«Євроунія прогнулася перед США», «Фон дер Ляєн всуху програла Трампові», «Фіаско Європи» – приблизно такі заголовки з’явилися в світовій пресі після укладання митної угоди ЄУ – США. Але чи дійсно все так трагічно для Європи?
У ніч на четвер, сьомого серпня президент Сполучених Штатів Дональд Трамп написав у своїй соцмережі Truth Social: «Зараз північ! Мита на мільярди доларів тепер потечуть у США, в основному з країн, які експлуатували США багато років і сміялися з цього». Як вже здогадалися наші читачі, йдеться про американські імпортні мита для товарів, вироблених у країнах Європейської Унії. Трамп написав цілий пост капслоком, аби продемонструвати урочистість моменту. Ми ж вирішили у перекладеній цитаті використати звичні літери, аби не дратувати зір наших читачів.
Відповідну торгівельну угоду між Євроунією і США було підписано 27 липня. Пригадуєте, тоді Дональд Трамп і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зустрілися хоч і номінально в Європі, але реально на нейтральній території – у Великій Британії. Ба більше, голова американської держави фактично був господарем зустрічі, оскільки вона відбувалася у Тернберрі на заході Шотландії, де розташований його гольф-клуб. Тому, послуговуючись футбольною термінологією, матч проходив на полі Трампа, тож вся перевага була на його боці. І він її дуже вдало використав.
Американська сторона лякала тарифною війною, якщо європейська не погодиться на укладання торговельної угоди. Трамп погрожував запровадити 30-відсоткові мита на європейські товари. Звісно, Європа теж мала б чим відповісти Америці, але до чого б це все призвело – до перегонів тарифів між трансатлантичними союзниками на потіху Москві та Пекіну.
Торговельній війні між Європою й Америкою таки вдалося запобігти, сторони змогли дійти компромісу щодо тарифної політики. ЄУ та США досягнули угоди, яка передбачає запровадження 15-відсоткових мит на товари з Євроунії. Причому на американські товари в Європі жодні додаткові мита не запроваджуються. Мезальянс? До певної міри так. Але не поспішайте критикувати європейських перемовників, не розібравшись у всіх аспектах справи.
Попри те, що угода про торгівлю між ЄУ і США, укладена шляхом рукостискання Трампа і фон дер Ляєн, зазнала багато критики від політиків і публіцистів, утім чиновники Євроунії наполягають, що це найкраще, що міг виторгувати Брюссель, якщо хотів уникнути згубної тарифної війни з Дональдом Трампом.
Треба собі чітко уявляти тло, на якому відбулося це трансатлантичне рукостискання. Європейські країни самі себе загнали в значно слабшу позицію через власні рішення, ухвалені за останні три десятиліття. Скорочення витрат на оборону після закінчення холодної війни зробило їх цілковито залежними від американських збройних сил у питаннях безпеки. Окрім того, підсідання на російську нафтогазову голку, нівроку вдарило по енергетичній незалежності Європи. Тож абсолютно слушне рішення, ухвалене після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, про припинення експорту російських енергоносіїв зробило євроспільноту залежною, зокрема й від американського скрапленого природного газу.
Тому Брюссель опинився в прикрій ситуації, коли довелося обирати не між гіршим і кращим, а довелося, як кажуть в Галичині, з гіршого обирати краще. Тож треба було відмовитися від «стратегічного ідеалізму» й пристати до «стратегічного реалізму».
Простір для перемовин з Дональдом Трампом в Урсули фон дер Ляєн з Трампом завжди був набагато меншим, ніж хотілося б багатьом в Європі. Як зазначають європейські видання, різниця в силі була навіть помітна в тому, як лідери прибули до Шотландії. Фон дер Ляєн та її команда прилетіли на двох невеликих чартерних бізнес-джетах. А от Трамп прибув на облавку Air Force One в супроводі американських винищувачів, а його сини та їхні сім’ї – на чорно-золотому Boeing 757, який належить імперії родини Трампа. «Те, як Трамп змусив фон дер Ляєн приїхати на його поле для гольфу в Шотландії, а потім підняв великий палець, майже як римський імператор, – це говорить про все», – зауважив бельгійський політик Карел Де Ґухт, ексміністр закордонних справ і ексєврокомісар.
Так важко не погодитися з прем'єр-міністром Франції Франсуа Байру, який назвав угоду «підкоренням». З міністром фінансів Німеччини Ларсом Клінґбейлом, який засудив її як «слабку». З колишньою єврокомісаркою з питань торгівлі Сесілією Мальмстром, яка нарікала, що Євроунія фактично погодилася з тиском Трампа, закріпивши «новий торговельний порядок, в якому мита приймаються як геополітичний інструмент тиску».
Так, вони політики, їм треба тримати марку, корчити де потрібно добру міну за поганої гри, чи вдавати невдоволення, коли альтернатива була б значно гіршою. Але там, де політики скреготали зубами, аналітики зітхнули з полегшенням. Власне тому, що розуміли, щоб могло статися, якби навіть такої «несправедливої» угоди не було б укладено
Наприклад, аналітики інвестиційного банку Goldman Sachs, оцінюючи укладену угоди стверджують: «Ми вважаємо, що торговельна угода між ЄУ і США була найкращою з можливих для Європи. Угода ставить ЄУ у більш вигідне становище на міжнародній арені, незважаючи на порівняно великий профіцит торгівлі європейськими товарами і геополітичний вплив США на Європу». Схожу аналітику можна почитати й у звіті Deutsche Bank, чиї експерти стверджують, що завдяки угоді вдалося «найгірших наслідків уникнути».
«Ставка 15% зачепила ЄУ саме на межі болю, не вище. Вона дозволяє Євроунії залишатися відносно конкурентоспроможною порівняно зі ставками, які діють в інших економіках», – стверджує старший аналітик ODI Global Девід Клейман. Він також звертає увагу на те, що американська економіка має дуже «обмежену здатність» замінити високоінноваційні європейські продукти, оскільки існуючі в США потужності є низькими, а інвестиції в нові заводи будуть складними через дефіцит робочої сили.
Головним у будь-якому випадку є уникнення трансатлантичної торговельної війни. Бо це не лише питання торгівлі чи навіть економіки; це також питання глобальної безпеки, адже запобігає виходу США під керівництвом Трампа з Північноатлантичного Альянсу та припинення підтримки України.
Як зазначила фон дер Ляєн на пресконференції після підписання угоди в Шотландії: «Лише через кілька тижнів після саміту НАТО це друга цеглинка для підтвердження трансатлантичного партнерства». Її слова про прямий зв'язок торгівельної угоди з безпекою згодом підтвердив і єврокомісар з питань торогівлі Марош Шефчович: «Рукостискання на полі для гольфу Трампа було спрямовано на збереження Альянсу. Це не тільки про торгівлю: це про безпеку, про Україну, про поточну геополітичну нестабільність».
