Августдорф

Околиця Августдорфу, березень 2026.

1 квітня як день у календарі мало б сприйматися з гумором чи сміхом. Правда, у часи війни ти про це не думаєш. Й особливо ти про це не думаєш, коли тобі дзвонять і кажуть, що поблизу хати, де ще 24 роки тому жив мій прадід, були вибухи. Того дня на території колишньої німецької колонії Августдорф впали два російські шахеди. Країна-гній вкотре шукала собі цілі для терору і руйнувань. Так, на якийсь час довкола зникло світло, по обійстях прилетіло багато уламків від вибухів... Як історик, то я одразу згадую, що це не вперше. Для них це уже закономірність, адже історично вони вдаряли сюди ще 110 років тому – в рік Брусиловського прориву. Те, що сталось напередодні Великодня, – історична закономірність, типова ворожа традиція чи все ж збіг обставин?

Взагалі якщо говоримо про Августдорф, то треба розуміти, що зараз це уже не є німецька колонія. В наші дні це вулиці Гоголя, Назарія Яремчука і провулок Гоголя у Снятині, який є крайньою східною точкою Івано-Франківщини. Одразу за містом починається Буковина. Від Августдорфу до старого польсько-румунського кордону менш як півтора кілометра. У середні віки це були кордони між Польським королівством і Молдавським князівством. Тривалий час кордон ішов по річці Колочин, яку згодом називали Снятинкою. У часи, коли турки почали вдаватись до численних походів з кримським ханом на Покуття у пошуках ясиру та цінного майна, тобто з XVI ст. річку прозвали Турецьким Потоком. Ні, це не той турецький потік, яким Кремль експортує в Туреччину газ. Це в свій час була річечка, яка була потрібною як кордон і для роботи місцевих млинів. А тепер це лише рівчак, де і водою не пахне…

В листопаді 1837-го німці з Баварії, Північного Рейну-Вестфалії, Східної Пруссії та інших країв засновують тут євангелістську колонію. Називають її Августдорфом, будують собі кірху, отримують дозвіл на фундацію школи.

Мапа Снятина і передмістя Августдорф, 1924.

Чому обрали таку назву для поселення? Хтось каже, що то плата за надані землі бургомістром Снятина, хтось пригадує, що німці нібито прийшли сюди в часи серпневих жнив, хтось ідентифікує їх з міщанами німецького міста Августдорф, хтось згадує однойменну колонію десь на Буковині… Точно, чому так названа колонія, ніхто не знає, але і нескоро знайде. Хоча інколи джерела, яких ми не знаємо або не бачимо, можуть виплисти як кити там, де їх ніхто не чекає…

Чи жила спокійно колонія до 1914-го? Відносно. Спершу августдорфці боролись за відкриття школи, потім її жителям довелося мати справу з пошестю холери, а в одній із хат відбулось вбивство, яке розкрили аж через 15 років. До 14-го (ні, не до 2014-го) то тут був маленький рай на землі, де на висушених від боліт землях жили Рікріхи, Коппи, Гавери, Фраєри, Траппи, Дауми, Нібергалі, Бахи, Штеттнери, Вебери та інші німці. Спільно з ними мирно могли співіснувати українці та поляки. Було кілька і єврейських хат. І що головне – жодних серйозних конфліктів. Хоч і більшість були рільниками, які жили тим, щоб заробити працею на землі, було тут немало ковалів, слюсарів, візників, боднарів, кравців, шевців і теслярів. Особливо відомим був Гергестаймер, який в 1908-му став дідом для майбутнього художника Ярослава Лукавецького.

Ніби і була ідилія, спокій, гармонія на клаптику землі у 500 моргів. Ніби й людям там добре жилось. Але… Але все змінює той злощасний 14-й рік! Так, ми теж в 14-му змінювались, і теж багато хто брався до зброї чи добровільно, чи як мобілізований, чи уже на службі. А тоді? Тоді кілька десятків августдорфців було призвано до війська. Я особисто знаю про імена лише 11 з них. Один загинув, ще один пропав безвісти в Карпатських боях 1915-го, один обійшовся без поранень і вийшов з війни кавалером бронзової медалі «За хоробрість», а всі решту там чи там отримали поранення. Майже всі були звичайними піхотинцями в рядовім званні, двоє – командирами взводів, двоє – з технічними спеціальностями, ще один дослужився до лейтенанта резерву в ландвері.

Перший постріл на Августдорфі пролунав у серпні 14-го. Тоді августдорфці почули з боку зайнятих ворогом Оршівців артилерійську канонаду. А в жовтні того ж року у спробі австрійців відбити Снятин колонія була обстріляна вперше.

Ніхто не знає реальних наслідків того бою, який був на Августдорфі 18 жовтня 1914 р. У бойовому звіті російського старшини Попова йшла мова лише про кілька поранених рядових. В австрійські втрати він вписав аж 45 поранених і кількох вбитих. Чи не абсурдом є такий звіт? Звісно, що то повний абсурд, адже як тоді, так і тепер москалю принципово подати бажане за дійсне для чергового хрестика на шинелі. Їм би лиш це і це, але явно не істина…

Коли в середині весни 1915-го Снятин відбили австрійці, то перша деокупація була недовга. Ворог почав повертатись 13 травня обстрілом. Саме не витримавши обстрілу, не повіривши в сили свого батальйону, роти ландверу і роти прусської піхоти підполковник Зігль дав наказ до відступу. І відступ Зігль зробив у втратах, паніці та без жодного контакту з корпусом. Втрачали людей на Августдорфі, в боях біля ратуші та за міст над Прутом. Люди гинули в паніці, без належного прикриття і оборони лиш через те, що Зігль виявився панікером… Потім, як дивишся карту бою за Августдорф, де Зігль відступав, то ніби і думаєш – а оборону то тримати було б можна? Можна. Але в історії немає умовного способу, та і я не був на місці Зігля.

До 9 червня 1915-го Августдорф був в окупації. Колоністи були свідками знущань над місцевими, над грабунком росіянами всіх банків та установ, як в жазі до горілки офіцери шукали як її, так і жінок для природних потреб, як кілька тисяч євреїв під конвоєм били і гнали за місто в депортацію… Через ексцес з вартовим на мості через Прут на кілька годин 5 найвпливовіших німців стали заручниками окупаційного коменданта ротмістра Бондер’ю. Але і тут щастя – їх рятують переговори, де прозвучали від міщан і колоністів горді пропозиції розділити долю депортованих євреїв. Як на диво, але це спрацювало – всіх відпустили. До самого визволення Августдорфу від росіян 9 червня 1915-го кожен на Августдорфі не знав, на чому він стоїть і чи довго спатиме вільно.

Рівно через рік, у червні 1916-го, німці знов почули гул артилерії зі сходу. В ті спекотні дні росіяни били і били по австрійських позиціях, горіли хати колоністів. Ворожі снаряди навіть зачепили будівлю кірхи. Там є і досі сліди від куль. Певне, там були і цивільні загиблі, адже зруйнованих 37 хат тому доказ.

Але коли росіяни зайшли в 16-му, то застали не те, що було в 14-му. Якщо в 14-му вони ще бачили нажаханих майже всіх, крім мобілізованих жителів Августдорфу, то в 16-му були жилими лиш два десятки хат. Втім, цього разу замість репресій і заручників старі-нові окупанти зіграли в іншу гру. Дещо більше як з пів року німці й росіяни під примусом останніх вели торгові відносини, приймали та здавали збіжжя, звітували про проблеми колонії через власний комітет з війтом Гавером на чолі. Все ніби і добре, й окупанти нібито інші, але…понад 30 хат, які були покинуті господарями через евакуацію у січні 1917-го, були конфісковані росіянами у власних інтересах.

Влітку 1917-го Снятин і Августдорф оминули важкі бої. Поступово колоністи почали вертатись додому. Хтось женився, хтось продовжив батькове ремесло, а комусь і знову довелося брати зброю до рук. До прикладу, колишньому лейтенанту з 19-го полку ландверу Вільгельму Гаверу і рільнику Петру Калитчуку в 1919-му добровільно вдалось долучитись до УГА. Ні, вони не побачили той бій, який був поблизу колонії з румунами 24 травня 1919 року. Вони обоє попали у польський полон на Львівщині – Калитчук у званні стрільця, а Гавер як поручник 2-го полку 1-ї бригади УСС УГА. Однак якщо 27 серпня 1919-го Калитчук помер від голоду в концтаборі під Брестом, то Гавер в 1920-му звільнився з полону, ще через рік одружився, потім здобув диплом інженера-лісника, став батьком двох синів і в лютому 1940-го виїхав під Лодзь…

А що було за Польщі? Ніби й майже те саме, що за неньки-Австрії. Знову всі при своїх справах, турботах і проблемах. Але з нюансом – жодної політичної участі, поліцейський контроль і менша доступність до вищої освіти. Чи це турбувало августдорфців? Ні. Вони і далі жили так, як звикли. І так би було далі, якби в 39-му Гітлер не почав свою польську кампанію. З його ж амбіцій у вересні 39-го трьох августдорфців поляки заарештували через підозру в роботі на гестапо. Хоча не того вони взяли – справжній агент гестапо, а згодом і офіцер відомства, уродженець Августдорфу Отто Рікріх встиг втекти від поліції ще в липні. І вернеться він в 41-му. Ні, він не зустріне там батьків та всіх знайомих, адже весь Августдорф примусово комуняки вивезли у жовтні 39-го…

В червні 41-го червоні, які в паніці тікали на схід, попали під наліт Люфтваффе. Одна із бомб, яка була націлена на колону відступаючих, впала дещо північніше Августдорфу. Від вирви утворився ставок і джерело, які є і досі. Своїх співвітчизників Августдорф побачить лише в липні 41-го. Звідки вони були і чи знали вони щось про колоністів? Певне, що щось знали…

44-й обійшовся без боїв за Августдорф. Радянці повернулися так, ніби вчора ще тут були. Як і зазвичай, замість дати спокій тим, хто залишився (а це кілька польських родин), вони примусово депортували їх на історичну Батьківщину так само, як і німців у 39-му. В 45-му сюди заселили 18 родин з Бонарівки на Замішанщині. Серед них був мій прадід і його сім’я. В 1946–1947-му сюди приїхали родини з Лемківщини та Ярославщини. Серед них були і мої інші родичі. До 49-го вони ще жили на Августдорфі як в селі Снятинської міськради, а з 50-го – по вул. Гоголя у Снятині. У всякому разі так випливає з тих документів, які я маю вдома і які я читав в обласному архіві СБУ у березні.

Назар Станчак, прадід А. Бойди, 1980-ті.

Здавалося б, що коли німців і поляків поступово замінили депортованими українцями з Закерзоння, а також місцевими, то і як до 14-го, так і відносно до 22-го тут ніхто не знатиме, що таке війне. Але ні, 1 квітня 2026-го її уже відчули там всі. Не тому, що ритм і стиль життя після 24 лютого 22-го змінились, в Україну прийшла війна, мобілізація, змінились ціни і курс долара, а тому, що країна-гній обстріляла конкретно Августдорф.

Усе, про що я розповів, свідчить про одне – росіяни як були, так і залишились окупантами. Від 1914-го по 2026-й ворог встиг мати три імперські і дві радянські окупації Августдорфу, по одному разу колоністи відчули румунську і польську. Нацистську окупацію побачив лише один старий Нібергаль. А от ЗУНР німці підтримали в щирім пориві. Але от ніколи та при жодних обставинах ані колишні, ані теперішні жителі Августдорфу не простять росіянам їх обстріли та окупації. Ні ті, що були у світові війни, ні ці, що є тепер… Нині немає там окупації, але ми не можемо забувати, що без підтримки фронту словом і ділом, гривнею і доларом, без сприяння органам безпеки у виявленні ворога в тилу, ворог знову може опинитись і тут…