How many years must a mountain exist

Before it is washed to the sea

How many years can some people exist

Before they’re allowed to be free

How many times can a man turn his head

And pretend that he just doesn’t see

The answer, my friend, is blowing in the wind

The answer is blowing in the wind¹

Революційне збудження зрезонувало на іншому кінці земної кулі. 16 січня у Празі близько 16-ї години на Вацлавське Наместі вийшов студент Карлового університету Ян Палах². Він зняв пальто, вилив на себе пляшку з бензином і запалив сірника. Пробігши кілька метрів у бік Національного музею, де колись збиралася просунута молодь, упав. Через три дні Ян помер в університетському шпиталі.

Загальна атмосфера пригніченості, що запанувала в країні після підписання Дубчеком зрадницького протоколу, деморалізувала чехів і словаків. Саме проти цього протестував Палах, натхненний минулорічними студентськими виступами у Парижі. У своєму посланні він апелював до таємної організації однодумців; листа Ян устиг вкинути до поштової скриньки:

– Оскільки наші народи перебувають на грані відчаю і упокорення, ми вирішили висловити протест і пробудити народну совість. Наша група складається з волонтерів, готових спалити себе заради спільних вимог. Оскільки мені випала честь витягнути перший жереб, я скористаюся своїм правом написати першого листа і стати першим смолоскипом. Ми вимагаємо скасування цензури і заборони «Zpravy»³. Як бачите, наші вимоги не є надмірними, скоріше навпаки. Якщо цього не виконають упродовж п’яти днів, тобто до 21 січня 1969 року, і не буде достатньої підтримки народу у вигляді генерального і безстрокового страйку, запалає ще один живий смолоскип.

Про вчинок Палаха дізналися всі. Біля Національного музею на Вацлавському Наместі почали збиратися студенти. До них приєднався 18-річний Ян Зайіц⁴, студент технічного коледжу в північноморавському місті Шумборку, за покликанням поет. На знак солідарності оголосили голодування, яке тривало до 25 січня, дня похорону Палаха. Траурна хода до корпусу філософського факультету Карлового університету переросла у багатотисячну демонстрацію.

Упродовж цих днів відбулося кілька спроб самоспалення в різних містах Чехословаччини. Втім владі вдалося локалізувати ексцеси, аби ніхто не довідався про мотиви і зв'язок із вчинком Палаха. Таким чином могло видаватися, що пророцтво не сповнилося. І тоді Зайіц вирішив, що другим смолоскипом стане він. Зранку 25 лютого, через місяць після похорону Палаха він разом з товаришем виїхав до Праги. В туалетному приміщенні вилив на тіло бензин. Попрощався, віддав передсмертну записку і пішов на Вацлавське Наместі, де загинув близько першої-тридцять.

– Я йду на цей крок не для того, щоби мене оплакували, або стати знаменитим, і не тому, що зійшов з розуму. Я вирішив принести себе в жертву, аби ви нарешті взяли себе в руки і не дозволяли гнобити себе диктаторам. Пам’ятайте, коли вода підніметься над головою, вже неважливо, наскільки високо сягне її рівень.

***

Кажуть,

наступного століття,

або й після нього

ми зможемо мирно збиратись

на луках, у долинах,

якщо доживем

Аби піднятися на ці майбутні хребти,

одне скажу тобі,

тобі та твоїм дітям:

тримайтеся разом

вивчайте квіти

ступайте легко⁵

На короткий час контркультурні анклави Західного узбережжя повернули собі ініціативу в молодіжному русі. Того року найгарячіше знову було в Берклі.

Все почалося з планів університетської адміністрації оновити студентські гуртожитки на придбаних раніше ділянках по обидва боки Телеґраф-авеню. До того ж Мерія спонукала очистити кампус від хіппі, котрі прибували зі Сан-Франциско і в пошуках дешевого житла осідали навколо Спроул Плаза. У 1967 році адміністрація придбала ще одну ділянку площею 2,8 акра на розі Телеґраф-авеню і Двайт-вей. Сюди пригнали бульдозери і позносили старі будинки. Проте на будівництво забракло коштів і місце пустувало. За якийсь час утворилося звалище покинутих автомобілів і будівельного сміття.

Дотепер Берклі втішалося реноме єдиної соціальної лабораторії і цитаделі пацифістського руху. Щоправда легенда Free Speech Movement і Комітету Дня В’єтнаму вже дещо поблякла. Проте визрівали нові ідеї, в яких витворилася матриця новітнього екологічного руху. У січні 1968-го четверо студентів Каліфорнійського університету Чак Геррік зі своєю ґерл-френдесою Бетті Швіммер і подружжя Мері й Кліффорд Гамфрі започаткували рух Ecology Action. Чак Геррік, ветеран війни у В’єтнамі, студіював у Берклі зоологію й архітектуру і контактував із «диґґерською фермою» Morningstar.

– Якщо земля незайнята, – твердив він, – на ній необхідно висадити парк.

30-річний Кліф Гамфрі, відслуживши три роки в армії, від 1966-го вивчав у Берклі археологію і був учасником антивоєнних протестів. До них долучаються студенти коледжу екологічного дизайну. Ентузіасти практикували енвайронменталістські приписи прямої дії. Їжу купували оптом, аби мінімально використовувати контейнери, куди пакували продукти, надто пластмасові. Якщо товари були розфасовані в паперові пакети, їх повертали до магазину для повторного застосування. Банки з-під молока, якщо неможливо повернути, подрібнювали, сортували – оцинкована сталь, алюміній – і віддавали на переробку. Так само сортували папір – газетний, журнальний, змішаний. Органічне сміття закопували у дворах і газонах для створення компостних ям і збагачення ґрунту. Аби економити воду, заперечували необхідність купатися щодня, так само економили папір і відповідно деревину, використовуючи для друку списані з одного боку листки. Вживати чи не вживати наркотики залишалося особистим рішенням, при цьому певної ваги набув мескалін, завдяки якому гостріше осягали природу і сприймали єдність усього живого.

Несподівано 2 травня 1968-го Геррік загинув в автокатастрофі. Через два дні, аби вшанувати його пам’ять, активісти Екологістської Акції на чолі з Кліфом Гамфрі прийшли на ріг Телеґраф і Двайт з наміром прибрати ділянку і висадити парк імені Чака Герріка. Вони очистили пустир, викорчували чагарники, посадили дерева, кущі й квіти. Контркультурна тусовка, що збиралася поряд на Телеґраф-авеню, охрестила його People’s Park. Втім міська влада вирішила інакше. 20 травня прислали бульдозер і знищили зелені насадження. Гамфрі намагався врятувати бодай шматок території, але в департаменті справу відклали в довгий ящик.

Однак цього року в справі настав поворот. Свідком природоохоронних зусиль Екологістської Акції був Майкл Делакур⁶, власник крамниці одягу на Двайт-вей, колишній активіст Комітету Дня В’єтнаму. Позаминулого року він на власні кошти організував автобус для походу на Пентагон. Коли навесні 1969-го виникли якісь складнощі з проведенням антивоєнних акцій, він запропонував реанімувати ідею громадського простору на розі Телеґраф і Двайт. На той час ділянка потопала в багні. 15 квітня 1969 року зібралося півтора десятка активістів і місцевих бізнесменів, щоб вирішити, що з усім цим робити.

Майкл Делакур:

– Нам необхідний був додатковий майданчик для Free Speech, який не контролювався б, як Спроул Плаза. Ми потребували місця для мітингів. Проблема парку була вторинною.

До ініціаторів долучилися Великий Білл Міллер, один з лідерів групи Berkeley Provos, і Їппі-активісти Супер Джоел і Стю Альберт⁷, учасники минулорічних подій у Чикаґо.

Білл Міллер, активіст Free Speech Movement, колишній власник магазину General Store на Телеґраф-авеню, де менеджером числився Супер Джоел, у квітні 1967-го кандидував на посаду мера Берклі – так само, як Джеррі Рубін перед своїм від’їздом до Нью-Йорка. Втім голосів набрав мало і на якийсь час покинув місто. Повернувшись, Біґ Білл орендував музичний клуб-бар Steppenwolf, куди взяв на роботу Маріо Савіо⁸. Berkeley Provos натоді виглядала найпродуктивнішою контркультурною групою в Берклі. Наслідуючи амстердамський взірець і практику Диґґерів, вони в листопаді 1966-го започаткували Безплатне харчування щодня о 16-й, а згодом і щонедільні Free рок-концерти – їх проводили в парку Конституції біля Мерії, від чого за ним закріпилася назва Прово-парк.

Стю Альберт дописував до місцевого контркультурного часопису «Berkeley Barb». Уродженець Брукліна, він у 1965-му переїхав до Сан-Франциско, де познайомився з Алленом Ґінзберґом і зійшовся з активістами Комітету Дня В’єтнаму і Чорними Пантерами. Стю брав участь в акції Еббі Гоффмана на Мангеттенській біржі й облозі Пентагону, а за участь у чиказьких подіях зазнав арешту. «Berkeley Barb» був найрентабельнішим – якщо таке можливо серед андеґраундної преси – виданням у масштабах всієї країни. Його заснував колишній власник бару Steppenwolf Макс Шерр⁹. Перший номер вийшов у серпні 1965-го і зразу ж став неофіційним рупором Комітету Дня В’єтнаму. Публікації охоплювали широке коло тем – політичних, музичних, навколокультурних, а також усіх аспектів сексуальної революції.

У результаті перемовин ініціатори ухвалили освоїти ділянку на розі Телеґраф і Двайт. Фактично це означало відібрати її в університету. Звісно, адміністрація кампуса не погоджувалася. Тоді Стю Альберт вирішив дати оголошення в «Berkeley Barb», закликавши на поміч мешканців міста. Про це повідомив Еббі Гоффмана, але той запевнив, що губернатор Каліфорнії дасть бій.

18 квітня вийшла стаття під назвою «Hear Ye, Hear Ye» («Послухайте! Послухайте!»). У ній Стю звинуватив університетську адміністрацію в руйнуванні споруд, придатних для сквотування, задля того, аби розвести болото:

– За рік вони побудують дорогу автостоянку із цементним покриттям, яка жорстко конкуруватиме за відданість берклійським Б’юїкам.

Також пролунав заклик прийти 20 квітня на перехрестя Телеґраф і Двайт:

– У неділю ми припинимо це лайно. Беріть лопати, шланги, ланцюги, трави, фарби, квіти, саджанці, верхній шар ґрунту, щирі посмішки, сміх і запасіться потом. Культурно-політичним фрикам і центровій тусовці Західного світу потрібен парк.

Відгукнулося близько сотні людей, здебільшого колишні учасники Free Speech Movement. Делакур пригнав вантажівку з лопатами і дерном. Для ентузіастів налагодили безплатне харчування. Скоро їх стало тисячу – хіппі, їппі, пацифісти, радикали, екологи, послідовники Вільної церкви Берклі, студенти, викладачі, мешканці сусідніх кварталів з дітьми, безхатьки. Серед них був 25-річний студент Джеймс Ректор, уродженець штату Міссурі.

Аби не втратити ініціативи, університетська адміністрація 28 квітня повідомила, що планує облаштувати тут спортивні майданчики. Ще через два дні пообіцяла четверту частину ділянки зарезервувати за громадським парком, а свої дії узгоджувати з парковим комітетом. Однак через тиждень втрутився Рональд Рейган. Досі він засуджував адміністрацію за толерування антивоєнних акцій, звинувачуючи, що кампус став «притулком для симпатиків комунізму, протестувальників і секс-девіантів».

13 травня канцлер університету Роджер Гейнс заявив, що адміністрація збирається звести паркан навколо будівництва спортивних майданчиків. На той час у парку було влаштовано амфітеатр, викладено цегляні доріжки, встановлено гойдалки для дітей.

Через два дні мала відбутися щомісячна нарада регентської ради університету. Її члени призначалися губернатором і були налаштовані консервативно. Не дивно, що в адміністрації здомінували настрої вгамувати активістів, і в перебігу подій настав якісний злам. За день до початку наради Гейнс розпорядився послати будівельників зі завданням звести паркан по всьому периметру і зрівняти зелені насадження зі землею. Для охорони Рейган відправив 250 поліціянтів з Берклі, поліцейський загін Аламеда-каунті та Каліфорнійський дорожний патруль.

Увечері 14 травня зібралися активісти. Домовилися, що блокувати роботи не будуть, оскільки подібна тактика не спрацьовувала. Натомість вирішили апелювати до мешканців міста. О 21-й годині з’явилося повідомлення, що завтра ополудні на Спроул Плаза збирається мітинг.

Зранку о 4:45 прибула поліція. У парку вони наткнулися на п’ятдесятьох активістів, які тулилися біля вогнищ.

– Ви перебуваєте на університетській території, – заявив лейтенант. – Якщо не розійдетеся, вас арештують.

Ті вимушено покинули зелену зону. Троє залишилося і їх заарештували.

Правоохоронці прочесали територію і вишикувалися по периметру ділянки. Посилені наряди контролювали відрізок Телеґраф-авеню, озброєні копи засіли на дахах. О шостій ранку прибув бульдозер і будівельники заходилися зводити паркан. О пів на одинадцяту споруда висотою вісім футів оточила ділянку. Зелені насадження та ігрові майданчики було зруйновано.

Навколо почали сходитися люди. Найцікавіші повилазили на дахи. Поки що не відчувалося напруження. Поліціянти були в доброму гуморі, сиділи на гойдалках, лежали в траві. Близько одинадцятої їх почали виводити з парку. Якийсь сержант із Берклі висловив здивування, чому активісти не захищали дерева, і подумки обізвав їх курми.

Ополудні три тисячі людей зібралося на Спроул Плаза. Попри заявлену тему арабо-ізраїльського конфлікту, всі розуміли справжню причину. Врешті слово надали президентові ASUC¹⁰ Денові Зіґелю:

– Роджер Гейнс не хоче, аби ви вважали, що керуєте своїм життям! – запалював він. – Сім місяців його влаштовувала брудна калюжа, він дозволяв робити тут все, що заманеться. А коли ми загосподарили ділянку і висадили парк, Гейнс раптом заявив, що футбол це саме те, що він хотів!

Після заклику «Давайте відвоюємо парк!» раптово пропав звук. Юрба завирувала. Зіґель ще щось вигукував у мікрофон, проте люди вже виходили з кампуса і рушили по Телеґраф-авеню. По дорозі скандували: «Нам потрібен парк!». Скоро їхня кількість сягнула шість тисяч. На ближньому перехресті колона розділилася на дві групи. Хтось включив пожежний гідрант і поліціянти побігли в той бік. Там їх закидали камінням і пляшками. На розі Паркер і Телеґраф підпалили машину дорожнього патруля. В той час демонстранти з іншої колони дійшли до парку і почали ламати паркан.

Коли з боку Двайт підтягнулися копи з Аламеда-каунті і побігли по Телеґраф-авеню, з дахів полетіло каміння і загострена арматура. Хтось із них повернувся і без попередження вистрелив у той бік. Синхронно почалися сутички, знов пролунали постріли. Попри запевнення, що рушниці заряджені дробом, у тих, що стояли на даху, полетіла картеч.

Серед тих, хто спостерігав з даху Telegraph Repertory Cinema на Телеґраф-авеню, перебував студент Джеймс Ректор. Його поранило в живіт, пошкодивши внутрішні органи, і розірвало аорту. Важку травму отримав 29-річний працівник кінотеатру Алан Бланшар – він осліп на обидва ока. Був поранений навіть власник Telegraph Repertory Cinema Джордж Паулі.

На вулицях теж діялася масакра. На розі Паркер-стріт і Чілтон-вей вцілили в першокурсника Донована Рандла – травма була серйозною, з розкритої черевної порожнини виднілися кишки. Втім уздрівши лежачого, підбігли поліціянти, налаштовуючи палиці. На щастя, поряд опинився Маріо Савіо. Мешканці сусідніх вулиць занесли Рандла до будинку на Чілтон, доки прибула карета швидкої допомоги.

Оперативно спрацювали студенти-медики, які організували мобільний загін для надання невідкладної допомоги. Загалом до них звернулося 128 осіб, дванадцятьох було госпіталізовано. Поранених, здається, було більше, проте зголошувалися не всі, остерігаючись арешту. Декому з поліціянтів теж надали допомогу, але ошпиталених не було.

О п’ятнадцятій тридцять активісти відступили на територію кампуса. Поліція поливала їх сльозогінним газом. Димом затягнуло всю територію Південного кампусу.

Близько сімнадцятої прибуло ще п’ятсот поліціянтів у повному спорядженні. У прохідних дворах вони знімали значки і натягували свинячі маски. Все скидалося на поганий Геловін.

Коли посутеніло, розгорілася битва на Спроул Плаза. Згідно з чинним законодавством, поліція штату не мала права проникати на територію кампуса без спеціального дозволу, тож люди закидали їх пляшками й камінням. Таке право мав Департамент поліції Каліфорнійського університету, але його сил було недостатньо. Пізно ввечері Рейган надіслав 2200 військовослужбовців Національної гвардії й оголосив у Берклі надзвичайний стан. Двадцять п’ять осіб арештували. Від 22-ї до 6-ї ранку над містом кружляв гелікоптер. Це виглядало безумством, але губернатор був непохитним:

– Оскільки спущено псів війни, готуйтеся до того, що може статися всяке. Люди є люди, і помиляються з обидвох боків.

«Кривавий четвер» у Берклі став найзапеклішим протистоянням в історії Каліфорнійського університету.

Зранку в п’ятницю ніхто на пари не пішов. Тисячі людей зібралися на Спроул Плаза. Хтось підняв жердину зі закривавленою сорочкою. Звідусіль лунали заклики: «Збережемо парк! Нам потрібен парк!». Активіст з Окленда закликав блокувати шопінг.

Велика колона рушила з кампуса до Сіті Голлу, однак виявилося, що в мерії нікого нема. Натомість будівля була оточена нацгвардійцями з багнетами наголо. Парковий комітет спробував зв’язатися з Роджером Гейнсом, проте канцлер теж не мав наміру вести переговори.

У понеділок 19 травня Джеймс Ректор помер. Його прооперували в Меморіальному шпиталі Герріка¹¹, видалили селезінку, нирку і частину підшлункової залози, але пошкодження аорти виявилося смертельним.

20 травня на Спроул Плаза знову зібрався мітинг. Поліцейські шеренги вишикувалися перед входом до кампуса. Раптово в небі з’явилися гелікоптери. На тих, хто зібрався на площі, знов розпилювали сльозогінний газ. Люди кинулися врозтіч, здійнялася штовханина. Згодом вони почали гуртуватися навколо університетської вежі-кампаніли, там теж зчинилася тиснява. Газ заповнив аудиторії, університетську бібліотеку і сягнув лікарні Коуелл, загрожуючи здоров’ю пацієнтів. Опіки з’явилися навіть у відвідувачів басейну у Strawberry Canyon за милю звідси. Це було одне з найбільших розпилень сльозогінного газу під час антив’єтнамських мітингів. «The Washington Post» назвала ці дії більш, ніж надмірними. Рейган був змушений визнати їх тактичною помилкою – втім, на застосування сльозогінного газу ще не поширилася дія Конвенції про заборону хімічної зброї.

21 травня меморіал Джеймса Ректора зібрав кілька тисяч на Спроул Плаза. У четвер напруження знову сягнуло піку. Студенти просочувалися крізь поліцейські шеренги, які далі блокували кампус, і рушили на Shattuck Avenue, аби зашкодити торгівлі в крамницях. Однак бізнесмени їх підтримали. Фред і Піт Коді на дверях своєї книгарні почепили вивіску: «Не час для бізнесу». Було арештовано 421 демонстранта, їх доправили до окружної в’язниці Санта-Ріта. В тюрмі жорстоко побили Супер Джоела, відомого своїми ризикованими експромтами.

Мешканці Берклі вже були розлючені. Нацгвардійців називали не інакше, як іноземними загарбниками, натякаючи на чехословацькі події. На стінах з’явилися гасла: «Welcome to Prague!». 177 університетських викладачів відмовили проводити заняття, допоки війська не виведуть з міста.

Поступово пристрасті вщухли. Мерія дослухалася до побажань Екологістської Акції стосовно зони зелених насаджень на розі Телеґраф і Двайт. Змінилися настрої і в університетській адміністрації. 23 травня Сенат погодився з пропозицією коледжу екологічних моделей створити тут експериментальний дизайнерський центр. 28 травня на Нижній Спроул Плаза провели цілоденний teach-in на теми екологічної політики, який демонстрували по телебаченню. Серед доповідачів був Кліф Гамфрі.

30 травня в Каліфорнії мали відзначати День пам’яті; на той час це ще не стало загальнонаціональною традицією. Активісти запланували демонстрацію пам’яті Джеймса Ректора, на підтримку Алана Бланшара, постраждалих від поліцейського свавілля і на знак протесту проти окупації міста. Організаторами були Фред і Пет Коді. Білл Міллер забезпечив необхідний дозвіл. Рейган про всяк випадок попередив, що правоохоронці стрілятимуть, тільки-но почнеться безлад.

Уночі демонстрантам провели інструктаж. Місцеві квакери¹² закупили 30 тисяч рожевих маргариток. Наступного дня весь світ облетіли фото квітів на фоні багнетів і колючого дроту. З літака спустили банер, виготовлений зі скаутської уніформи, на ньому виднівся напис «Хай розцвітають тисячі парків!». Загалом у демонстрації взяло участь 30 тисяч осіб, вона стала найбільшою в історії Берклі. Все ж не обійшлось і без кількох арештів.

Ще якийсь час нацгвардійці патрулювали місто, розганяючи людей, які збиралися більш, ніж по чотири. На початку червня арештували учасників кількатисячної маніфестації, які протестували проти звільнення з роботи. Проте на тім скінчилося. У середині червня Рейган відкликав війська. Через пару місяців було демонтовано паркан, а згодом мерія ухвалила взяти Піплз-парк в оренду.

***

I was born in a cross-fire hurricane

And I howled at my Ma in the driving rain,

But it’s all right now, in fact, it’s a gas!

But it’s all right, I’m jumpin’ jack flash,

It’s a gas! Gas! Gas!¹³

Радикалізація і деструкція охопили широкі верстви прогресивної молоді. SDS тріщав по швах. 18 червня в Чикаґо відкрилася національна конференція «Студентів за демократичне суспільство». На ній одна з фракцій розповсюдила маніфест, що починався словами: «You don’t need a weather man to know which way the wind blows».¹⁴ Його підписали одинадцять активістів нью-йоркської та чиказької секцій, натхненних діяльністю «Up Against the Wall Motherfucker». Вони симпатизували Чорним Пантерам, ідеалізували Че Ґевару і закликали до партизанської війни. Згодом їх назвуть Везерменами.

Починаючи з січня, череда нездоланних перешкод і злигоднів впала на Оломпалі. На МакКоя чинили тиск родичі його колишньої дружини, обурені тим, як він розпоряджається спадщиною своїх дітей. Дон вирішив на якийсь час залягти в Індії, однак це не врятувало від анігіляції. Двічі поліція здійснювала рейди на ранчо, декого арештували за зберігання наркотиків. Хтось із мешканців втрапив у смертельну ДТП. Незабаром після того історичний особняк спустошила масштабна пожежа внаслідок пошкодження застарілої електропроводки. Через пару місяців у басейні втопилося двоє дівчат. Навіть для незаанґажованих цього видавалося забагато. У серпні рештки Chosen Family, хто ще лишався в Оломпалі, виселили. Експеримент, що протривав 600 днів, провалився.

Як видно, пріоритети Покоління Квітів з його ненасильницьким спротивом консюмеристському суспільству відходили в минуле. Міський партизан – ось новий герой нової епохи. Її символом і секс-символом стала Бернадін Дорн¹⁵ – прекрасна фурія з полум’яним волоссям і довгими ногами, яка у чорній шкірі, міні-спідниці і високих шнурованих черевиках гасала на мотоциклі вулицями Чикаґо.

Проте у людства залишався вибір.

***

«Вершиною музичної традиції, інспірованої рухом хіппі, був фестиваль Вудсток. Він став найбільшим рок-фестивалем всіх часів і апогеєм цілої епохи. На ньому панувала надзвичайно тепла, приязна атмосфера, ентузіазм і піднесення. Подібних заходів, що збирали б півмільйона людей і відбувались без жодних насильницьких ексцесів, не було ні до, ні після того. Туди з’їжджалися юрбами, на дорогах збиралися затори, люди кидали машини і йшли пішки через поля. Центральною темою був протест проти продовження війни у В’єтнамі. Джимі Гендрикс імпровізував на тему американського гімну, і в звуках гітари вчувалися свист куль, розриви мін і гуркіт бойових вертольотів» (Джубокс «З неопублікованої Рок-Енциклопедії»).

Фестиваль став мірилом активності молодіжних середовищ Східного узбережжя. Його проводила нью-йоркська агенція Woodstock Ventures. Назву запозичили від містечка Вудсток за 100 миль від Нью-Йорка, богемної столиці Середньоатлантичних штатів. Там жили Боб Ділан, Джимі Гендрикс, Ед Сендерс. В дійстві намагалися втілити ідею повернення до природи, і фестиваль рекламували як заміський вікенд. Проте в самому Вудстоку місця не знайшлося, організатори розраховували на сто тисяч людей. Потрібних шістсот акрів поля знайшли за 50 миль звідси – на молочній фермі Макса Ясґура біля містечка Бетел, штат Нью-Йорк. Назву фестивалю вирішили зберегти. Потужна рекламна кампанія спричинила справжнє паломництво. Кен Бебс спорядив п’ять автобусів на Вудсток, одним із них був той самий «Furthur». Скоро тут зібралося майже півмільйона людей. Поліції було надто мало, як на таку кількість, але її допомоги й не потребували. Найбільшим правопорушенням було, коли хтось поліз через огорожу, аби не купляти квитка. Люди ділилися, чим мали, позаяк вантажівки з продуктами під’їхати не могли. Фестиваль розпочався у п’ятницю 15 серпня близько 17-ї години. Упродовж трьох діб виступили Раві Шанкар, Джоан Баез, Карлос Сантана, Grateful Dead, Creedence Clearwater Revival, Дженіс Джоплін і багато інших. Досі Америка ще не бачила стільки апостолів «розкутого суспільства», це направду було втіленням ідеї про Нову Націю, що прийде на зміну Нації Свиней з їх конформізмом і міщанством.

Еббі Гоффман (полемізуючи з Мейлером):

– Норман Мейлер класний, найкращий письменник їхньої нації. Але Нація Вудстока не має письменників і не потребує – ми маємо поетів-воїнів. Нехай Норман Мейлер роздумує про історичне значення висадки на Місяць – нас хвилює інше: я вважаю, що досвід Вудстока це перша спроба Людини висадитися на Землю.¹⁶

The Who, відомі своїми акціями із розбиванням гітар, через незрозумілу ситуацію з оплатою, довго не виходили на сцену. На світанку третього дня фестивалю до мікрофона підійшов Еббі Гоффман:

– Що ж, ми так і будем сидіти і спостерігати все це лайно, доки Джон Сінклер гниє в тюрмі?

Джон Сінклер¹⁷, головний детройтський хіппі, був менеджером MC5, котра виступала на минулорічному Фестивалі Життя в Чикаґо, і творцем Партії Білих пантер. Його арештували минулого місяця після того, як він пригостив марихуаною двох переодягнутих фараонів; тепер йому світило дев’ять років за ґратами.

Втім Гоффмана не почули. На сцену вийшов Піт Таунсгенд¹⁸ і виштовхав його в шию, здається, Еббі ще й дістав гітарою по плечах. Це був єдиний акт насильства на Вудстоку.

Потім грали Jefferson Airplane, Джо Кокер, Crosby, Stills, Nash & Young. Останнім на сцену у понеділок зранку вийшов Джимі Гендрикс. На той час кількість людей на полі зменшилася вдесятеро, лишилися найвідданіші фани, якихось тридцять чи сорок тисяч. Та дарма, Джимі, здається, й не долюблював стадіонів. Фото гітариста в білій куртці з бахромою і червоній бандані стало одним із маркерів епохи. «New York Post» назвала його виступ найелектризованішим і найвищим піком шістдесятих.

***

Ooh, see the fire is sweepin’

Our streets today

Burns like a red coal carpet

Mad bull lost its way

War, children

It's just a shot away

It's just a shot away

War, children

It's just a shot away

It's just a shot away¹⁹

Живі смолоскипи на вулицях Праги не минули безслідно. В річницю окупації Чехословаччини піднявся народ. 19 серпня почалися масові демонстрації, які у Празі й Брно переросли в барикадні бої. Сотні людей було поранено, п’ятеро загинуло. У боях брали участь члени хіппі-клубу Soul. Після того Александр Дубчек підписав закон про запровадження надзвичайного стану і були арештовані тисячі.

Водночас спостерігалися спроби вирівняти шанси в масштабах планети. 9 серпня в Берклі Екологістська Акція дала першу прес-конференцію, протестуючи проти намірів промислового освоєння басейну Тихого океану. На той час група налічувала близько 40 учасників і перейшла до активних дій. У червні Кліф Гамфрі публічно знищив свій Rambler універсал 1958 року на знак протесту проти забруднення повітря вихлопними газами.

– Я усвідомив, що сам розводжуся про екологію, закликаю всіх менше їздити, а тут цей автомобіль, – згадував Кліф. – Ми запросили служителя однієї з церков Берклі, він читав з Ісаї, що не слід поклонятися витворам людських рук. Тоді я урочисто підняв капот, зняв повітряний фільтр і розбив карбюратор кувалдою.

Прес-конференція Екологістської Акції відбулася на міському сміттєзвалищі Берклі, куди тільки-но викинули мертву рибу з аквапарку. На цьому символічному тлі Гамфрі зачитав Декларацію взаємозалежності, текст якої склав напередодні, наслідуючи Томаса Джефферсона:

«Ми вважаємо очевидною істину, що всі види, еволюціонуючи, диспонують рівними та невід’ємними правами, такими як право на Життя, Свободу і прагнення Щастя.

Аби забезпечити ці права, природою встановлені певні способи виживання всіх видів, зважаючи на можливості системи життєзабезпечення планети.

Щоразу, коли інвазивна поведінка представників одного виду руйнує ці принципи, інші його представники можуть змінити її або скасувати, відновивши формат взаємозалежності з усім живим у відповідній формі й гармонії з тими природними траєкторіями, котрі впливають на їхню безпеку й щастя».

Текст Декларації також підписали Ґері Снайдер і Стюарт Бренд, який одразу ж опублікував її в своєму «Каталозі всієї Землі»²⁰. Через кілька днів Екологістська Акція анонсувала проведення 27 вересня «Smog Free‐Locomotion Day». Це мала бути урочиста хода містом на екологічно чистих засобах пересування – електричних і парових автомобілях, велосипедах, дитячих візках, роликових ковзанах, ходулях, кіньми, попереду на колесах везти труну з двигуном внутрішнього згоряння. Процесія мала вийти з Прово-парку біля Мерії, пройти чотиримильним маршрутом зі заїздом у даунтаун і кампус і повернутися в Прово-парк, де очікувалося дійство з процедурою похорону двигуна і рок-концерт.

24 вересня в Чикаґо розпочався суд над організаторами минулорічних заворушень. На лаві підсудних опинилися Джон Деллінджер, Том Хейден, Ренні Девіс, Еббі Гоффман, Джеррі Рубін, Боббі Сіл – всього вісім осіб. Попри те, що всіх попередньо заарештували, судовий процес перетворився на шоу. На запитання судді про вік Еббі Гоффман відповів: «Я родом зі шістдесятих». Джеррі Рубін промарширував взад-вперед, викинувши вперед праву руку з вигуком «Гайль!». Проте на їхні витівки влада дивилася крізь пальці, їх цікавили Чорні Пантери. Боббі Сіла доправили до зали суду в кайданках, а його справу згодом виділили в окреме провадження.

Судовий процес супроводжувався щоденними мітингами і демонстраціями, організованими MOBE і чиказькими пантерами. Чиказький осередок Чорних Пантер, очолений 21-річним Фредом Гемптоном, віднедавна вийшов з підпілля і відкрив офіс на Вест-Медісон-стріт. Незважаючи на юний вік, Фред володів неабияким організаційним і дипломатичним хистом, згуртувавши місцеві осередки пантер, пуерторіканців, чиканос, індіанців, китайців, білих іммігрантів з Аппалачів, білих вуличних радикалів включно з SDS у міжрасовий політичний альянс «Rainbow Coalition». Загалом він складав враження хорошого хлопця: мускулистий з ширококостим обличчям, оптиміст, наскрізь раціональний – яким його пам’ятає Емметт Ґроґан, у ньому не було нічого від таких звичних на обох узбережжях напускного шляхетного дикунства, дріб’язковості, крутійства, mau-mau (нерішучості) і nigger-flip jive (пустопорожніх балачок).

Протестуючи проти судилища, Везермени оголосили Дні Гніву в Чикаґо.

Джон Джейкобс²¹:

– Ми принесемо тотальну громадянську війну з В’єтнаму і всі інші фашистські імперіалістичні війни до ваших домівок. Перетворимо імперіалістичну війну на громадянську, як учив Ленін. Ми влупимо вам по задниці.

Напередодні 5 жовтня в Чикаґо на площі Haymarket вибухівкою знесли монумент поліціянтам, котрі загинули від анархістської бомби під час першотравневих заворушень 1886 року. Цей прецедент залишився непокараним, нікого не заарештували.

У призначений час 8 жовтня зібралося більше півтисячі молодих людей. Вони були в мотоциклетних шоломах і рукавицях, аби кидати гранати зі сльозогінним газом. Увечері після короткого мітингу вони побігли вулицями заможних районів Чикаґо, розбиваючи металевою арматурою автомобілі й вітрини банківських контор, заодно й вікна у помешканнях середнього класу. Поліція почала стрільбу, сутички тривали півгодини, було вбито шістьох активістів, заарештовано 68, також поранено 28 поліціянтів. Вуличні заворушення тривали чотири дні.

В жовтні у Сент-Петерсберзі, Флорида, помер король бітників Джек Керуак. Останні десять років були для нього важким випробуванням. Бодлерівська туга зваблювала і зманювала, і нарешті повернулася²². Статус культового письменника, літописця ангелів спустошення – поетів і персонажів «Сан-Франциско Поетичного Ренесансу», плюс еґоцентризм і твердолобий консерватизм включно з підтримкою війни у В’єтнамі приводили до затяжних депресій і запоїв. 20 жовтня у нього почалася кровотеча з вен стравоходу внаслідок цирозу печінки і наступного дня він помер.

Полум’яні заклики до насилля розбудили демонів зла. Із глибин пітьми виринули монстри жорстокості і ненависті. У жовтні з’явилися підстави вважати, що жорстоке вбивство 26-річної актриси Шарон Тейт і ще шістьох людей в Лос-Анджелесі у серпні 1969-го скоїли члени хіпової Сім’ї Чарлі Менсона²³. У листопаді світ дізнався про військовий злочин у Сонґмі; згодом у цьому звинуватили лейтенанта Вільяма Келлі²⁴, командира 1-го взводу в складі піхотної роти «Чарлі».

– Ми прийшли туди, щоб убити ідеологію, носіями якої були ці, як їх назвати, пішаки, гвинтики, шматки м’яса, – згадував Келлі. – До комунізму я ставився приблизно так, як південці ставляться до негрів.

4 грудня в Чикаґо під час нічного нальоту на офіс Чорних Пантер поліція застрелила сонного Фреда Гемптона: перед тим йому підсипали барбітурати в компот.

– Він хороший хлопець і тепер мертвий, – підсумував поліцейський офіцер, коли тіло Гемптона стягнули з ліжка і кинули в дверях.

***

«У 1890 році, через п’ятнадцять літ після помилки Кастера шаман племені паюте Вовока запровадив серед сіу Танець духів. Це був культ, який віщував повернення буйволів і зникнення білої людини. Сіу з ентузіазмом підхопили цей обряд. Проте їхню мрію зруйнувала масакра біля Вундед-Ні, коли тисячі індіанських чоловіків, жінок і дітей впали під залпами артилерії Сполучених Штатів. Після цієї катастрофи сіу вже не оговталися. Безперечно фестиваль в Альтамонті 6 грудня 1969 року став остаточним підтвердженням того, що магія Танцю духів вичерпалася. Неможливо врятувати те, що вартує лишити мертвим» (Емметт Ґроґан «Рінґолевіо», 1972).

Всі сумніви щодо завершення періоду невинності Покоління Квітів остаточно розвіяв Аltamont Speedway Free Festival. Стало ясно, що епоха миру й любові, заявлена шаманами Танцю духів²⁵ і яскраво продемонстрована в Гейт-Ешбері, відкладається на майбутнє.

Успіх Вудстока спонукав до повторення феномену на Західному узбережжі. Натоді закінчувався гастрольний тур The Rolling Stones по США, він був гіперуспішний, за популярністю група сягнула вершин, конкуруючи з Бобом Диланом і Beatles. З’явилася ідея влаштувати безплатний концерт роллінґів у Ґолден-Ґейт-парку. За допомогою звернулися до Емметта Ґроґана. Він залучив контркультурні спільноти в дусі Вільного Міста – Пекельних Янголів, Чорних Пантер, Червону гвардію Китайського кварталу, яка збиралася проводити феєрверк. Проте на той день був запланований футбольний матч на стадіоні «Кезар» і мерія відмовилася його перенести. Так само відпало ще кілька варіантів. Врешті зійшлися на тім, аби зіграти на автодромі в Сірс-Пойнт у Сонома-каунті. Зголосилися Сантана, Jefferson Airplane, лос-анджелеська команда The Flying Burrito Brothers, суперквартет Кросбі, Стіллс, Неш & Янґ. Організацією займалися нью-йоркський офіс роллінґів і Grateful Dead; згодом запросили ще 25-річного Майкла Ленґа з Woodstok Ventures. Однак несподівано власники Sears Point Raceway змінили умови – вони вимагали депозит у чверть мільйона доларів і всі права на записи та відзняті відеофільми. Це був справжнісінький рекет. Довелося терміново шукати нове місце. Підходящим видавався мототрек Аltamont Speedway за 56 миль від Сан-Франциско в Аламеда-каунті. У Сірс-Пойнт вже встановили сцену, освітлення, туалети – тепер їх спішно перевозили в Альтамонт. До початку дійства лишалося трохи більше доби. Найняти охорону не встигли і цю місію доручили Пекельним Янголам, пообіцявши 500 доларів на пиво. Перемовини вели з Пітом Кнеллом. Щоправда незрозуміло, чия це була ідея – у кінцевому підсумку Ґроґан картав лише себе.

6 грудня в суботу на мототреку зібралося триста тисяч. Прибули Річард Бротіґан, Лю Велш, Білл Фрітч, Ленор Кендл.

Філліс Віллнер:

– Я поїхала з Пекельними Янголами зі Сан-Франциско. Я була у Піта вдома. Пам’ятаю, вони планували Альтамонт. Роллінґи збиралися приїхати і дати концерт, це мало бути схоже на Вудсток. Ленор склала гороскоп на той день і те місце і сказала: «Не робіть цього. Це не найкраще місце. Це невдалий день. Не робіть цього». Та на неї ніхто не звертав уваги.

Піт Кнелл не поїхав на Альтамонт, щось там пішло не так. Ленор, як видно, передумала і подалася з Фрітчем. Солодкий Білл був тоді з янголами.

Філліс Віллнер із подругою збирались сідати в автобус:

– Я бачила Сонні Барґера, бачила всіх цих оклендських хлопців. Я чула про них і вони мені не особливо подобались. Тож я схопила її за руку й сказала: Поїдемо з Grateful Dead. Мерці мали автобус. Ми пішли до їхнього автобуса і там зустріли Лавеля. Лавель був афроамериканцем, другом Оузлі, в нього було багато ЛСД. Він просто кидав його по землі, маленькі золоті таблетки. Просто сипав ними довкола.

На місці їх теж спіткало розчарування. Це було просто курне поле. Сцена змонтована не там, унизу вглибині, надто низька, якийсь метр висотою. Часу на зведення парканів і загород не вистачило, тож янголи вишикували попід сценою свої байки, імітуючи захисний бар’єр.

Загалом тут уже були інші люди, інші пріоритети. Унікальний дух єднання й братерства, притаманний мешканцям Гейт-Ешбері, кудись вивітрився. Формула «Біс із тобою, брате» більш правдиво окреслювала алгоритм нового світосприйняття. Надмір легкодоступних психотропів і непідготовленість до кислотних тріпів поховали всю справу. Люди ставали некерованими, перелазили через байки, товпилися по сцені десятками, янголи не встигали зганяти їх звідти і це викликало додаткове роздратування.

Під час виступу Jefferson Airplane хтось повалив мотоцикл і розгорівся конфлікт. Марті Балін²⁶ зіскочив зі сцени, аби розібратися в ситуації, тут же отримав удар по голові і на кілька хвилин втратив свідомість. Фрітч біля мікрофона сперечався із Ґрейс Слік²⁷. Дізнавшись про інцидент, Grateful Dead відмовились виступати взагалі.

Ближче до вечора число п’яних зросло. Янголи накачували себе пивом. Роллінґи надто довго не виходили на сцену, тож вони ледве втримували периметр, аби її не рознесли в друзки. Коли зазвучала «Jumpin’ Jack Flash», вже зовсім стемніло. Натовп знову почав дрейфувати до сцени, янголи зіштовхували їх униз, лупцювали палицями. Бійки спалахували просто в юрбі. Під час виконання «Sympathy For The Devil» на сцену спустили німецьку вівчарку. Хтось із фанів став колінами на мотоцикл, від того замкнуло акумулятор і спалахнув двигун. Сонні Барґер почав відпихати їх звідти, на поміч підбігли інші янголи і відігнали натовп назад. У відповідь полетіли фаєри і пляшки. Через брутальне побоїще роллінґи перервали виступ. Здається, Мік Джеґґер²⁸ збагнув, що вже не володіє аудиторією. Коли зазвучала «Under My Thumb», в юрбі вигулькнув високий чорношкірий юнак у салатовому костюмі і чорному капелюшку, який вихопив пістолет.

18-річний Мередіт Гантер на прізвисько Мердок приїхав з Берклі разом зі своєю ґерлою Патті Бредегофф. Вони зустрічалися кілька тижнів, вона ще мало його знала. Мердок возив її по клубах Фріско, з ними були ще один хлопець з дівчиною. Звідти всі подалися на Альтамонт. Оскільки Мердок із Патті були міжрасовою парою, його попередили про расистські настрої в Аламеда-каунті. Про всяк випадок він взяв зі собою Smith & Wesson 22 калібру.

Очікуючи на хедлайнерів, Патті сиділа в машині разом з тими двома, їм було нецікаво. Тут підійшов Мердок: Гайда, Патті, глянемо на Стоунз. Відкрив багажник і дівчина побачила, як він поклав до кишені пістолет.

Тепер наближалася розв’язка. Мередіт був несамовитий. Перед тим янголи брутально виштовхали його подалі від сцени, ще й дали кулаком по голові. Можливо, тому, що негр. Патті благала, аби він заспокоївся, вмовляла піти геть звідси, але Мердок був розлючений і з пістолетом в руці пробивався до сцени. За секунду його помітив янгол Алан Пассаро. Він вибив руку з пістолетом убік і кілька разів ударив ножем у спину. Мердок упав під сцену. До нього підскочили п’яні янголи і почали копати ногами.

Кіт Річард²⁹ запротестував проти такого неподобства, заявивши, що група зараз припинить виступ. Йому сказали: «Там у хлопця пістолет, він стріляє по сцені». За хвилю Мердока вже виносили з натовпу до машини невідкладної медичної допомоги. Ще було неясно, чим скінчиться. Джеґґер спитав у мікрофон: «Хто там воює й за що?». Кіт звинувачував янголів у тім, що вони били їхніх фанів: «Або круті ці коти, або ми не граємо». Сонні Барґер ткнув йому пістолетом в ребро: «Грай, якщо тобі життя дороге». Кіт утім не був легкодухом і наполягав, що висмикне штепсель.

Поступово пристрасті вгамувалися. Роллінґи ще грали з годину. Ексцесів не було, хіба що якась п’яна дівчина з великими цицьками топлес проривалася крізь натовп, поки янголи не вивели її геть. Десь тоді всі зрозуміли, що сталася трагедія. Роллінґи спішно повантажилися у вертоліт і покинули автодром. На відзнятих кадрах видно, що вони перебувають у стресі.

Того дня загинуло ще три випадкові жертви.

Емметт так само був у шоці.

Філліс Віллнер:

– Я одразу ж поїхала з ним, на його моторолері. Ми покинули Альтамонт, це виглядало жахливо. Так брудно, така протилежність Вудстока. Наче зворотний бік медалі.

За якийсь час розійшлися усі і довколишня місцина спорожніла. У темряві вона скидалася на місячний пейзаж.

Барабанщик Jefferson Airplane Спенсер Драйден³⁰ від початку не хотів їхати на Альтамонт, мовляв вібрації не ті; через два місяці він покинув групу.

– Це не було схоже на збір щасливих хіппі у грайливих кольорах. Це більше нагадувало Єроніма Босха у відтінках сепії.

Хто там у куряві

Спить на землі?

В чорному капелюсі, з пір’їною, що стирчить з рукава?

– Старий Джек Вільсон,

Вовока, пророк,

Чорний Койот бачить весь світ

У порожньому капелюсі Вовоки

безкрайнє небо

зоряну ніч, обіч мінливий

океан, вище навскіс

всілякі істоти

що воліють заплисти в моє море

лункими завитками черепашок

дзеркало: незліченних століть

рам’я чи радіти

нинішньому світові?³¹

***

Наприкінці грудня у Флінті, штат Мічиґан, відбулася Військова рада фракції Везерменів. На ній було вирішено переходити в підпілля і застосовувати тактику бомбових нападів на адміністративні приміщення, за можливості, уникаючи людських жертв.

Джон Джейкобс:

– Ми будем підпалювати, грабувати і руйнувати. Ми влаштуємо кошмар вашій матері.

Історія Чарлі Менсона породила багато зразків чорного гумору. За один із них згодом довелося розплачуватися професорці Північно-західного університету в Іллінойсі Бернадін Дорн:

– Убили свиней, з’їли їхню жратву і встромили виделку в живіт.

Що ж, ми йшли, йшли і опинилися там-таки, де й були. Як видно, світла Епоха Водолія настане нескоро, до неї все ще дуже далеко.

When the Moon is the Seventh House

And Jupiter aligns with Mars

Then place will guide the planets

And love will steer the stars

This is the dawning of the Age of Aquarius³²

_________________________

¹ Скільки років існуватиме гора // Доки її змиє морем // Скільки років чекатимуть люди // Щоб їм дозволили стати вільними // Доки люди будуть відмахуватися // Вдаючи, що нічого не бачать // Відповідь, друже, витає в повітрі // Відповідь витає в повітрі (Боб Ділан «Blowing In The Wind», 1962).

² Ян Палах (1948–1969).

³ Чехословацька прорадянська газета.

⁴ Ян Зайіц (1950–1969).

⁵ Ґері Снайдер «Дітям». Зі збірки «Черепашачий острів» (1974). Переклад VERBація.

⁶ Майкл Делакур (нар. 1938) – після повернення з Европи відкрив 1966 у Берклі магазин одягу «Red Square» на Двайт-вей.

⁷ Стюарт-Едвард Альберт (1939–2006).

⁸ У лютому 1966 Маріо Савіо повернувся з Великобританії, так і не отримавши диплом Оксфордського університету. У 1968 кандидував на пост сенатора Каліфорнії від Аламеда-каунті, але програв.

⁹ Макс Шерр (1916–1981) – магістр соціології Каліфорнійського університету в Берклі. У 1958–1965 власник Steppenwolf Bar, популярного серед бітників. Заснував і біля десяти років видавав щотижневик «Berkeley Barb» (виходив 1965–1980).

¹⁰ ASUC – «Асоційовані студенти Каліфорнійського університету».

¹¹ Herrick Memorial Hospital – названий у 1945 на честь доктора Лероя Френсіса Герріка (1893–1932), одного з фундаторів. У 1984 об’єднаний з медичним центром Alta Bates Summit; корпуси розташовані в Берклі й Окленді.

¹² Квакери (Офіційно – Релігійна спілка друзів) – християнська конфесія, відома пацифістською місією.

¹³ Я народився у вогненному шквалі // І плакав за мамою в зливу // Але тепер справді все класно // Все гаразд, це офігенний кайф // Це клас! Клас! Клас! (The Rolling Stones «Jumpin’ Jack Flash», 1968).

¹⁴ Не потрібен синоптик, аби дізнатися, куди дме вітер (з пісні Боба Ділана «Subterranean Homesick Blues» 1965 року)

¹⁵ Бернадін Дорн (нар. 1942) – одна з лідерів чиказької секції СДС і фракції Везерменів. У 1980 вийшла з підпілля.

¹⁶ З книги Е. Гоффмана «Нація Вудстока» (1969). 20 липня 1969 року американський космічний корабель «Аполлон-11» висадився на Місяць.

¹⁷ Джон Сінклер (нар. 1941) – поет, у листопаді 1968 був серед засновників Партії Білих пантер, яка виникла з числа фанів MC5 і, за висловом Сінклера, орієнтувалася на люмпен-хіппі. Перебував в ув’язненні до грудня 1971 р.

¹⁸ Піт Таунсгенд (нар. 1945) – гітарист The Who.

¹⁹ О, гляньте, зайнялись вогнем // Сьогодні наші вулиці // Ніби розгоряються червоний килим із палаючого вугілля // Ніби мчить скажений бик // Війна, діти // Лише один постріл // Лише один постріл // Війна, діти // Лише один постріл // Лише один постріл (The Rolling Stones «Gimme Shelter», 1969).

²⁰ Стюарт Бренд видавав «The Whole Earth Catalog» упродовж 1968–1971 аперіодично; … після подорожі агрокомунами США. Каталог по суті довідником, націленим на інформування … практичні потреби контркультурних спільнот.

²¹ Джон Джейкобс (1947–1997) – один з лідерів нью-йоркської секції SDS і фракції Везерменів.

²² За романом Д. Керуака «Ангели спустошення» (1965).

²³ Чарлі Менсон (1934–2017).

²⁴ Вільям Келлі (нар. 1943).

²⁵ Танець духів – містичний обряд, що поширювався серед індіанців Дикого Заходу, починаючи з 1870-их рр. Зародився у паютів, був удосконалений шаманом Вовокою (пают. «Різун», Джек Вільсон, 1856–1932) на території штату Невада. У 1888 Вовоці було видіння, наче Бог наказав йому готувати індіанців до приходу месії, навчати обрядових пісень і танців, проповідувати мир і любов. У результаті білих людей поглине земля, вбиті індіанці повернуться разом з великими стадами бізонів. Месіанський обряд швидко охопив більшість племен Дикого Заходу, найбільше – сіу, які вкладали в нього войовничий сенс. Аби придушити їхній потенціал в зародку, 15 грудня 1890 білі вбили верховного вождя сіу Сидячого Бика (1831–1890), який у 1876 біля річки Літтл-Біггорн на території сучасного штату Монтана розгромив генерала Джорджа Кастера (1839–1876). Різанина біля Вундед-Ні сталася 29 грудня 1890 в штаті Південна Дакота.

²⁶ Марті Балін (1942–2018) – один зі засновників Jefferson Airplane.

²⁷ Ґрейс Слік (нар. 1939) – вокалістка Jefferson Airplane.

²⁸ Мік Джеґґер (нар. 1943).

²⁹ Кіт Річардс (нар. 1943) – в ті роки використовував сценічний псевдонім Кіт Річард.

³⁰ Спенсер Драйден (1938–2005).

³¹ Гері Снайдер «Горбатий флейтист». З книги «Безкрайні доли й ріки» (1996). Койот – індіанське божество у племен північно-західних штатів.

³² Коли Місяць буде в Сьомому Домі // І Юпітер вирівняється з Марсом // Світ буде керувати планетами // І любов буде правити зірками // Це стане сходженням зорі Епохи Водолія (із мюзиклу «Hair» 1967 року).

06.11.2021