І на початку 1970-х років, і навіть набагато пізніше, ми в нашому роковому і гіповому середовищі зазвичай розглядали Джиммі Гендрікса і Дженіс Джоплін в одній зв'язці, в одному контексті, майже нерозривно, як, наприклад, Леннона і Маккартні, чи Саймона і Ґарфанкела. При згадуванні про Джиммі одразу з язика зіскакувала Дженіс. У нашому баченні вони були неначе злиті, спаяні в єдиний монумент революційності (неначе Маркс і Енгельс), роковості і гіповості. Обоє лабали й співали термоядерний рок і блюз, обоє зловживали дуже міцними «методами розширення свідомості», обоє були відчайдушними шибайголовами, незалежними від матеріального життя і думок обивателів, обоє стали членами «Клубу 27», бо пішли з життя власне у цьому сакраментальному віці. І були вони однолітками: Дженіс народилася на два місяці пізніше від Джиммі і на два тижні пізніше від нього померла.
Але якщо Джиммі Гендрікс у рейтингу журналу Rolling Stone посідає незмінне перше місце як найкращий соловий гітарист усіх часів, то у списку найвидатніших за всю історію рокової і попсової музики співаків і співачок цього журналу Дженіс Джоплін займає лише скромне 28 місце. Можна тут вкотре наголосити на, м'яко кажучи, невідповідних реаліям оцінках цього авторитетного журналу, де, наприклад, Вітні Г'юстон займає 34, а Мерая Кері 79 місце.
Щодо Дженіс Джоплін, то її вокал серед фімейлових вокалістів на представників нашої музичної і гіпової тусовки вплинув чи не найбільше. Ми з вокалістом СуперВуйків Святим вели дуже цікаві дискусії про особливості співу видатних західних рокових співаків, ну, а також і про манеру гри інструменталістів. Не маючи ані пів класу, ані пів коридору музичної освіти, наші висновки ми базували суто на інтуїтивних чинниках і принципах хлопського розуму. Музичної освіти впродовж свого життя я так і не набув, але натомість маю великі вуха і добре чую звуки чарівної музики.
Отож, щодо вокалу Дженіс Джоплін і вокалу загалом. Вокал будь-якого співака чи співачки базується лише на двох чинниках: тембрі та інтонації. Тембр – це вираження й вислід будови людського «резонаторного ящика» чи «деки», власне тіла людини, головно грудної клітки і органів мовлення. Але це лише передумова, підґрунтя для добування гарного до запаморочення звуку голосу. Чарівний тембр скрипки Страдиварі чи Аматі оживає завдяки тремору руки геніального скрипаля, так само красивий тембр людського голосу без інтонації – майже пустий звук. І власне інтонація, тобто передання глибоких людських почуттів, одухотворення голосу і дає той ефект, коли слухачі від співу геніального вокаліста деколи буквально втрачають голову. Є ще один допоміжний момент, який полягає в освоєнні техніки вокалу, майстерному використанні мелізмів і динаміки подачі звуку, але це лише допоміжний момент, головне ж тут – передання почуттів.
Є вокалісти, які, не володіючи достатньо яскравим і сильним тембром, все ж цілковито опановують слухача своєю інтонацією, своїми почуттями. Але іноді буває й навпаки, коли визначальним усе ж виявляється тембр голосу, і це власне випадок Дженіс Джоплін. Від дитячих років у неї сформувався вокальний тембр, типовий і характерний для фолкової, кантрійової музики її батьківщини – півдня США – блюґрас. Але потрапивши у роковий гурт Big Brother, її голосу довелося змагатися з надгучним звуком на сцені під час виступів, і з часом її перемога над рештою музикантів виявилася незаперечною. У співачки розвинувся такий потужний і гучний вокал, що навіть дехто з її поціновувачів не витримував і виходив зі залу надвір, бо там набагато комфортніше слухався цей неймовірно ураганний голос. Мама Дженіс явно не схвалювала того тембру, який її донька вибрала для себе, як визначальний: «Доню, в тебе ж такий гарний голос, навіщо ти так верещиш?»
Через рік після роботи з гуртом у Дженіс в горлі з'явилися поліпи, через що посилилися обертони, і кожна її окрема нота звучала як акорд, це вже була така фішка, яка ставила співачку на недосяжний для усіх інших рівень. Це був навіть не хрип, а завивання багатьох голосів потужного вітру у снігову бурю. І ще одна дуже важлива складова неповторного голосу Джаніс – це алкоголь. Неважко зауважити, що у людей, які постійно вживають спиртне – хрипкий тембр голосу. Хрипкий голос у роковій музиці – це майже бренд, і ми зі Святим на сто відсотків були впевнені, що надпотужно хрипкий вокал Нодді Голдера зі Slade, чи Дена Маккаферті з Nazareth, чи навіть полегшений варіант, наприклад, Рода Стюарта – це наслідок вживання алкоголю. Натомість загадково-містичний, кришталевий, прозоро-сиплуватий тембр таких вокалістів, як Джон Андерсон з Yes чи Роберт Плант з Led Zeppelin, чи Ґедді Лі з Rush, на нашу думку, був наслідком вживання наркотиків.
Дженіс з 19 років у великих дозах почала вживати алкоголь, хоча не гребувала й наркотиками. Кажуть, що це дві несумісні речі, але що би там як, це лише дуже сумна й трагічна історія великої співачки. Улюбленим напоєм Джаніс був міцний (35%) лікер зі спеціями і фруктовими добавками «Southern Comfort», продажі якого у світі виросли власне завдяки їй. Зараз цей лікер можна купити в багатьох супермаркетах України. Більшість критиків схиляються до думки, що хрип у співі Дженіс Джоплін – це основне, завдяки чому вона стала всесвітньовідомою.
Джоплін вважають найкращою білою співачкою блюзу, але ця характеристика, здається, не є коректною. Вона зовсім не намагалася наслідувати видатних чорних співачок (лише в дуже юні роки намагалася бути схожою на Бессі Сміт), а створила такий неповторний, самобутній, новаторський стиль, який вже будь-кому з білих чи чорних вокалістів наслідувати було зовсім не до снаги. Критики писали про «термоядерне блюзове виконання» Дженіс Джоплін. Оглядач культурного нью-йоркського тижневика Village Voice відзначав: «У голосі Дженіс Джоплін поєдналися душа Бессі Сміт, блиск Аріти Френклін, драйв Джеймса Брауна. Злітаючи до небес, цей голос не знає кордонів і наче породжує в собі божественне багатоголосся». Пишучи цей текст і вкотре переслуховуючи багато пісень Дженіс, остаточно підтвердив свої давні здогадки про те, що Роберт Плант свою знамениту манеру «кулеметних силабемових черг» (дуже швидко виспівувані короткі склади) таки запозичив у Дженіс Джоплін.
Життя Дженіс таке неймовірно цікаве й захопливе, що годі оминути спокусу розповісти про його найяскравіші сторінки трохи докладніше. Сестра Лора згадувала, що Дженіс у дитинстві була не за роками розвинутою, кмітливою дівчинкою, яка своїм виглядом і поведінкою зачаровувала людей. Дженіс надзвичайно багато читала, малювала, і в інтелектуальному плані набагато перевершувала своїх однолітків. Та от біда, ця обдарована дитина була таким собі гидким каченям: була негарною, страждала від надмірної ваги, від вугрів, які залишали на обличчі такі глибокі шрами, що це навіть вимагало операційного втручання. Для дівчинки це все було просто нестерпно й жахливо. Однокласники знущалися з Дженіс, цькували її, називали «свинею», «виродком», «коханкою негрів». Останнє прізвисько не дивина у її рідному штаті Техас, де сильним був расизм, а сегрегація проіснувала аж до 1967 року. Свої шкільні роки Дженіс коротко резюмувала: «Я була невдахою».
Цькування дівчини тривали й у Техаському університеті в Остіні, куди вона вступила після школи, але тут вона вже почала вдаватися до відповідних психологічних компенсаторних механізмів: намагалася дуже визивно й задирливо виділятися одягом і поведінкою, за що її й тут незлюбили. Однокурсники Дженіс твердили, що «не було жодної людини, з якою вона могла б знайти щось спільне, хоч про щось поговорити». Університетська газета The Daily Texan, неначе у воду дивлячись, у замітці «Вона сміє бути іншою» писала про неї, як про якусь знаменитість, коли вона ще навіть близько нею не була: «Вона ходить босоніж, коли їй заманеться, на лекції вдягає «левіси», бо їй так зручніше, носить повсюди зі собою цитру на випадок, коли їй раптом захочеться заспівати. Її звуть Дженіс Джоплін». Дженіс остаточно порвала зі студентським середовищем, коли одна з університетських газет назвала її «найстрашнішим із хлопців».
Та насправді вона була ще тим «хлопцем»: у Сан-Франциско потрапила у мотоциклетну аварію, вв'язалася у вуличну бійку, потрапила до в'язниці за дрібну крадіжку, і це все у той час, коли з захопленням читала Гессе і Ніцше. У Берклі на перехресті вулиць Шеттак-авеню і Едісон-стріт висить меморіальна таблиця на честь арешту на цьому місці 1963 року Дженіс Джоплін.
Гіпі всього світу, включно з гіпі Радянського Союзу, вважали Дженіс Джоплін «своєю в дошку». Пам'ятаю, як наприкінці 1970-х у Святому Саду я познайомився зі знаменитою московською гіповою дівчиною на прізвисько Дженіс. Беззуба й фізично малоприваблива, вона випромінювала таку потужну енергію, таку незламну силу духу, що завжди викликала великий подив і повагу. Так само гіпі зараховували до своїх і Джима Моррісона. Таким чином до легендарної і культової двійці Джиммі Гендрікса і Дженіс Джоплін сміливо можна додати Джима Моррісона, таким чином утворивши трійцю. Однак, як ми вже з вами могли переконатися, ідеологія і спосіб життя Джима не те, що були не зовсім гіповими, а, можна сказати, зовсім не гіповими.
Майже те саме можна сказати і про Дженіс, яка надавала перевагу ідеології бітників над ідеологією гіпі. «Гіпі вірять в те, що світ може стати кращим. Бітники ж знають, що він кращим не стане, і кажуть: тож пішов би цей світ під три чорти, будемо відриватися і добре проводити час… Все життя я мріяла бути бітницею, зустрічатися з крутими людьми, довбатися, трахатись і веселитися – ось все, чого я хотіла від життя…», – цинічно заявляла співачка. Якщо Дженіс спочатку щиро симпатизувала гіпі, то згодом остаточно вирвалася з квітково-гіпової ідилії.
Тим показовішою і яскравішою була реальна зустріч Дженіс Джоплін і Джима Моррісона – цих двох найбільших рокових монстрів. Їх познайомив музичний продюсер Пол Ротшильд, який був у шаленому захваті від обох, а тому вважав справою честі надихнути їх на любовний роман. Він звів їх на вечірці у передмісті Лос-Анджелеса Гідден Гіллз. Допоки всі троє були тверезі, все було доволі пристойно, Ротшильд розповідає, що навіть помітив, що вони доволі симпатизують одне одному. Однак після декількох пляшок усе пішло шкереберть. Та у той час, коли алкоголь діяв на Джоплін заспокійливо і «робив її чарівною», Моррісон ставав нахабним і брутальним. Нарешті Дженіс сказала Ротшильду: «Ходімо звідси».
Вони пішли, але Джим не вгамовувався, він, похитуючись, перестрів її біля її авта, почав щось белькотати, але вона послала його під три чорти, він її більше не цікавив. Джима такий розклад явно не задовольняв: він схопив її за волосся, але тут же отримав по голові пляшкою «Southern Comfort» і миттю вирубився. Наступного дня на репетиції Джим весь час повторював: «Яка чувіха! Дай мені її номер телефону». За словами Ротшильда, Джим закохався, бо фізична конфронтація була його стихією, але Пол обламав його: «Ні, Джиме, цей варіант відпадає – Дженіс не вважає повторну зустріч гарною ідеєю». Так вони більше ніколи й не побачилися, а Джим Моррісон, як переконує нас Пол Ротшильд, був подавлений.
Утім показні цинізм та агресія були, можливо, лише захисним механізмом тонкої і вразливої душі. Університетська однокурсниця Дженіс Френсіс Вінсент розповідала: «Спочатку вона справила на мене відразливе враження своєю різкістю. Пізніше, пізнавши Дженіс ближче, я зрозуміла, що за агресивністю криється чутлива й вразлива натура. Я чула всі ці історії про те, як її гнобили в школі. Можу сказати одне: Дженіс не залишалася в боргу: кривдникам вона платила тією ж монетою». Сестра співачки Лора Джоплін вважала, що зухвалий імідж Дженіс перебував у прямому конфлікті з її реальним характером: «насправді вона була інтелігентною, сором'язливою і чутливою натурою, світлою і життєрадісною дівчиною, і їй зовсім не була властива агресивність. Дженіс заведено сприймати як трагічну фігуру, бо вона стала жертвою наркотиків».
Дженіс Джоплін почала вживати наркотики з юних років, спочатку захопилася «травкою», згодом препаратами групи барбітуратів, далі метамфетаміном, зрештою підсіла на героїн. Очевидці розповідали, що вже 1969 року вона споживала героїну денно (!) на двісті доларів, що за купівельною спроможністю дорівнює приблизно сучасним 1 300 доларам. Співачка переконувала, що робить це не для кайфу, не шукає в цьому насолоди, а намагається таким чином врятуватися від депресії, позбутися зайвої ваги і посилити працездатність.
Подорожуючи з гастролями Америкою і Європою, як свідчать музиканти Дженіс, усі були в жаху під час кожного перетину кордону, бо за героїн співачка могла легко «загриміти» до в'язниці на немалий термін. Безпечніше було просто не возити з собою хоча б у тури цей чортівський порошок, але Дженіс уже не могла від нього відмовитись. Один з її музикантів описує просто неймовірний випадок на митному контролі летовища, коли в усіх, хто це спостерігав, серце несамовито стукало у п'ятах. Під час огляду валіз учасників гурту Дженіс не витримує і сама кидається на вістря небезпеки. «Гей, чоловіче», – розв'язно звертається вона до маленького митника, – «ти часом не хочеш зазирнути сюди? Це мій туалетний комплект, чоловіче, там можуть бути якісь пігулки». Митник прямує до туалетного набору і дістає мішок з порошком. Всі навколо оніміли з жалобними мармизами. «Що це, мадемуазель?» Дженіс ледве стримується, аби не розреготатися: «Це порошок для спринцювання вагіни, коханий!» – саркастично промовляє вона на весь голос, аби всі могли почути. Обличчя маленького митника рожевіє, в його голосі почувається збентеження: «Угу… так, так, мадемуазель». Він кладе мішок на місце і прямує до наступної валізи.
Дженіс була не лише сексуальною, але й прагнула донести цей факт до кожного, хто входив до її кімнати: над ліжком співачки губною помадою було написано – «Найвеличніший у світі сексуальний об'єкт». Джоплін була бісексуалкою, і найбільш цікавими були її інтимні стосунки з жінками. Ще 1963 року в одному з барів Сан-Франциско вона познайомилася з чорношкірою Джей Вайтекер. Їхні стосунки не були тривалими, позаяк Дженіс занадто захоплювалася наркотиками і часто-густо зраджувала Джей з іншими жінками і чоловіками.
Більш тривалими і серйозними були стосунки співачки з Пеґґі Казертою, дівчиною теж неабиякої авантюристичної вдачі. Та, як і Дженіс, була внутрішньовенною наркоманкою. Колишня стюардеса Delta Air Lines Пеґґі займалася контрабандою канабісу по всій Каліфорнії, зрештою стала власницею одного з перших бутиків одягу на Гейт-Ешбері в Сан-Франциско – самісінькому осерді усіх найзнаменитіших гіпових тусовок. Після того, як Пеґґі відвідала концерт Дженіс, вона запросила її до свого бутика. Дженіс сподобалася пара крутих джинсів, але вона натякнула, що не може дозволити собі розкіш їх купити, тоді Пеґґі ці джинси їй подарувала. Їхня дружба була платонічною більше року.
Дженіс мала також доволі романтичних стосунків і з чоловіками, декілька разів серйозно закохувалась, хотіла вступити у шлюб і розпочати нове життя з чистого аркуша, без наркотиків. Але, на жаль, у неї не вистачило сили волі це здійснити. Зі слів самої співачки та її друзів і знайомих можна зробити висновок, що у неї в житті було щось, незрівнянно важливіше для неї, аніж кохання, секс і наркотики – це була музика. Дженіс не раз порівнювала свій сценічний досвід із наркотичним. Вона говорила, що на сцені дістає той самий потужний енергетичний поштовх, який дає сильний наркотик. Також вона переконувала, що під час свого виступу фактично займається зі своїми слухачами коханням. Так вона описувала свій перший досвід такого штибу: «Потужний звук підштовхував ззаду, проходив через спину, бас заряджав енергією, і я зрозуміла: Ось воно! Ні про інше я ніколи й не мріяла. Це був кайф, сильніший і чистіший, ніж з будь-яким чоловіком».
В інтерв'ю журналу Time 1968 року Дженіс зізнавалася: «Секс – це найближче, з чим можна порівняти це відчуття, але це більше, аніж секс. Я відчуваю себе обдовбаною щастям, і я хочу робити це ще і ще, допоки щастя не вичерпається». Багато з тих, хто побували на її виступах, говорили про чисто сексуальне збудження: «Це ніби оргазм чи хвиля оргазмів. Який він, цей оргазм, згадати неможливо, але ти все ж пам'ятаєш його. Щось потужне накочується на тебе, що нагадує секс, але це щось – вище за змістом».
Письменник Річард Ґолдстайн згадував: «На сцені вона була гранично, зухвало еротична, і мала рацію, коли казала: «Зі сцени я займаюсь любов'ю з 25 000 осіб, а потім іду додому на самоті». Вона фактично займалася коханням із кожним чоловіком у залі окремо і одночасно з усіма разом. Один раз почути, як Дженіс співає «Ball And Chain», все одно, що переспати з нею, але не так просто переспати, а насолодитися всім її коханням до тебе».
Біографиня співачки Майра Фрідман вважала, що в основі характеру Дженіс був прихований сексуальний конфлікт, і що співачка «свідомо взяла на себе роль Афродіти», наповнивши свої виступи грубим еротизмом, який поєднувала з «позамежно чоловічим лексиконом» («лаялася, як водій вантажівки»). Фрідман твердила, що й поза сценою Дженіс була настільки ж сексуально агресивною: «переслідувала кожного чоловіка, та й жінку теж, до яких могла запалитися пристрастю. Вона стала збудливою Землею-Матір'ю для цілого покоління ніжних мрійників». Люди, близькі до Дженіс, казали, що вона була в захваті від своєї ролі «сексуального хижака».
Дженіс Джоплін миттєво спалахнула, неначе яскрава комета, і так само, як комета, миттєво зникла в темряві й відійшла у засвіти. На початку жовтня 1970 року тривала напружена робота зі запису альбому Pearl. Але 4 жовтня зранку Дженіс не з'явилася до студії. Того ж дня її виявили в її готельному номері без ознак життя. Вона загинула від передозування героїном. Більшість вважає, що ця смерть була несподіваною і непередбачуваною. Сестра Дженіс Лора Джоплін розповідала, що героїн співачці постачав дилер на ім'я Джордж, який завжди заздалегідь тестував свій товар у місцевого фармацевта, але того фатального вечора фармацевта на місці не було, і Дженіс отримала героїн майже в десять разів сильніший від звичайного. «Я вважаю її смерть жахливою помилкою. У неї тоді не було ані депресії, ані фрустрації. Вона будувала плани і з надією дивилася в майбутнє. Вона нарешті навіть зробила собі зачіску».
Трохи цинічно, але доволі сильно написав про смерть Дженіс гітарист гурту Grateful Dead (у перекладі – вдячний небіжчик) Джері Ґарсія: «Вона вибрала для загибелі найкращий час. Є люди, котрі здатні жити лише на злеті, і Дженіс була саме таким дівчиськом-ракетою. Якщо припустити, що людина має можливість розписувати сценарій свого життя наперед, то я б сказав, що в неї вийшов непоганий сценарій із правильним кінцем».
11 січня 2021 року минає 50 років від дня релізу другого і останнього альбому Дженіс Джоплін Pearl. Він вийшов через три місяці після її смерті. Альбом цілком відповідає своїй назві і є справжньою перлиною. Pearl одразу ж очолив чарти Billboard 200 і протримався там два місяці, згодом він став чотири рази платиновим, а журнал Rolling Stone поставив його на 125 місце у списку 500 найкращих світових альбомів усіх часів.
Move Over. Беззаперечний залізний гітяра. Нестримний драйв, чудове аранжування, особливо бас в унісон з вокалом з другого куплету. Ми особливо балділи від каверу цієї речі, який вийшов наступного 1972 року на альбомі британського гурту Slade «Slayed?» А ось чудовий сучасний приджазований кавер, який напрочуд чітко демонструє гармонійне поєднання року, блюзу і джазу.
Cry Baby. Пісня була випущена синглом зі стороною Б «Mercedes Benz». Це відома блюзова композиція 1963 року, її виконували Аріта Френклін і Отіс Реддінґ, але Дженіс Джоплін надала їй такого неповторного термоядерного звучання, що це просто виніс мозку.
A Woman Left Lonely. Річ настільки красива і гармонійна квінтесенція американського госпелу і блюзу, що просто заслухаєшся. Волання самотньої жінки не є тут зовсім безнадійним, воно якесь спокійне, виважене й оптимістичне. Лише тепер помітив, що «A Woman Left Lonely» доволі схожа на пісню Джона Леннона 1970 року «Mother». Звичайно, тут плагіатом і не пахне, але загальний блюзовий настрій і обігравання деяких гармоній безсумнівно дуже близьке. У Бітлів, особливо у Джона і Пола, з 1968 року з'явилася явна симпатія до американського блюзу, це було відчутно в останній період їхньої спільної творчості і впродовж майже усієї їхньої солової кар'єри. «A Woman Left Lonely» має досить розкішних каверів, наприклад Семмі Сміт 1977 року або теж, як і Дженіс Джоплін, членкині «Клубу 27» Еммі Вайнгаус.
Buried Alive in the Blues. Це єдина інструментальна композиція на альбомі, бо Дженіс не встигла записати вокал цієї речі, написаної американським блюзменом, співаком, гітаристом і автором пісень Ніком Ґревінайтісом. Продюсери альбому запропонували Нікові самому заспівати, однак той відмовився, вважаючи, що на цьому дискові має бути лише голос Дженіс.
Me And Bobby McGee. Ця пісня американського співака Кріса Крістоферсона у виконанні Дженіс Джоплін очолила американський список синглів 1971 року і стала другим посмертним синглом № 1 в історії штатівських синглових чартів після пісні Отіса Реддінґа «Sittin' On The Dock Of The Bay». Отіс Реддінґ загинув у авіатрощі 1967 року у віці 26 років. «Me And Bobby McGee» – чудова фолк-рокова річ з типовим американським духом, справжня «Америка – голі баби». Окрім феноменального голосу Дженіс, чудове аранжування і виконання музикантів ставлять цю річ у ряд найкращих фолкових американських пісень. Цю пісню, яку в Ютубі передивилося майже 38 мільйонів людей зі всього світу, завершують титри: «Дженіс Джоплін 1943-1970. Наркотики забрали її у 27 років – будь ласка зробіть інший вибір».
Mercedes Benz. Ця річ, напевно, візитна картка Дженіс Джоплін. Записати пісню акапельно, тобто без супроводі музичних інструментів, могла собі дозволити лише співачка з таким голосом, який був у Дженіс. Це радше схоже на прикол, але критики кажуть, що текст пісні – протест проти споживацької ідеології капіталістичного світу (чисто радянська фішка). Співачка просить Господа купити їй «Мерседес», кольоровий телевізор і вечір розваг у місті. Чи вона робить це серйозно, а чи висміює тупих споживачів, важко збагнути, але, здається, хтось із Отців Церкви сказав, що просити у Бога матеріяльних речей – це все одно, що просити у царя гною. Цар може тебе обдарувати горами золота й діамантів, але гною в його палаці, на жаль, немає.
Цікаво, що тут є також прохання купити кольоровий телевізор, вочевидь, у США ще 1970 року, коли записувалася ця пісня, кольоровий телевізор був не усім доступною розкішшю. Наскільки я пригадую, на заводі «Електрон», де я тоді працював, 1971 року на стелажах на прогоні стояли телевізори з підключеним кольоровим сигналом.
Є багато різних каверів «Mercedes Benz», в тому числі і з накладеним на голос Дженіс інструментальним супроводом. Ось чудовий кавер у виконанні вуличної співачки. А ось ще пара класних каверів. А це славетна Pink, яка казала, що жодна співачка не справила на неї такого величезного враження, як Дженіс Джоплін.
На останніх світлинах 1970 року обличчя 27-літньої Дженіс нагадує обличчя немолодої виснаженої жінки, котра прожила трагічне життя. Але з-під глибоких зморшок одутлого обличчя добротою і ніжністю світяться очі, а вимушена посмішка неначе промовляє до всіх її поціновувачів: «Мені вкрай важко, але я вас усіх дуже-дуже люблю і робила все, що було мені до снаги, аби ви були щасливі у той момент, коли я, співаючи, віддавала вам усю свою душу». Критики писали, що Дженіс Джоплін «стала втіленням нового типу жінки: прямої, відвертої, чесної, розкутої, нетерплячої та сміливої». Але без сумніву під покровом своєї нестримної енергії вона була ще й ніжною, душевною, лагідною, романтичною і замріяною. Власне такою постає її образ в інструментальному творі «Janis», присвяченому пам'яті легендарної співачки, нідерландського гурту Focus з їхнього альбому 1971 року.
11.01.2021