дописи

»Дїло« 21.04.1917 Про письмо з священичих кругів.

Львів, 20. цвітня 1917.
З дуже поважних священичих кругів одержала нинї редакція письмо, яке подаємо отсе на сторінках нашого дневника як з огляду на повагу жерела, з котрого воно вийшло, так з огляду на вагу питань, у письмі порушених. Читаємо там:
Ми чули про прикрий стан нашої справи в Холмщинї і на Волинї, а на днях читали в часописях, що наші репрезентанти робили свої представленя у шефа ґенерального штабу. П. Романчук піднїс справу тамошного шкільництва і адмінїстрації, відкликаня звідти У. С Стрільцїв і їх командантів та спиненя орґанїзованих ними українських шкіл. П. Меленевський вказав при сїй нагодї на культурні потреби українських полонених в австpійських таборах, а д-р Трильовський не залишив і сюди висунути своє стереотипне домаганє збільшеня українського лєґіону. Рiчи, піднесені п. Романчуком, були спpавдї дуже важні, і дивувати ся треба, що вони не лиш в нашім, а і в державнім інтересї стоять доси неполаднанї, навіть не рушені. В справі, порушеній п. Трильовським гадки подїлені, — у всякім разї не уважаємо відповідним при сущних справах підносити такі переходові річи, бо сим ослаблюєть ся вагу головних домагань. Та з болем серця запримітили ми, що наші заступники не піднесли з цїлим натиском справи нашої гр. кат., унїятскої, церкви в занятих областях. Здавалось-би, що ся справа зовсїм усунена з акції нашого полїтичного представництва. Ми чули ще з початком року 1916, що наші ординаріяти мали внести представленя до міродатних кругів о висилку наших священиків і приверненє унії в Холмі і Волини. На жаль дехто з інїціяторів зняв ся скоро іншим дїлом, підданим їм чужими чинниками якби нарочно, инші уважали ся менше компетентними в сїй річи, і так залишено дальше енерґічне підпиранє важної справи. Розумієть ся, коли не піддержано річи належно, то й застрягла вона без yспiху. За те заходили ся наші противники уже ревно і систематично, щоби стопа унїятського священика і українська робота туди не сягнула і вони, маючи всюди моїх впливових людий, осягнули вповнї свою цїль. Припадковий побут деяких війскових гp.-кaт. куратів в тих сторонах не значить нїчого, бо вони остають там лиш хвилево, є звязані війсковим реґуляміном і не можуть займатись місійною aґітацією, а в кінци стрічають ся, як урядові священики другої держави, з деяким упередженєм місцевої людности.
Гадаємо, що справа гр. кат. церкви має в Холмщинї і на Волинї нетілько природну підставу в нeвигacлих давних почуванях людности для неї, a що вона має також важне національне і полїтичне значінє. Церковна унїя є з одної сторони оборонним валом нашої народности проти пoльонїзації, а з другої сторони проти московщини, котра створила собі в російській пpавocлaвній цеpквi знаряд для своїх обєдинительних цїлий. Автономія супроти російського правительства унїятська церква була би сильною помічницею національної і полїтичної автономії укpаїнського народа. Се зрозуміли вже навіть многі поважні закордонні Українцї і дивно, що у нас cя спpaвa й досї не доцїнюєть ся. А що говорити про значінє поширеної унїї на сходї для міжнародного житя народів!
Та годї спихати вину лиш на других, жалїтись на самих cвітських репрезентантів. Ми мусимо вдарити ся в груди і признати cя, що наш клир тут в першім рядї завинив. Найперше виннї наші начальства, що видвигнувши зразу многоважну справу приверненя унїї в західних областях і маючи перед coбoю отворену велику місію розширеня її й на дальших землях, не доросли до великої хвилї, покинули скоро те дїло, не підпирали його дальше, а замість того підняли иншу річ, котра була цїлком не на часї, а котра нас у внутpі розстроювала і перед світом ослаблювала. Дальше маємо жаль до наших послїв священиків, що вже з свого духовнього званя повинні були розуміти вагу сеї справи і підпирати її всїми силами як в нашій полїтичній репрезентації, так і у всїх міродатних кругах. Ми ж вибирали їх на те послами, щоби мали там речників також наших церковних справ; а тимчасом не бачили ми з їх сторони в сім дїлї належної акції. Дивно нам також, що в самім Відни остає нинї під боком парляментарної репрезентації значне число наших поважних священиків, котрі повинні би живо відчувати наші церковні потреби і за ними у відповідних кругах побивати ся; а тимчасом поводять ся там пасивно і допускають, що всякі противні люди інформують міродатні круги по свойому про наші дїла, а наслїдком того спадають на наш нарід і духовенство ріжні наглі несподїванки. Далї маємо ще наших людий в капітулах, котрі вже із свого уряду взяли обовязок вести провід в церковних справах, — і знов не можема розуміти, що вони внесені меморіяли своїх ординаріятів лишили без дальшого підпертя і що в загалї для важних церковних справ не виявляють більшого заінтересованя і дїяльности, а здають ся хиба на те, що їм судьба принесе. А що говорити про решту столичного клиру? Він творить значну інтелїґентну силу і повинен би при добрій воли сторожити над справами нашої церкви і ставати в їх оборонї, давати напрям в церковнім житю і нести сїльському клирови многу поміч в його душпастирських працях. Однак на жаль ми мало зазнаємо звідти оборони і помочи, та лишені на наші власні сили. Навіть з консисторій не дістаємо в поважних справах належної поради і директиви. Дехто каже, що львівські священики занадто заняті у всяких світських інституціях господарських, фінансових і ин. і що тому не стає їм вже часу до працї на церковнім поли. Воно може й добре мати голос і в світських інституціях, однак думаємо, що головна праця повинна звертати ся таки на Христову ниву, бож для неї ми передовсім призначені і за неї будемо головно відповідати перед Богом.
Прикро се писати, але дарма. Занедбанє справи нашої церкви в занятих областях показало ся тепер надто разячим, тай хвиля для сего пориву була така рідка в історії, щоби можна на сю рівнодушність довше мовчати. В провінціональнім клирі панує з огляду на сей стан велике невдоволенє. Говорить ся вже голосно, щоби устроювати зїзди клиру з усїх епархій, обговорювати на них цepковні справи і потреби, та домагатись радикальної віднови наших відносин і дїяльности. Нехайби мужі, що заняли у нас чільні або репрезентаційні становища, посвятили ся справам з цїлою ідейністю і любовю, та давали нам справдї якийсь провід. Колиж нї, нехай уступлять відти і віддадуть виноград иншим дїячам. Boни ж стоять на своїх становищах, щоби послужити церкві і народови, а не на те, щоби ті становища або церков і нарід їх особам служили.

»Дїло« 20.04.1917 В справі Загальної Української Ради.

Останнє число "Буковини" принесло такий лист п. Миколи Василька до п. д-ра Костя Левицького:
Високоповажаний Пане Товаришу! У відповідь на Ваше цїнне письмо з 5 марта с. р. в справі оживленя opґанїзації Загальної Української Ради маю честь в порозуміню з моїми буковинськими товаpишами, послами парляментарними і соймовими, заявити Вам, Висoкoпoвaжаний Пане Toвaришy, отсе: Союз українських парляментарних і соймових послів з Буковини стояв від часу вибуху війни непохитно на тім становищи, що в cїм так важнім і тяжкім для нас Українцїв воєннім часї більше нїж коли повинна доконатись та найти вислів на зверх у спільнім заступництві злука всїх українських партій і орґанїзацій.
Такою бажаною орґанїзацією уважали ми Загальну Українську Раду, уконституовану дня 5 мая 1915, в котрій старали ся ми до дня 6. падолиста 1916 сумлїнно співпрацювати.
В письмі з Берлїна з дня 5. падолиста заявив я, що сам складаю свій мандат віцепрезидента Загальної Української Ради і уважаю її дальше функціонованє на мій пoгляд зайвим, бо з огляду на некорисне для нас рішенє oбox сoюзних монархів уважав я її дальшу дїяльність безпредметовою. Від того часу відносини для Українцїв зміняли ся основно. Цїсар Карло виявив уже принятєм найвизначнїйших мужів довіря нашої нації запопадливе заінтересованє її розвитком, а й австрійський президент мінїстрів д-р Кербер уступив місця другому правительству, з котрим співпрацювати лежить у спільнім інтересї всїх покликаних заступників української нації, на скілько б воно не змінило своїх цїлий.
Також й революція в Росії й огляди на інтереси наших тамошних земляків вимагають тїсної злуки всїх Українцїв Австрії.
Се є сї моменти, що з огляду на них Союз парляментарних і соймових послів з Буковини готов поновленє дїяльности Загальної Української Ради тільки як найтеплїйше повитати.
Що-до її складу, то Союз, котрого я головою, вповнї згідний з предложенями, зробленими у Вашім пиcьмі з 4. марта, при чім застерігає він собі іменованє 6 членів з Буковини до сеї хвилї, коли — чого ми раді надїяти ся — Ваша інїціятива із стадії одобреня партіями перейде до стадії конституованя Загальної Української Ради.
Наскрізь годить ся заступлений мною Coюз з тим, щоби так добре наші українські члени палати панів, як і всї парляментарнї і соймові посли мали одержати права членів Загальної Української Ради.
Прийміть, Високоповажаний Пане Президенте, вислів мойого все рівно найвисшого до Вас поважаня, з яким остаю щиро прихильний Вам — Микола Василько.

»Дїло« 19.04.1917 Один вечір у таборі виселенців в Ґміндї

Ґмінд, 12 цвітня 1917.
Табор українських виселенцїв в Ґміндї в Низшій Австрії, се велике українське місто на чужинї. В ньому до 30 тисяч мешканцїв. Жаль тільки, що ті мешканцї трохи за пізно взяли ся до орґанїзації свого громадянського житя.
Тепер має табор свою низшу ґімназію (перед тим була та ґімназія в Кірхберзї). Вона покищо в гостинї в двоповерховім будинку нїмецької народної школи (10 мінут ходу поза табором в Unіer Wieland). Там є і ґімназіяльний курс.
Ученики мешкають в таборі в двох ґімназіяльних бурсах. Директора ґімназії заступає о. д-р Н. Конрад, катихит в Тернополи, а учителюють пп. Омелян Бачинський, Міськевич, Ростислав Заклинський, Чичка і Слободяник.
При головній вулицї табору велика народна школа. Має 56 кляс і до 30 учительских сил; веде її добрий народний робітник, директор Гарматій. Там є і перший рік учительського семинара з 30 учениками, веде його учитель п. Коваль.
Під лїсом в найздоровійшій частинї табору 8 бараків дївочого і хлопячого захисту. З того 2 ґімназіяльнї, 1 ремісничий і 5 школів з народних шкіл. Ґімназіяльну бурсу веде п. Слободяник, инші директор Іван Боберський.
Просвітну роботу взяла в свої руки головна читальня "Просвіта" (має велику театральну салю з просценою орхестри) зі своїми філїями, 6-ома секційними читальнями. Ось ті читальнї: Читальня ім. Івана Котляревського, ґр. Андрія Шептицького, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Юрія Федьковича та Івана Франка.
Читальня ім. Франка має свою крамницю, маленьку книгарню та розпродажу ґазет, а читальні Федьковича, Шептицького та Шевченка закладають велику народну чайню. Читальня Грінченка має у себе волинську школу.
Є тут і жіноче Товариство "Самаританська Поміч"*), що опікуєть ся хорими по шпиталях. Відвідують хорах, приносять ґазети, книжки, а дїтям медівники, цукорки. Головою є студентка медицини п. Шматерівна.
Дуже рухливий є "Драматично-співацько-музичний кружок". Устроює вокально-орхестральні концерти, драматичні вистави, недавно тому виставив "Наталку Полтавку". Орхестра має двайцять кілька членів; диріґент інжинїр Фірзін. Голова кружка студент медицини Кокодинський.
Учителї зорґанїзували знов віддїл "Взаїмної помочи учителїв Галичини і Буковини". Мають своє видавництво, головною його цїлю дати добру дїточу лїтературу. Від І. мая видавати-муть свій орґан "Українська Народна Школа".
За старанєм о. Короля, пароха табору, pішив ся "Краєвий кредитовий Союз" отворити тут свою філїю, яка на днях має почати свою дїяльність. Річ незвичайно важна для тутешних виселенцїв. Тисячі гроша виселенцїв пропало тільки тому, що скорше не постарали ся тутешні громадяни о свою касу.
Три поважні фонди є вже в таборі.
Перший, cе фонд збігцїв, товариство, що складаєть ся з Нїмцїв і Українцїв. Повстало воно ще в 1915 р., на жаль до грудня 1916 р. не давало знаку житя. Тепер відновлене, може в дечому помогти виселенцям. Має тепер до 30.000 К маєтку, який в разї розвязаня табору переходить на тутешне тов. "Просвіта", зглядно на 5-сотиковий фонд.
Другий, се фонд "вдів та сиріт" по українських стрільцях. Зібрав його д-р Маковський, начальник бюра посередництва працї в таборі, з датків людий, що ішли на роботи. Фонд виносить щось 15 тисяч кор., в зарядї сего товариства є д-р Кость Левицький, д-р К. Трильовський і д-р В. Маковський.
Третий, се 5-сотиковий фонд "ґміндський захист українських дїтий", сердечний дар самих нещасних виселенцїв свому зруйнованому краєви. А повстав він так: з початком 1916 р. зарядило мінїстерство справ внутрішних, щоби виселенцям в таборі нездібним до працї виплачувано по 5 coт. денно. Виселенцї в ґміндськім таборі рішили сих пять сотиків не брати, але призначили їх на вихованє українських дїтий, як вернуть до краю. І так повстав фонд, що має сегодня триста тисяч корон готівки.
Всїми справами орудує поки що орґянїзаційний комітет, який випрацював вже статут ceгo будучого товариства в Галичинї п. н. "Ґміндський захист українських дїтий" і висилає їх тепер до затвердженя властям.
Голова орґанїзаційного комітету — провідник української громади д-р Іван Ціпановський, почестні президенти — комісарі табору д-р Бухнер і д-р Білинський.
Вечером приїхав я до Ґмінду і пішов ceйчас перейтись по таборі. В школї була власне проби селянського хору. Зорґанїзував його перед двома місяцями професор Омелян Бачинський. Тутешна співацька громада чомусь не вірила в можливість зорґанїзованя такого хору. Тепер власне приготовлюєть ся селянський хор до першого виступу на великім концертї Тараса Шевченка, що відбудеть ся тут дня 29. цвітня. На ньому має говорити д-р Кость Левицький, співати п. Носалевич, тепер в театрі в Празї, і грати п. Бережницький, тепер у Віднї.
По дорозї вступив я до секційної читальнї iм. ґр. Андрія Шептицького. Там засїданє видїлу під проводом голови читальнї учителя п. Зазуляка в справі "хрестин" читальнї. Всї майже секційні чительнї вже малими концертами похрестили свої читальнї, отже чит. Т. Шeвченка концертом Шевченка, чит. Ів. Франка концертом Франка і т. д. — тепер черга на ту читальню. Порішено приготовити ті хрестини на евентуальний приїзд митрополита до Відня, а може і Ґмінду.
Спішу ся, бо в великій театральній салї читальнї "Просвіти" заповіджені збори в справі революції в Росії.
Саля битком набита, а громади людий ще на дворі. Реферують пп. Сандул, Шумей, о. Шуль. Нарід слухає з запертим віддихом, по промовах гучні оплески. Люди так захоплені, що забули на ту хвилину про свої щоденні болї та злиднї...
Збори покінчені, а вже в малій побічній салї починаєть cя проба інтелїґентського хору, також проба до концерту Шевченка. Bеде його Воропчак, дуже музикальна, тільки може троха нервова людина, але кажуть, що диріґенти мусять такі бути...
Рівночасно відбуваєть ся в читальнї ім. Iв. Франка нарада ремісників (столярів, кравцїв, шевцїв та ковалїв) тутешних баракових варстатів. Є їх тут до пятьсот, а десь пepед двома тижнями були святочні визволини щось 70 учеників. Teпеp радять про свої справи. А ще в якійсь читальнї проба драматичної секції селянського драматичного кружка. Недавно виставляв він і то дуже гарно "Ворожбита". Режисер проф. Міськевич. Я вже не міг там іти, та ще по дорозї вступив до серця табору "Lagerinspektion".
В однім кутї ceгo предовгого бараку, головної кватири головного інспектора п. Дмитра Луканюка розбив своє кочівниче шатро наш артист маляр п. Микола Федюк, вихованець краківської та монахійської академії штук красних.
"Ателїє" — велика кімната з можливо великим вікном, тепер освітлена троха елєктричними лямпами. Артист при працї. Кінчить з нервовим поспіхом баракову картинку.
Дивні се картинки. Не найдеш з них нї сонця нї радости. Сірі вони, якісь такі сумнї, та болючі. Ось портрет гуцулки, молодої дївчини. Гей, якаж вона там була на тих своїх верхах, при тій своїй "маржинцї" — весела, радістна та дужа, а тепер і не пізнаєш її. А там від бараком сів старий господар, добрий господар із тернопільської землї. Із очий його пливе до тебе такий тупий, страшний біль, така туга за тим своїм селом, що покидаєш його скоро і шукаєш иншого. Та не найдеш... Артист не найшов иншого і малював се, що було і є... Як ми пращались, обіцяв він в коротцї щось дати своїй громадї, що буде справдїшною памяткою з Ґмінду. Аж до крайности скромний артист не хотїв нїчого більше про се сказати.
З вікон поїзду, переїзджаючого біля табору, я подивив ся ще на нього. Він вже спав, а в нїм 30.000 українського нapoдy снило про скорий поворот до дому.
*) Друге жіноче товариство "Жіноча Громада", на жаль, від кількох місяцїв знаку житя.

»Дїло« 18.04.1917 Книжка, що тепер дуже на часї.

Володимир Дорошенко. Українство в Poсії. Новійші часи. З портретами. Накладом Coюза визволення України. Bідeнь, 1916. Стор. 114+2. Цїна К 20 с.
Українська преса приносить саме за "Днем" заяву петроградського віддїлу Союза Українських Поступовцїв з домаганями  російських Українцїв аж до національно-територіяльної автономії України включно. Се міжпартійна органїзація поступових російських Українцїв, зложена в переважній части з недавних членів української демократично-радикальної партїї та деяких бувших українських соціяльних демократів і радикалів. Таким робом С. У. П. се полїтична орґанїзація активних поступових кругів українського громадянства в Pосiї.
Та хоч як немаловажно визнавати ся в полїтичних угрупованях на російській Українї, наша суспільність мусить ударити ся в груди та признати ся, що поза малими виїмками не знає в сїм напрямі нїчого. А їх знанє таке дуже потрібне під сю пору нашому громадянству, коли очи кождого свідомого Українця звернені на cхід, коли з дріжачим серцем Українець кождої нової вістки про зрив до національного житя російських Українцїв на веснї російских народів.
І ще одно. Переживало такі великі часи, що їх великости ми не в силї навіть зрозуміти. В таку преважну історичну хвилю повинні запалювати нас до дїл одні й ті самі національні ідеали без огляду на те, чи се буде українська земля найдалї висунена на захід, чи найдалї на схід, на північ, чи на південь, чи живе Українець на рідній землї, чи нудить світом на чужинї.
Під одним і другим оглядом являєть ся дуже на часї книжка д. В. Дорошенка, титул якої виписаний у горі. Навіть для людий, що перед війною мали можність постійно читати часописи російської України. Вона є дуже бажаним оглядом розвитку українства в Росії в новійших часах, тим цїннїйшим здобутком, що єдиним і нїчим иншим незаступленим. А для читача, що не мав спромоги перечитати української преси в Росії, ся книжка відкриває новий незнаний або дуже слабо відомий світ, і то тим більше незнаний, чим більше наближаємо ся до наших днїв.
Висловом того є сама праця автора. Коли на представленє періодів і осередків українського  руху в Росії, на початки українського відродження з їх полтавським і харківським огнищами, на сорокові роки з Шевченком і Кирило-Методіївським братством, на змальованє кінця 50-их, 60-их, 70-их, 80-их і 90-их років з ганебним указoм і плодотворною дїяльністю Драгоманoва, посїви якої збирає тепер не тільки Україна, а й цїла Росія, — коли на представленє того всього (з доданєм 21 портретів у сїй части) вистало 30 сторінок, девятисоті роки займають решту книжки до 114 стор. І в такім відношеню, як перша до другої частини, стоять і обидва віддїли ocтатньої. Передреволюційні часи (оживленє українського руху, полїтичні органїзації, лїтература, лєґальні виступи) займають 16 сторінок (разом з 5 образками), а часи революції й реакції (здобутки революції, реакція і похід на українство, розвиток українського руху, війна) від 48 стор. до кінця (з 7 знимками). А хоч який методольоґ був би невдоволений нерівномірністю розкладу працї, читач сеї історії українства в Росії новійших чaсів, писаної звязно, живо, з любовю до предмету, місцями з захопленєм, буде вдячний за сей методольоґічний "промах", бо він приносить велику користь українській громадї під теперішню пopу, подаючи їй докладну картину українства в Poсії перед війною й тим самим одиноку й дуже гарну можність орієнтувати ся тепер є участи Українцїв у другій, може тим разом справжній веснї російських народів. А така корисність книжки се й найкрасша нагорода для її автора за нелегку працю, писану на чужинї далеко від українських біблїотек.
М. Возняк.

»Вістник СВУ« 15.04.1917 Протест полонених Холмщаків проти польських претенсій до Холмщини.

Ґрупа полонених Холмщаків надіслала нам відпис отсього письма, висланого до редакції польської газети "Glos Narodu" в Кракові:
"Ми, нижше підписані полонені Українцї-Холмщаки табору Дунасердагель на Угорщинї, просимо редакцію газети "Glos Narodu" надрукувати на сторінках своєї газети нашу відповідь на статю: "Chelmszczyna przeciw uroszczcniom ruskim" в ч. 53 "Głosu Narodu" за 1917 p.
"Припадково натрапили ми в ч. 53 "Głosu Narodu" з 3 марта на статю "Chelmszczyna przeciw uroszczeniom ruskim", в котрій ви, Поляки, закликаєте холмських Українцїв відкликнути ся. Отже ми, мешканцї Холмщини, нинї воєнно-полонені Австро-Угорщини, подаємо свій голос. Мова йде очевидно про прилученнє Холмщини до Польського Королївства. Ми цїлком прилучаємо ся до протесту львівського Українського Комітету й енерґічно протестуємо проти такої великої несправедливости, якою є прилученнє Холмщини до Польського Королївства. Поляки не мають найменшого права претендувати на посїданє Холмщини, не мають також і права називати її польським краєм, як Росія не може називати Польщі "русским" краєм. Ми знаємо свій край добре й через те дуже обурює нас нахабна брехня пп. Поляків, які кажуть, що Холмщина се "польський" край. Передовсїм народність Холмщини чисто українська, тільки по фільварках і містах живуть такі, що говорять по польськи, з них декотрі спольщені Українцї, а декотрі правдиві Поляки, виходцї з Польщі. Багато Українцїв в 1905 р. перейшло на католицьку віру, через що несвідомі люде називають їх Поляками, бо Поляки є католицької віри. Та се помилка. Бо який з нього може бути Поляк, коли він балакає по українськи, коли-ж хто і пнеть ся балакати по польськи, то правдивому Полякови приходить ся затикати вуха й бігти від такого калїчення.
"У вище згаданій статї говорить ся про ріжні польські товариства та кружки, котрі начеб то зорґанїзував тамошній народ. Та се неправда. Відомо всїм, що в Холмщинї всї двірські маєтки знаходять ся в руках польської шляхти, яка не жалїє нї коштів нї своїх трудів для спольщення краю; тож вона в сїй цїли враз із ксьондзами й закладає ті товариства. Український народ Холмщини не має своєї шляхти, котра могла-б боронити його від польського натиску, й ви, Поляки, використовуєте се та давите безборонні народні маси. Тепер відомо, що при відворотї російської армії українську людність Холмщини вкупі з інтеліґенцією по розпорядку російського уряду примусово виселено до Росії і через те там нема кому стати в обороні нещасної Холмщини.
"Ми тут, у далекій неволї, можемо тільки обурювати ся й протестувати проти ваших утисків, які чините над Українцями. Ми й протестуємо та повторяємо ще раз: Ви, Поляки, не маєте права претендувати на посїданнє Холмщини; вона була, є і буде українським краєм!
"При сїм долучаємо сердечну подяку львівському Українському Народньому Комітетови за те, що він памятає за українську убогу Холмщину й бере її в свою оборону перед польською напастю.
Полонені Українцї з Холмщини: Михайло Панас, (з села Липин, білгорайського нов.), Йосип Томчук (з села Мірче, грубешівського пов.), Василь Синюк (з с. Модринець, грубешінського пов.), Івaн Жила (з с. Біща, білгор. пов.), Онуфрій Банада (з с. Провалє, томашівського пов.), Омелян Новосад (з с. Ольховець, холмського пов.), Константин Дирдовський (з більського повіту), Яков Балабаш.

»Дїло« 14.04.1917 З житя провінції.

З Яворівщини.
Ще минувшого року відбула ся в час нарада в справі економічної і просвітної відбудови повіту. І дїйсно всї товариства увійшли в житє та на час війни досить гарно розвивають ся. Виїмок становить лише яворівська "Філїя Просвіти", яка не може якось віджити. Головний видїл "Просвіти" повинен заняти сею справою та спонукати членів старого видїлу, щоби відновили сю інституцію.
В нашім пoвiтї є поверх 1600 евакуованих, здебільша зі Зборівщини та Золочівщини, які приміщені головно в селах і на ґрунтах полишених збаламученими селянами, що з відворотом Москалїв виїхали до Росії. Більша часть евакуованих находить ся в Новім Янсові, Цїтули і Старисках — відтак в Нагачеві, Віжомли і Черниляві. Мають вони де мешкати і держать при собі худобу і конї. В цїли опіки над ними завязав ся укр. повітовий комітет і громадські комітети, як також комітет з рамеми ц. к. староства, в склад якого входять: представник повітової орґанїзації і "Сїльського Господаря" та представники місцевих троянських комітетів. Недавно роздїлено поміж евакуованих одежу і oбув.
Відносини санїтарніі між ними розмірно добрі — і взагалї розмірно не найгірше їм живеть ся. Вказане було-би тільки, щоби вони заложили у себе читальні та щоби їх дїти ходили більше до школи, чим повинні занятись місцеві комітети.
З причини недостачі збіжа і робучих сил дуже тяжко буде в Яворівщинї засїяти і обробити ґрунти, хиба що війскові і адмінїстраційні власти прийдуть людям з більшою помочю. В нашім повітї вдаєть ся дуже бруква і наші інтелїґентні одиницї повинні поучити господарів, щоби у великій скількости її управляли.
Недавно відбула ся візитація української ґімназії, яку перевів інспектор Майхрович. Вказане було б заснувати в Яворові ґімназіяльну бурсу, щоби сим способом згорнути до приватної української ґімназії більше число учасників. Вправдї час тяжкий, однак при добрій воли можна-би і в тім напрямі щось зробити.
По селах є вільних много учительських постів, і тому дивне, чому компетентні власти сих посад не обсаджують та квалїфікованим силам дають відповідь, що нема місця.
При віднові знищених зелїзничих стацій на шляху Львів-Яворів поміщено на сих стаціях виключно польські написї. Се провокація українського населеня. Компетентні власти повинні за се потягнути чиновників до строгої відповідальности, бо вже хиба давно минуло, коли ми боролись за написї.
Недавно вибухли в кількох місцях в Яворові раз по разови пожежі та згоріло кільканайцять господарських будинків, які здебільша не були обезпечені. Сильний вітер і недостача води були великою перепоною в ратунку.
Є надїя, що з надходячою весною деякі наші інтелїґенти возмуть ся вже раз до інтензивної працї. поїдуть поміж людий на село до читальнї "Просвіти", до кружка "Сїльського Господаря" та в сей спосіб прислужать ся народній справі.

»Дїло« 13.04.1917 В справі "Маківки".

Лист до редакції "Дїла".
Хвальна Редакціє! Прошу о поміщенє отвертого листа в справі "Маківки" — товариства, котре від якогось часу вдираєть ся в наші часописи з власною реклямою.
Люди, що підписують сю рекляму, голосять urbi et orbi про велику цїль та задачу, яку се товариство вкладає на себе. Цїль велика — мовляв — добро Стрільцїв, поміч для них, поміч для інвалїдів УСС. і т. и. На се потрібні є фонди, на се потрібні гроші.
Я нинї не писав би сього листа і не мішав ся до справи, коли б вона мене не обходила, а ще більше, коли б її добре не знав. Знаючи ґенезу "Маківки", подаю її до відома загалови, до відома суспільности.
Десь при кінци червня або з початком липня 1916 р. зявив ся був в коші УСС. в Потоцї один із теперішних директорів тов. "Маківка", просив всїх офіцирів на осібну нараду і представив на тій нарадї справу основаня "Маківки". Представив він сю справу незато більше ось як:
Щоби звеличати память погибших стрільцїв на Маківцї, дати спромогу інвалїдам УСС. користати з підмоги й помочи суспільности належить сотворити інституцію, котра би зорґанїзованєм тої помочи та памяти ся заняла. Найкрасше сотворити якесь товариство оперте на членських вкладках, скажім щось а як товариство кредитове або товариство взаїмних обезпечень, котра мало би за цїль призбирати богато членів, придбати богато вкладок, а коли товариство розвинеть ся і потреба буде урядників, вони мають рекрутувати ся виключно із інвалідїв УСС. З часом — референт свято в сеє вірить — призбираєть ся поважний кaпітал, і тодї можна буде подумати про закладанє осель, навіть про поміч матеріяльну для інвалїдів УСС. Щоби сю думку перевести в дїло, вже завязала ся дирекція товариства, котра в далекій закутинї, Новім Санчи, вводить товариство в житя під назвою "Маківка". І референт як один із членів дирекції, приходить до стрільцїв представити сю справу з проханєм о раду, о думку, а передовсїм о поміч у формі членських вкладок.
Всї присутні, а були тодї присутними пп. офіцири УСС Рожанковський, д-р Левицький, Дідушок, Індишевський, Гнатюк, Hакорак, Навроцький, д-р Воєвідка, хорунжі і підхорунжі Грицай, Мосора, Чумак, Леонтович, Кульчицький, інж. Левицький, здаєть cя і д-р Назарук і богато інших, котрих імен я собі не пригадую, висказали ся одноголосно проти заснованя такої їнституції; вказано на се, що се є підприємство чисто приватне спекулятивного характеру, котре із стрільцями нїчого спільного не має, не стоїть в нїякій звязи з стрілецькою орґанїзацією. Се підприємство кількох приватних людий, котре xочe тільки ужити стрілецького імени для своїх особистих інтересів, ужити стрілецтва як покривки для скорого та легкого заохоченя суспільности до вкладок. Додано також, що тут нїякої згоди Б. У. давати не могла, тимбільше, що Б. У має вже готовий статут фонду інвалїдів УСС. Та що ceй фонд є в руках Б. У. і вона ним заряджує. І кoли о. директори маючого ся заснувати товариства хочуть, можуть свою працю класти на побільшенє того фондy. Кромі сього полк УСС., що стояв в полї, має свій полковий фонд інв. і помочі для вдів і сиріт по УСС. складаний стрільцями і офіцирами із їх заслуженин і число книжки щадничої того фонду є 3056 в Зем. Банку гід. у Львові.
Заборонено також п. референтови як стрільцеви виносити справу закладаня "Маківки" у тій формі як її референт представив перед суспільністю.
Відповідь п. директора була ось така: Moї панове, то шкода говорити, ми і так зробимо, що схочемо...
І дивно! За якийсь час почало ся засновуваня "Маківки", почало ся від peклями. Я думав і вірив, що п. референт як карний член суспільности та так дуже дбаючий про її добро послухає сього голосу загалу стрілецького. Переконую ся однак, що нї.
Тому уважаю своїм обовязком піднести сю справу прилюдно, пояснити її, щоби суспільність пізнала, яке є відношенє УСС. до підриємства "Маківки".
IV.1917.
Василь Дідушак.

»Дїло« 13.04.1917 Смерть і похорони сотника.

Нам пишуть:
Рано, десь коло 10-ої години cтoяв сотник на горі, веселий і усміхнений, як все. Стояв тут вже довший час, бо хотїв оглянути дїланє нашої артилєрії, яка мала десь около 10.30 острілювати ворожі становища.
Артилєрія стріляла може якої пів години. Сотник зійшов опісля до колиби хор. Каратницького і оба разом обговорювали вражіня з наступу Москалїв в сїчни. Около пiв до 1-ої пішов сотник до своєї колиби, яка лежала на лївім крилї становища, обсадженого нашою сотнею. При відходї просив сотник хор. Каратницького, щоби сей зайшов до него пополудни на місце, де будуєть ся для сотника нова колиба. Сотник працював також особисто коло неї, а хор. Каратницький з хор. Гр. Голиївським мали йому помочи. Хорунжі обіцяли прийти коло пів до 2-oї. По 1-ій зачала артилєрія знов стріляти. Оба хорунжі пустили ся йти в напрямі колиби сотника, коли почули за своєю колибою гук вибуху. Оба кинули ся туди. Їм на зустріч надбіг стрілець:
— Пане хорунжий — каже до Каратницького — нема вже пана сотника.
Виглядало се на жарт. Але cтpілeць додав:
— Пан сотник і стрілець один yбитї.
— Де?
— От тепер як раз, сотник робив коло своєї буди. Ґраната вибухла два кроки від него і зaбила обох на місци. Його і стрільця Водославського.
Хорунжі побігли на вказане місце. Їх очам представив ся сумний вид. Сотник лежав під смерекою. Лице окровавлене, кров сканула з него на землю.
Дістав відломком ґранати в голову, так що задня часть чашки відорвана. Другий кусник ґранати пробив бючку (шляґадер). Смерть наступила в одну мить.
Два кроки від него лежав з розкиненими руками стрілець Олекса Водославський з чети хор. Каратницького. Лице також окрите кровю. Кусник лївої руки, до половини передрамени відірваний зовсїм, лежав на яких два кроки від него.
Трупи на земли, довкола них зійшли ся стрільцї з відкритими головами і блїдими лицями. В оцї світила слеза. Неодин з них воював з сотником від початку війни дотепер.
Хорунжі Каратницький і Голинський виратували лише від смерти через се, що ще не зайшли були до сотника, щоби помагати в будові колиби.
Санітети забрали оба трупи в долину до санїтетного заведеня бриґади. Приказництво над сотнею обняв найстарший степенем хорунжий Онофер Іванович.
На представленє хор. Каратницького узгляднив комендант віддїлу майор фон Русс звичай укаїнського лєґіону, що cтpільцїв і офіцирів ховаєть не на кладовищи але на горбку або при дорозї на виднім місци. Хор Каратницького винайшов місце і постарав ся в командї бриґади о людий до викованя гробів і витесаня соснового хреста, високого 6 метрів. Постарав ся також, що за згодою майора фон Русса і команди бриґади відбув ся похорон більше торжественно. В поли ховаєть ся поляглих звичайно без нїякої паради.
На тих приготованях зійшов цїлий день 24. марта. Дня 25. марта о 10-ій годинї рано розпочав ся похоронний обряд. Взяли в нїм участь комендант нашої бриґади оберстд. Ґ. командант бриґади артилєрії оберстл. Г., капітан ґен. штабу Б., майор фон Русс і около 20 офіцирів.
На однім містку уставлено обі домовини. В головах станув рим.-кат. священик (гр.-католицького не було), на лїво від него командант чети кор. Р. Каратницький. За ними чета стрільцїв в празничнім вирядї. Нд дорозї уставили ся прочі офіцири.
По відправленю молитов рушив похід до гробів.
На самім передї ступала почетна чета стрільцїв під проводом хорунжого Р. Каратницького як одинокого лєґіонового офіцира в сотнї. За четою ступає священик, відтак обі труни, несені стрільцями. За трумнами оба команданти бриґад, майор фон Русс, і прочі офіцири.
Похід ступав поважним кроком. Коло гробів відспівали стрільцї "Вічная память", священик відправки молебень і на даний знак спущено трумни на шнурах в гріб.
Стрільцї заспівали тепер: "Ще не вмерла Україна". Всї офіцири підходили до гробів, кидали по грудцї землї і складали на руки Р. Каратницького вирази співчутя для українського лєґіону. Розійшли ся.
Стрільцї засипали гроби і поставили хрест. Хрест з нетесаних соснових бальків, з білою таблицею, видніє вже здалека. На деревляній тимчасовій таблицї хемічним олівцем виведений напись: "Тут спить і мріє про красшу долю України д-р Омелян Левицький, сотник Українських Сїчових Стрільцїв. Ур. 1875. Погиб 23. III. 1917. Земля йому пером".
Українська Боєва Управа постараєть ся без сумнїву о металеву, гарно закінчену таблицю, яка небавом прийде в місце тої деревляної. А деревляна перейде на спомин до стрілецького музею.
п. Арат.

»Дїло« 11.04.1917 Заява Мілюкова і українська справа.

Львів, 10 цвітня 1917
Після недавних заяв Бетмана-Гольвеґа і Черніна про становище керманичів осередного союза до питаня мира прочитали ми нинї слова російського мінїстра заграничних справ про те саме питанє. Нема сумнїву, що заява Мілюкова про війну і мир на кілька найблизших днїв, а може й тижнїв, дасть полїтикам і дневникам обох воюючих таборів привід і товчок до коментарів, мірковань і виводів — передовсїм на найпекучійшу нинї для втомленого людства тему: чи приносить заява ся, під покровом непримиримости, схильність Росії до мира, і то швидкого, хочби й окремого, мира — чи навпаки, заява Мілюкова розбиває надїї на швидкий і окремий мир? Маючи під рукою не дослївний текст заяви Мілюкова, а тільки телєґрафічно переданий зміст її, не можемо нинї вдаватись у міркованє про затаєні в нїй полїтичні натяки і недоговорені дипльоматичні тонкости. Кілька слів присвятимо тільки тому місцю заяви, де говорить ся про справу українську.
Переходячи відомий реєстр домагань, сповненєм яких антант хоче "ущасливити" (очевидно!) світ, теперішній керманич російського заграничного уряду розкладає на столї плян "парцеляції" Австро-Угорщини і в плянї сїм рішає також про долю нашої землї і людности, про українські землї Габсбурської монархії. "Українські области — заповідає він — будуть злучені з нашою (себто російською) Україною". Таким чином буде здїйсненє "висвободженє" австрійської України з-під нїмецького панованя..."
Протягом несповна вже трьох років сеї війни начиталась ми стільки "плянів" "подїлу" і "висвободженя", вирощуваних у фантазії всїляких полїтиків одного і другого табору, що був і для нас час привчитись приймати сї "пляни" з добре їх авторами заслуженою усмішкою скептицизму. Бодай доси для оконечного здїйсненя таких плянів були в їх авторів — руки за короткі. Чи з пляном п. Мілюкова буде инакше? Що криє ще за собою щастє воєнне, яке також має "щось до сказаня" в таких справах? Подїї від Горлиць до Букарешту і Тоболя чейже не богато мали в собі моментів, які управняли би російських імперіялїстів до надмірно катеґоричних пророковань рожевої будучности російського оружя? А без такої катеґоричної, фактами переконуючої певности — заяви а lа Мілюков глядають майже на bluff.
Властиво кажучи, лїберальний російський мінїстер змістом своєї заяви доказав, що лїберальна Росія в области заграничної полїтики переймає повний спадок, полишений Росією царською. Поступ — з нашого національного становища, признаємо, дуже відрадний — бачимо тільки в тім, що самовладна Росія із Сазоновим "визволяла" австрійських "Росіян", себто неістнуюче племя, а лїберальна Росія з Милюковим уже бачить українську землю і українську народність — у себе, в Росії, і в Австрії. Одначе як раз на сїй точцї становище царської Росії було льоґічно сильнїйше від становища Росії вільної. Царська Росія бралась висвободжувати австрійських "Росіян", себто гурт москвофілів, які такого висвободженя від неї просили. Але висвободжувати австрійських Українцїв? Від кого? Від Нїмцїв? Адже Нїмцї в Галичинї не панують. Ми в лїберальній Росії такого висвободженя не просили і не просимо. А до австрійських Поляків, котрі панують в Галичинї, Мілюков звертаєть ся з комплїментами, любовними освідчинами і обіцянками ще без порівнаня горячійшими нїж до мешканцїв "українських областей!" Нї, серед таких відносин — Мілюкова "українське визволенє" побудоване на фундаментах що-найменше дуже хитких з погляду війскового, національно-полїтичного і морального.
Не богато поміг-би Мілюкову навіть відклик на однодушне українське становище до справи відокремленя Галичини. Що-б там і писали кождого дня польські дневники, а ми все таки не можемо погодити ся з думкою, щоб у збогаченій воєнними досвідами Монархії мав однодушний голос цїлого українського народу остатись без рішаючого впливу на безпосередно нас обходячі правно-полїтичні реформи і перебудови. Маючи все те на увазї, українська суспільність Монархії — поперек плянам "висвободжуваня" стоїть на твердій вірі в свою національну будучність при осередних державах, котрі нас вяжуть із Заходом, і в свою національну свободу в українськім короннім краю Австрії.
Не доконались доси нїякі рішаючі подїї, які могли би захитати в нас сею вірою. Числитись з сим повинні також керманичі лїберальної Росії, на скільки вони — справдї лїберальні.

»Дїло« 10.04.1917 З засїданя У. П. Р.

Відень 5, цвітня 1917.
"Slavische Korrespondenz" містить отсей комунїкат У. П. Р.:
На засїданю "Української Парляментарної Репрезентації", яке відбуло ся д. 3. м. під проводом голови Романчука, ухвалено одноголосно отсї рішеня:
1. У. П. Р. заявляєть ся за безпроволочним скликанєм парляменту, при чім висловлює погляд, що безконечними переговорами, веденими правительством з двома парляментарними ґрупами про так звані передумови скликанє парляменту, яких переведенє протиконституційним шляхом викликало би в державі найбільше замішанє, замикаєть ся людности дорогу до приверненя парляментаризму і упорядкованих конституційних відносин на очевидну шкоду для держави і для населеня.
У. П. Р. рішає дальше поробити заходи, щоби безпроволочно після скликаня палати послів вибрано конституційну комісію і поручено їй ревізію теперішної конституції та виробленє нової на правдиво демократичних основах, яка признаєть поодиноким австрійським народам право до самоозначеня і самоуправи.
2. У. П. Р. піднімає різкий протест проти евентуального відокремленя Галичини і проти того, щоби відданя галицьких Українцїв їx найнебезпечнїйшим національним ворогам, і домагаєть ся для української людности тої самої державної безпосередности, якою користують ся инші народи держави.
Своє становище до подїй в Росії, які безпосередно дотикають інтересів переважної части українського народу, очеркає У. П. Р. отсею резолюцією:
У. П. Р. в Австрії з щирою радістю слїдить за переворотом, який відбуваєть ся в Росії та особливо висказує своє вдоволенє з того приводу, що учасниками революції були побіч инших народів колишної царської імперії також Українцї.
У. П. Р. добачує в проголошеню нового ладу в Росії на основі пошанованя прав людини, загальної рівности і свободи одиницї і цїлих народів у вільнім союзї — здїйсненє тих ідеалів, за які заступали ся безупинно від половини минулого столїтя найвизначнїйші Українцї Росії від незабутного Тараса Шевченка, до Драгоманова і инших їx наслїдників та за яких здїйсненє безлїч Українцїв в казаматах царської Росії або на засланю поклали своє житє.
У. П. Р. сподїєть ся по новім ладї Росії, що російська Україна, якій перяславським договором запоручено повну державну автономію вкінци після найтяжшого гнету і насильств, що тривали столїтями, осягне таку національну свободу, яка дозволить українському народови як самостійному національно-полїтичному орґанїзмови в новім союзї держав розвинути свою національну культуру.
У. П. Р. бажає тому щиро, щоби нова Росія, зроджена народним визволенєм, вдержала у себе добуті народні права і вольности, щоби пособила розвиткови полїтичної свободи в Европі та в інтересї демократії спричинила як найшвидше покінченє світової війни.

»Дїло« 08.04.1917 "Нехай живе українська республика!"

Львів, 7. цвітня. Кореспондент "Frankf. Ztg." депешує своїй часописи в Базелю: "Тemрs" доносять, що перед Казанським собором в Петроградї відбули ся великі манїфестації Українцїв і инших чужих національностий. Тисячі учасників манїфестації проходили вулицямм, несучи прапори з написю: "Нехай живе українська республика!"
"Українське бюро в Швайцарії вислало до російського мінїстра заграничних справ Мілюкова отсе письмо:
Українське бюро витає провізоричне правительство Росії, яка визволила ся з важкого ярма царизму. Нїякий инший нарід не терпів стільки під гнетом давного режіму, що Українцї. Коли Україна під гетьманом Богданом Xмельницьким з власної волї злучила ся переяславським договором з Московщиною, зaпоручено її саме тим договором повну независимість. Мимо найсвятїйших приречень царя, що він буде шанувати права українського народу та їх незломимо зберігати, ті права одно по другім потоптано брутально. — Договором установлене право удержувати зносини з заграницею, мати своє національне війско, самостійне правительство, свої суди та свобідно уживати своєї рідної мови, всї ті права одно за другим зношено і нївечено. Таким чином вольну державу України самоволею російських цапів мимо їх найсвятїйших обітів знижено до становища провінції, в якій не було права, нї закона. В отсїй історичній хвилї, коли російський нарід сам при підмозї всїх инших народів Росії порвав вкінци кайдани вікового гнету, цїлий український нарід від Карпат по Кавказ витає вас своїми найщирійшими бажанями. Він має певну надїю, що тепер йому повернуть ся його незменшені давні права, яких його так безчесно позбавлено. Він сподїєть ся, що на руїнах давного режіму збудуєть ся Росія як федеративна республика, чого горячо все бажали великі українські мужі від Хмельницького до Драгоманова, та що він стане рівним між рівними народами Poсії.

»Дїло« 07.04.1917 Ще про резерв інтелїґенції.

Нам пишуть:
Клич: ратуймо нашу молодїж, завертаймо її з села до міста, нехай отся наша молодїж з книжкою в руцї заповнює назад шкільні, міські лавки — мусить бути в час переведений з твердою, зелїзною волею. Правда — в переведеню ceгo клича натрафимо певно на неодну трудність і перепону, от хочби згадати впepтість і консерватизм наших селянок, та чи тими перепонами і трудностями зражати ся нам зараз або питати: А щож буде з приміщенєм і удержанєм дитини в містї, таж нинї страшна дорожня? Хто стоїть при ралї і позад себе оглядаєть ся, той не заслугує на назву доброго плугатора і робітника. Ми знаємо прецїнь, що і перед війною умови для нашої шкільної молодїжи не були зовсїм красші, а мимо сего, процентово вона як так дописувала. Тому і питанє ceгo рода: Що буде з приміщенєм і прохарчуванєм дитини в містї в нинїшний час дорожнечі, не є рішучо такої натури, щоб перед ним аж дрожати нам. Поминувши се, що наші ceлянки скорше тепер, чим перед війною моглиб своїй дитинї з війскового причинку таки її пайку по справедливости на станцію, чи на книжку дати, що в містї нинї — бульба, хлїб, мука, каша, фасоля, горох вартнїйші від гроша, мушу на отсїм місци з підчеркненєм зазначити, що нинї селянською дитиною з шкільної лавки опікує ся дуже охотно вся міська інтелїґенція, а як що ходить о провінціональне місто, так з досвіду знаю, що квестія несеня помочи шкільній молодїжи у нас все на першім місци. І тій як раз печаливости, тому заінтересованю в кругах нашої інтелїґенції до справ шкільництва завдячуємо ми нинї гарний розвиток (ще перед війною) приватного нашого шкільництва.
Так само є воно і тепер. Ся печаливість і зацїкавленє, сей інтерес нашої інтелїґенції до справ школи і до всїх звязаних з нею квестій рішучо не змалїв. Тому, де покажеть ся потреба відтворити бурсу, там мусить ся її відтворити. Чейже даний повіт спроможеть ся на се, що нехай і в нинїшних тяжких часах, тим більше, навіть при воєнних обставинах при попертю цїлого населеня повіту потрафить прохарчувати кількадесять учеників, селянських синів з того ж таки повіту. Се одно, друге: в повітових містах маємо всюди свої економічні інституції, так і ті інституції можуть много причинити ся до полїпшеня долї не одного нашого школяря, що заслугував би на се. От, в Жовкві, в касї "Народного Дому" призначено з річного зиску для бурси і на підмогу для здібних і бідних учеників суму 600 кор. Так само дано почин до основаня стипендійного фонду, з якого користати будуть добрі і заслугуючі на се ученики.
Вкінци немаловажним буде і се, що нинї всї шкільні власти, починаючи від найвисших, від мінїстерства просвіти, Ради шкільної краєвої, а кінчаючи на ц. к. дирекціях ґімназій і учительськім зборі, йдуть так на руку сторонам і молодїжи, як не можна красше.
Сама школа і шкільні власти облекшують нинї до всїх границь можливости усї трудности, які викликала війна, так в принятю учеників до школи, як і при самих іспитах. Що більше — на конференціях вічно дискутуєть ся про те, якби запобігти таким бракам, як прокормленє молодїжи, заосмотренє її в теплу одежу, опалюванє якоїсь салї в пополудневих і вечірних годинах і переданє її до ужитку шкільної молодїжи по причинї недостачі опалового матеріялу і нафти по станціях і т. п. Значить ся, нинї все йде на руку молодїжи і школа і суспільність. Щось з того тягару і обовязку мусить чейже полишити ся найбільше і безпосередно інтересованим, а то родичам і дїтям. Нехай і наше селянство зрозуміє, що як нинї потягнеть ся на свою дитину, то не є се на марно викинений гріш. Се просто його святий і природний обовязок, а що найважнїйше, що в тім лежить його власне спасенє і pатунок від повної руїни і смерти.
От, чому нам неспускати з очий тої молодїжи, що через війну і вузкоглядність родичів нидїє і марнуєть ся на селї. Бідна така дитина, дуже бідна, а що се правда, скажу ось що: Йду зимою містом і протискаю ся круг юрбу людий. На однім скрутї запримітив я, що уклонив ся менї і поздоровив мене чемно сїльський хлопчина в кожусї. Вираз його розумного лиця відразу впав менї в очи. Глянув я і подумав, чи не бачив я де того хлопця? Так, десь бачив його: ті живі, сині, як зірки мелькаючі, розумні очи, те кругле, румяне, наскрізь інтелїґентне лице, високе чоло, що виглядало ще з під насуненої глубоко великої кучми. А звідки ти, сину? — питаю зацїкавлений. Я з Вязової, прошу о. катихита! Ага, — додумав ся я вже тепер — ось і є готова жертва війни. Ти ходив до школи? — питаю його. "Так, прошу о. катехита, я ходив перед війною до I кл. ґімн. і був в бурсї, о. кат. мене не пізнали?" Та я вже і без того пізнав його і по голосї і по очах і по всїм.
Так, справдї, сей хлопчина був в бурсї, ходив до І кл. ґімн. і скінчив її перед війною з відзначаючим поступом. Чомуж ти, дитино, покинув школу? — з жалем питаю. Та тут побачив я, як хлопчинї закрутила ся сльоза в очах, як сплила по румянім лици, як підвів руку і рукавом кожуха обтер сльозу і аж по добрій хвилинї сказав: "Тато пішли на війну, а мама казали лишити ся в хатї!"
Се дїяло ся сеї зими. Хлопця можна ще виратувати, перед ним ще не зовсїм замкнені ворота. Обовязком отже священика чи учителя є навести на розум таку маму селянку, щоб не кривдила і не убивала живцем рідної своєї дитини і щоб та дитина не жила опісля таким сумним спогадом: Тато пійшли на війну, а мама казала лишити ся в хатї!...
о. Ст. Білинський.

»Краківські вісті« 05.04.1942 Великодне.

Минають роки й події, минаються люди — багацько дечого діється в часі і просторі, а проте, земля колує споконвічним шляхом своїм у Вселенній, і рід непереводиться людський! Правда вічна залишається на цій землі; правда що сонце поборює тьму, правда, що по ночі день приходить, а по зимі весна — що життя не кінчиться ніколи, бо сильніше воно від смерти.
А цю правду вічну відчуває тим дужче народ, чим міцніше зрісся він з землею, чим довше він живе на ній й працює, чим більше вилив крови й поту — народ, що вміє радіти радощами тієї землі та болями її боліти. Бо не філософічними міркуваннями сповнений розум його, а вірою предків у вічність життя. Він хоча й тривожиться Отими бурунами, що нераз над нивами проходять, хоча з тривогою на небо позирає, як насувають ці бурі-тучі але вірить у вищу Силу, що вітри розгоняє і по бурі з небес високих кидає прозолоть сонця. Він не тривожиться і лютої зими, знаючи, що весна таки прийти мусить. Він вірить у цю вічну Правду на землі, в добро, що зло поборе, а ця віра дає йому міць і гарт; дає тривке коріння встоюватись проти бурі й найбільшої хуртовини.
І він устоється віками — відпорний з найвідпорніших. Встоюється саме тією вірою предків, традицією, споконвічним надбанням душі — тугою за Правдою і Добром на землі.
Через простору землю дідів наших перейшла нераз уже навала. — Половецька, татарська та багацько їх. Остання — большевицька також не коротка й чорна як найчорніша хмара. А проте не вирвала вона оцього кореня, не повалила дуба. Він зацілів, бо врісся міцно в землю.
Зацілили в українському селі рештки вогників любови до старовини, зберіглися святі традиції народу — національні скарби вікових надбань — споконвічні пориви до краси і сонця. І знову дзвони Великодні на крилах радощів понесуть вістку про вічну Правду — що таки життя перемогло смерть, що сонце все поборе тьму, що по зимі прийшла весна, що — хто вірить у Воскресення, той і діждатись Його мусить.

зі старорусинів

»Вістник Союза визволення України« 21.11.1915 Професор Юлїян Кулаковський і його посланіє "русскимъ людямъ, именующимъ себя "украинцами".

Професорови Юлїянови Кулаковському попало в руки друге число льозанської "La Revue Ukrainienne" й він поспішив ся зараз похвалити ся її змістом перед невибагливою публикою чорносотенного, даруйте, тепер уже "поступового" "Кіевлянина" (ч. 258), щоб дати матеріял до другої частини Щоголївського "Современнаго украинства". Зокрема зацікавила п. професора статя про "Українських стрільцїв у Галичинї". Про польські лєґіони він чув уже та знає, що їх дуже неприхильно прийняли російські Поляки, але про "український лєґіон" він ніде не читав і, навіть прочитавши, не повірив би в можливість такого "оскопленія" розуму в "Зарубежній Руси". А тут треба повірити, бо автор дає назви всіх "Геростратів" й описи місцевостей і воєнних пригод.
Ще більший відчай обхопив нашого старого "приятеля" при читанню роздїлу "хроніки" з усїми його привітами, заявами, резолюціями від "Союза визволення України", від "Нац. Ради" й від инших українських орґанїзацій. Зокрема вразило його письмо українських полонених, що сміли заявити себе Українцями та, що більше, відважили ся висловити свою радість з приводу покинення Львова Росією, їх "історичним ворогом". Се видало ся йому так неправдоподібним, що він не вірить в автентичність листу та скорше схиляєть ся приписати його авторство якомусь сфанатизованому Полякови. Де-ж можна навіть подумати, щоб Українцї позабули на клич Хмельницького: "Волимо під царя московського, православного" та щоб таких Українцїв (і то без знаків наведення) знайшло ся аж 82!
Професор Кулаковський не може вийти з дива, до якого ступня заслїплення й нерозуму дійшли ті автори "Revue", що "всюди приписують собі право говорити від усього українського (тим разом у знаках наведення) народу" та присвоюють собі право представляти вірний настрій усїх "малоруських" мас народу, втягаючи під "польський термін" Україна весь "малоруський" край, Полтаву, Харків, Крим і Кавказ. Справдїшня паморока!
Де ж шукати джерела сього "розумового збочення" в Галичинї? На гадку проф. Кулаковського всьому винен не хто инший, тільки львівський унїверситет, а в головній мірі "фальшівник русскої історії", Михайло Грушевський. — Сей "лживий пророк" забув на своє "русское происхожденіе", забув на свого батька, що закінчив свою карієру на Кавказї, а приготовив ся до окремого дїла, "возлежавши на лонѣ В. Б. Антоновича". Ставши професором історії на львівськім унїверситетї, проявив Грушевський "величезну й дуже інтензивну дїяльність в области фальшовання "русскої" історії!
Проф. Кулаковський як учений історик і розкриває чорносотенцям усї тi фальшовання, які Грушевський пускав у світ не тільки в своїй "штучній" науковій мові та в нїмецьких перекладах, але и по "русски".
"Останню йoго працю того роду "Иллюстрированниую исторію Украины-Руси" розхвалили в російських критичних журналах його помічники (писання Кулаковського на сю тему поза "Кіевлянином" не мають вільного доступу) й вона мала значний успіх у читаючої публики. Зовсїм без стриму та сорому він виставляв там і заслуги Мазепи і подвиг Капнїста, що їздив з кінцем XVІІІ ст. до пруського короля з просьбою визволити "Малороссію", й давав портрети (що за відвага!) всїх виднїйших дїячів, часто підземних, українського сепаратизму. В 1905 р. він у революційній брошурі прозвав Росію "тюрмою народів" і той вираз повторяє тепер за ним і редактор Зелїб, виводячи звідси свою ідею. Брошура Грушевського має заголовок: "Единство или распаденіе Poсciи". На 18 сторінках невеликого формату д. Грушевський розбив і знищив усю велику історію творення російської держави та, називаючи Росію "механічною спорудою, позбавленою всякого внутрішньою звязку й піддержуваною тільки зовнішньою силою", йшов разом з иншими "інородцями" на "спільного ворога" "в переконанню, що можливо скинути спільне ярмо". Коли він був такий "задерикуватийу своїх творах, писаних по російськи та надрукованих у Росії, то як мусїв греміти (!) своєю штучною галицькою науковою мовою, коли викладав російську історію своїм ученикам у Львові. І наша академія наук все-таки піддержувала того борця й ще недавно обійшла наші газети відомість про те, що члени академії заступали ся за д. Грушевським, як за людиною, що обстоювала в Галичинї інтереси російського народу від натиску Поляків. Тепер, коли його ученики (!) наповнили галицький лєґіон і хвалять ся проливаннєм крови "русскаго солдата", тепер виводять на верх у цїлій, страшній наготї плоди того посїву, який поклав у Галичинї д. Грушевський".
Стільки про страшні подвиги Грушевського, якому проф. Кулаковський приписує сили "велитня". Донедавна ми чули про славного нашого родоначальника, гр. Стадіона, тепер від д. Кулаковського знатимемо вже й про нову ролю проф. Грушевського, ідеї якого мають нас "повести не до свободи, а грозять перемінити нас у погній (!) для нїмецької культури".
Ми переповіли головні пункти послання проф. Кулаковського: хай "образумять русскихъ людей, именующихся "украинцами".
З. К.

»Прикарпатская Русь« 16.06.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскому Словѣ" живописную красоту мѣстностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешенъ и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополя и вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днестра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьется свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хаты, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбились въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до самыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимовъ были взяты, мы сами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

"Жизнъ Волыни" пишетъ о курьезныхъ русскихъ вывѣскахъ въ Бродахъ:
"Курьезныя вещи происходятъ съ нашимъ русскимъ языкомъ, который мало по-малу получаетъ права гражданства въ Галичинѣ. Вотъ нѣсколько образцовъ вывѣсокъ, написанныхъ на "русскомъ" языкѣ надъ различными торговыми заведеніями въ Бродахъ:
"Гостиница хараша обѣды ужини".
"Золотой ділъ мастеръ".
"Сельцорская вода исладки перекуски"
"Фрухтовей магазенъ".
"Папаросы, цыгарій и бамага".
"Спродажъ квасу. Чай штаканъ 2 к." И т. д.
Рано или поздно, конечно, подобныя вывѣски исчезнутъ со стѣнъ домовъ галицкихъ городовъ и замѣнятся болѣе грамотными.
Но для начала и это хорошо"...

"Новое Время" высказывается за бeзотложный созывъ Государственной Думы. По мнѣнію газеты, вести выпавшую на долю Россіи колоссальную борьбу средствами какого-нибудь вѣдомства немыслимо. Подобная борьба требуетъ дѣятельнаго участія силъ всего общества и народа:
"Единеніе правительства и народа въ дружной работѣ подниметъ взаимное довѣріе, еще тѣснѣе сплотитъ Рсссію противъ угрожающаго eй врага и мощно увеличитъ средства национальнаго сооротивленія. Для того, чтобы по справедливости оцѣнить роль "штатской" Думы въ организаціи нашихъ военныхъ силъ, достаточно сравнить общую обстановку маньчжурской войны и нынѣшней. Какъ известно, во многихъ спеціальныхъ военно-техническихъ отрасляхъ думскія комиcciи, не связанныя военно-бюрократической рутиной, являлись чуть ли не иниціаторами весьма важныхъ улучшений. Все обновление русской арміи послѣ маньчжурской кампаніи проведено при ближайшемъ и непосредственномъ участіи Гос. Думы.
Въ дни самыхъ тяжкихъ историческихъ испытаній древняя Русь всегда умѣла находить силу и опору въ тѣсномъ духовномъ соприкосновенiя ея государей съ народомъ. Выпавшее на нашу долю отpаженіе тевтонскаго нашствія потребуетъ еще больше напряженныхъ усилiй, чѣм тѣ испытанія, в горнилѣ которыхъ окрѣпла Русь".

»Прикарпатская Русь« 14.06.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Bp." сообщаютъ o положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краков вѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, выпустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать за военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимъ "Polen", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ реквизиций и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помѣщалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлять съ помощью. Даже христіанско соціалистическія opганизаціи д-ра Венскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ за собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходятъ ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливаютъ даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорять, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи, a извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безнравственность проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 20.05.1915 Галицкая страда.

Годовое собраніе Галицко-Русскаго общества въ Петроградѣ, состоявшееся подъ предсѣдательствомъ архіепископа волынскаго Евлогія, прибывшего недавно изъ Львова, дало краснорѣчивыя доказательства, какую кипучую дѣятельность пришлось проявить этому учрежденію въ годъ возсоединенія Червонной Руси съ Россіей. Задачи, которыя выпали на долю этого общества въ истекшемъ году, были крайне разнообразны и сложны.
По мѣрѣ того, какъ русскія войска занимали Галичину, открывалась ужасная картина австрійскихъ звѣрствъ и жестокостей. Росла нищета страны, въ которой девятый мѣсяцъ происходятъ бои. Количество жертвъ не поддается учету. Галицко-Русскому обществу пришлось сразу же осенью открыть особое попечительство для призрѣнія сиротъ, оставленныхъ казненными, замученными или увезенными въ глубь Австріи галицко-русскими дѣятелями. Благодаря пожертвованію Государя Императора, отзывчивости военнаго министра, Св. Синода і особенно почетнаго члена общества В. К. Саблера, попечительству удалось помѣстить около ста сиротъ въ особомъ пріютѣ при Іоанновскомъ монастырѣ на Карповкѣ. Предсѣдательница попечительства, извѣстная благотворительница О. П. Дмитріева, приложила всѣ усилія, чтобы сиротъ не только одѣть, обуть, накормить, но и дать имъ возможность продолжать начатое въ Галичинѣ образованіе. Дѣти были приняты въ реальное училище Крюковой, въ гимназію Колокольцевой, въ гимназію Русскаго собранія, по сдачѣ экзаменовъ, безвозмездно, и имѣли возможность окончить соотвѣтствующіе ихъ возрасту классы для оставшихся въ пріютѣ дѣтей были привлечены спеціальные учителя и учительницы, и успѣхи дѣтей за одну зиму по русскому языку, особенно же по исторіи и географіи Россіи, превзошли всѣ ожиданія.
На ряду съ пріютомъ для галицкихъ сиротъ обществу пришлось способствовать возвращенію галичанъ и галичанокъ-эмигрантовъ изъ Даніи и Америки въ освобожденную родину, заниматься судьбою застрявшихъ въ Швейцаріи и Италіи галицкихъ уроженцевъ, устраивать бѣженцевъ изъ Галичины, Буковины и Угорской Руси, служить почтовой конторой для пересылки на родину денегъ и писемъ галицкихъ эмигрантовъ, опекать сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и освобождать отъ высылки въ приуральскія губерніи галицкихъ сородичей, не успѣвшихъ принять русскаго подданства.
Желая создать для Червонной Руси кадръ проводниковъ русскаго культурнаго вліянія изъ мѣстныхъ людей, общество устроило учительскіе курсы дла галичанъ и галичанокъ въ Петроградѣ. Начальница женскихъ естественно-научныхъ курсовъ М. А. Лохвицкая-Скалонь любезно предложила школьному комитету общества свое учебное заведеніе, преподавательскій персоналъ и свои учебныя пособія. Общество приняло на себя передъ властями ручательство за желавшихъ попасть на курсы, и благодаря этому въ началѣ текущаго года были устроены спеціальные учительскіе курсы для галичанъ и галичанокъ при учебномъ заведеніи М. А. Лохвицкой-Скалонь, на которыхъ обучаются теперь 158 человѣкъ. На содержание этихъ крсовъ министерствомъ народнаго просвѣщенія отпускается 35.000 рублей и петроградской городской думой 7.500 рублей. Занятія на курсахъ идутъ весьма успѣшно. Наблюдаетъ за курсами спеціальный попечительный coвѣтъ, подъ предсѣдательствомъ члена Г. Думы Е. П. Ковалевскаго.
По почину общества галицкіе учителя и учительницы прослушали въ педагогическомъ институтѣ нѣсколько лекцій извѣстнаго проф. С. Ф. Платонова о московскомъ царствѣ и проф. И. И. Лаппо (по исторіи Западной Руси). Послѣ окончанія занятій и испытаній галичане собираются совершить паломничество въ Москву, въ Успенскій соборъ, гдѣ помѣщается рака ихъ святого земляка, митрополита Петра, московскаго чудотворца, и гдѣ они будутъ служить благодарственный молебенъ за возсоединеніе Червонной Руси съ Россіей.
Помимо устройства курсовъ школьный комитетъ общества организовалъ на Рождествѣ поѣздку столичныхъ гимназистовъ вo Львовъ и раздачу тамъ галицкимъ гимназистамъ рождественскихъ подарковъ и устроилъ педагогическую выставку русскихъ учебниковъ.
Издательскій комитетъ общества, работавший подъ предсѣдательствомъ князя А. Е. Гагарина, приготовилъ къ изданію нѣсколько брошюръ по крестьянскому и вѣроисповѣдному вопросамъ Галичины и стѣнную карту Галичины, составленную П. П. Поддубнымъ.
Церковный комитетъ, подъ предсѣдательствомъ ректора духовной академіи епископа Анастасія, занялся пожертвованіями облаченій и утвари церковной для галицко-русскихъ церквей. Многое изъ этихъ пожертвованій было уже отправлено въ Галичину. Пожертвованія притекали не только вещами, но, напримѣръ, епископъ бѣлгородскій Никодимъ пожертвовалъ 20 билетовъ государственной лотереи, съ тѣмъ, чтобы выручка изъ выигрыша была обращена на созданіе въ Перемышлѣ храма святителя Іоасафа бѣлгородскаго.
Наконецъ, общество занялось устройствомъ пріютовъ для прокормленія дѣтей школьнаго возраста въ галицко-русскихъ городахъ, на средства, отпущенныя комитетомъ ея Высочества Великой Княжны Татіаны Николаевны. Съ цѣлью устройства этихъ пріютовъ въ Галичину отправились I. В. Никаноровъ и Е. В. Филевичъ. Въ настоящее время открыты уже въ разныхъ галицкихъ городахъ пять такихъ пріютовъ, дающихъ кровъ, пищу и обученіе нѣсколькимъ стамъ дѣтей.
Желая облегчить участь сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и водворенныхъ въ приуральскихъ и сибирскихъ губерніяхъ, общество послало туда оффиціальнаго уполномоченнаго. На основаніи сообщеній его о положеніи плѣнныхъ общество обратилось въ совѣтъ министровъ съ ходатайствомъ о выдѣленіи сдавшихся въ плѣнъ галичанъ изъ состава другихъ австрійскихъ плѣнныхъ, объ облегченіи имъ возвращения въ православную вѣру ихъ предковъ и досрочномъ освобожденіи тѣхъ изъ плѣнныхъ галичанъ, родственники которыхъ казнены австрійцами или увезены въ качествѣ заложниковъ въ глубь Австріи.
Предлагая годовой отчетъ общему собранію, предсѣдательствовавшій въ обществѣ Д. Н. Вергунъ просилъ почтить вставаніемъ память всѣхъ, положившихъ жизнь свою за освобожденіе Галичини, и помянулъ особенно тепло двухъ галичанъ-поручиковъ Пухира и Лопатинскаго, сражавшихся въ рядахъ русской арміи.
Общее собраніе утвердило выборы въ почетные члены общества предсѣдательницы попечительства о сиротахъ О. П. Дмитріевой, предсѣдателя церковнаго комитета епископа Анастасія и сѣверо-американскаго архіепископа Евдокима, отправившегося въ Нью-Іоркъ съ нелегкой миссіей возвратить тамъ въ вѣру предковь тѣхъ галицкихъ эмигрантовъ, которые еще не отреклись отъ уніатской ереси въ Америкѣ.
Конецъ общаго собранія былъ посвященъ разсказу архіепископа Евлогія о пребываніи во Львовѣ Государя Императора и Верховнаго Главнокомандующего Великаго Князя Николая Николаевича. Владыка описалъ восторженный пріемъ, устроенный червонно-русскимъ населеніемъ своему прирожденному Царю, и возстановилъ въ памяти тѣ слова, которыя Государю Императору благоугодно было сказать съ балкона генералъ-губернаторскаго дворца. Государь поблагодарилъ русское населеніе Львова "за радушный пріемъ, за любовь и преданность" и произнесъ потомъ историческія слова: "Да будетъ едина и нераздѣльна великая, могучая Русь!"
Архіепископъ Евлогій коснулся и ряда церковныхъ вопросовъ, волнующихъ въ настоящее время галичанъ, отмѣтилъ трогательную привязанность мѣстнаго населенія къ православію, требующаго себѣ непремѣнно священниковъ, "такихъ, какъ въ Почаевѣ", и выразилъ уверенность, что культурное сліяніе Руси Прикарпатской съ остальной Россіей пойдетъ довольно быстро, несмотря на нѣкоторыя препятствія, которыя приходится теперь преодолѣвать тамъ русскимъ людямъ.
("Н. Вр.")

»Прикарпатская Русь« 16.05.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскомъ Словѣ" живописную красоту местностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешень и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополи й вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днѣстра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьет свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хати, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбилась въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до caмыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимова была взяты, мы вами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

»Прикарпатская Русь« 18.05.1915 Обзоръ печати.

Львовскій корреспондентъ "Новыхъ Дней" Арсеньевъ пишетъ:
"Haдo помнить, что мѣстное населеніе распредѣляется по тремъ наслоеніямъ: pусскіe, поляки, евреи. Первые встрѣтили нашъ приходъ съ радостью, привѣтствуя въ насъ родныхъ освободителей, вторые вѣжливо улыбаются, но занимаютъ выжидательное положеніе, а третьи проявили себя въ Галичинѣ, какъ опредѣленные сторонники австрійскихъ порядковъ. Ясно, что намъ слѣдуетъ опереться на русскихъ, о нихъ прежде всего заботиться, къ ихъ нуждамъ пріурочивать свою работу. Они на пространстѣ мучительныхъ для нихъ вѣковъ, сохранили для насъ край, вопреки гнету инородныхъ и инославныхъ. Уродливое украинофильство, конечно, проникло и въ среду здѣшней русской интеллигенціи, но подавляющее большинство народа съ негодованіемъ отворачивается отъ мазепинства. Ихъ противники — противники Россіи. Назвать ихъ "дезертирами своего народа" предоставимъ вѣнскимъ прислужникамъ и удивимся тому, что находятся русскіе журналисты, непристойнымъ повтореніемъ такихъ дрянныхъ и глупыхъ словъ отвѣчающіе на искренній порывъ прирожденнаго русскаго чувства. Въ виду этого было бы весьма важно озаботиться тѣмъ, чтобы вовникающія во Львовѣ новыя русскія газеты не попадали въ руки безтактныхъ и безграмотныхъ въ славянскихъ дѣлахъ праздныхъ крикуновъ, порождающихъ недоумѣніе и горький смѣхъ. Вообще, все русское, нами насаждаемое, должно быть безупречнымъ. Русскiе обыватели Галичины уверены въ томъ, что мы направимъ къ нимъ лучшiя свои силы. Такъ, очевидно, и будетъ".

Въ "Южной Копѣйкѣ" напечатана бесѣда съ возвратившимся изъ Львова предсѣдателемъ Гос. Думы М. В. Родзянкой, который сообщилъ сотруднику названной газеты слѣдующее:
"Я пробылъ въ Галичинѣ двѣ недѣли, побывалъ во Львовѣ, Перемышлѣ и другихъ занятыхъ нами пунктахъ и могу съ уверенностью сказать, что взаимоотношенія русской администраціи и коренного населенія Галичины — этихъ новыхъ русскихъ гражданъ — не оставляютъ желать ничего лучшаго.
Достаточно сказать, что населеніе, раньше приходившее въ ужасъ при одномъ упоминаніи о русскихъ, теперь само добровольно обращается къ мѣстной администраціи зa разрѣшеніемъ своихъ частныхъ недоразумѣній и затрудненій.
Въ лицѣ графа Бобринскаго новый край видитъ культурнаго и внимательнаго къ его нуждамъ администратора.
И если на первыхъ порахъ были замѣтны проявленія недоброжелательности во стороны отдѣльныхъ лицъ къ русскимъ, то теперь подобныя случаи совершенно исчезли.
Въ экономическомъ отношеніи Галичина сейчасъ переживаетъ кризисъ, что объясняется обстоятельствами военнаго времени, отсутствіемъ товарообмѣна, трудностью пользованія желѣзными дорогами и друг.
Но надо надѣяться, что это переходнее время не оставитъ глубокаго слѣда въ будущей торговой и экономической жизни края.
Страна это — богатая.
Подумайте, вѣдь доходы, получавшіеся австрійскимъ правительствомъ, составляли 60 проц. всѣхъ государственныхъ доходовъ Австріи!
Населенъ этoтъ край, главнымъ образомъ, торговымъ элементомъ.
Жизнь въ краѣ постепенно входитъ въ колею.
Открыты школы, гимназіи.
И когда попадаешь во Львовъ, то cpaзy не вѣрится, что находишься въ мѣстности, гдѣ еще не такъ давно шли жаркіе бои.
Населеніе проявляетъ интересъ къ русскому языку и Россіи".

»Прикарпатская Русь« 14.05.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Вр." сообщаютъ о положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краковѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, випустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать зa военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимь "Polem", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ рядомъ реквизицій и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помещалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлятъ съ помощью. Даже христіанско-соціалистическія организаціи д-ра Вейскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ зa собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходить ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливають даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорятъ, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи а извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безравственнкость проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 09.05.1915 Чествованіе М. В Родзянка.

Вчера, 25-го апрѣля, въ Народномъ Дoмѣ происходило торжественное чествованіе предсѣдателя Государственной Думы М. В. Родзянка Народнымъ Совѣтомъ и другими русскими общественными организаціями Галичины.
М. В. Родзянко былъ встреченъ галицкимъ гимномъ "Пора за Русь". Послѣ этого председатель Народнаго Совѣта В. Ф. Дудыкевичъ произнесъ привѣтственную рѣчь, покрытую пѣніемь русскаго народнаго гимна. Въ отвѣтъ на пpивѣтствie В. Ф. Дудыкевича, предсѣдатель Государственной Думы М. В. Родзянко произнесъ прочувствованную pѣчь, вызвавшую шумныя рукоплесканія. Пocлѣ pѣчeй присутствовавшимъ былъ предложенъ чай. Состоялось также концертное oтдѣлeніe. Торжество посѣтили представители администраціи, члены Государственной Думы, имѣющіе пребываніе во Львовѣ и масса мѣстной русской публики. Подробности чествованія М. В. Родзянка сообщимъ завтра.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 01.01.1917 Ziemia Chełmska przypomina się Polsce.

(Oryg. korespondencja "Kuriera Lwowskiego").
Ziemia chełmska — to teren niedawnych bezwzględnych i konsekwentnych zakusów rusyfikacyjnych, staie rosnących apetytów ukraińskich z jednej strony, a asymilacyjnego oddzialywania kultury polskiej z drugiej. Oparciem dla wrogich nam działań miała być ludność prawosławna, a środkami prowadzącymi do zamierzonego celu: nieprzebierająca w środkach agitacja prawosławnych popów i urzędników, prowadzona przy pomocy pisma i słowa, procesji, obchodów i wieców, próbująca grać na żądzy ziemi u chłopów działalność orsyjskiego banku włościańskiego itd. Cala ta rzeczywiście wytrwała i na szeroką skalę zakreślona robota rosyjskich "dietateli" nie przyniosła jednak pożądanych rezultatów — mimo, że trudnem było przeciwstawić jej równie spreżystą i konsekwentną polską prace społeczną. To, co ze strony polskiej się przeciwstawiało, miało charakter sporadyczny, cząstkowy, na małe rozmiary, bez większego planu. Był to raczej mimowolny odruch niż planowa akcja. Przyczyną rosyjskich niepowodzeń było liżące w krwi. tkwiące w tradycji ciążenie ludności chełmskiej do kultury polskiej i katolicyzmu. Tem tylko wytłumaczyć sobie można masowe przechodzenie ludności z prawosławia na katolicyzm po ukazie tolerancyjnym w 1905 r., stale zarzucanie języka "chachłackiego", którym się jeszcze część chłopów chełmskich posługuje, przyjazne odnoszenie się zarówno chełmskiej ludności prawosławnej, jak i katolickiej do polskich działaczy, odporność wobec pokus wysuwanych przez bank włościański itd. To naturalne ciążenie ku polskości po zmianie rządów znacznie się zwiększyło zarówno z powodu większego znaczenia, jakie zyskał żywioł i język polski, jak i procentowego wzrostu katolików (obecnie liczy powiat chełmski 62.8 proc. ludności katolickiej), jak w końcu dzięki zwiększonej pracy kościoła i dworów i powstania sieci polskich szkól ludowych. Całość jednak tych wysiłków jeszcze nie odpowiada istniejącej potrzebie i obowiązkowi, jaki na narodowo uświadomionych żywiołach ciąży.
Teraz nadeszła chwila, w której należałoby: istniejące ośrodki polskiej pracy społeczno-kulturalniej wzmocnić, zmobilizować do niej wszelkie możliwe siły, zarysować jej pełny program, realizowany pod kierunkiem zasobnej w środki najwyższej w powicie instytucji oświatowo-kultkuralnej. Tylko tą drogą będzie można owo naturalne ciążenie do kultury polskiej spotęgować, ułatwić podniesienie się ludności na wyższy poziom świadomości i pracy i nadać ziemi chelmskiej charakter obszaru wyłącznie i niezaprzeczenie polskiego. Takim ośrodkrem polskiej pracy kulturalnej w powiecie chelmskim ma się stać z końcem października otwatty oddzial Macierzy szkolnej. Zarząd Macie rzy chelmskiej zmierza do skupienia wszystkich aktywnych spolecznie jednostek w powiecie, zgromadzenia większych środków pracy oświatowej i opracowania dostosowanego do lokalnych warunków programu pracy. Ma prawo też spodziewać się, że ogół spoleczeńswa polskiego, rozumiejący cale znaczenie dla naszej przyszłości umacniania kultuty polskiej na terenie obcych uroszczeń, a naszych praw — poprze te dążenia przez: przysyłanie tęższych, społecznie czynnych jednostek (zwlaszcza nauczycieli i nauczycielek), przez pomoc w postaci książek (instytucje wydawnicze i oświatowe) oraz przez datki pieniężne (za pośrednictwem pism).
Można być pewnym, że dziełem wspólnem dzialalności Macierzy szkolnej i pomocy ogółu spoleczeństwa będzie potężny, o zdrowych, silnych i fundamentach gmach polskiej pracy kulturalnej w Chelmszczyznie. Oby rezultat tej pracy ckazał się jak najpomyślniejszym!
*
Inne pisma polskie uprasza się uprzejmie o przedrukowanie.
W. Kłos.

»Kurjer Lwowski« 23.12.1916 O jasełkach i kolendach.

Wśród licznych widowisk obrzędowych wieków ubieglych, zanikających powoli w chaosie obcych naleciałości spotykamy najczęściej jaselka-szopki.
Jasełka — widowiska sceniczne, oparte na historji zdarzenia betlejemskiego, tworzono na wzór oratorjów chrześcijanskich — przybieraly w Polsce prawie zawsze charakter ludowo-narodowy.
Wpływ tysch widowisk (misterjów) dramatycznych na snerokie masy był i jest dotychczas olbrzymi. Dzalają bowem potężnie na wyobraźnię dusz, prostotą i szczerością swoją zagarniają serca — uczucia w czas długi. Legenda o Bożem Narodzeniu — choć przez rozlicznych autorów znanych i zaglażonych przerabiana, rozwijana, zmierza zawsze do uwydatnienia scen, związanych ściśle z przyjściem na świat Bożej Dzieciny.
W nędznej na odludziu stojącej stajence, krytej słomą, otuloną płatami bieluchnego śniegu, nad którą gwiazda w biegu stanęła i blaskiem nadziemskim jaśniała, spotykamy pasterzy, parobczaków, którzy na wieść o tej wesołej nowinie, rzucają swe stanowiska 1 kurne chaty i spieszą do malego Jezuska.
Tu przod żłóbkiem huczą kobzy góralskie, graję mujtanki, fujarki, śpiewają krakowiaki, kłanjają się Kurpiki i Litwini, tańczą Mazury, słowem wszyscy z ziemi całej Korony i Litwy się zbiegli. Wszyscy z darami różnymi, z czem kto mógł do Pana biegł.
Z rozrzewnieniem śledzimy przebieg akcji, odrywamy się od doby i stosunków dzisiejszych i za poetą wtórujemy:
"Tak się działo przed wiekami w tej boskiej stajence;
"Miał ci naród z czego dawać, bo miał pełne ręce,
"Miał granice niezmierzone, od morza do morza —
"Złoto w skrzyni, huk zwierzyny, pełne brogi zboża.

I dziś inaczejby nie było, pospieszylibyśmy z darami, ale poeta nas usprawiedliwia:
"A dziś z biedy, aż się kurczył i zębami zgrzyta,
"Dałby Panu, u nie może, bo goły i kwita.

_______
Naiwne to, pełne prostoty sceny zabarwione rubasznym, naturalnym humorem, nikną szybko przed widzami, budząc w nas zachwyt i uwielbieni zarazem. Poufałość z Dzieciątkiem Bożem, jaką znajdujemy w jaselkach, rozbraja nas, widzów, z tego "nie wypada" codziennego i zbliża serca nasze ku Niemu.
Muzyka ludowa, której najważniejszą gałęzią jest kolenda, obfita w pogodną i bujną fantazię, pełna czarującej malowniczości, ilustruje dokładnie uczucia osób, występujących w jasełkach. W tych różnorodnych kolendach o przeróżnym rymie, toku i rytmie złożył lud bezsprzeczne "swych myśli przędzę i swych uczuć kwiaty".
Rwie się jednak przędza, więdną kwiaty, choć z kolend tych płynie ta satna moc uczucia, ta sama idea, młość, cześć i pokora bezgraniczna dla Dziecięcia w szopce. Poezja ta, ilus rowana muzyką o tematach ludowych przeważnie, ta arka "między dawnymi i młodszymi laty", tonie wśród fali obcych, banalnych melodyjek operetkowych, które dziś często zasłyszeć można nawet w głebokiej wsi. Wraz ze strojem, ze zwyczajami obcymi wdarły się w dusze ludu, tego konserwatora i strażnika polskości i obce piosenki.
_______
Kolend nie nazwiemy dziś tylko pieśnią religijną, obrzędową. Stały się one bowiem pieśniami religijno-narodowemi. I choć u kilku zaledwie pierwiastek patriotyczny występuje, to jednak przez swojskość, przez rodzimy charakter swój są narodowe.
Wpływ kolend na naszą poezję — zwłaszcza ludową — jak dawniej, tak i obecnie jest niemały. Prawda, że często pod względem artyzmu, formy szwankują, zasadom i prawidłom poezji nie odpowiadają w zupełności, jednak przez swą moc uczucia wzniosłego, przez szczerą serdeczność, tęsknotę nabierają wdzięku i blasku.
I ukochaliśmy wszyscy te pieśni, maluczcy i wielcy. A "niosąc Panu serca w dani", krzepimy się i umacniamy, z ufnością i pokorą, błagamy, by błogosławił Ojczyźnie miłej w dobrym i złym bycie. Niejedna też kolenda staje się hymnem narodowym. A nowsze, które są dalszym nieprzerwanym cięgiem owych piosnek pastuszych, tętnią tak głęboką nutą patriotyczną, że w każdej duszy polskiej na dźwięk jej musi drgać serdecznicjszy odzew ojczysty.
Niestety, czasy obecne zachwiały, umniejszyły misję kolend. Wpływy obce i teorje nowe podkopały znaczenie tych pieśni. I gdy dawniej cała kantyczkę w każdym dworze, w każdej chacie prześpiewano, to dziś, ilu wśród nas nie zna słów i melodji, najbardziej rozpowszechnionych ongiś kolend. Wskutek naszej obojętności, niedbałości, a przedewszystkiem wskutek braku umiłowania rzeczy rodzimych, zanikają powoli te najwdzięczniejsze kwiaty poezji naszej.
Pamiętajmyż, że w czasach, gdy niemal wszystko wróg nam zagarnął, pozostał nam język, słowo, pieśń. Do czasów ostatnich była to skala, o którą rozbijały się wszystkie fale, zakusy zaborcze. Języka wydrzeć nam nie zdołano. I stało się tak, jak głosił wieszcz nasz nieśmiertelny, że:
"Płomień rozgryzie malowane dzieje, Skarby mieczowi spustoszą złodzieje,
Pieśń ujdzie cało!...
Umocnijmy zatem straże i czujnie baczmy, by lud nasz, dzieci nasze i my wszyscy nie uronili tych skarbów polskości. Pielęgnujmyż te pieśni, bo w nich jest moc, jest duch narodu i jego siła, ostoja. Baczmy, by pieśń uszła cało.
Rajmund Radwan Pragłowski.

»Kurjer Lwowski« 20.12.1916 Polskie Tow. przyrodników im. Kopernika.

We wtorek dnia 12. bm. mówił na posiedzeniu naukowem Towarzystwa prof. dr. B. Niklewski na temat "Kwestia nawozowa w kraju". Zwiększanie wydajności gleby zależy w wysokim stopniu od warunków ekonomicznych i od kultury całej ludności. Jednym ze środków, podnoszących te wydajnóśc jest nawożenie. Nawozy organiczne stanowią w każdym razie podstawę nawożenia, zaś nawozy sztuczne, mineralne są tylko ich uzupełnieniem. Pokrywają bowiem ów niedebór azotu, potasu i fosforu, którego rośliny mimo nawożenia nawoźem organicznym jeszcze potrzebują. Ta wszakże zachodzi różnica między nawozem organicznym a nieorganicznym, że w nawozie organicznym dajemy wszystkie składniki odrazu, a w nieorganicznym każdy zosobna. Skuteczność dzialania poszczególnych nawozów sztucznych na glebę śledzić można doświadczalnie na pólkach, których skład gleby jest ocstatecznie znany. Tego rodzaju doświadczenia wykonywa Stacja doświadczalna chemiczno-rolnicza w Dublanach, założona przez Wydział krajowy w r. 1895. Owe doświaczenia i badania gleto-znawcze prowadzą do wykrycia, jakich składników potrzebują nasze gleby.
Z kolei prelegent wyjaśnil, jak się przedstawia kwestia azotu, potasu i fosforu u nas w kraju, w szczególności, gdzie i w jaki sposób kraj może pokryć swoje zapotrzebowanie. Co do azotu, to założenie fabryki saletry w kraju znajduje się na najlepszej drodze. Nadto niedobór azotu może być pokryty przez uprawę roślin motylkowych (nawozy zielone) pośrednio przez wyzyskanie torfowisk, rozłożonych bardzo korzystnie w Polsce. Potasu dla Polski dostarczyć by mogły w wielkiej ilośći kopalnie w Kałuszu, gdyby produkowano sole wysokoprocentowe. Źródłem fosforu staćby się mogły fosforyty, występujące na Podolu, oraz intenzywna przeróbka kości i padliny w kraju. Ponieważ oba źródła są prawie nietknięte, przeto skazani jesteśmy na import żużli (tomasyny) i superfosfatów z zachodu. Handel nawozami fosforowymi przybrał wielkie rozmiary. Zalewa się wprost kraj bezwartościowymi nawozami, zazwyczaj ze szkodą naszego małego rolnika. Istnieje nawet pod Katowicami na Śląsku fabryka, produkująca fałszywe nawozy i eksportująca je do Galicji!
W dyskusji nad odczytem zabierali glos dr. Kling i prelegent.
Następnie prof. E. Romer zademonstrował zebranym mapy różnych okolic Szwajcarji, wykonane przez profesora z Fryburga Beckera, znanego ze sporu o Morskie Oko, który na krótko przed wojną otrzymał honorowy doktorat filozofji, uniwersytetu lwowskiego. Mapy owe tem różnią się od podobnych map wykonanych przez kartograficzne zakłady wojskowe czy inne, że są to jakby obrazy rzeźby powierzchni ziemi, obrazy, w których szczegóły topograficzne i stosunki wymiarowe idą o lepsze z doborem barw i cieni. Są to rzeczy artystyczne, które plastykę terenu przy użyclu pewnych barw i świateł, czynią tak doskonalą, iż mapy Beckerowskie są już dzisiaj ideałem kartografji. Bije wreszcie z każdej mapy specjalny koloryt krajobrazowy.
Pod koniec posiedzenia uchwalili zebrani na wniosek prof. Z. Weyberga przesiać życzenia z powodu owocnej 10-letniej pracy Stacji antropologicznej w Warszawie, powstałej zasługą K. Stołychwy, a na wniosek dra St. Pawłowskiego takie same życzenia Towarzystwu krajoznawczemu w Warszawie, stojącemu zaslugą A. Janowskiego i H. Kutwiecia.

»Kurjer Lwowski« 19.12.1916 Sprawa "Wielkiego Lwowa".

Młode Towarzystwo pielęgnowania nauk administracyjnych oddało dobrą usługę miastu naszemu, urządzając odczyt o kwestji "Wielkiego Lwowa", który może dać początek publicznej dyskusji o tem niewątpliwie ważnem dla Lwowa zagadnieniu. Odczyt ten odbył się w sobotę 16. bm. w sali ratuszowej wobec licznego grona słuchaczów, złożonego z reprezentantów interesowanych w tej sprawie gmin, a dalej — z pracowników i techników, których zajmują związane ze sprawa "Wielkiego Lwowa" administracyjne i techniczno zagadnienia fachowe i t. d. Prelegentem był inżynier Ignacy Drexler, starszy radca budownictwa w magistracie lwowskim i docent politechniki. Było to pierwsze publiczne roztrząsanie kwestji przyłączania do Lwowa najbliższych wsi przyległych, chociaż ta sprawa od dawna zajmuje koła interesowane, a w magistracie lwowskim od dawna jest przedmiotem pracowitych studjów, czego dowodem są choćby owe liczne plany i grafikony, jakie byly podczas sobotniej prelekcji porozwieszane ni ścianach sali ratuszowej.
Magistrat lwowski dawniej oświadczył się zasadnieco przyeciwko zjednioczeniu z miastem wsi przyległych, a to z obawy, iż uporządkowanie tych miejscowości w stylu miasta nowoczesnego, pochłonęłoby olbrzymie koszta. Lecz pomimo, ze sprawa ta złożoną została do aktów w magistracie, nie zeszła ona z porządku dziennego w życiu realnem. Szczególniej żywo przypomniała się nagląca konieczność uporządkowania trwałego w gminach podmiejskich stosunków sanitarnych, i wogółe urządzeń bezpieczeństwa publicznego teraz, w okresie wojennym — i to głównie w interesie Lwowa. Władze wojenne — nietylko austrjackje, ale nawet i rosyjskie podczas okupacji, uznały mianowicie, iż chcąc np. uchronić Lwów i garnizon lwowski od niebezpieczeństwa tyfusu, ospy, cholery i  t. d. nie można tego osiągnąć inaczej, jak przez organizacje systematycznego tłumienia epidemii w przedmiejskich gminach, skąd one w regule przenoszone bywają do Lwowa. Kanalizacja Lwowa, bez wciągnięcia w sieć kanałów miejskich terytorium Kleparowa, Zamarstynowa i Zniesienia, okazała się bezwarunkowo niemóżliwą. I wiele innych ważnych względów ekonomicznych i kulturalnych przemawia za rozszerzeniem granic naszego miasta, ażeby ono mogło rozbudować się i urządzic wedlug wymogów dzisiejszych czasów. Tak samo, jak przed laty nie mogło zmieścić się miasto nasze w obrębie murów średniowiecznych fortyfikacji tak dziś — gdy zaludnienie jego szybko wzrasta i w nowszych czasach miasta rozbudowują się bez porównania szerzej i wygodniej, niż w dawnych wiekach, za ciasno robi się Lwowowi w jego dzisiejszych granicach, chociaż one w porównamu z dawnym zabudowanym obszarem we wszystkich kierunkacn rozszerzyły się bardzo znacznie. Dzięki tramwajom mogą dziś mieszkać rodziny nawet mniej zamożnych ludzi pracujących na dalszych przedmieściach, pełnych zieloności, z czystem, zdrowem powietrzem, zaopatrzonych we wszelki komfort nowożytny — gdy centrum miasta pozostaje na biura rządowe, sklepy, kantory kupieckie, kancelarje adwokackie, lokale ordynacyjne lekarzy i dla rozmaitych przedsiębiorstw innych. Zarobkujący czlonkowie rodzin spędzają tam czas pracy, i ześrodkowuje się tam cały ruch i rozgwar interesów. Spokojne dzielnice wygodnych i zdrowych mieszkań powstają już i teraz we Lwowie w okolicy parku Kilińskiego, na Kastelówce, na polach górnego Łyczakowa i t. d. Ale daleko jeszcze Lwowowi do tych miast w krajach wysokiej kultury, okolonych planowo zatożonemi i wybornie urządzonemi dzielnicami ogrodowemi, chociaż miejsc wspaniałych na takie dzielnice nie brak mu w około za miastem dzisiejszym.
Dla rozwoju miasta nowożytnego ważnem jest także racjonalne urządzenie dzielnic fabrycznych i handlowych, do czego Lwów ma już cenne początki w Zamarstynowie i Zniesieniu. "Wsie" nie wiele mogą zrobić w tym kierunku, lecz potrzebne na to inwestycje: urządzenie tam sieci ulic, po których w każdej porze roku możnaby przewozić wielkie ciężary, zaopatrzenie tych miejscowości w tramwaje, telefony i kanały odpływowe — tylko wtrdy będą możliwe, gdy te miejscowości będą należały do Lwowa.
Takie dzikie stosunki, jakie istnieją w koloniach domków robotniczych, tworzących się poza granicami dzisiejszego Lwowa na Lewandówce (w Biłohorszczy) i w Sygniówce, nie powinne być cierpiane w XX. stuleciu.
Sprawa utworzenia Wielkiego Lwowa nie należy jednak do spraw łatwych. Jest ona i niezmiernie skon plikowana i ciężka. Nawet przed stanowczem okresleniem projektu granic rozszerzenia miasta potrzebne są bardzo uciążliwe pertraktacje żnorodne — i z interesowanemi gminami, i z rządem, i z Wydziałem krajowym, z Radą powiatową lwowską, a wreszcie i w łonie samej reprezentacji miasta Lwowa. Zarząd gminy m. Lwowa musiałby przecież zdać sobie sprawę z pytania, w jakie wypadałoby mu zaangażować gminę zobowiązania inwestycyjne wobec gmin sąsiednich, których całkowite lub częściowe przyłączenie do Lwowa miałoby być zaprojektowanym? Dopiero wynik tych przedwstępnych układów dałby poważną podstawę do dalszych prac przygotowawczych technicznych i rachunkowych.
Najpilniejszemi z tych rokowan przedwstępnych są układy z rządem co do ewentualnego przesunięcia rządowej linji akcyzowej na nowe granice Lwowa, bo żadna gmina nie chciałaby nawet mówić o przyłączeniu się do Lwowa, gdyby jej z góry nie zapewniono na ten wypadek wolności od akcyzy. Drugim ważnym przedmiotem układów z rządem, byłoby zapewnienie budowy kosztem panstwa linji kolei żelaznej od dworca na Łyczakowie do stacji na Persenkówce, jako zaniknięcia linji okrężnej w około miasta. Budowa tej linii jest już właściwie w zasadzie przez rząd dawno postanowioną. Lecz szłoby teraz o zapewnienie jej budowy w pewnym określonym czasie, co do ustalenia planu przyszłego rozwoju miasta jest niezbędnem.
Z Wydziałem krajowym wypadałoby ułożyć się co do bezzy łocznego wykończenia niezmiernie ważnej dla rozwoju podmiejskich miejscowości okrężnej drogi murowanej w około Lwowa, jako drogi krajowej.
Z Radą powiatową lwowską potrzeba omówic sprawę ewentualnej indemnizacji za ubytek dochodów funduszu powiatowego, gdyby największe gminy zostały wyłączone z powiatu, i tym sposobem zwolnione, zostały od obowiązku placenia powiatowych dodatków do podatków. Tak samo Wielki Kraków zapewni podobne wynagrodzenie za ubytek dochodów powiatowi wielickiemu.
Z gminami wreszcie wypadałoby porozumieć się co do pytania, co miałoby się stać z ich majatkiem gminnym na wypadek przyłączenia do Lwowa, jakich one wymagałyby od Lwowa wkładów na uporządkowanie ulic, kanalizacje, wodociągi, oświetlenie, budowę szkół i kościołów? W jakiej kolei miałyby być te inwestycje wykonane i w jakim mniej więcej okresie czasu?
Czas wojenny z rozmaitych względów nie nadaje się do traktowania sprawy rozszerzenia granic miasta — lecz z wielu względów znów jest on o tyle sposobniejszym do takich układów, że teraz idą one we wszystkiem raźniej jakoś, jak w czasach spokojnych. Dowodem tego Warszawa, gdzie jak słyszymy, sprawa rozszerzenia granic miasta, raźno naprzód postępuje, pomimo wojny.
Wszystkich tych zagadnień, związanych z projektami "Wielkiego Lwowa" dotknął w swoim wykładzie p. inżynier Drexler. Należy mu sie wdzięczność za to, ze zrobił początek poważnej dyskusji o tym przedmiecie, tak doniosłe mającym znaczęnie dla dalszego rozwoju naszego miasta. Oby ten początek był szczęśliwym!
Teofil Merunowicz.

»Kurjer Lwowski« 14.12.1916 Echo św. Mikołaja.

Swięty Mikołaj, zslępujący w tym roku na ziemię, z miejsca zaatakowany został przez ciekawstwo dziennikarskie. Nasadził się nań nasz reporter chytrze a podstępnie i dalejże wybadywać: gdzie, jak, dokąd?
Swięty, którego serce gołębie nikomu nic odmówić nie potrafi, oświadczył bez ogródek, że jakkolwiek wie, iż poczciwi ludziska wszędzie szczętem przyjmą go sercem, uważa jednak za obowiązek przedewszystkiem nawiedzić "Ochronę Dziecka", bowiem ta instytucja... Tu nastąpila cala litania wyrazów pochwalnych, zbyt długa, niestety, by szanujący się reporter, który nie chce być podejrzanym o spekulację na wierszowe, mógł ją powtórzyć ze spokojnem sumieniem.
Ale zachęcony powodzią pochwal, ruszył dzlennikarz w trop świętego i znalazł się niebawem u owej zachwalanej mety. I nie pożałował trudu — co w ustach dziennikarskich jest słowem rządkiem, a wielkiej wagi!
Ale bo też ów wieczór ku czci św. Mikołaja w "Ochronie Dzecka" zakrawał istotnie na to, jakoby jakiś szmat cudowności z królewskiego płaszcza bajki oderwał się i padł na ziemię. Wszystko tu mialo jakiś osobliwy, za serce chwytający nastrój; a to tak promieniowalo ciepło naiwnych serduszek dziecięcych, niby kwiat ku słońcu kierujących się, ku dobru i pięknu.
Wystarczyło popurzeć tylko na zebraną tłumnie rzeszę Milusińskich, aby zrozumieć, czem dla nich ta jasna chwila i samemu orzeźwić się tchnieniem "snu na kwiatach, snu złotego",
A było to tak:
Komitet z przewodniczącą swą, hr. Wolańską, chcąc zasilić fundusze "Przystani", niemało poświęcił pracy i trudu, aby wszystko wypadło jak najlepiej. Na ich prośbę przyłożył do całej imprezy rękę malarz wojenny W. Leonhard, a kto go zna, wie, że ma rękę wielką, w kunsztykach zaprawioną i szczęśliwą.
Strąbiono potem młody ludek z zakładu im. Niedziałkowskiej i z froeblówki muzycznej p. Strusińskiej i Tatarczuchowej i z żeńskiej szkoły im. Staszica — bo trudno przecie, aby w dziecięcych rolach występowali dziadkowie i babcie; a chocby wujaszkowie i ciocie...
Z takim to aparatem przystąpono do dzieła. Przynosi też ono prawdziwą chlubę inicjatorom, organizatorom i wykonawcom. Nie można było dość nasluchać się pieszczonych głosików w sympatycznej sztuczce "ad hoc" pn. "Ochrona Dziecka"; to zupełnie sprawiało takie wrażenie, jakby słuchało się nad rankiem w maju budzących się ledwie przyśpiewek ptaszęcych. A potem ćwiczenia rytmiczne piłką, a potem składny taniec litewską dziarski Krakowiak — toż to huczało i szumiało, toż to dla oczu byli uciecha..
Ale poezja dziecięctwa bynajmniej nie wyklucza realniejszych czynników. Wszystko to śliczne, podwieczorek jednak ma swoje prawa. Komitet złożył dowód należytej znajomości psychologji weku młodocianego, gościom swym przysposobiwszy "lege arts" podwieczorek, — a nadto ustawiwszy, jak pałac piernikowy w "Jasiu i Małgosi", okazały bufet i kramy pełne łakoci.
A gdy w ten sposób stało się zadość wymaganiom podniebienia małuczkich, nastąpił "moment psychologiczny". W otoczeniu aniołów — z różnych snać chórów anielskich, bo większych, mniejszych i najmniejszych — zapowiedziany wytworną deklamacją jednego z Białopiórych w osobie p. M. Szawlowskiej, zstąpił — "per procuram" br. Dziedustyckiego — sw. Mikołaj, jota w jotę taki, jak go malują na obrazkach i widokówkach — i dopieroż mówić, jak to on umie, pięknie, poczciwie, serdecznie, jakby miodem maścił, słowa zaś swoje poparł hojnem rozdawnictwem darów.
Podnioslą pieśnią Bogarodzicy zakończyła się uroczystość.
Znikł święty Mikołaj, uszły skrzydlate zjawy aniołów, ale na długo pozostaną w pamięci dziatwy. A tym jej wspomnieniom towarzyszyć będzje serdeczna wdzięczność rodziców.

»Kurjer Lwowski« 08.12.1916 O polskie stroje ludowe.

Otrzymujemy następującą odezwę:
Szwalnia pol. Związku niewiast katol. nieraz już zwracała się do społeczeństwa z prośbą o poparcie; niejednokrotnie podawała do publicznej wiadomości cele swe i drogi, jakierni doszła do znacznego rozwoju. I nieraz już dziękowała instytucjom i osobom prywatnym za ofiarność i dobrą wolę, tak bardzo jej pomocną w osiąganiu poważnych wyników pracy. Obecnie, na pewnych już stojąc podstawach, gdy miastu i prowincji nieobca jest jej nazwa, gdy zarówno inteligencja, jak lud wiejski zrozumiał, że towar, wykonany ręka polskiej szwaczki, lepszy jest od fabrykatów zagranicy, postanowiła Szwalnia rozszerzyć zakres działania ńa całą Galicję.
Dotąd ż wyrobów Szwalni korzystał Lwów i jego najbliższe okolice, obecnie pragniemy wytwarżać ubiory ludowe i mieszczańskie wedle zwyczajów i gustu różnych okolic kraju.
Dlatego zwracamy się z usilną prośbą do Wielebnego Duchowieństwa, do Pań Obywatelek, do Nauczycielstwa i Którowników Kółek rolniczych, by żechcieli przyjąć nam ż pomocą, nadsyłając Szwalni (Lwów, Rynek 30.) wzory ubrań kobiecych i dziecinnych, właściwych każdej okolicy. Wzory te pragnie Szwalnia nabywać na własność, lub tęż wypozyćzaĆ na krótki przeciąg czasu.
Ufamy, że sptawa tak ważna, zmierzająca do zachowania swojskiego charakteru strojów ludowych i micszczańskich, a zarazem do rozwoju polskiej wytwórczosci, znajdzie oddźwięk w całym kraju i że przy WSpÓludżiale ludzi dobrej woli zdołamy ubrać wieś polską bez pomocy fabryk zagranicznych.
Za Zarząd Szwalni P. Z. N. K.
Mieczyslawowa Teodorowiczowa, przew.

Do tej odezwy kilka wyrazów od nas:
Inicjatywa Zarządu Szwalni zasługuje na jak najgorętsze poparcie. Ze strojowi ludowemu grozi zagłada, wiadomo nie od dzisiaj. Styczność wsi z miastem, coraz ściślejsza, odbija się na niej takie pod tym wzgledem niekorzystnie. Skosinopoli yzo wanie czyni postępy — chyba z każdego względu niepożądane.
Strój wiejski ma w sobie coś z symbolu. Odbija się w nim charakter ludu danej okolicy. Ten strój wcale nie byl dziełem przypadku — utworzyło go przystosowanie się do miejscowych warunków życia, przyozdobiły upodobania duszy chłopskiej. Te pójdą również w niwecz. Zatrze odrębność zewnętrzni wsi, zatrze się i odrębność psychiki ludowej, która uszlachetniać, podnosić się powinno, lecz nie pozbawiać cech znamiennych. W tandetę obcą przyodziany lud, przestaje czuc się sobą; jego prostota zaciera się, jego pogląd wypacza, cały jego sposób mielenia odbiega od tej linii, której przestrzegał, dopóki nie rozstał się z sukmaną, a tak mu w niej do twarzy, z barwnemi spódnicami i katankami, z orzeźwiająca oczy wzorzystością swych chust i rantuchów.
Wiezieliśmy podczas pochodu d. 12. listopada grupę kobiet i młodzieży wiejskiej z okolic podlwowskich (mężczyzn dorosłych zabrakło, bo pociągnęła ich wojna do krwawego swego rydwanu). Jakiemże uradowaniem dla oczu były te krasne stroje: zdawalo się, jakby nagle jakaś ruchoma łąka zakwitla na tle szarzyzny miejskiej. Niejednemu też z pewnością wyniknąć się musiało wtedy westchnienie: Co za szkoda, że coraz mniej tej krasy coraz rzadziej ją się spotyka!
Ratowanie stroju ludowego — to jeden z obowiązków patriotycznych. Akcja Zarządu Szwalni ma właśnie spełnienie owego obowiązku na celu. Zatem poprzeć ja należy jak najusilniej.

»Kurjer Lwowski« 07.12.1916 Brak mleka.

Obiegają po mieście pogłoski o istniejącym w pewnych kołach aprowizacji projekcie, aby cala produkcję mleka dowożonego skoncentrować celem dalszego rozdziału w sklepach miejskich. Mianowicie wszelkie mleko i produkty mleczne mianoby na rogatkach odbierać kobietom znoszącym je i odstawiać do rozsprzedaży dalszej za pośrednictwem organów miasta.
Pominąwszy, że zasada usuwania pośrednictwa między producentem a konsumentem tym nowym projektem z wszelkiemi dalszemi konsekwencjami szkodliwemi, z przyrostem nowych znacznych kosztów zostałaby tu na nowo pogwałconą, byłby przytem też stary, uświęcony a wypróbowany praktycznie sposób aprowizacji bezpotrzebnie zniszczony. Stworzonoby sztucznie nowe nieskończone ogonki, stworzonoby nowy monopol i sposób spekulacji dla rzesz wynajmujących się do "stania", a zresztą narażonoby produkt ten cenny i delikatny na liczne szkody przez zakwaszenie (jeden mały garnek mleka skwaszonego, wlanego do reszty, zakwasiłby całe jego masy). Słowem, nieszczęsny ten projekt powinien być wszelkimi możliwymi sposobami zwalczany jako ze wszelkich względów bardzo szkodliwy, pominąwszy, że mleko produkowane w granicach miasta uzyskałoby cenę, o której się filozofom nie śnilo. Liczne rzesze kobiet, noszących mleko z dalszych okolic i tylko w pewne nieliczne dnie, zaprzestałyby dochodzić do miasta i znaczne zapasy mleka nie dostałyby się wcale do miasta.

»Kurjer Lwowski« 02.12.1916 Wykłady prof. Ign. Chrzanowskiego.

Wykłady prof. Ignacego Chrzanowskiego, zapowiedziane w jubileuszowym cyklu odczytów, urządzonych staraniem Towarzystwa literackiego im. A. Mickiewicza we Lwowie, wywołały wśród sfer literackich i naukowych naszego miasta niezwykle wielkie zainteresowanie, zupełnie zrozumiale ze względu na osobę prelegenta. Prof. Chrzanowski, jeden z najwybitnejszych naszych historyków literatury, ogłosił szereg cennych dziel i rozpraw z zakresu badan historyczno-literackich, że tu wymienimy choćby podstawową monografję jego o Marcinie Bielskim, cenną rozprawę o kazaniach sejmowych Skargi, prace nad sa yrą polski, doskonalą i wielce rozpowszechnioną Historię literatury niepodległej Polski, szereg wydań krytycznych i wiele innych drobniejszych rozpraw. Już wcześnie zwrócił na siebie uwagę społeczeństwa, wybijając się na pierwszy plan rzutkością swych pomysłów; przeprowadzanych w pracach, nowością i świeżością poglądów. W Warszawie rozwinął wyda ną działalność na polu oświatowem i kulturalnem — m. i. jako redaktor "Ateneum". Powołany na zaszczytne stanowisko profesora historji literatury polskiej w Uniwersytecie Jagiellońskim, porwał od samego początku wykładami swymi młodzież akademicką i zjednał ją sobie prawdziwą serdecznością i życzliwością, z jaką się do niej odnosi. Znany jest powszechnie jako jeden z najlepszych naszych prelegentów: każdą rzecz, opracowaną sumiennie i źródłowo, umie podać w formie kunsztownej, trafiając do przekonań i uczuć słuchaczy ciepłem i zapalem, jaki nadaje swym wywodom. Lecz pocóż więcej rozwodzić się nad osobą prelegenta, który i nam tutaj we Lwowie dobrze jest znany ze swych prac, ktory i tutaj ma wiele oddanych sobie osób. Witamy więc w osobie prof. Chrzanowskiego miłego gościa, wyczekując z upragnieniem jego wykładów, w tem przekonaniu, że przeżyjemy w tych ciężkich czasach wiele wzniosłych wrażeń, które nas oderwą choć na chwilę od smutnej rzeczywistości w krainę ideałów.

»Kurjer Lwowski« 29.11.1916 W rocznicę powstania listopadowego.

Aby uczcić Święto narodowe takie, jak powstanie listopadowe, mało jest ożywić w sobie tylko uczucia patrjotyczne — smutne lub radosne. Trzeba jeszcze wejść duchem w owe czasy i z wypadków, które decydowały o losie narodu wydobyć dla narodowego myślenia i działania mądrość patriotyczną, którą jest unikanie błędów przodków i przejmowanie ich doświadczeń dla obecnej i przyszłej pracy.
Przęwodnikem najlepszym na tej drodze może być ten, kto był w tym czasie najżarliwszem sercem patrjotycznem i głową, która umiała zrozumieć wszystkie ideowe i materjalne czynniki mogące Polsce dać upragnioną wolność. Mówimy o Mochnackim.
Po upadku powstania, gdy jego przebieg rozważał "sine ira et studio", policzął "do prawd niezaprzeczonych i zarazem do największych wypadków hiśterji nowoczesnej, że naród polski miał więcej sił w ostatniej wojnie swojej z Moskwą do odzyskania tego, co stracił, niżeli Moskwa do sprzeciwienia się temu sprawiedliwemu przedsięwzięciu polskiego narodu". Mimo calej różnorodności losów powstania, "nihdy nie bylismy w oitrzebie powiedzenia samym sobie: zginęliśmy bez nadzieji", tak "sprawa Polski 29. listopada nie tylko sprawiedliwa, ale i mocna była".
Cóż się więc stało, że tak pomyślny stan rzeczy, zamieńil się w klęskę narodu, iż pozostal nadal w niewoli? Oto "nie ulegliśmy przemocy, ale zwyciężył nas słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel".
Wynika to z rozważań o siłe narodowego powstania, które Mochnacki przeprowadza w następujący sposób:
Siła ta składała się z rozmaitych czynników, nie tylko wojsk. regularnego i ewentualnych nowych zaciągów. W skład jej — zauważa Mochnacki — wchodziło ponadto położenie geograficzne Polski, rola jej w "systemie politycznym Moskwy, konstytucja rządu i państwa carów, nakoniec temperament polityczny Europy, o ile na wodzy Austrię i Prusy trzymał".
Siła ta zatem rozporządzała czynnikami dwojakiego rodzaju. Takimi, które można było i należało stworzyć, oraz takimi, które były, a trzeba je było tytko wyzyskać.
Do tych ostatnich należy — zdaniem Mochnackiego — w pierwszym rzędzie geograficzne położenie Polski w stosunku do Rosji. Że tylko w Polsce "Moskwa od Europy odcięta... i zdobyta być może" — doświadczył tego już Napoleon w 1812. Zająwszy bowiem Polskę i Litwę, pokonał Rosję bez stanowczych bitew i nie w Petersburgu, ale w Polsce mógł wymusić na niej najkorzystniejszy dla siebie pokój. Tymczasem "chciał bitew po osiągnięcu celu wojny" i — pogrzebał swoją wielkość. Otóż na tej zasadzie — stwierdza Mochnacki — że Rosja może być pokonana jedynie na obwodzie swego imperjum, bo z obwodu do wnętrza "wbiegają promienie jej potęgi", bo po odcięciu obwodu zostaje jej to, czego nie warto zdobywać, rozpoczęło się powstanie w nocy 29. listopada. Podjęto je "w imię tej prawdy, że razem z ośmiu województwami nadwiślańskiemi powstaną bracia za Bugiem: w takiem przedsięwzięciu nic nie rokowało zwycięstwa Mikołajowi". Mogło się to stać tem bardziej, że Rosja nie "wypolszczyła" swego zaboru mimo usilnych starań. Przeto powstanie mogło rozporządzać siłą większą, niż konfederacja barska i niż Kościuszko.
Siłę tę wzmagała jeszcze ta okoliczność, że Rosja właśnie wówczas miała swój "moment niemocy". Wyczerpana bezpośrednio poprzedzającemi wojnami i militarnie zdezorganizowana, trapiona szerzeniem się głodu i pomoru, wysilona finansowo i zadłużona wcale niegroźnym była nieprzyjacielem. Do zorganizowania 120.000 armji, jaka brała udział w bitwie Grochowskiej, potrzebowała półtrzecia miesiąca. To wymowny dowód, jak słabą była wówczas.
Co do "temperamentu politycznego" Europy, to — jak go doskonale charakteryzuje Mochnacki — "życzyła nam ona zwycięstwa, ale tak jako niegdyś małemu życzyli Dawidowi świadkowie nierównej walki, żeby pokonał ogromnego Goljata, z bojaźnią w sercu, z tem przekonaniem, że tylko cud jaki uratować nas zdoła".
Główną jednak dźwignią narodowego powstania było wojsko. "Nie wykracjzając z granic najściślejszej pewności" oblicza Mochnacki, iż siła jego mogła wzrośc do sześćdziesięciu kilku tysięcy żołnierza. W chwili wybuchu powstania pod bronią było wojska trzydzieści kilka tysięcy. Prócz tego znajdowało się w kraju około 25 tysięcy żołnierzy dymisjonowanych, uczestników kampanji napoleońskich, albo takich, którzy lata swoje wysłużyli już w wojsku Królestwa kongresowego. Nie było więc żadnej trudności w uzyskaniu wyszkolonego żołnierza. Potrzebna broń i amunicja znajdowała się w arsenale warszawskim. Rezerwy wreszcie można było uformować z nowych zaciągów pod osłoną czynnej armji. Ludzi zdatnych do broni było podostatkiem. Według ksiąg komisji stiperrewizyjnej na ratuszu w Warszawie było takich 246.000. Z amunicją, bronią i umundurowaniem — wogóle ze środkami wojennymi także nie byłoby wielkiego kłopotu, gdyż mogła ich dostarczyć produkcja wewnętrzna przy pomocy rzemieślników, sprowadzonych z Niemiec i Anglji. Również skarb mógł w zupełności dopisać.
"Sześćdziesiąt kilka tysięcy najbitniejszego ludu na ziemi! — woła Mochnacki. Nie masz sprawy, którejby takie wojsko nie zapewniało szczęśliwego końca. Tą silą, gdyby dawnej Polski nie było na świecie, ledwie nie nową stworzyć pozwalałyby ówczesne tak miejscowe jako i postronne okoliczności".
A jednak dzieła nie dokonano, mimo istnienia tych warunków i jeszcze jednego — pierwszorzędnego: entuzjazmu patrjotycznego, opartego mocno na owym "konturowym zarysie" liczb. Przecież jednym z prawdziwych powodów rewolucji była wiara w jej powodzenie.
Rewolucja jednak upadła, gdyż jej "klima polityczne" było chłodne. Brak w niej było to cechy, którą Barere ujął w porównaniu rewolucji do "słońca strefy gorejącej, która nadaje gwałtowny popęd całej wegetacji, skracając czas gdzieindziej przepisany wzrostowi i dojrzałości roślin". U nas niestety tak nie było. "We wszystkiem, a szczególniej co do organizacji wojska tak poczynaliśmy sobie, że do czego zwykle potrzeba dziesięciu dni, to w nadzwyczajnych okolicznościach naszego odrodzenia się ledwie we dwudziestu do skutku przychodziło".
W związku z tą pozostaje druga przyczyna upadku powstania. Ster wzięli w ręce ludzie niewątpliwie poczciwi, otoczeni aureolą męczeństwa narodowego, ale nie zawsze dość zdolni, by w takiej chwili kierować sprawami narodu. Nie byli oni "sposobni do prędkich i dzielnych przedsięwzięć" — jakich było potrzeba. Im zaś dano władzę w rozumieniu, że pożytecznej jest kierować siłą, energią i dowcipem tego wieku, niżeli jemu samemu, żeby władał rzeczą publiczną, dopuścić". Stąd u stera była "ospałość lenistwa".
Oto jest ten "słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel", który nas pokonał i w niwecz obrócił najbardziej sposobną chwilę wydobycia się na wolność.
Słowa Mochnackiego zawierają w sobie niewątpliwie wiele z gorącej atmosfery emigracyjnej bezpośrednio po upadku powstania, oraz wicle z żywości jego temperamentu, ale ujmują rzecz trafnie i niezbicie wykazują prawdę, która dziś tak niebywale święci tryumfy, iż "siła, jaka naród zewnętrznego nieprzyjaciela pokonać zdoła, zostaje w ścisłym, bezpośrednim stosunku z siłą jego materjalną i moralną, wewnętrzną. Dla powiększenia pierwszej, potrzebą ostatnią pomnożyć, natężyć.
To zasada, która rozstrzyga o losach narodów, to jest też wielka nauka dla nas z całych dziejów, a szczególnie z powstania listopadowego.

»Kurjer Lwowski« 26.11.1916 Rusini galicyjscy wobec sprawy polskiej.

Nienawiść złym i szkodliwym jest nauczycielem. Moralnie poniża, myślowo wyjaławia, wszechstronnie zaślepia nietylko na dobre strony przeciwnika, ale i na własne korzyści. Zgubny niszczycielski wpływ nienawiści sięga tem dalej, im wyłączniej i bezwzględniej wypełnia ona treść duszy.
Tak właśnie niestety ma się rzecz z duszą ruską w jej stosunku do Polaków i do sprawy polskiej. Mówiąc to, mamy oczywiście na myśli tylko nieliczne względnie grono galicyjskiej inteligencji rusińskiej. Lud bowiem ruski w masie swej jest jeszcze materjałem naogół politycznie biernym i o ile jako czynnik w dziedzinie tej występuje, występuje wyłącznie jako nadużywane często narzędzie w rękach ambitnych prowodyrów.
Ci prowodyrowie robią istotnie wrażenie, jakgdyby żyli nie jakąkolwiek pozytywną treścią, ale tylko i wyłącznie ślepą i tyleż zaciekłą ile bezzasadną negacją w stosunku do wszelkich rzeczy polskich. Negacją nietylko dążein, przeciwnych interesom ruskim, (których w chwili obecnej np. dostrzedz nawet niepodobna), ale negacją faktów nawet i wszelkich wogóle dążeń, choćby one miały nawet leżeć na linji interesów ukraińskich, — że przypomnimy tu np. sprawę budowy galicyjskich kanałów, w której Rusini zajęli również opozycyjne stanowisko, wyłącznie dlatego, że projekt, korzystny wszakże również dla Rusinów, wyszedł ze strony polskiej.
Wobec tego nietrudno było przewidzieć, że urzędową zapowiedź powstania państwa polskiego i wyodrębnionej Galicji powitają Rusini wybuchem uczuć niechętnych i nienawistnych. O ileż kulturalniej i wprost bardziej po ludzku zachowali się Białorusini, aczkolwiek również niezmiernie są czuli i dbali o swój narodowy interes, którego odrębność bardzo dobitnie w chwili tej również akcentują.
Miarą zacietrzewienia Rusinów jest taki choćby — pierwszy z brzegu wzięty — fakt, że "Ukraińskie Słowo" np., pomieściwszy proklamację Cesarską w sprawie polskiej na ostatniej stronie, opuściło w niej na końcu słowa: "z rozkazu J. C. Mośći Franciszka Józefa I.", a podało tylko podpis: gen. Kuk. Cel takiego tendencyjnego opuszczenia części tekstu urzędowego jest aż nadto przejrzysty. Postępek cały ma oczywiście charakter politycznego żakostwa. Skądinąd zaś przypomina cenę egzorcyzmów z III. częśći Dziadów, gdzie djabeł, acz przyciśnięty niejako do muru przez ks. Hotra, wymówić nie jest w stanie samych nazw nienawistnych dlań Sakramentów.
"Diło" zamieściło artykuł, w którym podkreśliwszy, że Galicja w dwóch trzecich (sic!) częściach, a także Chełmszczyzna jest krajem istinn  ukraińskim, wyraża między innymi potem pretensję, że Polacy podczas obchodów uroczystych z racji ostatnich wypadków nic nie mówili o swoim stosunku przyszłym do ukraińskiego narodu. Natychmiast zaś potem powiada: "Rozumie się i podkreślamy to ze szczególnym naciskiem, że nieby się nie zmieniło w istocie rzeczy, gdyby Polacy lepiej byli obmyślili kwestję i powtórzyli znane swoje frazesy o miłości do "bratniego" ludu ruskiego, lub swoje hasło: wolni z wolnymi, równi z równymi! My przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych frazesów i haseł". Pomimo to znów dalej z naciskiem podnosi "Diło", że pominięcie kwestji ukraińskiej na uroczystych obchodach polskich jest "stanowczym dowodem", iż Polacy mają złe zamiary względem Ukraińców.
Na ten stek nonsensów i sprzeczności debrą odprawę daje "Czas" krakowski, którego wywody podajemy poniżej, — podkreślając ustępy, zdaniem naszem istotne:
"Z uwag "Diła" pomijamy znane zresztą skądinąd świadome przeinaczanie faktów, które stanowi stałą broń ruskiej publicystyki w polemice z Polakami; zadziwiać jednak musi podkreślenie (przez "Diło") zadowolenia "Czasu", że podział Galicji już nie nastąpi. Tyle przecież z długiego współżycia z Polakami mogli nauczyć się Rusini, że niema w Galicji ani w całej Polsce stronnictwa ani grupy, któraby niosła godzić się w jakiejkolwiek formie na podział naszej dzielnicy. "Diło" musi chyba wiedzieć, że w tej sprawie solidarność Polaków nie może być naruszona i nigdy się nie zachwieje. Nie wynika stad bynajmniej jakaś dziecinna radość, że "Rusini będą politycznie bezsilnymi". Daleko głębsze i poważniesze powody są w tej mierze dla nas decydujące, a chcąc "Diło" przekonać, należy odesłać ten dziennik do historji, gdzie znajdzie potrzebne informacje.
Również mogliby Rusini raz już skończyć z uroszczeniami do Chełmszczyzny, które nie mają ani historycznej, ani etnograficznej, ani polityczne; podstawy. Wszakże mają oni przed sobą taki ogrom pracy narodowej i kulturalnej we wschodniej Galicji, że całe pokolenia zaledwie jej podołają. Pocóż więc "anektować" jeszcze obszary polskie, w których ich narodowe aspiracje nie znajdą żadnego odgłosu. Rusini jednak doskonale wiedzą, że takie poruszenie sprawy chełmskiej drażni uczucia Polaków, i właśnie dlatego powtarzają uporczywie swoje dziwne pretensje. Nie jest to droga najprościej wiodąca do porozumienia.
Zresztą trudno rozprawiać ze ślepą zaciętością. "Diło" np. obawia się, że Polacy nic zdobyli się nawet na jakieś słowo o swoim przyszłym stosunku do "ukraińskiego narodu": ale zaraz dodaje, że "gdyby nawet wystąpili z jakimś programem, to i tak nicby się nie zmieniło" — bo "my przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych haseł". Więc i tak źle i tak nie dobrze. Gdy Polacy milczeli: "Co za nieprzyzwoitość" — woła "Diło": wyciągają rękę do zgody: wtedy dopiero "nic się nie zmieni"... Otóż istotnie nie pora na frazesy i deklamacje, a przyszłość nie jest jeszcze tak ustalona, aby już teraz można swobodnie układać ścisłe i realne plany polityczne: to jednak jest pewne, że Polacy swój stosunek do Rusinów układać będa zawsze według zasad sprawiedliwości i słuszności, jak to zresztą i dotychczas czynili. Skoro ruska ideologja dorośnie do zrozumienia polskiego stanowiska, wówczas i cały spór polsko-ruski rozstrzygnie się bez wstrząśnień".

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

ситуація

»Дїло« 20.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Зєдинені держави предкладали Австро-Угорщинї окремий мир з антантом.
"Dеutsche Tageszeitung" пише: З віродостойних донесень слїдує, що амбасадор Злучених Держав Пенфільд предложив австро-угорському урядови заграничних справ пропозиції, яких цїлю було спонукати Австро-Угорщину до зірваня з Нїмеччиною і союза з антантом. Aвcтрo-Угорщина мала би зректи ся части Галичини, Трентіна, Банату, Босни і Герцеґовини, і за те після побіди над Нїмеччиною одержала би Баварію і Шлезк. Відкиненє предложень відбуло ся в такій формі, що американський амбасадор переконав ся про злишність свого дальшого побуту у Відни.
Мирові умови антанту.
До нїмецьких дневників доносять в Амстердаму:
Після відомостий з анґлїйських жерел мав заявити анґлїйський полїтик Вuхtеn на конференції, яка відбула ся в справі мира в Льондонї, що держави антанту були би схильні заключити мир під отсими услївями:
1) Нїмеччина мусить повернути всї здобуті области.
2) Осередні держави мусять згодити ся на те, що Сербія одержить доступ до моря, а Тридент припаде Італїї.
3) Бельґія і Сербія мають бути привернені і одержати воєнне відшкодованє.
4) Нїмеччина мусить віддати Франції часть Льотаринґії з кріпостю Мец. Дарданелї перейдуть під надзір Америки. Часть кольонїй буде Нїмеччинї повернена.
Нові несупокої в Петроградї.
Проти провізоричного правительства.
КЕЛЬН (Ткб.) "Кolnische Zeitung" доносить з Стокгольму: На основі приватних відомостий з Гапаранди вибухли в Петроградї нові великі несупокої проти провізоричного правительства, які є ще поважнїйші від несупокоїв мартових. Подорожних до Росії задержано в Гапарандї, бо рух поїздів до Росії є перерваний. Від чотирох днїв не надїйшла зовсїм почта з Росії.
Соціялісти в російськім кабінетї.
КОПЕНГАҐЕН. (Ткб). "Bеrl. Tidende" доносить з Петрограду: Тепер уже є певне, що соц.-дем. провідник Церетелї, який вернув з засланя на Сибір, вступить в склад тимчасового правительства як мінїстер пpацї, а Плєханов буде іменований мінїстром без теки як муж довіря соціяльних демократів.
Контрреволюція в Росії?
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) "Svenska Dagbladet" доносить з Гапаранди, що в околици Київа прийшло до поважних заворушень. Уоружені ватаги розброїли мабуть мілїцію і взяли власть в свої руки. Війско, вислане з Київа, мусїло вести бoї з ватагами. В Брусилові прийшло до погрому жидів. На широкій области панує цїлковита анархія. Також з Одеси надходять подібні вісти. Увязнено там в четвер 12 земельних властителїв з Бесарабії, тому що аґітували за давним правительством.
Брусїлов начальним московським командантом.
ЖЕНЕВА (Ткб.) Аґ. Радіо доносить, що ґенерала Брусїлова іменовано начальним командантом в московськім відтинку.
Анґлїя боїть ся о Росію.
КРІСТІЯНІЯ (Ткб.) Льондонський кореспондент "Aften Posten" телєґрафує, що в Анґлїї появляють ся побоюваня що-до російського фронту, який творить одиноку слабу точку в зелїзнім колесї, потягненим антантом довкола осередних держав.
Анґлїя супроти приступленя Америки до війни.
ЛЬОНДОН (Ткб.) В палатї громад канцлєр скарбу Бонар Ляв поясняючи резолюцію, яка витає приступленє Зєдинених Держав до антанту, заявив, що Америка як і Анґлїя була витягнена у війну проти власного бажаня і не наслїдком власних похибок, тільки тому, що инакше поступити по могла. Найважнїйшим з питань, які мають рішити ся в тій війнї, є питанє, чи свободолюбиві зарядженя, на яких полягає поступ культури і добробут людськости, мають задержати ся в силї проти зєдиненої сили війскового деспотизму. З того становища приступленє до війни великої республики є відповідним реndant до революції, яка поставила російський нарід, то зносив такі великі терпіня, в рядї висвободжених народів. Не буде воно пересадою, коли поступованє Америки назветь ся найбільш безінтересовним в історії. Америка поступає під непереможною силою людської совісти в хвилї, коли була загрожена цїла будучність культури а передовсїм демократії, а коли хтось, що стоїть на боцї, затикає уши або закладає руки і відвертає очи, а завдяки своїй силї мігби інтервенїювати, є нетільки звичайним свідком але й співвинним.
ЛЬОНДОН (Б. Райтера). Палата громад приняла резолюцію, яка висказує правительству і народови Зєдинених Держав глубоку подяку за приступленє до коалїції.
Питанє поживи в Зєдинених Державах.
БЕРН. (Ткб.) Співробітник "Matin-a" доносить з Ню Йорку, що зa кілька тижнїв питанє поживи в Зєдинених Державах найдеть ся в тім самім положеню що й в Европі.
Нїмецькі втрати на Заходї.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Комунїкат француського ґенерального штабу з д. 18. с. м. подає число неранених нїмецьких полонених на 17.000, число здобутих і перечислених гармат на 700.
Комітет робітничий прихильний Українцям.
"Pyсское Слово" доносить: Комітет робітників підпирає змаганя Укpаїни до самостійности. Завдяки заходам сьогож комітету вже видано декрет про самоуправу надбалтійських провінцій.
Слїдство проти великого князя.
Проти вел. князя Миколи Миколаєвича заряджено слїдство про те, о скільки він завинив невдачу на Мазурських озерах.
Осїдок для бувшого царя.
Рішенє про вибір місця осїдку для бувшого царя Миколи буде видане що-йно конституантою, бо провізоричне правительство не почуває себе покликаним до того.
Настрій російської армії.
ПЕТРОГРАД (Пет. Аґ.). Президент мінїстрів кн. Львов і кількох инших мінїстрів, які були в головній кватирі, заявили, що тепер відносини в російській армії значно поправили ся. Справа припасів і достави не викликає нїяких побоювань. Карність війска не зменшила ся, боєвий настрій зростає з кождим днем.

»Дїло« 18.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Невтральна преса про заяву австро-угорського правительства.
ГАҐА. (Ткб.) "Vaterland" з дня 16. с. м. пише про заяву австро-угорського правительства, що видасть ся майже виключеною річю, щоби Росія відмовила ся приняти сю поки що ще посередну пропозицію.
АМСТЕРДАМ. (Ткб.) Дневники приносять довші коментарі в справі австро-угорської заяви і статї "Nоrdd. Allg. Zaіtung". Між иншими пише католицький дневник "Tоjd": Була вже відома річ, що цїсар Карло від хвилї вступленя на престіл стомить до мира. Думаємо, що з огляду на надзвичайні обставини можна числити ся з близьким миром на сходї.
Відозва Вільзона до Американцїв.
ВАШІНҐТОН (Б. Райт.) Вільзон видав відозву до Американцїв, в якій сказано: Вступленє вітчини у війну в оборонї демократії і людських прав приносить з собою богато проблемів для працї народа, які вимагають безбпроволочного полагодженя. Поставимо нашу фльоту найскорше на ступнї воєнної сили та задумуємо виставити і узброїти велику армію. Боремо ся о права людськости, о будучий мир і спокій світа. Щоби з успіхом перевести сю справу, мусимо станути в cїй службі без огляду на матеріяльні користи, з енерґією і розвагою. Справи, яких крім боротьби мусимо довершити, є слїдуючі: Мусимо постарати cя о надмірні скількости поживи не тільки для нас, але й для великого числа народів, з котрими тепер спільно дїлаємо. Мусимо одягнути і узброїти армії в Европі, у боцї котрих стоїмо і заосмотрити тамошні фабрики в сирівцї. Голосною потребою є обильне заосмотренє в поживу, без чого цїла справа не вдасть ся. Вільзон жадає від фармерів, щоби засїяли великі скількости збіжя і бавовни. Від фармерів залежить у великій мірі судьба війни і судьба народів. Далї апелює Вільзон до зелїзничників, підприємцїв будови кораблїв, фабрикантів мунїції, щоби робили, що тільки можуть, врештї взиває до ощадности.
Автономія Естонії.
ПЕТРОГРАД. (П. Т. А.) Правительство видало розпорядженє про провізоричне зорґанїзованє автономії Естонії. Розпорядженє відносить ся до ґубернії естонської і пятьох повітів ґубернії інфлянтської.
Мілюков про війну.
ПАРИЖ. (Ткб.) На запит дневника "Journal", чи по останнім манїфесті російського правительства треба вносити, що правительство резиґнує із всякої думки територіяльної добичі, заявив мінїстер заграничних справ Мілюков таке: Великі зміни, які наступали в Росії, викликали — зовсім природно — нові стремлїня і бажаня. Російська демократія має на увазї війну, яка має увільнити народи з автократії і мілїтаризму. Не можна заперечити, що рух, який змінив нашу країну, відібєть ся також на части Европи.
Бої на Заході — супокій на Сходї.
Комунїкати австро-угорського ґенерального штабу.
Війна на сході. 15. цвітня: Нема що оголошувати.
16. цвітня: Над Дарманешті ц. і к. летун застрілив 14 с. м. неприятельський літак типу Nеuport. На Волини збільшена дїяльність російської артилєрії. Зрештою нїчого важного.
Війна з Італїєю. 15. цвітня: Наші віддїли вдерли ся з примістка Тольмайн до італїйської точки опори коло Ціґінь, поконали залогу і вернули з 12 полоненими.
16. цвітня: На фронтї долини Фляймс вдерли ся нинї рано наші атакуючі патрулї в области Чіма ді Боке в ворожі становища і полонили 7 офіцирів і 124 жовнїрів.
Війна на Балканї. 15. цвітня: На захід від Кореї наші віддїли прогнали з більше місцевостий француські передні сторожі.
16. цвітня: Без зміни.
Комунїкати нїмецького ґенерального штабу
Західний терен війни. 15. цвітня: Ґрупа кн. Рупрехта: Коко Діксмінде і на південь від Іперн хвилями жива огнева дїяльність. На боєвищи в области Арра наслїдком пересуненя нашої боєвої лїнїї на північ від Скарпи прийшло тільки до малих боїв, богатих у втрати для неприятеля. Від кітловини Скарпи до зелїзницї Арра-Комбре ведено вчера перед полуднем завзяті бої. Анґлїйські дивізії наступали кілька разів густими масами. Все відкинено їх з крівавими втратами. Крім сих великих жертв втратили Анґлїйцї наслїдком нашого пізнїйшого наступу ще 300 полонених і 20 машинових карабінів.
Ґрупа нїмецького наступника престола. Від Соасон до Ренс і в західній Шампанії шалїє далї артилєрійська боротьба. Француський важкий огонь знищив в Ляонї більше будинків.
Ґрупа кн. Альбрехта: В пару відтинках живий артилєрійський огонь. Власні підпринятя на північно-східнім фронтї Вердену й коло Бандесапт принесли полонених і добичу.
В околици Артоа, над Есною, в Шампанїї й на південь від Boґезiв дуже жива летнича дїяльність. Анґлїйцї, Французи й Американцї втратили в воздушних боях 17 лїтаків, через зістріленє з землї 4, крім того 2 привязані бальони. Ротмістр бар. Ріхтгофен зістрілив свого 44 противники, поручник свого 18 і 19 противника. З трьох летничих ескадр, які вчера налетїли на Фрайбурґ, скинено 3 анґлїйських летунів.
16. цвітня: Ґрупа кн. Рупрехта: На північнім березї Скарпи наш нищачий огонь здержав анґлїйські наступаючі маси, так, що наступу не переведено. Також на північний схід від Кроавіль наш огонь ударемнив сильний наступ Анґлїйцїв з великими для них втратами. На північ від дороги Арра Камбре наш наступ відкинув неприятеля на Lagnісourt і Воussіеs. До крівавих втрат Анґлїйцїв, які там били ся, додати треба які там били ся, додати треба втрату 475 полонених і 15 взятих машинових карабінів; 22 гармати зроблено непридатними до ужитку.
Ґрупа нїмецького наступника престола: Між Оазою й Есною ударемнено вчера підготовлені сильним огнем наступи Французів коло Vаuхillon і Chivres. Від Соасон до Ренс і в західній Шампанїї йшла далї огнева боротьба при найсильнїйшім ужитю гармат і метавок мін. По невдачі неприятельських вивідних наступів 15. с. м. розвинула ся сьогодня в широких відтинках боротьба піхоти.
Ґрупа кн. Альбрехта: В льотаринській долинї і в бурґундській брамі остали без успіху виправи француських війск, звернені проти наших становищ.
Між Соасон і Верденом неприятель втратив учера 11 самолетів, переважно найновійшого типу.
Східний терен війни. 15. цвітня: Положенє незмінене. На македонськім фронтї крім перешкаджаючого огню в луку Черни нїяких сущних подїй.
16. цвітня: На сходї нїчого важного.
Велика битва над Есною.
16. цвітня вечером: Над Есною по 10 дневнім гарматнім огни розпочав ся великий наступ для проломаня флонту з широко означеною цїлю. На фронтї широкім 40 км. ведеть ся завзята боротьба за наші передні становища.

»Дїло« 15.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Австро-Угорщина супроти відозви російського правительства.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Ц. к. кореспонденційне бюро є уповажнене до слїдуючої заяви:
Правительстао австро-уторської монархії одержало відомість про заяву російського провізоричного правительства, оголошену д. 11. цвітня с. р., з якої довідало ся, що Росія не задумує заволодїти иншими народами, позбавляти їх їхньої народної спадщини і силою забрати їх области, але противно бажає спричинити тривалий мир на основі права народів до рішеня про свою судьбу. З сього довідало ся австро-угорське правительство, що російське провізоричне правительство бажає осягнути цїль, що покриваєть ся з цїлю, яку в розмові д. 31. марта с. р. піднїс як воєнну цїль монархії ц. і к. мінїстер заграничних справ. Можна отже сказати, що австро-угорське і російське провізоричне правительство в рівний спосіб стремлять до чесного для обох сторін мира, який після слїв мирової пропозиції Австро-Угорщини і її союзників з д. 12. грудня 1916 р. запевнить істнованє, честь і можність розвою держав, які ведуть війну. Висказане тодї пересвідченє союзників, що їх права і оправдані жаданя дадуть ся без сумнїву погодити з правами і жаданями инших народів, нинї після заяви російського провізоричного правительства істнує в висшім ступнї. Тому, що тим самим цїлому світови, а передовсїм народам Росії ясно представлено, що Росія не є вже приневолена бороти ся в своїй оборонї і за свободу своїх народів, супроти тотожности цїлий союзних правительств і російського провізоричного правительства не буде тяжко найти дорогу до порозуміня, тим більше, що Й. Ц. В. Цїсар Австрії і Апост. король Угорщини бажає згідно з союзними монархами жити в будуччинї в порозуміню і приязни з російським народом, який має забезпечені внутрішні і зовнїшні умовини житя і є з них вдоволений.
Мілюков не звертав ся з нїякими пропозиціями до Туреччини.
ЦАРГОРОД. (Ткб.) Аґенцїя Мілї є уповажнена до зложеня заяви, що відомість, немовби російський мінїстер заграничних справ Мілюков звернув ся в короткій дорозї до турецького правительства з явними пропозиціями що до свободи проливів і будуччини Вірменїї, є порожною видумкою і позбавленою всякої основи.
Провідник шведських соціяльних демократів в Петроградї.
БЕРЛЇН. (Ткб.) Про подорож до Росії Branting-а, провідника шведської соціяльної партії більшости, пише в однім з дневників соціяльно-демократичний посол до нїмецького парляменту Зідекам: Можна би повитати сю подорож як пробу приложеня рук до мирових замірів, одначе кілька обставин спротивляєть ся сьому і викликує підозрінє, що Branting, подібно як Van der Velde бажає поборювати нахил російських робітників до мира і підбурювати в Петроградї до боротьби з Нїмеччиною.
Анґлїя проти полїтичної амнестії в Росії.
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) Російські революціонери, які прибули сюди з Швейцарії, оголошують в дневнику "Politiken", що Анґлїя робила все можливе, щоби не допустити до переведеня полїтичної амнестії в Росії. Анґлїйське правительство придержує всїх мешкаючих за границею російських революціонерів, які є противні війнї. Російські соціялїсти оголошують небавом відповідний матеріял.
Новий російський имн.
В "Русскім Слові" видаванім у Москві, в числі з 20 марта, поміщена стати про новий російський національний имн, який вже написаний і має бути небавом розповсюднений при помочи преси і окремих летучих листків. Він уложений після взору француської "Марсилєзи" і не згадує нї словом про особу голови держави, тільки про нарід, свобідний люд та про демократичне правлїнє. День оголошеня имну буде обходжений в цїлій державі як велике національне свято.
Аргентина і американсько-нїмецька війна.
BUEHOS AYRES (Аґ. Аваса). Арґентинське правительство не оголосить урядової деклярації невтральности. Думає воно, що вистане похвала поступованя Зєдинених Держав і вчорашня нота. (Увага: Дня 12. с. м. донесено з Берна, що арґентинське правительство похвалило поступованє Зєдинених Держав тільки з деякими застереженями).
Франція орґанїзує американську армію.
БЕРН (Ткб). До "Neue Zurchеr Zeitung" доносять з Парижа, що француське правительство вислало до Америки війскoвy місію під проводом Жофра в цїли зорґанїзованя полевої армії Зєдинених Держав.
Битва на заходї.
БЕРЛЇН 14 с. м. (Ткб.) Від Скарни до Балькур кілька сильних наступів Анґлїйцїв скінчило ся нїчим, причім потерпіли вони значні втрати. Битва артилєрії здовж Alsne і в західній Шампанїї шалїє далї з великим завзятєм. На сходї нїчого нового.
Звишка російських цїнних паперів.
ВІДЕНЬ (Прив тел.). В фінансових кругах уговорюють звишку російських цїнних паперів, яка проявила ся 12. с. м. на біржі в Берлїнї. Російський банк підскочив о 12%, інтернаціональний петроградський Банк о 8%. Сю звишку вважають симптоматичною для полїтичного положеня.
Майно царя Миколи.
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ.) В конфіскатї майна царя ходить не о приватну власність Миколи Романова, але о маєток, який мав він як цїсар, і який з причини його абдикації мусять стати власністю держави.

»Дїло« 14.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Мінїстерська конференція в апровізаційних справах.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Дня 12. і 13. с. м. відбула ся під проводом мінїстра заграничних справ ґр. Черніна в мінїстерстві заграничних справ конфeренція інтересованих скарбових мінїстрів обох держав монархії і Нїмеччини в апровізаційних справах. Конференція виявила повну однодушність що до предмету, над яким раджено і дала деякі певности, що запотребованє монарxiї і Нїмеччини є до найблизших жнив покриті в цїлій повнї запасами, які маєть ся до розпорядимости.
Американська "програма війни".
ПАРИЖ (Ткб.) "Рetit Parizien" доносить з Ню Йорку, що правительство З'єдинених Держав виробило ось яку проґраму війни: Уживанє воєнних кораблїв до спільних акцій із союзниками, достави мунїції, завдаток трьох мілїярдів долярів для союзників, запевненє запровіянтованя слюзників, вправленє мілїона жовнїрів в першім родї, другого мілїона в другім роцї війни.
Конфіската австрійських кораблїв в Америцї.
ЛЮҐАНО, (Ткб) "Petit Parisien" доносить з Вашінґтону: Правительство зарядило конфіскату 14 австрійських пароплавів.
Вислїд війни підводними човнами в місяци мартї.
БЕРЛЇН (Таб.) Бюро Вольфа доносить: Після наспівших вістий затоплено дальших 6100 реєстрових том брутто неприятельських і невтральних торговельних кораблїв. Тим самим вислїд місяця марта представляєть ся як 435 торговельних кораблїв о загальнім обємі 861.000 реєстр. тон брутто. Остаточний вислїд з марта буде відомий що йно в останнїх днях с. м. і буде дещо висший. Супроти фантастичних тверджень неприятельської і невтральної преси про втрати підводних човнїв, стверджує шеф адміральського штабу маринарки, що протягом перших місяцїв замкненя моря втрачено 6 підводних суден.
Майно царя Миколи.
КОПЕНГАҐЕН (Ткб.) Після донесеня з Петрограду, рішено, щоби всякі домени, фабрики і копальнї, які належать до царя, пeрейшли на власність держави. Що до приватного маєтку царя, не видано ще заряджень. Капітал, який належить до царя, не має бути сконфіскований. В цїли покритя видатків на удержанє царської родини має бути випрацьована свіжа цивільна лїста.
Пос. Чехеідзе про умови мирових переговорів.
ПЕТРОГРАД (Пет. Аґ.) Дня 11. с. м. отворено в Таврійській палатї конґрес представників окружних рад делєґатів робітників і жовнїрів. Пос. Чехеідзе виголосив промову, в якій між иншим сказав таке: Надїйшла хвиля, в якій наші народи мусять розвивати питанє війни і мира. Можемо сказати, що прилучаємо ся до всїх тих, котрі обстають при тім, щоби всї правительства безпроволочно заявили, що резиґнують з усяких добичий і що треба приступити до переміни договорів. Мусимо дїлати в тім дусї, бо наша дїяльність має довести до закінченя війни.
Проти обмежень часу працї в фабриках.
ПЕТРОГРАД (Ткб.) Рада делєґатів флоти Балтійського моря вислана до ради делєґатів робітників і жовнїрів заяву, в якій ганьбить робітників, що домагають ся 8-годинного дня працї і жадає, щоби у всїх заведенях і фабриках працювано з напруженєм усїх сил.

»Дїло« 13.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Америка не заключила формального союза з коалїцією.
АМСТЕРДАМ. (Ткб.) До "Tіmеsa" доносять в Вашінґтона д. 11. с. м. Американське правительство все ще відтягаєть ся від заключеня формального союза з коалїцією. Формальний договір треба би предложити сенатови і був би він виставлений на ріжні атаки доктринерів.
Арґентина супроти американсько-нїмецької війни.
ЛЬОНДОН (Б. Райт). З Buenos Аіrеs телєґрафують: Хоча арґентинське правительство задумує на разї задержати невтральність до хвилї, в якій будуть нарушені права Арґентини, то одначе заявило воно свою згідність з полїтикою Злучених Держав.
Революція петроградської залоги.
ПЕТРОГРАД (Пет. Аґ.) На зборах, скликаних партією "Вітчина і народна армія" представника петроградської залоги рішили подати до відомости цїлого видїлу делєґатів робітників і жовнїрів слїдуючу революцію, яку вручено також провізоричному правительству.
"Вести далї війну аж до забезпеченя свободи, здобутої народом і війском. Вести далї війну, аж до побідного кінця, бо армія знає, що навiть мир, який привертає давні границї, а є заключений без згоди союзників, був би понижуючим миром, пробою зради, яка нас відкинула би від вільної Анґлїї, републиканської Франції, від Бельґії, Сербії, Чорногори і Ромунїї, які за справою приятелїв були виставлені на спустошенє, — такий мир був би зломанєм торжественної присяги. Відбудувати вільну Польщу, яка обійняла би польські области Нїмеччини і Poсії".
До осягненя сих цїлий жадають зібрані від видїлу делєґатів робітників і жовнїрів:
"Видїл має Bсїми силами підпирати правительство, доки він стереже інтересів народа і являєть ся спосібним до приверненя ладу, який тепер є конечний. Видїл має здїйснити всякі жаданя за посередництвом провізоричного правительства, котре є одиноким орґаном, якому край і армія прирекли вірність. Видїл має полагодити всякі ріжницї думок серед робітників та ріжницї між персоналом і управою фабрик і заведень, бо дезорґанїзація промислу загрожує армії.
Далї, — що відносить ся до жовнїрів і офіцирів: Напружити всї сили до приготовань до боротьби. Жовнїри, вільні від турбот, мають привернути карність на основі нового демократичного порядку, а не забувати, що тільки армія злучені карністю є небезпечна для неприятеля, а не сама боротьба узброєних сил. Врешт ї додержанє присяги зложеної провізоричному правительсгву і цїлковите підчиненє себе командантам є святим обовязком жовнїрів усїх ступнів. Жовнїри мають мати до правительства повне довірє.
Союз російських селян про нове правительство
БЕРН (Ткб.) "Temps" доносить, що союз російських селян, до якого належить около 10 мілїонів членів, висловив провізоричному правительству довірє і заявив, що Pociя мусить бути реслубликою, що ординацькі і монастирські добра требі роздїлити між селян, та що треба завести шкільний примус.
Битва на Заходї.
БЕРЛЇН 12. с. м. вечером. (Ткб.) Сильні наступи Анґлїйцїв під Yonchez і коло Fаmpaux та на північ а властиво на схід від Арра скінчили ся нїчим. Під St. Quantin тривала далї значна артилєрійська дїяльність, а між Soissans і Reims сильна боротьба огнем. На сходї і в Македонїї нїчого особливого.
Південно-американські держави бажають війни з Нїмеччиною?
До віденських дневників доносять з Гаґи:
"Сеntrаl Nеws" доносить з Вашінґтону: Після відомостий, які наспіли сюди, центральні американські держави мають прилучити ся до війни по сторонї Бразилїї. В Сан Сальвадор і Гондурас відбули ся ворожі демонстрації проти Нїмеччини. Виступленє Бразилїї було би знаком для цїлої південної Америки, щоби вона почала війну з Нїмеччиною.

»Дїло« 12.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Війна з Америкою.Охорона австро-угорських інтересів.
ВІДЕНЬ (Ткб.) "Роlitische Korrespondеnz" доносять: Налїдком зірваня дипльоматичних знocин з Злученими Державами стала конечні заміни в охоронї взаїмних інтересів. Охорону інтересїв Америки, Анґлїї і Японїї в Австро-Угорщинї обняла Еспанїя, а Франції і Італїї Швайцарія. Австро-угорські інтереси в Злучених Державах, Анґлїї і анґлїйських кольонїях буде заступати Швеція, у Франції Швайцарія, в Марокко Голяндія, в Японії Еспанїя. Що тикаєть ся инших країв, ведуть ся переговори, а вислїд буде небавом поданий до відомости.
Зірванє дипльоматичних зносин між Нїмеччиною і Бразилією?
"Prankfurter Zeitung" доносить з Парижа: Аґенція Аваса довідуєть ся з півурядового жерела, що треба сподївати ся зірваня дипльоматичних зносин між Нїмеччиною і Бразилією. В Сан Паольо відбули ся манїфестації зa антантом.
Анґлїя бажає російських областий?
ЛЬОНДОН. (Райтер). Як доносять з Гапаранди поширюють ся в Росії чутки про переговори Анґлїї з російським правительством про відступленє Анґлїї деяких північно-російських областий, між ними і тих, що заняті тепер Нїмеччиною. Анґлїя домагаєть ся запоруки, що Росія доложить всїх сил, щоби ті области визволити.
Заостренє відносин між російським правительством і партією робітників.
БЕРЛІН. (Ткб.) "Vossische Zeitung" одержало від свого мужа довірія в Петроградї вiдомість про заостренє відносин між провізоричним правительством і робітничою партією в Петроградї. По хвилевій полекші завдяки ужитя поживи з війскових маґазинів тепер наступила недостача поживи.
Майно російського царя.
ПЕТРОГРАД (П. Т. А.) Розпорядок провізоричного правительства заряджує, що капітали, ґрунти, копальні, фабрики і підприємства, які належали до бувшого царя, мають бути віддані поодиноким мінїстерствам.
Воєнні комунікати австро-угорського ґенерального штабу з дня 11. цвітня.
Війна на сходї. Ґрупа війск Макензена: Австро-угорський метун над Ґаляцом у воздушній боротьбі струтив російський лїтак типу "Nieuport".
Фронт архк. Йосифа: В области Бекас відперто наступи неприятеля. По нашім боцї оживлена дїяльність стеж.
Фронт князя Лєопольда баварського: Місцями збільшила ся дїяльність російської артилєрії. Поза тим нема нїчого до оголошеня.
Війна з Італїєю. Дїяльність неприятельської артилєрїї на фронтї в Побережу вчера на загал була більше оживлена а в кількох місцях тривала дальше дальше також в ночи. В области долини Адижі і озера Ґарда Італїйцї безвпинно прямували cвій винищуючий огонь на наші місцевости.
Війна на Балканї. Наші віддїли Альбанцїв з повним успіхом заскочили італїйську передну сторожу на північ від Тепляні.
Воєнні комунїкати нїмецького яенерального штабу з дня 11. цвітня.
Західний терен війни. Ґрупа війска баварського наступника престола Рупрехта: Місцями боєва дїяльність на північ від ріки Scаrра коло Gevenchy, яка не спричинила нїякої зміни в положеню. По обох боках дороги з Арза до Камбре ввели Анґлїйцї вчора по сильнім огни великі сили до нового наступу; їх відперто і завдано їм значні втрати. Від нинї рано розвинули ся там, як також між Bullescourt і Qzennt дальші бої. Між дорогою з Варайтег до Саmbrai і Oissa вели ся тільки менші бої перед нашими лїнїями. St. Quentin було — як і попередними днями — острілюване ґранатами і шрапнелями; так само місцевість Lаfere.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: Від Vailly до Reims збільшуєть ся з кождим днем завзятість боротьби артилєрії.
Наглий наступ Французїв на наші рови на південний схід від Веrrу ударемнено скорим протинаступом.
Ґрупа війск кн.Альбрехта віртемберського: Не було нїяких важнїйших подїй.
Східний терен війни. Над Аа, Двиною, Стоходом, Золотою Липою і Днїстром в многих місцях оживлена дїяльність російської артилєрії.
На фронтї війск арх. Йосифа і в области ґрупи Макензена не стало ся нїчого нового.
Фронт македонський: Нїчого нового.

»Дїло« 11.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ще три роки війни.
"Frankfurter Zeitung" доносить в депеші з Базель: Заступник аґенції Аваса доносить під датою 7. цвітня з Вашінґтону: Зарядженя американського кабінету числять ся з можливістю, що війна потриває ще три роки. Тут думаєть ся про покликанє пяти мілїонів жовнїрів. Резерва 4 мілїонїв мужчин і жінок має забезпечити заосмотренє армії.
Посли антанту конферували з державним секретарем Лянсїнґом про дипльоматичні і фінансові справи. Добровольцїв зголошуєть ся так богато, що числять ся поки що з армією 1.500.000 людий. Всї мури покриті оповістками про покликанє добровольцїв. В усїх війскових кватирах уладжені рекрутаційні бюра. В деяких з них урядують жінки.
Америка ще в сїчни пpиготoвлювала ся до війни.
БЕРЛЇН. (Ткб.) З донесеня американських дневників з сїчня показуєть ся, що Америка вже в сїчни почала приготовлювати cя до війни.
Болгарія зриває зносини з Америкою.
ЛЬОНДОН. (Б. Райт.) Дневники довідують ся з Вашінґтону, що Болгарія зірвала дипльомитичні зносини із Злученими Державами.
Невтральність Еспанїї.
МАДРИТ. (Ткб.) Урядовий дневник оголошує деклярацію невтральности Еспанїї в нїмецько-американській війнї.
"Спеціяльна" російська армія.
БЕРН. (Ткб.) До дневника "Теmps" доносять з Петрограду: В Росії повстала т. зв. "cпeціяльна армія", яка находить ся вже на фронтах. Посол Єфремов заявив в імени представників сеї cпeціяльнoї армії, то вона зложила присягу провізоричному правительству, що буде його боронити проти всяких впливів, звідки вони й виходили би. Колиб відносини між провізоричним правительством і иншими партіями заострили ся, то ся спеціяльна армія стане по сторонї правительства й Думи. Представники робітників петроградських в баталїонах зложили подібну заяву.
Воєнні комунїкати авcтpо-угорського ґенерального штабу з дня 10. цвітня.
Війна на сходї. Не стало ся нїчого особливого.
Війна з Італією. Не стало ся нїчого особливого.
Війна на Балканї. На південь від озера Охріди наші підїзди приведи кількох Французів з неприятельських ровів.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 10 квiтня.
Західний терен війни. Ґрупа війск баварського наслїдника престола Руппрехта: Битва під Арра триває дальше. По кількадневнім острілюваню огнем сильної артилєрії і великого числа метавок мін Анґлїйцї вчера рано після сильного скріпленя огня вдарили на ширинї 20 км. на наші лїнїї. В завзятій боротьбі повело ся їм вдерти ся до наших становищ, на шляхах, що виходять лучами з Арра, прорвати нашого фронту не вспіли. В завзятій оборонї проти переваги дві наші дивізії понесли значні втрати.
На південний схід від Іперн наші віддїли дійшли аж на трету анґлїйську лїнїю, розсадили окопи і вернули з якими 30 бранцями та 7 машиновими крісами і метавками мін.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: Француський наступ під Ляффо (на північний схід від Соассон) зломано нашим огнем. Вздовж Ени і під Ремс від полудня боєва дїяльність артилєрії була дуже значна.
В західній Шампанїї по обох сторонах Преси наступи стеж дали нам 30 француських бранцїв.
Армія ґенерала-поручника кн. Альбрехта Віртемберського: Не стало ся нїчого нового.
Східний терен війни. При середнім огни і малій дїяльности в области перед становищами положенє не змінило ся.

»Дїло« 10.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Австро-Угорщина зриває зносини з Америкою
ВІДЕНЬ. (Таб.) Наслїдком воєнного стану між Нїмеччиною і Злученими Державами Америки одержав ц. і к. дипльоматичний представник в Вашинґтонї дорученє, зажадати від правительства Злучених Держав пашпортів і разом з персоналом амбасади опустити край. Тутешньому американському представникови доручено пашпорти.
Війна між островом Куба і Нїмеччиною.
ГАВАННА (Райтер). Сенат одноголосно приняв резолюцію, в якій заявив, що між Кубою і Нїмеччиною іcтнує воєнний стан.
"За місяць пічнуть ся великі битви".
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ.). Революція армії в поли вручена д. 6. с. м. Думі висказує глибокий жаль з приводу, що представники робітників і жовнїрів видають рішенє, які дотикають армії без згоди її і тимчасового правительства. Жовнїри бажають в области реформ піти за тимчасовим правительством.
Ha засїданю д. 6. с. м. представники війскові чорноморської фльоти і залоги в Севастополї заявили, що за місяць пічнуть ся великі бої та, що тодї пічнеть ся нове житє і свобода Росії, або Нїмеччина знищить Росію. Голова Думи Родзянко заявив, що головною цїлю російського народу мусить бути побіда над ворогом.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 9. цвітня.
Війна на сході. Ґрупа Макензена. На північ від Фокшанї ми взяли 46 полонених і 2 маш. кріси.
Проти фронту архикн. Йосифа безуспішно підсувались численні звідні віддїли.
Дальше на північ нїчого особливого.
Війна з Італїєю і на Балканї. Нїчого особливого.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 9. цвітня.
Західний терен війни. Ґрупа війск баварського наслїдника престола Руппрехта: Між Lens Nauville Vitasse (на південний схід від Арра) боротьба артилєрії піднялась вчора знова до великої завзятости. По кількадневнім найсильнїйшім тарабаннім огни ведеть ся від нинї перед полуднем битва під Арра. В области доріг, що ведуть з Albаrt в напрямі Cambrai і Peronnе, розвинули ся менші бої в спосіб нами намірений.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: Від Соассон аж до західної Шампанїї боротьба артилєрії в збільшеній мірі.
Ґрупа війск кн. Альбрехта: В Льотаринґії і в бурґундській брамі хвилями оживлена боєва дїяльність.
Наші летуни і оборонні гармати зістрілили вчора 17 неприятельських лїтаків і два привязані бальони. Ротмайстер бр. Ріхтгофен побідив вчора у воздушній боротьбі 38. і 39. раз. Поручник Шефер скинув дванайцятого противника.
Східний терен війни. Фронт князя Лєопольда баварського. Коло Сагоря на північний схід від Баранович, коло Велик на південний схід від Ковля і коло Бережан відперто наступи російських підїздів.
Фронт арх. Йосифа: В Карпатах Лісних разом із поворотом зимна почала ся сильна снїговиця.
Фронт Макензена: На північ від Фокшані вдерли ся наші наступаючі віддїли по короткім артилєрійськім приготовленю до російського становища коло Fаurei, знищили рови і повернули з 46 полоненими і двома машиновими крісами.
На фронтї Македонськім: Оживлений артилєрійський огонь на правім березї Вардару і на південний захід від озера Дойран.

»Дїло« 08.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Земельна реформа в Росії.
Доносять з Петербурга, що правительство установило комісію для приготовленя і переведеня селянської реформи. Орґан соціялїстів революціонерів як першу точку реформи ставить перенятє державою цїлої земельної власности і домагаєть ся, щоби конституанта рішила сю справу.
Греція проти Італії.
Ліон, 7 цвітня. Доносять сюди в Атен, що грецьке правительство вручило Італїйському послови протест проти походу італїйських війск в Епірі, а головно проти заміни грецького прапора на фортї Арґіро Кастрон прапором альбанським. Заразом доручено також протест людности і послів Епіру.
Російська суспільність за республикою.
БЕРН (Ткб.) До "Temps" доносять з Петрограду: Майже всї більші дневники які почали виходити після революції, заявляють ся за республикою. Монархісти ще залякані і пригноблені та поводять ся з резервою. В теперішній хвилї нема сумнїву, що струя за демократичною републикою є дуже сильна серед суспільности.
Російський штаб про битву над Стоходом і під Золочевом.
ВІДЕНЬ (Ткб). Російський штаб оголошує: По безуспішних боях, які звели наші війска за склад оружя на лївім березї Стоходи в околицї Тоболи Оленин, наші війска обсадили правий беріг тої ріки.
Після звідомлень вождів наші війска, які боронили тої точки, понесли тяжкі втрати. З двох полків 5 дивізії стрільцїв лише кількадесять жовнїрів перейшло на правий беріг Стоходи. Оба команданти тих полків убиті. Третий пoлк тої дивізії відступав із стратою половини свого чисельного стану. З двох полків двох инших полевих дивізій втекло тільки по кількасот жовнїрів. Инші полки мали менші втрати.
Дня 4. цвітня вечером неприятель спрямував загальний артилєрійський огонь на відтинок Пеняки—Чепелї—Свинюхи в сторону Золочева, острілюючи нашу першу і Другу лїнїю та всї наші полученя по заду. Лїтаки кермували артилєрійським огнем і рівночасно кидали бомби. О гoд. 7 вечером неприятель пішов нагальним приступом на село Чепелї, але його відперто огнем. Небавом опісля неприятель виконав ще 5 наступів в напрямі села Чепелї. Підчас пятого наступу повелось йому вдерти ся до наших ровів, але протинаступом його зараз заперто. Шестим наступом вспіла неприятельська піхота заволодїти частю наших ровів біля села Чепелї, та на другий день наші війска знов її виперли і привернули в цїлости Hашу першу лїнїю. На прочім фронтї карабІновий огонь і дїяльність летунів.
Успіхи підводної війни.
ШЕРБУР. (Ткб.) Затоплено бразилїйський пароплав. "Tarana" обєму 4.661 тон. Мабуть утонуло 13 мopяків.
КОПЕНГАҐЕН. (Ткб.) Д 1. цвітня затонули на Північнім мори пароплави, які везли вуголь до Aarhus.
Нїмецькі лїтаки над Анґлїєю.
БЕРЛЇН. (Б. Вольфа.) Ескадра нїмецьких лїтаків обкинула бомбами в ночи 5. цвітня з добрим успіхом кораблї в Down та рефлєктори і фортифікації на північний захід від Ramagase.
Турецький комунїкат.
ЦАРГОРОД. (Ткб.) Комунїкат головної турецької кватири. Кавказький фронт. Відпертo пробу вивідного наступу неприятельських патруль. Санайський фронт: В чaсї вивідного наступу на південь від Ґаза здобуто сто скринь мунїцїї, телєфони і инший воєнний матеріял. На фронтї наших війск, що бють ся в Ромунїї, була боєва дїяльність дуже оживлена. Корабель, який затопило одно з наших підводних суден в портї в Александрії, мав обєму 8.500 тoн та віз 7000 тон вугля і 1000 тон пaші.
Бої в Месопотамії.
ЛЬОНДОН. (Ткб.) Анґлїйський комунїкат з Мезопотамії доносить: Висунені наперед анґлїйські і російські віддїли получили ся д. 2 цвітня на лївім березї Дяльц. Доносять, що Typки завертають в напрямі Кірін.
Воєнний кредит Америки.
ВАШІНҐТОН (Ткб). Сенат приняв перший воєнний кредит. Закон дає до розпорядимости президентови 100 мілїонів долярів.
Увязненє Hїмцїв. Зарядженє мобілїзації.
ВАШІНҐТОН (Б. Pайтеpa). Департамент справедливости видав приказ увязненя около 60 Нїмцїв. В ріжних американських портах сконфісковано близько 100 нїмецьких кораблїв. Заряджено мобілїзацію війска, фльоти і моторових суден.
Конфіскати нїмецьких кораблїв.
ЛЬОНДОН (Ткб.) Бюро Райтера доносить з Ню Йорку: В Ню Йорку, Бальтіморе і Ню-Льондон сконфісковано нїмецькі кораблї. Се буде мабуть і у всїх портах. Загалом є в американських портах 91 нїмецьких кораблїв. Дотичний приказ мінїстра скарбу не подає близше, що станеть ся з сими кораблями.

»Дїло« 07.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Революція в Росії і Украна.
Тільки нинї наспіли тут російські часописи з перших днїв по вибуху революції. В часописях сих між ін. є вже перші вістки з України. І так "Утро Росії" (ч. 62 з дня 5/10 марта) доносить із Київа: Вчора вечером на зборах представників українських орґанїзацій і ґруп було присутних понад сто осіб, які одноголосно постановляли передати привіт і виявити повне співдїланє новому правительству.
З одушевленєм принято предложенє Центральної Ради вислати депутацію у Петроград для заяви новому правительству про невідкладні потреби українського народу. Рішено также поробити кроки для негайного відношеня української преси і звернути ся з відозвою до населеня, щоби піддержало порядок і співдїлало для ослабленя гостроти питаня виживленя. Ф. К.
Польські наради про відокремленє Галичини.
Вчера вели ся наради краківських консерватистів в справі розширеня галицької автономії. В нарадах взяли участь польські консервативні члени палати панів і посли та мінїстер Бобжинський, який давав численні виясненя. Предметом нарад були предложеня вироблені субкомітетами польського кола. Після великодних свят лат. обряду всї внесеня будуть предложені до порішеня повному колови.
Війна з Америкою.
ВАШІНҐТОН. (Бюро Райтера). Сенат приняв 82 голосами проти 6 резолюцію, яка признає істнованє воєнного стану з Нїмеччиною.
Палата pепрезентантів рішила так само.
АМСТЕРДАМ. (Ткб.) "Тіmes" домосить з Вашінґтону під датою 4 цвітня: Нема сумнїву, що воєнна резолюція буде принята Палатою репрезентантів. Серед Нїмцїв і їх приклонників великий заколот.
Безпроволочна співдїяльність з Анґлїєю і Францією.
АМСТЕРДАМ. Підсекретар уряду маринарки Франклїн Рузвельт подав урядово до відома, що видано зарядженє про безпроволочну співдїяльність з Анґлїєю і Францією.
Визволенє воєнних заложників.
ПЕТРОГРАД (Пет. Аґ.). Провізоричне правительство зарядило, щоби випущено на волю 500 заложників, горожан неприятельских держав, яких підчас ріжних походів російських війск взято до неволї. Правительство висказує погляд, що забранє осіб, яких одинокою провиною була вірність вітчинї, було неоправдане.
Царська родина в Петропавлївській кріпости.
КОПЕНГАҐЕН (Ткб.) Російські дневники доносять, що цар і цариця в найблизших днях будуть перевезені до Петропавлївської кріпости, де будуть інтерновані.
Убійство російського атташе.
Пресове бюро в Амстердамі доносить, що війскового атташе російської амбасади у Вашінґтонї знайдено неживого в клюбі в Бальтіморе. Біля него лежав револьвер. Лїкарські оглядини вказують на те, що тут має ся до дїла з убійством.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 6. квітня.
Війна на сходї. При здобутю примістка Тобола над Стоходом ми піймали 130 офіцирів і звиш 9.560 мужви та здобули 15 гармат, 150 маш. крісів і метавок мін і великі скількости воєнних знарядів.
Вчора в богатьох місцях артил. боротьба була сильна, а дїяльність летунів дуже жива. На фронтї в Східній Галичинї один з наших летунів зістрілив ворожий лїтак. Над Нараївкою в засновку здавлено пробу Росіян перейти до наступу в звязку з розсадженєм міни.
Війна з Італїєю. Не було нїчого нового.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 6. цвітня.
Східний терен війни. Фронт баварського князя. На південь від Риґи, коло Ілукшти, коло Тобола, над Золотою Липою і Нараївкою і на південь від Станиславова російска артилєрія зужила великі скількости мунїції проти наших становищ. Російський наступ проти гори Попелихи на півд. захід від Бережан, піднятий по висадї міни, не вдав ся.
При здобутю російської опірної точки Тобола над Стоходом дня 30. с. м. попали в наші руки: 130 офіцирів, 9.500 мужви, 150 машин. крісів і метавок мін і богато всякого знарядя.
Фронт арх. Йосифа: Нїчого нового.
Ґрупа Макензена. Положенє незмінене.

»Дїло« 06.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Співдїяльність американської фльоти з фльотою антанту.
ВАШІНҐТОН. (Райтер) Діпартамент маринарки оголошує, що видано зарядженя в цїли співдїланя американської фльоти з фльотами держав антанту.
Воєнні комунїкати авcтpо-угорського ґенерального штабу з дня 5. цвітня.
Війна на сходї. Кpім кількох успішних підїздів нема нїчого оголосити.
Війна з Італїєю. Серед прозорої погоди дїяльність артилєрії і летунів була на загал значнїйша, нїж в останнїх днях.
Наші далеконосні гармати успішно острілювали нараду ворожих війск на схід від Kopмона.
Італїйські летуни кинули бомби на Набрезіну і Сїстіяну. Наші місцевости в долинї Адижі і Арко знoв стояли під артил. огнем.
Воєнні комунїкати з нїмецького ґенерального штабу з дня 5. квітня.
Західний терен війни. Завзята боротьба між Лєн і Аррадалї тривала. На північ від шляху Пєрон-Камбра Анґлїйцї вечером повели в бій значні сили. Війска наші знов завдали їм тяжкі втpати, а потім подали ся взад. На півд. захід від С. Кейтен француська артилєрія кілька годин острілювала становища, з яких ми в ночи були уступили.
Коло Лафо відперто наступ Французів. Батерії наші спричинили огонь в обозї мунїції коло Вандрес. Потрясенє і гук завважено ще 40 клм. за фронтом. Добре підготовлена і сильно перейдена виправа на північ від Ранс гарно повела ся. Ми завдали ворогови кріваве пораженє і піймали звиш 500 людий.
Східний терен війни. Фронт баварського князя. На південь від Риґи наші підїзди вдерлись у рос. становища, розсадили кілька землянок і вернули з полоненими і добичею. Під Чепілем, на південь від Бродів, підїзди наші забрали з ворожих ровів 41 мужви і 1 маш. кріс.
Фронт Макензена: На правім березї Серету коло Gariessra звідні віддїли вдерли ся в російську опірну точку і вернули відти з 39 полоненими і 2 метавками мін.
На фронтї Македонськім: На Червена Стена, на захід від Монастиря, відобрано Французам кілька ровів, котрі остали були в їх руках із послїдних боїв.

»Дїло« 05.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Мілюков за анексією Львова.
БЕРЛЇН (Прив. тел.) В послїдних днях петроградські і московські дневники обговорюють живо кожде реченє вісловлене Мілюковим, який заживає в краю поваги найлїпшого знавця полїтичних справ теперішної доби. Недивно тому має заявити Мілюков, що Росія нїколи не забуде про свої завданя у східній Галичинї, анї про намірене від давна війскове занятє столицї Галичини. Війскові круги сподїються, щo сегорічна весна і на тій точцї принесе рішенє.
На схід від Бережан. Російське звідомлення з 2. с. м.
Західний фронт. Виміна огня і звідні підїзди. В селї Кохека (?) на півн. схід від Бережан наш огонь викликав пожежі і вибухи в складах мунїції.
Ромунський фронт. На південь від ріки Уж ворог пробував наступити наші становища, але його відперто. На рештї фронту виміна огня між звідними віддїлами.
Воєнний стан постановлений між Зєднаними Державами і Нїмеччиною.
Комісія сенату для справ заграничних прихилила ся до правительственної резолюції, яка заявляє, що дїйсно існує воєнний стан з Нїмеччиною.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 4. квітня.
Війна на сходї. Ґрупа війск Макензена. Нема нїчого до оголошеня.
Фронт архкн. Йосифа: австро-угорський летун в области Окни струтив у воздушній боротьбі неприятельський лїтак.
Фронт князя Лєопольда: Над середним Стоходом добули ми російський примісток Тоболь, причім забрали значну добичу. Позатим в богатьох місцях віджила артилєрійська боротьба.
Війна з Італїєю і на Балканї. Не стало ся нїчого особливого.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 4. квітня.
Західний терен війни. Від Лєн по Арра також і вчера огнева боротьба була значна. На захід від St. Quentin та між Соммою і Оазою Французи вели дальше нагальні стежні наступи. Крівавими втратами окупили вони область, з якої ми крок за кроком уступили. Під Ляфен на шляху, який веде з Соассон на північний схід наступ Францyзів, переведений після сильного огня остав без успіху. В Ремс і коло того міста запримічено батерії, роботи над укріпленями і значний рух. Туди спрямовано огонь. Наші летуни струтили 9 неприятельських лїтаків і 2 бальони на припонї.
Східний терен війни. Фронт баварського князя. Між морем і Припетю дїяльність артилєрії в кількох відтинках була значна. Над Середним Стоходом наші війска добули примісток Тоболь, який був ще в руках Росіян на західнім березї ріки. Наші війска забрали притім значну добичу. По обох сторонах зелїзницї Золочів-Тернопіль хвилями більшала артилєрійська боротьба.
На фронтї арх. Йосифа і в области війск Макензена положенє не змінило се.
Македонський фронт: Мала боєва дїяльність. Наші воздушні ескадри обкинули обильно бомбами дворець у Вертекоп, на південний схід від Водени. З того повстали пожари, які запримічено при помочи фотоґрафії.

»Дїло« 04.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Царський двір арештований
БЕРН (Ткб.) Аґенція Радіо доносить з Петрограду: Цїле окруженє царя й царицї відставлено з Царського Села до Петропавловської кріпости. Цар і цариця зовсїм відокремлені, сторожа заострена. Три рази денно сторожа переконуєть ся, чи цар і цариця є ще в палатї.
Знесенє віроісповідних обмежень у війску.
АМСТЕРДАМ (Ткб). Доносять з Петрограду: Мінїстер війни оголосив, що знесено всякі окремі віроісповідні постанови в армії. В будучности також особи, що не належить до православного віроісповіданя, можуть бути іменовані офіцирами. Виняті зпід ceї постанови тільки особи нїмецького походження, натуралїзовані по 1. сїчня 1880 р.
Як відбуваєть ся переворот на Українї.
ЛЬОНДОН (Ткб.) Балканський кореспондент "Тіmеs-а" доносить з Одеси під датою 28. марта, що революційний рух в південній Росії ширить ся без проливу крови та що особливо в Одесї перехід війска й населеня на сторону нового правительства відбуло ся без жертв.
Воєнні комунікати австро-угорського ґенерального штабу з дня 3. цвітня.
Війна на сходї. Над Бистрицею Солотвинською: напади російських звідних відділів не вдали ся.
На північ від Днїстра місцями збільшена дїяльність рос. артилєрії.
Війна з Італїєю і на Балканї. Нїчого особливого.
Війна на Балканї. На схід від Орхиди війска наші вдерли ся до ворожих ровів і привели полонених.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 3. цвітня.
Західний терен війни. На північ від Арра завзята боротьба артилєрії. Відперто кілька анґлїйських звідних віддїлів. Значними силами виконали Анґлїйцї і Французи форсовні звіди в области на північний схід від Баном і на захід від С. Кентен. Вони були переплачені значними втратами ворога. Під Ночей ми піймали 300 Анґлїйцїв. На схід від дорога Кусі лє Шато до Соассон наш артил. огонь розігнав збори ворожих війск.
У Шампанїї на південь від Ріпон сильним огнем ми унеможливили готовлений наступ.
У воздушних боях ворог втратив 4 лїтаки.
Східний терен війни. Фронт баварського князя: На півн. захід від Динабурґа підїздні віддїли привели з ромунського становища 1 офіцира, 80 мужви і 2 маш. кріси. Також під Малавичами, на півд. схід від Богданова, звідний напад мав успіх. Піймано там офіцира і 25 мужви. На півн. схід від Баранович кілька рос. компанїй наступило на одну з наших передних сторожий, котра одначе не зійшла зі свого становища.
По значнім російськім огни по обох сторонах дороги Золочів—Тернопіль, над Золотою Липою і над Днїстром не прийшло до наступів піхоти.
Над Бистрицею Солотвинською відперто рос. підїзди.
На фронтї арх. Йосифа і в области війск Макензена нїчого важного.
На фронтї Македонськім: Між Орхидою і Преспою наші війска вдерли ся до висунених вперед француських становищ, відперли протинаступи і вернули із добичею на свої становища. На північ від Монастиря не вдав ся малий франц. наступ.

»Львівські вісті« 03.04.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Процес за атентат на амб. фон Папена
АНКАРА, 3 квітня. — Вчора зачався процес в Анкарі проти атентатників на німецького амбасадора, мін. фон Папена. Обвинувачені — два турецькі студенти і два совєтські агенти.
Загострене затемнення в Софії
СОФІЯ, 3 квітня. — У Софії видали окремий закон про затемнення в краю.
Важка артилерія з заобсервованим успіхом обстрілювала важливі під воєнним оглядом споруди на передмістях Ленінграду.
Совітська повітряна фльота втратила минулого дня у повітряних боях і знищенням на землі 45 літаків.
В Північній Африці бомбардовано успішно летовища і шатрові табори в Мармариці, як теж залізницю в пустині та британські автомобілеві колони в околицях єгипетського побережжя.
Безупинні атаки сильних з'єднань штурмових літаків і винищувачів були спрямовані днем і вночі проти мілітарних споруд острова Мальта. Цільні попадання в галі і гангари для літаків та між поодинокі літаки, що стояли на землі, спричинили сильні пожежі та експлозії. Знищено теж становища британських протилетунських гармат. У пристани Ля Валєтта були цільні попадання бомб на підводні човни і та есмінці ворога. У повітряних боях зістрілено 3 британські літаки.
Італійські бомбовики атакували з добрим успіхом британську фортецю Гібральтар.
Виснажувальні лети британських бомбовиків були спрямовані останньої ночі проти західних областей Німеччини. Цивільне населення мало деякі втрати. Господарські шкоди є малі. Нічні винищувачі і протилетунська артилерія зістрілили 11 атакуючих бомбовиків.
Боротьба проти постачальних кораблів Великобританії та ЗДА увінчалася в місяці березні великим успіхом. Морська і повітряна фльоти потопили 105 ворожих торговельних кораблів разом 646.900 рбт. З того німецька підводна фльота потопила 91 корабель, разом 584.900 рбт. Крім того дальших 39 торговельних кораблів ворога важко пошкоджено торпедами або бомбами.

»Дїло« 03.04.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Українцї в Росії домагають ся державної незалежности України.
Берлїнський "Lokalanzeiger" доносить із Стокгольму: Домаганє переведеня в житє принципу нацїональности зробило також в Росії величезні поступи.
Товариство українських поступовцїв як також українські соцїялїсти домагають ся безпроволочного віддїленя України від Росії. Українські поступовцї домагають ся прав української мови і свободи віроісповіданя. В занятих частях Галичини й Буковини повинно ся зараз привернути населеню його давнїйші права.
Соціялїсти домагають ся безпроволочно державної незалежности цїлої України.
Нове правительство в головній кватирі.
ПЕТРОГРАД. (Пет. Тел. Аґ.) Всї мінїстри під проводом кн. Львова удали ся до головної кватири.
Республика дасть селянам землю.
ПЕТРОГРАД. (Райтер). Републиканський селянський союз Думи видав до селян відозву, де каже, що під републиканським правлїням, яке також селянству принесе добрі плоди, селянські потреби що до землї будуть заспокоєні.
Знесенє кари смерти.
ПЕТРОГРАД. (Пет. Тел. Аґ.) Тимчасове правительство ухвалило знести кару смерти.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 1. цвітня.
Війна на сходї. Нїчого нового.
Війна з Італїєю. Нова добича з боїв на південь від Білїї зросла до 12 машинових карабінів і 3 метавок мін.
На південь від Штільфського провалу наші війска відперли неприятельський наступ в области початку Валь деі Ітеллї.
Війна на Балканї. Нїчого нового.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 31. марта.
Західний терен війни. Між Арра і Єною вчора і нинї рано вивязали ся сутички передних сторожий на дорогах з Бапoм до Кроазіль тай до Камбре, тай на обох берегах Сомми, на захід від С. Кентен. Анґлїйцї і Французи ввели у бій значні сили, котрі одначе під огнем нашої артилєрії кілька разів відпливали по значних втратах і полишивши в наших руках 50 бранцїв і кілька машин, крісів. Bкінци вони посунулись вперед проти наших війк, котрі уступили на приказ. Також по обох сторонах каналу з Оази до Ена француські віддїли наслїдком повного дїланя нашої артилєрії, подрібно свідомої терену, вспіли посунутись вперед тільки по значних втратах і недалеко. В Шампанїї oгнeм apтилєpії здержали француський наступ на горб коло Ріпом.
Східний терен війни. Фронт баварського князя: Над Двиною огнем ударемнено напад Росіян. На захід від Луцка коло Свинюх наш віддїл полонив у ворожім рові кільканайцять жовнїрів.
Фронт кн. Йосифа: На Лудовій, в Карпатах лїсних наші звідуни знищили ворожі мінові поля. Проти граничних гір по обох сторонах долини Уж Росіяни по сильнім острілюваню пішли до приступу, але їх війска ми розбили огнем, а в однім місци в рукопашнім бою.
Ґрупа війск Макензена. Нїчого нового.
Фронт Македонський: Між озерами ворожий звідний напад не мав успіху. На півн. захід від Дойрану наш віддїл вдер ся до анґл. становища, вибив часть залоги і вернув з полоненими.