Uriah Heep «Look At Yourself»

Uriah Heep незаперечно входять до п’ятірки найбільш улюблених рокових гуртів 1970-х років нашої садівської тусовки, львівської меломанської тусовки, та загалом української, пострадянської, та що там казати, і всієї Східної Європи теж. Ця п’ятірка – це: Led Zeppelin, Deep Purple, Pink Floyd, Queen, Uriah Heep. Не будемо розставляти всередині цієї п’ятірки гурти за рейтингом, але якщо навіть Uriah Heep і замикають цю п’ятірку, то це все одно неймовірне досягнення. Для уточнення – Black Sabbath все ж, напевно, очолюють другу п’ятірку 1970-х, а AC/DC, хоча стали у нас шалено популярними десь з 1978 року, все ж віднесемо їх до 1980-х років.

Щодо першої п’ятірки тут ще є одне невеличке «але». Якщо в західному світі Led Zeppelin, Pink Floyd і Queen – незаперечні корифеї, а Deep Purple десь до них наближаються, утім щодо Uriah Heep, то ми мусимо констатувати, що в Британії, США, та загалом на Заході цей гурт великої слави собі не зажив. Ну це ще дуже м’яко сказано. Жоден їхній альбом на батьківщині чи за океаном ніколи, окрім одного разу (це було зі Sweet Freedom 1975 року – 7 місце у Британії), не потрапляв навіть до Тор-10 альбомних чартів, обертаючись лише у п’ятдесятці, сотні, а часто-густо десь і в кінці другої сотні найпопулярніших альбомів. Не виходиш із дива, як же таке може бути. Такі блискучі альбоми і пісні, а визнання не мали. Та й цікавої інформації про сам гурт чи про його пісні у західних джерелах катма.

Ну що тут поробиш, це, як казали у сокові часи, «іх нрави», і було б дурного роботою дорікати британцям і американцям, як же ж так, що вони недооцінили такий суперовий роковий гурт. Є ще два гурти, які «тут» були супер популярними, а «там» – так собі. Це Slade і Nazareth. У чому ж причина такої розбіжності, можливо музика цих трьох гуртів більше відлунює у серцях нашого слов’янського менталітету, не має значення якого – східно-, західно- чи південнослов’янського, бо, окрім постсовкового простору, геть в усій Східній Європі ці три гурти були незрівнянно популярніші, аніж у західному світі. Хоча і в скандинавських країнах, найбільше у Фінляндії, багато альбомів Uriah Heep були на перших місцях, також частково і в Німеччині та Нідерландах вони мали успіх. Колись може порозміркуємо на цю тему, а сьогодні докладніше поговоримо власне про музику Uriah Heep.

Можу похвалитися, що ми з моїм найкращим колєґою, басистом Супер Вуйків Джубоксом (Володимиром Михаликом) під час нашої спільної роботи на «Радіо Люкс» мали у своєму активі аж два ексклюзивні інтерв’ю з провідними учасниками Uriah Heep Кеном Генслі і Міком Боксом. Лише зараз відчув їхню важливість для нас, та й загалом для всіх інших львів’ян. Звичайно, це була цілковита заслуга Джубокса, який наполегливо писав і видзвонював менеджерів гурту, і зрештою вони організували нам ці інтерв’ю. Інтерв’ю з Міком Боксом нам вдалося провести в березні 1999 року телефоном. Це було власне тоді, коли Uriah Heep готувалися до виступу в Києві. Коли я почув його голос, мені здалося, що це голос дуже простої і приязної людини. Мік одразу заторохкотів: «Привіт українським слухачам! Uriah Heep скоро приїде до вас. Купуйте і слухайте наш найновіший альбом Sonic Origami, сподіваюсь він у вас вже з’явився у продажу. А з вами, пацани, (він звернувся до нас із Джубоксом) зустрінемось on backstage (за лаштунками). Неодмінно приходьте, чекатиму на вас».

Гарна характеристика Міка Бокса вміщена на альбомі Sweet Freedom: «Мік Бокс – невисокий, кремезний хлопець. Його гітарні соло прості (неправда – І. Л.), але видовищні. Вони разом із його потужними гітарними рифами не лише оздоба, а й основа звучання Uriah Heep. Коли ви вперше зустрінете Міка, в ньому не буде зверхності, властивої для зірки. Він перший міцно потисне вашу руку, і, можливо, під час наступної зустрічі радісно згребе вас у свої ведмежі обійми. Це його щирі почуття, так само, як і його посмішка Чеширського Кота, і все це відчувається, коли він на сцені».

Ось наше інтерв’ю з Міком Боксом:

— Містере Бокс, скажіть, будь ласка, що ви думаєте про Україну і українців?

— Ми вже були в Україні, і цей наш візит до вас – другий. Нам приємно приїжджати туди, де на нас чекають наші прихильники. Українська публіка – це чудова публіка, і для нас велике задоволення грати для неї.

— Назва Uriah Heep походить від героя славетного твору Чарльза Діккенса «Девід Коперфілд». Чи є у ваших піснях якісь цитати з Діккенса або якийсь вплив його творчості?

— Назва гурту та її музика мають між собою мало спільного. Коли ми 1970 року записували свій перший альбом Very ‘Eavy Very ‘Umble, у Британії саме святкували соту річницю від дня смерті Чарльза Діккенса. Тоді вийшов на екрани фільм «Девід Коперфілд», і наш менеджер Джері Брон пішов його подивитися. Одного з героїв фільму звали Uriah Heep. «Гарна назва для гурту», – подумав Джері, а ми погодились.

— Коли ви виступали на пострадянському просторі, виявилося, що найбільш популярна пісня в СРСР була «July Morning». А які з ваших пісень є найпопулярнішими у Британії?

— У Британії? Ну, я не знаю. Багато наших пісень є популярними в нашій країні. Звичайно, що тут люблять і «July Morning», а «Gypsy» – є гімном прихильників Uriah Heep.

— У колишньому Радянському Союзі у 1970-х роках шанувальники рокової музика вважали, що існувала велика конкуренція між гуртами Uriah Heep і Deep Purple. Чи було так насправді?

— Deep Purple не могли конкурувати з нами навіть тому, що в них був лише один вокаліст, а у нас аж п’ять. (Сміється) А якщо серйозно, то ми з Deep Purple давні й добрі друзі.

— Яким на вашу думку є вплив американського блюзу на британські гард-рокові гурти?

— Звичайно, вплив американського блюзу на британських музикантів, які належали до гард року, був дуже великий. Окрім Uriah Heep, цей вплив відчули значною мірою також Led Zeppelin, Deep Purple і Black Sabbath. Але блюзовий саунд американських гуртів є занадто вилизаний і відшліфований. Ми ж у Британії намагалися зробити його більш жорстким і потужним.

— Напевно, постійні гастрольні поїздки дуже втомлюють своєю одноманітністю. Я гадаю, в таких випадках лише почуття гумору і добрий жарт можуть допомогти розслабитись. Які жарти найбільш популярні серед музикантів Uriah Heep?

— У нашій команді присутнє досить сильне почуття гумору. Я не можу згадати якихось анекдотів, але ми маємо здатність дуже швидко реагувати на різні смішні обставини. Навіть у важких ситуаціях ми знаходимо можливість посміятися. Ми справді багато гастролюємо, об’їздили безліч країн, і направду важко у нашій роботі довго залишатися серйозними.

Про дуже приязну вдачу Міка Бокса розповів мені мій товариш, відомий львівський меломан Володимир Пелех. Під час єдиних гастролей Uriah Heep у Львові 12 жовтня 2012 року, а вони тоді виступали у Хмільному Домі Роберта Домса, Володі перед концертом вдалося потрапити за лаштунки сцени, і там він сам на сам опинився з Міком Боксом. Мік побачив, як захоплено Володя розглядає три його гітари, які стояли на підставках, взяв одну з них, протягнув Володі і запропонував: «Я бачу, ти на цьому розумієшся. На, зіграй!» Володя, звичайно, зніяковів, зі скромності не скористався такою можливістю, але запитав, звідки у Міка такі ексклюзивні гітари. Виявилося, що це гітари майстрові, їх для гітариста Uriah Heep виготовив майстер з Італії.

А наше інтерв’ю з Кеном Генслі відбулося наприкінці 1999 року:

— Містере Генслі, у 1970-х роках чомусь виявилося вороже ставлення музичної критик до Uriah Heep, одна з журналісток навіть пообіцяла закінчити життя самогубством, якщо Uriah Heep досягне успіху.

— Я гадаю, що журналісти мають звичку з великою легкістю пророкувати усілякі нісенітниці. Подібна ситуація була і на початках Uriah Heep, вони нам пророкували, що ми нічого не досягнемо у музиці, однак мушу їх розчарувати, бо ми таки чогось досягли.

— Здається другий і третій альбоми Uriah Heep - Salisbury і Look At Yourself були найбільш експериментаторськими і новаторськими в історії гурту, я маю тут на увазі велику сюїту «Salisbury» і запрошення на запис альбому Look At Yourself гурту Osibisa і Манфреда Манна. Це для початку 1970-х була доволі незвична новація. Що ви про це думаєте?

— Так, я згідний із вами, утім я не вважаю, що на цих двох альбомах закінчилося наше новаторство. Воно тривало і на наступних альбомах: Demons And Wizards, The Magician’s Birthday, і особливо на альбомі High And Mighty. Там є дуже багато експериментів у текстах, музиці, аранжуванні. Це були часи впливу на мене Чіка Коріа. Я гадаю, завдяки цьому ми й утримували свій успіх.

— Як ви вважаєте, чи сформувався якийсь особливий стиль гри на клавішних, властивий британським музикантам?

— Ні, я не згідний. Кожен видатний британський клавішник видатний по-своєму. Рік Вейкмен великий клавішник, і Кіт Емерсон великий клавішник, також і Джон Лорд. У них переважає вплив класичної музики і джазу. Звідки б не був виконавець, для нього надзвичайно важливі техніка, школа і музичне мислення. Я гадаю, що Рік Вейкмен – найкращий сучасний клавішник, це просто феноменальний клавішник.

Коли власне граю я, я не думаю про всі ці впливи, я просто висловлюю музикою свої думки й почуття. Я можу висловити на клавішах багато дивовижних речей, які мені було б неможливо пояснити на словах. Клавішні інструменти для мене – це все. Навряд чи я міг би написати пісню на якомусь іншому інструменті.

— Містере Генслі, чому все ж таки в музиці Uriah Heep клавіші домінують над гітарою? Можливо тому, що ви були лідером гурту, або кращим клавішником, аніж Мік Бокс гітаристом?

— Я гадаю, що ми обидва були рівноцінними для нашої музики. Від самого початку мій орган Гамонд і гітара Міка вдало поєднувалися і я переконаний, що це було основою звучання Uriah Heep.

— Басовий гітарист, якого ви вважали найкращим у гурті - Гарі Тейн помер від наркотиків. Що ви про це можете сказати молодим людям?

— Я вважаю, що головний чинник, який зруйнував Uriah Heep – це наркотики. Це без жодного сумніву. Наркотики вбили Гарі, наркотики вбили і Девіда (Байрона). Якщо б цього не сталося, вони б надалі залишалися серед нас і ми були б разом.

Але найцікавіше відбулося трохи пізніше: ми були зворушені, коли після цього інтерв’ю Кен Генслі надіслав нам листа з подякою за приємне спілкування, сам запропонував підтримувати із ним зв’язки і прислав у подарунок свій новий альбом A Glimpse Of Glory з автографом. Та сказати, що ми були просто зворушені – замало, нас фактично розпирало від гордощів, бо один зі світових корифеїв рокової музики сам виявив ініціативу з нами приятелювати. У нас би на це не вистачило нахабства. Джубокс багато років підтримував дружні стосунки з Кеном Генслі, листувався, спілкувався з ним під час двох його візитів до Львова 2013 і 2014 років.

30 жовтня 2014 року Генслі виступав у Львівській філармонії, і ось спогади про це відомого львівського рокового співака Івана Попатенка: «Того дня відбувся сольний виступ Кена Генслі у Львові. Я був одним із перекладачів. Зустрічав його в аеропорту і (найголовніше) потім проводжав його на літак до Києва. 2 години Кен Генслі був мій! Тотально й винятково!!!! Як Вам описати мої почуття й емоції?.... Я божеволію від його музики з 1994 року. Я тоді був ще 14-річним хлопчиком.... І ось людина, яка написала пару десятків пісень, які назавжди поміняли усе моє життя й світосприйняття, – переді мною. І я з ним балакаю і ставлю запитання, і – він мені на них відповідає..... Та то, народе мій, просто не до описання. Справжнє Чудо. Сон наяву».

Ми, звичайно сумували, коли довідалися про смерть Генслі 4 листопада 2020 року в Іспанії, де він мешкав останні роки. Не усім випадає щаслива нагода пишатися знайомством із великою людиною.

Look At Yourself, поряд із Demons And Wizard, який вийшов на рік пізніше, більшість музичних критиків і фанів Uriah Heep вважають найкращим альбомом гурту. Є розбіжності щодо часу виходу у світ цього альбому. Фігурують дати: вересень, жовтень, листопад 1971 року. Подібна історія, як ми вже знаємо, була і з альбомом гурту Focus – Moving Waves. Таке нешанобливе ставлення до цих гуртів, коли навіть не намагаються визначити точну дату виходу їхніх альбомів, трохи засмучує, але що є, те є. Посилаючись на частину джерел і на думку найкращого знавця рокової музики у Львові Джубокса (Володимира Михалика), будемо вважати датою виходу альбому Look At Yourself 8 листопада 1971 року, але власне того ж дня з’явився на світ і альбом Led Zeppelin IV, тому про найкращий альбом Uriah Heep розповім вам сьогодні.

Цей дуже мелодійний, красивий і потужний альбом посів лише 39 місце у альбомних чартах Британії і 93 місце у чартах Сполучених Штатів. У списку 100 найкращих альбомів стилю Heavy Metal за всі часи за версією британського щотижневого часопису Kerrang! Look At Yourself посів 97 місце, і на тому можемо подякувати. Хоча асоціювати Uriah Heep з геві металом чи проґовим роком – ідея доволі натягнута. Незважаючи на деякі елементи проґу, скоріш за все цей гурт варто класифікувати, як просто гард рок.

Оригінальна ідея обгортки альбому належить Міку Боксу. З переднього боку конверта на нас дивляться очі (можливо когось із учасників гурту), а в проміжку між ними розташоване таке собі дзеркальце з фольги, де кожен, хто бере альбом до рук, може здійснити заклик Look At Yourself і побачити своє відображення у дуже спотвореному вигляді. Також у спотвореному вигляді розміщені на звороті обкладинки обличчя учасників Uriah Heep.

Look At Yourself. Титульну пісню альбому, замість Девіда Байрона, який на момент запису мав серйозні проблеми з горлом, співає Кен Генслі, утім в подальшому на живих виступах її неодмінно виконував Байрон. Багатоголосся цієї пісні можна деякою мірою вважати прообразом співочої манери Queen, хоча дехто з критиків знаходив спільність вокалу Uriah Heep і Beach Boys. Відповідаючи на запитання одного з журналістів, чи насправді у своїх вокальних аранжуваннях Uriah Heep використовували приклад Beach Boys, Мік Бокс відповів: «Нічого подібного. Просто вийшло так, що в нашому складі зустрілися п’ятеро вокалістів, ось ми й вирішили використати всі наші можливості. Згодом це стало нашим фірмовим знаком. Єдиний наш зв’язок із Beach Boys полягає в тому, що в США один ведучий на радіо назвав нас «Beach Boys від гард року».

У потужній динаміці пісні Look At Yourself трохи відлунює стиль Deep Purple, хоча тут радше варто наголосити на взаємовпливі цих двох гуртів, бо не дарма ми їх часто-густо згадуємо в одній зв’язці – Deep Purple/Uriah Heep, так само, як, до речі, й інших виконавців, наприклад, Jimi Hendrix/Janis Joplin, чи Beatles/Rolling Stones, або ELP/Yes. Ці подвійні зв’язки у нашій уяві мають певні стильові, іміджеві чи історичні підстави.

Утім найцікавіше у цій пісні, на нашу думку, це її яскрава спорідненість із кавказькою народною музикою, може грузинською, осетинською, кабардинською чи дагестанською, або якоюсь іншою. Не дуже докладно на цьому розуміюся, але якщо ви прослухаєте сам початок пісні Look At Yourself до 19-ї секунди, то жодних сумнівів у цій спорідненості у вас не буде. Потужний тріольний ритм барабанів у розмірі 6/8 і зміна органних гармоній аж волають про те, що це «фірмовий Кавказ». І не лише початок цієї пісні, а й органне соло в середині, також і в інших піснях Uriah Heep присутній цей кавказький flavor.

Звідки він, хто його знає? Зараз ми з Джубоксом можемо лише кусати лікті, що не запитали про це у Кена Генслі, і вже, на превеликий жаль, ніколи не запитаємо. До речі, і в музиці Deep Purple теж є ця фішка, особливо у соляку «Child In Time», про що ми вже з вами говорили. Цікаво би було з цього приводу почитати думку якихось крутих музикознавців, утім нічого подібного я не знайшов.

July Morning. Навряд чи ще якась інша пісня у світі має таке культове значення, як ця. Десь на початку 1980-х (точної дати, чи навіть року з’ясувати не вдалося) у тодішній комуністичній Болгарії виникла традиція, чи радше таємничий ритуал, зустрічати Липневий Ранок у ніч з 30 червня на 1 липня на узбережжі Чорного моря. Натхнені піснею «July Morning», ініціаторами цього дійства були болгарські гіпі, вони збиралися численним групами здебільшого у селі Камен Бряг поблизу Каварни, бо це найсхідніша точка Болгарії, і світанок тут настає найраніше.

Ця традиція фактично була завуальованим протестом, м’яким бунтом волелюбних дітей квітів проти тоталітарного режиму, і її порівнюють з фестивалями гіпі кінця 1960-х років у Сполучених Штатах, хоча деякі дослідники вважають, що зустріч першого липневого ранку може бути пов’язана і з поклонінням Сонцю і з обрядами в літню ніч, популярними на болгарських землях з незапам’ятних часів. До речі, у тексті Uriah Heep ідеться про «…strength of a new day dawning and the beautiful sun» (сила світанку нового дня і чудового сонця).

Неформальний фестиваль, який болгари назвали Джулая, набув шаленої популярності серед усієї молоді, і його святкували фактично на всьому узбережжі Чорного моря цієї країни. Згодом цю тусовку почали проводити і у більшості крупних міст Болгарії, на берегах рік і пагорбах, які мають гарний вигляд на схід, звідки сходить сонце.

З падінням комуністичної влади в Болгарії це щорічне свято стало символом звільнення особистості від пут великим міст і негативних сторін цивілізації, символом єднання з природою. За словами тих, хто хоч раз брав участь у цьому дійстві, його досвід направду унікальний, і доволі важко пояснити те почуття, яке охоплює всіх, ту енергію і водночас спокій і рівновагу, які наповнюють душу в момент появи сонця і народження нового дня. Ця велична магія дає відчути людині, наскільки незначними і дріб’язковими є її повсякденні проблеми.

У Джулаї беруть участь тепер уже романтики зі всього світу, і в ніч на 1 липня тисячами збираються на березі Чорного моря, аби зустріти схід сонця, новий день і заспівати «July Morning». 2012 року у селищі Камен Бряг зібралося понад 12 000 осіб, і для них культову пісню заспівав вокаліст Uriah Heep Джон Лоутон, він це неодноразово робив і в подальші роки. Ось його виступ 2015 року. На жаль, цього року він помер 29 червня, лише одного дня не доживши до цієї таємничої і радісної ночі, передвісниці «July Morning». А ось як зустрічали 1 липня 2021 року у Варні.

Хоча «July Morning» не хапала зірок з неба, тобто перших місць західних чартів, цю пісню сміливо можна поставити в один ряд із такими знаменитими роковими баладами, як «Stairway To Heaven» Led Zeppelin чи «Child In Time» Deep Purple, на європейському посттоталітарному просторі – однозначно. Ця пісня має неабияку музичну цікавинку. Кода, тобто завершальна частина пісні, де повторюється одна тема з аранжувальними варіаціями, триває найдовше з усіх мені відомих – рівно-рівнесенько 4 хвилини, і ця тема повторюється тут 20 разів. «July Morning» у цьому плані обійшла навіть знамениту бітлівську «Hey Jude», де кода з повторюваною темою триває на 7 секунд менше – 3 хвилини 53 секунди, а сама тема повторюється 18 разів. Ось чудовий сучасний кавер «July Morning», а ось як цю пісню виконувала болгарська молодь у селищі Камен Бряг 2020 року.

Tears In My Eyes. Не думав, що 1971 року після Емерсона і Yes мене ще щось зможе розворушити. А таки трохи розворушило, це була пісня Uriah Heep «Tears In My Eyes». Друга частина пісні – на-на-на-на-на – на-на-на-на – на-на – мене просто зачарувала, і навіть зараз через призму половини століття мені годі позбутися цих чарів. Ніби доволі прості гармонії і самого вокалу, і його супроводу, утім часто-густо докладний теоретичний аналіз естетичної категорії прекрасного у мистецтві і, зокрема, в музиці нічого не дає. Так що не можу притомно пояснити, в чому саме полягає ця магія впливу музики на наші почуття…

У цій речі одну з ключових ролей відіграє дуже різка, агресивна, можна навіть сказати, дика слайдова гітара Міка Бокса, яка за цією «дикістю» не поступається навіть слайдовій гітарі Джиммі Пейджа у піснях Led Zeppelin, а, можливо, навіть її перевершує. Гітарний соляк Міка Бокса з модуляціями, який починається після «вокалізної» частини пісні (з 3:23), є настільки зразково хрестоматійним, що, пригадую, коли я вчився грати на соло гітарі, то награвав його не одну сотню разів. Впевнений, що багато гітаристів теж його награвали, бо це справжня школа гри на роковій гітарі, і цей соляк чудово звучить і без слайдера. Зараз в Ютубі можна спокійно собі подивитися, як все це грається.

На цьому огляд альбомів 1971 року, яким виповнилося пів століття, ми завершуємо. Чесно кажучи, трохи підозрював, але цілком точно не передбачав, що цей рік такий супер бомбезний. Чи ще якийсь рік 1970-х його перевершить, довідаємося згодом.

1971

Led Zeppelin IV (side 2)

Led Zeppelin IV