»Думаю, головний ворог України – нетерпіння. Буде довгий процес і безліч розчарувань. Головне - пам'ятати, що порівняно з 2014 роком ви в набагато кращій позиції: ви подолали потрійну кризу з точки зору геополітики і безпеки, зупинили росіян, і тепер, як мені здається, проект на кшталт "Новоросії" не являє жодної небезпеки. Росія програла свою війну з точки зору агресії в Україні. Ви подолали фінансову та економічну кризу: економіка зростає, стабілізується, відсутня загроза дефолту. Ви також подолали кризу політичної конкуренції, немає розкладання інституцій, хоча Янукович залишив їх після себе в жахливому стані. Головне зараз – покращити адміністративну культуру, верховенство права, прозорість, боротися з корупцією. Є дуже мало прикладів, коли перетворення держави відбувалося швидко. Так що я налаштований терпляче і оптимістично, і, думаю, через десять років Україна буде в значно кращій формі, ніж зараз. Так само, як зараз вона в значно кращій формі, ніж три роки тому. «

»Коли в умовах реальної війни з Росією стратегічний військовий навчальний захід переноситься до Харкова у зону досяжності російської артилерії, в зону, яка може бути окупована на протязі кількох годин, то простим ідіотизмом навіть військовим ідіотизмом пояснити не можу... Ну а у Львові – тобто в тих обрізках, які планується залишити у Львові – ми вивчатимемо, виховну роботу, культурологію, військових диригентів і готуватимемо офіцерів механізованих підрозділів та артрозвідки. Ну і факультет бойового гопака чи гуцульської вишивки гладдю – це я так, для прикола... отже у Львові залишиться культпросвітучилище з військовим макіяжем. Що це?! Не віримо клятим западенцям? «

»Ми роками жили в абсурді накинутих русскім міром ідіотських понять на кшталт “бліжнєє зарубєж'є” (церковний відповідник – “канонічєскіє тєрріторіі Русской православной церкві”), що на практиці означало існування якоїсь химерної ментальної конструкції, яка дозволяла і наполегливо рекомендувала нам вважати “ближніми” Семипалатинськ, Наманган і Находку, хоч до них від нас були довгі тисячі кілометрів степом і тайгою. І водночас ця ж конструкція передбачала, що сусідні Сучава, Перемишль, Дебрецен і Кошице були “дальніми”. Я міг би взяти свій внутрішній паспорт і спокійно, без жодних віз, поїхати в Семипалатинськ, Наманган або Находку, але мені це не було потрібно ні вчора, ні сьогодні, ні – маю глибоке переконання – завтра. Натомість для того, аби потрапити до Сучави, Перемишля, Дебрецена і Кошице, треба було вдаватися до малоприємних і марудних процедур... Ситуація, коли вільно можна туди, куди зовсім не потрібно, і не можна вільно туди, куди дуже потрібно – абсурд у стилі Льюїса Керролла. Переконаний, старий ментальний світ із його ідіотськими концептами від сьогоднішнього дня – вже минуле. «

»Головне досягнення президента – зміна обличчя країни з допомогою реформ. Є дуже простий показник реальності цих реформ. Коли велися переговори про безвізовий режим, єврочиновники, що висунули нам сотні умов, навіть не припускали, що ми їх виконаємо. Вони враховували слабкість нашої країни, її постреволюційний стан, конфліктність, яка неминуча після революції. Але ці сотні умов були виконані. Я думаю, що це викликало здивування тих, хто висував ці умови. Отримання безвізового режиму країною, яка воює – це безпрецедентно. Для мене це стало інтегральною характеристикою роботи президента. В чому значення цього безвізового режиму? Ми повертаємося до дореволюційного стану, коли навіть студенти могли проводити канікули, подорожуючи Європою. Це зіграє революційну роль у збільшенні кількості людей, що підтримують цей шлях. Безвіз – шлях, який змінить філософію виживання, що так нам заважає. «