30 листопада 1936 року у Вустері, штат Массачусетс, народився Еббі Гоффман – Їппі-революціонер, анархіст, пацифіст, лідер Молодіжної інтернаціональної партії, котрий оголосив себе основоположником хіпі-руху на Східному узбережжі США. Попри сумнівність останнього твердження, в решті можна визнати йому рацію.

Коли у жовтні 1966-го Кен Кізі, автор роману «Над зозулиним гніздом» та ініціатор поїздок розмальованим автобусом, заявив, що Нью-Йорк на два роки відстав від Сан-Франциско, він вочевидь теж мав рацію.

Що малося на увазі?

Нічого більше, окрім здатності психоделічної тусовки генерувати нові сенси і зрушити якнайширші маси народу по всій країні. Насамперед їхню автобусну поїздку 1964 року з Бей-Еріе до Нью-Йорка вкупі з промоцією ЛСД – вона переросла в кислотні тести і Фестиваль Польотів, сформувавши нову естетику, яку підхопили в Сан-Франциско. Чи пацифістську активність Берклі з її технологіями sit-in, teach-in і залученням психоделічної тусовки Гейт-Ешбері, з чого народилася ідея Влади Квітів. Конверґенцію з байкерським та іншими контркультурними середовищами, що вилилося в Парад Любові, масове дійство у Пенгендл-парку. Та навіть започаткування Безплатного харчування в Пенгендл-парку у жовтні 1966-го, чому ні?

Що на той час було цікавого у Нью-Йорку?

Нові тенденції і просунуті середовища концентруються на Нижньому Іст-Сайді. На 7-стріт поселяється Аллен Ґінзберґ після повернення з Індії, його помешкання відвідує Джек Керуак, вже обтяжений статусом зірки, решта представників Beat Generation, колишні хіпстери, бітники. На 10-стріт Ед Сендерс у 1964 році відкриває книгарню Peace Eye. У навколишніх кварталах формується новий богемний район Іст-Віллідж. Сюди перебирається редакція часопису «The Realist» під орудою Пола Красснера, започатковується контркультурний часопис «East Village Other» – рупори місцевого андеґраунду. Артистичні тусовки, поети, музиканти, трансвестити, геї, строкаті різноетнічні магазини, ресторани, кафе, насичене нічне життя витворюють специфічну атмосферу цієї дільниці.

Епіцентром контркультурного життя Іст-Віллідж стає Сент-Маркс-плейс. Тут у нічному клубі The Dom¹, точніше зверху на Open Stage, Енді Воргол, король поп-арту і за сумісництвом менеджер групи The Velvet Underground, з квітня 1966-го демонструє світлове танцювальне шоу «Exploding Plastic Inevitable» зі звуковими і зображальними ефектами – це забезпечило вельветам реноме піонерів психоделіку на Східному узбережжі.

Наприкінці травня шоу привезли до Сан-Франциско. Було анонсовано три вечірки у Філлмор за участі The Velvet Underground з Ніко в ролі вокалістки, а також The Mothers of Invention Френка Заппи і Jefferson Airplane. Втім оточення Воргола абсолютно не сприймало хіпової теми.

Лу Рід²:

– У нас були великі застереження щодо музичної сцени Сан-Франциско. Нудно, фальшиво і безталанно. Не вміють грати, не вміють писати. А найбільше Jefferson Airplane і Grateful Dead. Безталанні зануди, яких світ не бачив. Просто гляньте на них, маю на увазі фізично. Чи можна серйозно сприймати Ґрейс Слік? Це жарт! Жарт! Розкручують дітей.

Мері Воронов:

– Ми одягалися в чорну шкіру, а вони в яскраві кольори. Вони були «О, глянь, гепенінґ!». А ми зачитувалися Жаном Жене. Ми були садо-мазо, а вони за вільну любов. Ми любили геїв, а на Заході жили войовничі гомофоби.³

Своєю чергою публіка Гейт-Ешбері єдиним вартісним явищем на весь Нью-Йорк вважала Живий театр під орудою Джуліана Бека і Джудіт Маліни.⁴

Практично відразу Peace Eye Bookstore стала одним із тусовочних місць Іст-Віллідж. У той час Енді Воргол працював над оформленням сусіднього магазину, для якого створив серію квіткових принтів у техніці шовкографії. Сендерс і собі замовив кілька банерів у червоних, жовтих і блакитних барвах, якими обвішав стіни книгарні – цим він на цілих три роки випередив прихід Влади Квітів, як запевняв згодом.

Студія Воргола в той час локалізувалася у Тертл-Бей⁵ і перетворилася на одну з гей-тусовок Середнього Мангеттена.

Втім не всі в Нью-Йорку поділяли захоплення художнім методом Енді.

Бен Мореа:

– Він руйнував ідею творчості в мистецтві. Дехто, можливо, не погодиться, але я певен, що творчість – це своєрідний духовний акт, глибинне заняття, яке необхідно плекати. Воргол навпаки намагався заперечити, вичавити творчу серцевину, поставити все на комерційну основу.⁶

Бен Мореа, малолітній правопорушник і наркозалежний, в юності не уникнув тюрми, згодом відкрив для себе Живий театр та аванґардове мистецтво. Наприкінці 1966-го він покинув пензля заради анархістської радикальної групи Чорна Маска, що стала невидимою рукою революційного мистецького андеґраунду. Її учасники протестували проти відірваності офіційного мистецтва від живого творчого процесу, критикували не лише консерваторів, а й лівих за толерування тиранії В’єтконґу. Ними започатковано Безплатний магазин, Безплатне харчування у Нью-Йорку, пункти безкоштовної медичної, адвокатської допомоги, поліграфічні, консультаційні для ухильників від призову в армію. Дехто вважав їх хіпі, але це не зовсім так. У травні 1968-го вони взяли активну участь у заворушеннях серед студентів Колумбійського університету, зокрема окупації навчальних корпусів. У ході подій Чорна Маска еволюціонувала в «Up Against the Wall Motherfuckers». Той корпус, який займали її бійці, поліція штурмувати не наважилася.

В цій ситуації Еббі Гоффман обирає каліфорнійський варіант контркультурної ідентичності і намагається прищепити його у Нью-Йорку. Це й не дивно, оскільки він мав за плечима маґістратуру в університеті Берклі. У 1966-му Еббі осідає в Іст-Віллідж і навесні наступного року отримує з рук Емметта Ґроґана корпус диґґерських текстів. Це стало одкровенням. Не гаючи даремно часу, він з усією енергією кидається у вир громадської діяльності, ініціює численні акції на Мангеттені – Be-In, Love-In, Smoke-In, Sweep-In, Tree-Plant-In. Його підтримують Ед Сендерс і Пол Красснер, близькі до контркультурних середовищ Сан-Франциско й Берклі. Їхнє коло Еббі охрестив філією Диґґерів на Східному узбережжі.

Особливого розголосу набула акція на Мангеттенській біржі. 24 серпня 1967 року два десятки довговолосих скинули з балкона в операційний зал триста доларів дрібного номіналу, змусивши біржових маклерів і брокерів повзати по підлозі і визбирувати папірці. Популярності додала інтенсивна медійна підтримка. Про акцію стало відомо за залізною завісою. У Львові її намагався повторити Шарнір під час Першотравневої демонстрації 1970 року на нинішньому проспекті Свободи.

Однак медійна складова йшла врозріз із принципом анонімності, якої пильно дотримувалися в Сан-Франциско. До того ж наполягання на диґґерському кредо Everything is Free дало підстави запідозрити Еббі у нещирості. Спалахнув гострий конфлікт із Ґроґаном, який закидав йому крадіжку інтелектуальної власності, зокрема самовільну публікацію фраґментів есе Пітера Берґа «Політ без квитка».

Пітер Койот:

– Одного разу вранці він розбудив Пітера Берґа, постукавши у двері й вигукуючи на своєму новоанглійському сленґові: Петах, Петах, я певен, ти вважаєш, що я все вкрав у тебе, донча? Берґ відчинив двері, спросоння подивився на нього і за якусь мить відповів: Ні, Еббі, я вважаю, що дав добрий інструмент ідіотові.

Звинувачення в рейдерстві й експлуатації бренду призвело до появи Їппі та Молодіжної інтернаціональної партії. Її створено у помешканні Еббі на Сент-Маркс-плейс за участі Джеррі Рубіна і Пола Красснера в останній день 1967 року. Маніфест підписали 25 осіб, у тому числі Ед Сендерс та Аллен Ґінзберґ, чим об’єднано, хай і частково, нью-йоркський бомонд.

У своїх хуліганських витівках шалений Еббі, здавалось, був невичерпним. Стьоб, епатаж, клоунада, провокації, базовані на абсурді, перетворювали все навколо у незлий балаган. Ризиковані ескапади стирали грань між реальністю і сценою, позбавляючи змоги кваліфікувати подібні дії як злочин. Під час ефіру на радіо Еббі міг попросити у ведучого закурити, а потім вигукнути в мікрофон: «Ну й класна в тебе трава!».

Вплив радикальних нью-йоркських течій, насамперед «Up Against the Wall Motherfuckers», вилився в участь Їппі у масових заворушеннях під час Демократичної конвенції в Чикаґо у серпні 1968 року. Подальші судові переслідування, звинувачення у розповсюдженні наркотиків змусили Еббі у 1973-му перейти у підпілля.

Пітер Койот:

– Слід сказати, що навіть переховуючись від поліції упродовж тривалого часу в підпіллі, Еббі залишався активним – працював у місцевих громадах, агітував із ризиком для себе, організовував людей на захист довкілля. Він ніколи не відмовлявся від своїх намірів змінити світ, і я засвідчую свою безумовну повагу до нього. Я завжди симпатизував йому.

Хіп-революція за сценарієм Еббі Гоффмана була прикольною і легковажною, їй притаманні віталістичні мотиви:

– Революція – це не заради самогубства, а задля життя. Обов’язок революціонера – творити любов, а значить залишатися живим і вільним.⁷

__________________________________

¹ Містився на Сент-Маркс-плейс між 2- і 3-авеню. Десь на початку вересня 1966 приміщення взяв в оренду менеджер Боба Дилана Альберт Ґроссман, перейменувавши в The Balloon Farm; The Velvet Underground продовжували виступати там. У липні 1967 Ґроссман продав його Джеррі Брендту, відтоді з’явилася назва The Electric Circus. У той час Лу Рід розірвав контракт із Ворголом як менеджером групи через неприязнь до Ніко Пеффген, якій протеґував Енді.

² Лу Рід (1942–2013) – фронтмен, гітарист, автор текстів The Velvet Underground (у 1964–1970).

³ Цитата з книги Леґса Макніла і Джилліан МакКейн «Прошу, вбий мене!» (1996).

Мері Воронов (нар. 1943) – одна зі суперзірок Енді Воргола, танцювала в шоу «Exploding Plastic Inevitable».

⁴ Джуліан Бек (1925–1985), Джудіт Маліна (1926–2015). У 1960-х Живий театр здобув популярність завдяки виставам про наркоманів-джанкі, побут у військових в’язницях, дотримуючись концепції «театру жорстокості» Антонена Арто. Упродовж 1964–1968 гастролював по Европі й США, створив серію оригінальних перфоменсів за участі глядачів; найвідоміший з них «Paradise Now» (1968) включав сцени з публічним оголенням і похід вулицями у пошуках раю, за що артистів звинувачували у непристойності.

⁵ На початку 1964 студія Воргола перебралася на 47-стріт; її інтер’єр був пофарбований у сріблястий колір, від чого поширилася назва Срібна фабрика. Там перебувала до кінця 1967 року.

⁶ Інтерв’ю з Беном Мореа, записане Єном МакІнтайром у 2006 р.

⁷ З книги Еббі Гоффмана «Steal This Book!» (1971).

_________________

* Тексти, що увійшли до цього розділу, написані за мотивами меморіальних літературно-музичних сесій, які проводилися у культовому львівському кафе Вірменка упродовж 2016–2018 рр.

14.01.2023