Кажуть, що у американців немає такого глибокого духовного підґрунтя, яке має старенька добра Європа, а те, що вони мають, завдячують усім тій самій Європі. Мовляв, нація доволі молода, і глибокі духовні корені її ще не достатньо сформовані. Навіть їхня найвідоміша колядка «Carol Of The Bells» і то походить з України. Але якби американці створили лише одну-єдину пісню «Bridge Over Troubled Water», то всі попередні міркування виявилися б нікчемними. Ця пісня вийшла на однойменному альбомі Simon & Garfunkel 26 січня 1970 року.
Я завжди більше любив рок, а фолк якось здебільшого обходив мене стороною, але слухаючи радіо у 1960-х роках, неможливо було не оцінити феноменальних фолкових гітів фантастичного американського дуету Simon & Garfunkel. Спочатку це був «Sound Of Silence» (1965), згодом «Mrs. Robinson» (1968). Ці двоє хлопців стали найзнаменитішими виконавцями американського фолку у світі. Їм вистачило таланту вповні зберегти автентичність своєї рідної народної музики, але все ж для її популяризації у світі потрібно було цю музику облямувати роковими і попсовими елементами, і вони це зробили найкраще від усіх інших виконавців.
Ці пацани, які прославили американський фолк на весь світ, насправді не дуже прості пацани: Саймон – бакалавр гуманітарних наук у галузі англійської літератури, а Ґарфанкел – доктор (Ph.D) математики вчительського коледжу при Колумбійському університеті.
Уже трохи набридло розкидатися епітетами «історичний», «віховий», «знаковий», «вікопомний», «епохальний», але тут зараз власне той випадок, коли всі ці епітети без жодного перебільшення якнайкраще пасують до альбому «Bridge Over Troubled Water», який вийшов у світ рівнесенько півстоліття тому. Він одразу побив в Америці всі рекорди для альбомів, проданий за короткий час неймовірним для лонґплею (LP) накладом – 5 мільйонів копій. Шість із половиною років від моменту свого випуску він перебував у чартах Британії, і далі тримав пальму першості, як найбільш продаваний у світі альбом аж 12 (дванадцять!) років до часу виходу альбому Майкла Джексона «Thriller» 1982 року. Уявляєте, це були не Queen, не Pink Floyd і не Led Zeppelin, і навіть не АВВА, а Simon & Garfunkel. Дарма вже казати, що «Bridge Over Troubled Water» посів усі можливі номінації «Ґремі» за 1970 рік. Це був пік і так пікової кар’єри дуету, але власне тоді хлопці вирішили завершити спільну творчу роботу, і це для їхніх прихильників було трагедією, але це було так блискуче і красиво зроблено, майже як у спорті – піти на самісінькому піку своєї кар’єри. Хоча й надалі ці два феноменальні музиканти збирали величезні, як для «колишніх» авдиторії: наприклад, їхній концерт в нью-йоркському Сентрал парку 19 вересня 1981 року зібрав понад півмільйона слухачів, а подвійний диск із записом цього концерту посів перші місця гітпарадів у США і Британії і став золотим диском.
Bridge Over Troubled Water. Титульна пісня альбому. Один із найбільш продаваних у світі синґлів, одна із найбільш виконуваних пісень XX століття, серед її виконавців – Елвіс Преслі і Аріта Френклін. Ця пісня перебувала на перших місцях чартів в усьому світі, як жодна пісня до того часу. Пол Саймон написав цю річ під впливом музики ґоспел, і сама ідея тексту про «міст над бурхливою водою» теж запозичена з ґоспелових текстів. Пісня справила неймовірний вплив на американців, і Нью-Йоркський університет запросив Пола Саймона, як автора цієї історичної пісні, прочитати курс лекцій.
Коли я вперше почув цю річ, вона мені здалася трохи зануднóю і задовгою. Насправді тривалість 4 хвилини 51 секунда тоді не вкладалася у звичні радіо-формати, хоча мода на довгі пісні вже потужно крокувала радіо-етером. Але одразу у юнацьке вухо впали витончені гармонії фортепіяно і те, що цей інструмент незаперечно домінує впродовж усієї пісні, а бас і повний оркестр вступають лише наприкінці, утім лідерська роль ф-но не припиняється.
Ніколи не грав цієї речі, і ось власне зараз, пишучи цей текст, захотілося сісти за ф-но і відтворити ці чудові гармонії, які сидять в моїй голові пів століття. Завжди мав переконання, що це доволі складна річ і думав, що підбираючи її на слух, буду довго колупатися десь на манівцях, але якось одразу з-під моїх пальців випливло власне те, що треба, і це мене насправді неабияк здивувало і втішило. Потім узяв до рук гітару, вийшло ще краще. Яка розкішна річ! Аж в грудях потеплішало. Як класно, що деколи можеш зануритися у глибину того, що завжди для тебе лежало на поверхні. І справді – недарма ж це гіт над гітами. Краса неймовірна. Як у цій речі все припасовано, почерговий вокал обох співаків, а потім дует. Музикальний сюжет розвивається за всіма канонами і врешті потужне крещендо вкінці з доволі тривожними, і навіть агресивними, як для такої речі, барабанами. А над усім цим домінує каскад чудових піано-гармоній.
Не буде перебільшенням стверджувати, що ця річ для американців є культовою. Вони співають її з особливим пієтетом, неначе релігійний гімн. Сучасні кавери «Bridge Over Troubled Water» такі феноменальні, що виконання Елвіса Преслі чи Аріти Френклін направду здаються сіренькими. Слухаючи і співаючи цю пісню, люди ридають і в залі, і на сцені. А так, як VoicePlay вміють співати лише американці. А академічна версія Sissel & Russell Watson сама досконалість.
І, зрештою, текст пісні дуже знаковий. Лише дуже сильна людина чи нація може уявити себе рятівним мостом над бурхливою рікою («неначе міст над бурхливими водами простелюся я заради тебе»). Чи має американська нація, яку ми вважаємо трохи недозрілою, простацькою, чи навіть і примітивною, міцні духовні корені, можна зробити однозначний висновок, перейнявшись лише однією цією піснею, а чи здатна буде ця нація стати для світу, і в тому числі для нашої країни, хоча б частинкою рятівного мосту над бурхливими перипетіями сучасного занадто небезпечного світу, поживемо – побачимо.
El Condor Pasa (If I Could). Цю річ 1913 року на основі традиційної народної музики перуанських Анд написав композитор Даніель Аломія Роблес. До цього часу пісня має у світі понад 4000 версій мелодії і понад 300 версій текстів. 2004 року ця мелодія визнана культурною спадщиною Перу і проголошена другим національним гімном країни. Пол Саймон 1965 року почув її в Парижі у виконанні перуанського фолкового гурту. До речі, декілька років тому, коли була мода на гастролі вуличних перуанських фолкових гуртів, «El Condor Pasa» часто можна було почути і на львівських вулицях. Отож пісня Полу сподобалася, він написав на неї свій текст і видав на альбомі «Bridge Over Troubled Water». Будучи свято переконаним, що це народна пісня, і випускаючи її, він не замислював нічого лихого.
Як людина дуже скрупульозна у цих питаннях, він заздалегідь поцікавився щодо авторських прав пісні у керівника перуанського фолкового гурту, який виконував її в Парижі. Керівник гурту запевнив Пола, що це народна пісня XVIII століття, а він, як співавтор має на неї права, і дозволяє її виконувати Полу. Пол Саймон після цього виступив продюсером першого альбому цих перуанців у США. Аж тут несподівано після виходу «Bridge Over Troubled Water» з’явився син Роблеса і пред’явив на пісню свої спадкові авторські права. Позаяк син перуанського композитора був шанувальником Simon & Garfunkel, цей позов завершився полюбовно.
«El Condor Pasa», чесно кажучи, замахав в етері 1970 року, в тому числі і в СРСР, де дуже «шанувалася» усяка народна музика. Довгий час версія Simon & Garfunkel вважалася найкращою у світі, але сьогодні інструментальна версія еквадорця Лео Рохаса б’є всі рекорди в Ютубі для речі такого ґатунку – чверть мільярда переглядів. Насправді крута версія.
Перуанцям вдалося пісню, точніше мелодію, яка найглибше втілює їхню національну ідентичність, зробити світовим гітом, хоча все було насправді навпаки: зрозумівши, що ця мелодія є шалено популярною у світі, вони зробили з неї прапор своєї ідентичності. Чому б українцям не зробити те саме зі «Щедриком», де кожна нотка у версії Миколи Леонтовича є неспростовним доказом її українськості? Адже «Щедрик» («Carol Of The Bells») є набагато популярнішим у світі, аніж «El Condor Pasa». Треба на законодавчому рівні визнати «Щедрика» нашим найвищим національним надбанням, поряд із прапором, гербом і гімном України. І ще треба «Щедрика» несамовито популяризувати, бо як відповіла одна дівчина з Луганська, коли її запитали, чи знає вона, що це за мелодія: «Канешна знаю, это саундтрек к одному американскому фильму». Та кого зараз хвилюють питання української ідентичності?..
Cecilia. Як визнав сам Пол Саймон, пісня написана на честь покровительки музики у католицькій традиції святої Цецилії. До речі, син великого Моцарта Франц Ксавер Моцарт у 1820-1830-х роках заснував у Львові музичне товариство святої Цецилії. Сама пісня Пола Саймона доволі далека від святості, це, можна сказати, такий собі гумористичний прикол. Герой пісні описує свої походеньки у ліжку з гарненькою Цецилією. Варто лише було йому відійти від ліжка і повернутися назад, як у ліжку з Цецилією був уже хтось інший.
Щодо тексту пісні, то 2008 року знаменитий американський письменник, продюсер і комедійний актор Стівен Колберт запитав Пола Саймона, чому після кохання у ліжку конче треба йти вмивати обличчя, на що Пол відповів: «Я щось не можу пригадати, адже це було так давно, у 60-х роках». Пол Саймон також згадував, що якось він розмовляв з ветераном В’єтнамської війни, і той сказав йому, що пісня дуже популярна серед американських солдатів, і слухаючи її, вони були переконані, що «в країні відбуваються великі зміни».
Загалом пісня була і є дуже популярною, годі перераховувати всі її чартові здобутки і перелічувати версії. Щодо своїх спогадів, то коли я цю пісню почув, вона мені дуже нагадала «Give Peace A Chance» Plastic Ono Band, записану на пів року раніше. Не буду стверджувати, що Пол Саймон був натхнений виконанням Джона Леннона, але схожість неймовірна, зрештою послухайте самі. А ось гарний сучасний кавер цієї пісні від Gone West. Або це весела молодіжна кантрійова версія Dakota Jay and the Dani Nash Band.
Keep The Customer Satisfied. Ця річ така собі квінтесенція музики 1960-х років, а за змістом цікава американська історія мандрівника. А те, що треба завжди тримати свого клієнта задоволеним, золоте правило будь-якого бізнесу, і кому цього не знати так добре, як американцеві. У вокалі цієї речі гарно збережено американську пісенну традицію, що зближує її з такими гуртами, як Mamas & Papas і Jefferson Airplane. Кавер версія Робсона і Джерома не поступається оригіналу, а може навіть і перевершує його.
So Long, Frank Lloyd Wright. Арт Ґарфанкел, окрім математики, студіював ще й архітектуру, отож вирішив віддати шану знаменитому американському архітекторові Френку Лойду Райту, який помер 1959 року, і був представником так званого гармонійного стилю в архітектурі, про що і співається у пісні. У музикальному плані ця річ доволі оригінальна і певною мірою новаторська, бо тут латиноамериканська босанова неначе вкладена в рамки штатівського фолку з елементами приджазованих гармоній. Загалом такий собі гарний ліричний авангард. Тут пропоную чудовий гітарний кавер, де задіяні і позначені власне ті приджазовані акорди, які з успіхом можна широко застосовувати у популярній і роковій музиці. Це ідеальна абетка гармоній такого штибу.
The Boxer. Один із чотирьох супер гітів гурту, окрім «Sound Of Silence», «Mrs. Robinson» і «Bridge Over Troubled Water». Більше в них немає речей такого височенного рівня. Цю пісню любив слухати, а крутили її 1970 року по радіо дуже часто. Зрозуміло, що вона мала усі перші місця в усіх можливих чартах. Музикальні критики співають цій речі всілякі дифірамби. Більшість їх вважає її найкращою піснею Simon & Garfunkel, і в один голос вони стверджують, що разом із найкращими композиціями Бітлз її можна назвати вершиною творчої та технічної революції 1960-х років, яка викликала до життя золотий вік популярної музики.
Це безумовно найкраща американська фолкова балада, нічого подібного немає ані в Боба Дилана, ані в Джоні Мітчел, ані в когось іншого. У американців, звичайно, щодо цього є свої розклади, але для решти світу «The Boxer» – безумовно найвище втілення американської балади. З музичної точки зору – абсолютна краса двоголосого співу, здебільшого в терцію. Аранжування пісні в дусі тогочасного новаторства з застосуванням басової гармоніки, яка звучить як справжній синтезатор. Купа різноманітних інструментів створює широченну палітру звуків, які ніби сперечаються між собою в абсолютно вільному музикальному просторі, де немає жодних стилістичних обмежень, жодної прив’язки до будь-якої форми. Колись Людвіг ван Бетховен про основну тему своєї найкращої 5-ї симфонії сказав: «Так доля стукає у двері». На приспіві «The Boxer» ця доля стукає майже буквально у партії барабанів, які звучать неначе велетенський батіг, який свистить у повітрі, або гарматний постріл, урочистість, і в той же час трагічність цього звуку передає сутність долі героя пісні.
Якось майже випадково звернув увагу на одну деталь, що потім вилилося у цілу теорію. «The Boxer» чи не єдина видатна пісня Simon & Garfunkel, де мелодійно і ритмічно чітко розмежовані заспів (куплет) і приспів. В усіх решта піснях дуету, замість цього розмежування – єдине ціле, тобто музикальна тема є чимось цілісним без поділу на якісь окремі частини. Можливо це трохи примітивно? Але потім мене осінило, що фактично всі народні пісні, які без сумніву є вершиною геніальності, побудовані за таким принципом: або одна цілісна тема, або якщо й виявляються якісь ознаки заспіву і приспіву, то у приспіві обов’язково повторюється якась мелодійна чи ритмічна лінія заспіву. На такому принципі побудовані майже усі геніальні українські народні пісні: «За туманом», «Цвіте терен», «Їхав козак за Дунай», «Стоїть гора високая» і ще безліч пісень.
Те саме й з народними піснями та мелодіями інших народів, наприклад, із тим самим «El Condor Pasa», або з англійською піснею XVII століття, заснованою на кельтських коренях «Green Sleeves». Таку ж форму мають і знамениті українські авторські романси XIX століття: «Дивлюсь я на неба», «Взяв би я бандуру». Поняття розмежування заспіву і приспіву, як звичного пісенного стандарту, виникло пізніше, у XX столітті, таким чином більшість пісень видатного американського фолкового дуету Simon & Garfunkel можна назвати архаїчними, але ця архаїчність безсумнівно геніальна.
Що ж до тексту «The Boxer», то Пол Саймон, написав його для цієї балади під впливом Святого Письма, як, до речі, і для багатьох інших пісень гурту. Розповідь тут ведеться від першої особи – такого собі простого бідного нью-йоркського пацана. Цей хлопчина залишив свій дім і родину й пішов мандрувати світами. Він біг, не озираючись, ховаючись десь серед незнайомців на якійсь залізничній станції, вишукував для себе притулок подешевше, куди ходять лише люди, вбрані у лахміття. Він намагався знайти хоч якусь роботу, але марно. Його прихистили повії з 7-ї авеню, коли він був зовсім самотній. Він мерзнув у нью-йоркських зимах, які виснажували його до кровотечі, і він мріяв повернутися додому.
Одного разу цей хлопець побачив боксера, який згадував про свої програні бої, про тих, хто відправляв його в нокаут, хто підтинав його так, що було боляче й соромно, але справжній боєць завжди залишається бійцем… І Саймон, і Ґарфанкел – корінні нью-йоркці і співці цього міста Великого Яблука, в Нью-Йорку вони чи не найбільш шановані люди, і ця повість про бідного хлопця надихала усіх, в кого доля не склалася, бути бійцем і не схилятися під тягарем долі, що і є особливістю американського менталітету.
Я вважаю, що Полу і Арту не варто сумувати з приводу того, що їхні пісні хтось виконує краще за них самих, це навпаки показник того, що вони творці насправді геніальних шедеврів. Деколи у кавер версіях розкриваються ті незвідані грані геніальної пісні, які десь заховані, або невиразно висловлені в оригіналі. Ось сучасна версія «The Boxer» у виконанні Елісон Краус і Шоун Колвін, яка може легко розчулити, і тут, на відміну від доволі авангардового аранжування півстолітньої давнини, лише сама традиція і автентика. А ось не менш цікава, але більш наближена до оригіналу сучасна версія, яку виконують Майк Мас і Стерлінг Котем. Сьогодні каверів цієї речі, і каверів дуже класних, стільки, що якщо їх слухати безперервно, це б зайняло не один тиждень.
Baby Driver. Дуже оригінальний рок-н-рол, де відчуваються явні вокальні нотки Beach Boys. Загалом досконалий музичний витвір з чудовою акустичною гітарою. Текст жартівливий, у типових традиціях народної поезії, і не лише американської, де ліричний герой спочатку розповідає, ким були його батьки: «Мій тато був басистом, а мати інженером». Те саме у найвідомішій американській баладі «House Of The Rising Sun»: «Мій тато був затятим картярем, а мати кравчинею». Та зрештою те ж саме й в українській народній пісні, яку у поемі «Гайдамаки» використав Тарас Шевченко: «А мій батько орендар, чоботар, моя мати пряха та сваха».
І ось цей бебі драйвер, коли його батьків не було вдома, отримує свій перший сексуальний досвід. Доволі гарні кавери пісні у фолковому стилі (Ian Dietrich і Danny McEvoy. 2017 року пісня знадобилася, як саундтрек до фільму.
The Only Living Boy In New York. Доволі сіренька, як на такий гурт, балада. Ряд критиків відзначав, що в альбомі, поряд з феноменальними речами, є й речі, які виконують функцію наповнювача, але ж чи багато у світі знайдеться альбомів, де все підряд – суцільний оргазм?
Why Don’t You Write Me. Перший експеримент Пола Саймона зі стилем реґґі, який він згодом застосовуватиме у своїй соловій кар’єрі.
Bye Bye Love. Дуже вдалий кавер на знамениту пісню Everly Brothers 1957 року. За версією журналу «Rolling Stone» вона посіла 210 місце серед 500 найвидатніший пісень усіх часів. Це перша пісня, яку Пол Маккартні виконав у своєму житті на сцені разом із братом Майком. Бітлз виконали цю річ під час сесії «Let It Be» 1969 року, а Джордж Гаррісон записав її для свого альбому «Dark Horses» 1974 року. Кавер Джорджа несамовито цікавий, і за стилем виконання нагадує «My Sweet Lord». Не залишилися осторонь і Simon & Garfunkel, вирішивши випустити живу концертну версію знаменитої речі. Головний прикол цієї версії у тому, що упродовж майже трихвилинного виконання хлопці отримують від багатотисячної авдиторії дуже чіткі і ритмічні оплески на другу слабу частку такту, що надає цього виконанню неймовірного шарму.
Song For The Asking. Дуже гарна лебедина пісня дуету, з прихованим смутком від розриву їхньої спільної творчості. Ключовою тезою тут є те, чим керувалися і керуються далі у своїй пісенній кар’єрі ці двоє феноменальних виконавців – вигравати і виспівувати всю любов, яка є у них всередині. Акустична концепція цієї речі – гітара разом зі струнними навіває щось схоже з бітлівською «Yesterday», а в манері вокалу і загалом мелодії й гармонії віддалено бринить щось маккартнівське, хоча це абсолютно оригінальна річ, де чудово поєднано фолковість з академізмом. Гарна жирна крапка для Simon & Garfunkel.
І ще одна цікава історія, пов’язана з історичним альбомом «Bridge Over Troubled Water». Саймон і Ґарфанкел під час роботи над альбомом записали в студії пісню з цікавою назвою «Cuba Si, Nixon No». Кубинське гасло «Куба сі, янкі но» широко було відоме в СРСР під час Кубинської кризи 1962 року. Вочевидь, явний політичний підтекст пісні був причиною того, що хлопці не включили її в альбом, хоча й виконали наживо 11 листопада 1969 року під час концерту в університеті Маямі в Оксфорді, штат Огайо. За стилем пісня оригінально стилізований рок-н-рол.
