28 лютого 1942 року в Челтнемі у графстві Ґлостершир на заході Англії народився Браян Джонс, засновник Rolling Stones, найзірковішої рок-н-рольної групи всіх часів і народів, що зберегла свій статус, харизматичний фронтмен, мультиінструменталіст, один з ключових персонажів Першого британського вторгнення і учасник Клубу-27.

Головна заслуга Браяна – адаптація в консервативній Англії американської «чорної» музики, ритм&блюзу, незвичного для тодішньої британської аудиторії. Для розвитку рок’н’роллу це мало революційне значення, оскільки привело до створення хард’н’хеві. Перший альбом Rolling Stones, котрий вийшов навесні 1964 року, майже повністю складався з блюзових каверів, так само наступні. Скоро група стала шалено популярною у Великій Британії й США.

Другою обов’язковою стороною справи була зіркова хвороба. Браян буквально випромінював успіх. На гастролях їздив особистим автомобілем окремо від членів групи, готелі вибирав також окремо. Як фронтмен, менеджер і продюсер собі забирав виручки на 5% більше, аніж інші, через це в групі на нього дивилися скоса.

У травні 1965-го в Лос-Анджелесі вишуканого ангелоподібного Браяна, оточеного зірковим флером і зачарованими фанами, уперше зустрів Джим Моррісон – він тільки-но провалив дипломний фільм у кіношколі Каліфорнійського університету і збирався йти жити на пляж. Як видно з його записників, Моррісон був буквально одержимий Браяном. Від нього перейняв манеру говорити напівпошепки, змушуючи людей підходити ближче і схилятися над своєю персоною.

Браян, зі свого боку, був гарячим прихильником Боба Дилана. Їхню першу зустріч описав Деніел-Марк Епстайн у книзі «Балада Боба Дилана», що вийшла у 2011 році. Можливо, це трапилося в листопаді 1965-го у Нью-Йорку, можливо раніше. Браян усіма фібрами прагнув зустрічі зі своїм ідолом. Натомість Дилан повівся зверхньо, зазначивши, що Rolling Stones це несерйозно, і якщо нема таланту вокаліста, то слід взяти того, хто вміє співати.

У всякому разі, стало ясно, що на каверах далеко не заїдеш. Поступово в роллінґів збільшується кількість власного музичного матеріалу. Четвертий за британською версією альбом «Aftermath» вийшов у квітні 1966-го і вже повністю складався з оригінальних композицій. Музику писав Кіт Річард, тексти – Мік Джеґер. Результатом став перехід лідерства в групі до них і, як наслідок, поступове відчуження Браяна.

За той час у Сан-Франциско набирали сили нові тенденції: хіппі, музичний стиль психоделік як відповідь на Перше британське вторгнення. Перша акція, що здобулася на міжнародний резонанс, Збір Племен На Human Be-In відбулася 14 січня 1967 року в Парку Золотих воріт у Сан-Франциско, зібравши близько 30 тисяч людей. Другою став фестиваль Монтерей Поп у червні 1967-го, на нього прибуло 90 тисяч. На Монтереї прозвучав заклик їхати на Літо Любові до Сан-Франциско. Роллінґи весь цей період пропустили: на них посипалися звинувачення і судове переслідування за зберігання наркотиків. Проте Браян відвідав фестиваль разом з Ніко¹, однією зі суперзірок Енді Воргола; на Монтереї він презентував англо-американський проєкт Jimi Hendrix Experience. Там майже кожного з учасників хтось презентував – Big Brother & the Holding Company із Дженіс Джоплін в ролі вокалістки представив Чет Гелмс, хрещений батько Літа Любові. Хтось із репортерів назвав Браяна Джонса неофіційним королем фестивалю.

Проте це, здається, був пік його життєвого успіху. 3 липня 1969 року Браяна знайшли на дні басейну в будинку Вінні-Пуха у Котчфорд-фарм, графство Іст-Сассекс, на півдні Англії, де він проживав уже півроку. Обставини смерті незрозумілі – нещасний випадок, самогубство чи вбивство. У всякому разі, за місяць до того, 8 червня Мік і Кіт повідомили Браянові, що він більше не є учасником Rolling Stones.

Браян Джонс став першим серед відомих рок-зірок, хто помер у 27 років. Через два дні після його смерті відбувся запланований раніше виступ роллінґів у лондонському Гайд-парку – тепер його присвятили пам’яті Браяна Джонса. Зібралося, за різними підрахунками, від 250 до 500 тисяч людей, він став найбільшим на той час. Більше зібралося через місяць на Вудстоку.

Смерть Браяна приголомшила Джима Моррісона. Буквально наступного дня він написав вірша «Ode To L.A. while thinking of Brian Jones, Deceased». Віддрукований на чотирьох сторінках текст Джим роздавав усім, хто бажав, 21 липня при вході до Aquarius Theatre на бульварі Сансет у Голлівуді.

Як і вся поезія Моррісона, «Ода Лос-Анджелесові» надзвичайно складна для перекладу, багатопланова, метафорична. Джим нарікає, що йому неочікувано випало опинитися в шкурі Гамлета, і згадує Марракеш, де у березні 1967-го відбувся остаточний розрив Браяна з Анітою Палленберґ². Тоді Аніта пішла від Браяна до Кіта Річарда і це стало додатковим стимулом майбутнього краху.

Ти спалив

мости

занурившись

у вічність

сподіваюся, ти пішов

усміхаючись

як дитина

у прохолодні замети

снів

_________________

* Тексти, що увійшли до цього розділу, написані за мотивами меморіальних літературно-музичних сесій, які проводилися у культовому львівському кафе Вірменка упродовж 2016–2018 рр.

¹ Ніко (Кріста Пеффґен; 1938–1988) – німецька модель, вокалістка нью-йоркської групи The Velvet Underground (у 1966–1967).

² Аніта Палленберґ (1944–2017) – італійська модель, кіноактриса.