дописи

»Львівські вісті« 24.03.1942 За здоровий і чесний тип громадянина

Львів, 24 березня.
Хтонебудь мав до діла з підставовими історичними документами, як, наприклад, архівальні акти, спомини сучасників, тощо, той може ствердити м. ін. і такий факт, що в таких лихоліттях, як війна, стрічаємось постійно восновному з двома типами людей.
Перший тип — це той ідеаліст, який для добра батьківщини та для справи, за яку вона в даний мент бореться, посвячує все своє особисте, сімейне, всі свої матеріяльні добробутки і спішить туди, де кличе його загальнонаціональний обов'язок, щоб своєю груддю і кров'ю захищати те, що впродовж віків набули, або за що боролись, цілі покоління. Він виставляє себе і свою сім'ю на всі особисті невигоди і матеріяльні труднощі, що їх спричиняє кожна війна, він готов місяцями перебувати в полі, без відпочинку, в холоді, а іноді теж і в голоді, серед слоти, спеки, або тріскучих морозів, він рішений покласти свою голову і осиротити свою сім'ю, як того тільки вимагає інтерес батьківщини. На таких типах людей спирається ціле життя нації, вони бережуть її славу і національні надбання поколінь, вони створюють для нації всі найкращі умовини до дальшого її мирного існування і повного розвитку та вияву її творчих сил, вони уможливлюють нації сповнити ту місію, що на неї поклали її географічно-економічні обставини та історія, що її вимагає від неї біологічний гін. Щаслива та нація, в якій переважає вищезгаданий тип громадян!
Але є й другий тип людей. Він — це повна протилежність першого типу. Цей другий тип людей намагається використати, як мога найбільше, всякі труднощі, зв'язані з війною і виключно для своїх, зовсім особистих, приватних, просто шкурних, а інколи навіть дуже низьких інтересів. Інтереси нації — це для нього ніякі святощі. Він з ними зовсім не рахується, він бачить тільки себе, може все валитися, щоб тільки йому було добре, щоб тільки він розпливався у вигодах, щоб тільки він був вдоволений. Ба більше: цей тип людей стараєтеся якнайшвидше розбагатіти і то коштом своїх же бідніших земляків, яким усі труднощі війни, очевидна річ, найбільше дошкулюють. Для тієї цілі для нього всі засоби святі, всі ганебні шляхи правильні. А що найшвидше збагачення дає чорна торгівля, паскарство, то цей другий тип людей старається використовувати це джерело свого індивідуального розбагачення повними пригорщами, майже зовсім не зважаючи на те, що це шлях дуже ховзкий, що на ньому дуже часто можна повністю перевалитись і більше не піднести ся. Те, що ці люди найганебнішими засобами набивають собі гаманець коштом своїх земляків, це їх зовсім не зворушує, бо для земляків вони мають зовсім закам'яніле серце, подібно, як повна відсутність у них зрозуміння для національних інтересів. Байдуже їм теж і те, що хтось пізніше з погордою говоритиме про них, як про тих, "що розбагатіли на війні". Горе тій нації, що має дуже багато того типу людей.
Коли одні боряться на фронті з ворогом, чи з труднощами в запіллі для перемоги фронту, коли одні мають На першому плані тільки національні інтереси і посвячують для них навіть своє життя, то другі стараються використувати воєнні труднощі для своїх особистих, а то й шкурних інтересів. Невелика ще небезпека для національних інтересів з того, коли це робить невеликий гурток, так би мовити, професійних паскарів, бо ж для нації це і так втрачені люди і скорше чи пізніше само життя змете їх з лиця землі. Далеко гірше виглядає справа, коли ця зачумлена струя паскарського збагачення починає охоплювати чимраз ширші круги національно-здорового громадянства, а навіть молоді, того квіту народу, що на нього він покладає стільки своїх надій і сподівань, тієї молоді, що повинна бути вихована виключно на ідеалістичних, здорових основах.
Як усякий живий організм дуже живо реагує на всякі небезпечні захворювання та поборює їх, так теж і організм здорового суспільства, здорової нації мусить не тільки усіма силами боротися з такими явищами, як чорна торгівля, паскарство і їм подібні, але й мусить їх і побороти, знищити, виполоти, бо це явища, що затроюють здоровий організм, гангренують його і доводять до повного розкладу. Боротися з цими явищами повинно не тільки громадянство як цілість, але й кожний громадянин зокрема своєю поведінкою супроти тих типів, які коштом кервавиці загалу хочуть легким способом особисто розбагатіти, а водночас таким чином защепити в організм народу їдь морального розкладу, ба що більше, потрясти морально здоровими, ідеалістичними основами виховання молоді. Тільки масовим вихованням першого, чесного типу людей і повним знищенням другого типу з їхнім, ворожим національним інтересам, наставленням до життя, можна успішно боротися за ті цілі, що їх ставлять обставини і само життя перед національною громадою.

»Дїло« 24.03.1917 Намісник ґр. Гуйн у Львові.

Принятє українських депутацій.
Львів, 23 марта 1917.
Нинїшного дня принимав намісник ґр. Гуйн депутації, які прийшли представитись йому з нагоди його вступленя в уряд.
З українських депутацій першу приняв п. намісник полїтичну депутацію від Народного Комітету. Іменем депутації промовив голова п. д-р Кость Левицький:
Ваша Ексцелєнціє! Перед Вашою Ексцелєнцією являють ся представники української орґанїзації полїтичної, щоб іменем українського народу Вашу Ексцелєнцію в нашім королївськім городї уклінно повитати. Витаючи Вашу Ексцелєнцію як нового цїсарського намісника, висказуємо сердечне бажанє, щоб Baшій Ексцелєнції пощастило в сих тяжких злиднях воєнних уладити енерґічною і справедливою рукою управу краю для добра населеня та допомогти українському народови піднести ся до добробуту і добути належні йому права як народови рівноправному в монархії Габсбурґів.
(По нїмецьки:) Ваша Ексцелєнціє! В тяжкій добі переймає Ваша Ексцелєнція високий уряд цїсарського намісника. Українська людність приняла іменованє Вашої Ексцелєнції намісником з повним довірєм, бо в особі Вашої Ексцелєнції бачимо активного, предметового і справедливого мужа державного, котрий рівномірно піде на зустріч потребам обох народів краю.
Позваляємо собі висказати бажанє, щоби усї урядники краю все мали на оцї обставину, що вони істнують для людности, та щоб вони обовязуючі закони безумовно берегли без ріжницї стану і національности. 3 окрема просимо Вашу Ексцелєнцію, щоби трактовано нашу народність в школї, судї і публичнім житю як справдї рівноправну націю.
Війна найтяжше навістила нашу східногалицьку область. Українська людність все виявляла свою привязаність і вірність для цїсаря і держави. Маємо надїю, що важка доля наших утїкачів і виселенцїв можливо скоро буде облекшена тай що в найблизшім часї ужиєть ся відповідних способів і сил для господарської відбудови Східної Галичини, щоб осьтак, загоїти рани, які завдала війна.
При сїй нагодї нехай нам буде вільно зазначити торжественно, що ми Українцї бачимо в державно-безпосередній приналежности до габсбурської монархїї найпевнїйшу запоруку самостійного нашого розвитку на українських областях Австрії і нашої самоуправи в Східній Галичинї.
Намісник ґр. Гуйн відповів (спершу по українськи, далї по нїмецьки). Зазначив, що стоїть на становищи справедливости для обох народів, що зосібна буде вимагати, щоб всї урядники стояли на становищи справедливости для цїлої людности без ріжницї народности. Український нарід намісник знає і буде старати ся іти на зустріч його домаганям. Найважнїйшою річю вважає намісник облекшити долю навіщеної війною людности.
З черги приняв намісник депутацію економічну (під проводом п. дир. Василя Нагірного), депутацію Товариства "Просвіти" (під проводом о. радн. Лежогубського), депутацію Наук. Товариства ім. Шевченка, депутацію "Укр. Товариства Педаґоґічного", "Бояна" і "Муз. Інституту ім. Лисенка", депутацію Ставропіґійського Інститута (під проводом сенїора п. радн. Шеховича), депутацію українських жіночих орґанїзацій (під пров. п. Олесницької), депутацію Toв. ім. cв. Павла (під пров. о. Стефановича), депутацію Тов. опіки над виселенцями (під пров. п. Кміцикевича), врештї депутацію селян із Старого Самбора (під пров. п. Струка) з жалобою на поведенє функціонера тамошного староства і з прошенєм о приверненє п. інж. Лучкова до експозитури відбудови.
Відповідаючи на прошенє останної депутації, заявив п. намісник, що в обсадї фаховими силами інституцій відбудови буде рівномірно трактувати обі народности.

»Дїло« 23.03.1917 В справі орґанїзації українського жіноцтва.

"Союз Українок" до українського жіноцтва.
Коли в нашім народї йде орґанїзаційна робота, не можемо ми жінки стояти на боцї і приглядати ся. Нам треба взяти ся до роботи! Тепер, коли стільки прогалин в національних кадрах по упавших борцях, коли тисячі і тисячі людий далеко від рідного краю, на нас жінок в великій мірі спадає відповідальність за те, чи піде наш нарід вперед.
Відчуваючи потребу ширшої роботи, а передовсїм потребу загальної орґанїзації нашого жіноцтва, перетворило львівське українське жіноцтво давне товариство "Жіноча Громада" на товариство з ширшою орґанїзацією "Союз Українок", якого метою є сполучити у собі всї істнуючі українські жіночі товариства для одноцїльної роботи. Щоби перевести се в житє, введено в статут товариства головну зміну, щоби не лиш одиницї, але і цїлі товариства були членами тов. "Союз Українок".
Для осягненя повної орґанїзації українського жіноцтва установляє статут 4 секції на основі статута: І. секція релїґійно-гуманїтарна, II. секція просвітно-шкільна, III. секція робітничо-промислова, IV. секція господарсько-торговельна.
Задачею І-ої секції є: опіка над сиротами і виселенцями, слугами і шкільною молодїжию, через основанє захистів, захоронок і вакаційних осель; опісля над хорими, посередництво примішуваня, службодайність і дешеві кухнї.
Задачею II-ої секції є: шкільництво взагалї. Курси для неграмотних, підготовні курси до жіночих учительських семинарій, бурси для молодїжи, біблїотеки і читальнї, відчити, сходини, концерти, театральні вистави, прогульки. Видаванє орґану і письм, що відповідають цїлям товариства.
Задачею ІІІ-ої секції є: основуванє курсів для робітниць, курси промислові, як кравецтва, шитя, мережаня, з правом визволеня. Жіночі робітнї, варстати жіночих робіт, посередництво при купнї матеріялу і приладів до жіночих робітень. Устроюванє вистав жіночих робіт і домашного жіночого промислу. Основуванє промислових спілок.
Задачею IV-ої секції є: Основуванє господарських спілок, шкіл, особливо в области жіночого господарства, курсів господарських, як огородництва, садівництва, пасїчництва і домашного господарства, гіґієни мешканя та житя і прожитку. Основуванє крамниць, торговельних курсів і сїльського крамарства, банковости, рахунковости та товарознавства.
Предкладаючи плян орґанїзації українського жіноцтва в "Союзї Українок", звертаємо ся до всїх Українок з горячим зазивом: Гуртурйте наше жіноцтво по містах, місточках і селах, засновуйте філїї і кружки товариства.
Усїм охочим служимо радо всякими інформаціями, радами і вказівками. На випадок потреби можемо вислати відпоручницю в цїли введеня в житє філїї чи кружка.
Головний Видїл тoв. "Союз Українок" (у Львові, вул. Косцюшка ч. 1 А.)

»Дїло« 22.03.1917 Відокремленя Галичини і українське питанє.

Львів, 21 марта 1917.
Від хвилї проголошеня акту з 4. падолиста 1916 аж до вчерашного дня польська сторона анї слово не натякнула про те, що вона на випадок відокремленя Галичини думає про полагодженє українського питаня; з наче польських полїтиків і з шпальт польської преси била тільки радість, що відокремленє Галичини віддасть рішенє українського питаня в Галичинї виключно в польські руки.
Аж вчерашна "Gazeta Wieczorna" принесла звістку, що представники польського кола мали заявити австрійському президентови мінїстрів і австро-угорському мінїстрови заграничних справ, що "Поляки на випадок відокремленя Галичини готові до можливо найдальших національних і полїтичних уступок в користь Українцїв, що не є їх наміром зменшати національний стан посїданя Українцїв у Галичинї і спиняти їх національний розвиток".
Приносячи сю звістку, польський дневник рівночасно висловив невдоволенє, що така "примирима заява польських полїтиків не викликало доси нїякого відгомону в українськім таборі"; що се невдоволенє було висловлене доволї сильними словами, свідчить конфіската дальшого ходу ceї думки в польськім дневнику.
Принявши, що донесенє польського дневника правдиве, розгляньмо конкретний зміст і дїйсну вартість польської заяви.
Фраз, що "Поляки на випадок відокремленя Галичини готові до найдальших національних і полїтичних уступок в користь Українцїв", та що "не є їх наміром спиняти їх національний розвиток", — не можна брати при такім розглядї в рахубу, бо є се фрази, які в таких випадках все говорить ся і які до нїчого не зобовязують, словом, фрази без змісту, свого рода "konventionelle Lügen", говорячи словами Макса Нордава.
Справдї, в конфлїктах ніж націями чи державами — котра сторона не каже, що вона є готова до "можливо найдальших" уступок? Ходить тільки о се, які уступки вважає вона для себе "можливо найдальшими"! І котра сторона не каже, що вона "не має найменшого наміру спиняти розвиток" противної сторони? Тільки — як вона розуміє межі того розвитку! З окрема Поляки все на словах були "готові до можливо найдальших уступок" супроти нас і не тільки "не мали наміру спиняти наш національний розвиток", але ще хвалили ся на весь світ, що власне їм і нїкому тільки їм ми цїлий наш національний розвиток завдячуємо. Польські слова все були такі — медоточиві. А яка була українська дїйсність під польським полїтичним панованєм у Галичинї, — не потребуємо тут про се розписувати ся.
Відкинувши згадані фрази, остаєть ся нам заява, що Поляки "не мають наміру зменшати національний стан посїданя Українцїв у Галичинї". Також ся заява належить властиво до катеґорії "konventionelle Lügen". Як се виглядало би, як би Поляки проголосили, що першим актом їх полїтики у відокремленій Галичинї буде зменшенє дотеперішного стану посїданя Українцїв! Але держімо ся конкретного змісту, який дає ся заява, приймімо, що Поляки справдї готові в відокремленій Галичинї санкціонувати наш дотеперішний національний стан посїданя.
Питаємо: Стільки всего? Щож се значить? Чи дотеперішній стан посїданя українського народу в Галичинї містить все, що треба народови до свобідного національного розвитку? Се питанє належить до тих, які містять у собі вже й відповідь. Замкнути національний розвиток українського народу в Галичинї в межі дотеперішного українського стану посїданя, укріпити сей стан і сказати: стільки і не більше, — значить власне покласти на шляху національного розвитку українського народу міцну таму, о яку розбиватимуть ся зусиля народу вийти на вільний простір.
Ось який відгомін — і тільки такий — можуть викликати в українськім таборі такі польські заяви.
Зрештою справа потайна бути і для Поляків ясна. Ті самі політики, які доказують, що й найдальше йдуча автономія Польщі при задержаню російської державности не може вдоволити Поляків, — повинні зрозуміти, що відокремленє Галичини в тій цїли, щоби зробити з неї польський державний орґанїзм, не може вдоволити Українцїв. Кождий нарід хоче жити своїм житєм, а не животїти з ласки чужої державности в границях, зазначених тою ласкою!
Коли вийдемо з того реального факту, що Австрія є державою народів, то український нарід може згодити ся тільки на таке державно-правне положенє в державі, яке дасть йому рівнорядність і рівноправність з иншими народами держави. Відокремленє Галичини в цїли зробленя з неї польського державного орґанїзму, підчиненє нас польській державности є діяметрально противне такому положеню. Таке положенє може нам дати тільки уконституованє української території в державно-правний орґанїзм того рода, з яких складаєть ся держава, отже в український коронний край.

»Дїло« 20.03.1917 Російська революція і політичне життя в Австрії.

Львів, 19 марта 1917.
Революція в Росії ще не покінчена, відносини ще не сконсолїдовані наконечно. Навіть можливість поворотиреволюційного підєму вірних Миколї II. кругів — можливість, на яку так богато надїй покладає велика часть нїмецької й австрійської преси, — навіть ся можливість покищо не зовсїм виключені. На всякий спосіб вона мало імовірна. Богато більше імовірности має за собою здогад, що відносини Росії з помічю анґлїйських і французьких орґанїзаційних сил сконсолїдують ся на площинї, яку заняла парляментарно-офіцирська революція, тай що в фактом сим Росія нетільки неначе наново ствердить свою воєнно-полїтичну приналежність до західних держав, а й своїм внутрішним устроєм увійде в круг своїх лїберальних союзників.
Коли б справдї так стало ся, то доконалась-би на наших очах подїя, якої історичного значіня для народів Європи і світа цїлого нинї навіть найсміливійшою думкою не сила обняти. Подїя ся розпочала б ряд фактів і процесів епохальних також для житя й будучности української народности по обох боках державного кордону.
Нинїшнє поколінє наших закордонних земляків ставить побідна російська революція перед новий іспит — не скажемо: повної національно-полїтичної зрілости, бо про таку зрілість не можна говорити при народї, який від кількох столїть жиє без власної державности, а — іспит стихійної волї національного житя. Під царською самовладою, хочби навіть прикрашеною істнованєм інституції думи, можна було виповняти зміст національного житя лїтературою, театром і подібними проявами публичної дїяльности, які з природи своєї вимагають розмірно невеликого вкладу масової енерґії суспільности і розмірно небогато мають до побореня противенств. Але при справдїшній конституційній свободї, при волї орґанїзованя громадянства в усіх напрямах, при свободї слова і преси — національність вимагає від своїх синів зовсїм инакшого хисту, зовсїм инакшої енерґії і без порівнаня инакших розмірами і змістом вкладів масової дїяльности, нїж писанє віршів і оповідань, а хочби й історичних і фільольоґічних розвідок, тай удержанє провінціональних труп театральних.
Короткі днї свободи в Poсїї по потрясенях 1905—6 рр. розбурхали були надсподївано високий підєм української активности в Росії — то були часи чисельно доволї значних українських громад у думах, часи небувалої рухливости українського елєменту в громадських орґанїзаціях, часи виступів за українську школу... Подув реакції скоро заморозив ті живі почини, і на Українї закордонній ставало щораз тихше. Нинї знов бє година — також для українських горожан російської імперії. Українська суспільність з сього боку кордону жде, щоб українське громадянство в Росії справдї змогло використати всї ті національні і полїтичні можливости житя й розвитку, які йому розкриють ся з побідою російської революції. Справа нелегка, але від такої чи иншої полагоди її залежить будучість української народности — нетільки в Poсiї, а й тут, в Австрії.
Як російська революція з 1905—6 рр. викликала була могуче вражінє і спричинила важні наслїдки в полїтичнім житю Австрії, так треба напевне сказати, що без могучого відгомону у державі Габсбурґів внутрішнє визволенє Росії не може остати й сим разом. Та писати про сї річи ще передчасно і неможливо. Се одно можемо нинї сказати: що також перед австрійськими Українцями поставить новий стан річий нові завданя, які вимагати-муть богато розуму і працї. Коли спинити ся тільки на тїсно полїтичній, парляментарній области, то український загал жде від своїх парляментарних представників, аби — поборовши врештї те внутрішне кишінє, яке викликав у їх таборі акт 4. падолиста 1916 р., — з тактом і розвагою використали для добра української справи як найповнїйне всї ті засоби особистого і полїтичного досвіду, впливу, хисту, роботящости і звязків, які стоять нам до розпорядимости. Засобів сих, на жаль, не маємо за богато, а сотворити їх через ніч — не сила. Нїчого лекшого, як усунути від працї нелюбу людину, нїчого лекше, як знеохотити навіть довголїтного робітника. Але нїчого труднїйшого, як поставити на його місце силу рівновартну — рівновартну хистом, досвідом, тактом, впливом, роботящістю!
На час внутрішного кишіня суспільність з вирозумілістю потурала навіть неекономічній господарцї нашими полїтичними вартостями. Але коли в полїтичнім світї наближаєть ся нова велика проба, тодї суспільність хоче бачити в проводї української полїтики тїсне співробітництво президента У. П. Р. з попередним проводом української полїтики і хоче мати певність, що призбирані ним в ходї лїт полїтичні вартости справдї будуть зужитковані на своїм місци. Місць для працї нашим послам є доволї, але кожде місце повинно бути обсаджене відповідно. З усїх сторін нашої провінції гомонять заклики до послів, аби осїли в своїх округах і там робили. Чому сї заклики, хоч такі оправдані, — доси невислухані? Чому найвизначнїйші наші полїтичні сили усуваєть ся від відповідаючого їx досвідови і здібностям співробітництва? І чому заступаєть ся їх у Віднї силами, які на своїх становищах на провінції могли-би зробити богато потрібної працї?
Не в докір се говоримо. Український загал довго мовчав і терпеливо глядїв на те, що дїєть ся. Але коли тепер знов бє дзвін історії, український інтерес вимагає такого подїлу працї в нашім полїтичнім заступництві, в якім кожда сила була-б використана найповнїйше. А се можливе тільки тодї, коли кождій квалїфікованій силї буде дана спроможність виконуваня своєї квалїфікованої роботи.

»Вістник СВУ« 19.03.1917 Про Холмщину.

Наша письменниця Олена Пчілка назвала якось Холмщину засмиканим краєм. По словам тоїж письменницї виходить, що багато українських інтелїґентів навіть за Волинь кажуть, що там говорять польською мовою, а Холмщина — се справжня Польща. Згадана вище письменниця дає пораду тим інтелїґентам звернутись до етноґрафічних записів українського вченого Павла Чубинського.
Але прислухавши ся добре до мови й пісень народу, ми й тепер побачимо, що тут живуть Українцї, про що свідчать оттакі піснї і прислівя: "Пішла Полька в поле жати та забула серпа взяти, серпа взяла, хлїб забула і все Полька вдома була". Або прислівє: "Знай, Ляше, по Сян наше", "Де їсть Русин, там буде й гусям, а де їсть Лях, не наїсть ся й птах".
Дрімав наш холмський Русин, поки його не пробудили бурхливі подїї. Коли в бурхливі роки всї народи Росії підняли голос в оборонї своєї волї, то й холмські Русини підняли голову й голосно заявили: "Час би волю й нам дати".
В 1907 р. заснували ся на Холмщинї два товариства — "Просвіта" й "Просвітно-економічне товариство ім. Тараса Шевченка". Заснувала ся була й українська газета "Буг", але вийшло тільки одно число її. Стали ставити ся перепони українським товариствам, поки їх зовсїм не закрито, а членів не переведено на службу в инші місця.
Тодї більш поміркована частина холмських Українцїв обєднала ся в "Народнопросвітн-ім обществі Холмскої Руси". Головою "общества" вибрано Михайла Кобрина, холмського Українця, учителя холмської духовної семинарії. Завданнєм "общества" було освідомленнє холмських Червонорусинів, задля чого рішено видавати книжки на "русском і малорусском язике".
Першою такою книжкою були — "Завіти родной старины", видані в 1908 р. Орґаном "общества" була тижнева газета "Братская Бесѣда", видавана через чотири роки в Холмі, в якій українською мовою друкували ся переважно вірші й оповідання Васька Ткача, історичні оповідання Віка; з українських письменників друкували ся вірш Кулїша "Чумацькі дїти" й "Катерина" Тараса Шевченка. Українською-ж мовою подано посмертну згадку про Марка Кропивницького, пера Омеляна Вітошинського, славного холмського композитора, котрий познайомив російську публику з мельодіями холмських набожних і народнїх українських пісень.
В 1912 р. видїлено Холмщину з люблинської й сїдлецької ґубернїї в окрему холмську ґубернїю й обіцяно доглядати її, як немощну стару маму, обіцяно було дати їй земство. В сих рожевих надїях застає Холмщину отся війна.
Австрійські війська зайняли Холмщину, з припини чого зрадїли галицькі українські дїячі, яким відкрило ся поле для широкої дїяльности в дусї освідомлення холмських народнїх мас. Аж тут лихо... застають руїни. Холмських православних людей вивезено в глибину Росії.
А Поляки, опираючи ся на тім, що в Холмщинї зістав ся дуже малий відсоток православних і католиків Українцїв, заявляють, що тут нема Руси, що се край суто-польський, і "опікують ся" нашим засмиканим холмським краєм і його многотерпеливим населеннєм.
Та що й казати. Темнота й несвідомість доводить до того, що холмський Русин боїть ся поза власним домом промовити хочби одно рідне слово. Бо польському слову була скрізь воля, а українському зась.
В 1914 р. довело ся менї бути в селї Завалові в томашівськім повітї. В хатї селянина католика говорять всї по українськи, але до малої дївчинки звертають ся в польській мові, бо так ксьондз наказав. На дворі також той господар не заговорить по українськи.
До одних православних батьків-Українцїв я звертав ся з питаннєм, чому вони не вчать дїтей говорити по українськи. — А длячого його вчити по українськи, — була відповідь — коли всї говорять по польськи, а українська мова не має жадних прав; коли українську мову звуть мужицькою, хамською, хахлацькою, хлопською, а народ — хамами, хахлами, червононосими чабанами, чубасами...
До чого-ж ми дожились? До того, що лютий ворог бенкетує на наших руїнах, на руїнах столицї Червоної Руси, а Холм, столицю наймогутнїйшого українського короля Данила, де й кости його схоронено, робить ся столицею чужої, ворожої нам культури.
Нехай живе єднаннє і любов між всїма частинами української землї, щоб ми могли постояти за наші права.
Полонений Холмщак М. И.

»Дїло« 18.03.1917 Митрополит Шептицький на засланю.

Відень, 10. марта 1917.
Під таким заголовком "Утро Россіи" ч. 40 з дня 9/22. лютого с. р. приносить отсей "Лист із Ярославля" п. Колїна:
"Ярославль з давна був місцем засланя для визначних дїячів католицького світа. Після польського повстаня сюди був засланий варшавський митрополит Фелїнський, який відтак, по закінченю засланя, виїхав із Росії й був іменований кардиналом. У 80-их роках минулого столїтя недобровільним гостем у Ярославлї явив ся виленський епископ Ґриневецький. Один і другий, перебуваючи в Ярославлї під наглядом полїції, користували ся сорозмірною свободою: ходили самі по вулицях, зносили ся з місцевою польською кольонїєю, приймали у своїх мешканях відвідини, правили богослуженя і т. д. Сї вигнанцї полишили по собі гарну пам'ять у ярославського громадянства, особливо митрополит Фелїнський, який не одно десятилїтє провів на засланю й мимо волї став ярославським старожилом.
"Осїню минулого року був засланий у Ярославль унїятський митрополит Галичини й заступник президента галицького сойму ґраф Андрій Шептицький. Визначний представник польської (!) аристократії й голова унїятської церкви до прибутя у Ярославль находив ся під замком у суздальськім Спaco-Евфиміївськім монастирі. Пробуванє Шептицького в монастирі було оповите глибокою тайною й коли б не інтерпеляція у Державній Думі, то ледви чи хто довідав ся би був про долю унїятського митрополита, схованого за грубими монастирськими стїнами... Тільки вільне слово, яке пронесло ся з парляментарної трибуни, розтворило тяжкі двері ославленої монастирської тюрми .
Тепер засланий Митрополит проживає в повнім відокремленю у Ярославлі на тихій безлюдній Воздвиженській вулицї, у подвірю дому Товорова, де для нього винаймлено мешканє. У нутрі мешканя постійно дижурить полїція й доступ до Шептицького нїкому не дозволений; зносини з внїшним світом писемною дорогою також заборонені; заборонено вязневи й читаня польських часописий, тільки в останнім часї стати доставляти російські часописи. На біжучі розходи видаєть ся невелика сума гроший, що ж тикаєть ся приватних засобів, то користувати ся ними Шептицький до останнього часу не мав змоги. Для задоволеня релїґійних потреб у мешканю Митрополита уладжено недавно каплицю, в якій він відправляє богослуженє по уніятському обрядови. На прохід Шептицький виходить не инакше, як у супроводї "горохових пальт", які невідступно йдуть по пятам обєкту свойого "нагляду". Особи, які знали Митрополита ще до його засланя у монастир, оповідають, що він давно терпить на т. зв. "слоневу недугу ніг" й потребує постійної лїкарскої помочи.
"Серед яких умов живе митрополит Шептицький у Ярославлї, можна судити хоч би на підставі такого випадку. Незабаром по прибутю у Ярославль Шептицького привели до місцевого римо-католицького костела висповідати ся; Митрополита супроводжали цїлих пять функціонарів полїції: пристав, oколоточний, двох городових й один "цивільний"... Сповідь відбувала ся у сусїдній з костелом ризницї, в дверах якої через цїлий час відбуваня тайни стояла полїція... Мало се місце підчас богослуженя у костелї на очах десяток богомольцїв; серед тих богомольцїв були особи, які знали Митрополита з його попередної дїяльности у Галичинї. Богато з тих, що бачили сю сумну сцену, плакало-ридало..."
Ф. К.

»Дїло« 17.03.1917 Комітет помочі для укр. шкільної молодїжи в Празї

Прага, в мартї 1917.
Дня 28. лютого с. р. зібрав ся комітет на головне засїданє в новому помешканю української бурси. Гофрат д-р Пулюй поздоровив членів, дякуючи всїм паням і панам, що трудили ся і нагоди перепровадженя і нового уладженя бурси, і подав до відома причини, які примусили управляючу раду винаймити нове приміщенє для неї.
Отворивши головне засїданє зазначив Вп. голова комітету, що цїль того засїданя є, здати справу за дотеперішну дїяльність комітету, не тільки самим собі, але й тим вп. землякам-патріотам, що так щиро допомогли комітетови грішми в початому дїлї. Дорогий сей гріш, який городні земляки наші жертвували, дехто з них, як певно знаю — сказав речник — навіть від уст собі віднїмаючи. А жертвували вони в тій надїї, що ми того гроша не змарнуємо, а як найкрасше на користь поневоленого свого народа зужиткуємо.
Перше нїм будуть прочитані звіти про дїяльність комітету і про стан каси, прочитав п. інспектор Романовський, на закінченє дотеперішноі дїяльности, звіт стипендійної комісії.
Після того звіту утворено дотепер дві стипендії по 500 К. для слухачів унїверситету і технїки і три стипендії по 250 К. для учениць і учеників учительських семинарій.
На стипендії для слухачів висших шкіл не зголосив ся нї один кандидат, а головною причиною того є обставина, що академічна молодїж наша не тільки в рядах реґулярного війська, але й добровільно в рядах укр. Сїчових Стрільцїв в обороні свого краю і держави на полї битв лицарське дїло робить. На стипендії по 250 К зголосило ся шість кандидаток і три кандидати.
На одноголосне внесенє стип. комісії ухвалив комітет дати стипендії по 250 К. Корнелїї Левандовській, Аннї Явній і Ользї Кархут а кандидатцї Марії Брандель премію 150 К.
Після того ухвалив ще комітет на внесенє гофрата Пулюя оголосити конкурс на шість стипендій по 200 К. для учеників ґімназій і шкіл реальних.
Тепер прочитала панї Ріппель звіт про дїяльність комітету за час від його основаня 16. вересня 1916 до 28. лютого 1917.
Після того звіту зголосилось на візванє п. гофр. Пулюя в половинї вересня м. р. добровільно кілька пань і панів і так згуртував ся маленький комітет, що поставив собі за цїль: "нести поміч шкільній молодїжи в Празї, та опікуватись нею і дбати про все, що їй до науки треба".
Щоби осягнути тую цїль, треба було передовсїм роздобути немалі гроші, а на чужинї, та ще в такі страшні часи, се дуже тяжка річ, а декому здавалась навіть неможливою. Та за великим старанєм голови комітету сталось і таке можливим, про що з початку нїхто не думав. Гофрат Пулюй знав добре, що самими відозвами в ґазетах не богацько можна вдїяти, тому завдав він собі великої працї, і став листи писати, найперше до своїх приятелїв і знакомих Нїмцїв, а пізнїйше і до земляків в Галичинї.
Наспіли перші щедрі дари від благородних людий а добрі дїла їх самі вже говорили до серця других людий, своїх і чужих. Дари напливали що раз більше, наші надїї росли і комітет міг навіть поширити круг свого дїланя. Він дбав не тільки про шкільні потреби, про одежу і обуву для дїтий та про її харчованє, але давав запомоги для старшої молодїжи, заложив невеличку бурсу для дївчаї і хлопцїв а в кінцї утворив одинайцять стипендій для української молодїжи висших і середних шкіл.
Із звiтy панї Ріппльової годить ся ще подати до відома: Ще в осени 1916 обдаровано дїтий всїх трьох шкіл в Празї теплою одежию і обувю за круглу суму 540 К. — На сю потребу мусїв комітет витрачувати гроші, бо державна поміч не спішилась до нашої дїтвори, хоч вже зима дїтий морозила. Кромі купленої одежі подарувала панї гофратова Пулюєва на свій кошт кілька убрань, шапок, трикотів, рукавиць і пару черевиків. Панї Ріппель, Ушакевич, Щербанович і Кисилиця зготовили із закупленої матерії 11 суконок для дївчат.
У вечір св. Миколая обдїлено дїтей всїх трьох шкіл дарунками, о які подбала неструджена для українських дїтий п. Пулюєва, що при помочи пань Щербанович, Ушакевич і Ріпльової зладила над сто торбинок з гарної квітчастої матерії, які наповнила усякими дарами.
На Різдво устроїв комітет шкільній дїтворі в Нуслях ялинку, даровану з оздобами п. гофратовою, а кромі ceгo дістали дїти вечерю з трьох страв: борщу, студенцю з хлїбом і кутї. Про зготовленє вечері дбали панї Витвицька і Ушакевич.
Несподїванкою — як на воєнний час — були біленькі пахучі книшики, що спекла їх пані гофратова при помочи пань Козаківної і Рознерівної з муки, котру хоч тяжко, але таки роздобув п. гофр. Пулюй. Всїх, що трудили ся для дїтвори, обдарував п. гофрат св. Письмом, а шкільні дїти Дістали Псальми. Зараз по Різдві куплено для шкільної дїтвори в Нуслях для науки співу старий фортепян за 260 К. Фортепян остаєть ся дальше власністю комітету.
Тому, що шкільна дїтвора в теперішних дуже тяжких часах не може так відживляти ся, якби для розвитку її треба, ухвалив комітет давати дїтям щодня поливку о десятій годинї рано. Се друге, а в декотрих перше снїданє було правдивою благодатю і, як показало ся, впливало додатно на фреквенцію і вислїди науки. Роздаванє поливки начало ся 8. грудня м. р. і від того часу постійно в кождий день науки роздавано до 50 порцій.
На сю цїль виєднано заходами о. гофрата Пулюя, радника Стрийського і управителя школи Витвицького дозвіл на закупно 10-ти метричних сотнарів картофель за цїну 160 К. і 76 клг. муки за 41.70 К. Куплено також бочку капусти за 60 К. із тих засобів ладило ся на переміну поливку з картофель, муки і капусти з додатком товщу.
Після одобреня прочитаного звіту предложив п. учит. П. Самоверський просьбу, щоби комітет дозволив на свій кошт подавати щодня поливку дїтворі української школи в Бжевнові і щоб заплатив дотеперішні невеликі кошти, до котрої просьби комітет прихилив ся.
Потім прочитав п. скарбник, учитель Альбота, звіт про стан каси. Після того звіту вплинули на руки п. гофрата д-ра Пулюя перші дари 29 вересня м. Р. а від того часу до 23. сїчня 1917 виносять: складки 5.691 К. 33 сот., видатки 2.018 К. 21 сот., отже стан каси 23 сїчня 1917 р. 3.593 К. 12 сот.
До тепер напливають ще дальші дари, а цїла сума їх, числячи від вересня м. р., зійшла до 7.143 К. 70 сот.
Одна частина покладного гроша лежить в ц. к почтовій щадницї у Відни, а друга зложена, відповідно до ухвали комітету, в щадницї в Празї "Bоhmisсhe Sparkasse" на дві книжочки "Hitskomite fur die ukr. Schuljugend in Prag" і "Ukrainiscber Studienlond". Одна частина гроша, що призначена на біжучі видатки, находить ся в руках п. гофрата Пулюя. З того гроша дає він зачети скарбннкови або таким членам комітету, що займають ся закупном потрібних річий.
Книги приходів і видатків, котрі сам гофpaт Пулюй з найбільшим старанєм веде, і всї йому предложені рахунки провірені контрольною комісією, до котрої належать пп. інсп. В. Романовський і радник Ев. Стрийський. Комісія признала, що книги як і всї рахунки находить ся в порядку від вересня 1916 до 23. сїчня 1917.
Після одобреня касового звіту комітетом заявив ще гофрат Пулюй, що хоч веденє касового дїла є для него дуже великим тягарем, він в інтересї справи і дальше його провадити буде.
На тім засїданю запросив ще п. гофрат Пулюй до управляючої ради бурси панї: гофратову п. Ріппльову п. Щербанович і замкнув засїданє, подякувавши всїм, що трудились коло доброго дїла.
Ще годить ся в кінцї сповістити де що про українську бурсу в Празї. Є вона недалеко від української школи в Нуслях, на вулицї Паляцкого ч. дому 608. При входї дому виднїє таблиця з написю "Українська бурса". Завдяки трудам панї гофратової уладженє бурси дуже привітливе і дешеве. Бурса стоїть тепер під опікою управляючої ради, до котрої належать гофрат Пулюй, інсп. Романовський, пані Пулюєва, Ріпльова і Щербанович, а 2. марта зaпpoшено ще до управляючої ради п. Ірину Ясїнчук. Управителькою бурси є учителька панна Евгенїя Козаківна.
Під теперішний час великої дорожнечі та недостачі палива і поживних засобів, треба не малої відваги і енерґії, щоби у великих містах удержувати який інститут. Як недавно донесли ґазети, в Празї навіть архиепископський семинар замкнуто ізза недостачі вугля. Тож і не дивниця, що управляюча рада бурси, слухаючи ради свого голови, рішила поки то не приймати більше дїтий. Тепер є їх тільки четверо і бурса останеть ся й дальше маленькою, хиба що мінїстерство дасть субвенцію на побільшенє бурси. Тепер є удержанє бурси, по думцї гофрата Пулюя, не тільки дуже коштовне але й звязане з дуже великими турботами; та ще далеко більша буде користь для нашого народа з'ужиткувати жертвований гріш передовсїм на стипендії для здібної і пильної української молодїжи, особливо такої, що в недалекому часї скінчить свої науки.
Олена Ріппель, учителька; Володислав Романовський, інспектор.

»Дїло« 16.03.1917 Помер Йосиф Нусбаум-Гілярович.

Д-р Йосиф Нусбаум-Гілярович, професор зоольоґії в львівськім унїверситетї, помер у Львові 13. марта о год. ½1 в полудне. Про помершого пише нам один з його учеників: Уроджений і вихований у Варшаві, отже здалека від галицьких відносин, які переважно питомо некорисно дїлають на уми, заховав до смерти уміркованє у полїтичнім відношеню до нашого народного розвою. Очевидно на визначнім своїм становищи професора того унїверситету, в якім ізза національного суперництва кожда катедра є передовсїм полїтичною кріпостю, не міг сам опиратись напорови більшости і боронити инших переконань, нїж їх мало цїле його окруженє. Длятого саме, а може також длятого, щоб лишено йому спокій для наукової працї, мовчки годив ся і не противив ся істнуючому станови. Хто оцїнює поведенє людини зі становища еґоїстично національного, може готов бл. п. проф. Нусбаума за се ганити, але коли маєстат смерти велить глядїти на одиницю безсторонним оком, то мусить ся оправдати одиницю, яка ізза виїмково прикрих обставин має до вибору лиш самі лихі дороги, що ведуть до обраної безсумнївно доброї цїли. Бл. п. проф. Нусбаум був передовсїм вченим і хотїв конче направду науково працювати. Як тяжко такому бажаню вволити в львівськім унїверситетї, річ звісна. Коли отже бл. п. проф. Н. мимо тих трудностий все таки свою цїль осягнув, то хоч би полїтична дорога, якою він мусїв іти, не конче нам подобалась, годї йому всю вину того приписувати. Львівський унїверситет втратив в помершім наукову силу европейської міри, і що важнїйше, одного з небогатьох своїх правдивих вчених, себто чоловіка, для якого наукова праця була званєм. Се правдиве замилуванє до науки і справді виїмкова трудящість надавали особі помершого повагу, яку мусїв кождий, хто з ним стрінув ся, пошанувати. Коли чужі інтересували ся як-небудь львівським унїверситетом, то се ледви чи не лише задля нього, задля праць його власних або під його проводом виконаних. Його робітня була правдивою науковою робітнею, в якій наука брала верх над полїтикою і спихала її на пересїчний зовсїм далекий плян. Відси і нам Українцям можна було там спокійно працювати. Українські студенти були може навіть перші, в яких гуртї почав бл. п. проф. Нусбаум свою професорську дїяльніcть у львівськім унїверситетї. Його перші ученики приємно згадують ті часи, коли в малій скромній робітнї працювали з ним разом і вели розмови, в яких бл. п. проф. Нусбаум виявляв ся рішучим приклонником поступу і рівноправности народів. Змінили ся потім часи і змінили ся з ними люди.
Національні ворогованя викликали навіть в найлїпших людий взаїмне недовірє. Не дивниця, що і бл. п. проф. Н. не устояв ся перед загальним настроєм і не оказував вже отверто і щиро своєї прихильности для Українцїв. Все таки числив ся з тим, що Українцї невдовзї унїверситет дістануть і мав те переконанє, що наукових сил їм не бракне. Без шовінїстичного заслїпленя думав зовсїм поважно над тим, щоби причинити ся до виобразованя таких сил. В инших полїтичних обставинах був би певно отверто змагав до ceгo, щоб здобути собі сю почесну заслугу, а так — принайменше служив радою, прихильністю, помічю і виєднуванєм підмог на наукові подорожи. Зате навіть в розгарі важкої боротьби о права загроженої нації слїд нам згадати з пошаною імя знаменитого вченого біольоґа, а з вдячністю вчителя неодного з наших старших і молодших природників.

»Дїло« 15.03.1917 Москвофільський "лєґіон" в Росії.

Відень, 12 марта 1917.
Побіч лєгіонів польського, лотиського і чеського, котрі стоять в рядах російських війск, має в недалекім часї появитись ще й — москвофільський. В ряди його мають бути по волї чи по неволї втягнені нетільки ті нечисленні москвофіли, котрі добровільно втїкли з Галичини разом з уступаючими російськими арміями, а й ті нещасливі виселенцї, котрих силою виганяли козаки з сїл і котрі під іменем "бєженцїв" коротають свою сумну долю по ріжних закутинах Росії. Буде отже сей лєґіон плодом насильства і нужди в ще більшій мірі як плодом свідомої зради...
Під заг. "Карпато-русскій добровольческій отрядъ" читаємо в "Кіевск-ій Мысли" з 11. лютого с. р.:
"Повновласник "Русскаго Народнаго Coвѣта Прикарпатськой Руси" просить нас друкувати:
"Найвисший Головний Командант, йдучи на зустріч давнїйшим просьбам "Русскаго Народнаго Совѣта Прикарпатской Руси" дозволив йому нинї утворити окремий карпато-русский віддїл добровольцїв. В цїли скоршого утвореня такого віддїлу "Русскій Народний Coвѣтъ Прикарпатской Руси" постановив оголосити вступний запис карпато-русских добровольцїв і звернути ся до земляків, які находять ся в Росії, — виповнити свій національний обовязок і, хто тільки може, негайно записувати ся у добровольцї, при чім заявляє, що вступати до віддїлу можуть як утїкачі, так і полонники родом із Карпатської Руси русскої національности. Доводячи про се до відома карпато-русских утїкачів і полонників, які находять ся у Київі і київській ґубернїї, повідомляю, що вступний запис добровольцїв у Київі має місце у моїй канцелярії (Львівська вул., №45) що дня, крім свят, від 10 до 12 і від 5—7 г. підписаний: "Повновласник "Русскаго Народнаго Совѣта Прикарпатской Руси" для приміщеня карпато-русских утїкачів у г. Київі і в київській ґуб. — Ю. А. Яворській."
Ф. К.

»Дїло« 14.03.1917 Важне для духовенства

Комітет для справ духовенства, вибраний на загальних зборах тов. св. Ап. Павла у Львові, звертається до Всч ОО. з отсим зазивом:
Відомо нам всїм, які страшні удари задала всесвітна війна нашому духовенству трех галицьких дієцезій. Чисельно убуло нас більше одної шестої части всего духовенства. З погляду суспільного положеня всї ми свідомі страшних моральних ударів, нашої Готгофти. Матеріяльно більшість духовенства зруйнована. Саме тому теперішна хвиля кличе нас до тимбільше напруженої дїяльности. Мусимо длятого як найскорше скріпити наш орґанїзм. Хочемо дати почин до гоєня нашого матеріяльного знищеня. Хочемо зібрати потрібний до того статистичний матеріял і прийти з помічю нашим духовним і світським властям.
Нинї нїхто не знає, як живеть ся загалови нашого евакуованого духовенства, котре потратило дорібок цїлого житя. Нинї не знаємо, як живеть ся родинам їх і родинам тих, що потратили свої парохії і мучать ся в далекій Сибірі. До тепер нема нїяких постанов, в рамах котрих ми могли би домагатись помочи в двох напрямах:
1) Негайної, безпроволочної, для духовенства евакуованого і його родин.
2) Виданя норм для відновленя рільних господарств і поверненя матеріяльних страт, понесених наслїдком реквізицій і шкід воєнних.
Мусимо зорґанїзувати самопоміч. До всего того ми мусимо мати статистичний матеріял. Просимо Всч. ОО. виготовити кождий про себе точний спис всїх понесених страт з зазначенєм дієцезії, повіту і місцевости, а також, чи страта походить з реквізиції чи є шкодою воєнною, а також, чи священик є евакуований. В котрій парохії є родина якого священика вивезеного, просимо осібно предложити звіт про її положенє і страти. Всї письма просимо надсилати до тов. св. Ап. Павла у Львові (духовна семинарія, з листами о. ректора Іл. Паньківського).
Рівночасно пригадуємо Всч. ОО., що після закона конґруального прислугує парохови право жадати звороту з фонду реліґійного задля неврожаю або знищеня поля ерекц. через дїланя воєнні, від ц. к намісництва, куда і належить вносити поданя.
Рівнож просимо вносити поданя до ц. к. намісництва в Бялій, найлїпше через своє ц. к. староство, і просити о підмогу, зачет або позичку з титулу шкід, понесених через реквізицію або через війну, наводячи по можности подрібно висоту шкоди, документи на реквізицію, віддїл війска, що реквірував, і инші документи. На кошти депутацій і инші просимо прислати датки в висотї одного проценту конґруї на висше подану адресу.
Комітет: о. Микола Герасимович, о. Ст. Донарович, о. Маринович, о. Яворський.

»Дїло« 13.03.1917 Берімо ся самі до відбудови.

В краю є таке велике знищенє, що кождий знайде роботу при відбудові. Краєва Централя для господарської відбудови краю є покликана з уряду перевести відбудову. При так великім знищеню в краю і пpи цїлковитім браку технїчних та робучих сил не є вона в силї не то скоро відбудувати знищені оселї, але навіть не може вибудувати конечні будинки для бездомних. Се спонукало будївельну секцію Краєвої Централї для відбудови краю віддати будову конечних будинків приватним підприємцям за дуже високі цїни. Прибічна Рада робила часто на засїданні заміти, що приватні підприємцї будують дуже лихо за великі гроші і що населенє не хоче бpати готових та лихих будинків, та жадали щоби давати підмогу самим пошкодованим на відбудову господарства. На сї заміти відповіла будівельна секція, що вона не має власних сил, щоби побудувати найконечнїйші будинки для бездомних, і тому мусїла віддати роботу приватним підприємцям, бо не могла допустити, щоби через брак технїків і робітників бездомні не мали дальше даху над головою. Однак вона і не має нїчого проти ceгo, щоби самі пошкодовані бралися до відбудови і радо допоможе кождому, хто лише схоче взяти ся до відбудови.
Сї заміти не все є щирі вже хочби із сеї причини, що будову віддає ся лише великими партіями по 200 і більше будинків підприємцям як ґр. Потоцькому, краківському Епископському Комітетови і ин., а не малими партіями по кілька домів дрібним підприємцям. Все таки переперла Прибічна Рада засаду, що будівельна секція буде помагати самим пошкодованим відбудувати ся. А що повітові будівельні експозитури не радо підпирають приватну інїціятиву самих пошкодованих в відбудові і не все звертають пошкодованим кошти відбудови, хочби вони навіть задовжили ся на відбудову, котру самі виконують, тому звернула будівельна секція увагу своїм експозитурам обіжником з 6. грудня 1916 р. ч. 3337/І. на сю справу. Між иншими кладе будівельна секція натиск на се, щоби експозитури для приспішеня відбудови помагали самим пошкодованим в відбудові. В тій цїли мають експозитури давати субвенцію в грошах, улекшити набуванє будівельного матеріялу доставити робітниче і тягло і дати пораду та технїчну поміч, отже виготовляти будівельні плоти і давати вказівки, як ставити будинок.
Щоби можна одержати підмогу на відбудову, жадає будівельна секція, щоби нова будова була солїдна, виконана після будівельних приписів та відповідно до вимог санїтарних і огневої полїції.
А що сего доси експозитури не робили, тому пригадує їм будівельна секція сю найпростїйшу дорогу до відбудови і пише дослівно так:
"Намісництво Краєва Централя для господарської відбудови краю переконало ся, що управителї експозитур не роблять достаточного ужитку з ceгo найпростїйшого способу підпираня будівельної акції, дають грошеві підмоги з якоюсь тревогою, часто в недостаточній висотї, що знеохочує людність брати ся до відбудови і має той наслїдок, що пошкодовані волять чекати, щоби їм експозитура побудувала конечні будинки, як самим брати ся до відбудови.
Тому поручаєть ся управителеви експозитури, щоби крім удїлюваня підмог на будуче зревідував операт дотеперішної підмоги що-до відбудови в тамошнім повітї і виплатив додаткову субвенцію тим мешканцям, що самі відбудували вже свої будинки, а не одержали достаточної субвенції, наслїдком чого попали в довги та не могли відповідно викінчити будови. Висоту субвенції треба визначити в кождім поодинокім случаю після очевидної конечної потреби і понесеної шкоди з узглядненєм маєткового стану пошкодованого. Висота субвенції не може перевисшати коштів конечної відбудови або вартости виконаної самими пошкодованими будови.
Субвенцію належить дати передовсїм в будівельних матеріялах і в доставі робітників, але не заборонено давати грошеву підмогу. Однак треба контролювати, щоби готівка була відповідно ужита до відбудови".
Сама будівельна секція вказує просту роботу пошкодованим, як вони мають взяти ся до відбудови. Кождий пошкодований, що лише може собі поставити будинок, має право жадати від будівельної експозитури помочи в матеріялї і робітниках та в грошах.
На один будинок треба жадати 3.000 до 4.000 корон. Найкраще жадати помочи в збірних поданях. Кількох пошкодованих пише просьбу до експозитури, виказує, кілько кождий з них понїс шкоди і кілько потребує на будову бодай одного конечного будинку. А що самі пошкодовані не все годні писати ясно і розумно просьбу, тому мусить їм помогти се зробити наша інтелїґенція. Вона мусить стрясти ся з дотеперішної байдужности і взяти ся помагати пошкодованим. Кружок "Сїльського Господаря", а де його нема, окремий комітет має взяти в свої руки відбудову громади і виступити перед властями як орґан, що відповідає за належите ужитє субвенції і допильнує відбудови. Се улекшить властям роботу, а пошкодованим дасть опору і нагляд над відбудовою.
Коли нема в родинї пошкодованого нїкого, хто міг би заняти ся будовою, то треба зажадати, щоби експозитура сама побудувала для сеї родини конечний будинок.
Вложений на нашу інтелїґенцію обовязок інтересувати ся відбудовою і брати в ній чинну участь мусить бути сповнений, бо в противнім случаю наше селянство відверне ся від інтелїґенції і буде змушене шукати помочи у чужих. Се нехай собі добре запамятають наші інтелїґенти, щоби колись не нарікали на невдячність нашого селянства.
Д-р Іван Макух.

»Вістник СВУ« 12.03.1917 Рецензія.

Др. Степан Балей. З психольоґії творчости Шевченка. "Новітня Біблїотека", ч. 20. Львів, 1916. Стор. IV + 91. Йїна 1.60 К.
Для автора творча індивідуальність яко така є точкою виходу при розслїдї. Він бачить у творчости плід індивідуальних питоменностей поета, а не відбиттє впливів окруження. Сим робом автор прикладає до Кобзаря нові методи розслїду творчости. За свій предмет вибрав автор головно жіночі постатї у творчости Шевченка й доказує, що Шевченків культ для жіноцтва, зокрема його почесть для материнства, його нїжне розуміннє "незаконних" матерей-покриток має (поза областю суспільницьких інтересів) також, так сказати-б, особисту сторону. Вихідну точку сього процесу бачить автор у крізї, яку перебула психіка Шевченка наслїдком ранньої втрати матери.
"Утаєним дїланнєм образу втраченої матери — ужиймо слїв автора — можна вияснювати також окреме забарвленнє еротики Шевченка, сей тон дитинячого віддання і глибокого пієтизму, який пронизує любовні почування поета. Одначе, згаданим чинником не можна пояснити ще всїх рисів, якими вражають нас жіночі постатї Шевченкової творчости. Лишить ся ще і глибока риса болю, яка притемнює більшість образів тих постатей, терпіння, спричиненого лихою долею, що кидає на поталу святість їх тїла й душі та робить з них мученицї, що терплять неповинно. Ґенези сеї риси не можна пояснити достаточно самим тільки бажаннєм поета постояти за покривдженими. Сю питоменність жіночих постатей поета можна зрозуміти лише так, що поет відчуває в них своє власне я; святотацтво, яке доконуєть ся на цїнностях їх істоти, є прообразом святотацтва, яке довершуєть ся у поета самого на цїнностях його власної душі. Святість, що в образах тих жінок вицвітає з їх поганьблення і осквернення, є святістю почування його власної душі, що родить ся там з неповинного страждання. Одначе жіночі постатї Шевченка се не свідомо придумана алєґорія чи поетичний символ середини його душі. У своїм власнім почуттю поет був завсїди реалїстом у тім значінню, що хотїв відтворювати постатї дїйсного життя. Символами вони стають ся щойно через те, що поет несвідомо підкладає їм зміст власної душі."

зі старорусинів

»Вістник Союза визволення України« 21.11.1915 Професор Юлїян Кулаковський і його посланіє "русскимъ людямъ, именующимъ себя "украинцами".

Професорови Юлїянови Кулаковському попало в руки друге число льозанської "La Revue Ukrainienne" й він поспішив ся зараз похвалити ся її змістом перед невибагливою публикою чорносотенного, даруйте, тепер уже "поступового" "Кіевлянина" (ч. 258), щоб дати матеріял до другої частини Щоголївського "Современнаго украинства". Зокрема зацікавила п. професора статя про "Українських стрільцїв у Галичинї". Про польські лєґіони він чув уже та знає, що їх дуже неприхильно прийняли російські Поляки, але про "український лєґіон" він ніде не читав і, навіть прочитавши, не повірив би в можливість такого "оскопленія" розуму в "Зарубежній Руси". А тут треба повірити, бо автор дає назви всіх "Геростратів" й описи місцевостей і воєнних пригод.
Ще більший відчай обхопив нашого старого "приятеля" при читанню роздїлу "хроніки" з усїми його привітами, заявами, резолюціями від "Союза визволення України", від "Нац. Ради" й від инших українських орґанїзацій. Зокрема вразило його письмо українських полонених, що сміли заявити себе Українцями та, що більше, відважили ся висловити свою радість з приводу покинення Львова Росією, їх "історичним ворогом". Се видало ся йому так неправдоподібним, що він не вірить в автентичність листу та скорше схиляєть ся приписати його авторство якомусь сфанатизованому Полякови. Де-ж можна навіть подумати, щоб Українцї позабули на клич Хмельницького: "Волимо під царя московського, православного" та щоб таких Українцїв (і то без знаків наведення) знайшло ся аж 82!
Професор Кулаковський не може вийти з дива, до якого ступня заслїплення й нерозуму дійшли ті автори "Revue", що "всюди приписують собі право говорити від усього українського (тим разом у знаках наведення) народу" та присвоюють собі право представляти вірний настрій усїх "малоруських" мас народу, втягаючи під "польський термін" Україна весь "малоруський" край, Полтаву, Харків, Крим і Кавказ. Справдїшня паморока!
Де ж шукати джерела сього "розумового збочення" в Галичинї? На гадку проф. Кулаковського всьому винен не хто инший, тільки львівський унїверситет, а в головній мірі "фальшівник русскої історії", Михайло Грушевський. — Сей "лживий пророк" забув на своє "русское происхожденіе", забув на свого батька, що закінчив свою карієру на Кавказї, а приготовив ся до окремого дїла, "возлежавши на лонѣ В. Б. Антоновича". Ставши професором історії на львівськім унїверситетї, проявив Грушевський "величезну й дуже інтензивну дїяльність в области фальшовання "русскої" історії!
Проф. Кулаковський як учений історик і розкриває чорносотенцям усї тi фальшовання, які Грушевський пускав у світ не тільки в своїй "штучній" науковій мові та в нїмецьких перекладах, але и по "русски".
"Останню йoго працю того роду "Иллюстрированниую исторію Украины-Руси" розхвалили в російських критичних журналах його помічники (писання Кулаковського на сю тему поза "Кіевлянином" не мають вільного доступу) й вона мала значний успіх у читаючої публики. Зовсїм без стриму та сорому він виставляв там і заслуги Мазепи і подвиг Капнїста, що їздив з кінцем XVІІІ ст. до пруського короля з просьбою визволити "Малороссію", й давав портрети (що за відвага!) всїх виднїйших дїячів, часто підземних, українського сепаратизму. В 1905 р. він у революційній брошурі прозвав Росію "тюрмою народів" і той вираз повторяє тепер за ним і редактор Зелїб, виводячи звідси свою ідею. Брошура Грушевського має заголовок: "Единство или распаденіе Poсciи". На 18 сторінках невеликого формату д. Грушевський розбив і знищив усю велику історію творення російської держави та, називаючи Росію "механічною спорудою, позбавленою всякого внутрішньою звязку й піддержуваною тільки зовнішньою силою", йшов разом з иншими "інородцями" на "спільного ворога" "в переконанню, що можливо скинути спільне ярмо". Коли він був такий "задерикуватийу своїх творах, писаних по російськи та надрукованих у Росії, то як мусїв греміти (!) своєю штучною галицькою науковою мовою, коли викладав російську історію своїм ученикам у Львові. І наша академія наук все-таки піддержувала того борця й ще недавно обійшла наші газети відомість про те, що члени академії заступали ся за д. Грушевським, як за людиною, що обстоювала в Галичинї інтереси російського народу від натиску Поляків. Тепер, коли його ученики (!) наповнили галицький лєґіон і хвалять ся проливаннєм крови "русскаго солдата", тепер виводять на верх у цїлій, страшній наготї плоди того посїву, який поклав у Галичинї д. Грушевський".
Стільки про страшні подвиги Грушевського, якому проф. Кулаковський приписує сили "велитня". Донедавна ми чули про славного нашого родоначальника, гр. Стадіона, тепер від д. Кулаковського знатимемо вже й про нову ролю проф. Грушевського, ідеї якого мають нас "повести не до свободи, а грозять перемінити нас у погній (!) для нїмецької культури".
Ми переповіли головні пункти послання проф. Кулаковського: хай "образумять русскихъ людей, именующихся "украинцами".
З. К.

»Прикарпатская Русь« 16.06.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскому Словѣ" живописную красоту мѣстностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешенъ и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополя и вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днестра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьется свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хаты, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбились въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до самыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимовъ были взяты, мы сами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

"Жизнъ Волыни" пишетъ о курьезныхъ русскихъ вывѣскахъ въ Бродахъ:
"Курьезныя вещи происходятъ съ нашимъ русскимъ языкомъ, который мало по-малу получаетъ права гражданства въ Галичинѣ. Вотъ нѣсколько образцовъ вывѣсокъ, написанныхъ на "русскомъ" языкѣ надъ различными торговыми заведеніями въ Бродахъ:
"Гостиница хараша обѣды ужини".
"Золотой ділъ мастеръ".
"Сельцорская вода исладки перекуски"
"Фрухтовей магазенъ".
"Папаросы, цыгарій и бамага".
"Спродажъ квасу. Чай штаканъ 2 к." И т. д.
Рано или поздно, конечно, подобныя вывѣски исчезнутъ со стѣнъ домовъ галицкихъ городовъ и замѣнятся болѣе грамотными.
Но для начала и это хорошо"...

"Новое Время" высказывается за бeзотложный созывъ Государственной Думы. По мнѣнію газеты, вести выпавшую на долю Россіи колоссальную борьбу средствами какого-нибудь вѣдомства немыслимо. Подобная борьба требуетъ дѣятельнаго участія силъ всего общества и народа:
"Единеніе правительства и народа въ дружной работѣ подниметъ взаимное довѣріе, еще тѣснѣе сплотитъ Рсссію противъ угрожающаго eй врага и мощно увеличитъ средства национальнаго сооротивленія. Для того, чтобы по справедливости оцѣнить роль "штатской" Думы въ организаціи нашихъ военныхъ силъ, достаточно сравнить общую обстановку маньчжурской войны и нынѣшней. Какъ известно, во многихъ спеціальныхъ военно-техническихъ отрасляхъ думскія комиcciи, не связанныя военно-бюрократической рутиной, являлись чуть ли не иниціаторами весьма важныхъ улучшений. Все обновление русской арміи послѣ маньчжурской кампаніи проведено при ближайшемъ и непосредственномъ участіи Гос. Думы.
Въ дни самыхъ тяжкихъ историческихъ испытаній древняя Русь всегда умѣла находить силу и опору въ тѣсномъ духовномъ соприкосновенiя ея государей съ народомъ. Выпавшее на нашу долю отpаженіе тевтонскаго нашствія потребуетъ еще больше напряженныхъ усилiй, чѣм тѣ испытанія, в горнилѣ которыхъ окрѣпла Русь".

»Прикарпатская Русь« 14.06.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Bp." сообщаютъ o положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краков вѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, выпустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать за военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимъ "Polen", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ реквизиций и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помѣщалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлять съ помощью. Даже христіанско соціалистическія opганизаціи д-ра Венскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ за собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходятъ ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливаютъ даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорять, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи, a извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безнравственность проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 20.05.1915 Галицкая страда.

Годовое собраніе Галицко-Русскаго общества въ Петроградѣ, состоявшееся подъ предсѣдательствомъ архіепископа волынскаго Евлогія, прибывшего недавно изъ Львова, дало краснорѣчивыя доказательства, какую кипучую дѣятельность пришлось проявить этому учрежденію въ годъ возсоединенія Червонной Руси съ Россіей. Задачи, которыя выпали на долю этого общества въ истекшемъ году, были крайне разнообразны и сложны.
По мѣрѣ того, какъ русскія войска занимали Галичину, открывалась ужасная картина австрійскихъ звѣрствъ и жестокостей. Росла нищета страны, въ которой девятый мѣсяцъ происходятъ бои. Количество жертвъ не поддается учету. Галицко-Русскому обществу пришлось сразу же осенью открыть особое попечительство для призрѣнія сиротъ, оставленныхъ казненными, замученными или увезенными въ глубь Австріи галицко-русскими дѣятелями. Благодаря пожертвованію Государя Императора, отзывчивости военнаго министра, Св. Синода і особенно почетнаго члена общества В. К. Саблера, попечительству удалось помѣстить около ста сиротъ въ особомъ пріютѣ при Іоанновскомъ монастырѣ на Карповкѣ. Предсѣдательница попечительства, извѣстная благотворительница О. П. Дмитріева, приложила всѣ усилія, чтобы сиротъ не только одѣть, обуть, накормить, но и дать имъ возможность продолжать начатое въ Галичинѣ образованіе. Дѣти были приняты въ реальное училище Крюковой, въ гимназію Колокольцевой, въ гимназію Русскаго собранія, по сдачѣ экзаменовъ, безвозмездно, и имѣли возможность окончить соотвѣтствующіе ихъ возрасту классы для оставшихся въ пріютѣ дѣтей были привлечены спеціальные учителя и учительницы, и успѣхи дѣтей за одну зиму по русскому языку, особенно же по исторіи и географіи Россіи, превзошли всѣ ожиданія.
На ряду съ пріютомъ для галицкихъ сиротъ обществу пришлось способствовать возвращенію галичанъ и галичанокъ-эмигрантовъ изъ Даніи и Америки въ освобожденную родину, заниматься судьбою застрявшихъ въ Швейцаріи и Италіи галицкихъ уроженцевъ, устраивать бѣженцевъ изъ Галичины, Буковины и Угорской Руси, служить почтовой конторой для пересылки на родину денегъ и писемъ галицкихъ эмигрантовъ, опекать сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и освобождать отъ высылки въ приуральскія губерніи галицкихъ сородичей, не успѣвшихъ принять русскаго подданства.
Желая создать для Червонной Руси кадръ проводниковъ русскаго культурнаго вліянія изъ мѣстныхъ людей, общество устроило учительскіе курсы дла галичанъ и галичанокъ въ Петроградѣ. Начальница женскихъ естественно-научныхъ курсовъ М. А. Лохвицкая-Скалонь любезно предложила школьному комитету общества свое учебное заведеніе, преподавательскій персоналъ и свои учебныя пособія. Общество приняло на себя передъ властями ручательство за желавшихъ попасть на курсы, и благодаря этому въ началѣ текущаго года были устроены спеціальные учительскіе курсы для галичанъ и галичанокъ при учебномъ заведеніи М. А. Лохвицкой-Скалонь, на которыхъ обучаются теперь 158 человѣкъ. На содержание этихъ крсовъ министерствомъ народнаго просвѣщенія отпускается 35.000 рублей и петроградской городской думой 7.500 рублей. Занятія на курсахъ идутъ весьма успѣшно. Наблюдаетъ за курсами спеціальный попечительный coвѣтъ, подъ предсѣдательствомъ члена Г. Думы Е. П. Ковалевскаго.
По почину общества галицкіе учителя и учительницы прослушали въ педагогическомъ институтѣ нѣсколько лекцій извѣстнаго проф. С. Ф. Платонова о московскомъ царствѣ и проф. И. И. Лаппо (по исторіи Западной Руси). Послѣ окончанія занятій и испытаній галичане собираются совершить паломничество въ Москву, въ Успенскій соборъ, гдѣ помѣщается рака ихъ святого земляка, митрополита Петра, московскаго чудотворца, и гдѣ они будутъ служить благодарственный молебенъ за возсоединеніе Червонной Руси съ Россіей.
Помимо устройства курсовъ школьный комитетъ общества организовалъ на Рождествѣ поѣздку столичныхъ гимназистовъ вo Львовъ и раздачу тамъ галицкимъ гимназистамъ рождественскихъ подарковъ и устроилъ педагогическую выставку русскихъ учебниковъ.
Издательскій комитетъ общества, работавший подъ предсѣдательствомъ князя А. Е. Гагарина, приготовилъ къ изданію нѣсколько брошюръ по крестьянскому и вѣроисповѣдному вопросамъ Галичины и стѣнную карту Галичины, составленную П. П. Поддубнымъ.
Церковный комитетъ, подъ предсѣдательствомъ ректора духовной академіи епископа Анастасія, занялся пожертвованіями облаченій и утвари церковной для галицко-русскихъ церквей. Многое изъ этихъ пожертвованій было уже отправлено въ Галичину. Пожертвованія притекали не только вещами, но, напримѣръ, епископъ бѣлгородскій Никодимъ пожертвовалъ 20 билетовъ государственной лотереи, съ тѣмъ, чтобы выручка изъ выигрыша была обращена на созданіе въ Перемышлѣ храма святителя Іоасафа бѣлгородскаго.
Наконецъ, общество занялось устройствомъ пріютовъ для прокормленія дѣтей школьнаго возраста въ галицко-русскихъ городахъ, на средства, отпущенныя комитетомъ ея Высочества Великой Княжны Татіаны Николаевны. Съ цѣлью устройства этихъ пріютовъ въ Галичину отправились I. В. Никаноровъ и Е. В. Филевичъ. Въ настоящее время открыты уже въ разныхъ галицкихъ городахъ пять такихъ пріютовъ, дающихъ кровъ, пищу и обученіе нѣсколькимъ стамъ дѣтей.
Желая облегчить участь сдавшихся въ плѣнъ галичанъ и водворенныхъ въ приуральскихъ и сибирскихъ губерніяхъ, общество послало туда оффиціальнаго уполномоченнаго. На основаніи сообщеній его о положеніи плѣнныхъ общество обратилось въ совѣтъ министровъ съ ходатайствомъ о выдѣленіи сдавшихся въ плѣнъ галичанъ изъ состава другихъ австрійскихъ плѣнныхъ, объ облегченіи имъ возвращения въ православную вѣру ихъ предковъ и досрочномъ освобожденіи тѣхъ изъ плѣнныхъ галичанъ, родственники которыхъ казнены австрійцами или увезены въ качествѣ заложниковъ въ глубь Австріи.
Предлагая годовой отчетъ общему собранію, предсѣдательствовавшій въ обществѣ Д. Н. Вергунъ просилъ почтить вставаніемъ память всѣхъ, положившихъ жизнь свою за освобожденіе Галичини, и помянулъ особенно тепло двухъ галичанъ-поручиковъ Пухира и Лопатинскаго, сражавшихся въ рядахъ русской арміи.
Общее собраніе утвердило выборы въ почетные члены общества предсѣдательницы попечительства о сиротахъ О. П. Дмитріевой, предсѣдателя церковнаго комитета епископа Анастасія и сѣверо-американскаго архіепископа Евдокима, отправившегося въ Нью-Іоркъ съ нелегкой миссіей возвратить тамъ въ вѣру предковь тѣхъ галицкихъ эмигрантовъ, которые еще не отреклись отъ уніатской ереси въ Америкѣ.
Конецъ общаго собранія былъ посвященъ разсказу архіепископа Евлогія о пребываніи во Львовѣ Государя Императора и Верховнаго Главнокомандующего Великаго Князя Николая Николаевича. Владыка описалъ восторженный пріемъ, устроенный червонно-русскимъ населеніемъ своему прирожденному Царю, и возстановилъ въ памяти тѣ слова, которыя Государю Императору благоугодно было сказать съ балкона генералъ-губернаторскаго дворца. Государь поблагодарилъ русское населеніе Львова "за радушный пріемъ, за любовь и преданность" и произнесъ потомъ историческія слова: "Да будетъ едина и нераздѣльна великая, могучая Русь!"
Архіепископъ Евлогій коснулся и ряда церковныхъ вопросовъ, волнующихъ въ настоящее время галичанъ, отмѣтилъ трогательную привязанность мѣстнаго населенія къ православію, требующаго себѣ непремѣнно священниковъ, "такихъ, какъ въ Почаевѣ", и выразилъ уверенность, что культурное сліяніе Руси Прикарпатской съ остальной Россіей пойдетъ довольно быстро, несмотря на нѣкоторыя препятствія, которыя приходится теперь преодолѣвать тамъ русскимъ людямъ.
("Н. Вр.")

»Прикарпатская Русь« 16.05.1915 Обзоръ печати.

В. Немировичъ-Данченко описываетъ въ "Русскомъ Словѣ" живописную красоту местностей Незвиска и Герасимовъ, къ югу отъ Днѣстра, которыя были недавно ареной кровавыхъ боевъ:
"Даже въ эту ужасную міровую войну невольно отдыхаешь душой, попадая въ такія горныя долины, какъ Незвиска, гдѣ только вчера окончился одинъ изъ тѣхъ боевъ, которыми по праву могутъ гордиться участвовавшіе въ нихъ полки. Глубокая котловина вся въ бѣлыхъ и розовыхъ облакахъ черешень и яблонь, въ тихомъ, дремотномъ шелестѣ чудесныхъ садовъ. Тонкіе и стройные рвутся изъ ихъ зеленыхъ объятій пирамидальные тополи й вокругъ, точно на стражѣ этого маленькаго рая, стали песчаные отвѣсы, причудливыя вершины, одѣтыя до макушекъ грозными окопами, фортами, окутанныя проволочною колючкой, подавшія одна другой руки соединительныхъ траншей. Весь профиль этой кажущейся неприступною мѣстности до того грозенъ, что не вѣришь собственнымъ глазамъ, видѣвшимъ, какъ ее брали наши сѣрые витязи. Къ сѣверу неодолимыми кручами она упираетъ въ излучину Днѣстра, съ юга — въ такіе же обрывы точно забронированнаго въ окопы и батареи Герасимова. По капризнымъ извилинамъ этой долины, похожей на ущелье, вьет свѣтловодная, чистая рѣчонка, огибая плетни и бѣлыя хати, ласкаясь къ нимъ, весело журча у самыхъ дворовъ, гдѣ сейчасъ сбилась въ яркія красныя и синія пятна бабы и дивчины, точно еще наканунѣ тутъ не дрались на жизнь и на смерть два народа, шрапнели не рвались надъ соломенными темными кровлями и зелеными полянками и громадные снаряды не впивались въ святую, политую трудовымъ потомъ, землю, стараясь разворотить ее до caмыхъ ея нѣдръ..
Когда Незвиска и Герасимова была взяты, мы вами не могли сообразить, какъ можно было уступать такія позиціи".

»Прикарпатская Русь« 18.05.1915 Обзоръ печати.

Львовскій корреспондентъ "Новыхъ Дней" Арсеньевъ пишетъ:
"Haдo помнить, что мѣстное населеніе распредѣляется по тремъ наслоеніямъ: pусскіe, поляки, евреи. Первые встрѣтили нашъ приходъ съ радостью, привѣтствуя въ насъ родныхъ освободителей, вторые вѣжливо улыбаются, но занимаютъ выжидательное положеніе, а третьи проявили себя въ Галичинѣ, какъ опредѣленные сторонники австрійскихъ порядковъ. Ясно, что намъ слѣдуетъ опереться на русскихъ, о нихъ прежде всего заботиться, къ ихъ нуждамъ пріурочивать свою работу. Они на пространстѣ мучительныхъ для нихъ вѣковъ, сохранили для насъ край, вопреки гнету инородныхъ и инославныхъ. Уродливое украинофильство, конечно, проникло и въ среду здѣшней русской интеллигенціи, но подавляющее большинство народа съ негодованіемъ отворачивается отъ мазепинства. Ихъ противники — противники Россіи. Назвать ихъ "дезертирами своего народа" предоставимъ вѣнскимъ прислужникамъ и удивимся тому, что находятся русскіе журналисты, непристойнымъ повтореніемъ такихъ дрянныхъ и глупыхъ словъ отвѣчающіе на искренній порывъ прирожденнаго русскаго чувства. Въ виду этого было бы весьма важно озаботиться тѣмъ, чтобы вовникающія во Львовѣ новыя русскія газеты не попадали въ руки безтактныхъ и безграмотныхъ въ славянскихъ дѣлахъ праздныхъ крикуновъ, порождающихъ недоумѣніе и горький смѣхъ. Вообще, все русское, нами насаждаемое, должно быть безупречнымъ. Русскiе обыватели Галичины уверены въ томъ, что мы направимъ къ нимъ лучшiя свои силы. Такъ, очевидно, и будетъ".

Въ "Южной Копѣйкѣ" напечатана бесѣда съ возвратившимся изъ Львова предсѣдателемъ Гос. Думы М. В. Родзянкой, который сообщилъ сотруднику названной газеты слѣдующее:
"Я пробылъ въ Галичинѣ двѣ недѣли, побывалъ во Львовѣ, Перемышлѣ и другихъ занятыхъ нами пунктахъ и могу съ уверенностью сказать, что взаимоотношенія русской администраціи и коренного населенія Галичины — этихъ новыхъ русскихъ гражданъ — не оставляютъ желать ничего лучшаго.
Достаточно сказать, что населеніе, раньше приходившее въ ужасъ при одномъ упоминаніи о русскихъ, теперь само добровольно обращается къ мѣстной администраціи зa разрѣшеніемъ своихъ частныхъ недоразумѣній и затрудненій.
Въ лицѣ графа Бобринскаго новый край видитъ культурнаго и внимательнаго къ его нуждамъ администратора.
И если на первыхъ порахъ были замѣтны проявленія недоброжелательности во стороны отдѣльныхъ лицъ къ русскимъ, то теперь подобныя случаи совершенно исчезли.
Въ экономическомъ отношеніи Галичина сейчасъ переживаетъ кризисъ, что объясняется обстоятельствами военнаго времени, отсутствіемъ товарообмѣна, трудностью пользованія желѣзными дорогами и друг.
Но надо надѣяться, что это переходнее время не оставитъ глубокаго слѣда въ будущей торговой и экономической жизни края.
Страна это — богатая.
Подумайте, вѣдь доходы, получавшіеся австрійскимъ правительствомъ, составляли 60 проц. всѣхъ государственныхъ доходовъ Австріи!
Населенъ этoтъ край, главнымъ образомъ, торговымъ элементомъ.
Жизнь въ краѣ постепенно входитъ въ колею.
Открыты школы, гимназіи.
И когда попадаешь во Львовъ, то cpaзy не вѣрится, что находишься въ мѣстности, гдѣ еще не такъ давно шли жаркіе бои.
Населеніе проявляетъ интересъ къ русскому языку и Россіи".

»Прикарпатская Русь« 14.05.1915 Поляки въ Австріи.

"Веч. Вр." сообщаютъ о положеніи и политикѣ польскаго общества въ Австро-Венгріи. Вся политическая жизнь поляковъ перекочевала въ Вѣну, такъ какъ Западная и Восточная Галичина опустѣли, а въ Краковѣ, какъ важной крѣпости, осталось очень мало мирнаго населенія.
Въ Вѣнѣ большую дѣятельность проявляетъ главный народный комитетъ, випустившій даже, съ разрѣшенія правительства, особые польскіе банкноты, несмотря на то, что самые солидные дѣятели вышли изъ комитета.
Предсѣдатель комитета, д-ръ Лео, заботясь больше объ окладѣ президента города Кракова, отказался отъ своего поста въ комитетѣ, а его замѣнилъ Владиславъ Леопольдъ Яворскій. Народный комитетъ теперь совершенно откровенно ведетъ австро и пруссофильскую политику.
Однимъ изъ наиболѣе рѣшительныхъ мѣропріятій комитета была отправка особой депутаціи въ Берлинъ для того, чтобы убѣдить польское коло рейхстага голосовать зa военный бюджетъ.
Комитетъ распространяетъ самую нелѣпую ложь, надъ которою смѣются даже нѣмецкія вѣнскія газеты. Къ услугамъ комитета имѣются слѣдующія газеты, усиленно субсидируемыя вѣнскимъ правительствомъ: издающаяся по-нѣмецки и редактируемая Яворскимь "Polem", "Вѣнскій Польскій Курьеръ" и "Новая Реформа".
Въ Западной Галичинѣ — голодъ и болѣзни. Населеніе разорено цѣлымъ рядомъ рядомъ реквизицій и военныхъ постоевъ. Положеніе бѣженцевъ трагическое. Въ мѣстечкѣ Хожень (въ Чехіи) въ одномъ баракѣ помещалось въ началѣ апрѣля 30.000 бѣженцевъ, которымъ правительство давало по 7 коп. на человѣка. Въ настоящее время этихъ несчастныхъ, вслѣдствіе появившихся среди нихъ эпидемій холеры и сыпного тифа, окружили кордономъ и не выпускаютъ. Ежедневная смертность достигла 150 человѣкъ. Особенно мрутъ дѣти.
Правительство и власти относятся къ полякамъ враждебно и умышленно медлятъ съ помощью. Даже христіанско-соціалистическія организаціи д-ра Вейскирхнера отказываютъ полякамъ въ помощи, считая, что они симпатизируютъ русскимъ и французамъ. Малѣйшее подозрѣніе влечетъ зa собою немедленный смертный приговоръ. Массовыя казни происходить ежедневно, причемъ вѣшаютъ и разстрѣливають даже 14-лѣтнихъ подростковъ и женщинъ.
Вражда между поляками и австрійцами растетъ быстро, и поляки въ Вѣнѣ говорятъ, что единственно правильная для Польши позиція занята варшавскими поляками.
Что касается нѣмцевъ, то ихъ отношеніе къ полякамъ, между прочимъ, проявилось въ проектѣ члена вѣнскаго муниципалитета, доктора Штейнера, о проектѣ насильственнаго выселенія изъ Вѣны и другихъ большихъ городовъ всѣхъ поляковъ и галичанъ. Этотъ проектъ вызвалъ негодованіе среди славянъ Австро-Венгріи а извѣстный польскій политическій деятель гр. Августъ Дѣдушицкій обратился къ президенту гор. Вѣны Вейскирхнеру съ письмомъ, доказывающимъ беззаконность и безравственнкость проекта Штейнера.
Настроеніе въ Вѣнѣ и всей Австріи очень напряженное, а въ венгерскихъ городахъ были случаи нападенія на славянъ, въ частности — на поляковъ.

»Прикарпатская Русь« 09.05.1915 Чествованіе М. В Родзянка.

Вчера, 25-го апрѣля, въ Народномъ Дoмѣ происходило торжественное чествованіе предсѣдателя Государственной Думы М. В. Родзянка Народнымъ Совѣтомъ и другими русскими общественными организаціями Галичины.
М. В. Родзянко былъ встреченъ галицкимъ гимномъ "Пора за Русь". Послѣ этого председатель Народнаго Совѣта В. Ф. Дудыкевичъ произнесъ привѣтственную рѣчь, покрытую пѣніемь русскаго народнаго гимна. Въ отвѣтъ на пpивѣтствie В. Ф. Дудыкевича, предсѣдатель Государственной Думы М. В. Родзянко произнесъ прочувствованную pѣчь, вызвавшую шумныя рукоплесканія. Пocлѣ pѣчeй присутствовавшимъ былъ предложенъ чай. Состоялось также концертное oтдѣлeніe. Торжество посѣтили представители администраціи, члены Государственной Думы, имѣющіе пребываніе во Львовѣ и масса мѣстной русской публики. Подробности чествованія М. В. Родзянка сообщимъ завтра.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 01.01.1917 Ziemia Chełmska przypomina się Polsce.

(Oryg. korespondencja "Kuriera Lwowskiego").
Ziemia chełmska — to teren niedawnych bezwzględnych i konsekwentnych zakusów rusyfikacyjnych, staie rosnących apetytów ukraińskich z jednej strony, a asymilacyjnego oddzialywania kultury polskiej z drugiej. Oparciem dla wrogich nam działań miała być ludność prawosławna, a środkami prowadzącymi do zamierzonego celu: nieprzebierająca w środkach agitacja prawosławnych popów i urzędników, prowadzona przy pomocy pisma i słowa, procesji, obchodów i wieców, próbująca grać na żądzy ziemi u chłopów działalność orsyjskiego banku włościańskiego itd. Cala ta rzeczywiście wytrwała i na szeroką skalę zakreślona robota rosyjskich "dietateli" nie przyniosła jednak pożądanych rezultatów — mimo, że trudnem było przeciwstawić jej równie spreżystą i konsekwentną polską prace społeczną. To, co ze strony polskiej się przeciwstawiało, miało charakter sporadyczny, cząstkowy, na małe rozmiary, bez większego planu. Był to raczej mimowolny odruch niż planowa akcja. Przyczyną rosyjskich niepowodzeń było liżące w krwi. tkwiące w tradycji ciążenie ludności chełmskiej do kultury polskiej i katolicyzmu. Tem tylko wytłumaczyć sobie można masowe przechodzenie ludności z prawosławia na katolicyzm po ukazie tolerancyjnym w 1905 r., stale zarzucanie języka "chachłackiego", którym się jeszcze część chłopów chełmskich posługuje, przyjazne odnoszenie się zarówno chełmskiej ludności prawosławnej, jak i katolickiej do polskich działaczy, odporność wobec pokus wysuwanych przez bank włościański itd. To naturalne ciążenie ku polskości po zmianie rządów znacznie się zwiększyło zarówno z powodu większego znaczenia, jakie zyskał żywioł i język polski, jak i procentowego wzrostu katolików (obecnie liczy powiat chełmski 62.8 proc. ludności katolickiej), jak w końcu dzięki zwiększonej pracy kościoła i dworów i powstania sieci polskich szkól ludowych. Całość jednak tych wysiłków jeszcze nie odpowiada istniejącej potrzebie i obowiązkowi, jaki na narodowo uświadomionych żywiołach ciąży.
Teraz nadeszła chwila, w której należałoby: istniejące ośrodki polskiej pracy społeczno-kulturalniej wzmocnić, zmobilizować do niej wszelkie możliwe siły, zarysować jej pełny program, realizowany pod kierunkiem zasobnej w środki najwyższej w powicie instytucji oświatowo-kultkuralnej. Tylko tą drogą będzie można owo naturalne ciążenie do kultury polskiej spotęgować, ułatwić podniesienie się ludności na wyższy poziom świadomości i pracy i nadać ziemi chelmskiej charakter obszaru wyłącznie i niezaprzeczenie polskiego. Takim ośrodkrem polskiej pracy kulturalnej w powiecie chelmskim ma się stać z końcem października otwatty oddzial Macierzy szkolnej. Zarząd Macie rzy chelmskiej zmierza do skupienia wszystkich aktywnych spolecznie jednostek w powiecie, zgromadzenia większych środków pracy oświatowej i opracowania dostosowanego do lokalnych warunków programu pracy. Ma prawo też spodziewać się, że ogół spoleczeńswa polskiego, rozumiejący cale znaczenie dla naszej przyszłości umacniania kultuty polskiej na terenie obcych uroszczeń, a naszych praw — poprze te dążenia przez: przysyłanie tęższych, społecznie czynnych jednostek (zwlaszcza nauczycieli i nauczycielek), przez pomoc w postaci książek (instytucje wydawnicze i oświatowe) oraz przez datki pieniężne (za pośrednictwem pism).
Można być pewnym, że dziełem wspólnem dzialalności Macierzy szkolnej i pomocy ogółu spoleczeństwa będzie potężny, o zdrowych, silnych i fundamentach gmach polskiej pracy kulturalnej w Chelmszczyznie. Oby rezultat tej pracy ckazał się jak najpomyślniejszym!
*
Inne pisma polskie uprasza się uprzejmie o przedrukowanie.
W. Kłos.

»Kurjer Lwowski« 23.12.1916 O jasełkach i kolendach.

Wśród licznych widowisk obrzędowych wieków ubieglych, zanikających powoli w chaosie obcych naleciałości spotykamy najczęściej jaselka-szopki.
Jasełka — widowiska sceniczne, oparte na historji zdarzenia betlejemskiego, tworzono na wzór oratorjów chrześcijanskich — przybieraly w Polsce prawie zawsze charakter ludowo-narodowy.
Wpływ tysch widowisk (misterjów) dramatycznych na snerokie masy był i jest dotychczas olbrzymi. Dzalają bowem potężnie na wyobraźnię dusz, prostotą i szczerością swoją zagarniają serca — uczucia w czas długi. Legenda o Bożem Narodzeniu — choć przez rozlicznych autorów znanych i zaglażonych przerabiana, rozwijana, zmierza zawsze do uwydatnienia scen, związanych ściśle z przyjściem na świat Bożej Dzieciny.
W nędznej na odludziu stojącej stajence, krytej słomą, otuloną płatami bieluchnego śniegu, nad którą gwiazda w biegu stanęła i blaskiem nadziemskim jaśniała, spotykamy pasterzy, parobczaków, którzy na wieść o tej wesołej nowinie, rzucają swe stanowiska 1 kurne chaty i spieszą do malego Jezuska.
Tu przod żłóbkiem huczą kobzy góralskie, graję mujtanki, fujarki, śpiewają krakowiaki, kłanjają się Kurpiki i Litwini, tańczą Mazury, słowem wszyscy z ziemi całej Korony i Litwy się zbiegli. Wszyscy z darami różnymi, z czem kto mógł do Pana biegł.
Z rozrzewnieniem śledzimy przebieg akcji, odrywamy się od doby i stosunków dzisiejszych i za poetą wtórujemy:
"Tak się działo przed wiekami w tej boskiej stajence;
"Miał ci naród z czego dawać, bo miał pełne ręce,
"Miał granice niezmierzone, od morza do morza —
"Złoto w skrzyni, huk zwierzyny, pełne brogi zboża.

I dziś inaczejby nie było, pospieszylibyśmy z darami, ale poeta nas usprawiedliwia:
"A dziś z biedy, aż się kurczył i zębami zgrzyta,
"Dałby Panu, u nie może, bo goły i kwita.

_______
Naiwne to, pełne prostoty sceny zabarwione rubasznym, naturalnym humorem, nikną szybko przed widzami, budząc w nas zachwyt i uwielbieni zarazem. Poufałość z Dzieciątkiem Bożem, jaką znajdujemy w jaselkach, rozbraja nas, widzów, z tego "nie wypada" codziennego i zbliża serca nasze ku Niemu.
Muzyka ludowa, której najważniejszą gałęzią jest kolenda, obfita w pogodną i bujną fantazię, pełna czarującej malowniczości, ilustruje dokładnie uczucia osób, występujących w jasełkach. W tych różnorodnych kolendach o przeróżnym rymie, toku i rytmie złożył lud bezsprzeczne "swych myśli przędzę i swych uczuć kwiaty".
Rwie się jednak przędza, więdną kwiaty, choć z kolend tych płynie ta satna moc uczucia, ta sama idea, młość, cześć i pokora bezgraniczna dla Dziecięcia w szopce. Poezja ta, ilus rowana muzyką o tematach ludowych przeważnie, ta arka "między dawnymi i młodszymi laty", tonie wśród fali obcych, banalnych melodyjek operetkowych, które dziś często zasłyszeć można nawet w głebokiej wsi. Wraz ze strojem, ze zwyczajami obcymi wdarły się w dusze ludu, tego konserwatora i strażnika polskości i obce piosenki.
_______
Kolend nie nazwiemy dziś tylko pieśnią religijną, obrzędową. Stały się one bowiem pieśniami religijno-narodowemi. I choć u kilku zaledwie pierwiastek patriotyczny występuje, to jednak przez swojskość, przez rodzimy charakter swój są narodowe.
Wpływ kolend na naszą poezję — zwłaszcza ludową — jak dawniej, tak i obecnie jest niemały. Prawda, że często pod względem artyzmu, formy szwankują, zasadom i prawidłom poezji nie odpowiadają w zupełności, jednak przez swą moc uczucia wzniosłego, przez szczerą serdeczność, tęsknotę nabierają wdzięku i blasku.
I ukochaliśmy wszyscy te pieśni, maluczcy i wielcy. A "niosąc Panu serca w dani", krzepimy się i umacniamy, z ufnością i pokorą, błagamy, by błogosławił Ojczyźnie miłej w dobrym i złym bycie. Niejedna też kolenda staje się hymnem narodowym. A nowsze, które są dalszym nieprzerwanym cięgiem owych piosnek pastuszych, tętnią tak głęboką nutą patriotyczną, że w każdej duszy polskiej na dźwięk jej musi drgać serdecznicjszy odzew ojczysty.
Niestety, czasy obecne zachwiały, umniejszyły misję kolend. Wpływy obce i teorje nowe podkopały znaczenie tych pieśni. I gdy dawniej cała kantyczkę w każdym dworze, w każdej chacie prześpiewano, to dziś, ilu wśród nas nie zna słów i melodji, najbardziej rozpowszechnionych ongiś kolend. Wskutek naszej obojętności, niedbałości, a przedewszystkiem wskutek braku umiłowania rzeczy rodzimych, zanikają powoli te najwdzięczniejsze kwiaty poezji naszej.
Pamiętajmyż, że w czasach, gdy niemal wszystko wróg nam zagarnął, pozostał nam język, słowo, pieśń. Do czasów ostatnich była to skala, o którą rozbijały się wszystkie fale, zakusy zaborcze. Języka wydrzeć nam nie zdołano. I stało się tak, jak głosił wieszcz nasz nieśmiertelny, że:
"Płomień rozgryzie malowane dzieje, Skarby mieczowi spustoszą złodzieje,
Pieśń ujdzie cało!...
Umocnijmy zatem straże i czujnie baczmy, by lud nasz, dzieci nasze i my wszyscy nie uronili tych skarbów polskości. Pielęgnujmyż te pieśni, bo w nich jest moc, jest duch narodu i jego siła, ostoja. Baczmy, by pieśń uszła cało.
Rajmund Radwan Pragłowski.

»Kurjer Lwowski« 20.12.1916 Polskie Tow. przyrodników im. Kopernika.

We wtorek dnia 12. bm. mówił na posiedzeniu naukowem Towarzystwa prof. dr. B. Niklewski na temat "Kwestia nawozowa w kraju". Zwiększanie wydajności gleby zależy w wysokim stopniu od warunków ekonomicznych i od kultury całej ludności. Jednym ze środków, podnoszących te wydajnóśc jest nawożenie. Nawozy organiczne stanowią w każdym razie podstawę nawożenia, zaś nawozy sztuczne, mineralne są tylko ich uzupełnieniem. Pokrywają bowiem ów niedebór azotu, potasu i fosforu, którego rośliny mimo nawożenia nawoźem organicznym jeszcze potrzebują. Ta wszakże zachodzi różnica między nawozem organicznym a nieorganicznym, że w nawozie organicznym dajemy wszystkie składniki odrazu, a w nieorganicznym każdy zosobna. Skuteczność dzialania poszczególnych nawozów sztucznych na glebę śledzić można doświadczalnie na pólkach, których skład gleby jest ocstatecznie znany. Tego rodzaju doświadczenia wykonywa Stacja doświadczalna chemiczno-rolnicza w Dublanach, założona przez Wydział krajowy w r. 1895. Owe doświaczenia i badania gleto-znawcze prowadzą do wykrycia, jakich składników potrzebują nasze gleby.
Z kolei prelegent wyjaśnil, jak się przedstawia kwestia azotu, potasu i fosforu u nas w kraju, w szczególności, gdzie i w jaki sposób kraj może pokryć swoje zapotrzebowanie. Co do azotu, to założenie fabryki saletry w kraju znajduje się na najlepszej drodze. Nadto niedobór azotu może być pokryty przez uprawę roślin motylkowych (nawozy zielone) pośrednio przez wyzyskanie torfowisk, rozłożonych bardzo korzystnie w Polsce. Potasu dla Polski dostarczyć by mogły w wielkiej ilośći kopalnie w Kałuszu, gdyby produkowano sole wysokoprocentowe. Źródłem fosforu staćby się mogły fosforyty, występujące na Podolu, oraz intenzywna przeróbka kości i padliny w kraju. Ponieważ oba źródła są prawie nietknięte, przeto skazani jesteśmy na import żużli (tomasyny) i superfosfatów z zachodu. Handel nawozami fosforowymi przybrał wielkie rozmiary. Zalewa się wprost kraj bezwartościowymi nawozami, zazwyczaj ze szkodą naszego małego rolnika. Istnieje nawet pod Katowicami na Śląsku fabryka, produkująca fałszywe nawozy i eksportująca je do Galicji!
W dyskusji nad odczytem zabierali glos dr. Kling i prelegent.
Następnie prof. E. Romer zademonstrował zebranym mapy różnych okolic Szwajcarji, wykonane przez profesora z Fryburga Beckera, znanego ze sporu o Morskie Oko, który na krótko przed wojną otrzymał honorowy doktorat filozofji, uniwersytetu lwowskiego. Mapy owe tem różnią się od podobnych map wykonanych przez kartograficzne zakłady wojskowe czy inne, że są to jakby obrazy rzeźby powierzchni ziemi, obrazy, w których szczegóły topograficzne i stosunki wymiarowe idą o lepsze z doborem barw i cieni. Są to rzeczy artystyczne, które plastykę terenu przy użyclu pewnych barw i świateł, czynią tak doskonalą, iż mapy Beckerowskie są już dzisiaj ideałem kartografji. Bije wreszcie z każdej mapy specjalny koloryt krajobrazowy.
Pod koniec posiedzenia uchwalili zebrani na wniosek prof. Z. Weyberga przesiać życzenia z powodu owocnej 10-letniej pracy Stacji antropologicznej w Warszawie, powstałej zasługą K. Stołychwy, a na wniosek dra St. Pawłowskiego takie same życzenia Towarzystwu krajoznawczemu w Warszawie, stojącemu zaslugą A. Janowskiego i H. Kutwiecia.

»Kurjer Lwowski« 19.12.1916 Sprawa "Wielkiego Lwowa".

Młode Towarzystwo pielęgnowania nauk administracyjnych oddało dobrą usługę miastu naszemu, urządzając odczyt o kwestji "Wielkiego Lwowa", który może dać początek publicznej dyskusji o tem niewątpliwie ważnem dla Lwowa zagadnieniu. Odczyt ten odbył się w sobotę 16. bm. w sali ratuszowej wobec licznego grona słuchaczów, złożonego z reprezentantów interesowanych w tej sprawie gmin, a dalej — z pracowników i techników, których zajmują związane ze sprawa "Wielkiego Lwowa" administracyjne i techniczno zagadnienia fachowe i t. d. Prelegentem był inżynier Ignacy Drexler, starszy radca budownictwa w magistracie lwowskim i docent politechniki. Było to pierwsze publiczne roztrząsanie kwestji przyłączania do Lwowa najbliższych wsi przyległych, chociaż ta sprawa od dawna zajmuje koła interesowane, a w magistracie lwowskim od dawna jest przedmiotem pracowitych studjów, czego dowodem są choćby owe liczne plany i grafikony, jakie byly podczas sobotniej prelekcji porozwieszane ni ścianach sali ratuszowej.
Magistrat lwowski dawniej oświadczył się zasadnieco przyeciwko zjednioczeniu z miastem wsi przyległych, a to z obawy, iż uporządkowanie tych miejscowości w stylu miasta nowoczesnego, pochłonęłoby olbrzymie koszta. Lecz pomimo, ze sprawa ta złożoną została do aktów w magistracie, nie zeszła ona z porządku dziennego w życiu realnem. Szczególniej żywo przypomniała się nagląca konieczność uporządkowania trwałego w gminach podmiejskich stosunków sanitarnych, i wogółe urządzeń bezpieczeństwa publicznego teraz, w okresie wojennym — i to głównie w interesie Lwowa. Władze wojenne — nietylko austrjackje, ale nawet i rosyjskie podczas okupacji, uznały mianowicie, iż chcąc np. uchronić Lwów i garnizon lwowski od niebezpieczeństwa tyfusu, ospy, cholery i  t. d. nie można tego osiągnąć inaczej, jak przez organizacje systematycznego tłumienia epidemii w przedmiejskich gminach, skąd one w regule przenoszone bywają do Lwowa. Kanalizacja Lwowa, bez wciągnięcia w sieć kanałów miejskich terytorium Kleparowa, Zamarstynowa i Zniesienia, okazała się bezwarunkowo niemóżliwą. I wiele innych ważnych względów ekonomicznych i kulturalnych przemawia za rozszerzeniem granic naszego miasta, ażeby ono mogło rozbudować się i urządzic wedlug wymogów dzisiejszych czasów. Tak samo, jak przed laty nie mogło zmieścić się miasto nasze w obrębie murów średniowiecznych fortyfikacji tak dziś — gdy zaludnienie jego szybko wzrasta i w nowszych czasach miasta rozbudowują się bez porównania szerzej i wygodniej, niż w dawnych wiekach, za ciasno robi się Lwowowi w jego dzisiejszych granicach, chociaż one w porównamu z dawnym zabudowanym obszarem we wszystkich kierunkacn rozszerzyły się bardzo znacznie. Dzięki tramwajom mogą dziś mieszkać rodziny nawet mniej zamożnych ludzi pracujących na dalszych przedmieściach, pełnych zieloności, z czystem, zdrowem powietrzem, zaopatrzonych we wszelki komfort nowożytny — gdy centrum miasta pozostaje na biura rządowe, sklepy, kantory kupieckie, kancelarje adwokackie, lokale ordynacyjne lekarzy i dla rozmaitych przedsiębiorstw innych. Zarobkujący czlonkowie rodzin spędzają tam czas pracy, i ześrodkowuje się tam cały ruch i rozgwar interesów. Spokojne dzielnice wygodnych i zdrowych mieszkań powstają już i teraz we Lwowie w okolicy parku Kilińskiego, na Kastelówce, na polach górnego Łyczakowa i t. d. Ale daleko jeszcze Lwowowi do tych miast w krajach wysokiej kultury, okolonych planowo zatożonemi i wybornie urządzonemi dzielnicami ogrodowemi, chociaż miejsc wspaniałych na takie dzielnice nie brak mu w około za miastem dzisiejszym.
Dla rozwoju miasta nowożytnego ważnem jest także racjonalne urządzenie dzielnic fabrycznych i handlowych, do czego Lwów ma już cenne początki w Zamarstynowie i Zniesieniu. "Wsie" nie wiele mogą zrobić w tym kierunku, lecz potrzebne na to inwestycje: urządzenie tam sieci ulic, po których w każdej porze roku możnaby przewozić wielkie ciężary, zaopatrzenie tych miejscowości w tramwaje, telefony i kanały odpływowe — tylko wtrdy będą możliwe, gdy te miejscowości będą należały do Lwowa.
Takie dzikie stosunki, jakie istnieją w koloniach domków robotniczych, tworzących się poza granicami dzisiejszego Lwowa na Lewandówce (w Biłohorszczy) i w Sygniówce, nie powinne być cierpiane w XX. stuleciu.
Sprawa utworzenia Wielkiego Lwowa nie należy jednak do spraw łatwych. Jest ona i niezmiernie skon plikowana i ciężka. Nawet przed stanowczem okresleniem projektu granic rozszerzenia miasta potrzebne są bardzo uciążliwe pertraktacje żnorodne — i z interesowanemi gminami, i z rządem, i z Wydziałem krajowym, z Radą powiatową lwowską, a wreszcie i w łonie samej reprezentacji miasta Lwowa. Zarząd gminy m. Lwowa musiałby przecież zdać sobie sprawę z pytania, w jakie wypadałoby mu zaangażować gminę zobowiązania inwestycyjne wobec gmin sąsiednich, których całkowite lub częściowe przyłączenie do Lwowa miałoby być zaprojektowanym? Dopiero wynik tych przedwstępnych układów dałby poważną podstawę do dalszych prac przygotowawczych technicznych i rachunkowych.
Najpilniejszemi z tych rokowan przedwstępnych są układy z rządem co do ewentualnego przesunięcia rządowej linji akcyzowej na nowe granice Lwowa, bo żadna gmina nie chciałaby nawet mówić o przyłączeniu się do Lwowa, gdyby jej z góry nie zapewniono na ten wypadek wolności od akcyzy. Drugim ważnym przedmiotem układów z rządem, byłoby zapewnienie budowy kosztem panstwa linji kolei żelaznej od dworca na Łyczakowie do stacji na Persenkówce, jako zaniknięcia linji okrężnej w około miasta. Budowa tej linii jest już właściwie w zasadzie przez rząd dawno postanowioną. Lecz szłoby teraz o zapewnienie jej budowy w pewnym określonym czasie, co do ustalenia planu przyszłego rozwoju miasta jest niezbędnem.
Z Wydziałem krajowym wypadałoby ułożyć się co do bezzy łocznego wykończenia niezmiernie ważnej dla rozwoju podmiejskich miejscowości okrężnej drogi murowanej w około Lwowa, jako drogi krajowej.
Z Radą powiatową lwowską potrzeba omówic sprawę ewentualnej indemnizacji za ubytek dochodów funduszu powiatowego, gdyby największe gminy zostały wyłączone z powiatu, i tym sposobem zwolnione, zostały od obowiązku placenia powiatowych dodatków do podatków. Tak samo Wielki Kraków zapewni podobne wynagrodzenie za ubytek dochodów powiatowi wielickiemu.
Z gminami wreszcie wypadałoby porozumieć się co do pytania, co miałoby się stać z ich majatkiem gminnym na wypadek przyłączenia do Lwowa, jakich one wymagałyby od Lwowa wkładów na uporządkowanie ulic, kanalizacje, wodociągi, oświetlenie, budowę szkół i kościołów? W jakiej kolei miałyby być te inwestycje wykonane i w jakim mniej więcej okresie czasu?
Czas wojenny z rozmaitych względów nie nadaje się do traktowania sprawy rozszerzenia granic miasta — lecz z wielu względów znów jest on o tyle sposobniejszym do takich układów, że teraz idą one we wszystkiem raźniej jakoś, jak w czasach spokojnych. Dowodem tego Warszawa, gdzie jak słyszymy, sprawa rozszerzenia granic miasta, raźno naprzód postępuje, pomimo wojny.
Wszystkich tych zagadnień, związanych z projektami "Wielkiego Lwowa" dotknął w swoim wykładzie p. inżynier Drexler. Należy mu sie wdzięczność za to, ze zrobił początek poważnej dyskusji o tym przedmiecie, tak doniosłe mającym znaczęnie dla dalszego rozwoju naszego miasta. Oby ten początek był szczęśliwym!
Teofil Merunowicz.

»Kurjer Lwowski« 14.12.1916 Echo św. Mikołaja.

Swięty Mikołaj, zslępujący w tym roku na ziemię, z miejsca zaatakowany został przez ciekawstwo dziennikarskie. Nasadził się nań nasz reporter chytrze a podstępnie i dalejże wybadywać: gdzie, jak, dokąd?
Swięty, którego serce gołębie nikomu nic odmówić nie potrafi, oświadczył bez ogródek, że jakkolwiek wie, iż poczciwi ludziska wszędzie szczętem przyjmą go sercem, uważa jednak za obowiązek przedewszystkiem nawiedzić "Ochronę Dziecka", bowiem ta instytucja... Tu nastąpila cala litania wyrazów pochwalnych, zbyt długa, niestety, by szanujący się reporter, który nie chce być podejrzanym o spekulację na wierszowe, mógł ją powtórzyć ze spokojnem sumieniem.
Ale zachęcony powodzią pochwal, ruszył dzlennikarz w trop świętego i znalazł się niebawem u owej zachwalanej mety. I nie pożałował trudu — co w ustach dziennikarskich jest słowem rządkiem, a wielkiej wagi!
Ale bo też ów wieczór ku czci św. Mikołaja w "Ochronie Dzecka" zakrawał istotnie na to, jakoby jakiś szmat cudowności z królewskiego płaszcza bajki oderwał się i padł na ziemię. Wszystko tu mialo jakiś osobliwy, za serce chwytający nastrój; a to tak promieniowalo ciepło naiwnych serduszek dziecięcych, niby kwiat ku słońcu kierujących się, ku dobru i pięknu.
Wystarczyło popurzeć tylko na zebraną tłumnie rzeszę Milusińskich, aby zrozumieć, czem dla nich ta jasna chwila i samemu orzeźwić się tchnieniem "snu na kwiatach, snu złotego",
A było to tak:
Komitet z przewodniczącą swą, hr. Wolańską, chcąc zasilić fundusze "Przystani", niemało poświęcił pracy i trudu, aby wszystko wypadło jak najlepiej. Na ich prośbę przyłożył do całej imprezy rękę malarz wojenny W. Leonhard, a kto go zna, wie, że ma rękę wielką, w kunsztykach zaprawioną i szczęśliwą.
Strąbiono potem młody ludek z zakładu im. Niedziałkowskiej i z froeblówki muzycznej p. Strusińskiej i Tatarczuchowej i z żeńskiej szkoły im. Staszica — bo trudno przecie, aby w dziecięcych rolach występowali dziadkowie i babcie; a chocby wujaszkowie i ciocie...
Z takim to aparatem przystąpono do dzieła. Przynosi też ono prawdziwą chlubę inicjatorom, organizatorom i wykonawcom. Nie można było dość nasluchać się pieszczonych głosików w sympatycznej sztuczce "ad hoc" pn. "Ochrona Dziecka"; to zupełnie sprawiało takie wrażenie, jakby słuchało się nad rankiem w maju budzących się ledwie przyśpiewek ptaszęcych. A potem ćwiczenia rytmiczne piłką, a potem składny taniec litewską dziarski Krakowiak — toż to huczało i szumiało, toż to dla oczu byli uciecha..
Ale poezja dziecięctwa bynajmniej nie wyklucza realniejszych czynników. Wszystko to śliczne, podwieczorek jednak ma swoje prawa. Komitet złożył dowód należytej znajomości psychologji weku młodocianego, gościom swym przysposobiwszy "lege arts" podwieczorek, — a nadto ustawiwszy, jak pałac piernikowy w "Jasiu i Małgosi", okazały bufet i kramy pełne łakoci.
A gdy w ten sposób stało się zadość wymaganiom podniebienia małuczkich, nastąpił "moment psychologiczny". W otoczeniu aniołów — z różnych snać chórów anielskich, bo większych, mniejszych i najmniejszych — zapowiedziany wytworną deklamacją jednego z Białopiórych w osobie p. M. Szawlowskiej, zstąpił — "per procuram" br. Dziedustyckiego — sw. Mikołaj, jota w jotę taki, jak go malują na obrazkach i widokówkach — i dopieroż mówić, jak to on umie, pięknie, poczciwie, serdecznie, jakby miodem maścił, słowa zaś swoje poparł hojnem rozdawnictwem darów.
Podnioslą pieśnią Bogarodzicy zakończyła się uroczystość.
Znikł święty Mikołaj, uszły skrzydlate zjawy aniołów, ale na długo pozostaną w pamięci dziatwy. A tym jej wspomnieniom towarzyszyć będzje serdeczna wdzięczność rodziców.

»Kurjer Lwowski« 08.12.1916 O polskie stroje ludowe.

Otrzymujemy następującą odezwę:
Szwalnia pol. Związku niewiast katol. nieraz już zwracała się do społeczeństwa z prośbą o poparcie; niejednokrotnie podawała do publicznej wiadomości cele swe i drogi, jakierni doszła do znacznego rozwoju. I nieraz już dziękowała instytucjom i osobom prywatnym za ofiarność i dobrą wolę, tak bardzo jej pomocną w osiąganiu poważnych wyników pracy. Obecnie, na pewnych już stojąc podstawach, gdy miastu i prowincji nieobca jest jej nazwa, gdy zarówno inteligencja, jak lud wiejski zrozumiał, że towar, wykonany ręka polskiej szwaczki, lepszy jest od fabrykatów zagranicy, postanowiła Szwalnia rozszerzyć zakres działania ńa całą Galicję.
Dotąd ż wyrobów Szwalni korzystał Lwów i jego najbliższe okolice, obecnie pragniemy wytwarżać ubiory ludowe i mieszczańskie wedle zwyczajów i gustu różnych okolic kraju.
Dlatego zwracamy się z usilną prośbą do Wielebnego Duchowieństwa, do Pań Obywatelek, do Nauczycielstwa i Którowników Kółek rolniczych, by żechcieli przyjąć nam ż pomocą, nadsyłając Szwalni (Lwów, Rynek 30.) wzory ubrań kobiecych i dziecinnych, właściwych każdej okolicy. Wzory te pragnie Szwalnia nabywać na własność, lub tęż wypozyćzaĆ na krótki przeciąg czasu.
Ufamy, że sptawa tak ważna, zmierzająca do zachowania swojskiego charakteru strojów ludowych i micszczańskich, a zarazem do rozwoju polskiej wytwórczosci, znajdzie oddźwięk w całym kraju i że przy WSpÓludżiale ludzi dobrej woli zdołamy ubrać wieś polską bez pomocy fabryk zagranicznych.
Za Zarząd Szwalni P. Z. N. K.
Mieczyslawowa Teodorowiczowa, przew.

Do tej odezwy kilka wyrazów od nas:
Inicjatywa Zarządu Szwalni zasługuje na jak najgorętsze poparcie. Ze strojowi ludowemu grozi zagłada, wiadomo nie od dzisiaj. Styczność wsi z miastem, coraz ściślejsza, odbija się na niej takie pod tym wzgledem niekorzystnie. Skosinopoli yzo wanie czyni postępy — chyba z każdego względu niepożądane.
Strój wiejski ma w sobie coś z symbolu. Odbija się w nim charakter ludu danej okolicy. Ten strój wcale nie byl dziełem przypadku — utworzyło go przystosowanie się do miejscowych warunków życia, przyozdobiły upodobania duszy chłopskiej. Te pójdą również w niwecz. Zatrze odrębność zewnętrzni wsi, zatrze się i odrębność psychiki ludowej, która uszlachetniać, podnosić się powinno, lecz nie pozbawiać cech znamiennych. W tandetę obcą przyodziany lud, przestaje czuc się sobą; jego prostota zaciera się, jego pogląd wypacza, cały jego sposób mielenia odbiega od tej linii, której przestrzegał, dopóki nie rozstał się z sukmaną, a tak mu w niej do twarzy, z barwnemi spódnicami i katankami, z orzeźwiająca oczy wzorzystością swych chust i rantuchów.
Wiezieliśmy podczas pochodu d. 12. listopada grupę kobiet i młodzieży wiejskiej z okolic podlwowskich (mężczyzn dorosłych zabrakło, bo pociągnęła ich wojna do krwawego swego rydwanu). Jakiemże uradowaniem dla oczu były te krasne stroje: zdawalo się, jakby nagle jakaś ruchoma łąka zakwitla na tle szarzyzny miejskiej. Niejednemu też z pewnością wyniknąć się musiało wtedy westchnienie: Co za szkoda, że coraz mniej tej krasy coraz rzadziej ją się spotyka!
Ratowanie stroju ludowego — to jeden z obowiązków patriotycznych. Akcja Zarządu Szwalni ma właśnie spełnienie owego obowiązku na celu. Zatem poprzeć ja należy jak najusilniej.

»Kurjer Lwowski« 07.12.1916 Brak mleka.

Obiegają po mieście pogłoski o istniejącym w pewnych kołach aprowizacji projekcie, aby cala produkcję mleka dowożonego skoncentrować celem dalszego rozdziału w sklepach miejskich. Mianowicie wszelkie mleko i produkty mleczne mianoby na rogatkach odbierać kobietom znoszącym je i odstawiać do rozsprzedaży dalszej za pośrednictwem organów miasta.
Pominąwszy, że zasada usuwania pośrednictwa między producentem a konsumentem tym nowym projektem z wszelkiemi dalszemi konsekwencjami szkodliwemi, z przyrostem nowych znacznych kosztów zostałaby tu na nowo pogwałconą, byłby przytem też stary, uświęcony a wypróbowany praktycznie sposób aprowizacji bezpotrzebnie zniszczony. Stworzonoby sztucznie nowe nieskończone ogonki, stworzonoby nowy monopol i sposób spekulacji dla rzesz wynajmujących się do "stania", a zresztą narażonoby produkt ten cenny i delikatny na liczne szkody przez zakwaszenie (jeden mały garnek mleka skwaszonego, wlanego do reszty, zakwasiłby całe jego masy). Słowem, nieszczęsny ten projekt powinien być wszelkimi możliwymi sposobami zwalczany jako ze wszelkich względów bardzo szkodliwy, pominąwszy, że mleko produkowane w granicach miasta uzyskałoby cenę, o której się filozofom nie śnilo. Liczne rzesze kobiet, noszących mleko z dalszych okolic i tylko w pewne nieliczne dnie, zaprzestałyby dochodzić do miasta i znaczne zapasy mleka nie dostałyby się wcale do miasta.

»Kurjer Lwowski« 02.12.1916 Wykłady prof. Ign. Chrzanowskiego.

Wykłady prof. Ignacego Chrzanowskiego, zapowiedziane w jubileuszowym cyklu odczytów, urządzonych staraniem Towarzystwa literackiego im. A. Mickiewicza we Lwowie, wywołały wśród sfer literackich i naukowych naszego miasta niezwykle wielkie zainteresowanie, zupełnie zrozumiale ze względu na osobę prelegenta. Prof. Chrzanowski, jeden z najwybitnejszych naszych historyków literatury, ogłosił szereg cennych dziel i rozpraw z zakresu badan historyczno-literackich, że tu wymienimy choćby podstawową monografję jego o Marcinie Bielskim, cenną rozprawę o kazaniach sejmowych Skargi, prace nad sa yrą polski, doskonalą i wielce rozpowszechnioną Historię literatury niepodległej Polski, szereg wydań krytycznych i wiele innych drobniejszych rozpraw. Już wcześnie zwrócił na siebie uwagę społeczeństwa, wybijając się na pierwszy plan rzutkością swych pomysłów; przeprowadzanych w pracach, nowością i świeżością poglądów. W Warszawie rozwinął wyda ną działalność na polu oświatowem i kulturalnem — m. i. jako redaktor "Ateneum". Powołany na zaszczytne stanowisko profesora historji literatury polskiej w Uniwersytecie Jagiellońskim, porwał od samego początku wykładami swymi młodzież akademicką i zjednał ją sobie prawdziwą serdecznością i życzliwością, z jaką się do niej odnosi. Znany jest powszechnie jako jeden z najlepszych naszych prelegentów: każdą rzecz, opracowaną sumiennie i źródłowo, umie podać w formie kunsztownej, trafiając do przekonań i uczuć słuchaczy ciepłem i zapalem, jaki nadaje swym wywodom. Lecz pocóż więcej rozwodzić się nad osobą prelegenta, który i nam tutaj we Lwowie dobrze jest znany ze swych prac, ktory i tutaj ma wiele oddanych sobie osób. Witamy więc w osobie prof. Chrzanowskiego miłego gościa, wyczekując z upragnieniem jego wykładów, w tem przekonaniu, że przeżyjemy w tych ciężkich czasach wiele wzniosłych wrażeń, które nas oderwą choć na chwilę od smutnej rzeczywistości w krainę ideałów.

»Kurjer Lwowski« 29.11.1916 W rocznicę powstania listopadowego.

Aby uczcić Święto narodowe takie, jak powstanie listopadowe, mało jest ożywić w sobie tylko uczucia patrjotyczne — smutne lub radosne. Trzeba jeszcze wejść duchem w owe czasy i z wypadków, które decydowały o losie narodu wydobyć dla narodowego myślenia i działania mądrość patriotyczną, którą jest unikanie błędów przodków i przejmowanie ich doświadczeń dla obecnej i przyszłej pracy.
Przęwodnikem najlepszym na tej drodze może być ten, kto był w tym czasie najżarliwszem sercem patrjotycznem i głową, która umiała zrozumieć wszystkie ideowe i materjalne czynniki mogące Polsce dać upragnioną wolność. Mówimy o Mochnackim.
Po upadku powstania, gdy jego przebieg rozważał "sine ira et studio", policzął "do prawd niezaprzeczonych i zarazem do największych wypadków hiśterji nowoczesnej, że naród polski miał więcej sił w ostatniej wojnie swojej z Moskwą do odzyskania tego, co stracił, niżeli Moskwa do sprzeciwienia się temu sprawiedliwemu przedsięwzięciu polskiego narodu". Mimo calej różnorodności losów powstania, "nihdy nie bylismy w oitrzebie powiedzenia samym sobie: zginęliśmy bez nadzieji", tak "sprawa Polski 29. listopada nie tylko sprawiedliwa, ale i mocna była".
Cóż się więc stało, że tak pomyślny stan rzeczy, zamieńil się w klęskę narodu, iż pozostal nadal w niewoli? Oto "nie ulegliśmy przemocy, ale zwyciężył nas słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel".
Wynika to z rozważań o siłe narodowego powstania, które Mochnacki przeprowadza w następujący sposób:
Siła ta składała się z rozmaitych czynników, nie tylko wojsk. regularnego i ewentualnych nowych zaciągów. W skład jej — zauważa Mochnacki — wchodziło ponadto położenie geograficzne Polski, rola jej w "systemie politycznym Moskwy, konstytucja rządu i państwa carów, nakoniec temperament polityczny Europy, o ile na wodzy Austrię i Prusy trzymał".
Siła ta zatem rozporządzała czynnikami dwojakiego rodzaju. Takimi, które można było i należało stworzyć, oraz takimi, które były, a trzeba je było tytko wyzyskać.
Do tych ostatnich należy — zdaniem Mochnackiego — w pierwszym rzędzie geograficzne położenie Polski w stosunku do Rosji. Że tylko w Polsce "Moskwa od Europy odcięta... i zdobyta być może" — doświadczył tego już Napoleon w 1812. Zająwszy bowiem Polskę i Litwę, pokonał Rosję bez stanowczych bitew i nie w Petersburgu, ale w Polsce mógł wymusić na niej najkorzystniejszy dla siebie pokój. Tymczasem "chciał bitew po osiągnięcu celu wojny" i — pogrzebał swoją wielkość. Otóż na tej zasadzie — stwierdza Mochnacki — że Rosja może być pokonana jedynie na obwodzie swego imperjum, bo z obwodu do wnętrza "wbiegają promienie jej potęgi", bo po odcięciu obwodu zostaje jej to, czego nie warto zdobywać, rozpoczęło się powstanie w nocy 29. listopada. Podjęto je "w imię tej prawdy, że razem z ośmiu województwami nadwiślańskiemi powstaną bracia za Bugiem: w takiem przedsięwzięciu nic nie rokowało zwycięstwa Mikołajowi". Mogło się to stać tem bardziej, że Rosja nie "wypolszczyła" swego zaboru mimo usilnych starań. Przeto powstanie mogło rozporządzać siłą większą, niż konfederacja barska i niż Kościuszko.
Siłę tę wzmagała jeszcze ta okoliczność, że Rosja właśnie wówczas miała swój "moment niemocy". Wyczerpana bezpośrednio poprzedzającemi wojnami i militarnie zdezorganizowana, trapiona szerzeniem się głodu i pomoru, wysilona finansowo i zadłużona wcale niegroźnym była nieprzyjacielem. Do zorganizowania 120.000 armji, jaka brała udział w bitwie Grochowskiej, potrzebowała półtrzecia miesiąca. To wymowny dowód, jak słabą była wówczas.
Co do "temperamentu politycznego" Europy, to — jak go doskonale charakteryzuje Mochnacki — "życzyła nam ona zwycięstwa, ale tak jako niegdyś małemu życzyli Dawidowi świadkowie nierównej walki, żeby pokonał ogromnego Goljata, z bojaźnią w sercu, z tem przekonaniem, że tylko cud jaki uratować nas zdoła".
Główną jednak dźwignią narodowego powstania było wojsko. "Nie wykracjzając z granic najściślejszej pewności" oblicza Mochnacki, iż siła jego mogła wzrośc do sześćdziesięciu kilku tysięcy żołnierza. W chwili wybuchu powstania pod bronią było wojska trzydzieści kilka tysięcy. Prócz tego znajdowało się w kraju około 25 tysięcy żołnierzy dymisjonowanych, uczestników kampanji napoleońskich, albo takich, którzy lata swoje wysłużyli już w wojsku Królestwa kongresowego. Nie było więc żadnej trudności w uzyskaniu wyszkolonego żołnierza. Potrzebna broń i amunicja znajdowała się w arsenale warszawskim. Rezerwy wreszcie można było uformować z nowych zaciągów pod osłoną czynnej armji. Ludzi zdatnych do broni było podostatkiem. Według ksiąg komisji stiperrewizyjnej na ratuszu w Warszawie było takich 246.000. Z amunicją, bronią i umundurowaniem — wogóle ze środkami wojennymi także nie byłoby wielkiego kłopotu, gdyż mogła ich dostarczyć produkcja wewnętrzna przy pomocy rzemieślników, sprowadzonych z Niemiec i Anglji. Również skarb mógł w zupełności dopisać.
"Sześćdziesiąt kilka tysięcy najbitniejszego ludu na ziemi! — woła Mochnacki. Nie masz sprawy, którejby takie wojsko nie zapewniało szczęśliwego końca. Tą silą, gdyby dawnej Polski nie było na świecie, ledwie nie nową stworzyć pozwalałyby ówczesne tak miejscowe jako i postronne okoliczności".
A jednak dzieła nie dokonano, mimo istnienia tych warunków i jeszcze jednego — pierwszorzędnego: entuzjazmu patrjotycznego, opartego mocno na owym "konturowym zarysie" liczb. Przecież jednym z prawdziwych powodów rewolucji była wiara w jej powodzenie.
Rewolucja jednak upadła, gdyż jej "klima polityczne" było chłodne. Brak w niej było to cechy, którą Barere ujął w porównaniu rewolucji do "słońca strefy gorejącej, która nadaje gwałtowny popęd całej wegetacji, skracając czas gdzieindziej przepisany wzrostowi i dojrzałości roślin". U nas niestety tak nie było. "We wszystkiem, a szczególniej co do organizacji wojska tak poczynaliśmy sobie, że do czego zwykle potrzeba dziesięciu dni, to w nadzwyczajnych okolicznościach naszego odrodzenia się ledwie we dwudziestu do skutku przychodziło".
W związku z tą pozostaje druga przyczyna upadku powstania. Ster wzięli w ręce ludzie niewątpliwie poczciwi, otoczeni aureolą męczeństwa narodowego, ale nie zawsze dość zdolni, by w takiej chwili kierować sprawami narodu. Nie byli oni "sposobni do prędkich i dzielnych przedsięwzięć" — jakich było potrzeba. Im zaś dano władzę w rozumieniu, że pożytecznej jest kierować siłą, energią i dowcipem tego wieku, niżeli jemu samemu, żeby władał rzeczą publiczną, dopuścić". Stąd u stera była "ospałość lenistwa".
Oto jest ten "słabszy, ale mędrszy nieprzyjaciel", który nas pokonał i w niwecz obrócił najbardziej sposobną chwilę wydobycia się na wolność.
Słowa Mochnackiego zawierają w sobie niewątpliwie wiele z gorącej atmosfery emigracyjnej bezpośrednio po upadku powstania, oraz wicle z żywości jego temperamentu, ale ujmują rzecz trafnie i niezbicie wykazują prawdę, która dziś tak niebywale święci tryumfy, iż "siła, jaka naród zewnętrznego nieprzyjaciela pokonać zdoła, zostaje w ścisłym, bezpośrednim stosunku z siłą jego materjalną i moralną, wewnętrzną. Dla powiększenia pierwszej, potrzebą ostatnią pomnożyć, natężyć.
To zasada, która rozstrzyga o losach narodów, to jest też wielka nauka dla nas z całych dziejów, a szczególnie z powstania listopadowego.

»Kurjer Lwowski« 26.11.1916 Rusini galicyjscy wobec sprawy polskiej.

Nienawiść złym i szkodliwym jest nauczycielem. Moralnie poniża, myślowo wyjaławia, wszechstronnie zaślepia nietylko na dobre strony przeciwnika, ale i na własne korzyści. Zgubny niszczycielski wpływ nienawiści sięga tem dalej, im wyłączniej i bezwzględniej wypełnia ona treść duszy.
Tak właśnie niestety ma się rzecz z duszą ruską w jej stosunku do Polaków i do sprawy polskiej. Mówiąc to, mamy oczywiście na myśli tylko nieliczne względnie grono galicyjskiej inteligencji rusińskiej. Lud bowiem ruski w masie swej jest jeszcze materjałem naogół politycznie biernym i o ile jako czynnik w dziedzinie tej występuje, występuje wyłącznie jako nadużywane często narzędzie w rękach ambitnych prowodyrów.
Ci prowodyrowie robią istotnie wrażenie, jakgdyby żyli nie jakąkolwiek pozytywną treścią, ale tylko i wyłącznie ślepą i tyleż zaciekłą ile bezzasadną negacją w stosunku do wszelkich rzeczy polskich. Negacją nietylko dążein, przeciwnych interesom ruskim, (których w chwili obecnej np. dostrzedz nawet niepodobna), ale negacją faktów nawet i wszelkich wogóle dążeń, choćby one miały nawet leżeć na linji interesów ukraińskich, — że przypomnimy tu np. sprawę budowy galicyjskich kanałów, w której Rusini zajęli również opozycyjne stanowisko, wyłącznie dlatego, że projekt, korzystny wszakże również dla Rusinów, wyszedł ze strony polskiej.
Wobec tego nietrudno było przewidzieć, że urzędową zapowiedź powstania państwa polskiego i wyodrębnionej Galicji powitają Rusini wybuchem uczuć niechętnych i nienawistnych. O ileż kulturalniej i wprost bardziej po ludzku zachowali się Białorusini, aczkolwiek również niezmiernie są czuli i dbali o swój narodowy interes, którego odrębność bardzo dobitnie w chwili tej również akcentują.
Miarą zacietrzewienia Rusinów jest taki choćby — pierwszy z brzegu wzięty — fakt, że "Ukraińskie Słowo" np., pomieściwszy proklamację Cesarską w sprawie polskiej na ostatniej stronie, opuściło w niej na końcu słowa: "z rozkazu J. C. Mośći Franciszka Józefa I.", a podało tylko podpis: gen. Kuk. Cel takiego tendencyjnego opuszczenia części tekstu urzędowego jest aż nadto przejrzysty. Postępek cały ma oczywiście charakter politycznego żakostwa. Skądinąd zaś przypomina cenę egzorcyzmów z III. częśći Dziadów, gdzie djabeł, acz przyciśnięty niejako do muru przez ks. Hotra, wymówić nie jest w stanie samych nazw nienawistnych dlań Sakramentów.
"Diło" zamieściło artykuł, w którym podkreśliwszy, że Galicja w dwóch trzecich (sic!) częściach, a także Chełmszczyzna jest krajem istinn  ukraińskim, wyraża między innymi potem pretensję, że Polacy podczas obchodów uroczystych z racji ostatnich wypadków nic nie mówili o swoim stosunku przyszłym do ukraińskiego narodu. Natychmiast zaś potem powiada: "Rozumie się i podkreślamy to ze szczególnym naciskiem, że nieby się nie zmieniło w istocie rzeczy, gdyby Polacy lepiej byli obmyślili kwestję i powtórzyli znane swoje frazesy o miłości do "bratniego" ludu ruskiego, lub swoje hasło: wolni z wolnymi, równi z równymi! My przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych frazesów i haseł". Pomimo to znów dalej z naciskiem podnosi "Diło", że pominięcie kwestji ukraińskiej na uroczystych obchodach polskich jest "stanowczym dowodem", iż Polacy mają złe zamiary względem Ukraińców.
Na ten stek nonsensów i sprzeczności debrą odprawę daje "Czas" krakowski, którego wywody podajemy poniżej, — podkreślając ustępy, zdaniem naszem istotne:
"Z uwag "Diła" pomijamy znane zresztą skądinąd świadome przeinaczanie faktów, które stanowi stałą broń ruskiej publicystyki w polemice z Polakami; zadziwiać jednak musi podkreślenie (przez "Diło") zadowolenia "Czasu", że podział Galicji już nie nastąpi. Tyle przecież z długiego współżycia z Polakami mogli nauczyć się Rusini, że niema w Galicji ani w całej Polsce stronnictwa ani grupy, któraby niosła godzić się w jakiejkolwiek formie na podział naszej dzielnicy. "Diło" musi chyba wiedzieć, że w tej sprawie solidarność Polaków nie może być naruszona i nigdy się nie zachwieje. Nie wynika stad bynajmniej jakaś dziecinna radość, że "Rusini będą politycznie bezsilnymi". Daleko głębsze i poważniesze powody są w tej mierze dla nas decydujące, a chcąc "Diło" przekonać, należy odesłać ten dziennik do historji, gdzie znajdzie potrzebne informacje.
Również mogliby Rusini raz już skończyć z uroszczeniami do Chełmszczyzny, które nie mają ani historycznej, ani etnograficznej, ani polityczne; podstawy. Wszakże mają oni przed sobą taki ogrom pracy narodowej i kulturalnej we wschodniej Galicji, że całe pokolenia zaledwie jej podołają. Pocóż więc "anektować" jeszcze obszary polskie, w których ich narodowe aspiracje nie znajdą żadnego odgłosu. Rusini jednak doskonale wiedzą, że takie poruszenie sprawy chełmskiej drażni uczucia Polaków, i właśnie dlatego powtarzają uporczywie swoje dziwne pretensje. Nie jest to droga najprościej wiodąca do porozumienia.
Zresztą trudno rozprawiać ze ślepą zaciętością. "Diło" np. obawia się, że Polacy nic zdobyli się nawet na jakieś słowo o swoim przyszłym stosunku do "ukraińskiego narodu": ale zaraz dodaje, że "gdyby nawet wystąpili z jakimś programem, to i tak nicby się nie zmieniło" — bo "my przecież dobrze znamy prawdziwą wartość tych haseł". Więc i tak źle i tak nie dobrze. Gdy Polacy milczeli: "Co za nieprzyzwoitość" — woła "Diło": wyciągają rękę do zgody: wtedy dopiero "nic się nie zmieni"... Otóż istotnie nie pora na frazesy i deklamacje, a przyszłość nie jest jeszcze tak ustalona, aby już teraz można swobodnie układać ścisłe i realne plany polityczne: to jednak jest pewne, że Polacy swój stosunek do Rusinów układać będa zawsze według zasad sprawiedliwości i słuszności, jak to zresztą i dotychczas czynili. Skoro ruska ideologja dorośnie do zrozumienia polskiego stanowiska, wówczas i cały spór polsko-ruski rozstrzygnie się bez wstrząśnień".

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

ситуація

»Дїло« 24.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Анґлїйский парлямент Думі.
ЛЬОНДОН. (Ткб.) В палатї громад канцлєр скарбу Бонар Лов поставив внесенє, щоби російському народови зложено привіт по приводу заведенє конституційних вольностий. При тім сказав він: "Ще завчасу думати, що всяка небезпека проминула але для матери парляментів не буде за вчасно переслати свій привіт парляментови союзного краю та його правительству, утвореному з виразним наміром довести війну до побідного кінця. Бесїдник висловив своє спочуванє для царя, який через три роки був льояльним союзником Анґлїї та на якім спочивав, як се виявило ся, за важкий тягар.
Передреволюційні настрої в Петроградї.
БЕРЛЇН. (Ткб.) "Nordd. Allg. Ztg." оголошує лист члена американської амбасади в Петроградї, писаний на листовім папері з друкованим заголовком: "Американська амбасада в Петроградї". Сказано там: Житє тут таке дороге, що годї майже вижити. Богато з нас мусить одержувати грошеву поміч з Америки. В послїдних тижнях в Петроградї був оживлений настрій з приводу нїмeцьких мирових предложень, які не були несподїванкою. Та ще важнїйше було предложенє Вільзона. Товпа була дуже розбурхана, хоч полїція здавлювала всякі демонстрації. Через кілька днїв побоювано ся, щоби мирові партії не побідили, та опісля знова прийшла до керми анґлїйська партія. Яка шкода, що бідною Росією правіть тепер Анґлїйцї. Оповідають, що російське правительство не може видати копійки, не питаючи ся про те англїйського амбасадора. Загально говорять про те в містї що Анґлїя є одиноким краєм, який в справі мирових предложень поводить ся здержливо і спонукує инші краї до такого поведеня.
Жертви революції.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Поширяють ся що раз більше відомости, що більша часть жертв російської революції належала до полїції або офіцирських кругів.
Один з фінлянських дневників доносить, що в Кронштатї перед приїздом делєґатів Думи жовнїри убили адмірала Вірена, відомого з російсько-япанської війни.
Відозва нового правительства до війска.
СТОКГОЛЬМ. (Ткб.) Дневник "Stockholms Dagbladet" доносить, що провізоричне правительство оголосило проклямацію до війска, щоби воно боронило вітчину, щоби в тій цїли удержувало лад та не забувало про те, що край мусить добути всїх сил, щоби заосмотрити війско в поживу і таким чином побідно покінчити війну.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 23 марта.
Війна на сходї. Наш наступ над Березиною, про який донесенo вчера, спричинив неприятелеви великі втрати.
Впрочім нема нїчого до оголошеня.
Війна з Італїєю. Не стало ся нїчого особливого.
Війна на Балканї. На схід від озера Охріда знова француський наступ остав ся без успіху.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 23. марта.
Західний терен війни. Наслїдком кількох наступів наших і неприятельських стежних віддїлів на фронтї у Фляндрії і у відтинку коло Арра хвилями більшала дїяльність артилєрії. Там попало в наші руки якесь число бранцїв.
Француське війско, яке по обох сторонах Сан Сїmон переправило ся через Сомму і канал Крова відперто в наступі до тих відтинків і поза них. Неприятель понїс кріваві втрати, ми полонили 230 жовнїрів і добули кілька машинових карабінів і поїздів.
Між Оас і Єною у вечірних годинах вивязали ся сутички на захід і на південь від Маржіваль. Наступи значних француських сил відперто огнем і протинаступом, при чім Французи понесли значні втрати.
Наша артилєрія тахож і поза тою областю мала цїли, в які виплатило ся мірити а саме, зібрані війска і їх похід. Коло лїса Ля Віль о Боа після сильного огня Французи пійшли приступом, та він був безуспішний. Коло Витронвіль, в низу Веар наша виправа принесла нам як добичу 12 бранцїв і 2 машинові кріси.
Східний терен війни. Не було значнїйших боєвих дїлань.
Македонський фронт: 3 виїмком безуспішного чинного наступу в области Озер і огня, який мав нам перешкаджати в рухах, Французи під Монастирем поводили ся спокійно.
Один з наших воздушних кораблїв в ночи з 20. на 21. с. м. обкинув успішно бомбами уладженє Анґлїйців коло Мудрос, на острові Лємнос. Корабель вернув без ушкоджень.

»Дїло« 23.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Російські робітничі партії за миром.
СТОКГОЛЬМ. (Прив. тел.). Соціяльно-демократична фракція думських послів і фракція трудовиків відбули спільне засїданє, на якім після промови посла Чхеідзе принято резолюцію, щоби новому правительству предложити пропамятне письмо з домаганєм покінченя війни.
Цар і цариця увязнені.
ЛЬОНДОН (Ткб.) Бюро Райтера доносить з Петрограду: Правительство рішило, що бувший цар і його подруга мають бути як вязнї відставлені до Царського Села. Думським послам дасть ґенерал Алєкєєев віддїл війска до розпорядимости для стереженя царя.
Чорноморська фльота заявляєть ся за революцією.
ПЕТРОГРАД (Бюро Райтера). Чорноморська фльота пристала по нового правительства. Бувшого мінїстра скарбу Барка випущено на волю. Проґресїст Стеґловітов іменований ґенеральним ґубернатом Фінляндії.
Висилка російських жандармів на фронт.
Шведські дневники доносять, що видано приказ щоби всї російські жандарми, яких є до 600.000, вислано на фронт.
Конституція для Фінляндії.
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ.) Провізоричне правительство оголошує манїфест, яким надає ся Фінляндії конституцію і заряджує ся її переведенє в цїлости. Крім того манїфест оголошує широку амнестію і заповідає скликанє сойму в найблизшім часї. Дальше говорить указ провізоричного правительства: "Йдучи за приказуючим голосом народної совісти зараджуємо в імя історичної справедливости загальну полїтичну амнестію на памятку остаточної побіди нового правительства, опертого на праві і справедливости.
Революціонери жадають безпроволочного мира.
БЕРЛЇН. (Ткб.) "Vossische Ztg." доносить із Стокгольму: Відозва російських соціялїстичних революціонерів домагає ся мира, бо нарід не має нїякого інтересу в теперішній крівавій війнї. Він зітхає до мира і жадає безпроволочного навязаня мирових переговорів.
Противенства заострюють ся. — Арештованя.
КОПЕНГАҐА (Ткб.) Відомости, які надїйшли в останних днях до Гапаранди, містять що раз більше признак, що розвивасть ся протиреволюція. Противенство між виконуючим комітетом Думи і робітниками виступає щораз острійше. В Петроградї думають, що робітники устроять протиреволюцію в цїли закінченя війни. Боять ся також протиреволюції зі сторони прихильників вел. князя і бюрократії. Війска не вважають ся також певними. Думають, що загальний бунт буде неминучий, коли Дума уступить перед правлїнєм робітничих партій і проголосить републику.
Потверджуєть ся відомість, що арештовано ґенерала кінноти Реннемкампфа, оберпрокурора св. Синода Раєва, націоналїстичного посла Маркова, провідника чорної сотнї Дубровіна і б. президента мінїстрів Коковцева.
Також потверджуєть ся відомість, що особи, вмішані в справу убийства Распутіна, випущено на волю.
Рішенє в справі війни із Сполученими Державами.
ВАШІНҐТОН. Бюро Райтера доносить: Вільзон видасть до конґресу письмо, в якім вкаже на те, що Нїмеччина безпощадним нарушуванєм всякого міжнародного права і людськости дїйсно веде війну проти Сполучених Держав. На основі того зображеня положеня конґрес ухвалить резолюцію, в якій заявить, що воєнний стан між Сполученими Державами і Нїмеччиною істнує вже від якогось часу. Резолюція не буде фактичним виповідженєм війни, тільки правительство приготовить дальші зарядженя, щоби зберегти інтереси на повнім мори. Чи і коли наступить війна в цїлій повнотї, се буде залежати від поведеня Нїмеччини.
Франція за окремим миром?
БЕРЛЇН. (Прив. тел.) Як доносять з Авр висловив ся бувший француський мінїстер комунїкації Семба в розмові з одним бельґійським журналїстом ось як: "Ми заключили би окремий мир независимо від Анґлїї, коли би Нїмеччина схотїла з нами заключити тривкий договір про Ельзас і Льотаринґію".
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 22. марта.
Війна на сході. Над Березиною дійшли наші віддїли аж до другої лїнії російських становищ і вернули з 1 офіциром і 226 жовнїрами як бранцями, двома револьверовими гарматами, 6 машиновими карабінами і 14 метавками мін. Наступи неприятельських передних сторожий всюди, де їх підпринято, розбили ся.
Війна з Італїєю і на Балканї. Нема нїчого до донесеня.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 22 марта.
Західний терен війни. Між Лене і Арра по оживленім гарматнім огни прийшло до перепалок вивідних віддїлів. В области по обох сторонах Сомми й Оази перепалки висунених наперед віддїлів випали для нас корисно. Коло Шівр і Міссі на північнім березї Есни відперто француські баталїони. На лївім березї Мози огнем, зверненим на рови неприятеля, спішено наступ, який він приготовляв. З під'їздів на француські лїнїї над каналом Есна Марна, на північний схід від Вердена, коло Ст. Мігієль і на західнім стоцї Воґезів в долинї Плєн привели наші війска 40 полонених.
Зістрілено три неприятельські самолети. Самолет, яким кермував кн. Фрідріх Карло пруський, не вернув з лету над неприятельськими лїнїями між Арра і Перон.
Східний терен війни. Фронт кн. Баварського: Коло Заберезини на схід від Лїди передерли ся наші атакові війска на ширинї 4 км. через висунені наперед російські рови аж до другого становища. Знищивши в ночи оборонні урядженя, вернули з 250 полоненими, 2 револьверовими гарматами і 6 машиновими карабінами.
На фронтї архикнязя Йосифа і в области ґрупи Макензена віджила боєва дїяльність.
Фронт Македонський: Здобуті нашими війсками 20. с. м. гори на північ від Монастира були вчера цїлю сильних француських наступів, які всї завели. Подібно не вдали ся слабші неприятельські наступи в области між озерами.

»Дїло« 22.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Росія поки-що републикою.
КОПЕНГАҐЕН (Ткб). Дневник "Sotialdemokraten" пише у вступній статі: З телєґрами Мелюкова до російських представників заграницею видко, що поки що Росія є ще републикою а вел. князь Михайло реґентом. Керенський увійшовши до правительства заявив, що остав ся дальше републиканцем. Мовчанка Мілюкова що до війни і воєнних цїлий вказує на те, що Керенський обстає дальше при поглядах проголошених в Думі в лютім. Тодї він виступив проти утопійних цїлий війни, видвигнених панслявістами та вказав, що воєнний настрій російського народу щораз то меншає. Керенського можна би приєднати для війни проти нїмецьких інвазійних війск, але без сумнїву і він бажає собі швидкого мира. Російський посол в Стокгольмі вкінци пристав до нового правительства.
Положенє у Фінляндії.
СТОКГОЛЬМ (Ткб). Шведські дневники доносять, що вчера приїхав до шведської границї перший поспішний поїзд з Росії. Про положенє у Фінляндії приходять найріжнїйші вістки. В Гельзінґфорс мали убити около 100 офіцирів. Комісії Думи, які обїзджають Фінляндію стрічають ся всюди з емтузіястичними привитами. Всюди фінляндські орхестри грають фінляндський народний гимн і марсилянку. Коли фінляндські представники представили домаганя Фінляндцїв, члени Думи відказали, що будуче відношенє Фінляндії до Росії буде основане на свободї і приязни а не на гнетї.
Власть в руках робітничої партії?
СТОКГОЛЬМ (Ткб.) Шведські дневники що раз виразнїйше уважають подїї в Петроградї побідою соціяльно-демократичної мирової партії.
"Svenska Dagbladet" пише: Вольнодумні за намовою Анґлїї підняли прапор революції, але власть взяла у свої руки робітнича партія, яка вже давно бажала собі мира. Розвиток подій є для Анґлїї розчарованєм.
Загальне число жертв.
АМСТЕРДАМ (Ткб.) "Times" доносить з Петрограду, що загальне число ранених і убитих в Петроградї виносить 2500 людий.
Великi збори жовнїрів і робітників.
РОТТЕРДАМ (Ткб.) "Times" пише з Петрограду: Комітет робітників і жовнїрів відбув великі збори в Таврійській палатї, в яких взяло участь загалом 1.100 осіб. Проводив Чхеїдзе. Виявило ся, що збори не вспіють полагодити дневного порядку і тому рішено обмежити число відпоручників.
Становище фльоти.
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ.) Урядовий комунїкат про довершенє серед фльоти на Балтійськім мори: Часть фльоти заявила ся за головнокомандуючим фльоти Нєпіним, а друга часть заявила, що не має довіря до него. Серед заворушень часть офіцирів убито або ранено. Провізоричне правительство вислало своїх двох відпоручників, яким по довших переговорах повело ся спонукати моряків до того, що вони прилучили ся до нового правительства. Серед фльоти настав знов спокій. Серед заворушень з приводу нещасливого случаю убито для 17. марта адмірала Нєпіна.
Новий командант Петрограду.
Пет. Аґенція доносить, що іменований начальним командантом війск у війсковім окрузї петроградськім ґенерал-поручник Корнїлов приняв своє становище з рук провізоричного правительства.
Америка будує нові воєнні кораблї.
ВАШІНҐТОН (Ткб.) Вільзон велїв департаментови маринарки видати 115 мілїонів долярів на прискоренє будови воєнних кораблїв.
Воєнні комунїкати авcтpо-угорського ґенерального штабу з дня 21 марта.
На нїякім з трьох боєвих фронтів не було важних подїй.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 21. марта.
Західний терен війни. При дощи і снїговици боєва дїяльність була мала. Між Арра і Бетенкур, на північний схід від Aм і на північ від Соасон наші забезпечуючі віддїли примусили до відвороту мішані неприятельські віддїли і завдали їм втрати. На правім березї Мози не вдали ся нинї рано два наступи Французів коли лїса Фос.
Східний терен війни. Бої на поли пeрeд становищами, без більшого значіня.
Македонський фронт: Коло Ніжополя, Трнова і Раштані (на захід і на північ від Монастира) ми відперли огнем частинні наступи Французів. Приступом здобули ми назад гори на північний схід від Траова і коло Снеґова, які недавно опинили ся були в руках неприятеля. Далї опустив неприятель область між тими горами. Нічні проби неприятеля відзискати втрачений терен не повели ся.
В луку Черни огонь наших гармат запалив і скинув неприятельський привязаний бальон.

»Дїло« 21.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 20 марта.
Війна на сході. В Карпатах лїсних, на захід від Луцка і над Стоходом успішні підприємства на поли перед становищами. Поза сим не стало ся нїчого важного.
Війна з Італїєю. На фронтї долини Фляйму значно піднесена, на инших місцях тільки звичайна дїяльність артилєрії. Триєст знов був цїлю ворожих бомб.
Війна на Балканї. На північ від Тепелєнї, над Воюшею наші звідні віддїли розбили ворожу ватагу. На захід від Орхиди знов відперто сильні француські наступи.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 20 марта.
Західний терен війни. В области по обох сторонах Сомми й Оази, оставлених для обсадженя неприятелем, кілька перепалок піхоти й кінницї принесло неприятелеви великі втрати. Приготованє передвидженого в тій околици поля бою викликало війскову конечність зробити неужиточним все, що пізнїйше могло би бути корисне для операції неприятеля. В луку Іперн привели наші звідуни 12 Анґлїйцїв з їх становищ. Між Лєнс і Арра була хвилева оживлена дїяльність артилєрії. На лївім березї Мози Французи по полудни і в ночи робили сильні наступи на становище, здобуте нами 18. с. м. Всюди їх відперто. На горі 304 одна з наших компанїй з власного гону випала за уступаючим неприятелем і видерла йому дальший кусень рова ширини 200 метрів, якого залогу, зложену з 25 жовнїрів, полонено. Підчас хороброго під'їзду зараз на південь від каналу Рен Родан дістало ся в наші руки 20 Французів.
В воздушних боях скинено 13 неприятельських самолетів; оборонні гармати зістрілили два.
Східний терен війни. Фронт баварського князя Лєопольда: В кількох відтинках живійша боєва дїяльність, нїж попередних днїв. Наші вивідні віддїли привели з під'їздів під Березиною і під Стоходом 25 російських полонених.
Фронт Македонський: Битва, яка ведеть ся вже від девяти днїв між озерами Охріди і Преспа і на північ від монастирської кітловини не принесла Французам також вчера нїякого успіху. Їх атакові війска йшли широким фронтом на наші становища як на просторі між озерами так і на північ від Монастира. Всї наступи зломили ми нашим огнем, а по части боротьбою зблизька. Наші війска і війска союзників били ся дуже добре. На північ від озера Дойран розігнано огнем кілька анґлїйських компаній.

»Дїло« 20.03.1917 Мілюков до російських послів за границею.

Петроград, 19. марта.
Російське правительство вислало таку депешу, підписану мінїстром заграничних справ Мілюковим, до представників Росії за границею:
"Ви дізнали ся вже з відомостей, поданих петроградською аґенцією телєґрафічною, про подїї останнїх днїв про упадок старого російськогo режіму полїтичного, котрий нужденно впав супроти спричиненого своєю безжурністю, надужитями і каридостойною необережністю знищеня всїлякого ладу під ударом народного негодованя, викликаного його нездарністю. Згідність почуваня грози, яку упадок ладу викликав серед усїх здорових кругів народу, значно облекшила розвязку крізи і скоротила її, бо всї ті елєменти подиву достойним способом станули довкола стягу революції, а армія швидко й успішно поспішила їм на поміч. Національний рух вже по вісьмох днях віднїс рішучу побіду.
Ся скорість переведена позволила обмежити число жертв до розмірно незначного, що є нечуване в порівнаню до переворотів подібних розмірів і ваги.
"Письмом, датованим із Пскова 15. марта, цар зрік ся престола іменем своїм і сина Олексїя Миколаєвича на річ В. Кн. Михайла Олександровича. Повідомлений про сей акт Вел. Князь Михайло Олександрович актом з 16. марта, датованим з Петрограду, відказав ся обняти найвисшу власть аж до хвалї, коли збереть ся конституючий збір на підставі загального виборчого права, котрий має установити форму правлїня російського і нові основні закони. Актом сим візвав В. Кн. Михайло горожан,  аби до хвилї виявленя волї російського народу піддали ся власти провізоричного правительства, зложеного з почину Думи, котрий держить цїлу повноту власти.
Воєнні комунїкати авcтpo-угорського ґенерального штабу з дня 19. марта.
Війна на сході. Нема нїчого до оголошеня.
Війна з Італїєю. На фронтї Побережа оживлена дїяльність летунів і хвилями значнійший огонь артилєрії. Ворожий воздушний корабель кинув бомби на кілька місцевостий в долинї Адижі. Нa південь від хребта Штільфу один з наших альпейських віддїлів здобув шпиль гір Hoher Шнайд, який панує над окруженєм.
Війна на Балканї. Між Орхидою і Престою Французи знов безуспішно наступали.
Довге підготовне стратеґічне пересуненє переведено без перешкоди зі сторони неприятеля, який тільки звільна наступав. Забезпечуючі віддїли розважним і сильним поведенєм забезпечили опущенє становищ і відхід війск. В опущеній области знищили ми комунїкації, які могли би служити неприятелеви. Часть населеня оставлено на місци, полишаючи йому поживи на пять днїв.
Близько побережє на фронтї Артоа і по обох берегах Мози була оживлена боєва дїяльність. По полудни в південно-східній части лїса в Малянкур і на східній стоцї гори 304 перейшли компанїї вже кілька разів випробованих полків до наступу на кілька лїнїй француських ровів широти 500—800 метрів. Полонили вони 8 офіцирів і здобули кілька машинових карабінів і метавок мін. Француські протинаступи відперто. Також на південнім стоцї "Мертвого Чоловіка" наступ дав нам кількох полонених. На східнім березї Мози, так само як попередних днїв, не вдав ся наступ кількох француських компанїй на північ від Шамбрет Фе.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 19. марта.
Східний терен війни. Не стало ся нїчого важнїйшого.
Македонський фронт: Бої між озерами Охрида і Преспа і в кітловинї Moнaстира вели ся вчера далї. В области між озерами і на північний захід від Монастира відперто Французів. На північ від міста Французи при безогляднім ужитю війска осягнули скромний набуток в теренї. На схід від озера Дойран дворець в Порой по прогнаню Анґлїйцїв знов обсаджений нами.

»Вістник СВУ« 19.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Петербурзькі розрухи.
Анґлїйська часопись "Times" доносить з Петербурга: В недїлю пополуднї були великі заворушення на вулицях. Кінні патрулї перетягали містом у всїх напрямах. Товпа радісно витала військо, а салдати товпу. Цїла справа не виглядала-б так небезпечно, колиб люде не вистоювали годинами перед крамницями з хлїбом. Через присутність тисячок тих, що вичікували, прибрали демонстрації поважний вигляд. Крамницї в крайнїх дїльницях і в фабричних дїльницях поважно ушкоджено. З Москви нема вісток: але там кріза засобів поживи поважнїйша нїж у Петербурзї.
Як доносить стокгольмський кореспондент берлінської "Vossische Zeitung", виносить число убитих і ранених у часї петербурзьких голодових револьт 300 до 400. Кріваві подїї, що відбули ся, від останнього понедїлка до середи, не стоять, як кажуть, щодо своїх страхіть позаду революційних днїв 1905 р. Замітне те, що в часї дводневної голодової револьти чули ся з багатотисячної товпи голоси за миром бодай так само часто, як за хлїбом. Петербурзькі полїтичні круги побоюють ся, що петербурзька револьта се тільки незначна пригривка до далеко поважнїйших неспокоїв і що вона поширить ся на провінцію, яка неменше голодує.
Приказ петербурзького команданта стріляти.
Командант петербурзьких військ, ґенерал Кавалов, видав оповіщеннє: "Наслїдком неспокоїв і насильств в останнїх днях і наслїдком того, що були спроба нападів на вояків і полїцію та що, не зважаючи на заборону, відбули ся збори на вулицях, робить ся уважним населенно на те, що війська мають приказ зробити ужиток з оружя і не злякати ся жадної міри, щоб удержати порядок у столицї." Часописи не виходять. Вуличний рух застановлений.
Кавалов з диктаторськими повновластями.
З Копенгаґи доносять: "Новое Время", яке пізною годиною сконфісковано, повідомляє, що мілїтарний командант Петербурга, ґенерал Кавалов, одержав диктаторські повновласти. Йому підчинено петербурзьку полїцію і він має право зараз адмінїстративним шляхом видалити кожду особу, що ставить опір його розпорядкам. За свої поступки він відповідальний перед мінїстром внутрішнїх справ. Не зважаючи на те, що правительство видало репресійні розпорядки, поширюють у всіх фабриках особи, що фалшиво подають себе за депутатів до Думи, поклики проти правительства з зазивами до робітників демонструвати за миром. У фабрицї Лєснера зявили ся аґітатори й порадили робітникам занехати працю у воєннопромислових підприємствах, щоб російське правительство не було в силї далї вести війну, яка пхнула цїлу Росію в нужду. Не зважаючи на заборону, сподївають ся дальших демонстрацій зорґанїзованих робітників.
Замкненнє вищих наукових заведень у Петербурзї.
З Стокгольму доносять: На приказ військових властей замкнено вищі наукові заведення в Петербурзї за революційні затії. Заклики на рогах вулиць упоминають населеннє видержати.
Дума перед розвязаннєм.
"Утро Россіи" доносить, що російське правительство носить ся з думкою розвязати Думу задля її ворожого становища, включити опозиційних членів Думи до армії і вислати на фронт. Сим робом хоче російське правительство зробити опозицію нешкідливою.
Відроченнє Державної Думи й Державної Ради.
Петербурзьке аґентство доносить: Два царські укази відрочують засїдання Державної Думи й Державної Ради з 11 марта до квітня 1917 р. або пізнїйшого часу, відповідно до того, чи зайдуть які незвичайні обставини.
Національний поділ Бельґії. З хвилею зайняття Бельґії Нїмцями одна часть Флямандцїв — "активісти" (в протиставленню до "пасивістів", що на час війни занехали боротьбу з Вальонами), яка знайшла прихильність у нїмецької окупаційної управи, зачала здїйснювати при її помочи свою програму. Отже засновано флямандські учительські семинарії в Брукселї, утворено окремий флямандський віддїл у мінїстерстві шкільництва, унїверситет у Ґентї перемінено на флямандський і т. д. Дня 4 лютого зїхали ся активісти на конґрес у Брукселї й вибрали "Раду Фляндрії", що має вести дальшу акцію. У своїй відозві до Флямандцїв домагаєть ся "Рада" національного подїлу Бельґії. Окрема депутація предложила се домаганнє дня 3 марта канцлєрови Нїмеччини, що прийняв депутацію дуже прихильно та сказав між иншим ось що: "Цїсарь, якого повідомив я про ваше бажаннє навязати зносини з правительством Нїмеччини, перейнятий гарячим спочуттєм для долї флямандського народу, обявив свою волю сповнити ваші управлені бажання, наскільки, на се позволяє воєнний стан. У виконанню приказу Його Цїс. Величности можу зложити отсю заяву: Ґенерал-ґубернатор Бельґії обміркував і розпочав підготовні кроки, щоб запевнити флямандському народови можливість свобідного культурного й економічного розвитку й утворити підставу тої самостійности, яку бажає осягнути та якої не здобуде власними силами. Отже я є в повній згодї з ґенерал-ґубернатором, запевняючи вас, що наша полїтика, яка зовсїм відповідає основам міжнароднього права, буде дальше ведена й буде переведений адмінїстраційний подїл краю, що було бажаннєм обох його частей. Язикова границя мусить стати в як найкоротшім часї границею двох адмінїстраційних областей, що зостають ся під правлїннєм ґенерал-ґубернатора. Спільній працї нїмецьких властей і флямандського народу удасть ся осягнути сю цїль. Нїмецька держава зробить усе в часї мирових переговорів і по заключенню мира, щоб підперти й забезпечити вільний розвиток флямандського племени. Завезїть сї запевнення до вашої гарної вітчини і скажіть синам матери Фляндрії, що ми, Нїмцї, рішили зробити все, що до нас належить, аби з воєнної бурі Фляндрія перейшла до нового розцвіту".

»Дїло« 18.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Француська офензива в Македонії?
БЕРЛЇН (Вольф). Безуспішні зусиля Французїв в Македонії, оплачувані значними втратами, тривають далї. Здаєть ся, що на Балканах антант поручив Французам весняну офензиву. Инакше не можна собі витолкувати сього безоглядного посвячуваня людського житя.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 17 марта.
Війна на сходї. На північ від провалу Ойтош на захід від Солотвини і на північний захід від Станиславова відперто наступ Росіян.
В Карпатах лїсних успішна праця наших патруль.
На північ від Днїстра серед значного морозу мала дїяльність боєва.
Війна з Італїєю. На Косте Белля війска наші відзискали передні становища, втрачені 4. с. м., піймали 3 офіцирів і 34 альпінів і здобули 2 маш. кріси.
Війна на Балканї. З Альбанії нема нїчого оголосити.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 17. марта.
Західний терен війни. Між Канилом Ля Бассе і Анкром значна дїяльність огнева. В кількох місцях виперто анґлїйські звідні віддїли. Між Саї і лїсом С. Пєр Воат віддїли анґлїйські, а між Беврень і Ляссінї віддїли француські усадовили ся в рови, в котрих ми пляново уступили. На фронтї над Єною виправи в теренї перед становищами дали нам 35 бранцїв. В Шампаннїї хвилево арт. огонь. Напад француської кампанії на захід від Таґір не вдав ся. Між Мозою і Мозелею наші віддїли в нападї в 4 відтинках фронту привели полонених з ворожої лїнії. В успішнім випадї коло Монсель над границею Льотарингії піймано 20 Французів.
Східний терен війни. Нїчого особливого.
Фронт македонський: На північ від Монастира ведуть ся нові бої. На схід від Дойрану анґлїйський віддїл обсадив дворець в Порой, положений перед нашою лїнїєю сторожий.

»Дїло« 17.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Російська революція.
Останні телєґрами. Протопопов і Штірмер замордовані!
СТОКГОЛЬМ (Ткб.). В Петербурзї всї вязницї стоять отверті. Юрба замордувала мінїстрів Протопопова і Штірмера.
В Льондонї радість!
ЛЬОНДОН. (Райтер). Повідомляючи палату послів про абдикацію царя, Бонар Лов заявив: Се для нас справдїшна відрада, що рух сей не стремить до осягненя мира, але навпаки — невдоволенє звернуло ся проти правительства не  тому, що воно далї веде війну, а тому, що не веде її так успішно і енерґічно, як собі людність бажає. (Оплески).
Посли антанту в зносинах з революцією.
АМСТЕРДАМ (Ткб.). Бюро Райтера з дати 14 с. м. повідомляє, що анґлїйський і француський амбасадор по уконституованю екзекутивного комітету були увійшли з ним в зносини.
Манїфест до армії.
АМСТЕРДАМ (Ткб.). Родзянко видав іменем війскового комітету думи манїфест до вiйск на всїх фронтах, в котрім взиває їх, аби остали супокійні і далї вели боротьбу з ворогом.
Полїтичних вязнів випущено на волю.
Вийшов манїфест до робітників з зазивом до супокою і поваги.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 16. марта.
Війна на сходї. Нема нїчого до оголошеня.
Війна з Італїєю. Область Костаневіци був учора під сильним огнем артилєрії. Напад Італїйцїв відперто перед сею місцевістю. В области Красу була жива дїяльність летунів. На тирольськім фронтї далеконосні гармати ворога острілювали Арко і Лягаріну.
Війна на Балканї. Над Орхидою і Преспою артилєрійська боротьба і відокремлені ворожі напади, які відперто.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 16 марта.
Західний терен війни. Не було більшої боєвої дїяльности. В области Анкру і по обох сторонах Сомми тай між Авром і Оазою бої на поли перед становищами, серед котрих взято бранцїв.
Також коло Арра в Арґонах на східнім березї Мози, коло Шамбрет і на північ від каналу між Реном і Марною вдало ся нашим підїздом піймати як бранцїв у ворожих лїнїях 4 офіцирів і звиш 50 мужви тай здобути кілька маш. крісів.
Східний терен війни. При новім морозї не сталось нїчого важного.
Македонський фронт. За дня великі француські сили кількакратно наступили на наші становища на півд. захід від Монастира. На захід від Нїжополя вдер ся ворог на малій ширинї до нашого висуненого вперед рова, зрештою ворожі наступи, приготовлені сильним огнем, зломили ся завдяки знаменитій хоробрости залоги ровів і дїланю нашого оборонного огня. Між Орхидою і Преспою відперто ворожі наступи, виконані по сильнім підготовленю огневім.

»Дїло« 16.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Революція в Росії. — Петроградські війска по сторонї революції.
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ.). В Петроградї вибухла революція. Власть має виконуючий комітет, зложений з 12 членів Думи. Всїх мінїстрів замкнено у вязници. Війско столицї в силї 30.000 жовнїрів пристало до революціонерів. В третім дни революції, у вівторок, в столици був заведений лад. Комітет іменував посла до Думи Енгельґарда командантом Петрограду.
Невський міст висаджений у воздух.
СТОКГОЛЬМ (Прив. тел.). По донесеням дневника "Dagens Nyheter" революціонери висадили зелїзничий міст на Неві.
Ворожий настрій проти Анґлїї.
СТОКГОЛЬМ. (Прив. тел.) Петроградські заворушеня звертають ся в сильній мірі проти Анґлїї. Перед анґлїйським посольством прийшло до демонстрацій. Тисячна товпа зібрала ся перед так званим шпихлїрем жінки анґлїйського амбасадора, де зібрані були анґлїйські дарунки для жовнїрів в поли. Шпихлїр збурено, а дарунки викинено на вулицю і спалено.
На провінції.
СТОКГОЛЬМ (Прив. тел.) Також з провінції приходять трівожні вісти. У волжській ґубернїї революціонери підпалили богато млинів, в яких згоріло більше як 100 мілїонів пудів збіжа.
Дума про внутрішну крізу в Росії.
КОПЕНГАҐЕН (Ткб). На другім засїданю Думи промовляв іменем кадецької фракції Мілюков, осуджуючи відношенє правительства до Думи і державної Ради. Внутрішний лад є більше конечний, як коли небудь, бо се приходить рішаючий час у війнї. Не можна таїти перед краєм дїйсности. Коли край дійде до переконаня, що з тим правительством не можна осягнути побіди, то буде старати ся побідити без правительства.
Бесїдник робітничої партії Керенський сказав, що Росія тепер є в такім самім положеню, як Париж в добі великої революції, всюди слїдна дезорґанїзації і деморалїзація. Правительство переводить в дїло теорії антомілїтаристів, які бажають зробити війну неможливою через дезорґанїзацію і знищенє.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 15 марта.
Війна на сходї. Фронт архикнязя Йосифа: Крім значного місцями неприятельського артилєрійського огня не стало ся нїчого важного.
Фронт баварського князя Лєопольда: На північ від Станиславова і на південь від Солотвини наші віддїли після наступу привело з успішних виправ 106 бранцїв, 6 машиновнх крісів і 1 метавку мін.
Війна з Італїєю. Боротьба артилєрії в деяких відтинках фронту віджила. На нашім фронтї на північ від Асіяґо нинї рано віддїли полку піхоти ч. 27. через тунелї в снїгу вдерли ся до неприятельських ровів на схід від Монте Фірмо, знищили закопи, завдали Італїйцям значні кріваві втрати, добули 2 машинові кріси і полонили 22 альпінів.
Війна на Балканї. Над Воюшею не стало ся нїчого особливого.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 15. марта.
Західний терен війни. При дощевій погодї артилєрійський огонь в більшости відтинків був малий. В Шампанїї француські наступи на північно-західнім стоцї гори 185 на південь від Ріпон наслїдком нашого огня винищуючого не вспіли розвинути ся. Стежні виправи в области Сомми і на західнім березї Мози, де сміливим наступом розбито француську сторожу серед дня на південь від Кімєр, дали нам якесь число бранцїв.
Східний терен війни. Фронт кн. Лєопольда: Коло Вітинця над Стоходом і коло Ямницї над Днїстром віддїли наших війск виконали з успіхом виправи. Більше як 100 бранцїв та кілька машинових карабінїв і метавок мін приведено.
Македонський фронт: На обох берегах озера Преспа і на північ від Монастира також і вчера Французи впровадили до бою значні сили з тоюж самою безуспішністю і при таких самих втратах, як попередних днїв. Між Черною і озером Дойран відперто малї наступи инших війск антанту.

»Дїло« 15.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Анґлїйцї взяли Баґдад.
ЛЬОНДОН (Ткб). Анґлїйське звідомленє воєнне з Мезопотамії звучить: Ми виперли Турків в суботу 3 милї на захід і на південний захід від Баґдаду і в недїлю рано заняли Баґдад.
Зоруженє американських кораблїв торговельних.
ВАШІНҐТОН. (Рейтер). Державний департамент повідомив всїх представників чужих держав, що американські кораблї, які будуть плисти тою замкненою частю моря будуть зоружені в цїли охорони своєї і людий, ідучих на помостї. Не є певне, чи зоруженє буде примусове, але департамент маринарки узброїть всї кораблї, котрі про се попросять.
Замкненє Думи.
ПЕТРОГРАД (Пет. Аґ.). Два царські укази заряджують замкненє засїдань Думи і Державної Ради з днем 11. с. м. В цвітни або пізнїйше відповідно до незвичайних обставин мають бути обі палати знов скликані.
Воєнні комунїкати авcтpо-угорського ґенерального штабу з дня 14. марта.
Війна на сходї. Виправи віддїлів, про котрі донесено вчора, в околицї Бережан мали повний успіх. По основнім знищеню ворожих воєнних уряджень приведено 2 офіцирів і 256 мужа тай кільканайцять маш. крісів і метавок мін.
Летуни наші, відпираючи напади ворожих лїтаків, кинули бомби на дворець у Радивилові.
Війна з Італїєю. Боєва дїяльність була вчора на загал мала. В околицї Ґориції наші летуни кинули бомби на ворожий обоз коло Лючінїко.
Війна на Балканї. В области озер у східній Альбанїї боротьба далї йде. Французи кількакратно наступали на наші становища між Орхидою і Приспою, неначе безуспішно.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 14. марта.
Західний терен війни. На північ від Армантієр огнем прогнано анґл. віддїли. В области Анкру Анґлїйцї пополудни без артил. підготовленя пішли до приступу між Aшіє і Ґревілєр, а нічю по сильнім огни по обох сторонах Букоа. Відперто їх зі значними втратами і полонено 50 жовнїрів.
В Шампанїї бої на південь від Ріпон далї йшли зі змінним успіхом.
На східн. березї Мози наступи Французів не вдали ся коло С. Мієль. Один з наших постів над рікою відперто взад.
Східний терен війни. Фронт баварського князя Лєопольда: Між Балтиком і Днїстром в кількох місцях значна дїяльність на теренї перед становищами. Над Нараївкою наші віддїли нападом здобули части російського становища, знищили великі мінові підкопи і вернули, добичею в людях і матеріялї.
На дворець у Радивилові кинено богато бомб.
Фронт македонський: Кілька нападів Анґлїйцїв між Орхидою і Преспою було без успіху. Також сильні ворожі наступи на півн. захід і північ від Монастару були без успіху. В обох місцях вороги потерпіли тяжкі втрати.

»Дїло« 14.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Голодові заворушеня в Петроградї.
ПЕТРОГРАД (Пет. аґ. телєґр.). Bійсковий командант в Петроградї ґенерал Кавалов оголосив відозву, в якій повідомляє, що з приводу заворушень і насильств супроти жовнїрів та полїції, які лучили ся в послїдних днях та з приводу збираня ся людности на вулицях мимо заборони, війско одержало приказ ужити оружя. Дневники не виходять. Рух міських зелїзниць здержаний.
БЕРЛЇН (Ткб.) Після звідомленя стокгольмського кореспондента "Vossische Zeitung" число убитих і ранених підчас голодової револьти в Петроград виносить 300-400 людий. Заворушеня відбували ся від понеділка до середи. Вони схожі були з подіями в 1905 р. Підчас голодових заворушень підношено оклики за миром і за хлїбом.
БЕРН (Ткб.) Дума приняла одноголосно дневний порядок Мілюкова з домаганєм безпроволочного заосмотреня Петрограду, Москви і инших міст промислових в поживу та допущеня представників робітництва до комітету для національної оборони.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 13. марта.
Війна на сходї. В области на південь і на схід від Бережан кілька виправ у терен перед становищами мало успіх. На північ від зелїзницї Золочів-Тернопіль наші віддїли в нападї піймали 3 офіцирів і 320 мужви тай забрали 13 маш. крісів з російських ровів.
На Волинї розпочала ся більша боєва дїяльність.
Війна з Італїєю. Артилєрійські і мінові бої на Красї і в долинї Віппахи тягли ся день і ніч. На горі Чіма ді Костабелля відперто слабший італїйський напад.
Війна на Балканї. На просмику між Орхидою і Преспою союзні віддїли відперли фрацуський напад.
Подїї на мори. Дня 12. с. м. перед досвітом один з наших віддїлів лїтаків напав на війскові заведеня у Вальонї і з наглядним успіхом кинув 1200 кґ. бомб. Було видно великі пожари. Всї лїтаки вернули ся цїлї.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 13. марта.
Західний терен війни. На південь від Арра анґлїйські віддїли по огневім підготовленю на ширшім фронтї виконали напад під Борен, котрі одначе не вдали ся, при чім ворог потерпів значну втрату.
Над Анкром, на захід від Codеcon, у Шaмпанїї і на обох берегах Мози боєва дїяльність була значна. На північ від Анкру француські віддїли посунулись вперед до наших становищ. Огнем присилувано їх перед нашими становищами до відвороту.
На південь від Ріпон Французи під безупинним огнем знов наступили на наші становища. В завзятім опорі удержано горби 185, за котрі йшла горяча боротьба, проти переважаючих сил; вузький кусень здобуто терену на півд.-зах. сточищи ворог заплатив кріваві жертви.
Східний терен війни. Фронт князя баварського: Кілька відтинків при яснім воздусї було в огни російських гармат, на котрий ми сильно відповідали. На північ від зелїзницї Золочів—Тернопіль наші віддїли оглядно і очайдушно виконали напад і піймали 3 офіцирів і 320 мужви тай здобули 13 маш. крісів. Також під Бережанами і над Нараївкою напади на російські лїнїї дали нам бранцїв і добичу.
На фронтї архикнязя Йосифа і в области ґрупи Макензена при частих сутичках на теренї перед становищами не змінило ся
Македонський фронт. Між Орхидою і Пресбою францускі віддїли наступили на наші становища, але їх відперто. Наші напади бомбами летунів на двірець Бертекой були успішні. Викликали пожари, які було видно здалека.

»Дїло« 13.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 11. марта.
Війна на сходї. На східнім і південносхіднім фронтї не стало ся нїчого особливого.
Війна з Італїєю. Значнїйша дїяльність артилєрії і летунів тривала також і вчера, особливо в поодиноких відтинках фронту на Побережу. Минулої ночи італїйські летуни обкинули бомбами міста Трієст, Муджія, Ісоля і Пірено.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 11. марта.
Західний терен війни. В области перед нашими становищами на новім фронтї над потоком Анкр вчера виказала ся значнїйша артилєрійська боротьба, а коло Ірль сутички піхоти, після яких відділи задних сторожий по приказу відступили на головні становища.
Між ріками Авр і Оас француські наступи виконані після нагального огня були без успіху.
В Шанпанїї Французи вечером поновили свої наступи проти наших становищ на південнім стоцї гори 185 і обох сторонах ферми Шампань. Мимо введеня неприятелем в бій значних сил і великої скількости мунїції наступи кріваво відперто.
Східний терен війни. В обмежених відтинках хвилями відживала боєва дїяльність.
На македонськім фронтї не було зміни.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 12. марта.
Війна на сходї. Нїчого особливого.
Війна з Італїєю. Проти височини Красу удержували Італїйцї хвилево сильнїйший огонь. Нинї рано відперто ворожий наступ перед Костаневицею. Наші летуни обкинули бомбами обоз коло Певнє.
Війна на Балканї. Коло Бузі розбили наші патрулі ворожий віддїл.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 12. марта.
Західний терен війни. Успішні атмосферичні відносини в богатьох місцях фронту спричинили збільшену дїяльність артилєрії і летунів. Особливо сильний був огонь в области Анкру між Букоа і Трансльоа, а значний в кількох відтинках Ени і в Шампанїї. На південь від Ріпон Французи нинї рано наступили на часть наших становищ. Відперто їх. Наслїдком нападів наших летунів вороги втратили 16 лїтаків і два бальони, а від огня гармат один лїтак.
Східний терен війни. Серед оживленої в богатьох місцях дїяльности артилєрії і серед сутичок перед становищами ще не було значнїйших воєнних дїлань.
Македонський фронт: Між Орхидою і Преспою розіграли ся дрібні сутички перед нашими лїнїями.

»Дїло« 11.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

"Росіяни будуть перти на Краків".
Війсковий співробітник "Русского Инвалида" пише про воєнні пляни антанту: "Прихід весни і дожиданє поважної акції на боєвищах европейської війни викликали серед союзників потребу розглянути будучий плян боїв.
"Париська преса ставляє питанє: Чи Франція має випередити Нїмеччину і почати офензиву, чи остати ся при дефензиві що-найменше з початком кампанїї? Сенатор Беранже доказує, що француські гармати зможуть відперти всякий напір Нїмцїв, а перехід до офензиви вимагає достаточної скількости тяжкої і скорострільної артилєрії движимої. Коли Франція не розпоряджає достаточною скількістю такої артилєрії, то вона повинна хвилево здержати ся від офензиви. За поглядом сенатора Беранже заявляють ся також инші воєнні публїцисти у Франції. Весняна кампанїя на їх думку може почати ся обороною, що природно не значить, щоби понехати зовсїм офензиву, приготовлєну в як найкоротшім часї.
"Італїйська преса уважає необхідним зaвeденє диктатури для всїх армій антанту, щоби одночасною офензивою на всїх фронтах знївечити акцію противника тодї, коли йому завдасть ся удар на найважнїйшім з боєвих фронтів. Італїйцї бажають, щоби Французи здержали нїмецькі сили, підчас коли російські війска зосередять ся в центрі Галичини і будуть перти на Краків. В тім самім часї корпус ґенерала Capрая і італїйські війска пічнуть офензиву на Балканї."
Володїнє Анґлїї на мори зaгpoжене.
ЛЬОНДОН. (Ткб.) Перший льорд адміралїції Карсон виголосив в Льондонї промову, в якій вказав на трудности вдержаня володїня Анґлїї на мори. Анґлїя — мовляв — поборює неприятеля, який переступив всякі людські права, що як добуток віків висловлені в міжнароднім праві. Нарід мусить мати довірє до фльоти.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 10. марта
Війна на сходї. Підчас передвчерашного атаку на гору Мадярош полонено 1З офіцирів і 993 жовнїрів. Добича виносить 17 машинових карабінів, 5 метавок мін і 1 метавку ґранатів, а крім того богато мунїції й узброєня. Неприятельські проби відзискати страчену гору не вдали ся супроти нашого замикаючого огню.
Війна з Італїєю. Дїяльність артилєрії й летунів була загалом знов більш оживлена. Коло Ґориції знизила наша артилєрія стрілами самолет типу Капронїя, який спустив ся на землю коло Ст. Андре. На Чіма ді Бокке (на південь від долини Сан Пелєґріло) віддїли полку піхоти ч. 74 вдерли ся череї тунелї в снїгу до неприятельських становищ і полонили 1 офіцира і 30 жовнїрів.
Війна на Балканї. На південний схід від Берету перепалки. Зрештою не було зміни.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 10. марта
Західний терен війни. На південь від Авру заатакували Французи части наших ровів коло Льокур і на південь від Крапекі Меніль. Відкинено їх по боротьбі з близька. В наших руках остало 12 полонених. На схід від Рейс наше атакове війско привело з неприятельських лїнїй 14 полонених. В західній Шампанії по обох сторонах Прон рушили на наші становищі Росіяни, ведені француськими офіцирами. Віддїли, які вдерли ся в окремих місцях, викинено протинаступом на південь від Ріпон, на захід від хутора Шамнань, який кілька разів переходив з рук до рук счинили ся нові бої, які не спричинили нїякої сущної зміни в положеню. Ми полонили там 55 жовнїрів. На західнім березї Мози був безуспішний француський наступ коло лїса Шеппі. На схід від Мози вдерли ся наші підїзди до лїса Корієр і привели звідти 6 офіцирів і 200 жовнїрів, а також 2 машинові карабіни. Решта залоги француських ловів уникнула полону, втїкти швидко. Також коло Флєрей між Мозою й Мозелею повело ся підпринятє під'їздів відповідно до наміру. При тім полонено 15.
Наші летуни зістрілили 6 француських самолетів і 2 бальони на привязи. Огнем з оборонних гармат скинено один самолет неприятеля. Поручник бар. Ріхтгофен побідив 25-ий раз у воздушнїм бою.
Східний терен війни. Не було важнїйшої боєвої дїяльности. Число полонених при здобутю Мадярошу збільшило ся на 1З офіцирів і 993 жовнїрів, добича на 17 машинових карабінів і 5 метавок мін.
Фронт македонський: Не стало ся нїчого нового.

»Дїло« 10.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Переговори між антантом і Америкою.
ЦІРІХ (Прив. тел.). По донесеням тутешних дневників ведуть ся переговори між антантом і Америкою в справі її приступленя до війни. Головним предметом переговорів є співдїланє фльоти. Досї, здаєть ся, нема нїякого остаточного вислїду нарад.
Болгарія зриває зносини з Америкою?
БУДАПЕШТ (Прив. тел.) "А Vilag" доносить з Софії: Болгарське правительство зірвало зносини із Сполученими Державами і поручило свому послави в Вашінґтонї, щоби зажадав пашпортів.
Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з дня 9. марта.
Війна на сходї. Ґрупа війск Макензена: Не стало ся нїчого особливого.
Фронт архикнязя Йосифа: Між долинами Уз і Ошобаньош австро-угорські полки, скріплені нїмецькими віддїлами, опанували приступом сильно укріплену граничну гору Мадярош. Неприятель оставив у наших руках 4 офіцирів і 600 жовнїрів, а також кільканацять машинових карабінів і метавок мін. Особлива похвала належить ся полкови піхоти гонведів ч. 10. На схід від Ґімеш знищено російський бльокгавс.
Фронт баварського князя Лєопольда: Нема нїчого оголосити.
Війна з Італїєю і на Балканї. Положенє незмінене.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 9. марта.
Західний терен війни. Дїяльність артилєрії була знов збільшена тільки в Шампанїї. Зрештою де огонь ставав напружений, ходило о підготовленя наших або неприятельських дрібних воєнних дїлань.
На захід від Вічете наші наступаючі віддїли вдерли ся до анґлїйського становища і вернули з 37 полоненими, 2 машиновими карабінами і одною метавкою мін.
В области Сомми кілька разів приходило до перепалок вивідних віддїлів. Там полонили ми 15 Анґлїйцїв.
В Шампанїї Французи по безнастаннім огни заатакували становище, здобуте нами 15. лютого на південь від Ріпон. Вдало ся їм вдерти ся до деяких ровів нагорі 185 і в Шампань-Ферм. В усїх инших місцях відперто їx. В протинаступі відібрали ми части ровів на пануючій над околицею горі 186. Низько положений хутір є в руках неприятеля.
На лївім березї Мози вечером Французи наступили на наші лїнїї на південнім стоцї гори 304. Наступ скінчив ся нїчим. Рівночасно наша виправа коло лїса під Абoкуp дала нам без власних втрат 6 полонених і 2 машинові карабіни.
Східний терен війни. Фронт князя баварського: Нїчого нового.
На фронтї архикнязя Йосифа. Між долинами Тротуш і ХХ Уз наші війска здобули приступом гірський хребет Мадярош і сумежне сильно укріплене становище Росіян. Полонено 4 офіцирів і 600 жовнїрів і здобуто кільканайцять машинових карабінів і метавок мін.
В области ґрупи Макензена і на Македонскім положенє не змінило ся.
В лютім втратили ми 24 самолети. Наші неприятелї втратили на заходї, сходї й на Балканї 9 самолетів, з того 37 є в наших руках, 49, як завважено, впало по тім бoцї лїнїї, а 5 примушено осїсти.

»Дїло« 09.03.1917 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

"Конечність домашного мира".
ВІДЕНЬ (Ткб.) "Slaviche Korrespondenz" доносить: Президія чеського союза відбула засїданє під проводом пoc. Станка, яке займало ся передовсїм питанєм апровізацї. На засїданю підчеркнено конечність удержаня полїтичного мира домашного. Представителї чеського народу заявили знова готовість до переговорів в національних справах.
Справи, які чеський союз в теперішній хвили уважає дїйсними державними конечностями, обняв своєю програмовою заявою питаня виживленя і суспільної полїтики на послїдній конференції в дни 3. і 4. марта. Чеський союз є рішений в усїх справах, що остають в звязку з обороною держави і з добром народу, спільно працювати в парляментї в інтересї держави і династії.
Провізоричне рішенє про відокремленє Галичини?
"Аr Est" доносить з Відня: Переговори президента мінїстрів ґр. Клям Мартінїца з парляментарними партіями наближають ся до кінця і доведуть до доброго успіху після заведеня нїмецької державної мови, полагодженя чеського питаня і провізоричного рішеня про відокремленє Галичини. Чутки про кабінетову крізу невірні.
Розбиті ілюзії.
МІЛЯНО (Прив. тел.) "Stampa" порівнує боротьбу підводними човнами із способом боротьби тореадорів, які на арені колють бика списами. Нїмеччина приневолює свого відвічного ворога Анґлїю, щоби вона рушила свої маси війcк, згромаджені на західнім фронтї, які доси не брали участи в боях. Коли виявило ся, що теорія про війну вичерпанєм не дасть ся перевести в дїло, кожда з воюючих сторін мусить старати ся довести до рішеня. Характеристичне для теперішної війни є, що Нїмеччина, найбільша війскова сила на суші, шукає рішеня на мори, а володїюча морем Анґлїя хоче довести до нього на суші. Всяка ілюзія вибороти собі побіду посередною дорогою виявила ся безосновною. Сподїванє антанту з початком війни, що йому поведеть ся осередні держави виголосити, рівнаєть ся обчисленю такої людини, що думає стати мілїонером, відкладаючи протягом тисячі лїт по 1000 лїрів річно.
Воєнні комунікати австро-угорського ґенерального штабу з дня 8. марта.
Війна на сході. В лїсних Карпатах на північний захід від Татарського провалу прогнали неприятеля з одної гори.
На Волини перепалки на теренї перед нашими становищами і скріплена огнем боротьба.
Війна з Італїєю. Загалом боєва дїяльність була мала. Патрулї п. п. гонведів ч. 32. привели з італїйського становища на захід від Костанєвіци 15 полонених.
Війна на Балканї. Не було зміни.
Воєнні комунїкати нїмецького ґенерального штабу з дня 8. марта.
Західний терен війни. Тільки в Шампанїї нагальний гарматний огонь; на инших фронтах при мрачнім воздусї і снїговици панував загалом супокій. З вивідних виправ між Соммою й Акрою приведено 17 Анґлїйцїв і Французів і кілька машинових карабінів.
Східний терен війни. Не було важних боєвих дїлань. Між Вілєйкою і Молодечном спричинено бомбою вискоченє з шин російського поїзду.
Македонський фронт: На північ від озера Дойран перепалки передних сторожий.