Синтез міфу, comedia-dell’arte, психоаналізу, фарсу, кічу в постмодерністській оперній концепції Міхаеля Штрума розбиває криве дзеркало сприйняття оперної традиції і пропонує з його уламків скласти наново картину театрального світу. Адже актуальність історичного, культурного та соціального впливу театру ще ніхто не відміняв.

Ще однією цікавою метафорою у виставі є час:  якого вбивають, який помер, який зупинився. Але сама по собі ця тема не розкривається, а лише ретранслює іншу тему – божевілля, як відображення реального світу, де живе головна героїня.

Чимало викликів стоїть перед ІСК, викликів позірно простих – комунікаційних, аби об’єднувати небайдужих і сприяти синергії й втіленню виявів різних ідей різних людей. Аби за кілька років до Львова знову почали приїздити не лише на пиво та каву.

Його проза вкрай трагічна, це оповідь стиснутого рукою Долі серця, що не витримує, чує свій кінець і бодай перед ним хоче виговоритися, наче на сповіді ― тихо, дібраними словами, короткими реченнями, щоби тільки суть, тільки важливе, без прикрас. Та в цій стисненій до болю лапідарності і прозирає вся краса його вміло дібраних слів.

Говорімо зараз, щоб не було запізно. Робімо вчасно, бо потім 1) не до цього, 2) годі надолужити і неможливо виправити; 3) коштує незрівнянно більше зусиль і ресурсів, з-поміж яких найголовніший – життя людини. На тлі історії воно – сміховинно коротке, саме тому заслуговує на більшу увагу і пошанівок.

Це твір, сюжет якого розгортається наче на краю прірви, у ньому щосекунди відчувається присутність смерті та великої пристрасті. Ці два провідники, що вводять людину в справжнє життя, сплітаються тут у жаский вузол, розплутати який береться автор. Та він завжди посміхається собі у вус, наче Бог, бавиться зі своїми героями, підкидаючи їм випробування.

Берґмана більше цікавила мистецька правда, а не сувора реалістичність. Твердження, вирази й образи активно кочують поміж його приватними нотатками, художньою та автобіографічною прозою, які ніби перетікають одна в одну. Берґманові книжки, які за останній рік побачили світ українською, народилися на острові Форьо.

Тіло Жанни Д’Арк не було спалене на вогнищі. На сцені театру An der Wien її рятує Йоганна «з майбутнього», наша сучасниця – звичайна дівчина-підліток, у чиєму житті   реальність і містика існують поруч. Глядачі стають свідками подій у призмі Science-Fiction: у постановці йдеться про наші спільні шанси на майбутнє.