20 квітня 1983 року за ініціативою нью-йоркського лейблу Atlantic Records було створено Зал слави рок’н’ролу – громадську установу з метою вшанування рок-виконавців, продюсерів, композиторів, музичних оглядачів, лейблів, усіх, хто найбільше спричинився до розвитку і поширення рок-музики будь-яких жанрів і напрямків.

Після того, як у 1900 році в Нью-Йорку на взірець берлінського Румесгалле засновано Зал слави видатних американців, у багатьох містах США виникають аналогічні заклади для відзначення досягнень у різноманітних сферах – авіації, автомобілебудуванні, космосі, спорті і, звичайно, музиці. Від 1964 року існує Зал слави кантрі-музики у Нешвіллі, штат Теннессі, і там же з 1970-го – Зал слави бардів (songwriters). 1978 року в Бірмінґемі, штат Алабама, започатковано Зал слави джазу, а 1980-го в Мемфісі, штат Теннессі – Зал слави блюзу.

Перша номінація в Зал слави рок’н’ролу була проведена в Нью-Йорку 23 січня 1986 року. Названо першу десятку виконавців: Елвіс Преслі, Літтл Річард, Баді Голлі, Чак Беррі, діджеї, продюсери – всіх 16 осіб. 5 травня 1986 року обрано місто, де мали побудувати Рок-Голл, передовсім як музей рок’н’ролу – ним став Клівленд, штат Огайо. На цю місію претендували Нью-Йорк, Філадельфія, Мемфіс, Детройт і Цинциннаті, але переміг Клівленд. Ключову роль зіграв факт, що свого часу там на місцевій радіостанції працював діджеєм Алан Фрід¹, який у 1951 році вперше вжив термін рок’н’рол.

Всесвітнім днем рок’н’ролу встановлено 13 квітня. Дату вибрали на тій підставі, що 12 квітня 1954 року на нью-йоркській студії Pythian Temple, що належала британському лейблові Decca Records, Білл Гейлі² записав композицію «Rock Around the Clock». Вона стала першим рок-хітом.

Коли саме вирішили, що World Rock’n’roll Day відзначатимуть 13 квітня? Поштовхом стало проведення в липні 1985-го грандіозного благодійного рок-концерту «Live Aid» одночасно в Лондоні та Філадельфії; він зібрав найбільше рок- і поп-зірок за всю історію і мав привернути увагу світової спільноти до проблеми голоду в Ефіопії. Також бачимо, що Білл Гейлі не був включений до списку перших номінантів у Зал слави рок’н’ролу, його ввели наступного 1987 року. Так виглядає, що про нього щойно згадали, і то саме з потреби встановити World Rock’n’roll Day, тобто у 1986 році.

Звісно рок’н’рол не був винайдений ні в 1954-му, ані в 1951 році, як і Білл Гейлі не є його творцем. Раз виникла потреба в термінології, значить була відповідна музична продукція. Якщо точніше – вона існувала задовго до того.

В якийсь момент Алан Фрід, що вже рік працював на клівлендській радіостанції, зауважив, що великою популярністю серед білих тінейджерів користуються швидкі ритм&блюзові композиції у виконанні чорних. Він почав крутити саме цю музику і започаткував відповідну радіопрограму. Оскільки в умовах тогочасної расової сеґреґації необхідно було адаптувати білу аудиторію до чорної музики, став потрібний новий термін. Вираз rock and roll теж не був новим, він побутував в армії й на флоті і мав вульгарно-еротичний контекст. Дуже скоро програма Фріда стала суперпопулярною. 21 березня 1952 року він долучився до організації першого рок’н’рольного концерту в Клівленді. На стадіон, який вміщав десять тисяч глядачів, прийшло 25 тисяч. Надалі концерти стали постійними. Алан став «містером рок’н’рол» і першою рок’н’рольною зіркою, хоча й не був виконавцем. У серпні 1954-го він перебрався до Нью-Йорка. У 1986 році його ввели в Зал слави рок’н’ролу в числі перших номінантів.

Аби заманіфестувати новий музичний жанр як білу версію чорного ритм&блюзу, був потрібен білий виконавець. Той же Білл Гейлі 14 червня 1951 року на студії в Честері, околиці Філадельфії, записав кавер-версію ритм’н’блюзової пісеньки «Rocket 88», створеної кілька місяців тому Айком Тернером, майбутнім чоловіком Тіни Тернер. Траплялися й інші прецеденти. Однак пріоритет залишався за чорношкірими. Тож з’явилася умова – пісня мала стати всенародним хітом. У принципі, все логічно, якщо говорити про всесвітнє поширення рок’н’ролу. Таким вимогам відповідала «Rock Around the Clock» Білла Гейлі. Щоправда, хітом вона стала не відразу, а через рік, у березні 1955-го після виходу на екрани фільму «Джунґлі грифельних дощок», де звучала в саундтреку. Пісня протрималася на вершинах чартів довгий час, було продано більше мільйона копій. У проміжку з’явився феномен Елвіса Преслі.

Молодіжна музика була явищем абсолютно неочікуваним для тодішніх законодавців суспільних смаків, її поява співпала з бунтом бебі-бумерів – покоління, народженого після Другої світової війни. Першими рок’н’рол і похідний від нього жанр рокабіллі адаптували greasers, бріолінщики – агресивні любителі мотоциклів і швидкісних автомобілів. Щоправда сам термін придумали пізніше, а в ті часи їх просто вважали hoods (хуліганами). Ця субкультура виникла в робітничих кварталах Східного узбережжя на початку 1950-х, можливо раніше, її архетипічними образами є Марлон Брандо у фільмі «Дикун» і Джеймс Байрон Дін. Саме цей імідж прибрав у 1957-му Елвіс Преслі. Звідти хвиля покотилася до Великої Британії. Тут її носіїв стали називати рокерами, що мало зневажливий підтекст, оскільки в Америці рок’н’рол вже вийшов із моди. Саме цю назву запозичили в СРСР на означення байкерів.

Справді, у 1958–1959 роках закінчується коротка епоха панування рок’н’ролу – правда, ніхто ще не знав, що це тільки перший етап. У музичних журналах стали появлятися заголовки «Rock And Roll Is Dead». Причини були більш ніж серйозні – Елвіс пішов в армію, Літтл Річард оголосив, що кидає музику задля місіонерської діяльності, Баді Голлі загинув в авіакатастрофі, Чак Беррі сів у тюрму. Бітники, котрі тільки-но вийшли на авансцену, у своїх уподобаннях повернулися до джазу, музики чорних.

В цій ситуації ініціативу перехопили комерсанти, які зрозуміли, що на молодіжній музиці можна заробити. Вони не бажали ризикувати. Формула «гроші плюс імідж, саунд, стиль, радіо, телебачення в сумі дають ще більші гроші» виглядала привабливою. Будь-який спонтанний імпульс, будь-яка самодіяльність виключалися. Відтепер на тогочасну музичну продукцію поширюється термін «поп-музика», який закріпився на десятиліття. Чим це обернулося для американського лідерства? Революційна хвиля перейшла до Британії, де витворився необхідний потенціал. Саме тут затрималася тенденція, коли творчий процес акумулюється всередині групи і та перетворюється на творчу лабораторію. Таким чином було синтезовано біґ-біт, який відродив рок’н’рольний дух. Результатом стало Перше британське вторгнення, що накрило Америку в грудні 1963 року. Нью-Йорк – тогочасна музична столиця, здався без бою. Музичною столицею світу став Лондон.

Втім революційного потенціалу рок’н’ролу вистачило, аби взяти реванш. Приколісти Кена Кізі, автора роману «Над зозулиним гніздом», стимулювали появу в 1965-му кислотного року, психоделіку і руху дітей квітів. Із цим головна рок-сцена перебазувалася в Сан-Франциско. Під їхнім впливом бітли міняють імідж і 1 червня 1967-го виходить «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band». Загалом усе це поки що називається поп-музикою – в червні 1967 року в Каліфорнії пройшов фестиваль Монтерей Поп.

Британська відповідь – супергрупа Cream і вихід першого альбому Led Zeppelin, знову змінила вектор поширення, заодно поклавши початок тріумфальній ході хард’н’хеві. Така зміна не пройшла безслідно – Браян Джонс, Джимі Гендрикс, Дженіс Джоплін і Джим Моррісон стали учасниками Клубу-27. Щоправда за кілька років пристрасні критики з числа фанатів і тут угледіли ознаки корозії. Однак у нью-йоркській тусні вже існувала антитеза. Наприкінці 1973 року в Іст-Віллідж відкрився клуб CBGB. На його сцені дуже швидко відбувся поворот від заявлених у назві кантрі, блюґрассу і блюзу до первісних коренів рок’н’ролу: Патті Сміт, Річард Гелл і Ramones започаткували новий музичний напрямок, а заодно й нову субкультуру панк.

Згодом Нова Хвиля Британського Хеві Металу зумовила Друге британське вторгнення на початку 1980-х. Її супроводжувала субкультура металхедів, у російській транскрипції іменована металістами. Цей перехід так само не обійшовся без втрат: Кіт Мун, Сід Вішес, Бон Скотт, Джон Бонем, Джон Леннон.

П’ятеро зійшли на вершину і ступили в безмежну імлу.

Далі знову згадали про смерть рок’н’ролу, і тут ми впритул наближаємось до моменту створення Залу слави рок’н’ролу.

Make his fight on the hill in the early day

Constant chill deep inside

Shouting gun, on they run through the endless grey

On they fight, for their right, yes, but who's to say?

For a hill, men would kill, why? They do not know

Stiffened wounds test their pride

Men of five still alive through the raging glow

Gone insane from the pain that they surely know

For whom the bell tolls

Time marches on

For whom the bell tolls³

_________________

* Тексти, що увійшли до цього розділу, написані за мотивами меморіальних літературно-музичних сесій, які проводилися у культовому львівському кафе Вірменка упродовж 2016–2018 рр.

¹ Алан Фрід (1921–1965).

² Білл Гейлі (1925–1981).

³ Вони дали бій удосвіта на пагорбі // Відчуваючи холодок усередині // Звівши курок, вони ступили в безмежну імлу // Дали бій за свою правоту, але як знати, хто правий? // Задля гір люди вбивають, навіщо? ніхто не скаже // Горді своїми ранами // П'ятеро ще живі у спалахах бомб // Божеволіють від болю, але стоять на своєму // По кому подзвін // Час тікає // По кому подзвін (Metallica «For Whom the Bell Tolls», 1984). За мотивами роману Ернеста Гемінґвея «По кому подзвін».