дописи

»Дѣло« 23.04.1892 Руска церков в Америцї. — Трускавець. Заведенє жерельно-купелеве.

Руска церков в Америцї.
В KurjerPoznańsk-ім подибуємо таку вістку про греко-католицку церков в Америцї:
"Ще в половинї минувшого року пок. кардинал Сімеоні, яко префект св. пропаґанди, видав декрет, постановляючій нову норму в справі жонатих священиків греко-католицких в Америцї. Сей декрет з 13 червня 1891, виданий для всїх Русинів-еміґрантів в Сполучених Державах Америки, хоче зарадити духовній потребі тамошних дуже занедбаних уніятів. Між многими иншими зарядженями, котрі переведено в хосен католиків Русинів, находить ся також і се, що від тепер не треба допускати до душпастирства в Америцї нїяких жонатих священиків ritus graесі, але треба их без проволоки відкликати до Европи, а их місце заступити per sacerdotes coelibes, або бодай per viduos bene moratos, котрі відтак будуть підчинені юрисдикції американьских ординаріїв.
"Се розпорядженє стрітить на разї де які трудности, бо число руских священиків в Галичинї, котрі би були coelibes або vidui qualificati, а хотїли переселитись до Америки надто єсть мале, щоби могли дати раду душпастирству Русинів католиків, еміґруючим що року до Америки. Тож мабуть небавом св. престол буде приневолений поробити в тій справі нові зарядженя. Суть они тим більше конечні, що Русинам американьским грозить дїйстно велика небезпечність потонути в московскій схизмі. До неї надить их раз-у-раз греко-православний епископ в Аляшцї і єго численні, на всї сторони розсилані місіонарі, що апостолують при помочи рублїв. Здає ся, що треба буде хопитись старого, а випробованого средства канонічного, яким буде установленє греко-католицкого епископа для уніятів в Сполучених Державах, котрий би, так як епископи сеї катеґорії в Калябрії і Сицилії, в характері ґенерального вікарія дотичних ординаріїв візитував уніятів, укріпляв их у вірі і моральности та перед их очима повнив функції понтіфікальні в их власнім обрядї.
"Руска греко-католицка провінція церковна в Галичинї, з митрополією львівскою на чолї, з котрої рускі еміґранти в Америцї походять в переважній части, числить тепер лиш 52 світских священиків нежонатих, а з того пригадає 16 на архіепархію львівску, 30 на перемиску а 6 на станіславівску. З тих не много згодилось би на виїзд до Америки".

Трускавець
Заведенє жерельно-купелеве і стація кліматично-лїчнича у всхідній Галичинї.
Уряд почтовий і телеґрафічний в місци.
Зелїзницею Кароля Людвика, зелїзницею державною, зелїзницею Львівско-Черновецко-Ясскою і угорско-галицкою до Дрогобича.
Місце купелеве в чудній околици гірскій (415 м. н. р. м.) незвичайно обильне в найрізнїйші средства лїчничі.
Жерела солоні і солоно-ґлявберскі, вповнї заступаючі Киссінґен, Гомбург, Марієнбад, Крайнах, Файнгавзен, Вісбаден і т. д.
Найсильнїйша в Европі солянка сїрчаста, щава алькалево-землиста.
Купелї солоно-сїрчасті, перевистаючі всїлякі инші солоні купелї, солоні йодово-бромові і солоно-сїрчасті в краю і за границею. Купелї боровиново-зелїзисті. Купелї намулово-солоні і солоно-сїрчані. Купелї игливові. Натриски носові і вдихальні, уряджені після найновійших взорів. Лїченє електричностію. Масаж. Жентиця. Молоко. Кефир. Аптика і склад мінеральних вод. Купелї річні, натриски і т. д.
Поручані найзнаменитшими лїкарями краєвими і заграничними, в недугах золотушних, гістцевих, килевих, сифілістичних, в довгих недугах проводу кормового, недугах нирок і міхура, і всїлякого рода недугах жіночих, шкірних і нервових.
Ординують лїкарі заведеня д-р Аврелій Плєх, цїс. совітник з Ярослава і д-р Емиль Вехслєр зі Львова.
Понад 300 комнат вигідно приладжених і заосмотрених печами, з зелїзними ліжками і матерацами, від 50 кр. до 3 зр. денно. Церков, каплиця лат., читальня для женщин і мужчин, добірна орхестра, гарна саля балева, фортепян, прилади до товариских забав, три реставрації, між ними одна заведеня, цукорня, каварня, реставрації жидівскі, торговлї, фризієр, цилюрик, і т. д. Сквери прегарні, пречудні проходи, екскурзії в гори, товарискі забави і т. д.
В першім (від 1 червня до 1 липня) і послїднім (від 15 серпня до 15 вересня) сезонї мешканя в домах заведеня о 30% дешевші. Всїлякого рода замовленя приймає і всїлякі поясненя подає Заряд жерельний в Трускавци.
Убогі будуть увзгляднені лиш в першім сезонї до 15 червня і в третім сезонї від 15 серпня а остаючі довше над 3 днї по І-ім сезонї, с. є. по 1 липня оплачують цїлу таксу.

 

»Дѣло« 22.04.1892 Голоси праси о минувшій сесії галицкого сойму.

Віденьска Neue frei Presse помістила в 9930 н-рі з 16 н. ст. цвітня письмо зі Львова такого змісту:
"Посередничити і національні противности в краю лагодити" — так здефініював краєвий маршалок кн. Сангушко свою місію, котру він після заявленя старо- і молодо-руских послів старав ся честно виповнити.
Але також міродатному впливови намістника ґр. Баденіого мають Русини завдячити, що им тепер на поли шкільництва зроблено уступки, о котрих признанє они давнїйше довшій час на даремно старали ся. Правительство мабуть вже прийшло вкінци до пересвідченя, що се під нїяким взглядом не може лежати в интересї держави і краю, — Русинів брутальним відпиханєм вганяти до опозиції і "Тирольцїв" півночи" переміняти в мальконтентів, котрих екстремна політика могла би стати для Австрії жерелом не конче бажаних прикростей. Розумієсь, що ще і тепер одно руске сторонництво не хоче абсолютно нїчого знати про зміну дотеперішної тактики. Однак сю невеличку громаду приведесь до розуму і усмирить ся виповненєм справедливих домагань руского народу. Що такій погляд оправданий, показує ся з гладкого переходу сегорічної сесії соймової, котра мабуть стане рішаючою що-до дальшого розвитку національного питаня в Галичинї. Можна надїятись, що правительство без огляду на буренє польских і руских шовіністів буде поступати рішучо і консеквентно на раз обраній дорозї. Многі рускі посли загадують в найблизшім місяци основно пояснити перед виборцями з сїльских округів причини тої зміни, яка тепер наступала у відносинах.

»Дѣло« 21.04.1892 Порядки в містї Тернополи.

В своїм часї богато написалось, а ми начитались о вічній турецкій радї повітовій, де то вкінци видїл тої-ж ради становили остатні живучі — почтмайстер Брисєвич, якійсь там жид і возьний. Ну, се уважаєте, було в Туреччинї — за горами і лїсами! — але що ви, поважані читатель, скажете на те, що анальоґічно дїєсь на Поділю, ба не то на Поділю, але і в столици Поділя, в містї Тернополи! Се чей-же повинно кождого розцїкавити, бо-ж нїхто не міг і не в станї подумати о подїях на Поділю, подібних, як в Туреччинї!
В цїлій Галичинї повибирано нові ради міскі після нового статута а навіть уже батьки міст позабували о рекурсах, звичайних по виборах; — зверхности громадскі вже по три роки урядують і роздумують над доповняючими виборами, — а у нас в Тернополи вибрана перед трема роками рада громадска до сеї пори не уконституувалась, хотяй рекурси перейшли всї инстанції, а навіть трибунал адміністраційний видав своє рішенє прихильне новій радї. Здавалось би, що вже справа скінчена, тим більше, що перед роком п. намістник, звідуючи Тернопіль, кричав, що так дальше не буде, як бувало! А отже єсть, як бувало! Акти виборчі, повертаючи з трибуналу, десь устрягли, а тутешні пессімісти говорять, що ті акти вже світла денного не побачать... А що-ж за причина сеї появи? Ото злосливі язики говорить, що причиною того — месть одної родини [званої "династією"] за те, що єї мужеских членів виеліміновано зі складу нової ради громадскої. А чейже ся родина, посїдаюча сїм найважнїйших урядів в містї, повинна мати верх і в радї!...
Кільканацять радних зі старої ради вимерло, тож постепенно покликувано заступників, і прийшло до того, що заступники, діставші 2 або 3 голоси, нинї радними! Ба й сему наступив конець, бо нинї вже нема й заступників таких, та замість 36 радить уже 32 радних. Чи не схотять власти чекати, щоб решта вимерла!?
Нам би було байдуже, коли-б цїла тота исторія не доскулювала нам до живого! Старенькій бурмістр знемощів! Поліції так як-би не було. Приїде хто на ярмарок, обкрадуть єго; заїде до готелю, — то само; всїдає на фіякра, — нужда! На жалоби в поліції відповідають стереотипно: Trzeba było pilnować! Злодїї, віддячуючись за стереотипність, обікрали щадницю, котрої бюра притикають до бюра поліційного.
3і станом гіґієнічним дїєсь не лїпше. На улицях жидівских побіч домів не будують звістних будок, — решту няй собі кождий доспіває! А дїє ся се в містї з 28 тисячами людности! Наслїдком міязмів закоренилась з осени скарлятина, діфтерія, віспа, так що крім старших вимерло над 2.000 дїтей, а зі старшими девята часть людности! Се факт, котрого, розумієсь, из жидівских метрик нїхто не дійде. О тих то метриках не хочу вже і згадувати. Чи буде коли в тім напрямі порядок? Мабуть годї й надїятись! Говорять о енерґії теперішного намістника, але як она покажесь супротив метрик жидівских, годї згадувати.
Смішною єсть тут і тота поява, що в так численнім містї Тернополи єсть тілько одна женьска а одна мужеска школа народна! В школї мужескій суть кляси, в котрих душить ся по-над сотку дїтей! І що-ж користають дїти, а чим віддихає учитель? Єсть вправдї на передмістю Микулинецкім дво-клясова мішана школа, але приміщена в такій яскини, що на селї в деяких маґнатских фільварках лїпше приміщені безроги. Згадана школа на передмістю належала в своїм часї під рускій консистор і мала викладовий язик рускій. Нинї "правом кадука" має она викладовий язик польскій, хотяй в тій школї на 150 учеників і учениць єсть лиш 8—10 латиньского обряду — розумієсь, що розговором домашним тих як і всїх латинників в Тернополи єсть язик рускій. Ми сеї появи не вміємо собі витолкувати, хиба тим, що управителем тої школи єсть Русин боязливий, бо мабуть Поляк не мав відваги до руских дїтей говорити по польски. Вже сама рада міска уважає се за обиду Русинів, бо загадала сю школу перетворити на чотиро-клясову з виразним означенєм, що тая школа має мати рускій язик викладовий. Чей пп. радні Русини використають великодушну гадку конаючої ради і своїми интерпеляціями допровадять до ухвали!
В Тернополи відбуваєсь також шарварок, — тілько не всї єго відрабляють, бо про декого забуває ся, — але що головне, то се, що згорнене болото мало коли вивозить ся, а справа полагоджуєсь в коротшій дорозї: "болото висхне і вітер розвіє" — на що-ж возити? Справдї, ми то ликаємо, а декотрі складники справдї потрібні до нашого здоровля або скоршої смерти. Все на світї потрібне, — на примір і від сто лїт не чищений став тернопільскій, з котрого міязми сповняють тую задачу, що Тернопіль не буде перелюднений...
В Тернополи відбувають ся ярмарки, але не за містом, тілько в самім містї, а то для вигоди баришівників і перекупнїв, бо як хлоп упресь і не хоче за безцїн чого продати, затягнуть єго на підсїня і дадуть єму бобу.
Взагалї ми тут вижидаємо: чей правительство зарядить віддати хоч на два або три роки управу міста правительственному комісареви, бо инакше місту грозить — руїна! Не згадую ту вже нїчо о урядниках, котрі все мусять переплачувати а платня не більша.

»Дѣло« 20.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В великодну суботу відправив Впреосвящ. Митрополит при участи митрата о. Готеровского та оо. Мишковского і Дорожиньского яко діяконів в архикатедральній церкви св. Юра утреню воскресну. При відправі асистувала почетна компанія 55-го полку піхоти. Здвиг народу був великій. — В недїлю по архієрейскім Богослуженю, підчас котрого співав хор питомцїв, відбула ся у Впреосв. Митрополита рецепція, на котрій між иншими крім львівского греко-кат. духовеньства були з львівских Русинів пп. Савчак і Барвіньскій з женами. — В понедїлок гостив у себе Впреосв. через 2 години архикнязя Леопольда Сальватора, ґр. Семеньского, члена видїлу краєвого Хамєца і др. Підчас рецепції співав хор питомцїв. Спів був дуже хорошій і архикнязь висказав ся о нїм кілька разів дуже похвально а в доказ свого признаня подав діріґентови хору п. Нижанковскому руку. Найбільшій ефект викликала піснь "Христос воскресе", особливо басова сольова партія віддана незрівнано п. Курпяком. В понедїлок відвідував Впр. Митрополит рускі родини.
Комітет вибраний загальними зборами товариства имени Шевченка для остаточного зредаґованя нового статута [котрим товариство перетворюєсь на наукове] відбув минувшого тиждня одно засїданє і остаточно зредаґував статут, а незабавом відбуде ще одно засїданє для остаточного зредаґованя також реґуляміну, котрий становить, так сказати-б, складову часть статута.
В повітовім судї в Косові відбула ся дня 11 с. м. розправа карна, котра стояла в звязи з фактами порушеними послом д-ром Окуневским в звістній нашим читателям промові єго про жандармів. На тій розправі був яко гість посол Окуневскій.
Досить сильна буря навістила в недїлю по полудни місто і околицю Кракова. Підчас бурі ударив грім в стоячій перед кладовищем краківским фіякер, розбив задні колеса і скривив вісь. Фірман не пoтepпiв нїякого ушкодженя, бо стояв подальше. Сполошеного коня удало ся скоро успокоїти. — Також з иншх сторін краю доносять, що в недїлю по полудни греміло.
Огнї. Дня 11 н. ст. цвітня згоріли в Луцї самбірского повіта дві жидівскі реальности. В огни згоріло також богато збіжа. Ратунком заняла ся енерґічно тамошна жандармерія. — В Роздолї в повітї жидачівскім згоріло 10 домів, де мешкало 20 родин жидівских. Шкода виносить 14.000 зр. — Про великій огонь доносять з Боян, буковиньского місточка. В наслїдок неосторожности паробків при куреню циґap повстав огонь дня 18 н. ст. цвітня котрий при сильнім вітрі знищив в 12 годинах около 40 загород в усїми будинками господарскими. Згоріла також і греко-кат. церков. Шкода виносить більше, як 50.000 зр. Огонь угасила черновецка сторожа огнева, вислана до Боян осібним пoїздoм зелїзничим.
В львівскім заведеню карнім для мужчин відбудуть ся дня 28 і 29 н. ст. цвітня о 9-ій годинї перед полуднем звичайні піврічні испити в тамошній школї. Перед испитом відправить ся в каплици вязничій тихе богослуженє, підчас котрого буде співати хор зложений з вязнїв.
Дрібні вісти. Цїсар дарував громадї Теофільпілька в повітї бережаньскім 50 зр. на докінченє будови школи. — В Станіславові почала виходити дня 16 н. ст. цвітня нова Gаzeta Stanisławowska і буде появляти ся два рази на місяць. Редактором єї єсть Станіслав Кроковскій.
Коломия 20 цвітня. Сегодня посол д-р Окуневскій здавав тут справу з своєї посольскої дїяльности. Засїданє отворив посол о годинї 10-ій, коли вже зійшлось около сто селян. Провід засїданя поручено п. Корчиньскому.
Пос. Окуневскій заявив, що торік не скликував виборцїв, бо не знав наслїдкі подїй, які зайшли при кінци 1890 року. Потім перейшов на дїяльність сойму і на сегорічний буджет. [Голоси: На що дають на театри? на Змартвихвстанцїв?]
Потім зійшла мова на подїї з падолиста 1890 року. Пос. Окуневскій сказав, що він противний договорам, бо права треба виборювати. Не перечить нинї, що т. зв. "нова ера" принесла деякі добрі наслїдки і народовцїв треба в тім напрямі підпирати, однакож з другої сторони треба підняти прапор супротив того, щоби проводирі народовцїв не стали рабами.
Опісля пійшли бесїди про инші справи: про катастер, сервітути, про ощадність буджетову [о котру интерпелював сел. Гладїй], про реґуляцію Днїстра, про суд в Яблонові [котрого домагав ся сел. Сулятицкій], про лученє громад з дворами [селяне "против" а д-р Данилович поясняв "за"] про належитости, про роботи коло доріг краєвих, про надзір над війтами, про оплати від спадщин.
II. Білоус о 1-ій годинї внїс вотум довірія послови. В тій порі збір числив 150 людей.

»Дѣло« 20.04.1892 Чи "Русини", чи "Россіяне"? — Оголошеня.

Чи "Русини", чи "Россіяне"?
З Праги. "Русини a Narodni Listy" — під таким заголовком умістив орґан ческих студентів "Casopis ceskeho studentstwa" в числї 6-ім з сего року коротку але вельми характеристичну, зворот до лучшого знаменуючу статейку ось-такого змісту [в дословнім перекладї]:
"Видїл академічного товариства "Славія", подаючи до Narodn-их List-ів справозданє про дар руских жінок зі Львова для "Славії" [ленту на прапор] писав в нїм — що єсть згідне з правдою, — що то дарували жінки рускі. Але "Narodni Listy" раз-у-раз писали про "россійскі" жінки. Россійскі жінки — у Львові? Адже-ж як у Львові так і скрізь в Галичинї Россіян нїхто не знає, — а з-відкіль тут десь узялись россійскі жінки зі Львова, що подарували ленти "Славії"?! В цїлій Австрії звістна нам лиш однїсїнька громада роскольників еміґрантів — Липівцї на Буковинї, де живуть настоящі Россіяне, а тож прецїнь не були жінки Липовян!
Розуміємо, як пояснити собі сю загадку. Nаrodnі Listy умисне і уперто називають Русинів "Россіянами". Коли Русини приїхали до Праги на виставу, Narodnі Listy повитали в них "Россіян"; коли хотять писати про Русинів пишуть про "Россіян", — так і си разом з Русинів сотворили "русских". Narodni Listy в cвoїм руссофільстві більше доказують чудес, нїж то в людских силах, роблять "русским" те, що таким не єсть, — а чи щира любов славяньска наказує так поступати, щоб одній віти Славян заперечувати права истнованя?! Певно, що нам було би милїйше, кол-б Славяне були один нарід під взглядом культурним, політичним, язиковим і историчним, — але так не єсть, і мусимо зважати також на той роздїл, якій Россіян [Великороссів] і Русинів робить осібними народами. А Русини мають свою літературу, свою мову літературну, свою исторію, свій тип і стрій народний, — все те робить их самостійним на родом. Русини самі маніфестують cя самостійним народом і видять в тім для себе користь культурну, — то нїхто на світї не має права накидувати им иншу народність. Се не тілько терпко вразить Русинів, але й зробить на них вражінє, що за запираючи им их народність, напосїдаємось на их права національні. Така робота не єсть доброю і реальною для взаємности Славян..."
Як бачимо, ческа молодїж инакше вже про нас думає, як пп. Греґр з Вашатим. Додамо, що "Сasopis ceskeho studentstva" має двох постійних кореспондентів для руских справ, именно пп. д. Партицкого з Відня і Ю. Бачиньского зі Львова.

Оголошеня.
Панове, що терплять сексуальну слабість, нехай зажадають илюстровану брошуру о патентованім у всїх державах, і після проф. Вольта сконструованім гальв.-електр. апаратї "Рефекторі" для власного ужитку. Заґарантовано нешкідне ношенє на тїлї. Дуже многі лїкарі випробували, припоручили і ординували се средство. Вигідно можна сховати в кишени. Брошура ґратісь (в ковертї за присланєм 10 кр. маркою) висилає Theo Biermanns Elekrotechniker, Wien I. Schulerstrasse 18.
Мужеску безсильність викликану именно страшними наслїдками тайних гріхів молодости і розпусти, усуне напевно і на довго одинока, розширена в многих виданях илюстров. книга Самоохорона д-ра Ретава.
Россійске виданє: 1 зр.
Польске виданє: 1 зр.
Нїмецке виданє: 2 зр.
Тисячі людей найшли в нїй поясненя своїх недуг і направили свої мужескі сили при помочи вказаного в книжцї способу лїченя. По одержаню франко належитости, висилає ся франко книга в кувертї маґазином видавцїв Р. Ф. Бірей в Липску. (R. F. Bierey's Verlagsbuchhandlung іn Leipzig.)

 

»Дѣло« 16.04.1892 Промова пoc. К. Телишевского

виголошена на 16-тім засїданю сойму дня 30 марта при справозданю комісії санітарної о утвореню округів санітарних.
Високій сойме!
Справа лїкарів громадских сама собою у людности непопулярна. Она була в турчаньскій радї повітовій предметом дуже обширної і поважної дискусії, а то власне за для того, що теперішна репрезентація повітова аж надто добре знає се, що повіт турчаньскій належить до тих, де смертельність людска найбільша а сей невідрадний стан потребує доконче поправи. Коли над тою справою застановляли ся, відзивали ся голоси і то репрезентантів сїльскої курів, котрі висказали ся против тої институції, а висказали ся не за-для того, мов би неї відчували потреби та конечности помочи лїкарскої, але за-для того, бо порозумівши, що тут иде о поліцію санітарну, обавляли ся і обавляють ся, що сі лїкарі будуть лиш орґанами до виковуваня поліції, а яко такі вийдуть до ролї поліційних орґанів правительственних.
Побоюють ся, що лїкарі не поставлені на се, щоби лїчити недужих, але на се, що-би бути орґанами до списуваня всяких виказів, до веденя всїлякого письменного дїла та до вируки орґанів правительственних в справах поліції санітарної. А наших відносин санітарних не справлять нї викази, нї писанина.
Єсли повіт турчаньскій заявив ся за тим, щоби у него завести в найкоротшім часї аж два округи санітарні, та заявив готовість причинити ся до коштів удержаня, то руководив ся лиш тою гадкою, що ті лїкарі будуть в першім рядї лїкарями та яко такі будуть нести поміч лїкарску недужим і то зовсїм безплатно, а аж на послїднім плянї их дїяльности поставить ся их обовязки яко орґанів санітарної поліції.
Думаємо, що через розведенє лїкарів по провінції, через приневоленє кваліфікованих сил лїкарских до перебуваня на провінції, через рівномірнїйшій розклад сил лїкарских по краю, через розкиненє их по нашім цїлім краю, буде дана людности можність покористуватись з поради лїкарскої. Длятого то я звертаю ся до видїлу краєвого з катеґоричним жаданєм, щоби всїдаючи инструкцію для тих лїкарів, мав передо всїм на увазї, що нам не иде о се, щоби лїкарі виповняли функції лиш поліції санітарної, щоби з них поробити удалих канцеляристів, але о се, щоби они увзглядняючи передо всїм сумний стан санітарний заняли ся несенєм лїкарскої помочи для недужих, вказували сїльскій людности потребу лїкарскої помочи та привчали єї користуватись тою помочію. Се, по нашій думцї, их найголовнїйшій обовязок, а всї инші обовязки повинні бути другорядного значіня, бо аж тогдї ся інституція прийме ся, зєднає собі симпатію і буде можна числити на єї дальшій розвиток, єсли лїкар стане тим, чим він по свому званю повинен бути, се єсть лїкарем.
Длятого заявляю, що буду голосувати за внесенєм комісії санітарної, — однакож знаючи і се, що кошти удержаня сеї нової институції дуже тяжко дотикають повіти і фонд краєвий, бо і повіт і край мусять причиняти ся до удержаня сеї институції, наказана єсть дуже велика ощадність, именно під взглядом коштів подорожи і дієт. Длятого се буде обовязком видїлу краєвого пантрувати, щоби ті кошти не множили ся безпотрібно, щоби о скілько можна не переступати по-за можність і по-за доконечну потребу.
Не роблю собі надїї, щоби саме введенє институції окружних лїкарів двигнуло стан санітарний і поправило єго від разу. Нї, мої панове, — знаю дуже добре, що на поправу стану санітарного не можуть вплинути самі лїкарі, що до поправи дуже невідрадних відносин санітарних нашого краю потреба дуже богато инших вимінок, але сподїю ся, що окружні лїкарі будуть одним з тих чинників, котрі звернуть увагу на селеня, що єму робити, як поступати, щоби запанували лучші відносини санітарні, що они стануть приятелями сїльского люду і єго порадниками на ниві доси запущеній, на ниві шанованя здоровля, на ниві ратованя надвисшого скарбу, значить ся — житя. Длятого то ми голосували за предложенєм комісії в надїї, що окружні лїкарі стануть приятелями здоровля людского, а не самого лиш канцелярійного дїла.

»Дѣло« 14.04.1892 Про хлїб.

Хлїб не єсть зовсїм такою здоровою їдою, як звичайно думають, а навіть єсть шкідний, єсли єго богато їсть ся. Поминувши ту обставину, що в многих пекарнях випікає ся хлїб не дуже чисто, або з фальшованої муки, має він в собі много шкідних частин складових, котрих рука людска не може усунути. Звістно, що т. зв. спориш, паразит розповсюднений по полях між збіжем, має в собі отрую. Віддїлити-ж єго від здорового зерна дуже тяжко, так, що все лишає ся єго богато між вимолоченим зерном. Підчас недороду дїє ся ще гірше, бо тогдї cпoриш розширяє ся незвичайно скоро. Перед кількома місяцями один професор нїмецкій розібрав хемічно 80 родів хлїба, по більшій части житного і не найшов анї одного рода, щоби був вільний від споришу. В многих хлїбах найшов один процент тої примішки так, що навіть мірне ужитє єго може шкодити здоровлю. Додати треба, що отруя в спориши єсть дуже сильна; єсть се т. зв. сапоніна. З тої причини радять лїкарі, щоби їсти як найменше хлїба житного і пшеничного, а замість того поручають ярину, яко дуже здорову поживу. Ярина має в собі соли, котрі служать дуже добре до відживлюваня людского орґанізму. Те саме можна сказати і о овочах. Д-р Лєман, ревний оборонник тої теорії, каже, що кождий чоловік, котрий дбає о своє здоровлє, повинен живити ся передо всїм яринами, а головно салатою і свіжими та сушеними овочами, а аж потім стравами мучними, товстими і мясом. Дїти живлені в той спосіб, виростуть на здорових молодцїв а богато недужих завдячує той методї поворот до здоровля. Згаданий д-р Лєман, маючи недалеко Дрездна велике заведенє лїчниче, де пробуває звичайно около 1000 людей, слїдив від довшого часу результати тої методи відживлюваня і сконстатував, що она незвичайно хосенна. За границею приймила ся она досить, а Француз і Анґлієць не знають навіть обіду без ярини.

»Дѣло« 11.04.1892 Справи соймові.

Відповідь комісаря правительственого ґр. Лося на дві послїдні интерпеляції руских послів.
І. На интерпеляцію, внесену на вчерашнім засїданю високого сойму через послів п. Телишевского й товаришів в справі нововибраної ради повітової в Городку, маю честь відповісти, що слїдує:
Вибори до ради повітової в Городку відбули ся 12, 14 й 19 сїчня с. р. В цїли уконституованя ради повітової скликано збори членів нововибраної ради на 10 лютого, 29 лютого й 17 марта с. р., але всї ті збори не відбули ся за для недостачі приписаного комплєту.
Ся обставина, правда, наводить здогад, що не можна сподїватись успішної дїяльности нововибраної ради повітової. Та позаяк такій здогад ще не достаточний до розвязаня ради повітової і позаяк від часу відбутих виборів нової ради повітової ще не богато часу минуло, а давнїйша рада повітова ще доси урядує, то й не було доси лєґальної основи до розписаня нових виборів.
Коли одначе президія намістництва зі справоздань місцевих властей повітових допевнить ся, що нововибрана рада повітова не буде могла уконституоватись в спосіб правильний, то не залишить розвязати раду повітову в Городку — а в такім случаю перед розписанєм нових виборів президія намістництва поробить отвітні зарядженя, щоби запобігти поновленю таких анормальних відносин.
II. На интерпеляцію, внесену також на вчерашнім засїданю вис. сойму через послів п. Окуневского й товар. в справі мабутних надужить старости Ляховского в Залїщиках маю честь відповісти, що за-для короткого часу годї було розслїдити закиди, наведені в тій интерпеляції, й годї було навіть дорогою телєґрафічною зажадати пояснень від старости Лєтовского, тим більше, що він тепер тяжко хорий. Супроти того не можу подати подрібних пояснень що-до закидів піднесених в интерпеляції, одначе можу впевнити пп. интерпелянтів, що ті закиди будуть точно розслїджені, і коли будуть основні то президія Hамістництва не залишить зробити що буде треба; але коли закиди покажуть ся неоправдані, пп. интерпелянти будуть мусїли приняти на себе одвічальність за кривду, заподїяну урядникови, котрий из за хороби в сїй хвили боронитись не годен.

»Дѣло« 07.04.1892 Про товариство убезпечень "Днїстер"

умістив "Душпастирь" в н-рі 5-ім з 15. марта А. Т. симпатичну статейку, в котрій звертає увагу Всч. духовеньства на се товариство.
Автор згадавши на початку статейки, що концесію на товариство "Днїстер" удало ся Русинам дістати по довгих заходах та що се товариство з-разу буде приймати обезпеченя лиш від огню, a з часом може розширити свою дїяльність також на инші дїла асекураційні, на житє і градобите, — так дальше пише:
"Товариство Днїстер увійде в житє, коли призбирає ся основний фонд 50.000 зр. за зложенєм 500 удїлів по 100 зр., на котрі видані будуть удїлові листи. Сі удїли зістають власностію тих, що их зложать, будуть процентувати ся і поволи амортизувати ся. Властителї удїлових листів суть заразом властителями цїлого товариства і вибирають з-посеред себе раду завідуючу, котра завідувати буде справами товариства. Однакож властителї удїлів не приймають на себе жадних більше зобовязань. Удїли становлять фонд ґарантійний доти, доки на их місце не узбираєсь фонд резервовий. Однакож той фонд основний мусить зложитись до кінця червня с. р., бо инакше концесія гасне. Узбиранєм основного капіталу займає ся комітет основателїв, в котрий входять пп.: совітник апеляційний Теофіль Бережницкій яко предсїдатель, член видїлу краєвого д-р Дамян Савчак яко заступник предсїдателя, проф. ґімназії Алексїй Тороньскій, архітект Василь Нагірний і адвокат д-р Стефан Федак яко члени.
"Не прийшлось би тяжко зібрати потрібний капітал, єсли би комітет схотїв пошукати у Поляків, Жидів або у різних банків, однакож тогди затратило би товариство характер рускій, бо оно було би власностію тих, що зложать капітал. Коли се товариство має мати характер рускій, то Русини мусять зложити удїли. Русини приняли вість о удїленю концесії з радостію, однакож коли ходить о зложенє удїлів, то де-хто, зражений деякими економічними неудачами серед нас, не довіряє і боїть ся одвічальности за можливі страти. Але-ж одна або друга неудача не може нас вже на віки засудити, щоби ми вже нїколи жадного економічного дїла не піднимали. По друге — зовсїм що иншого єсть банк, а що иншого асекураційне товариство. Банки упадають часто по різних містах, а асекураційні товариства розвивають ся красно. А коли ще настане примусова асекурація селяньских загород, то отворить ся широке поле дїяльности для Днїстра. По трете — як уже висше сказано: властителї удїлів не приймають на себе жадної більше одвічальности за товариство.
"Днїстер основує ся на тих самих засадах, що і Краківске товариство убезпечень, т. є. на взаїмности обезпечених, так, то страти і зиски межи них роздїлюють ся. Видимо, як красно розвинуло ся товариство краківске, тож надїяти ся, що і Днїстер буде мати будучність і хоть-би не так світлу як Краківске, то все таки не згіршу, і може дати многим людям побічний зapoбок а навіть і удержанє. На кождий спосіб була би сумна річ, коли-б помимо одержаня концесії, не прийшло до завязаня товариства."
Oтce статейка А. Т-ого в "Душпастири" і ми на розумні виводи єї вповнї годимо ся. Справдї, сумна би була річ, коли-б Русини не зложили 50.000 зр. на основний фонд Днїстра, — се був би для них просто сором! Не такі ті Русини вже бідні, щоби парох рускій та урядник-Русин чи професор, почавши від ІХ-ої ранґи, не міг зложити бодай 100 зр. на удїл! Коли-ж нинї може бути навіть згадка о тім, що Днїстер мусїв би шукати капіталу 50000 зр. у Поляків, Жидів чи у чужих банків, або [мимо одержаня концесії] не завязатись, то знов виходить на яву байдужність руска, засада "все бери, тілько мене лиши". Показує ся, що загал интеліґенції рускої знає кричати та бундючитись, але як прийде до дїла, єго нема. Основний фонд Днїстра мусить бути зібраний до кінця червня с. р. — нинї-ж стоїмо вже в третинї цвітня. Тож відзиваємось до всїх Русинів, котрі мають спроможність взяти бодай один удїл на 100 зр. а доси ще не взяли, нехай чим скорше скидають з себе дотеперішну шкаралупу проклятої байдужности рускої! Справдї прикро, що навіть в так й нетяжкій справі — а треба у нас тілько принуки!

»Дѣло« 05.04.1892 Відповідь правительственного комісаря

на интерпеляцію руских послів в справі кривд руского язика в ц. к. урядах і судах, виголошена на нинїшнім засїданю сойму.
На засїданю Високого сойму з 28 марта с. р. внесена була интерпеляція до правительственного комісаря послами п. Лонгином Рожанковским і товаришами з причини мабутного кривдженя Русинів що-до их язика через адміністраційні власти, як політичні так і скарбові і через ц. к. суди і прокураторії державні.
Маю честь відповісти на ту интерпеляцію що слїдує:
Що-до політичних властей, пп. интерпелянти кажуть, що ті власти на поданя сторін внесені в рускім язицї дуже рідко відповідають по руски; що денекотрі староства накладають кари на душпастирів і громадскі зверхности за уживанє руского язика в письмах подаваних до староств, і так на пр.: староство в Золочеві рішенєм з 26 сїчня с. р. під ч. 2320 загрозило громадскій зверхности в Закомарю карою 20 зр. за те, що предложила справозданє в рускім язицї. Факт, о котрім тут мова, дійшов до відомости Президії намістництва через часопись "Дѣло", котра помістила відпис розпорядженя староства в Золочеві з 26 сїчня с. р. під ч. 2320. Президія намістництва зажадала сейчас справозданя від староства в Золочеві, а переконавши ся о дїйстности донесеня, не лише рескриптом з 13 марця с. р. до ч. 2312, отже перед внесенєм интерпеляції, звернула увагу старости, що поступив неправильно, бо після міністерского розпорядженя з 20 грудня 1859 р. до ч. 12466 і з 4 липця 1860 р. до ч. 2166 вІльно як приватним сторонам так і громадским урядам писати до правительственних урядів в рускім язицї, а дїйствуючій давнїйше заказ писаня кирилицею знесено розпорядженєм міністерства з 10 цвітня 1861 р. до ч. 2325, а надто [Президія намістництва] видала обіжник до всїх староств Галичини всхідної з 14 марця с. р. до ч. 2714, котрим приказано точно перестерігати постанов, заключених і покликаних розпорядженях щодо квестії язика.
Зволять панове интерпелянти приняти увіренє, що президія намістництва в кождім випадку одержаної відомости о якім-небудь відступленю від того правила не залишить зарядити, що належить, щоби дїйствуючі приписи точно були перестерігані. [Оплески від руских послів].
Поосібних фактів о накладаню кар на душпастирів за уживанє руского язика пп. интерпелянти не виказали. Припускаю, що ходить може о те, що власти жадають предкладаня формальних виписів з метрик в латиньскім язицї там, де би звичайні посвідченя могли вистатчити, або посвідчень метрикальних в польскім або нїмецкім язицї, замість в язицї рускім. Єсли так єсть, то і в тім взглядї можу зложити упевненє, що висші власти всякі в тім напрямі основані жалоби завсїгди увзглядняли і на будучности увзглядняти будуть.
Що-до властей скарбових, то як краєва дирекція скарбу, так і підчинені їй власти і уряди взагалї перестерігають дїйствуючих приписів о язицї урядовім і о уживаню руского язика. Єсли деколи зайшли ухибленя в тім напрямі, що ужито в відповідях для сторін нїмецкого або польского язика, то стало ся се без якої-небудь тенденції. Всяким жалобам в тім взглядї вдоволювала завсїгди краєва дирекція скарбу безпроволочно і видавала в кождім поодинокім случаю відповідні і катеґоричні поученя для дотичного уряду. Подібні реклямації приключались рідко, а се єсть найлучшим доказом, що скарбові власти Галичини в загальности старають ся до обовязуючих в тім взглядї приписів. В послїдних часах здоганила краєва дирекція скарбу розпорядженєм з 10 сїчня с. р. до ч. 89.187 ц. к. адміністрації податковій, що на поданє, внесене в рускім язицї через "Народну торговлю" у Львові, видала резолюцію в нїмецкім язицї, і приказала адміністрації податковій, щоби видала рішенє в рускім язицї, і се також наступило.
Ц. к. суди урядуючі у всхідній части Галичини застосовують приписи рескрипту ц. к. міністерства правосудія з 9 липня 1860 р. до ч. 10.340 в той спосіб, що як в справах карних, так і в цивільних, спірних і неспірних, а про-те і в справах спадкових опікунчих, і курательних списують протоколи зі свідками, обжалованими, знатоками і сторонами в рускім язицї, єсли свідок, обжалований, знаток або сторона того желають.
Візваня до свідків, обжалованих і сторін видають ц. к. суди найчастїйше в такій стадії справи, коли за-для мішаного населеня судья не міг ще повзяти відомости певної, чи рідним язиком особи єсть язик рускій. З тої то причини видають ц. к. суди візваня звичайно в язицї урядовім. Отже рідкими суть візваня в рускім язицї, бо видавані бувають лиш тогди, коли суд з подань внесених або з протоколів списаних переконає ся, що той язик єсть матерним язиком особи завізваної і що она виключно таким в суді промавляти желає.
Вироки запавші в карних справах бувають правильно лиш зустно голошені, а оголошеня наступають в рускім язицї, єсли обжалований сего язика на пересправі уживав. Видаванє вироків карних на письмі єсть зарадженєм виїмковим. Наступає оно звичайно лиш на жаданє оборонника в цїли уложеня виводу зголошеного средства правного, а позаяк оборонники з малим виїмком не владїють на тілько руским язиком, щоби могли B сїм язицї уложити виводи зголошених средств правних і з тої причини лише в рідких случаях домагають ся спорядженя вироку в рускім язицї, про-те ц. к. суди видають зaпавші вироки звичайно в тім язицї, в якім були уложені.
Протоколи карних пересправ, яко акти внутрішної служби, списувані бувають виключно в язицї урядовім, о скілько сторони не зажадають списаня поодиноких депозицій в рускім язицї, або о скілько з процесуальних взглядів не заходить потреба дословного представленя зізнань, зворотів або слів одиноких, — в котрих то випадках протоколованє завсїгди наступає в рускім язицї.
Наради при колєґіяльних судах відбувають ся також в рускім язицї, о скілько основа справи того вимагає.
Після досвіду з лїт попередних стосунково дуже мале єсть число подань вношених до ц. к. судів в рускім язицї — як в справах карних так і цивільних.
Не було також в послїдних кількох лїтах від сторін жалоб, походячих з причини упослїдженя в уживаню матїрного язика, а коли би такі жалоби на будучність появили ся, ц. к. висшій суд краєвий не залишить зарядити, що належить, щоби покликані на вступі приписи о уживаню руского язика точно були перестерігані.
Так само і прокураторії державні перестерігають постанов розпорядженя міністерства правосудія з 9 липня 1860 р. до ч. 10340 і з 5 червня 1869 р. до ч. 2364, — над чим бачить надпрокураторія державна, — а доказом сего єсть догана з 29 жовтня 1891 р. до ч. 3821, котра з причини достереженого в спеціяльнім випадку ухиблена була удїлена прокураторії державній в Золочеві.
Нехайже менї вільно буде вкінци звернути ся до пп. интерпелянтів з просьбою, щоби в разї, як довідають ся о яких небудь ухибленях в квестії, о котру ходить, не хотїли уважати кождого ухибленя за волю і наміренє упослїдженя руского язика, — коли-ж такого наміреня правительство не мало і не має, а обмилки і неуваги в кождім урядї лучити ся можуть, — всякі в тій мірі основані жалоби верховні власти оцїнять з всею прихильностію. [Оплески від руских послів.]

»Дѣло« 04.04.1892 Жіноча справа.

І.
Заявленє.
В 7 і 8 числі "Народа" з 1-го Апріля сказано, що будь-то би я зобовязала ся на торічнім зйізді радикалів вести в тій часописи рубрику питаня жіночого. Тож заявляю, що я вправді отворила рубрику в "Народі" для питаня жіночого, але вести я не зобовязувала ся, а лиш казала приватно, що буду по можности побіч других дописувати; вести однак мала редакція "Народа", до котроі складу я не належу, бо зйізд мене до того не уповажнив. То єсли рубрика не була достаточно заповнена, то най редакція за те відповідає.
Наталія Кобриньска.

ІІ.
Жіноче віче.
В усій цівілізованій Европі і Америці справа рівноуправненя та самоувільненя женщин ступає наперед стало і без упину і значить кождий свій крок меншою або більшою побідою і майже що днини стає більше відважних бойівниць, що вводячи ідею в житє, супротив пересудів та безчисленних перешкод дійшли до ціли і одержавши університетскі степені, почали діяльність відповідну своій охоті та спосібностям.
Таким чином, обертаючи на добро, з одного боку, користи, котрі йім досталися, вони рівночасно не перестали боротись і за нові, і так в Англіі на кождій сесіі парляменту найчільнійші посли без попуску і горяче підпирають внесений женщинами біль за політичне рівноуправненє женщини, єднаючи єму чим раз більше голосів, а в усіх більших містах Европи — чи-мало женщин робітниць, котрим вже не теорія а важна практика житя веліла стати о власних силах, солідаризуються, організуються і сходяться, голосно і отверто домагаються першого людского права — права житя.
А у нас? І у нас змагаючася свідомість наших прав починає поволи пробивати тверду шкарлущу байдужости і спонукувати до діяльности рухливійші елементи, показуючи в чим раз яснійших красках надію побіди. Загрітий тою надією комітет, зложений з кільканадцяти осіб (не з 2, як хибно подали деякі часописі) рішив скликати на день 10 апріля загальне віче женщин, на котрім женщини ріжних станів могли би застановлятися й радити над потребою домаганя прав в напрямку едукаційнім, політичнім і економічнім.
Програма віча, подробиці котроі оповістять афіши, обнимає реферати в трьох названих напрямках.
Знаємо, що богато інтелігентних женщин, що тілько не могли проявити ініціятиву, від давна горячо ждуть тоі нагоди, а інших здержали від явного виступу боязнь сміху з боку численноі, на жаль, товпи реакціонерів, а може й огляд на залежність становиска, і знов же не одна світла женщина, що сидить де в закутку, далеко від руху і житя столиці, в глубині душі годиться зі змаганями поступових женщин; вони всі мати-муть на тім вічу нагоду виявити своі думки і покласти своі домаганя. Ідея того віча повстала вже давно, та єі здійсненє було здержане незвичайними трудностями, а й тепер поводженє віча залежить головно від численноі участи женщин. Тож обертаємось з довірєм до всіх тих женщин, жива душа котрих бажала свобідно зачерпнути зі скарбу науки, та була відбита крутарским аргументом, що єі жерела отворено тілько для одноі половини людского роду, — до тих женщин, котрих спосібности й енергія житя марнуються в надто тіснім кружку діланя, і до тих, котрих молодий вік та настаюча нова пора позволяють радуватися подією здійсненя своіх бажань.
Обертаємось до матерей, що бажають своїм донькам забезпечити змогу людского істнованя і оберегти йіх від торгованя найсвятійшим чувством, відшуканя в подружю тілько матеріяльної вигоди. Ззиваємо всїх женщин, що працюють тяжко і розуміють, що праця повинна йім дати удержанє, а не робити йіх жертвами неволї й визискуваня.
Врештї запрошуємо і ті добрі пані, що самі находячися з своєю родиною в користнім положеню, не бажають для себе переміни, та мають серце чутке на недолю і потреби своїх сестер. Нехай усї прийдуть на віче женщин, нехай покажуть, що стоять на висоті свого часу і розуміють поступові ідеі та слушні й справедливі змаганя.
За комітет: Феліція Прухникова. — Ольга Франко. — Ядвіга Чашовска.

»Дѣло« 02.04.1892 Гостина панни Павликівної в Кракові.

З Кракова.
Різними дорогами ходить рускій патріотизм, а один из цїкавійших ребусових варіянтів представляють: отець Теофіль Павликів, і дочка єго прімадонна львівскої опери. О. Павликів серед старої партії має титул "маститого патріота ветерана", — а що-ж дочка єгo, прімадонна?
Сердечно тїшили ся свого часу всї Русини, коли нинїшна прімадонна панна Павликівна, виступаючи на вечерках і концертах руских, видавала надїю, що з неї вийде знаменита співачка. Ото слава буде для Русинів! — думав кождий Русин, — нагла співачка, дочка видатного Русина, звеличає своїм виступом кождий знатнїйшій концерт рускій, а може, яко патріотка, почуєсь до обовязку виступити часом і на сценї народно-руского театру — коли не в якій роли [н. пр. Гальки], то бодай з відспіванєм в межи-актах рускої піснї, як то буває... Так думали колись Русини, і не можна сказати, щоб не мали права снувати такої думки. Однакож зовсїм обманулись.
Паннї Павликівній, коли стала прімадонною оперовою, певно нїколи й на гадку не прийшло виступити на сценї руского театру, хотяй єї товаришки і товариші народности польскої остатними роками від часу до часу старають ся і на рускій сценї о трофеї артистичні... Але-ж бо навіть виступи пaнни Павликівної на руских концертах чи вечерках належать уже до исторії!
В остатних роках краківска "Академічна Громада" дуже рада була, щоби панна Павликівна — "наша слава" — дала ся пізнати краківскій публици виступом з русскою піснею на устах підчас вечерниць в роковини смерти Т. Шевченка — і з року на рік була у рускої молодежи надїя, що се наступить тим більше, що від панни Павликівної не вимагано жертв матеріяльних. Але надїя завела. Прімадонна землячка першій раз "zerwała rokowania" телєґрафічно, перед самими вечерницями. Другій раз обіцялась за рік, а вкінци забула відписати на рекомендоване письмо. Делєґатам "Академічної Громади", що їздили запрошувати єї, зaявляла, що она від давна має велику охоту виступити перед краківскою публикою, — хоч, правда, виразно не спімнула, що має охоту виступити там на рускім вечерку "Академічної Громади". З-разу ми тої обережности в словах землячка не розуміла, — аж тепер річ стала нам ясною.
Ото панна Павликівна виступала тут недавно на концертї, але на концертї устроєнім верховодячими сферами краківскими на фонд будови "Domu akademickiego". Говорять тут, що ті сфери мають старатись, щоби панна Павликівна дісталась до Варшави. З того виходило би, що п-а Павликівна прямує до карієри дорогою свого земляка Мишуги...
Тілько Мишуга був "невиразний" — тож і Поляки і Москалї числили єго за "свого" — аж наконець, як відомо притиснули єго до стїни і — тогдї то пpигадали єму, що він властиво анї Поляк анї Москаль, але Русин. І Мишуга підчас остатної своєї гостини в Галичинї замаркував се і у Львові, і ще виразнїйше на рускім концертї і на комерсї "Академічної Громади" в Кракові. Тимчасом панна Павликівна — в порівнаню з Мишугою — робить ся зовсїм "виразною" — виступами своїми на польскій сценї і лише на польских концертах марнуєсь яко Полька... мимо "русскости" свого вітця, "патріота-ветерана" старого закала.
Поживемо, то й побачимо, чи які досвіди може й пригадають паннї Павликівній те саме, що пригадали Мишузї...
Краківскій Русин.

»Дѣло« 01.04.1892 Шкільництво в Галичині

У Львові дня 1 н. ст. цвітня 1892.
Мило нам нинї подїлити ся з нашими Вп. читателями відрадною вістію, котру одержали ми сегодня з полудня:
Ц. к. міністерство просвіти затвердило предложенє галицкої ради шкільної, щоби з вереснем сего року оснувати:
а) чотиро-клясову женьску школу вправ з руским язиком викладовим при женьскій утраквістичній семинарії учительскій у Львові;
б) чотиро-клясову мужеску школу вправ з руским язиком викладовим при мужескій утраквістичній семинарії учительскій в Станіславові;
в) чотиро-клясову мужеску школу вправ з руским язиком викладовим при мужескій утраквістичній семінарії учительскій в Тернополи.
Всї три ті школи мають у вересни початись одною клясою і постепенно з кождим слїдуючими роком доповнитись до чотиро-клясових.
Дїлячись нинї ceю вістію з нашими Вп. читателями додамо тепер лиш ось-що:
Тая женьска чотиро-клясова школа вправ у Львові — се перша в краю руска школа женьска.
Ті дві мужескі чотиро-клясові школи вправ в Станіславові і Тернополи — то перші чотиро-клясові мужескі школи рускі на провінції [бо доси лиш один Львів мав дві такі школи].
Сі три нові школи рускі — то [подібно як ухвалена перед кількома днями в соймі галицкім ґімназія] заспокоєнє частини найпильнїйших потреб Русинів на поли шкільництва, — потреб, які правительство — по змінї ситуації в наслїдок заявленя наших послів в соймі при кінци попередної сесії — признало за конкретні — і котрі опісля ревно підпер рускій клюб в радї державній.

»Дѣло« 31.03.1892 В cпpaві правописній. — Памятник для Шевченка.

В cпpaві правописній.
З Турчаньского. В царстві турецкім велика заверуха. Підписи против фонетики сиплють ся, як з рукава. До тепер припадав в тім кутї на одно село один, а найбільше два люде письменні, a тепер всї роздумують над петицією нашої академії наукової "Русской Ради" і підписують єї, стаючи, розумієсь, в оборонї "жизненних справ Руси". Одна рука розпиняєсь на сто боків, і не дивно, що число протестантів росте на потїху "Pyсской Ради" і "Галицкой Руси". Жаль великій, що коли йде о правдиво жизненні справи народні, многі люде і палцем рушити не хотять!...
Чую "поважні" докази против фонетики: "реформа правописи не на часї". Наша академія наукова "Русская Рада" до судного дня буде стояти на тім, що реформа правописи не на часї. — "Де є яка бесїда без ґрaматики?" Ну, у нас попалять всї ґраматики, як зреформують правопись. Але найбільшій таран заїхав перед кріпость деяких пoлітиків такій: "Австрійске правительство не пристане на реформу правописи, бо Россія буде з мести душити Поляків і Нїмцїв". Звичайний чоловік не розвяже тої угловатої загадки. Ми Русини певно не тїшимо ся з того, коли Москалї кого небудь душать, а найбільше нас, але за-для реформи правописи у нас не буде им гірше, так як і наша нинїшна правопись не поправить их положеня.
Я при рішеню справи правописної держу ся приповідки: "Швець знай своє шевство, а до кравецтва не мішайсь!" В цїлім світї рішають о якій-небудь справі люде познакомлені з нею. Маємо, Богу дякувати, вже досить споре число учителїв працюючих на поли рускої бесїди і єї ґраматики. Тії знатоки певно лїпше будуть знати, якої реформи потребує руска правопись, анїж люде мало знаючі духа рускої бесїди. До людей фахових маю повне довіріє, бо доси они не проявили в своїх поступках нїчого такого, щоби на таке довіріє не заслугували. Они при укладї своїх уваг будуть мати на взглядї виключно добро Русинів: улекшити науку найширшим верствам народу і влити любов до свого рідного.
Поки справа йшла властивою дорогою, люде спокійно вижидали єї рішеня. Тепер не годить ся мовчати, коли рішаєсь справа важна для народу руского, а лїпшу будучність треба ставити по-над всякі взгляди. Пишу отсі стрічки зі свого і поблизького кута, щоби вагу підписів звести до властивого именника і подати, кому треба, міру до их оцїнки. Видїл "Народної Ради" в Турцї виготовив протест против реформи правописи. Тілько-ж о тім намірі члени не знали нїчого і повний видїл над тою точкою не радив. Деякі члени певно згодились би на протест, але деякі нї. Послїдні суть того пересвідченя, що о правописи в школах мають в першій лінії рішати учителї руских шкіл і рускої бесїди, а шкільні власти можуть при рішаню тої справи важити голос хиба фахових людей!
Член турчаньскої "Народної Ради".

Донесенє в cпpаві памятника для Шевченка.
З Кракова. "Комітет иніціятиви" знїс ся через свого відпоручника з краківским послом д-ром Вайґлем, членом "комітету пятьох" [komitet pięciu] т. є. тїснїйшого комітету, вибраного з лона обширнїйшого комітету для будови памятника Мицкевича в Кракові. Д-р Вайґель поинформував нас, що завязуючих комітет не обовязують закони о завязуваню товариств і що не потреба статутів подавати до намістництва, як то нас первістно поинформовано. Завязуванє комітетів, видно, не передвиджена річ в конституції нашій і длятого, на наше щастє, не обгороджено остроколом юридичних формальностей. Потреба тілько по завязаню ширшого комітету повідомити намістництво і просити о позволенє збираня фондів.
Ми первістно загадали були скликати обширнїйшій комітет до Львова на день 24 марта, щоби, користуючись присутностію Вп. послів та зїздом Вп. патріотів на збори "Просвіти" могли зібрати більше число членів з провінції та з Буковини. Опісля ж за для тих же мотивів ми рішились инакше. Зваживши, що засїданя соймові, загальні збори товариства им. Шевченка і "Просвіти", праця радикалів над вічами провінціональними, ненадїйні вибори до сойму буковиньского — забсорбували виднїйших наших людей, ми уважаємо, що в интересї найлїпшого успіху справи памятника треба зібранє ширшого комітету відложити до часу, коли передові наші люде будуть свобіднїйші.
Тимчасом може, у кого охота і нагода, за гідним признаня приміром п. Ирини Герасимовичівної збирати фонди на памятник дорогою складок, льотерії і т. д.
За комітет — Яків Невестюк.

зі старорусинів

»Червоная Русь« 04.04.1890 Рѣшенія берлинской конференціи въ дѣлѣ роботниковъ.

До сихъ поръ не приведенъ еще къ публичному свѣдѣнію автентичный протоколъ трудовъ и совѣщаній международной конференціи въ Берлинѣ, занимавшойся улаженьемъ робочого вопроса, однако полуофиціальная Nordd. Allg. Ztg. открываетъ ослону таинственности, якою стараются тѣ совѣщанія осѣнити.
Основаніемъ совѣщаній служила, якъ извѣстно, програма, предложенная Германіею въ формѣ квестіонара, а рѣшенія являются отвѣтомъ на заключающіися въ немъ вопросы. Такимъ образомъ представляется содержаніе принятыхъ рѣшеній, ведля упомянутой газеты, якъ слѣдуетъ:
Управильненіе роботе въ копалъняхь. Конференція признала желательнымъ, щобы къ занятіямъ въ копальняхъ не допускались дѣти ниже 14 лѣтъ; въ южныхъ однако краяхъ, можетъ оконченныхъ 12 лѣтъ считатись тѣмъ предѣломъ. Трудъ въ подземныхъ копальняхъ долженъ женщинамъ быти запрещенъ. Въ случаяхъ, гдѣ всякіи усилія горничой техники не въ состояніи устранити всѣхъ опасностей, слѣдуетъ обмежити время труда. Во всякомъ случаѣ должно быти сдѣлано все возможное, дабы привести аd minimum опасность, угрожающую жизни и здоровью роботника. Роботами должны управляти лишь инженеры, ижѣющіи принадлежную практику и соотвѣтное техническое образованіе. Роботниковъ и управителей должны соединяти безпосредственныи отношенія такимъ образомъ, дабы вытворилось взаимное довѣріе и уваженіе. Слѣдуетъ докладами всякихъ усилій, щобы институціи, имѣющіи на цѣли обезпеченіе роботниковъ, розвивались подобающимъ образомъ. Для избѣжанія стрейковъ и удержанья тѣмъ способомъ безпрерывности въ продукціи угля, належитъ старатись о то, щобы хлѣбодатели и роботники обязывались доброохотно поддавати эвентуальныи споры третейскому суду.
Управильненіе недѣльного труда. Желательнымъ есть, дабы всюда предоставлялся одинъ день отдыха для дѣтей, молодыхъ роботниковъ и роботницъ, такъ само одинъ день всѣмъ промышленнымъ роботникамъ а дальше щобы тѣмъ днемъ была недѣля. Къ изъятіямъ въ томъ отношеніи должны управняти единственно лишь чрезвычайныи взгляды, проистекающіи будь изъ техническихъ поводовъ, если безпрерывность продукціи оказуется необходимою, или изъ природныхъ причинъ. Изъятія тѣ слѣдовало бы унормовати посредствомъ порозумѣнія правительствъ съ собою.
Управильненіе труда дѣтей. Конференція признаетъ желательнымъ, щобы дѣти обоего пола, которыи не достигли опредѣленного вѣка, не допускались къ промышленному труду. Предѣломъ того вѣка имѣетъ быти совершенныхъ 12 лѣтъ, въ южныхъ краяхъ 10 лѣтъ. Передъ вступленіемъ въ занятіе должны дѣти удовлетворити предписаніямъ относительно школьной обязанности. Дѣти ниже 14 лѣтъ должны быти освобождены отъ труда въ ночи и въ недѣлю. Вообще дѣти не должны трудитись больше, чѣмъ 6 часовъ въ день, въ продолжение которого-то времени слѣдуетъ имъ предоставити по крайней мѣрѣ 1½ часа для отдыха. Отъ занятій, вредныхъ для здоровья, или опасныхъ для жизни, дѣти должны быти исключены.
Управильненіе труда подростковъ. Конференція считаетъ пожеланнымъ, дабы молодыи робочіи обоего пола, находящіися между 14 и 16 годомъ жизни, не были допускаемы къ роботамъ въ ночи и въ недѣлю. Время ихъ дневного труда не должно перевышати 10 часовъ. Перерывы въ томъ времени, опредѣленныи для отдыха, должны выносити по крайней мѣрѣ 1½ часа. Также должна имъ быти доставлена особенная охрана, если бы родъ ихъ труда былъ вредный для здоровья, или опасный для жизни.
Управильненіе труда женщинь. Конференція признала дѣломъ желательнымъ, дабы дѣвчата и женщины, числящіи выше 16 лѣтъ, не трудились въ ночи и въ недѣлю и щобы не роботали въ день долше чѣмъ 11 часовъ, при чемъ перерывы для отдыха должны выносити 1½ часа. Що-до нѣкоторыхъ отраслей промысла могутъ быти допускаемыи исключенія. Матери должны допускатись къ труду только по истеченіи одного мѣсяца послѣ отбытыхъ родовъ.
Управильненіе принятыхъ рішеній. На случай, если бы правительства согласились на рѣшенія конференціи, слѣдовало бы препоручити, щобы над исполненіем роспоряженій, возникшихъ изъ рѣшеній конференціи, имѣли надзоръ спеціальныи функціонеры; щобы правительства удѣляли себѣ взаимно годичныи отчеты тѣхь функціонеровъ; щобы правительства составляли статистичныи выказы въ дѣлахъ, затронутыхъ конференціею и наконецъ, щобы по якомъ-то времени была созвана новая конференція въ цѣли розсмотрѣнія: не слѣдовало бы ли принятыи теперь рѣшенія усовершити, дополнити, или смѣнити.

»Червоная Русь« 03.04.1890 Шематизмъ русской станиславовской епархіи на 1890 годъ

о появленіи которого мы на сихъ дняхъ сообщали, имѣемъ сегодня подъ рукою и признаемся, що на первый взглядъ сдѣлалъ онъ на насъ пріятное впечатлѣніе, такъ якъ находимъ въ немъ не лишь имя прихода, колятора и приходника, но также и другіи данныи, могущіи заинтересовати такъ духовенство якъ и статистиковъ, историковъ и вообще людей, слѣдящихъ за ходомъ народныхъ и церковныхъ дѣлъ въ Галичинѣ. Кромѣ названія зазначено въ шематизмѣ: отстояніе прих. церкви отъ мѣстопребыванія епископа и соборной церкви, годъ постройки церкви и матеріалъ, изъ якого она построена, состояніе приходского дома, начало метрикальныхъ книгъ, квалификація церк. пѣвца и его дотація, состояніе нар. школы и число дѣтей обязанныхъ таковую посѣщати, историческіи записки о церкви и приходѣ и наконецъ дотацію прихода. — Станиславовская епархія состоитъ изъ 20 деканатовъ, 435 приходовъ, 521 священниковъ (398 женатыхъ, 116 вдовцевъ в 7 безженныхъ); изъ трехъ монастырей, 713 церквей и 30 часовень и 776.156 душъ гр. обряда. На покрытіе росходовъ персонала канцеляріи консисторской даетъ правительство 800 зр. изъ религійного фонда, которою сумою должна консисторія оплатити трудъ канцлера, канцелиста, возьного и въ данномъ случаѣ еще и діурниста. Очевидно, що въ виду такого положенія дѣлъ всѣ тѣ посады (кромѣ возьного) незамѣщены, такъ якъ прихо дилось бы одному чиновнику платити найбольше 200 до 300 зр. Изъ крылошанскихъ посадъ было въ мин. году двѣ незамѣщены, а въ тек. году, по уступленіи оо. Куиловского и Туркевича останется 4 незамѣщенныи, а лишь двѣ замѣщенныи крылошанскіи посады. Тѣмъ образомъ держава будетъ еще имѣти доходъ изъ станиславовской капитулы!

»Червоная Русь« 02.04.1890 Польскіи газеты о примиреніи галицко-русскихъ партій.

Мы отмѣтили недавно отзывы львовскихъ польскихъ газетъ о состоявшомся 13 (25) с. м. во Львовѣ съѣздѣ выдающихъ русскихъ дѣятелей и о принятыхъ нимъ постановленіяхъ. Не смотря на то, що тѣ постаноленія не имѣютъ еще активного значенія, въ польской печати замѣтно нѣкоторого рода беспокойство уже на одно извѣстіе, що галицкая Русь можетъ консолидовати свои силы для солидарного дѣйствія. Особенно не нравится польскимъ газетамъ та точка програмы дѣятельности галицкой Руси, въ которой выражено постановленіе стремитись къ роздѣлу Галичины на польскую и русскую части. Не могучи по легко понятнымъ причинамъ широко росписыватись о програмѣ и способахъ переведенія нашего объединенія, мы однако обязаны тщательно истовати всѣ голосы польскихъ газетъ о нашей програмѣ дѣйствій, такъ якъ тѣ голосы служатъ выраженіемъ взглядовъ розличныхъ польскихъ партій въ краѣ, партій, съ которыми намъ на всякомъ шагу приходится и прійдется въ будущности встрѣчатись.
Краковская Nowa Reforma, признающая себе демократическимъ органомъ и выставляющая снисходительно на видь свою дружбу къ русскому народу, приняла извѣстіе о рѣшеніи русскихъ патріотовъ съ недовѣріемъ. "Не могучи провѣрити, — говоритъ она, — извѣстій, сообщенныхъ "Червоною Русью", мы принуждены однако немного сомнѣватись въ ихъ достовѣрности уже по той причинѣ, що роздѣлъ Галичины былъ первоначально програмою "Червоной Руси"; трудно для того предположити, щобы въ пору, когда клубу русскихъ пословъ только поручено составленіе общой политической програмы и введенія modus vivendi между несогласными до сихъ поръ политическими партіями, на собраніи мужей довѣрія, не принадлежащихъ къ одной партіи, западали такъ значительныи и единодушныи рѣшенія. Если бы мы предположили, що извѣстія "Червоной Руси" автентичны, тогда трудно было бы поняти предложеніе о составленіи политической програмы, которая вѣдь, въ случаѣ рѣшенія роздѣла Галичини и присоединенія русской Буковины, уже составлена и нуждалась бы усовершенія только въ меньшихъ подробностяхъ".
Не запускаясь въ полемику съ краковскою газетою, мы примѣтимъ лишь, що проектъ, роздѣла Галичины не выдуманъ редакцією "Черв. Руси", но лежитъ въ основѣ политической програмы еще первой "Русской Головной Рады", значитъ существуетъ еще съ 1848 г., а такъ якъ "Черв. Русь" есть носительницею тѣхъ-же идей, то естественно и для нея роздѣлъ Галичины составляетъ основную точку програмы. На проектъ pоздѣла пишутся впрочемъ всѣ благомыслящіи патріоты, желающіи добра галицкой Руси и для того онъ былъ единодушно принять собраніемъ русскихъ мужей довірія. Проектъ роздѣла Галичины — то краеугольный камень, на которомъ построены програмы дѣятельности всѣхъ русскихъ партій въ Галичинѣ и онъ составляетъ основаніе для примиренія тѣхъ партій между собою.
Черновецкая Gazeta Polska, органъ немногихъ поляковъ, живущихъ въ Буковинѣ, а собственно говоря, передняя стража воинствующой польской арміи, состоящей изъ мірскихъ и духовнихъ іезуитовъ, великодушно покровительствующихъ возникшимъ недавно партіямъ между буковинскою русскою интелигенціею, не можетъ укрыти тревоги по поводу постановленного соединения русскихъ партій. Сообщивши за "Черв. Русью" и "Дѣломъ" немногіи извѣстія о ходѣ совѣщаній и принятыхъ рѣшеніяхъ русскихъ мужей довірія, Gazeta Polska говорить:
"Не можемъ однако вздержатись отъ характеристики преднамѣренной акціи, которая, якъ мы уже сказали, совсѣмъ не есть примиреніемъ партій одного народа, но соглашеніемъ между двома народами, изъ которыхъ одинъ называется русскимъ, другій россійскимъ. Подобно мирились недавно чехи съ нѣмцами, хотя не противъ третьяго. При чешско-нѣмецкомъ соглашеніи, якъ говорили "Народныи Листы", операція повелась блистательно, только паціентъ умеръ. Желаемъ русинамъ, дабы не были въ положеніи повторити въ данномъ случаѣ то выраженіе... Русскіи народовцы требуютъ отдѣльности администраційной половины Галичины; того требуютъ и россійскіи народовцы... Но первыи желаютъ въ томъ видѣти територіально отграниченную и самостоятельную Русь — другіи же въ ампутованной части видятъ больше легкую добычу для Россіи (Polizei! прим. ред.) Вотъ встрѣчныи точки къ примиренію, въ которомъ торчитъ отразу или смерть Руси, или по крайней мѣрѣ дальшая, грознѣйшая и труднійшая борьба о народное существованіе.
"Нехай намъ никто не говоритъ, що повисшие замѣчаніе — то вмѣшательство въ внутренніи русскіи дѣла, или желаніе удерживати русиновъ въ немощи, дабы тѣмъ пользовались галицкіи поляки. Не подлежитъ сомнѣнію, що относительно окончательнихъ требований преднамеренного (въ маѣ тек. года — прим. ред.) съѣзда поляки въ Галичинѣ заберутъ также голосъ, къ чему ихъ управняетъ вся минувшость общой судьбы и нинѣшніи взаимныи отношенія. Но на теперь ми только зазначаемъ единственно характеръ того соглашенія. Другое дѣло, достигнетъ ли оно въ виду галицкихъ поляковъ преднамѣ ренной цѣли; мы въ одномъ заключении братства русиновъ съ россіанами по убѣжденію и тенденціямъ, видимъ общую oпaсность ровно для народовыхъ, якъ и для политическихъ идей, имѣемъ для того право и обязанность указати на него и дѣлаемъ то, яко народовцы, яко поляки и яко славяне".
"Попъ въ звонъ, чортъ въ клепало" можно сказати о характеристицѣ GazetPolsk-ою дѣлъ столь серіозныхъ, якъ примиреніе нашихъ партій и окончательная цѣль нашихъ стремленій. Що Gazeta Polska съ клепаломъ имѣетъ дѣло, то найлучше доказуетъ роздѣленіе нею нашихъ партій на русскую и россійскую, а еще больше, пpотестъ газеты противъ примиренія партій не только изъ точки "народовой" и польской, но и славянской точки зрѣнія. А казалось, що идеи Духинского о непринадлежаніи "россіанъ" къ Славянству вывѣтрѣли изь головъ поляковъ, имѣющихъ притязаяія считатись образованными...

»Червоная Русь« 01.04.1890 Наша немощь.

Уже тo, Богомъ а правдою сказавши, наша Русь не грѣшила никогда и не грѣшить до сихъ поръ преизбыткомъ послѣдовательности и соотвѣтнымъ уваженіемъ своего собственного достоинства. На словахъ, въ теоріи, каждый величаетъ себе патріотомъ, каждый клянется на душу и тѣло що готовъ за права своей народности, своего языка и церкви постояти неустрашимо до послѣдняго дыханія,— но когда прійдеть къ дѣлу, показуется, що трусовство, раболѣпіе і индоленція берутъ верхъ и дѣлаютъ изъ русского человѣка жалкого ярмарочного комедіанта.
Приходитъ лишь приглянутись близше и критически нашей жизни, а каждый долженъ признати, що то не преувеличеніе, а къ сожалѣнію, — сущая истина.
Сколько то наговорилось и наслухалось увѣреній о томъ, що въ русскихъ домахъ будетъ царствовати исключительно лишь свое родное слово! Между-тѣмъ находится еще легіонъ русскихъ домовъ и семействъ, которыи поклоняются чужому языку будто якому идолу и въ малодушіи своемъ не могутъ найти столько отваги, щобы освободитись изъ-подъ его оковъ; множество деканатовъ рѣшило на соборчикахъ: не употребляти въ своихъ перепискахъ съ властями иного языка, кромѣ русского, въ практицѣ же вышло, що даже мизерныи росписки на нужденную конгруу пишутся русскими священниками въ большой части по польски, а даже и по нѣмецки. Цѣлыи струи словъ текли и текутъ о томъ що русскіи люди должны все покупати у своихъ русскихъ купцевъ и торговщиковъ, въ дѣйствительности же нѣтъ у насъ ничего спѣшнѣйшого, якъ поддерживати нашимъ кровавымъ грошемъ чужихъ, въ большой части жидовскихъ спекулянтовъ и причинятись тѣмъ способомъ къ вскрѣпленію враждебныхъ намъ элементовъ на русской землѣ. Въ теоріи деклямуемъ весьма краснорѣчиво, шумно и съ восторгомъ о необходимости консолидаціи нашихъ силъ, и нашей народней жизни, на дѣлѣ же выходитъ совершенно противоположное, такъ якъ противниники наши успѣваютъ при каждыхъ выборахъ пріобрести цѣлыи толпы "хруневъ", а основывая свои kółka rolnicze находятъ въ русскихъ консисторіяхъ теплыхъ покровителей и дѣятельныхъ сотрудниковъ для своей ргас-ы organiczn-ой; придумывая розличныи способы и средства для истребленія и вынародовленія русского народа, имѣютъ они всегда до роспорядимости цѣлую армію русскихъ ренегатовъ и эвнуховъ!... И такъ дѣется oнo всюда, въ каждомъ отношеніи, даже до тѣхъ послѣднихъ 24 гульденовъ, собранныхъ учительскимъ тѣломъ такъ зов. русской гимназіи во Львовѣ въ пользу русскихъ голодающихъ селянъ и пересланныхъ въ роспорядимость польского комитета...
Въ розговорахъ не сходятъ изъ нашихъ устъ деклямаціи о патріотизмѣ, самоотверженіи и жертволюбіи, — на дѣлѣ же мы представляемъ отвратительное зрѣлище бляги и пустословія.
Къ тѣмъ терпкимъ упрекамъ и примѣчаніямъ принудилъ насъ, кромѣ выщенаведенныхъ моментовъ, еще слѣдующій свѣжій фактъ.
Патры іезуиты, овладѣвшіи, подъ предлогомъ "реформованья" нашего монашества, русскими монастырями въ Галичинѣ, устроили, никѣмъ непрошенныи, въ Кристинополѣ трехдневніи реколекціи для русского духовенства и пригласили къ участію въ таковыхъ русскій клиръ изъ сокольского и жолковского повѣтовъ.
Казалось бы, що въ виду огорченія и неумолкаемыхъ голосовъ протеста со стороны русского народа противъ хозяйничанія сыновъ Лоіолы на Руси, не найдется ни одинъ русскій священникъ, который поспѣшилъ бы на относительныи іезуитскіи "науки". Да, но отъ чего, изобрѣтенъ русскій сервилизмъ и маловаженіе своего достоинства? И вотъ, къ стыду будь сказано, нашолся не одинъ, но даже три русскіи священники, которыи, оставляя ввѣренную ихъ духовному попеченію паству на произволъ судьбы и не обращая вийманія на мнѣніе и интересъ своихъ собратей, почувствовали необходимость подвергнути въ теченіи трехъ дней, именно 11, 12 и 18 н. ст. марта, свои умы и души просветительной 16-кратной операціи почтенныхї іезуитскихъ реформаторовъ и завоевателей нашихъ русскихъ монастырей. Два изъ нихъ —холмскіи бѣглецы, третій же таки—нашъ галицкій братъ. Що-до первыхъ двохъ, т, е. холмскихъ эмигрантовъ, мы, конечно, не удивляемся ихъ смиренному повиновенію въ виду іезуитского приглашенія, такъ якъ они не считаютъ себе сынами того народа, который такъ малодушно оставили и не считаютъ себе обязанными къ солидарности съ тѣмъ клиромъ, съ которымъ они не сжились и среди которого чувствуютъ себе, яко бѣглецы, чужими; однако що-до третьяго, яко уроженца галицкой земли и члена русского народа, вѣдающого весьма хорошо, сколько іезуиты зла ему причинили и якій сѣти они на нашу Русь наставляютъ, мы не въ состояніи простити его поѣздки на кристинопольскіи "реколлекціи". Да, если бы онъ по крайней мѣрѣ обмежился былъ на одну поѣздку — но онъ, для произведенія тѣмъ большого эфекта, попалъ даже на незавидный концептъ поблагодарити печатно въ 6 н-рѣ газетки Bonus Pastor реформаторовъ нашихъ монастырей за устроеніе ему и двомъ холмчакамъ uczty duchownej и за szczеrą gościność, якой они, въ забранныхъ іезуитами стѣпахъ кристинопольского русского монастыря, со стороны тѣхъ же патровъ удостоились!... То именно обстоятельство и то благодареніе въ Bonus Pastor весьма характеристичны такъ для своего автора, якъ и вообще для нашихъ отношеній, а уже самое характеристичнѣйшое въ виду нашихъ духовныхъ властей, которыи такъ ровнодушно смотритъ, или точнѣйше, совершенно не смотрятъ на то, кто и якъ подчиненный имъ клиръ обучаетъ и наставляетъ...

»Червоная Русь« 30.03.1890 Правдолюбіе галицко-польскихъ газетъ.

Правдолюбіе галицко-польскихъ газетъ на счетъ Россіи стало уже такъ широко извѣстнымъ, що мы о немъ весьма рѣдко упоминаемъ. Въ послѣднее время сообщили нѣкоторыи изъ упомянутыхъ газетъ, будто бы польскимъ газетамъ въ Россіи запрещено писати о голодѣ, свирѣпствующомъ въ Галичинѣ. Само собою розумѣется, що вѣсть та совершенно безосновна уже хотя бы единственно для того, що въ Россіи собираются жертвы на голодающихъ галичанъ и що полуофиціальный "Варшавскій Дневникъ" печаталъ численныи статьи не лишь о голодѣ въ Галичинѣ, но также о способѣ роспредѣленія голодовыхъ пособій такъ зовимыми обывательскими комитетами, а въ новѣйшемъ нумерѣ принесъ тотъ же "Дневникъ" отзывъ русского голодового комитета, просящій о помощь для голодающихъ. Если бы для того у польскихъ газетъ въ Россіи была добрая воля, то они напечатали бы въ своихъ столбцахъ по крайней мѣрѣ то, що приноситъ "Варш. Дневникъ" на-счетъ свирѣпствующого голода. Однако — якъ намъ кажется — варшавскимъ польскимъ газетамъ идетъ о то, щобы ихъ читатели совсѣмъ не знали, що въ Галичинѣ свирѣпствуетъ голодъ, а при томъ щобы галицко-польскіи газеты имѣли случайность утверждати, будтобы въ Варшавѣ о голодѣ въ Галичинѣ писати запрещено. И того рода махинаціями хотятъ польскіи журналисты "возстановити" польское королевство! Печальное однако и правдивое явленіе!

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 04.02.1892 Wiec ruski.

Przyznać trzeba komitetowi "Ruskiej Rady", że demonstrację przeciw akcji ugodowej p. Romańczuka i tow. urządził ogromną. Onegdajszy wiec zwołany do "Narodnego Domu" był tak liczny, jak pewnie żadne jeszcze z dotychczas odbytych zgromadzeń ruskich. Nietylko wielka sala "Narodnego domu" była szczelnie napchaną uczestnikami, z usunięciem krzeseł, stołów, estrady itp., prócz maleńkiej estrady pod trybuną i stołu prezydjalnego ustawionego pod oknami, ale także w przedsionku, w sieni, na schodach było pełno uczestników, a całe tłumy chodziły po mieśce, nie mogąc się zmieścić w "Narodnem Domu". Liczbę czestników podają w przybliżeniu na 4000. Zgromadzenie składało się w 9/10 z chłopów z różnych stron kraju, a także z znacznej ilości księży i nieco inteligencji świeckiej. Całe zgromadzenie było ożywione jednem uczuciem — nienawiścią do tzw. nowej ery, tyle i tak dobranych epitetów, ile się tam posypało na Romańczuka i Barwińskiego, nie padło na nich zapewne jeszcze od urodzenia.
Wiec zagaił prezes "Russkiej Rady" p. Didyckij krótkiem przemówieniem, w którem jako główny cel wiecu przedstawił zaprowadzenie zgody i usunięcie sporów, istniejących w łonie społeczeństwa ruskiego i wzywał do taktu, umiarkowania i wyrozumiałości w czasie narad wiecowych. Następnie na wniosek ks. Dawydiaka z Tuchli wybrano przewodniczącym wiecu ks. Pawlikowa, zastępcami notarjusza Baczyńskiego z Kałusza i włościanina posła Barabasza. Na sekretarzy zaprosił przewodniczący pp. dra Humieckiego i poetę Izydora Pasiczyńskiego.
Następnie wygłosił ks. Pawlików obszerną mowę, co chwila przerywaną okrzykami i uwagami zgromadzonego ludu. Po nim referował dr. Dobrjanskij o obecnej sytuacji Rusinów. Referat jego przerwany był pojawieniem się w sali posła dr. Antoniewicza, któremu urządzono huczną owację.
Dr. Antoniewicz wszedłszy na trybunę przemówił w ten sposób, że naród ruski nie powinien się niczego spodziewać od parlamentaryzmu, lecz tylko od cesarza. Dalej kończył dr. Dobrjańskij swój referat, przerywany co moment okrzykami skierowanymi przeciw Romańczukowi, Barwińskiemu i całej akcji ugodowej.
Dalsze referaty wygłosili: Roman Baczyński z Tarnopola o powsztennem głosowaniu, ks. Bilinkiewicz o sprawach ekonomicznych i redaktor Marków o sprawach szkolnych. Przy każdej rezolucji zabierało głos mnóstwo mówców. Wiec trwał od 9 zrana do 6. wieczór. Włościanie jedni wychodzili, drudzy wchodzili i objawiali chęć radzenia choćby i cały tydzień.
Rzecz zajmująca, że Diło odmawia wiecowi wszelkiego głębszego znaczenia na tej podstawie, te miała tam być część włościan i inteligentów "zbałamuconych", część zaś wprost "przypędzonych" przez "naganiaczy" z pow. brodzkiego, złoczowskiego i tarnopolskiego i zwerbowanych za pieniądze. Zdaniem Diła wiece mają u nas decydujące znaczenie nie przez to, ilu ludzi wzięło w nich udział, lecz przez to, kto je zwołuje.
"Para radykałów zwołuje bardzo liczne wiece włościańskie w Kołomyi, i włościanie uchwalają wszystko, co im przedłożą, i gdyby radykali mieli te zasoby pieniężne co raoskalofile, to tak samo zapełniliby włościanami salę "Narodnego Domu". Ale na bieg spraw ruskich nie może to mieć wpływu Niechby na apel moskalofilów przybyło i 10.000 chłopów, to na bieg spraw nie wplynęłoby to tyle, ileby wpłęnął podpis choćby jednego narodowca pod odezwą, zwołującą wiec, lub jeden referat wygłoszony przez narodowca, chociażby na sam wiec zamiast dziesięciu tysięcy przybyło tylko 100 włościan".
Jak widzimy, włościanie ogromnie spadli w cenie w oczach Diła, od kiedy do jego menerów uśmiechnię o się z "pod kawek".

»Kurjer Lwowski« 02.02.1892 Jak była ułoźoną lista wyborców we Lwowie.

Jeden z wyborców pisze nam: Towarz. kredytowe ziemskie liczące znaczny zastęp urzędników, opłacających podatek roczny 12 złr., miało tylko jedną kartę legitymacyjną, jako Towarzystwo. Na czynione w przeddzień wyborów kroki oświadczono, że urzędnicy nie mają prawa głosowania, gdyż instytucja płaci za nich podatki. To samo stało się z urzędnikami fundacji skarbkowskiej i z wielu innymi. Również nie umieszczono w spisie wyborców urzędników krajowych instytucj jak Bank krajowy, a uprawnionych z osobistej kwalifikacji. A żaden z nich nie mógł przeczuwać, że został ominięty, i nie sprawdzał przed terminem reklanacyjnym. Dopiero w chwjli rozdziału kart legitymacyjnych przekonali się ci ludzie o defekcie, bo do wspomnianego argumentu o płaceniu podatków to należy wyjaśnić, że administracja podatków, wymierzając podatek na podstawie szczegółowych fasyj urzędników, przeseła poszezególne nakazy płatnicze do odnośnych instytucyj, celem doręczenia takowych swym urzrędnikom i ściągnięcia wymierzonej kwoty pod własną dotyczących zarządów odpowiedzialnością. Instytucje te ściągają ten podatek i płacą go w urzędzie podatkowym w przepisanych kwartalnych ratach, a urząd podatkowy przeprowadza likwidacją odnośnie do posiadanego wykazu ogólnego, obejmującego poszczególne wymiary. Zresztą choćby nawet odnośne instytucje przyjęły na siebie opłatę podatków, to można to uważać jako nadwyżkę wyznaczonej płacy, nie pociągającą za sobą utraty praw obywatelskich.
Dziwne to zapatrywanie, zastosowane podobno pierszy raz dopiero w praktyce, wymaga koniecznie pewnego rozświecenia, i powinno się stad przedmiotem protestu, aby władze wyższe, ewentualnie nawet trybunał administracyjny, mogły wydać orzeczenia. W wyż wpomnianym wypadku specjalnym urzędnicy gal. Tow. kredyt. ziemskiego pozbawieni prawa czynnego wyboru, nie mieliby także prawa wybieralności, a właśnie jeden z nich, człowiek bardzo dzielny, znajduje się na liście komitetu magistrackiego i mógłby stracić mandat uzyskany.

»Kurjer Lwowski« 31.01.1892 Drożyzna.

Z Tarnopola piszą nam: Kurjer Lwowski z 26. bm. bardzo słusznie upomina się dla urzędników niższej katеgorji o dodatek drożyżniany, i nastaje na pospiech ze strony ministra Stembacha. Sfery wyższe w Wiedniu obojętnie patrzą, bo nie znają naszych opłakanych stosunków, nazywając Galicję krajem przeważnie rolniczem (wo Milch und Honig fliesst), nie mają oni pojęcia, że my w tymto kraju rolniczym, nawet na Podolu, który ma stanowić spichlerz zboża, prawie wszystko, a w szczególności mąkę płacimy drożej, od samego Wiednia. Na dowód posyłam dwa cenniki z pierwszorzędnych młynów naszego Podola do porównania z cenami wiedeńskiemi.
Według cennika młynów wiedeńskich i niższo-austrjackich z daty 9. stycznia: grysik A. i B. miał cenę 18.50, 18.70, 19 i 19.20; we młynie Pinińskiego w Grzymałowie 18.75—19, we młynie Galla w Tarnopolu 21.10—21.70. Mąkę nr. 0 notują w Wiedniu i N. Austrji: 18.20 — 18.70, w Grzymałowie 18.75, w Tarnopolu 21.70; mąkę nr. 1. w Wiedniu 18—18.50, w Grzymałowie 18.50, w Tarnopolu 21.40; mąkę nr. 2 po 17—18.30, w Grzymałowie 18.25, w Tarnopolu 21.10; mąkę nr. 3. w Wiedniu 16.20—18.10, w Grzymałowie 17.75— w Tarnopolu 20.90; mąkę nr. 4. w Wiedniu po 16—17.90, w Grzymałowie 17, w Tarnopolu 20.60; mąkę nr. 5. w Wiedniu 15—17.70, w Grzymałowie 16.50, w Tarnopolu 20; mąkę nr. 6. w Wiedniu: 15 — 17.40, w Grzymałowie 16, w Tarnopolu 19.40; mąkę nr. 7. w Wiedniu 13.50—17.20, w Grzymałowie 15.50, w Tarnopolu 19.10; — mąkę nr. 8. w Wiedniu 11—17, w Grzymałowie 15, w Tarnopolu 18.30 itd.
W Budapeszcie notowano równocześnie mąkę nr. 0. po 17.80, a zatem o 95 ct. taniej niż w Grzymałowie o 3.90 (!) taniej niż w Tarnopolu; mąkę zaś bułkową w Budapeszcie 15.60, w Grzymałowie zaś o 40, w Tarnopolu o 3.80 (!) drożej na 100 kg.
Całkiem taki sam stosunek zachodzi co do cen mąki żytnej, czyli chlebowej.
Niechże więc ministerstwo porówna cenniki, niech szanowni posłowie gorliwiej pochodzą za tem. Wszelka dalsza przewłoka w przyznaniu dodatku drożjżnianego biednym urzędnikom trzech najniższych kategoryj wzmaga nędzę, bo wtrąca ich w długi lichwiarskie, z których najtańsze lata ich nie wyratują.

»Kurjer Lwowski« 21.01.1892 Koncesje dla Rusinów.

P. Romańczuk podaje od dłuższego czasu swe spostrzeżenia i doświadczenia wiedeńskie do wiadomości publiczności ruskiej w formie "Listów z Wiednia" umieszczanych w Dile i podpisanych przeźroczystym kryptonimem U. Sem. (Uljan Semenowicz). Listy te dotychczas nie budziły jakoś ogólniejszego zajęcia, nie odznaczały się ani treścią ani formą. Dopiero list ostatni, umieszczony w nrze 4. zdolny jest obudzić nieco większe zajęcie. Referuje w nim p. Romańczuk o obecnym stanie sprawy ruskiej, o koncesjach dotąd przez Rusinów otrzymanych lub spodziewanych. Ważniejsze ustępy tego listu reprodukujemy tutaj jako dokument nie pozbawiony szerszego interesu politycznego.
"Posłowie ruscy w Radzie państwa prawie od trzech ćwierci roku, od pierwszego posiedzenia komisji adresowej, wskazywali nieustannie na potrzebę załatwienia sprawy niskiej. Jednakowoż mimo przychylnych oświadczeń br. Taaffego, nie mówiąc już o poprzedniem oświadczeniu namiestnika w Sejmie, sprawa nie postępowała naprzód. Dwie były temu przyczyny. Jedna — decydująca obecnie stanowisko Polaków nie tylko w kraju, ale i w wiedeńskim parlamencie i w państwie, przy ich niezmiennie negacyjnej polityce wobec Rusinów, a druga — obecny program rządu, usuwający na bok wszelkie kwestje polityczne i narodowościowe. Tak więc do końca r. 1891 zaszły zaledwie dwa fakty, z których można było wnioskować o jakiejś zmianie w usposobieniu sfer rządowych wobec Rusinów. Jeden fakt, to znane rozporządzenie ministra sprawiedliwości co do wpisów do ksiąg gruntowych, które wywołało następnie pustą remonstrację w Kole polskiem — drugi zaś, to nadanie koncesji na towarzystwo asekuracyjne "Dniestr", gdy poprzednie dwukrotne starania Rusinów o asekurację ruską były bezskuteczne.
"Obecnie mogę wam z pewnego źródła donieść, że zapadły niektóre dalsze decyzje. I tak z początkiem najbliższego roku szkolnego (1893) mają ruskie klasy ćwiczeń przy seminarjach nauczycielskich w Stanisławowie i Tarnopolu być przemienione na czteroklasowe szkoły ćwiczeń, a przy seminarjum żeńskiem we Lwowie ma być założoną czteroklasowa żeńska szkoła ćwiczeń, o co ubiegłego lata podawała lwowska "Narodna Rada". W Samborze ma być założone nowe seminarjum nauczycielskie, które przy ustroju utrakwistycznym będzie miało charakter ruski. Na założenie nowego ruskiego gimnazjum ministerstwo również się zgadza i tylko czeka w tej sprawie na przychylną propozycję Sejmu. Również zgadza się ministerstwo w zasadzie na założenie katedry historji ruskiej na uniwersytecie lwowskim.
"Co do języka ruskiego w urzędach i sądach Galicji, to namiestnictwo lwowskie faktycznie już odstąpiło od znanego rozporządzenia Gołuchowskiego z r. 1873, według którego urzędy w korespondencjach ruskich do stron miały używać liter polskich. Namiestnictwo używa obecnie zazwyczaj liter ruskich i przestało również z konsystorzami ruskimi korespondować po niemiecku (o ile wiemy, przynajmniej co do konsystorza lwowskiego doniesienie to jest przedwczesne, Red.), lecz koresponduje z nimi po rusku. Na gmachach urzędowych mają stopniowo być zaprowadzone także ruskie napisy; nowe orły dla starostw w Galicji wschodniej z polskimi i ruskimi napisami są już wygotowane.
"Jedną z najważniejszych spraw, jeżeli nie w góle najważniejszą jest zmiana dotychczasowego systemu rządowego względem Rusinów, zaprzestanie nierównego i upośledzającego traktowania Rusinów, sekatur względem towarzystw ruskich, urzędników i nauczycieli Rusinów itp. Takiej zmiany systemu posłowie ryscy przy każdej sposobności się domagali. Otóż widomym znakiem i, rzęchy można, gwarancją zmiany systemu ma być powrót tych ruskich urzędników, klórzy wbrew swej woli i z czysto politycznych motywów przeniesieni byli do Galicji zachodniej, znowu na Ruś. Dwaj tacy urzędnicy już powrócili, a powrót kilku innych ma nastąpić w czasie najbliższym.
"Wszystkiego tego oczywiście bardzo mało, wszystkiego tego całkiem niedostatecznie nietylko na to, by Rusinom nadać stanowisko choć trochę odpowiadające uprzywilejowanemu stanowisku Polaków w Galicji, ale bodaj odpowiadające głównym zasadom równouprawnienia w ogóle. Mimo to jednak my uważamy zarządzenia rządu za pierwszy początek nowej polityki względem Rusinów, za zadatek nam dany, a nie przestaniemy dobijać się wszystkich tych praw, jakie konstytucja austrjacka przyznała wszystkim narodom monarchji. Osiągnienie tych praw i stanowiska odpowiedniego naszej godności narodowej w państwie zależeć będzie najbardziej od rozważnego, konsekwentnego i czynnego postępowania całego społeczeństwa ruskiego, a przedewszystkiem posłów ruskich".
Tyle słów p. Romańczuka. Jak przyjmie społeczeństwo ruskie to doniesienie o zdobyczach tz. nowej ery, nie omieszkamy donieść.

»Kurjer Lwowski« 19.01.1892 Teatrowi lwowskiemu

poświęcił p. Kazimierz Skrzyński, członek redakcji Gazety Lwowskiej, w niedzielnym Czasie fejleton, z którego wyjmujemy następujące ustępy:
"Kiedy przed laty kilkudziesięciu hr. Skarbek, tworząc wielką drohowyzką fundację, połączył z nią teatr, miał on w pierwszym rzędzie na myśli podniesienie i rozwój sceny polskiej we Lwowie; w tym celu stworzył dla sztuki dramatycznej ognisko, budując obecny gmach teatralny, a wszyscy, którzy znali hr. Skarbka, zeznają, że w zamiarach fundatora dobro i rozkwit teatru narodowego znajdowały się na pierwszym planie jego intencji, dlatego kurator fundacji, dbając więcej i lepiej o losy sceny, działałby niezawodnie w myśl wspaniałomysłnego mecenasa sztuki.
Teatr, wzniesiony przez hr. Skarbka, odpowiadał ówczesnym wymaganiom i potrzebom publiczności, dziś jednak stał się anachronizmem. Ktoś posiedział, że woli salę teatru krakowskiego od lwonskiego, bo, jak się dowcipnie wyraził, woli przeciez niniejszą ilość metrów nieczystości, niż większą, a do tego brud teatru lwowskiego nie ma sobie równego. Przed kilkoma tygodniami odbyła się rewizja gmachu, dokonana przez komisję, złożoną z przedstawicieli rządu, Wydziału krajowego i Rady miejskiej; komisja, z marszałkiem kiajowym na czele, odbyła dokładną wędrówkę po wszystkich zakątkach teatru, podczas której powonienie tych panów nieraz wystawionem było na ciężkie próby; odkryło przy tej sposobności szczregóły, dające ładne wyobrażenie o administracji i o stanie gmachu: i tak stosy śmiecia, złożonego od niepamiętnych czasów na podwórzu, pewne miejsca sekretne w strasznym stanie; rury, przeznaczane do ogrzewania, przepełnione nieczystościami; drzwi nie zamykające się, wskutek czego ciągle przeciągi; tumany kurzu na siedzeniach, obdrapane i zlatujące obicia itd.; można mieć zatem dokładne wyobrażenie, czem jest teatr lwowski pod wzglądem hygjeny, estetyki i wygody — prawdziwy to raj dla mikrobów i ich rodzin.
Nie pamiętam świetnych czasów teatru lwowskiego, znam je tylko z opowiadań i tradycji, ale uczęszczając pilnie od lat kilku do teatru, mógłem zauważyć, że obecnie jest on mniej dobrym, niż dawniej; w kilku latach stracił najlepsze prawie siły. Pani Aszpergerowa prawem wieku i zasługi usunęła się ze sceny, ale inni młodsi poszli gdzieindziej. Ubyli państwo Żelazowscy, ubyli Lubicz i Ruszkowski, ubył Frenkel, sięgający z powodzeniem po zaszczytny spadek po Żółkowskim; ubyli Wojdałowicz i Fiszer, ubyła wreszcie panna Pysznikówna, pełna talentu, finezji i wdzięku. (Oprócz tego ustąpiła Nowakowska i Szymańska, a zmarli Linkowscy, Kasprowicz, Starzewski, Dina. Przyp. Red.). Straty to wielkie, których nie zastąpią nowe siły.
Z materjałem (który pozostał. Red) dałoby się niezawodnie lepsze otrzymać rezultaty; wina tkwi w kierownictwie. Główną zasadniczą bowiem wadą lwowskiej sceny jest brak artystycznej dyrekcji, któraby, świadoma swych celów, dążyła do ich urzeczywistnienia umiejętnie i wytrwale, a z literackiem wykształceniem łączyła trafne zrozumienie istoty sztuki dramatycznej, jej warunków, potrzeb i zadań; brak również należytej reżyserji, umiejącej kierować próbami i informować i uczyć aktorów, okazywać więcej dbałości w szczególach przedstawień i nadawać im pod każdym względem piętno wykończenia; tego nie posiadamy i dlatego teatr chroma na wielu punktach.
Słowo o operze, której sezon właśnie się rozpoczął. Już przed kilku laty na tem samem miejscu wyraziłem zdanie, że we Lwowie możemy mieć dobrą operę, ale musimy mieć dobrą komedję, tymczasem wyznać trzeba, że chwilami, jak np. w roku zeszłym, właśnie opera jest stosunkowo lepsza od komedji; fałszywy to stosunek, przyczyniający się w znacznej mierze do zobojętnienia publiczności dla dramatu. W tym roku dyrekcja poprawiła się pod tym względem, bo na razie przynajmniej opera jest gorsza, aniżeli w roku ubiegłym. Nie ma panny Heller, nie ma miss Elli-Russell, tej wybornej śpiewaczki i aktorki, a przytem miłej i uroczej kobiety, nie ma wreszcie p. Chodakowskiego (a Pawlikówna? Red.), pozostał jeden p. Warmuth ze swoim pięknym i silnym tenorowym głosom i p. Jeromin, poprawny, ale zimny śpiewak. Nowa primadonna pani Busi, poprzedzona z Warszawy pewną sławą, zawiodła oczekiwania, ma ładny wprawdzie głos i gra dobrze, ale fatalnie tremoluje i wogóle nie robi na scenie wrażenia. Od czasu do czasu mamy różne debiuty; jedne się udają, drugie nie.
Należy także wspomnieć o naszym balecie, bo mamy balet i to z Włoch sprowadzony; prima ballerina, panna Seregni, tańczy z wdziękiem i gracją, ale panie, czy panny z corps de ballet, mogę wam zaręczyć, że nikogo nie sprowadzą z drogi cnoty!"

»Kurjer Lwowski« 15.01.1892 Jubileusz "Szkoły".

Z dniem 2. stycznia rozpoczął organ "Towarzystwa pedagogicznego", tygodnik Szkoła, dwudziesty i piąty rok swego istnienia.
Pożyteczne to czasopismo skorzystało ze sposobności, aby wydać numer jubileuszowy, przedstawiający się nader korzystnie. W słowie od redakcji, umieszczonem na czele pisma, znajdujemy ciepło zredagowany pogląd na przeszłość Szkoły, 0 ile wypełniała swoje pedagogiczno-obywatelskie zadanie. Szkoła powstała prawie równocześnie z upadkiem reakcyjnych rządów w Austrji i zaprowadzeniem języka polskiego w naukowych zakładach galicyjskich. Od pierwszej chwili założenia było czasopismo to dla stanu nauczycielskiego zawsze szczerym doradcą i przyjacielem; stawiało ono nauczycielom przed oczy ideał piękny i wysoki: dążeniem Szkoły było zawsze, aby ludzie, kierujący wychowaniem przyszłego pokolenia, godni byli ze wszech miar zaufania, by z nauką i wiedzą łączyli prawość charakteru, przywiązanie do kraju i do poruczonej im młodzieży. Dążyła ona do tego, aby w stanie nauczycielskim istniała piękna solidarność tak co do obrony wspólnych praw, jak co do sumiennego spełniania obowiązków. Z drugiej strony nawoływała Szkoła społeczeństwo, ażeby w dobrze zrozumianym interesie publicznym nie szczędziło grosza na polepszenie bytu materjalnego nauczycieli, którzy tylko wtenczas mogą z pożytkiem spełniać swe obowiązki, jeżeli będą wolni od nadmiaru trosk codziennych.
W ciągu dwudziestukilku lat istnienia Szkoły kilkakrotnie następowała regulacja płac nauczycielskich, a po każdej Szkoła badała, czy regulacja odpowiada interesom i potrzebom stanu nauczycielskiego. Również było usiłowaniem Szkoły skierować całe wychowanie publiczne na tory na rodowe, tak, ażeby oświata, idąc równym krokiem z postępem wieku, nie traciła cech rodzimych.
Artykuł następny, skreślony piórem p. Zygmunta Samolewicza, kreśli historję pierwszego roku istnienia czasopisma. Historję tę przypominamy w najglówniejszych zarysach. Rok 1867 wielce jest ważny w dziejach szkół galicyjskich. W tym roku w lipcu ogłoszony został statut organizacyjny, tyczący się ustanowienia Rady szkolnej krajowej; w tym roku w sierpniu wyszła ustawa o języku wykładowym w szkołach ludowych i średnich Galicji. Rozporządzenie ostatnie zastało Galicję bez polskich podręczników szkolnych.
Grono miłujących kraj obywateli z księgarzem Karolem Wildem do spółki zaczęło się krzątać około przygotowania odpowiednich książek. Do grona togo naieżeli w pierwszym rzędzie Toniesz Stanecki, Stanisław Chlebowski, Edward Gołębiowski, Tomasz Sternal, Stefan Borzemski, Adam Kuliczkowski, Wacław Niedzielski i Zygmunt Samolewicz. Równocześnie powstała myśl założenia Towarzystwa pedagogicznego i połączonego z niem wydawnictwa odpowiedniego organu. Rzucił ją profesor techniki, Karol Maszkowski, zmarły w r. 1886. Myśl ta napjlkala w pierwszej chwili na opór ze strony samychże nauczycieli, dopiero, gdy Maszkowski, zirytowany, oświadczył, "Towarzystwo i czasopismo być muszą; jeżeli mnie, panowie, poprzecie, bądę wam bardzo wdzięczny, jeżeli nie, pójdę własną drogą" — dopiero wtedy wzięto się do dzieła.
Prezesem Towarzystwa obrano Majkowskiego, który urząd swój dzierżył do r. 1871, występując w tym czasie z zarządu Tow. i nie mieszając się już odtąd wcale w jego sprawy.
Aby rozpocząć wydawnictwo, potrzebne były dwie rzeczy: fundusze i współpracownicy. Co do pierwszego punktu, to podążył z gotowizną objęcia wydawnictwa Karol Wild, nie zastrzegając sobie na kierunek pisma żadnego wpływu, redakcję zaś objął Maszkowski, żądając, aby mu dodano komitet redakcyjny. Do komitetu tego weszli: Wawrzyniec Żmurko, Stan. Chlebowski, Tad. Kozłowski, Izyd. Szaraniewicz, Zyg. Samolewicz, Bol. Baranowski, Munk, Jan Maćkowski i Karol Widman.
Przeciwko Szkołę wystąpił ostro Czas, umieszczając surową i niesprawiedliwą recenzję tego pisma pióra Stanisława Zarańskiego. Ataki krakowskiego organu nie zdołały atoli podkopać bytu Szkoły, która szczęśliwie dobiegła dwudziestego piątego roku swego istnienia.
W jubileuszowym numerze znajdujemy, oprócz powyżej przytoczonych, artykuł, wyszczególniający redaktorów Szkoły od początku jej istnienia aż do obecnego roku, z portretami Paulina Święcickiego, Bronisława Trzaskowskiego, Ludwika Dziedzickiego, Lucjana Tatomira, Zygmunta Samolewicza, Romualda Starkla i Bolesława Baranowskiego; dalej "kilka uwag w sprawie religijnego wychowania młodzieży szkolnej" Bronisława Trzaskowskiego, Bolesława Baranowskiego "O pisowni i gramatyce szkolnej i o pisowni Szkoły", spis współpracowników Szkoły i wiadomości potoczne.

»Kurjer Lwowski« 06.01.1892 Dola nauczycieli ludowych.

Nauczyciele pow. borszczowskiego w liczbie 45 na sam N. Rok zebrali się w Borszczowie na naradę co do polepszenia swego materjalnego bytu. Jednogłośnie uchwalono ułożyć petycję do Sejmu o dodatek drożjźniany, a drugą o ogólne podwyższenie płac nauczycielom i obie te petycje wręczyć posłowi hr. Borkowskiemu z prośbą o poparcie ich. Nauczyciele są zawiadomieni, że na tegoroczną sesję sejmową petycyj o podwyższenie plac wpłynie ilość dotąd niesłychana, a jaki tego będzie skutek — nie wiemy, chyba tyle, że Sejm będzie zatrudniony sprawami innemi, a sprawa nauczycielstwa jako "mniej ważna" poczekać musi jeszcze lat kilka.
Jak wiadomo place nauczycieli ludowych, unormowane jeszcze przed dwudziestu laty, wcale nie odpowiadają dzisiejszym warunkom a tem mniej słusznym zasadom, aby nauczycielom tyle dać, by odpowiednio do swego stanowiska mogli się utrzymać z rodziną i pracować bez troski i bocznych zatrudnień.
Czyż to odpowiedne kwoty, ogłaszane rok rocznie w konkursach: 200, 250, 300 lub 400 złr. płacy? Lokaj lub furman pobiera rocznej płacy 120 do 200 złr., otrzymuje zboże w ilości 12 lub 18 korcy, ogród morgowy, pomieszkanie, konie do potrzeby, doktora i aptekę, nic nie mówiąc o podarunkach od gości, kolędach itp. Nauczycielowi nie wolno mieć innego zatrudnienia, bo i czasu na to nie staje, na wsi tylko o bardzo mały procent tańsze wiktuały od miastowych cen, a i tych wieśniak ze złości, że musi płacić karę za dzieci i wozić drzewo do szkoły, sprzedać nie chce, lub ile mu się chce za takowe bierze.
Nierozsądny ten, kto popiera myśl utworzenia większej liczby seminarjów, chcąc zapobiedz brakowi nauczycieli. Sale istniejących seminarjów świecą dziś pustkami i czem raz więcej świecić będą, jeżeli byt nauczycieli nie będzie polepszony. Wówczas dopiero kandydatów na nauczycieli nie braknie nigdy.

»Kurjer Lwowski« 03.01.1892 Bankructwo Schmitta i miłosierdzie Wydziału krajowego.

Fundacja skarbkowska otrzymała w czwartek 31. zm. następującą odezwę Wydziału krajowego:
L. 58.780. W sałączonem % podaniu uprasza Dyrekcja teatru polskiego we Lwowie o wypłatę połowy subwencji na operę w kwocie 5000 zł. i pierwszej kwartalnej raty subwencji dla dramatu w kwocie 2500 zł. za rok 1892.
Wydział krajowy nie może tej prośbie zadość uczynić z powodu, że budżet funduszu krajowego na r. 1892. a przeto także subwencja dla teatru lwowskiego na ten rok nie zostały dotychczas uchwalone. Gdy jednak wobec okoliczności to podaniu dyrekcji teatru przedstawionych, a przez komisję nadzorczą stwierdzonych, niezwłoczna wypłata powyższej kwoty jest niezbędną, aby przecdsiębiorstwo teatralne uchronić od groźącego mu bankructwa, a fundacja Skcarbkowska, na której cięży obowiązek utrzymania sceny polskiej do połowy kwietnia 1892, ma także interes w tem, aby niedopuścić do takiej ostateczności — mniema Wydział krajowy, że w obecnych okolicznościach byłoby rzeczą wslcazaną, aby fundacja przyszła Dyrekcji w pomoc udzieleniem jej zaliczki w powyższej kwocie.
Ze swej strony Wydział krajowy daje Szanownej Kuratorji przyrzeczenie, że skoro tylko subwencja dla teatru polskiego we Lwowie, na rok 1892 w dotychczasowej wysokości przez Wys. Sejm uchwaloną zostanie, wyasygnuje na ręce Szanownej Kuratorji kwotę 5000 zł. tytułem półrocznej raty na opere i kwotę 2500 zł. tytułem pierwszej kwartalnej raty na dramat i komedję. Lwów dnia 30. grudnia 1891. Marszalek krajowy—zastępca: Chamiec. Członek Wydziału krajowego: Wereszczyński.
Do Szanownej Kuratorji fundacji Stanisława hr. Skarbka we Lwowie.
Na skutek tej odezwy i uchwały rady nadzorczej fundacji skarbkowskej wypłaci hr. Skarbek p. Schmittowi około 10.000 zł. po nałożeniu sekwestru na teatr letni (otaksowany przez p. Wienera na 5000 zł.), na garderobę teatralną i na inne przybory teatralne, będące własnością przedsiębiorców teatru pp. Mieczysława Schmitta i dra Henryka Szydłowskiego.
O akcji ratunkowej Wydziału kraj., i fundacji skarbkowskiej, która miała na oku nie instytucję, artystów i sztukę, lecz tylko osoby przedsiębiorców, pomówimy w następnym artykule.
Pretensja fundacji skarbkowskiej do pp. Schmitta i dra Szydłowskiego, wliczając zakondykowane przez nią kwoty za czynsz, podatki, składki emerytalne etc., ściągnięte już dawno przez przedsiębiorców od artystów, wynosi około 15.000 zł., na których pokrycie służyć ma żyro Wydziału kraj, co do przyszłej subwencji, dalej teatr letni, garderoba etc.
[Kurjer Lwowski, 02.01.1892]
II. W kraju drożyzna niebywała od niepamiętnych czasów, głód nam dokucza, a grozi jeszcze większy, na pokrycie 1 i pół miljonowego niedoboru będzie musiała być zaciągniętą pożyczka... nędza z każdym dniem wzrasta, zobojętnieliśmy już prawie na jej widok i potrzeba nie zwykłych rzeczy, ażeby nerwy nasze zadrgały.
O nędzy mówimy w mieście, gdzie pensje są stosunkowo większe — o nędzy mówi urzędnik pobierający tysiąc kilkadziesiąt zł. rocznie i słusznie, gdyż człowiek przyzwyczaja się do pewnych wygód, które zdają mu się być niezbędnemi, a które w ostatnich latach podrożały niemal w dwójnasób, podczas gdy pensja ta sama została...
Czy macie jednak pojęcie o nędzy nauczycieli ludowych, pobierających rocznej pensji od 200 do 300 zł. I oni mają studja — i oni marzyli o sytym żołądku — i oni mają oprócz siebie rodziny do wyżywienia. Słyszeli o dodatkach drożyźnianych, przyznanych rozmaitym kategorjom urzędników, połykali ślinkę... W sam Nowy Rok zjawili się oni podobno gremjalnie u członków Wydziału krajowego, którzy oświatę ludową noszą w tornistrze i prosili o dodatek drożyźniany — 2 guld. miesięcznie. Przyjęto ich bardzo łaskawie i odpowiedziano im:
— Dobrze dziateczki, macie rację — cóż, kiedy "Wydział krąjowy nie może prośbie waszej zadosyćuczynić z powodu, że budżet funduszu krajowego na r. 1892 dotychczas nie uchwalony".
— Racja, ale my z głodu giniemy, chleb podrożał, kartofle także... pieniędzy dać nie możecie, to dajcie nam cedułkę do p. Bobrzyńskiego, dajcie nam żyro wasze.
— Nie możemy, a zresztą p. Bobrzyński nie da wam nic na naszą cedułkę — a nuż Sejm nie uchwali dodatku drożyźnianego dla was. Przecież na cedułce napisać nie możemy, że ręczymy za Sejm, że obowiązujemy się Sejm przeforsować.
— Dobrzy ludzie, wszystko da się zrobić, napiszcie tylko tak np.: "L. 58781. Wydział krajowy załączonej prośby uwzględnić nie może z powodu, że budżet na r. 1892 nie uchwalony. Gdy jednak wobec okoliczności w podaniu nauczycieli ludowych przedstawionych, a przez Rady szkolne miejscowe i okręgowe stwierdzonych, niezwłoczna wypłata dodatku drożyźnianego jest niezbędną, aby nauczycieli ludowych, majstrów odradzającej się Polski, ochronić od grożącego im tyfusu głodowego a Rada szkolna, na której cięży obowiązek zażegnania niebezpieczeństwa tyfusu głodowego między nauczycielstwem ludowem ma także interes w tem, aby nie dopuścić do takiej ostateczności — mniema Wydział kraj, że w obecnych okolicznościach byłoby rzeczą wskazaną, aby Rada szkolna nauczycielom przyszła w pomoc udzieleniem zaliczki w kwocie... zł. Ze swej strony Wydział kraj. daje szanownej Radzie szkolnej przyrzeczenie, że skoro tylko dodatek drożyźniany dla nauczycieli ludowych przez wysoki Sejm uchwalony zostanie, wyasygnuje na ręce szanownej Rady szkolnej zwrot wypłaconej kwoty". Pismo to wyekspedjujcie do Rady szkolnej w drodze urzędowej, a prywatnie poszlijcie do p. Dobrzyńskiego członków Wydziału kraj. pp. Romanowicza i Wereszezyńskiego, naszych obrońców i ojców, którzy prywatnie uspokoją wiceprezydenta Rady szkolnej, że pieniądze zwrócą na pewno, zobowiązawszy się pod klątwą przeforsować uchwałę sejmową".
— Co za insynuacja? Więc my dla was zaryzykować mamy nasze stanowiska — konferować z p. Bobrzyńskim, awanturować się o dodatek drożyźniany, a jeżeli Sejm nie uchwali dodatku drożyźnianego i uzna, żeśmy źle zrobili, to cóż nam pozostanie, jak zrezygnować. Wartoż robić kwestję gabinetową z dodatku drożyźnianego? Chyba wam się w głowie pomieszało!
— Jeżeli, to z nędzy. Dla nas awanturować się nie można, my z głodu ginąć możemy, a cóżeście zrobili z podaniem do 1. 58780?
— Jakto co? Spełniliśmy wielkie dzieło patrjotyczne. Utrzymaliśmy na kilka tygodni egzystencję teatru polskiego, kilkunastu baletniczek, sztuki polskiej —rozumiecie? Uratowaliśmy Schmitta, redaktora pisma, w którym sprzedają się bilety teatralne, a który utrzymuje harmonję pomiędzy ulicą japońską a Trzeciego maja. To akcja dyplomatyczna. Rząd krajowy utrzymać musi tradycję nazwiska polskiego. Nam Schmittowi upaść pozwolić nie wolno. Schmitt to teatr polski — bez niego nie ma teatru.
— Ależ panowie, Schmitt przecież ruiną teatru polskiego, czy za jego rządów dwuletnich teatr prowadzony był w duchu narodowym. Czy nie była zawsze górą farsa francuska, operetka i balet...
— Otóż to właśnie, wy młodzi zapalacie się łatwo, nie zastanawiacie się jednak głębiej. Balet jest wprawdzie ruiną dia teatru, kosztuje 20.000 zł. i skutkiem baletu nie wypłacają gaży artystom polskim — balet lichy, to prawda — ależ względy dyplomatyczne. Schmitt tylko ze względów dyplomatycznych sprowadził te czarne maszkary. Przypomnijcie sobie kongres pokojowy w Rzymie i memorjał polski a Imbriani? Na kogo dziś liczyć możemy, jeżeli nie na Włochów. Wyobraźcie sobie, co roku zmieniony balet, co roku w kilkanaście Włoszek wpoimy nasze idee, które one następnie rozniosą po całych Włoszech... "Eviva Pollacci". Za lat kilkadziesiąt będziemy mieli całą generację fikających Włoszek, w które wsiąknęły nasze idee.
W takim razie weźcie balet na wasze utrzymanie, — niech kraj płaci, jeżeli Sejm uchwali. Schmitt jest nieszczęściem dla teatru polskiego, dla sztuki, artystów. Czy przedłużając mu konanie — zrobicie co dobrego? Chyba, że chcecie się zabawić w opatrzność i za karę przedłużać mu męki śmiertelne. Cóż za cel inny? Przecież na Radzie nadzorczej fundacji skarbkowskiej wyraźnie powiedziano, że znają pewną osobistość bardzo odpowiednią, posiadającą kwalifikację i monetę, która gotowa wziąć teatr w razie rozpisania konkursu. Naturalnie, że długów fikcyjnych, czy prawdziwych ten ktos płacić nie chce. Byłoby to szaleństwem i prowadziłoby do nowego bankructwa. A zresztą w razie bankructwa Schmitta, musiałby do kwietnia 1892 r. prowadzić hr. Skarbek teatr na koszt fundacji.
— Otóż tego właśnie nie chcemy — toby się nie zgadzało ze stanowiskiem kuratora — ubliżałoby to jego powadze.
— To Skarbkowie lepsza szlachta od księcia Meiningeńskiego?
— Nie to — mamy na względzie kraj, któryby później objąć musiał teatr.
— Niekoniecznie. Rozpiszcie konkurs, a tymczasem niech Skarbek prowadzi.
— A cóż stałoby się ze Schmittem? Straciwszy teatr, wróciłby znów do nas i straszyłby w nocy w Wydziale krajowym.
— A czyż za życia pokutować nie powinien za systematyczne nikczemności, wyrządzane staremu Dobrzańskiemu, Celinie, Barączowi — po których trupach dostał się do teatru. Czy miał do tego jakiekolwiek kwalifikacje, albo też majątek. Mówiono o jego sprycie administracyjnym. Gdzież się podzial? Czy to nie nemesis? Czy p. Swisterski nie miał racji, dowodząc wam, że to skaranie boskie zasłużone zupełnie, że byłoby to niemoralnem popierać taką gospodarkę, że zresztą pieniądze byłyby wyrzucone, gdyż cala akcja ratunkowa na nic się nie zda.
— Trzy sesje Wydziału krajowego zabrała nam ta sprawa. Innego punktu wyjścia nie było.
— A jak Schmittowi za kilka tygodni znowu zagrozi bankructwo?
— To już przepadło, powiedziało się A., to musi się i B. powiedzieć, będziemy brnęli. Taaffe nauczył nas "Fortwursteln". Biedacy! Bylibyście się jak bobry rozpłakali, gdybyście to wszystko byli widzieli. Schmitt zaklął się na honor Dziennika Polskiego, że włożył w teatr gotówką 10 tysięcy złr.
— Przypuśćmy, że to prawda, ale czyście zbadali wiele on wyjął?
— O tośmy go nie pytali. Wspólnik jego, dawny druh i syndyk tego biednego Barącza, opowiadał, że w spadku po dawnym dyrektorze objął weksli nieprolongowanych na 15.000 złr.
— Wszystko to dobrze, skoro jednak teatru prowadzić nie umieją i pieniędzy nie mają, co za sens zmuszać Skarbka do ratowania ich funduszami sierot.
— Albo to on im wiele da? 10.000 złr., a resztę mu winni za to, co pobrali przez rok od aktorów na wkładki emerytalne, czynsze, podatki etc. Gotów przytem ocalić i tamto. A jeżeliby zbankrutowali musiałby i tamto pokryć.
— Jak to? Przecież to pachnie Stoklosem — te wkładki emerytalne i inne pieniądze ściągnięte artystom a nie wniesione, czy to nie def.....?
— Dyferencja, chcecie powiedzieć, wspólnikiem i syndykiem jest adwokat, musiał on już wiedzieć, co robi. A zresztą byli w rozpaczy. Było to położenie wyjątkowe — obłęd. Mają oprócz tego 28.000 złr. długów. Skarbek zabezpieczył się, jeżeli nawet sejm nie uchwali i na nasze żyro ani Baczes ani Połturak nic nie da — to sieroty drohowyzkie są pokryte. Semilski, syndyk fundacji, zasekwestrował teatr letni i rozmaite pończochy i pantalony teatralne. Teatr letni ocenił Wiener na 5.000 złr., a garderobę kupią nawet na Zarwanicy.
— Znowu jakiś zdrajca wydal tajemnicę. Świsterski na posiedzeniu rady nadzorczej stanął sztorcem i twierdził, że nie zmieni swego przekonania, gdyby go nawet z rady miejskiej mieli wyrzucić, i na cóżmu się to zdało? Wstał p. Michał i powiedział mu, że takie wystąpienie jest nie...
— Wiemy o tem. Świsterski mu przerwał słowami: "niegodne" chciałeś pan powiedzieć... omal że do awantury nie przyszło. Świsterski zabobonny i to nieszczęście Schmitta. Na Sylwestra ten Świsterski musi zawsze coś porządnego zrobić...
— I cóż pomógł Świsterski? — naraził sobie wszystkich, a Schmittowi uchwalono pieniądze.
— Oto sztuka. Wydział krajowy kazał dać i za tym wnioskiem głosowało dwóch członków tego samego Wydziału kraj., którzy już przedtem obrabiali Skarbka, no i naturalnie pan Michał.
— A etyka, a kodeks? Chyba, że owe 28.000 zł. długów, to fikcja. Jakżeście mogli przykładać ręki do tego? Przyjmijmy, że wykazane i "stwierdzone" długi są prawdziwe, czyż zgadza się to z kodeksem, ażeby wiedząc o tem, że są takie długi, pożyczać niewypłacalnemu człowiekowi z świadomością pieniądze i za ekwestrować mu cały majątek? Cóż będzie, jeżeli Schmitt pomimo to zbankrutuje, wówczas przecież wygoleni zostaną wszyscy inni wierzyciele, a będzie to waszem dziełem?
— Adwokaci twierdzą, że działy się już gorsze rzeczy i nie oparły się o Stokłosa — wyście głodni — rozumiecie się na tem, wyobraźcie sobie, cośmy za niespodziankę urządzili wszytkim aktorom i aktorkom, spiewakom i spiewaczkom, baletnicom i tej buzi czy Busi, przecież raz zobaczą całą gażę, a aktorowie dramatyczni, którzy doczekać się nie mogli tantjemy, czyśmy dla nich nie zrobili poświęcenia? Sieroty w Drohowyżu nie zginą z głodu, ks. P. i p. Włodek jakoś poradzą i niejeden z waszych kolegów się pożywi.
— A to jakim sposobem?
— Cóż to myślicie, że aktorzy dzieci nie maju i nauczycieli nie potrzebują. Teraz bedą im mogli przecież raz na czas wypłacić pensję. I urząd podatkowy pożywi się także. Subwencja miejska zakondykowana zostanie wypłaconą, bo spreszyć s ę będą z wypłatą nowej subwencji.*). 10.000 zł, puści się w kurs. Chór nas błogosławi, kredyt ich pójdzie w górę, a Jenta Begluckter modli się za nas.
— Co to za Jenta?
— Prawda, że nowa encyklopedja nie doszła jeszcze do litery D. Jenta to jeneralna liwerantka teatru lwowskiego. Za trykoty i pończochy należy jej się kilkanaście tysięcy milrejsów.
— Co jednak będzie z wierzycielami innymi?
— Schmitt na wypadek bankructwa wróci znowu do nas i będą mu mogli zakondykować pensję.
— Wszak on pobiera 1000 zł. Z tego tylko 200 zł. rocznie zakondykować mu będą mogli, a sam procent od 28.000 zł. wynosi 1400 zł.
— To nic nie szkodzi. Podwyższymy mu pensję, a wspólnikowi jego damy posadę po Piekosińskim, zostanie kodyfikatorom... za lat kilkaset będą mogli spłacić część procentów.
— A cóż powie na to kraj, cóż Sejm zrobi z tym fantem?
— Na szczęście przewrotne żywioły nie dostały się dotychczas do sejmu. Hola panowie! To ani sejm zagrzebski, ani parlament francuski. U nas borbifaksów nie ma. Na szczęście pozbyliśmy się Krukowieckiego, a rusini upaństwowieni. Uchwali się subwencję, może nawet większy dostaniemy za naszą działalność dyplomatyczną i pelną poświęcenia votum ufności, a tymczasem znajdą sobie nasi protegowani jakiegoś wspornika. Opowiadano nam, że Adolf Abrahamowicz pieniądze, wzięte za propinację chowa na teatr. Dawidek mu odradza, może uda nam się wyzwolić go z pod kurateli braterskiej, a wówczas czy nie będzie dobrze, czy może być idealniejsza spółka: Schmitt, Szydłowski i Abrahamowicz, a czyją to będzie zasługą. Potomność dopiero należycie nas oceni.
— A więc załatwiliście sprawę teatralną podług waszego najlepszego sumienia... teraz dajcie narn po 2 zł. Chleb podrożał, kartofle także... biedni zagrzejecie serca wasze, a wróciwszy do waszych ognisk opowiadać będziecie, jak my się tu bawimy, nie zapominamy o posłannictwie sztuki polskiej i nie dajemy upaść jedynej scenie polskiej, która w dzisiejszych warunkach rozwijać się może. Bywajcie!
*) Władze skarbowe polożyły kondykt na subwencji przyznanej teatrowi przez reprezentację m. Lwowa, a to na pokrycie zaleglych podatków od przedsiębiorstwa i podatków ściągniętych aktorom przez pp. Schmidta i Szydłowskiego, a nie zapłaconych w kasie urzędu podatkowego. Po subwencję tę zgłosiło się wczoraj przedsiębiorstwo, lecz skutkiem kondyktu kwota 5.000 zł. naturalnie wypłaconą nie została.
[Kurjer Lwowski, 03.01.1892]

»Kurjer Lwowski« 29.12.1891 Bolesne rocznice.

W obec zbliżania się dni, wzbudzających coraz boleśniejsze w sercach naszych wspomnienia, z powodu wypadków, które sto lat temu naród nasz pogrążyły w niewoli, z kół odczuwających z pewnością gorąco ogrom nieszczęść naszych, wyszła myśl przywdziania na smutne lata pamiątkowe ogólnej żałoby narodowej.
Myśl ta zajęła żywo umysły, rozbierano ją skwapliwie to w ciasnych, to w szerszych kołach prywatnych. Dość długo jednakże wstrzymywano się od publicznego dyskutowania jej, mianowicie w prasie. Istniała uzasadniona wątpliwość, czy jest to sprawa nadająca się do rozpraw publicznych, czy żałoba zewnętrzna nie należy raczej do rzędu tych manifestacyj, które imponują wtedy, gdy myśl ich poczęta, pod wpływem danych wypadków, natychmiast i jednomyślnie w czyn zostanie wcielona.
Taką była żałoba przywdziana przez naród cały trzydzieści lat ternu.
Gdy śmierć z koła naszego wydrze drogie sercu osoby, przygnębieni boleścią czarne nakładamy szaty, znękani unikamy zgiełku kwiatowego i ludzi, pragnąc zarazem dać im poznać, że życzymy sobie, aby i oni nas unikali.
Trzydzieści lat temu krew się polała na ulicach Warszawy. Trzymający nas w kajdanach śmiertelny wróg, zamanifestował znów, że nie ma tego środka, którego by nie użył na zgnębienie nasze, że zawsze gotów znęcać i pastwić się nad powalonymi o ziemię, strzelać do bezbronnych, mordować starce i dzieci. Trwoga wtedy zapanowała i przygnębienie, cala Warszawa odprowadziła na Powązki zwłoki poległych na ulicach, a naród wspólnie z rodzinami ofiar siepaczy przywdział żałobę.
Czy dziś w podobnym, jak w ówczas, znajdujemy się położeniu? Czy zaszły jakowe wypadki nadzwyczajne, nakazujące przywdzianie szat czarnych, które będąc oznaką boleści, są zarazem objawem pewnego przygnębienia?
Nie przeczymy temu, że nie wiele mamy powodów do radowania się.
Na ulicach Warszawy wprawdzie nie rozlegają się strzały, ale w tej stolicy Polski panuje ucisk stokroć większy jak kiedykolwiek; prześladowanie żywiołu polskiego prowadzone jest z całą systematycznością wyrafinowaną, połączoną z barbarzyńską bezwzględnością. Tłumiony jest każdy choćby najskromniejszy objaw narodowego życia.
To samo powiedzieć można o całem Królestwie kongresowem a bodaj w wyższym jeszcze — jeżeli to możliwe — stopniu na Litwie, Wołyniu, Ukrainie itd. Tam głośno po polsku się nie można odezwać.
Prawda, że zbliża się też setna rocznica najsrnutniejszych w dziejach narodu naszego chwil, kiedy stracił on swój byt polityczny.
Do rozpamiętywań bolesnych tedy przyczyn jest nie mało, czy atoli także do przywdziania szat żałobnych? — na to śmiemy odpowiedzieć przecząco. A odpowiadając tak, znajdujemy się w harmonji z wszystkimi, którzy dotąd w prasie w tej sprawie glos zabrali, a w harmonji z odezwą ogłoszoną i podpisaną przez ludzi, których wszyscy czcimy i szanujemy.
Świetny, jak zwykle w podobnych chwilach, przykład dały nam te kobiety polskie, które nie do przywdziania czarnych szat — będących bądź co bądź nie tylko oznaką żałoby, lecz i przygnębienia — lecz do czynu wezwały.
Zaiste! nie czarnej rozpaczy nam się dziś oddawać, lecz do czynów dodatnich zagrzewać należy.
W warunkach, w jakich się dziś znajdują rodacy nasi pod zaborem rosyjskim, nie możemy, ani chwili o tem wątpić, że zewnętrzne manifestowanie żałoby pociągnęłoby za sobą fatalne skutki, że spowodowałoby dużo ofiar.
Nie obawiamy się ofiar, gdy one nas do pożądanego celu zbliżyć mogą. Naród nasz nigdy nie zawahał się ponieść je, nie uląkł ich się. Ale na ofiary bezpłodne nas nie stać; dziś każdą z nich ściśle odważyć, wszystko rozważyć musimy, zanim na ofiary się zdecydujemy. Dzieciństwem byłoby ponosić je bez celu, ciężką na siebie odpowiedzialność wziąłby ten, któryby do nich popchnął.
Setną rocznicę przygnębienia naszego narodowego niebawem będziemy obchodzili. Prawda to! Ale w czemże, pytamy, różni się ona od dziewięćdziesięciu dziewięciu, które ją poprzedziły?
Dla czego mamy zewnętrzną oznakę żałoby przybierać teraz właśnie?
Jeżeli oznaka ta ma być wyrazem naszej boleści, to należało ją przywdziać zaraz po trzecim rozbiorze Polski i dotąd jej nie zdejmować. Było to niemoźliwem, a przywdziewanie na jeden rok byłoby niekonsekwencją.
Odezwa, o której powyżej wspomnieliśmy, wskazała słusznie na świetlaną postać, która w najcięższych chwilach, przez jakie naród nasz przechodził, w końcu zeszłego wieku, ponad wszystkimi innymi górowała. Przypomnienie tej postaci i dziś nam wskazuje, w jakim kierunku nad odrodzeniem narodu pracować powinniśmy.
Tadeusz Kościuszko swoje dzieło odrodzenia pragnął oprzeć na szerokich warstwach — ludu polskiego. Do tego, czego on chciał dokonać, rozbudzenie ludu przyszło za późno. Ale dziś nie zapóźno. Poświęćmy się pracy w tym kierunku, rozbudźmy w ludzie poczucie obywatelskich jego obowiązków, nie przez szerzenie przewrotnych wśród niego teoryj, lecz oświęcając go i pracując nad polepszeniem jego bytu materjalnego, nie szczędźmy żadnych w tym względzie ofiar, ani środków materjalnych, ani pracy; to będzie najwłaściwszym obchodem bolesnych rocznic.

»Kurjer Lwowski« 27.12.1891 Powolna ale systematyczna germanizacja.

Przytaczamy fakt. Minister rolnictwa zamianował w październiku 1891 pp. Staniczka i Bundsmanna, zupełnie językiem polskim nie władających, urzędnikami dyrekcji dóbr państwowych we Lwowie; w listopadzie 1891, a zatem w miesiąc później, takimże urzędnikiem mianował p. Veita, który również jak poprzedni dwaj, oprócz niemieckiej mowy, innej nie zna; w grudniu 1891, a więc znowu po miesiącu nadesłał do prezydjum tej dyrekcji 10 podań niemieckich kandydatów i polecił, ażeby zamianowano ich elewami, przed wszystkimi innymi, a zatem, ażeby podania Polaków, wykształconych za stypendjami krajowemi we Wiedniu, pominięto. Trzeba zaś widzieć, że prawo nominacji elewów leśnictwa przysługuje namiestnikowi. Zdaje się, iż nie powinien on dać sobie narzucić kandydatury obcokrajowych.
Już zeszłego r. zamianował minister rolnictwa dwóch Niemców (pp. Rondenela i Pokornego) ok. zarządcami dóbr państwowych w Galicji. Obaj nie umieją ani słowa po polsku. Nadto przygotowuje sobie minister rolnictwa, pole do dalszego mianowania kilkunastu Niemców do świeżo za propinacyjne (a więc krajowe) pieniądze zakupionych dóbr Nadwórna, korzystając z precendensu stworzonego, przez poprzednie, bez żadnej opozycji przyjęte nominacje.
Podajemy te fakta do wiadomości delegacji polskiej, która należąc do stronnictwa rządowego znajdzie zapewne sposobność, za ponownem zebraniem się Rady państwa, poprosić ministra Falkenbayna o łaskawe wyjaśnienie. O ile nam wiadomo, poza Galicję nie ma posady prawie żaden Polak ani Rusin, a ponieważ mają oni prawo, służyć w kraju, więc zajmowanie posad przez osoby z innych krajów pochodzące zamyka im możność do tego.

»Kurjer Lwowski« 21.12.1891 Wystawa budowlana.

Na zaproszenie Tow. politechnicznego zebrało się wczoraj w sali ratuszowej przeszło 60 obywateli, po większej części techników, celem ukonstytuowania komitetu wystawy budowlanej zaprojektowanej na wrzesień r. 1892. Zgromadzenie powitał prezes Tow. polit. rektor Frankę i wyłuszczyl cel projektowanej wystawy: Ułatwienie przemysłowcom naszym postępu we wszystkich robotach, dotyczących budownictwa i zapoznanie publiczności z tem wszystkiem, czego od naszego przemysłu budowniczego żądać może, aby budynki mieszkalne miała trwale, piękne, wygodne i higieniczne. Z tego stanowiska zapatrując się, inicjatorowie chcą dopuścić także wystawców zagranicznych z wzorami dotyczących urządzeń. Wystawa ta nietylko nie będzie kolidować z projektowaną w r. 1894 lub 1897 wystawą rolniczo-przemysłową, ale owszem, przyczyni się do zajęcia właściwego stanowiska przemysłu budowniczego na niej. Miejsce dla wystawy upatrzono w gmachu i koło gmachu szkoły politycznej, na co zgodziło się kolegjum profesorów tejże i namiestnik. Prosił tedy szan. rektor o obywatelskie poparcie tej czynności z wiarą w powodzenie i nadzieją udania się.
Zgromadzenie powołało go na przewodniczącego, a pióro objęli inżynierowie Dzieślewski Waler, i Piotrowicz Zyg.
P. Hochberger (naczelnik urzędu budowniczego lwowskiego) przedstawił program wystawy, charakteruszując ją jako czysto informacyjną a nie popisową. Wydatki prawdopodobne wyniosą 5000 gld. Liczyć należy na subwencję kraju, ale prócz tego wypadnie członkom komitetu zagwarantować po 20 gld. na wszelki wypadek.
Poseł Gniewosz Włodz. (wspólnik fabryki dachówek Lewińskiego we Lwowie) wyrasil radość z powziętej myśli. Zdaniem jego wystawa będzie korzystną i powiedzie się, a wpłynie na poprawę budownictwa u nas, gdzie zwłaszcza we Lwowie nie buduje się tak jak powinno, i jak wskazują wzory zagraniczne.
Pp. Ciuchciński i Ihnatowicz wyrazili obawę przed szkodą dia przemysłu kraj., jeżeli dopuszczone będą firmy zagraniczne, a mamy architektów nieprzychylnych naszemu przemysłowi. Prosili więc o zastanowienie się nad tem.
Dr. Czyżewicz, a za nim Wczelak i Hochberger wykazali bezzasadność tych obaw. Zwłaszcza pierwszy wykazał, że w kraju, a specjalnie we Lwowie jest tyle złego, iż czas największy wyrugować je wzorami lepszymi. Dobre okno dla szpitala trudno mieć u nas. Wystawa, dostarczając modelów i wzorów na tego rodzaju urządzenia specjalne, odda wielką usługę. Mamy niezawodnie prawie wszystkie materjały surowe, ale trzeba się nauczyć zrobić z nich przedmioty odpowiedne i dlatego trzeba widzieć systemy nowe a praktyczne.
Po tej dyskusji zgodzono się jednogłośnie na urządzenie wystawy budowlanej krajowej z dopuszczeniem okazów zagranicznych. Co do kosztów uchwalono gwarancję po 20 gld. od osoby za specjalnemi deklaracjami, które zaraz podpisywano. Do komitetu wystawy wybrani zostali: Bisanz Gustaw, Bratkowski Leon, Braunseis Józef, Dzieślewski Waler., Franke Jan, Hochberger Jul., Janowski Józef, Katnieniobrodzki Alfred, Kudelski Jan, Kużniewicz Winc., Lewiński Jan, Lubieński Józef, dr. Marchwicki Zdz., Michalski M., Münnich Wacl., Piotrowicz Zyg., Radwański Lud., Rawski Winc., Romanowicz Tad, Sołlynski Aug., Schulz Jan, dr. Czyżewicz Adam, Wczelak Józef, Zachariewicz Jul., Zima Fran.
Do komisji lustracyjnej: Cruchciński Stan., Heppe Edw., Merunowicz Teofil, Syroczyński Leon, Tezenkoczy Wład.

»Kurjer Lwowski« 18.12.1891 Poseł Madeyski o t. zw. procesach socjalistycznych.

Koło polskie na jednem z ostatnich posiedzeń poleciło p. Madeyskiemu, ażeby jako specjalny referent budżetu ministerstwa sprawiedliwości wspomniał takie o t. zw. procesach socialistycznych w naszym kraju. Ustęp odnośny przemówienia Madeyskiego w Izbie poselskiej brzmi, jak następuje:
Chciałbym dotknąć sprawy, w której chodzi o działalność prokuratorji państwa w związku z kwestją obsadzania naczelnych posad przy tejże. Przeżyliśmy wcale długi okres czasu, w ciągu którego życie publiczne w Austrji rozwijało się względnie spokojnie. Mówię o względnym tylko spokoju albowiem i tak nie brakowało nam wcale sporów. Te jednak nie wpłynęły stanowczo na ogólny spokój życia publicznego, bo albo trwały zbyt długo, ażeby mogły występować zbyt ostro, albo też miały odrazu charakter lokalny. Na takie spokojne czasy wystarcza może, jeżeli na naczelnych posterunkach prokuratorji państwa stoją urzędnicy choćby i średnich zdolności. Jednakże historja nas uczy, że od czasu do czasu pojawiają się nowe prądy siły elementarnej, które ogarniają umysły ludzkie tak szybko i tak gwałtownie, że zwłaszcza w pierwszej chwili państwo i społeczeństwo czują się niekiedy zagrożone w swoich podwalinach. Nic dziwnego, że w takich chwilach krytycznych występują do akcji natychmiast te organa państwowe, które w pierwszym rzędzie nad bezpieczeństwem społeczeństwa czuwać są obowiązane. Nic dziwnego, że zwracają one natychmiast przeciw takiemu ruchowi ostrze środków prewencji i represji. Tylko o tych ostatnich będę mówił, a mianowicie o działalności prokuratorów państwa, bo idą zawsze pierwsi w ogień. Otóż w podobnych chwilach krytycznych rozstrzyga o rzeczy kwestja, czy ci, ktńrzy działalnością prokuratorji kierują, dorośli temu zadaniu, czyli nie. Od tego zależy nietylko los mnóslwu jednostek, ale także spokój i szczęście całych i licznych rodzin, a nawet w znacznej części przyszłość współczesnej młodzieży. Bo to jest zjawiskiem znanem i naturalnem, że tego rodzaju ruchy mają przystęp najłatwiejszy do wrażliwych umysłow młodzieży. Tymczasem taki ruch niesie w sobi zazwyczaj jakieś ziarno zdrowe, które wymagałoby starannego pielęgnowania, bo daje może ludzkości nadzieję lepszej przyszłości. Ziarno to nie jest tak czyste, ażeby go odrazu wyjąć można. Ono jest poplątane i poprzerastane zgniłym i trującym chwastem, który znów dla dobra społeczeństwa należy odciąć i znizczyć. Ale aby rozpoznać i odłączyć zdrowe ziarno od niebezpiecznego chwastu, na to potrzeba znakomitego wykształcenia, taktu, roztropności i głębokiego umysłu. I biada! społeczeństwu, jeżeli w podobnych chwilach prokurator zdania swojego nie zrozumie, jeżeli brutalną ręką gnieść zechce wszystko, i to nawet, co, jest pełne zdrowej żywotności i co wypadałoby pielęgnować z całą ostrożnością.
Następstwa takiej niezręczności nie dadzą się obliczyć. A najniebezpieczniejszem z nich będzie to, że przeciwko działalności prokuratora zwróci się ostatecznie cale społeczeństwo. I zamiast, żeby go samo popierało wpływem rodziny, rodziców, opiekunów itp., zamiast żeby go miało za prawdziwego przyjaciela, będzie w nim widziało zaciętego wroga i prześladowcę.
Niełatwe to dla mnie zadanie, temat ten szerzej rozwijać. Albowiem od niejakiego czasu z pod powierzchni życia społecznego wydobywają się symptomatyczne zjawiska, które są albo dopiero zwiastunami, albo już satelitami podobnego ruchu. Ich areną z natury rzeczy są przedewszystkiem te kraje, które leżą na granicach państwa, a do nich należy i kraj mój rodzinny. To też tam prokuratorja państwa już kilkakrotnie działać musiała.
Zadanie moje trudne i dlatego, że znam osobiście niejednego prokuratora w kraju, któremu w każdej chwili gotów jestem sumienne dać wiadectwo, że i w najkrytyczniejszych czasach dorósł swemu zadaniu, a przecież niepodobna mi tutaj wymienić jego nazwiska.
Bądź co bądź w kraju moim zerzy się wrażenie, że dotąd już popełniono w tej mierze niejedną niezręczność i że wskutek tego w niektórych kolach panuje naprężenie umysłów, jeżeli nie rozdrażnienie.
Na tych uwagach poprzestaję. Uważałem za swoją powinność przedstawić je rządowi. Zapewniam, że ich intencja jest zarówno bardzo poważna, jak prawdziwie życzhwa. (Oklaski).

»Kurjer Lwowski« 15.12.1891 Przedmioty obowiązkowe i nadobowiązkowe w gimnazjach.

Znaczenie tego podzialu przedmiotów nie jest wszędzie to samo. U nas uczy się młodzież przedmiotów nadobowiązkowych tylko wtedy, jeśli i o ile sobie tego życzy. W Szwajcarji natomiast i przedmioty nadobowiązkowe są dla młodzieży obowiązkowymi, skoro ojciec lub opiekun ucznia przed rozpoczęciem kursu nie oświadczył, iż syn a względnie pupil na ten lub ów przedmiot nadobowiązkowy nie ma uczęszczać. Nie jestto bynajmniej, jakby na pierwszy rzut oka mogła się wydawać, różnica podrzędna, nic nie znacząca. Najdobiłniejszym jej wyrazem, że u nas mało kto uczęszcza na przedmioty nadobowiązkowe, w Szwajcarji zaś większa część uczni korzysta z tych nauk.
Większej jeszcze doniosłości jest następująca różnica. U nas każdy uczeń musi uczyć się wszystkich przedmiotów "obowiązkowych". W Szwajcarji może ojciec, opiekun, uzyskać uwolnienie ucznia od tego obowiązku, czy to ze względu na zdrowie ucznia, czy też ze względu na inne stosunki indywidualne (Gesundheitsrücksichten, anderen indiwiduellen Gründen): Na to, zdaniem naszem bardzo trafne postanowienie zwracamy przedewszystkiem uwagę publiczności i władz szkolnych.
I co do tego, które przedmioty mają wchodzić w zakres nauki gimnazjalnej, a dalej, które przedmioty należy uważać za obowiązkowe, różnimy się od szkół zagranicznych, zwłaszcza szwajcarskich. U nas przedmiotami obowiązkowymi są: logika, psychotogja. W Szwajcarji, a zdaniem naszem słusznie, nie uczą w szkołach średnich wcale tych pjzedmiotów. U nas nauka historji krajowej, dopiero w nowszych czasach wprowadzona, nie jest obowiązkową. Natomiast uczą w Szwajcarji we wszystkich klasach wyższych (= naszym V—VIII) historji powszechnej "z szczególnem uwzględnieniem historji Szwajcarji". Do przedmiotów obowiązkowych należą w Szwajcarji: gimnastyka, ćwiczenia wojskowe (broni palnej i prochu dostarcza państwo); do przedmiotów nadobowiąkowych należą między innymi: język grecki, nauka religji, której zresztą wcale nie uczą w dwóch klasach (= naszym IV. i V.), a coby również naśladować wypadało, jej pojęć podstawowych ("Grundwahrheiten") uczą dopiero w III. klasie gimnazjum wyższego, to znaczy w klasie najwyższej (= naszej VIII).

ситуація

»Дѣло« 23.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 23 цвітня. Wnr. Ztg. оповіщує про утворенє суду повітового в Векельсдорфі в Чехії. Се утворенє єсть одною з точок ческо-нїмецкої угоди, тож правительство дає сим пізнати, що готово адміністративною дорогою виповнити точки угоди. — Згоджено ся на зміну статутів австро-угорского банку, бо се потрібне до регуляції валюти.
Берлин 23 цвітня. Правительство предложить парляментови внесенє що-до устроєня всесвітної вистави в Берлинї.
Париж 23 цвітня. Поліція арештує анархістів і випустить их аж по 1 мая.
Рим 23 цвітня. Король приняв димісію міністра Фінансів Кольомба, а управу міністерства поручив провізорично Люцатіому.

»Дѣло« 22.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 22 цвітня. Вчера зачали ся конференції обох міністрів скарбу з представителями австро-угорского банку. Найважнїйші предложеня валютові будуть внесені вже з початком мая с. р. в обох парляментах.
Берлин 22 цвітня. Король италійскій з женою має приїхати в перших днях червня до Потсдаму, щоби ревізитувати цїсаря нїмецкого за відвідини в Монци.
Петербург 22 цвітня. Цариця виїздить сего тиждня на Кавказ до свого недужого сина, вел. кн. Юрія.
Париж 22 цвітня. Правительство вислало експедицію воєнну до Дагомею. — Рішено поставити перед трибунал судовий архіепископа з Авіньону і чотирох епископів за посланіє, де говорить ся о обовязках католиків при виборах.
Рим 22 цвітня. Всї дотеперішні міністри, крім міністра фінансів, задержали свої теки. Згодились завести ощадности в буджетї войсковім.
Софія 22 цвітня. Прибув тут Кушелев.

»Дѣло« 21.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 21 цвітня. Говорять, що ґр. Паче буде перенесений яко намістник з Черновець. — В кругах дипльоматичних говорять, що наслїдником Ґірса має бути кн. Лобанов, россійскій амбасадор при віденьскім дворі.
Прага 21 цвітня. Рада громадска ухвалила візвати ческих послів, щоби в радї державній не голосували за віденьскими инвестіціями так довго, доки правительство не предложить такого самого внесеня в хосен міста Праги.
Софія 21 цвітня. Кушелева, арештованого турецкою поліцією, випущено на волю. Се поведенє Порти толкують вражінєм, яке викликала болгарска нота.
Париж 21 цвітня. Папа старає ся пoмирити француске правительство з епископатом. — Король Дагомею заповів, що застрілить кождого француского вояка, котрий появить ся на єго території.

»Дѣло« 20.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 20 цвітня. Завтра оба міністри скарбу зачнуть переговори в справі монетарної умови між Австрією а Угорщиною. Лївиця має скликати засїданє свого клюбу перед отворенєм ради державної.
Будапешт 20 цвітня. Міністер судівництва Сілядій виїхав до Відня на конференцію з ґр. Шенборном і ґен. Бавером в справі реформи карного закону війскового.
Берлин 20 цвітня. Nord. Allg. Ztg. впевняє, що доси не мають там нїякої певної основи, з котрої можна би заключати, чи цар приїде до Берлина. — Справу реставрації цїсарского замку підносить Freis. Ztg., і виступає против цїсарского окруженя, серед котрого виготовлено такі пляни перебудованя, на які у цїсаря просто нема грошей. Відтак хотїли зловити деяких богачів нїмецких і обіцювали за те ордери, а тепер піднесли гадку льотерії на цїсарскій замок. Се обурює і Берлин і цїлу Нїмеччину.
Париж 20 цвітня. Між Францією а Анґлією прийшло до угоди, що не маєсь дозваляти на довіз оружя для африканьских неґрів.
Софія 20 цвітня. Болгарскі дневники з великим обуренєм говорять о арештованю студента православної семинарії в Одесі Болгарина Кушелева, котре відбуло ся в Константиноноли на приказ россійскої амбасади, як Кушелев вертав за зовсім добрим турецким пашпортом з Одеси до Софії. В наслїдок острої реклямації болгарского посла Порта жадала від россійскої амбасади виясненя. Нелідов сказав, що се він зробив на телєґрафічну просьбу батька Кушелева, бо єму син утік з одескої семінарії. Кушелев заявив, що він повнолїтний.
Стамбул 20 цвітня. Порта рішила ся в наслїдок жаданя Болгарії Кушелева випустити на волю, щоби вернув до княжества.
Рим 20 цвітня. Рудіні зложив наконець кабінет, котрого проґрамою є ощадність у войскових видатках.

»Дѣло« 16.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 16 цвітня. Роl. Соr. донесла позитивно, що при кінци мая цар поїде з Копенгаґи до Берлина, щоби посїтити немецкого цїсара Вільгельма і в сей спосіб зреванжувати гостину в Нарві.
Будапешт 16 цвітня. По святах великодних в радї державній внесе правительство 5 проєктів що-до реформи валюти. В монетарни вже приготовлюють стемплї, щоби можна було в червни с. р. зачати вибиванє нових монет. З золота будуть вибиватись монети: 20 корон і 10 корон, а з срібла 1 корона, 10, 20 і 50 грошей.
Париж 16 цвітня. Від часу введеня охоронної тарифи цлової привіз в двох місяцях збільшив ся о 36 міліонів, а вивіз зменшив ся о 79 міліонів. Міністер просвіти наказав ґенеральним прокураторам звертати увагу на проповіди по церквах і здавати єму справу з своїх спостережень.
Софія 16 цвітня. Процес против убійцїв Белчева зачне ся по Великодних святах.
Петербург 16 цвітня. Стан здоровля Ґірса небезпечний, бо запаленє перейшло на праву сторону легких. Вишнеградскій дістав відпустку і поїде до Криму. Місце єго заступає міністерскій адюнкт Тернер. Совіт державний приняв предложенє о карах за виданє війскових плянів, а також проєкт що-до адміністраційної кари за удержуванє тайних шкіл на Українї і в Польщи.

»Дѣло« 14.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 14 цвітня. Зїзд нїмецких учителїв шкіл середних в Австрії, котрого наради совітник Вольф отворив в заступстві міністра просвіти, числить 300 участників. — Wien. Ztg. оголосила скликанє ради державної на 26 цвітня.
Будапешт 14 цвітня. Віденьскі конференції обох міністрів скарбу в справі валюти видали добрий результат і правительственні проєкти в парляментах покажуть ся вже на початку мая.
Берлин 14 цвітня. Відїзд царскої родини з Петербурга до Копенгаґи, як доносить Kreutz-Ztg., наступить дня 26 мая.
Париж 14 цвітня. Карно посїтив ритовника Анжера і просив показати собі ґенеальоґічну таблицю россійскої династії. При тій нагодї сказав: "Принятєм того дару царь зробив нам велику почесть. Се доказ, що він до нас прихильно відносить ся".
Петербург 14 цвітня. Президент міністрів Бунґе має уступити з свого уряду а на єго місце прийде міністер просвіти Деліянов. Стан здоровля Ґірса погіршив ся з тої причини, що він дістав запаленя легких.
Рим 14 цвітня. На міністерскій радї випала незгода за-для незвичайних видатків войскoвих.

»Дѣло« 11.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 11 цвітня. З причини надвишки фонду, котрий повстав з войскових такс, заосмотренє вдів по офіцирах буде розтягати ся на всї вдови по активних офіцирах. Ґр. Таффе виїхав до Шлеска до замку Горнав, щоби посїтити свою дочку.
Прага 11 цвітня. До замку в Карльштайнї виїхало вчера 80 соймових послів, Чехів і Нїмцїв а між ними були ґр. Шварценберґ і Плєнер. Пос. Тоннер опроваджував гостей.
Будапешт 11 цвітня. Приморозки шкодять засївам. В Рієцї відбула ся инсталяція нового ґубернатора ґр. Батіяніого.
Рим 11 цвітня. В 80 италійских містах завязали ся комітети для ювілею папи Льва ХІІІ. Правительство приказало державним коштом відновити церков Сан Льоренцо в Римі, де папа 19 лютого 1843 отримав посвященє на епископа.
Петербург 11 цвітня. Царскій приказ розпорядив позичку 75 міліонів рублїв.
Берлин 11 цвітня. Тутешні дневники в недузї россійского міністра скарбу добачають політичну причину і кажуть, що Вішнеградскій попав в неласку царя.

»Дѣло« 09.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 9 цвітня. Як зачувати, всї уряди двірскі, а передо всїм цїсарска канцелярія двірска має дістати окремий віддїл мадярскій, щоби тим зазначити характер дуалізму.
Берлин 9 цвітня. Нїмецкі ґазети повтаряють вість, що в Ґданьску має зїхатись царь з цїсарем Вільгельмом.
Париж 9 цвітня. Вислано до Дагомею другій корабель воєнний.
Петербург 9 цвітня. Міністер скарбу Вишнеградскій занедужав і має якійсь час здержатись від урядованя.
Белград 9 цвітня. Скупштина згодила ся на продовженє торговельного договору з Австро-Угорщиною до 1 сїчня 1893.

»Дѣло« 08.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Черновци 8 цвітня. Вибори з міста Черновець закінчились побідою Поляків і лібералів, бо вибраний бурмістр Кохановскій і адвокат Рот, а перепав бар. Мустацца.
Відень 7 цвітня. На першім засїданю ради державної поставить правительство справу реформи податкових і реґуляцію валюти. — В соймі відкинено внесенє антісемітів, щоби кагал віденьскій платив один міліон зр. на фонд убогих.
Прага 8 цвітня. При ґенеральній дебатї буджетовій всї бесїдники говорили про угоду.
Берлин 8 цвітня. По Великодни мають відбути ся заручини кн. Марій Единбурґскої з румуньским наслїдником престола.
Петербург 8 цвітня. Говорять, що цар виїде при кінци мая до Копенгаґи.
Рим 8 цвітня. Папа мав заявити, що не буде принимати епископів француских, котрі прибудуть без дозволу правительства.

»Дѣло« 07.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 7 цвітня. Wien. Ztg. оголосила закон о відшкодованю невинно засуджених. — Що-до остатних пожарів дневники впевняють, що они повстали з руки злочинцїв. — Зїзд соціалістів в Лінцу заборонено.
Берно мор. 7 цвітня. В моравскім соймі відбули ся вчера дуже бурливі сцени; ґр. Дубскій закинув Чехам, що суть русофілами а против того протестував пос. Зачек, відтак на вечірнім засїданю ґр. Зеротин висказав жаль з причини инсинуації ґр. Дубского.
Прага 7 цвітня. В часї буджетової дискусії в соймі діткнено знов угодової справи. Нїмецкій посол Кшепек загрозив, що Нїмцї найдуть в радї державній опозицію, єсли правительство занехає угоду.
Будапешт 7 цвітня. В парляментї при позиції "спільні видатки" забрав голос президент міністрів Ґр. Сапарій і відпер закиди посла Больґара, мов би в міністра війни не було нїякого пляну. Пос. Беотієму, котрий сказав, що вісти о концентрації войск неправдиві, сказав Сапарій, що міністер війни не потребує зважати на особисті погляди Беотія.
Мадрит 7 цвітня. Поліція зловила двох анархістів Девака і Ферейру, як підкладали динаміт під сходи в парляментї. При них найдено плян ще инших атентатів, а між ними і на королївскій замок.
Білград 7 цвітня. Розійшла ся поголоска, що реґент Біломаркович хоче уступити.
Букарешт 7 цвітня. В Одессї на університетї мають завести катедру румуньского язика, і се є концесією для бесарабских Румунів.
Петербург 7 цвітня. В фабрицї бездимного пороху лучив ся страшний вибух, при котрім згинуло 9 осіб а до 20 поранило. — Цар і цариця дня 22 мая їдуть до Данії.

»Дѣло« 05.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Лінц 5 цвітня. В соймі пoc. Ебенгох жадав збільшеня числа священиків в краєвій радї шкільній і усуненя з неї репрезентанта жидів. Намістник Путон виступив против сего домаганя. Відтак еп. Допельбавер виголосив бесїду, де сказав, що нинїшна школа єсть не христіяньскою, а держава мусить бути віроисповідна. Потім дебата о віроисповідній школї вела ся дальше і в нїй забрали голос антісеміт Стернад і ліберал Едельбахер. Дискусія потреває довше.
Познань 5 цвітня. Нїмецкій цїсар вислав на руки пос. Косцєльского польскому колу подяку за приязне голосованє Поляків при буджетї фльоти.
Париж 5 цвітня. На граници арештовано кільканацять анархістів.
Прага 5 цвітня. На зборах виборцїв пос. Крамарж заявив, що молодо-Чехи будуть дальше бороти ся против міністра ґр. Таффого.
Берно мор. 5 цвітня. В фабриках настала змова робітників.

»Дѣло« 04.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Прага 4. цвітня. На засїданю сойму в суботу прийшло до суперечки між старо-Чехами а молодо-Чехами, в котрій зять Ріґера проф. Браф закинув молодо-Чехам, що их опозиція против асекурації є лише аґітаційним средством. За те Ґреґр назвав Брафа Nestudny chlapec, a пoc. Енґель і Герольд виступили в оборонї молодо-Чехів. Між Ґреґром а Брафом справа була би дійшла до поєдинку, але противники згодили ся залагодити спір в мирний спосіб.
Відень 4 цвітня. Нїмецкі націонали хочуть віддїлити ся від Нїмцїв-лібералів в ческім соймі і заложити осібний клюб.
Берлин 4 цвітня. Дневники впевняють, що подарованє цїсарского портрету российскому амбасадорови не має політичного значіня. Вість о приїздї царя до Варшави повстала в Петербурзї наслїдком того, що ґр. Вєльопольскій приїхав там на якійсь час.
Париж 4 цвітня. Равашоль признав ся, що був виновником остатних замахів.
Білград 4 цвітня. Пасич повідомив заграничних репрезентантів, що кабінет подав ся до димісії і що він зложить нове міністерство. Реґенція підписала вже номінацію нових міністрів, а між ними наслїдком компромісу між лібералами а партією радикальною міністром війни именовано полковника Ґюрича.
Петербург 4 цвітня. У поселенця Полякова поліція винайшла гроші вкрадені минувшого року в державній касї в Владивостоцї.
Чернівцї 4 цвітня. При нинїшнім виборі до сойму буковиньского побідив в окрузї садагурскім, проф. д-р Стоцкій. Отже вийшли мабуть чотири рускі посли.
Заставна 4 цвітня. Послом вибраний одноголосно 95 голосами п. Ив. Тиминьскій.

»Дѣло« 02.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Прага 2 цвітня. Угодова комісія приняла внесенє відложеня акції угодової. Наперед відкинено внесенє Ґреґра, щоби над угодою перейти до дневного порядку, а відтак приступлено до голосованя над внесенєм ґр. Букоа, щоби справу відложити. Внесено, щоби наперед голосувати над самим внесенєм а відтак над мотивами. Внесенє принято — а мотива відкинено. За голосували старо-Чехи і посли великої посїлости, против самі Нїмцї, бо молодо-Чехи по відкиненю их внесеня вийшли з салї. В дискусії Плєнер сказав, що правительство має угоду перевести адміністраційним способом, а що найменше розмеженє судових округів, і заявив наконець, що буде очікувати, як правительство в тій справі порішить.
Відень 2 цвітня. Болгарске правительство має вже певно вислати просьбу до Порти, щоби завела точний надгляд над болгарскими емігрантами, але в нїй не буде грозьби, як казали, що Болгарія оголосить независимість.
Берно морав. 2 цвітня. В соймі д-р Промбер поставив резолюцію, щоби і для Берна давали такі міліони, як визначують для Відня. Резолюцію принято.
Берлин 2 цвітня. Шувалов вернув з Петербурга і в мешканю застав портрет Вільгельма II., котрий нїмецкій цїсар єму прислав в дарі. Шувалов заявив в Петербурзї, що Нїмеччина навіть не гадає o війнї. Вальдерзе ґратулював особисто ґр. Бісмаркови в дни єго родин, а дневники стверджають, що популярність Бісмарка піднесла ся, бо в многих містах святковано сей день торжественно.
Париж 2 цвітня. Равашоль перечив, будь то би він робив замах. Хоч не має образованя наукового винайшов нову матерію вибухову, три рази сильнїйшу як динаміт. Комісія парляменту ухвалила наложити податок на чужинцїв.
Білград 2 цвітня. Еміґрант уласкавлений Иванов зізнав болгарскому правительству, що звістний з процесу Паніци капітан Калубків перебуває в Білградї і там приготовляє атентат против болгарского аґента на сербскім дворі.

»Дѣло« 01.04.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 1 цвітня. Розійшлась поголоска, що кн. Фердинанд має в маю приїхати до Відня а відтак вибрати ся до Карльсбаду.
Будапешт 1 цвітня. Egyetertes доносить з Софії, що два еміґранти болгарскі, проживаючі в Білградї, заявили готовість зложити дуже важні зізнаня в справі атентатів, єсли князь их помилує. Позаяк се наступило, то і оба еміґранти приїхали до Софії.
Париж 1 цвітня. Равашоль перечить, мов би брав участь в атентатах динамітних, але зізнаня инших анархістів вказують, що він був проводирем.
Білград 1 цвітня. Оповіщено санкцію закона о Миланї.

»Дѣло« 31.03.1892 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Відень 31 марта. На радї міcкій прийшло до великих скандалів між лібералами а антісемітами.
Берлин 31 марта. Парлямент буде нинї закритий. Вчера ухвалено закон що-до дальшого стану облоги в Альзації і Льотаринґії.
Париж 31 марта. Поліції удалось схопити головного противника динамітардів Равашоля. Поліція видалила з Парижа сорок анархістів, чужосторонних підданих.
Петербург 31 марта. Стан здоровля Ґірса дуже небезпечний, бо Ґірс дістав рожу на голові.