Від моменту виходу у світ цього альбому 25 березня 1972 року і донині Machine Head – найбільш комерційно успішний альбом в усій дискографії Deep Purple. Буквально одразу ж альбом очолив чарти в десятьох країнах світу, включно з Великою Британією і США. У британському TOP-40 він перебував п’ять місяців, а в американському Billboard-200 – понад два роки. У США платівка має подвійний платиновий статус.
Більшість музичних критиків називає цю платівку одним із найважливіших альбомів гардового року, а дехто вважає Machine Head альбомом, який справив великий вплив на розвиток геві-металу. 2002 року він посів десяту позицію в рейтингу «100 найкращих рокових альбомів усіх часів» за версією журналу Classic Rock.
Річі Блекмор згадував, що Machine Head був записаний напрочуд «легко і природно» всього за три тижні, на відміну від свого попередника Fireball, куди було вкладено набагато більше часу й важкої праці. До того ж Блекмор зазначав: «До Machine Head у нас був приблизно місяць відпустки, що дозволило мені зібратися з думками і щось путнє написати». Записувати свій шостий за рахунком альбом Deep Purple вирішили за межами Сполученого Королівства через грабіжницькі податки на батьківщині. До цього вдавалися, до речі, не лише вони, а й багато інших британських виконавців 1970-х, зокрема і Пол Маккартні.
Вибір Парплів припав на швейцарське місто на березі Женевського озера – Монтре. Готель-казино Grand Hotel хлопці вибрали не випадково. Цей концертний майданчик з 1967 року слугував для проведення джазово-блюзових фестивалів, а також і рокових концертів. Тут виступали Led Zeppelin, Pink Floyd, Black Sabbath. Самі Deep Purple грали у цьому залі навесні 1971-го, атмосфера їм дуже сподобалась, а також і прийом, організований засновником фестивалю Клодом Нобсом. Deep Purple хотіли присвятити час запису альбому подалі від типового студійного середовища, сподіваючись, що це приведе до звуку, ближчого до їхніх концертних виступів. Запис альбому Machine Head – доволі важка і нудна історія, найяскравіший ключовий момент якої відображений у пісні «Smoke On The Water», про що йтиметься далі.
Обкладинку Machine Head створили шляхом штампування назви альбому на полірованому металевому дзеркальному листі, перед яким стояли учасники гурту. Далі фотограф Шеперд Шербелл зробив світлину відображення. Над концепцією внутрішньої обкладинки альбому працювали здебільшого Роджер Ґловер і менеджер гурту Тоні Едвардз, вона містить добірку світлин, яку раніше використовувала звукозаписувальна компанія Purple Records.
Highway Star. Альбом Machine Head відкриває «Highway Star» – одна з найбільш знакових, а може й найбільш знакова пісня в репертуарі Супер Вуйків. Ми грали її впродовж 1975-1980 років. Співав цю річ Святий. У перші роки, коли в нас не було клавішника, партії гаммонда, зокрема і перше соло, я грав на гітарі. Головна фішка нашого виконання – я закидав за голову свою солову гітару Jolana Star 5 чеського виробництва (це була трохи незграбна копія Stratocaster’а) і таким чином виконував знаменитий соляк Річі Блекмора (3:45 – 5:03). Тренувався доволі довго, але, напевно, виходило непогано, якщо хтось пам’ятає цей мій трюк, напишіть у коментах свої спогади.
Цей соляк Блекмора посідає 15 місце у списку «100 найвидатніших гітарних соло» за версією журналу Guitar World. В інтерв’ю цьому виданню Річі Блекмор розповів, як він створював знамените соло: «Я придумав це нота за нотою приблизно за тиждень до того, як ми записали пісню в студії. Я хотів отримати дуже чіткий звук Баха, тому я грав ці жорсткі арпеджіо в дуже знайомому ключі Баха – Dm, Gm, Cmaj, Amaj. Я хотів, щоб це звучало так, ніби хтось їде у швидкій машині, щоб це була одна з пісень, які б ви слухали на швидкості».
Як написало одне британське видання: «Ця пісня відповідає за багато штрафів за перевищення швидкості»:
Ніхто не може мати такої тачки,
Я заганяю її дощенту.
Ніхто її не переможе,
Вона прориває навіть швидкість звуку.
Ого, це вбивча машина,
У неї є все – стрімка драйвова сила,
Великі товсті протектори і все решта.
Я кохаю її, я прагну її, я знемагаю по ній.
Вона – дикий ураган.
Все супер, тримайся міцніше.
Я – зірка гайвею.
Каюсь, я був одним із тих, хто «тащився» під цю пісню, міцно тримаючись за кермо на швидкості, яка, скажімо так, дещо перевищувала дозволену. І, до слова, на «Highway Star» Блекмор, як підбурювач до перевищення швидкості не зупинився, рівно через десять років 1982 року (власне тоді в мене з’явилася «п’ятірка») на альбомі Rainbow – Straight Between The Eyes була записана схожа ще більш драйвова річ «Death Alley Driver» також із бахівськими ремінісценціями. Ці дві пісні на моєму касетнику у тачці були записані одна за однією.
Повертаючись власне до «Highway Star», цікаво відзначити, що пісня народилася в туристичному автобусі, який прямував до Портсмута у вересні 1971 року. Репортер запитав Річі Блекмора, як Deep Purple створюють музику. Аби це наочно продемонструвати, Річі вхопив акустичну гітару і почав грати риф, а вокаліст Єн Ґіллан почав імпровізувати текст. Можливо, власне швидка їзда і спонукала хлопців до створення цієї речі. Вночі вони її доопрацювали, і вона була майже готова.
Зізнаюся чесно, «Highway Star» належить до тих зовсім небагатьох рокових пісень, від яких я з роками загалом відчув «втому». Але що мене в ній не перестало насправді захоплювати, так це два феноменальні соло – органне Джона Лорда у гармонійній мінорній гаммі з арпеджіо у стилі пізньобарокової класики і гітарне Річі Блекмора, про яке видання The Guardian написало так: «Гра Блекмора схожа на силу природи… це дивовижне соло з характерними неокласичними низхідними рядами, що поєднують дух Баха і Джиммі Гендрікса». Ось найсвіжіший дівочий кавер знаменитого Блекморівського соляка.
Найкраще живе виконання Highway Star – це безумовно на альбомі Made In Japan того ж 1972 року. А ось триб’ютна версія з альбому, випущеного на честь 40-річчя Machine Head – Re-Machined: A Tribute To Deep Purple Machine Head 2012 року у виконанні Ґлена Г’юза, Стіва Вая і Чеда Сміта. А ось як виконує «Highway Star» сучасна молодь, гурт Iron Cross. Погодьтеся – дуже круто.
May Be I’m A Leo. Пісня присвячена знаку зодіака Єна Ґіллана, який народився 19 серпня 1945 року. Роджер Ґловер написав риф до цієї пісні після того, як почув «How Do You Sleep» Джона Леннона. «Мені також сподобалось, що риф не починається з нижньої ноти, як 99% рифів», – заявив Ґіллан.
Pictures Of Home. Текст пісні, створений Єном Ґілланом, був наслідком «студійної параної та домашньої нудоти», хоча доволі лірично і навіть героїчно описує мальовничу гірську місцевість Альп навколо Монтре. Річі Блекмор згадує, що на написання головного рифу цієї пісні його надихнув «короткохвильовий радіоканал, ймовірно, з Болгарії чи Туреччини».
Часопис Classic Rock Review так доволі коротко й змістовно охарактеризував «Pictures Of Home»: «це Deep Purple у найгострішій формі – драйвовий ритм, увінчаний розгорнутим вокалом, який намагається виштовхнути глибокі ліричні мотиви, все підкреслене виразним спотвореним органом гаммонд Джона Лорда. Ґловер отримує навіть коротке басове соло в середній секції, а дивовижна помилкова зупинка і повернення назад робить пісню ще більш цікавою».
До цього ще можна додати, що гарний епічний риф Річі Блекмора, роково акцентована друга частка такту, стрибкоподібність і водночас тягучість темпу, де під розміром ⁴/₄ явно заховані тріольні вибрики, робить пісню дуже динамічною, вона наче кудись несеться на дивовижному коні, не занадто швидко, утім напрочуд упевнено. А басове атональне соло Ґловера і така ж атональна «помилкова зупинка» свідчать про те, що, починаючи з Machine Head, Deep Purple явно відходять від проґовості попереднього альбому Fireball до формату більш гітового, проте деякі елементи прогресивного року незначними вкрапленнями все ж залишаються у їхній творчості.
«Pictures Of Home» – єдина пісня з цього альбому, яка не була виконана наживо під час турів 1972 року. Блекмор і в подальшому чомусь не хотів виконувати її на концертах. Лише з приходом до гурту Стіва Морса 1994 року, вона стала, як пишуть критики, частиною живих шоу Deep Purple, хоча 1995 року на концерті у Києві на Олімпійському стадіоні, наскільки я пригадую, вони її не грали.
Ось цікавий варіант «Pictures Of Home» з симфонічним оркестром, де Стів Морс виконує доволі гарне соло. 2010 року вийшов документальний фільм «Pictures Of Home» про Єна Ґіллана, заснований на кадрах, знятих у жовтні 2009 року під час візиту рокової зірки до Вірменії у рамках проєкту «Armenia Grateful 2 Rock» та інтерв’ю з Ґілланом, записаному в березні 2010 року. Ось непоганий сучасний кавер у виконанні бразильського каверового гурту.
Never Before. Абсолютний гітяра, під який ми трясли головами і тряслися всім тілом. Усі учасники Deep Purple вважали цю річ найбільш комерційним треком на альбомі, тому вирішили випустити її синглом, на жаль, досягла лише 35 місця у Британії. Пригадую, початок пісні мені трохи обламував своїм якимось прифанкованим реґгі чи то приреґґійованим фанком, утім усе далі – просто шик. Центральна лірична частина трохи відгомінює 1960-ми роками, а коротка піанова кода є доволі рідкісною для Парплів, бо корифей гаммонда Джон Лорд використовував піано ну дуже рідко.
До 2004 року єдиний живий запис «Never Before» з’являється на Deep Purple In Concert під час випуску синглу за два тижні до випуску альбому 25 березня 1972 року. А власне під час туру 2004 року вони виконали цю пісню, коли зіграли весь альбом Machine Head. Прикро констатувати, але Єн Ґіллан тут добряче фальшивить. На честь цієї пісні навіть назвали тріб’ют бенд, ось вона у виконанні гурту Never Before. А ось чи не найкращий кавер «Never Before».
Smoke On The Water. Існує чи то легенда, чи так є насправді, що в музичних крамницях Британії і Америки висять таблички: «Шановні покупці! Переконливе до вас прохання, пробуючи інструмент, не грати «Smoke On The Water». Чи може бути щось більш похвальне для будь-якої знаменитої пісні? За версією часопису Total Guitar, риф «Smoke On The Water» посів 4 сходинку в рейтингу найкращих гітарних рифів, часопис Q помістив цю пісню на 12 місце у списку «100 найкращих гітарних треків», ну і найавторитетніше видання Rolling Stone поставило цю річ на 426 місце у списку «500 найкращих пісень усіх часів».
Супер Вуйки грали «Smoke On The Water» упродовж майже всіх своїх виступів, і що цікаво, знаменитий риф я грав на гітарі не квартами, як в оригіналі, а квінтами, що мені здавалося більш величним. Річі Блекмор стверджував, що цей риф є інтерпретацією інверсії симфонії № 5 Людвіга ван Бетховена, і що «я винен йому за це багато грошей». Але, чесно кажучи, вступна тема цієї симфонії, відома висловом: «Так доля стукає у двері», доволі далека від рифу «Smoke On The Water», хоча власне на інверсію десь стилістично віддалено може й тягне.
Але набагато більше знаменитий парплівський риф схожий на вступ до пісні бразильської співачки Аструд Жилберту «Maria Quiet» з альбому Look To The Rainbow 1966 року. Якось Річі Блекмора у цьому випадку пронесло від відповідальності за плагіат, і ось на тему Блекморівського запозичення сучасний суперовий кавер «Smoke On The Water» в стилі 1920-х років, який вийшов буквально пару тижнів тому.
Текст пісні «Smoke On The Water» розповідає правдиву історію. 3 грудня 1971 року Deep Purple були в Монтре і були готові записувати альбом Machine Head у розважальному комплексі, який був частиною казино Монтре (у тексті він названий «gambling house» – гральний дім). Напередодні сесії звукозапису в театрі казино відбувся концерт Френка Заппи і його гурту The Mothers Of Invention. Це був останній концерт перед закриттям комплексу казино на щорічний зимовий ремонт, що дозволило б Парплам записуватись там. Під час однієї з пісень приміщення загорілося, бо хтось із глядачів вистрілив з ракетниці у підвісну бамбукову стелю, як про це співається у пісні:
But some stupid with a flare gun
Burned the place to the ground.
(Але якийсь вар’ят з ракетницею
Спалив це місце дощенту.)
За словами Роджера Ґловера, щойно зайнявся вогонь, Френк Заппа доволі дотепно оголосив: «Ніхто не повинен панікувати, в нас пожежа!» Керівництво комплексу оголосило термінову евакуацію, жодної паніки не було, всі безпечно встигли евакуюватися, хоча члени Deep Purple на короткий час разом з іншими глядачами опинилися у пастці в підвалі казино, звідки їх вчасно визволив директор фестивалю Клод Нобс, який фігурує в тексті пісні, як «funky Claude». За декілька хвилин вже крізь велике вікно ресторану Europe Hotel, де зупинилися Парпли, вони спостерігали, як сильний вітер, що зірвався з гір, роздмухував величезне полум’я над казино і бачили завісу диму над Женевським озером.
Внаслідок грандіозної пожежі геть-чисто згорів весь багатоповерховий комплекс казино разом із концертним залом і дорожезною апаратурою Френка Заппи. Згодом швейцарська поліція підозрюваним у цій справі назвала чехословацького біженця Зденека Шпічку (скоріш за все це був біженець, пов’язаний з подіями 1968 року, тобто з вторгненням радянських військ до тодішньої Чехословаччини), однак невдовзі після цього Шпічка втік зі Швейцарії.
Авторство власне самої назви «Smoke On The Water» приписують Роджеру Ґловеру. За декілька днів після пожежі він прокинувся в готельному номері і під час пробудження вимовив власне ці слова: «Я був один у ліжку… у той містичний час між глибоким сном і прокиданням, і ось я почув власний голос, який промовляв ці слова. Після повного пробудження я спитав себе, чи я насправді їх вимовив, і вирішив, що так і було. Потім я обміркував ці слова і усвідомив, що це була б непогана назва для пісні». Коли згодом Ґловер розповів про це Єну Ґіллану, той нібито сказав, що «Smoke On The Water» звучить «наче якась наркоманська пісня» («sounds like a drug song»), а Парпли, як відомо, наркотиками не захоплювались, надаючи перевагу спиртному. Утім зрештою ця назва таки закріпилася за піснею.
«Smoke On The Water» все ж можна назвати однією з найзнаменитіших рокових пісень XX століття. У неї купа різноманітних рекордів. Так 1994 року у канадському Ванкувері, аби потрапити до Книги Рекордів Ґіннеса, зібралося 1322 гітаристи і заграли «Smoke On The Water». 3 червня 2007 року в американському Канзас-Сіті цей рекорд був побитий 1721 гітаристом, а лише за 20 днів у німецькому місті Ляйнфельден-Ехтердінгені пісню грали вже одночасно 1800 гітаристів, і 1 травня 2009 року у польському Вроцлаві до гітариста Deep Purple Стіва Морса доєдналося вже 6346 гітаристів, аби зіграти «Smoke On The Water».
Світова знаменитість пісні «Smoke On The Water» вшанована в Монтре скульптурою на березі Женевського озера (поряд зі статуєю Фредді Мерк’юрі) з назвою гурту, назвою пісні та рифом з нотами. Також у новому казино в Монтре ноти з рифу викарбувані як прикраса на балюстраді, зверненій до грального залу.
Ось, напевно, найзнаменитіший кавер «Smoke On The Water» за участі Deep Purple, Queen, Pink Floyd, Black Sabbath, Rush.
Lazy. Це єдина річ Deep Purple, де повністю використано блюзово-рок-н-рольний твелвбарблюзовий квадрат. Вся решта творчість гурту – це стилізований блюз і рок-н-рол, тобто їхній оригінальний стиль. Єн Ґіллан визначив «Lazy» як ритм-енд-блюз. Це безумовно данина тій музиці, з якої виріс цей неймовірний гурт. Роджер Ґловер відзначав, що «Lazy» була натхнена піснею «Sleepy» Оскара Брауна, а Річі Блекмор підкреслив вплив на неї відомого блюзу «Stepping Out» у виконанні Еріка Клептона і Джона Мейла.
Space Truckin’. Друга «забійна» річ на цьому альбомі, поряд із «Never Before», під яку кайфово трясти головою і всім тілом теж, що ми й робили дуже успішно і не раз. Одна із «найзабійніших» пісень ever. Також це пісня, пов’язана чи не з найбільш грандіозним шоу Deep Purple за всю їхню кар’єру. 6 квітня 1974 року в Онтаріо, штат Каліфорнія відбувся фестиваль рокової музики California Jam (Cal Jam), на який було продано від 300 до 400 тисяч квитків, небачена, як на ті часи, цифра, власне цей фестиваль встановив тодішні рекорди на найгучнішу систему підсилення, найвищу оплачувану відвідуваність і найбільший прибуток в історії шоу-бізнесу. Гедлайнерами фестивалю були Deep Purple і Emerson, Lake & Palmer.
Граючи соло в інструментальній частині «Space Truckin’», Річі Блекмор часто полюбляв кидати свою гітару в повітря, грати на ній ногами, а то й ламати чи кидати у публіку. Але того дня на Cal Jam він перевершив самого себе: розтрощив і кинув у зал аж два Стратокастери, за один з яких завзято билися шанувальники, скинув із високої сцени в зал підсилювач і дві колонки Marshall, розбив гітарою телекамеру телеканалу ABC-TV, підпалив свій підсилювач, який вибухнув, спричинивши на сцені пожежу. Після концерту Парпли рятувалися втечею на гелікоптері, аби уникнути конфронтації з пожежною командою Онтаріо і менеджментом ABC-TV, хоча згодом менеджер Deep Purple таки відшкодував 10 000 доларів за розбиту телекамеру. Як бачимо, у 1970-х справжні рокери вміли бавитися.
Річі Блекмор розповідав, що на створення «Space Truckin’» його надихнула музична тема з телевізійної програми Batman, написана Нілом Гефті. Він запитав Єна Ґіллана, чи зможе той придумати якийсь текст замість рифу, так народилася ця вкрай забійна річ. Темою «Space Truckin’» є політ у космос. Космічна тема була особливо популярна в роковій музиці після польоту американців на Місяць 1969 року, не обійшла вона, як бачимо, і Парплів.
Завдяки знайомству гітариста Deep Purple Стіва Морса з американською астронавткою індійського походження Калпаною Чавлою, альбом Machine Head 2003 року потрапив у космос, а пісня «Space Truckin’» регулярно звучала як дзвінок для пробудження на борту космічного корабля екіпажу програми Space Shuttle STS-107. На жаль, 1 лютого 2003 року Калпана Чавла та інші шість астронавтів NASA загинули у катастрофі шатлу «Колумбія». Стів Морс присвятив пам’яті Калпани чудову інструментальну річ «Contact Lost» на альбомі Deep Purple 2003 року Bananas.
А ще раніше, у червні 1998 року Президент України Леонід Кучма нагородив Калпану Чавлу орденом «За заслуги» III ступеня «за значний особистий внесок у розвиток космонавтики, зміцнення міжнародного співробітництва в галузі космічних досліджень». Тоді американські астронавти тісно співпрацювали з Україною, зокрема з Леонідом Каденюком, допомагаючи здійснити перший політ у космос українського космонавта в листопаді-грудні 1997 року на американському шатлі «Колумбія».
А ось декілька відгуків про альбом Machine Head шанувальників Deep Purple з усього світу:
— Увесь цей альбом – фурор – від початку і до кінця.
— Найпотужніший альбом, це взагалі щось неймовірне, на межі реального.
— Пам’ятаю, як у дитинстві вкрав цей компакт у свого батька, зараз мені 30, і я все ще тримаю цей альбом.
—Мої улюблені, дякую за ваш талант, за те, що вашою музикою можна насолоджуватися нескінченно. Слухаю вас вже 50 років і не чула нічого кращого.
— Вічна, неймовірна класика, цей шедевр навічно залишиться в історії року.
— Абсолютно божевільний альбом-шедевр, від початку і до кінця, одна з рідкісних платівок без слабких треків.
— Моя підліткова банда. Які музиканти, які генії! Це безсмертний скарб, який я досі зберігаю на вінілі.
— Якби після кожного прослуховування Machine Head на мою голову падало по одному долару, я був би вже мільйонер. Я міг би купити дім у центрі Нью-Йорка. Я міг би також сказати мільйон речей про цей альбом, але резюмую – немає нічого більш цінного в усій моїй дискографії.
— Незрівнянні, неповторні, неперевершені. Їх можна слухати нескінченно. Кожна пісня – шедевр!
17.02.2022