Другий сольник Джона Леннона Imagine вийшов 9 вересня 1971 року в США і лише 8 жовтня у Великий Британії, продовжуючи тодішню традицію британських виконавців дебютувати своїми новими альбомами спочатку в Америці, і лише згодом на батьківщині. Як і варто було очікувати, Imagine мав шалений успіх, досягнувши першого місця у британських чартах, в американському Billboard 200 та в чартах практично усього світу. Поряд із John Lennon/Plastic Ono Band 1970 року, він вважається одним із найкращих альбомів Джона Леннона.
1971 року Imagine був визнаний «Альбомом року» в опитуваннях, проведених Радіо Люксембург, журналом Record World, а також і видання Melody Maker назвало його найкращим альбомом року. За версією журналу Rolling Stone, у 2012 році він був визнаний 80-м у списку «500 найкращих альбомів усіх часів». У зв’язку із вбивством Джона 8 грудня 1980 року, Imagine пережив новий несподіваний комерційний успіх, який мало чим поступався успіхові 1971 року. Цей альбом неодноразово перевидавався у подальшому, особливо розкішне його перевидання вийшло 2018 року з назвою The Ultimate Collection: шестидисковий бокс-сет, який містив невідомі досі демо-версії, рідкісні студійні записи, мультитреки і мікси.
Цікава доля Imagine в СРСР, де він належав до небагатьох «лояльних» для радянської влади західних альбомів, насамперед через свою антивоєнну, антикапіталістичну і антирелігійну спрямованість. Також, вочевидь, не останню роль у «лояльності» цього альбому для совка відіграло і його «гламурно-солодке» звучання, без гардових гітарних кварт на овердрайві і надпотужного хрипкого вокалу а-ля Ноді Голдер чи Ден Маккаферті, бо занадто важка й гучна музика була цілковито неприйнятною в країні будівників комунізму. 1977 року фірма грамзапису «Мелодія» видала Imagine, і наприкінці наступного 1978 року, за підсумками гіт параду «Звукова доріжка» газети «Московский Комсомолец», він посів сьоме місце у номінації «Найкращий диск», набравши 315 читацьких голосів.
Поряд із хвалебними відгуками щодо Imagine західної музичної критики, лунали й більш тверезі думки. Зокрема, оглядач журналу Rolling Stone Бен Ґерсон зазначив, що альбом «містить значну частину гарної музики, проте попередній альбом Джона є кращим… також не виключено, що незабаром записи Леннона здадуться не просто нудними, а й неактуальними». Щодо нашої львівської меломанської тусовки, то ми, далеко не вважаючи перший сольний альбом Джона John Lennon/Plastic Ono Band вершиною геніальності, другий «Imagine» розцінили ще трохи нижче.
Загалом питання музичних смаків є доволі контроверсійним, хоча не буде якимось несподіваним відкриттям Америки те, що створене Джоном у Бітлз, як, до речі й іншими членами цього несамовитого гурту, є незрівнянно вищим і геніальнішим аніж те, що потім було зроблено ними усіма поодинці. Вочевидь, є такі періоди творчості видатних музикантів і композиторів, коли вони народжують щось незаперечно геніальне, натхненне Божою іскрою з небес, а є періоди не менш плідної творчості, але вже без цієї згаданої іскри.
Висловлю власну думку, яка збігається з думкою ще декількох поважних львівських бітломанів про те, що якщо, створюючи свої найкращі пісні у Бітлз («If I Fell», «I’ll Be Back», «In My Life», «Strawberry Fields Forever», «I’m The Walrus» та ще принаймні десяток інших) Джон підніс планку геніальності не лише кудись за хмари, а, можливо, навіть за якісь далекі галактики, то ця планка у його сольних піснях заледве сягає електродротів лінії високовольтних передач.
Сам Джон висловив своє незадоволення звучанням альбому Imagine, вважаючи його занадто комерційним і солодкуватим, хоча ніхто не заважав йому зробити цей альбом так, як він вважав за потрібне. Зокрема, про титульну пісню він висловився так: «Хоча «Imagine» є антирелігійною, антинаціоналістичною, антиконвенціональною, антикапіталістичною піснею, завдяки тому, що вона покрита цукром, вона прийнятна». У листопадовому інтерв’ю 1971 року для Melody Maker Пол Маккартні прихильно висловився про альбом Imagine, вважаючи його менш політизованим, аніж попередній, на що Джон у наступному номері цього ж видання дорікнув своєму другові: «Отож, ти гадаєш, що Imagine менш політизований? Це «Working Class Hero» (Герой робітничого класу) з цукром для таких консерваторів, як ти». А далі Джон порівняв ідеологію Пола з ідеологією навіженої британської консерваторки Мері Вайтгаус.
Під час короткої джемової сесії в Нью-Йорку Джона і Джорджа, Джон попросив колишнього бітлівського гітариста взяти участь у запису його нового альбому. Джордж погодився, заодно залучивши до цього проєкту свого приятеля басиста Клауса Вормена, згодом до них долучилися клавішник Нік Гопкінс і барабанщики Алан Вайт та Джим Келтнер. Джордж відіграв на половині з десяти треків альбому, в тому числі і на антимаккартнівській пісні «How Do You Sleep?», таким чином солідаризуючись із Джоном щодо негативної ролі Пола у розвалі The Beatles, наїздах на Джона і Йоко у його альбомі «Ram» та всіх інших схожих гріхах. Усі пісні альбому «Imagine» написав Джон Леннон, окрім «Oh My Love» у співавторстві з Йоко Оно та «Baby Please Don’t Go», яку написав Волтер Ворд.
Світлини передньої і задньої обкладинок альбому Imagine зробила Йоко Оно камерою Polaroid, хоча певний час вважали, що автором світлин є Енді Воргол. На задній обкладинці вміщена цитата Йоко з її книги Grapefruit, промоцією якою у Британії займався Джон Леннон: «Уявіть, що хмари крапають, викопайте яму у своєму саду, аби їх посадити». Ранні видання платівки Imagine включали листівку зі світлиною, на якій Джон тримає за вуха свиню, таким чином висміюючи позу Пола на обкладинці альбому Ram, де той тримає барана за роги.
Imagine. Про цю пісню, як найбільш виконувану у XX та й у XXI столітті теж, ім’ям якої називають навіть вишукані сорти морозива, аж страшно писати, хоча, коли вона вийшла у світ, наскільки я це пригадую, особливого надажіотажу не викликала, як сингл посівши третє місце у США і шосте в Британії. Не буду цього стверджувати на сто відсотків, але з достатньо великою імовірністю можу розповісти, що власне 1971 року пісня Леннона з цього ж альбому «Jealous Guy» з радіо ефіру на моє вухо потрапляла навіть частіше, аніж «Imagine».
Зате згодом ця пісня стала супер культовою. Книга рекордів Ґіннеса «British Hit Singles Book» назвала «Imagine» другим найкращим синглом усіх часів після «Bohemian Rhapsody» Queen, а за версією журналу Rolling Stones вона посіла третє місце у списку «500 найкращих пісень усіх часів» після пісні Боба Дилана «Like A Rolling Stone» і «Satisfaction» Ролінгів.
Перелічувати тут усі досягнення пісні «Imagine» марна справа, бо це може зайняти на цих сторінках обсяг аж занадто великий. Якщо ж дуже коротко і починаючи з кінця, то 23 липня 2021 року ця історична пісня прозвучала у виконанні хору на відкритті Олімпіади в Токіо. Також у попередні роки «Imagine» неодноразово виконувалася світовими зірками на відкриттях і закриттях Олімпійських ігор. Цю пісню переспівали Елтон Джон, Мадонна, Девід Бові, Стіві Вандер, Даяна Росс, Джоан Баєз, Леді Ґаґа, Ніл Янґ, Queen, Лайза Мінеллі, Пітер Ґабріел та ще понад дві сотні видатних світових виконавців.
Президент США Джимі Картер згадував: «У багатьох країнах світу, а ми з дружиною відвідали близько 125 країн, ви почуєте пісню Джона Леннона «Imagine», яку виконують майже на рівні з національним гімном». З 2005 року в Нью-Йорку на Таймс-Сквер, де сотні тисяч американців звикли зустрічати Новий рік, в останні хвилини старого року звучить «Imagine». У Центральному Парку Нью-Йорка неподалік місця, де мешкав Джон Леннон, спорудили меморіал «Суничні поля» у вигляді мозаїки з одним-єдиним словом «Imagine». Тут щороку 9 жовтня у день народження Джона збираються прихильники Бітлз.
На ліверпульському летовищі, названому ім’ям Джона Леннона, вміщено логотип з автопортретом Джона і написом: «Above us only sky» (Над нами лише небо). Це рядок з «Imagine». 2000 року співак Джордж Майкл купив піаніно Steinway, на якому Джон скомпонував «Imagine», за понад 2 мільйони доларів, зрештою подарувавши його музею Бітлз в Ліверпулі. Надзвичайно зворушливим було виконання «Imagine» у Парижі вранці 14 листопада 2015 року в концертному залі Bataclan, де напередодні вночі терористи вбили 89 людей. Для цього німецький піаніст Давід Мартелло привіз туди власний рояль, а впродовж наступних декількох днів Мартелло зі своїм інструментом відвідав усі місця в Парижі, де терористи скоювали напади, і на честь пам’яті полеглих виконував безсмертну пісню Джона.
Наш світ влаштований таким чином, що майже всі літературні, мистецькі й музичні творіння, за невеликими винятками, мають дві складові – власне мистецьку та ідеологічну. «Imagine» належить до тих, де явно превалює складова ідеологічна:
Уявіть, що немає раю,
Це легко, якщо ви спробуєте.
І пекла немає під нами,
А над нами – лише небо.
Уявіть, що всі люди
Живуть сьогоднішнім днем.
Уявіть, що немає країн,
Це неважко зробити.
Ніхто не вбиває і не вмирає за щось,
І релігії теж немає.
Уявіть, що всі люди
Живуть у мирі.
Уявіть, що немає власності,
Я здивуюся, якщо ви це зможете.
Немає ані жадібності, ані голоду,
А є братерство людей.
Уявіть, що цей світ належить усім.
Ви можете сказати, що я мрійник,
Утім я такий не один.
Сподіваюсь, що колись ви до нас доєднаєтесь,
І світ стане єдиним.
Здається, ми щось таке вже чули… в молодших класах радянської школи, чули про те, що немає Бога («немає пекла, ані раю, немає й Бога, тільки я та куций німець узлуватий, а більш нікого» (Тарас Шевченко), що колись на Землі запанує комунізм, і не буде ані країн, ані приватної власності, а люди, звільнені від капіталістичного рабства, стануть братами і щасливі житимуть у мирі. В СРСР всюди на вулицях висіло гасло: «Хай живе комунізм – світле майбутнє всього людства!» Таке ж саме «світле майбутнє всього людства» ми бачимо і в тексті «Imagine».
Джону, вочевидь, було в кайф трохи поприколюватись, а коли багато хто з поважних людей висловив здивування з приводу такої ідеології, то він виправдовувався: «В «Imagine» говориться, що не буде релігії, не буде країн, не буде політики – це фактично комуністичний маніфест, хоча я не особливо комуніст і не належу до будь-якого руху… У світі немає справжньої комуністичної держави: ви повинні це усвідомити. Соціалізм, про який я кажу – це не те, що зробили деякі хитрі росіяни або китайці. Нам слід мати свій гарний британський соціалізм».
Доволі важко втямити, чи цей геніальний композитор XX століття і мультимільйонер насправді в певний період свого життя захопився соціалістичними ідеями, оспівуючи «героїв робітничого класу» і висуваючи фактично комуністичні гасла, чи просто грав вар’ята, адже геніям навіть таке легко вибачається, хоча тоталітарні режими вхопилися за ці ідеї: в СРСР видали «Imagine», а в Гавані встановили бронзову скульптуру Леннона, біля підніжжя якої викарбували слова знаменитої пісні.
Справжніх геніїв завжди залюбки готовий собі присвоїти тоталітаризм. Щось подібне було вже і з Тарасом Шевченком: тисячі його пам’ятників у підневільній колоніальній Україні, розкішний пам’ятник у Санкт-Петербурзі, але найбільший прикол полягає у тому, що наш Кобзар зображений на 5-ти і 50-рубльових купюрах так званої Придністровської республіки, а на окупованому Донбасі його цитують ватажки бойовиків і в Луганському університеті проводять семінари «Тарас Шевченко – співець Новоросії». Отакі-то генії, і нічого з ними не поробиш.
Леннон у пісні «Imagine» виглядає як такий собі dreamer (мрійник), не такий звичайно, як сумновідомий «кремлівський мрійник», а трохи більш поміркований «лондонсько-нью-йоркський» мрійник, який претендує на те, аби бути власне тим навіженим, що «навіє людству сон золотий», як пророкував французький поет П’єр Жан Беранже. У XX столітті не бракувало «мрійників»-практиків, які «навіювали» людству цей золотий сон: Ленін, Сталін, Мао-Цзедун, Кім Ір Сен, Пол Пот, Кастро. «Навіяли» понад сто мільйонів невинних жертв. Цікаве також питання, як ідеї Леннона могли впливати на ревних адептів «світлого майбутнього усього людства» ліворадикального штибу: усіляких «Червоних бригад», баадерів, майнгофів, іллічів раміросів санчосів та подібних до них.
Західні критики цієї ідеології Леннона у 1970-х роках наголошували здебільшого на тому, що він, «закликаючи відмовитись від усіх політичних систем, заохочує при цьому лише одну, дуже подібну до комунізму». Багато хто дорікав Джонові з приводу його лицемірства рокової зірки-мільйонера, яка живе в розкішному особняку, утім агітуючи решту світу відмовитися від приватної власності. І насправді, проповідуючи такі цінності, він мав би спробувати примкнути хоча б до руху гіпі, чи на кшталт Джима Моррісона поночувати десь під мостами зі своїми прихильниками-бомжами, але нічого такого не було. До речі, коли Джона просили пожертвувати гроші на харитативні цілі, він відповідав, що заплатив державі стільки грабіжницьких податків, що власне ця держава мала б цим займатися.
Загалом цікаве було ставлення Джона Леннона до Бога і релігії, зокрема його заяви про те, що Бітлз більш популярні, аніж Ісус Христос. З його висловлювань можна зробити висновок, що він, не будучи глибоко релігійною людиною, все ж затятим атеїстом не був, радше агностиком. В одному зі своїх останніх інтерв’ю у грудні 1980 року журналу Playboy на запитання про значення для нього «Imagine», Джон відповів, що на концепцію цієї пісні його надихнув християнський молитовник, подарований йому і Йоко американським актором і громадським діячем Діком Ґреґорі: «Тут є концепція позитивної молитви… Якщо ви можете уявити собі світ у спокої, без релігійних конфесій, не без релігії (хоча у тексті власне «no religion» 'без релігії' – І. Л.), то тоді мій Бог більший за вашого Бога… Одного разу Всесвітня церква (вочевидь тут ідеться про Англіканську церкву – І. Л.) подзвонила мені і запитала: «Чи можемо ми використати текст пісні «Imagine», але замінивши рядок на «Уявіть собі одну релігію»? Це показало мені, що вони зовсім нічого не розуміють. Це би знівелювало всю мету пісні, всю ідею».
Звісно, Джон хотів ідеєю «Imagine» намалювати картину ідеального світу, до якого людство мало б прагнути, але нічого ідеального у цьому світі немає й не може бути, тому ця пісня залишається солодкою утопією, гарною, але нездійсненною мрією.
Щодо музики «Imagine», то вона надзвичайно проста, і тут власне напрошується вислів про те, що все геніальне просте, але не все просте геніальне. В гармонії, окрім «трьох блатних акордів» – До мажор, Фа мажор і Соль мажор, тут ще є гармонійний хід – C-G/H-Am-Am/G, модний у 1968-1969 роках, але вже доволі заяложений у 1971-му. Партія ф-но в цій пісні за складністю, напевно, на рівні першого чи другого класу музичної школи. Утім суть не в простоті чи складності гармонії чи мелодії пісні, а в тому, як вона впливає на людей, а тут кожний сам повинен визначати глибину цього впливу.
В «Imagine» є одна оригінальна фішка, яка десь далеко сиділа в моїй підсвідомості і вилізла на рівень свідомості лише через п’ятдесят років. У партії ф-но правої руки в другому такті остання фраза, згідно з логікою і звичним стереотипом, мала би складатися з чотирьох 16-х нот, остання з яких До першої октави. Я завжди чув цю фразу лише таким чином, але зараз, коли я уважно прослухав декілька варіантів пісні у живому виконанні Джона, мені здалося, що Джон останньої ноти чітко не бере, якось просто її не вилабує. Як же таке може бути, адже партія напрочуд проста? Дивлюся ноти – і – трам-тарарам! – моєї останньої 16-ї ноти, яку я для себе завжди чітко уявляв і чув, взагалі немає в природі, остання нота цієї фрази – це 8-а нота Сі! Оце так прикол! Зіграно зовсім нелогічно і недовершено, але з якою підступною інтригою! Такі відкриття через пів століття вражають крутим драйвом, і це напрочуд феноменально.
Jealous Guy. Ця пісня була натхнена лекцією Магаріші Мегеш Йоґі в Рішикеші (Індія), де Бітли 1968 року відбували духовні реколекції і одночасно готували пісні для Білого Альбому. Джон придумав пісню «Child Of Nature», однак пісня Пола «Mother Nature’s Son» перемогла у двобої, і власне вона увійшла до Білого Альбому, а Джон використав цю мелодію, щоправда вже з іншими словами про ревнивого хлопця, включивши її до альбому «Imagine». Не випущена як сингл за життя Леннона, ця пісня стала міжнародним гітом у версії Roxy Music 1981 року, власне ця версія досягла першого місця у Великій Британії і Австралії і увійшла до десятки найпопулярніших пісень у декількох європейських країнах.
«Jealous Guy» - одна з найпопулярніших пісень Джона Леннона, на сьогодні вона має близько ста каверових версій. Це, напевно, найсильніша у музичному плані пісня на альбомі «Imagine». Ось її сучасний кавер у виконанні молодих хлопців з Філіппін Reo Brothers.
Oh My Love. Гарна пісня про перше, цнотливе, неземне кохання, коли очі по-справжньому розплющуються і неначе вперше бачать цей світ. Якщо тридцятилітній Джон і тридцятивосьмилітня Йоко насправді знайшли таке кохання, то їм можна лише позаздрити. Участь Джорджа Гаррісона у запису цієї пісні змушує згадати пісню Джона з Білого Альбому «Julia», а також і пісню «Love» з попереднього сольника Леннона. І ще чомусь спала на думку пісня Пола «Warm And Beautiful». Без жодного сумніву ці хлопці вміють писати «пісні про кохання», як ніхто у світі.
How Do You Sleep? Ця пісня – образливий і доволі брутальний випад Джона проти колишнього друга й соратника Пола, і хоча жодних імен тут немає, однак для кожного достеменно зрозуміло про що йдеться. Це була відповідь Джона на судову тяганину, яку Пол затіяв у Вищому суді Лондона проти колишніх учасників Бітлз. Також це було й відповіддю на закиди Пола у піснях з його останнього альбому Ram, який вийшов за чотири місяці до виходу Imagine. Про те, яким чином і у яких піснях Пол робив «наїзди» на Джона і Йоко, можна почитати ось тут.
Джордж підтримав у «How Do You Sleep?» Джона, зігравши партію на слайдовій гітарі, але розповідають, що Рінґо, відвідавши студію під час запису цієї пісні, був засмучений і сказав: «Припини, Джоне».
Текст пісні говорить сам за себе:
Отож, «Sgt. Pepper» заскочив тебе,
Ти краще бачиш ситуацію очима мами.
Тамті фрики мали рацію,
Коли казали, що ти помер.
І єдина помилка, яку ти зробив,
Була у твоїй голові.
Як тобі спиться?
Гей, як тобі спиться вночі?
Ти живеш із невігласами,
Які кажуть тобі, що ти був королем.
Скачи, коли мама тобі щось каже.
Єдина річ, яку ти зробив, була «Yesterday»,
А відколи ти пішов – лише «Another Day».
Як тобі спиться?
Гей, як тобі спиться вночі?
Миле личко тримається лише рік чи два,
Утім незабаром всі довідаються, що ти за один.
Звуки, які ти видаєш – музак для моїх вух,
Ти мусив би чомусь навчитися за всі ці роки.
Як тобі спиться?
Гей, як тобі спиться вночі?
Згадувати у текстах нових пісень якісь свої пісні з минулого – це фірмова фішка Бітлз, яка вперше була застосована у пісні «All You Need Is Love» (1967), де на коді згадуються «Yesterday» і «She Loves You». А на Білому Альбомі (1968) у тексті пісні «Glass Onion» згадуються аж п’ять бітлівських пісень: «Strawberry Fields Forever», «I’m The Walrus», «Lady Madonna», «Fool On The Hill», «Fixing A Hole». Не пригадую, чи є щось подібне в інших виконавців, якщо хтось пригадає, напишіть будь ласка в коментарях.
У «How Do You Sleep» Джон згадує дві старі й одну нову пісню Пола з останнього альбому Ram «Another Day», ніби натякаючи – дивися, яка класна пісня була «Yesterday», і яка нікчемна «Another Day». Деякою мірою Джон має рацію, але було б цілком справедливо закинути і йому самому те, які світові геніальні шедеври він створював у Бітлз, і які, м’яко кажучи, не дуже геніальні пісні він писав як сольний виконавець.
Ударом «під дих» (інакше це й не назвеш) є дві згадки у «How Do You Sleep» про маму Пола, і це, вочевидь, натяк на пісню «Let It Be», де до Пола у думках приходить його матір, яка померла, коли йому було чотирнадцять. Мати Джона померла, коли тому виповнилося сімнадцять, і це зближувало двох друзів у Бітлз. Джон згадав свою маму у пісні з Білого Альбому «Julia», а на своєму попередньому сольному альбомі John Lennon/Plastic Ono Band у двох піснях: «Mother» і «My Mummy’s Dead». Так що цей вибрик Джона є чи не найболючішим. Не менш брутальною є згадка про знамениту легенду «Paul is dead», яку вигадали якісь фрики.
Приниженням музики Пола є порівняння його нових пісень із музаком (muzak – примітивна, фонова музика для супермаркетів, ресторанів та ліфтів). Ну і все решта в цьому тексті також не виставляє Джона у позитивному світлі. В оригінальному тексті пісні була також пряма образа у вкрай нецензурній формі: «How Do You Sleep, Ya Cunt?» Останнє слово цього речення – найбільш брутальний варіант англійського сленгового слова, яке означає жіночий статевий орган. В остаточній версії запису це слово Джон забрав, утім воно збереглося у зйомці процесу звукозапису у студії.
Доволі ворожі взаємини між Полом і Джоном тривали у перші роки після виходу Ram та Imagine, утім незабаром вони вщухли, про що свідчить їхня зустріч 1974 року, і не лише зустріч, а й спільна творча робота. Це була джемова сесія, де не обійшлося без наркотиків, як переконують очевидці. Вона мала назву A Toot And A Snore, і критики відзначають жахливу якість її запису, але той факт, що колишні вороги перебували в одній кімнаті, разом грали і створювали музику, свідчить про те, що до середини 1970-х стосунки між цими двома творцями несамовито геніальної музики XX століття вже не були такими ворожими. Після цієї сесії Джон навіть відкрито обговорював ідею возз’єднання Бітлз, «якщо б хтось за це взявся».
Незадовго до своєї трагічної загибелі 1980 року Джон, згадуючи про альбом Imagine, заявив: «Я використав свою образу на Пола.., щоб створити пісню, а не страшну вендету… Я використав свою образу і відхід від Пола та Бітлз, щоб написати «How Do You Sleep», і я не ходжу весь час із цими думками в голові…»
І вже 2020 року Маккартні заявив: «Я навіть сьогодні все ще згадую ті часи, коли ми разом з Джоном створювали одні з найулюбленіших мелодій популярної музики», і відзначив, наскільки він був вдячний за те, що два суперники помирилися до трагічної смерті Джона. В інтерв’ю Times Of London Пол розчулено говорив: «Ми безумовно повернули нашу дружбу, від чого я був надзвичайно щасливий, і сьогодні я часто думаю, коли пишу свою нову пісню: «О’кей, Джоне, твоя черга, який рядок буде наступний?..»
09.09.2021