Цей історичний альбом, принаймні для львівського Святого Саду, вийшов у жовтні 1971 року, точної дати його виходу у джерелах знайти не вдалося. Нідерландці Focus – мій третій улюблений гурт після Beatles і Emerson, Lake & Palmer, таким він був і надалі залишається також і для багатьох садівців. До того, як цей альбом потрапив до Львова, ми вже були у захваті від першого альбому цього гурту Focus Plays Focus (In And Out Of Focus), який вийшов у світ 1970 року. Але власне альбом Moving Waves має для нас виключне значення і надзвичайно цікаву історію.
Його привіз до Львова з Нідерландів, де був тоді на змаганнях, відомий львівський шахіст Олег Романишин, ще тоді юніор, і подарував своєму однокурсникові (вони разом вчилися на німецькій філології Львівського університету) нашому садівському пацанові Доценту (Володимиру Дудкевичу). Доцент (у моїй книжці «Сни у Святому Саду» він фігурує під прізвиськом Професор) людина надзвичайно скромна, утім без сумніву видатна для Святого Саду і для Львова загалом, тому про цього одного з перших у нашому місті власників альбому Moving Waves розповім трохи детальніше.
Доцент був активним членом нашої садівської тусовки, брав участь в усіх наших вар’ятствах, часто-густо навіть як лідер, любив музику, грав у футбол. Головною його фішкою була боротьба, він займався вільною боротьбою і самбо, і не було в Саді жодного пацана, якого б він за пів секунди не «поклав на лопатки». І це ще було дуже добре для того, хто одразу опинявся «на лопатках», бо якщо хтось внаслідок «прийомів» Доцента перед тим робив у повітрі «кульбіти», після приземлення ще довго лежав і стогнав на землі.
Ми тоді навіть і близько не могли підозрювати, ким насправді був цей цікавий пацан, добрий товариш і прикольний чувак. Зараз ми всі чудово знаємо, що у тоталітарні часи кожний українець-галичанин жив «двома паралельними життями»: одним зовнішнім – у школі, у виші, на роботі, на вулиці; другим потаємним внутрішнім – в родині і в колі найближчих друзів. Доцент насправді жив аж «трьома паралельними життями». «Мої діди і прадіди були священниками, – згадував декілька років тому Доцент. – Дід-стрийко був парохом церкви Петра і Павла на вулиці Личаківській у Львові. З ним працював отець Осип Годунько. Дуже освічена людина, публіцист, поет. Молодь до отця тягнулася. Вважаю його своїм духовним наставником. Уже після його смерті в 1990-х я дізнався, що він був духівником УПА. А про те, що знав особисто весь провід ОУН, отець сам мені розповідав. Десять років відсидів. 1945-го енкаведисти ввірвалися в його будинок, почали обшук. Ставлять стандартне запитання: «Зброя є?» Отець відповідає: «Так, я маю зброю. Ось!» – і підіймає Розп'яття.
Навчаючись на філологічному факультеті універу, Доцент почав відвідувати підпільну греко-католицьку семінарію: «Це радше нагадувало заочне навчання. Зустрічалися приблизно раз на місяць у квартирах мирян, не більше семи осіб. Ми мали поставити на стіл каву чи ще щось, казали б, що святкуємо день народження. Усі були в цивільному одязі, ніяких ряс. Про те, що я – священник, батьки довідалися через два роки». Буквально декілька днів тому Доцент розповів мені ще одну свою таємницю, про яку я раніше не знав: коли його підпільно висвячував на священника отця Віталія провідник катакомбної Греко-Католицької Церкви архієпископ Володимир Стернюк, він порадив йому: «Нехай ваші батьки не знають про це, аби не наражати їх на зайву тривогу за вас».
«Я викладав німецьку мову в політехнічному інституті, – розповідав далі Доцент. – Кадебісти намагалися мене завербувати. Зо два тижні на розмови викликали. Обіцяли золоті гори за те, що доноситиму. Залякували ув'язненням. Коли відмовився, мене викинули з інституту. Не переймався, бо зміг почуватися вільною людиною. Від 1981 року я був настоятелем громади в Теребовлі Тернопільської області. Так було безпечніше – щоб у Львові не бачили. Збиралися зазвичай за містом, у великих будинках, де могли і 30, і 40 людей поміститися. Сходилися годині о десятій, по черзі священник усіх сповідав. Ближче до півночі починалася літургія. Часто їздив на Східну Україну».
Уже на початку дев'яностих Доцент вирушає до Ватикану. Там блискуче закінчує аж два університети: філософський факультет Анзельмського університету і богословський факультет Урбаніанського університету, далі проходить вишкіл у Єзуїтському університеті в Ґенуї. Пише наукові праці з богослов’я. Згодом повертається до Львова, займає посади синкела і візитатора у справах монашества та мирян Львівської архиєпархії УГКЦ, бере активну участь у Беатифікаційному процесі українських новомучеників, викладає в УКУ та інших духовних вишах. Вільно володіє старогрецькою, латиною, італійською, німецькою, англійською, польською мовами. Отець Віталій є духовником Спілки політв’язнів України. Цей товариш мого дитинства та юних років справив великий вплив на мій духовний і моральний розвиток, і не лише мій, а й багатьох інших святосадівців.
Коли 1975 року у Святому Саду утворився роковий гурт «Супер Вуйки», підбираючи для нього репертуар, я насамперед звернувся до творчості нашого улюбленого Focus’а. Перша річ, яку я почав «розбирати на запчастини», тобто «здирати» всі партії для своїх колег, стала «Happy Nightmare» (Mescaline) з першого альбому. Це така собі може й мало примітна з першого погляду босанова з приджазованими гармоніями, а загалом красива і доволі загадкова річ. Утім, вочевидь, найбільш привабливою родзинкою цієї пісні було для нас загадкове слово «Москалі», яке ви явно почуєте на початку і в кінці цієї речі. Насправді ми знали, що це «Mescaline» – назва популярного у ті часи галюциногену, але нам по приколу було співати «Москалі», і ми з вокалістом Карлом так це й співали, а я оголошував зі сцени: «А зараз ми будемо грати «Москалів».
Загалом ця пісня була доброю музичною школою для нас, як для початківців: +7-і акорди, модуляція на пів тону, чудовий басовий «loop» (петля) на коді і гарна партія барабанів. Галюциногени – це ціла історія шістдесятих і сімдесятих років минулого століття, і власне пісня «Happy Nightmare», поряд зі знаменитою бітлівською «Lucy In The Sky With Diamonds», дуже поетично описує відчуття мальовничих картин, викликаних… ні, ні, в жодному разі не наркотиками, а лишень галюциногенами:
Тільки раз у житті мескалін,
Плаваючи над горою, створює картину.
Крокуй у сонце, відчуй кров, яка біжить крізь тебе.
Тільки раз у житті мескалін.
Пережити жах довгого життя,
Скуштувати красу солодкого червоного вина.
Вхопити повітря, коли твоя шкіра синіє,
Аромат запашної трави під соснами.
Там, де чоловік з трьома головами
І дівчина з трьома ліжками
Обоє швидко женуться за мною,
А я схоплю тебе і наповню коханням ущерть.
Твоя голова до самого верху наповнена перлинами.
Відчуй м’якість шовку дикої гори,
Тоді ти почуєш когось мертвого у цьому світі.
Потопи своє тіло у ванні з холодним молоком.
Ти можеш закласти своє солодке життя,
Коли вони б’ються на ножах,
І ти бачиш, як вони швидко женуться за мною.
Хочу поцілувати тебе, протягнути свої пальці
Крізь твоє волосся.
У глибині душі відчуй, що ти мертвий.
Хіба ти не чуєш, як голосно цокає годинник життя?
Спробуй утекти зі зміїної ями у твоєму ліжку.
Тоді ти знайдеш те, що ти думав
Неможливо знайти.
Відчуй запах близькості могили,
Це диво, якщо тобі вдасться врятуватися.
А світ і надалі швидко біжить за мною.
Коли вони тебе схоплять, я віддам тобі усе.
У складі гурту Focus є двоє музикантів, яких без жодного перебільшення можна поставити в один ряд з найвидатнішими постатями усієї світової рокової музики. Це флейтист, клавішник і головний композитор гурту Тейс ван Лір і гітарист Ян Акерман. Вони створили той, ні на що не схожий музичний стиль, який так несамовито захоплює їхніх шанувальників в усьому світі. Якщо інші видатні арт-рокові чи проґові гурти: Yes, ELP, Genesis, Jethro Tull можна тако-сяко, але все ж за стилем вишикувати в один ряд, то Focus явно стоїть осторонь. Їхній стиль намагався окреслити знаменитий оглядач AllMusic Річі Унтерберґер: прогресивний рок з мелодіями без чіткої спрямованості зі значним впливом фолк-року, блюзу і класичної музики, а також з випадковими джазовими штрихами.
На нашу ж думку музика Focus’а стоїть десь на межі прогресивного року і джаз-року (ф’южн) зі значними елементами академічної музики, здебільшого барокової, а фолкові та блюзові акценти тут або зовсім малопомітні, або їх взагалі не існує. Утім, як би ми не намагалися якось окреслити цей стиль, все одно нам не вдасться вхопити те невловиме, що створює неземний кайф від цієї музики, як і будь-якої іншої геніальної музики іншого стилю. До речі, найбільш виразні барокові нотки цієї музики явно відчутні на початку речі «Anonymous» з першого альбому, і власне цією музикою я свого часу проілюстрував одну із телепрограм «Легенди старого Львова» на ТРК «Люкс» про середньовічний Львів.
Перший альбом гурту Focus Plays Focus (In And Out Of Focus) був доволі успішним, однак після його виходу у світ Тейс ван Лір вирішив, що Focus вже ніколи не співатиме, а лише гратиме інструментальну музику, і головною причиною такого рішення стало те, що, на думку ван Ліра, англійські тексти з нідерландським акцентом значно зашкодили популярності гурту у світі. Хто знає, чи таке рішення було слушним, адже, наприклад, АВВА зі шведським акцентом легко завоювала увесь світ, але що би там як, цей фактично єдиний інструментальний гурт рокової музики Focus досяг неймовірної популярності, власне як для інструментального гурту, і тих музикальних вершин, які претендують на вічність.
Другий альбом гурту Moving Waves (Focus II), записаний у Лондоні, став міжнародним проривом, досягнувши другого місця у Британії, четвертого у Нідерландах і восьмого у США. Альбом отримав від Асоціації звукозаписувальної індустрії Америки золотий статус за продаж половини мільйона копій у США.
Hocus Pocus. Альбом відкриває одна з найвидатніших рокових речей, і варто підкреслити – не прогресивного року, а власне гард року, це річ, яка і для Супер Вуйків має якесь незмірно важливе й магічне значення. Якщо подивитися в словнику, що означає слово «фокус-покус», то це «майстерний трюк, заснований на обмані зору або уваги, який виконується за допомогою крутійства, спритності, вправності». Коли ми вперше почули цю річ, одразу виникла думка – та ж так грати неможливо! Це якийсь обман, фальшування, містифікація! Ми собі думали – це вони щось нахімічили в студії, пустили пришвидшений запис абощо, але коли почули живий виступ, внатурі обалділи! А ось одна з їхніх рідкісних прикольних альтернативних версій.
Ян Акерман – мій улюблений гітарист, ази гітари я вчив по Блекмору, але коли почув Акермана – це був просто шок, і я, як навіжений, «здирав» його соляки. Спочатку це був «Focus I», або просто «Focus» з першого альбому, я намагався вловити його манеру і бачив цю манеру в певних мелодійних ходах, які є в будь-якого гітариста, але в нього це було щось особливе. Власне одну таку фішку з «Focus I» я «скліцав» (вкрав), використовував її у своїй грі, і зрештою закарбував на вуйківському альбомі Супер Вуйки зі Святого Саду (2014) в інструментальній речі «21-th Century Schizoid Ukraine». Це оригінальний атональний пасаж, який вилітає з будь-якої тональності. Окрім мелодики соляків Акермана, вражала його манера звуковидобування: від піцикато-приглушок найніжнішого відтінку до такого неймовірного рокового драйву, що, здавалося, його гітара може подерти динаміки.
Яна Акермана у першій сотні найвидатніших рокових гітаристів за версією журналу Rolling Stone не знайшов, утім такий розклад ані на йоту не похитнув моєї впевненості у його неперевершеності. Для доказу, що це не мої власні вигадки старого екзальтованого шанувальника Акермана, наведу один цікавий факт. Декілька років тому (це був, напевно, рік 2016 чи 2017) мій знайомий, тоді ще 23-річний молодий хлопець Василь Федевич, феноменальний знавець рокової музики, видавець рокового журналу в інтернеті, на моє запитання, що він думає про Яна Акермана, одразу ж згадав «Hocus Pocus» і сказав: «На 1971 рік жоден гітарист у світі так ще не грав».
Перед тим, як розповісти цікаву історію, як Супер Вуйки розучували і грали «Hocus Pocus», хочу викласти те, з чим носився майже 50 років, і ось власне зараз наспів час більш-менш детально про це розповісти, а саме: що ж таке взагалі означає «Hocus Pocus». Коли 1970 року члени нідерландського гурту зупинилися на назві Focus, Ян Акерман заявив: «Фокус – це латинське слово, яке є однаковим у багатьох мовах. Це означає зосередженість, і це власне те, що робить Focus». Утім їхній «Hocus Pocus» – це приблизно те ж, що наш вислів «фокус-покус» чи «фокус-мокус». Ці магічні слова – загальноприйнятий термін для чарівника, жонглера чи інших подібних артистів, він наче оголошує початок якихось чар, чогось надприродного і втаємниченого.
Одна із найдавніших історичних згадок про цей термін сягає 1635 року, коли вийшла англомовна праця про магію – Hocus Pocus Junior: The Anatomie of Legerdemain. Подальші дослідження показують, що власне Hocus Pocus – це сценічна назва відомого чарівника тієї епохи. Це міг бути Вільям Вінсент, який, як повідомляється, отримав ліцензію на здійснення магії в Англії в 1619 році. Утім, чи він був автором книги, невідомо.
Походження цього терміну й надалі залишається суперечливим. Найпопулярніша здогадка полягає в тому, що це спотворена латинська релігійна фраза. Деякі пов’язують це з подібними на вигляд вигаданими, міфічними чи легендарними іменами, інші припускають, що це просто поєднання безглуздих слів. Одне з найавторитетніших джерел Oxford University Press твердить, що термін походить від псевдо-латинської фрази «hax pax max Deus adimax» (значення її до кінця не розшифроване), яку на початку XVII століття використовували як магічну формулу ілюзіоністи.
Утім, на нашу думку, найбільш імовірну здогадку 1694 року висловив англійський прелат Джон Тіллотсон, а саме: що це є перекручений фрагмент з Євангелії, який промовляється при католицькій євхаристійній літургії: «Hoc est enim corpus meum» (Це є тіло моє). Фрагмент цей стосується подій Святої Вечері: «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Матвія 26:26-28)
Вважають, що це перекручення слів Святого Письма є певним чином пародією реформаторів чи постреформаторів на католицьку літургію, від якої вони цілковито відійшли. Існує ще одна здогадка, що таке перекручення могло бути й наслідком того, що недостатньо освічені парафіяни під час літургії могли щось недочувати, плутати слова і відтворювати те, що, на їхню думку, вони почули. Таку версію цілковито підтверджують сучасні розповіді львівських поляків про те, що під час літургії в Катедрі деякі старі бабці доволі кумедно відтворюють фрази, сказані священником, наприклад «Hosanna na wysokości» (Осанна в вишніх) – як «Oksana na wysokości», а «Matko Boska swięta i niepokalana» (Матір Божа свята і непорочна) – як «Matko Boska swięta ino po kolana».
Повертаючись до пісні «Hocus Pocus» і Супер Вуйків, можу сказати, що це річ, яку ми робили найдовше, а саме: понад рік виснажливих репетицій. Це була наша (моя) ідея фікс зробити цю надскладну композицію якомога ближче до оригіналу, хоча в нас, замість клавіш, на початках була ритм-гітара. Йодльований тірольський спів ван Ліра вдався мені доволі легко, чого я й сам не очікував. Три гітарні соляки я зубрив вдень і вночі, звичайно до техніки Яна Акермана було дуже й дуже далеко, але ноти були зіграні власне ті, що в оригіналі.
Аби розібрати й вивчити найтехнічніші місця соляків, магнітофонну плівку, записану на 9-й швидкості, я відтворював на 4-й. Ми з барабанщиком Карлом до посиніння вивчали складні збивки П’єра ван дер Ліндена. І загалом вивчення надзвичайно складної структури цієї речі потребувало дуже багатьох репетицій. Десь з 1977 року «Hocus Pocus» ми вже не грали, бо на той час зробили багато нових речей для нашого репертуару, але власне вивчення і виконання цієї речі для Супер Вуйків закарбувалося напевно найпотужніше з усього, що ми робили. Якщо хтось із читачів пам’ятає, як ми грали «Hocus Pocus», відгукніться.
Сьогодні є стільки класних каверів цієї речі, що очі розбігаються і вуха розлітаються. Ось, наприклад, чудова важко-металева версія Helloween. А от ще пара гарних версій. І на завершення кавер – плід міжнародної співпраці, де «Hocus Pocus» вибрали основним тлом для варіацій на тему декількох найзнаменитіших пісень усієї рокової музики.
Чесно кажучи, мені чомусь важко писати про цей альбом, який належить до тих, «які конче потрібно взяти зі собою на Марс». Після «Hocus Pocus» – дві чудові речі: «Le Clochard» і «Janis» (присвячена пам’яті Дженіс Джоплін), далі крейзова до неможливості, повний стьоб на стьобі «Moving Waves», а ще далі чи не найкраща річ Focus’а «Focus II», де найбільш яскраво вимальовується їхній неповторний стиль. Краса неймовірна, годі ще щось вигадати про цю річ. Хоча не можу оминути надзвичайної оригінальності цього твору. Тут за перші 39 секунд з’являються аж чотири різні тональності. Такий шалений натиск гармоній мав би викликати бурхливу реакцію у слухача. Утім нічого подібного навіть і близько нема: неймовірна плавність, гармонійність, співмірність і небесна краса.
Оце справжнє мистецтво, коли задумане надзвичайно складне сприймається слухачем чи глядачем так легко, так природно, так кайфово. Де би хтось, навіть і з добрим музикальним слухом, звісно, окрім прискіпливих музикантів, міг здогадатися, що тут таке нагромадження акордів у різних тональностях? Лише коли починаєш «колупати» цю річ, розумієш, яка це внутрішня складність, що назовні для слухача перетворюється на неймовірну легкість.
Я підбирав цю річ, але якось не наважився її грати у Супер Вуйках. Востаннє її слухав два роки тому, але зараз чомусь (можливо через усвідомлення того, що їй виповнюється пів століття) вона мене так «вставила», як жодна річ, про яку я досі писав для Збруча за останні два роки. Деколи важко слухати музику, яка переповнює тебе занадто надмірними почуттями… Ось чудовий сучасний кавер «Focus II», ці хлопці справді розуміються на музиці.
Друга сторона альбому – сюїта «Eruption», як кажуть музикальні критики, натхненна операми «Орфей і Евридика» (1762) Крістофа Віллібальда Глюка і «Орфей» (1607) Клавдіо Монтеверді. Точніше було б сказати, що тут Focus був натхненний, як і ці згадані два композитори і, до речі, ще цілий ряд композиторів, античним міфом чи легендою про Орфея і Евридику, що ж до музичних запозичень, то з опери Глюка їх в «Eruption» зовсім немає, а вплив опери Монтеверді доволі таки відчутний у фрагментах «Orfeus» і «Dayglow».
Супер Вуйки з «Eruption» грали «Tommy» – одну із найкращих інструментальних рокових речей ever. В Акермана овердрайвова гітара «заводиться» тут два рази. Це власне той приклад, коли ґандж, недолік перетворюється на щось надзвичайно оригінальне. Тут гітара фактично «фонить», чого так бояться всі гітаристи і намагаються цього уникнути, а Акерман – ні. Загалом рокові гітаристи цей прийом використовують свідомо надзвичайно рідко. Це студійний запис, і тому, звісно, це тут зроблено свідомо. Оцей «зафон» взагалі така тонка річ, що використати його як слід – справа удачі, талану.
Тоді, 1971 року в лондонській студії Акерману поталанило, він цей прийом пробував робити й на живих виступах, але вже так кайфово в нього не виходило. Найкраще наживо він зіграв «Tommy» 1990 року. Я теж намагався використати цей прийом, але на чеській гітарі «Star 5» і на «самопальній» апаратурі а-ля «дрова на зиму» зробити це було неможливо: апарат гидко «фонив» і не тоді, коли треба, а це псувало усю картину.
Цікавий факт з нашої історії про «Tommy» мені буквально пару днів тому нагадав перший вуйківський басисит Казік. Басовий хід, який я його навчив – Соль-Ре-Соль-Соль-Соль-Ре-Соль через октаву (а ми цю річ грали в тональності G), як доволі типовий хід, я назвав «томізм» (від назви «Tommy»), а варіації на тему «томізму» – «неотомізм», бо тоді вже почав цікавитися філософією. Цю річ Супер Вуйки грали на концерті в «Пікассо» 15 травня 2012 року («згадали молодість»), хоча з тих, хто починали її грати 1975 року, залишився я один.
Ще один штрих до «Tommy» – тут буквально повторюється невеличка тема з «Happy Nightmare». Не пригадую іншого випадку, щоб хтось у своїй новій речі повторював власне музичну тему з попередніх пісень. Ми вже з вами бачили, що Бітлз у своїх нових піснях згадували старі, їхні назви чи фрагменти текстів, але щоб використовувати музичний фрагмент старої речі у контексті нової – таке мені, здається не траплялося. Може хтось згадає щось подібне – напишіть у коментарях. А ось суперовий сучасний кавер «Tommy».
З «Eruption» ми грали ще одну річ, а точніше три, пов’язані спільною концепцією: «Pupilla», «Answer» і «The Bridge». Мудохались ми з цим доволі довго і тяжко, але все ж зробили, особливо складно давався технічний «дует» солової і басової гітар, який завершувався карколомним пасажем а-ля атональна 12-тонова ладова шкала Клода Дебюссі, вона проходила повз усі можливі мелодійні лади, створюючи ілюзію якогось повного фальшу, але це було напрочуд круто. Власне сам «The Bridge» частину соляка я визубрив за Акерманом, решту грав свою імпровізацію. До речі, і тут фігурує невеличкий музичний фрагмент з «Hocus Pocus».
Центральною частиною сюїти «Eruption» і її завершенням є невеличка на півтори хвилини композиція «Euridice». Аби довго її не розхвалювати, скажу, що мало що в житті на мене так впливало, і не лише з музики, як ця «Euridice», і її я ставлю поряд (хотів написати «і навіть вище», але передумав) з найгеніальнішими музикальними моментами Баха, Бетховена і Бітлз…
Три роки тому мені якось стрілило до голови зробити кавер якоїсь речі вікопомного Focus’а, і мій вибір чомусь впав на композицію «Silvia», якої ми ніколи не грали, і яка далеко не належала до моїх улюблених, але що поробиш, так сі стало, трохи помордувався, на слух підібрав усі партії, і ось що вийшло.
