Репортаж «Останні українці Польщі» – про українців, виселених на захід і північ Польщі у 1940-х роках (в рамках акції «Вісла»). Автор спілкувався з тими, хто особисто пережив депортацію, та з їхніми дітьми й онуками – дізнавався про деталі виселення, про дитинство на чужині, про те, що болить людям, які виросли вже у Польщі, але при цьому почуваються українцями.

«Аїду» в Люксорі 2019, яка наробила стільки галасу в українських медіа, але нікого не зацікавила у пресі європейській, варто віднести до одного з різновидів візіонерського типу творчості, а саме, місіонерського: диригентка Оксана Линів послідовно здійснює національну місію у світі, що притягує до її проектів талановитих агентів. 

У Києві видавництво «Пінзель» випустило книжку «Тентен, репортер «ХХ віку» у країні Сов'єтів» — український переклад відомого бельгійського графічного альбому авторства Жоржа Ремі, що прибрав псевдонім Ерже.

Його робота починається з фізичних тренінгів, точніше － зі слів: «Нічого не вдавайте». Після показу «Паузи» режисер зізнається, що долання цього було найскладнішим. Devised theatre － метод, з яким зазвичай працює Космін Матей, передбачає колективне творіння, імпровізовану роботу виконавського ансамблю.

Чотири роки тому група митців у хаті Параски в Криворівні на Прикарпатті знайшла під ліжком коробку з негативами. Це й стало підставою розширити спектр огляду її творчості. “Наївна” художниця і літераторка, знана у вузьких колах шанувальників Гуцульщини, виявилася дуже якісною фотографинею.

Схожих текстів суттєво бракує в українській сучасній літературі. То ж досвід Грузії є вкрай актуальним та важливим, бо маємо дуже багато спільних травм минулого та нинішнього. Через абсолютну драму людства автор показує, що війна таки інколи вчить нас любити.

Чому це не може бути театральним центром? Чому ця сцена не могла б бути реорганізована у щось на зразок відкритої сцени, як у Харкові чи у ще якісь новітні відкриті форми? А трупа Заньковецької була б там одним із колективів – з усвідомленням необхідності рухатись і розвиватись, конкурувати за увагу глядача.

Вона наголошує, що її робота не  «художник з костюмів», а «художник образів».  Образність –  домінанта творчості Дарії Зав’ялової у художньому текстилі, гобелені, пастелі, акварелі, сценографії та театральному костюмі.