дописи

»Дїло« 17.04.1918 Заява українського католицького духовенства в справі холмскій.

На зборах тов. св. Ап. Павла, які відбули ся у Львові дня 27. марта с. р., зібране духовенство всїх трьох галицьких епархій в числї більше двох соток людий зложило отсю торжественну заяву:
"Греко-католицьке духовенство всїх трьох галицьких епархій, згуртоване в товаристві св. Aп. Павла, витає з правдивою радістю повстанє нєзависимої Народної Української Держави, яка по довголїтнім поневоленю станула до самостійного державно-полїтичного житя і злучила в собі більшу частину українських земель в одну державну цїлість.
Греко-католицьке духовенство особливо витає прилученє прастарих українських земель Холмщини і Підляша до матерньої Української Держави, як факт повної справедливости, який опираєть ся як на історичних традиціях так і на етноґрафічній перевазї корінного українського елєменту так греко- і римо-католицького і "православного" віроісповіданя.
З обуренєм пятнує греко-католицьке духовенство безоглядне форсованє на сих українських землях польонїзації і латинїзації і з болем серця констатує, що нинїшне польське духовенство веде дальше сю безоглядну боротьбу против св. Унїї і греко-католицьких священиків, як її вело воно колись за часів унїятських епископів Методія Терлецкого, Якова Суші, Макс. Рилла і других архипастирів унїятської церкви, які в своїх тяжких переслїдуваних мусїли часто удаватись зі скаргами перед св. Римський Престіл на латинську ієрархію і своїх польських собратів за зазнавані кривди і пониженя.
Греко-католицьке духовенство просить св. Апостольський Престіл о реституованє св. Унїї на тих давних землях, перепоєних мученичою кровю за Неї, а не за латинство. Сеж бо землї, на яких відбули ся найважнїйші подїї в історії св. Унїї. А саме: В Дорогичинї король Данило одержав королївський кінець з рук папського лєґата. У Холмі працював для скріпленя св. Унїї великий епископ Методій Терлецький (1630-1649) до котрого були сказані слова Урбана VIII. Папи: "О meі Rutheni, per vos Orientem converten dum spero". У Берестю наша Церква зєдинилась з Римом, який нам запоручив наш обряд, не бажаючи сего: "щоби ми стали латинниками, тільки католиками".
Тут лежить Замостє, де відбув ся наш найславнїйший синод, який влив нове житє в орґанїзм нашої уніятської церкви. Тут бо лежить Біла, яка переховала нам мощі св. Священомученика Йосафата, опікуна св. Унїї. Коли-б отже на ті землї не мала св. Унїя вернути, то сей факт став би живим документом браку опіки над св. Унїєю і убив би ідею поширеня св. зєдиненя на Сходї.
Українське католицьке духовенство висказyє свій жаль, що австрійські окупаційні власти ідуть цїлком на руку польонїзаторським змаганям імперіялїстичної Польщі, не допускають греко-католицьких священиків до душпастирської працї над опущеним народом, а за те попирають цїлу масу польських шовінїстів з Галичини, учительок, урядників і т. д., які тероризують українське корінне населенє Холмщини і в наслїдок того в злім світлї представляють окупантів перед цїлим культурним світом.
Українсько-католицьке духовенство жадає остаточної ратифікації українсько-австрійського мира і відданя сих земель властивому господареви сих областий, за якого уважає єдино українську народну републику, котра своїми унїверсалами проголосила свободу віри і тим запоручила приверненє св. Унїї і її гарний розвиток.

»Дїло« 16.04.1918 Холмщина і Бесарабія.

Львів, 16. цвітня 1918.
Премієр польського кабінету п. Стечковський проголошує, що його програмою є розширенє границь польського королївства по Буг. Рівночасно премієр румунського кабінету проголошує з'єдиненє Бесарабії з Румунїєю.
Оба правительства, польське і румунське, простягають таким чином руку по українські землї, приналежні до Української Народної Републики.
Границю між польським королївством і Українською Народною Републикою установив берестейський договір з 9. лютого 1918 і заява польського премієра є замахом на запоручену міжнародним договором територіяльну цїлість української держави.
Українська держава повстала наслїдком розвалу бувшої російської імперії шляхом революції на її природні, історично-етноґрафічні складові части. Таким чином на цїлій українській території бувшої російської імперії вступила в усї права державної суверенности Українська Народна Република. Проголошенєм прилученя Бесарабії до Румунїї нарушено сі права української держави, бо Бесарабія обнимає в більшости українську територію з українським населенєм, отже ся територія є тим самим складовою частю Української Народної Републики.
Проти анексійних плянів повстаючої польської держави хоронить Українську Народну Републику берестейський договір. Поляки, що правда, уживають всїх заходів, як явних, так і тайних, щоб підсунути осаредним державам думку зломаня берестейського договору і трактованя території української держави як території окупованої, якою окупаційні держави можуть розпоряджати по своїй волї.
Та cей польський плян не лежить в інтересї осередних держав.
Може бути, що се лежить власне в польськім інтересї: виторгувати від осередних держав як найбільше і рівночасно здискредитувати їх у їх противників, щоб опісля решту виторгувати у тих противників.
Сказане про посуненє польської границї по Буг відносить ся також до справи анексії української Бесарабії Румунїєю. Цїлий світ знає, що Румунїя знаходить ся в руках осередних держав, що вони диктують їй свою волю. І коли осередні держави згодили ся би на се, щоб Румунїя анектувала українську Бесарабію, то що це значило би? Що осередні держави, примусивши Румунїю до територіяльних і економічно-полїтичних уступок в свою користь, винагороджують їі за се українською територією.
Українське правительство запросило осередні держави на поміч як заприязнені держави. Так само в характері заприязненої держави випросив був австрійський цїcap в 1848 р. російського царя Миколу І.
З усїх тих причин не думаємо, щоб осередні держави використали факт, що Українська Народна Република, заключаючи з ними мир, запросила їх на поміч, —
По українській сторонї формальне і моральне право. На сторожі сього права стоїть українське правительство, яке має за собою весь український нарід. Анексійні забаганки Поляків і Румунів не можуть бути здїйснені.

»Дїло« 13.04.1918 В справі "Карпатії".

(Комунїкат Надзираючої Ради).
В хвилї, коли мир з Україною поклав основи для лїпшої будучности українського народу на обох боках кордону, коли український нарід в Австрії може з вірою в лїпшу будучнісгь приступити до відбудови зруйнованого війною господарського житя, звертаємо ся до нашої суспільности, щоби звернути її увагу на наше одиноке Товариство взаїмних обезпечень на житє і ренти "Карпатїю" у Львові.
Про значінє сього Товариства для нашого господарського житя не потребуємо довго розводити ся. Наша суспільність сама знає, що значить в житю народа клич "свій до свого" взагалї і з окрема на господарськім поли. Наша суспільність знає, що кождий український гріш, відданий своїй національній інституції, означає скріпленє цїлого народу, — зате кождий гріш, відданий чужій інституції, ослабляє силу українського народу і скріпляє силу чужинцїв.
Се правило повинна примінити наша суспільність також в области житєвого обезпеченя і обезпечувати ся на житє і ренти тільки в "Карпатії".
З сим кличем можемо звернути ся до нашої суспільности нинї тим певнїйше, бо мажемо вказати її на се, що "Карпатія"' успішно перебула цїле воєнне лихолїтє, яке їй особлива загрожувало. Коли зважимо, що область дїяльности "Карпатїї", Східна Галичина й Буковина, була в части рік, а в части аж понад три роки під російським наїздом, наслїдком чого правильний розвиток Товариства був зовсїм спинений; коли зважимо далї, що майже всї члени "Карпатїї" є обезпечені на нормальну премію також на випадок воєнного ризика, а при тім майже всї вони знаходять ся в війсковім віцї, бо "Карпатія", розпочавши свою дїяльність всего перед 7 роками, одержувала головно обезпеченя в молодім віцї, — то стане ясно, що воєнне лихолїтє справдї поважно загрожувало її істнованю. Колиж "Карпатія" зуміла протягом цїлого воєнного часу власними силами виповнити всї свої зобовязаня, то се найлїпше свідчить про те, що Товариство опираєть ся на справдї певних основах і має запевнений розвиток.
Щоб розширити основи для як найбільшого розвитку "Карпатії", Надзираюча Paдa на засїданю 23. мaрта с. р. між иншим порішила:
Збільшити основний фонд "Карпатії" який доси виносив 200.000 К, до висоти одного мілїона корон.
Поробити заходи для розширеня дїяльности "Карпатії" на територію Української Народної Републики.
Завести народне обезпеченє без лїкарських оглядин, яке зробило би житєве обезпеченє доступним для найшизших народних мас.
Завести обезпеченє українських воєнних сиріт і обезпечити своїм коштом предложені "Краєвим Товариством опіки над воєнними сиротами" українські воєнні сироти на суму 10.000 корон.
Взяти як найдїяльнїйшу участь в обезпечуваню в VIII. воєнній позичцї, яка має бути розписана, щоби також при підписцї VIII. воєнної позички українські горожани могла обезпечувати ся в своїм товаристві.
Карпатія дає обезпеченим не тільки ті самі користи, що й инші товариства, але також як товариство, оперте на взаїмности, є спільним добром усїх обезпечених, які є членами Товариства і беруть участь в усїх його зисках. З сеї причини xoчби навіть деякі спеціяльні тарифи "Карпатії" видавали ся на перший погляд менше користними, нїж по инших товариствах, то в дїйсности так воно не є, бо треба мати на увазї, що зиск "Карпатії" є зиском усїх членів Товариства.
Перед "Карпатією" стояли дві дороги: або давати як найнизші тарифи з меншою певністю, або оперти розвиток Товариства на певних основах, маючи на увазї, що хоч в початках обезпечені члени заплатили би в деяких випадкак дещо висші вкладки, то опісля се їм вирівнаєть ся участю в зисках Товариства. "Карпатія" вибрала сю другу дорогу і сподіємо ся, що наша суспільність віднесеть ся тільки з признанєм до того, що ми не ганяємо за хвилевим ефектом, але дбаємо про певну будучність.
"Карпатія", як всї наші народні інституції, є добром цїлого нашого народу. Нашим обовязком є пильнувати сього добра і дбати про збільшенє його на користь і славу народу. Сповняючи сей обозязок звертаємо ся до нашої суспільности з зазивом:
Обезпечайте ся на житє тільки в одинокім українськім Товаристві на житє і ренти "Карпатії"!
Ширіть ідею обезпеченя на житє в сїм нашім товаристві між найширшими кругами нашого народу!
Львів, в цвітни 1918.
Надзираюча Рада: Президент: Д-р Кость Левицький. І. Заступник президента: Д-р Стефан Смаль Стоцький. II. Заступник президента: о. Тит Войнаровський. Члени: о. Юрий Калинюк, Іван Кивелюк, Д-р Олександер Кульчицький, Володимир Левицький, о. Теодозий Лежогубський, Антін Лукашевич, Ілия Семака, Д-р Стефан Федак.

»Дїло« 12.04.1918 За національне вихованє дїтий.

Одною з областий нашого національного житя, неторканих до недавна нїякою орґанїзаційною працею, була опіка над дїтьми. Просвітним, культурним, науковим, господарським потребам нашого народу присвячена дїяльність цїлого ряду инших орґанїзацій, які автономно управляють певними сферами суспільного житя, та проте в білянсї нашого національного дорібку за послїдні десятилїтя минулого до року не помічувалось недостачі орґанїзації, що займалась би опікою над українськими дїтьми. Що йно з кінцем минулого року почало у Львові свою дїяльність Українське Краєве Товариство охорони дїтий і опіки над молодїжю.
Про конечність такого Товариства для нас тут, у Східній Галичинї, шкода гаяти слів. Дїло в тім, щоби вся суспільність зрозуміла вагу нової орґанізації і щоби кождий з наших громадян пособляв її дїяльности коли вже не своєю працею, то принайменше своєю приналежністю до нового Товариства.
Ще одно: щоб акції того Товариства не утруднювано, а то й — не розбивано нїякими окремими орґанїзаціями в области опіки над дітьми, Українське Краєве Товариство має богато ширший круг дїланя, як всякі наші воєнні орґанїзації, що опікують ся дїтьми. Коли ті послїдні мають характер тільки переходових інституцій, які в першій мірі мають захистити воєнних сиріт в теперішну добу, то згадане Товариство поза тим (воно також веде воєнні сирітські захисти) має стати одиноким орґаном національної опіки над українськими дїтьми, стати представником інтересів дїтий перед власною суспільністю і перед чужими. Зокрема присвячена буде в найблизшій будучности праця У. К. Т. зорґанїзованю ґенеральної опіки над дїтьми по думцї законних приписів. Та пpо се иншим разом.
Коли не сміємо собі самі утруднювати одностайної працї в области національної опіки над дїтьми, то тим менше вільно нам пособляти розвиткови чужих товариств, то бажали би взяти у свою охорону українських дїтий. Маємо на думцї Східно-Галицьке Товариство охорони дїтий і молодїжи у Львові, засноване президентом висшого суду краєвого п. Червінським. П. Червінський, який минулого року з фондів для сиріт у Східній Галичинї в сумі 180.000 К., придїлив польським органїзаціям 150.000 а українським тільки 30.000 К, оснував згадане товариство, щоб вести при помочи судів опіку над українськими дїтьми так, як він її розуміє. Його дотичні наміри стануть ясні, коли відмітимо, що на двайцять кількох членів Видїлу заснованого ним товариства покликав п. Червінський тільки 4 (чотирьох) Українцїв.
Одначе з огляду на те, що за товариством п. Червінського стоїть могуча державна судова орґанїзація та що наша суспільність мало в тій справі зорієнтована, до згаданого товариства вступають і Українцї. Вступають мимо того, що з видїлу товариства п. Червінського виступили всї члени Українцї, а саме: член Видїлу краєвого радн. Іван Кивелюк, радник дв. Олександер Барвінській, та п. Ольга Бачинська, та що Митрополичий Ординаріят відмoвив ся від делєґації свого відпоручника до того видїлу.
Сподїємо ся, що дїєть ся се тільки наслїдком непорозуміня, спричиненого тим, що товариством п. Червінського видають ся відозви і инші письма, на яких поміщуєть ся дальше підписи згаданиx українських дїячів, хоч вони заявили, що до видїлу не належать. Нехайжеж наші люди не дають ся ввести в блуд і нехай не вступають до нової орґанїзацїі, яка хоче розвивати ся "pоd jеdnуm dаchem". Ті з Українцїв, що там вступили, нехай безпроволочно зголосять своє виступленє. Ми маємо своє Українське Краєве Товариство охорони дїтий і опіки над молодїжю. Нехай його членом стане кождий Українець й Українка. Його адреса Львів вул. Домінїканська ч. 11.

»Дїло« 11.04.1918 Без совісти і без розуму.

Збогачують ся коштом українського селянина.
Львів, 10. цвітня 1918
Пише нам один з наших громадян, робітників на провінції: Чотиролїтна війна поставила хлопа-хлїбороба у виїмково невиносимі обставини. Поминувши гнет полїтичний і національний, хлоп-хлїбороб двигає вже чотири роки на своїх раменах головний тягар війни. Мобілїзація людий, живого і мертвого інвентаря, яка почалась в липни 1914 р., що-раз більше кровавим шляхом тягнеть ся до нинї. Гекатомби жертв майна і крови положив хлоп на жертвеннику держави, на знаючи, яка жде його за се будучність.
Нинїшні обставини не віщують нічого доброго. Загальна нинї жадоба: здобути маєток за всяку цїну, коли затерлось почутє справедливости і совісти у всїх верств, робить положенє хлїбороба це тяжшим. Инші суспільні верстви глядять з завистю на кусник чорнохлїба, який ще лишив ся у хлопа, а вже дїйсно не дає їм заснути купка банкнотів, як заплата за знищений і забраний інвентар, як заплата за позбавленє опіки, за кров і голови мужів і дїтий.
Та купка банкнотів — се жерело ненависти і жадоби видерти ся хлопови. І видирають всї, покутні писарі, війти, світська і духовна інтелїґента, все і всюди, не перебираючи в способах. Грошем і кусником хлїба мусить нинї подїлити ся хлоп з урядниками, як і тими, що хотять його боронити перед визиском. Кільки мілїонів пропало для тих хлопів з причини надужить причинкових комісій, а сотки тисяч ще нинї дістаєть ся в кишенї тих, які в любови до хлопа посередничать між урядом податковим і хлопом. Ті "добродїї" за се лиш, що поберуть і виплатять селянам гроші, кажуть собі солоно платити і поробили вже на селянах десятки тисяч. Совість? — нинї вона не істнує. Обманство і здирство, а цїль: здобути гріш.
Ц. к. cтapocтвo в Золочеві видало до всїх громад золочівського повіту обіжник з 21. марта про орґанїзацію комісій, які мали-би припильнувати виконанє обовязку працї і про максимальні цїни на працю.
Сей обіжник наказує, що головою комісії має бути начальник громади (мінїстерський розпорядок не містить такої постанови!), та що до комісії мають належати: парохи обох обрядів, на скільки мешкають в громадї, настоятель двірського обшару або його заступник, управитель місцевої школи і один поважний господар (мін. розпорядок наказує покликати двох господарів!).
Максимальна тарифа цїн (якої староста не має права означувати, бо се належить до комісії!) така:
І. Денна праці пішої роботи:
1) дїти до 12 лїт 1 корона, 2) робітники від 12—16 лїт 1 корона 60 coт., 3) робітницї (жінки і дївчата) 2 корони, 4) мущини в силї віку до звичайної працї 3 корони, 5) сївач 4 корони, 6) косар від морґа 10 корон, 7) сокирник 10 корон.
II. Денна праця тяглої роботи:
1) двокінне тягло з господарським возом і візником до легкої роботи 12 кор.
2) двокінне тягло з господарським возом і візником до перевозу тягару 20 кор.
3) плитке оранє на 3 цалї (покладанє) від 1 морґа 12 кор.
4) глибоке оранє до 6 цалїв (чотирокінне тягло) від 1 морґа 20 кор.
5) одноразове звальцованє або забороненє по одній боронї від морґа 20 кор.
6) розкиненє навозу від одного морґа 6 корон.
Що до сеї тарифи, перше всего завважимо, що закон про охорону дїтий забороняє дїти низше 14 лїт потягати до обовязку працї; тимчасом п. староста золочівський каже працювати навіть дїтям низше 12 лїт житя, а саме за одну корону денно.
Поза сим установлені п. старостою цїни для сїльського читача говорять самі за себе. Для міського читача скажемо, що перед війною денний заробіток сїльського робітника в лїтї виносив 2—4 кор. денно (у богатших селян давали до того й страву). Плата за тяжшу роботу перед війною навіть по части перевисшала висше подані цїни; щоби ті цїни оцїнити як слїд, завважимо, що прим. для зораня морґа поля треба два дни. Крім того міській читач нехай має на увазї, що в містї робітник (прим. рубач) заробляє денно до 50 кор., що достава одної фіри вугля коштує до 100 кор., що фіякер у Львові з зелізницї до міста бере 20—30 кор. В кінцї — коли візьмемо на увагу, що прим. сїльські чоботи коштують над 300—400 кор., то косар мусить скосити 30—40 морґів поля, щоб купити одні чоботи.

»Дїло« 10.04.1918 Холмщина кличе ратунку.

Холмський Виконуючий Комітет у Київі оголошує отсю відозву:
"Менї аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села".
(Т. Шевченко).
Чи єсть серед українських земель нещаснїйша, як та, що набула тепер великої "популярности" завдяки межинародній ситуації, чи є нещасливійшій нарід иншої якоїсь частини України, як Холмщина, як холмський нарід? Вона, ота обшарпана хатина край села, зазнала за своє історичне житє такої траґічної долї, що красше не згадувати тепер, коли міру страждань її вже переповнено, бо в рівнанї з теперішним минулі лихолїтя вже нї на кого не роблять нїякого вражіня. А був час, надто недавно, коли нам всїм холмщакам-українцям, здавало ся, що холмську проблєму вирішено остаточно, і вирішено в єдино можливім напрямі орґанїчного приєднаня Холмщини до її матери-України. Наша радість недавно ще так була неймовірна, ми, холмщаки, були певні, що "хатину край села" не буде розшматовано, що запанує в нїй згода, мир, тишина замісць колишньої колотнечі, релїґійної сварки, русіфікаторського розбишацтва, польського призирства до "хлопа". Повторюємо, красше не згадувати колишнього, минулого. Перед нами стелила ся захоплююча перспектива напруженої національно-просвітної працї в своїй "хатї", розвитку духових сил народу, що колись калїчив ся й під польськими панськими канчуками і під урядно-російським доглядом. Так далї не буде...
Але перечитайте, що нам, Холмському Виконавчому Комітету Ґубернїяльному, по прямому проводу передали наші товариші з Берестя. Треба були холмщаком, треба знати, в яких умовах перебуває тепер наш холмський біженець, треба памятати про на сильне виселенє народу з рідних осель в 1915. роцї, треба щоденно одержувати безлїч запитань від холмських мучеників-біженцїв, які звертають ся до Виконавчого Комітету: "коли можна їхать до дому", щоб зрозуміти весь жах, який нас, холмщаків обійняв, коли нам сказали вчора те, що сказали. Але й "сторонний" Українець, свідомий того, який внутрішній зміст криєть ся в повідомленю з Берестя не може не озвати ся так або инакше на укладняючую ся "ситуацію" що до Холмщини. Надто довго кордонна українська "хата край села" терпіла й покладала свої надїї на свою матїр, надто глибоко нарід холмський перейняв ся, захопив ся визвольною ідеєю українського руху, щоб можна було комусь з Українцїв стати осторонь холмської справи. Ми самі, холмщаки, не здужаємо перемогти лиха, ми мусимо кричати про допомогу бо бє дванадцятий час, треба напружити всї зусиля, зєднати все, що є живого й творчого в холмського народу, а він, той нарід, розпорошений по всїм просторам величезної бувшої Росії, і лише невеличка частина його тут, на Українї. Наш моральний обовязок отверто сказати, що Холмщина більш нїж в небезпецї: вона гине і повідомлена з Берестя про те промовисто свідчить.
Холмський Виконавчий Комітет.

»Дїло« 09.04.1918 Право винагороди шкоди неповинно покараних.

Вдоволяючи бажаню нашої суспільности та доповнюючи попередні статї про винагороду шкоди невинно покараним подаю до відома теперішний стан ceгo питаня.
Треба відріжнити три законопроєкти:
1) Про винагороду шкоди неповинно засуджених;
2) про винагороду шкоди неповинно вязнених у слїдчій вязници;
3) про винагороду шкоди за безправні нарушеня цивільних осіб у теперішній війнї.
З тих трьох законопроєктів лише перший про винагороду шкоди неповинно засудженим став уже законом та є оповіщений у Вістнику державних законів з дня 21. марта 1918 ч. 109. Звук сего закона подано вже в одній з попередних статей про се питанє в місяци сїчни с. р.
Що до неповинно вязнених у слїдчій вязници, та що до неповинно інтернованих і конфінованих підчас війни, палата послів ухвалила вже закони, але вони ще не затверджені палатою панів, та цїсар не дав сим законам ще своєї санації. Тому анї інтерновані анї конфіновані покищо не можуть правувати винагороди шкоди за інтернованє або конфінованє, доки дотичний закон не одержить цїсарської санкції. Се слїдує мабуть невдовзї, коли збереть ся наново палата панів.
Для інформації подам коротко до відома правні постанови в їх трьох законів.
1) Хто був непoвиннo засуджений, цивільним чи військовим суд, повинен внести до суду о зновленє карного поступованя, та коли на сїй основі буде узнаний невинним, або випаде менша кара, ніж та, за яку його засуджено, може домагати ся винагороди шкоди від держави. Виїмки подано в одній з попередних статїй. Проти засудів війскових судів вноситься о зновленє карного поступованя або до війскових або й до цивільних судій, до сих останних тодї, коли засуд вийшов від полевого або наглого суду. (Виїмок є однак в тих випадках, коли хто був засуджений за т. зв. воєнну зраду на основі §327. військового карного закона, бо тодї треба вносити о зновленє карного поступованя до війскових судів). Близші подробицї подано в одній з попередних статїй.
Винагороду шкоди задля неповинного засуду може правувати або сам засуджений, або по тогож смерти його подруг, дїти і родичі, але вони лише о стільки, о скільки через несправедливий засуд стратили се удержанє, до якого засуджений був обовязаний.
Звертаю увагу на се, що за неповинні засуди звертає держава лише маєткову шкоду, яку засуджений, зглядно його подруг, дїти або родичі потерпіли. Держава не дає винагороди анї за моральну кривду, анї за тїлесні терпіня.
Кого суд по зновленю карного поступованя узнав невинним або засудив на меншу кару, мусить суд повідомити про се до власних рук і в повідомленю виразно поучити, що йому прислугує право жадати від держави винагороди.
Хто одержав таке повідомленє, мусить найпізнїйше до трьох місяцїв виступити з жаданєм винагороди шкоди, а саме мусить предложити всї дотичні акти і поданє о винагороду шкоди внести до мінїстра судівництва, або до мінїстра краєвої оборони в міру сего, чи цивільний чи війсковий суд видав неповинний засуд. Мінїстер має до трьох місяцїв дати відповідь. Як-би мінїстер до трьох місяцїв не дав відповіди, або як-би відповідь мінїстра не вдоволила засудженого, зглядно його подруга, дїтий або родичів, тодї покривджений має звернути ся зі своїм жаданєм на судову дорогу, а саме має внести найпізнїйше до трьох місяцїв позив до висшого краєвого суду, який має про сю справу остаточно рішити. Отсї три місяцї числять ся від хвилї, коли прийшла від мінїстра невдоволяюча відповідь, або коли по висилцї первісного поданя до мінїстра уплинуло три місяцї.
Всї повисші постанови мають уже — як сказано — обовязуючу силу. Тому хто вже вспів перевести перед судом зновленє карного поступованя за неповинний засуд і якщо узнано його невинним, то повинен як найскорше предложити свої акти з жаданєм винагороди до мінїстра (— звичайно мінїстра краєвої оборони). Наші бюра правної оборони повинні вже тепер розпочати в сїм напрямі дуже живу акцію, щоби всї покривджені дістали повну винагороду. Хто з неповинно засуджених не перевів ще на власну користь зновленя карного поступованя, нехай подбає о се як найскоріше, щоби опісля внести просьбу о винагороду шкоди. Щодо сего звертаю увагу наших бюр правної оборони на подрібні постанови, подані в одній з попередних статїй. Крім сего підчеркую, що реченець доходити прав о винагороду шкоди, дуже короткий — та хтоб не вспів по судовім повідомленю про знесенє первісного засуду внести до трьох місяцїв поданя до мінїстерства, або пізнїйше не одержавши від мінїстра до 3 місяцїв відповіди, зглядно по одержаню невдоволяючої відповіди, до З дальших місяцїв не внїс позиву до висшого краєвого суду о винагороду шкоди, той тратить взагалї право до винагороди. Треба, вивчить, дуже пильнувати 3-місячного реченця.
2) Другий законопроєкт про винагороду шкоди за неповинне придержуванє у слїдчій вязници не одержав ще санкції. Його постанови є зовсїм подібні до постанов висше під 1) наведеного закона. Хто через несправедливе придержуванє в слїдчій вязници потерпів матеріяльну шкоду, може доходити тої шкоди після тих самих правил, як неповинно засуджений.
Коли сей законопроєкт стане законом, постараю ся подати до відома потрібні постанови.
Так само й щодо 3) тpeтогo законопроєкта про винагороду шкоди за безправні нарушеня цивільних осіб у теперішній війнї, мушу обмежити ся на сїм місци до загальної характеристики, відкладаючи основну передачу правних приписів аж до хвилї, коли проєкт одержить правну санкцію.
Після законопроєкта мати-муть право до винагороди шкоди ті, яких підчас сеї війни війскова власть або жандармерія безправно забила або тяжко покалїчила, не числячи тих, яких засуджено на смерть через судові власти (бо сї останні підпадають під закон про неповинно засуджених під 1).
Крім ceго будуть могли жадати відповідної злагоди ("Vergutung") ті особи, яких несправедливо інтерновано, конфіновано, або вивезено під війсковим чи поліційним дозором; aлe законопроєкт заводить два основні обмеженя, про яких у попередних законах не було бесїди, а саме :
Держава звертати-ме лише шкоду за такі неоправдані інтернованя чи конфінованя, що тривали довше як три місяцї — а крім ceгo не буде можна жадати звороту повної шкоди, тільки "злагоди по слушности"; значить: власти будуть мати свобідну оцїнку, в якій висотї признати покривдженим винагороду.
Взагалї палата послів станула щодо інтернованих і конфінованих на тім становищи, що їм належить ся вправдї певне вирівнанє за їх кривду, але що сего вирівнаня не можна ставляти на рівнї з неповинними засудами абo з убійствами без суду.
Д-р С. Дністрянський.

»Вістник ПЛЖ« 07.04.1918 Зєднаними силами.

Переживаємо виїмкову хвилю нашого національного життя, виїмкову щодо значіння і відповідальности кождого члена українського народу перед грядущими поколїннями. Проголошеннє самостійности Української Народньої Республики та признаннє її державної незалежности ставить усе українське громадянство перед такі незвичайно складні й тяжкі завдання, які своєю великістю і вагою переходять найкритичнїйші моменти нашої історії, очевидно часів, коли український народ хоч трохи вільно розпоряджав волею свого полїтичного життя, а не стогнав у польській чи московській неволї.
Маємо зложити тепер перед світом і собою свідоцтво зрілости на самостійне державне життє. Маємо дати доказ, чи зуміємо наладити свою державну машину так, що вона піде в рух бездоганно, що всї колїсцята державної машини порушати муть ся одною твердою волею, волею сильної української державної влади, маємо дати доказ, що розгардіяш княжих і козацьких часів відійшов безповоротно до українського історичного архиву, що всї стоїмо при нашім народовластю, опертім на як найширших демократичних підставах. Не сміємо повторити помилок траґічної минувшини, щоб не стати матеріялом для московського або польського погною.
Цїлий український народ з освіченими шарами напередї мусить згуртувати ся коло свого правительства, висилаючи до нього найзнаменитших представників чи фаховцїв. Чи Рада народнїх мінїстрів виходить з парляментарної більшости, чи вона являєть ся коалїційним кабінетом, чи складаєть ся самих фаховцїв для поодиноких тек, се все другорядна справа. Першою умовою при творенню української власти повинна бути здатність до взятого на себе обовязку й особиста спроможність відповісти великости обовязків теперішньої хвилї — вивести Україну з анархії, ввести український народ у свою державність, забезпечити самостійність і незалежність Української Народньої Республики перед Московщиною, Польщею, чи ким би то це було.
А може забезпечити самостійність і незалежність України тільки сильна, добре здисциплїнована, зорґанїзована на европейський зразок Українська Армія, українська під оглядом свідомости, ідей і цїлей. І се є друга справа, де Українське Правительство мусить знайти як найдїяльнїйшу й найвидатнїйшу поміч з боку всїх українських партій, всїх українських станів, кождого Українця зокрема. Большевицька лєкція з одного боку та свідомість небезпеки від сусїдів, головно з півночи й зі сходу, з другого боку переконали вже певно найкрайнїйших "антимілїтаристів", що без сильної армії українська справа серед теперішніх обставин програна.
Знов же полем, де всї українські освічені шари мусять обєднати ся одною думкою і змаганнєм, є справа національної школи та просвіти на Українї. Коли Україна має удержати ся яко самостійна держава, мусить доложити надлюдських сил, аби все шкільництво від найнизших до найвищих шкіл, загальне й фахове, було мовою і духом українське. І коли роботу залїзничника, інженїра, лїкаря й инших подібних фахів може перейняти на себе й не-Українець, на полї українського шкільництва се буде рідке явище. Тут треба незвичайно ощадного та вмілого використання всїх мужеських і жіночих сил (напр. не на місцї було-б давати учительську силу там, де її могла-б заступити з охотою жінка чи донька місцевого інтелїґента).
Крім твердого українського народовластя, опертого на найширших демократичних підставах, сильної Української Армії, добре зорґанїзованого національно-державного шкільництва опорою держави стане й щаслива розвязка земельної справи в такім разї, коли її переведеть ся на Українї під кутом зміцнення української державности, рахуючи ся з інтересами не дотеперішніх посїдачів, а широких народнїх мас України, з одного боку й коли не буде перелїцитовування московських соціялїзацій з другого. Влучним розвязаннєм земельної справи може Українське Правительство раз на все закріпити українську державність, знаходячи в задоволених селянських масах найтвердшу підставу та привязаннє.
І не тільки при земельній реформі, але й при кождій иншій реформі та законодавстві, робітничім чи якім иншім, українська влада повинна взяти під увагу як найбільше українські обставини і старати ся уладити життє української держави, усуваючи всї неґативні боки суспільного ладу, які стрічаємо в сусїдів, головно Московщинї й Польщі. В усякій сфері українського життя горожанин України, навіть не-Українець, повинен відчути позитивно окремішність і краще уладженнє сього життя від життя сусїдів.
Словом, перед нами кольосальні завдання. Повороту до фантазій минулого нема. Такий поворот рівнозначний з загибілю. І се мусять освідомити собі всї освічені українські частини й, відрікши ся усяких недотепних федералїстичних мрій, позбувши ся романтизму й сантиментів, стати без виїмки до великої будови української держави, хочби треба було зректи ся на якийсь час особистих і партійних амбіцій, наразити ся на пониження чи що подібне. Українське громадянство мусить творити в теперішній момент одну збиту, здисциплїновану лаву для ратунку України, а напередї повинні йти найосвіченїйші частини. Хто тепер неприсутній або важить ся йти проти самостійности й незалежности України, той її ворог і таким нема місця між Українцями. Хто почуває себе Українцем в теперішній хвилї, той всю свою працю, все своє знаннє, майно та житте посвятить на забезпеченнє найповнїйшої самостійности й незалежности Української Народньої Республики. Тільки зєднаними силами сміливо підемо назустріч як найкращій будучинї української держави яко рівного члена в семї европейських держав.

»Дїло« 06.04.1918 "Большевицька аґітація в Східній Галичинї" — чи оборона перед новою панщиною?

Львів, 5. цвітня 1918.
Польська преса розпочала нову кампанїю проти українського населеня Східної Галичини. Сим разом на господарськім поли.
Краківський "Сzаs" помістив алярмуючу статю про те, що між українським селянством Східної Галичини розпочав ся новий аґрарний рух під большевицькими кличами. Селяни — кличе орґан польських дїдичів — не хотять обробляти двірських ґрунтів, а при тім відгрожують ся, що ті ґрунти мусять перейти на їх власність. Рух — інформує "Czas"— ведеть ся не взірцям з закордонної України і є підпираний Народним Комітетом.
Сей алярм краківського "Сzаs-у" повторив учера "Kurjеr lwowski", нинї "Neue Lеmbeger Zeitung", — і більше як певне, що він уже є в віденській пресї. Словом — іде алярм по цїлій державі і поза її границї, що між українським населенєм Східної Галичини йде до большевицької революції.
Який дїйсний підклад сих алярмів?
Спричинені потребами воєнного часу розпорядки про обовязок працї перемінили ся в руках польських орґанів державної власти в Галичинї в примус панщини для українського селянства на двірських ланах польських дїдичів.
[…] Ми рівночасно вказали на причини руху і подали рішеня Народного Комітету, як усунути причини руху.
Особливу увагу звернули на сей рух "Свобода", містячи поученя для селян; в найновійшім числї містить у сїй справі статю голова "Народного Комітету" пос. д-р Кость Левицький.
Обовязком наших орґанїзацій і наших послів є як найуважнїйше заняти ся сим рухом, щоб оборонити наше селянство як з одного боку від тої панщини, проти якої воно звертаєть ся, так і від кроків розпуки, на які наші приятелї з польської сторони тільки ждуть, щоби звернути проти нього всю силу держави зі всею строгістю воєнного часу.
Одначе, щоб усунути наслїдки, треба усунути причини. А усунути причини залежить не від нас, тільки від державних властий.
Проти надаваня сим селянським самооборонним відрухам марки большевизму мусимо рішучо застерегти ся. Реакціонери цїлого світа мають тепер завдяки російським большевикам вигідну позицію: кождий народний рух, який їм невигідний, напятнувати "большевизмом".
На сїй позиції стояли доси оборонцї польського панованя на українських землях супроти Української Народної Републики, — адже "Сzаs" в кождім числї переконує Австрію, що Українська Центральна Рада, се замасковані большевики, та що з нею треба покінчити, проголосивши окупацію України! — тепер переходять на ту саму позицію супроти українського населеня Східної Галичини.
Проти сеї польської тактики застерігаємо ся як найрішучійше. Не "большевизм", а панщина на ланах польських дїдичів є причиною руху, про який алярмує польська преса. Усуньте панщину, а не буде "большевизму"!

»Дїло« 05.04.1918 Митрополичий Ратунковий Комітет.

В цїли несеня матеріяльної і моральної помочи українському населеню Галичини повстав у Львові Митрополичий Ратунковий Комітет, якого цїлию і завданєм є:
1) помагати українському населеню Галичини через достарчуванє сему населеню средств поживи і инших в щоденнім житю необхідних річий, та помагати відбудові знищених господарств;
2) через заходи у властий старати ся о поворот виселенцїв до краю;
3) поборювати епідемічні недуги, та пособляти опіці над матерями і дїтьми;
4) запевнити бездомним поміщенє в захистах і приютах;
5) закладати складівні і крамнцї товарів в щоденнім житю необходимих.
На чолї комітету стоїть президія, в якої склад входить Екселєнція Мирополит, оба українські Галицкі Владики і пп.: д-р Кость Левицький як відпоручник Т-ва Народна Рада, о. Крил. Тит Войнаровський як відпоручник Т-ва "Сїльський Господар" і Радник Івaн Kивeлюк як відпоручник Т-ва "Просьвіта".
Екзекутивою М. Р. К. є виконуючий Видїл, який прорідить цїле дїловодство. В його склад входить:
1) пять членів покликаних Митрополитом а саме: еп. д-р Бопян Йосиф як провідник Радник Висшого Краєвого Суду Мечислав Днїстрянський як містоголова, адв. д-р Мирослав Янкевич як секретар, судия Ярослав Гачовський як скарбник і ц. к. професор релїґії о. Іван Рудович як член.
2) Відпоручники Т-в: 1) проф. Яків Яцкевич іменем Т-ва "Просвіта", проф. д-р Кирило Студинський іменем Українського Краєвогo Товариства охорони дїтий і опіки над молодїжию, дир. Сидір Британ іменем Т-ва "Днїстер", Інсп. Іван Павликовський іменем Т-ва "Сїльський Господар", дир. Омелян Саєвич іменем "Краєвого Союза ревізийного".
3) Ґолови Секцій: прокурист Галицького Кредитового Заведеня д-р Юлій Савчак як голова фінансово-господарської секції, Радник Висшого Краєвого Суду Олександр Кмицикевич як голова секцїі негайної і санїтарної помочи, і о. Василь Лициняк як голова секції опіки над дїтьми і виселенцями.
Органами М. Р. К. є Епархіяльні Ратункові Комітети в Перемишли і Станїславові та Парохіяльнї Ратункові Комітети, які в найблизших днях будуть покликані до житя.

»Дїло« 04.04.1918 Українська армія буде.

Голоc ґенерала о. Пилькевича.
Львів, 3 цвітня 1918.
Ґенерал О. Пилькевич, орґанїзатор української армії, який у поворотї з Відня на Україну задержав ся вчера у Львові, написав для нашого дневника отсю статю:
Українська Народна Република відродила ся й виросла на наших очах. Се справдї якийсь прекрасний сон, чудова феєрія з акомпаніяментом неземної музики, в яку на жаль все така вриває ся гуркіт гармат і татаканя кулеметів...
Те, про що цїлі поколїня мріяли тільки у снї, — сегодня сама дїйсність, саме житє.
Тяжку працю ми винесли на своїх плечах — се так, та ще тяжша стоїть перед нами. Але маю певність, що наш могутній нарід при допомозї старої й молодої інтелїґенціі, а также і вас братів Галичан закордонної України, cпpaвитьcя і з сею найтяжшою працею І не зробить вдруге так тажких хиб, якими так багата наша історична минувшість.
Всї нас витають: А якже наша армія, наше війско — ceй головний арґумент державного істнованя і найважнїйший чинник самих складних міжнародних ситуацій? Скажу вперто: Армія у нас буде, — і армія не на персидський взорець, в війско на підставі твердої, міцної, зелїзної дисциплїни й порядку, як се належить гідности нашого народу й його історичним завданям. Се вже так є, так буде, — і на сю точку погляду що до формованя вiйска рішуче стали всї війскові і не війскові круги нашого громадянства.
Окрім того щира й оперта допомога в сьому напрямку наших могутніх сусідів цїлком сприяє сьому і є найпевнїйшою запорукою, що осягненє нашої мети є факт найблизших днїв.
Ви, мабуть, нераз читали в часописах, що поруч з нїмецькими і австрійськими війсками проти большевиків бють ся також і наші віддїли. То й є ті самі орли, які винесуть нашу Неньку Україну в блакитну висоту і поведуть її до нового щасливого житя. І скількість їх що дня все більшає і більшає і росте в непобориму могутню силу, з якою прийдеть се рахувати всїм тим, хто забув і нашу і свою історію.
Львів, 2. IV. 1918.
О. Пилькевич.

»Дїло« 03.04.1918 Протест українських Поляків в справі Холмщини.

Львів, 2 цвітня 1918.
Польський виконуючий комітет "нa Руси" переслав Укр. Центральній Радї письмо з протестом проти берестейського мира. Читаємо там, що Поляки з України вже підчас миpових переговорів протестували проти "претенсій" України до Холмщини і тепер наново підіймуть голос в сїй cпpaвi. Поляки висловлюють надїю, що берестейський мир буде санкціонований аж на міжнароднім конґресї; хотять вірити, що оба братні народи порішать сю справу по справедливости, шануючи себе взаїмно, але все таки мусять застерегти ся хочби проти хвилевого забору землї, що належить до Польщі. "Нова Польща не стане державою справдї независимою і вільною, доки сама користуючи ся повними правами і державною окремішністю, сама без змішуваня і натиску чужих чинників не означить своїх границь, доти польський нарід не признає обовязуючим для себе подїлу його рідної землї, як нїколи не признавав подїлів річипосполитої". З тону енунціяції знати, що київські Поляки числять ся з тим, що треба буде відступити Холмщину Українї (в части тільки, як вони думають) і що на сю справу польське правительство мусить дати свою згоду.
Холмська Польща у власній характеристицї.
В Замостї відбув cя 11 лютого перший просвітний з’їзд холмської Польонії. Референти, як звичайно говорили про небезпеку від українства, про потребу "скріпити польський охоронний вал" і про се, що нїде не слїдно зорґанїзованої української роботи. Але потім говорили і про себе. П. судя Конерський (очевидно ц. к. урядник) заклював недостачі польських шкіл, що стоять нераз так низько, що можуть знеохотити населенє до себе. Шкільні ради або не істнують зовсїм, або функцїонують невдоволяючо. Число шкіл недостаточне і вони не тішать ся відповідною фреквенцією. П. Витровський з Грубешівщини говорив, що стан повіта є лихий. Інтелїґенція полишилa йoго зовсїм; міщанські елєменти, що лишили ся, зовсїм не перевисшають умом темного селянства. На Підляші освітна праця, яку ведено під австрійською окупацією, занепала через се, що там прийшли Нїмцї і підпирають Українцїв.
П. дир. В. Амброзович в статї у "Glos-ї Ziemi Сhelmskiej" нapікає на апатію польської суспільности. "Від місяця говорить ся богато, а дїла — тільки окрушини!" Треба будувати твердиню, треба робітників, матеріялу. "О сеgly wilаm! Do murаrzу sie zwracam!" — кличе автор з патосом. "Поворот до давної пасивности і мертвоти, отсе, чого мусимо бояти ся і проти чого мусимо протидїлати", відкликуєть ся редакція у вступній статї.

»Вістник ПЛЖ« 31.03.1918 В перші роковини Української Центральної Ради.

Дня 20 марта уплив рік часу, відколи за інїціятивою під полїтичним оглядом найбільше виробленої української партії, а саме соціялдемократичної робітничої партії, повстала Українська Центральна Рада, яка взяла в свої руки керму українського руху. Зорґанїзувавшись тодї з представників усїх культурних і полїтичних орґанїзацій, Українська Центральна Рада була наново вибрана на всеукраїнськім національнім зїздї у квітнї, а потім і зреформована тим робом, що прийняла в себе Всеукраїнські Радп селянських, салдатських і робітничих депутатів і представників національних меншостей, які живуть на Українї.
Будучи сурроґатом українського парляменту, У. Ц. Рада не вспіла передати своїх уповноважень Українським Установчим Зборам. Большевицька траґедія, що татарським лихолїттєм насунула на Україну, перешкодила скликанню Українських Установчих Зборів і справу їх скликання розвяже У. Ц. Рада в сих днях.
Кермуючи ся виключно інтересами українських трудових мас, Українська Центральна Рада довершила дїла, за яке з глибокою подякою згадуватиме Україна по віки, вона "возвеличила малих отих рабів нїмих" і створила з них суверенний український народ. А успіхи величезної працї У. Ц. Ради тим гіднїйші подиву, чим більше тернистий був шлях, який вона пройшла за рік свого істнування, шлях тяжкого, крівавого визволювання України з лаб московських централїстів: кадетів, Керенського, большевики. Найболючійша була большевицька навала й вона повинна дати Українї науку раз на все — нїколи та в нїякій формі не шукати федеративного звязку з Московщиною.
Провід У. Ц. Ради був у щасливих руках третього найвизначенїйшого дїяча нової, відродженої України, по Шевченкови та Драгоманову, проф. Михайла Грушевського. Його дотеперішній досвід у громадянській працї, познайомленнє з соборною Україною, знамените знаннє історії України й загальної, енерґічність, ідейність і безприкладна працьовитість робили його провід незаступним і певним успіху. Сї великі й рідкі прикмети голови У. Ц. Ради заважили дуже при пляновім етаповім розвитку українського національного руху від записки, представленої свого часу мінїстрам бувшої Росії в Петроградї через перший, третій і четвертий Універсали — до повної державної незалежности України.
Чим був проф. М. Грушевський для Ц. Ради, тим був найталановитший теперішнїй український письменник Володимир Винниченко яко голова Генерального Секретаріяту, який заступила пізнїйше Рада народнїх мінїстрів з Всеволодом Голубовичем на чолї. Цїкаво для прикладу пригадати собі згадану вище записку з її проханнями й ті завдання, які виголосив голова новозреконструованої Ради, народнїх мінїстрів яко програму свого мінїстерства, хоч які великі недостачі та прогалини виказує отся програма, напр. нема пляну працї може найважнїйшого серед теперішніх обставин мінїстерства для української держави, — мінїстерства просвіти. Ось згадана програма Добросусїдські відносини до всїх держав. Змагати до того, щоб усї держави признали самостійність Україпи, заключеннє миру з Росією, переговори з Румунїєю. Се щодо заграничної полїтики, а щодо внутрішньої: охорона ладу, заведеннє окремої мілїції, удержаннє всїх здобутих революцією свобід. Військове мінїстерство створить переходову армію, яка пізнїйше перемінить ся в фахове військо. Народня армія ново орґанїзуєть ся на демократичній підставі. При заграничній торговлї переводить ся принцип державного монополю або повний державний нагляд. Для комунїкаційних справ передбачено нові засади. Залїзницї є національним добром з узглядненнєм приватної інїціятиви. Почта й телєґраф мають як найшвидше розпочати комунїкацію з заграницею. Стації іскрових телєґрам удержавлюють ся. Мінїстерство харчових справ має при помочи окремих уповновласненних для поодиноких українських земель забезпечувати міста потрібними продуктами й пособляти розвиткови торговлї. Земельну реформу проводять повозреформовані сїльські комітети.
Доля українського парляменту — Ц. Ради та виконавчої влади, давнїйшого Ґен. Секретаріяту й теперішньої Ради народнїх мінїстрів з веселими й трівожними хвилями пережита не тільки Радою і її мінїстерством, але й усїм національно свідомим українським народом. Не один біль був би заощадив ся, колиб Україна створила була в свій час сильну, здисциплїновану національну армію. Чого не зроблено в минувшинї, те треба конче наздігнати в теперішности й будучинї, бо тільки сильна, на европейський зразок зорґанїзована українська армія може захистити здобутки революції й повну самостійність держави українських трудових мас, Української Народньої Республики.
Україна переживає тепер під кождим оглядом переломовий момент і ми певні, що коло Української Центральної Ради сконсолїдують ся всї українські партії, всї стани України, всї народи, що живуть на Українї, всї будуючі елєменти й поможуть Українській Центральній Радї й Радї народнїх мінїстрів вивести неушкодженою українську державу з теперішньої переломової хвилї на шлях повної самостійности Української Народньої Республики.
У. Ц. Радї за довершене найглибша подяка, а для дальшої працї найкращі бажання від українського народу, зокрема від усїх полонених-Українцїв.
Слава Українській Центральній Радї!
Слава її Голові проф. Михайлови Грушевському!
Слава Радї народнїх мінїстрів!
Хай живе самостійна Українська Народня Республика!

зі старорусинів

»Вістник Союза визволення України« 21.11.1915 Професор Юлїян Кулаковський і його посланіє "русскимъ людямъ, именующимъ себя "украинцами".

Професорови Юлїянови Кулаковському попало в руки друге число льозанської "La Revue Ukrainienne" й він поспішив ся зараз похвалити ся її змістом перед невибагливою публикою чорносотенного, даруйте, тепер уже "поступового" "Кіевлянина" (ч. 258), щоб дати матеріял до другої частини Щоголївського "Современнаго украинства". Зокрема зацікавила п. професора статя про "Українських стрільцїв у Галичинї". Про польські лєґіони він чув уже та знає, що їх дуже неприхильно прийняли російські Поляки, але про "український лєґіон" він ніде не читав і, навіть прочитавши, не повірив би в можливість такого "оскопленія" розуму в "Зарубежній Руси". А тут треба повірити, бо автор дає назви всіх "Геростратів" й описи місцевостей і воєнних пригод.
Ще більший відчай обхопив нашого старого "приятеля" при читанню роздїлу "хроніки" з усїми його привітами, заявами, резолюціями від "Союза визволення України", від "Нац. Ради" й від инших українських орґанїзацій. Зокрема вразило його письмо українських полонених, що сміли заявити себе Українцями та, що більше, відважили ся висловити свою радість з приводу покинення Львова Росією, їх "історичним ворогом". Се видало ся йому так неправдоподібним, що він не вірить в автентичність листу та скорше схиляєть ся приписати його авторство якомусь сфанатизованому Полякови. Де-ж можна навіть подумати, щоб Українцї позабули на клич Хмельницького: "Волимо під царя московського, православного" та щоб таких Українцїв (і то без знаків наведення) знайшло ся аж 82!
Професор Кулаковський не може вийти з дива, до якого ступня заслїплення й нерозуму дійшли ті автори "Revue", що "всюди приписують собі право говорити від усього українського (тим разом у знаках наведення) народу" та присвоюють собі право представляти вірний настрій усїх "малоруських" мас народу, втягаючи під "польський термін" Україна весь "малоруський" край, Полтаву, Харків, Крим і Кавказ. Справдїшня паморока!
Де ж шукати джерела сього "розумового збочення" в Галичинї? На гадку проф. Кулаковського всьому винен не хто инший, тільки львівський унїверситет, а в головній мірі "фальшівник русскої історії", Михайло Грушевський. — Сей "лживий пророк" забув на своє "русское происхожденіе", забув на свого батька, що закінчив свою карієру на Кавказї, а приготовив ся до окремого дїла, "возлежавши на лонѣ В. Б. Антоновича". Ставши професором історії на львівськім унїверситетї, проявив Грушевський "величезну й дуже інтензивну дїяльність в области фальшовання "русскої" історії!
Проф. Кулаковський як учений історик і розкриває чорносотенцям усї тi фальшовання, які Грушевський пускав у світ не тільки в своїй "штучній" науковій мові та в нїмецьких перекладах, але и по "русски".
"Останню йoго працю того роду "Иллюстрированниую исторію Украины-Руси" розхвалили в російських критичних журналах його помічники (писання Кулаковського на сю тему поза "Кіевлянином" не мають вільного доступу) й вона мала значний успіх у читаючої публики. Зовсїм без стриму та сорому він виставляв там і заслуги Мазепи і подвиг Капнїста, що їздив з кінцем XVІІІ ст. до пруського короля з просьбою визволити "Малороссію", й давав портрети (що за відвага!) всїх виднїйших дїячів, часто підземних, українського сепаратизму. В 1905 р. він у революційній брошурі прозвав Росію "тюрмою народів" і той вираз повторяє тепер за ним і редактор Зелїб, виводячи звідси свою ідею. Брошура Грушевського має заголовок: "Единство или распаденіе Poсciи". На 18 сторінках невеликого формату д. Грушевський розбив і знищив усю велику історію творення російської держави та, називаючи Росію "механічною спорудою, позбавленою всякого внутрішньою звязку й піддержуваною тільки зовнішньою силою", йшов разом з иншими "інородцями" на "спільного ворога" "в переконанню, що можливо скинути спільне ярмо". Коли він був такий "задерикуватийу своїх творах, писаних по російськи та надрукованих у Росії, то як мусїв греміти (!) своєю штучною галицькою науковою мовою, коли викладав російську історію своїм ученикам у Львові. І наша академія наук все-таки піддержувала того борця й ще недавно обійшла наші газети відомість про те, що члени академії заступали ся за д. Грушевським, як за людиною, що обстоювала в Галичинї інтереси російського народу від натиску Поляків. Тепер, коли його ученики (!) наповнили галицький лєґіон і хвалять ся проливаннєм крови "русскаго солдата", тепер виводять на верх у цїлій, страшній наготї плоди того посїву, який поклав у Галичинї д. Грушевський".
Стільки про страшні подвиги Грушевського, якому проф. Кулаковський приписує сили "велитня". Донедавна ми чули про славного нашого родоначальника, гр. Стадіона, тепер від д. Кулаковського знатимемо вже й про нову ролю проф. Грушевського, ідеї якого мають нас "повести не до свободи, а грозять перемінити нас у погній (!) для нїмецької культури".
Ми переповіли головні пункти послання проф. Кулаковського: хай "образумять русскихъ людей, именующихся "украинцами".
З. К.

»Прикарпатская Русь« 16.06.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскому Словѣ" живописную красоту мѣстностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешенъ и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополя и вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днестра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьется свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хаты, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбились въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до самыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимовъ были взяты, мы сами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

"Жизнъ Волыни" пишетъ о курьезныхъ русскихъ вывѣскахъ въ Бродахъ:
"Курьезныя вещи происходятъ съ нашимъ русскимъ языкомъ, который мало по-малу получаетъ права гражданства въ Галичинѣ. Вотъ нѣсколько образцовъ вывѣсокъ, написанныхъ на "русскомъ" языкѣ надъ различными торговыми заведеніями въ Бродахъ:
"Гостиница хараша обѣды ужини".
"Золотой ділъ мастеръ".
"Сельцорская вода исладки перекуски"
"Фрухтовей магазенъ".
"Папаросы, цыгарій и бамага".
"Спродажъ квасу. Чай штаканъ 2 к." И т. д.
Рано или поздно, конечно, подобныя вывѣски исчезнутъ со стѣнъ домовъ галицкихъ городовъ и замѣнятся болѣе грамотными.
Но для начала и это хорошо"...

"Новое Время" высказывается за бeзотложный созывъ Государственной Думы. По мнѣнію газеты, вести выпавшую на долю Россіи колоссальную борьбу средствами какого-нибудь вѣдомства немыслимо. Подобная борьба требуетъ дѣятельнаго участія силъ всего общества и народа:
"Единеніе правительства и народа въ дружной работѣ подниметъ взаимное довѣріе, еще тѣснѣе сплотитъ Рсссію противъ угрожающаго eй врага и мощно увеличитъ средства национальнаго сооротивленія. Для того, чтобы по справедливости оцѣнить роль "штатской" Думы въ организаціи нашихъ военныхъ силъ, достаточно сравнить общую обстановку маньчжурской войны и нынѣшней. Какъ известно, во многихъ спеціальныхъ военно-техническихъ отрасляхъ думскія комиcciи, не связанныя военно-бюрократической рутиной, являлись чуть ли не иниціаторами весьма важныхъ улучшений. Все обновление русской арміи послѣ маньчжурской кампаніи проведено при ближайшемъ и непосредственномъ участіи Гос. Думы.
Въ дни самыхъ тяжкихъ историческихъ испытаній древняя Русь всегда умѣла находить силу и опору въ тѣсномъ духовномъ соприкосновенiя ея государей съ народомъ. Выпавшее на нашу долю отpаженіе тевтонскаго нашствія потребуетъ еще больше напряженныхъ усилiй, чѣм тѣ испытанія, в горнилѣ которыхъ окрѣпла Русь".

»Прикарпатская Русь« 14.06.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Bp." сообщаютъ o положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краков вѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, выпустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать за военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимъ "Polen", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ реквизиций и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помѣщалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлять съ помощью. Даже христіанско соціалистическія opганизаціи д-ра Венскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ за собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходятъ ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливаютъ даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорять, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи, a извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безнравственность проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 20.05.1915 Галицкая страда.

Годовое собраніе Галицко-Русскаго общества въ Петроградѣ, состоявшееся подъ предсѣдательствомъ архіепископа волынскаго Евлогія, прибывшего недавно изъ Львова, дало краснорѣчивыя доказательства, какую кипучую дѣятельность пришлось проявить этому учрежденію въ годъ возсоединенія Червонной Руси съ Россіей. Задачи, которыя выпали на долю этого общества въ истекшемъ году, были крайне разнообразны и сложны.
По мѣрѣ того, какъ русскія войска занимали Галичину, открывалась ужасная картина австрійскихъ звѣрствъ и жестокостей. Росла нищета страны, въ которой девятый мѣсяцъ происходятъ бои. Количество жертвъ не поддается учету. Галицко-Русскому обществу пришлось сразу же осенью открыть особое попечительство для призрѣнія сиротъ, оставленныхъ казненными, замученными или увезенными въ глубь Австріи галицко-русскими дѣятелями. Благодаря пожертвованію Государя Императора, отзывчивости военнаго министра, Св. Синода і особенно почетнаго члена общества В. К. Саблера, попечительству удалось помѣстить около ста сиротъ въ особомъ пріютѣ при Іоанновскомъ монастырѣ на Карповкѣ. Предсѣдательница попечительства, извѣстная благотворительница О. П. Дмитріева, приложила всѣ усилія, чтобы сиротъ не только одѣть, обуть, накормить, но и дать имъ возможность продолжать начатое въ Галичинѣ образованіе. Дѣти были приняты въ реальное училище Крюковой, въ гимназію Колокольцевой, въ гимназію Русскаго собранія, по сдачѣ экзаменовъ, безвозмездно, и имѣли возможность окончить соотвѣтствующіе ихъ возрасту классы для оставшихся въ пріютѣ дѣтей были привлечены спеціальные учителя и учительницы, и успѣхи дѣтей за одну зиму по русскому языку, особенно же по исторіи и географіи Россіи, превзошли всѣ ожиданія.
На ряду съ пріютомъ для галицкихъ сиротъ обществу пришлось способствовать возвращенію галичанъ и галичанокъ-эмигрантовъ изъ Даніи и Америки въ освобожденную родину, заниматься судьбою застрявшихъ въ Швейцаріи и Италіи галицкихъ уроженцевъ, устраивать бѣженцевъ изъ Галичины, Буковины и Угорской Руси, служить почтовой конторой для пересылки на родину денегъ и писемъ галицкихъ эмигрантовъ, опекать сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и освобождать отъ высылки въ приуральскія губерніи галицкихъ сородичей, не успѣвшихъ принять русскаго подданства.
Желая создать для Червонной Руси кадръ проводниковъ русскаго культурнаго вліянія изъ мѣстныхъ людей, общество устроило учительскіе курсы дла галичанъ и галичанокъ въ Петроградѣ. Начальница женскихъ естественно-научныхъ курсовъ М. А. Лохвицкая-Скалонь любезно предложила школьному комитету общества свое учебное заведеніе, преподавательскій персоналъ и свои учебныя пособія. Общество приняло на себя передъ властями ручательство за желавшихъ попасть на курсы, и благодаря этому въ началѣ текущаго года были устроены спеціальные учительскіе курсы для галичанъ и галичанокъ при учебномъ заведеніи М. А. Лохвицкой-Скалонь, на которыхъ обучаются теперь 158 человѣкъ. На содержание этихъ крсовъ министерствомъ народнаго просвѣщенія отпускается 35.000 рублей и петроградской городской думой 7.500 рублей. Занятія на курсахъ идутъ весьма успѣшно. Наблюдаетъ за курсами спеціальный попечительный coвѣтъ, подъ предсѣдательствомъ члена Г. Думы Е. П. Ковалевскаго.
По почину общества галицкіе учителя и учительницы прослушали въ педагогическомъ институтѣ нѣсколько лекцій извѣстнаго проф. С. Ф. Платонова о московскомъ царствѣ и проф. И. И. Лаппо (по исторіи Западной Руси). Послѣ окончанія занятій и испытаній галичане собираются совершить паломничество въ Москву, въ Успенскій соборъ, гдѣ помѣщается рака ихъ святого земляка, митрополита Петра, московскаго чудотворца, и гдѣ они будутъ служить благодарственный молебенъ за возсоединеніе Червонной Руси съ Россіей.
Помимо устройства курсовъ школьный комитетъ общества организовалъ на Рождествѣ поѣздку столичныхъ гимназистовъ вo Львовъ и раздачу тамъ галицкимъ гимназистамъ рождественскихъ подарковъ и устроилъ педагогическую выставку русскихъ учебниковъ.
Издательскій комитетъ общества, работавший подъ предсѣдательствомъ князя А. Е. Гагарина, приготовилъ къ изданію нѣсколько брошюръ по крестьянскому и вѣроисповѣдному вопросамъ Галичины и стѣнную карту Галичины, составленную П. П. Поддубнымъ.
Церковный комитетъ, подъ предсѣдательствомъ ректора духовной академіи епископа Анастасія, занялся пожертвованіями облаченій и утвари церковной для галицко-русскихъ церквей. Многое изъ этихъ пожертвованій было уже отправлено въ Галичину. Пожертвованія притекали не только вещами, но, напримѣръ, епископъ бѣлгородскій Никодимъ пожертвовалъ 20 билетовъ государственной лотереи, съ тѣмъ, чтобы выручка изъ выигрыша была обращена на созданіе въ Перемышлѣ храма святителя Іоасафа бѣлгородскаго.
Наконецъ, общество занялось устройствомъ пріютовъ для прокормленія дѣтей школьнаго возраста въ галицко-русскихъ городахъ, на средства, отпущенныя комитетомъ ея Высочества Великой Княжны Татіаны Николаевны. Съ цѣлью устройства этихъ пріютовъ въ Галичину отправились I. В. Никаноровъ и Е. В. Филевичъ. Въ настоящее время открыты уже въ разныхъ галицкихъ городахъ пять такихъ пріютовъ, дающихъ кровъ, пищу и обученіе нѣсколькимъ стамъ дѣтей.
Желая облегчить участь сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и водворенныхъ въ приуральскихъ и сибирскихъ губерніяхъ, общество послало туда оффиціальнаго уполномоченнаго. На основаніи сообщеній его о положеніи плѣнныхъ общество обратилось въ совѣтъ министровъ съ ходатайствомъ о выдѣленіи сдавшихся въ плѣнъ галичанъ изъ состава другихъ австрійскихъ плѣнныхъ, объ облегченіи имъ возвращения въ православную вѣру ихъ предковъ и досрочномъ освобожденіи тѣхъ изъ плѣнныхъ галичанъ, родственники которыхъ казнены австрійцами или увезены въ качествѣ заложниковъ въ глубь Австріи.
Предлагая годовой отчетъ общему собранію, предсѣдательствовавшій въ обществѣ Д. Н. Вергунъ просилъ почтить вставаніемъ память всѣхъ, положившихъ жизнь свою за освобожденіе Галичини, и помянулъ особенно тепло двухъ галичанъ-поручиковъ Пухира и Лопатинскаго, сражавшихся въ рядахъ русской арміи.
Общее собраніе утвердило выборы въ почетные члены общества предсѣдательницы попечительства о сиротахъ О. П. Дмитріевой, предсѣдателя церковнаго комитета епископа Анастасія и сѣверо-американскаго архіепископа Евдокима, отправившегося въ Нью-Іоркъ съ нелегкой миссіей возвратить тамъ въ вѣру предковь тѣхъ галицкихъ эмигрантовъ, которые еще не отреклись отъ уніатской ереси въ Америкѣ.
Конецъ общаго собранія былъ посвященъ разсказу архіепископа Евлогія о пребываніи во Львовѣ Государя Императора и Верховнаго Главнокомандующего Великаго Князя Николая Николаевича. Владыка описалъ восторженный пріемъ, устроенный червонно-русскимъ населеніемъ своему прирожденному Царю, и возстановилъ въ памяти тѣ слова, которыя Государю Императору благоугодно было сказать съ балкона генералъ-губернаторскаго дворца. Государь поблагодарилъ русское населеніе Львова "за радушный пріемъ, за любовь и преданность" и произнесъ потомъ историческія слова: "Да будетъ едина и нераздѣльна великая, могучая Русь!"
Архіепископъ Евлогій коснулся и ряда церковныхъ вопросовъ, волнующихъ въ настоящее время галичанъ, отмѣтилъ трогательную привязанность мѣстнаго населенія къ православію, требующаго себѣ непремѣнно священниковъ, "такихъ, какъ въ Почаевѣ", и выразилъ уверенность, что культурное сліяніе Руси Прикарпатской съ остальной Россіей пойдетъ довольно быстро, несмотря на нѣкоторыя препятствія, которыя приходится теперь преодолѣвать тамъ русскимъ людямъ.
("Н. Вр.")

»Прикарпатская Русь« 16.05.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскомъ Словѣ" живописную красоту местностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешень и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополи й вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днѣстра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьет свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хати, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбилась въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до caмыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимова была взяты, мы вами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

»Прикарпатская Русь« 18.05.1915 Обзоръ печати.

Львовскій корреспондентъ "Новыхъ Дней" Арсеньевъ пишетъ:
"Haдo помнить, что мѣстное населеніе распредѣляется по тремъ наслоеніямъ: pусскіe, поляки, евреи. Первые встрѣтили нашъ приходъ съ радостью, привѣтствуя въ насъ родныхъ освободителей, вторые вѣжливо улыбаются, но занимаютъ выжидательное положеніе, а третьи проявили себя въ Галичинѣ, какъ опредѣленные сторонники австрійскихъ порядковъ. Ясно, что намъ слѣдуетъ опереться на русскихъ, о нихъ прежде всего заботиться, къ ихъ нуждамъ пріурочивать свою работу. Они на пространстѣ мучительныхъ для нихъ вѣковъ, сохранили для насъ край, вопреки гнету инородныхъ и инославныхъ. Уродливое украинофильство, конечно, проникло и въ среду здѣшней русской интеллигенціи, но подавляющее большинство народа съ негодованіемъ отворачивается отъ мазепинства. Ихъ противники — противники Россіи. Назвать ихъ "дезертирами своего народа" предоставимъ вѣнскимъ прислужникамъ и удивимся тому, что находятся русскіе журналисты, непристойнымъ повтореніемъ такихъ дрянныхъ и глупыхъ словъ отвѣчающіе на искренній порывъ прирожденнаго русскаго чувства. Въ виду этого было бы весьма важно озаботиться тѣмъ, чтобы вовникающія во Львовѣ новыя русскія газеты не попадали въ руки безтактныхъ и безграмотныхъ въ славянскихъ дѣлахъ праздныхъ крикуновъ, порождающихъ недоумѣніе и горький смѣхъ. Вообще, все русское, нами насаждаемое, должно быть безупречнымъ. Русскiе обыватели Галичины уверены въ томъ, что мы направимъ къ нимъ лучшiя свои силы. Такъ, очевидно, и будетъ".

Въ "Южной Копѣйкѣ" напечатана бесѣда съ возвратившимся изъ Львова предсѣдателемъ Гос. Думы М. В. Родзянкой, который сообщилъ сотруднику названной газеты слѣдующее:
"Я пробылъ въ Галичинѣ двѣ недѣли, побывалъ во Львовѣ, Перемышлѣ и другихъ занятыхъ нами пунктахъ и могу съ уверенностью сказать, что взаимоотношенія русской администраціи и коренного населенія Галичины — этихъ новыхъ русскихъ гражданъ — не оставляютъ желать ничего лучшаго.
Достаточно сказать, что населеніе, раньше приходившее въ ужасъ при одномъ упоминаніи о русскихъ, теперь само добровольно обращается къ мѣстной администраціи зa разрѣшеніемъ своихъ частныхъ недоразумѣній и затрудненій.
Въ лицѣ графа Бобринскаго новый край видитъ культурнаго и внимательнаго къ его нуждамъ администратора.
И если на первыхъ порахъ были замѣтны проявленія недоброжелательности во стороны отдѣльныхъ лицъ къ русскимъ, то теперь подобныя случаи совершенно исчезли.
Въ экономическомъ отношеніи Галичина сейчасъ переживаетъ кризисъ, что объясняется обстоятельствами военнаго времени, отсутствіемъ товарообмѣна, трудностью пользованія желѣзными дорогами и друг.
Но надо надѣяться, что это переходнее время не оставитъ глубокаго слѣда въ будущей торговой и экономической жизни края.
Страна это — богатая.
Подумайте, вѣдь доходы, получавшіеся австрійскимъ правительствомъ, составляли 60 проц. всѣхъ государственныхъ доходовъ Австріи!
Населенъ этoтъ край, главнымъ образомъ, торговымъ элементомъ.
Жизнь въ краѣ постепенно входитъ въ колею.
Открыты школы, гимназіи.
И когда попадаешь во Львовъ, то cpaзy не вѣрится, что находишься въ мѣстности, гдѣ еще не такъ давно шли жаркіе бои.
Населеніе проявляетъ интересъ къ русскому языку и Россіи".

»Прикарпатская Русь« 14.05.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Вр." сообщаютъ о положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краковѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, випустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать зa военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимь "Polem", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ рядомъ реквизицій и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помещалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлятъ съ помощью. Даже христіанско-соціалистическія организаціи д-ра Вейскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ зa собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходить ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливають даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорятъ, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи а извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безравственнкость проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 09.05.1915 Чествованіе М. В Родзянка.

Вчера, 25-го апрѣля, въ Народномъ Дoмѣ происходило торжественное чествованіе предсѣдателя Государственной Думы М. В. Родзянка Народнымъ Совѣтомъ и другими русскими общественными организаціями Галичины.
М. В. Родзянко былъ встреченъ галицкимъ гимномъ "Пора за Русь". Послѣ этого председатель Народнаго Совѣта В. Ф. Дудыкевичъ произнесъ привѣтственную рѣчь, покрытую пѣніемь русскаго народнаго гимна. Въ отвѣтъ на пpивѣтствie В. Ф. Дудыкевича, предсѣдатель Государственной Думы М. В. Родзянко произнесъ прочувствованную pѣчь, вызвавшую шумныя рукоплесканія. Пocлѣ pѣчeй присутствовавшимъ былъ предложенъ чай. Состоялось также концертное oтдѣлeніe. Торжество посѣтили представители администраціи, члены Государственной Думы, имѣющіе пребываніе во Львовѣ и масса мѣстной русской публики. Подробности чествованія М. В. Родзянка сообщимъ завтра.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 01.01.1917 Ziemia Chełmska przypomina się Polsce.

(Oryg. korespondencja "Kuriera Lwowskiego").
Ziemia chełmska — to teren niedawnych bezwzględnych i konsekwentnych zakusów rusyfikacyjnych, staie rosnących apetytów ukraińskich z jednej strony, a asymilacyjnego oddzialywania kultury polskiej z drugiej. Oparciem dla wrogich nam działań miała być ludność prawosławna, a środkami prowadzącymi do zamierzonego celu: nieprzebierająca w środkach agitacja prawosławnych popów i urzędników, prowadzona przy pomocy pisma i słowa, procesji, obchodów i wieców, próbująca grać na żądzy ziemi u chłopów działalność orsyjskiego banku włościańskiego itd. Cala ta rzeczywiście wytrwała i na szeroką skalę zakreślona robota rosyjskich "dietateli" nie przyniosła jednak pożądanych rezultatów — mimo, że trudnem było przeciwstawić jej równie spreżystą i konsekwentną polską prace społeczną. To, co ze strony polskiej się przeciwstawiało, miało charakter sporadyczny, cząstkowy, na małe rozmiary, bez większego planu. Był to raczej mimowolny odruch niż planowa akcja. Przyczyną rosyjskich niepowodzeń było liżące w krwi. tkwiące w tradycji ciążenie ludności chełmskiej do kultury polskiej i katolicyzmu. Tem tylko wytłumaczyć sobie można masowe przechodzenie ludności z prawosławia na katolicyzm po ukazie tolerancyjnym w 1905 r., stale zarzucanie języka "chachłackiego", którym się jeszcze część chłopów chełmskich posługuje, przyjazne odnoszenie się zarówno chełmskiej ludności prawosławnej, jak i katolickiej do polskich działaczy, odporność wobec pokus wysuwanych przez bank włościański itd. To naturalne ciążenie ku polskości po zmianie rządów znacznie się zwiększyło zarówno z powodu większego znaczenia, jakie zyskał żywioł i język polski, jak i procentowego wzrostu katolików (obecnie liczy powiat chełmski 62.8 proc. ludności katolickiej), jak w końcu dzięki zwiększonej pracy kościoła i dworów i powstania sieci polskich szkól ludowych. Całość jednak tych wysiłków jeszcze nie odpowiada istniejącej potrzebie i obowiązkowi, jaki na narodowo uświadomionych żywiołach ciąży.
Teraz nadeszła chwila, w której należałoby: istniejące ośrodki polskiej pracy społeczno-kulturalniej wzmocnić, zmobilizować do niej wszelkie możliwe siły, zarysować jej pełny program, realizowany pod kierunkiem zasobnej w środki najwyższej w powicie instytucji oświatowo-kultkuralnej. Tylko tą drogą będzie można owo naturalne ciążenie do kultury polskiej spotęgować, ułatwić podniesienie się ludności na wyższy poziom świadomości i pracy i nadać ziemi chelmskiej charakter obszaru wyłącznie i niezaprzeczenie polskiego. Takim ośrodkrem polskiej pracy kulturalnej w powiecie chelmskim ma się stać z końcem października otwatty oddzial Macierzy szkolnej. Zarząd Macie rzy chelmskiej zmierza do skupienia wszystkich aktywnych spolecznie jednostek w powiecie, zgromadzenia większych środków pracy oświatowej i opracowania dostosowanego do lokalnych warunków programu pracy. Ma prawo też spodziewać się, że ogół spoleczeńswa polskiego, rozumiejący cale znaczenie dla naszej przyszłości umacniania kultuty polskiej na terenie obcych uroszczeń, a naszych praw — poprze te dążenia przez: przysyłanie tęższych, społecznie czynnych jednostek (zwlaszcza nauczycieli i nauczycielek), przez pomoc w postaci książek (instytucje wydawnicze i oświatowe) oraz przez datki pieniężne (za pośrednictwem pism).
Można być pewnym, że dziełem wspólnem dzialalności Macierzy szkolnej i pomocy ogółu spoleczeństwa będzie potężny, o zdrowych, silnych i fundamentach gmach polskiej pracy kulturalnej w Chelmszczyznie. Oby rezultat tej pracy ckazał się jak najpomyślniejszym!
*
Inne pisma polskie uprasza się uprzejmie o przedrukowanie.
W. Kłos.

»Kurjer Lwowski« 23.12.1916 O jasełkach i kolendach.

Wśród licznych widowisk obrzędowych wieków ubieglych, zanikających powoli w chaosie obcych naleciałości spotykamy najczęściej jaselka-szopki.
Jasełka — widowiska sceniczne, oparte na historji zdarzenia betlejemskiego, tworzono na wzór oratorjów chrześcijanskich — przybieraly w Polsce prawie zawsze charakter ludowo-narodowy.
Wpływ tysch widowisk (misterjów) dramatycznych na snerokie masy był i jest dotychczas olbrzymi. Dzalają bowem potężnie na wyobraźnię dusz, prostotą i szczerością swoją zagarniają serca — uczucia w czas długi. Legenda o Bożem Narodzeniu — choć przez rozlicznych autorów znanych i zaglażonych przerabiana, rozwijana, zmierza zawsze do uwydatnienia scen, związanych ściśle z przyjściem na świat Bożej Dzieciny.
W nędznej na odludziu stojącej stajence, krytej słomą, otuloną płatami bieluchnego śniegu, nad którą gwiazda w biegu stanęła i blaskiem nadziemskim jaśniała, spotykamy pasterzy, parobczaków, którzy na wieść o tej wesołej nowinie, rzucają swe stanowiska 1 kurne chaty i spieszą do malego Jezuska.
Tu przod żłóbkiem huczą kobzy góralskie, graję mujtanki, fujarki, śpiewają krakowiaki, kłanjają się Kurpiki i Litwini, tańczą Mazury, słowem wszyscy z ziemi całej Korony i Litwy się zbiegli. Wszyscy z darami różnymi, z czem kto mógł do Pana biegł.
Z rozrzewnieniem śledzimy przebieg akcji, odrywamy się od doby i stosunków dzisiejszych i za poetą wtórujemy:
"Tak się działo przed wiekami w tej boskiej stajence;
"Miał ci naród z czego dawać, bo miał pełne ręce,
"Miał granice niezmierzone, od morza do morza —
"Złoto w skrzyni, huk zwierzyny, pełne brogi zboża.

I dziś inaczejby nie było, pospieszylibyśmy z darami, ale poeta nas usprawiedliwia:
"A dziś z biedy, aż się kurczył i zębami zgrzyta,
"Dałby Panu, u nie może, bo goły i kwita.

_______
Naiwne to, pełne prostoty sceny zabarwione rubasznym, naturalnym humorem, nikną szybko przed widzami, budząc w nas zachwyt i uwielbieni zarazem. Poufałość z Dzieciątkiem Bożem, jaką znajdujemy w jaselkach, rozbraja nas, widzów, z tego "nie wypada" codziennego i zbliża serca nasze ku Niemu.
Muzyka ludowa, której najważniejszą gałęzią jest kolenda, obfita w pogodną i bujną fantazię, pełna czarującej malowniczości, ilustruje dokładnie uczucia osób, występujących w jasełkach. W tych różnorodnych kolendach o przeróżnym rymie, toku i rytmie złożył lud bezsprzeczne "swych myśli przędzę i swych uczuć kwiaty".
Rwie się jednak przędza, więdną kwiaty, choć z kolend tych płynie ta satna moc uczucia, ta sama idea, młość, cześć i pokora bezgraniczna dla Dziecięcia w szopce. Poezja ta, ilus rowana muzyką o tematach ludowych przeważnie, ta arka "między dawnymi i młodszymi laty", tonie wśród fali obcych, banalnych melodyjek operetkowych, które dziś często zasłyszeć można nawet w głebokiej wsi. Wraz ze strojem, ze zwyczajami obcymi wdarły się w dusze ludu, tego konserwatora i strażnika polskości i obce piosenki.
_______
Kolend nie nazwiemy dziś tylko pieśnią religijną, obrzędową. Stały się one bowiem pieśniami religijno-narodowemi. I choć u kilku zaledwie pierwiastek patriotyczny występuje, to jednak przez swojskość, przez rodzimy charakter swój są narodowe.
Wpływ kolend na naszą poezję — zwłaszcza ludową — jak dawniej, tak i obecnie jest niemały. Prawda, że często pod względem artyzmu, formy szwankują, zasadom i prawidłom poezji nie odpowiadają w zupełności, jednak przez swą moc uczucia wzniosłego, przez szczerą serdeczność, tęsknotę nabierają wdzięku i blasku.
I ukochaliśmy wszyscy te pieśni, maluczcy i wielcy. A "niosąc Panu serca w dani", krzepimy się i umacniamy, z ufnością i pokorą, błagamy, by błogosławił Ojczyźnie miłej w dobrym i złym bycie. Niejedna też kolenda staje się hymnem narodowym. A nowsze, które są dalszym nieprzerwanym cięgiem owych piosnek pastuszych, tętnią tak głęboką nutą patriotyczną, że w każdej duszy polskiej na dźwięk jej musi drgać serdecznicjszy odzew ojczysty.
Niestety, czasy obecne zachwiały, umniejszyły misję kolend. Wpływy obce i teorje nowe podkopały znaczenie tych pieśni. I gdy dawniej cała kantyczkę w każdym dworze, w każdej chacie prześpiewano, to dziś, ilu wśród nas nie zna słów i melodji, najbardziej rozpowszechnionych ongiś kolend. Wskutek naszej obojętności, niedbałości, a przedewszystkiem wskutek braku umiłowania rzeczy rodzimych, zanikają powoli te najwdzięczniejsze kwiaty poezji naszej.
Pamiętajmyż, że w czasach, gdy niemal wszystko wróg nam zagarnął, pozostał nam język, słowo, pieśń. Do czasów ostatnich była to skala, o którą rozbijały się wszystkie fale, zakusy zaborcze. Języka wydrzeć nam nie zdołano. I stało się tak, jak głosił wieszcz nasz nieśmiertelny, że:
"Płomień rozgryzie malowane dzieje, Skarby mieczowi spustoszą złodzieje,
Pieśń ujdzie cało!...
Umocnijmy zatem straże i czujnie baczmy, by lud nasz, dzieci nasze i my wszyscy nie uronili tych skarbów polskości. Pielęgnujmyż te pieśni, bo w nich jest moc, jest duch narodu i jego siła, ostoja. Baczmy, by pieśń uszła cało.
Rajmund Radwan Pragłowski.

»Kurjer Lwowski« 20.12.1916 Polskie Tow. przyrodników im. Kopernika.

We wtorek dnia 12. bm. mówił na posiedzeniu naukowem Towarzystwa prof. dr. B. Niklewski na temat "Kwestia nawozowa w kraju". Zwiększanie wydajności gleby zależy w wysokim stopniu od warunków ekonomicznych i od kultury całej ludności. Jednym ze środków, podnoszących te wydajnóśc jest nawożenie. Nawozy organiczne stanowią w każdym razie podstawę nawożenia, zaś nawozy sztuczne, mineralne są tylko ich uzupełnieniem. Pokrywają bowiem ów niedebór azotu, potasu i fosforu, którego rośliny mimo nawożenia nawoźem organicznym jeszcze potrzebują. Ta wszakże zachodzi różnica między nawozem organicznym a nieorganicznym, że w nawozie organicznym dajemy wszystkie składniki odrazu, a w nieorganicznym każdy zosobna. Skuteczność dzialania poszczególnych nawozów sztucznych na glebę śledzić można doświadczalnie na pólkach, których skład gleby jest ocstatecznie znany. Tego rodzaju doświadczenia wykonywa Stacja doświadczalna chemiczno-rolnicza w Dublanach, założona przez Wydział krajowy w r. 1895. Owe doświaczenia i badania gleto-znawcze prowadzą do wykrycia, jakich składników potrzebują nasze gleby.
Z kolei prelegent wyjaśnil, jak się przedstawia kwestia azotu, potasu i fosforu u nas w kraju, w szczególności, gdzie i w jaki sposób kraj może pokryć swoje zapotrzebowanie. Co do azotu, to założenie fabryki saletry w kraju znajduje się na najlepszej drodze. Nadto niedobór azotu może być pokryty przez uprawę roślin motylkowych (nawozy zielone) pośrednio przez wyzyskanie torfowisk, rozłożonych bardzo korzystnie w Polsce. Potasu dla Polski dostarczyć by mogły w wielkiej ilośći kopalnie w Kałuszu, gdyby produkowano sole wysokoprocentowe. Źródłem fosforu staćby się mogły fosforyty, występujące na Podolu, oraz intenzywna przeróbka kości i padliny w kraju. Ponieważ oba źródła są prawie nietknięte, przeto skazani jesteśmy na import żużli (tomasyny) i superfosfatów z zachodu. Handel nawozami fosforowymi przybrał wielkie rozmiary. Zalewa się wprost kraj bezwartościowymi nawozami, zazwyczaj ze szkodą naszego małego rolnika. Istnieje nawet pod Katowicami na Śląsku fabryka, produkująca fałszywe nawozy i eksportująca je do Galicji!
W dyskusji nad odczytem zabierali glos dr. Kling i prelegent.
Następnie prof. E. Romer zademonstrował zebranym mapy różnych okolic Szwajcarji, wykonane przez profesora z Fryburga Beckera, znanego ze sporu o Morskie Oko, który na krótko przed wojną otrzymał honorowy doktorat filozofji, uniwersytetu lwowskiego. Mapy owe tem różnią się od podobnych map wykonanych przez kartograficzne zakłady wojskowe czy inne, że są to jakby obrazy rzeźby powierzchni ziemi, obrazy, w których szczegóły topograficzne i stosunki wymiarowe idą o lepsze z doborem barw i cieni. Są to rzeczy artystyczne, które plastykę terenu przy użyclu pewnych barw i świateł, czynią tak doskonalą, iż mapy Beckerowskie są już dzisiaj ideałem kartografji. Bije wreszcie z każdej mapy specjalny koloryt krajobrazowy.
Pod koniec posiedzenia uchwalili zebrani na wniosek prof. Z. Weyberga przesiać życzenia z powodu owocnej 10-letniej pracy Stacji antropologicznej w Warszawie, powstałej zasługą K. Stołychwy, a na wniosek dra St. Pawłowskiego takie same życzenia Towarzystwu krajoznawczemu w Warszawie, stojącemu zaslugą A. Janowskiego i H. Kutwiecia.

»Kurjer Lwowski« 19.12.1916 Sprawa "Wielkiego Lwowa".

Młode Towarzystwo pielęgnowania nauk administracyjnych oddało dobrą usługę miastu naszemu, urządzając odczyt o kwestji "Wielkiego Lwowa", który może dać początek publicznej dyskusji o tem niewątpliwie ważnem dla Lwowa zagadnieniu. Odczyt ten odbył się w sobotę 16. bm. w sali ratuszowej wobec licznego grona słuchaczów, złożonego z reprezentantów interesowanych w tej sprawie gmin, a dalej — z pracowników i techników, których zajmują związane ze sprawa "Wielkiego Lwowa" administracyjne i techniczno zagadnienia fachowe i t. d. Prelegentem był inżynier Ignacy Drexler, starszy radca budownictwa w magistracie lwowskim i docent politechniki. Było to pierwsze publiczne roztrząsanie kwestji przyłączania do Lwowa najbliższych wsi przyległych, chociaż ta sprawa od dawna zajmuje koła interesowane, a w magistracie lwowskim od dawna jest przedmiotem pracowitych studjów, czego dowodem są choćby owe liczne plany i grafikony, jakie byly podczas sobotniej prelekcji porozwieszane ni ścianach sali ratuszowej.
Magistrat lwowski dawniej oświadczył się zasadnieco przyeciwko zjednioczeniu z miastem wsi przyległych, a to z obawy, iż uporządkowanie tych miejscowości w stylu miasta nowoczesnego, pochłonęłoby olbrzymie koszta. Lecz pomimo, ze sprawa ta złożoną została do aktów w magistracie, nie zeszła ona z porządku dziennego w życiu realnem. Szczególniej żywo przypomniała się nagląca konieczność uporządkowania trwałego w gminach podmiejskich stosunków sanitarnych, i wogółe urządzeń bezpieczeństwa publicznego teraz, w okresie wojennym — i to głównie w interesie Lwowa. Władze wojenne — nietylko austrjackje, ale nawet i rosyjskie podczas okupacji, uznały mianowicie, iż chcąc np. uchronić Lwów i garnizon lwowski od niebezpieczeństwa tyfusu, ospy, cholery i  t. d. nie można tego osiągnąć inaczej, jak przez organizacje systematycznego tłumienia epidemii w przedmiejskich gminach, skąd one w regule przenoszone bywają do Lwowa. Kanalizacja Lwowa, bez wciągnięcia w sieć kanałów miejskich terytorium Kleparowa, Zamarstynowa i Zniesienia, okazała się bezwarunkowo niemóżliwą. I wiele innych ważnych względów ekonomicznych i kulturalnych przemawia za rozszerzeniem granic naszego miasta, ażeby ono mogło rozbudować się i urządzic wedlug wymogów dzisiejszych czasów. Tak samo, jak przed laty nie mogło zmieścić się miasto nasze w obrębie murów średniowiecznych fortyfikacji tak dziś — gdy zaludnienie jego szybko wzrasta i w nowszych czasach miasta rozbudowują się bez porównania szerzej i wygodniej, niż w dawnych wiekach, za ciasno robi się Lwowowi w jego dzisiejszych granicach, chociaż one w porównamu z dawnym zabudowanym obszarem we wszystkich kierunkacn rozszerzyły się bardzo znacznie. Dzięki tramwajom mogą dziś mieszkać rodziny nawet mniej zamożnych ludzi pracujących na dalszych przedmieściach, pełnych zieloności, z czystem, zdrowem powietrzem, zaopatrzonych we wszelki komfort nowożytny — gdy centrum miasta pozostaje na biura rządowe, sklepy, kantory kupieckie, kancelarje adwokackie, lokale ordynacyjne lekarzy i dla rozmaitych przedsiębiorstw innych. Zarobkujący czlonkowie rodzin spędzają tam czas pracy, i ześrodkowuje się tam cały ruch i rozgwar interesów. Spokojne dzielnice wygodnych i zdrowych mieszkań powstają już i teraz we Lwowie w okolicy parku Kilińskiego, na Kastelówce, na polach górnego Łyczakowa i t. d. Ale daleko jeszcze Lwowowi do tych miast w krajach wysokiej kultury, okolonych planowo zatożonemi i wybornie urządzonemi dzielnicami ogrodowemi, chociaż miejsc wspaniałych na takie dzielnice nie brak mu w około za miastem dzisiejszym.
Dla rozwoju miasta nowożytnego ważnem jest także racjonalne urządzenie dzielnic fabrycznych i handlowych, do czego Lwów ma już cenne początki w Zamarstynowie i Zniesieniu. "Wsie" nie wiele mogą zrobić w tym kierunku, lecz potrzebne na to inwestycje: urządzenie tam sieci ulic, po których w każdej porze roku możnaby przewozić wielkie ciężary, zaopatrzenie tych miejscowości w tramwaje, telefony i kanały odpływowe — tylko wtrdy będą możliwe, gdy te miejscowości będą należały do Lwowa.
Takie dzikie stosunki, jakie istnieją w koloniach domków robotniczych, tworzących się poza granicami dzisiejszego Lwowa na Lewandówce (w Biłohorszczy) i w Sygniówce, nie powinne być cierpiane w XX. stuleciu.
Sprawa utworzenia Wielkiego Lwowa nie należy jednak do spraw łatwych. Jest ona i niezmiernie skon plikowana i ciężka. Nawet przed stanowczem okresleniem projektu granic rozszerzenia miasta potrzebne są bardzo uciążliwe pertraktacje żnorodne — i z interesowanemi gminami, i z rządem, i z Wydziałem krajowym, z Radą powiatową lwowską, a wreszcie i w łonie samej reprezentacji miasta Lwowa. Zarząd gminy m. Lwowa musiałby przecież zdać sobie sprawę z pytania, w jakie wypadałoby mu zaangażować gminę zobowiązania inwestycyjne wobec gmin sąsiednich, których całkowite lub częściowe przyłączenie do Lwowa miałoby być zaprojektowanym? Dopiero wynik tych przedwstępnych układów dałby poważną podstawę do dalszych prac przygotowawczych technicznych i rachunkowych.
Najpilniejszemi z tych rokowan przedwstępnych są układy z rządem co do ewentualnego przesunięcia rządowej linji akcyzowej na nowe granice Lwowa, bo żadna gmina nie chciałaby nawet mówić o przyłączeniu się do Lwowa, gdyby jej z góry nie zapewniono na ten wypadek wolności od akcyzy. Drugim ważnym przedmiotem układów z rządem, byłoby zapewnienie budowy kosztem panstwa linji kolei żelaznej od dworca na Łyczakowie do stacji na Persenkówce, jako zaniknięcia linji okrężnej w około miasta. Budowa tej linii jest już właściwie w zasadzie przez rząd dawno postanowioną. Lecz szłoby teraz o zapewnienie jej budowy w pewnym określonym czasie, co do ustalenia planu przyszłego rozwoju miasta jest niezbędnem.
Z Wydziałem krajowym wypadałoby ułożyć się co do bezzy łocznego wykończenia niezmiernie ważnej dla rozwoju podmiejskich miejscowości okrężnej drogi murowanej w około Lwowa, jako drogi krajowej.
Z Radą powiatową lwowską potrzeba omówic sprawę ewentualnej indemnizacji za ubytek dochodów funduszu powiatowego, gdyby największe gminy zostały wyłączone z powiatu, i tym sposobem zwolnione, zostały od obowiązku placenia powiatowych dodatków do podatków. Tak samo Wielki Kraków zapewni podobne wynagrodzenie za ubytek dochodów powiatowi wielickiemu.
Z gminami wreszcie wypadałoby porozumieć się co do pytania, co miałoby się stać z ich majatkiem gminnym na wypadek przyłączenia do Lwowa, jakich one wymagałyby od Lwowa wkładów na uporządkowanie ulic, kanalizacje, wodociągi, oświetlenie, budowę szkół i kościołów? W jakiej kolei miałyby być te inwestycje wykonane i w jakim mniej więcej okresie czasu?
Czas wojenny z rozmaitych względów nie nadaje się do traktowania sprawy rozszerzenia granic miasta — lecz z wielu względów znów jest on o tyle sposobniejszym do takich układów, że teraz idą one we wszystkiem raźniej jakoś, jak w czasach spokojnych. Dowodem tego Warszawa, gdzie jak słyszymy, sprawa rozszerzenia granic miasta, raźno naprzód postępuje, pomimo wojny.
Wszystkich tych zagadnień, związanych z projektami "Wielkiego Lwowa" dotknął w swoim wykładzie p. inżynier Drexler. Należy mu sie wdzięczność za to, ze zrobił początek poważnej dyskusji o tym przedmiecie, tak doniosłe mającym znaczęnie dla dalszego rozwoju naszego miasta. Oby ten początek był szczęśliwym!
Teofil Merunowicz.

»Kurjer Lwowski« 14.12.1916 Echo św. Mikołaja.

Swięty Mikołaj, zslępujący w tym roku na ziemię, z miejsca zaatakowany został przez ciekawstwo dziennikarskie. Nasadził się nań nasz reporter chytrze a podstępnie i dalejże wybadywać: gdzie, jak, dokąd?
Swięty, którego serce gołębie nikomu nic odmówić nie potrafi, oświadczył bez ogródek, że jakkolwiek wie, iż poczciwi ludziska wszędzie szczętem przyjmą go sercem, uważa jednak za obowiązek przedewszystkiem nawiedzić "Ochronę Dziecka", bowiem ta instytucja... Tu nastąpila cala litania wyrazów pochwalnych, zbyt długa, niestety, by szanujący się reporter, który nie chce być podejrzanym o spekulację na wierszowe, mógł ją powtórzyć ze spokojnem sumieniem.
Ale zachęcony powodzią pochwal, ruszył dzlennikarz w trop świętego i znalazł się niebawem u owej zachwalanej mety. I nie pożałował trudu — co w ustach dziennikarskich jest słowem rządkiem, a wielkiej wagi!
Ale bo też ów wieczór ku czci św. Mikołaja w "Ochronie Dzecka" zakrawał istotnie na to, jakoby jakiś szmat cudowności z królewskiego płaszcza bajki oderwał się i padł na ziemię. Wszystko tu mialo jakiś osobliwy, za serce chwytający nastrój; a to tak promieniowalo ciepło naiwnych serduszek dziecięcych, niby kwiat ku słońcu kierujących się, ku dobru i pięknu.
Wystarczyło popurzeć tylko na zebraną tłumnie rzeszę Milusińskich, aby zrozumieć, czem dla nich ta jasna chwila i samemu orzeźwić się tchnieniem "snu na kwiatach, snu złotego",
A było to tak:
Komitet z przewodniczącą swą, hr. Wolańską, chcąc zasilić fundusze "Przystani", niemało poświęcił pracy i trudu, aby wszystko wypadło jak najlepiej. Na ich prośbę przyłożył do całej imprezy rękę malarz wojenny W. Leonhard, a kto go zna, wie, że ma rękę wielką, w kunsztykach zaprawioną i szczęśliwą.
Strąbiono potem młody ludek z zakładu im. Niedziałkowskiej i z froeblówki muzycznej p. Strusińskiej i Tatarczuchowej i z żeńskiej szkoły im. Staszica — bo trudno przecie, aby w dziecięcych rolach występowali dziadkowie i babcie; a chocby wujaszkowie i ciocie...
Z takim to aparatem przystąpono do dzieła. Przynosi też ono prawdziwą chlubę inicjatorom, organizatorom i wykonawcom. Nie można było dość nasluchać się pieszczonych głosików w sympatycznej sztuczce "ad hoc" pn. "Ochrona Dziecka"; to zupełnie sprawiało takie wrażenie, jakby słuchało się nad rankiem w maju budzących się ledwie przyśpiewek ptaszęcych. A potem ćwiczenia rytmiczne piłką, a potem składny taniec litewską dziarski Krakowiak — toż to huczało i szumiało, toż to dla oczu byli uciecha..
Ale poezja dziecięctwa bynajmniej nie wyklucza realniejszych czynników. Wszystko to śliczne, podwieczorek jednak ma swoje prawa. Komitet złożył dowód należytej znajomości psychologji weku młodocianego, gościom swym przysposobiwszy "lege arts" podwieczorek, — a nadto ustawiwszy, jak pałac piernikowy w "Jasiu i Małgosi", okazały bufet i kramy pełne łakoci.
A gdy w ten sposób stało się zadość wymaganiom podniebienia małuczkich, nastąpił "moment psychologiczny". W otoczeniu aniołów — z różnych snać chórów anielskich, bo większych, mniejszych i najmniejszych — zapowiedziany wytworną deklamacją jednego z Białopiórych w osobie p. M. Szawlowskiej, zstąpił — "per procuram" br. Dziedustyckiego — sw. Mikołaj, jota w jotę taki, jak go malują na obrazkach i widokówkach — i dopieroż mówić, jak to on umie, pięknie, poczciwie, serdecznie, jakby miodem maścił, słowa zaś swoje poparł hojnem rozdawnictwem darów.
Podnioslą pieśnią Bogarodzicy zakończyła się uroczystość.
Znikł święty Mikołaj, uszły skrzydlate zjawy aniołów, ale na długo pozostaną w pamięci dziatwy. A tym jej wspomnieniom towarzyszyć będzje serdeczna wdzięczność rodziców.

»Kurjer Lwowski« 08.12.1916 O polskie stroje ludowe.

Otrzymujemy następującą odezwę:
Szwalnia pol. Związku niewiast katol. nieraz już zwracała się do społeczeństwa z prośbą o poparcie; niejednokrotnie podawała do publicznej wiadomości cele swe i drogi, jakierni doszła do znacznego rozwoju. I nieraz już dziękowała instytucjom i osobom prywatnym za ofiarność i dobrą wolę, tak bardzo jej pomocną w osiąganiu poważnych wyników pracy. Obecnie, na pewnych już stojąc podstawach, gdy miastu i prowincji nieobca jest jej nazwa, gdy zarówno inteligencja, jak lud wiejski zrozumiał, że towar, wykonany ręka polskiej szwaczki, lepszy jest od fabrykatów zagranicy, postanowiła Szwalnia rozszerzyć zakres działania ńa całą Galicję.
Dotąd ż wyrobów Szwalni korzystał Lwów i jego najbliższe okolice, obecnie pragniemy wytwarżać ubiory ludowe i mieszczańskie wedle zwyczajów i gustu różnych okolic kraju.
Dlatego zwracamy się z usilną prośbą do Wielebnego Duchowieństwa, do Pań Obywatelek, do Nauczycielstwa i Którowników Kółek rolniczych, by żechcieli przyjąć nam ż pomocą, nadsyłając Szwalni (Lwów, Rynek 30.) wzory ubrań kobiecych i dziecinnych, właściwych każdej okolicy. Wzory te pragnie Szwalnia nabywać na własność, lub tęż wypozyćzaĆ na krótki przeciąg czasu.
Ufamy, że sptawa tak ważna, zmierzająca do zachowania swojskiego charakteru strojów ludowych i micszczańskich, a zarazem do rozwoju polskiej wytwórczosci, znajdzie oddźwięk w całym kraju i że przy WSpÓludżiale ludzi dobrej woli zdołamy ubrać wieś polską bez pomocy fabryk zagranicznych.
Za Zarząd Szwalni P. Z. N. K.
Mieczyslawowa Teodorowiczowa, przew.

Do tej odezwy kilka wyrazów od nas:
Inicjatywa Zarządu Szwalni zasługuje na jak najgorętsze poparcie. Ze strojowi ludowemu grozi zagłada, wiadomo nie od dzisiaj. Styczność wsi z miastem, coraz ściślejsza, odbija się na niej takie pod tym wzgledem niekorzystnie. Skosinopoli yzo wanie czyni postępy — chyba z każdego względu niepożądane.
Strój wiejski ma w sobie coś z symbolu. Odbija się w nim charakter ludu danej okolicy. Ten strój wcale nie byl dziełem przypadku — utworzyło go przystosowanie się do miejscowych warunków życia, przyozdobiły upodobania duszy chłopskiej. Te pójdą również w niwecz. Zatrze odrębność zewnętrzni wsi, zatrze się i odrębność psychiki ludowej, która uszlachetniać, podnosić się powinno, lecz nie pozbawiać cech znamiennych. W tandetę obcą przyodziany lud, przestaje czuc się sobą; jego prostota zaciera się, jego pogląd wypacza, cały jego sposób mielenia odbiega od tej linii, której przestrzegał, dopóki nie rozstał się z sukmaną, a tak mu w niej do twarzy, z barwnemi spódnicami i katankami, z orzeźwiająca oczy wzorzystością swych chust i rantuchów.
Wiezieliśmy podczas pochodu d. 12. listopada grupę kobiet i młodzieży wiejskiej z okolic podlwowskich (mężczyzn dorosłych zabrakło, bo pociągnęła ich wojna do krwawego swego rydwanu). Jakiemże uradowaniem dla oczu były te krasne stroje: zdawalo się, jakby nagle jakaś ruchoma łąka zakwitla na tle szarzyzny miejskiej. Niejednemu też z pewnością wyniknąć się musiało wtedy westchnienie: Co za szkoda, że coraz mniej tej krasy coraz rzadziej ją się spotyka!
Ratowanie stroju ludowego — to jeden z obowiązków patriotycznych. Akcja Zarządu Szwalni ma właśnie spełnienie owego obowiązku na celu. Zatem poprzeć ja należy jak najusilniej.

»Kurjer Lwowski« 07.12.1916 Brak mleka.

Obiegają po mieście pogłoski o istniejącym w pewnych kołach aprowizacji projekcie, aby cala produkcję mleka dowożonego skoncentrować celem dalszego rozdziału w sklepach miejskich. Mianowicie wszelkie mleko i produkty mleczne mianoby na rogatkach odbierać kobietom znoszącym je i odstawiać do rozsprzedaży dalszej za pośrednictwem organów miasta.
Pominąwszy, że zasada usuwania pośrednictwa między producentem a konsumentem tym nowym projektem z wszelkiemi dalszemi konsekwencjami szkodliwemi, z przyrostem nowych znacznych kosztów zostałaby tu na nowo pogwałconą, byłby przytem też stary, uświęcony a wypróbowany praktycznie sposób aprowizacji bezpotrzebnie zniszczony. Stworzonoby sztucznie nowe nieskończone ogonki, stworzonoby nowy monopol i sposób spekulacji dla rzesz wynajmujących się do "stania", a zresztą narażonoby produkt ten cenny i delikatny na liczne szkody przez zakwaszenie (jeden mały garnek mleka skwaszonego, wlanego do reszty, zakwasiłby całe jego masy). Słowem, nieszczęsny ten projekt powinien być wszelkimi możliwymi sposobami zwalczany jako ze wszelkich względów bardzo szkodliwy, pominąwszy, że mleko produkowane w granicach miasta uzyskałoby cenę, o której się filozofom nie śnilo. Liczne rzesze kobiet, noszących mleko z dalszych okolic i tylko w pewne nieliczne dnie, zaprzestałyby dochodzić do miasta i znaczne zapasy mleka nie dostałyby się wcale do miasta.

»Kurjer Lwowski« 02.12.1916 Wykłady prof. Ign. Chrzanowskiego.

Wykłady prof. Ignacego Chrzanowskiego, zapowiedziane w jubileuszowym cyklu odczytów, urządzonych staraniem Towarzystwa literackiego im. A. Mickiewicza we Lwowie, wywołały wśród sfer literackich i naukowych naszego miasta niezwykle wielkie zainteresowanie, zupełnie zrozumiale ze względu na osobę prelegenta. Prof. Chrzanowski, jeden z najwybitnejszych naszych historyków literatury, ogłosił szereg cennych dziel i rozpraw z zakresu badan historyczno-literackich, że tu wymienimy choćby podstawową monografję jego o Marcinie Bielskim, cenną rozprawę o kazaniach sejmowych Skargi, prace nad sa yrą polski, doskonalą i wielce rozpowszechnioną Historię literatury niepodległej Polski, szereg wydań krytycznych i wiele innych drobniejszych rozpraw. Już wcześnie zwrócił na siebie uwagę społeczeństwa, wybijając się na pierwszy plan rzutkością swych pomysłów; przeprowadzanych w pracach, nowością i świeżością poglądów. W Warszawie rozwinął wyda ną działalność na polu oświatowem i kulturalnem — m. i. jako redaktor "Ateneum". Powołany na zaszczytne stanowisko profesora historji literatury polskiej w Uniwersytecie Jagiellońskim, porwał od samego początku wykładami swymi młodzież akademicką i zjednał ją sobie prawdziwą serdecznością i życzliwością, z jaką się do niej odnosi. Znany jest powszechnie jako jeden z najlepszych naszych prelegentów: każdą rzecz, opracowaną sumiennie i źródłowo, umie podać w formie kunsztownej, trafiając do przekonań i uczuć słuchaczy ciepłem i zapalem, jaki nadaje swym wywodom. Lecz pocóż więcej rozwodzić się nad osobą prelegenta, który i nam tutaj we Lwowie dobrze jest znany ze swych prac, ktory i tutaj ma wiele oddanych sobie osób. Witamy więc w osobie prof. Chrzanowskiego miłego gościa, wyczekując z upragnieniem jego wykładów, w tem przekonaniu, że przeżyjemy w tych ciężkich czasach wiele wzniosłych wrażeń, które nas oderwą choć na chwilę od smutnej rzeczywistości w krainę ideałów.

»Kurjer Lwowski« 29.11.1916 W rocznicę powstania listopadowego.

Aby uczcić Święto narodowe takie, jak powstanie listopadowe, mało jest ożywić w sobie tylko uczucia patrjotyczne — smutne lub radosne. Trzeba jeszcze wejść duchem w owe czasy i z wypadków, które decydowały o losie narodu wydobyć dla narodowego myślenia i działania mądrość patriotyczną, którą jest unikanie błędów przodków i przejmowanie ich doświadczeń dla obecnej i przyszłej pracy.
Przęwodnikem najlepszym na tej drodze może być ten, kto był w tym czasie najżarliwszem sercem patrjotycznem i głową, która umiała zrozumieć wszystkie ideowe i materjalne czynniki mogące Polsce dać upragnioną wolność. Mówimy o Mochnackim.
Po upadku powstania, gdy jego przebieg rozważał "sine ira et studio", policzął "do prawd niezaprzeczonych i zarazem do największych wypadków hiśterji nowoczesnej, że naród polski miał więcej sił w ostatniej wojnie swojej z Moskwą do odzyskania tego, co stracił, niżeli Moskwa do sprzeciwienia się temu sprawiedliwemu przedsięwzięciu polskiego narodu". Mimo calej różnorodności losów powstania, "nihdy nie bylismy w oitrzebie powiedzenia samym sobie: zginęliśmy bez nadzieji", tak "sprawa Polski 29. listopada nie tylko sprawiedliwa, ale i mocna była".
Cóż się więc stało, że tak pomyślny stan rzeczy, zamieńil się w klęskę narodu, iż pozostal nadal w niewoli? Oto "nie ulegliśmy przemocy, ale zwyciężył nas słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel".
Wynika to z rozważań o siłe narodowego powstania, które Mochnacki przeprowadza w następujący sposób:
Siła ta składała się z rozmaitych czynników, nie tylko wojsk. regularnego i ewentualnych nowych zaciągów. W skład jej — zauważa Mochnacki — wchodziło ponadto położenie geograficzne Polski, rola jej w "systemie politycznym Moskwy, konstytucja rządu i państwa carów, nakoniec temperament polityczny Europy, o ile na wodzy Austrię i Prusy trzymał".
Siła ta zatem rozporządzała czynnikami dwojakiego rodzaju. Takimi, które można było i należało stworzyć, oraz takimi, które były, a trzeba je było tytko wyzyskać.
Do tych ostatnich należy — zdaniem Mochnackiego — w pierwszym rzędzie geograficzne położenie Polski w stosunku do Rosji. Że tylko w Polsce "Moskwa od Europy odcięta... i zdobyta być może" — doświadczył tego już Napoleon w 1812. Zająwszy bowiem Polskę i Litwę, pokonał Rosję bez stanowczych bitew i nie w Petersburgu, ale w Polsce mógł wymusić na niej najkorzystniejszy dla siebie pokój. Tymczasem "chciał bitew po osiągnięcu celu wojny" i — pogrzebał swoją wielkość. Otóż na tej zasadzie — stwierdza Mochnacki — że Rosja może być pokonana jedynie na obwodzie swego imperjum, bo z obwodu do wnętrza "wbiegają promienie jej potęgi", bo po odcięciu obwodu zostaje jej to, czego nie warto zdobywać, rozpoczęło się powstanie w nocy 29. listopada. Podjęto je "w imię tej prawdy, że razem z ośmiu województwami nadwiślańskiemi powstaną bracia za Bugiem: w takiem przedsięwzięciu nic nie rokowało zwycięstwa Mikołajowi". Mogło się to stać tem bardziej, że Rosja nie "wypolszczyła" swego zaboru mimo usilnych starań. Przeto powstanie mogło rozporządzać siłą większą, niż konfederacja barska i niż Kościuszko.
Siłę tę wzmagała jeszcze ta okoliczność, że Rosja właśnie wówczas miała swój "moment niemocy". Wyczerpana bezpośrednio poprzedzającemi wojnami i militarnie zdezorganizowana, trapiona szerzeniem się głodu i pomoru, wysilona finansowo i zadłużona wcale niegroźnym była nieprzyjacielem. Do zorganizowania 120.000 armji, jaka brała udział w bitwie Grochowskiej, potrzebowała półtrzecia miesiąca. To wymowny dowód, jak słabą była wówczas.
Co do "temperamentu politycznego" Europy, to — jak go doskonale charakteryzuje Mochnacki — "życzyła nam ona zwycięstwa, ale tak jako niegdyś małemu życzyli Dawidowi świadkowie nierównej walki, żeby pokonał ogromnego Goljata, z bojaźnią w sercu, z tem przekonaniem, że tylko cud jaki uratować nas zdoła".
Główną jednak dźwignią narodowego powstania było wojsko. "Nie wykracjzając z granic najściślejszej pewności" oblicza Mochnacki, iż siła jego mogła wzrośc do sześćdziesięciu kilku tysięcy żołnierza. W chwili wybuchu powstania pod bronią było wojska trzydzieści kilka tysięcy. Prócz tego znajdowało się w kraju około 25 tysięcy żołnierzy dymisjonowanych, uczestników kampanji napoleońskich, albo takich, którzy lata swoje wysłużyli już w wojsku Królestwa kongresowego. Nie było więc żadnej trudności w uzyskaniu wyszkolonego żołnierza. Potrzebna broń i amunicja znajdowała się w arsenale warszawskim. Rezerwy wreszcie można było uformować z nowych zaciągów pod osłoną czynnej armji. Ludzi zdatnych do broni było podostatkiem. Według ksiąg komisji stiperrewizyjnej na ratuszu w Warszawie było takich 246.000. Z amunicją, bronią i umundurowaniem — wogóle ze środkami wojennymi także nie byłoby wielkiego kłopotu, gdyż mogła ich dostarczyć produkcja wewnętrzna przy pomocy rzemieślników, sprowadzonych z Niemiec i Anglji. Również skarb mógł w zupełności dopisać.
"Sześćdziesiąt kilka tysięcy najbitniejszego ludu na ziemi! — woła Mochnacki. Nie masz sprawy, którejby takie wojsko nie zapewniało szczęśliwego końca. Tą silą, gdyby dawnej Polski nie było na świecie, ledwie nie nową stworzyć pozwalałyby ówczesne tak miejscowe jako i postronne okoliczności".
A jednak dzieła nie dokonano, mimo istnienia tych warunków i jeszcze jednego — pierwszorzędnego: entuzjazmu patrjotycznego, opartego mocno na owym "konturowym zarysie" liczb. Przecież jednym z prawdziwych powodów rewolucji była wiara w jej powodzenie.
Rewolucja jednak upadła, gdyż jej "klima polityczne" było chłodne. Brak w niej było to cechy, którą Barere ujął w porównaniu rewolucji do "słońca strefy gorejącej, która nadaje gwałtowny popęd całej wegetacji, skracając czas gdzieindziej przepisany wzrostowi i dojrzałości roślin". U nas niestety tak nie było. "We wszystkiem, a szczególniej co do organizacji wojska tak poczynaliśmy sobie, że do czego zwykle potrzeba dziesięciu dni, to w nadzwyczajnych okolicznościach naszego odrodzenia się ledwie we dwudziestu do skutku przychodziło".
W związku z tą pozostaje druga przyczyna upadku powstania. Ster wzięli w ręce ludzie niewątpliwie poczciwi, otoczeni aureolą męczeństwa narodowego, ale nie zawsze dość zdolni, by w takiej chwili kierować sprawami narodu. Nie byli oni "sposobni do prędkich i dzielnych przedsięwzięć" — jakich było potrzeba. Im zaś dano władzę w rozumieniu, że pożytecznej jest kierować siłą, energią i dowcipem tego wieku, niżeli jemu samemu, żeby władał rzeczą publiczną, dopuścić". Stąd u stera była "ospałość lenistwa".
Oto jest ten "słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel", który nas pokonał i w niwecz obrócił najbardziej sposobną chwilę wydobycia się na wolność.
Słowa Mochnackiego zawierają w sobie niewątpliwie wiele z gorącej atmosfery emigracyjnej bezpośrednio po upadku powstania, oraz wicle z żywości jego temperamentu, ale ujmują rzecz trafnie i niezbicie wykazują prawdę, która dziś tak niebywale święci tryumfy, iż "siła, jaka naród zewnętrznego nieprzyjaciela pokonać zdoła, zostaje w ścisłym, bezpośrednim stosunku z siłą jego materjalną i moralną, wewnętrzną. Dla powiększenia pierwszej, potrzebą ostatnią pomnożyć, natężyć.
To zasada, która rozstrzyga o losach narodów, to jest też wielka nauka dla nas z całych dziejów, a szczególnie z powstania listopadowego.

»Kurjer Lwowski« 26.11.1916 Rusini galicyjscy wobec sprawy polskiej.

Nienawiść złym i szkodliwym jest nauczycielem. Moralnie poniża, myślowo wyjaławia, wszechstronnie zaślepia nietylko na dobre strony przeciwnika, ale i na własne korzyści. Zgubny niszczycielski wpływ nienawiści sięga tem dalej, im wyłączniej i bezwzględniej wypełnia ona treść duszy.
Tak właśnie niestety ma się rzecz z duszą ruską w jej stosunku do Polaków i do sprawy polskiej. Mówiąc to, mamy oczywiście na myśli tylko nieliczne względnie grono galicyjskiej inteligencji rusińskiej. Lud bowiem ruski w masie swej jest jeszcze materjałem naogół politycznie biernym i o ile jako czynnik w dziedzinie tej występuje, występuje wyłącznie jako nadużywane często narzędzie w rękach ambitnych prowodyrów.
Ci prowodyrowie robią istotnie wrażenie, jakgdyby żyli nie jakąkolwiek pozytywną treścią, ale tylko i wyłącznie ślepą i tyleż zaciekłą ile bezzasadną negacją w stosunku do wszelkich rzeczy polskich. Negacją nietylko dążein, przeciwnych interesom ruskim, (których w chwili obecnej np. dostrzedz nawet niepodobna), ale negacją faktów nawet i wszelkich wogóle dążeń, choćby one miały nawet leżeć na linji interesów ukraińskich, — że przypomnimy tu np. sprawę budowy galicyjskich kanałów, w której Rusini zajęli również opozycyjne stanowisko, wyłącznie dlatego, że projekt, korzystny wszakże również dla Rusinów, wyszedł ze strony polskiej.
Wobec tego nietrudno było przewidzieć, że urzędową zapowiedź powstania państwa polskiego i wyodrębnionej Galicji powitają Rusini wybuchem uczuć niechętnych i nienawistnych. O ileż kulturalniej i wprost bardziej po ludzku zachowali się Białorusini, aczkolwiek również niezmiernie są czuli i dbali o swój narodowy interes, którego odrębność bardzo dobitnie w chwili tej również akcentują.
Miarą zacietrzewienia Rusinów jest taki choćby — pierwszy z brzegu wzięty — fakt, że "Ukraińskie Słowo" np., pomieściwszy proklamację Cesarską w sprawie polskiej na ostatniej stronie, opuściło w niej na końcu słowa: "z rozkazu J. C. Mośći Franciszka Józefa I.", a podało tylko podpis: gen. Kuk. Cel takiego tendencyjnego opuszczenia części tekstu urzędowego jest aż nadto przejrzysty. Postępek cały ma oczywiście charakter politycznego żakostwa. Skądinąd zaś przypomina cenę egzorcyzmów z III. częśći Dziadów, gdzie djabeł, acz przyciśnięty niejako do muru przez ks. Hotra, wymówić nie jest w stanie samych nazw nienawistnych dlań Sakramentów.
"Diło" zamieściło artykuł, w którym podkreśliwszy, że Galicja w dwóch trzecich (sic!) częściach, a także Chełmszczyzna jest krajem istinn  ukraińskim, wyraża między innymi potem pretensję, że Polacy podczas obchodów uroczystych z racji ostatnich wypadków nic nie mówili o swoim stosunku przyszłym do ukraińskiego narodu. Natychmiast zaś potem powiada: "Rozumie się i podkreślamy to ze szczególnym naciskiem, że nieby się nie zmieniło w istocie rzeczy, gdyby Polacy lepiej byli obmyślili kwestję i powtórzyli znane swoje frazesy o miłości do "bratniego" ludu ruskiego, lub swoje hasło: wolni z wolnymi, równi z równymi! My przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych frazesów i haseł". Pomimo to znów dalej z naciskiem podnosi "Diło", że pominięcie kwestji ukraińskiej na uroczystych obchodach polskich jest "stanowczym dowodem", iż Polacy mają złe zamiary względem Ukraińców.
Na ten stek nonsensów i sprzeczności debrą odprawę daje "Czas" krakowski, którego wywody podajemy poniżej, — podkreślając ustępy, zdaniem naszem istotne:
"Z uwag "Diła" pomijamy znane zresztą skądinąd świadome przeinaczanie faktów, które stanowi stałą broń ruskiej publicystyki w polemice z Polakami; zadziwiać jednak musi podkreślenie (przez "Diło") zadowolenia "Czasu", że podział Galicji już nie nastąpi. Tyle przecież z długiego współżycia z Polakami mogli nauczyć się Rusini, że niema w Galicji ani w całej Polsce stronnictwa ani grupy, któraby niosła godzić się w jakiejkolwiek formie na podział naszej dzielnicy. "Diło" musi chyba wiedzieć, że w tej sprawie solidarność Polaków nie może być naruszona i nigdy się nie zachwieje. Nie wynika stad bynajmniej jakaś dziecinna radość, że "Rusini będą politycznie bezsilnymi". Daleko głębsze i poważniesze powody są w tej mierze dla nas decydujące, a chcąc "Diło" przekonać, należy odesłać ten dziennik do historji, gdzie znajdzie potrzebne informacje.
Również mogliby Rusini raz już skończyć z uroszczeniami do Chełmszczyzny, które nie mają ani historycznej, ani etnograficznej, ani polityczne; podstawy. Wszakże mają oni przed sobą taki ogrom pracy narodowej i kulturalnej we wschodniej Galicji, że całe pokolenia zaledwie jej podołają. Pocóż więc "anektować" jeszcze obszary polskie, w których ich narodowe aspiracje nie znajdą żadnego odgłosu. Rusini jednak doskonale wiedzą, że takie poruszenie sprawy chełmskiej drażni uczucia Polaków, i właśnie dlatego powtarzają uporczywie swoje dziwne pretensje. Nie jest to droga najprościej wiodąca do porozumienia.
Zresztą trudno rozprawiać ze ślepą zaciętością. "Diło" np. obawia się, że Polacy nic zdobyli się nawet na jakieś słowo o swoim przyszłym stosunku do "ukraińskiego narodu": ale zaraz dodaje, że "gdyby nawet wystąpili z jakimś programem, to i tak nicby się nie zmieniło" — bo "my przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych haseł". Więc i tak źle i tak nie dobrze. Gdy Polacy milczeli: "Co za nieprzyzwoitość" — woła "Diło": wyciągają rękę do zgody: wtedy dopiero "nic się nie zmieni"... Otóż istotnie nie pora na frazesy i deklamacje, a przyszłość nie jest jeszcze tak ustalona, aby już teraz można swobodnie układać ścisłe i realne plany polityczne: to jednak jest pewne, że Polacy swój stosunek do Rusinów układać będa zawsze według zasad sprawiedliwości i słuszności, jak to zresztą i dotychczas czynili. Skoro ruska ideologja dorośnie do zrozumienia polskiego stanowiska, wówczas i cały spór polsko-ruski rozstrzygnie się bez wstrząśnień".

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

ситуація

»Дїло« 17.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Причини димісії Чернїна.
ВІДЕНЬ, 15. квітня (ТКБ). Дневники довідують ся від покликаної поінформованої сторони, що причини димісії ґр. Чернїна усувають ся з під публичної дискусії. Можна тільки поставити неґативне твердженє. Так запевняють на згаданім місци, що спір з Францією не викликав наміру димісії Чернїна. Про дійсні причини уступленя мінїстра заграничних справ доносять тільки, що в останних часах в ріжних справах погляди цїсаря не цїлковито покривали ся з поглядами мінїстра заграничних справ. З сего факту витягнув ґр. Чернїн консеквенцію що він не має вже довіря монарха в потрібній мірі і тому уступив.
Щодо його наступника нема до тепер навіть віродостойної поголоски.
Авдієнції у цїсаря.
БУДАПЕШТ, 15. цвітня (ТКБ). По загальних авдієнціях явили ся у цїсаря на спеціяльній авдієнції мінїстер освіти ґр. Альберт Aппнї, пополудни бувший мінїстер ґр. Юлій Андраші, по нїм мінїстер справедливости д-р Васоні.
Чернїн і цїсарський лист.
ВІДЕНЬ, 15. цвітня (ТКБ). Дневники доносять, що ґр. Чернїн вглянув в концепт цїсарського письма до кн. Сикста Бурбонського. Сей концепт годить ся цїлковито з комунїкатом, оголошеним мінїстерством заграничних справ дня 12. квітня. В сїм листї нема порученя для кн. Сикста, щоби цїсарський лист подав кому-небудь до відома, нема також згадки про Бельґію. Уступ про Ельзас і Льотаринґію годить ся цїлковито з уступом оголошеним мінїстерством заграничних справ.
Проти прилученя Бесарабії до Румунїї.
Протест Центральної Ради
КИЇВ, 15. цвітня (Укр. тел. Аґ.) Відомість про прилученє Бесарабії до Румунїї викликала у всїх кругах української людности велике обуренє. Безпроволочно відбуло са засїданє українського парляменту — Центральної Ради — присвячене справі Бесарабії. Всї провідники парляментарних партій заложили енерґічний протест проти міжнародних спекуляцій румунського правительства, вказуючи на те, що се прилученє Бесарабії до Румунїї не тільки не відповідає бажаням Українцїв, але навіть противить ся бажаням самої молдавської людности.
Український монетний двір.
КИЇВ, 8. цвітня 1918. Українське правительство рішило уладити український монетний двір в Київі. В тій цїли закупило в Липську всї прилади, які там виготовлено для вибиваня українських гроший, і перевозить їx в половинї сего Місяця де Київа, де устроює постійний український монетний двір.
В сих днях мають вийти нові українські гроші на суму 7 мілїонів гривен.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 5. цвітня (Ткб) Урядово:
На південно-західнім фронтї місцями скріплена боєва дїяльність.

»Дїло« 14.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Нота українського правительства в справі Бесарабії.
БЕРЛЇН, 12. цвітня 1918. Президент народнїх мінїстрів України вислав до королївсько-румунського правительства таку ноту:
"Отсим маю честь заявити, що Рада Народнїх Мінїстрів Української Народної Републики вважає конечним подати королївсько-румунському правительству отсе до відома: Українське правительство привязує до будуччини Бесарабії, граничної области Української Народньої Републики, як найбільшу вагу. Хоча области обох домінуючих народів, українського і молдавського, є з собою посплїтувані, однак не підлягає нїякому сумнївови, що в північній части бесарабської области живуть по найбільшій части Українцї, в південній части мають Українцї по крайній мірі релятивну більшість і в сей спосіб творить Бесарабія з огляду на її етноґрафічне, економічне і полїтичне положенє неподїльну цїлість з областю українського народу. Українське правительство, яке опановує значну часть Чорного Моря, в якого західній части лежить такий важний торговельний центр як Одеса, злучене з цїлою південною Бесарабією, стоїть на тім становищи, що кожда зміна колишньої російсько-румунської границї, в першій мірі її північної і південної части, загрожує сильно полїтичним і економічним інтересам української Републики. З огляду на се, що значна часть Бесарабії є занята румунськими війсками, й що питанє про дальшу приналежність Бесарабії можнаб зробити предметом обговореня при мирових переговорах в Букарештї, укpaїнське правительство вважає такі наради і рішенє в сїй справі можливим тільки при співучасти і згодї заступників Української Народньої Републики. Президент Народнього Мінїстерства і мінїстер для заграничних справ Голубович в. р.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 12. цвітня (ТКБ). Урядово:
В горах, на обох берегах Бренти збільшена боєва дїяльнїсть.
Дальші нїмецькі успіхи на Заходї.
БЕРЛЇН, 12. цвітня (Вольф). Урядово:
Аrmеntiеres зaнято. Анґлїйська залога, 50 офіцирів і над 3.000 мужви, окружена від півночи і півдня війсками ґен. Ебергардта і Штеттена і позбавлена доріг для відвороту, зложила по хоробрій оборонї оружє. З ними впало в наші руки 45 гармат, велике число машинових крісів, великі маси мунїції, маґазин з одіжю і инша богата добича. На північний захід від Аrmеntiеres зискали ми на теренї. На захід від Аrmеntiеres війска ґен. Штеттена і Карльовіца по оборонї проти сильних протинаступів, ведених великими, на скорі зібраними силами на Stеenwerk і по незвичайно завзятих боях за четверті анґлійські становища, відперли неприятеля в напрямі Ballent і Merville. Merville занято.
На південнім березї Lys вибороли собі війска ґен. Бернигардта переправу через ріку Lawо і добили ся аж в околицю Merville.
Загальна добича в боротьбі під Аrmеntiеres виносить по дотеперішним обчисленям 20.000 бранцїв, в тім один анґлїйський і один португальський ґенерал, над 200 гармат. На поли боротьби по обох боках Сомми розвинули ся нагальні бої артилєрії. Француські полки, які пішли приступом на західнім березї Avre на захід від Moreuil відперто. Вони потерпіли найтяжші втрати і оставили в наших руках 30 бранцїв, яких знищив відтак огонь французької артилєрії.

»Дїло« 13.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Українські домаганя.
ВІДЕНЬ 11. цвітня 1918. Посли Петрушевич, Кость Левицький, Евген Левицький, Лев Левицький, Цегельський і Онишкевич відбули вчора довшу конференцію з д-ром Зайдлєром, котрий приняв українських послів в присутности мінїстра рільництва, мінїстра внутрішних справ, шефа групи для звільнень ґенерала Бардіка, президента уряду апровіз. Павля, шефа секції Ліна і шефа секції Лявди.
Укранські посли представили отсї домаганя:
1. Скасованє примусової працї хлїборобської людности в граничних областях; 2. помноженє робочих сил шляхом повороту виселених, відпусток і увільнень рільників; 3. залишенє покликуваня рільничої людности до воєнних чинитьб на річ цивільних властий і цивільних осіб; 4. ввіз 3.200 ваґонів збіжа з України на насїнє і виживленє; 5. зменшенє континґенту війск у Східній Галичинї; 6. залишенє реквізицій; 7. знесенє урядів воєнної господарки; 8. покликанє з поворотом начальників громад в місце війскових і цивільних комісарів; внесенє тїснїйшої і ширшої воєнної области в Сх. Галичинї.
В справі знесеня примусової працї що-до сїльської людности в граничних областях заявив мінїстер рільництва, що видав у сїй справі відповідні вказівки властям. Мінїстер внутрішних справ зазначив, що вже видано відповідні зарядженя, щоб уможливити поворот евакуованих уже протягом сього місяця. Що-до воєнних чинитьб селянської людности заявив заступник мінїстерства краєвої оборони, що вже видав деякі зарядженя проти надужить. Ґенерал Бардік сказав, що вже видав вказівки що-до відповідного трактованя подань про звільненє рільників. Президент апров. уряду Павло зазначив, що українське правительство завізувало висланє 1 міліона пудів збіжа; на сю цїль уряд апровіз. вже призначив 30 мілїонів корон; відповідно до бажаня українського правительства ужиєть ся сей транспорт на засїви в Східній Галичинї і Буковинї.
Дальша конференція буде в найблизшу середу при участи намісника Гуйна.
Мирові переговори між Росією й Україною.
МОСКВА, 10. цвітня (Аґ.) Комісаріят заграничних справ одержав від нїмецького правительства ноту з візванєм, щоби російське правительство виповнило зобовязанє, яке містить ся в арт. 6. мирового договору між Нїмеччиною й Росією, і заключило мир з Україною.
На се комісаріят заграничних справ відповів, що вже вислав до Центральної Ради радіотелєґраму з предложенєм почати мирові переговори в Смоленську 6. цвітня. Не одержавши від Ради відповіди, просить передати се предложенє Радї з тим, щоб переговори почали ся в Смоленсьну 8 цвітня.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 11. цвітня (ТКБ). Урядово:
На захід від озера Гарда і в долинї Бренти успішні виступи наступних війск.
Впрочім нїчого нового.

»Дїло« 12.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

"Столиця" большевиків на Українї вільна.
БЕРЛЇН, 10. цвітня (Вольф). Урядово:
Харків занято по боротьбі дня 8. цвітня.
ПЕТРОГРАД (Райтер). Урядово потверджено упадок Харкова.
СТОКГОЛЬМ, 10. цвітня (пр.). З Петрограду доносять: Харківська рада опускає місто наслїдком того, що зближаєть ся нїмецьке війско. В сей спосіб уступає орґанїзація, яка отверто станула проти У. Ц. Ради. Між членами харківської ради нема нї oдгoгo Українця, тільки самі Москалї. Одначе вони говорили все іменем Українцїв. З їх прогнанєм з Харкова зломано оконечне головний опір проти пацифізму Українцїв.
Поляки в Нїмеччинї за берестейским миром.
БЕРЛЇН 9. цвітня 1918. В нїмецькім парляментї з приводу ратифікації мира з Україною, також польські посли, які під проводом кн. Радивила творять польський клюб, голосували за ратифікацією, мимо постанов договору що до Холмщини і Підляша. Се стараєть ся пояснити "Glоs Narodu" в ceй спосіб, що Поляки з Нїмеччини зрезиґнували так легко з Холмщини і Підляша, бо польські активістичні висланцї, які переговорювали в Берлїнї з заступниками більшости парляменту, запевнювали, що вони прибули з порученя Реґенційної Ради, щоби донести до нїмецько-польського порозуміня й що всї партії в Варшаві одобряють їx полїтику. До сего причинив ся також кн. Радивил, який вплинув на польських послів так, що вони голосували за прилученєм Холмщини і Підляша до України. Одначе небавом прийшло розчарованє коли виявилось, що переговори в Берлїнї не мали характеру офіціяльности, а відбули ся тільки за посередництвом польського публїциста Вільгельма Фельдмана.
Французи евакуують Reims.
БЕРЛЇН, 10. цвітня 1918. "Zuricher Роst" доносить з Парижа, що Reima цїлковито евакуовано; в понедїлок покинули місто останних 1600 мешканцїв, що від ряду місяцїв жили в пивницях. 3000 виселенцїв з околиць Амієну і Монтдідієр явило ся вже в департаментї Ізери.
Бесарабія для Румунїї.
БУКАРЕШТ. 10. цвітня. (Ткб.) З Яс доносять, що бесарабський сойм заявив ся за прилученєм Бесарабії до Румунїї.
Італійські наступи відбито.
ВІДЕНЬ, 10. цвітня (ТКБ). Урядово:
В области устя Піяви підпринатя італїйських наступних віддїлів не вдали ся.
Нїмецькі успіхи на Заходї і в Фінляндії.
БЕРЛЇН, 10. цвітня (Вольф). Урядово:
Між Armentieres і каналом La Ваssе по сильнім огневім приготованю пішли ми приступом на анґлїйсько-портуґальські становища, зашли перті ворожі лїнїі, взяли в полон яких 6.000 людий і здобули до 100 гармат. По обох берегах Сомми вивязали ся нагальні артилєрійські бої і успішні боротьби піхоти. На південнім березї Оази кинули ми ворога також між Folembray і Brancourl за канал Оіse-Aisne.
Вечером: На північ від Armentieres вдерли ся ми до анґлїйських лїнїй по обох боках Wassten (Warnetion). Між Armentieres і Estailеs перейшли ми в многих місцях ріку Lys.
В Фінляндії: Наші війска, які висїли на сушу в Hangoe, заняли по короткій боротьбі з озброєними ватагами Karіs.

»Дїло« 11.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Чернїн і Кільман в Букарештї.
БУКАРЕШТ, 9. цвітня (ТКБ). Мінїстер заграничних справ ґр. Чернїн прибув сюди нинї рано.
БЕРЛЇН, 9. цвітня (ТКВ). Державний секретар д-р Кільман від'їде на днях до Букарешту.
Заборона словінських зборів.
ЛЬВІВ, 10. цвітня 1918. Як доносять словінські дневники, в послїдних тижнях відбули ся в Київі численні народні збори, скликані в більшій части послами, яких учасники заявляли ся за південно-славянською деклярацією. На днях повітові староства одержали порученє, щоб заборонити всяких загально-доступних зборів, навіть хоч-би вони були скликувані послами. На відбуванє зборів дозволено тільки товариствам, оскільки реферати бесїдників лежать в інтересї їx членів.
Американцї на поміч антантї.
ВАШИНҐТОН, 8. цвітня (Райтер.) Заступаючий секретар війни доносить, що від початку боїв в Пікардії перевіз американських війск до Франції відбуваєть ся в приспішенім темпі.
Офензива проти Італїї.
БЕРЛЇН, 9. цвітня (пp.) "Lokalanzieger"доносить з Роттердаму: Анґлїйське донесенє американського воєнного департаменту звучить: Тут наспіло донесенє, на основі якого неприятель задумував би розпочати на італїйськім фронтї велику офензиву. Австро-угорська армія, з виїмком тих частин, які стоять на Українї або на Заходї, находить ся тепер на італїйськім боєвищи. Можливе, що неприятель розпічне офензиву нa широкім фронтї.
Дальші успіхи на Заходї.
БЕРЛЇН 9. цвітня (Вольф). Урядово:
На західнім боєвищи вивязали ся живі бої артилєрії. На південнім березї Оззи пішли на ново війска ґен. Шелєра і Вікура приступом на ворога. Між Оззою і Folembrai перейшли вони пробоєм через Аtlette аж до каналу Оlse-Аisnе. В нагальних боях взяли вони завзято боронений лїс на схід від Ganу. Приступом вдерли ся зі сходу і півночі на стрімкі горби на схід від Cоucy la Chаteau і взяли сильно збудовані становища неприятеля. По незвичайно завзятій боротьбі впало також в наші руки нинї рано Coucy Іа ChAteаn, побудоване на спосіб кріпости.
В мартї втратив неприятель 23 бальонів на припонї, 340 лїтаків. Ми втратили в боротьбі 31 лїтаків і 11 бальонів на припонї.
Вечером: З каналу Lа Bassce вдерли ся ми в анґлїйські і портуґальські становища. На боєвищі на обох боках Cоmmи нагальні артилєрійські бої. На південнім березї Оззи кинули ми ворога також між Соuсу le Chateau i Вrаncourt через канал Olse-Aisne.

»Дїло« 10.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Подїл української держави на землї.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. Центральна Рада приняла закон, який зносить давний подїл на ґубернії і переводить новий подїл української держави на землї.
Мінїстер внутрішніх справ Ткаченко в розмові зі співробітником київського "Відродженя" (з 4. с. м.) сказав, що мінїстерство зараз працює над переведенєм закона про подїл України на землї і заведенєм в відповідних землях орґанів адмінїстраційних, судових а також громадського самоурядованя.
Далї мінїстер Ткаченко про орґани власти на містах сказав, що там повинна почувати ся центральна тверда влада, за для сього мінїстерство затурбовано призначенєм комісарів на міста, між иншим мінїстер зауважив, що деяких комісарів прийдеть ся замінити новими, бо вони не виправдали тих надїй, які на них покладались, начальників мілїції і инших адмінїстраторів. Комісарам надаєть ся право виданя особих правил і інструкцій, а також в їх роспорядженє поступає мілїція...
Орґани самоурядованя теж повинні твердість і рішучість виявити в виконаню своїх функцй, а також на далї повинні працювати в найтїснїйшим контакті як з мінїстерством внутрішних справ, так само і з його представниками, а на разї, коли орґани самоурядованя замісць контакту будуть виявляти опір українській властї і малодїяльність, то мінїстер не стане перед перевиборами. Мінїстер зараз зверне найпильнїйшу увагу також на українїзацію на містах всїх орґанів самоурядованя.
Українські посли у мінїстра внутрішних справ.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. Віденські дневники доносять:
Іменем Української Парляментарної Репрезентації і запомогового Комітету для українських виселенцїв з Галичини і Буковини явили ся посли Петрушевич і Колесса у мінїстра внутрішних справ ґр. Тоґґенбурґа, щоби йому предложити пекучі домаганя української людности. Передовсїм домагались вони внесеня тїснїйшої воєнної области, якої істнованє супроти мира з Росією і Україною є безцїльне та знесеня виїмкового пашпортового примусу для виселенцїв, які вертають до тої области. Дальше жадали відпоручники У. П. Р санації невиносимих відносин в Східній Галичинї, спричинених строгими і самовільними переводженями реквізицій та примусових робіт та масовим напливом австро-угорських полонених, які вертаючи з Росії задержують ся в Східній Галичинї. Мінїстер пообіцяв з огляду на трудности, які остають поза його компетенцією, що до повороту волинських виселенцїв, інтервенїювати у найвисших компетентних чинників, — а що до инших обговорених справ видати конечні зарядженя.
Чернїн-Клємансо.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. "Norddeutsche Allg. Zeitung", пишучи про спір Клємансо з Чернїном, звертає увагу на те, що після першої проби переговорів в серпни 1917 р. за кабінету Пеплєва не було нїякої більше дипльоматичної стрічі між француським і австро-угорським мужем довіря та що тим самим переговори була зірвані. Щоб отже за правительства Клємансо відбула ся нова конференція ґр. Армана і Ревертери, до якої Клємансо — як сам признає — не хотїв не допустити, то інїціятиву до неї дати мусїло француське правительство. Впрочім канцлєрський орґан вважає не важним питанєм, хто поставнив предложенє переговорів; тут важне на його погляд те, що Франція обстаючи при полїтицї анексій ставить перешкоди мирови.
З донесень італїйських дневників слїдує обуренє італїйських полїтичних кругів з приводу поступку Клємансо, який міг довести до повного ізольованя Італїї, що могла нагло oпинити ся в безвихіднім положеню, стоючи сама одна проти своїх неприятелїв.
Грошева кара на Варшаву.
Тому що маґістрат Варшави дотепер не заплатив кари 250.000 марок наложеної на місто 14. лютого з приводу випадків, які мали там місце по оголошеню мирового договору з Україною повідомив нїмецький президент полїції управу маґістрату, що наложену кару відтягне з доходів міста, які є в руках окупуючих держав.
Перенесенє царської родини.
Наслїдком подїй на далекім cхoдi постановлено перенести царську родину з Тобольська до одного з міст в области Уралю.
Росія продає Камчатку.
БЕРЛЇН, 9. цвітня 1918. Петроградські "Ізвєстія" доносять, що між правительством Совітів і американським війсковим повновласником Джонсоном відбувають ся переговори в справі купна Камчатки американським правительством, які вже зачали ся під проводом Троцького, а не дали ще нїякого вислїду.

»Дїло« 09.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Російське правительство про мир з Україною.
Місце мирових переговорів — Смоленск.
МОСКВА, 4. цвітня 1918. Комісаріят для заграничних справ переслав 3. цвітня Радї мінїстрів Української Народної Peпyблики в Київі отсю ноту:
Відповідаючи на іскрову депешу з 2. цвітня, яка містить предложенє Ради мінїстрів Української Народної Републики розпочати мирові переговори, правительство російської републики, примушене ультиматом з 21. лютого і берестейським трактатом до заключеня мира з Радою мінїстрів Української Народної Републики, предкладає як місце мирових переговорів місто Смоленск, як початок переговорів — день 2. цвітня, Що до того, нїби то оба народи ведуть війну, то комісаріят заграничних справ з натиском відкидає таке означенє кровавої боротьби, яка ведеть ся на Українї. Російське совітське правительство не веде війни проти Народної Републики України. Теперішня боротьба ведеть ся між двома партіями українського народу і можна говорити тільки про симпатії, які російські робочі маси мають до робітників і селян України в її траґічні днї, — траґічні не тільки для українськсго народу. Підписано: Чичерін.
Троцький плянує нову війну проти осередних держав?
БЕРЛЇН, 1. цвітня 1918. "Vossische Zeіtung" містить сензаційні інформації свого стокгольмського кореспондента про пляни Троцького. Отже між Лєнїном, який сидить в Москві і разом з большевицьким правительством стоїть при мировім договорі з осередними державами, і Троцьким, який сидить у Петроградї, має панувати повний розрив. Троцький порозуміваєть ся з анґлїйським амбасадором Bushanan-ом, а адміралом правительства Керенського Вердеревським, з провідником правого крила соціялістів-революціонерів Черновим і навіть з Мілюковим, який потайки приїздить до Петрограду; його цїль: зібрати кругом себе всї елєменти, ворожі мирови з Нїмеччиною, повалити правительство Лєнїна, утворити армію і при помочи Льондона і Парижа розпочати знов війну проти Нїмеччини й Австро-Угорщини.
Вільзон про Україну.
Нова промова Вільзона про війну і мир.
ВАШІНҐТОН, 5. цвітня 1918. В перші роковини приступленя Америки до війни виголосив президент Вільзон в Бальтіморе промову про цїли війни обох воюючих ґруп. Характеризуючи становище Нїмеччини супроти мирової програми Америки, Вільзон сказав:
Нїмеччина відповіла недвозначним способом, що вона шукає не справедливости, тільки панованя, відповіла не через своїх державних мужів, тільки через війскових вождів, які дійсно опановують Нїмеччину. В Америцї не може бути незрозуміня для того, що Нїмеччина зробила з Росією, Фінляндією, Україною й Румунїєю.
Далї Вільзон заявив, що він усе готов переговорювати про справедливий і чесний мир, але супроти становища Нїмеччини не остає нїчого иншого, як силою привернути послух законам світа.
Японські і анґлїйські війска у Владивостоцї.
РОТТЕРДАМ, 6. цвітня. (пр.) Американський мінїстер мореплавби доносить, ще Японїя висадила свої війска у Владивостоцї, щоби хоронити житє і майно людности.
МОСКВА, 7. цвітня. (ТКБ.) Півурядово доносять, що по японських також анґлїйські війска висїли в Владивостоцї.
ПЕТРОГРАД, 6. цвітня. (Райтер.). Манїфест ради народнїх комісарів обвиняє Японїю о те, що вона спричиняла упадок революції й що вона хоче укріпити своє панованє в Сибіри. Японїю вважаєть ся смертельним ворогом републики.
МОСКВА, 6. цвітня. (Райтер). В справі висадженя японських війск у Владивостоцї доносять півурядово, що рада народнїх комісарів зарядила полїтичні кроки і рівночасно видала усїм совєтам в Сибіри приказ ставиьт опір нападови на російську область.
Мирова акція нїмецьких соціялїстів.
БЕРН, 7. цвітня 1918. "Neue Korrespondenz" доносить з Вашінґтону:
На основі звідомленя, яке дістали провідники американської робітничої партії, нїмецька соціяльна демократія приготовляла мировий манїфест, звернений до робітників цїлого світа. Сей манїфест має вийти за згодою нїмецького правительства. В манїфестї має містити ся предложенє, щоби справи Ельзасу і Льотаринґії відложити на пізнїйший час і рішити на основі референдума.
Американська робітнича партія займе супроти сього манїфесту відмовне становище. В американських кругах уважають промови ґр. Чернїна предтечею сього манїфесту.
Нові документи про воєнні пляни Росії.
БЕРЛЇН 7. цвiтня 1918. Як доносить "Norddeutsche Allgemeine Zeіtung", орґан Максима Ґорького "Новая Жизнь" оголошує тайний документ про російську коронну раду, яка відбула ся 21. лютого н. ст. 1914 р. і була присвячена нарадам над пляном здобутя Царгорода і проливів. На нарадї говорено про се, що здїйсненє сього пляну можливе тільки в рамах загально-европейської війни, й роздїлено заздалегідь ролї Сербії, Болгарії, Греції, Румунїї й инших держав. На протоколї нарад цар Микола II. власноручно дописав: "Ухвали нарад вповнї одобряю".
На основі протоколу сеї наради "Новая Жизнь" стверджує, що Росія заздалегідь готовила ся до війни і тільки використала нагоду австро-угорського ультимату до Сербії з приводу атентату в Сараєві, щоб розпочати світову війну.

»Дїло« 07.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

За мир між Україною й Росією.
Нота українського правительства до російського.
КИЇВ, 1 цвітня 1918. Українска Телєґрафічна Аґенція доносить:
Рада Народних Мінїстрів вислала Совєтови Народних Комісарів слїдуючу радіотелєґраму:
"Правительство Української Народньої Републики вже неоднократно пропонувало Вам припинити не з нашої вини начату, не нами обявлену війну і визначити осібним договором наші границї, наші правові відносини. Останнїм кроком в сьому напрямкові було зверненє голови нашої мирової делєґації у Берестя до голови Російської делєґації початком сього місяця (марта). У відповіди п. Сокольнїков вказує, що він не має відповідних інструкцій і уповноваженя і обіцяв негайно порозуміти ся в сїй справі з своїм правительством. Довідавши ся тепер про Ваші наміри заключити мир з Українською Народньою Републикою і думаючи, що припиненє межусобної війни положить тверді основи для мирового співжитя двох ворогуючих народів, Рада Народнїх Мінїстрів пропонує правительству Російської Совєтської Републики негайно приступити до переговорів про умеви демократичного мира і вказати місце першої стрічі наших делєґацій.
Війскові операції на Українї.
БЕРЛЇН, 5. цвітня (Вольф). Урядово:
На Українї забрали ми ворожим бандам на зелїзничім шляху Полтава-Константиноград 28 зелїзничих возів, наладованнх француськими карабінами і мунїцією і більше як мілїон артілєрійських стрілен. Війска, які йдуть долиною Днїпра, заняли по боротьбі Катеринослав.
Голубович про положенє на Українї.
ЛЬВІВ, 6. цвітня 1918. Воєнний кореспондент дневника "Frankfurter Ztg." доносить в дописи з Київа з 29. марта: В недїлю 24. марта відбула ся у Київі нарада української дивізії з колишнїх полонених перед мінїстром війни під памятником Богдана Хмельницького. Вечером відбуло ся святочне представленє, на якім промовив президент У. Ц. Ради проф. Грушевський і заявив, що Нїмцїв завізвала Молода Україна на поміч і оборону й за те обіцяно доставу збіжа і средств поживи. Трудність є в доставі і тім, що запаси находять ся не в великих маґазинах, тільки в посїданю селян.
Про президента мінїстрів Голубовича пише кореспондент, що він з заводу справдї інжинїр, але опановує також цїлковито справу будови молодого державного орґанїзму. В противенстві до многих пессимістів є він перенятий щирим оптимізмом. Правительство, оперте на принципах соціялістів-революціонерів і на унїверсалї, стоїть на тім, що земля не сміє бути продажним товаром, а добром селянина. Води, гори і земельні скарби є власністю держави.
Президент мінїстрів числить на те, що 80 проц. землї буде управлено і засїяно. Українське правительство є готове заключити мир з Великоросією, але на останню ноту не одержало ще відповіди. Тепер працює воно пильно над державним будівництвом.
Перед кількома днями зачало також свою дїяльність українське телєґрафічне Бюро. На його чолї стоїть письменник Соколовський, перший міщанський полїтик, який в патріотичнім інтересї хоче працювати враз з соціялїстичним кабінетом.
Нові бої на Заходї.
БЕРЛЇН, 5. цвітня (Вольф). Урядово оголошують:
Вчера йшли ми приступом на південь від Сомми і по обох боках МоreuiІ і виперли неприятеля з його сильних становищ. Анґлїйські і французькі резерви кинули ся на наші війска, але їх напір розбив ся в нашім огни. По завзятих змаганях здобули ми між Соммою і потоком Лїс Гамель і кусень лїса на північний і південний схід від Villers Bretteaux і на западнім березї Аври СаstеІ І МаiІІу. Неприятель на цїлім фронтї ставив розпучлпвий опір, тому його кроваві втрати є незвичайно важкі. Ми взяли кілька тисяч полонених.
По скінченю обчислень число полонених армією ґен. Гуттера в часї від 21—28 марта виносить 51.218, число здобутих гармат 729. В сей спосіб дотеперішна загальна добича збільшила ся до над 90.000 бранцїв і над 1300 гармат.
У відплату за острілюванє Французами наших захистів в Lаon взяли ми під огонь Rеims.
В Шампанїї і на східнім березї Мози успішні наступи дали нам полонених. Під Верден огнева боротьба, скріплена протягом дня, була жива й в ночи.
Нїмецькі війска над Йорданом.
БЕРЛЇН. 5. цвітня. (Вольф). Урядово.
Нїмецькі війска враз з турецькими відперли назад в напрямі Йордану в кількадневій боротьбі анґлїйські бриґади піхоти і кінноти які переправили ся через Йордан, висунули ся на Es Yalt і на Амман.
Невдачні італїйські наступи.
ВІДЕНЬ, 5. цвітня. (Ткб.) Урядово оголошують:
В венецькій провінції на південь від Фонтана Секка відперли ми вічний наступ Італїйцїв. Також коло Девелї в Альбанії ворожі підпринятя проти наших оборонних становищ не повели ся.

»Дїло« 06.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Нїмецькі війска у Фінляндїї.
БЕРЛЇН 4. цвітня. (Вольф). Урядово оголошують:
В порозуміню з фінським правительством нїмецькі війска станули на фінській суші.
Мир з Румунїєю.
БУДАПЕШТ, 4 цвітня 1918. Справоздавець ґазети "Pеstі Naple" доносить з Букарешту: По ратифікації мирового договору, якої належить надїяти ся до півтори тижня, опустять війска осереднїх держав постепенно заняті области. Відкликанє війск має відбути ся до означеного дня, яким на основі дотеперішних переговорів має бути 15. мая. З Букарешту і инших більших міст відкличеть ся війска вже скорше. Дивізії призначені для охорони наших господарських інтересів будуть розміщені по селах. Війсково-господарська орґанїзація буде перенесена з Букарешту до Пльоешті. З румунської сторони очікують в недалекій будучности, в кождім випадку ще перед ратифікацією мира, проклямованя Бесарабії незалежною державою і прилученя її до Румунїї.
Заступники антанти вертають до Петрограду.
МОСКВА (ПТА) Француський амбасадор Нулєн, італїйський амбасадор Торресто і сербський посол Спалайкович прибули тут 31. марта і відїхали дальше до Boлoгди.
Італїйські соціялісти за окремим миром.
ЛЬВІВ, 5. цвітня 1918. "Vossische Ztg." доносить з Ґаґи:
Італїйські соціялїсти не возьмуть участи в конференції соціялїстичних відпоручників держав антанти, яка має відбути ся в Ню-Йорку. В Льондоні і Парижи обвинувачують італїйських соціялїстів зовсїм отверто, що італїйські соціялїсти бажають спонукати своє правительство до окремого миpa.
Огнева боротьба в Італїї.
ВІДЕНЬ 4. цвітня (ТКБ). Урядово оголошують: На італїйськім гірськім фронтї трохи живійша огнева боротьба. При стежних випадах оставив неприятель в наших руках полонених.
Рішаючі бої на Заходї.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Урядово оголошують:
На боєвищи віджила дїяльність артилєрії на південь від Сомми. Негайно і по сильнім артилєрійськім приготованю пробував неприятель раннім ранком і пополудни чотири рази надармо відзискати забрані їм торби на південний захід від Movull. Серед важких втрат його наступи зломано. Під Верден і коло лїса Раrzоу в многих місцях значна огнева дїяльність.
Рано під нїмецьким огнем.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Урядово вечером:
В наших дальших приступах на південь від Сомми виборено нові успіхи. У відплату за острілюванє Французами наших домівок в Ляон, яке триває від кількох днїв, згорнули ми наш огонь на Ренс.
Павза в острілюваню Парижа.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Острілюванє кріпости Парижа вчера в полудне Німцї застановили, бо довідали ся, що пополудни мав відбути ся похорон мешканцїв, які впали жертвою пожалуваня гідних припадкових стрілів.
2 міліони анґлїйських кольонїяльних війск.
РОТТЕРДАМ 4. цвітня (вл.). Про пляни ґенерала Фоча доносить "Daіlу Мail" цензурований, що великий стратеґічний плян передвидїв до лїта с. р. поставленє двох мілїонів анґлїйських кольонїяльних війск.

»Дїло« 05.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Мирові переговори між Україною і Великоросією.
БЕРЛЇН, 3. цвітня (прив.). З Петрограду доносять посередно: Московське правительство рад, як доносить "Наш Вєк", стараєть ся щиро, щоби довести до можливо скорого порозуміня з Українською Народною Републикою. Окрема делєґація, яка має передати предложеня правительства совітів удасть ся до Київа. Між членами cеї комісiї мають находити ся члени берестейської мирової делєґації проф. Покровський, Карахам і п-нї Бізенко.
ПЕТРОГРАД, 3. цвітня (Пет. Аґ.). Українська Рада предложила Радї народних комісaрів проєкт мира.
Крамарж проти подїлу Чехії.
ПРАГА 3. цвітня 1918. В великодній статї дневника "Narodni Listy", яка величає братанє південних Славян і Чехів, зайняв д-р Крамарж становище проти утвореня нїмецької провінції в Чехії. Чехи є свідомі історичної єдности королївства, не тільки тому, що воно не в силї забути, кільки то Нїмцї зґеpманїзували (кілька слів сконфісковано), а також тому, що булоб се божевіллєм роздирати таку ідеальну ґеоґрафічну і господарську одиницю як Королївство Чехії, бо богато соток тисяч приналежних до чеської народности мешкає в знїмченій области і вони за нїяку цїну не сміють бути видані на поталу ґерманїзації. Впрочім Нїмцї прийшли до Чехії як гостї (сконфісковано кілька рядків) і не мають тому найменшого права роздирати єдність королївства.
Нові бої на Заходї. Перерва і приготованя до рішаючих боїв.
БЕРЛЇН 3. цвітня. (Вольф). Підчаc боєвої павзи, яка від кількох днїв є на Заходї, Анґлїйцї і Французи все ще проливали кров в непереривних протинаступах і побільшили свої нечувані втрати. Натомість місцеві поводженя Нїмцїв дали їм в посїданє важнїйші горби на західнім березї Аври. Більші воєнні операції не відбувають ся на разї на західнім боєвищи. Річ природна, що по таких великих ударах мусїла слїдувати перерва в боротьбі, в цїли приготованя дальших рішаючих боїв. Також в попередних офензивах начальна нїмецька команда так поступала. По битві під Горлицями слїдувала довша перерва, по якій тим сильнїйше і успішнїйше розпочато приступ. Так само було в Італїї, коли ми дїйшли до лїнїї Таліяменто. Такий методичний спосіб веденя боротьби був дотепер все запорукою нїмецьких успіхів.
Перед Амієнем і Парижем.
ЦІРІХ, 3 цвітня (Пр.) Воєнний кореспондент Дневника "Neue Zurcher Nachrschten" обговорюючи подїї на Заходї, каже: Стоїмо перед двома найбільшими битвами: під Амієном і під Парижем, найбільшими кріпостями світа. В Льондонї здають собі справу з цїлої поваги положеня, се слїдно по тім, що Анґлїйцї кинули з Фляндрії усї резерви і в першій мірі помічну армію з італїйського фронту до Франції. Відкликанє peзepв з Фляндрії не значить нїчого иншого, як пожервованє Фляндрії і Бельґії. Ще перед кількома місяцями заявляли Анґїйцї, що в короткім часї стануть вони панами фляндрійського побережя, занятого Нїмцями й тим самим опанують підставу для підводних суден, тепер-же показують ся симптоми розбитя европейського становища антанти.
Бої артилєрії і стежних віддїлів.
БЕРЛЇН, 3. цвітня (Вольф). Урядово доносять:
Часами жива огнева боротьба під і на південь Lens. На боєвім фронтї обмежала ся дїяльність за дня до артилєрійського огня і стежних боїв. Нїчний наступ анґлїйських стежних віддїлів на Ауеtte відперто в протинаступі. Більшими силами вдарив неприятель вечером між Marceicove і потоком Luse. Неприятеля відкинено з важкими втратами. Ми прийшли в посїданє горбів на південний захід від Моreuil. Знищенє Ляону француською артилєрією триває далї. Під Верден і в середних Воґезах віджила дїяльність артилєрії. На південний захід від Гірнбах дав нам успішний напад бранцїв. Piтмaйстер Ріхтгофен осягнув 78-y воздушну побіду.
Перед австро-угорською офензивою в Італїї.
БЕРЛЇН, 3. лютого (пр.). Ґенерал Арденне пише в "в. Г." в звязку з живійщою боєвою дїяльністю на італїйськім фронтї, що там відбувають ся поспішні приготованя. Голяндські жерела вважають офензиву австро-угорських війск недалекою.

»Дїло« 03.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ратифікація берестейських договорів в Туреччинї.
ЦАРГОРОД 1. цвітня (ТКВ). В дебатї над мировими договорами з Україною і Росією промовляв мінїcтеp заграничних справ Галїль-Бей. Відтак ухвалила Палата однодушно 163 голосами закон, яким уповновласнено правительство підписати оба договори.
Парляментарна проґрама. Делєґація і Палата послів.
ВІДЕНЬ, 1. цвітня 1918. Зараз по латинських святах зачнуть працювати ріжні кoміcії Палати послів.
З поворотом ґр. Чернїна до Відня злучені надїї на піднятє праць делєґації, переваних його виїздом на мирові переговори. В пapляментарних кpугaх думають, що по 13. с. м. зійдеть ся загранична комісія делєґації і там дасть ґр. Чернїн поясненя про всї справи, які відносять ся до мира з Україною, Росією й Румунїєю. Над поясненями ґр. Чернїна комі cія пepервaла би дебату і сим поки що закінчили ся би делєґаційні наради. Засїданя повної делєґації не є в плянї.
Плянують ся також засїданя війскової комісії делєґації.
Палата послів має розпочати свої засїданя не перед 23. с. м. Зараз в перших днях парляментарних нарад правительство предложить буджет на рік 1918/19, бо буджетова провізорія кінчить ся з кінцем червня. Коли б на полагодженє нормального буджету до того часу не було виглядів, правительство предложить знов буджетову провізорію.
Анґлїя була готова заключити мир?
БЕРЛЇН 1. цвітня. (Пр.) "Nеuе Zurcher Nachrichten" містить цїкаву заяву анґлїйського полїтика, а саме, що Анґлїя була готова вступити в мирові переговори, щоби оминути нїмецьку офензиву, тимбільше, що сю гадку відпер також Вільзон. Спротивив ся тому Клємансо, й йому вдало ся переперти свою думку. Замітне, що Анґлїя пробує скинути з себе відповідальність за останну нїмецьку офензиву.
Відкликанє помічного корпусу з Італїї.
БЕРЛЇН 1. цвітня (пр.) З Ціpiху доносять:
"Neuе Zuricher Nachrichten" доносять, що відкликанє анґлїйсько-француського помічного корпусу з Італїї зробило серед італїйської армії і народу пригнїтаюче вражінє. Береть ся вправдї під розвагу як найскорший привід частий солунської армії, але боять ся, щоби вони не прийшли за пізно.
Завзяті бої на Заходї.
БЕРЛЇН. (Вольф). Урядово оголошують 1. цвітня:
На боєвищи на північ від Сомми віджили вечером гарматні і мінові боротьби. Між потоком Lunа і Avre вели ми далї наступи і заняли горби на північ від Moreull. Анґлїйцї і Французи, які кілька разів надармо йшли до протинаступу, потерпіли важкі втрати. Mіcцeвий наступ на західнім березі Avre, дав нам в посїданє лїс Аrrасhіs.
В боротьбах останних днїв збільшило ся число полонених, забраних від початку боротьби над 75.000.
З італїйського фронту.
ВІДЕНЬ (ТКБ). Урядово оголошують дня 1. цвітня:
Над долїшною Піявою, в области Aсіяґо і в кітлинї Ляґі відперто італїйські стежні наступи.
 

»Дїло« 02.04.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Бої на Заходї.
БЕРЛЇН (Вольф) 30. марта. Урядово. Західний терен війни. На полї битви на північ від Сомми положенє не змінило ся. Ayatte очищене від нeпpиятеля. Між Соммою й Авр виперли ми Анґлїйців і прибувших їм на поміч Французів в части їх передних становищ та заняли Beаucоurt i Моzіеrеs. Наступи нa Моаtdidier скінчили ся нїчим. Французи почали тепер нищити також Laon. Наслїдком довго триваючого острілюваня катедра значно потерпіла.
Підпоручник Бавґартен зістрілив 32 і 33 противника, підпор. Удель 22.
БЕРЛЇН (Вольф) 31. марта. На горбах на захід від горішного бігу Авсrе відперли ми протинаступи Анґлїйцїв. Між Соммою і Оазою в приступі осягнули ми нові успіхи. По обох боках потоку Lаse перебили ся ми через передні анґлїйські лїнїї, скріплені француськими полками, здобули приступом села положені в долинї Auberacurt, Hamgard і Damnin та мимо найзавзятїйших протинаступів відперли неприятеля на Меrsail і лїсисті горби положені далї на північ. Між Morsnіl і Noyen напали ми на француські корпуси, які щойно спроваджено і уставлювано. На північ від Mоntdidier наперли ми неприятеля за Аvrе і Dеnі та здобули горби положені на західнім березі. Кілька разів поновлювані протинаступи Французів на захід від Montdidier i Fontaine проти здобутого міста Меsаil кроваво зломано. Fontaine здобуто над вечером приступом. Моmnil в завзятій боротьбі ми вдержали в своїх руках.
Наступаючі війска в области від Mоntdidier до Noyen виперли неприятеля з його нововикопаних ровів за Aassivillers, Rollet i за Thlesburt i Ville. Сильні протинаступи Французів й тут не вдали ся. Форт Rеnаnd на південний захід від Nоyeа, пануючий над Оазою, здобуто приступом.
З усїх частий фронту доносять про як найбільші кроваві втрати неприятеля.
БЕРЛЇН (Вольф) 31. марта вечером: Місцеві успішні боротьби між потоком Lase i Avre. Протинаступи Французів на захід і на південний захід від Mоntdidier зломано, при чім неприятель потерпів великі втрати.
Острілюванє Парижа.
ПАРИЖ (Авас) 30. марта. Вчора пополудни набій, вистрілений з нїмецької гармати, вдарив в один костел в Парижи підчас Богослуженя у велику пятницю. 76 осіб убитих, 90 ранених. Між убитими має бути також лєґаційний радник Shonlin із швайцарського посольства.
ПАРИЖ (Авас) 31. марта. Далекострільна нїмецька гармата острілювала область Парижа. Протягом вчерашного дня убито 3 осіб і 37 ранено.
Пляни Японїї.
ЛЬОНДОН. (Райтер). "Daily Mail" довідуєть ся з Токіо: Премєр заявив, що Японїя є прихильно настроєна до большевиків і думає, що оружна інтepвeнція сeред теперішних відносин не була би вказана. Правительство не думає переводити великих війскових операцій в Сибіри для відтягненя нїмецьких  сил з західного фронту.
ТОКІО. (Ткб.) Премєр у висшій палатї заявив, що є правдоподібно, що вплив Нїмеччини розширить ся на далекім сходї і буде загрожувати мирови. Коли б ішло до того, що була би наражена безпечність і pозвиток Японїї, або коли-б сього вимагали спільні інтереси союзників, то правительство є рішене видати відповідні зарядженя. Hacелeнє мусить бути приготовлене на всякі подїї.

»Вістник ПЛЖ« 31.03.1918 ◦ ◦ ◦ ◦

Візита голови Центральної Ради.
5 марта голова Ц. Ради проф. М. Грушевський віддав візиту ґенер. фон-Керцберґови. При зустрічі голови Ц. Ради вистроєно почесну варту (караул) з нїмецьких вояків. Під час візити проф. Грушевський запитав Фон-Керцберґа, чи справедливі чутки про те, що Нїмцї вивозять військове майно з території України. Командуючий запевнив, що сї чутки цїлком безпідставні. Навпаки нїмецьке військо при кінцї своїх операцій на Українї віддасть назад і ту зброю з наших запасів, котрою воно користувало ся під час походу по території Української Народньої Республики. Між иншим при спільній розмові начальник штабу при нїмецькім командуючім фон-Бірманї сказав, що він має дорученнє від ректора берлїнського унїверситету (д-ра Пенка. Ред.) передати проф. Грушевському щирий привіт.
До полонених Українцїв Холмщаків люблинської й сїдлецької ґубернїй.
Секретаріят Української Громади в Зальцведелї (таборової орґанїзації полонених в Нїмеччинї) просить товаришів Українцїв-Холмщаків люблинської й сїдлецької ґубернїй зголошувати ся як найскорше письменно до Секретаріяту. У зголошенню треба подати: імя, назвище, усї нумери, робітничу команду й табор, докладну домашню адресу й зайняттє.
З Холмщини.
Як відомо, мінїстерство внутрішніх справ назначило комісара на Холмщину Скоропис-Йолтуховського, який ясно і докладно познайомлений з тамошнїми відносинами. Тому то з боку Поляків помічаєть ся нова фаза розвитку й наступу в питанню Холмщини. Народне правительство вислало своїх відпоручників з усїх мінїстерств для допомоги комісарови в упорядкуванню й орґанїзуванню полїтичного життя Холмщини. Тому, що фактична влада до сього часу була в руках окупаційної влади, мінїстерство внутрішнїх справ дало уповноваженнє комісарови Скоропис-Йолтуховському вести переговори з окупаційного владою у справі передачі адмінїстративного апарату в руки української влади. Зараз мінїстерство внутрішніх справ разом з комісаром вироблює плян тимчасового управильнення адмінїстрації й підготовлює проєкт для сталого упорядкування адмінїстративних порядків на Холмщинї. Особливу увагу зверне мінїстерство на орґанїзацію українського шкільництва, відновленнє й відчиненнє нових шкіл усякого роду, а головно забезпеченнє їх з матеріяльного боку. Рівночасно висилаєть ся священиків, які мають заспокоїти моральні потреби населення. Щодо евакуації збігцїв — вироблює комісар уможливлення свобідного й дешевого повороту розсїяних по всій території бувшої російської імперії збігцїв і має основувати харчові стації. На Холмщинї видаватимуть ся в найблизших днях дві українські щоденні газети, які інформуватимуть докладно населеннє про всї українські справи. Се, здаєть ся, перші, небачені довго ластівки, які холмські Українцї в історичнім життю своїм побачуть. Побажати треба, щоб розходили ся далеко по всїх глухих хатах.
Насильства Чехо-Словаків на Українї.
"Нова Рада" з 13/ІІІ доносить: Опущені своїми союзниками, допустили ся чехословацькі банди всяких насильств на українськім населенню. Вони спустошили Бориспіль. Вдирали ся до домів, забирали убраннє, біллє і начиннє, при чім убито багато людей. Ограбували також каси сїльських комітетів. У Яготинї здемолювали цукрові фабрики. До Баришівки й Березанї прибула частина Чехословаків на селянських возах. Повбивано всїх, котрі не хотїли дальше їхати. Коли там прибули, поламали й попалили вози й відїхали на конях або на зареквірованих возах.
Доля київської мирової делєґації большевиків.
Постановивши не признавати приказу Лєнїна в справі очищення Київа та всїєї України по прийняттю нїмецького ультимату, київські большевицькі народні секретарі вислали до Берестя власну мирову делєґацію. Делєґація прибула до Петрограду для запротестовання перед народнїми комісарами, а відси через Псков виїхала до Берестя. З Київа делєґація отримала директиви — згодити ся на торговельний договір, заключений Центральною Радою з осереднїми державами, але добивати ся невмішування осереднїх держав у внутрішнє життє республики й непризнання ними Центральної Ради. З Петрограду делєґація зателєґрафувала до Берестя, що в цїлости признає договір України з центральними державами й що їде підписувати сей договір. Коли делєґація зявила ся в Пскові, останнїй зайняли вже Нїмцї. Нїмецькому командантови заявили делєґати, що їдуть до Берестя заключити мир від імени большевиків подільської, катеринославської і харківської ґубернїй. На запитаннє команданта в Берестю прийшов розпорядок арештувати делєґацію і повернути її назад.

»Дїло« 24.03.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Німецька офензива на Заходї.
БЕРЛЇН (Вольф). Урядово оголошують 22. марта вечером:
Успіхи вчерашного дня в боротьбах між Арра і Ля Фер розширено в наших дальших наступах.
Доси зголошено 16.000 бранцїв і 200 гармат.
Під Верден далї скріплена огнева боротьба.
З инших боєвищ нїчого нового.
В анґлїйській Палатї громад.
ЛЬОНДОН, 22 марта (Райтер). В Палатї громад Бонар Льов додав до відома, що зачав ся наступ нїмецької піхоти на анґлїйський фронт. Сей наступ виконано на фронтї більше нїж 80 км. Є се найбільший наступ на сїм фронтї від початку війни. Анґлїйський ґенеральний штаб і воєнна рада в Версалю очевидно все докладно pозслїдили, що належить робити на випадок наступу, отже ми безумовно зможемо ставити тому опір.
Перед офензивою антанти?
РОТТЕРДАМ, 22 марта (пр.). Приготованя на анґлїйсько-француськім фронтї вже покінчені, так, що в найблизшім часї належить надїяти ся офензиви пpoти Нїмцїв. Дневники доносять, що анґлїйські і француські війскові круги не сумнївають ся, що ся останна і рішаюча офензива принесе бажаний успіх.
Балтійські провінції.
БЕРЛЇН, 22. марта 1918. В справі будучого устрою балтійських провінцій довідуєть ся "Lokаlаnzeіger" з посольських кpyгів, що в найкоротшім часї належить надїяти ся виясненя сеї справи. На всякий випадок є виключене, щоби Лівонїя і Eстонїя дістала ся знова під зверхність Росії. Ся справа буде, як здаєть ся, рішена нїмецьким правительством і заступниками Росії, які наспіли сюди, щоби передати ратифікований мировий договір. Найимовірнїйшим вважають сполуку Курляндії, Лівонїї і Естонїї персональною унїєю з Прусією, хочби навіть при окремім внутрішнім устрою. Також в справі Литви надїють ся принайменше тїсної звязи, яка проявлялаб ся заключенєм війскової конвенції, торговельного, митового і дипльоматичного договору. Що до Фінляндії числять ся з тим, що й там запанують приязні відносини, які уможливлять нїмецький вплив в полїтичних і господарських справах.
Польська полїтична режісерія. По виступленю вшехполяків з кола.
ЛЬВІВ, 23. марта 1918. "Vossiscbe Zeitung" містить статю п. н. "Польська програма примиреня", з підтитулом "Радивили на фронтї". В сїй статї читаємо:
"Не будемо нинї рішати, на скільки за тими польськими полїтиками, що змагають до порозуміня, стоять ширші круги населеня в краю, одначе в кождім випадку звертає на себе увагу режісерська штука Поляків. Як в минулім місяци повстав протест на цїлій лїнїї, так тепер відбуваєть ся зворот не тільки в Варшаві, а також серед Поляків в нїмецькім парляментї, в яких імени промовляв останним разом кн. Фердинанд Радивил. Тому, що сей великий пан є щирим прихильником порозумiня з осередними державами, його заявa мала успішний вплив".
Що Поляки добрі полїтичні режісери, свідчать також отсї виводи "Now-ої Reform-и" з приводу виступленя вшехполяків з польського кола:
"Національні демократи, виступивши з кола, зискають свободу для своєї полїтики неможливих для нас союзів, рахуб і комбінацій Кажемо, що ся полїтика є тільки для нас неможливою, бо ми виходимо з инших полїтичних заложень. Одначе зовсїм не говоримо що мусить вона бути конче шкідливою. Булаб нею, колиб перехрещувала нашу полїтику. Колиж має йти окремим шляхом, не колїдуючи з нашими полїтичним заложенями нї з нашою тактикою, нехай собі йде.
"Не віримо в слушність заложень полїтики національних демократів і тому її не підпиpaємo. Але з другої сторони ми зовсїм не є так заслїплені на точцї абсолютної обєктивнoї непомильности наших власних заложень, щоби ми могли полїтику національних демократів оконечно і бeз апеляції осудити".
Сей польський голос тільки потверджує наш погляд, що Поляки тільки зручно подїлили між себе ролї.

»Дїло« 23.03.1918 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Мала Рада ратифікує мир.
КИЇВ, 21. марта (Ткб.) Мала Paдa пopішила вчера великою більшістю ратифікацію мирового договору між Нїмеччиною й Україною.
Виміна товарів з осередними державами.
ВІДЕНЬ, 21. марта. З Київа доносять, що на засїданю Ради народних мінїстрів дня 14 с. м. по рефератї мінїстра справедливости Ткаченка установлено комісію для виміни товарів з осередними державами. Предсїдателем комісії є Порш.
Московська ратифікація.
БЕРЛЇН, 21. марта (Вольф). З припорученя народного комісаріяту для заграничних справ п. Петров, предсїдатель комісії для заграничних справ, передав нинї в заграничнім урядї повідомленє, що мировий договір, заключений 16. с. м. в Берестю, ратифіковано на надзвичайнім повнім засїданю рад.
Херсон занятий.
БЕРЛЇН (Вольф). Урядово оголошують 21. марта:
Війска ґeн. Коша, з ґрупи ґен.-маршалка Макензена, заняли на Українї торговельне місто і пpистань Херсон.
Будучина Литви.
БЕРЛЇН, 21. марта 1818. Рішенє дальшої долї Литви має наступити — як доносить "Tаglische Rundschau" — є в найкоротшім часї, бо всї міродатні круги є згідні що до будучого устрою краю. Відповідною основою признано рішенє литовської кpаєвoї Ради, яка заявляє що 1) Литва остане свобідною і незалежною монархічною державою і 2) що ся держава рішила ся заключити з Нїмеччиною тїсний, полїтичний, війсковий і господарський союз на всї часи. На чолї сеї держави має стояти католицький володар.
Чесько-словацький лєґіон в Італїї.
ФРАНКФУРТ, 20. марта 1918. "Frankfurter Zeitung" доносить з Люґано: Превідник південних Славян д-р Трумбіч прибув з порученя півд.-славянського комітєту в Льондонї до Риму в справі переговорів з південними Славянами. Італїйська преса доносить, що італїйське правительство склонюєть ся дати дозвіл на творенє ческо-словацького лєґіону з австро-угорських бранцїв, Трумбіч був послом до австрійського пapляменту, a з початком війни утїк з Дальмації.
Переговори з Румунїєю.
ВІДЕНЬ, 21. марта. З воєнної пресової кватири доносять, що завішенє оружя між арміями почвірного союза і румунською державою продовжено на 72 годин.
ВІДЕНЬ, 21. марта (вл.) Тутешні круги надїють ся, що оконечний мировий договір з Pумyнїєю буде заключений в сїм короткім pеченци.