Мелодрама, яка претендує бути романом травми, історія осиротілої дитини на тлі геноциду – наявні всі складові, щоби захопити читача в сюжет співчуття і морального збурення. Мараїс пише про те, якої колосальної роботи потребує від кожного подолання расових упереджень, ширше – щодо будь-якої інакшости.

Театр – це мистецтво прямої дії. Це те, що нас олюднює, гартує душу, або ж робить її більш чутливою до того, аби відгукуватися на життя, дозволяє переживати співчуття до іншої людини і загалом вчить нас приймати Іншого.

Книжка не стільки про Левка Лук’яненка та дисидентський рух, скільки про оточення із тих людей, котрі в політику не лізли, та це не завадило їм бути втягнутими в цю гру й підігравати сильнішій стороні.

Наш виставковий зал так і зветься: «Мистецтво, якого не було у Львові». Звучить досить епічно, але так справді є. Ми хочемо продемонструвати місту, що у львів’ян чомусь досі не було можливості це бачити, і хочемо запитати, чому.

Сакральний живопис — це занурення у те, що зовні, й те, що всередині. Образ Бога часто невловимий. Нашарування ліній допомогло не зациклюватися на конкретному обличчі чи його виразі, а передати певний стан. Лінії створюють вібрації метафізичної присутності.

Цю книжку можна використовувати як особливий календар-щоденник, що допомагає нам пережити певний календарний рік, підтримуючись та надихаючись чи не щоденною мудрістю віків, якою вправно володіє майстер античного перекладу — Андрій Содомора.

Українські традиції, звичаї та обряди — одна з моїх улюблених тем. Наш народ має багатовікову культуру й вона — потужний скарб для митця. Коли творю, занурююсь у неї, а одночасно залишаю у ній частинку себе. Нитки, наче пов’язують минуле, теперішнє та майбутнє.

Піднімаючись на помірну висоту 680 метрів за альтиметром, ти потрапляв на роздоріжжя із своєрідним знаком початку у вигляді чотирьох зламаних дерев. Далі починався ліс пірамідальних ялинок, овальна форма розташування якого на горі мала ледь не чітко окреслене дорогами жіноче лоно.