Це роман проти імперіалізму й імперіалізмів, територія, на якій конфліктують історія і сьогодення, правда і кривда, надія і безнадія, травми й фантазії,любов на тлі переступу і переступ від непотамованої любові,світ спецслужб і їхніх жертв, світ-після-Аушвіца і світ-після-Ґулаґу, ці світи перетинаються, врешті, це той самий світ і сьогодні – наслідок вчора, а завтра – вміння дати собі раду з сьогодні.

Звірі – це лише сатиричні маски, за якими ховається українське та людське суспільство. Суспільство із своїми законами, де і досі балом керують хитрість, авантюризм, безпринципність та проста людська глупота. 

Якою є мотивація тисяч хлопців на війні, яка для багатьох виявляється обтяжливою, які не розуміють, що жодного миру без війни й опору ми ніколи не дочекаємося?Солдат Механ воює за свободу і за любов, бо тільки за ці дві речі варто вмерти так само, як і варто жити.

Відеопроекція, арт-інсталяція, акцент на візуальних та аудіо ефектах, польський театральний режисер Кшиштоф Ґарбачевський залишається вірним естетиці, яка вже уособлюється із його іменем. Нову роботу режисера, «Божественну комедію» в Театрі Повшехному у Варшаві, вже встигли охрестити виснажливим, чи то пак, пекельним дійством.

Минув тиждень після останньої, 92-ї церемонії вручення призів Академії кінематографічних мистецтв і наук Сполучених Штатів Америки «Оскар». І саме після неї в ідеальному світі все кардинально помінялося б, і не тільки в голлівудській студійній системі, а й повсюдно. Як би це могло бути?

Відомий у Швейцарії картуніст, художник і фотограф Любомир Винник — член спілок журналістів і письменників Швейцарії, експерт кількох німецькомовних видань у питаннях Східної Європи, автор сотень статей і семи книжок, дві з яких написані українською і вийшли в Україні.

Кротик запрошує на розмови з художни/ками (-цями) про сучасну роль плакату як жанру, його видозміну й розвиток у часи нових технологій, кілька кураторських екскурсій по експозиції і на чеський розмовний клуб просто у книгарні.

В Україні театр дискредитований, він не сприймається як щось серйозне, лише як своєрідний лунапарк із усім спектром емоцій: від сліз до радості. В ідеалі театр має взаємоформувати думки. Вистава – це обмін досвідом між глядачем і митцями, де кожен є суб’єктом і партнером.