дописи

»Вістник СВУ« 21.10.1942 Михайло Іванович Терещенко.

При останнїй крізї в російськім правительстві, в звязку з аферою Корнїлова, уступив був зі свого становища мінїстер заграничних справ Терещенко, щоб по двох тижнях знову повернути до кабінету. Серед бур і громів російської революції тримаєть ся Терещенко в революційнім мінїстерстві найдовше — з початку яко мінїстер фінансів, а потім яко мінїстер заграничних справ. Перед очима світу перейшли десятки більше й менше відомих полїтиків яко кількадневні або кількатижневі російські мінїстри, але крім Керенського лишень один Терещенко, нїкому до перевороту яко п о л ї т и к незнаний, все тримаєть ся.
І неодному приходить мабуть на думку питаннє: Як сей цукровий король і мілїярдер тримав ся в такім товаристві, як Скобелєв, Церетеллї, Чернов і Ко.? Дає на се деяку відповідь історія роду Терещенка, яка появила ся в "Vossische Zeitung", а яку подамо нашим читачам в найблизшім числї "Вістника". Довідуємо ся звідси, що мінїстер заграничних справ, Михайло Терещенко є внуком українського селянина Миколи Терещенка, того знаного на цїлу Україну й Росію селянина, що вибив ся на першого багача, але "в пани не пхав ся" та цїле своє життє тримав ся при своїм "мужицтві", себто при мові, одежі, звичаях і обичаях своїх батьків. Отже у внука, хоч і вихованого по королївськи, мабуть прокинуло ся його селянське походженнє і він, вірний наказови свого великого дїда: "не пхати ся в пани", через цїлий час участи в революційнім мінїстерстві тримаєть ся більше з демократією нїж з буржуазією, не зважаючи на се, що гасла революції грозять позбавити його маєтків.
Далї зі статї довідуємо ся, що вуйко Терещенка по матери, Саранчев, належав у молодости до терористів і коштом свого шваґра, батька Терещенка, фінансував відомий замах на царя Олександра III під Бірками. Здаєть ся, цїла родина Саранчевих, отже й мати Терещенка, не була чужа поступовости й демократизму й се також мало свій вплив на формуваннє світогляду та полїтичних симпатій молодого Терещенка.
Під час першої революції Терещенко на зорі своєї полїтичної дїяльности пристає до найпоміркованїйших конституціоналїстів монархістів—октябристів. Можливо, що з сими кругами тримав Терещенко і в часї реакції, в міжчасї між першою і другою революцією. По переворотї попадає він єдиний з не-послів у склад десиґнованого комітетом Державної Думи буржуазійного в своїм персональнім складї мінїстерства яко безпартійний. Але один за другим буржуазійні мінїстри виступали з мінїстерства, приходили й відходили инші, більші й менші представники посїдаючих кляс, тільки найбільший з найбільших капіталїст і буржуй лишаєть ся на місцї при кождій реконструкції кабінету, аж доки подїї не поставили власть в безвихідне становище. Тодї уступив на коротшій час, але знову повернув.
Якже все-таки попав Терещенко в мінїстри й чому так довго тримаєть ся? В деяких російських часописях на початку революції були на се тільки невиразні натяки. Говорило ся, що Терещенко віддав великі прислуги в передреволюційнім часї при орґанїзації промисловости для потреб війни! Се треба мабуть так розуміти, що підготовлюванє перевороту в буржуазійних сферах відбувало ся при активній участи й матеріяльній підтримцї Терещенка, що він мабуть фінансував революцію, як його батько фінансував свого часу замах на Олександра ІІІ, а цїла родина Терещенків фінансує мілїонові добродїйні підприємства.
Та не одна тільки щедра рука винесла молодого Терещенка на таке відповідальне становище. Мабуть він унаслїдив багато селянських прикмет свого дїда, що в такім критичнім часї, серед бур і непогод, уміє найдовше з усїх представників буржуазії погоджувати ся з незнаючою міри й стриму революційною стихією, стоячи півроку на чолї мінїстерства заграничних справ.
Про національні почування Терещенка годї щось певне сказати. Нападала на нього дуже шовінїстична російська преса за зроблену ним і Церетеллї угоду з Центральною Українською Радою, підкреслюючи, що обидва сї мінїстри не-Росіяне. В часї переговорів з Радою виступив Терещенко у Київі з промовою на зібранню представників громадських орґанїзацій, в якій представив ся як Українець з походження. Чи він почуває себе Українцем і по переконанням, нїяких точних вказівок на се не маємо. Але вже одна переведена ним і Церетеллї угода з Центральною Українською Радою свідчить про те, що національно-полїтичні змагання Українцїв для Терещенка не чужі, а він сам заслугує з сього приводу на згадку в українській часописи. Яко від свого земляка Українцї в праві ждати від Терещенка, що він в характері мінїстра заграничних справ буде також заступником національно-полїтичних змагань українського народу.

»Дїло« 20.10.1917 У. С. С. в етапі.

З Жидачівщини пишуть нам: Дня 23. вересня с. р. відбуло ся в селї Розвадові створенє читальнї Тов. "Просвіти". Тогож дня вписало ся поверх 200 членів, з поміж котрих вибрано отсей видїл: М. Рихвицький, місц. упр. школи, голова; Михайло Косач, нац. гром., заступник голови; Роман Корда, секретар; Лесик Іван, касієр; Федорик Катерина, біблїотекарка, Лукомська Марія, видїлова; до того вибрано трьох заступників: Костїв Гринько, Кузїв Іван і Парашка Ґрища. Чит. "Просвіти" була заснована ще в р. 1906, та не могла утримати ся при житю задля заїлих москвофільських аґітацій, які довели до того, що її перемінено на чит. т. Качковського. Так було аж до війни. З початком війни старав ся упр. школи М. Рихвицький та деякі свідомійші одиницї, як Лесик Іван, Корда Роман і ин. відновити читальню "Просвіти", однак тяжко було з'орґанїзувати населенє, на котрім відбили ся слїди москвофільських аґітацій. Так було до того часу, як в селї приміщено "Вишкіл новобранцїв У. С. С." Під впливом У. С. С. національна свідомість населеня чимраз більше зростала. Якраз тепер настав час, коли можна було певнїйше думати про з'орґанїзованє селян та заложенє читальнї Тов. "Просвіти". Тою справою заняв ся У. С. С. Васильків Іван, котрий довів дїло до житя. За його старанєм заложено чит. Тов. "Просвіти", а 27. вересня с. р. відбуло ся свято посвяченя прапора Тов. "Просвіта". Свято мало великий вплив на поширенє свідомости між населенєм, а головно між молодїжю місцевою і дооколичних сїл, яка численно прибула. При чит. "Просвіти" заложено хор. З кождим днем видно щораз більший інтерес населеня до просвіти, з чого можна надїяти cя, що чит. Тов. "Просвіта" буде як найскорше розвивати ся. Досколичні села нехай візьмуть за примір для себе національне відродженє Розвадова, котрий був досї гнїздом москвофільства, та нехай вступають в його слїди. Найвисший час, щоб не датись баламутити ся москвофілам.

»Дїло« 19.10.1917 Про українську і не-українську демократію.

Львів, 18. жовтня 1917.
Вчера подали ми привіти, якими не-українська демократія на Українї зустріла затверджений російським правительством Ґенеральний Секретаріят України.
Під "не-українською демократією" треба розуміти головно демократію російську, бо хоч корінних Росіян на Українї дуже невелике число, одначе обрусительна система царського режіму довела до того, що більшість інтелїґенції на Українї, головно українського й жидівського походженя, зросійщена. І як би тепер прослїдив походженє як речників "неукраїнської демократії" на Українї, так і тих кругів, на яких вона опираєть ся, то знайшов би з малими виїмками зросійщених Українцїв і Жидів.
Провідною думкою згаданих привітів — як на засїданю комітету Української Центральної Ради так і в "Кіевскій Мысли" — було, що "українська демократія тим лїпше сповнить свою задачу, чим більше укріпить ся в думцї, що тільки в єдности української й не-української демократії лежить шлях до спасеня як України, так і "Росії".
Як бачимо, російська демократія промовляла в сих привітах до певної міри тоном ментора, який уважає за відповідне вказувати шлях демократії українській. Тезу про потребу єдности української й не-української демократії приняти очевидно можна, — бо єдність ріжних елєментів краю очевидно виходить на добро краю, — одначе не в тій менторській формі, що, мовляв, українська демократія повинна мати перед очима ту тезу. Бо коли про єдність дбати повинна українська демократія, яка представляє подавляючу більшість населеня України, то тим більше повинна про ту єдність дбати меншість, репрезентована не українською демократією.
Те менторство речників не-української демократії тим більше зайве, що Українцї не минають нїякої нагоди, щоб покласти особливий натиск на потребу національної справедливости супроти національних меншостий на Українї. За те неукраїнська демократія, всї ті зросійщені царським режімом демократичні елєменти українського й жидівського походженя, за царського режіму ставили ся до поневоленя українського національного житя пасивно, вважаючи українське питанє "партикуляризмом" і своєю пасивністю помагаючи властиво царському режімови в російщеню, а тепер відграють ролю сторожів спадщини царського режіму, заявляючи, що зросійщенє України, се вислїд "історичного процесу", з яким треба числити ся і якого не можна усунути з нинї на завтра.
І за гарною фразою про єдність української й не-української демократії, сказаною на адресу Українцїв, криєть ся не що инше як бажанє, щоб Українцї, числячи ся з не-українською демократією, не йшли аґресивно в усуваню того зросійщеня України, яке полишив по собі царський режім.
Взагалі змаганє українського народу побудувати на руїнах царизму вільну Україну, — змаганє, яке проявило ся з такою силою, що за пів року довело до таких результатів як зорґанїзованє автономної України з українським правительством, — не було приємною несподїванкою для зросійщених демократичних елєментів на Українї. Перед революцією давив їх царський режім. Коли-ж царизм упав, тодї — здавало ся їм — повинно настати "на їх вулици свято": вони — демократи — повинні прийти до власти в краю і з давленого елєменту стати пануючим. Аж тут немов зпід землї виріс український рух, — який перед революцією для них не істнував, бо вони іґнорували всї його прояви і взагалї вважали українське питанє неістнуючим — і перешкодив сповнити ся їх надїям. По полїтичну власть в краю простягнули руку Українцї і дїйсно здобули її. А вона, зросійщені демократичні елєменти, мусять вдоволяти ся становищем національної меншости. Звідси той то скрито то навіть явно ворожий тон, який появляв ся в "Кіевск-ій Мысл-и", головнім орґанї українських і жидівських зросійщених поступових елєментів, за кождим разом, коли Українська Центральна Рада виступала ясно й рішучо з своїми домаганями супроти російського правительства; звідси те поборюванє українїзації адмінїстрації, суду, шкільництва, — поборюванє, яке ховає свою ворожнечу до українства зa ріжні практичні мотиви; звідси той явний вибух проти Українцїв, на який позволив собі бльок російських соціялїстичних партій в київській міській радї, там, де він мав більшість. На засїданях Української Центральної Ради промовляють ті панове за єдністю української й неукраїнської демократії, але в київській мicькій радї ту потребу єдности проявили вони виключенєм Українцїв радних від управи міста.
Се становище зросійщених демократичних елєментів зрештою зрозуміле, бо нїхто не розстаєть ся радо й добровільно з думкою про власть. Але лякати ся його не треба.
В автономній Українї, при полїтичнім устрою, опертім на демократичних основах, неукраїнські елєменти не можуть бути нїчим иншим як національними меншостями. Коли за пів року, який дїлить нас від вибуху революції, могла повстати на Українї українська автономна власть, то дальший розвиток буде йти тільки в напрямі відросійщуваня України й редукції не українських елєментів і їx полїтичного значіня. За лїт 10—20 хто знає, чи з виїмком нечисленних ґруп корінних Росіян, Поляків і жидівських націоналїстів, яких очевидно нїхто не буде угнетати, буде істнувати на Українї "не-українська демократія" як полїтична величина. З теперішних зросійщених елєментів одні (Українцї) повернуть до своєї народности, другі (Жиди) не будуть мати інтересу протиставити ся українському народови як сторожі наслїдків обрусительної полїтики царизму.
Очевидно, сей процес відросійщеня України йти-ме тим швидше й успішнїйше, чим більше незалежности від Петрограду мати-ме Україна, чим меншу надїю мати-муть зросійщені елєменти, що при помочи Петрограду зможуть скріпляти своє становище на Українї.
За се вже повинна подбати Українська Центральна Рада.

»Дїло« 18.10.1917 Державна Рада.

Відень, 17. жовтня 1917.
На нинїшнім засїданю закінчено розправу над наглим запитом п. Шірфа в справі заосмотрюваня австрійських торгів в мясо, уголь і солонину з Угорщини. Між иншими п. Лукашевич сказав, що є обовязком Угорщини в місце Галичини і Буковини, які в наслїдок воєнних подїй не можуть так, як за мирних часів зaoсмотрювати західних країв в провіянти, щоби взяла на себе апровізацію західних країв.
Приступлено до другого читаня буджетової провізорії. По промові звітника ухвалено на пропозицію президента відбути рівночасно розправу загальну і подрібну та ограничити час промови бесїдників на 30 мінут.
Пп. Тайфель і Шрайтер зголосили ось-таке додаткове внесенє:
В §.4 на кінця треба вставити: Правительству даєть ся повновласть видати потрібні суми на підвисшенє дорожнечих додатків державних функціонарів о 50% від дня 1. сїчня 1918 та виплатити на рахунок тої підвишки з гори дня 1. падолиста 1917 рати на перші 3 місяцї 1918 р.
Пп. Гуммер, Ельверт і Тайфель зголосили додаткове внесенє:
Правительству даєть ся повновласть виплатити краям на умовах, які постановить, зачети в максимальній квотї 60 мілїнів корон в цїли признаня або підвисшеня дорожнечого додатку народним і видїловим учителям за 1917 рік.
Мінїстер фінансів бар. Віммер вказав на велике значінє теперішної провізорії. В часї мира провізорів є конституційною основою веденя правильної працї, сьогодня розходить ся про щось більше, про те, щоби дати державі в хвилї великих клопотів середники веденя війни за істнованє. Воєнні позички то майже одинокий середник усунути надвишку банкнотів. І сим разом не є вказане, щоби з гори приписувати правительству вибір роду позички.
Що-до дорожнечого додатку функціонарів, то вставлено вже суму 560 мілїонів корон, з чого 240 мілїонів припадає на зелїзничих функціонарів. З огляду на тяжке положенє правительство є готове, хотяй 560 мілїонів не є дрібницею, поробити ще нове полїпшенє істнованя. В засадї правительство не має що закинути нинїшному внесеню, яке стремить до 50% підвисшеня дорожнечого додатку від дня 1. сїчня враз з виплатою з гори зачету на ту підвишку.
Правительство домагаєть ся 6 місячної провізорії, бо наради над звичайним буджетом тревають довший час. Мимо того правительство бажає, щоби наради над буджетом не відволїкали ся і просить о як найшвидше переведенє розправи над звичайним буджетом.
Промова Окуневського.
П. Окуневський навязав до слів мінїстра фінансів, що добро держави є заразом добром народів. Українцї мусять запитати, чи то реченє є слушне також із становища Українцїв? Повторило ся те, що вже нераз було, що в останній хвилї знайшла ся більшість для провізорії. Коли представник польського кола в комісії заявив, що Поляки умовили ся вже з правительством, то правительство не уважало вже, що варта вести переговори з иншими партіями. Якже щасливі є Поляки під полїтичним оглядом! По вибуху війни Росія жертвувала їм автономію, осередні держави незалежке королївство, Bільзон про них говорив, те саме папа, але про український нарід нїхто не говорив, українському народови лише грозять.
Бесїдник згадав про події в Талєргофі, про присуди на Українцїв і про слова одного з бувших намісників, що українські посли є властиво офіцирами без армії. Може і мав рацію на стільки, що ті посли занадто далеко відбігли від народного інстинкту в справі державної ідеї. Минувшість українського народу була звернена проти півмісяця, нараз мусять перевернути і свої історію до гори ногами і Константинополь назвали приятелем. Бесїдник нарікав на поведенє нїмецьких жовнїрів і полків гонведів з Українцями в Галичинї. Супроти поступованя держави з Українцями мусять вони поставити собі питанє, чи вільно їм голосувати за буджетом. По промові Дашинського звернули ся Українцї до президента мінїстрів з запитом, чи може їм приречи забезпеченє їх національного істнованя. Українцї мають на думцї таке становище, якe мають Нїмцї а Швайцарцї. Потїшувано Українцїв будучністю. Нехай собі Поляки роблять з Краковом, що їм подобаєть ся, нехай полу чать ся з Варшавою або нї, для Українцїв одиноке є питанє, що станеть ся із східною Галичиною.
Українцї надїяли ся, що дістануть від цїсаря обіцянку, що їм не грозить небезпека видачі їх в руки ворогів, але довідали ся, що не дістануть такої обіцянки. Говорить ся все тільки про австрійсько-польську ідею, про ягайлонську ідею, але та ідея принесла Українцям тільки огонь і меч. Подібна хвиля як теперішна не вepне і за 100 лїт. Українцї презентують правительству вексель, підписаний кровю і питають, куди їх веде. На те правительство відповідає, що границя Польщі усе отворена на схід.
Польські представники сказали, що домагають ся доступу до Балтійського моря, а недавно п. Акгерман говорив про два моря, отже про український Днїстер. Навіть якби грозила небезпека, що як пише "Nеue Freie Presse", Українцї будуть потоптані, то вони мусять відповісти, що тепер передостанна година. Щоби висказати, що парляментарно не можуть инакше поступити, будуть голосувати проти провізорії.
По промові ґр. Барбе-Ваксенштайна наради перервано.

»Дїло« 17.10.2017 З Народного Комітету.

На черговім засїданю Народного Комітету в суботу 13. с. м. голова д-р Кость Левицький здав звіт з послїдних двох нарад Української Парляментарної Репрезентації з правительством.
Перша нарада відбула ся дня 4. с. м. з президентом мінїстрів д-ром Зайдлєром; з иншої сторони взяли участь: д-р Петрушевич, д-р Кocть Левицький, д-р Евген Левицький, д-р Лагодинський і д-р Цегельський. Д-р Зайдлєр заявив, що хотїв би зєднати Українську Парляментарну репрезентацію для сталої правительственної більшости і запитав, які жаданя до правительства мала би українська репрезентація. Наші відпоручники поставили точний спис наших найпильнїйших домагань в области державної адмінїстрації, господарської відбудови східної Галичини і opґaнїзації господарських воєнних урядів, в справі основаня українського унїверситету у Львові і в справі заяви з найвисшого місця, що українські землї не будуть в нїякій формі прилучені до польської держави. Всї наші жаданя були можливі до безпроволочного зреалїзованя дорогою відповідних заряджень.
На се заявив д-р Зайдлєр, що він сам відносить ся прихильно до українського народу, чого доказом іменованє д-ра Горбачевського мінїстром, а що до наших домагань, то на разї годї йому їх сповнити, впрочім він над ними застановить ся і возьме їх на референдум.
В дальшім ходї наради ми закидували правительству, що воно в часї війни не сповнило нїяких, навіть найменших наших домагань мимо патріотизму і величезних жертв українського народу для австрійської держави, що іменованє д-ра Горбачевського, як правительство так часто підносить як уступку для нас, не змінило в нїчім розпучливого положеня українського народу в Галичинї.
Наради з д-ром Зайдлєром не довели отже до нїякого порозуміня і правительство пішло давним шляхом, дорого купуючі собі польські голоси, між ними і за цїну наших житєвих інтересів.
Слїдуючого дня, себто 5. с. м., відбула ся друга нарада з правительством в справі відбудови східної Галичини. Зі сторони правительства взяли участь: президент мїнїстрів д-р Зайдлєр, мінїстер рільництва ґр. Сільва Тарука, мінїстер публичних робіт Гоман, секційний шеф бар. Ертль і намісник ґраф Гуйн; з нашої сторони були там: д-р Петрушевич, д-р Кость Левицький і о. Онишкевич. Відпоручники Укр. Парл. Репрезентації обговорили дїяльність Централї для відбудови краю, домагаючи ся окремої централї для східної Галичини з українською управою зглядно філїї у Львові з такоюж управою, з прибічною радою з більшости Українцїв з тим, що прибічна рада мала би голос рішаючий, а не дорадний, як доси. Намісник ґр. Гуйн боронив теперішну централю, хоч завіти наших відпоручників опирались на точних фактах. Вкінци ґр. Сільва-Тарука предложив компромісове внесенє, а саме: остає одна централя з двома окремими прибічними радами в Кракові і Львoвi і з окремими буджетами для західної і східної Галичини. На чоло деяких секцій мають станути Українцї з польськими заступниками, а там, де начальниками секцій є Поляки, Українцї мають бути їх заступниками; до відбудови покличеть ся відповідне число українських сил і негайно розпічнеть ся відбудову східної Галичини. Проти сего предложеня заявили ся сейчас д-р Зайдлєр, мінїстер Гоман і намісник Гуйн.
Супроти того неприхильного становища правительства до наших домагань в справі відбудови східної Галичини і ся нарадa, що тривала три години, скінчила ся на нїчим.
Сей звіт по дискусії, в котрій забирали голос д-р Степан Баран, д-р Володимир Бачинський, о. Теодозій Лежогубський і о. Александер Стефанович, принято до відомости.
На внесенє д-ра Барана доручено голові поробити заходи в Українській Парляментарній Репрезентації, щоби правительство виплатило відшкодованя родинам невинно і без суду страчених в часї відвороту австро-угорських війск в 1914 і в часї їх приходу в 1915 р.

»Дїло« 16.10.1917 Українцї й буджетова провізорія.

Львів, 15. Жовтня 1917.
На засїданю буджетової комісії 12. с. м. підчас голосованя над буджетовою провізорією голови УПР. д-ра Петрушевича не було на засїданю, д-р Окуневський голосував проти, а голова клюбу українських послів з Буковини Василько за. Се відмінне становище кождого з українських членів комісії викликало в віденській пресї здивованє й ріжні коментарі.
На основі автентичних інформацій полїтична сторона справи представляєть ся так:
Що представник українських послів з Буковини голосував за буджетовою провізорією, се не повинно нїкого здивувати, бо се було заповіджене вже в буджетовій дебатї в палатї послів. Українські посли з Буковини творять в парляментї окремий клюб, який в оцїнюваню становища кабінету д-ра Зайдлєра до українського народу на Буковинї рішив голосувати за буджетовою провізорією.
Здивованє могло би викликати тільки неоднакове становище обох представників УПР. в буджетовій комісії. Одначе се здивованє відпаде, коли пояснимо, що неприсутність д-ра Петрушевича була тільки припадкова, а саме д-р Петрушевич був тодї на похороннім обрядї бл. п. посла о. Йосифа Фолиса. Отже його неприсутности не можна поясняти як зазначенє, що УПР. готова перейти до більшости, бо становище УПР. до кабінету д-ра Зайдлєра знайшло рішучий вислів у голосованю д-ра Окуневського проти буджетової провізорії.
Факт неприсутности д-ра Петрушевича в такій важній хвилї поясняєть ся тим, що нїхто не допускав, що польське коло так швидко дібє торгу з правительством, та що буджетова провізорія вже на тім засїданю прийде до голосованя.

»Дїло« 14.10.1917 Про проблєму національної справедливости.

Львів, 13. жовтня 1917.
"Люди вважають на жаль справедливість предметом виводу, який надаєть ся тільки на збут за границею, але не є придатний для внутрішної консумції. Одначе спpaвa стоїть так, що нема держави, яка так аж до свого осередка була-би хора через національне питанє, як Австрія. Коли ми проблєму національної справедливости хочемо відсунути від себе, кажучи, нехай починають наші, то cповняємo не тільки гріх супроти мира, але супроти нас самих".
Сї слова недавної буджетової промови д-ра Віктора Адлєра приходять на думку при читаню відомости про угоду кабінету д-ра Зайдлєра з польським колом. Бо ся угода, се новий гріх "супроти нас самих", себ-то супроти Австрії, супроти держави, якої інтереси заступати є найпершим обовязком кождого правительства.
Щоби позискати польські голоси для буджетової провізорії, кабінет д-ря Зайдлєра зобовязав ся сповнити всї домаганя, які йому предложило польське коло. Сї домаганя відомі нашим читачам з вчерашного числа; нинї тільки скажемо, що всї вони мають одну цїль: укріпленя польського полїтичного панованя в краю й потрібного для охорони сього панованя польського впливу в державі.
Що означає польське полїтичне панованє в краю зі становища проблєми національної справедливости, не потребуємо виказувати сього в довгих виводах: се знають не тільки Поляки і ми, як обі безпосередно заінтересовані сторони, але знає се також те саме правительство, яке на те укріпленє польського панованя в краю дало своє зобовязанє.
Кабінет д-ра Зайдлєра дуже добре знає, що його угода з Поляками означає відданє української Східної Галичини й українського народу в Австрії під дальше панованє Поляків, під те панованє, з-під якого визволити ся є змістом цїлого полїтичного житя українського народу в Австрії.
Як Австрія потребує і для свого внутрішного житя і для свого великодержавного становища на інтернаціональній аренї здїйсненя принципу національної справедливости, не потребуємо вказувати. Наведемо тільки зі згаданої буджетової промови отсї слова Адлєра, якому нїхто не відмовить почутя австрійського патріотизму: "Царизм був темним тлом реакції, на якім наші відносини були, що правда, не ясні, але бодай трошки яснїйші. Се тло ми тепер втратили. Найтемнїйше, що є тепер в Европі, се на жаль ми."
І в таких відносинах кабінет д-ра Зайдлєра, щоби приєднати польське коло для буджетoвoї провізорії, обовязують ся сповнити польські домаганя.
Не від нинї австрійські правительства, не виключаючи кабінету д-ра Зайдлєра, на всї українські домаганя відповідають, що можуть їх сповнити тільки за згодою Поляків, бо не можна давати одному народови "односторонних концесій" поза плечима другого. Та коли ходить о сповненє польських домагань, то українського представництва кабінет д-ра Зайдлєра не питав cя о згоду.
Чи се не гріх супроти держави вважати український нарід держави при переговорах з Поляками за неістнуючий.
Коли утворив ся кабінет д-ра Зайдлєра з Українцем мінїстром здоровля, віденська преса постарала ся розреклямувати се як факт, який зробить велике вражінє на інтернаціональній аренї, з окрема в Росії. Угода кабінету д-ра Зайдлєра з польським колом показує, що покликанє д-ра Горбачевського до кабінету було тільки — говорячи словами д-ра Адлєра — "предметом вивозу", нїчим більше. Питанє, чи і доки випадає д-рови Горбачевському оставати в кабінетї, коли традиційна полїтика австрійських кабінетів супроти нас через його участь в кабінетї д-ра Зайдлєра не дізнала нїякої зміни.
Се питанє тільки підносимо. Рішити його, як і взагалї українську полїтичну лїнію з огляду на становище правительства супроти нас повинна Українська Парляментарна Репрезентація. Сього її рїшеня не хочемо передрішати.
Тепер, коли в цїлім світї лунає — хоч, що правда, в великій мірі тільки як предмет визову — клич національної справедливости, положенє чотирох мілїонів українського народу в Австрії не може не звернути на себе уваги світа.
Українська Парляментарна Репрезентація нехай сповнить свій обовязок, а весь нарід нехай сповнить свій. Нехай не тратить надїї, не попадає анї в невіру, анї в розпуку, тільки тямить, що його доля все таки від нього залежись.
"Ми бачили за богато крови, щоб котрийсь нарід бояв ся ще крови; ми бачили за богато нужди, щоб котрийсь нарід ще шанував ся в боротьбі за своє найвисше добро, за своє істнованє!" — говорив у згаданій буджетовій промові д-р Адлєр, накликуючи правительство до полїтики національної справедливости.

»Дїло« 13.10.1917 Про цензурованє українських дневників.

Львів, 12. жовтня 1917.
До вчерашної дебати в палатї послів про цензурованє преси мiг би наш дневник доставити особливо богато матеріялу, і то такого, яким не може повеличати ся майже жадна инша преса в Австрії.
Бо нїмецький дневник цензурує прокуратор Нїмець, чеський дневник — прокуратор Чех, польський дневник — прокуратор Поляк. Вони можуть подавати в сумнїв, уважати шкідливим для інтересів держави й евентуально конфіскувати занадто різкий вислів полїтичного напряму дневника, але національне становище нїмецького, чеського, польського дневника не збудить чейже неприхильних почувань в душі прокуратора Нїмця, Чеха, Поляка.
За те український дневник має в особі свого цензора двох цензорів: ц. к. урядника і Поляка. Сей подвійний цензор в одній особі конфіскує не тільки те, що видаєть ся йому звернене проти інтересів держави, але також те, що інтересів держави зoвcїм не нарушує, а може навіть боронить їх, а звертаєть ся проти польських інтересів, проти плянів польської державности.
Примірів сього знайшов би в нашім дневнику майже кожного дня. Перед кожним неінтересованим ареопаґом могли би ми перевести доказ, що конфісковані в нас річи не звертають ся проти інтересів австрійської держави, тільки проти тої полїтики — на нашу думку шкідливої для держави, — яка хоча на українській земли будувати польську державність; так само перевели би ми доказ, що польська преса має в обговорюваню польської справи без порівнаня більшу свободу, нїж ми в обговорюваню української справи.
Польська преса може свобідно сама критикувати відношенє осередних держав до польської справи; може так само свобідно передрукувати критику з польських і инших орґанів, які виходять з ворожих і невтральних державax. Може друкувати протести польських і инших орґанїзацій.
За те ми не можемо обговорювати цїлости української справи, бо або представленє стану по однім, або по другім боцї кордону все знаходить цензура недопустимим. Коли оставить написане про закордонну Україну, то счеркне написане в такім звязку про Галичину; коли пустить про Галичину, счеркне про закордонну Україну.
Не можна також писати про окремі справи, прим. в останнім часї про Холмщину. Все, що українська сторона має сказати про Холмщину, цензура конфіскує. Що ріжні польські з'їзди ухвалюють про українські землї, се все вільно оголошувати. Але що прим. Українська Центральна Рада говорить про Холмщину, се нецензурне! Питаємо — в чиїм інтересї: Австрії чи польської державности?
Палата послів ухвалила вчера знесенє цензури. Та проти сього внесеня заявило ся в дебатї правительство, обіцюючи тільки полекші. І при полекшах воно мабуть поки що остане. Та з сих полекш на буде українській пресї користи, доки цензуру над нею буде виконувати в імени австрійської держави власть, яка по всїй своїй національній психіцї є польською властю.
Як в усїх областях публично пpaвнoгo житя, так і тут може помогти тільки основна зміна системи: щоб на українській земли австрійську державу репрезентувала полїтична українська нація.

»Дїло« 12.10.1917 З народних уст.

Володимир Гнатюк: Народні новелї. З образками Володимира Кобринського. Львів, 1917. Накладом Укр. Видавничої Спілки. Стор. ХІІ+184, 8о. Цїна 2.50 кор.
В отсїй книжечцї, що вийшла перед кількома тижнями, подає Вол. Гнатюк трицять народнїх новель у добрій лїтературній мові. Разом зі збіркою "Народні казки", що вийшла ще перед війною, і зі збіркою "Народні байки", яка саме тепер друкуєть ся з богатьома ілюстраціями, та з заповідженими кількома дальшими книжечками, хоче В. Гнатюк дати нашій публицї те, що перед столїтєм дали нїмецькій публицї братя Ґрімм своєю збіркою "Kinder- und Hausmarchen", яку перекладено на ріжні культурні мови та яка дочекала ся численних видань стала жерелом наукових фолькльорних студій і спопуляризувала імя видавцїв не тілько в Нїмеччинї, але далеко й широко поза її границями. В нас нема доси перекладу збірки братів Ґрімів — поза деякими дрібними пробами — та коли В. Гнатюк здїйснить свій проєкт, такий переклад не буде нам потрібний, бо пляноване виданє буде далеко більше й гарнїйше та зложене з оповідань, записаних виключно з уст самого нашого народа, що надає виданю особливу прикмету.
Доброю і бажаною новістю в нашім видавничо-лїтературнім руху є те, що цїле виданє має бути ілюстроване. До казок і новель зладив ілюстрації — хоч не багато — молодий наш маляр Володимир Кобринський. До байок, що друкують ся і вийдуть іще перед кінцем сього року, зладив ілюстрації другий наш молодий маляр Микита Вихор (псевдонїм). До дальшої книжечки ладить ілюстрації ще третий молодий маляр. "Видавнича Спілка" звернула в останнїх часах загалом більшу увагу на декоративну сторону своїх книжок і надїєть ся, що знайде у нашої публики не тільки зрозумїнє її змагань і признанє, але й видатнїйшу матеріяльну підпору. Перед війною видала вже вона "Лиса Микиту" Івана Франка з ориґінальними гарними ілюстраціями петербурського маляра В. Карріка (Анґлїйця з походженя), тепер знов друкує нове, друге виданє "Дороги" В. Стефаника з ілюстраціями О. Кульчицької. Можна надїяти ся, що котрийсь із істориків штуки, які також є вже в нас, зверне на сї виданя увагу і подасть їх артистичну оцїнку, чим заохотить також молодих артистів до інтензивнїйшої працї в обібранім напрямі. Лиш як виробить ся в нас ряд добрих ілюстраторів, зможемо заснувати й удержати добру ілюстровану часопись. Дотеперішні проби з сїм напрямі мусїли бути невдатні, бо ми були приневолені користувати ся чужими і переважно припадковими ілюстраціями. А чиж вони підходили під наше житє?
Вертаючи до збірки новель, зазначимо, що вона надаєть ся до читаня в найширших кругах. Її прочитає радо і інтелїґент і простий чоловік, старий і молодий, мущина і женщина. Маємо відомости, що наші хорі вояки по шпиталях формально розривали межи собою не тілько новелї, але й давнїйше видані казки. Звертаємо на се увагу комітетів для ранених і хорих вояків; коли вони хотять зробити приємність воякам, нехай обдарують їх сими книжечками, особливо коли під недалеке Різдво будуть думати над дарунками для них.
В обох книжках виясняє у передмові В. Гнатюк, які саме твори народньої словесности належить називати новелями і казками, чим вони ріжнять ся, яка їх старинність і походженє та в якім відношеню стоять до писаної лїтератури. Через те повинні з ними познакомити ся особливо наші ґімназисти.
Quis.

»Дїло« 11.10.1917 † Посол о. Йосиф Фолис

Львів, 10. жовтня 1917.
Як уже відомо нашим читачам з нашої телєґрами з Відня, в ночи з 8-го на 9-го с. м. помep у Відни о. Йосиф Фолис, пapоx Скнилова під Львовом, пірляментарний посол виборчого округа ч. 64 (Львів повіт—Винники—Городок—Щирець). Покійний від довшого часу нездужав на боляк в жолудку і піддав ся операції на клїнїцї проф Паля; смерть наступила наслїдком поопераційних комплїкацій. Похорон буде в четвер, 11. с. м.
О. Йосиф Фолис уродив ся в 1862 р., ординував ся в 1888 р. Його жінка, Марія з Курбасів, уже давно вмерла. Син Михайло, відбувши садівничо-огородничі студії в нїмецькім Шлеску і в Чехії, є урядником "Сїльського Господаря".
По сотрудництві в Кустини коло Лопатина прийшов о. Йосиф Фолис на парохію до Скнилова під Львовом, де перебув цїле своє житє. Що був добрим пастирем своєї громади, який дбав як про її моральне так і матеріяльне добро, свідчить побудована ним церков, читальня, просвітні і економічні орґанїзації в селї, переведена парцеляція.
Сповняючи духовні і громадянські обовязки в своїм селї, Покійний займав ся різночасно загально народними справами і з часом заняв визначне становище серед дїячів наших центральних орґанїзацій у Львові, які мали в нїм дїяльного і щиро справі відданого члена.
При перших виборах до парляменту на основі загального виборчого пpавa в 1907 р. виступив о. Йосиф Фолис як кандидат Народного Комітету в окрузї Львів повіт—Винники—Городок—Щирець і здобув мандат, який задержав також при нових виборах в 1911 р. Як посол не тільки сповняв совісно свої обовязки супроти виборцїв свого округа, але все мав на увазї цїлість нашої національної полїтики і належав до тих, що рішали про її провідні лїнїї. В сїй области розвивав також інтензивну дїяльність з вибухом війни, на еміґрації в Відни, де належав до Загальної Української Ради, і аж до останних хвиль свого житя.
Звісна була жертволюбивість Покійного на народні цїли. Датки на сї цїли творили в нього постійну не-аби-яку рубрику. Крім того перед кількома роками жертвував на садівничо-огородничу школу в Скнилові для "Сїльського Господаря" 11 морґову реальність. А перед смертю записав свій маєток на народну цїль.
В віденській клїнїцї згасло вчера житє, повне працї й зaслyг для рідного народу, який імя о. Йосифа Фолиса задержить на все в своїй памяти в рядї своїх передових дїячів.

»Дїло« 10.10.1917 Поміч кредитова для освободжених повітів

З приводу увільненя східних повітів краю з під ворожої інвазії звертає Дирекція Галицького Воєнного Закладу Кредитового увагу інтересованих кругів на способи кредитової помочи, з якою сей Заклад може поспішити пошкодованим в наслїдок війни, а іменно:
1) Властителї і посесори дібр табулярних можуть одержати на перші потреби загосподарованя кредит де 25.000 К. на кожде тїло табулярне, в міру його обєму, а то за звичайними акцептами, які становлять лише забезпеченє і не є Закладом далї реесконтовані.
Услївєм удержаня ceгo кредиту є предложенє посвідки Староства на доказ, що веденє господарки в дотичнім майнї є уже можливе і з прилюдних зглядів пожадане.
Ті самі властителї дібр з виїмком обшарів найблизше фронту положених, можуть одержати на основі докладного урядово ствердженого зіставленя шкід і кошторису відбудови кредит інвестиційний за табулярним обезпеченєм.
2) Властителї домів можуть одержати на основі затвердженого виказу шкід і кошторису позички інвестиційні, а то в повітах далї від фронту положених на цїлковиту відбудову, а в близше положених лише тодї, о скільки полишенє дому без поправи грозило би дальшим знищенєм будинку.
3) Властителї промислових обєктів можуть користати з кредиту на тих самих услівях, о скільки з огляду на якість промислу урухомленє їх підприємств лежать в інтересї відбудови краю або в інтересї апровізації.
4) Купцї і аптикарі можуть узискати кредит з тим самим застереженєм, що промисловцї на урухомленє їх підприємств.
Всї наведені катеґорії можуть вносити поданя безпосередно до Закладу, який в біжучім місяци переносить свої бюра до Львова (вул. Міцкевича 7).
5) Малі рільники можуть користати з кредиту на відбудову і закупно інвентаря, а поданя мають вносити за посередництвом найблизшого заступства Банку краєвого, або Краєвої Центральної Каси для Спілок рільничих або також через Мійську або Повітову Касу Ощадности.
Викази шкід в тих случаях мають бути стверджені Староством або Урядом громадським.
6) Ремісники можуть одержати позичку на закупно варштатів і знарядів, а поданя мають вносити через Краєвий Патронат для рукодїля і дрібного проМислу (Краків, вул. Кармелїцка 37), зглядно через ті самі інституції, що і малї рільники.
7) В кінци члени т. зв. вільних звань, отже лїкарі, адвокати, нотарі, інжинїри можуть одержати позички на уладженє знищених уряджень канцелярійних і одежи, а поданя мають вносити через дотичні палати, зглядно корпораціЇ.
Позички інвестиційні закладу є через час треваня війни аж до 5 лїт від дати заключеня мира безпроцентові і до ceгo реченця не жадає ся сплата на капітал, а відтак тревати буде амортизація через 15 лїт.
Крім згаданих кредитів удїляє Заклад всїм продукуючим кругам кредитів оборотових в межах понесених шкід в капіталї оборотовім (кресценція, запаси товарів, матеріялів і т. д.) Для опінїованя зголошень о сї кредити є покликані при Староствах окремі Комітети, яких орґанїзація з увільнених тепер повітах уже розпочалась.
Всїх близших інформацій І формулярів зголошень удїляє згаданий Заклад (на разї Краків, ринок 34 від 1. падолиста 1917 Львів, вул. Міцкевича 7).

»Вістник СВУ« 07.10.1917 Програма татарського руху

така, як подає татарський орґан кримського комітету:
1) В єднаннї з усїма полїтичними ґрупами татарська демократія уважає своїм обовязком підготовити татарську людність до того часу, коли збереть ся господар російської землї — Установчі Збори.
2) В Установчих Зборах татарський народ буде добивати ся установлення в Росії федеративно-демократичної республики.
3) Татарський народ в єнаннї з иншими народностями, що живуть у Криму, не вимагає для себе автономії але не дозволить на установлення в Криму полїтичної геґемонїї якогось народу, що не має на се анї культурних, анї історичних, анї етноґрафічних прав.
4) На Установчих Зборах татарська демократія буде домагати ся передачі всїєї землї трудовому народови.
5) Татарський народ вимагає повернення всїх загарбаних вакуфних земель вакуфному фондови й повернення присвоєних старим ладом вакуфних капіталів.
6) Татарський народ вимагає для себе національно-культурної автономії, котра одна може забезпечити вільний розвиток національної самосвідомости.
7) Трудовий татарський народ вимагає скасування станових привилеїв, котрі мали деякі Татари (мурзаки), які були досї страшними паразитами на його тїлї та причиною ріжних його нещасть.
8) Татарська демократія має за своє завданнє — стати на сторожі загально-державних інтересів, а через те вона цїлком піддержує творчу працю тимчасового правительства, наскільки вона не суперечить ідеольоґії революційної демократії.
9) Татарський народ вимагає видїлення тилових салдатів-Татар в окремі військові частини, щоб охоронити на фронтї державу від жорстокости ворога (Р. Г.).

»Дїло« 06.10.1917 У справі реституованя ради м. Львова.

Львів, 5. жовтня 1917.
Від часу до часу виринає все на ново справа реституованя ради м. Львова. Тепер знов підносить ся домаганє краківський "Сzаs" з приводу сподїваного перенесеня осїдку намісника до Львова. Вказавши, що теперішна управа міста не може собі дати ради та що для порядної господарки конче є потрібна міська рада, "Czas" пише:
"Перед поворотом намісництва до Львова — а сей поворот є ще перед зимою певний — певне западе рішенє що до приверненя автономії у Львові. Осїдок намісника трудно подумати в містї, яке остає в станї "ех lex". Можливість приверненя автономії міста через реституованє розвязаної міської ради, як се було в інших містах, істнує, бо більшість членів ради постійно перебуває у Львові. Нові вибори є тепер неможливі, а шуканє півспособів, як творенє якогось передового періоду або розширенє компетенції прибічної Ради, не уздоровило би відносин, бо півспособи не переводять санації".
До сього домаганя "Czas-y", інспірованого очевидно з кругів розвязаної ради м. Львова, перше всего треба завважити, що коли ходить о господарку міста, то санації сеї господарки хиба найменше треба сподївати ся від розвязаної ради. Се ж занадто відома річ, що в радї м. Львова від довгого ряду лїт господаруєть ся так, як коли б місто було — не скажемо: придатною власністю, бо властитель дуже добре дбає про свою посїлість, але якоюсь арендою партій, які панували в радї, арендою, яку треба як найбільше виссати, не дбаючи про завтра. Лихий фінансовий стан міста є загально відомий, а скільки гроша викинула рада за останні десятилїтя тільки на устроюванє ріжних польських парад, з яких не буде населеню міста нїякої користи, щоб тільки заманїфестувати польський характер міста! Населенє міста без ріжницї народности й віроісповіданя не від нинї домагаєть ся виборчої реформи до ради, але рада на те домаганє була глуха, бо їй вигіднїйше господарити в тїснім кружку тих, що на основі теперішного виборчого права є панами в paдї. І коли зі становища господарських інтересів міста є потрібна яка реформа, то перше всего виборча реформа до ради.
Та в домаганю реституваня ради грають ролю не економічні інтереси (вони є тільки покришкою!), а інтереси полїтичнї панів, які перед розвязанєм творили раду, тої ґрупи ріжних партійних відтїнків, яких єдинила одна ідея: ненависть до всего українського і змаганє ставити розвиткови українського елєменту в столици колишньої галицько-володимирської держави як найбільші перешкоди. Вони хотїла би відзискати "автономію" (до речі: учені панове з "Сzаs-у" повинні би знати, що Львів не має автономії, тільки самоуправу!), щоби під теперішну пору як найголоснїйше кричати про "польське місто Львів", покликаючи ся на свій репрезентаційний авторитет.
Що правда, теперішна прибічна рада, в якій найшло ся місце всего для трьох Українцїв, коли українське населенє міста Львова виносить що найменше четвертину зaгaлy мешканцїв, не є нїяким висловом національної справедливости. Але в ній все таки бодай є тих трьох Українцїв, — се одно; а друге, — що вона не має репрезентаційного авторитету. За те в розвязаній радї не було анї одного Українця і доти не буде, доки в рядї панувати-ме дотеперішна україножерна спілка, доки не буде переведена демократична виборча реформа, якою сей стан змінить ся. Тому Полякам так ходить о приверне "автономії" Львова.
Коли ми домагали ся тут у Львові наших прав, Поляки звичайно відсилали нас до Київа. Та в Київі при останних виборах до міської ради на загальне число 120 здобули Українцї 26 місць, — мимо того, що проти них ішов бльок всїх не українських елєментів міста, — і творять тепер що-до чисельности другу з черги ґрупу в міській радї. Тепер пора запитати, коли буде переведена така виборча реформа до міськради у Львові, щоби український елємент мав змогу післати туди своїх заступників.
В кождім разї проти реституованя україножерної ради м. Львова мусимо як найрішучійше запротестувати. А центральне правительство нехай прийме до відомости, що його обовязком є прочистити дорогу до свобідного розвитку українського народу в Австрії, — бо з вини попередних правительств Поляки розросли ся в Східній Галичинї так, що хотїли би сей споконвічний український край зробити Польщею. Се прочищуванє повинно йти в усїх областях, також в публично-правнім житю м. Львова. Належить воно до тих реальних ґалузей осягненя нами національно-територіяльної автономії, які ми мусимо дати, коли маємо своєю полїтикою стверджувати перед світом, що сподїваємо ся лїпшої будучности в сїй державі.

зі старорусинів

»Вістник Союза визволення України« 21.11.1915 Професор Юлїян Кулаковський і його посланіє "русскимъ людямъ, именующимъ себя "украинцами".

Професорови Юлїянови Кулаковському попало в руки друге число льозанської "La Revue Ukrainienne" й він поспішив ся зараз похвалити ся її змістом перед невибагливою публикою чорносотенного, даруйте, тепер уже "поступового" "Кіевлянина" (ч. 258), щоб дати матеріял до другої частини Щоголївського "Современнаго украинства". Зокрема зацікавила п. професора статя про "Українських стрільцїв у Галичинї". Про польські лєґіони він чув уже та знає, що їх дуже неприхильно прийняли російські Поляки, але про "український лєґіон" він ніде не читав і, навіть прочитавши, не повірив би в можливість такого "оскопленія" розуму в "Зарубежній Руси". А тут треба повірити, бо автор дає назви всіх "Геростратів" й описи місцевостей і воєнних пригод.
Ще більший відчай обхопив нашого старого "приятеля" при читанню роздїлу "хроніки" з усїми його привітами, заявами, резолюціями від "Союза визволення України", від "Нац. Ради" й від инших українських орґанїзацій. Зокрема вразило його письмо українських полонених, що сміли заявити себе Українцями та, що більше, відважили ся висловити свою радість з приводу покинення Львова Росією, їх "історичним ворогом". Се видало ся йому так неправдоподібним, що він не вірить в автентичність листу та скорше схиляєть ся приписати його авторство якомусь сфанатизованому Полякови. Де-ж можна навіть подумати, щоб Українцї позабули на клич Хмельницького: "Волимо під царя московського, православного" та щоб таких Українцїв (і то без знаків наведення) знайшло ся аж 82!
Професор Кулаковський не може вийти з дива, до якого ступня заслїплення й нерозуму дійшли ті автори "Revue", що "всюди приписують собі право говорити від усього українського (тим разом у знаках наведення) народу" та присвоюють собі право представляти вірний настрій усїх "малоруських" мас народу, втягаючи під "польський термін" Україна весь "малоруський" край, Полтаву, Харків, Крим і Кавказ. Справдїшня паморока!
Де ж шукати джерела сього "розумового збочення" в Галичинї? На гадку проф. Кулаковського всьому винен не хто инший, тільки львівський унїверситет, а в головній мірі "фальшівник русскої історії", Михайло Грушевський. — Сей "лживий пророк" забув на своє "русское происхожденіе", забув на свого батька, що закінчив свою карієру на Кавказї, а приготовив ся до окремого дїла, "возлежавши на лонѣ В. Б. Антоновича". Ставши професором історії на львівськім унїверситетї, проявив Грушевський "величезну й дуже інтензивну дїяльність в области фальшовання "русскої" історії!
Проф. Кулаковський як учений історик і розкриває чорносотенцям усї тi фальшовання, які Грушевський пускав у світ не тільки в своїй "штучній" науковій мові та в нїмецьких перекладах, але и по "русски".
"Останню йoго працю того роду "Иллюстрированниую исторію Украины-Руси" розхвалили в російських критичних журналах його помічники (писання Кулаковського на сю тему поза "Кіевлянином" не мають вільного доступу) й вона мала значний успіх у читаючої публики. Зовсїм без стриму та сорому він виставляв там і заслуги Мазепи і подвиг Капнїста, що їздив з кінцем XVІІІ ст. до пруського короля з просьбою визволити "Малороссію", й давав портрети (що за відвага!) всїх виднїйших дїячів, часто підземних, українського сепаратизму. В 1905 р. він у революційній брошурі прозвав Росію "тюрмою народів" і той вираз повторяє тепер за ним і редактор Зелїб, виводячи звідси свою ідею. Брошура Грушевського має заголовок: "Единство или распаденіе Poсciи". На 18 сторінках невеликого формату д. Грушевський розбив і знищив усю велику історію творення російської держави та, називаючи Росію "механічною спорудою, позбавленою всякого внутрішньою звязку й піддержуваною тільки зовнішньою силою", йшов разом з иншими "інородцями" на "спільного ворога" "в переконанню, що можливо скинути спільне ярмо". Коли він був такий "задерикуватийу своїх творах, писаних по російськи та надрукованих у Росії, то як мусїв греміти (!) своєю штучною галицькою науковою мовою, коли викладав російську історію своїм ученикам у Львові. І наша академія наук все-таки піддержувала того борця й ще недавно обійшла наші газети відомість про те, що члени академії заступали ся за д. Грушевським, як за людиною, що обстоювала в Галичинї інтереси російського народу від натиску Поляків. Тепер, коли його ученики (!) наповнили галицький лєґіон і хвалять ся проливаннєм крови "русскаго солдата", тепер виводять на верх у цїлій, страшній наготї плоди того посїву, який поклав у Галичинї д. Грушевський".
Стільки про страшні подвиги Грушевського, якому проф. Кулаковський приписує сили "велитня". Донедавна ми чули про славного нашого родоначальника, гр. Стадіона, тепер від д. Кулаковського знатимемо вже й про нову ролю проф. Грушевського, ідеї якого мають нас "повести не до свободи, а грозять перемінити нас у погній (!) для нїмецької культури".
Ми переповіли головні пункти послання проф. Кулаковського: хай "образумять русскихъ людей, именующихся "украинцами".
З. К.

»Прикарпатская Русь« 16.06.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскому Словѣ" живописную красоту мѣстностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешенъ и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополя и вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днестра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьется свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хаты, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбились въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до самыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимовъ были взяты, мы сами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

"Жизнъ Волыни" пишетъ о курьезныхъ русскихъ вывѣскахъ въ Бродахъ:
"Курьезныя вещи происходятъ съ нашимъ русскимъ языкомъ, который мало по-малу получаетъ права гражданства въ Галичинѣ. Вотъ нѣсколько образцовъ вывѣсокъ, написанныхъ на "русскомъ" языкѣ надъ различными торговыми заведеніями въ Бродахъ:
"Гостиница хараша обѣды ужини".
"Золотой ділъ мастеръ".
"Сельцорская вода исладки перекуски"
"Фрухтовей магазенъ".
"Папаросы, цыгарій и бамага".
"Спродажъ квасу. Чай штаканъ 2 к." И т. д.
Рано или поздно, конечно, подобныя вывѣски исчезнутъ со стѣнъ домовъ галицкихъ городовъ и замѣнятся болѣе грамотными.
Но для начала и это хорошо"...

"Новое Время" высказывается за бeзотложный созывъ Государственной Думы. По мнѣнію газеты, вести выпавшую на долю Россіи колоссальную борьбу средствами какого-нибудь вѣдомства немыслимо. Подобная борьба требуетъ дѣятельнаго участія силъ всего общества и народа:
"Единеніе правительства и народа въ дружной работѣ подниметъ взаимное довѣріе, еще тѣснѣе сплотитъ Рсссію противъ угрожающаго eй врага и мощно увеличитъ средства национальнаго сооротивленія. Для того, чтобы по справедливости оцѣнить роль "штатской" Думы въ организаціи нашихъ военныхъ силъ, достаточно сравнить общую обстановку маньчжурской войны и нынѣшней. Какъ известно, во многихъ спеціальныхъ военно-техническихъ отрасляхъ думскія комиcciи, не связанныя военно-бюрократической рутиной, являлись чуть ли не иниціаторами весьма важныхъ улучшений. Все обновление русской арміи послѣ маньчжурской кампаніи проведено при ближайшемъ и непосредственномъ участіи Гос. Думы.
Въ дни самыхъ тяжкихъ историческихъ испытаній древняя Русь всегда умѣла находить силу и опору въ тѣсномъ духовномъ соприкосновенiя ея государей съ народомъ. Выпавшее на нашу долю отpаженіе тевтонскаго нашствія потребуетъ еще больше напряженныхъ усилiй, чѣм тѣ испытанія, в горнилѣ которыхъ окрѣпла Русь".

»Прикарпатская Русь« 14.06.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Bp." сообщаютъ o положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краков вѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, выпустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать за военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимъ "Polen", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ реквизиций и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помѣщалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлять съ помощью. Даже христіанско соціалистическія opганизаціи д-ра Венскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ за собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходятъ ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливаютъ даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорять, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи, a извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безнравственность проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 20.05.1915 Галицкая страда.

Годовое собраніе Галицко-Русскаго общества въ Петроградѣ, состоявшееся подъ предсѣдательствомъ архіепископа волынскаго Евлогія, прибывшего недавно изъ Львова, дало краснорѣчивыя доказательства, какую кипучую дѣятельность пришлось проявить этому учрежденію въ годъ возсоединенія Червонной Руси съ Россіей. Задачи, которыя выпали на долю этого общества въ истекшемъ году, были крайне разнообразны и сложны.
По мѣрѣ того, какъ русскія войска занимали Галичину, открывалась ужасная картина австрійскихъ звѣрствъ и жестокостей. Росла нищета страны, въ которой девятый мѣсяцъ происходятъ бои. Количество жертвъ не поддается учету. Галицко-Русскому обществу пришлось сразу же осенью открыть особое попечительство для призрѣнія сиротъ, оставленныхъ казненными, замученными или увезенными въ глубь Австріи галицко-русскими дѣятелями. Благодаря пожертвованію Государя Императора, отзывчивости военнаго министра, Св. Синода і особенно почетнаго члена общества В. К. Саблера, попечительству удалось помѣстить около ста сиротъ въ особомъ пріютѣ при Іоанновскомъ монастырѣ на Карповкѣ. Предсѣдательница попечительства, извѣстная благотворительница О. П. Дмитріева, приложила всѣ усилія, чтобы сиротъ не только одѣть, обуть, накормить, но и дать имъ возможность продолжать начатое въ Галичинѣ образованіе. Дѣти были приняты въ реальное училище Крюковой, въ гимназію Колокольцевой, въ гимназію Русскаго собранія, по сдачѣ экзаменовъ, безвозмездно, и имѣли возможность окончить соотвѣтствующіе ихъ возрасту классы для оставшихся въ пріютѣ дѣтей были привлечены спеціальные учителя и учительницы, и успѣхи дѣтей за одну зиму по русскому языку, особенно же по исторіи и географіи Россіи, превзошли всѣ ожиданія.
На ряду съ пріютомъ для галицкихъ сиротъ обществу пришлось способствовать возвращенію галичанъ и галичанокъ-эмигрантовъ изъ Даніи и Америки въ освобожденную родину, заниматься судьбою застрявшихъ въ Швейцаріи и Италіи галицкихъ уроженцевъ, устраивать бѣженцевъ изъ Галичины, Буковины и Угорской Руси, служить почтовой конторой для пересылки на родину денегъ и писемъ галицкихъ эмигрантовъ, опекать сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и освобождать отъ высылки въ приуральскія губерніи галицкихъ сородичей, не успѣвшихъ принять русскаго подданства.
Желая создать для Червонной Руси кадръ проводниковъ русскаго культурнаго вліянія изъ мѣстныхъ людей, общество устроило учительскіе курсы дла галичанъ и галичанокъ въ Петроградѣ. Начальница женскихъ естественно-научныхъ курсовъ М. А. Лохвицкая-Скалонь любезно предложила школьному комитету общества свое учебное заведеніе, преподавательскій персоналъ и свои учебныя пособія. Общество приняло на себя передъ властями ручательство за желавшихъ попасть на курсы, и благодаря этому въ началѣ текущаго года были устроены спеціальные учительскіе курсы для галичанъ и галичанокъ при учебномъ заведеніи М. А. Лохвицкой-Скалонь, на которыхъ обучаются теперь 158 человѣкъ. На содержание этихъ крсовъ министерствомъ народнаго просвѣщенія отпускается 35.000 рублей и петроградской городской думой 7.500 рублей. Занятія на курсахъ идутъ весьма успѣшно. Наблюдаетъ за курсами спеціальный попечительный coвѣтъ, подъ предсѣдательствомъ члена Г. Думы Е. П. Ковалевскаго.
По почину общества галицкіе учителя и учительницы прослушали въ педагогическомъ институтѣ нѣсколько лекцій извѣстнаго проф. С. Ф. Платонова о московскомъ царствѣ и проф. И. И. Лаппо (по исторіи Западной Руси). Послѣ окончанія занятій и испытаній галичане собираются совершить паломничество въ Москву, въ Успенскій соборъ, гдѣ помѣщается рака ихъ святого земляка, митрополита Петра, московскаго чудотворца, и гдѣ они будутъ служить благодарственный молебенъ за возсоединеніе Червонной Руси съ Россіей.
Помимо устройства курсовъ школьный комитетъ общества организовалъ на Рождествѣ поѣздку столичныхъ гимназистовъ вo Львовъ и раздачу тамъ галицкимъ гимназистамъ рождественскихъ подарковъ и устроилъ педагогическую выставку русскихъ учебниковъ.
Издательскій комитетъ общества, работавший подъ предсѣдательствомъ князя А. Е. Гагарина, приготовилъ къ изданію нѣсколько брошюръ по крестьянскому и вѣроисповѣдному вопросамъ Галичины и стѣнную карту Галичины, составленную П. П. Поддубнымъ.
Церковный комитетъ, подъ предсѣдательствомъ ректора духовной академіи епископа Анастасія, занялся пожертвованіями облаченій и утвари церковной для галицко-русскихъ церквей. Многое изъ этихъ пожертвованій было уже отправлено въ Галичину. Пожертвованія притекали не только вещами, но, напримѣръ, епископъ бѣлгородскій Никодимъ пожертвовалъ 20 билетовъ государственной лотереи, съ тѣмъ, чтобы выручка изъ выигрыша была обращена на созданіе въ Перемышлѣ храма святителя Іоасафа бѣлгородскаго.
Наконецъ, общество занялось устройствомъ пріютовъ для прокормленія дѣтей школьнаго возраста въ галицко-русскихъ городахъ, на средства, отпущенныя комитетомъ ея Высочества Великой Княжны Татіаны Николаевны. Съ цѣлью устройства этихъ пріютовъ въ Галичину отправились I. В. Никаноровъ и Е. В. Филевичъ. Въ настоящее время открыты уже въ разныхъ галицкихъ городахъ пять такихъ пріютовъ, дающихъ кровъ, пищу и обученіе нѣсколькимъ стамъ дѣтей.
Желая облегчить участь сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и водворенныхъ въ приуральскихъ и сибирскихъ губерніяхъ, общество послало туда оффиціальнаго уполномоченнаго. На основаніи сообщеній его о положеніи плѣнныхъ общество обратилось въ совѣтъ министровъ съ ходатайствомъ о выдѣленіи сдавшихся въ плѣнъ галичанъ изъ состава другихъ австрійскихъ плѣнныхъ, объ облегченіи имъ возвращения въ православную вѣру ихъ предковъ и досрочномъ освобожденіи тѣхъ изъ плѣнныхъ галичанъ, родственники которыхъ казнены австрійцами или увезены въ качествѣ заложниковъ въ глубь Австріи.
Предлагая годовой отчетъ общему собранію, предсѣдательствовавшій въ обществѣ Д. Н. Вергунъ просилъ почтить вставаніемъ память всѣхъ, положившихъ жизнь свою за освобожденіе Галичини, и помянулъ особенно тепло двухъ галичанъ-поручиковъ Пухира и Лопатинскаго, сражавшихся въ рядахъ русской арміи.
Общее собраніе утвердило выборы въ почетные члены общества предсѣдательницы попечительства о сиротахъ О. П. Дмитріевой, предсѣдателя церковнаго комитета епископа Анастасія и сѣверо-американскаго архіепископа Евдокима, отправившегося въ Нью-Іоркъ съ нелегкой миссіей возвратить тамъ въ вѣру предковь тѣхъ галицкихъ эмигрантовъ, которые еще не отреклись отъ уніатской ереси въ Америкѣ.
Конецъ общаго собранія былъ посвященъ разсказу архіепископа Евлогія о пребываніи во Львовѣ Государя Императора и Верховнаго Главнокомандующего Великаго Князя Николая Николаевича. Владыка описалъ восторженный пріемъ, устроенный червонно-русскимъ населеніемъ своему прирожденному Царю, и возстановилъ въ памяти тѣ слова, которыя Государю Императору благоугодно было сказать съ балкона генералъ-губернаторскаго дворца. Государь поблагодарилъ русское населеніе Львова "за радушный пріемъ, за любовь и преданность" и произнесъ потомъ историческія слова: "Да будетъ едина и нераздѣльна великая, могучая Русь!"
Архіепископъ Евлогій коснулся и ряда церковныхъ вопросовъ, волнующихъ въ настоящее время галичанъ, отмѣтилъ трогательную привязанность мѣстнаго населенія къ православію, требующаго себѣ непремѣнно священниковъ, "такихъ, какъ въ Почаевѣ", и выразилъ уверенность, что культурное сліяніе Руси Прикарпатской съ остальной Россіей пойдетъ довольно быстро, несмотря на нѣкоторыя препятствія, которыя приходится теперь преодолѣвать тамъ русскимъ людямъ.
("Н. Вр.")

»Прикарпатская Русь« 16.05.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскомъ Словѣ" живописную красоту местностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешень и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополи й вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днѣстра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьет свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хати, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбилась въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до caмыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимова была взяты, мы вами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

»Прикарпатская Русь« 18.05.1915 Обзоръ печати.

Львовскій корреспондентъ "Новыхъ Дней" Арсеньевъ пишетъ:
"Haдo помнить, что мѣстное населеніе распредѣляется по тремъ наслоеніямъ: pусскіe, поляки, евреи. Первые встрѣтили нашъ приходъ съ радостью, привѣтствуя въ насъ родныхъ освободителей, вторые вѣжливо улыбаются, но занимаютъ выжидательное положеніе, а третьи проявили себя въ Галичинѣ, какъ опредѣленные сторонники австрійскихъ порядковъ. Ясно, что намъ слѣдуетъ опереться на русскихъ, о нихъ прежде всего заботиться, къ ихъ нуждамъ пріурочивать свою работу. Они на пространстѣ мучительныхъ для нихъ вѣковъ, сохранили для насъ край, вопреки гнету инородныхъ и инославныхъ. Уродливое украинофильство, конечно, проникло и въ среду здѣшней русской интеллигенціи, но подавляющее большинство народа съ негодованіемъ отворачивается отъ мазепинства. Ихъ противники — противники Россіи. Назвать ихъ "дезертирами своего народа" предоставимъ вѣнскимъ прислужникамъ и удивимся тому, что находятся русскіе журналисты, непристойнымъ повтореніемъ такихъ дрянныхъ и глупыхъ словъ отвѣчающіе на искренній порывъ прирожденнаго русскаго чувства. Въ виду этого было бы весьма важно озаботиться тѣмъ, чтобы вовникающія во Львовѣ новыя русскія газеты не попадали въ руки безтактныхъ и безграмотныхъ въ славянскихъ дѣлахъ праздныхъ крикуновъ, порождающихъ недоумѣніе и горький смѣхъ. Вообще, все русское, нами насаждаемое, должно быть безупречнымъ. Русскiе обыватели Галичины уверены въ томъ, что мы направимъ къ нимъ лучшiя свои силы. Такъ, очевидно, и будетъ".

Въ "Южной Копѣйкѣ" напечатана бесѣда съ возвратившимся изъ Львова предсѣдателемъ Гос. Думы М. В. Родзянкой, который сообщилъ сотруднику названной газеты слѣдующее:
"Я пробылъ въ Галичинѣ двѣ недѣли, побывалъ во Львовѣ, Перемышлѣ и другихъ занятыхъ нами пунктахъ и могу съ уверенностью сказать, что взаимоотношенія русской администраціи и коренного населенія Галичины — этихъ новыхъ русскихъ гражданъ — не оставляютъ желать ничего лучшаго.
Достаточно сказать, что населеніе, раньше приходившее въ ужасъ при одномъ упоминаніи о русскихъ, теперь само добровольно обращается къ мѣстной администраціи зa разрѣшеніемъ своихъ частныхъ недоразумѣній и затрудненій.
Въ лицѣ графа Бобринскаго новый край видитъ культурнаго и внимательнаго къ его нуждамъ администратора.
И если на первыхъ порахъ были замѣтны проявленія недоброжелательности во стороны отдѣльныхъ лицъ къ русскимъ, то теперь подобныя случаи совершенно исчезли.
Въ экономическомъ отношеніи Галичина сейчасъ переживаетъ кризисъ, что объясняется обстоятельствами военнаго времени, отсутствіемъ товарообмѣна, трудностью пользованія желѣзными дорогами и друг.
Но надо надѣяться, что это переходнее время не оставитъ глубокаго слѣда въ будущей торговой и экономической жизни края.
Страна это — богатая.
Подумайте, вѣдь доходы, получавшіеся австрійскимъ правительствомъ, составляли 60 проц. всѣхъ государственныхъ доходовъ Австріи!
Населенъ этoтъ край, главнымъ образомъ, торговымъ элементомъ.
Жизнь въ краѣ постепенно входитъ въ колею.
Открыты школы, гимназіи.
И когда попадаешь во Львовъ, то cpaзy не вѣрится, что находишься въ мѣстности, гдѣ еще не такъ давно шли жаркіе бои.
Населеніе проявляетъ интересъ къ русскому языку и Россіи".

»Прикарпатская Русь« 14.05.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Вр." сообщаютъ о положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краковѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, випустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать зa военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимь "Polem", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ рядомъ реквизицій и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помещалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлятъ съ помощью. Даже христіанско-соціалистическія организаціи д-ра Вейскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ зa собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходить ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливають даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорятъ, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи а извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безравственнкость проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 09.05.1915 Чествованіе М. В Родзянка.

Вчера, 25-го апрѣля, въ Народномъ Дoмѣ происходило торжественное чествованіе предсѣдателя Государственной Думы М. В. Родзянка Народнымъ Совѣтомъ и другими русскими общественными организаціями Галичины.
М. В. Родзянко былъ встреченъ галицкимъ гимномъ "Пора за Русь". Послѣ этого председатель Народнаго Совѣта В. Ф. Дудыкевичъ произнесъ привѣтственную рѣчь, покрытую пѣніемь русскаго народнаго гимна. Въ отвѣтъ на пpивѣтствie В. Ф. Дудыкевича, предсѣдатель Государственной Думы М. В. Родзянко произнесъ прочувствованную pѣчь, вызвавшую шумныя рукоплесканія. Пocлѣ pѣчeй присутствовавшимъ былъ предложенъ чай. Состоялось также концертное oтдѣлeніe. Торжество посѣтили представители администраціи, члены Государственной Думы, имѣющіе пребываніе во Львовѣ и масса мѣстной русской публики. Подробности чествованія М. В. Родзянка сообщимъ завтра.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 01.01.1917 Ziemia Chełmska przypomina się Polsce.

(Oryg. korespondencja "Kuriera Lwowskiego").
Ziemia chełmska — to teren niedawnych bezwzględnych i konsekwentnych zakusów rusyfikacyjnych, staie rosnących apetytów ukraińskich z jednej strony, a asymilacyjnego oddzialywania kultury polskiej z drugiej. Oparciem dla wrogich nam działań miała być ludność prawosławna, a środkami prowadzącymi do zamierzonego celu: nieprzebierająca w środkach agitacja prawosławnych popów i urzędników, prowadzona przy pomocy pisma i słowa, procesji, obchodów i wieców, próbująca grać na żądzy ziemi u chłopów działalność orsyjskiego banku włościańskiego itd. Cala ta rzeczywiście wytrwała i na szeroką skalę zakreślona robota rosyjskich "dietateli" nie przyniosła jednak pożądanych rezultatów — mimo, że trudnem było przeciwstawić jej równie spreżystą i konsekwentną polską prace społeczną. To, co ze strony polskiej się przeciwstawiało, miało charakter sporadyczny, cząstkowy, na małe rozmiary, bez większego planu. Był to raczej mimowolny odruch niż planowa akcja. Przyczyną rosyjskich niepowodzeń było liżące w krwi. tkwiące w tradycji ciążenie ludności chełmskiej do kultury polskiej i katolicyzmu. Tem tylko wytłumaczyć sobie można masowe przechodzenie ludności z prawosławia na katolicyzm po ukazie tolerancyjnym w 1905 r., stale zarzucanie języka "chachłackiego", którym się jeszcze część chłopów chełmskich posługuje, przyjazne odnoszenie się zarówno chełmskiej ludności prawosławnej, jak i katolickiej do polskich działaczy, odporność wobec pokus wysuwanych przez bank włościański itd. To naturalne ciążenie ku polskości po zmianie rządów znacznie się zwiększyło zarówno z powodu większego znaczenia, jakie zyskał żywioł i język polski, jak i procentowego wzrostu katolików (obecnie liczy powiat chełmski 62.8 proc. ludności katolickiej), jak w końcu dzięki zwiększonej pracy kościoła i dworów i powstania sieci polskich szkól ludowych. Całość jednak tych wysiłków jeszcze nie odpowiada istniejącej potrzebie i obowiązkowi, jaki na narodowo uświadomionych żywiołach ciąży.
Teraz nadeszła chwila, w której należałoby: istniejące ośrodki polskiej pracy społeczno-kulturalniej wzmocnić, zmobilizować do niej wszelkie możliwe siły, zarysować jej pełny program, realizowany pod kierunkiem zasobnej w środki najwyższej w powicie instytucji oświatowo-kultkuralnej. Tylko tą drogą będzie można owo naturalne ciążenie do kultury polskiej spotęgować, ułatwić podniesienie się ludności na wyższy poziom świadomości i pracy i nadać ziemi chelmskiej charakter obszaru wyłącznie i niezaprzeczenie polskiego. Takim ośrodkrem polskiej pracy kulturalnej w powiecie chelmskim ma się stać z końcem października otwatty oddzial Macierzy szkolnej. Zarząd Macie rzy chelmskiej zmierza do skupienia wszystkich aktywnych spolecznie jednostek w powiecie, zgromadzenia większych środków pracy oświatowej i opracowania dostosowanego do lokalnych warunków programu pracy. Ma prawo też spodziewać się, że ogół spoleczeńswa polskiego, rozumiejący cale znaczenie dla naszej przyszłości umacniania kultuty polskiej na terenie obcych uroszczeń, a naszych praw — poprze te dążenia przez: przysyłanie tęższych, społecznie czynnych jednostek (zwlaszcza nauczycieli i nauczycielek), przez pomoc w postaci książek (instytucje wydawnicze i oświatowe) oraz przez datki pieniężne (za pośrednictwem pism).
Można być pewnym, że dziełem wspólnem dzialalności Macierzy szkolnej i pomocy ogółu spoleczeństwa będzie potężny, o zdrowych, silnych i fundamentach gmach polskiej pracy kulturalnej w Chelmszczyznie. Oby rezultat tej pracy ckazał się jak najpomyślniejszym!
*
Inne pisma polskie uprasza się uprzejmie o przedrukowanie.
W. Kłos.

»Kurjer Lwowski« 23.12.1916 O jasełkach i kolendach.

Wśród licznych widowisk obrzędowych wieków ubieglych, zanikających powoli w chaosie obcych naleciałości spotykamy najczęściej jaselka-szopki.
Jasełka — widowiska sceniczne, oparte na historji zdarzenia betlejemskiego, tworzono na wzór oratorjów chrześcijanskich — przybieraly w Polsce prawie zawsze charakter ludowo-narodowy.
Wpływ tysch widowisk (misterjów) dramatycznych na snerokie masy był i jest dotychczas olbrzymi. Dzalają bowem potężnie na wyobraźnię dusz, prostotą i szczerością swoją zagarniają serca — uczucia w czas długi. Legenda o Bożem Narodzeniu — choć przez rozlicznych autorów znanych i zaglażonych przerabiana, rozwijana, zmierza zawsze do uwydatnienia scen, związanych ściśle z przyjściem na świat Bożej Dzieciny.
W nędznej na odludziu stojącej stajence, krytej słomą, otuloną płatami bieluchnego śniegu, nad którą gwiazda w biegu stanęła i blaskiem nadziemskim jaśniała, spotykamy pasterzy, parobczaków, którzy na wieść o tej wesołej nowinie, rzucają swe stanowiska 1 kurne chaty i spieszą do malego Jezuska.
Tu przod żłóbkiem huczą kobzy góralskie, graję mujtanki, fujarki, śpiewają krakowiaki, kłanjają się Kurpiki i Litwini, tańczą Mazury, słowem wszyscy z ziemi całej Korony i Litwy się zbiegli. Wszyscy z darami różnymi, z czem kto mógł do Pana biegł.
Z rozrzewnieniem śledzimy przebieg akcji, odrywamy się od doby i stosunków dzisiejszych i za poetą wtórujemy:
"Tak się działo przed wiekami w tej boskiej stajence;
"Miał ci naród z czego dawać, bo miał pełne ręce,
"Miał granice niezmierzone, od morza do morza —
"Złoto w skrzyni, huk zwierzyny, pełne brogi zboża.

I dziś inaczejby nie było, pospieszylibyśmy z darami, ale poeta nas usprawiedliwia:
"A dziś z biedy, aż się kurczył i zębami zgrzyta,
"Dałby Panu, u nie może, bo goły i kwita.

_______
Naiwne to, pełne prostoty sceny zabarwione rubasznym, naturalnym humorem, nikną szybko przed widzami, budząc w nas zachwyt i uwielbieni zarazem. Poufałość z Dzieciątkiem Bożem, jaką znajdujemy w jaselkach, rozbraja nas, widzów, z tego "nie wypada" codziennego i zbliża serca nasze ku Niemu.
Muzyka ludowa, której najważniejszą gałęzią jest kolenda, obfita w pogodną i bujną fantazię, pełna czarującej malowniczości, ilustruje dokładnie uczucia osób, występujących w jasełkach. W tych różnorodnych kolendach o przeróżnym rymie, toku i rytmie złożył lud bezsprzeczne "swych myśli przędzę i swych uczuć kwiaty".
Rwie się jednak przędza, więdną kwiaty, choć z kolend tych płynie ta satna moc uczucia, ta sama idea, młość, cześć i pokora bezgraniczna dla Dziecięcia w szopce. Poezja ta, ilus rowana muzyką o tematach ludowych przeważnie, ta arka "między dawnymi i młodszymi laty", tonie wśród fali obcych, banalnych melodyjek operetkowych, które dziś często zasłyszeć można nawet w głebokiej wsi. Wraz ze strojem, ze zwyczajami obcymi wdarły się w dusze ludu, tego konserwatora i strażnika polskości i obce piosenki.
_______
Kolend nie nazwiemy dziś tylko pieśnią religijną, obrzędową. Stały się one bowiem pieśniami religijno-narodowemi. I choć u kilku zaledwie pierwiastek patriotyczny występuje, to jednak przez swojskość, przez rodzimy charakter swój są narodowe.
Wpływ kolend na naszą poezję — zwłaszcza ludową — jak dawniej, tak i obecnie jest niemały. Prawda, że często pod względem artyzmu, formy szwankują, zasadom i prawidłom poezji nie odpowiadają w zupełności, jednak przez swą moc uczucia wzniosłego, przez szczerą serdeczność, tęsknotę nabierają wdzięku i blasku.
I ukochaliśmy wszyscy te pieśni, maluczcy i wielcy. A "niosąc Panu serca w dani", krzepimy się i umacniamy, z ufnością i pokorą, błagamy, by błogosławił Ojczyźnie miłej w dobrym i złym bycie. Niejedna też kolenda staje się hymnem narodowym. A nowsze, które są dalszym nieprzerwanym cięgiem owych piosnek pastuszych, tętnią tak głęboką nutą patriotyczną, że w każdej duszy polskiej na dźwięk jej musi drgać serdecznicjszy odzew ojczysty.
Niestety, czasy obecne zachwiały, umniejszyły misję kolend. Wpływy obce i teorje nowe podkopały znaczenie tych pieśni. I gdy dawniej cała kantyczkę w każdym dworze, w każdej chacie prześpiewano, to dziś, ilu wśród nas nie zna słów i melodji, najbardziej rozpowszechnionych ongiś kolend. Wskutek naszej obojętności, niedbałości, a przedewszystkiem wskutek braku umiłowania rzeczy rodzimych, zanikają powoli te najwdzięczniejsze kwiaty poezji naszej.
Pamiętajmyż, że w czasach, gdy niemal wszystko wróg nam zagarnął, pozostał nam język, słowo, pieśń. Do czasów ostatnich była to skala, o którą rozbijały się wszystkie fale, zakusy zaborcze. Języka wydrzeć nam nie zdołano. I stało się tak, jak głosił wieszcz nasz nieśmiertelny, że:
"Płomień rozgryzie malowane dzieje, Skarby mieczowi spustoszą złodzieje,
Pieśń ujdzie cało!...
Umocnijmy zatem straże i czujnie baczmy, by lud nasz, dzieci nasze i my wszyscy nie uronili tych skarbów polskości. Pielęgnujmyż te pieśni, bo w nich jest moc, jest duch narodu i jego siła, ostoja. Baczmy, by pieśń uszła cało.
Rajmund Radwan Pragłowski.

»Kurjer Lwowski« 20.12.1916 Polskie Tow. przyrodników im. Kopernika.

We wtorek dnia 12. bm. mówił na posiedzeniu naukowem Towarzystwa prof. dr. B. Niklewski na temat "Kwestia nawozowa w kraju". Zwiększanie wydajności gleby zależy w wysokim stopniu od warunków ekonomicznych i od kultury całej ludności. Jednym ze środków, podnoszących te wydajnóśc jest nawożenie. Nawozy organiczne stanowią w każdym razie podstawę nawożenia, zaś nawozy sztuczne, mineralne są tylko ich uzupełnieniem. Pokrywają bowiem ów niedebór azotu, potasu i fosforu, którego rośliny mimo nawożenia nawoźem organicznym jeszcze potrzebują. Ta wszakże zachodzi różnica między nawozem organicznym a nieorganicznym, że w nawozie organicznym dajemy wszystkie składniki odrazu, a w nieorganicznym każdy zosobna. Skuteczność dzialania poszczególnych nawozów sztucznych na glebę śledzić można doświadczalnie na pólkach, których skład gleby jest ocstatecznie znany. Tego rodzaju doświadczenia wykonywa Stacja doświadczalna chemiczno-rolnicza w Dublanach, założona przez Wydział krajowy w r. 1895. Owe doświaczenia i badania gleto-znawcze prowadzą do wykrycia, jakich składników potrzebują nasze gleby.
Z kolei prelegent wyjaśnil, jak się przedstawia kwestia azotu, potasu i fosforu u nas w kraju, w szczególności, gdzie i w jaki sposób kraj może pokryć swoje zapotrzebowanie. Co do azotu, to założenie fabryki saletry w kraju znajduje się na najlepszej drodze. Nadto niedobór azotu może być pokryty przez uprawę roślin motylkowych (nawozy zielone) pośrednio przez wyzyskanie torfowisk, rozłożonych bardzo korzystnie w Polsce. Potasu dla Polski dostarczyć by mogły w wielkiej ilośći kopalnie w Kałuszu, gdyby produkowano sole wysokoprocentowe. Źródłem fosforu staćby się mogły fosforyty, występujące na Podolu, oraz intenzywna przeróbka kości i padliny w kraju. Ponieważ oba źródła są prawie nietknięte, przeto skazani jesteśmy na import żużli (tomasyny) i superfosfatów z zachodu. Handel nawozami fosforowymi przybrał wielkie rozmiary. Zalewa się wprost kraj bezwartościowymi nawozami, zazwyczaj ze szkodą naszego małego rolnika. Istnieje nawet pod Katowicami na Śląsku fabryka, produkująca fałszywe nawozy i eksportująca je do Galicji!
W dyskusji nad odczytem zabierali glos dr. Kling i prelegent.
Następnie prof. E. Romer zademonstrował zebranym mapy różnych okolic Szwajcarji, wykonane przez profesora z Fryburga Beckera, znanego ze sporu o Morskie Oko, który na krótko przed wojną otrzymał honorowy doktorat filozofji, uniwersytetu lwowskiego. Mapy owe tem różnią się od podobnych map wykonanych przez kartograficzne zakłady wojskowe czy inne, że są to jakby obrazy rzeźby powierzchni ziemi, obrazy, w których szczegóły topograficzne i stosunki wymiarowe idą o lepsze z doborem barw i cieni. Są to rzeczy artystyczne, które plastykę terenu przy użyclu pewnych barw i świateł, czynią tak doskonalą, iż mapy Beckerowskie są już dzisiaj ideałem kartografji. Bije wreszcie z każdej mapy specjalny koloryt krajobrazowy.
Pod koniec posiedzenia uchwalili zebrani na wniosek prof. Z. Weyberga przesiać życzenia z powodu owocnej 10-letniej pracy Stacji antropologicznej w Warszawie, powstałej zasługą K. Stołychwy, a na wniosek dra St. Pawłowskiego takie same życzenia Towarzystwu krajoznawczemu w Warszawie, stojącemu zaslugą A. Janowskiego i H. Kutwiecia.

»Kurjer Lwowski« 19.12.1916 Sprawa "Wielkiego Lwowa".

Młode Towarzystwo pielęgnowania nauk administracyjnych oddało dobrą usługę miastu naszemu, urządzając odczyt o kwestji "Wielkiego Lwowa", który może dać początek publicznej dyskusji o tem niewątpliwie ważnem dla Lwowa zagadnieniu. Odczyt ten odbył się w sobotę 16. bm. w sali ratuszowej wobec licznego grona słuchaczów, złożonego z reprezentantów interesowanych w tej sprawie gmin, a dalej — z pracowników i techników, których zajmują związane ze sprawa "Wielkiego Lwowa" administracyjne i techniczno zagadnienia fachowe i t. d. Prelegentem był inżynier Ignacy Drexler, starszy radca budownictwa w magistracie lwowskim i docent politechniki. Było to pierwsze publiczne roztrząsanie kwestji przyłączania do Lwowa najbliższych wsi przyległych, chociaż ta sprawa od dawna zajmuje koła interesowane, a w magistracie lwowskim od dawna jest przedmiotem pracowitych studjów, czego dowodem są choćby owe liczne plany i grafikony, jakie byly podczas sobotniej prelekcji porozwieszane ni ścianach sali ratuszowej.
Magistrat lwowski dawniej oświadczył się zasadnieco przyeciwko zjednioczeniu z miastem wsi przyległych, a to z obawy, iż uporządkowanie tych miejscowości w stylu miasta nowoczesnego, pochłonęłoby olbrzymie koszta. Lecz pomimo, ze sprawa ta złożoną została do aktów w magistracie, nie zeszła ona z porządku dziennego w życiu realnem. Szczególniej żywo przypomniała się nagląca konieczność uporządkowania trwałego w gminach podmiejskich stosunków sanitarnych, i wogółe urządzeń bezpieczeństwa publicznego teraz, w okresie wojennym — i to głównie w interesie Lwowa. Władze wojenne — nietylko austrjackje, ale nawet i rosyjskie podczas okupacji, uznały mianowicie, iż chcąc np. uchronić Lwów i garnizon lwowski od niebezpieczeństwa tyfusu, ospy, cholery i  t. d. nie można tego osiągnąć inaczej, jak przez organizacje systematycznego tłumienia epidemii w przedmiejskich gminach, skąd one w regule przenoszone bywają do Lwowa. Kanalizacja Lwowa, bez wciągnięcia w sieć kanałów miejskich terytorium Kleparowa, Zamarstynowa i Zniesienia, okazała się bezwarunkowo niemóżliwą. I wiele innych ważnych względów ekonomicznych i kulturalnych przemawia za rozszerzeniem granic naszego miasta, ażeby ono mogło rozbudować się i urządzic wedlug wymogów dzisiejszych czasów. Tak samo, jak przed laty nie mogło zmieścić się miasto nasze w obrębie murów średniowiecznych fortyfikacji tak dziś — gdy zaludnienie jego szybko wzrasta i w nowszych czasach miasta rozbudowują się bez porównania szerzej i wygodniej, niż w dawnych wiekach, za ciasno robi się Lwowowi w jego dzisiejszych granicach, chociaż one w porównamu z dawnym zabudowanym obszarem we wszystkich kierunkacn rozszerzyły się bardzo znacznie. Dzięki tramwajom mogą dziś mieszkać rodziny nawet mniej zamożnych ludzi pracujących na dalszych przedmieściach, pełnych zieloności, z czystem, zdrowem powietrzem, zaopatrzonych we wszelki komfort nowożytny — gdy centrum miasta pozostaje na biura rządowe, sklepy, kantory kupieckie, kancelarje adwokackie, lokale ordynacyjne lekarzy i dla rozmaitych przedsiębiorstw innych. Zarobkujący czlonkowie rodzin spędzają tam czas pracy, i ześrodkowuje się tam cały ruch i rozgwar interesów. Spokojne dzielnice wygodnych i zdrowych mieszkań powstają już i teraz we Lwowie w okolicy parku Kilińskiego, na Kastelówce, na polach górnego Łyczakowa i t. d. Ale daleko jeszcze Lwowowi do tych miast w krajach wysokiej kultury, okolonych planowo zatożonemi i wybornie urządzonemi dzielnicami ogrodowemi, chociaż miejsc wspaniałych na takie dzielnice nie brak mu w około za miastem dzisiejszym.
Dla rozwoju miasta nowożytnego ważnem jest także racjonalne urządzenie dzielnic fabrycznych i handlowych, do czego Lwów ma już cenne początki w Zamarstynowie i Zniesieniu. "Wsie" nie wiele mogą zrobić w tym kierunku, lecz potrzebne na to inwestycje: urządzenie tam sieci ulic, po których w każdej porze roku możnaby przewozić wielkie ciężary, zaopatrzenie tych miejscowości w tramwaje, telefony i kanały odpływowe — tylko wtrdy będą możliwe, gdy te miejscowości będą należały do Lwowa.
Takie dzikie stosunki, jakie istnieją w koloniach domków robotniczych, tworzących się poza granicami dzisiejszego Lwowa na Lewandówce (w Biłohorszczy) i w Sygniówce, nie powinne być cierpiane w XX. stuleciu.
Sprawa utworzenia Wielkiego Lwowa nie należy jednak do spraw łatwych. Jest ona i niezmiernie skon plikowana i ciężka. Nawet przed stanowczem okresleniem projektu granic rozszerzenia miasta potrzebne są bardzo uciążliwe pertraktacje żnorodne — i z interesowanemi gminami, i z rządem, i z Wydziałem krajowym, z Radą powiatową lwowską, a wreszcie i w łonie samej reprezentacji miasta Lwowa. Zarząd gminy m. Lwowa musiałby przecież zdać sobie sprawę z pytania, w jakie wypadałoby mu zaangażować gminę zobowiązania inwestycyjne wobec gmin sąsiednich, których całkowite lub częściowe przyłączenie do Lwowa miałoby być zaprojektowanym? Dopiero wynik tych przedwstępnych układów dałby poważną podstawę do dalszych prac przygotowawczych technicznych i rachunkowych.
Najpilniejszemi z tych rokowan przedwstępnych są układy z rządem co do ewentualnego przesunięcia rządowej linji akcyzowej na nowe granice Lwowa, bo żadna gmina nie chciałaby nawet mówić o przyłączeniu się do Lwowa, gdyby jej z góry nie zapewniono na ten wypadek wolności od akcyzy. Drugim ważnym przedmiotem układów z rządem, byłoby zapewnienie budowy kosztem panstwa linji kolei żelaznej od dworca na Łyczakowie do stacji na Persenkówce, jako zaniknięcia linji okrężnej w około miasta. Budowa tej linii jest już właściwie w zasadzie przez rząd dawno postanowioną. Lecz szłoby teraz o zapewnienie jej budowy w pewnym określonym czasie, co do ustalenia planu przyszłego rozwoju miasta jest niezbędnem.
Z Wydziałem krajowym wypadałoby ułożyć się co do bezzy łocznego wykończenia niezmiernie ważnej dla rozwoju podmiejskich miejscowości okrężnej drogi murowanej w około Lwowa, jako drogi krajowej.
Z Radą powiatową lwowską potrzeba omówic sprawę ewentualnej indemnizacji za ubytek dochodów funduszu powiatowego, gdyby największe gminy zostały wyłączone z powiatu, i tym sposobem zwolnione, zostały od obowiązku placenia powiatowych dodatków do podatków. Tak samo Wielki Kraków zapewni podobne wynagrodzenie za ubytek dochodów powiatowi wielickiemu.
Z gminami wreszcie wypadałoby porozumieć się co do pytania, co miałoby się stać z ich majatkiem gminnym na wypadek przyłączenia do Lwowa, jakich one wymagałyby od Lwowa wkładów na uporządkowanie ulic, kanalizacje, wodociągi, oświetlenie, budowę szkół i kościołów? W jakiej kolei miałyby być te inwestycje wykonane i w jakim mniej więcej okresie czasu?
Czas wojenny z rozmaitych względów nie nadaje się do traktowania sprawy rozszerzenia granic miasta — lecz z wielu względów znów jest on o tyle sposobniejszym do takich układów, że teraz idą one we wszystkiem raźniej jakoś, jak w czasach spokojnych. Dowodem tego Warszawa, gdzie jak słyszymy, sprawa rozszerzenia granic miasta, raźno naprzód postępuje, pomimo wojny.
Wszystkich tych zagadnień, związanych z projektami "Wielkiego Lwowa" dotknął w swoim wykładzie p. inżynier Drexler. Należy mu sie wdzięczność za to, ze zrobił początek poważnej dyskusji o tym przedmiecie, tak doniosłe mającym znaczęnie dla dalszego rozwoju naszego miasta. Oby ten początek był szczęśliwym!
Teofil Merunowicz.

»Kurjer Lwowski« 14.12.1916 Echo św. Mikołaja.

Swięty Mikołaj, zslępujący w tym roku na ziemię, z miejsca zaatakowany został przez ciekawstwo dziennikarskie. Nasadził się nań nasz reporter chytrze a podstępnie i dalejże wybadywać: gdzie, jak, dokąd?
Swięty, którego serce gołębie nikomu nic odmówić nie potrafi, oświadczył bez ogródek, że jakkolwiek wie, iż poczciwi ludziska wszędzie szczętem przyjmą go sercem, uważa jednak za obowiązek przedewszystkiem nawiedzić "Ochronę Dziecka", bowiem ta instytucja... Tu nastąpila cala litania wyrazów pochwalnych, zbyt długa, niestety, by szanujący się reporter, który nie chce być podejrzanym o spekulację na wierszowe, mógł ją powtórzyć ze spokojnem sumieniem.
Ale zachęcony powodzią pochwal, ruszył dzlennikarz w trop świętego i znalazł się niebawem u owej zachwalanej mety. I nie pożałował trudu — co w ustach dziennikarskich jest słowem rządkiem, a wielkiej wagi!
Ale bo też ów wieczór ku czci św. Mikołaja w "Ochronie Dzecka" zakrawał istotnie na to, jakoby jakiś szmat cudowności z królewskiego płaszcza bajki oderwał się i padł na ziemię. Wszystko tu mialo jakiś osobliwy, za serce chwytający nastrój; a to tak promieniowalo ciepło naiwnych serduszek dziecięcych, niby kwiat ku słońcu kierujących się, ku dobru i pięknu.
Wystarczyło popurzeć tylko na zebraną tłumnie rzeszę Milusińskich, aby zrozumieć, czem dla nich ta jasna chwila i samemu orzeźwić się tchnieniem "snu na kwiatach, snu złotego",
A było to tak:
Komitet z przewodniczącą swą, hr. Wolańską, chcąc zasilić fundusze "Przystani", niemało poświęcił pracy i trudu, aby wszystko wypadło jak najlepiej. Na ich prośbę przyłożył do całej imprezy rękę malarz wojenny W. Leonhard, a kto go zna, wie, że ma rękę wielką, w kunsztykach zaprawioną i szczęśliwą.
Strąbiono potem młody ludek z zakładu im. Niedziałkowskiej i z froeblówki muzycznej p. Strusińskiej i Tatarczuchowej i z żeńskiej szkoły im. Staszica — bo trudno przecie, aby w dziecięcych rolach występowali dziadkowie i babcie; a chocby wujaszkowie i ciocie...
Z takim to aparatem przystąpono do dzieła. Przynosi też ono prawdziwą chlubę inicjatorom, organizatorom i wykonawcom. Nie można było dość nasluchać się pieszczonych głosików w sympatycznej sztuczce "ad hoc" pn. "Ochrona Dziecka"; to zupełnie sprawiało takie wrażenie, jakby słuchało się nad rankiem w maju budzących się ledwie przyśpiewek ptaszęcych. A potem ćwiczenia rytmiczne piłką, a potem składny taniec litewską dziarski Krakowiak — toż to huczało i szumiało, toż to dla oczu byli uciecha..
Ale poezja dziecięctwa bynajmniej nie wyklucza realniejszych czynników. Wszystko to śliczne, podwieczorek jednak ma swoje prawa. Komitet złożył dowód należytej znajomości psychologji weku młodocianego, gościom swym przysposobiwszy "lege arts" podwieczorek, — a nadto ustawiwszy, jak pałac piernikowy w "Jasiu i Małgosi", okazały bufet i kramy pełne łakoci.
A gdy w ten sposób stało się zadość wymaganiom podniebienia małuczkich, nastąpił "moment psychologiczny". W otoczeniu aniołów — z różnych snać chórów anielskich, bo większych, mniejszych i najmniejszych — zapowiedziany wytworną deklamacją jednego z Białopiórych w osobie p. M. Szawlowskiej, zstąpił — "per procuram" br. Dziedustyckiego — sw. Mikołaj, jota w jotę taki, jak go malują na obrazkach i widokówkach — i dopieroż mówić, jak to on umie, pięknie, poczciwie, serdecznie, jakby miodem maścił, słowa zaś swoje poparł hojnem rozdawnictwem darów.
Podnioslą pieśnią Bogarodzicy zakończyła się uroczystość.
Znikł święty Mikołaj, uszły skrzydlate zjawy aniołów, ale na długo pozostaną w pamięci dziatwy. A tym jej wspomnieniom towarzyszyć będzje serdeczna wdzięczność rodziców.

»Kurjer Lwowski« 08.12.1916 O polskie stroje ludowe.

Otrzymujemy następującą odezwę:
Szwalnia pol. Związku niewiast katol. nieraz już zwracała się do społeczeństwa z prośbą o poparcie; niejednokrotnie podawała do publicznej wiadomości cele swe i drogi, jakierni doszła do znacznego rozwoju. I nieraz już dziękowała instytucjom i osobom prywatnym za ofiarność i dobrą wolę, tak bardzo jej pomocną w osiąganiu poważnych wyników pracy. Obecnie, na pewnych już stojąc podstawach, gdy miastu i prowincji nieobca jest jej nazwa, gdy zarówno inteligencja, jak lud wiejski zrozumiał, że towar, wykonany ręka polskiej szwaczki, lepszy jest od fabrykatów zagranicy, postanowiła Szwalnia rozszerzyć zakres działania ńa całą Galicję.
Dotąd ż wyrobów Szwalni korzystał Lwów i jego najbliższe okolice, obecnie pragniemy wytwarżać ubiory ludowe i mieszczańskie wedle zwyczajów i gustu różnych okolic kraju.
Dlatego zwracamy się z usilną prośbą do Wielebnego Duchowieństwa, do Pań Obywatelek, do Nauczycielstwa i Którowników Kółek rolniczych, by żechcieli przyjąć nam ż pomocą, nadsyłając Szwalni (Lwów, Rynek 30.) wzory ubrań kobiecych i dziecinnych, właściwych każdej okolicy. Wzory te pragnie Szwalnia nabywać na własność, lub tęż wypozyćzaĆ na krótki przeciąg czasu.
Ufamy, że sptawa tak ważna, zmierzająca do zachowania swojskiego charakteru strojów ludowych i micszczańskich, a zarazem do rozwoju polskiej wytwórczosci, znajdzie oddźwięk w całym kraju i że przy WSpÓludżiale ludzi dobrej woli zdołamy ubrać wieś polską bez pomocy fabryk zagranicznych.
Za Zarząd Szwalni P. Z. N. K.
Mieczyslawowa Teodorowiczowa, przew.

Do tej odezwy kilka wyrazów od nas:
Inicjatywa Zarządu Szwalni zasługuje na jak najgorętsze poparcie. Ze strojowi ludowemu grozi zagłada, wiadomo nie od dzisiaj. Styczność wsi z miastem, coraz ściślejsza, odbija się na niej takie pod tym wzgledem niekorzystnie. Skosinopoli yzo wanie czyni postępy — chyba z każdego względu niepożądane.
Strój wiejski ma w sobie coś z symbolu. Odbija się w nim charakter ludu danej okolicy. Ten strój wcale nie byl dziełem przypadku — utworzyło go przystosowanie się do miejscowych warunków życia, przyozdobiły upodobania duszy chłopskiej. Te pójdą również w niwecz. Zatrze odrębność zewnętrzni wsi, zatrze się i odrębność psychiki ludowej, która uszlachetniać, podnosić się powinno, lecz nie pozbawiać cech znamiennych. W tandetę obcą przyodziany lud, przestaje czuc się sobą; jego prostota zaciera się, jego pogląd wypacza, cały jego sposób mielenia odbiega od tej linii, której przestrzegał, dopóki nie rozstał się z sukmaną, a tak mu w niej do twarzy, z barwnemi spódnicami i katankami, z orzeźwiająca oczy wzorzystością swych chust i rantuchów.
Wiezieliśmy podczas pochodu d. 12. listopada grupę kobiet i młodzieży wiejskiej z okolic podlwowskich (mężczyzn dorosłych zabrakło, bo pociągnęła ich wojna do krwawego swego rydwanu). Jakiemże uradowaniem dla oczu były te krasne stroje: zdawalo się, jakby nagle jakaś ruchoma łąka zakwitla na tle szarzyzny miejskiej. Niejednemu też z pewnością wyniknąć się musiało wtedy westchnienie: Co za szkoda, że coraz mniej tej krasy coraz rzadziej ją się spotyka!
Ratowanie stroju ludowego — to jeden z obowiązków patriotycznych. Akcja Zarządu Szwalni ma właśnie spełnienie owego obowiązku na celu. Zatem poprzeć ja należy jak najusilniej.

»Kurjer Lwowski« 07.12.1916 Brak mleka.

Obiegają po mieście pogłoski o istniejącym w pewnych kołach aprowizacji projekcie, aby cala produkcję mleka dowożonego skoncentrować celem dalszego rozdziału w sklepach miejskich. Mianowicie wszelkie mleko i produkty mleczne mianoby na rogatkach odbierać kobietom znoszącym je i odstawiać do rozsprzedaży dalszej za pośrednictwem organów miasta.
Pominąwszy, że zasada usuwania pośrednictwa między producentem a konsumentem tym nowym projektem z wszelkiemi dalszemi konsekwencjami szkodliwemi, z przyrostem nowych znacznych kosztów zostałaby tu na nowo pogwałconą, byłby przytem też stary, uświęcony a wypróbowany praktycznie sposób aprowizacji bezpotrzebnie zniszczony. Stworzonoby sztucznie nowe nieskończone ogonki, stworzonoby nowy monopol i sposób spekulacji dla rzesz wynajmujących się do "stania", a zresztą narażonoby produkt ten cenny i delikatny na liczne szkody przez zakwaszenie (jeden mały garnek mleka skwaszonego, wlanego do reszty, zakwasiłby całe jego masy). Słowem, nieszczęsny ten projekt powinien być wszelkimi możliwymi sposobami zwalczany jako ze wszelkich względów bardzo szkodliwy, pominąwszy, że mleko produkowane w granicach miasta uzyskałoby cenę, o której się filozofom nie śnilo. Liczne rzesze kobiet, noszących mleko z dalszych okolic i tylko w pewne nieliczne dnie, zaprzestałyby dochodzić do miasta i znaczne zapasy mleka nie dostałyby się wcale do miasta.

»Kurjer Lwowski« 02.12.1916 Wykłady prof. Ign. Chrzanowskiego.

Wykłady prof. Ignacego Chrzanowskiego, zapowiedziane w jubileuszowym cyklu odczytów, urządzonych staraniem Towarzystwa literackiego im. A. Mickiewicza we Lwowie, wywołały wśród sfer literackich i naukowych naszego miasta niezwykle wielkie zainteresowanie, zupełnie zrozumiale ze względu na osobę prelegenta. Prof. Chrzanowski, jeden z najwybitnejszych naszych historyków literatury, ogłosił szereg cennych dziel i rozpraw z zakresu badan historyczno-literackich, że tu wymienimy choćby podstawową monografję jego o Marcinie Bielskim, cenną rozprawę o kazaniach sejmowych Skargi, prace nad sa yrą polski, doskonalą i wielce rozpowszechnioną Historię literatury niepodległej Polski, szereg wydań krytycznych i wiele innych drobniejszych rozpraw. Już wcześnie zwrócił na siebie uwagę społeczeństwa, wybijając się na pierwszy plan rzutkością swych pomysłów; przeprowadzanych w pracach, nowością i świeżością poglądów. W Warszawie rozwinął wyda ną działalność na polu oświatowem i kulturalnem — m. i. jako redaktor "Ateneum". Powołany na zaszczytne stanowisko profesora historji literatury polskiej w Uniwersytecie Jagiellońskim, porwał od samego początku wykładami swymi młodzież akademicką i zjednał ją sobie prawdziwą serdecznością i życzliwością, z jaką się do niej odnosi. Znany jest powszechnie jako jeden z najlepszych naszych prelegentów: każdą rzecz, opracowaną sumiennie i źródłowo, umie podać w formie kunsztownej, trafiając do przekonań i uczuć słuchaczy ciepłem i zapalem, jaki nadaje swym wywodom. Lecz pocóż więcej rozwodzić się nad osobą prelegenta, który i nam tutaj we Lwowie dobrze jest znany ze swych prac, ktory i tutaj ma wiele oddanych sobie osób. Witamy więc w osobie prof. Chrzanowskiego miłego gościa, wyczekując z upragnieniem jego wykładów, w tem przekonaniu, że przeżyjemy w tych ciężkich czasach wiele wzniosłych wrażeń, które nas oderwą choć na chwilę od smutnej rzeczywistości w krainę ideałów.

»Kurjer Lwowski« 29.11.1916 W rocznicę powstania listopadowego.

Aby uczcić Święto narodowe takie, jak powstanie listopadowe, mało jest ożywić w sobie tylko uczucia patrjotyczne — smutne lub radosne. Trzeba jeszcze wejść duchem w owe czasy i z wypadków, które decydowały o losie narodu wydobyć dla narodowego myślenia i działania mądrość patriotyczną, którą jest unikanie błędów przodków i przejmowanie ich doświadczeń dla obecnej i przyszłej pracy.
Przęwodnikem najlepszym na tej drodze może być ten, kto był w tym czasie najżarliwszem sercem patrjotycznem i głową, która umiała zrozumieć wszystkie ideowe i materjalne czynniki mogące Polsce dać upragnioną wolność. Mówimy o Mochnackim.
Po upadku powstania, gdy jego przebieg rozważał "sine ira et studio", policzął "do prawd niezaprzeczonych i zarazem do największych wypadków hiśterji nowoczesnej, że naród polski miał więcej sił w ostatniej wojnie swojej z Moskwą do odzyskania tego, co stracił, niżeli Moskwa do sprzeciwienia się temu sprawiedliwemu przedsięwzięciu polskiego narodu". Mimo calej różnorodności losów powstania, "nihdy nie bylismy w oitrzebie powiedzenia samym sobie: zginęliśmy bez nadzieji", tak "sprawa Polski 29. listopada nie tylko sprawiedliwa, ale i mocna była".
Cóż się więc stało, że tak pomyślny stan rzeczy, zamieńil się w klęskę narodu, iż pozostal nadal w niewoli? Oto "nie ulegliśmy przemocy, ale zwyciężył nas słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel".
Wynika to z rozważań o siłe narodowego powstania, które Mochnacki przeprowadza w następujący sposób:
Siła ta składała się z rozmaitych czynników, nie tylko wojsk. regularnego i ewentualnych nowych zaciągów. W skład jej — zauważa Mochnacki — wchodziło ponadto położenie geograficzne Polski, rola jej w "systemie politycznym Moskwy, konstytucja rządu i państwa carów, nakoniec temperament polityczny Europy, o ile na wodzy Austrię i Prusy trzymał".
Siła ta zatem rozporządzała czynnikami dwojakiego rodzaju. Takimi, które można było i należało stworzyć, oraz takimi, które były, a trzeba je było tytko wyzyskać.
Do tych ostatnich należy — zdaniem Mochnackiego — w pierwszym rzędzie geograficzne położenie Polski w stosunku do Rosji. Że tylko w Polsce "Moskwa od Europy odcięta... i zdobyta być może" — doświadczył tego już Napoleon w 1812. Zająwszy bowiem Polskę i Litwę, pokonał Rosję bez stanowczych bitew i nie w Petersburgu, ale w Polsce mógł wymusić na niej najkorzystniejszy dla siebie pokój. Tymczasem "chciał bitew po osiągnięcu celu wojny" i — pogrzebał swoją wielkość. Otóż na tej zasadzie — stwierdza Mochnacki — że Rosja może być pokonana jedynie na obwodzie swego imperjum, bo z obwodu do wnętrza "wbiegają promienie jej potęgi", bo po odcięciu obwodu zostaje jej to, czego nie warto zdobywać, rozpoczęło się powstanie w nocy 29. listopada. Podjęto je "w imię tej prawdy, że razem z ośmiu województwami nadwiślańskiemi powstaną bracia za Bugiem: w takiem przedsięwzięciu nic nie rokowało zwycięstwa Mikołajowi". Mogło się to stać tem bardziej, że Rosja nie "wypolszczyła" swego zaboru mimo usilnych starań. Przeto powstanie mogło rozporządzać siłą większą, niż konfederacja barska i niż Kościuszko.
Siłę tę wzmagała jeszcze ta okoliczność, że Rosja właśnie wówczas miała swój "moment niemocy". Wyczerpana bezpośrednio poprzedzającemi wojnami i militarnie zdezorganizowana, trapiona szerzeniem się głodu i pomoru, wysilona finansowo i zadłużona wcale niegroźnym była nieprzyjacielem. Do zorganizowania 120.000 armji, jaka brała udział w bitwie Grochowskiej, potrzebowała półtrzecia miesiąca. To wymowny dowód, jak słabą była wówczas.
Co do "temperamentu politycznego" Europy, to — jak go doskonale charakteryzuje Mochnacki — "życzyła nam ona zwycięstwa, ale tak jako niegdyś małemu życzyli Dawidowi świadkowie nierównej walki, żeby pokonał ogromnego Goljata, z bojaźnią w sercu, z tem przekonaniem, że tylko cud jaki uratować nas zdoła".
Główną jednak dźwignią narodowego powstania było wojsko. "Nie wykracjzając z granic najściślejszej pewności" oblicza Mochnacki, iż siła jego mogła wzrośc do sześćdziesięciu kilku tysięcy żołnierza. W chwili wybuchu powstania pod bronią było wojska trzydzieści kilka tysięcy. Prócz tego znajdowało się w kraju około 25 tysięcy żołnierzy dymisjonowanych, uczestników kampanji napoleońskich, albo takich, którzy lata swoje wysłużyli już w wojsku Królestwa kongresowego. Nie było więc żadnej trudności w uzyskaniu wyszkolonego żołnierza. Potrzebna broń i amunicja znajdowała się w arsenale warszawskim. Rezerwy wreszcie można było uformować z nowych zaciągów pod osłoną czynnej armji. Ludzi zdatnych do broni było podostatkiem. Według ksiąg komisji stiperrewizyjnej na ratuszu w Warszawie było takich 246.000. Z amunicją, bronią i umundurowaniem — wogóle ze środkami wojennymi także nie byłoby wielkiego kłopotu, gdyż mogła ich dostarczyć produkcja wewnętrzna przy pomocy rzemieślników, sprowadzonych z Niemiec i Anglji. Również skarb mógł w zupełności dopisać.
"Sześćdziesiąt kilka tysięcy najbitniejszego ludu na ziemi! — woła Mochnacki. Nie masz sprawy, którejby takie wojsko nie zapewniało szczęśliwego końca. Tą silą, gdyby dawnej Polski nie było na świecie, ledwie nie nową stworzyć pozwalałyby ówczesne tak miejscowe jako i postronne okoliczności".
A jednak dzieła nie dokonano, mimo istnienia tych warunków i jeszcze jednego — pierwszorzędnego: entuzjazmu patrjotycznego, opartego mocno na owym "konturowym zarysie" liczb. Przecież jednym z prawdziwych powodów rewolucji była wiara w jej powodzenie.
Rewolucja jednak upadła, gdyż jej "klima polityczne" było chłodne. Brak w niej było to cechy, którą Barere ujął w porównaniu rewolucji do "słońca strefy gorejącej, która nadaje gwałtowny popęd całej wegetacji, skracając czas gdzieindziej przepisany wzrostowi i dojrzałości roślin". U nas niestety tak nie było. "We wszystkiem, a szczególniej co do organizacji wojska tak poczynaliśmy sobie, że do czego zwykle potrzeba dziesięciu dni, to w nadzwyczajnych okolicznościach naszego odrodzenia się ledwie we dwudziestu do skutku przychodziło".
W związku z tą pozostaje druga przyczyna upadku powstania. Ster wzięli w ręce ludzie niewątpliwie poczciwi, otoczeni aureolą męczeństwa narodowego, ale nie zawsze dość zdolni, by w takiej chwili kierować sprawami narodu. Nie byli oni "sposobni do prędkich i dzielnych przedsięwzięć" — jakich było potrzeba. Im zaś dano władzę w rozumieniu, że pożytecznej jest kierować siłą, energią i dowcipem tego wieku, niżeli jemu samemu, żeby władał rzeczą publiczną, dopuścić". Stąd u stera była "ospałość lenistwa".
Oto jest ten "słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel", który nas pokonał i w niwecz obrócił najbardziej sposobną chwilę wydobycia się na wolność.
Słowa Mochnackiego zawierają w sobie niewątpliwie wiele z gorącej atmosfery emigracyjnej bezpośrednio po upadku powstania, oraz wicle z żywości jego temperamentu, ale ujmują rzecz trafnie i niezbicie wykazują prawdę, która dziś tak niebywale święci tryumfy, iż "siła, jaka naród zewnętrznego nieprzyjaciela pokonać zdoła, zostaje w ścisłym, bezpośrednim stosunku z siłą jego materjalną i moralną, wewnętrzną. Dla powiększenia pierwszej, potrzebą ostatnią pomnożyć, natężyć.
To zasada, która rozstrzyga o losach narodów, to jest też wielka nauka dla nas z całych dziejów, a szczególnie z powstania listopadowego.

»Kurjer Lwowski« 26.11.1916 Rusini galicyjscy wobec sprawy polskiej.

Nienawiść złym i szkodliwym jest nauczycielem. Moralnie poniża, myślowo wyjaławia, wszechstronnie zaślepia nietylko na dobre strony przeciwnika, ale i na własne korzyści. Zgubny niszczycielski wpływ nienawiści sięga tem dalej, im wyłączniej i bezwzględniej wypełnia ona treść duszy.
Tak właśnie niestety ma się rzecz z duszą ruską w jej stosunku do Polaków i do sprawy polskiej. Mówiąc to, mamy oczywiście na myśli tylko nieliczne względnie grono galicyjskiej inteligencji rusińskiej. Lud bowiem ruski w masie swej jest jeszcze materjałem naogół politycznie biernym i o ile jako czynnik w dziedzinie tej występuje, występuje wyłącznie jako nadużywane często narzędzie w rękach ambitnych prowodyrów.
Ci prowodyrowie robią istotnie wrażenie, jakgdyby żyli nie jakąkolwiek pozytywną treścią, ale tylko i wyłącznie ślepą i tyleż zaciekłą ile bezzasadną negacją w stosunku do wszelkich rzeczy polskich. Negacją nietylko dążein, przeciwnych interesom ruskim, (których w chwili obecnej np. dostrzedz nawet niepodobna), ale negacją faktów nawet i wszelkich wogóle dążeń, choćby one miały nawet leżeć na linji interesów ukraińskich, — że przypomnimy tu np. sprawę budowy galicyjskich kanałów, w której Rusini zajęli również opozycyjne stanowisko, wyłącznie dlatego, że projekt, korzystny wszakże również dla Rusinów, wyszedł ze strony polskiej.
Wobec tego nietrudno było przewidzieć, że urzędową zapowiedź powstania państwa polskiego i wyodrębnionej Galicji powitają Rusini wybuchem uczuć niechętnych i nienawistnych. O ileż kulturalniej i wprost bardziej po ludzku zachowali się Białorusini, aczkolwiek również niezmiernie są czuli i dbali o swój narodowy interes, którego odrębność bardzo dobitnie w chwili tej również akcentują.
Miarą zacietrzewienia Rusinów jest taki choćby — pierwszy z brzegu wzięty — fakt, że "Ukraińskie Słowo" np., pomieściwszy proklamację Cesarską w sprawie polskiej na ostatniej stronie, opuściło w niej na końcu słowa: "z rozkazu J. C. Mośći Franciszka Józefa I.", a podało tylko podpis: gen. Kuk. Cel takiego tendencyjnego opuszczenia części tekstu urzędowego jest aż nadto przejrzysty. Postępek cały ma oczywiście charakter politycznego żakostwa. Skądinąd zaś przypomina cenę egzorcyzmów z III. częśći Dziadów, gdzie djabeł, acz przyciśnięty niejako do muru przez ks. Hotra, wymówić nie jest w stanie samych nazw nienawistnych dlań Sakramentów.
"Diło" zamieściło artykuł, w którym podkreśliwszy, że Galicja w dwóch trzecich (sic!) częściach, a także Chełmszczyzna jest krajem istinn  ukraińskim, wyraża między innymi potem pretensję, że Polacy podczas obchodów uroczystych z racji ostatnich wypadków nic nie mówili o swoim stosunku przyszłym do ukraińskiego narodu. Natychmiast zaś potem powiada: "Rozumie się i podkreślamy to ze szczególnym naciskiem, że nieby się nie zmieniło w istocie rzeczy, gdyby Polacy lepiej byli obmyślili kwestję i powtórzyli znane swoje frazesy o miłości do "bratniego" ludu ruskiego, lub swoje hasło: wolni z wolnymi, równi z równymi! My przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych frazesów i haseł". Pomimo to znów dalej z naciskiem podnosi "Diło", że pominięcie kwestji ukraińskiej na uroczystych obchodach polskich jest "stanowczym dowodem", iż Polacy mają złe zamiary względem Ukraińców.
Na ten stek nonsensów i sprzeczności debrą odprawę daje "Czas" krakowski, którego wywody podajemy poniżej, — podkreślając ustępy, zdaniem naszem istotne:
"Z uwag "Diła" pomijamy znane zresztą skądinąd świadome przeinaczanie faktów, które stanowi stałą broń ruskiej publicystyki w polemice z Polakami; zadziwiać jednak musi podkreślenie (przez "Diło") zadowolenia "Czasu", że podział Galicji już nie nastąpi. Tyle przecież z długiego współżycia z Polakami mogli nauczyć się Rusini, że niema w Galicji ani w całej Polsce stronnictwa ani grupy, któraby niosła godzić się w jakiejkolwiek formie na podział naszej dzielnicy. "Diło" musi chyba wiedzieć, że w tej sprawie solidarność Polaków nie może być naruszona i nigdy się nie zachwieje. Nie wynika stad bynajmniej jakaś dziecinna radość, że "Rusini będą politycznie bezsilnymi". Daleko głębsze i poważniesze powody są w tej mierze dla nas decydujące, a chcąc "Diło" przekonać, należy odesłać ten dziennik do historji, gdzie znajdzie potrzebne informacje.
Również mogliby Rusini raz już skończyć z uroszczeniami do Chełmszczyzny, które nie mają ani historycznej, ani etnograficznej, ani polityczne; podstawy. Wszakże mają oni przed sobą taki ogrom pracy narodowej i kulturalnej we wschodniej Galicji, że całe pokolenia zaledwie jej podołają. Pocóż więc "anektować" jeszcze obszary polskie, w których ich narodowe aspiracje nie znajdą żadnego odgłosu. Rusini jednak doskonale wiedzą, że takie poruszenie sprawy chełmskiej drażni uczucia Polaków, i właśnie dlatego powtarzają uporczywie swoje dziwne pretensje. Nie jest to droga najprościej wiodąca do porozumienia.
Zresztą trudno rozprawiać ze ślepą zaciętością. "Diło" np. obawia się, że Polacy nic zdobyli się nawet na jakieś słowo o swoim przyszłym stosunku do "ukraińskiego narodu": ale zaraz dodaje, że "gdyby nawet wystąpili z jakimś programem, to i tak nicby się nie zmieniło" — bo "my przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych haseł". Więc i tak źle i tak nie dobrze. Gdy Polacy milczeli: "Co za nieprzyzwoitość" — woła "Diło": wyciągają rękę do zgody: wtedy dopiero "nic się nie zmieni"... Otóż istotnie nie pora na frazesy i deklamacje, a przyszłość nie jest jeszcze tak ustalona, aby już teraz można swobodnie układać ścisłe i realne plany polityczne: to jednak jest pewne, że Polacy swój stosunek do Rusinów układać będa zawsze według zasad sprawiedliwości i słuszności, jak to zresztą i dotychczas czynili. Skoro ruska ideologja dorośnie do zrozumienia polskiego stanowiska, wówczas i cały spór polsko-ruski rozstrzygnie się bez wstrząśnień".

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

ситуація

»Дїло« 21.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Переносини до Москви.
ПЕТРОГРАД. (ПТА.) Дневники доносять, що уряд розпочав робити кроки в цїли евакуованя Петрограду. Утворено окремий комітет. Уряд перенесеть ся правдоподібно до Москви й урядувати-ме в Кремлї. В Москві радити-ме й конституанта, але створенє її відбудеть ся ще в Петроградї.
Про мнимі несупокої в нїмецькій армії.
БЕРЛЇН. (Ткб.) Бюро Райтера доносить: Скандинавська преса доносить про несупокої в нїмецькій армії. Те саме пише й російська преса, що тим дивнїйше виглядає, що як раз тепер удала ся Нїмцям офензива на Балтійськім морі, а Росіяни хиба найлїпше повинні знати, чи спосібна до чогось армія, серед якої панують несупокої.
Що принесла сема нїмецька позичка.
БЕРЛЇН. (Ткб.) На основі дотеперішних вислїдів 7-а воєнна позичка принесла 12.432 мілїонів марок так, що в третім роцї війни зібрано в Нїмеччинї загалом більше чим 25½ мілїярдів!
Інтересні числа з західного фронту.
БЕРЛЇН (Ткб.) Бюро Вольфа доносить: Довгота західного фронту виносить 685 км., з чого Анґлїйцї стоять вже на 545 км., а французи тільки на 140 км.
Нїмеччина обсадила у Бельґії 48.200 квадр. км., у Франції 19.220, полонених взяла до 10 серпня с. р. Французів 402.794, Анґлїйцїв 54.897, а до дня 26 липня с. р. 2413 француських і анґлїйських гармат.
Анґлїйська критика.
РОТТЕРДАМ. (Ткб.) Дневник "Дель-Мель" запитує анґлїйський уряд, чому вчас не вислав своєї фльоти до риґського заливу і чому там не було під рукою до помочі Росіянам анґлїйських підводних лодок.
В угорськім coймi.
БУДАПЕШТ (Ткб.) Палата послів розпочала нинї наради над 4-місячною буджетовою провізорією до кінця лютого 1918. По промові справоздавця говорив посол Фаркаш, котрого бесїду часто переривали члени правительственної партії. Бесїдник закидав мінїстрови внутрішних справ, що його орґани поводять ся супроти населеня в спосіб терористичний і сторонничий, мимо того бесїдник голосувати-ме за буджетом. Такі заяви зложили і два дальші бесїдники.
Столиця Греції без трамваїв.
АТЕНИ. (Ткб.) Бюро Райтера доносить: Панує тут загальна недостача опалового матеріялу. Елєктрична зелїзниця зменшила рух і повідомляє, що від завтра застановить рух зовсїм, коли від уряду не одержить вугля.
Був виразом опінії в партії, чи не був?
ВІРЦБУРҐ (Ткб.) Соц. дем. з'їзд замкнено нинї о год. ¼11 перед полуднем. Посол Еберс представив в пращальній бесїдї дїяльність партії за час війни і вказав на те, що сам факт з'їзду доказує животність партії. На те посол Шмід закинув, що з'їзд не висказує опінїї партії. Відповідали йому Еберс і Кебе, що з'їзд правильно скликаний, нї один мандат незаквестіонований, а з поля боротьби не зголошено нї одного протесту проти відбутя з'їзду.
Як оправдують ся Росіяни?
ПЕТРОГРАД. (Ткб.) Пет. тєл. аґенція доносить: Мінїстер маринарки, котрий удав ся до фльоти, заявив дневникарям, що боротьба, в яку вдала ся російська фльота з нїмецькою найлїпше дoкaзyє, що дух між російськими моряками добрий. Адже кождий нїмецький корабель типу "Кенїґ'' був сильнїйший, чим російська ескадра.
Російський корабель "Слава" не міг уратувати ся разом з иншими кораблями, бо був поцїлений; його затопили російські моряки, щоби Нїмцям заложити дорогу.
Ґр. Капнїст, шеф штабу рос. адміралїції, заявив дневникарям, що остров Озилїю забрали Нїмцї за один день, а остров Даґе обсадили війском, висадженим з Озилїї. І більше війск не висадили. Ґр. Капнїст додав, що рос. підводна фльотиля не моглаб була нїчого зробити нїмецьким кораблям, бо море було неспокійне.

»Дїло« 20.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Нарада президента мінїстрів з Українцями.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Вечером президент мінїстрів відбув нараду з президією українського клюбу, яка сформулувала подрібно жаданя Українцїв.
В понедїлок президент мінїстрів дасть відповідь Українцям. Ві второк відбуде ся плєнарне засїданє комісії парляментарної українського клюбу, на якій западе оконечна ухвала про голосованє над провізорією.
Евакуація Реваля.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) "Новое Время" доносить: Дня 16. с. м. ізза небезпеки, яка настала для міста Реваля внаслїдок висадженя на сушу Нїмцїв на Езель, розпочала ся евакуація того міста. Мешканцї переносять ся в глубину краю.
Анархія в Росії.
ПЕТРОГРАД (Ткб.) Великий виконуючий видїл роб.-жов. Ради приняв ухвалу, в якій сказано, що розрухи і нелад в останнім часї обняли цїлий край і що держава без ратунку котить ся до анархії. Ухвала взиває роб.-жов. Ради в повітах, щоби без пардону, навіть при помочи армії, нищили всякі змаланя до заворушень і поручає творити в тій цїли окремі видїли.
Нова нїмецька партія.
ВІДЕНЬ. (Ткб.) Члени нїмецько-національного зєдиненя, які перед роком заложили нїмецько-національний союз, постановили для береженя інтересів нїмецького народу на усїх областях державного і національного житя заложити національну партію і віддати тимчасову його репрезентацію пп. Добернїнґови, Ерлєрови і Сильвестрови.
Справа мира в анґлїйській палатї громад.
ЛЬОНДОН (Ткб). В палатї послів один з членів запитав, чи правительство в інтересї релїгії і в інтересї загальнім в порозуміню з союзниками поробило кроки, щоб висловити осуд для мирових переговорів, везених Ватиканом або за його посередництвом. Льорд Цеціль відповів, що таких переговорів не було. На дальше питанє, чи правительство завважило, що підчас ферій ходили непокоячі вісти, ніби то були такі переговори, Цеціль відповів, що правительство є раде нагодї заперечити всї такі поголоски. На дальше питанє сказав, що ясна й сильна відповідь Вільзона не була вислїдом порозуміня з союзниками. Льорд Тревелян питав, чи правительство признає урядово відповідь за власну відповідь на ноту папи. Цеціль заперечив. На дальше питанє, чи правителство думає відповісти на ноту папи, казав собі те питанє предложити на письмі. В відповіди на инші питаня заявив, що на бажанє російського правительства відбудеть ся нарада союзників для означеня воєнних цїлий. Більше про се анї не може анї не було би бажаним сказати.
Вибори до конституанти.
РОТТЕРДАМ (Ткб). "Daily Telegr." доносить з Петрограду: Вибори до конституанти назначено на день 25. падолиста с. р., отворенє конституанти буде 13. грудня. Большевики мають намір скликати на 15. падолиста загальні збори роб.-жовн. рад, Добачують в тім плян викликати замішанє. Та сама часопись доносить, що в Харкові і Тамбові були погроми.
Конґрес поневолених народів.
ЛЬОЗАННА. Як доносить "Times" з Вашінґтону, в Ню-Йорку має відбути ся конґрес "Лїґи поневолених народів", який буде тривати три днї. Між иншими будуть присутні на конґресї відпоручники Греції, Альбанїї, Індій, Ірляндії, Кореї, Литви, Польщі, України, Румунії, Сербії, Фінляндії, Ельзасу й Льотаринґії.
Перед важними подїями на італїйськім фронтї.
ЛЬВІВ. До віденських дневників доносять з Льондону на основі звітів воєнних кореспондентів, що на італїйськім фронтї небавом пічнуть ся воєнні операції, які будуть мати рішаюче значінє. Анґлїя і Франція доставила Італїї потрібних технїчних васобів і війск. На днях на італїйськім фронтї мають розгорітись великі бої.
Кабінетова кріза у Франції.
ЛЬВІВ. З приводу послїдного виступу мінїстра Рібо у француськїй палатї послів кабінет Пеплєва остав ся без абсолютної парляментарної більшости. Як відомо Рібо в своїй промові про воєнні цїли Франції заявив, немов би Нїмеччина дала до пізнаня, що вона віддала би Ельзас і Льотаринґію Франції, коли би Франція вступила з нею в мирові переговори. Той уступ промови Рібо звернув загальну увагу полїтичних кругів, одначе в стеноґрафічних протоколах він не Появив ся, бо Рібо велїв дотичну фразу в протоколї счеркнути. З того приводу соціялїстичний посол Маєрен поставив в палатї послів інтерпеляцію до правительства, щоба воно вияснило поступок Рібо. Палата тільки малою случайною більшостю ухвалила відложито дискусію над інтерпеляцією.
"Lokalsnzeiger" доносить на основі інформацій "Matin-a", що передвчера відбула ся в Парижи мінїстерська рада, яка рішить про розвязку кабінетової крізи.
Заворушеня в Одесї.
ЛЬОНДОН (Райтер). "Times" доносить з Одеси: В Бесарабії вибухли знов несупокої. В сїльських округах прийшло до погромів. В ріжних містах прийшло до поважних заворушень ізза браку засобів поживи.

»Дїло« 19.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Чому над Сочею стоять українські полки.
ВІДЕНЬ. (Ткб.) Мінїстер краєвої оборони, відповідаючи на запит українських, польських, ромунських й італїйських послів в справі виданого тайного розпорядку мінїстерства війни, щоби до деяких війскових формацій над Сочею не придїлювано мужви нїмецької народности, оправдував той розпорядок тим, що після експльозії в Штайнфельд 17. липня с. р. виявила ся конечність збільшити вартовий віддїл в Штайнфельд і виміняти жовнїрів, які не надавали ся до тої тяжкої служби. Треба було придїлити туди нїмецьких жовнїрів тому, що жовнїри мусїли інформувати ся у населеня сумежних ушкоджених місцевостий. Щоби в час придїлити до вартового віддїлу потрібних людий, треба було не допустити до того, щоби їх придїлено до будівельних компанїй над Сочею.
Мінїстер просить, щоби тої справи не видвигати на засїданю повної Палати, бо се було-би шкідливе для загально державного інтересу, та рішучо виступає проти заяви, що війска нїмецької і мадярської народности зберігаєть ся перед небезпекою. Такому висловові мінїстер відмовляє всякого оправданя й мусить заявити, що під оглядом крівавих втрат сеї війни нїмецьке населенє зовсїм не займає послїдного місця. Зокрема на фронтї над Сочею бють ся нїмецькі й мадярські війска так само, як війска наших народностий.
Польське правительство в Парижи.
ЛЬВІВ. Петроградський "Dziennik narodowy" доносить, що в Парижи заходять ся тамошні польські полїтики коло утвореня польського правительства. В тій справі ще не осягнено доси порозуміня і поки що засновано польський національний комітет якого завданєм буде: заступництво польських домагань перед коалїцією, змаганє до незалежности і зєдиненя Польщі та признаня їй доступу до моря, завідуванє полїтичних справ, які остають в звязку з польською армією, яка бє ся проти осередних держав на західнім фронтї, орґанїзація опіки над польськими виселенцями і полоненими в державах антанту.
Крім того заcнoвaнo в Петроградї "Польську Раду" а в Чікаґо "Національну Раду" для береженя польських інтересів полїтичних в Америцї.
Уступленє нїмецького віце-канцлєра.
"Berliner Tageblatt" доносить, що д-р Гельферіх має уступити зі свого становища, а віце-канцлєром мав би стати член нїмецької партії поступової Паєр. Після того донесеня пос. Паєр помістив в деяких нїмецьких дневниках запереченє, немов би він кандидував на становище віцеканцлєра.
Большевики в жовнїрсько-робітницькій Радї.
ЛЮҐАНО (Пр. тел.). Вибір большевика Троцького, який перед вибухом революції в Росії був видалений з Фракції і який разом з Лєнїном був провідником червневої революції в Петроградї, президентом жовнїрсько-робітницької Ради на місце меншевика Чхеідже вважає соціялїстичний італїйський орґан "Aventi" ясним доказом безумовної переваги большевиків, рішучих прихильників мира, се доказує також склад президії Ради взагалї.
Інтерпеляція болгарської опозиції.
СОФІЯ (Ткб.) В парляментї представники опозиції й соціялїсти-марксїсти внесли інтерпеляцію з справі заосмотреня краю й армії, в справі воєнних цїлий в Болгарії в звязку з виглядами на мир і в справі знесеня полїтичної цензура. Президент мінїстрів Радославов відповів, що та інтерпеляція є зайва, бо правительство само думало отворити дискусію про ті cпpави, особливо про заосмотренє. Відповідь інтерпеляцію дасть правительство в слїдуючім тижни.
В Української Центральної Ради.
ВІДЕНЬ. "Кіевская Мысль" з 23. н. ст. вересня повідомляє:
Вчорашнє засїданє Малої Ради було присвячене справі участи у демократичній конференції. Центральній Радї згідно з телєґрамою Чхеїдзе призначено на конференції 18 місць.
Справа викликала довгі дебати. Більшість українських соціялїстів вказувала, що представники Ради повинні на конференції настоювати на як найскоршім заключеню мира, виступати проти коалїції й висловити ся за однородне соціялїстичне мінїстерство.
Російські соц.-дем., с.-р. і "бунд" висловлювали ся за коалїційним мінїстерством при умові, щоби з коалїції були виключені цензові і з окрема офіціяльні кадетські елєменти, які скомпрометували себе солїдарністю з контр революційним виступом Корнїлова.
По дискусії ставить ся під голосованє внесенє українських с.-р. дотично соціялїстичного мінїстерства. Внесенє приймаєть ся 17 проти 10. У більшости голосують українські с. р. й українські с.-д., нац.-революціонери і часть соц.-федералїстів. Проти — рос. соц.-дем., рос. соц. peв., "бунд", часть соц.-фед. й окремі укр. соц.-демократи.
Після голосованя представники рос. соц.-дем., соц. рев. і "бунду" заявляють, що вони відмовляють ся як від голосованя над дальшими точками революції, так і від вибору й участи у делєґації Центральної Ради на московську конференцію.
Відтак тою самою більшістю приймаєть ся резолюція, в якій сказано, що правительство повинно бути сформоване однородно революційно-соціялїстичне, відповідальне перед демократією усїх народів Росії.

»Дїло« 18.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Роб.-жовн. Рада взиває до оборони краю.
ПЕТРОГРАД. (ПТА.) Цїлий виконуючий видїл роб. жовн. Ради видав відозву до офіцирів і жовнїрів на суши й морі з зазивом ставити сильний опір новому ударови, який грозить Росії. Рада зробить усе, що в її силах, щоб населенє краю причиняло ся до оборони краю не меншими жертвами, як ті, що на фронтї. Рада зробить усе, щоб війна не вела ся анї день довше, нїж се конче потрібне.
Пляни Керенського.
ЛЬОНДОН. (Пр. тел.) "Times" доносить з Петрограду: Заграничні дипльомати є переконані, що Керенський незабаром, певне ще підчас зими, буде напирати на союзників, щоб заключили загальний мир, а як нї, то мусять зректи ся помочи Росії. Керенський так промостив уже дорогу до такої полїтики, що він і Росія не будуть могти ставити опору. Керенський уже мріє про президентуру, і не є неможливо, що він невеликою більшістю її осягне.
Отворенє передвступного парляменту.
ПЕТРОГРАД. (П. Т. А.) Отворенє передвступного парляменту відложено на 20. с. м. Правительство завізвало всїх мінїстрів, щоби предложили сьому парляментови спис пильних проєктів законів, особливо в аґрарній справі, яка в останнім часї прибрала дуже поважний характер.
Переговори в головній кватирі в справі української армії.
ВІДЕНЬ. П.Т.А. у телєґрамі з кватири верховного головнокомандуючого з 25. н. ст. вересня повідомляє:
В кватиру прибула депутація Українцїв, зложена з предсїдателя Українського Війскового Ґенерального Комітету Петлюри, членів Комітету: Скарченка і Кеяровського і двох членів Всеукраїнської Ради війскових депутатіа. Депутація прибула в тій цїли, щоби вияснити ряд питань, які відносять ся до українїзації війска, і точку погляду штабу верховного головнокомандуючого на сю справу. Депутацію приняв вepхoвний головнокомандуючий Керенський у присутности помічника начальника штабу Вирубова й представника У. Ц. Ради у головній кватирі, полковника Павленка. У ночи часть членів депутації виїхала у Петроград. У головній кватирі лишили ся тільки Денисів і Петлюра для технїчного розробленя всїх питань, звязаних з українїзацію.
Відповідь антанту на папську ноту.
МІНХЕН (Пр. тел.) "Münchner Zeitung" доносить на основі інформації дневника "Italia": Анґлїйський посол заповів у Ватиканї, що спільна нота з відповідю антанту буде вручена в першім тижни падолиста.
Оголошенє мирової пропозиції.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Заповіджене оголошенє мирової пропозиції в голяндсько-скандинавській комісії наступить в сих днях.
Прибічну раду Централї відбудови розвязано.
КРАКІВ. (Ткб.) "Czas" доносить: Звісно, що скликанє на 6. с. м. пленарне засїданє прибічної ради Централї господарської відбудови краю відкликано через протест українських членів ради. Відкликанє наступило в останній хвилї так, що не всї члени були про те повідомлені і богато з них прибуло до Кракова нa засїданє. Тепер довідуємо ся, що прибічну раду Централї для господарської відбудови краю розвязано. Іменованє нової ради має наступити як найскорше.
Мілїтарна кріза в Росії і Японїя.
ЛЬОЗАННА. Під наведеним висше заголовком париська велика ґазета "Le Pays" з 11. с. м. подає статю полковника А. Шевалє, в котрій розглядаєть ся питанє про присилку японських війск на галицький фронт Росії для "захисту багатої і такої важної для питаня війни або мира — України". Згадана ґазета (орґан Кайо) полємізує з ґазетою "Journal des Debats", яка стоїть проти висилки Японцїв до Европи власне з тої причини, що "Українцї як найбільш здібний до державного житя (le plus sociable) нарід Росії прийме поміч Японїї з найменшою симпатією". "Le Pays" думає, що японські війска можуть переїхати на фронт, минаючи Київ, та ще Україна Досить богата, щоб прогодувати ті 460 тис. жовнїрів, так, як стількиж Ромунїя. "Головно ходить о те, щоби спасти Південну Росію і Бесарабію від нїмецько-австрійської інвазії, зберегти російську житницю Україну з її численними фабриками та запасами, бо завойованє сеї країни цїлковито спаралїжує Росію і може повести більш нїж які инші обставини до сепаратного мира".
Французькій пресї добре відоме, що українське правительство домагаєть ся пересуненя усїх своїх жовнїрів на власні границї, у власні армії, знає вона також бажанє Укр. Центр. Ради про охорону української території по заключеню мира від чужих війск не лише ромунських, чи то японських, але й московських. Та хиба знищенє України справдї обходить антант? Йому щоби "довести за всяку цїну війну до побіди".
З анґлїйської палати громад.
ЛЬОНДОН (Райтер). Палата громад по лїтних феріях знов зібрала ся. Канцлєр фінансів Бонар Льов заповів, що буджетовий спис в справі складу воздушного мінїстерства приготовляєть ся і незабаром буде внесений проєкт. Закон, який запевнює правительству контролю над усїми жерелами нафти, відкритими в Великій Британії, принято в другім читаню.

»Дїло« 17.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Папа не наклонював Еспанїї до мирової акції.
ЛЮҐАНО (ТКБ.) "Osservаtore Romano" зазначує як неправдиву вістку, наче би Ватикан наклонював еспанського короля до акції за миром, але стрінув ся з великим опором. Папа приняв архиепископа Бордо кардинала Андріє на авдієнції. Також і инші члени француського епископату перебувають тепер в Римі.
Тільки побита Нїмеччина віддасть Ельзас і Льотаринґію.
ВІРЦБЕРҐ (ТКБ.) На засїданю зїзду соціяльних демократів член президії Міллєр заявив, що тільки побита Нїмеччина могла би віддати Ельзас і Льотаринґію.
Керенський занедужав.
ПЕТРОГРАД. (ПТА.) Президент мінїстрів Керенський в головній кватирі занедужав на інфлюенцу. Мусить лежати в постели.
Замість Росії — Японїя.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Бувший начальний вожд Алєксєєв, який має їхати на конференцію антанту до Парижа як представник армії, в розмові зі співробітником "Утра Россії" сказав, що боїть ся, що конференція відкриє слабість Росії. Місце Росії на теренї війни займе Японїя, яка певне одержить компензати її коштом. Росія є вже тільки статистом.
Слїдство проти трох нїм. послів.
БЕРЛЇН. (Ткб.) Кілька дневників принесло вістку, немов би проти незалежних соціяльно-демократичних послів Віттмана, Фоклєра і Гаазоґо розпочато слїдство ізза закидів пороблених в парляментї державним секретарем Капельлєєм. Після заяви з міродатної сторони може "Berliner Local Anzeiger" заявити як найкатеґоричнїйше, що та вістка є фалшива. Нїколи не було достаточного матеріялу, який оправдував би доходженє проти тих трох послів.
Передмирова конференція в Льондонї.
ВІДЕНЬ (Прив. тел.) Як доносить російський "День", небавом пічнеть ся в Льондонї конференція антанту для означеня воєнних цїлий. Основою нарад будуть мирові заяви папи, осередних держав, нота Вільзона і мирова проґрама російської демократії, щоби порівняти їх з воєнними цїлями Анґлїї, Франції й Італїї та означити передумови мирових переговорів.
Пересуненє війск на італїйськім фронтї.
"Münchner Zeitung" доносить з Женеви: Після донесень з Лїона вже від вісьмоx днїв замкнені італїйські і француські зелїзницї для звичайного руху. Безнастанно йдуть поїзди з Франції до Італїї. Поїздами перевозить ся також численні анґлїйські війска, анґлїйську мунїцію й оружє. На зелїзничих шляxaх північної Італїї замітний дуже живий рух, який вказує на пересуванє війск на італїйськім фронтї.
Америка готовить ся до війни.
АМСТЕРДАМ (Tкб.) Один з дневників доносить, що "Times" одержав з Ню-Йорку отсю вістку: Всї американські кораблї містоти 2,500 тон і висше, в сумі 2,878.000 тон, поставлено під контролю правительства. Опісля будуть заняті кораблї містоти 1.500—2.500 тон. В пізнїйшім реченци будуть видані ще дальше ідучі зарядженя.
Зачувати у Вашинґтонї, що правительство на час війни хоче заняти також зелїзницї.
Позичка свободи.
ВАШІНҐТОН. (Ткб.) Президент Вільзон оповістив, що день 24. жовтня є днем свободи, в якім має збирати ся вся людність у всїх містах і селах і зобовязувати ся посполу і супроти правительства, що з усїх сил буде підпирати позичку свободи. В проклямації Вільзона сказано, що він стapaєть ся, щоби вислїд робив велике вражінє, а по всїх областях неприятеля розійшов ся відгомін, що Америка задумує добути з себе все, щоб війну довести до побідного кінця.
Цїсар Вільгельм іменує Реґенційну Раду для Польщі.
ВАРШАВА (Вольф). До ґен.-ґубернатора Безелєра прийшла отся телєґрама: В згодї з моїм достойник союзником Й. В. Цїсарем Австрії і Апост. Королем Угорщини вважаю вказаним по думцї патенту з 12/10 1917 внести на уряд варшавського митрополита Олександра Каковського, президента міста Варшави Здзїслава Любомірського і властителя дібр Йосифа Островського як членів реґенційної ради в Польськім Королївстві і поручаю Вам перевести сей акт спільно з ц. і к. війсковим ґен.-ґyбepнaтором ґр. Шептицьким.

»Дїло« 16.10.1917 ◦ ◦ ◦

Проклямація Ґенерального Секретаріяту України.
ПЕТРОГРАД. (ПІД.) Президент Ґенерального Секретаріяту України оголошує, що будучий полїтичний лад України буде творити автономічну одиницю, яка лучити-ме цілий український нарід. Секретаріят буде старати ся вислати своїх представників на будучу мирову конференцію.
Полученє Галичини з Люблинським ґенерал-ґубернаторством?
Краківський "Naprzód" в звідомленю про угоду правительства з польським колом пише, що кабінет д-ра Зайдлєра, який принципіяльно признає слушність польського домаганя іменованя цивільного намісника Галичини, носиться з планом, щоби побіч цивільного намісника для Галичини установити війскового шефа для Галичини й ц. і к. окупації Польського Королївства. Такому шефови підлягав би цивільний намісник Галичини і війсковийґенерал-ґубернатор в Люблинї.
Білоруська Центральна Рада.
ВІДЕНЬ, 11. жовтня 1917. "Новое Время" у телєґрамі з Минска з 21. н. ст. серпня повідомляє:
Закінчилася перша сесія Центральної Ради білоруських орґанїзацій. Принято статут Ради, на основі якого Рада є відповідальним кермуючим орґаном білоруського національного руху. До Ради входять депутати від білоруських орґанїзацій, міст, місточок, волостий, орґанїзацій утїкачів і війскових віддїлів, які признають бажаним самоуправу Білої Руси й розвій рідної мови і національної культури. Орґанїзації, які входять до Ради, зєдинилися на принципах: демократизації громадянського устрою, безплатного відданя всеї землї працюючому народови й оборони інтересів робітників.
Затверджено статут білоруських національних просвітних кружків у Минску. Орґанїзується центральний білоруський комітет утїкачів.
Засоби Ради становить 1%-й доходовий податок від всїх членів білоруських орґанїзацій.
Погроми Жидів в Румунії.
СТОКГОЛЬМ (Ткб). Жидівське пресове бюро доносить з Петрограду: Російські дневники поміщують богато документів і звідомлень наочних свідків про страшні плюндрованя Жидів в Румунії. Всякі протести російських орґанїзацій безуспішні. Закидається румунському правительству, що терпить систематичну війну на знищенє жидівського населеня, а навіть орґанїзує її.
Полевий суд в Баку засудив на повішенє 34 жидівських жовнїрів, в тім 7 жидівських соціальних демократів. В кількох місцях були погроми. Крім того не хотять принимати жидівських жовнїрів до публичних шпиталїв і відмовляють Жидам продажі поживи. Послугуватися жидівською мовою строго заборонено.
"Тимчасова Рада російської републики".
ПЕТРОГРАД. (П. Т. А.) На засїданю дня 12. с. м. тимчасове правительство постановило заховати для проминаючого парламенту назву "Тимчасова Рада російської републики". То тїло буде складатися з 336 представників демократії і 167 представників буржуазії. Перше засїданє відбудеться 18. с. м.
Нїмеччина боронить острова Езель.
СТОКГОЛЬМ. (Бюро Вольфа). З Петрограду надійшла вістка, яка потверджує, що оборона острова Езель, занятого німецькими війсками, є під управою Анґлїйцїв.
Конференція в Тифлїсї.
ТИФЛЇС. (Ткб.) Отворено тут вірменську конференцію. Бере в нїй участь понад 200 послів з усїх країв замешкалих Вірменами.
Реорґанїзація армії.
ПЕТРОГРАД. (П. Т. А.) Мінїстер війни, який вернув з головної кватири, сказав дневникарам, що реорґанїзація армії буде дальше ведена. Від часу руханки Корнїлова 20 висших комендантів обсаджено новими людьми, а не було в тім ніякого впливу зовнї.
Росія відтята від Балтійського моря.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Висадженє на сушу німецьких війск на острові Езель викликало велику сенсацію в Швеції. Дневники уважають те незвичайно важною подїєю, в наслідок якої російська армія в Інфлянтах загрожена на задах, а дальше загрожений також і Петроград. Росія по двох столїтях знов відтята від Балтійського моря. Вікно, яке вибив Петро Великий, побідивши Карла ХІІ. шведського, для Росії до Балтійського моря знов замкнене.
Затоплено.
БЕРЛЇН. (Ткб.) Нїмецькі підводні лодки на північнім теренї війни затопили знов 16.000 тон.
За Ельзас і Льотаринґію.
ПАРИЖ (ТКБ.) На засїданю парламенту 12. с. м. мінїстер заграничних справ Рібо заявив, що доти не може бути мови про мир, доки француськідїти не будуть забезпечені перед повторенєм такої страшної війни і доки не буде усунена несправедливість, зроблена Франції в справі Ельзасу і Льотаринґії. Сказав се давнїйше Аскіт, а тепер повторив Лойд Джордж, що Ельзас і Льотаринґія мусять бути звернені Франції. Ми присягнули не приймати нїяких мирових предложень без безпроволочного поданя їх до відома союзників. Не відкидаємо готовости заключеня мира, але наших союзників не зрадимо і не приймемо нїяких умов мира, які нас поріжнили би з нашими союзниками.
АМСТЕРДАМ (ТКБ.) Американська преса, обговорюючи промову нїмецького державного секретаря Кільмана, заявляє, що про мир доти не може бути мови, доки Ельзас і Льотаринґія не будуть віддані Франції.
БЕРЛЇН (ТКБ.) З приводу промови франкського міністра заграничних справ в парляментї 12. с. м., в якій Рібо натякав, нїби-то Нїмеччина готова була би вступити в безпосередні переговори з Францією в справі Ельзасу й Льотаринґії, Бюро Вольфа одержує з урядового жерела заяву, що нема мови про те, щоб Нїмеччина могла розпочати якісь переговори з неприятельською державою про нїмецьку територію.
Підводні човни й лїтаки.
НЮ ЙОРК. (Ткб.) "Tribuna" приносить статю льондонського кореспондента, який чорними красками малює наслідки дїяльности підводних човнів. Франція сеї зими буде страшно відчувати недостачу вугля; Італїя потребує не тільки вугля, але й збіжа; навіть в Анґлїї деякі підприємства застановили роботу через не достаток сирівцїв.
ЛЬОНДОН. (Райтер.) На зборах в Лїверпулї воєнний секретар льорд Дербі сказав, що одиноким способом охоронити ся від німецьких лїтаків є прогнати Нїмцїв з Бельґії, а також дати їм науку в їх власнім краю. Незабаром анґлїйські лїтаки вже дорівнають нїмецьким. Тодї воздушна боротьба прискорить кінець війни.
Хлїбова карта в Норвеґії
має бути зaвeдeнa з днем 1. падолиста. На особу визначено 2 кґ. хлїба на тиждень.

»Дїло« 14.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Домаганя української робітничої Ради.
СТОКГОЛЬМ. (Прес. бюро У. П. Р.) Відпоручники виконуючого комітету загальної української робітничої Ради в Київі заявили її іменем на петроградській демократичній конференції, що державна власть і управа провінції може бути віддана тільки революційній демократії. Тільки така власть буде в силї перевести аґрарні, робітницькі і фінансові реформи та рішити про справу мира. Заступники катеринославських робітників домагали ся від конференції, щоби вона дала почин до рішучої пропаґанди за покінченєм війни та спричинила оголошенє договорів царизму з иншими державами, щоби подбала вкінци, аби був виданий розпорядок про осьмогодинний час працї, аби розвязано державну раду і думу, аби признано повну національно-територіяльну автономію для України і вкінци передано всю власть центральним і місцевим орґанам революційної демократії.
Бунт австро-угорських моряків?
БЕРН (Т. к. б). Швайцарські дневники повторяють за аґенцією Фурнїєра вістку з Риму, наче би на покладї австро-угорських воєнних кораблїв повстали бунти, наче би виновників бунту розстрілено з залоги кількох кораблїв висаджено на сушу і заступлено иншими жовнїрами. Причиною бунту мало бути лихе відживлюванє.
Увага ц. к. кореспонденційного Бюра: З конпетентної сторони уповажнено нас заявити, що ся вістка є просто видуманою. Карність та якість поживи в ц. і к. маринарцї на полишають нїчо до бажаня.
Розчарованє в Ватиканї.
АМСТЕРДАМ (Ткб.) "Nieuve Rotterdamsche Courant" доносить: Після вістий, які одержав "Daily Telegraph" з Риму в кругах Ватикану панує велике розчарованє iззa мовчанки антанту на ноту папи. Не сподїють ся вже відповіди антанту, що унеможливить папі поробленє нових кроків.
Довкола війни.
БЕРН (Ткб.) Француська преса згідно звертаєть ся проти промови державного секретаря Кільмана. Дневники усїх полїтичних відтїний домагають ся, щоби Кільманівському "Нї, нїколи" протиставити рівнож енерґічну відмову Франції.
ПАРИЖ. (Ткб.) В Палатї п. Leygues узасаднюючи інтерпеляцію про дипльоматичний перзонал сказав, що сїти інтриґ, розсновані неприятелем на всї краї, які ведуть з ним війну, конче домагають ся пояснити публичній опінїї в краю. Нїмцї від першого дня урядили пропаґанду. Франція нїчого не зробила в тій мірі.
Треба поборювати неприятеля не тільки на війсковім поли, але також на кождім иншім. До грудня 1916 Нїмеччина вірила в побідний мир. Аж по побідній опорі під Верденом оголосили свої пропозиції. Нота папи забуває про головні точки, т. є. про причини війни і відповідальність за неї. Пруський мілїтаризм є февдальним урядженєм, яке треба знищити, щоби доказати Нїмеччинї, що війна не є рентовним промислом.
БЕРЛЇН. (Ткб.) Обговорюючи відповідь Льойда Джорджа і Аскіта на промову Кільмана, дневники кажуть, що показуєть ся, що Нїмеччина мусить витревати при свій неугнутій волї оборони, щоби знївечити анґлїйські заборчі пляни.
Жалібне засїданє У. П. Р.
ВІДЕНЬ. (Прес. бюро У. П. Р.) Засїданє У. П. Р., скликане на день 11. с. м. о годинї 9. рано, обмежило ся до жалїбної манїфестації з приводу смерти посла о. Йосифа Фолиса, якого памяти присвятив окрему промову голова У. П. Р. д-р Петрушевич. Ухвалено перевести тлїннї останки бл. п. посла Фолиса до Скнилова.
Ухвалено також з приводу смерти посла д-ра Крека, щирого прихильника українського народу, висловити клюбови південних Славян найглибше спочуванє У. П. Р.
На знак жалоби закрито засїданє.
"Австро-Угорщина мусить бути розбита".
"Reichspost" доносить: В поважнім анґлїйськім журналї "Nienteeth Century" пише відомий анґлїйський публїцист Вілїям Беррі у своїй статї п. з. "Австро-Угорщина мусить бути розбита" ось що: "Від усуненя Австро-Угорщини залежить мирна будучність людства. З істнованєм Австро-Угорщини, хоч-би після віддачі Бельґії і Ельзасу й Льотаринґії та після справленя границь в xocен Італїї тїсно звязане істнованє середно европейського бльоку. З того приводу загрожений Египт. А Египт, який не є зовсїм вірний Анґлїї, є безнастанною небезпекою для бритійських Індій. Наслїдком того остають ся тільки одна роз'вязка: розбити Австро-Угорщину на куснї і з них та балканських держав скласти мур, що роздїляв би Нїмеччину від Сходу". В тих словах безперечно виявлені погляди міродатних анґлїйських кругів.
Розбитє нїмецького національного Союза.
ЛЬВІВ, 13. жовтня 1917. Віденські дневники доносять, що нїмецькі радикали згодосили своє виступленє з нїмецького національного Союза. Наслїдком того голова Союза д-р Доберніґ уступив із свого становища.

»Дїло« 13.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Довершена угода.
ЛЬВІВ, 12. жовтня 1917. Вісти, які доси дістали ся до відома публїчною дорогою преси і полїтичних заяв польських послів, кажуть догадувати ся, що поляки засїдають до стола правительственної більшости з важними полїтичними надбанями. Сюди належать в першій мірі обітницї правительсива, скріплені відповідними ґарантіями про знесенє війскової управи краю, про приверненє автономічних властий громадських, в першій мірі міських, і про удержавленє польських приватних ґімназій в Бялій, Хшанові і Чорткові. Буде сповнене також домаганє польського кола, щоби в центральних властях, особливо в мінїстерствах, була іменована "відповідна" скількість секційних шефів і висших мінїстерських рядників. Знесено вже язикові розпорядки мінїстра зелїзниць Форстера та заряджено, щоби з Галичини відкликано чужих зелїзничих урядників а придїлено сюди до служби польських функціонарїв. Теж саме стало ся в урядах почтових. Справою польського лєґіону "займеть ся" правительство в тім дусї, щоби для кадрів польської армії був збережений докладно означений помічний корпус по думцї польских домагань.
Се полїтичні добутки. Серед них особливо замітне приверненє міської автономії і цивільної управи краю. В теперішних прибічних радах міських мала українська людність хоч і невідповідаюче її чисельній силї і потребам представництво, яке могло в дечім берегти у українських інтересів. Від тепер управу міст переберуть польські ради громадські, в яких в більшій скількости случаїв наших представників або зовсїм нема або є їх розмірно ще менше, як в дотеперішних прибічних радах. Справа зміни намісника є важною полїтичною концесією тим, що буде привернений давний полїтичний стан посїданя польський. Кандидатів на те становище вже є кілька а саме: д-р Бобжинський мінїстер д-р Твардовський, ґр. Адам Тарновський, шеф секції Келєр і д-р Мадейський, якого кандидатура по інформаціям польських дневників мала би найбільше виглядів.
З економічних домагань польського кола приняті правительством теж майже всї. Отже виплата за воєнні чинитьби має бути прискорена, те-ж саме по змозї будуть повернені пошкодованим війною воєнні шкоди, а що до реквізицій буде правительство впливати на війскові власти, щоби їх обмежено відповідно до приписів, які в тій мірі мають бути видані. У воєнних централях, а саме: в централї шкір, централї олїїв, цукровій і централї для закупна одержать Поляки відповідне представництво, а ґенеральному комїсареви для централь буде придїлений польський функціонар, який видавати-ме свою опінїю про їх зарядженя.
Ті зобовязаня супроти Поляків перебрало на себе правительство в письменній формі, а Поляки за їх сповненє віддадуть свої голоси за двомісячною буджетовою провізорією. Щоби Поляки не ставили ще висших домагань, правительство відгрожувало ся, що воно приєднає собі Українцїв для буджетової більшости. Та сповненє тої погрози стало злишним, правительство й сим разом подало руку Полякам.
Поляки голосують за буджетовою провізорїєю.
ВІДЕНЬ (Ткб.) 12. жовтня. На нинїшнім полудневім засїданю буджетової комісії зложив д-р Гломбінський іменем польського кола заяву, що Поляки будуть голосувати за буджетом в очікуваню, що правительство сповнить свої зобовязаня.
Ухвала про знесенє цензури.
Після дискусії про справу воєнної цензури Палата послів ухвалила внесеня пресової комісії, щоби зовсїм знести цензуру. Також принято внесенє пос. Фрідмана, щоби дозволено на присилку заграничних часописий.
Дозвіл на перехід офіцирів Українцїв до українських полків і баталїонів.
"День" повідомляє: Верховний головнокомандуючий супроти формованя українських резервових полків і баталїонів ратованя України признав можливим дозволити на переношенє до згаданих віддїлів офїцирів-Українцїв із резервових полків, фронтів і внутрішнїх округів.
Доповняючі вибори до парляменту.
Пишуть нам з Відня: В парляментарних кругах вдержуєть ся переконанє, що після ухваленя буджетової провізорії будуть розписані доповняючі вибори у всїх опорожнених виборчих округах. З опорожнених 41 мандатів мали Нїмцї з національного союза 41, христіянсько-суспільні 5, нїмецькі соціялїсти 2, Чехи 13, південні Славяни 4, Поляки 2, Італїйцї 2, Українцї 1, італїйські соціялїсти 1.
Смерть мадярського полїтика.
Помер Юлїй Юст, провідник мадярської партії незалежности. В свій час, коли партія незалежности дійшла була до власти, був він президентом Палати послів, а Кошут мінїстром. Опісля партія розпала ся на прихильників Кошута і Юста. Останнїй був радикальнїйший і в відношеню до Австрії і як речник загального виборчого права.

»Дїло« 12.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

За автономію української церкви.
Київська "Нова Рада" доносить: Волинський епархіяльний зїзд висловив ся за тим, аби всї українські ґубернії склали особливу автономну митрополїю. Крім того зїзд висловив ся за українїзацію шкіл.
Проклямація нового російського правительства.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) Нове правительство видало проклямацію, в якій розвиває свою програму внутрішної і заграничної полїтики.
Вказує на те, що небезпека контрреволюції зі здавленєм бунту Корнїлова не зникла, і взиває населенє до підпираня правительства, щоб воно могло довести державу без нового перевороту до конституанти, яка рішить усї справи і якої скликанє не можна відкладати анї на один день.
Правительство є переконане, що тільки загальний мир уможливить Росії розвиток усїх творчих сил, і тому буде вести дїяльну заграничну полїтику в дусї демократичних засад, які проголосила російська революція і з яких зробила національний клич. Правительство буде змагати до заключеня загального мира з виключенєм всяких насильств. В повній згодї з союзниками правительство в як найкоротшім часї візьме участь в з'їздї держав антанту, де Росія побіч звичайних делєґатів буде заступлена також особою, яка тїшить ся особливим довірєм демократичних орґанїзацій. На сїм з'їздї наші представники побіч полагодженя справ спільної війни будуть старати ся порозуміти ся з союзниками що-до засад, проголошених російською революцією.
Правительство доложить усїх сил, щоби підперти спільну справу союзників, оборонити край, спротивити ся акції в цїли загарбаня територій чужих народів, а також змаганю накинути Росії чиюсь волю. Правительство буде старати ся виперти з Росії чужі війска.
Дальше проклямація розвиває програму внутрішних задач. Заповідає розвиток демократичного ладу на підставі місцевої самоуправи. Всїм народностям буде признане право самоозначеня на основах вироблених конституантою. Правительство виробляє статути тимчасової ради російської републики. Ся рада, в які ввійдуть всї версти суспільности, буде істнувати аж до часу скликаня конституанти.
Проклямація кінчить ся зазивом до підпираня правительства.
Конець зелїзничого страйку в Росії.
ПЕТРОГРАД (Райтер). Тому, що має появити ся декрет правительства з принятєм головних домагань зелїзничників, виконуючий видїл рішив нинї закінчити страйк.
Звідомленє ц. і к. ґенерального штабу з 11жовтня.
Нїде не було значнїйшої боєвої дїяльности.
Звідомленє головної нїмецької кватири з 1l. жовтня.
Західний терен війни. Ґрупа війск бав. наст. прест. Рупрехта: В відтинку побережа Фляндрії і між Блямкартзе і Пелькапелє гарматна боротьба зросла по пол. до великого завзятя. Під Дранібанк Французи знов заатакували, одначе без успіху. На поле битви на схід від Іперн сила огню була змінна. В воздушній боротьбі, яка розвинула ся вечером над Ценнебелє Цандверде при участи коло 80 самолетів, скинено 3 неприятельських летунів.
Ґрупа війск нїмецького наступника престола: На східнім березї Мози долїшно-ренські і вестфальськї баталїони по успішнім огневім приготованю сильним наступом забрали Французам важний терен в лїсї Шом. Неприятель виконав 4 сильні протинаступи, які всї зломано, при чім неприятель понїс значні втрати. В наші руки дістало ся понад 100 полонених і кілька машинових карабінів. Також на південний захід від Бомон і під Безанво наші наступи на французькі лїнїї мали повний успіх.
Східний терен війни. В кількох місцях фронту значний перешкаджаючий огонь зростав хвилями в ромунській рівнинї і під Браїлою, яку острілювали Росіяни. Для відплати наші батерії взяли в огонь Галац, де вибухли пожари.
Фронт макeдoнський: Значна гарматна дїяльність між озерами Охрідою і Преспою, в луку Черни і між Вардаром і озером Дойраном. Анґлїйські вивідні віддїли, які кілька paзів посували ся наперед, відперто.
В вересни неприятелї на нїмецьких фронтах втратили 22 привязані бальони і 374 самолети, з того 167 за нашими лїнїями, а решта впала за становищами неприятеля. Ми втратили 32 самолети і 5 привязаних бальонів.

»Дїло« 11.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Вибори в Фінляйдії.
ГЕЛЬЗІНҐФОРС (ПТА.) На основі кінцевого вислїду виборів до сойму 95 мандатів припадає на соціяльну демократію, 65 на буржуазний бльок, 18 на шведську партію, 22 на партію господарів. На соціялїстів віддано 316.922 голосів, на буржуазні партії 213.502.
Реґенційна Рада Польського Королївства одержала право амнестії.
ЛЮБЛИН (Ткб). "Дневник розпорядків ц. і к. війскової управи в Польщі" оголошує отсей розпорядок:
На основі уповажненя Його Цїсарської Величности, даного в Найвисшім приказі, на бажанє Тимчасової Державної Ради заряджуєть ся в областях Польщі, підчинених австро-угорській війсковій управі, отсе:
Реґенційна Рада має право затвердити присуди смерти, видані королївськими польськими судами, і помилувати особи засуджені на смерть тими судами. Коли засуджений є підданим австро-угорської або нїмецької держави, ті прислугують ґенерал-ґубернаторови. Перед рішенєм треба вислухати суду, який видає присуд. Сей розпорядок входить в житє з днем установленя Реґенційної Ради.
Акція нїмецької фльоти проти Фінляндії?
ЛЬВІВ, 10. жовтня 1917. Вістку, подану нами вчера в телєґрамі Українського Бюра з Стокгольму, приносить італїйський дневник "Sеcolo", який в телєґрамі з Петрограду доносить, що в російських війскових кругах числять ся кождої хвилї з акцією нїмецької балтійської фльоти проти фінляндського побережа. В петроградськім заливі заострено російські патрулї, а боєві сили російської фльоти стягнено в однім місци, щоб вони могли з моря виступити проти нїмецького наступу.
Японсько-американський договір.
БЕРЛЇН, 8. жовтня 1917. "Lokalanzeiger" доносить з Копенгаґи: "Newyоrk Amerikan" займаєть ся закінченєм американсько-японських переговорів в Вашінґтонї і стверджує, що заключено договір, який має тайну і явну часть. Тайна часть відносить ся до полїтичних, а явна до морських, господарських і фінансових відносин Японії, яка в переговорах не тільки вдержала своє великодержавне становище, але може його основно укріпити і розширити свій вплив в східній Азії. Господарські, морські і фінансові переговори означають так само повну побіду Японцїв. Ґазета стверджує, що японська небезпека мимо всїх гарних слів треває дальше і набрала більшого значіня.
Америка думає ще довго воювати.
ВАШІНҐТОН. (Райтер). Правительство думає видати 330 мiлїонів долярів на будову переслїдувачів торпедовцїв. Будова має бути виконана протягом 8 місяцїв.
Переговори правительства з польським колом.
ВІДЕНЬ (Ткб.) 16. жовтня. "Poln. Nachrichten" доносять: Нинї о год. 4. по пол. почало ся в кабінетї д-ра Зайдлєра продовженє конференції з польським колом в присутности мінїстра скарбу Вімера, зелїзниць Бангавза і д-ра Твардовського. З президії польського кола прибули на конференцію: урядуючий віцепрезес кола бар. Ґ. Окоцїмський та посли Латинський, Ґломбінський, Кендзьор і Зєлєневський. Тригодинні наради не довели до кінця. Наради будуть вести ся далї завтра по засїданю буджетової комісії.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Після донесень "Poln. Nachrichten" з посольських кругів — зачувати, що правительство займає супроти польських жадань принципіяльно становище прихильне.
Партійний склад нового кабінету.
ПЕТРОГРАД (Ткб). Після партий новий кабінет має такий склад: Премієр, мінїстер комунїкації і мінїстер рільництва є революційними соціялїстами; мінїстер внутрішних справ, мінїстер справедливости, мінїстер публичних робіт і мінїстер апровізації є соціяльними демократами; мінїстри: війни, маринарки й просвіти є незалежними соціялїстами; мінїстер скарбу є радикальним демократом; мінїстер торговлї, віроісповіданя і опіки та державний контрольор є кадетами; мінїстер заграничних справ і президент господарської ради не належить до нїякої партії.
Страйк зелїзничників.
ПЕТРОГРАД (Ткб). 9. жовтня. Вчора не зайшла зміна в страйковім руху зелїзничників. Полученє з заграницею є правильне.
На засїданю ради мінїстрів мінїстер руху Верховський заявив, що страйк зелїзничників, який був вже досить обмежений, хилить ся до кінця.

»Дїло« 10.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Український Ґенеральний Секретаріят обнимає правлїнє.
АМСТЕРДАМ (Ткб). Бюро Райтера доносить з Київа, що Ґенеральний Секретаріят автономної України видав проклямацію, в якій заповідає закінченє працї над внутрішною орґанїзацією й оголошує, що тепер обіймає правлїнє в краю.
Анґлїя і мир.
БЕРЛЇН (Ткб.) Дневники доносять, що Лльойд Джордж відкликав телєґрафічно зaпoвіджену на останню недїлю свою велику полїтичну промову на збopax синдикатів в Манчестер. Анґлїйський дневник, що доносить про се, висказує недїю, що Лльойд Джордж і далї буде мовчати та що відповідь Анґлїї на ноту папи дасть деякі вигляди на обговоренє справи з неприятелями.
Антант готовить нові армії.
"Secolo", "Сorrіere della Sera" й инші італїйські ґазети доносять, що держави антанту через безпроволочне покликанє всїх здатних до війска хотять осягнути найвисший стан своїх війскових сил. В Італїї, Анґлїї і Франції вже покликано над два мілїони свіжих жовнїрів, а дальші континґенти покликають ся. Сама Анґлїя має 750.000 свіжих резерв. Разом в американським війском сподїєть ся антант осягнути таку чисельну перевагу над неприятелем, якої ще доси не було. Ходить о підготовленє рішаючої акції, яка має спричинити кінець війни.
Проясненє положеня в Нїмеччинї.
ЛЬВІВ, 9. Жовтня 1917. На суботнім засїданю нїмецького парляменту вибухла була поважна кріза, спричинена невдоволяючою відповідю державного секретаря Гельферіха на інтерпеляцію в справі підпираня цивільними і війсковими властями аґітації новоутвореної "партії рідного краю" ("Vaterlandspartei"), яка стоїть за "війною аж до повної побіди" і звертаєть ся проти мирового становища парляментарної більшости.
Вчерашний день, як ми вже донесли у вчерашнім числї, принїс проясненє крізи. Хід подїй вчерашного дня в сїй справі представляєть ся так:
В парляментї.
Пос. Паєр зголосив внесенє, щоби усунути з денного порядку дальшу дискусію над інтерпеляцією соціяльних демократів в справі всенїмецької аґітації в війску, а також, щоби трете читанє додаткового буджету, в якім містить ся буджет на становище віцеканцлєра, відослати знов до головної комісії. По дискусії се внесенє принято. Принято також друге внесенє Паєра відложити засїданє. Президент назначує найблизше засїданє на второк, 9. c. м., як перша точка денного порядку дальші дебати над інтерпеляцією.
Смерть посла о. Фолиса.
ВІДЕНЬ, 10 жовтня 1917. Нині помер в шпитали у Відни посол до Державної Ради гр. кат. парох Йосиф Фолис наслїдком тяжкої операції, якій піддав ся. О. Фолис числив 55. рік житя.
Нове російське правительство.
ПЕТРОГРАД (ПАТ.) Кабінет, утворений Керенським на основі порозумінь з демократичними й буржуазійними партіями, представляєть ся так:
Члени соціялїсти: Керенський — президія й головний вожд; Нїкитин — внутрішні справи; почта й телєґраф, Маланшович — справедливість, Прокопович — апровізація, Аксентїєв — рільництво, Гвоздев — публ. роботи. Несоціялїсти: Терещенко — заграничні справи, Карташев — віроісповіданє, Лєшкин — суспільна опіка, Cмирнов — державна контроля, Третяков, Лїворовський — комунїкація, Bєpховський — війна, Вердеревський — маринарка.
Плян висадженя нїмецьких війск в Фінляндії?
СТОКГОЛЬМ, 3. жовтня (Українське Бюро в Австрії). Петроградський кореспондент Українського Бюра повідомляє: Член російського кабінету Аксентієв заявив на засїданю виконуючого комітету робітничо-жовнїрської Ради, що тимчасове правительство має зовсїм певні інформації, що Нїмеччина має висадити свої війска в Фінляндії.

»Дїло« 09.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Конґрес народів у Київі.
СТОКГОЛЬМ (Пресове Бюро УПР.). В конґресї народїв у Київі взяли участь заступники Українцїв, Литовцїв, Лотишів, Грузинів, Жидів, Татар і донських козаків. Почесним президентом вибрано проф. М. Грушевського. Тимчасове правительство заступив український письменник М. Славянський, голова утвореної правительством комісії для національного питаня.
Проф. М. Грушевський в промові, якою отвоpив з'їзд,назвав Київ центром автономістично-федералїстичних змагань і вказав на трудности, які зі сторони правих і лївих російських партій зустрічають У. Ц. Раду в змаганю до перебудови Росії на федерацію.
Заступник правительства М. Славинський заявив, що автономістично-федералїстичний лад є одинокий, який може запевнити національну й полїтичну свободу народів Росії. Ми знаходимо ся в столици — в дїйсности вже автономної — України, автономістичний рух сильний також на Кавказї, Сибіри, в Естонїї, в Донській области і т. д. Тимчасове правительство утворило під проводом бесїдника комісію, яка має виробити для конституанти проєкт закона про самоупpаву окремих частий держави. Комісія вже працює над цею справою. Тимчасове правительство само стоїть на автономістично-федералїстичнім становищи, одначе думає, що решенє сеї справи належить до конституанти.
Український ґенеральний секретар для нaціональних справ Шульгин відповів Славинському, що автономія України не є повна, що права Українського Ґенерального Секретаріяту обмежені. Задачею Ґенерального Секретаріяту є осягнути далеко йдучу національно-територіяльну автономію України без штучного обмеженя її території.
Голова Українського Війскового Комітету Петлюра закинув тимчасовому правительству централїстичні тенденції і недостачу знаня українського руху і запротестував проти того, що при проголошеню републики не проголошено републики федеративної.
Заступник донських козаків Долгов обороняв козаків проти закиду реакційности і предложив утворити союз народів.
Грузин Бараташвілї заявив, що федеративна република не може Грузії вдоволити. Грузини домагають ся державної самостійности.
Навязанє зносин між У. Ц. Радою і Ватиканом?
ВІДЕНЬ, 6. жовтня 1917. "Basler Nachrichten" з дня 12. вересня повідомляють: Суверенна Рада України у Київі вислала двох делєґатів до Риму, щоби навязати зносини з в Ватиканом.
Утеча вел. кн. Миколи Миколаєвича.
"Утро Росії" доносить, що нагло пропав з своїх дібр вел. кн. Микола Миколаєвич і доси не вспіли його відшукати. Утечу вел. князя за границю вважають включеною, припускають, що він утїк до Фінляндії. Утечею дуже затрівожені соціялїстичні круги Росії, які добачують в нїй один з проявів монархістичного заговору.
Незалежна република Фінляндїї.
ГЕЛЬЗІНҐФОРС. (П. Т. A.) Ceнат виробив проєкт нового полїтичного ладу Фінляндїї. Дневник "Тоkes" подає про сей проєкт ось що:
Законодатним тїлом має бути сойм. Головою держави має бути президeнт, вибираний на 5 лїт загальним голосованєм. Він буде заступати Фінляндїю супроти заграницї, іменувати мінїстрів, санкцїонувати закони, виконувати право амнестії. Мінїстри будуть відповідальні перед соймом.
Про відношенє між Фінляндією й Росією мають рішити законодатні тїла обох держав. Коли б вони не могли порозуміти ся, обі держави будуть ocтaвати в повній незалежности від себе, або ся справа могла би бути віддана на рішенє мирової конференції.
По проголошеню незалежности сойм вишле до Европи послів з повідомленєм про се, а також вибере заступників на мирову конференцію.
По війнї Росія візьме в Фінляндії свої війска і віддасть їй кріпости, які тепер обсадила.
ГЕЛЬЗІНҐФОРС. (ПТА) Нинї oголoшeнo два проєкти законів про проголошенє Фінляндії републикою і про управильненє відношеня між Росією й Фінляндією.
Перший проєкт постановляє, що зaкoнoдатна власть прислугує соймови і президентови Републики, а виконуюча власть президентови при співучасти Державної Ради. Заводить ся загальне виборче право. Президент обіймає власть 11. с. м. Підчас мира є він начальним вождом над оружною силою Фінляндії. Заводить ся загальний обовязок війскової служби.
Другий пpоєкт постановляє, що Фінляндія остає в злуцї з Росією, але має власну конституцію, правительство і незалежну законодатну й виконуючу власть. Справи війни й мира є спільні й обовязуючі для обох сторін.
Страйк зелїзничників в Росії.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) Головний видїл стайкуючих зеоїзничників телєґрафічним обіжником зарядив, що на всїх шляхах дня 7. с. м. о півночи має розпочати ся загальний страйк.
Кабінет у Швеції.
БЕРЛЇН (ТКБ.) До дневника "Vоrvärts" доносять із Стокгольму: Шведські робітничі партії постановили не вступати до коалїційного кабінету, тому що правиця не дає достаточної запоруки Переведеня реформи конституції.
СТОКГОЛЬМ (ТКБ.) Зачувати, що Брантінґ має одержати офіціяльне припорученє утворити правительство. Тому, що напевно треба припускати, що вiн пpипopyченя не прийме, тому одержить то припорученє провідник лїбералів Еден.
Прояснено положеня.
БЕРЛЇН (ТКБ.) По заявах державного канцлєра, мінїстра війни і державного сeкpeтаpя Гельферіха в головній комісії, положенє так  прояснило ся, що тепер не моє говорити про нїяку крізу.
Ураґвай і Перу зірвали з Нїмеччиною.
MONTEVIDES. Авас доносить: Палата ухвалила 74 голосами проти 23 зірванє зносин Ураґваю з Нїмеччиною. Ceнат ухвалив зірванє знoсин з Нїмеччиною із голосами проти 3.
ЛІМА. Авас доносить: Конґрес Перу 105 голосами проти 6 ухвалив зірвати зносини з Нїмеччиною пo думцї пропозицій правительства.
Несупокої в Італїї.
ЛЮҐАНО (ТКБ.) Італїйські дневники доносять: Кільканайцять мінїстрів удало ся до південної Італїї, щоби виголосити успокоюючі промови. З нагоди отвореня Палати "Ророlo d'Italia" і "Аvantі" переносять ся з Медіоляну до Риму, щоби урядити ту надзвичайні аґітаційні виданя. Ґарнїзон міста буде через те значно збільшений.

»Дїло« 07.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Поголоска про утворенє українського коронного краю в Австрії.
ЛЬВІВ, 6. жовтня 1917. "Оsterr. Mоrgenzeitung" доносить з Відня під датою 4. с. м.:
"В полїтичних кругах богато займають ся пляном виясненя відношеня Українцїв до держави, який виринув в останнім часї. А саме плянуєть ся часть Східної Галичини, в якій українське населенє творить більшість, віддїлити i злучити з Буковиною. В сїм випадку пропав би очевидно дотеперішний нїмецькийй характер Бyкoвини і не українські національности Нїмцї, Жиди й Ромуни, які доси голосували з нїмецьким бльоком, втратили би своє становище".
На скільки справдї такий плян обговорюєть ся в Відни, не можемо ствердити, бо в віденській пресї не знаходимо про се нїякої згадки ("власна телєґрама" нинїшної "Gazet-и Porann-ої", нїби то сеї плян появив ся в віденській пресї, є хиба власною комбінацією редакції на основі висше поданої звістки). За те ствердимо, що український нарід підносить своє право господаря не до части, тільки до цїлої Східної Галичини, та що се наше домаганє датуєть ся від 1848 року, отже не "виринуло в останнім часї".
Уряд нїмецького віцеканцлєра.
ЛЬВІВ, 6. жовтня 1917. "Веrlіnеr Tageblatt" доносить, що на передвчерашнім засїданю нїмецького парляменту принято предложенє про утворенє уряду державного віцеканцлєра. Дотичне законне предложенє установило нову орґанїзацію державних урядів а саме державний уряд для внутрішних справ роздїлено на три окремі ресорти: для внутріш. справ, для справ державного господарства і справ державної полїтики соціяльної. Державний секретар для справ державного господарства буде одночасно віцеканцлєром, який вже й іменовано д-ра Гельферіха.
Керенський грозить димісією.
ПЕТРОГРАД (П. Т. А.). Підчас нарад демократичної конференції прибув на неї президент мінїстрів Керенський і в виголошеній промові вказав на небезпеку, що грозить чисто соціялїстичному кабінетови в области внутрішної заграничної полїтики. Заявив, що уратувати Росію може тільки коалїційне правительство. Як би ухвалено противне, то Керенський піддасть ся тій ухвалї, але зажадає димісії, щоби не продовжувати крізи в правительстві.
Посередництво папи.
ЛЬВІВ, 26. вересня 1917. "Gеrmania" пише, що донесенє дневника "Giornale d' Italia", немов то папа предложив антантови своє безпосередне посередництво, в берлїнських урядових кругах ще не потверджене. Одначе ґазета дістає з добре поінформованих кругів відомість, що те донесенє є правдиве.
"Mornіng Post" доносить з Pимy: Нова папська нота містить до воюючих сторін прось бу почати переговори ще перед новою зимовою кампанїєю.
Швайцарські дневники довідують ся, що сподївана нoтa антанту до папи буде відмовна, так що всякі дальші мирові зусиля будуть даремними.

»Дїло« 06.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Росія збираєть ся продати Сибір?
СТОКГОЛЬМ (Пр. тел.) "Русское Слово" доносить: Мінїстер публичних робіт на одних збоpаx у Москві сказав, що фінансове положенє в Poсiї, головно наслїдком апровізаційної крізи, яка навіть армії грозить голодом, є дуже сумне, що російське правительство числить ся з продажю Сибірі одній державі. Через се Росії втратить свій шпихлїр і одинокий ратунок, який міг по війнї оберегти її перед повною залежністю від заграницї.
Конференції в Ватиканї.
АМСТЕРДАМ (Ткб.) "Niuews van den Dag" доносить з Риму, що в конференціях, які вибули ся минувшого тижнів Ватиканї під проводом папи над положенєм витвореним мировою нотою осередних держав взяли участь кардинал о. Ґаспарі, монахійський нунцій о Фрівірт, кардинал о. Скапінелї і кардинал о. Мерідель Валь та секретар Ґаспарого о. Тедеші. Moж впевнити, що апостольська столиця бажає провадити дальше дїло мира.
Преса про промову Чернїна.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Промова мінїстра ґр. Чернїна стрінула ся в тутешній пресї з прихильним принятєм. Уважають її важною заявлю Австро-Угорщини в мировім дусї.
Преса про промову Чернїна.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Промова мінїстра Чернїна стрінула ся в тутешній пресї з прихильним принятєм. Уважають її важною заявою Австро-Угорщини в мировім дусї.
Коли помирить ся Анґлїя.
ЛЬОНДОН (Райтер). Мінїстер Черчіль у виголошеній промові сказав: Наші думки пpисвячені заповідям рішаючих побід. Bсї бажаємо мира на землї, та не пора тепер говорити про мир, бо находимо ся в найповажнїйшій фазї війни. Наші воєнні цїли тверезї та ми ще їх не здїйснили, мілїтаризм пруський ще не знищений. Було би страшною ошибкою заключати мир, заки будуть осягнені наші цїли.
Хоч як страшне дальше веденє війни, не вагаємо ся що до вибору наших доріг. Наші припаси поживи тепер є більші, як на початку війни, наша продукція зросла, наші війска в слїдуючім роцї, коли би, борони Боже, війна ще тривала, будуть лїпше зоружені, нїж коли-небудь. Ми повні віри, але й Нїмцї мають такуж віру і роблять розпучливі зусиля і то не без причини, бо знають, що анґлїйцї є головним чинником війни та що наша сила є незломима і все зростає.
Оберучев і Українцї.
ВІДЕНЬ, 3. жовтня 1917. "День" з 15. н. ст. вересня в телєґрамі з Київа повідомляє:
На засїданю Малої Ради при обговорюваню питаня про cильнy власть в краю Винниченко піднїс ряд закидів проти начальника київського воєнного округа Оберучева, вказуючи, що спільна праця Ґенерального Секретаріяту неможлива з причини виявлюваного Оберучевом неприхильного відношеня до Українцїв.

»Дїло« 05.10.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Внесенє У.П.Р. про евакуації і реквізиції.
ВІДЕНЬ, 2. жовтня 1917. На нинїшнїм зaсїданю парляментарної комісії У. П. Р. ухвалено нагле внесенє в справі реквізицій та евакуацій на галицькім Подїлю. Послови Будзиновському поручено випрацювати внесенє. Piшенo просити також инші партії Палати послів, щоби підперли згадане внесенє, яке було передане комісії воєнної господарки і там буде полагоджене протягом кількох днїв.
Рішено на місце пoс. Бачинського, який зложив свій мандат в комісії воєнної господарки, десиґнувати д-ра Окуневського.
Король і партії в Швеції.
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) Король приняв провідників соціяльних демократів, лїбералїв і правицї і звернув ся до них з зазивом, щоби утворили кабінет з усїх важних полїтичних напрямів. Таке правительство могло би сильно зазначити єдність і уможливити дальше веденє полїтики невтральности.
Пожежа в нафтових резервоарах.
БАКУ. Петроградська телєґрафічна аґенція доносить: В наслїдок перерваня елєктричного полученя вибухла пожежа в нафтових pезepвоварах. Кілька мілїонів пyдів нафти стоїть в полуміни.
Заборона вивозу з Анґлїї і Америки до невтральних держав.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Як дневники доносять, Анґлїя виповіла Ноpвеґії умову о довіз і від дня 8 с. м. заказала всякого вивозу до Голяндії і Скандинавії. Подібний заказ вийшов також зі сторони Америки.
Нїмеччина може завтра мати мир.
ЛЬОНДОН. Бюро Райтера доносить: "Тіmes" пишуть, що донесеня дневника "Giornale d'Italia", немов би папа жертвував свої услуги як посередник, є певно неоправдані.
Нїмеччина може завтра мати мир, як прийме наші услівя, а тим самим як признає, що в боротьбі, яку спровокувала, є цїлковито побита. Під нїяким иншим услївєм не може мати мира. Дневник означує пpомoви Кільмана і ґрафа Чернїна, як заcїдку, в яку не впаде антант і Aмeрика.
Непорозумінє видїлу фльоти з мінїстерством.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) Tому що головний видїл фльоти вислав до мінїстерства маринарки кілька домагань, маючих характер ультимату, мінїстер маринарки Вердеревський зарядив розвязанє того видїлу і вибір нового. Збори представників залог Балтійської фльоти запротестували проти розвязаня і заявили, що будуть попирати видїл. Візвали також мінїстра, щоби в приявний спосіб уреґулював непорозумінє.
Каpa за участь в бунтї Корнїлова.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) В звязи з бунтом Корнїлова правительство проголосило звільненє зі служби або перенесенє 31 командантів кopпусів, дивізій і полків.
За демократичну власть в Росії.
ПЕТРОГРАД (ПТА.) По суперечних ухвалах за коалїційним правительством і проти нього демократична кoференція рішила, що президія, скріплена представниками всїх партій, має зібрати ся на надзвичайне засїданє, щоб вишукати спосіб вирівнаня суперечностий і здїйсненя одноцїльности демократичної волї.
Рівночасно конференція однодушно ухвалила не розвязувати ся, аж буде утворена державна власть в формі, на яку може згодити ся демократія.
Австро-угорська і нїмецька мирова формула.
"Arbeiter Ztg.", обговорюючи промову ґр. Чернїна про мирові умови, пише:
"Ґр. Чернїн не дав себе залякати тим, які не хотять означити своїх воєнних цїлий та заявив виразно, що Австро-Угорщина не хоче допускати ся нїяких поневолень, що вона бажає мира на основі порозуміня та що в случаю міжнародного застановленя зоружень вона не потребує нїяких територіяльних забезпечень і зрікаєть ся побільшеня своєї области. Австро-Угорщина приняла мирoвy формулу: Нїяких добичий і нїяких контрибуцій. Се певне і се будуть мусїли всюди мати на увазї. Всюди! — і там, де привикли після кождого слова про мир піднимати меч. Ґр. Чернін уважав на кождий случай вказаним застерегти ся що до будучности: рація його воєнних цїлий істнує тільки під теперішну хвилю, на будуче він застерігає собі свoбідну руку.
Здаєть ся нам, що те застереженє було мало потрібне — й така погрoза не залякає неприятелїв. Але і тут є виразна ріжниця між сею заявою і промовою нїмецького канцлєра. Ґр. Чернін вважає себе тепер звязаним формулою мира на основі пopoзуміня та зacтеpiгає собі свобідну руку на будуче, — д-р Міхаелїс перечить, немов би він звязав себе відповідю папі та завляє, що він і тепер має свобідну руку що-до можливих мирових переговорів. Се значить: Австро-Угорщина предкладає мир на основі порозуміня, а Нїмеччина найвисше переговори про тaкий мир. Ріжниця є замітна та доказує, як мало ще Нїмеччина сповнила свій обовязок, щоб зробити все, що моглоби довести до мира".