дописи

»Дїло« 21.06.1917 Український 9. полк піхоти над Сочею.

Пишуть нам:
В найгрізнїйшім в трилїтній світовій війнї й найбільше крівавім змаганю над Сочею записались імена наших українських полків незатертими буквами в історії, як се свідчать численні похвали нашого найвисшого Вожда. Коли Італїйцї в половинї мая намагатись всїми силами, без огляду на величезні жертви в людях, при нагромадженю найбільшого розміру артилєрії, пробитись через скалисту височину Красу.
Загартовані нерви, самопосвята, погорди смерти, се видимі прикмети сих полків.
На 26. рано дістали 2 баталїони приказ скріпити 24. полк піхоти, який стояв на полудневім стоцї часто згадуваної гори 652. Ворожа артилєрія відтяла нам дорогу. Aле приказ мусїв бути виповнений. Перед нами й за нами підносились тільки клуби диму і кождий, перебігаючи з одної ями, виритої ґранатом, до другої, старав ся дістатись наперед. Коло 6. год. вечером зібратись під скалистим стоком згаданої гори. Гармати заграли ще більше, аж скали стогнали. Ворог приготовляв наступ. Притулившись під камінєм до землї-матери, котра кождої хвилї могла приняти його в свої обнятя, чекав кождий приказу "на перед!" Бо лїпша певна смерть, як мука нервів о непевнім ожиданю. Обвішані ручними ґранатами, кинулись хлопцї на приказ свого курінного атамана на наступаючі ряди неприятеля, який в кількох хвилях, оставляючи поле, засїяне густо трупами, подав ся до своїх викутих в скалах криївок. "Ворог відбитий!" — рознеслось блискавкою. Такі наступи повторились ще кілька разів і на другий день.
Прийшов день 28. мая, записаний золотими буквами в історії полку. Від paнa огонь артилєрії змагав ся. Гармати ревіли, аж тверді скали отвирались. Після висказів полонених богато ворожих гармат потріскало в надмірного огню. Скали розскакувались, а їх відломки сипались густим градом. По такім пекольнім приготованю перейшов неприятель до наступу. Од на лава виходила за другою, а віддаленє наших становищ від неприятельських виносило в деяких місцях не більше, як сорок кроків. На даний знак наша артилєрія сперла неприятельські резерви. Xлoпцї кинулись на ворога. Заклекотали машинові карабіни, а ручні ґранати посипались градом. Рев гармат, зойки ранених, переразливий клекіт машинових карабінів, трісканє скал, грімке "гура", стогін землї, свист куль — се все зливалось в одну мельодію пекла. Скали забарвлені теплою кровю, обприскані мозком, вкриті трупами. Неприятель не уступав. Свіжі лави наступали одна по другій й хилились як трава під косою в огню наших ручних ґpанатів і машинових крісів. А гармати з одної й другої сторони лютували. Хлопцї держались як прикуті до тих скал. Їх завзятє росло — кров погибших товаришів взивала о пімсту. Неодин, легко ранений, стоячи при трупі свого улюбленого товариша, не уступав, xоч власна кров багрила землю коло него, аж ворог, оставляючи сотки трупів, подав ся назад до своїх становищ. З полудня ворог кількома випадами пробував ще свого щастя, але даремно. Твердий мур оборонців остав непохитної в своїх становищах. Під вечер почалось зношуванє тяжко ранених на місце першої лїкарської помочи і хороненє погибших товаришів. В ямах, вибитих ґранатами, присипані перемішаною з камінєм землею, уснули вони вічним сном. Не вкриває їх зелена мурава, анї скромна тїнь дерев, тільки пороздирані і пошарпані пнї тупо дивлять ся на білі хрестики.

»Дїло« 20.06.1917 Сензаційні вісти про мирові заходи.

БЕРНО. (Ткб.) І Бюро Райтера і Петроградська Аґенція розширили вісти про пересланє до Петрограду нїмецького мирового предложеня через союзного радника Гофмана, шефа полїтичного департаменту за посередництвом швайцарського соціялїста народного радника Роберга Ґріма з Берна. В тій справі Швайцарська Аґенція довідуєть ся з компетентної сторони що слїдує:
Дня 27. мая 1917 радник Ґрім просив швайцарське посольство в Петроградї, де перебував, аби вислано до союзного радника Гофмана депешу, в якій він заявляє, що всї відчувають потребу мира і що заключенє мира конечне з оглядів полїтичних, господарських і війскових, що признають і рішаючі круги.
Одинока можлива і найгрізнїйша перешкода в усяких переговорах булаб тільки нїмецька офензива на сходї. Як її не буде, то лїквідація війни можлива в розмірно короткім часї. — До того долучена була просьба, щоби Гофман подав нар. радникови Ґрімови до відома знані йому воєнні цїли урядів, бо се влекшить переговори.
На те дня 3. червня 1917 відійшла така шифрована телєґрафічна відповідь до швайцарського посольства в Петроградї:
Союзний радник уповажняє Вас (Ґріма) до зложеня слїдуючої заяви: Нїмеччина не зробить офензиви, поки видавати-меть ся можливим угодове порозумінє з Росією. На основі кількакратних розмов з визначними людьми, набрав я переконаня, що Нїмеччина змагає до почесного для обох сторін мира з Росією та до навязаня на будуче тїсних торговельних і господарських взаємин з фінансовим попертєм Росії в цїлях відбудови, з невтручованєм до її внутрішних справ, з порозумінєм щодо Польщі, Литви й Курляндії та з відданєм Росії обсаджених земель в заміну за зворот Австро-Угорщинї тих земель, що їх заняла Росія. — Я переконаний, що Нїмеччина і її союзники зараз розпочалиб мирові переговори, як би того бажалиб собі союзники Росії. Що до воєнних цїлий, то вказує на заяву в "Nord. Allgem. Ztg.", яка з засадї годить ся з Аскітом що-до справи анексії. Нїмеччина не хоче розширеня території в цїли свого побільшеня або полїтичного чи господарського скріпленя.
Сю депешу хтось непокликаний до того відцифрував і оповістив у стокгольмськім дневнику "Sozieldеmokraten", органї посла Брантінґа.
Той крок зробив радник Гофман без нїяких впливів з наміром поперти справу скорого мира, отже в інтересї рідного краю.
БЕРНО. (Ткб.) В народній радї відчитав президент письмо Гофмана, що подав ся до димісії. Союзний президент Шультес висказав жаль, що мусить попращати радника Гофмана, чоловіка для краю заслуженого; мотиви його кроку понад усякий сумнїв висші. Союзна рада не знала про той його крок, інакше булаб його просила о понеханє того кроку.
Палата приняла до відома димісію Гофмана і ухвалила великою більшістю, не радити над тою справою. Коли нар. радник Вільдемін крикнув: "Зрада!", президент серед оплесків палати осудив той оклик.
БЕРНО. (Ткб.) "Berner Tagwaсht", орґан соціялїстів, зближений до цїмервальдського напряму, пише, що твердженє російського уряду, немовби Ґрім був нїмецьким аґентом, є безсоромним фалшом. Подібно висказуєть ся "Berner Tagblatt".

»Дїло« 17.06.1917 Нове житє.

Львів, 16. червня 1917.
Дотеперішний хід подїй на закордонній Українї дав запоруку, що з розбитєм кайдан царизму для українського народу по той бік кордону настало нове житє. Се нове житє будують тепер наші закордонні брати. В сїй будові бере участь весь нарід, всї верстви його, дїйсно вся Україна. Інтелїґенція, міщанство, селянство, робітники, армія — всїх єднає одна ідея: щоби український нарід став господарем на своїй зeмлї. Під впливом загального піднесеня українського національного духа вертають до української національности ті, яких вікове ярмо було відчужало від рідного краю, полонило для російської національности. Тепер вони зі слезами навернених вертають до рідної національности, збільшуючи ряди борцїв за українську справу.
З вістий, які подає наш дневник, наші читачі знають фактичні дані про теперішний стан закордонної України. Можна його схарактеризувати як пpоцес перебудови всего житя на національних основах. На сей процес складаєть ся: освідомлюванє, орґанїзованє, манїфестованє свідомости й сили, націоналїзація публичного житя, захоплюванє полїтичної власти. В кождій з сих складових частий процесу перебудови житя закордонної України наші брати можуть виказати ся поважними успіхами, які з кождим днем зростають.
Очевидно, що сей процес не йде без тертя. Вікове царське ярмо занадто глибоко врізало ся в український національні орґанїзм; Pосїяни занадто привикли вважати Україну частю "єдиної, неподїльної Росії" не тільки в державнім, але і в національнім розуміню; елєменти, які на Україні були носителями російщини, занадто привикли по своєї ролї господарів краю, — щоб усе те з нинї на завтра зникло безслїдно. Воскресенє України ослїпило своєю яснїстю всїх Росіян без огляду на їх становище в українській справі, — і вони тепер ще не здають собі ясно справи з нового положеня. Обрусительні елєменти старають ся ще далї обороняти свою позицію, хоч уже зійшли з того нападаючого становища, що України "не було, нема й не може бути", на становище оборонне, що мовляв право національного самоозначеня противить ся примусовій українїзації тих, що вважають себе приналежними до російської культури. Елєменти, які принципіяльно признають Україну окремою національно-територіяльною індивідуальністю, вказують на спільність інтересів цїлої спадщини Миколи II., остерігають перед "вузким націоналїзмом", заявляють, що тільки загально-російська конституанта має право означити положенє України в російській державі.
На сї тертя з великою радістю вказує польська преса, нотуючи кождий російський голос, який так чи инакше виступає проти українських помагань, і — стараючи ся надати кождому з тих голосів як найбільше значінє — силкуєть виказувати, що положенє української справи за кордоном безвиглядне. Так, як би доля України не залежала від тих 30 мілїонів українського народу, який з щораз більшою ясністю й рішучістю проявляє свою волю стати господарем на своїй землї, тільки від того, що напише відомий з свого україножерства "Кіевлянин" чи який инший — хоч-би маскуючий обрусительні тенденції лїбералїзмом — дневник.
Що Поляки бажали би здавленя українського руху за кордоном, се зoвсїм зрозуміле. Адже чим гірше там, тим міцнїйші основи має польська експанзія на схід тут. І тому для Поляків такий цїнний кожний російський голос, який звертаєть ся проти українства.
Та наше громадянство повинно відносити ся до тої тактики польської преси з належним критицизмом, опертим о міцну основу фактів, які говорять про перебудову житя закордонної України на національних основах. Ті факти дають нам запоруку, що російське ярмо над Україною належить уже до безповоротної минувшости, що Україна розпочала вже нове житє.

»Дїло« 16.06.1917 Від видавництва.

Що-раз важчі часи переживає преса. Зростаюча дорожнеча вимагає від видавництва узглядненя потреб персоналу. Папір і инші предмети друкарської технїки стають що-раз дорожші, а при тім недостача їх не дасть ся поконати й найбільшими коштами. Почтову тарифу також підвисшено. Все те разом спричиняє, що кошти продукції ростуть у безконечність.
Не вважаючи на се, стараємо ся ми постійно наш дневник що-до змісту улїпшувати, так, щоб він і при малім обємі, вимушенім технїчними трудностями, по змозї найповнїйше заспокоював духові потреби читачів.
Для ілюстрації наших змагань до улїпшуваня змісту дневника наведемо хоч-би те, що й самим читачам мусїло кинути ся в очи, а саме:
З вибухом революції постарали ся ми о як найдокладнїйші вісти з закордонної України. З порівнаня нашого дневника з иншими дневниками — не тільки львівськими або краківськими, але й віденськими — ясно виходить, що нї одна з них не має з тої области, яка інтересує круг наших читачів.
Щоб інформаційну сторону в нашім дневнику поставити на можливо найлїпшій висотї, завели ми нїчне редаґованє, так, що телєґрафічні вісти, які приходять протягом ночи, має читач уже в числї, яке виходить рано.
Чи потребуємо додавати, що одно і друге — і подаванє вістий з закордонної України і нічне редаґованє — вимагає особливих, а при тім значних видатків?!
Щоби всї ті видатки покрити, — як ті, які спричинює зростаюча дорожнеча коштів продукції, так і ті, яких вимагають наведені улїпшеня змісту дневника, — видавництво не має иншої дороги, як тільки підвисшенє передплати. І на сю дopory мусить піти наше видавництво, сподїваючи ся, що круг наших передплатників і читачів не тільки зрозуміє положенє й потреби видавництва й віднесеть ся до підвисшеня передплати як по природної появи серед теперішних господарських відносин, але, признаючи наші змаганя до улїпшеня дневника, радо поспішить з передплатою і старати-меть ся розширюванєм круга передплатників скріпляти ту матеріяльну основу, на якій опираєть ся видавництво.
В тій думцї, примушені обставинами, підвисшаємо з днем 1 липня с. р. передплату, яка буде виносити з почтовою пересилкою:
на рік — 40 К.
на пів року — 20 К.
на чверть року —10 К.
на місяць — 3 К. 60 с.
Окреме число у Львові 12 сот., на провінції 14 сот.

»Дїло« 15.06.1917 Віденські Українцї про нашу теперішну полїтику.

Відень, 10 червня 1917.
На день 7. с. м. тутешна українська молодїж скликала збори всїх віденських Українцїв з програмою: "Українцї і парлямент". На збори явила ся тутешна українська публика всїх верств від гофратів і ґенералів до робітників. Головою зборів вибpанo п. Михайла Пасїчника, голову тутешної "Просвіти", секретарями акад. Ковіцького і Сендецького.
Перед головним рефератом зажадав голосу пос. д-р Е. Левицький і заявив іменем Української Парляментарної Репрезентації, що посли не можуть дати зборам докладних інформацій про полїтичні справи, анї не вважають за відповідне запускати ся в дискусії в глибину полїтики, бо се для клюбу небажане і шкідливе. Клюб готов порозумівати ся з громадянством, але тільки такою дорогою, щоби збори вибрали двох або трьох відпоручників, яким клюб удїляв би інформацій і які були-би посередниками між клюбом і загалом.
Після сього п. Пеленський, голова тов-а "Сїч", виголосив реферат на тему: "Українцї і парлямент". Референт в острих словах зазначив, що посли завели надїї народу, бо їх державно-правна заява не є висловом змагань українського народу до повної самостійности на всїй етноґрафічній території. Инші славянські посли виразно зазначили, що домагають ся з'єдиненя й самостійности всїх своїх національних територій, тільки наші посли сього не зробили. Зокрема референт вказує на те, що буковинські посли взагалї не зложили нїякої заяви. Поза тим наші посли не виступили в оборонї нашого народу, не представили всїх тих кривд, яких він натерпів ся підчас війни. Ми домагаємо ся з'єдиненя всїх українських послів для веденя полїтики згідної з інтересами народу. В оборонї народу посол повинен зробити все й нїчого не бояти ся, а хто до того не доріс, нехай зложить мандат.
В дусї своїх виводів ставить референт отсї резолюції:
I. Збори Українцїв у Відні з дня 7. червня 1917. висказують своє негодованє українській парляментарній Репрезентації за її правно-державну заяву, зложену на першім засїданю парляменту дня 30. мая с. р. яка йде в розріз з інтересами і бажанями українського народа Австро-Угорщини, котрий все стремів і стремить до повної незалежности і самостійности на цїлій своїй етноґрафічній території, а Союзови буковинських послів за те, що не зложив в сїй історичній хвилї взагалї нїякої заяви.
II. Збори Українцїв у Відни взивають усїх укр. парл. послів, щоби вони з уваги на становище правительства супроти українського народа, а зокрема з уваги на найновійші державні акти, дотикаючі першорядних інтересів нашого народу в Австро-Угорщинї, як акт 4. падолиста 1916 р., 5. і 31. мая с. р., за які воно одиноке є відвічальне, — заняли супроти правительства строго опозиційне становище, використовуючи для сеї цїли всякі можливі способи.
III. Збори Українцїв у Відни рішучо взивають укр. парл. послів, щоби вони утворили одноцїльну, карну, солїдарну і здисциплїновану парляментарну Репрезентацію, яка би в повній відвічальности перед народом відповідно до великої хвилї і згідно з жаданями цїлого українського загалу вела сильну і непохитну боротьбу за наше повне національне визволенє; тих укр. послів, які з ріжних причин відхиляли ся би від єдино можливої тепер, згідної з інтересами народу, опозиційної полїтики, збори взивають, щоби вони зложили свої мандати.
Проти виводів референта виступили посли д-Загайкевич, д-р Евгeн Левицький і д-р Цегельский, виказуючи, що зложена пoc. д-ром Петрушевичем державно-правна заява містить усе те, чого хоче референт, тільки в формі, подиктованій полїтичними мотивами.
Підряд. Ясеницький і пoc. Семака боронили Буковинцїв, яких до участи в зложеню заяви не запрошено (пос. Цегельський сьому перечить), а окремої заяви не могли вони cкладати, бо се був би партикуляризм.
Промовляв ще цїлий ряд бесїдників, як о. Патрило, студ. Сандул, проф. Калинович, проф. д-р Ст. Рудницький, п. Безпалко й ин. Всї вони в острійшій чи лагіднїйшій формі подїляли думки референта.
Настрій зборів, загалом беручи, був неприхильний для полїтики У. П. Р. Промови послів в оборонї ceї полїтики переривано окликами. Свою згідність з виводами референта ствердили Збори ухваленєм поставлених ним резолюцій. Першу резолюцію ухвалено абсолютною більшістю голосів (часть була проти осуджуваня Буковинцїв по думцї виводів пос. Семаки), другу і третю одноголосно.
Далі ухвалено резолюцію п. Безпалка, в якій взиваєть ся українських послів, щоби постарали ся о урядове виясненє і ствердженє визначної участи українських жовнїрів у боях, ведених на всїх фронтах.
В кінцї ухвалено ще отсї реюзюції:
1) Збори заявляють ся за заложенє українського бюра на невтральнім ґрунтї для інформованя всїх народів про наші справи і стремлїня.
2) Збори заявляють ся, щоби українські посли з Галичини і Буковини заявили ся в парляментї за федерацію самостійних національних держав Австрії і щоби в сїй справі порозуміли ся з иншими славянськими народами, крім Поляків, котрі вже заявили ся за цїлком самостійною Польщею.
3) Збори постанавляють вислати від себе до Центральної Ради в Київі привітну телєґраму з бажанями, щоби праця закордонних Українцїв над сотворенєм самостійної України увінчала ся успіхами.

»Дїло« 13.06.1917 З війскової лїчницї.

З темного, понурого коридора касарняної каменицї при вул. Замарстинівській входите до сонішних, просторих комнат. Комнати зіставлені цїлі деревляними і зелїзними приладами, коло яких жваво заходять ся жовнїри. У кожного инша робота, якої змислу на перший погляд не розумієш. Скрізь по салях метушня і пильна праця. Серед жовнїрів замітна стать лїкаря, що ходить від одного до другого, розпитує, сам на приладах щось демонструє, немов навчає.
"Ви у війсковім ортопедичнім заведеню видїлу реконвалєсцентів ч. 41, яким управляє Українець лїкар д-р Кость Танячкевич. Воно построєне в цвітни минулого року і від того часу пройшло через заведенє до 1000 хорих жовнїрів. З того 42% стало зовсїм дужими, а здібними до своєї працї взагалї стало 98% ранених. Лїченє основуєть ся на системі Цандера. На основі воєнних досвідів систему тут улїпшено. Всї деревляні прилади, з яких деякі вражають своєю гарною формою, вироблені в самім заведеню жовнїрами по вказівкам управляючого лїкаря.
Лїченє починаєть ся купелями в горячім воздусї і у світлї, щоби близни після ран помякли і могло почати ся ортопедичне лїченє, яке подїлене на два ступнї: активних і пасивних заходів. В салї для активних заходів хорий немов сам собі лїкар. Тут він по своїй волї лїчить сам себе, а до того має для своєї розпорядимости безлїч найріжнороднїйших приладів. Отже бачите, як один хорий вкладає пальцї у велику шкіряну рукавицю і стягає її так, щоби долоня замикала ся і пальцї ставали гнучкими; инший бльоком підносить здоровою рукою вгору хоре рамя, вложене у зелїзний перстень. Далї стоїть стіл з тягарками, які висять на нитках, що пересилені крізь отвори в стелї. Тут починає хорий від найменшої ваги, яку хорою рукою за нитку підносить в гору; спершу важко йому приходить ся піднести тягар, який не був би за важкий для найменшої дитини, опісля він береть ся за важші, аж здоровим раменем стане підносити великої зелїзної форми. Побіч того стола другий з тонкими паличками тесаними, немов заострені стіжки. Найтонша з них має 2 сантиметри проміру, найгрубша 10 сантиметрів. Їх обняти долонею, починаючи із заостреного кінця стараєть ся хорий з раненою допонею. Здаєть ся легке завданє, та кождому з хорих приходить ся спершу з трудом взяти в руку і найменшу паличку. На маленьких драбинках, приміщених на сусїднім столї пробують инші пацієнти ступати пальцями із ступіня на ступінь.
В сумежній салї примінюєть ся методу пасивних методів. Тут приміщені апарати, в які примусово вкладаєть хору руку чи ногу; прилад пускаєть ся в рух і разом з ним виконує відповідні рухи вложена рука чи нога. Спершу рухи приладу короткі, опісля в міру поступу в лїченю що раз більші.
Третя саля призначена для ґімнастики в головному вилїчених вже жовнїрів. Тут виконують вони вільні вправи, вчать ся нормального ходу на приладах з перешкодами, випружують руки.
Лїченє триває пересїчно три місяцї, а двічи так довго, коли у дорого спралїжовані нерви, які треба лїчити елєктичною струєю. Після вилїченя оглядає кождого ще раз лїкар-спеціялїст. Майже кождому вертаєть ся сила для щоденної працї.
М. М.

»Дїло« 12.06.1917 Памятник-адреса для митрополита А. ґр. Шептицького.

Комітет для повитаня нашого Архипастиря бажає вручити йому від Українцїв адресу памятник в видї збірника фотоґрафій з житя українського народу як в краю, так і на переселеню в часї війни. Тому просить ся сею дорогою всїx прихильників сеї справи надсилати на адресу комітету всякі фотоґрафії, що стоять в звязи з війною, а тикають ся Українцїв і то по змозї: а) не наклеєні, б) в двох примірниках (з яких один перейде на власність збірки Українського воєнного музея), в) з поясненями на оборотній сторонї про значінє, час і місцевість знимки, г) посилки слати поручені і охоронені тектурою. Передовсїм бажані такі знимки: 1) З добродійних воєнних товариств і комітетів, українських захистів, лїчниць, шкіл, воєнних застав і т. п. 2) Обходів з нагоди воєнних подїй, які уладили Українцї, як Богослуженя, концерти, обходи в честь У. С. С. 3) Знимки зруйнованих, чи ушкоджених стрільнами наших цеpков, народних домів, читалень і т. п., та замітні картини воєнні з наших сїл і міст. 4) Всї фотоґрафії з житя переселенцїв Українцїв поза краєм, як у Відни, Празї і инших містах, та в бараках, як в Ґміндї, Вольфсберзї, Хоценї і т. д. узглядняючи всї области як домашного, так і прилюдного житя. 5) Знимки з пробудженого українського житя в занятих землях Холмщини і Волинї, та в кінци 6) Фотоґрафії з житя та подвигів у сїй війнї Українських Сїчових Стрільцїв за весь час їх єствованя, а то з побуту у кошах, стрілецьких ровах, в лїчницях, та станицях. Знимки, відповідно до свого змісту, подїлить ся у памятнику на віддїли, заосмотрить ся поясненями, та розмальовними заголовними листами. Фотоґрафії просимо слати негайно найдальше до 24. червня с. с. на адресу комітету на руки п. Мирона Федусевича у Львові вул. Листопада ч. 20, І. пов. Нехай шлють комітети, фотоґрафи аматори, та поодинокі власники знимок.
За комітет для повитаня Митр. А. ґр. Шептицького у Львові: Голова комітету д-р С. Федак. Голова орг. секції Й. Дрималик. Голова секції жив. пам. д-р К. Студинський.

»Дїло« 08.06.1917 Обрусителї боять ся й орґанїзують ся

Відень, 4 червня 1917.
З'їзд педаґоґів Великоросів Київського наукового округа.
(Ф. К.) "Новое Время" доносить: 3 огляду на очікувані переміни в школї на Українї, в теперішний час конче потрібне скликанє в городї Київі між 5. і 10 мая з'їзду Великоросів педаґоґів наукового округа. Цїль з'їзду — утворенє союзa для взаїмної товариської підтримки і виясненє вигляду на будуче.
"Протест проти примусової українїзації школи".
Під таким написом доносить "Новое Время" з 13. н. ст. мая з Київа: Ґрупа корінних Малоросів інтелїґентів післала до представників Тимчасового Правительства протест проти проєкту примусової українїзації школи в Малоросії: "У вільній Російській державі — говорить ся в протестї, — збудованій на точно додержаних правних основах, всїм горожанам повинна належати воля культурно-національного самоозначеня, і тому тим з малоросів, які вважають себе Українцями, себ-то представниками цїлком окремого народа, повинна належати широка воля культурно-національного самоозначеня, але лише при умові недопущеня жадних проявів примусової українїзації тих Малоросів, які вважають себе Росіянами, та при умові непорушного збереженя за російською мовою значіня мови державної. В імя інтересів права і справедливости і добра нашої вітчини, ми рішучо стоїмо за необхідністю установити такий лад, щоби при заведеню в школї в Малоросії паралєльного навчаня в двох мовах, та при роздїлї шкіл на українські і російські відданє дїтий в ті чи инші школи було полишено вільному вибору батьків та учеників, та щоби навчанє в українській мові дозволялось лише за згодою батьків та школярів". Під тим протестом більш сотки підписів, число яких швидко зростає. Підписувати ся дозволено лише корінним Малоросам.

»Дїло« 07.06.1917 За зворот зрабованих історичних памяток.

Відень, 3. червня 1917.
Польські часописи принесли недавно вістку, що у Петроградї і у Варшаві утворили ся спеціяльні комісії, цїль яких — справа звороту усїх памяток польської культури, зрабованих у Польщі і вивезених до Росії у протязї 18 і 19 вв. Головно ходить о зрабовані і вивезені на північ польскі біблїотечні скарби — біблїотеки: Залуських, варшавські — Товариства прихильникiв наук й унїверситетську, виленські — Унїверситету й Медичної Академії, кременецького Лїцея, несвіжську Радивиллів, пулавську Чарторийських, порицьку Чацьких, а дальше біблїотеки соток знесених монастирів і т. д. Крім біблїотек Поляки реклямують ще инші памятки: штуки (образи, медалї, монети), історичні (нпр. хоругви давного польського війска) й ин. Словом — домагають ся звороту всього того, що по упадку Польщі Росія правом пястука забрала і вивезла з Польщі до своїх біблїотек, архівів, музеїв, ґалєрій і т. п. І нема сумнїву, що втрачені свої скарби Поляки вкінцї відзискають таки назад, збогачуючи таким чином дуже значно храми своєї національної культури.
Подаючи українському громадянству вістку про згадані що йно похвальні заходи Поляків коло відзисканя своїх зpaбовaних памяток, не можна не звернути ся одночасно з отсими запитанями:
1) Як стоїть справа з відзисканєм памяток, зрабованих в українській Галичинї і вивезених поза її межі за цїлий час нашого історичного лихолїтя — від розграбленя Казимиром В. української королївської скарбницї у Львові — у 1340 р. (що на вічну памятку записав Длуґош у своїй лїтописи), аж по обрабованє української Галичини з її історичних і культурних памяток делєґатом петроградської Академії Наук підчас російської окупації 1914—15 рр.?
2) І чи не пора саме тепер піднести і нам рішучий голос і поробити заходи у справі звороту також українських зрабованих памяток — однаково, чи находять ся вони нинї у Кракові, в катедральній скарбницї на Вавелї (нпр. щиро золоті висаджувані дорогоцїнними камінями українські королївські інсиґнїі, які Казимир В. зрабував 1340 р. у Львові), чи у Петроградї (нпр. свіжо зрабована у 1914 р. перуанська епископська мітра, перероблена, як каже традиція, з королївської корони Данила Галицького), чи де инде (нпр. вивезені у 1915 р. Дудикевичом у Ростів н. Д. рукописи біблїотеки львівського "Народного Дому", Ставропигійський архів і Музей і ин.)?
Та першим кроком у заходах коло відзисканя зрабованих памяток мусить бути усталенє, що саме нам зрабовано і звороту чого нам домагати ся.
Відповіди на сї питаня і взагалї заходів у сїй важній справі українське громадянство очікує від своїх компетентних інституцій і осіб: Наукового Товариства ім. Шевченка, згл. його Комісії для історії штуки, Товариства охорони української старовини й українських державних і краєвих консерваторів.
І. К.

»Дїло« 06.06.1917 Страх перед "галицизмом". — Зачети на воєнні чинитьби.

Страх перед "галицизмом".
З приводу наради членів київського шкільного округа, про яку звідомленє подано висше, містить київська "Нова Рада" (ч. 28. з 15. н. ст. мая) отсю статю:
На нарадї членів Київського шкільного округа виринула справа, якої в нинїшню хвилю нїяк не можна полишити без відповіди. Правда, не дуже радо приходить ся менї забирати слово в сїй справі. Вона ж на мою думку, — особливо тепер не повинна бути активною на дебатах в гуртку шкільників, а вже не має мови, на шпальтах ґазети. Маю на думцї страх перед "галицизмом", який непокоїть декого з учасників згаданої наради. Дозволю собі запитати тих добродїїв: Заглядали ви коли до підручників галицьких українських ґімназій? Як що заглядали, то яку в них мову можна назвати "галицизмом", і то таким "галицизмом", якого ви не розумієте, а не тільки тутешня українська ґімназіяльна молодїж?
Того слова "галицизм" я зовсїм не розумію і певний, що у вашім розуміню він не істнує. Як колишній ґімназист української ґімназії у Львові від І. до VIII. кляси — з практики знаю, що матеріялом до підручників для науки укр. словесности послужили твори таких українських лїтературних світил, як Шевченко, Марко Вовчок, Кулїш, Франко, Квітка, Шашкевич, Котляревський, Костомаров, Федькович, Грінченко, Нечай і т. д. і т. д., — і я, галицька дитина, зовсїм без всяких коментарів розумів мову всїх отсих авторів. А визнаю, що у всїх підручниках від І. до VIII. кляси переважають автори закордонні себто тутешні. Знов же як мужицька дитина настільки знаю галицьку українську мову, що розмовляючи тут з тутешними мужиками, зовсїм їх розумів і вони мене і скріпив своє переконанє, що нас дїлить від вас тільки кордон, а більше нїчого. Ваші і наші мужики дуже гарно розуміють один другого. Спитайте — будь ласка — тих мужиків-салдатів, що були в Галичинї. А иншої мови як у нас, так у вас немає, тільки та, що нею мужик говорить.
Отже мій висновок з того такий, що Ви, Шан. Добродїї, або взагалї не бажаєте собі — з браку своїх підручників — негайної українїзації і школи, а висуваєте як перешкоду якийсь "галицизм", або бажаєте собі того, але аж після 2—З лїт — як каже п. Фещенко, — доки змилуєть ся хтось уложити підручники на такій українській мові, яка ріжнила б ся від "галицизму". Та такого плоду — як що по щирости працювати — се не видасть.
Даруйте Вп. Добродїї, що може за щиро сказав слово правди.
Заложник С. Галай.

Зачети на воєнні чинитьби.
Многі властителї посїлостий є в прикрім матеріяльнім положеню, особливо виселенцї. Все, що мали, стратили; богато з їх добра зapeквіpoвали війска, як худобу, збіже, пашу і ин. На зареквіроване добро не одержали приписаних посвідок від реквіруючих війск. Староства і повітові комісії для воєнних чинитьб вивакуовані і тому тяжко, а часто й неможливо перевести, приписане поступованє для усталеня належитости і висоти воєнної чинитьби. Часто трапляєть ся, що евакуованому належить ся значна претенсія до війскового скарбу, а тимчасом він не має з чого жити і в що вбрати ся. А й неевакуовані головно зі східної і середної Галичини чекають вже третій рік на виплату винагорода за зареквірованє добро і не можуть дочекати ся заплати.
Пошкодовані дїдичі зі східної Галичини постарали ся о се, що правительство виплачує зачет на зголошену і провірену повітовою комісією для воєнної чинитьби претенсію за заревіроване добро.
Щоби одержати зачет на воєнну чинитьбу, треба: 1) зголосити воєнну чинитьбу на приписаних формулярах в своїй громадській зверхности. Вона переведе потрібні доходженя і переслухає свідків на обставину, котре війско забрало добро і яка є вартість зареквірованих річий, та предложить зголошенє з протоколом свому староству до дальшого урядованя. Староство скличе комісію для воєнних чинитьб яка усталить висоту винагороди за зареквіровані річи і предложить акти намісництву. 2) На основі ceгo усталеня висоти винагороди за зареквіровані і для ужитку війска забрані річи треба виповнити окремий друк о зачет на воєнну чинитьбу. Друк замовити в Краєвій Централи для госп. відбудови Галичини, в секції банковій, в Кракові, вул. Міхаловського ч. 1. До зголошеня о зачет треба долучити посвідку ц. к. староства, що петент зголосив в повітовій комісії для воєнної чинитьби претенсію за зареквіровані предмети в означеній висотї, а повітова комісія для воєнної чинитьби усталила висоту винагороди за чинитьбу на означену квоту. Коли староство не дасть такої посвідки, треба долучити до зголошеня о зачет відписи актів повітової комісії для воєнної чинитьби що до усталеня зголошеної чинитьби.
Правительство дало Краєвій Централї для відбудови краю, банковій секції, певну суму на виплату зачетів на зголошені воєнні чинитьби. Доси виплачено зачетів в сумі кількох міліонїв. До буджету на рік 1917/18 вставила Централя на сю цїль 50 мілїонів К.
Намісництво, департамент XX. (тепер в Кракові), дає опінїю, як високий зачет треба дати, а банкова секція Краєвої Централї виплачує зачет в готівцї. Можна дати зачет до 66 проц. усталеного повітовою комісією для воєнних чинитьб винагородженя за чинитьбу.
Банкова секція жадає зізнаня довжного скрипту на зачет і забезпеки виплаченого зачету, бо виходить з заложеня, що в многих випадках, особливо, коли о зачет старається евакуований, висота винагороди за воєнну чинитьбу є властиво лиш управдоподібнена, а не доказана, бо комісія не могла перевести доходженя на місци. Також жадає доказу, що петент є властителем поданої посїлости, на доказ сего жадає предложеня табулярного витягу, або табулярної посвідки що-до права власности поданої посїлости. Звичайно анї витягу, анї посвідки не може евакуований предложити, бо не має їх при собі, а табуля лишила ся на місци, що є під окупацією. Сї грамоти може заступити посвідка староства дотично права власности посїлости, з котрої забрано для війска річи.
Всї наші господарі, особливо евакуовані, посесори, парохи і инші мають можність користати з фондів, призначених на виплату зачетів на воєнну чинитьбу (Кriegsleistung).
Д-р Іван Макух.

»Дїло« 05.06.1917 Що думають про акти 9. падолиста 1916 р. закордонні Українцї.

Відень, 2 червня 1917.
(Ф. К.) Петроградська "Рѣчь" принесла в числах з 5. і 6. н. ст. мая отсю статю визначного українського дїяча в Петроградї, Олександра Лотоцького, п. н. "Український момент в польській державній будові":
В російській пресї майже не помічено того боку пнтаня про польську державу, який зачіпає інтереси українського населеня, поставленого в близьке співжитє з польською етнографічною масою. Інтереси сї вже основно зачіплено недавними австро-угорськими актами в справі Польщі та Галичини, а тепер се питанє знов стрічаєть ся в резолюції польської Державної Ради у відповідь на поклик нашого Тимчасового Правительства до польського народу.
В склад оголошеної Нїмцями польської держави включені области етноґрафічно чужі Польщі, — частина Підляся, кольонїзованого мазурською шляхтою, яке у своїй народній масї є українське, та населена українським племенeм Холмська Русь, одна з пяти земель, з яких складалось руське воєводство. Ще недавно нещаслива Холмщина притягнула до себе увагу російського громадянства з нагоди віддїленя її зі складу царства польського в окрему адмінїстраційну одиницю, при чім обидві поборюючі себе взаїмно сторони — істинно-російські та істинно-польські націоналїсти — стояли на цїлком тім самім ґрунтї заборчого націоналїзму, і замість справедливого задоволеня національних потреб населеня, виданого їм під опіку, однаково змагали до його національного засимільованя.
Галицька автономія навіть у тім обмеженім виглядї, в якім вона істнувала досї, завсїди була погрозою для українського населеня краю. Ся автономія є яскраво висловленою перевагою одної кляси — шляхотської, поміщицької, з її клєрикально-консервативною ідеольоґією, та одної національности — польської, від чого, розумієть ся, мусять терпіти інтереси другої нації краю, демократичної в своїм подавляючім складї, української національности.
Звідси зрозумілі симпатії закордонних польських полїтиків до австрійсько-нїмецьких актів, які ідеть на зустріч їх заборчим стремлїням. А сї стремлїня великі і ростуть незвичайно скоро. В резолюції польської Державної Ради, виданої з нагоди поклику російського Тимчасового Правительства до польського народу, підчеркнено, "що віковий польсько-російський спір про широку етноґрафічну територію, яка знаходить ся між Польщею та Росією, але від давна історичною долею cпoлучена з Польщею, покликом російського Тимчасового Правительства не розвязаний". По переконаню польської Державної Ради "питанє про долю сих областей повинно бути розвязане у згодї з державними інтересами незалежної Польщі". Коли зазначенє великого обсягу областий, призначених до захопленя, говорить лише про великий територіяльний апетит теперішнього польського правительства, то названє сих областий у національнім відношеню не ясним, а навіть цїлком беззмістовим терміном: "етноґрафічні области", - вже свідчить про певні асиміляторсько-націоналїзаторські тенденції теперішних вождів польської полїтики. Разом з тим квалїфікованє даних областий просто як таких, "що знаходять ся між Польщею та Росією", дає безмежний простір для проєкту про означенє будучої польської держави. Як далеко сягаючими можуть бути сї проєкти, показує хочби недавно видана у Минську, очевидна для потреб хвилї, якимсь Володимиром Дворжацьким карта земель старої Польщі в межах 1815 р. Межі сї захоплюють не лише бувшу російську етноґрафічну Польщу, Познанщину, всю Галичину, але і Україну на південь до Херсонської ґубернїї, на схід по Днїпро, Білорусь та Литву, на схід майже по Смоленськ, на північ по лїнїї озера Лубан (висше Режицї) Балтійське море проти Митави. Коли межі сї відповідають плянам польської Державної Ради, то цїлком зрозуміла скромна соромливість її резолюції, яка означує територію намічених для будучої Польщі анексії областями "між Польшею та Росією". Більше конкретизованє плянів в сїм випадку могло би викликати принайменш усьмішку.
Заборчі тенденції, виявлені польськими націоналїстами та сильно підтримані Нїмеччиною і Австрією, природно, викликають до себе неґативне відношеня з боку народів, оселених "між Польщою та Росією". Таке відношенє датуєть ся не з нинїшнього дня, а є традицією цїлої минувшини не лише історичної, але й близької до нас, бо безпосередно полученої з теперішністю. Вражіня хочби галицької дїйсности цїлком відживлюють перед нами спомини далекої минувшини, виключаючи всякі бажаня продовжити їх у будуччині. Але як видно з попереднього, сї стремлїня не чужі націоналістичним кругам польського громадянства. Про силу сих стремлїнь можна судити хочби по тому, що по останнїм відомостям з Австрії, мінїстер для справ Галичини Бобжинський подав ся до димісії і лишить ся твердо о сїм своїм намірі з огляду на відволіканє, допущене австрійським центральним правительством у переведеню обіцяної галицької автономії. Нетерплячка галицьких польських націоналїстів в сїм випадку зрозуміла.
Друга заінтересована сторона відносить ся до польських анексійних плянів з почутєм глибокого обуреня. Ще в червни минулого року з причини чуток про утворенє польської держави головна Національна Рада австрійських Українцїв, яка з трівогою слїдила за долею Холмщини, запротестувала проти включеня Холмщини у склад проєктованої держави. Оголошенє актів щодо Польщі та Галичини викликало бурю протестів з українського боку. "Оголошена в рескриптї зміна правового та адмінїстраційного устрою Галичини, — говорить ся у резолюції Українського парляментарного клюбу — глибоко нарушує історичні та набуті права українського народу та ставить четвертий по чисельности нарід монархії в залежність від другого народа. Нарід український нїколи не признає автономії Галичини під польським панованєм і нїколи не відмовить ся від прав на істнованє в межах національної території та від утвореня окремої української провінції". В поклику, виданім тимже самим клюбом до виборцїв також говорить ся, що "відокремлене становище Галичини утворює залежність від польської полїтичної більшости... Нехай правительство знає, що Українцї вважають таке поширенє автономії Галичини ворожим у відношеню до них актом та бачать прихильне розвязанє справи лише у подїлї краю"...
Такий вибух протесту з боку одної частини населеня проєктованої Польщі та Галичини, яким опікують ся Австрійцї та Нїмцї, вистарчаючо харастеризує відношенє закордонних Українцїв до австрійсько-нїмецьких анексійних плянів. Так само думають про се і російські Українцї. В справах національно-територіяльного подїлу Галичини і Холмщини українська точка погляду викристалїзувала ся цїлком певно — у цїлковитім противенстві з тенденціями польських націоналїстичних кругів.
На стільки певно означеним було завсїди відношенє Українцїв до польських пpeтeнсій на землї "між Польщею і Росією".
Відношенє се сими днями (21 цвітня) стверджує така резолюція київського українського з'їзду: "В звязку з деклярацією тимчасової польської Державної Ради, у відповідь на поклик Тимчасового російського Правительства до єднаня польського народу з вільною російською державою, — з'їзд рішучо протестує проти всяких претенсій на непольські землї. Нарід український не стерпить жадних стремлїнь до захопленя прав на територію України, политої його потом і кровю".
Відповідь ясна і не полишає місця для компромісів. Вона подиктована не лише яко результат усталених відносин польсько-українського співжитя. Основи української точки погляду в данім випадку значно глибші. Коли старий режім сковував розвиток української народности і міг родити в деяких — і тодї обмежених кругах психольоґію розпуки, в якій дозрівали центробіжні стремлїня, то при теперішніх умовах такі настрої виключають самі факти нового житя.

»Дїло« 03.06.1917 Маківка.

Долина. Роковини великих боїв о гору Маківку святкувала долинська українська громада дня 13. мая. Торжество почало ся богослуженєм в місцевій парохіяльній церкві. Підчас Служби Божої співав хор ґімназіяльний. Прегарну проповідь виголосив курат УСС. о. Іжак, підносячи заслуги українського стрілецтва взагалї і вагу боїв в Карпатах. По богослуженю удав ся многотисячний похід на місцеве війскове кладбище, де спочиває також кількох українських Сїчових Стрільцїв. На чолї походу йшла церковна процесія, за нею ряди вихованків місцевої української ґімназії і инша шкільна дїтвора. Опісля хор, місцеве українське духовенство, делєґація УСС, в якої склад входили: о. курат Іжак, сотник Вітовський і хорунжий Шухевич. Ц. к. староство виделєґовало комісаря д-ра Жимірського. Бачили ми рівнож делєґацію місцевої етацної команди, бурмістра п. Косакевича. Раду повітову заступав п. Мазуркевич. Опісля слїдував учительський збір місцевої української ґімназії зі своїм директором і многі делєґації місцевих українських товариств. За тим ішла многотисячна товпа народу. Похід робив імпонуючу і величаве вражіня. На кладовищи, де відправлено панахиду за упокій поляглих нa Маківцї героїв, серед гробової тишини численної публики, залягаючої цвинтар, виголосив надлїсничий п. Марцїнків довшу промову про кроваві бої на снїжних верхах Карпат, в яких безсмертною славою вкрили ся наші Сїчові Стрільцї, а зосібна віддав належну пошану пaмяти тих героїв, що в оборонї вітчини лягли буйними головами. По відспіваню національного і австрійського имну наступило вбиванє цвяхів в оборонний щит стрілецький, на якім виднїла кождому з них свята девіза: "3а волю народу. Місцеві українські панї не пожалували свого труду і продаючи цвяхи,  відзнаки і картки в часї торжества призбирали квоту майже 1000 кор. Паням помагали ревно ученицї української ґімназії, які, прибрані в національні строї, продавали пільні цвіти на річ фонду інвалїдів УСС. Зі збірки переслано 500 кор. до "Днїстра" на річ осель для інвалїдів, решту призначено на місцевий захист воєнних сиріт, який саме основано в Долинї.
Новий Санч. Роковини битви на Маківцї святкували новосандецькі Українцї дня 29 цвiтня і 20 мая с. р. Дня 29. цвітня відбуло ся торжественне богослуженє з панахидою за поляглих стрільцїв. По богослуженю удали ся всї присутні в церкві — були між ними і переселені недавно в околицю Нового Санча селяни із східної Галичини — на церковний майдан, де був виставлений стрілецький щит і були приготовлені до розпродажи видавництва і відзнаки Боєвої Управи. П. радник В. Яворський пояснив зібраним значінє торжества, піднїс заслуги Українських Сїчових Стрільцїв, з осібна представив бої на Маківцї і візвав зібраних до закупна видавництв і відзнак Боєвої Управи. З розпродажи зібрано квоту 115 К 90 с. Дня 20. мая по службі Божій відбуло ся на майданї коло церкви вбиванє цвяхів в стрілецький щит. При тій нагодї зібрано за цвяхи 224 К 80 с. а з розпродажи відзнак і видавництв Боєвої Управи 34 К 59 с. Разом отже зібрано поважну, як на невеликий гурт новосандецьких Українцїв, квоту 375 К 29 с. Належить піднести, що новосандецька українська громада, хоч дуже нечисленна, вміла як слїд оцїнити значінє товариства "Маківка" і численною участю і своєю жертволюбивостю при тій нагодї дала найкрасший доказ, як дорога нашій суспільности, — як впрочїм свідчать о тім оголошені вже дописи з инших міст — память про наших стрільцїв взагалї, а з окрема доля стрільців інвалїдів.
По селах. Щоби звеличати память українських Стрільцїв-героїв, учасників крівавої боротьби на горі Маківцї, а також призбирати якусь лепту на укр. інвалїдів, уладжено в трьох підкарпатських селах торжественний об хід в честь "Маківки". Сї три села належать до одної парохії, тож розложено сей обхід так, що найскорше, 6. мая відбув ся він в Камянцї коло Сколього, пізнїйше в тиждень в Сукіли, а в кінци в Брязї. В Камянцї і в Сукіли був представником Укр Стрільцїв п. підхорунжий з гуцульської сотні Волод. Бокало.
В Камянцї, в як найбільше віддаленім закутку, відбулось се свято в той спосіб, що перед Службою Божою розпродано на площи церковній укр. картки, книжочки, відзнаки і цвячки. По Службі Божій виголосив тамошний парох о. Кипріян Домбчевський проповідь, в котрій вияснив цїль крівввих змагань нашого стрілецтва, потім відбула ся панахида за упокій поляглих У. С. С. на Маківцї, а в кінци відслоненє щита стрілецького та вбиванє цвяхів, при чім відспівано український имн.
Подібний порядок обходу був в Сукіли, де Службу Божу відспівано при участи тамошного хору шкільних дїтий, під управою тамошної учительки о. Тереси Захарій. По Службі Божій відбув ся процесійний похід до замаєної вінцями могили, де відспівано хором панахиду і відслонено стрілецький щит. Тут виголосив промову, окрім тамошного пароха, також п. підх. Волод. Бокало, представляючи короткий перебіг страшних боїв на Маківцї і геройські подвиги наших неустрашимих борцїв за волю. По тім відбуло ся вбиванє цвяхів в стрілецький щит, при чім хор відспівав український і австрійський имн і кілька стрілецьких пісень, котрі своїм змістом і мельодією до сліз зворушили присутних.
В тиждень пізнїйше, 20. мая, відбуло ся те свято цїлковито в тім самім порядку і з тим сaмим хором в Брязї. Тут були присутні також два австрійські офіцири, перебуваючі в тих околицях при Abeitabteilung, тамошна жандармерія і много полонених Росіян і російських Українцїв, котрі прибули зі своєю властю, щоби взяти участь в сїм торжестві. При тій нагодї зібрано 409 К. З чистого доходу післано 272 К. на укр. інвалїдів до тов. "Маківка", а 100 К. на фонд сиріт ім. Митроп. Андрея ґр. Шептицького.

»Дїло« 02.06.1917 Збори галицьких ренеґатів у Ростові н. Д.

Відень, 28. мая 1917.
В "Новім Времени" з дня 22. цвітня (5. мая) в дописи з Ростова на Дону читаємо:
На зборах Галичан, скликаних для обговореня дїяльности "Народнаго Совѣта Прикарпатскои Руси", явило ся до 3.000 русских Галичан. Збори після дискусії ухвалили:
1) Радо привитати заведенє в Росії народовластя і свободу національного самоозначеня, прилучити ся до змагань російської демократії і, ісповідуючи національну і культурну єдність русскoгo народу, просити Тимчасове Правительство, Раду робітничих і жовнїрських депутатів визволити Прикарпатську Русь (Галичину, Буковну й Угорську Русь) від австрійського абсолюстичного гнету і прилучити до великої російської демократичної республіки.
2) Звернути ся до Тимчасового Правительства і всїх громадянських орґанїзацій з просьбою допустити уроженцїв Прикарпатської Руси до всенародного будованя й дати їм змогу вжити свойого знаня і працї на користь оборони і свободи Росії, побідного закінченя війни й обєднаня Русскої землї.
3) Найбільш рішучим способом запротестувати проти захватних змагань і дїланя Українцїв взагалї і спеціяльно проти виявлених уже ними надужить і насили у відношеню до инакше думаючих русских Галичан, Буковинцїв і Угроросів, до їх національних і культурних інститутцій і проти їх проби перемінити русску ґімназію для уроженцїв Прикарпатської Руси на українську.
4) Признаючи "Русскій Народний Coвѣт Прикарпатской Руси" своєю найвисшою народною інституцією, просити Тимчасове Правительство і всї громадянські орґанїзації помагати "Русскому Народному Совѣту Прикарпатской Руси" орґанїзувати і устроїти карпато-руських утїкачів і полонених в Росії.
Предсїдатель зборів: Степан Носевич; секретар: Шемердяк.
Усуненє орґанїзації Дудикевича.
"День" з дня 25. цвітня (8. мая) повідомляє з Ростова н. Д:
Комісар Тимчасового Правительства Зеслєр усунув від завідуваня справою помочи "Галичанам утїкачам цїлий склад "Coвѣтa Прикарпатской Руси" на чолї з Дудикевичом, передавши його права й обовязки донсько-кубанському комітетови Земського Союза.
Про се доносить також "Новое Время" з дня 23 цвітня (6. мая).

зі старорусинів

»Вістник Союза визволення України« 21.11.1915 Професор Юлїян Кулаковський і його посланіє "русскимъ людямъ, именующимъ себя "украинцами".

Професорови Юлїянови Кулаковському попало в руки друге число льозанської "La Revue Ukrainienne" й він поспішив ся зараз похвалити ся її змістом перед невибагливою публикою чорносотенного, даруйте, тепер уже "поступового" "Кіевлянина" (ч. 258), щоб дати матеріял до другої частини Щоголївського "Современнаго украинства". Зокрема зацікавила п. професора статя про "Українських стрільцїв у Галичинї". Про польські лєґіони він чув уже та знає, що їх дуже неприхильно прийняли російські Поляки, але про "український лєґіон" він ніде не читав і, навіть прочитавши, не повірив би в можливість такого "оскопленія" розуму в "Зарубежній Руси". А тут треба повірити, бо автор дає назви всіх "Геростратів" й описи місцевостей і воєнних пригод.
Ще більший відчай обхопив нашого старого "приятеля" при читанню роздїлу "хроніки" з усїми його привітами, заявами, резолюціями від "Союза визволення України", від "Нац. Ради" й від инших українських орґанїзацій. Зокрема вразило його письмо українських полонених, що сміли заявити себе Українцями та, що більше, відважили ся висловити свою радість з приводу покинення Львова Росією, їх "історичним ворогом". Се видало ся йому так неправдоподібним, що він не вірить в автентичність листу та скорше схиляєть ся приписати його авторство якомусь сфанатизованому Полякови. Де-ж можна навіть подумати, щоб Українцї позабули на клич Хмельницького: "Волимо під царя московського, православного" та щоб таких Українцїв (і то без знаків наведення) знайшло ся аж 82!
Професор Кулаковський не може вийти з дива, до якого ступня заслїплення й нерозуму дійшли ті автори "Revue", що "всюди приписують собі право говорити від усього українського (тим разом у знаках наведення) народу" та присвоюють собі право представляти вірний настрій усїх "малоруських" мас народу, втягаючи під "польський термін" Україна весь "малоруський" край, Полтаву, Харків, Крим і Кавказ. Справдїшня паморока!
Де ж шукати джерела сього "розумового збочення" в Галичинї? На гадку проф. Кулаковського всьому винен не хто инший, тільки львівський унїверситет, а в головній мірі "фальшівник русскої історії", Михайло Грушевський. — Сей "лживий пророк" забув на своє "русское происхожденіе", забув на свого батька, що закінчив свою карієру на Кавказї, а приготовив ся до окремого дїла, "возлежавши на лонѣ В. Б. Антоновича". Ставши професором історії на львівськім унїверситетї, проявив Грушевський "величезну й дуже інтензивну дїяльність в области фальшовання "русскої" історії!
Проф. Кулаковський як учений історик і розкриває чорносотенцям усї тi фальшовання, які Грушевський пускав у світ не тільки в своїй "штучній" науковій мові та в нїмецьких перекладах, але и по "русски".
"Останню йoго працю того роду "Иллюстрированниую исторію Украины-Руси" розхвалили в російських критичних журналах його помічники (писання Кулаковського на сю тему поза "Кіевлянином" не мають вільного доступу) й вона мала значний успіх у читаючої публики. Зовсїм без стриму та сорому він виставляв там і заслуги Мазепи і подвиг Капнїста, що їздив з кінцем XVІІІ ст. до пруського короля з просьбою визволити "Малороссію", й давав портрети (що за відвага!) всїх виднїйших дїячів, часто підземних, українського сепаратизму. В 1905 р. він у революційній брошурі прозвав Росію "тюрмою народів" і той вираз повторяє тепер за ним і редактор Зелїб, виводячи звідси свою ідею. Брошура Грушевського має заголовок: "Единство или распаденіе Poсciи". На 18 сторінках невеликого формату д. Грушевський розбив і знищив усю велику історію творення російської держави та, називаючи Росію "механічною спорудою, позбавленою всякого внутрішньою звязку й піддержуваною тільки зовнішньою силою", йшов разом з иншими "інородцями" на "спільного ворога" "в переконанню, що можливо скинути спільне ярмо". Коли він був такий "задерикуватийу своїх творах, писаних по російськи та надрукованих у Росії, то як мусїв греміти (!) своєю штучною галицькою науковою мовою, коли викладав російську історію своїм ученикам у Львові. І наша академія наук все-таки піддержувала того борця й ще недавно обійшла наші газети відомість про те, що члени академії заступали ся за д. Грушевським, як за людиною, що обстоювала в Галичинї інтереси російського народу від натиску Поляків. Тепер, коли його ученики (!) наповнили галицький лєґіон і хвалять ся проливаннєм крови "русскаго солдата", тепер виводять на верх у цїлій, страшній наготї плоди того посїву, який поклав у Галичинї д. Грушевський".
Стільки про страшні подвиги Грушевського, якому проф. Кулаковський приписує сили "велитня". Донедавна ми чули про славного нашого родоначальника, гр. Стадіона, тепер від д. Кулаковського знатимемо вже й про нову ролю проф. Грушевського, ідеї якого мають нас "повести не до свободи, а грозять перемінити нас у погній (!) для нїмецької культури".
Ми переповіли головні пункти послання проф. Кулаковського: хай "образумять русскихъ людей, именующихся "украинцами".
З. К.

»Прикарпатская Русь« 16.06.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскому Словѣ" живописную красоту мѣстностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешенъ и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополя и вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днестра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьется свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хаты, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбились въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до самыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимовъ были взяты, мы сами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

"Жизнъ Волыни" пишетъ о курьезныхъ русскихъ вывѣскахъ въ Бродахъ:
"Курьезныя вещи происходятъ съ нашимъ русскимъ языкомъ, который мало по-малу получаетъ права гражданства въ Галичинѣ. Вотъ нѣсколько образцовъ вывѣсокъ, написанныхъ на "русскомъ" языкѣ надъ различными торговыми заведеніями въ Бродахъ:
"Гостиница хараша обѣды ужини".
"Золотой ділъ мастеръ".
"Сельцорская вода исладки перекуски"
"Фрухтовей магазенъ".
"Папаросы, цыгарій и бамага".
"Спродажъ квасу. Чай штаканъ 2 к." И т. д.
Рано или поздно, конечно, подобныя вывѣски исчезнутъ со стѣнъ домовъ галицкихъ городовъ и замѣнятся болѣе грамотными.
Но для начала и это хорошо"...

"Новое Время" высказывается за бeзотложный созывъ Государственной Думы. По мнѣнію газеты, вести выпавшую на долю Россіи колоссальную борьбу средствами какого-нибудь вѣдомства немыслимо. Подобная борьба требуетъ дѣятельнаго участія силъ всего общества и народа:
"Единеніе правительства и народа въ дружной работѣ подниметъ взаимное довѣріе, еще тѣснѣе сплотитъ Рсссію противъ угрожающаго eй врага и мощно увеличитъ средства национальнаго сооротивленія. Для того, чтобы по справедливости оцѣнить роль "штатской" Думы въ организаціи нашихъ военныхъ силъ, достаточно сравнить общую обстановку маньчжурской войны и нынѣшней. Какъ известно, во многихъ спеціальныхъ военно-техническихъ отрасляхъ думскія комиcciи, не связанныя военно-бюрократической рутиной, являлись чуть ли не иниціаторами весьма важныхъ улучшений. Все обновление русской арміи послѣ маньчжурской кампаніи проведено при ближайшемъ и непосредственномъ участіи Гос. Думы.
Въ дни самыхъ тяжкихъ историческихъ испытаній древняя Русь всегда умѣла находить силу и опору въ тѣсномъ духовномъ соприкосновенiя ея государей съ народомъ. Выпавшее на нашу долю отpаженіе тевтонскаго нашствія потребуетъ еще больше напряженныхъ усилiй, чѣм тѣ испытанія, в горнилѣ которыхъ окрѣпла Русь".

»Прикарпатская Русь« 14.06.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Bp." сообщаютъ o положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краков вѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, выпустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать за военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимъ "Polen", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ реквизиций и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помѣщалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлять съ помощью. Даже христіанско соціалистическія opганизаціи д-ра Венскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ за собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходятъ ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливаютъ даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорять, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи, a извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безнравственность проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 20.05.1915 Галицкая страда.

Годовое собраніе Галицко-Русскаго общества въ Петроградѣ, состоявшееся подъ предсѣдательствомъ архіепископа волынскаго Евлогія, прибывшего недавно изъ Львова, дало краснорѣчивыя доказательства, какую кипучую дѣятельность пришлось проявить этому учрежденію въ годъ возсоединенія Червонной Руси съ Россіей. Задачи, которыя выпали на долю этого общества въ истекшемъ году, были крайне разнообразны и сложны.
По мѣрѣ того, какъ русскія войска занимали Галичину, открывалась ужасная картина австрійскихъ звѣрствъ и жестокостей. Росла нищета страны, въ которой девятый мѣсяцъ происходятъ бои. Количество жертвъ не поддается учету. Галицко-Русскому обществу пришлось сразу же осенью открыть особое попечительство для призрѣнія сиротъ, оставленныхъ казненными, замученными или увезенными въ глубь Австріи галицко-русскими дѣятелями. Благодаря пожертвованію Государя Императора, отзывчивости военнаго министра, Св. Синода і особенно почетнаго члена общества В. К. Саблера, попечительству удалось помѣстить около ста сиротъ въ особомъ пріютѣ при Іоанновскомъ монастырѣ на Карповкѣ. Предсѣдательница попечительства, извѣстная благотворительница О. П. Дмитріева, приложила всѣ усилія, чтобы сиротъ не только одѣть, обуть, накормить, но и дать имъ возможность продолжать начатое въ Галичинѣ образованіе. Дѣти были приняты въ реальное училище Крюковой, въ гимназію Колокольцевой, въ гимназію Русскаго собранія, по сдачѣ экзаменовъ, безвозмездно, и имѣли возможность окончить соотвѣтствующіе ихъ возрасту классы для оставшихся въ пріютѣ дѣтей были привлечены спеціальные учителя и учительницы, и успѣхи дѣтей за одну зиму по русскому языку, особенно же по исторіи и географіи Россіи, превзошли всѣ ожиданія.
На ряду съ пріютомъ для галицкихъ сиротъ обществу пришлось способствовать возвращенію галичанъ и галичанокъ-эмигрантовъ изъ Даніи и Америки въ освобожденную родину, заниматься судьбою застрявшихъ въ Швейцаріи и Италіи галицкихъ уроженцевъ, устраивать бѣженцевъ изъ Галичины, Буковины и Угорской Руси, служить почтовой конторой для пересылки на родину денегъ и писемъ галицкихъ эмигрантовъ, опекать сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и освобождать отъ высылки въ приуральскія губерніи галицкихъ сородичей, не успѣвшихъ принять русскаго подданства.
Желая создать для Червонной Руси кадръ проводниковъ русскаго культурнаго вліянія изъ мѣстныхъ людей, общество устроило учительскіе курсы дла галичанъ и галичанокъ въ Петроградѣ. Начальница женскихъ естественно-научныхъ курсовъ М. А. Лохвицкая-Скалонь любезно предложила школьному комитету общества свое учебное заведеніе, преподавательскій персоналъ и свои учебныя пособія. Общество приняло на себя передъ властями ручательство за желавшихъ попасть на курсы, и благодаря этому въ началѣ текущаго года были устроены спеціальные учительскіе курсы для галичанъ и галичанокъ при учебномъ заведеніи М. А. Лохвицкой-Скалонь, на которыхъ обучаются теперь 158 человѣкъ. На содержание этихъ крсовъ министерствомъ народнаго просвѣщенія отпускается 35.000 рублей и петроградской городской думой 7.500 рублей. Занятія на курсахъ идутъ весьма успѣшно. Наблюдаетъ за курсами спеціальный попечительный coвѣтъ, подъ предсѣдательствомъ члена Г. Думы Е. П. Ковалевскаго.
По почину общества галицкіе учителя и учительницы прослушали въ педагогическомъ институтѣ нѣсколько лекцій извѣстнаго проф. С. Ф. Платонова о московскомъ царствѣ и проф. И. И. Лаппо (по исторіи Западной Руси). Послѣ окончанія занятій и испытаній галичане собираются совершить паломничество въ Москву, въ Успенскій соборъ, гдѣ помѣщается рака ихъ святого земляка, митрополита Петра, московскаго чудотворца, и гдѣ они будутъ служить благодарственный молебенъ за возсоединеніе Червонной Руси съ Россіей.
Помимо устройства курсовъ школьный комитетъ общества организовалъ на Рождествѣ поѣздку столичныхъ гимназистовъ вo Львовъ и раздачу тамъ галицкимъ гимназистамъ рождественскихъ подарковъ и устроилъ педагогическую выставку русскихъ учебниковъ.
Издательскій комитетъ общества, работавший подъ предсѣдательствомъ князя А. Е. Гагарина, приготовилъ къ изданію нѣсколько брошюръ по крестьянскому и вѣроисповѣдному вопросамъ Галичины и стѣнную карту Галичины, составленную П. П. Поддубнымъ.
Церковный комитетъ, подъ предсѣдательствомъ ректора духовной академіи епископа Анастасія, занялся пожертвованіями облаченій и утвари церковной для галицко-русскихъ церквей. Многое изъ этихъ пожертвованій было уже отправлено въ Галичину. Пожертвованія притекали не только вещами, но, напримѣръ, епископъ бѣлгородскій Никодимъ пожертвовалъ 20 билетовъ государственной лотереи, съ тѣмъ, чтобы выручка изъ выигрыша была обращена на созданіе въ Перемышлѣ храма святителя Іоасафа бѣлгородскаго.
Наконецъ, общество занялось устройствомъ пріютовъ для прокормленія дѣтей школьнаго возраста въ галицко-русскихъ городахъ, на средства, отпущенныя комитетомъ ея Высочества Великой Княжны Татіаны Николаевны. Съ цѣлью устройства этихъ пріютовъ въ Галичину отправились I. В. Никаноровъ и Е. В. Филевичъ. Въ настоящее время открыты уже въ разныхъ галицкихъ городахъ пять такихъ пріютовъ, дающихъ кровъ, пищу и обученіе нѣсколькимъ стамъ дѣтей.
Желая облегчить участь сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и водворенныхъ въ приуральскихъ и сибирскихъ губерніяхъ, общество послало туда оффиціальнаго уполномоченнаго. На основаніи сообщеній его о положеніи плѣнныхъ общество обратилось въ совѣтъ министровъ съ ходатайствомъ о выдѣленіи сдавшихся въ плѣнъ галичанъ изъ состава другихъ австрійскихъ плѣнныхъ, объ облегченіи имъ возвращения въ православную вѣру ихъ предковъ и досрочномъ освобожденіи тѣхъ изъ плѣнныхъ галичанъ, родственники которыхъ казнены австрійцами или увезены въ качествѣ заложниковъ въ глубь Австріи.
Предлагая годовой отчетъ общему собранію, предсѣдательствовавшій въ обществѣ Д. Н. Вергунъ просилъ почтить вставаніемъ память всѣхъ, положившихъ жизнь свою за освобожденіе Галичини, и помянулъ особенно тепло двухъ галичанъ-поручиковъ Пухира и Лопатинскаго, сражавшихся въ рядахъ русской арміи.
Общее собраніе утвердило выборы въ почетные члены общества предсѣдательницы попечительства о сиротахъ О. П. Дмитріевой, предсѣдателя церковнаго комитета епископа Анастасія и сѣверо-американскаго архіепископа Евдокима, отправившегося въ Нью-Іоркъ съ нелегкой миссіей возвратить тамъ въ вѣру предковь тѣхъ галицкихъ эмигрантовъ, которые еще не отреклись отъ уніатской ереси въ Америкѣ.
Конецъ общаго собранія былъ посвященъ разсказу архіепископа Евлогія о пребываніи во Львовѣ Государя Императора и Верховнаго Главнокомандующего Великаго Князя Николая Николаевича. Владыка описалъ восторженный пріемъ, устроенный червонно-русскимъ населеніемъ своему прирожденному Царю, и возстановилъ въ памяти тѣ слова, которыя Государю Императору благоугодно было сказать съ балкона генералъ-губернаторскаго дворца. Государь поблагодарилъ русское населеніе Львова "за радушный пріемъ, за любовь и преданность" и произнесъ потомъ историческія слова: "Да будетъ едина и нераздѣльна великая, могучая Русь!"
Архіепископъ Евлогій коснулся и ряда церковныхъ вопросовъ, волнующихъ въ настоящее время галичанъ, отмѣтилъ трогательную привязанность мѣстнаго населенія къ православію, требующаго себѣ непремѣнно священниковъ, "такихъ, какъ въ Почаевѣ", и выразилъ уверенность, что культурное сліяніе Руси Прикарпатской съ остальной Россіей пойдетъ довольно быстро, несмотря на нѣкоторыя препятствія, которыя приходится теперь преодолѣвать тамъ русскимъ людямъ.
("Н. Вр.")

»Прикарпатская Русь« 16.05.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскомъ Словѣ" живописную красоту местностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешень и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополи й вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днѣстра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьет свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хати, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбилась въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до caмыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимова была взяты, мы вами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

»Прикарпатская Русь« 18.05.1915 Обзоръ печати.

Львовскій корреспондентъ "Новыхъ Дней" Арсеньевъ пишетъ:
"Haдo помнить, что мѣстное населеніе распредѣляется по тремъ наслоеніямъ: pусскіe, поляки, евреи. Первые встрѣтили нашъ приходъ съ радостью, привѣтствуя въ насъ родныхъ освободителей, вторые вѣжливо улыбаются, но занимаютъ выжидательное положеніе, а третьи проявили себя въ Галичинѣ, какъ опредѣленные сторонники австрійскихъ порядковъ. Ясно, что намъ слѣдуетъ опереться на русскихъ, о нихъ прежде всего заботиться, къ ихъ нуждамъ пріурочивать свою работу. Они на пространстѣ мучительныхъ для нихъ вѣковъ, сохранили для насъ край, вопреки гнету инородныхъ и инославныхъ. Уродливое украинофильство, конечно, проникло и въ среду здѣшней русской интеллигенціи, но подавляющее большинство народа съ негодованіемъ отворачивается отъ мазепинства. Ихъ противники — противники Россіи. Назвать ихъ "дезертирами своего народа" предоставимъ вѣнскимъ прислужникамъ и удивимся тому, что находятся русскіе журналисты, непристойнымъ повтореніемъ такихъ дрянныхъ и глупыхъ словъ отвѣчающіе на искренній порывъ прирожденнаго русскаго чувства. Въ виду этого было бы весьма важно озаботиться тѣмъ, чтобы вовникающія во Львовѣ новыя русскія газеты не попадали въ руки безтактныхъ и безграмотныхъ въ славянскихъ дѣлахъ праздныхъ крикуновъ, порождающихъ недоумѣніе и горький смѣхъ. Вообще, все русское, нами насаждаемое, должно быть безупречнымъ. Русскiе обыватели Галичины уверены въ томъ, что мы направимъ къ нимъ лучшiя свои силы. Такъ, очевидно, и будетъ".

Въ "Южной Копѣйкѣ" напечатана бесѣда съ возвратившимся изъ Львова предсѣдателемъ Гос. Думы М. В. Родзянкой, который сообщилъ сотруднику названной газеты слѣдующее:
"Я пробылъ въ Галичинѣ двѣ недѣли, побывалъ во Львовѣ, Перемышлѣ и другихъ занятыхъ нами пунктахъ и могу съ уверенностью сказать, что взаимоотношенія русской администраціи и коренного населенія Галичины — этихъ новыхъ русскихъ гражданъ — не оставляютъ желать ничего лучшаго.
Достаточно сказать, что населеніе, раньше приходившее въ ужасъ при одномъ упоминаніи о русскихъ, теперь само добровольно обращается къ мѣстной администраціи зa разрѣшеніемъ своихъ частныхъ недоразумѣній и затрудненій.
Въ лицѣ графа Бобринскаго новый край видитъ культурнаго и внимательнаго къ его нуждамъ администратора.
И если на первыхъ порахъ были замѣтны проявленія недоброжелательности во стороны отдѣльныхъ лицъ къ русскимъ, то теперь подобныя случаи совершенно исчезли.
Въ экономическомъ отношеніи Галичина сейчасъ переживаетъ кризисъ, что объясняется обстоятельствами военнаго времени, отсутствіемъ товарообмѣна, трудностью пользованія желѣзными дорогами и друг.
Но надо надѣяться, что это переходнее время не оставитъ глубокаго слѣда въ будущей торговой и экономической жизни края.
Страна это — богатая.
Подумайте, вѣдь доходы, получавшіеся австрійскимъ правительствомъ, составляли 60 проц. всѣхъ государственныхъ доходовъ Австріи!
Населенъ этoтъ край, главнымъ образомъ, торговымъ элементомъ.
Жизнь въ краѣ постепенно входитъ въ колею.
Открыты школы, гимназіи.
И когда попадаешь во Львовъ, то cpaзy не вѣрится, что находишься въ мѣстности, гдѣ еще не такъ давно шли жаркіе бои.
Населеніе проявляетъ интересъ къ русскому языку и Россіи".

»Прикарпатская Русь« 14.05.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Вр." сообщаютъ о положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краковѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, випустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать зa военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимь "Polem", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ рядомъ реквизицій и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помещалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлятъ съ помощью. Даже христіанско-соціалистическія организаціи д-ра Вейскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ зa собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходить ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливають даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорятъ, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи а извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безравственнкость проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 09.05.1915 Чествованіе М. В Родзянка.

Вчера, 25-го апрѣля, въ Народномъ Дoмѣ происходило торжественное чествованіе предсѣдателя Государственной Думы М. В. Родзянка Народнымъ Совѣтомъ и другими русскими общественными организаціями Галичины.
М. В. Родзянко былъ встреченъ галицкимъ гимномъ "Пора за Русь". Послѣ этого председатель Народнаго Совѣта В. Ф. Дудыкевичъ произнесъ привѣтственную рѣчь, покрытую пѣніемь русскаго народнаго гимна. Въ отвѣтъ на пpивѣтствie В. Ф. Дудыкевича, предсѣдатель Государственной Думы М. В. Родзянко произнесъ прочувствованную pѣчь, вызвавшую шумныя рукоплесканія. Пocлѣ pѣчeй присутствовавшимъ былъ предложенъ чай. Состоялось также концертное oтдѣлeніe. Торжество посѣтили представители администраціи, члены Государственной Думы, имѣющіе пребываніе во Львовѣ и масса мѣстной русской публики. Подробности чествованія М. В. Родзянка сообщимъ завтра.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 01.01.1917 Ziemia Chełmska przypomina się Polsce.

(Oryg. korespondencja "Kuriera Lwowskiego").
Ziemia chełmska — to teren niedawnych bezwzględnych i konsekwentnych zakusów rusyfikacyjnych, staie rosnących apetytów ukraińskich z jednej strony, a asymilacyjnego oddzialywania kultury polskiej z drugiej. Oparciem dla wrogich nam działań miała być ludność prawosławna, a środkami prowadzącymi do zamierzonego celu: nieprzebierająca w środkach agitacja prawosławnych popów i urzędników, prowadzona przy pomocy pisma i słowa, procesji, obchodów i wieców, próbująca grać na żądzy ziemi u chłopów działalność orsyjskiego banku włościańskiego itd. Cala ta rzeczywiście wytrwała i na szeroką skalę zakreślona robota rosyjskich "dietateli" nie przyniosła jednak pożądanych rezultatów — mimo, że trudnem było przeciwstawić jej równie spreżystą i konsekwentną polską prace społeczną. To, co ze strony polskiej się przeciwstawiało, miało charakter sporadyczny, cząstkowy, na małe rozmiary, bez większego planu. Był to raczej mimowolny odruch niż planowa akcja. Przyczyną rosyjskich niepowodzeń było liżące w krwi. tkwiące w tradycji ciążenie ludności chełmskiej do kultury polskiej i katolicyzmu. Tem tylko wytłumaczyć sobie można masowe przechodzenie ludności z prawosławia na katolicyzm po ukazie tolerancyjnym w 1905 r., stale zarzucanie języka "chachłackiego", którym się jeszcze część chłopów chełmskich posługuje, przyjazne odnoszenie się zarówno chełmskiej ludności prawosławnej, jak i katolickiej do polskich działaczy, odporność wobec pokus wysuwanych przez bank włościański itd. To naturalne ciążenie ku polskości po zmianie rządów znacznie się zwiększyło zarówno z powodu większego znaczenia, jakie zyskał żywioł i język polski, jak i procentowego wzrostu katolików (obecnie liczy powiat chełmski 62.8 proc. ludności katolickiej), jak w końcu dzięki zwiększonej pracy kościoła i dworów i powstania sieci polskich szkól ludowych. Całość jednak tych wysiłków jeszcze nie odpowiada istniejącej potrzebie i obowiązkowi, jaki na narodowo uświadomionych żywiołach ciąży.
Teraz nadeszła chwila, w której należałoby: istniejące ośrodki polskiej pracy społeczno-kulturalniej wzmocnić, zmobilizować do niej wszelkie możliwe siły, zarysować jej pełny program, realizowany pod kierunkiem zasobnej w środki najwyższej w powicie instytucji oświatowo-kultkuralnej. Tylko tą drogą będzie można owo naturalne ciążenie do kultury polskiej spotęgować, ułatwić podniesienie się ludności na wyższy poziom świadomości i pracy i nadać ziemi chelmskiej charakter obszaru wyłącznie i niezaprzeczenie polskiego. Takim ośrodkrem polskiej pracy kulturalnej w powiecie chelmskim ma się stać z końcem października otwatty oddzial Macierzy szkolnej. Zarząd Macie rzy chelmskiej zmierza do skupienia wszystkich aktywnych spolecznie jednostek w powiecie, zgromadzenia większych środków pracy oświatowej i opracowania dostosowanego do lokalnych warunków programu pracy. Ma prawo też spodziewać się, że ogół spoleczeńswa polskiego, rozumiejący cale znaczenie dla naszej przyszłości umacniania kultuty polskiej na terenie obcych uroszczeń, a naszych praw — poprze te dążenia przez: przysyłanie tęższych, społecznie czynnych jednostek (zwlaszcza nauczycieli i nauczycielek), przez pomoc w postaci książek (instytucje wydawnicze i oświatowe) oraz przez datki pieniężne (za pośrednictwem pism).
Można być pewnym, że dziełem wspólnem dzialalności Macierzy szkolnej i pomocy ogółu spoleczeństwa będzie potężny, o zdrowych, silnych i fundamentach gmach polskiej pracy kulturalnej w Chelmszczyznie. Oby rezultat tej pracy ckazał się jak najpomyślniejszym!
*
Inne pisma polskie uprasza się uprzejmie o przedrukowanie.
W. Kłos.

»Kurjer Lwowski« 23.12.1916 O jasełkach i kolendach.

Wśród licznych widowisk obrzędowych wieków ubieglych, zanikających powoli w chaosie obcych naleciałości spotykamy najczęściej jaselka-szopki.
Jasełka — widowiska sceniczne, oparte na historji zdarzenia betlejemskiego, tworzono na wzór oratorjów chrześcijanskich — przybieraly w Polsce prawie zawsze charakter ludowo-narodowy.
Wpływ tysch widowisk (misterjów) dramatycznych na snerokie masy był i jest dotychczas olbrzymi. Dzalają bowem potężnie na wyobraźnię dusz, prostotą i szczerością swoją zagarniają serca — uczucia w czas długi. Legenda o Bożem Narodzeniu — choć przez rozlicznych autorów znanych i zaglażonych przerabiana, rozwijana, zmierza zawsze do uwydatnienia scen, związanych ściśle z przyjściem na świat Bożej Dzieciny.
W nędznej na odludziu stojącej stajence, krytej słomą, otuloną płatami bieluchnego śniegu, nad którą gwiazda w biegu stanęła i blaskiem nadziemskim jaśniała, spotykamy pasterzy, parobczaków, którzy na wieść o tej wesołej nowinie, rzucają swe stanowiska 1 kurne chaty i spieszą do malego Jezuska.
Tu przod żłóbkiem huczą kobzy góralskie, graję mujtanki, fujarki, śpiewają krakowiaki, kłanjają się Kurpiki i Litwini, tańczą Mazury, słowem wszyscy z ziemi całej Korony i Litwy się zbiegli. Wszyscy z darami różnymi, z czem kto mógł do Pana biegł.
Z rozrzewnieniem śledzimy przebieg akcji, odrywamy się od doby i stosunków dzisiejszych i za poetą wtórujemy:
"Tak się działo przed wiekami w tej boskiej stajence;
"Miał ci naród z czego dawać, bo miał pełne ręce,
"Miał granice niezmierzone, od morza do morza —
"Złoto w skrzyni, huk zwierzyny, pełne brogi zboża.

I dziś inaczejby nie było, pospieszylibyśmy z darami, ale poeta nas usprawiedliwia:
"A dziś z biedy, aż się kurczył i zębami zgrzyta,
"Dałby Panu, u nie może, bo goły i kwita.

_______
Naiwne to, pełne prostoty sceny zabarwione rubasznym, naturalnym humorem, nikną szybko przed widzami, budząc w nas zachwyt i uwielbieni zarazem. Poufałość z Dzieciątkiem Bożem, jaką znajdujemy w jaselkach, rozbraja nas, widzów, z tego "nie wypada" codziennego i zbliża serca nasze ku Niemu.
Muzyka ludowa, której najważniejszą gałęzią jest kolenda, obfita w pogodną i bujną fantazię, pełna czarującej malowniczości, ilustruje dokładnie uczucia osób, występujących w jasełkach. W tych różnorodnych kolendach o przeróżnym rymie, toku i rytmie złożył lud bezsprzeczne "swych myśli przędzę i swych uczuć kwiaty".
Rwie się jednak przędza, więdną kwiaty, choć z kolend tych płynie ta satna moc uczucia, ta sama idea, młość, cześć i pokora bezgraniczna dla Dziecięcia w szopce. Poezja ta, ilus rowana muzyką o tematach ludowych przeważnie, ta arka "między dawnymi i młodszymi laty", tonie wśród fali obcych, banalnych melodyjek operetkowych, które dziś często zasłyszeć można nawet w głebokiej wsi. Wraz ze strojem, ze zwyczajami obcymi wdarły się w dusze ludu, tego konserwatora i strażnika polskości i obce piosenki.
_______
Kolend nie nazwiemy dziś tylko pieśnią religijną, obrzędową. Stały się one bowiem pieśniami religijno-narodowemi. I choć u kilku zaledwie pierwiastek patriotyczny występuje, to jednak przez swojskość, przez rodzimy charakter swój są narodowe.
Wpływ kolend na naszą poezję — zwłaszcza ludową — jak dawniej, tak i obecnie jest niemały. Prawda, że często pod względem artyzmu, formy szwankują, zasadom i prawidłom poezji nie odpowiadają w zupełności, jednak przez swą moc uczucia wzniosłego, przez szczerą serdeczność, tęsknotę nabierają wdzięku i blasku.
I ukochaliśmy wszyscy te pieśni, maluczcy i wielcy. A "niosąc Panu serca w dani", krzepimy się i umacniamy, z ufnością i pokorą, błagamy, by błogosławił Ojczyźnie miłej w dobrym i złym bycie. Niejedna też kolenda staje się hymnem narodowym. A nowsze, które są dalszym nieprzerwanym cięgiem owych piosnek pastuszych, tętnią tak głęboką nutą patriotyczną, że w każdej duszy polskiej na dźwięk jej musi drgać serdecznicjszy odzew ojczysty.
Niestety, czasy obecne zachwiały, umniejszyły misję kolend. Wpływy obce i teorje nowe podkopały znaczenie tych pieśni. I gdy dawniej cała kantyczkę w każdym dworze, w każdej chacie prześpiewano, to dziś, ilu wśród nas nie zna słów i melodji, najbardziej rozpowszechnionych ongiś kolend. Wskutek naszej obojętności, niedbałości, a przedewszystkiem wskutek braku umiłowania rzeczy rodzimych, zanikają powoli te najwdzięczniejsze kwiaty poezji naszej.
Pamiętajmyż, że w czasach, gdy niemal wszystko wróg nam zagarnął, pozostał nam język, słowo, pieśń. Do czasów ostatnich była to skala, o którą rozbijały się wszystkie fale, zakusy zaborcze. Języka wydrzeć nam nie zdołano. I stało się tak, jak głosił wieszcz nasz nieśmiertelny, że:
"Płomień rozgryzie malowane dzieje, Skarby mieczowi spustoszą złodzieje,
Pieśń ujdzie cało!...
Umocnijmy zatem straże i czujnie baczmy, by lud nasz, dzieci nasze i my wszyscy nie uronili tych skarbów polskości. Pielęgnujmyż te pieśni, bo w nich jest moc, jest duch narodu i jego siła, ostoja. Baczmy, by pieśń uszła cało.
Rajmund Radwan Pragłowski.

»Kurjer Lwowski« 20.12.1916 Polskie Tow. przyrodników im. Kopernika.

We wtorek dnia 12. bm. mówił na posiedzeniu naukowem Towarzystwa prof. dr. B. Niklewski na temat "Kwestia nawozowa w kraju". Zwiększanie wydajności gleby zależy w wysokim stopniu od warunków ekonomicznych i od kultury całej ludności. Jednym ze środków, podnoszących te wydajnóśc jest nawożenie. Nawozy organiczne stanowią w każdym razie podstawę nawożenia, zaś nawozy sztuczne, mineralne są tylko ich uzupełnieniem. Pokrywają bowiem ów niedebór azotu, potasu i fosforu, którego rośliny mimo nawożenia nawoźem organicznym jeszcze potrzebują. Ta wszakże zachodzi różnica między nawozem organicznym a nieorganicznym, że w nawozie organicznym dajemy wszystkie składniki odrazu, a w nieorganicznym każdy zosobna. Skuteczność dzialania poszczególnych nawozów sztucznych na glebę śledzić można doświadczalnie na pólkach, których skład gleby jest ocstatecznie znany. Tego rodzaju doświadczenia wykonywa Stacja doświadczalna chemiczno-rolnicza w Dublanach, założona przez Wydział krajowy w r. 1895. Owe doświaczenia i badania gleto-znawcze prowadzą do wykrycia, jakich składników potrzebują nasze gleby.
Z kolei prelegent wyjaśnil, jak się przedstawia kwestia azotu, potasu i fosforu u nas w kraju, w szczególności, gdzie i w jaki sposób kraj może pokryć swoje zapotrzebowanie. Co do azotu, to założenie fabryki saletry w kraju znajduje się na najlepszej drodze. Nadto niedobór azotu może być pokryty przez uprawę roślin motylkowych (nawozy zielone) pośrednio przez wyzyskanie torfowisk, rozłożonych bardzo korzystnie w Polsce. Potasu dla Polski dostarczyć by mogły w wielkiej ilośći kopalnie w Kałuszu, gdyby produkowano sole wysokoprocentowe. Źródłem fosforu staćby się mogły fosforyty, występujące na Podolu, oraz intenzywna przeróbka kości i padliny w kraju. Ponieważ oba źródła są prawie nietknięte, przeto skazani jesteśmy na import żużli (tomasyny) i superfosfatów z zachodu. Handel nawozami fosforowymi przybrał wielkie rozmiary. Zalewa się wprost kraj bezwartościowymi nawozami, zazwyczaj ze szkodą naszego małego rolnika. Istnieje nawet pod Katowicami na Śląsku fabryka, produkująca fałszywe nawozy i eksportująca je do Galicji!
W dyskusji nad odczytem zabierali glos dr. Kling i prelegent.
Następnie prof. E. Romer zademonstrował zebranym mapy różnych okolic Szwajcarji, wykonane przez profesora z Fryburga Beckera, znanego ze sporu o Morskie Oko, który na krótko przed wojną otrzymał honorowy doktorat filozofji, uniwersytetu lwowskiego. Mapy owe tem różnią się od podobnych map wykonanych przez kartograficzne zakłady wojskowe czy inne, że są to jakby obrazy rzeźby powierzchni ziemi, obrazy, w których szczegóły topograficzne i stosunki wymiarowe idą o lepsze z doborem barw i cieni. Są to rzeczy artystyczne, które plastykę terenu przy użyclu pewnych barw i świateł, czynią tak doskonalą, iż mapy Beckerowskie są już dzisiaj ideałem kartografji. Bije wreszcie z każdej mapy specjalny koloryt krajobrazowy.
Pod koniec posiedzenia uchwalili zebrani na wniosek prof. Z. Weyberga przesiać życzenia z powodu owocnej 10-letniej pracy Stacji antropologicznej w Warszawie, powstałej zasługą K. Stołychwy, a na wniosek dra St. Pawłowskiego takie same życzenia Towarzystwu krajoznawczemu w Warszawie, stojącemu zaslugą A. Janowskiego i H. Kutwiecia.

»Kurjer Lwowski« 19.12.1916 Sprawa "Wielkiego Lwowa".

Młode Towarzystwo pielęgnowania nauk administracyjnych oddało dobrą usługę miastu naszemu, urządzając odczyt o kwestji "Wielkiego Lwowa", który może dać początek publicznej dyskusji o tem niewątpliwie ważnem dla Lwowa zagadnieniu. Odczyt ten odbył się w sobotę 16. bm. w sali ratuszowej wobec licznego grona słuchaczów, złożonego z reprezentantów interesowanych w tej sprawie gmin, a dalej — z pracowników i techników, których zajmują związane ze sprawa "Wielkiego Lwowa" administracyjne i techniczno zagadnienia fachowe i t. d. Prelegentem był inżynier Ignacy Drexler, starszy radca budownictwa w magistracie lwowskim i docent politechniki. Było to pierwsze publiczne roztrząsanie kwestji przyłączania do Lwowa najbliższych wsi przyległych, chociaż ta sprawa od dawna zajmuje koła interesowane, a w magistracie lwowskim od dawna jest przedmiotem pracowitych studjów, czego dowodem są choćby owe liczne plany i grafikony, jakie byly podczas sobotniej prelekcji porozwieszane ni ścianach sali ratuszowej.
Magistrat lwowski dawniej oświadczył się zasadnieco przyeciwko zjednioczeniu z miastem wsi przyległych, a to z obawy, iż uporządkowanie tych miejscowości w stylu miasta nowoczesnego, pochłonęłoby olbrzymie koszta. Lecz pomimo, ze sprawa ta złożoną została do aktów w magistracie, nie zeszła ona z porządku dziennego w życiu realnem. Szczególniej żywo przypomniała się nagląca konieczność uporządkowania trwałego w gminach podmiejskich stosunków sanitarnych, i wogółe urządzeń bezpieczeństwa publicznego teraz, w okresie wojennym — i to głównie w interesie Lwowa. Władze wojenne — nietylko austrjackje, ale nawet i rosyjskie podczas okupacji, uznały mianowicie, iż chcąc np. uchronić Lwów i garnizon lwowski od niebezpieczeństwa tyfusu, ospy, cholery i  t. d. nie można tego osiągnąć inaczej, jak przez organizacje systematycznego tłumienia epidemii w przedmiejskich gminach, skąd one w regule przenoszone bywają do Lwowa. Kanalizacja Lwowa, bez wciągnięcia w sieć kanałów miejskich terytorium Kleparowa, Zamarstynowa i Zniesienia, okazała się bezwarunkowo niemóżliwą. I wiele innych ważnych względów ekonomicznych i kulturalnych przemawia za rozszerzeniem granic naszego miasta, ażeby ono mogło rozbudować się i urządzic wedlug wymogów dzisiejszych czasów. Tak samo, jak przed laty nie mogło zmieścić się miasto nasze w obrębie murów średniowiecznych fortyfikacji tak dziś — gdy zaludnienie jego szybko wzrasta i w nowszych czasach miasta rozbudowują się bez porównania szerzej i wygodniej, niż w dawnych wiekach, za ciasno robi się Lwowowi w jego dzisiejszych granicach, chociaż one w porównamu z dawnym zabudowanym obszarem we wszystkich kierunkacn rozszerzyły się bardzo znacznie. Dzięki tramwajom mogą dziś mieszkać rodziny nawet mniej zamożnych ludzi pracujących na dalszych przedmieściach, pełnych zieloności, z czystem, zdrowem powietrzem, zaopatrzonych we wszelki komfort nowożytny — gdy centrum miasta pozostaje na biura rządowe, sklepy, kantory kupieckie, kancelarje adwokackie, lokale ordynacyjne lekarzy i dla rozmaitych przedsiębiorstw innych. Zarobkujący czlonkowie rodzin spędzają tam czas pracy, i ześrodkowuje się tam cały ruch i rozgwar interesów. Spokojne dzielnice wygodnych i zdrowych mieszkań powstają już i teraz we Lwowie w okolicy parku Kilińskiego, na Kastelówce, na polach górnego Łyczakowa i t. d. Ale daleko jeszcze Lwowowi do tych miast w krajach wysokiej kultury, okolonych planowo zatożonemi i wybornie urządzonemi dzielnicami ogrodowemi, chociaż miejsc wspaniałych na takie dzielnice nie brak mu w około za miastem dzisiejszym.
Dla rozwoju miasta nowożytnego ważnem jest także racjonalne urządzenie dzielnic fabrycznych i handlowych, do czego Lwów ma już cenne początki w Zamarstynowie i Zniesieniu. "Wsie" nie wiele mogą zrobić w tym kierunku, lecz potrzebne na to inwestycje: urządzenie tam sieci ulic, po których w każdej porze roku możnaby przewozić wielkie ciężary, zaopatrzenie tych miejscowości w tramwaje, telefony i kanały odpływowe — tylko wtrdy będą możliwe, gdy te miejscowości będą należały do Lwowa.
Takie dzikie stosunki, jakie istnieją w koloniach domków robotniczych, tworzących się poza granicami dzisiejszego Lwowa na Lewandówce (w Biłohorszczy) i w Sygniówce, nie powinne być cierpiane w XX. stuleciu.
Sprawa utworzenia Wielkiego Lwowa nie należy jednak do spraw łatwych. Jest ona i niezmiernie skon plikowana i ciężka. Nawet przed stanowczem okresleniem projektu granic rozszerzenia miasta potrzebne są bardzo uciążliwe pertraktacje żnorodne — i z interesowanemi gminami, i z rządem, i z Wydziałem krajowym, z Radą powiatową lwowską, a wreszcie i w łonie samej reprezentacji miasta Lwowa. Zarząd gminy m. Lwowa musiałby przecież zdać sobie sprawę z pytania, w jakie wypadałoby mu zaangażować gminę zobowiązania inwestycyjne wobec gmin sąsiednich, których całkowite lub częściowe przyłączenie do Lwowa miałoby być zaprojektowanym? Dopiero wynik tych przedwstępnych układów dałby poważną podstawę do dalszych prac przygotowawczych technicznych i rachunkowych.
Najpilniejszemi z tych rokowan przedwstępnych są układy z rządem co do ewentualnego przesunięcia rządowej linji akcyzowej na nowe granice Lwowa, bo żadna gmina nie chciałaby nawet mówić o przyłączeniu się do Lwowa, gdyby jej z góry nie zapewniono na ten wypadek wolności od akcyzy. Drugim ważnym przedmiotem układów z rządem, byłoby zapewnienie budowy kosztem panstwa linji kolei żelaznej od dworca na Łyczakowie do stacji na Persenkówce, jako zaniknięcia linji okrężnej w około miasta. Budowa tej linii jest już właściwie w zasadzie przez rząd dawno postanowioną. Lecz szłoby teraz o zapewnienie jej budowy w pewnym określonym czasie, co do ustalenia planu przyszłego rozwoju miasta jest niezbędnem.
Z Wydziałem krajowym wypadałoby ułożyć się co do bezzy łocznego wykończenia niezmiernie ważnej dla rozwoju podmiejskich miejscowości okrężnej drogi murowanej w około Lwowa, jako drogi krajowej.
Z Radą powiatową lwowską potrzeba omówic sprawę ewentualnej indemnizacji za ubytek dochodów funduszu powiatowego, gdyby największe gminy zostały wyłączone z powiatu, i tym sposobem zwolnione, zostały od obowiązku placenia powiatowych dodatków do podatków. Tak samo Wielki Kraków zapewni podobne wynagrodzenie za ubytek dochodów powiatowi wielickiemu.
Z gminami wreszcie wypadałoby porozumieć się co do pytania, co miałoby się stać z ich majatkiem gminnym na wypadek przyłączenia do Lwowa, jakich one wymagałyby od Lwowa wkładów na uporządkowanie ulic, kanalizacje, wodociągi, oświetlenie, budowę szkół i kościołów? W jakiej kolei miałyby być te inwestycje wykonane i w jakim mniej więcej okresie czasu?
Czas wojenny z rozmaitych względów nie nadaje się do traktowania sprawy rozszerzenia granic miasta — lecz z wielu względów znów jest on o tyle sposobniejszym do takich układów, że teraz idą one we wszystkiem raźniej jakoś, jak w czasach spokojnych. Dowodem tego Warszawa, gdzie jak słyszymy, sprawa rozszerzenia granic miasta, raźno naprzód postępuje, pomimo wojny.
Wszystkich tych zagadnień, związanych z projektami "Wielkiego Lwowa" dotknął w swoim wykładzie p. inżynier Drexler. Należy mu sie wdzięczność za to, ze zrobił początek poważnej dyskusji o tym przedmiecie, tak doniosłe mającym znaczęnie dla dalszego rozwoju naszego miasta. Oby ten początek był szczęśliwym!
Teofil Merunowicz.

»Kurjer Lwowski« 14.12.1916 Echo św. Mikołaja.

Swięty Mikołaj, zslępujący w tym roku na ziemię, z miejsca zaatakowany został przez ciekawstwo dziennikarskie. Nasadził się nań nasz reporter chytrze a podstępnie i dalejże wybadywać: gdzie, jak, dokąd?
Swięty, którego serce gołębie nikomu nic odmówić nie potrafi, oświadczył bez ogródek, że jakkolwiek wie, iż poczciwi ludziska wszędzie szczętem przyjmą go sercem, uważa jednak za obowiązek przedewszystkiem nawiedzić "Ochronę Dziecka", bowiem ta instytucja... Tu nastąpila cala litania wyrazów pochwalnych, zbyt długa, niestety, by szanujący się reporter, który nie chce być podejrzanym o spekulację na wierszowe, mógł ją powtórzyć ze spokojnem sumieniem.
Ale zachęcony powodzią pochwal, ruszył dzlennikarz w trop świętego i znalazł się niebawem u owej zachwalanej mety. I nie pożałował trudu — co w ustach dziennikarskich jest słowem rządkiem, a wielkiej wagi!
Ale bo też ów wieczór ku czci św. Mikołaja w "Ochronie Dzecka" zakrawał istotnie na to, jakoby jakiś szmat cudowności z królewskiego płaszcza bajki oderwał się i padł na ziemię. Wszystko tu mialo jakiś osobliwy, za serce chwytający nastrój; a to tak promieniowalo ciepło naiwnych serduszek dziecięcych, niby kwiat ku słońcu kierujących się, ku dobru i pięknu.
Wystarczyło popurzeć tylko na zebraną tłumnie rzeszę Milusińskich, aby zrozumieć, czem dla nich ta jasna chwila i samemu orzeźwić się tchnieniem "snu na kwiatach, snu złotego",
A było to tak:
Komitet z przewodniczącą swą, hr. Wolańską, chcąc zasilić fundusze "Przystani", niemało poświęcił pracy i trudu, aby wszystko wypadło jak najlepiej. Na ich prośbę przyłożył do całej imprezy rękę malarz wojenny W. Leonhard, a kto go zna, wie, że ma rękę wielką, w kunsztykach zaprawioną i szczęśliwą.
Strąbiono potem młody ludek z zakładu im. Niedziałkowskiej i z froeblówki muzycznej p. Strusińskiej i Tatarczuchowej i z żeńskiej szkoły im. Staszica — bo trudno przecie, aby w dziecięcych rolach występowali dziadkowie i babcie; a chocby wujaszkowie i ciocie...
Z takim to aparatem przystąpono do dzieła. Przynosi też ono prawdziwą chlubę inicjatorom, organizatorom i wykonawcom. Nie można było dość nasluchać się pieszczonych głosików w sympatycznej sztuczce "ad hoc" pn. "Ochrona Dziecka"; to zupełnie sprawiało takie wrażenie, jakby słuchało się nad rankiem w maju budzących się ledwie przyśpiewek ptaszęcych. A potem ćwiczenia rytmiczne piłką, a potem składny taniec litewską dziarski Krakowiak — toż to huczało i szumiało, toż to dla oczu byli uciecha..
Ale poezja dziecięctwa bynajmniej nie wyklucza realniejszych czynników. Wszystko to śliczne, podwieczorek jednak ma swoje prawa. Komitet złożył dowód należytej znajomości psychologji weku młodocianego, gościom swym przysposobiwszy "lege arts" podwieczorek, — a nadto ustawiwszy, jak pałac piernikowy w "Jasiu i Małgosi", okazały bufet i kramy pełne łakoci.
A gdy w ten sposób stało się zadość wymaganiom podniebienia małuczkich, nastąpił "moment psychologiczny". W otoczeniu aniołów — z różnych snać chórów anielskich, bo większych, mniejszych i najmniejszych — zapowiedziany wytworną deklamacją jednego z Białopiórych w osobie p. M. Szawlowskiej, zstąpił — "per procuram" br. Dziedustyckiego — sw. Mikołaj, jota w jotę taki, jak go malują na obrazkach i widokówkach — i dopieroż mówić, jak to on umie, pięknie, poczciwie, serdecznie, jakby miodem maścił, słowa zaś swoje poparł hojnem rozdawnictwem darów.
Podnioslą pieśnią Bogarodzicy zakończyła się uroczystość.
Znikł święty Mikołaj, uszły skrzydlate zjawy aniołów, ale na długo pozostaną w pamięci dziatwy. A tym jej wspomnieniom towarzyszyć będzje serdeczna wdzięczność rodziców.

»Kurjer Lwowski« 08.12.1916 O polskie stroje ludowe.

Otrzymujemy następującą odezwę:
Szwalnia pol. Związku niewiast katol. nieraz już zwracała się do społeczeństwa z prośbą o poparcie; niejednokrotnie podawała do publicznej wiadomości cele swe i drogi, jakierni doszła do znacznego rozwoju. I nieraz już dziękowała instytucjom i osobom prywatnym za ofiarność i dobrą wolę, tak bardzo jej pomocną w osiąganiu poważnych wyników pracy. Obecnie, na pewnych już stojąc podstawach, gdy miastu i prowincji nieobca jest jej nazwa, gdy zarówno inteligencja, jak lud wiejski zrozumiał, że towar, wykonany ręka polskiej szwaczki, lepszy jest od fabrykatów zagranicy, postanowiła Szwalnia rozszerzyć zakres działania ńa całą Galicję.
Dotąd ż wyrobów Szwalni korzystał Lwów i jego najbliższe okolice, obecnie pragniemy wytwarżać ubiory ludowe i mieszczańskie wedle zwyczajów i gustu różnych okolic kraju.
Dlatego zwracamy się z usilną prośbą do Wielebnego Duchowieństwa, do Pań Obywatelek, do Nauczycielstwa i Którowników Kółek rolniczych, by żechcieli przyjąć nam ż pomocą, nadsyłając Szwalni (Lwów, Rynek 30.) wzory ubrań kobiecych i dziecinnych, właściwych każdej okolicy. Wzory te pragnie Szwalnia nabywać na własność, lub tęż wypozyćzaĆ na krótki przeciąg czasu.
Ufamy, że sptawa tak ważna, zmierzająca do zachowania swojskiego charakteru strojów ludowych i micszczańskich, a zarazem do rozwoju polskiej wytwórczosci, znajdzie oddźwięk w całym kraju i że przy WSpÓludżiale ludzi dobrej woli zdołamy ubrać wieś polską bez pomocy fabryk zagranicznych.
Za Zarząd Szwalni P. Z. N. K.
Mieczyslawowa Teodorowiczowa, przew.

Do tej odezwy kilka wyrazów od nas:
Inicjatywa Zarządu Szwalni zasługuje na jak najgorętsze poparcie. Ze strojowi ludowemu grozi zagłada, wiadomo nie od dzisiaj. Styczność wsi z miastem, coraz ściślejsza, odbija się na niej takie pod tym wzgledem niekorzystnie. Skosinopoli yzo wanie czyni postępy — chyba z każdego względu niepożądane.
Strój wiejski ma w sobie coś z symbolu. Odbija się w nim charakter ludu danej okolicy. Ten strój wcale nie byl dziełem przypadku — utworzyło go przystosowanie się do miejscowych warunków życia, przyozdobiły upodobania duszy chłopskiej. Te pójdą również w niwecz. Zatrze odrębność zewnętrzni wsi, zatrze się i odrębność psychiki ludowej, która uszlachetniać, podnosić się powinno, lecz nie pozbawiać cech znamiennych. W tandetę obcą przyodziany lud, przestaje czuc się sobą; jego prostota zaciera się, jego pogląd wypacza, cały jego sposób mielenia odbiega od tej linii, której przestrzegał, dopóki nie rozstał się z sukmaną, a tak mu w niej do twarzy, z barwnemi spódnicami i katankami, z orzeźwiająca oczy wzorzystością swych chust i rantuchów.
Wiezieliśmy podczas pochodu d. 12. listopada grupę kobiet i młodzieży wiejskiej z okolic podlwowskich (mężczyzn dorosłych zabrakło, bo pociągnęła ich wojna do krwawego swego rydwanu). Jakiemże uradowaniem dla oczu były te krasne stroje: zdawalo się, jakby nagle jakaś ruchoma łąka zakwitla na tle szarzyzny miejskiej. Niejednemu też z pewnością wyniknąć się musiało wtedy westchnienie: Co za szkoda, że coraz mniej tej krasy coraz rzadziej ją się spotyka!
Ratowanie stroju ludowego — to jeden z obowiązków patriotycznych. Akcja Zarządu Szwalni ma właśnie spełnienie owego obowiązku na celu. Zatem poprzeć ja należy jak najusilniej.

»Kurjer Lwowski« 07.12.1916 Brak mleka.

Obiegają po mieście pogłoski o istniejącym w pewnych kołach aprowizacji projekcie, aby cala produkcję mleka dowożonego skoncentrować celem dalszego rozdziału w sklepach miejskich. Mianowicie wszelkie mleko i produkty mleczne mianoby na rogatkach odbierać kobietom znoszącym je i odstawiać do rozsprzedaży dalszej za pośrednictwem organów miasta.
Pominąwszy, że zasada usuwania pośrednictwa między producentem a konsumentem tym nowym projektem z wszelkiemi dalszemi konsekwencjami szkodliwemi, z przyrostem nowych znacznych kosztów zostałaby tu na nowo pogwałconą, byłby przytem też stary, uświęcony a wypróbowany praktycznie sposób aprowizacji bezpotrzebnie zniszczony. Stworzonoby sztucznie nowe nieskończone ogonki, stworzonoby nowy monopol i sposób spekulacji dla rzesz wynajmujących się do "stania", a zresztą narażonoby produkt ten cenny i delikatny na liczne szkody przez zakwaszenie (jeden mały garnek mleka skwaszonego, wlanego do reszty, zakwasiłby całe jego masy). Słowem, nieszczęsny ten projekt powinien być wszelkimi możliwymi sposobami zwalczany jako ze wszelkich względów bardzo szkodliwy, pominąwszy, że mleko produkowane w granicach miasta uzyskałoby cenę, o której się filozofom nie śnilo. Liczne rzesze kobiet, noszących mleko z dalszych okolic i tylko w pewne nieliczne dnie, zaprzestałyby dochodzić do miasta i znaczne zapasy mleka nie dostałyby się wcale do miasta.

»Kurjer Lwowski« 02.12.1916 Wykłady prof. Ign. Chrzanowskiego.

Wykłady prof. Ignacego Chrzanowskiego, zapowiedziane w jubileuszowym cyklu odczytów, urządzonych staraniem Towarzystwa literackiego im. A. Mickiewicza we Lwowie, wywołały wśród sfer literackich i naukowych naszego miasta niezwykle wielkie zainteresowanie, zupełnie zrozumiale ze względu na osobę prelegenta. Prof. Chrzanowski, jeden z najwybitnejszych naszych historyków literatury, ogłosił szereg cennych dziel i rozpraw z zakresu badan historyczno-literackich, że tu wymienimy choćby podstawową monografję jego o Marcinie Bielskim, cenną rozprawę o kazaniach sejmowych Skargi, prace nad sa yrą polski, doskonalą i wielce rozpowszechnioną Historię literatury niepodległej Polski, szereg wydań krytycznych i wiele innych drobniejszych rozpraw. Już wcześnie zwrócił na siebie uwagę społeczeństwa, wybijając się na pierwszy plan rzutkością swych pomysłów; przeprowadzanych w pracach, nowością i świeżością poglądów. W Warszawie rozwinął wyda ną działalność na polu oświatowem i kulturalnem — m. i. jako redaktor "Ateneum". Powołany na zaszczytne stanowisko profesora historji literatury polskiej w Uniwersytecie Jagiellońskim, porwał od samego początku wykładami swymi młodzież akademicką i zjednał ją sobie prawdziwą serdecznością i życzliwością, z jaką się do niej odnosi. Znany jest powszechnie jako jeden z najlepszych naszych prelegentów: każdą rzecz, opracowaną sumiennie i źródłowo, umie podać w formie kunsztownej, trafiając do przekonań i uczuć słuchaczy ciepłem i zapalem, jaki nadaje swym wywodom. Lecz pocóż więcej rozwodzić się nad osobą prelegenta, który i nam tutaj we Lwowie dobrze jest znany ze swych prac, ktory i tutaj ma wiele oddanych sobie osób. Witamy więc w osobie prof. Chrzanowskiego miłego gościa, wyczekując z upragnieniem jego wykładów, w tem przekonaniu, że przeżyjemy w tych ciężkich czasach wiele wzniosłych wrażeń, które nas oderwą choć na chwilę od smutnej rzeczywistości w krainę ideałów.

»Kurjer Lwowski« 29.11.1916 W rocznicę powstania listopadowego.

Aby uczcić Święto narodowe takie, jak powstanie listopadowe, mało jest ożywić w sobie tylko uczucia patrjotyczne — smutne lub radosne. Trzeba jeszcze wejść duchem w owe czasy i z wypadków, które decydowały o losie narodu wydobyć dla narodowego myślenia i działania mądrość patriotyczną, którą jest unikanie błędów przodków i przejmowanie ich doświadczeń dla obecnej i przyszłej pracy.
Przęwodnikem najlepszym na tej drodze może być ten, kto był w tym czasie najżarliwszem sercem patrjotycznem i głową, która umiała zrozumieć wszystkie ideowe i materjalne czynniki mogące Polsce dać upragnioną wolność. Mówimy o Mochnackim.
Po upadku powstania, gdy jego przebieg rozważał "sine ira et studio", policzął "do prawd niezaprzeczonych i zarazem do największych wypadków hiśterji nowoczesnej, że naród polski miał więcej sił w ostatniej wojnie swojej z Moskwą do odzyskania tego, co stracił, niżeli Moskwa do sprzeciwienia się temu sprawiedliwemu przedsięwzięciu polskiego narodu". Mimo calej różnorodności losów powstania, "nihdy nie bylismy w oitrzebie powiedzenia samym sobie: zginęliśmy bez nadzieji", tak "sprawa Polski 29. listopada nie tylko sprawiedliwa, ale i mocna była".
Cóż się więc stało, że tak pomyślny stan rzeczy, zamieńil się w klęskę narodu, iż pozostal nadal w niewoli? Oto "nie ulegliśmy przemocy, ale zwyciężył nas słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel".
Wynika to z rozważań o siłe narodowego powstania, które Mochnacki przeprowadza w następujący sposób:
Siła ta składała się z rozmaitych czynników, nie tylko wojsk. regularnego i ewentualnych nowych zaciągów. W skład jej — zauważa Mochnacki — wchodziło ponadto położenie geograficzne Polski, rola jej w "systemie politycznym Moskwy, konstytucja rządu i państwa carów, nakoniec temperament polityczny Europy, o ile na wodzy Austrię i Prusy trzymał".
Siła ta zatem rozporządzała czynnikami dwojakiego rodzaju. Takimi, które można było i należało stworzyć, oraz takimi, które były, a trzeba je było tytko wyzyskać.
Do tych ostatnich należy — zdaniem Mochnackiego — w pierwszym rzędzie geograficzne położenie Polski w stosunku do Rosji. Że tylko w Polsce "Moskwa od Europy odcięta... i zdobyta być może" — doświadczył tego już Napoleon w 1812. Zająwszy bowiem Polskę i Litwę, pokonał Rosję bez stanowczych bitew i nie w Petersburgu, ale w Polsce mógł wymusić na niej najkorzystniejszy dla siebie pokój. Tymczasem "chciał bitew po osiągnięcu celu wojny" i — pogrzebał swoją wielkość. Otóż na tej zasadzie — stwierdza Mochnacki — że Rosja może być pokonana jedynie na obwodzie swego imperjum, bo z obwodu do wnętrza "wbiegają promienie jej potęgi", bo po odcięciu obwodu zostaje jej to, czego nie warto zdobywać, rozpoczęło się powstanie w nocy 29. listopada. Podjęto je "w imię tej prawdy, że razem z ośmiu województwami nadwiślańskiemi powstaną bracia za Bugiem: w takiem przedsięwzięciu nic nie rokowało zwycięstwa Mikołajowi". Mogło się to stać tem bardziej, że Rosja nie "wypolszczyła" swego zaboru mimo usilnych starań. Przeto powstanie mogło rozporządzać siłą większą, niż konfederacja barska i niż Kościuszko.
Siłę tę wzmagała jeszcze ta okoliczność, że Rosja właśnie wówczas miała swój "moment niemocy". Wyczerpana bezpośrednio poprzedzającemi wojnami i militarnie zdezorganizowana, trapiona szerzeniem się głodu i pomoru, wysilona finansowo i zadłużona wcale niegroźnym była nieprzyjacielem. Do zorganizowania 120.000 armji, jaka brała udział w bitwie Grochowskiej, potrzebowała półtrzecia miesiąca. To wymowny dowód, jak słabą była wówczas.
Co do "temperamentu politycznego" Europy, to — jak go doskonale charakteryzuje Mochnacki — "życzyła nam ona zwycięstwa, ale tak jako niegdyś małemu życzyli Dawidowi świadkowie nierównej walki, żeby pokonał ogromnego Goljata, z bojaźnią w sercu, z tem przekonaniem, że tylko cud jaki uratować nas zdoła".
Główną jednak dźwignią narodowego powstania było wojsko. "Nie wykracjzając z granic najściślejszej pewności" oblicza Mochnacki, iż siła jego mogła wzrośc do sześćdziesięciu kilku tysięcy żołnierza. W chwili wybuchu powstania pod bronią było wojska trzydzieści kilka tysięcy. Prócz tego znajdowało się w kraju około 25 tysięcy żołnierzy dymisjonowanych, uczestników kampanji napoleońskich, albo takich, którzy lata swoje wysłużyli już w wojsku Królestwa kongresowego. Nie było więc żadnej trudności w uzyskaniu wyszkolonego żołnierza. Potrzebna broń i amunicja znajdowała się w arsenale warszawskim. Rezerwy wreszcie można było uformować z nowych zaciągów pod osłoną czynnej armji. Ludzi zdatnych do broni było podostatkiem. Według ksiąg komisji stiperrewizyjnej na ratuszu w Warszawie było takich 246.000. Z amunicją, bronią i umundurowaniem — wogóle ze środkami wojennymi także nie byłoby wielkiego kłopotu, gdyż mogła ich dostarczyć produkcja wewnętrzna przy pomocy rzemieślników, sprowadzonych z Niemiec i Anglji. Również skarb mógł w zupełności dopisać.
"Sześćdziesiąt kilka tysięcy najbitniejszego ludu na ziemi! — woła Mochnacki. Nie masz sprawy, którejby takie wojsko nie zapewniało szczęśliwego końca. Tą silą, gdyby dawnej Polski nie było na świecie, ledwie nie nową stworzyć pozwalałyby ówczesne tak miejscowe jako i postronne okoliczności".
A jednak dzieła nie dokonano, mimo istnienia tych warunków i jeszcze jednego — pierwszorzędnego: entuzjazmu patrjotycznego, opartego mocno na owym "konturowym zarysie" liczb. Przecież jednym z prawdziwych powodów rewolucji była wiara w jej powodzenie.
Rewolucja jednak upadła, gdyż jej "klima polityczne" było chłodne. Brak w niej było to cechy, którą Barere ujął w porównaniu rewolucji do "słońca strefy gorejącej, która nadaje gwałtowny popęd całej wegetacji, skracając czas gdzieindziej przepisany wzrostowi i dojrzałości roślin". U nas niestety tak nie było. "We wszystkiem, a szczególniej co do organizacji wojska tak poczynaliśmy sobie, że do czego zwykle potrzeba dziesięciu dni, to w nadzwyczajnych okolicznościach naszego odrodzenia się ledwie we dwudziestu do skutku przychodziło".
W związku z tą pozostaje druga przyczyna upadku powstania. Ster wzięli w ręce ludzie niewątpliwie poczciwi, otoczeni aureolą męczeństwa narodowego, ale nie zawsze dość zdolni, by w takiej chwili kierować sprawami narodu. Nie byli oni "sposobni do prędkich i dzielnych przedsięwzięć" — jakich było potrzeba. Im zaś dano władzę w rozumieniu, że pożytecznej jest kierować siłą, energią i dowcipem tego wieku, niżeli jemu samemu, żeby władał rzeczą publiczną, dopuścić". Stąd u stera była "ospałość lenistwa".
Oto jest ten "słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel", który nas pokonał i w niwecz obrócił najbardziej sposobną chwilę wydobycia się na wolność.
Słowa Mochnackiego zawierają w sobie niewątpliwie wiele z gorącej atmosfery emigracyjnej bezpośrednio po upadku powstania, oraz wicle z żywości jego temperamentu, ale ujmują rzecz trafnie i niezbicie wykazują prawdę, która dziś tak niebywale święci tryumfy, iż "siła, jaka naród zewnętrznego nieprzyjaciela pokonać zdoła, zostaje w ścisłym, bezpośrednim stosunku z siłą jego materjalną i moralną, wewnętrzną. Dla powiększenia pierwszej, potrzebą ostatnią pomnożyć, natężyć.
To zasada, która rozstrzyga o losach narodów, to jest też wielka nauka dla nas z całych dziejów, a szczególnie z powstania listopadowego.

»Kurjer Lwowski« 26.11.1916 Rusini galicyjscy wobec sprawy polskiej.

Nienawiść złym i szkodliwym jest nauczycielem. Moralnie poniża, myślowo wyjaławia, wszechstronnie zaślepia nietylko na dobre strony przeciwnika, ale i na własne korzyści. Zgubny niszczycielski wpływ nienawiści sięga tem dalej, im wyłączniej i bezwzględniej wypełnia ona treść duszy.
Tak właśnie niestety ma się rzecz z duszą ruską w jej stosunku do Polaków i do sprawy polskiej. Mówiąc to, mamy oczywiście na myśli tylko nieliczne względnie grono galicyjskiej inteligencji rusińskiej. Lud bowiem ruski w masie swej jest jeszcze materjałem naogół politycznie biernym i o ile jako czynnik w dziedzinie tej występuje, występuje wyłącznie jako nadużywane często narzędzie w rękach ambitnych prowodyrów.
Ci prowodyrowie robią istotnie wrażenie, jakgdyby żyli nie jakąkolwiek pozytywną treścią, ale tylko i wyłącznie ślepą i tyleż zaciekłą ile bezzasadną negacją w stosunku do wszelkich rzeczy polskich. Negacją nietylko dążein, przeciwnych interesom ruskim, (których w chwili obecnej np. dostrzedz nawet niepodobna), ale negacją faktów nawet i wszelkich wogóle dążeń, choćby one miały nawet leżeć na linji interesów ukraińskich, — że przypomnimy tu np. sprawę budowy galicyjskich kanałów, w której Rusini zajęli również opozycyjne stanowisko, wyłącznie dlatego, że projekt, korzystny wszakże również dla Rusinów, wyszedł ze strony polskiej.
Wobec tego nietrudno było przewidzieć, że urzędową zapowiedź powstania państwa polskiego i wyodrębnionej Galicji powitają Rusini wybuchem uczuć niechętnych i nienawistnych. O ileż kulturalniej i wprost bardziej po ludzku zachowali się Białorusini, aczkolwiek również niezmiernie są czuli i dbali o swój narodowy interes, którego odrębność bardzo dobitnie w chwili tej również akcentują.
Miarą zacietrzewienia Rusinów jest taki choćby — pierwszy z brzegu wzięty — fakt, że "Ukraińskie Słowo" np., pomieściwszy proklamację Cesarską w sprawie polskiej na ostatniej stronie, opuściło w niej na końcu słowa: "z rozkazu J. C. Mośći Franciszka Józefa I.", a podało tylko podpis: gen. Kuk. Cel takiego tendencyjnego opuszczenia części tekstu urzędowego jest aż nadto przejrzysty. Postępek cały ma oczywiście charakter politycznego żakostwa. Skądinąd zaś przypomina cenę egzorcyzmów z III. częśći Dziadów, gdzie djabeł, acz przyciśnięty niejako do muru przez ks. Hotra, wymówić nie jest w stanie samych nazw nienawistnych dlań Sakramentów.
"Diło" zamieściło artykuł, w którym podkreśliwszy, że Galicja w dwóch trzecich (sic!) częściach, a także Chełmszczyzna jest krajem istinn  ukraińskim, wyraża między innymi potem pretensję, że Polacy podczas obchodów uroczystych z racji ostatnich wypadków nic nie mówili o swoim stosunku przyszłym do ukraińskiego narodu. Natychmiast zaś potem powiada: "Rozumie się i podkreślamy to ze szczególnym naciskiem, że nieby się nie zmieniło w istocie rzeczy, gdyby Polacy lepiej byli obmyślili kwestję i powtórzyli znane swoje frazesy o miłości do "bratniego" ludu ruskiego, lub swoje hasło: wolni z wolnymi, równi z równymi! My przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych frazesów i haseł". Pomimo to znów dalej z naciskiem podnosi "Diło", że pominięcie kwestji ukraińskiej na uroczystych obchodach polskich jest "stanowczym dowodem", iż Polacy mają złe zamiary względem Ukraińców.
Na ten stek nonsensów i sprzeczności debrą odprawę daje "Czas" krakowski, którego wywody podajemy poniżej, — podkreślając ustępy, zdaniem naszem istotne:
"Z uwag "Diła" pomijamy znane zresztą skądinąd świadome przeinaczanie faktów, które stanowi stałą broń ruskiej publicystyki w polemice z Polakami; zadziwiać jednak musi podkreślenie (przez "Diło") zadowolenia "Czasu", że podział Galicji już nie nastąpi. Tyle przecież z długiego współżycia z Polakami mogli nauczyć się Rusini, że niema w Galicji ani w całej Polsce stronnictwa ani grupy, któraby niosła godzić się w jakiejkolwiek formie na podział naszej dzielnicy. "Diło" musi chyba wiedzieć, że w tej sprawie solidarność Polaków nie może być naruszona i nigdy się nie zachwieje. Nie wynika stad bynajmniej jakaś dziecinna radość, że "Rusini będą politycznie bezsilnymi". Daleko głębsze i poważniesze powody są w tej mierze dla nas decydujące, a chcąc "Diło" przekonać, należy odesłać ten dziennik do historji, gdzie znajdzie potrzebne informacje.
Również mogliby Rusini raz już skończyć z uroszczeniami do Chełmszczyzny, które nie mają ani historycznej, ani etnograficznej, ani polityczne; podstawy. Wszakże mają oni przed sobą taki ogrom pracy narodowej i kulturalnej we wschodniej Galicji, że całe pokolenia zaledwie jej podołają. Pocóż więc "anektować" jeszcze obszary polskie, w których ich narodowe aspiracje nie znajdą żadnego odgłosu. Rusini jednak doskonale wiedzą, że takie poruszenie sprawy chełmskiej drażni uczucia Polaków, i właśnie dlatego powtarzają uporczywie swoje dziwne pretensje. Nie jest to droga najprościej wiodąca do porozumienia.
Zresztą trudno rozprawiać ze ślepą zaciętością. "Diło" np. obawia się, że Polacy nic zdobyli się nawet na jakieś słowo o swoim przyszłym stosunku do "ukraińskiego narodu": ale zaraz dodaje, że "gdyby nawet wystąpili z jakimś programem, to i tak nicby się nie zmieniło" — bo "my przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych haseł". Więc i tak źle i tak nie dobrze. Gdy Polacy milczeli: "Co za nieprzyzwoitość" — woła "Diło": wyciągają rękę do zgody: wtedy dopiero "nic się nie zmieni"... Otóż istotnie nie pora na frazesy i deklamacje, a przyszłość nie jest jeszcze tak ustalona, aby już teraz można swobodnie układać ścisłe i realne plany polityczne: to jednak jest pewne, że Polacy swój stosunek do Rusinów układać będa zawsze według zasad sprawiedliwości i słuszności, jak to zresztą i dotychczas czynili. Skoro ruska ideologja dorośnie do zrozumienia polskiego stanowiska, wówczas i cały spór polsko-ruski rozstrzygnie się bez wstrząśnień".

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

ситуація

»Дїло« 24.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Український війсковий конґрес проти дозволу.
СТОКГОЛЬМ (Ткб). Dagblad доносить, що недозволений російським правительством український військовий конґрес отворено в присутности 2000 учасників. Конґрес радив в пpиcyтности українського полку. Начальний вожд війск південно-західного фронту приказав українському полкови відійти сейчас на фронт.
Ревізія договорів, заключених між державами антанту.
БЕРН. (Ткб.) "Асtiоn Frаngаіsе" пише: Ревізію договорів, про яку згадано у відповіди Анґлїї, переданій Росії, треба розуміти так, що будуть піддані дискусії уступки, признані давному російському правительству, коли ходило о дальше веденє війни. Знесенє тих договорів не є некорисне, о скільки Росія витриває в дальшій боротьбі.
Російська офензива від 21. червня.
АМСТЕРДАМ (Ткб.) Стокгольмський кореспондент "Allgemeеn Нandelsblаd" довідуєть з добре поінформованого російського жерела, що тимчасове правительство і видїл робітницько-жовнїрської ради порішили в дни 21. червня с. р. почати на цїлім російськім фронтї офензиву.
Судова розправа проти бувшого царя.
АМСТЕРДАМ (Ткб). "Allgemein Handеlsblаd" доносить: Відпоручник анґлїйських робітників Ogray, вернувши в Петрограду, донїс, що в справі обжалованя проти б. царя і ув’язнених високих урядників відбудеть ся публична судова розправа. Керенський заявив, що на розправі буде предложений документ, з якого виявляєть ся, що мав бути заключений окремий мир.
Росія проти детронїзації грецького короля
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) До Tidnіngen доносять з Гапаранди: Мїнїстер Церетелї заявив на запит робітницько-жовнїрської ради, що Росія через свого мінїстра заграничних справ наложила протест проти насильства, яким нарушено конституцію Греції і її право рішати про себе. Той протест буде небавом оголошений.
Становище польського кола.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Супроти поширеної в публичнїй опінїї неправдивої поголоски, мов би польське коло співдїлало в утвореню словянського парляментарного бльоку, президія польського кола констатує, що коло триває далї при своїм принципіяльнім рішеню, щоби удержувати зносини з усїми партіями Палати послів і як доси так і далї заховати для себе під кождим оглядом свободу дїланя.
З'їзд козацьких війск проти окремого мира.
ПЕТРОГРАД (П. А.). На загальнім зїздї депутатів козацьких війск сибірські і донські делєґати виголосили горячі промови проти окремого мира і заявились за конечною потребою офензиви в повній згодї з союзниками.
Анґлїя не пускає італїйського соціялїста до Стокгольму.
МІЛЯНО (Ткб.) Соціялїстичний посол Моргарі, котрий хотїв через Анґлїю удати ся до Стокгольму, не дістав від анґлїйського правительства дозволу на переїзд і вертає до Італїї. Доносить про се дневник "Avanti".
Італїйська палата послів.
ЦІPIX (Ткб.) Італїйська палата послів відбула вчора перше тайне засїданє. Цензура не зізволила на поміщенє відомостий про перебіг дискусії.
Втрати норвежської фльоти.
КОПЕНГАҐЕН (Ткб.) До "Nazional Tidende" доносять з Кристіянїї: Предсїдатель Союза норвежських властителїв кораблїв сказав на загальних зборах сього союза, що норвежська торговельна фльота втратила підчас війни 585 кораблїв, се є менше більше ½ загального тонажу.

»Дїло« 23.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Кербер не був у цїсаря.
ВІДЕНЬ. (Ткб.) "Korrespondenz Wilhelm" довідуєть ся, що неправдива є вістка, мовби д-р Кербер був принятий у цїсаря на авдієнції.
Авдієнції у цїсаря.
ВІДЕНЬ (Ткб) Цїсар приняв нинї на окремих авдієнціях першого президента адмінїстраційного трибуналу бар. Шварценава, другого віце президента адмінїстраційного трибуналу бар. Гердтля, мінїстра публичних робіт Трику і членів палати панів Лямоша.
Комісія посольської ненарушимости
ВІДЕНЬ. Комісія посольської ненарушимости приняла внесенє посла Вальднера, щоби наради над справою посла Кльофача відложено аж до полагодженя придїлених комісії розпоряджень з д. 25. липня 1914 і приняла додаткове внесенє посла Льодґрама, що просить правничу комісію, щоби питанє: важности розпоряджень виданих на підставі §14. з І5 липня 1914 піддала як найскорше дискусії й зажадала рішеня палати. Принято ще внесенє посла Ріґера, який заявляє, що комісія для посольської ненарушимости застерігає собі що колиб в справі Кльофача до 10. липня не наступило piшенє, буде далї вести над сею справою дискусію.
З'їзд українських офіцирів і жовнїрів.
СТОКГОЛЬМ. (Тел. представника К. Б.) Після донесеня з Гапаранди українські офіцири й жовнїри мимо заказу мінїстра Керенського рішили відбути конґрес.
З'їзд козацьких війск.
ПЕТРОГРАД (ПТА). Загальний з'їзд делєґатів козацьких війск европейської і азійської Росії створено нинї при участи над 400 делєґатів. Перший промовляв б. мінїстер Ґучков.

»Дїло« 22.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Димісія цїлого кабінету?
В вечірних годинах розійшла ся в парляменті відомість, що президент мінїстрів Клям Мартініц супроти сього, що виявила ся неможливість утвореня кабінету скріпленого покликанєм міністрів земляків, предложив цїсареви просьбу о принятє димісії цїлого кабінету і повіреня кому иншому місії утвореня кабінету.
Програма угорського правительства.
БУДАПЕШТ. (Ткб.) В соймі по полагодженю формальностий заявив президент мінїстрів Естергазі, що підставою й рацією єствованя нового правительства є виборча реформа. Потім розвинув бесїдник подрібно програму працї.
Швайцарія і осередні держави.
ЖЕНЕВА. (Шв. Аґ.) Конзуляти: нїмецький, австро-угорський і турецький були через цілий день і ніч стережені полїцією. В середу не було демонстрацій.
Українці проти Керенського
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) Ґазети доносять з Гапаранди, що вибухнув конфлїкт між Керенським і соціялістами-революціонерами, які домагають ся усуненя його з кабінету. Керенський поріжнив ся також з Українцями з приводу заборони конґресу жовнїрів Українцїв.

»Дїло« 21.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Суфражистки виграли війну.
ЛЬОНДОН. (Ткб.) Палата громад по дебатї над виборчою реформою 485 голосами проти 66 приняла в засадї право голосованя для женщин.
Проти окремого мира Лєнїн-Керенський
ПЕТРОГРАД (ПТА). На конґресї робітничо-жовнїрських рад мінїстер Церетелї, представляючи полїтику правительства, сказав: В області заграничиих відносин стараємо ся прискорити заключенє нового договору, в якім принципи, голошені російською демократію, мають бути признані основою міжнародної полїтики союзників. Уживаємо всяких способів, щоб нашу проґраму зробити доступною всїм правительствам антанту й уникнути зірваня з союзниками. На нашу думку найгіршим вислїдом наших змагань до загального мира був би окремий мир з Нїмеччиною, бо він втягнув би Росію до нової війни по сторонї ґерманської коалїції.
Потім Лєнїн виголосив довшу промову, обсипаючи теперішний російський кабінет і відозву Керенського з зазивом до офензиви. Сю відозву назвав він зрадою інтересів інтернаціонального соціялїзму. Лєнїн промовляв за найострішими зарядженями для поправи положеня і заявив, що його партія готова обняти власть, коли їй її предложать.
Мінїстер війни Керенський сказав, що братанє на фронтї, яке ставить Лєнїн, є лїком, який зовсїм покриваєть ся з бажанями нїмецького ґенерального штабу. Мусимо — говорив він — дати міжнародний доказ, що не є ми величиною, яку можна поминати в рахунку. Опісля Керенський здавав справу з своїх останних вражінь на фронтї і боронив енерґічно своєї дїяльности на становищи мінїстра.
Кабінетова кріза.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Президент мінїстрів Клям Мартінїц конферував вчера по полудни з представниками полудневих Словян, Українцїв, "Unio latina", Чехів і Кола польського.
Заборона ексгумації.
ВІДЕНЬ (Ткб). З оглядів санїтарних заборонено ексгумацію трупів погибших на полї битви і пеpеводженя їх у глибину краю та до окупованих й етапних теренів. Заборона ся треває до 1. жовтня 1917.

»Дїло« 20.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Неприятелї Німеччини.
Досї зірвали дипльоматичні зносини з Нїмеччиною отсї держави: Росія, Франція, Бельґія, Анґлїя, Сербія, Чорногора, Японія, Портуґалїя, Італїя, Ромунїя, Зєдинені Держави, Куба, Панама, Китай, Бразилїя, Болївія, Ґватемаля, Гондурас, Нікарагуа, Лїберія, Гаіті і Сан Домінґо — разом 23 держави. З того перших 13 держав остає у воєннім станї з Нїмеччиною.
Димісія кабінету ґр. Кляма-Мартініца.
Як доносять віденські дневники, кабінет ґр. Кляма Мартініца 18. с. м. подав ся до димісії наслїдком становища польського кола. Президент мінїстрів зобразив монархови полїтичне положенє, спричинене ухвалою польського кола, і поставив від себе предложеня в цїли розвязки крізи. Цїсар не видав ще нїяких рішень. Того самого дня відбувала ся до пізного вечера рада мінїстрів, на якій ґр. Клям Мартініц звіщав про вислїд своєї авдієнції у цїсаря.
Як на наслїдників ґр. Кляма вказують на намісника Чехії ґрафа Куденгове, намісника Долїшної Австрії бар. Бляйлєбена, бувшого президента мінїстрів ґр. Бека і Білїнського, бувшого презеса кола. Не є виключене, що ґр. Клям Мартініц утворить другий кабінет. В новім кабінетї мали би остати мінїстри: Ґеорґі, д-р Урбан, Гуссарак, Ценкер, Шпіцміллєр і Герер.
Чи буде російська офензива?
СТОКГОЛЬМ (Ткб). Француський мінїстер Тома сказав у розмові зі співробітником дневника "Даґенс Нігетер" (Стокгольмський дневник прихильний почвірному порозуміню. — Ред): В часї мого двомісячного побуту в Росії положенє значно поправило ся. Зменшив ся дуалїзм у начальнім проводї. В деяких напрямах положенє дуже прикре, але не розпучливе. На питанє що до можливости російської офензиви, відповів Тома: Несподївано можуть наступити наглі випадки, що можуть змінити стан річи.
Анархія в Росії.
ПЕТРОГРАД (Ткб.) Анархісти опанували льокаль і друкарню републиканського дневника "Русская Воля".
Куропаткін під воєнним судом.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) З Петрограду доносять, що Куропаткіна поставлено в стан обжалованя за роздаванє оружа населеню Туркестану.
Праця підводних лодок.
БЕРЛЇН (Б. В.). В маю затоплено 869.000 тон брутто торговельних кораблїв, а від початку необмеженої дїяльности підводних лодок 3.665.000 тон неприятельських торговельних кораблїв.
Кабінетова кріза
ВІДЕНЬ (Ткб). Цїсар приняв нинї на послуханях м. и. президента мінїстрів Клям Мартініца, б. мінїстра Дулємбу і членів палати панів Мойсу, маршалка Незабітовського, Старжинського і Яворського.
Таки не поїдуть на з'їзд у Стокгольмі
ЛЮГАНО. (Ткб) "Соrrіеrе della Sera" доносить, що італїйський уряд не видав соціялїстам паспортів на подорож до Стокгольму і постановив нїкому їх не видавати.
З західного фронту.
БЕРЛЇН. (В. Вольфа). У Фляндрії та в західній Шарпанії в богатьох місцевостях віджила боєва дїяльність. Впрочім нїчого нового.

»Дїло« 19.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦

Російська Дума домагаєть ся офензиви.
ЛЬОНДОН (Ткб.) Бюро Pайтepa доносить з Петрограду: Дума приняла на тайнім засїданю резолюцію, в якій називає окремий мир зглядно дальше перетяганє бездїяльности зрадою супроти союзників та домагаєть ся беспосередної офензиви, як конечної для безпеки і здержаня добутої свободи.
Терещенко про становище Росії.
ПЕТРОГРАД (Ткб.) Міністер заграничних справ Терещенко приймаючи спеціяльну американську делєґацію з сенатором Ротом на чолї, виголосив до неї промову, в якій між иншим сказав:
Революція поставила російський нарід перед двома незвичайно важними питанями: супроти конечности зорґанїзованя сильної демократії в краю і супроти справи війни з неприятелем, який є останною підпорою автократії. Революція є не тільки зміною внутрішного положеня в Росії і зміною правительства, є вона також чинником моральним, є висловом волї російського народу запевненя собі свободи. Російський нарід задокументував се своє бажанє не тільки в своїх внутрішніх справах, але також і в міжнародній полїтицї.
Бажає він повалити мілїтаризм, стремить до тривалого мира, без панованя сили і без імперіялїстичних тенденцій. Російський нарід не думає про геґемонію і буде поборювати подібні заміри инших країв і передовсїм не допустить, щоби імперіялїстичні змаганя неприятелїв на поли полїтичнім, фінансовім і господарськім могли здїйснити ся. До сих великих питань прилучаєть ся ще велика думка, висказана в памятнім документї, яким американський нарід висказав бажанє і змаганє до сього, щоби народи рішали про свою будучність. Російський нарід присвоїв собі ті принципи і вони після його думки мають надавати напрям полїтицї народу.
Франція і Еспанїя.
ЖЕНЕВА (Ткб.) Француська преса, слухаючи припоручень з Qusi d' Оrsау, заховує в останнїм часї вдаряючо осторожний тон у відношеню до Еспанїї.
Відозва нового грецького короля.
БЕРН (Ткб.) Король Олександер видав відозву до грецького народу, в якій заявляє, що бажає сили і єдности Греції та що буде старати ся поступати шляхом, який вказав йому батько, в переконаню, що виведе Грецію з її теперішного положеня.
Французька преса неприхильно витає відозву, добачуючи в нїй доказ, що король вступає в слїди батька.
Справа автономії України.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Дневники доносять з Петрограду, що російське правительство на окремих нарадах займаєть ся справою автономії України та постановило предложенє про автономію відкинути, і переказати рішенє про него будучій конституантї.
Бобжинський намісником
Відень, 16. червня 1917. В ряді уступок, які має зробити правительство для приєднаня польського кола, вважаєть ся іменованє Бобжинського намісником Галичини певною річю.
Кабінетова кріза ізза становища польського кола.
"Neuе Freie Presse" доносить, що польське коло робить зависимим голосованє за буджетовою провізорією від сповненя правительством польських домагань, вихісновуючи обставину, що правительство в буджетовій комісії рoзпоряджає тільки 19 голосами на 52 членів. Деякі дневники числять ся з можливістю парляментарної крізи, инші вискааують переконанє, що кабінет ґр. Кляма уступить або буде зреконструований.
Нїмеччина готова мирити ся з Росією.
БЕРЛЇН (Ткб.) Орґан нїмецького канцлєра "Norddeutsche Allgemeine Zeitung" містить на начальнім місци заяву, що Нїмеччина готова заключити з Росією мир без анексій і контрибуцій та що осередні держави бажають з Росією мирного, сусідського житя.
Зміни в російськім штабі.
ПЕТРОГРАД. (ПАТ.) Дневники доносять, що ґенерал Волконський, комендант корпуса, іменований шефом ґенерального штабу начальногo вожда. Адмірал Максимов, комендант балтійської фльоти, іменований шефом адміральського штабу при начальнім вождї.

»Дїло« 15.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

За українську армію.
Український ультимат до російського правительства. — Український ґенеральний штаб.
Після донесеня тутешного дневника "Svenska Dagblad" Українцї вручили російському мінїстрови війни ультимат, в якім жадають мунїції і оружя для української армії.
Ґенеральний штаб української армії, який зорґанїзовано у Київі, заступає ті домаганя. До того він жадає іменем Українцїв, щоби негайно утворено українську армію, віддано під її управу чорноморську фльоту та проголошено автономію України.
Ліста нового угорського кабінету.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Призначений на угорського президента мінїстрів ґр. Естергазї прибув нинї рано до Відня і зложив візиту австрійcкому президентови мінїстрів ґр. Клям Мартїнїцови, а опісля відбув конференцію з мінїстром заграничних справ ґр Чернїном. По полудни буде ґр. Естергазі принятий у цїсаря на приватнім послуханю. Ґр. Естергазї буде в можности предложити цїсареву готову лїсту мінїстрів.
Виборча ординація до російської конституанти.
ПЕТРОГРАД (П. А.). Комісія, якій поручено виробленє закона про вибори до конституанти, ухвалила 34 голосами проти 12 означити границю віку для виборцїв на 20 лїт.
Про будучність Австро-Угорщини.
БЕРН (Ткб.) В Палатї громад на запит, чи у відповіди союзників на мирову нoтy Вільзона реченє, яке відносить cя до Австро-Угорщини, треба розуміти в тім дусї, що Австро-Угорщина має бути подїлена на кілька незалежних держав а Чехам, Словакам і иншим народам буде признана відповідна форма самоуправи, — льорд Kоbert Сесіl відповів, що союзники наміряли помогти тим народам до осягненя свободи, але не постановили ще нїчого що до подробиць.
Після абдикації грецького короля
АТЕНИ (Авас). Мимо зусиль ґрупи ревервістів, щоби викликати заворушеня, здаєть ся, що відомість про абдикацію короля не викликала дїйсного руху. В понедїлок вечером зібрало ся oколо 2000 pезервістів біля палати, щоби берегти короля. Депутація під проводом капітана фреґати Мавромізалїса удала ся до замку і впевнила короля про привязанє війска і народу до його особи. Замість всякої відповіди король упоминав до спокійного поведеня. Небавом після того остала біля палати тільки група осіб, цїкавих на дальший хід подїй. Офіцири заявили, що війско готове до послуху. Поки-що не грозять нїякі поважні подїї.

»Дїло« 14.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 13. червня 1917.
Війна на сходї і на Балканї. Не було зміни.
Війна з Італїєю. З послїдних неприятельських звідомлень виявляєть ся, що знов непогода, на яку італїйцї дуже стільки разів жалували ся, не дозволила в послїдних днях сила італїського наступу розвинути ся сильнїйше. Так отже на височинї Семи громад вчера неприятель що-йно, кoли настала пітьма, міг поновити свої наступи, які спрямовані були на область Цeбio з що-йно після півночи також проти Moнте Горно і граничних верхів. Наші війска з альпейських країв відперли неприятеля, який особливо на північнім крилї своєї атакової ґрупи понїс дуже кріваві втрати. В области над Сочею місцями значнїйша боротьба артилєрІйська.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 13 червня.
Західний терен війни. Ґрупа війск баварського наступника престола кн. Рупрехта: Сильними филями огня артилєрії поборювали себе в луцї Іперн і на південь від Довер. На захід від Варнетон в полудне атак Анґлїйців в нашім винищуючім огни тільки в кількох місцях вспів вийти з ровів. Йдучі вперед филї вiйск завернули ся серед втрат супроти опору, злученої нашої піхоти і артилєрії. Вечером зломано там в подібний спосіб новий анґлїйський атак. На захід від шляху Арралєн був спрямований рано сильний артилєрійський огонь на наші становища. Значні анґлїйські сили, які на північнім березї потока Суше заатакували нас і вдерли ся до наших ровір, відперто в сильнім протинаступі. Наступили завзяті бої на ручні ґранати, в яких наші віддїли стіснили місце, в якім вдер ся неприятель за яке ще остало в його руках.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: В деяких відтинках фронту над Еною, в Шампанїї і над Мозою хвилями сильна огнева дїяльність.
Ґрупа війск князя Альбрехта: Нїчого нового.
На східнім і македонськім фронтї не було більших боєвих дїлань.

»Дїло« 13.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ґр. Естергазі у цїсаря.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Цїсар приняв нині перед полуднем в Баденї ґр. Естергазїя, призначеного на угорського президента мінїстрів. Авдієнция тягла ся годину.
Селянство цїлої Росії за федеративною републикою.
ПЕТРОГРАД. (ПТА.) Конґрес селянських делєґатів з цїлої Росії приняв резолюцію з домаганєм, що будучий полїтичний лад Росії має зробити її републиканською федеративною державою на демократичній основі.
Сензації про мир. Інїціятива армії осередних держав
В недїлю подали ми донесенє льондонського дневника "Тіmеs" про депутацію австро-угорської армії, яка вибрала ся до Петрограду переговорювати в справі мира. Се донесенє ц. к. Кореспонденційне Бюро урядово заперечило.
Другу таку сензацїйну відомість приносить льондонський "Daly Expеss" про нїмецьку армію. А саме Гінденбурґ мав радіотелєґрамою повідомити робітницько-жовнїрську Раду в Петроградї, що годить ся на її формулу мира без анексій і відшкодовань та що Нїмеччина є готова заключити такий мир.
Очевидно, такі вістки треба трактувати тільки як сензаційні одноднївки. Та свідчать вони про одно: про що-раз сильнїйше загальне бажанє мира.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 12. червня.
Війна на сходї. В Східній Галичинї зросла дїяльність неприятельської артилєрії й летунів.
Війна з Італїєю. Бoї на височинї Семи Громад ведуть ся далї. Наступи Італїйцїв були звернені головно проти Монте Формо, Монте Кієза і проти граничних гір на північ звідси. В південній части сеї области ті наступи зломано вже в передполудневих годинах гарматним огнем.
На надграничнім гірськім хребтї наші війска відперли сильні наступи неприятеля боєм на баґнети й ручні ґранати. Коло півночи неприятель між Монте Формо і граничною полосою знов значними силами рушив до наступу. Його зусиля знов остали без успіху.
Зрештою на італійськім фронтї нїчого нового.
Війна на Балканї. Італїйська летнича ескадра обкинула бомбами Дураццо. Вбито кількох Альбанцїв.

»Дїло« 10.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ельзас і Льотаринґія мають самі рішити про свою приналежність.
КРІСТІЯНІЯ (Ткб). Російський революціоніст князь Крапоткин, який прибув сюди в дорозї до Петрограду, вислав до француського дневника "Ваtsitie" письмо, в якім каже, що треба приневолити Нїмеччину до зверненя здобутих областий і признанє Ельзас Льотаринґії права вибору, чи хочуть належати до Нїмеччини, чи до Франції.
Депутація австро-угорської армії в Петроградї?
АМСТЕРДАМ (Тел. представника п. к. Кop. Бюра). Б. Pайтepa доносить, що дневник "Tіmеs" дістав з Петрограду відомість, що депутація австро-угорської армії, зложена з 2 ґенералів, 2 полковників, 20 инших офіцирів і 15 жовнїрів прибула до Петрограду. Одержала вона від російських війск на фронтї пашпорти, щоби могла російському правительству або радї делєгатів представити мирові умови. Петроградські дневники доносять, що коли війскова депутація прибула до Кишинева, увязнено її і видано приказ відставленя її до Петрограду.
Уваги ц. к. Кop. Бюра: Ми є з міродатного жерела уповновласнені заявити, що повисше донесенє не є згідне з правдою. Твердженє анґлїйського дневника, мовби депутація австро-угорської армії перейшла через російський фронт, є видумане.
Болгарія не віддасть Македонії і Добруджі.
СОФІЯ (Ткб). Тутешні дневники, між ними півурядове "Есho de Bulgarie" і дневник "Народ" підчеркують невиразні заяви соціалістичних делєґатів з Австрії і Угорщини в Стокгольмі що до формули "без анексій і без відшкодовань". Ся формула переведена в цїлости означувалаб полишенє тлїючого огня під попелом, з якого потім вибухлаб нова пожежа. Македонїя й Добруджа, котрі були кістю незгоди між Болгарією, Сербією й Ромунїєю, повинні після національного принципу належати до Болгарії.
Як жиє Микола II?
ЛЬОНДОН (Ткб). До "Тіmеs" доносять з Петрограду: Тому що много людий звиджує Царське село, видано острійші приписи до стереженя Миколи II. Вільно йому проходжувати ся тільки дві години рано й вечером. Війскова сторожа йде все за ним найдалї у віддалї 25 кроків. Дїти б. царя можуть перебувати на cвіжім воздусї тільки окремо. Бувша царська пара мусить щоденно два рази покааувати ся у вікнї щоби офіцир, який повнить службу, міг її бачити. Потрійний війсковий кордон окружає палату.
Б. мінїстри є вязнені в Петроградській кріпости. Мають на собі приписаний вязничий одяг. Вільно їм раз на тиждень через 10 мінут розмовляти зі свояками і писати та одержувати один лист тижнево. Мінїстри є вязнені кождий окремо.
Цїсар Карло у болгарського короля.
ВІДЕНЬ. (Ткб.) Цїсар удав ся по полудни окремим двірським поїздом до Штільфрід, а відтам до Ебенталь, де тепер перебуває болгарський король з синами. По близько двогодиннім побутї у болгарського короля вернув цїсар до Ляксенбурґа.
ВІДЕНЬ. (Ткб.) "Korr. Wilhelm" доносить, що болгарський король надав і вручив цїсареви Карлови підчас його побуту в Ебенталь найвисше болгарське відзначенє, а саме болгарський хрест хоробрости І. кляси.
В справі польського лєґіону.
ВІДЕНЬ (Ткб.) "Neuе Freie Presse" доносить, що презес польського колa Лазарський і посли Морачевський. Тетмаєр і Висоцький були дня 8. с. м. у мінїстра заграничних справ Чернїна, щоби poзмoвити ся з ним в справі польського лєґіону. Президія польського кола в понедїлок відбуде дальшу нараду з президентом мінїстрів.
Російсько-француські анексійні пляни.
"Az. Est" доносить з Женеви: Президент мінїстрів Рібо був приневолений на послїднім тайнім засїданю палати послів дозволити на відчитанє тайних актів францусько-російського союза. В тих актах сказано, що союз заключаєть ся в тій цїли, щоби Росія одержала Цаpгoрод, а Франція лївий беріг Рена. Рібо мусїв заявити, що правительство не вважає конечною запорукою мира розбору Нїмеччини, або обкроєня її границь та що на будуче не буде заключати нїяких міжнародних договорів без відома народу.
Після промови президента мінїстрів поставив пос. Брізон резолюцію, якою висловлюєть ся зреченє анексійних плянів, видвигнених тайною дипльоматією. Предложеною резолюцією мала би теж Палата заявити, що вона не бажає дальшої війни а домагаєть ся порішеня справи Ельзаса і Льотаринґії на мировім конґресї, а се з огляду на те, що після битви над Мірною у вересни 1914 р. територіяльна цїлість Франції вже не є загрожена. Резолуція заступає погляд, що свобода народів не може опирати ся на оружне рішенє, тільки на демократію і соціялїзм.

»Дїло« 09.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Проголошенє Литви великим князївством.
Бюро Вольфа доносить: Начальний вожд сходу дозволив на утворенє литовської Ради довіря, яка має складати ся з найвизначнїйших дїячів Литви.
В звязку з тим доносить "Naprzоd", що утворенє литовської Ради є вступом дo проголошеня Литви великим князївством.
Цїсар Вільгельм до армії.
БЕРЛЇН (Ткб). Бюро Вольфа доносить: Цїсар Вільгельм виголосив з нагоди представленя нової оборонної методи на заходї промову до бранденбурського полку піхоти в якій сказав:
Неприятель шукає рішеня. Ждемо на се рішенє. При помочи Бога, яка доси так ласкаво нас ослонювала, нехай прийде се рішенє. Неприятель так довго буде мусїти кидати людий на шанцї, аж їх більше не буде мати, але вичерпаний покине оружє. О се маєте постарати ся. Коли надїйде ся хвиля, коли надїйде осягненє для нїмецького народу становища, яке йому належить ся, тодї подиктуєте мир.
Керенський на північним фронтї.
ПЕТРОГРАД (П. А.) Мінїстер Керенський відбув перегляд північного фронту. Він відвідав цїлу лїнїю передних ровів стрілецьких, віддалених о 200 кроків від неприятеля, удав ся також на обсерваційне становище, не оглядаючи ся на небезпеку, що неприятельські кулї можуть його досягнути. Війска з захватом витали його. Того дня мінїстер відбув перегляд війск фльоти Балтійської, які зладили йому великі овації.
Оголошенє Італїєю независимости Альбанїї і Франції.
БЕРЛЇН (Ткб). Оголошенє Італїєю независимости Альбанїї є повною несподїванкою для Франції. Здаєть ся, що француська цензура незізволила через якийсь час на оголошенє cеї відомости. Тепер появили ся у француській пресї старші відомости про те, які звучать, що оголошенє независимости Альбанїї має тільки прoвізоричне значінє тому, що остаточне управильненє сеї справи наступить підчас мирових переговорів.
Конференція президента мінїстрів з польським колом.
ВІДЕНЬ (Ткб). Вчера по полудни була конференція президента мінїстрів ґр. Клям Міртінїца з президією польського кола, яку заступали: пpeзec Лазарський і віцепрезес Діяманд (в заступстві Дашинського), Ґломбінський, бар. Ґец, Кендзьор і Лєо. В польських кругах говорять, що на нарадї, яка вела се 2½ години, обговорено ухвали польського кола з 16. і 28. мая. Конференція буде мабуть незабаром ведена далї.
Болгарія й осередні держави.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Вчера вечером був у цїсарської пари в Ляксенбурзї родинний обід, на який були прошені болгарський цар, наступник престола Борис і кн. Кирило.
БЕРЛЇН (Ткб.) Прибув сюди болгарський презитент мінїстрів Радославов.
БЕРЛЇН (Ткб). Довідують ся, що болгарський президент мінїстрів Радославов, який вчора вечером прибув до Берлїна, скористає з нагоди й обговорить з нїмецькими державними мужами подрібно питаня, важні для обох країв.
Представник ц. к. коресп. Бюра довідуєть ся, що президент мінїстрів Радославов в поворотї з Берлїна задержать ся у Відни і буде конферувати з мінїстром заграничних справ Чернїном.
Між союзниками.
БЕРН (Ткб.) "Journal de Peuple" доносить, що в Франції заборонено кілька російських соціялїстичних ґазет, між ними "Ізвєстія" і "Правда".

»Дїло« 08.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відкликанє Сазонова з Льондону?
ПЕТРОГРАД (П. А.) Російський амбасадор в Льондонї Сазонов одержав дозвіл на уступленє з уряду.
Американські воєнні кораблї у побережа Франції.
ПАРИЖ. (Ткб.) Аґенція Аваса доносить, що два американські воєнні кораблї стоять у побережа Франції.
Нїмецькі лїтаки над Могилевом.
ПЕТРОГРАД (ПА.) Нїмецькі самолети кинули 3 бомби на Могилів. Згинули 4 мешканцї міста.
Битва на заходї.
БЕРЛЇН (Вольф). 7. с. м. вечером. В луку Wytschsete неприятель вдер ся в область наших передних становищ. Боротьба, що перехиляєть cя то в сю то в ту сторону, ведеть ся далї.
Дорожнеча в Норвеґії.
КРІСТІЯНЇЯ. (Норв. Т. Б.) В цїлій Норвеґії відбули ся демонстрації проти дорожнечі. Відбули ся в порядку. В столици демонструвало 40.000 осіб.
Виміна нїмецьких і російських інтернованих.
ПЕТРОГРАД (Ткб.) Виконуючуй видїл ради робітників і жовнїрів оголосив, що комісія для заграничних справ петроградської робітничо-жовнїрської ради рішила поробити кроки в цїли виміни інтернованнє в Нїмеччинї poсійських полїтичних еміґрантів за нїмецьких цивільних полонених, що перебувають в Росії.
Проти аґентів давного правительства.
ПЕТРОГРАД (Райт.) Соціялїстичний мінїстер війни запропонував утворенє в цїлій Poсії окружних і провінціональних трибуналів, в яких склад має війти по трьох членів місцевого видїлу робітників і жовнїрів і по трьох членів вибраних иншими корпораціями. Сї трибунали мають вести процеси проти аґентів давного правительства. Кабінет ще не рішив се що-до сеї пропозиції.
Авдієнції у Цїсаря.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Цїсар вислухав нинї звичайних звідомлень і приняв на окремих авдієнціях амбасадора кн. Шенбурґа, шефа мінїстерства рільництва ЗаЙдлєра і амбасадора кн. Гогенльоґе.
Охоронний вал чи поміст?
"Nowa Reforma" містить виводи про будучу ролю независимої польської держави, подиктовану положенєм Польщі між осередними державами і Росією. Між иншим читаємо там:
"В полїтичній публїцистицї повтаряв ся арґумент, що відбудована польська держава стане для осередних держав зокрема, а для середної Европи взагалї, охоронним валом перед експан. російського народу.
"Доки істнував царат і доки наслїдком того треба було числити ся із змаганєм його до нових добичий територіяльних, той арґумент без сумнїву мав свою основу. Однак нинї царат упав а історія Росії, які небудь вона прибрала би форми, увійшла в період внутрішної будови, яка дотеперішну її імперіялїстичну експанзію виключає на час дуже довгий. Війни за експанзію зі сторони якої небудь Росії, яка вийде з теперішної революції, не можна сподївати ся. Та Росія буде мала доволї працї в дома, щоби могла думати про поширюванє своїх границь.
"З тим російським переворотом йде також в часї зміна о розуміню тої ролї, яку має відограти відбудована польська держава положена між Росією і середною Европою. Значінє тої держави, як охоронного валу, зменшується відповідно в хосен иншого, без порівняня більшого, культурно і ґеоґрафічно узасадненого значіня — помосту між Росією і Европою. Бо коли Росія втратила свій експанзивний характер, коли все промовляє за тим, що на довгі часи, може цїлї столїтя його не відзискає, що найменше в західнім напрямі, то значінє Польщі, як охоронного валу перед тою саме Росією меншає. О стільки за те більшає значінє Польщі як поронного валу перед тою саме Росією меншає. О стільки за те більшає значінє Польщі як помосту, як звена, що лучить в житєвий звязок два світи: російський із західно-европейським, як посереднички між тими двома світами. Така роля відповідає богато більше нашій національній психіцї і нашим реальним інтересам.
"Історія, ґеоґрафія і державна рація нової Польщі накидає їй таку ролю посереднички, від якої оба сумежні світи не тільки не потребують нїчого бояти ся, але противно мусять забігати про її поміч, як природного помосту, через який одиноко вони можуть зі собою мирно зносити ся для обосторонного пожитку.
"Тому відбудованє польської держави, здібної направду до житя і розвитку, передовсїм дїйсно независимої, себ-то необтяженої вже з самого початку обовязком приналежности до тої чи иншої системи державно-цивілїзаційного житя є дїйсно перворядним чинником тривкої пацифікації Европи, є умовою тривкої згоди середної Европи із сходом і отвореня зовсїм нових розвоєвих перспектив."

»Дїло« 07.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Державно-правна заява Поляків
Львів, 6. червня 1917. Як довідуєть ся з поінформованого жерела краківський "Il. Kurj. Codz.", зложенє польської державно-правної заяви по думцї ухвал з 16., 27. і 28 мая не наступило в дни отвореня парляменту з принципіяльних причин, бо та заява що до своєї сути є зовсїм відмінна від заяв чеської, південно-славянської й особливо української. Не було наміром Поляків, щоби зовсїм ріжні справи лучити посередно з собою на тім самім засїданю. По установленю тексту польської заяви й мотивованя польська сторона виступить підчас читаня буджету і зложить відповідну заяву. Наступить се особливо торжественно, устами кількох бесїдників.
Поворот цїсарської пари до Відня.
ВІДЕНЬ (Таб.) Цїсарська пара нинї в 7. год. 30 м. рано вернула з кількаденної подорожи над Сочу, до Істрії, на фронт в Каринтії, і до Форарльберґу.
Франція домагаєть ся звороту Ельзаса і Льотаринґії.
ПАРИЖ. (Ткб.) Палата послів приняла резолюцію п. Кльоца з висловом довіря для правительства 454 голосами проти 55.
Заявляючи ся за знесенєм п. Кльоца президент мінїстрів Рібо сказав: Не даймо себе замінювати формулами, яких цїлю є ввести в блуд демократів. Ми змагаємо до того, щоби привернути наше посїданє, одержати назад провінції, які нїколи не перестали бути француськими, а як нам забрано насильством. Совість цїлого світа признаєть Франції слушність. Якжеж вона могла би нам відказати сатисфакції за жорстокість безпримірну в історії.
Керенський і російська армія.
ПЕТРОГРАД (Ткб). Мінїстер війни Керенський заявив на засїданю ради робітників і жовнїрів, що заява про привілеї, які признають російським жовнїрам свободу, яка не істнує в нїякій армії на світї, була вліджена не ним, тільки радою робітників і жовнїрів. Б. мінїстер війни Ґучков не хотїв підписати сеї заяви тому, що много командантів загрозило, що уступить. Тому Керенський перед оголошенєм заяви видав передовсїм приказ, що заборонює командам вносити поданя о димісію. Керенський представив потім програму, яку задумує перевести в дїло і сказав, що російська демократія, якої він є вірним слугою, стремить до зорґанїзованої сили, яка могла би підпирати бажаня і заяви Росії, тому що значінє дипльоматії зависить від сили і єдности армії. Не говорю вам, сказав Керенський, що офензива нинї або завтра мусить почати ся, бо се є питанєм стратеґії, але є конечною річю, щоби наша армія кождої хвилї була готова до боротьби, не тільки до дефензиви але й до офензиви. На тім самім засїданю запевнили Керенського депутати ріжних корпусів, що є готові рушити туди, куди їм прикаже.
Комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 6. червня 1917.
Війна на сході. Коло просмику Ойтов здушено замикаючим огнем слабші наступи неприятеля. Поза тим в кількох місцях відживає дїяльність піхоти.
Війна з Італїєю. Неприятель вичепував себе вчера даремними наступами між долиною Wippаch і морем, хотячи відбити собі пораженє, яке потерпів в попередних днях на Красї. Його наступи не повели ся. Наші війска розширили свій успіх здобутєм приступом одного узгіря коло Яміяно і вдержали цїлу здобуту область проти завзятих протинаступів. Число полонених в битві| останніх днїв підвисшило ся на 250 офіцирів, серед них 4 штабових та 10.000 жовнїрів. Кілька італїйських полків дістало ся в повній силї сваєї нераненої залоги в наші руки, пр. полк піхоти ч. 69 в силї 1932 жовнїрів, полк піхоти ч. 71 в силї 1831 жовнїрів. Є знищені бриґади Верона, Сиракуза, Пулїє і Анкона, в яких складї бороли ся сї полки.
В тунели Сан Джованні здобули ми великий полевий шпиталь. Поле битви є покрите трупами Італїйцїв. Вчорашної місячної ночи напали італїйські летуни на міста і місцевости далеко поза нашим фронтом. Долетїли вони аж до Любляни, а в Тироли в околицї Боцен. в Побережу і в Країні згинуло від бомб кілька мешканцїв. Матеріяльної шкоди не було.
Війна на Балканї. Не було зміни.

»Дїло« 06.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Брусїлов начальним вождом.
ПЕТРОГРАД (П. А. Т.) Начального вожда Алексєєва поставлено до розпорядимости провізоричного правительства. Начальним вождом іменовано ґен. Брусілова, а на його місце командантом південно-західного фронту ґен. Ґутова.
Рішаюча офензива антанту.
ЛЬВІВ, 5. червня 1917. "Berl. Tadbl." доносить з Ціріха під датою 2. с. м.:
Швайцарські ґазети потверджують інформацію, яка прийшла з Голяндії, що Анґлїя позискала всїх своїх союзників для нової ґенеральної офензиви на всїх фронтах. Ґен. По, який тепер відвідує француських інтернованих з Швайцарії, мав сказати, що нова ґенеральна офензива наступить ще сього лїта. Керенський мав зовсїм привернути настрій російських жовнїрів за дальшим веденєм війни. Тому й Росія може без страху взяти участь в рішаючім підпринятю світової війни.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 5 червня.
Війна на сходї і на Балканї. Не було зміни.
Війна з Італїєю. На південь від Яміяно, в половинї дороги між Монфальконе і Гермадою наші війска пляново підготовленим і виконаним протинаступом відзискали значні части ровів, здобутих перед двома тижнями в сїм відтинку Італїйцями. Даром неприятель кинув у бій свої резерви, спроваджені пішо й самоходами, щоб відібрати нам здобутий терен. В боях, які вели ся день і нїч і нинї рано, наслїдком спровадженя нових італїйських підмог дійшли до найбільшого завзятя. Наша геройська піхота на цїлій лїнїї остала побідною. Неприятеля всюди відперто. Також змаганя Італїйцїв, щоб наступами під Костанєвіцою, на Файти Гріб і на схід від Ґориції принести пільгу свому південному крилу, розбили ся о oпір наших війск. Число полонених вчера під Яміяно виносить: 171 офіцирів і 6.500 жовнїрів. Отже загальна сума, подана в останнім звідомленю, збільшила ся до зовсїм незвичайного — як на оборонну битву — числа 22.000.
Над Коріна д’Ампеццо в воздушнім бою скинено неприятельський самолет.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 5 червня.
Західний терен війни. Ґрупа кн. Рупрехта: Положенє на фляндрійськім фронтї незмінене. В луку Wytschzete і в сусїдних відтинках від кількох днїв бої артилєрії зростають по полудни до найвисшого напруженя й ведуться щодня до пізного вечера. Віддїли, що посувають ся наперед для ствердженя дїланя неприятельського огня відперто за кождим разом.
Близько побережа і між каналом Labasses і гостинцем Bopaume Cambray була також вчера на кількох місцях боєва дїяльність оживлена. Тут були також безуспішні наступи Анґлїйцї.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: Здовж Ени і західній Шампанїї зросла знов місцями огнева боротьба. Коло Вrауе, два нічні наступи, поведені по дуже сильнім підготовленю відперто з великими втратами для французів. На схід від місця наступу наші підїзди привели полонених з неприятельських становищ.
Ґрупа війск князя Альбрехта: Нїчого особливого.
При сприяючій погодї летнича дїяльність на цїлім фронтї в день і в ночи була оживлена. В воздушних боях І оборонним огнем зістрілено вчера 12 неприятельських самолетів, огнем далеко несучих гармат і один привязаний бальон. Підпоручник Фосс воздушним наступом скинув 32-ого, підпоручник Шефер 30-ого, підпоручник Альменредер 24-ого свого противника.
Східний терен війни. При відживаню боєвої дїяльности на богатьох місцях не прийшло до більших боєвих акцій.
Македонський фронт: Крім перепалок воєнних сторожий не було нїяких важних подїй.

»Дїло« 05.06.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Аграрне питанє в Росії.
ПЕТРОГРАД. (Ткб.) На засїданю центральної аґрарної комісії уложено текст заяви в аґрарній справі. Звучить вона, що всї ґрунти, які надають ся до управи, мають бути віддані рільникам до зужиткованя. Перед конституантою не сміє нїхто розвязувати аґрарного питаня. Справедливе розвязанє аґрарного питаня є можливе тільки на основі загального державного аґрарного пляну. Самовільні проби розвязаня аґрарного питаня населенєм були би поважною небезпекою для держави.
Російський мінїстер торговлї подав ся у димісію.
ПЕТРОГРАД (П. А.). Мінїстер торговлї Коновалов подав ся у димісію. Що до особи наступника не запало рішенє.
Протиреволюційний заговір в Росії?
КОПЕНГАҐЕН. (Ткб.) Після донесеня "Politiken" відкрито в Петроградї заговір, що стремів до викликаня протиреволюції. Мало бути замордованих кількох членів теперішного правительства. Між ними Керенський. Заряджено цїлий ряд увязнень.
По принятю димісії Бобжинського.
З цїсарського письма в справі димісії п. Бобжинського виходить, що його місце остане на разї необсаджене.
Як доносить нинїшня "Gazeta Wieczorna", в польських полїтичних кругах кажуть, що буде іменований тільки тимчасовий управитель польського мїністерства без теки.
За ким стоять селяни в Росії.
ПЕТРОГРАД (Ткб). З'їзд селянських делєґатів вибрав виконуючий видїл, в якого склад увійшли виключно соціялїсти-революціонери, трудовики і народні соціялїсти. Мінїстер рільництва Чернов, Брешко Брешковська, мінїстер війни Керенський і Аксентієв дістали найбільше голосів. Між кандидатами, які перепали, найбільше число голосів впало на Крапоткіна. Соціяльні демократи понесли страшне пораженє, бо мінїстер працї Скобелев дістав тільки 15 голосів, Ґоркий 8, а мінїстер почти і телєґрафу Церетелї 6 голосів.
Дезерції в російській армії.
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) На петроградськім зїздї делєґатів з фронту — як доносять з Гапаранди — говорив дорадник мінїстра заграничних справ полк. Якубович про дезерції з фронту. Він сказав, що число тих жовнїрів, що втїкли з під прапорів, сягає тепер міліонів. Тому жовнїри самі і селяни в краю мусять підперти правительство в боротьбі з тою небезпечною появою. Також пянство у війску прибирає щораз більші розміри.
Керенський в Київі.
ПЕТРОГРАД (Ткб). Мінїстер війни Керенський прибув до Київа, де принято його дуже торжественно. Говорив він про ріжні справи, якими інтересуєть ся опінїя. М. и. заявив, що в своєї подорожи на фронт переконав ся, що братанє російських жовнїрів з неприятельськими не є таке загальне, як думали.
Що-до установчих зборів, то не буде можна скликати їх перед падолистом, бо годї задля виборів відтягати населенє від пільних робіт.
Німецькі лїтаки над Росією.
ПЕТРОГРАД (П. Т. А.) 4 нїмецькі лїтаки пробували наблизити ся до Одесси, але наші летуни зігнали їх. Два неприятельські лїтаки перелетіли над Минськом, але зараз завернули в наслїдок нагального огня наших оборонних батерій. Нїмецька ескадра летунів кинула богато бомб на Тирасполь і околицю.