціло запланувала вже червона большевицька звізда на урядах. Почались також арештування та вивози.
Всім стало ясно. Сумнівів уже не могло бути ніяких. А проте траплялися ще. Відомий прим. випадок з одним із українських діячів у Львові, який пострадав лише тому, що маючи змогу втікти — побачив у останній хвилині напис по українськи на трамваю: "Гаврилівка" — і залишився. Таких випадків бувало й більше, що за перечуленість не один приплатив життям.
Дещо інакше дивились на цю справу селяни. Вони вірили у війну, що вона прийде, але не вірили в життєві можливості під большевиками, тим більше в їх "українізацію", а перше слово з приходом большевиків чулося на селі: "Яка ж це Україна, як армія російська, а команда жидівська — як нема українського прапора під яким вона йде і як вояк говорить не тільки по московськи, але й говорить одно і те саме, що його навчили, а всі разом говорять неправду".
І наш селянин, що привик жити правдою, як святістю, відразу збагнув в чому суть большевизму та відразу здавав, собі справу з тієї України, яку несли большевики як "визвольники".
На жаль, провідна верства нічого заздалегідь не передбачувала, не передчула, а навіть у тому критичному моменті не веліла зорієнтуватись — що і як діяти з собою.
День 17 вересня 1939 р. прийшов ненадійно та вдарив нас своїм обухом по голові так болюче, як нераз уже бив у великих переломових моментах, неприготованих і незорієнтованих.

»Краківські вісті« 16.09.1942 Як писати за кордон (також до СССР)

Від Реферату Допомоги Полоненим УЦК (Львів, Личаківська 37а) одержуємо отсі вказівки в cпpaві листування з рідними, які живуть у воюючих з Німеччиною державах.
1. Цивільні особи, які не є інтерновані, ні військово-полонені можуть за посередництвом Реферату Допомоги Полоненим при Українськім Центральнім Комітеті у Львові вести листування своїми рідними, що живуть у Злучених Державах Півн. Америки, в Канаді, Совітськім Союзі, Єгипті, Австралії, неокупованій Франції, Великій Британії (Англії) з усіми кольоніями і мандатними областями в Іраку, Новій Зеляндії та Південно-Африканській Унії, взагалі в державах, що в у війні з Німеччиною. Ця кореспонденція ведеться при допомозі Німецького Червового Хреста в Берліні та Міжнародного Червоного Хреста. Безпосередне пересилання листів та інших поштових посилок до згаданих країв недозволено.
2. Листування це ведеться на приписаних формулярах (друках), що їх можна дістати в Рефераті Допомоги Полоненим при УЦК у Львові, вул. Личаківська ч. 37а. Замісцеві можуть дістати їх поштою. (Для пересилки найкраще прислати заадресовану до себе коверту з наліпленою поштовою маркою на 24 гр.).
3. Формулярі треба виповнити в двох примірниках однаково, виразним ручним письмом, або ще краще машиновим, з власноручним підписом надавця. Вістка може бути писана також українською мовою та українськими буквами, але адреси надавця й адресата тільки латинськими буквами.
4. Писати вільно тільки про справи чисто особисті, змістовно й коротко — найбільше 20-25 слів, не частіше як раз у місяць до одної і тої самої особи.
5. Так виповнені формулярі треба прислати до Реферату Допомоги Полоненим УЦК у Львові, Личаківська ч. 37а, з долученням поштової оплати в поштових марках Генерального Губернаторства на суму 2 зол.
6. Пересилати за кордон ці формулярі можна тільки тоді, коли відома точна адреса особи за кордоном, до якої хто пише. В противному випадку робляться теж розшуки при допомозі Реферату Допомоги Полоненим при помочі тoчно виповнених "карт розшуку", які РДП. на бажання вишле.
7. При формулярах заборонено пересилати окремі листи, фотографії, документи, гроші й пакунки.

»Краківські вісті« 15.09.1942 Царство канчука

Під таким наголовком помістив ліворнський "Іль Телєґрафо" статтю Джовані Ансальдо. З початку він наводить цінне признання одного з персонажів А. Чехова: "Нашого діда, колишнього кріпака, били канчуками його пани; пізніше дід парив канчуком спину нашого батька, а мене й тебе періщив батько..."
Одною з тем найбільше пристрасних суперечок російської історіографії було питання, хто впровадив "кнут": татарська влада, Візантія, передавши його московській жорстокості, чи славянська геніяльність. Певно, що канчук був завсіди рушієм російської історії. "Европеїзуючи і модернізуючи" країну Петро І. не скасував влади канчука, а обробляв кнутом і плечі боярів, що противились його новостям, і збунтованих стрільців, і зревольтованого сина, і коханців своєї "Катеринушки", схоплених на гарячім учинку. Ця традиція цвіла, вживання канчука в Росії поширилось — ним карали найвищих достойників, що окрадали державну скарбницю, селянина, що вкрав дві-три картопельки, фаворитку, що попала в неласку, і неуважливу служницю. Канчук панував над цілим російським суспільним життям: у цісарській віллі, в Царськім Селі чи Оранієнбавмі, у селянській хаті, над достойниками при царськім двері, що малпували своїх західно-европейських товаришів, і над невільниками. В цілім цісарстві — від границь Польщі до Тихого океанy — плечі лише одної особи були забезпечені від канчука: царя, автократа, цісаря. (Бодай так довго, доки його не скинула якась палатна револьта на зразок тієї, яку зорганізувала Катерина II. проти свого чоловіка). Західні впливи зменшили щоправда вжиток канчука в такій мірі, що навіть Микола І. не зважився вибатожити декабристів, хоч як цього бажав собі. Цар Олександер II. скасував кріпацтво. Але чи російський нарід, увільнений таким чином з-під влади канчука, зробився таким як інші? Ніколи. Він носить на своїх плечах і вічні сліди канчука, гірше того, він носить їх у своїй психіці, в усьому своєму почуванні, в способі осуду життя. Він є і лишається народом рабів, що втікли від канчука. Він позбавлений чуття пошани й особистої гідности. Він залишається народом, який носить глибоко в серці спомини про канчук, без якого не може жити. І большевизм заспокоює цю тугу, що крилась у темряві московської душі протягом півстоліття, від скасування кріпацтва до жовтневої революції. Большевизм перебирає канчук, який випав із рук царів у XIX. столітті. Але це вже не старий патріярхальний "кнут", а змодернізований, змеханізований зелектрифікований канчук, сформований відповідно до фантазії керманичів Чека ҐПУ чи НКВД. І під ударами цього канчука, кермованого залізною рукою, нащадки колишніх кріпаків перебирають радо невільництво, маючи завдатки до нього у своїй крові. Навіть горді з цього і мріють зробитися керманичами нової культури, волі і духовости на здеґенерованому заході. Мріють про спромогу ввійти в столиці заходу, до міст Німеччини та Італії, із своїми повзами, щоб заснувати там демократію змодернізованого канчука.
Це гарячкування було примарою для Европи. Треба було перервати Його. Єдиним можливим способом — бомбардуванням. І ніколи не було воно настільки необхідним, спасенним і слушним, як саме тепер, коли гармати гонять несамовито ген поза Дон. Царство канчука зникає, Европу врятовано...
Висновки шановного італійського автора настільки слушні і настільки сходяться з тим, що писалось на цю тему в українській пресі, що залишається лише підкреслити їх актуальність.
М. Д.

»Краківські вісті« 13.09.1942 Нова характеристика українського світогляду

Дискусія, розпочата у "Краківських Вістях" і "Наших Днях" про основи українського світогляду, вийшла із глибоких потреб нашого громадянства, що, вступаючи в нову історичну епоху, бажав провірити свої дотеперішні ідеологічні надбання. Що ці питання дуже актуальні і назріли до вирішення, про те свідчить факт, що також і наша еміґрація дискутує ці проблеми. Саме появився з друку Науковий Збірник Українського Вільного Університету в Празі, том ІІІ, а в ньому розправа проф. Івана Мірчука "Світогляд українського народу. Спроба характеристики".
Ця праця — це вислід довголітніх студій автора над специфічними українськими філософічними проблемами. Д-р Мірчук розглядав діяльність Сковороди, праці вольфіянця XVIII ст. Петра Лодія, філософічні зайняття Могилянської Академії, врешті загальні проблеми словенської філософії і дійшов до погляду, що філософічне думання українського народу має свої окремі риси, які відрізняють його від філософії інших народів. Ці спеціяльні проблеми може не все виступають у формі ясно спрецизованих понять, але в кожному разі відчуваються інстинктово.
Українська філософія, як і погляди інших словянських народів, це філософія життя, а не абстракцій. Її ціль — шукання життєвої правди, а не безінтересовне пізнавання річей; вона прагне виявитись у чуттєвому насталенні життя, в етичному ладі, в рояснюванні світових подій, — а всі тi проблеми вяжуться тісно з національними моментами.
Український нарід довгі століття був народом селянським, глибоко вріс у землю і з неї черпав свою силу. Цей звязок з землею ясно виступає і в передових українських письменників та мислителів, як у Шевченка, Франка, Липинського, Стефаника. Із звязків з землею виходить близьке відношення до природи і тонке відчування її краси. Цей естетичний змисл проявляється знову у народньому мистецтві, музиці, поезії.
В основі українського світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Вона проявляється головно в тому, що ділами українців керують у першу чергу чинники почування і волі, не категорії розуму. Тенденція до ідеалізування проявляється навіть у найвизначніших мислителів, як у Костомарова в його "Книгах битія", що дають нездійсняльну месіяністичну візію, — у Франка, що вірить у людину, її вроджену доброту, гін до краси і моралі, — у Грушевського, який, будуючи державу, так дуже журився долею національних меншин... Таксамо українець ідеалізує жінку, — в нашій літературі нема неґативних жіночих типів, бо і навіть Маруся Богуславка чи отруйниця Гриця знаходить своє оправдання.
Дальше, характеристичний для українця є індивідуалізм у відношенні до суспільного ладу, неохота до дисципліни і підпорядкуватися чужій Волі.
У психічній структурі українця кидається в очі перевага чуттєвого елєменту, — рівна здібність до захоплення й одушевлення, як і до розпуки та знеохочення. Особливо рідко виступає почування любови, у різних мотивах; призабутий український філософ 1860-их років написав навіть окрему розправу на тему "Серце та його значіння в духовому житті людини". Коли ж деякі представники українського письменства, як Драгоманів, Франко, Леся Українка, признаються до раціоналізму, то це тільки обовязкова жертва, принесена духові часу; поза цією маскою, призначеною для зовнішнього світу, скривається глибоке почування.
Своєрідність української вдачі виступає особливо в порівнянні її з німецькою духовіctю. Для німецької філософії характеристична є віра в систему, переконання, що всю дійсність можна стиснути у схему понять. "Немає сумніву, що таким способом життя тратить у великій мірі на своїй вартості, але з другого боку не дасться заперечити величність такої систематизації нашого духа" — пише Павль Менцер у праці "Суть німецького духа". Українцям недостає німецького "духа ґрунтовности", що його так славить Кант. Найвизначніші індивідуальности, що могли б дати твори великої міри, розгублюють свою енергію в різних ділянках і творять речі пересічні, маловартні.
Перевага почувань над розумом впливає також на волю, хотіння. Воля, керована почуттям, а не розумом, не виказує твердости, витривалости, пляновости та підлягає хитанням змінчивих почувань.
Одним з елементів українського світогляду є також релігійність. Але українці у своїх переконаннях ніколи не є засліплені, не тримаються невільничо самої форми, зовнішніх признак, а стараються збагнути суть самої віри. Сковорода в одному зі своїх творів висловлюється навіть так: "Поганські храми й ідоли були також ознаками христіянської віри, — на них стояло написане святе і мудре слово: Пізнай самого себе".
Свою характеристику українського світогляду д-р Мірчук закінчує такими словами: "Кількома словами хочу натякнути, що поодинокі складові частини національної вдачі, які на перший погляд можуть бути нам симпатичними та видаватись навіть корисними, при зрілішій увазі виявляються, як дуже небезпечні для долі народу явища. Надмірний ідеалізм, що цілковито не оглядається на вимоги дійсности, — непогамований індивідуалізм, що відкидає всякий авторитет, заперечує значіння традиції, а власні інтереси ставить вище від добра спільноти — перевага чуттєвости над розумом, — ба, навіть це в нинішніх часах дуже популярне привязання до землі, до скиби, а наслідком цього домінуюча роля селянства в складі українського громадянства — це, назагал беручи, поважні хвороби, які при несприятливих умовинах можуть довести до катастрофи". Але справа не є безнадійна. "З таких і подібних дослідів випливає як дальший крок намагання усунути вогнище хвороби або, щонайменше, унешкідливити її чинність у народнім організмі, а це можна осягнути пляновим, наставленим на далекі цілі вихованням".
Основна своїм змістом, прозора і ясно написана праця проф. Мірчука торкається найважливіших питань української духовости і безперечно викличе живу дискусію в колі тих, що ведуть працю над тими самими проблемами.
І. К.

без політиkи

Краківські вісті 20.09.1942 Вплив історії на національний характер.

В науковім Збірнику Українського Вільного Університету у Празі, том ІІІ, одночасно з розправою проф. Івана Мірчука про український світогляд, появилася праця Панаса Феденка "Вплив історії на український народній характер", що торкається таксамо основних проблем української духовости. Зреферуємо на цьому місці головні тези автора.
На вступі автор зазначує, що національний характер — це не щось незмінне, вроджене, як це зображують давні дослідники українського світогляду, напр. Костомарів і Вол. Антонович, — народня вдача може змінятися під зверхніми впливами, географічними та історичними.
Безсумнівне те, що природа України, кліматичні умовини дали свою печать українській вдачі. Особливо треба звернути увагу на вплив степу. В історії України степ не був тим привабним явищем для наших предків, як він здавався письменникам XIX ст. Це було "поле незнаєме", "дике поле", земля "безвіддя і безхлібя", країна, через яку сотні тисяч укр. людности пішли в неволю на аркані номадів; країна плачу і сліз. Сусідство зі степом, постійна боротьба з номадами, витворили в українському народі лицарський дух — відвагу, шукання небезпек, але одночасно, як все на війні, добичництво. Постійна небезпека й непевність завтрашнього дня дали цій добі своєрідну печать меланхолії, разом з найбуйнішими виявами веселого настрою. Мабуть відсіль походить український гумор з його головною рисою: бачити за зовнішньо-веселим сумний зміст. Серед безнастанних небезпек утворився також своєрідний гедоністичний погляд на матеріяльні цінності — уживати добра, коли його легко можна втратити. З того виходить також призирство до крамарювання, до тих, що збирають багатства.
Цей лицарський дух був характеристичний для військової людности, в першу чергу для козацтва, але він перещіпився всьому народові, тоді, коли великі маси селянства пристали до козаччини, коли всі стали "рицарами войська запорозького". Так напр. недоцінювання матеріяльних дібр бачимо і в сучасному селянському побуті, де вище цінять здоровля і вдачу молодої, як її придане; в Московщині воно навпаки.
На українській вдачі відбився дуже період Руїни, коли людина попадала в залежність то від Москви, то від Польщі, то від татар або турків. У приповідку ввійшли три брати Мурашки, з котрих кожний служив в іншому таборі, і сучасники питалися їх, де їх батьківщина. Це витворило своєрідний партикуляризм, коли кожний своїми силами мусів обороняти свою оселю. З тих часів залишилась в українській вдачі ненависть до "зрадника", прихильника іншої орієнтації, що так легко між українцями проявляється, незгідливість та індивідуалізм. Ця доба витворила гаряче привязання до свободи і рівности. Виборний принцип панував і у війську і в громаді. Поняття рівности вимагало усунення аристократії; народні маси воліли чужих деспотів, як своїх панів. З індивідуалізмом стояв у звязку також авантюризм і карієризм, що проявлявся у тому, що амбітні одиниці "пробували щастя" і сягали навіть на гетьманську булаву.
Незвичайно розвинулося в Україні почування особистої гідности. Селяни, що брали участь у повстаннях, уперто звали себе козаками та обурювались, коли їх звали мужиками.
Катастрофи, що їх український нарід переживав у своєму історичному розвитку, витворили в ньому характеристичну замкненість. Сторонні глядачі не розуміли її та уважали за хитрість: мовляв, "малорос не збреше і правди не скаже". Це завважується і в сучасній народній мові, що дає відповідь у формі запиту. Цю здержливість викликали давні небезпеки, в яких жив нарід.
Давній "лицарський дух" і звязані з ним різні риси української вдачі почали зникати тоді, коли орди були зліквідовані і головна увага українського населення скупчилися на ріллі. Але давні риси, у зміненій формі можуть і тепер проявитися: різні отамани, в роді Махиа, Григорієва, Зеленого нагадують подібні типи з XVІl cт., а принцип свободи людини і громади за революції 1917-20 рр. був доведений аж до поодинокого села і хутора.
Але елементи народнього характеру можуть змінитися в обставинах іншого суспільного й економічного ладу. З розвитком міст відбувається урбанізація і український національний характер буде репрезентувати не одне тільки селянство. Селянство консервує в собі найдальші і найглибші історичні традиції, добрі й злі. Селянство живе в значній мірі чуттям. Супроти того місто — раціоналістичне. Через урбанізацію і витворення міського елементу може виробитись новий тип українського характеру. Який саме — покаже майбутність.
І. К.

Краківські вісті 17.09.1942 Моя зустріч із Махном

Журналісти роблючи для преси інтервю з кінематографістами часто запитують: "Яка Ваша найцікавіша зустріч в кіно-студії?"
Мою відповідь на цей запит добре зрозуміють лише українці або чужинці, які знають події в Україні після революції 1917 року.
Найбільш цікава зустріч, яку мені довелось мати в паризьких кіно-студіях була з відомим "батьком" Махном.
***
Одного дня, працюючи в кіностудії в Курбезуа, в західній околиці Парижа, я почув московську лайку в супроводі міцних зударів молотка. Я знав, що між машиністами студії був один донський козак, але підійшовши ближче, я побачив незнайоме обличчя.
"Козак?" — записав я. Відповідав мені за незнайомого донець: "Та ні, це ж ваш земляк!" —-і всміхнувшись, додав: "З Катеринославщини".
Помітивши, що земляк особливого нахилу до розмови не мав, я пішов далі оглядати декорації. Незабаром донець, під великим секретом і продаючи нічого не казати дирекції, повідомив мене, що прізвище на паспорті цього земляка "Міхненко", а є він — "наш Нестор Махно".
Ввечері, після праці, ми з батьком Махном сиділи за столом маленького "бістро" паризької сірої околиці.
***
"Поїзд летів по степах України. Зовні була глибока й сніжна ніч, повна небезпеки, пригод...".
"Від мешкання Махна аж до церкви шлях був вкритий бухарськими, перськими, турецькими килимами..."
"У церкві співав чудовий хор, привезений під охороною крісів спеціяльним поїздом з найближчого міста..."
"Весілля Махна з красунею Сонею, жидівкою, що вихрестилась, тягнулось десять днів..."
"Такого весілля Champ-la-noce (французький переклад — Гуляй-Поля!) ніколи ще не бачив..."
Ця нісенитниця — є це уривки з французького роману "Махно та його жидівка" (?). Автором "твору" — Жозеф Кесель, жид одеського походження.
***
"Махно подивився грізно, простягнув руку та процідив з натиском: "Батько Махно".
Була це людина середнього росту, з довгим волоссям та гладко виголеним обличчям, без вусів.
Проникливі, темні очі з-під доба, вистаючі кості висок, синя чумарка й зелений пояс. За поясом револьвер, без шкіряного сховку, просто заткнутий за пояс на моду колишніх запорожців..."
Це з українських спогадів про Махна, надрукованих у паризькому "Українському Слові".
***
Мені не довелось зустрінути Махна в Україні. Але чув багато про нього, знав, що гаслом його було: "багатий бійся, бідний смійся", що витав він свою "братію" цинічним: "Здорово, сволочі!", що він перший підчас революції вжив до бою тачанки з кулеметами.
Дружину Махна, сто-відсоткову українку, колишню учительку, я бачив кілька разів в Парижі. Вона мала добру українську книгозбірню і з великою прихильністю кілька разів позичала мені українські книжки.
Мовою українською вона володіла аж надто добре. Робила вражіння енергійної та розумної жінки, що почуває себе цілком рівною з чоловіком.
***
Розмовляючи з Махном в "бістро" я зрозумів його мовчанку у студії. Кожний політичний діяч є в деякій мірі артистом. Було тяжко бути артистом і грати якусь ролю з молотком та цвяхами в руці.
Моє перше речення, що я радий розмовляти з ним, бо можливо колись доведеться робити фільм про нього, допомогло Міхненку стати знов "батьком Махном".
Переді мною був, не дивлячись на старенький одяг з невиразною краваткою, без довгого волосся, без зброї, Махно, як я його собі уявляв, — нащадок Гонти, Залізняка, Палія. Еміґрація не знищила внутрішньої сили.
З розмови я набрав вражіння, що перебування в Европі зробило Махна більш українцем і менш анархістом. Ворогом комунізму він залишив ся, як і був. […]
Наприкінці розмови я хотів запитати Махна про згоду на зфільмуварня його для моєї фільмотеки. Та не питав, бо, здалося, що фігурувати на екрані в емігрантському вигляді Махно не згодиться.
***
Моя праця в студії в Курбевуа незабаром скінчилась, фірма, для якої я працював, заарендувала більшу студію. Махна я зустрінув раз на Монпарнасі, — був він заклопотаний. Від знайомих довідався, що Махно видає свої мемуари "Революція на Україні" і що редакцію спогадів роблять співробітники паризького московського часопису "Последнія Новості".
І незабаром по цьому вістка про його смерть, як раз на початку подій в Еспанії.
Євген Деслав

Львівські вісті 15.09.1942 Прем'єра у Льв. Театрі

"Паливода XVIII. століття" — жарт на 4 дії І. Тобілевича. Постанова: П. Сорока. Музичне оформлення: Л. Туркевич. Дириґент: Я. Вощак. Балетмайстер: В. Штенгель. Сценічне оформлення: М. Радиш. Мистецький керівник: В. Блавацький.
Картина з українського побуту XVIII. століття, але неповна та не вповні згармонізована. Жарт, якому повного вислову комедії може надати велика та творча праця режисера. Якщо та, одна з найслабших п'єс батька українського театру, увійшла на листу вистав Львівського Театру — то сподівались ми бачити її в новому, ефектовному виді. Однак працю режисера притьмила тут роля доїжджаючого Марка Ледачого, якій режисер П. Сорока присвятив усю свою увагу. Актори, які з усього клубовища неповно зарисованих персонажів, зуміли найти питому нитку та створити комічний тип — були найкращими виконавцями поодиноких роль. В першу чергу треба підкреслити прекрасну гру П. Сороки в ролі доїжджаючого, який теж і викликував найбільше сміху та оплесків на скромно виповненій залі. Дуже добрі були теж І. Рубчак (Кійок), Е. Левицький (Тхоржовський) і Ст. Крижанівський (селянин Петро), які й нагадували публиці, що це комедія-жарт, з чого треба сміятись. Однак жаль, що автор визначив для них у п'єсі такі малі ролі. Достроювались до них А. Антонишин і С. Степанюк (два юристи), як теж П. Расінський (Кукліновський) створюючи гротескові типи. Знаменитого актора Я. Геляса в ролі графа воліли б ми бачити більш поривним жартуком-завадіякою. та легкодушним, примхливим паничем, бо тоді більше відповідало б йому прізвище паливоди. Гарно підкреслювало б теж його примхливість кілька затійок, які міг заімпровізувати сам режисер. Теж роля маршалка Ґавенди мала багато до побажання. Щоб поминути сухість і безвиразність, її виконавець мусить і рухами, і мімікою створити тип панського підлизи, зманєрованого самолюба, чи іншого дивака. Жіночі ролі не вимагали спеціяльного комедійного відтворення Е. Дичківна в ролі Домці, дала тип наївної, закоханої дівчини з повним талантом. Л. Кривіцька в побічній ролі старостини не мала нагоди виявити все своє акторське знання, талант і рутину. Те саме можна сказати про Н. Лужницьку (І циганка), В. Копистинська (Ядвига), Л. Сердюк (Палажка) та М. Крижанівська (II циганка) без закиду. Інші виконавці мало переконливі. Не переконували теж збірні сцени, що мали пожвавлювати дію Виступи хору та балету скромні. Музичне оформлення не змогло надати жартові більшого ефекту. Декорації М. Радиша за розкішні на виставу, яка після таких постанов — як "Циганський барон", "Скупар", "Мина Мазайло" й інші, не зробила належного враження.
(от).

Краківські вісті 12.09.1942 Гуцульський балет у Львові

Балетмайстер: Ярослава Чуперчук.
Ледви прогомоніла переможно, струнко вулицями Львова мельодія української пісні в часі конкурсу хорів, а вже знову львовяни мали нагоду подивляти інший, не менш цікавий рід українського народнього мистецтва — танок. Спів і танок — один ритм, одна гармонія, справжнє обличчя і вияв не тільки духової культури народу, але і його расової приналежности. Кошиць та Авраменко — найбільш переконлива фopмa пропаґанди масового значіння. Нею користуються теж і великі державні народи, створюючи коштовні репрезентаційні ансамблі передусім танкові. Їx завдання — плекати народній танковий стиль та ознайомлювати чужинців з багатствам рідного фольклору, цими основними елементами тисячлітньої традиції й окремішности народу.
Чи є в Европі інший нарід, що мав би такі неоцінені скарби народнього мистецтва, як український? Завдяки піонірській ініціятиві Т-ва Українське Народне Мистецтво у Львові витягнуто по селах зі скринь старосвітську народню ношу, українські вишивки увійшли в жіночу евpoпeйську моду, — зорганізовані по селаx і міcтax нашого краю народні хори сповнюють почесну ролю культивування української пісні. Прийшла черга і на український наpодній танок. Aвpaмeнкo відплив за море і його місце довго було незайняте. Тому любителі танкового мистецтва вже від двох літ із зацікавленням стежать за вислідами праці нового танкового ансамблю під керуванням Я. Чуперчука, прикріпленого до Українського Театру в Коломиї.
В днях 5, 6 і 7 вересня ц. р. гостював Гуцульський Балет у Львові. Ми так і сподівалися що, як на це вказує назва ансамблю, це не буде показ ориґінальних народніх тaнків, але їx стилізації, втиснені у сценічні форми. Було одно і друге, а все разом — це полумяний крутіж руху, барв і музики! Оголомшуюче вражіння, що зразу не дає схопити відрубности та специфічних рис поодиноких точок програми. У цілості подивляєте техніку виконавців, що вриваними кроками і дрібними підскоками розвивається вертикально, при здержливому опануванні рухів рамeн. Типова в народніх танках лінеарна, часом навіть стисло ґеометрична будова (вуж, коло, крест, ланцюк) через надмірно посилене темпо витрачувала іноді чіткість рисунку, створюючи хаотичність танкового образу.
І хоча ми не вповні погоджуємося з виведенням деяких інсценізацій ("Їхав козак за Дунай", "Розпрягайте, хлопці, коні"), головно з їx танковою структурою і мімічною інтерпретацією, то проте в цілості виконання програми заслуговує на похвальну оцінку. Перше місце займають тут гуцульські народні танки ("Гуцулка", "Аркан", "Коломийки"), що вповні зберегли чистоту стилю включно з приспівами, чим визначили свою більш етнографічну, ніж мистецьку вартість. І народний гумор найшoв у програмі свій щирий, безпосередній вияв ("Воротар", "Стріча в ліску"), на який публика реаґувала загальною веселістю й оплесками.
Я. Чуперчук, головний мотор покищо ще не дуже скомплікованого танкового апарату, що виступав у гуртових танках і як соліст, виказав пересічний режисерський талант і техніку заавансованого танцюриста зі сильним нахилом до ґротескового й пародіяльного жанру ("Дівоче щастя", "Трембітар", "Пастушок вівчар"). Від нього можна надіятися щораз більше зрілих танкових творів, що можуть стати тривким репертуаром не тільки провінціональної групи, але й репрезентаційного українськаго балету.
Маємо вже декілька професійних танцюристів і танцюристок з танковою освітою і сценічною практикою, — маємо змогу користати з кращих театральних сцен у краю та — що найважніше — маємо невичерпане джерело тем і натхнення в українському фолкльорі. І не тільки народні танки, але й хореографічні інсценізації народніх пісень, леґенд, обрядів, вірувань, злиті в одну органічну цілість з народньою музикою та костюмами, дають необмежені можливості розвитку українського танкового мистецтва, вкорінять його глибоко в рідну землю, яка певно видасть шляхотні oвочі нового смаку.
Гуцульськомy Балетові бажаємо бути включеним в ту майбутню мистецьку подію.
М. Пастернакова

Львівські вісті 10.09.1942 Пам'яті дир. Омеляна Ковальського

Львів, 9 вересня.
У розгарі праці, у найкращих роках життя, серед обов'язків педагога і керманича одної з кращих наших гімназій в Сокалі — відійшов від нас невтомний працівник, щирий друг, незабутній виховник молодого покоління, — директор гімназії з українською мовою навчання в Сокалі — проф. Омелян Ковальський. Відійшов несподівано, смерть забрала його рідні та друзям нежданно, підступно, а тому й ще більше боляче. Щойно вчора був він з нами, веселий, бадьорий, дужий, а сьогодні сиплять вже над ним свіжу могилу. Нехай і оця грудка землі — спомину стане йому нашим останнім привітом, а іншим — зразком життя громадянина-виховника.
Вродився Покійний у сім’ї поштового урядовця в Тернополі в 1898 р., де покінчив народну школу під проводом пок. дир. Сеника,  а в1908 р. вписав там же до гімназії ім. Франц-Йосифа І. з українською мовою навчання. Тодішні роки цієї української Тернопільської гімназії належали до найкращих у взаємному змаганні нашої молоді підготовитися до рішальних дій, що скоро наближалися і вкінці прийшли у 1914 році. Тож і Покійний, маючи у проводі таких директорів гімназії, як пок. Ом. Савицький та Р. Цеглинський, і таких професорів, як пок. о. д-р Микола Конрад, Іван Галущинський, Ст. Балей, М. Сидоряк, Д-р Я. Ярема, Іл. Брикович та других, по змозі своїх сил старався придбати знання, щоб послужити ним колись своїй Батьківщині Покійний визначався у класі своєю прикладною пильністю, систематичною наукою, а зокрема небуденною товариськістю та добротою серця, за що дуже усі любили завжди усміхненого і веселого, ясноволосого та голубоокого а в поважних справах поважного Міська. В нього засягали ради у важних справах, з ним раділи щастям молодого життя, коли приходили години розваги і забави. Його нахил до філятелістики був відомий у цілій гімназії.
Та пройшов 1914 рік — і світова заверюха розігнала на усі сторони молодь, що ще мала право на радість і життя. Покійний не вспів у час вирватися зі зайнятого незабаром московськими військами Тернополя. Там заробляє на хліб, a попри це бере активну участь у прифронтовому українському театрі в Тернополі, що силами тернопільських гімназистів станув на поважній мистецькій висоті і видав таких артистів, як М. Крушельницький та інші. Тоді ж — у 1917 р. — організуються під московською окупацією гімназійні українські курси під орудою пок. дир. Рипнійського, на яких Покійний докінчує гімназію, складаючи іспит зрілости з відзначенням.
Скоро відтискують австрійські війська Тернопіль і Покійного кличуть до австрійського війська, в якому кінчить старшинську школу в Єгердорфі та іде на важкий, італійський фронт, де переживає страхіття італійських офензив. В листопаді 1918 р. пробивається до Галичини, де як підхорунжий У. Г. А. стає зі зброєю в руках до служби Батьківщині. При відвороті У. Г. А. в її останніх боях попадає в полон та перебував довший час у жахливому польському таборі полонених у Стшалкові б. Позена. По виході з неволі не закладає рук, а кидається у вир такого важкого тоді громадського життя в Тернополі, працює в громадських установах, організує молодь, кріпить її на дусі, не минає ніякої небезпеки, думає — ось-ось блисне зірка волі. Та часи приходять чимраз важчі. Треба заробляти на хліб, тому вступає до адвокатської канцелярії зразу в Тернополі, а згодом у Копичинцях та перебуває там аж до дозволу студ. організації студіюватити в Кракові. Там стає зразковим членом української студентської громади і впродовж 4-ох років кінчить природничий факультет, набуваючи фахове знання природи, до якого горнувся вже як гімназійний учень.
Незавидна доля українців-педаґогів заганяє його на учителя семинаря в Пултуську, де перебуває аж до 1939 р. Коли тільки найшлася можливість працювати на рідній землі, приїздить у 1940 р. до Холму, де стає зразу інспектором українських народних шкіл, а згодом і на дальші округи (з осідком в Люблині), де з молодечим запалом і досвідом небуденного педаґоґа організує від основ українське життя.
Звільнення Галичини ставить перед Покійним нові завдання: Його покликають на директора державної ґімназії з українською мовою навчання в Сокалі, яку організує восені 1941 р. Треба було знову організувати все від початку. Як вийшла Його праця у Сокалі — про це не треба багато писати. Працьовитий, меткий, солідний до дрібниць, розумний керманич, товариський співробітник і докладний виконавець — оте прикмети Покійного, що у висліді принесли впродовж одного року сокальській гімназії ім'я зразкової. Ця праця принесла Покійному повагу у чужих і у влади, пошану серед батьків учнів і українського громадянства та любов серед молоді, яку рідко стрічається і яку порівняти можна хіба до любови нашої молоді у відношенні до таких педаґоґів, як колись до пок. Григорія Цеглинського у Перемишлі, чи пок. Михайла Галущинського в Рогатині. І це все за один рік праці — а скільки добра було б із Його рук вийшло для нашої молоді і нації, якби Провидіння судило інакше? Його друзі праці зі сокальської ґімназії напевне докладніше опишуть Його зразкову працю в цій школі.
Не забував Покійний і на перо: підготовив низку підручників, а Його визначник рослин Галичини, над яким працював довший час, був його найбільше улюбленою працею.
Помер 9 вересня 1942 р. внаслідок нещасливого випадку, бажаючи помогти всюди, бажаючи приложити руку навіть до найменшої дрібниці, хоч міг ще довгі-довгі роки працювати саме тепер, коли Йому відкривалося велике поле педаґоґічної праці для рідної молоді. Осиротив дружину Софію з Гірняків та доню Толю, ученицю 7-ої гімн. кляси.
Відійшов від нас Покійний, залишаючи глибокий жаль у друзів і знайомих, та свідомість, що не скоро можна буде заступити Його, як виховника і громадянина. Нехай добра пам'ять Його у молоді і всього громадянства буде китицею квітів на Його передвчасну могилу і потіхою його Рідних у їх безмежньому болю по дорогій втраті.

Львівські вісті 05.09.1942 17-ті роковини смерти О. Маковея

В Заліщиках завжди свіжа і дорога пам'ять про Осипа Маковея
Заліщики, 4 вересня.
Дня 22 вересня ц. р. українське громадянство м. Заліщик святкувало 17-ті роковини смерти незабутнього громадянина, поета, письменника і педагога, др. Осипа Маковея. Ввечері в год. 17. о. Роман Добрянський, парох Заліщик, в асисті о. катехита Івана Чукура та о. Миколи Косарчина. пароха с. Щитовець, відправив панахиду, підчас якої співав чоловічий хор. По панахиді той самий хор виконав "Молитву" Маковея муз. Ярослава Смеречанського, який диригував хором.
Після панахиди відбулися святочні сходини місцевого громадянства в кімнаті "Народного Дому", які відкрив голова Української Делегатури в Заліщиках о. Р. Добрянський. Опісля директор школи Олександер Жолевич подав кілька дат, що вміло пов'язані змістом в цілості дали докладний образ цілого життя письменника-гумориста. Присутні, около 50 осіб з увагою і признанням вислухали добре підготований п. Богданом Юрійчуком і гарно та зі зрозумінням відчитаний автобіографічний нарис О. Маковея "Спомин".
На закінчення запрошений др. Роман Стефанович оповів свої спомини про Маковея, як вченого і громадського діяча. У них вирізнив три моменти: перша зустріч припала в 1903 році в Чернівцях, де оповідаючий застав письменника над дуже важкою роботою — виправлюванням творів О. Кобилянської. Оповідаючий дивується, що до тепер ніде про це не згадувалося.
Вдруге стрінувся оповідаючий з письменником у Львові, де той був професором семинара. Др. Стефанович привіз з Черновець передані йому пізнішим шваґром О. Поповичем, спорідненим з Ю. Федьковичем. Манускрипти творів останнього до передачі їx в архів Тов. ім. Шевченка у Львові. Осип Маковей заінтересувався тими рукописами і просив Р. Стефановича не віддавати їх до архіву так довго, аж поки він їх не перегляне, бо користати з них у бібліотеці не так догідно, як у приватному приміщенні, де ніхто не перешкоджає. Через строге застереження, дане д-р Стефановичу не віддавати нікому в руки рукописів — Маковей около сорок днів відвідував мешкання оповідаючого і за той час прочитав всі твори та поробив з них потрібні виписки. Після цього повстала його джерельна моноґрафія про Юрія Осипа Федьковича. Третя зустріч з письменником-громадським діячем відбулася в Заліщиках, ще перед світовою війною, коли на посла цих земель кандидував ДР. Теофіль Окуневський. Одного разу зайшов Маковей до др. Стефановича й здементував кружляючу в той час деструкційну чутку, немов би він, Маковей, також кандидував на ту область.
Ще кілька слів присвятив д-р Стефанович педагогічно-громадянській праці Маковея вже в Заліщиках, де по відновленню культурно-освітньої роботи в "Народному Домі" дав на початок в 1922 р. цикль викладів з української словесности, які все були радо й чисельно відвідувані громадянами Заліщик і Добровлян, бо ж Маковей був мистець в популярному переказуванні найтрудніших суспільно-наукових проблем.
Під кінець висловив д-р Стефанович здивування, що могила того невтомного працівника, який "шукав найкращих шляхів служити свому народові" до тепер в занедбанні. З соромом приходиться її показувати приїжджаючим до Заліщик, коли про неї питають.
О. Р. Добрянський, як голова Делегатури, цей заклик піддержав. Далі ждати вже не будуть, хоч може і загально-господарська конюнктура тепер інша, як була колись. У черзі громадської роботи створиться для цього комітет, що наміряє поставити надгробник письменникові і доведе справу до самого кінця.
Після цього всі присутні вийшли з вірою в силу українського громадянства, що вміє не лише гарні вчинки задумувати, але і перемінювати їх у діло.
Яс.

Львівські вісті 04.09.1942 Володимир Кміцикевич

Львів, 3 вересня.
З Буковини дійшла до нас сумна вістка, що з кінцем липня 1942 р. (29. VII.) попрощався з цим світом визначний український педагогічний діяч, колишній професор ІІ. (української) гімназії в Чернівцях — Володимир Кмицикевич. Покійний був дуже добрим знавцем української літературної мови, мав незвичайно вироблене вухо для народної складні та лексики, і це й виявилося в його перекладах чи з грецької (Плятонова "Оборона Сократа" — вийшла двома виданнями), чи з німецької мови (Шіллєрів "Вільгельм Тель", Львів, 1887 — з дуже цікавою передмовою Івана Франка; ладилося друге видання перекладу). З фаху клясичний філолог, придбав собі не-аби-яку заслугу виданням для гімназій "Курція Pyфа" з дуже гарним словничком. Бо словництво — це була та ділянка, на якій Кміцикевич найліпше визнавався і в якій найбільш заслужився, видавши в Чернівцях (1903) "Німецько-український словник", що вийшов заходами Льва Когута з допомогою низки співробітників, яких покійник зазначив співавторами під прибраним ім'ям "А. Спілка". Коли залишити на боці першу спробу такого словника, що його видав іще в сімдесятих роках Омелян Партицький і який нікого не міг задовольнити — то Кміцикевичів словник, хоч і укладаний з практичною метою, був справді науковим вкладом у нашу небагату лексикографічну літературу. Дарма, що розмірами невеликий, хоч не дуже багата (але ж із літературного погляду дуже гарна) в ньому фразеологія, то проте українська мова його добірна, чиста, жарґонові вислови, чи галицька "інтеліґентщина" не має в ньому місця. І хоч від видання цієї праці минуло майже сорок років, українське громадянство й досі не спромоглося на кращий німецько-український словник. Щойно тепер, за війни, готуються до друку два підручні словники, що певне, розміром будуть куди більші, але ж ми не можемо собі й уявити, щоб укладачі їх могли були при своїй праці обійтися без Кміцикевичевого словника...
Небіжчик довгий час учителював по різних гімназіях у Галичині (найдовше в Перемишлі, де й появилося перше видання перекладу "Оборони"), але ж переважлива частина його педагогічної, літературної та громадської праці припадає на Буковину (на Чернівці). Тут він працював перед першою світовою війною в "Вищому курсі народної освіти", тут був основником "Товариства учителів вищих шкіл ім. Сковороди" в Чернівцях, тут співробітничав в українській пресі, засилаючи до неї свої популярно-наукові статті, головно з ділянки історії реліґій, яка його дуже цікавила. За румунських часів був одним із найдіяльніших співробітників українського денника "Час", де поміщував дуже цікаві розвідки з історії культури. Коли Буковину зайняли в червні 1940 р. большевики, Кміцикевич залишився в Чернівцях, хоч діти переїхали до Німеччини. Жив увесь час у великій біді — а всякі обіцянки про поліпшення становища (аж до покликання на катедру античної культури) так і залишилися обіцянками. Так само даремне Покійний чекав відповіді від київської Академії Наук на рецензію післаних туди своїх праць і на покликання на співробітника, хоч і як його запевняли, що буде...
Після втечі большевиків із Чернівців Небіжчик знову опинився в дуже скрутному становищі, бо уряд не виплачував емеритур тим українцям, що залишилися були під большевиками. Та проте Кміцикевич не переставав працювати: ходив пильно до бібліотеки, викінчував свої праці й дуже тішився, що у Львові задумують видавати по-українському европейських, і зокрема старих грецьких та латинських, авторів. Захопившись цією думкою, він обіцяв навіть зладити деякі переклади для цієї серії українських видань.
Чи вдалося йому що зготовити для неї — невідомо. Ті, що мали які-небудь зв'язки з Чернівцями, переказували, що Покійний нездужає, але ж це з ним часто бувало. Тим більше, що його вік був таки поважний і до дуже здорових він ніколи не належав. Тільки дуже дбайливе око дружини зберігало його при сякому-такому здоров'ї. А 29 липня його нестало — помер у 79-ому році життя, залишаючи в усіх щирий жаль, бо ж була це дійсно людина наскрізь чесна, високо гуманна, щирий патріот і добрий народний робітник, що виховав цілі покоління нашої молоді.
Нехай же пером буде йому рідна земля, яку обгортав він такою любов'ю!
Вв.

Львівські вісті 03.09.1942 Софрон Добрянський

До Львова прийшла вістка, що 31. серпня ц. р. українське громадянство Кракова проводило на вічний спочин одного з найкращих своїх членів — радника дирекції пошт бл. пам. Софрона Дворянського. Покійника довго мучила тяжка, невилічна недуга. Дружина і приятелі всіх сил докладали, щоб злагіднити ті Його муки, що їм кінця та краю не видко було... І чого та дружина не робила за і ввесь час недуги, головно ж тоді, коли ще не було ясно, що не неї ради немає, коли лікарі не могли ще були поставити діягнози? І яких заходів не вживала, щоб ту діягнозу викрити? І, як воно буває з дуже близькими комусь людьми, вона ніколи не тратила надії... А ну-ж лікарі помиляються?! А ну-ж воно не так, як вони, всі однозгідно, заявляють? Чого людина не робить, щоб удержати те, що їй найдорожче! Та сувора дійсність була сильніша за найчистіші почування. Після страждань, які тільки може видержати зрівноважена, поважна людина, яка не хоче й не може назверхніми їх виявами непокоїти найближчих своєму серцю людей — Софрон Добрянський закрив навіки свої стомлені очі 28. серпня 1942. А ще день перед катастрофою турбувався тим, як улаштувати десь в українській школі Галичини свого сина і на цю тему вів дома поважну розмову, так наче б йому самому нічого не загрожувало...
Кого, власне, втратила українська громада зі смертю Софрона Добрянського?
Втратила великого, чесного, характерного громадянина. Одну з тих тихих одиниць, що ніколи не висуваються наперед, живуть у тіні, але вперто, не відхиляючись на боки, ідуть наміченим для свого життя шляхом. Чи було в Кракові хоч одне українське культурне товариство, в якому не працював небіжчик? Чи була коли яка національна маніфестація, в якій не брав би зовсім відкрито, не ховаючись, участи? Чи була хоч одна яка національна українська акція, до якої він не прикладав би своїх рук, не допомагав їй, щоб вона якнайкраще вдалася? Чи було хоч одне яке цінне українське видання, яка цінніша українська книжка, щоб не придбав собі її Софрон Добрянський? Його тішив кожний новий талант, кожна нова цікавіша поява на нашому національно-культурному, освітньому, чи якому іншому полі. І не було цілих тих майже двадцять років, від коли сім'я Добрянських перебралася до Кракова, куди Покійника, як визначного фахівця-поштовика покликав польський уряд, — не було випадку, щоб у тій чужениці не найшли якої-небудь допомоги земляки. І старші, і молодші, і зовсім молоді. Були часи, коли дім Добрянських був формальною школою українського національного життя для спольщеної української дітвори. І Небіжчик, і його дружина, Ксеня з Лисинецьких, просто вчили ту дітвору українського письма, зазнайомлювали її з українським минулим, з українськими великими людьми, зaсівали почуття гордощів у молоді серця, які від того часу починали бити жвавіше для свого рідного народу.
Ті, що до 1939 р. мали владу в руках, пильно стежили за всім, що діялося в домі Добрянських, за всім, до чого прикладав своїх рук визначний фаховий працівник — Софрон Добрянський. Та, власне, через те, що заступити його було ніким з-поміж своїх, його на око залишали у спокою, хоч час-до-часу давали "приятельські" поради, або "по приятельському звертали увагу" на те, що, мовляв, "не слід так аж надто анґажуватися". Та причепитися не було до чого. Хіба ж головування, довголітнє головування в "Рідній Школі" такий уже великий протидержавний злочин? Хіба збирання датків, а то й датки на культурні українські цілі загрожує цілості держави? Хіба виступати скрізь і на кожному кроці українцем і боронити інтересів українства — може бути причиною у Кракові для того, щоб людину з високою кваліфікацією викинути з її місця? А проте... За те, що 1938 р. Небіжчик, як, зрештою, і щороку, взяв участь у листопадовому святі — Його покликали перед дисциплінарну комісію, йому зменшили платню, коло нього почали ходити з тими, відомими в нас настороженими поглядами, говорити "натяками", щоб, нарешті, явно заявити, що таких, як він, на такому високому становищі держати не хочуть. Почалося "шиканування", і боротьба з ним. Вибухла війна 1939 р., і з нею почато робити списи "зрілих" до... Картуської Берези. Тільки час урятував Добрянського від заслання. Почалася евакуація. Йому, такому підозрілому, казали вивозити поштове добро кудись на Схід. Почалася страшна їзда. Поштовими возиками, що довезли цілу родину Добрянських далеко на схід відо Львова. За той час прийшли сюди большевики. З великими труднощами Добрянські дібралися до Львова, до Перемишля, і звідсіля, після довгих днів чекання та хвилювань — до Кракова, де німецька влада зараз-таки приняла покійного до роботи... Солідність у праці, фахове знання, таке незвичайне в нас почуття обов'язку — риси, які характеризували Софрона Добрянського здавна, з'єднали йому в нових умовах велике признання. І якби не невилічна недуга, він не тільки залишився б був на своєму становищі, але й перейшов би був до Львова, куди віддавна йому готували відповідне до його знання місце...
Софрон Добрянський зійшов у могилу молодою ще людиною, в 54. році життя. Був він уроженцем нашого міста (народився 1 вересня 1888 р.), середню школу кінчав у Коломиї (українська клясична ґімназія), університет (правничий факультет) — у Чернівцях, де, як член студентського товариства "Січ", брав дуже діяльну участь у студентському і громадському житті, і де своєю тактовною поведінкою з'єднав собі був серед громадянства великі симпатії. Тут, у Чернівцях, працював після скінчення правничих студій до 1918 р. поштовим урядовцем, опісля ж подався, на заклик уряду З.О.У.Н.Р., до Станиславова, де зорґанізував поштову дирекцію, і кинув це відповідальне становище аж тоді, коли довелося урядові перебиратись з колишньої столиці Західної Области (1919). Почалося довге тиняння перед і за Збручем, доки не дібрався до Кам'янця, де почалася його праця в міністерстві пошт та телеграфів. Тут зорґанізував він і польову пошту й увесь час був її директором. А далі пішов — тиф, запалення легенів та інші недуги. Пізніш уже "після всього" бачимо його у Снятині Семенюка (Черемшини), де ціла праця, за недугою власника адвокатської канцелярії, спадає на плечі Добрянського. Водночас працює він на громадському полі. Небагато можна було зробити в Галичині в тому часі безнастанних переслідувань та доносів. А проте ні одна праця ні в одній українській установі в Снятині і Снятинщині не обходилася без допомоги, без поради пок. Софрона Добрянського. І досі старше покоління цієї закутини нашої землі із дякою згадує його ім'я. Передусім згадують його добрим словом ті, що потерпіли були від першої світової й польсько-української війни. Добрянський був головним членом оцінкової комісії для воєнних шкід, і на тому становищі багато добра зробив нашим людям... Та праця його у Снятині та Снятинщині тривала недовго. Адвокатури покійний не любив. І коли трапилася нагода вернутися до діла, яке любив, і з яким устиг був зжитися ще в Чернівцях — він стає в Кракові 1923 р. поштовиком, де в дуже короткому часі, дякуючи своєму знанню справи, доходить до становища радника...
Смерть Софрона Добрянського викликала в усіх, хто його знав, щирий жаль. Покрилася смутком передусім ухраїнська краківська Громада, яка була довголітнім свідком його невсипущої громадської праці. З невимовним сумом у серці проводила вона з Раковіцької каплиці свого дисциплінованого члена на кладбище, де, побіч Степана Смаль-Стоцького, Б. Лепкого, О. Назарука, виросла свіжа могила. Чужа земля, для якої теж так багато праці вклав Покійник, приняла його до себе. Нехай же вона буде для нього пухом!
В. В-ля.

Львівські вісті 02.09.1942 Перед краєвими легкоатлетичними змаганнями

1. Початок змагань. Краєві Легкоатлетичні Змагання починаються в п'ятницю, 4 ц. м. в год. 18 дефілядою всіх змагунів в їx клюбових одностроях. Змагуни зберуться дві години скорше, т. зн. в год. 16, а судді в год. 16.30. Судді виступлять також в устійнених строях, тобто в білих штанах і сорочках.
В суботу 5. IX. початок змагань в год. 15.30. а в неділю рано год. 9 і пополудні год. 15,30. Змагуни обовязані бути на площі на годину перед початком змагань.
2. Дружинове точкування. Крім індивідуальних осягів, будуть зачислювати також точки для поодиноких клюбів за добуті місця, а саме: за кожне перше місце — 3 точки, за друге — 2 точ., за третє — 1 точка. Осяги гінців числяться подвійно: 6:4:2 точки.
Першенство Округ буде обчислене за 6 перших місць у кожній конкуренції, точкуванням 6:5:4:3:2:1 гінці подвійно.
3. Перепустки для фотографів. Щоб удержати порядок в часі змагань, на грище будуть допущені тільки ті фотографи, які викажуться перепустками Організаційної Комісії. Перепустки видає голова Комісії 3. і 4. IX. в год. 11 — 13. в Референтурі Тіловиховання Відділу Опіки над Молоддю УЦК при Бурґпляц 3/ІІ.

Львівські вісті 01.09.1942 З новим навчальним роком

Львів, 31 серпня.
Вселюдні, загально-освітні і фахові школи зачинають сьогодні новий навчальний рік. Після вакаційної перерви діти і молодь заповнюють шкільні кімнати, щоб з новими силами забратися до праці, що її несе їм новий навчальний рік. До важкої і відповідальної праці над освітою і вихованням молодих поколінь стають сьогодні і вчителі. Свідомі свого почесного завдання перебирають вони сьогодні знову молодь під свою виховну опіку, яка має не тільки зберігати її перед непобажаними впливами, але мусить відповідати всеціло інтересам і потребам у першу чергу українського громадянства.
Щоб школа могла виконати ті преважкі завдання, що їх ставить перед нею українська суспільність, та виправдати всі ті надії, які зв'язують з новим навчальним роком батьки — мусить вона тісно співпрацювати у своїй навчально-виховній роботі з батьківським домом. Школа і батьківський дім — це два найважливіші виховні середовища, що єдині є відповідальні перед майбутністю народу за таку чи іншу його судьбу, яка залежить від такого чи іншого виховання доростаючих поколінь. Ця співпраця батьківського дому зі школою мусить охопити собою всі ділянки життя дітей і молоді. Не сміє бути ні одного моменту в житті дитини, який не був би відомий батькам і вчителям. Кожний негативний вчинок дитини мусить бути предметом зацікавлення батьківського дому і школи. Бо єдиною метою навчально-виховної праці дому і школи є виховати чесних, національно свідомих, характерних, з великою ініціятивою, з непохитною волею, творчих і кваліфікованих робітників і майбутніх провідників у всіх ділянках нашого суспільно-національного життя. Цю мету можна осягнути тільки гармонійною, розумною і пляновою співпрацею батьків і вчителів. Ця співпраця — це не якісь офіційні конференції, скликувані декілька разів у році, щоб подати до відома батьків офіційні оцінки поведінки і успіхів у науці. Це не індивідуальні розмови вчителів з окремими батьками тільки у спорадичних випадках, коли та чи інша дитина зле ведеться, чи зле вчиться. Співпраця школи з батьківським домом мусить прийняти форми виховного університету, де батьки учнів будуть мати змогу пізнати всі тайни і засоби такого мистецького процесу, яким є виховання молоді.
Ніде правди діти: у нас ще багато таких батьків, які не вміють виховувати дітей. Одні батьки у своїй засліпленій любові до дітей не хочуть бачити різних вроджених чи набутих негативних нахилів своїх дітей. Не розуміють батьки, що ті нахили не сприяють духовому й умовому розвиткові дитини. Інші батьки не хочуть або не мають часу повести виховання своєї дитини відповідним шляхом. Ще інші батьки виховують у повному відокремленні від виховного процесу в школі. Наслідки є завжди погані. Впливи домашнього оточення часто параліжують якнайкращі виховні впливи школи. Це буває джерелом різних непорозумінь, нарікань, неоправданих обвинувачень з боку батьків, що вкінці відбивається у першу чергу на майбутності самої дитини. Плянова і розумна співпраця дому і школи (без огляду на те, які форми вона прийме) вможливить батькам познайомитись з метою і способами навчально-виxoвнoro процесу. Співпраця батьків і вчителів, що буде проходити в дусі взаємного зрозуміння, дружніх порад та безстороннього висвітлювання всіх тих завдань, які має у сьогоднішніх умовинах сповнити школа і дім, усуне всі непорозуміння, обвинувачення, нарікання, які інколи не щадять собі батьки і вчителі. Ця співпраця вможливить розв’язати батькам цілу чергу преважних проблєм, яких не можуть розв'язати вони самі, як теж допоможе успіхом виконати їх навчально-виховне завдання. Такі проблеми як: вибір звання, виховання трудних до виховання дітей, навчально-виховна робота з духово недорозвиненими чи ненормальними дітьми, вплив вулиці на виховання молоді і багато — багато інших проблєм —. зможуть при такій співпраці знайти свою корисну розв'язку.
З новим навчальним роком мусять наші школи усіх типів і ступенів стати виховними середовищами не тільки молоді, але й батьків. Виховання батьків і молоді — з собою тісно зв'язане. Належно вихований і виховно усвідомлений батько зможе відповідно виховати свої діти. Впливи батьківського дому є такі міцні, що їх не можуть заступити ніякі інші. Саме тому мусять ці впливи бути вповні позитивні і згармонізовані з такими ж виховними впливами школи. Звідтіля і випливає конечність тісної виховно-навчальної співпраці батьківського дому і школи. Новий навчальний рік ставить перед батьками і вчителями важкі виховно-навчальні завдання у відношенні до доростаючих поколінь. Ці завдання мусять вони сповнити якнайлучше, бо цього вимагає особистий інтерес батьків, цього ж вимагає в першу чергу майбутність українського народу. Так чи інакше виховані діти і молодь — це вияв такого чи іншого ступеня національної культури, яка має свій рішаючий вплив теж і на суспільно-політичне обличчя українського завтра.

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 22.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Переборовши тяжкий і підмінований терен над Тереком, взято приступом важливі і завзято боронені ворогом міста Терек і Володимирівське.
В поодиноких дільницях Сталінграду, що його ворог киданням нових сил намагається розпучливо вдержувати, тривають ще запеклі вуличні бої. Заломились з сильними втратами відновлені відтяжуючі наступи проти запорового становища на північ від міста. Біля Саратова запалило летунство табор пального.
На північний захід від Воронежа знову не вдалось декілька ворожих наступів.
Теж на північний схід від Ільменського озера і на південь від Ладожського озера розбито сконцентрованим вогнем всієї зброї серед важких кривавих втрат нові наступи Совєтів.
Летунство потопило на Ладожському озері один транспортний корабель, один дальший корабель пошкоджено, а сторожевий човен затоплено.
Німецькі бойові літаки атакували вчора у Двинському заливі біля Арханґельська, не зважаючи на особливо важкий стан погоди, рештки великої британсько-американської валки. 3 торговельні кораблі кількакратно поцілено.
У північній Африці з'єднання німецького летунства атакували бомбами і покладовою зброєю ворожі сили на фронті Ель-Алямайну і в районі південної пустині. У повітряних боях зістрілено 4 британські винищувачі.
В часі від 9-го до 20-го вересня втратило британське летунство 189 літаків, з того 46 над Середземним морем і в Північній Африці. В тому самому часі в боротьбі проти Великобританії ми втратили 22 власні літаки.
У боях в районі Сталінграду одна поморсько—західно-пруська моторизована піхотна дивізія зістрілила в одному дні підчас успішної оборони проти сильного відтяжуючого наступу ворога 129 совєтських танків.
Обмеження часописів
МАДРИД, 21 вересня. Як повідомляють з Караказу, уряд Венецуелі з уваги на чимраз більший брак паперу видав розпорядок, щоб на майбутнє краєва преса обмежила до мінімум число сторін щоденників.
"Лєв'ет" затоплений
РИМ, 21 вересня. — Як повідомляє аґенція Стефані з Лізбони, портуґальський човен "Евгенія" забрав на поклад та висадив у Зетубалі на сушу залогу розбитого британського пароплава "Лєв'ет", затопленого 19 вересня одним підводним човном держав осі коло рога Еспішель. Між моряками були чотири важко ранені.
Землетрус у Білгороді
БІЛГОРОД, 21 вересня. — У п'ятницю у вечірних годинах прилади Сейсмографічного Інституту у Білгороді зазначили сильний землетрус, 250 км. від Білгороду. Зазначування тривало 5 хвилин. Стрясення землі чергувалися що дві секунди. Найсильніше стрясення трапилося в год. 10.51 тривало 31 секунд. Замлетрус відчуто і в Білгороді.
42 моряки врятувалися від смерти
БУЕНОС АЙРЕС, 21 вересня. У п'ятницю у місцевості Джорджтовн у британській Ґвінеї висадилася група, зложена з 42 моряків, що належали до залоги сторпедованого торговельного корабля.

»Львівські вісті« 20.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКІ, 19 вересня. — На Карельській вузині та на вузині Авнус дійшло до сутичок стеж і місцями до вогневої діяльности. У південній частині східного фронту іде дальший бій на тому місці, в якому ішов кілька останніх днів, при чому наші війська відбили спроби ворога вдертися в наші становища. Досі ворог втратив у цьому бою коло тисячу вояків вбитими. В інших частинах фронту, а теж далі на півночі відбувалася взаїмна діяльність стеж та звичайний заставний вогонь артилерії і ґранатометів. Наше летунство взяло під вогонь ворожі сторожеві човни у Фінському заливі. Наземна оборона збила у зв'язку з боями у східній частині східного фронту дві ворожі ловецькі машини.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Над Тереком німецькі війська проломили сильно розбудовані і підміновані польові укріплення і викинули ворога з декількох височинних становищ. Битву за Сталінград продовжувано успішно, не зважаючи на завзятий спротив. Розбився серед тяжких втрат місцевий відтяжуючий наступ сильних ворожих піхотних та панцирних з'єднань, поведений з півночі проти німецького запорного становища. Ворожі сили, що вдерлися до наших становищ, були знищені при визначній співдії з’єднань війська та летунства. Взято численних полонених і знищено 120 танків. У повітряних боях над Сталінградом втратив ворог учора 77 літаків; на долішній Волзі запалили бойові літаки 3 кораблі з нафтою і продовжували успішно нищення важливих залізничих вузлів.
Біля Воронежа відбито у запеклих боях частинно у протинаступі продовжувані наступи ворога проти мостового причілка. З'єднання німецького та італійського летунства принесли тут армійським відділам успішне відтяження.
У Північній Африці німецьке та італійське летунство хвилями атакувало бомбами і покладовою зброєю вихідні становища танків та моторизованих колон.
Підчас нічних виснажувальних налетів британських бомбовиків на прибережну область Балтійського моря зістрілено 2 ворожі літаки.
Перед анґлійським південним побережжям потопили вчора легкі німецькі бойові літаки один торговельний пароплав у 1.500 брт. і поцілом бомб пошкодили 4 дальші кораблі.
Кумаїчі Ямамото — віцеміністр закордонних справ
ТОКІО, 19 вересня. — Рада японського уряду іменувала Кумаічі Ямамото, віцеміністром закордонних справ. Кумаічі Ямамото має 63 роки. Від 1920 року він працює в міністерстві закордонних справ на різних закордонних становищах. В останньому часі він був директором східно-азійського бюра, а передтим директором торговельного відділу міністерства закордонних справ.
Румунський міністр зброєнь
БУКАРЕШТ, 19 вересня. — Генерала Ґеорґа Добро іменували міністром для вивінування армії та воєнної продукції. Новий міністер займав досі становище заступника державного секретаря для зброєнь у міністерстві оборони.
Совєтські дезертири
АНКАРА, 19 вересня. — На турецько-совєтському кордоні повторилися в останніх днях знову в різних місцях переходи совєтських дезертирів, яких відповідні турецькі військові станиці негайно інтернують.
Діти на кораблях
ЖЕНЕВА, 19 вересня. — Як повідомляє "Дейлі Скеч", Злучені Держави відсилають тепер назад до Великої Британії всіх англійських дітей, що перебували в Америці. Не зважаючи на небезпеку атлянтійського бою, дітей відсилають на озброєних транспортових кораблях, а то й транспортують їх разом з літаками, що їх ЗДА пересилають до Англії.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 19 вересня. — З Головної Кватири Італійських Збройних Сил повідомляють:
На єгипетському фронті акція розвідувальних частин.
Летунство продовжувало бомбардувати бази на Мальті. Збито один британський літак.
В останніх днях 4 наші літаки не вернулися з лету на ворога. Штурмові бойові одиниці фльоти вдерлися до Ґібральтарського заливу та затопили там пароплав "Равена Поінт". У попередній акції інші штурмові бойові засоби в тому самому заливі тяжко пошкодили пароплави "Мета", "Шандс", "Емпаєр Снайп", "Барон Дугляс" та п'ятий пароплав, якого назви не стверджено.
Більшість агресорів повернулася до бази.
Евакуація Гібральтару
ЛІЗБОНА, 19. вересня. — В останньому часі прийшли з англійських інформаційних джерел вістки, що з Ґібральтару перетранспортовують всі цивільні особи до Англії. І справді, до кількох днів з пристані цього міста-твердині виплило кілька транспортових кораблів, що мали на чердаку цивільних пасажирів. За вістками з Танжеру, все це втікачі з Мальти та емігранти з Англії, яких у Ґібральтарі досі терпіли. Але ж в останньому часі ці "гості" англійської твердині підчас численних суперечок між англійськими та американськими вояками ставали завжди по боці американців. У слід за тим англійська військова влада перевела їх відтранспортування. Щодо взаємин аліянтських військ в Ґібральтарі, відомо, що суворе відокремлення їх поширено тепер і на час їхнього відпочинку.

»Львівські вісті« 19.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Над Тереком знищили німецькі танкові з'єднання, підсилені винищувальними літаками, в зосередженому наступі 2 ворожі баталіони і здобули 41 гармату.
У бою за Сталінград мали ми у завзятих боях при стислому співдіянні наземних частин і летунства, дальші осяти.
Нові наступи ворога проти мостового причілка біля Воронежа були відкинені з кривавими для ворога втратами. Від 15-го вересня знищено в цьому районі 91 совєтський танк. Hічнi атаки летунства були спрямовані проти летунських майданів у запіллі ворога.
На південному сході від Ільменського озера, і на південь від озера Ладоги заломилися місцеві наступи більших ворожих сил, з великими для них втратами.
Совєтське летунство втратило 16-го і 17-го вересня 146 літаків. 6 власних літаків пропали.
Денні і нічні атаки німецьких бойових літаків були спрямовані проти воєнно-важних споруд у південній і східній Англії. Бомбовим поцілом потоплено в Каналі один британський стежний човен. Морська артилерія зістрілила 2 британські літаки.
Сильний землетрус у середній Італії
РИМ, 18 вересня. — Місто Асколі пережило 16 вересня землетрус, який тривав усього кілька секунд. Землетрус, який пробіг в південному напрямку, був досить сильний.
В Лондоні не буде автобусів
ЛІЗБОНА, 18 вересня. — Як повідомляє "Таймс", у межах районування ґуми, бензини та смарів припинять з днем 30 вересня всю автобусову комунікацію в обсягу міста Лондону.
Кертична робота комуністів у Швеції
ГЕЛЬСІНКІ, 18 вересня. — Зріст комуністичних голосів підчас шведських комунальних виборів вважає фінський часопис "Турун Саномат 3" небезпечною грою з вогнем, за загравою якого слідкують у Швеції з тривогою. Найбільше небезпека комуністичної кертичної роботи — це вплив на молодь.
Новий японський міністр закордонних справ
ТОКІО, 18 вересня. — Іменовано нового міністра закордонних справ. Став ним президент інформаційного бюра уряду, Масаюкі Тані. Новий міністр закордонних справ. Масаюкі Тані має 54 роки. Від жовтня 1921 року він президент інформаційного бюра японського уряду. В 1914 році він розпочав службу в міністерстві закордонних справ та працював у Кантоні, у Гамбургу, в Голяндії, в Парижі, у Вашінгтоні та в Манджукуо. В 1933 році він був послом в Австрії та в Мадярщині, в 1936 році шарж. д'афер у Китаю, а в 1940 році за урядування міністра закордонних справ Аріти, йoгo покликано на віцеміністра.
Вимоги Індії
ЛІЗБОНА, 18 вересня. — Хоч після засідання індійського законодатного збору багато місць було порожних, бо індійські посли сидять у британській тюрмі, то всетаки індійська опозиція гостро виступила проти британської політики гнету. Націоналістичний індійський посол Сардар Сінг подав проти британського уряду внесок, що складається з таких шости точок: 1) негайна й повна незалежність для Індії, яку треба проголосити найпізніше 1 листопада 1942 року; 2) негайне скасування заборони зборів конгресу та інших індійських організацій, що їx 8 серпня проголошено протизаконними; 3) негайне випущення на волю Ґандія та його співробітників і звільнення всіх осіб, що їх арештовано за діяльність в індійському конгресі; 4) звернення всіх грошевих кар, на які засуджено окремі особи або місцевості; 5) розв'язання центральних та провінціональних законодатних зборів та розписання нових виборів у як найшвидшому речинці; 6) пропозиція партії конгресу та магометанській лізі, щоб вони створили нові провінціональні уряди.
Казуо Аокі міністр великоазійських справ
ТОКІО, 18 вересня. — Японського економісчного дорадника при нанкінському уряді і колишнього міністра фінансів, Казуо Аокі, іменували міністром без теки. Як повідомляє у зв'язку з тим агенція Домеї, новоіменований міністр має доручення вести справи нового міністерства для Великої Азії.
Ситуація чорноморської фльоти
АНКАРА, 18 вересня. — В Туреччині обговорюють широко майбутню долю чорноморської фльоти. Обі пристані: Батум і Поті, що ще залишилися Совєтам, замалі на постій останків цієї фльоти. Ніякі розмови та переговори про евентуальне приміщення цієї фльоти у турецьких пристанях не відбулися. Не було теж у тій справі ніяких інтервенцій з англо-саського боку. Турецьке урядове становище у тій справі не змінилося і після упадку Новоросійська: нема мови про виплив її крізь морські протоки на Середземне море. Совєтські воєнні кораблі, що втікають у турецькі пристані, негайно розброюють, а їх залоги інтернують.
Загально є думка, що совєтська чорноморська фльота найрадше затопить себе, якщо не бачитиме виходу; в турецькі пристані втікатимуть хіба тільки поодинокі кораблі.
10.000-тоновий пароплав затоплений японцями
БЕРЛІН, 18 вересня. — Один японський підводний човен затопив недалеко від побережжя Мозамбіку британський торговельний корабель містоти 10.000 брт.

»Львівські вісті« 17.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Над Тереком розбилося кілька ворожих наступів. У битві за Сталінград здобуто у завзятих боях дальший важливий терен. Летунські з'єднання піддержували боротьбу війська й атакували ворожий постачальний рух на залізничих двірцях і шляхах у районі устя Волги.
У районі Воронежу відновив ворог свої наступи більшими силами, його відкинено у завзятих боях серед високих втрат.
Біля Ржева в ході оборони проти відновлених ворожих наступів знищено вчорашнього дня на відтинку одного армійського корпусу 106 танків, з того 71 на відтинку одної тільки піхотної дивізії. На іншому місці переведено успішно власний місцевий наступ.
На північному відтинку фронту заломилися місцеві наступи большевиків. На південь від Ладожського озера замкнено слабші сили ворога і знищено їх. Артилерія обстрілювала ворожі вогневі позиції, бункри і бойові становища з заобсервованим добрим успіхом.
На Ладожському озері пошкоджено поцілом бомб одне совєтське сторожеве судно й один транспортний корабель. У часі від 5-го до 15-го вересня втратило совєтське летунство 1.2l5 літаків, з того у повітряних боях зістрілено 936, зенітна артилерія зістрілила 212, військові з'єднання збили 43 машини, а решту знищено на землі. В тому самому часі пропало на східному фронті 87 власних літаків.
Разом з ворожими втратами, поданими вже передше, фінські та німецькі морські та повітряні збройні сили знищили впродовж цього літа 26 совєтських підводних човнів.
Як подано вже надзвичайним звідомленням, британські війська, що в ніч на 14-го вересня при співдії повітряних і морських збройних сил висадились біля Тобрука, знищено або взято в полон по завзятому і швидкому бою при тісному спільному діланні німецьких і італійських сил. Прибережні батерії та зенітна артилерія взяли під цільний вогонь одиниці ворожої фльоти і при тому потоплено 3 есмінці, декілька корвет і численні човни до висадки. Німецькі та італійські летунські з'єднання заатакували кораблі, що після того завернули на схід, і пoтoпили 2 крейсери, один есмінець та декілька моторових міноносців. — Дальші менші одиниці важко пошкоджено. Німецькі прочищувачі привели до пристані в Тобруку один британський швидкохідний катер з 117 полоненими. Зістрілено 9 ворожих бомбардувальників.
Загально взято в полон 580 вояків, з того 34 старшин; крім того втратив ворог велике число вбитими. Здобуто багатий воєнний матеріял. Між полоненими численні розбитки з потоплених британських воєнних кораблів. Власні втрати незначні.
На єгипетському фронті легкі німецькі бойові та пікуючі літаки атакували з великим успіхом скупчення авт. Німецькі винищувачі зістрілили у повітряних боях над Північною Африкою та Мальтою 25 британських літаків при втраті одного власного.
Над морським районом на захід від Бресту, як теж підчас налетів на зайняті західні області зістрілено 5 британських літаків.
У боротьбі проти Великобританії атакували бойові літаки останньої ночі пристань та промислове місто Бостон. Повстали численні пожежі.
У західній частині Північного моря потопили сторожеві судна в короткому морському бою 2 британські швидкохідні катери, а третій запалили.
Бої на Мадаґаскарі
ВІШІ, 16 вересня. — З Віші повідомляють, що французька збройна сила на Мадаґаскарі ставить ще спротив анґлійським напасникам, хоч англійці в останньому часі дістали визначну матеріяльну та військову допомогу.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКІ, 16 вересня. — Фінське воєнне звідомлення з четверга має такий зміст:
На сухопутніх фронтах не було нічого надзвичайного. Вчора та останньої ночі ворог переводив розвідні полети над Фінським заливом. Одна машина звалилася при цьому в полум’ї в море. Пополудні один-одинокий літак пролетів над суходолом та спричинив у різних місцевостях летунську тривогу. Ворожий літак, що наблизився до Гельсінок і Котка, прогнала наземна оборона. Також у кількох місцевостях північної Фінляндії була летунська тривога з приводу перелету одного-одинокого літака.
Невдачні совєтські атаки над Волховом
БЕРЛІН, 16 вересня. — 19-го вересня на відтинку Волхова большевики знову даремне пробували проломити німецькі становища. Від 4-ох тижнів одна німецька піша дивізія успішно обороняє важливий відтинок. На просторі ледве в кілька кілометрів завширшки большевики раз-у-раз повторили свої атаки. Одначе німецька оборона за кожним разом концентричним вогнем усіх родів зброї відкидала їх, завдаючи їм важких втрат. При цьому знищено 76 совєтських танків. Німецькі пробойові частини часто роблять несподівані наскоки на большевиків, здобуваючи таким чином важливий матеріял та захоплюючи багато полонених. Німецька артилерія обстрілювала скупчення совєтських військ. Німецькі бойові літаки кількома хвилями бомбардували совєтські колони самоходів, що довозили на фронт вояків та воєнний матеріял.
Успішна оборона
БЕРЛІН, 16-го вересня. — Вчора легкі німецькі бойові літаки на прибережному шляху, що веде до Олександрії, декілька разів атакували британські табори шатер та скупчення самоходів.

»Львівські вісті« 15.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На схід від Новоросійська здобуто укріплене гірське становище ворога. Над Тереком проломали німецькі війська дальші, завзято боронені становища і завдали ворогові великі криваві втрати.
В районі укріпленого поля бою біля Сталінграду вдерлися наступаючі частини наземного війська, проломивши особливо завзятий спротив, піддержаний сильним вогнем артилерії, в укріплення на краю міста і здобули узгір'я, яке царює на північний захід від середньої області міста. Підчас безуспішних протинаступів втратив ворог 29 танків. Великі сили летунства встрявали в бої і бомбардували нововпроваджені у бій совєтські сили на схід від Волги. Вночі бомбардовано летунські майдани на північ і на схід від міста.
На фронті Дону провели німецькі і мадярські з'єднання успішний наступ. Поновлені протинаступи ворога були відкинені у завзятих боях при співдіянні летунства. Знищено 13 танків.
У районі Ржева заломилися також учора ворожі наступи, піддержувані сильним вогнем артилерії і танків.
На південь від Ладожського озера заломилося кілька ворожих місцевих наступів при живій обабічній діяльності артилерії і летунства.
Минулої ночі налетіли coвєтські літаки на східні області. Окремі безплянові скинення бомб спричинили незначні матеріяльні пошкодження.
Після безуспішних дошкулювальних денних налетів над західну Німеччину провели з'єднання британського летунства вночі на 14-го вересня терористичний налет, у першу чергу на місто Бремен. Цивільне населення мало втрати. У житлових кварталах міста були пожежі та пошкодження в матеріялах і будівлях. Між іншими були бомбардовані церкви, лічниці і пам'ятники культури. За дотеперішніми звідомленнями збито 14 з атакуючих бомбардувальників.
У ночі з 12-го на 13-го вересня намагався британський висадний відділ, зложений з 5 старшин, одного фельдфебеля і одного вояка, висадитись на французьке побережжя Каналу на схід від Шербургу. Наближення було обороною негайно досліджене і обстрілюване. Поцілом потоплено висадний човен. Захоплено в полон 3-ох анґлійських старшин і одного морського старшину армії ген. де Ґоля. Вбиті були: один отаман, один фельдфебель і 1 вояк.
В області Тобрука намагався ворог сьогоднішної ночі висадитись у декількох місцях, уживаючи до цього морських і летунських сил. Ця спроба заломилася через негайне протидіяння італійських і німецьких військ. Запалено 2 ворожі кораблі, захоплено більше число полонених. Німецькі ловецькі літаки збили у повітряному бою 2 літаки. 4 інші літаки збила зенітна артилерія Тобрука.
Знайдено трупа зятя мадярського регента
БУДАПЕШТ, 14 вересня. — В п'ятницю, недалеко від місцевости Рацкеви знайдено біля Дунаю трупа зятя реґента Мадярщини графа Юліуса Каролєя, який згинув підчас летунської катастрофи дня 2 вересня ц. р.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 14 вересня. — Італійське воєнне звідомлення звучить:
На єгипетському фронті відбувається звичайна розвідча діяльність. Ловецькі літаки зістрілили в повітряних боях 2 "Спітфайри". Над Тобруком протилетунським вистрілом зношено ще один літак.
Один літак, що про нього у вчорашньому звідомленні подано що він не вернувся, виявляється, що він осів за нашими позиціями.
Наші ескадри нападали вночі на летовище в Мікабі, скидаючи бомби.
Біля місцевости Рагуза ворожі літаки нападали й обстрілювали зі скорострілів деякі селянські хати. Не було ніякої школи, тільки поранено одну жінку.
Японці успішно пересунули фронт у Чегіянг і Кіянгсі
НАНКІН, 14 вересня. — В тижневому звідомленні пресового бюра японської армії підкреслюється в першу чергу, що японським частинам вдалося пересунути фронтові лінії в провінції Чекіянг і Кіянгсі.
Японські військові частини захопили тепер важні терени в Чекіянг, між ними Хінгуа та Лянчі. За повідомленнями з японського боку, внаслідок переведених японцями протизасобів, чункінська воєнна смуга зовсім втратила своє значіння.

»Львівські вісті« 13.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Американці про "другий фронт"
МАДРИД, 12 вересня. — Один звітодавець в Ню-Йорку пише, що американські щоденники заходяться виясняти Сталінові, що Англія й Америка у ніякому розі не можуть тепер створити другого фронту. Пишуть щоденники, що Сталін зденервувася тим, що підчас американсько-англійських розмов на тему спільних воєнних плянів, що відбувалися в липні в Лондоні, не було совєтських представників. Хоч Сталін не є моряк, одначе мусить він зрозуміти, що аліянти мають перевести на морю величезну битву, яка робить неможливою ту справу, щоб прийти Совєтам із поміччю.
Америка проти комунізму?
СТОКГОЛЬМ, 12 вересня. — На нарадах конгресу англійських професійних союзів жалівся британський голова професійних союзів, cip Вольтер Сітрін, що його змагання довести у Злучених Державах до створення англо-американсько-совєтського союзу професійних союзів закінчилися повною невдачею. Уже з його приїздом преса поставилася до нього негативно і згори асторпедувала всі його змагання. Англійський голова професійних союзів зазначив, що причиною його невдачі є традиційна ворожість Америки у відношенні до комунізму, яку можна стрінути і в різних професійних союзах та яка тимто утруднювала безпосередній контакт і переговори з товаришами з англійських професійних союзів. Цього останнього Сітрін найбільше жалів.
Загроза інфляції в Злучених Державах Північної Америки
ЛІСБОНА, 11 вересня. — У четвер північно-американський сенат розглядатиме проєкт Рузвельта, що має на меті запобігти інфляції. Спеціяльна комісія сенату буде нараджуватися над цим проєктом закону. Крім того, фінансова комісія американського сенату поставила пропозицію створити новий податок, згідно з яким стягатимуть 5 відсотків з кожного приватного доходу, що перевищає 625 доларів у році. Ці нові заходи Рузвельта, що вказують на господарську крізу в Злучених Державах, сильно пригнобили англо-американськi господарські кола.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південь від Новоросійська здобула піхота в завзятих боях останній побережний форт. На відтинку Терека німецькі відділи проломили ворожі позиції та знищили батерії.
Перед Сталінградом тривають завзяті бої за укріплення. Відтяжуючі наступи ворога відбито. Ворожий постачальний рух був знову ціллю важких повітряних налетів. Крім цього бомбардовано ніччю Сталінград і летунські об'єкти на північ від міста.
На південний схід від Ржева заломились поновлені наступи визначних ворожих сил у завзятому спротиві німецьких відділів.
На південь від Ладожського Озера та з Ленінграду вів ворог безуспішні, багаті у втрати наступи.
Німецькі та хорватські бойові літаки нанесли ворогові високих втрат уже у вихідних позиціях.
На далекій півночі летунство поборювало ворожі табори та летунські бази.
Совєтське летунство втратило 10 та 11 вересня в повітряних боях, в яких брали участь теж італійські, румунські, еспанські та мадярські ловецькі літаки, і в огні протилетунської артилерії 171 літаків. Пропало 14 власних літаків.
У перших 10-ти днях вересня втратили британці на єгипетському фронті загально 170 танків і панцирних возів.
На англійському південному побережжі та південному сході острова поцілили вчора німецькі літаки бомбами важкого калібру промислові та комунікаційні споруди. На побережжю окупованої західної полоси зістрілено 2 ворожі літаки.
Вночі на 11 вересня німецькі та анґлійські швидкі човни мали сутичку на Каналі. Один ворожий човен негайно затонув. Інші човни завернули після численних поцілів, почасти зайняті сильною пожежею.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКИ, 12 вересня. — В п’ятницю оголошено такий комунікат командування фінляндської армії: В західній частині Карельської вузини відбито напад Совєтів у силі одної компанії. Совєтський напад був приготовлений артилерією і відбувався під охороною димових заслон. Фінляндська артилерія поділила один ворожий панцирний поїзд, в наслідок чого прийшло до сильного вибуху. Знищено кілька вагонів. На інших відтинках фронту не сталося нічого важнішого.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 12 вересня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил подає:
В Єгипті взаїмна розвідувальна діяльність. Наші літаки обкинули розривними та запальними бомбами летовища у Міхабі. Легкі одиниці воєнної фльоти заатакували та затопили ворожий підводний човен.
Англійці на Мадагаскарі
ВІШІ, 12 вересня. — В урядовому повідомленні про події, на Мадагаскарі урядові кола стверджують, що ця британська акція була спрямована на різні пристані західного побережжя згаданого острову. Така фльота, як підчас нападу на Дієго Суарес, заатакувала вранці 10 серпня велику пристань Маюнка, та крім цього Амбаю, 200 км. на південь від Дієго Суарес, та Морундзву, 550 км на південь від Маюнки. Повідомлення підкреслює, що оборонці острову проти цього нападу змагаються в дуже нерівних умовинах.
ВІШІ, 12 вересня. — Віродостойні кола повідомляють, що впала пристань Маюнга, на яку звернений був головний удар нового англійського нападу на Мадаґаскарі.

»Львівські вісті« 12.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Біля Новоросійська і на відтинку Терека наступ німецьких та союзних військ здобуває у тяжких боях дальший терен.
На полі бою кріпости Сталінґраду битва триває дальше. В запеклих боях проломано фортифікаційні споруди на південь від міста і тепер теж і там осягнено Волгу. Відтяжуючі наступи ворога не вдалися. Бойові летунські сили завзято атакували головні точки ворожого спротиву та заготівлі становища совєтських військ.
У районі Ржева власні наступи увінчалися місцевими успіхами. Протинаступи ворога криваво відкинено і при тому збито 22 танки.
На південь від Ладожського озера та перед Ленінградом не вдалися відновлені наступи ворога. В тих боях при спробі переправи через Неву знищено 25 совєтських човнів.
Після поодиноких безуспішних виснажувальних налетів заатакували з'єднання британського летунства минулої ночі декілька місцевостей західної Німеччини. Передусім у мешкальних дільницях Дюссельдорфа повстали численні пожежі, як теж матеріяльні шкоди і пошкодження в будинках. Цивільне населення мало втрати. Згідно з дотеперішніми повідомленнями нічні винищувачі та зенітна артилерія зі стрілили 31 з атакуючих літаків. Крім того легкі німецькі морські сили й артилерія морської фльоти зістрілили 3 ворожі літаки над Каналом, над Німецьким морем та над Німецьким заливом. Біля анґлійського південного побережжя заатакували легкі німецькі бойові літаки одно британське патрульне човно, що після бомбових поцілів залишилось важко пошкоджене.
Підчас наступу анґлійських швидкохідних катерів на одну німецьку валку в Каналі німецькі охоронні збройні сили завдали одному з атакуючих човнів такі тяжкі поціли, що слід рахуватися з його втратою. Дальші човни були пошкоджені.
Один корпус нічних винищувачів німецького летунства осягнув минулої ночі свій 1.000-ний зістріл.
Нові ферії анґлійського парляменту
СТОКГОЛЬМ, 11 вересня. Аґенція Ройтер повідомляє, що анґлійська палата послів 219 голосами проти 7 постановила в середу розпочати нові короткі вакації. Всі наради пересунено на пізніше.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 11 вересня. — Головна кватира італійської збройної сили повідомляє:
На єгипетському фронті не було вчора ніяких важливих боїв. Протилетунська оборона з Тобруку знищила 2 британські літаки. Наші літаки, що охоронювали одну конвойну валку, наскочили на ворожі бомбовики й один з них збили. Успішні бомбові атаки були зновy спрямовані на летовище в Мікаді. Над Сколіппі (Рагуза) наші ловецькі літаки заатакували 4 ворожі ловецькі машини і приневолити одну з них осісти. Летун, американець, попав у полон.
Новий британський напад на Мадаґаскар
ВІШІ, 11 вересня. — Сильні англійські збройні сили заатакували 10 вересня досвіта кілька пристаней Мадаґаскару та під охороною фльоти і летунства висадили на острів війська. Такий висад пробували вже аліянти перевести у дні 8 вересня, але тоді він не повівся.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКИ, 11 вересня. — На суходільних фронтах бойова діяльність пожвавилася. У західній частині Карельської вузини наші війська відбили ворожий наступ, який перевели дві сотні з піддержкою чотирьох танків, панцирного поїзду та артилерії. Ворожі втрати обчислюють на яких півтора сотні. На інших частинах фронту наша піхота прогнала ворожі розвідні частини, що діяли педед нашими становищами і завдали їм втрати.
На вузині Авнус прогнано ворожий відділ. що в околиці елекрівень на Свірі продерся був аж піж наші застави. Зрештою можна було віднотувати тільку місцеву невелику вогневу та розвідну діяльність.
У південній частині східного фронту наша піхота відбила три спроби ворожих розвідних частин вдертися в наші становища. На одному відтинку наші польові гармати знищили два, а наша розвідна частина ще два бункри разом зі залогою. На середньому та північному відтинку фронту ворожі розвідні частини пробували даремно протиснутись крізь лінії наших стеж. На морі та в повітрі не віднотовано ніякої гідної уваги діяльности.

»Львівські вісті« 11.09.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південний схід від Новоросійська
здобуто в бойовому терені, розбудованому бункрами, нові верхів'я. Артилерія сухопутньої армії потопила біля побережжя Чорного моря 5 транспортових кораблів.
Над Тереком відкинула німецька бойова ґрупа однієї панцирної дивізії ворога, що переводив масовими силами атаки, назад, вдерлася в становища ворожої артилерії і понищила батерії.
В укріпленому терені Сталінграду здобуто при підтримці авіяції нові сильно розбудовані та завзято оборуди. Підчас оборони перед сильними відтяжувальними атаками розбито 59 совєтських бронемашин. Бомбардувальники бомбардували пристаневі споруди та постачальні склади Астрахані. Нічні атаки були скеровані проти летунських майданів на схід від Волги.
В терені Ржева поновив знову ворог свої атаки великими силами піхоти та бронемашин. У завзятих боях при співдіянні авіяції їх відбито і знищено при цьому 77 ворожих бронемашин.
На південь від озера Ладога та їм оточувальному фронті Ленінграду заламалися численні большевицькі атаки. Підчас даремних спроб ворога переправитися через Неву знищено 36 ворожих човнів.
Минулої ночі переводили большевики виснажувальні налети над тереном Східної Німеччини. Совєтська авіяція втратила вчора 128 літаків, крім цього винищувачі збили один прив'язаний балон. З летів проти ворога не повернулося 8 власних літаків.
В полудневих та вечірніх годинах 9 вересня перелетіли окремі британські літаки над західною Німеччиною. Від скинених розривних бомб повстали малопомітні шкоди.
Сторожеві судна збили в Каналі 2 британські літаки.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 9-го вересня. — Головна Кватира Італійської Армії повідомляє:
В Єгипті наша артилєрія взяла під обстріл ворожі зосередження самоходів. Збито 4 ворожі літаки, три з них збито німецькими ловецькими літаками, один протилетунською артилєрією. В повітряних боях над Мальтою збито одну машину "Спітфайр", що звалилася в море. Торпедний човен "Орс" затопив анґлійський підводний човен.
Повінь у Китаю
ШАНГАЙ, 10 вересня. — У провінції Шанзі в Китаю вилила Жовта ріка. Повінь понищила укріплення чункінських військ. Вода знищила також великі склади харчів і всякого воєнного приладдя. Згинуло поверх тисяча чункінських вояків.
Маневри в Болгарії
СОФІЯ, 10 вересня. — Король Болгарії Борис разом із своїм братом князем Кирилом, взяв участь в маневрах військових частин софійської округи.
Середземноморська база — життєвоважне бойовище
СТОКГОЛЬМ, 10-го вересня. — Життєвоважним бойовищем у цій війні є Середземноморська база. Анґлія не може виграти цієї війни, якщо не матиме цієї бази. Так заявив південно-африканський премієр Смітс у своїй промові у Преторії. Події доказали — говорив він далі — що коли Анґлія не піде вперед з більшою рішучістю у південній Африці, то потерплять на цьому допоміжні джерела аліянтів на всіх світових фронтах. У зустрічі з Черчілем в Єгипті він, цебто південно-африканський премієр Смітс, розглядав з анґлійським премієром ситуацію на Середньому Сході; вони знайшли цю ситуацію незручною та турботливою.
З фінського бойовища
ГЕЛЬСІНКИ, 10 вересня. — Як повідомляє фінське бойове звідомлення, подане сьогодні з Головної кватири фінських військ, бойова діяльність на всіх відтинках фінського фронту далі дуже слаба.
Налети на північну Австралію
БЕРЛІН, 10 вересня. — Японське летунство перевело знову успішні налети на північно-австралійські пристані й бази, між іншим, на міста Тавнсвіль, Кернс, Порт Дарвін, Брун та Дербі. В доках і пристаневих спорудах викликано пожежі у пристані Травнсвіль підпалено військовий транспортовик затопили японські літаки біля Порту Дарвін. В боях у повітрі над північною Австралією збито 14 австралійських літаків. Пропали 2 японські літаки.
Японські успіхи на Новій Ґвінеї
БЕРЛІН, 10 вересня. — Японські війська на Новій Гвінеї могли віднотувати нові успіхи. Після кількаденних боїв за один просмик в горах Авнстейн, відкинено австралійські війська. Вони мусіли залишити в руках японців чимало полонених. Просмик, за який ішла боротьба, є тепер непохитно в японських рухах. Навіть лондонська інформаційна служба мусіла признати, що положення на Новій Ґвінеї погіршилося знову для австралійців. В різних місцях бойового відтинка лід Кокодою проломано австралійські становища. Японці добули в двох останніх днях понад 20 км. у терені. Марш на порт Моресбі, не зважаючи на завзятий австралійський спротив, іде повним ходом далі.