Одна з найгостріших і найтрагічніших п’єс українського модернізму повертається на сцену театру Марії Заньковецької в абсолютно новій інтерпретації. А також – новій локації. Прем'єра відбудеться 23-24 квітня.
Прем’єра вистави «Маклена Ґраса» за п’єсою Миколи Куліша у харківському «Березолі» сталася 24 вересня 1933 року, а 5 жовтня режисера Леся Курбаса усунули з посади мистецького керівника театру, його вистави зняли з репертуару. Згодом – арешт, заслання, страта. Така ж доля спіткала і драматурга Миколу Куліша. Звісно, творці й до цього вже були «на олівці» у влади, проте саме «Маклена» стала тією фатальною крапкою.
Дія «соціальної драми» відбувається в «буржуазній» міжвоєнній Польщі у час економічної кризи. Проте реалії її були надто впізнаваними для пересічної людини в Україні. Показані життєві драми різних прошарків суспільства, пронизані однією ниткою зубожіння. Банкрутство фабрики Зарембського, «згорання» заощаджень у банку маклера Зброжека, жебрацьке становище сім’ї робітника Ґраси та людини мистецтва – музиканта Падура. На ідею сюжету Куліша наштовхнула стаття в газеті про польського маклера, який замовив вбивцю власного добре застрахованого життя. У п’єсі дівчина Маклена погоджується вбити маклера. Їй тринадцять років, й вона робить це з ненависті – промовистий маркер часу, який не сховаєш.
Голодомор, репресії, цензура, бідність – станом на 1933-й радянська влада вже показала своє обличчя достатньо, аби розумні, талановиті люди його розгледіли. Вистава Курбаса була похмурою та песимістичною, давала відчуття невідворотності нещастя. У ній не зчитувалися навіть ті ноти оптимізму, які заклав Микола Куліш, аби п’єсу дозволили до постановки. Віра Маклени у чудодійного героя-комуніста товариша Окрая, якою вона заражала батька, – надії у радянське майбутнє Курбас не дав. У цьому йому допоміг сценограф Вадим Меллер контрастною світлотемною колористикою простору. Канонічна сцена з парасолями - маса випадкових перехожих/тіней зустрічаються Маклені, коли вона йде себе продавати. Під уривчасті звуки дощу й музику Шопена. Так Курбас створив чесний та останній свій твір.
Для театру ім. Марії Заньковецької «Маклена Ґраса» стала «трамплінною» для укріплення авторитету Сергія Данченка як здібного винахідливого режисера. Він наполегливо чекав можливості її поставити, й це сталося наприкінці 1967 року. Саме тоді в театр прийшло покоління акторів, які внесли у виставу свою молоду енергетику. Трійка акторів-музик Федір Стригун, Богдан Козак та Юрій Брилинський співали та грали на музичних інструментах. Критика порівнювала ці вкраплення з естетикою брехтівського театру – «зонґами», які коментували дію та де-не-де ставали її частиною. Проте, Данченкові йшлося не надто про модний тоді прийом західної сцени. Натомість він мав на меті зробити виставу «львівською», адже його музиканти – це батяри, слава яких у 1960-х, як і сьогодні у Львові – є добре відомою та колоритно-місцевою. Видатний заньківчанин Борис Романицький зіграв у ній свою останню визначну роль старого Ґраси.
Режисер Дмитро Некрасов свідомо прибирає комуністичний контекст і фокусується на вічній темі класових нерівностей, яка сьогодні звучить особливо гостро. У фокусі сценографічного простору на новій локації - ліфт, що рухається сценою, стає потужним символом суспільного розшарування. Музика побудована на індустріальних звуках фабрики, фортепіано та віолончелі, з тонкими відсилками до Шопена.
Особлива емоційна лінія — історія нереалізованого музиканта Падура. Це маніфест сучасних митців, які не втратили таланту, попри всі обставини.
Вистава містить делікатну художню відсилку до легендарної постановки Леся Курбаса 1933 року — одну-єдину парасолю, яка в кульмінаційний момент розкривається на очах глядача.
Режисер Дмитро Некрасов про виставу:
«Для мене ця історія – психологічний трилер на основі соціально-класових нерівностей, проблематика глобальна, але не політична. Наше суспільство досі є класовим. Різні прошарки мають характерні ознаки, їх можна побачити, пощупати, понюхати. У виставі хочеться додати гостроти взаємодії між ними. Маклена головна героїня, в ній справжній дух боротьби. Честь, гідність, сміливість та домінуюче відчуття справедливості, поєднуються в ідеях 13 річної дівчини. Вона відчайдушно змагається з життєвими обставинами за власну родину, за майбутнє, за своє життя».
Творча команда:
Режисер — Дмитро Некрасов (в.о. генерального директора-художнього керівника Сумського національного театру ім. М. Щепкіна)
Сценографія та костюми — Вероніка Риженко
Задіяні актори: Анастасія Матусевич, Єлизавета Цілик, народний артист України Степан Глова, заслужений діяч мистецтв України Орест Огородник, заслужений артист України Олег Сікиринський, заслужений артист України Андрій Козак, Онисія Глушко, Ірина Красько, заслужена артистка України Олександра Люта, Світлана Мелеш, Остап Вакулюк, Данило Хромов, народний артист України Ярослав Мука, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков.
Довідка:
Дмитро Некрасов - в. о. генерального директора-художнього керівника Сумського національного театру ім. Щепкіна, актор та режисер. Харків’янин, працює в Сумах з 2017 року. За останній період його вистави стали помітним явищем на мапі театральної України, вистава «Украдене щастя» увійшла до шортліста Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» НСТДУ (2025), вистава «Тіні забутих предків» вже увійшла до лонгліста премії «ГРА» НСТДУ (2026). Переможець двох президентських грантів молодим діячам культури у галузі театрального мистецтва (2021, 2025). «Маклена Ґраса» - перша співпраця Дмитра з театром ім. Марії Заньковецької.
22.04.2026