Уривок з «Повісті про загублений скарб»
Вдруге мова про сутності, приховані від цікавого ока, зайшла, коли в пологих пасмах сонця вже палахкотіли барви осені. Отець Теодор, натомлений цілоденним писанням, застановився на мить, наче роздумуючи над неспівмірністю замислу і вагою сказаного слова. По тому відсунув набік каламар і затраснув ґросбух, зауваживши принагідно, що в деяких починаннях не варт легковажити ні хвилини.
– До Франкфурта на Майн я мав рекомендації
Шанованих персон, яких іменувати
Наразі сенсу жодного нема
Отримавши диплом ліценціята
Волів викшталтовання в когось із поважних фізиків
А в тих достойників довідався
Що ліпше буде в Франкфурт, де о тій порі
Практикував презацний доктор Міхаель
Оте скажу я вам, брати, що досі не доводилось мені
Чувати о презацнім Міхаелю
Та й вся історія тота
Була так дивовижна, сповнена химерій
Що видавалась небилицею, почерпнутою із байок
А прецінь же не личило допитуватись о речах
Котрим належить залишатися в тіні
– Герр доктор Міхаель, якому в Рудольфа
Даровано рицарську гідність –
Поправив рясу єгомость, – у него
Пізнав же я науку зцілення
Котру нам сповістив король фільозофів
І прінцепс медиків Філіпп Ауреол
Бо ж істинно є Божий Промисел у тім
Аби недужому потрафити у сад
Цілющих трав співмірно анатомії
А рівно ж істиною те, що в всередині кожного
Є власний фізик, сиріч бальзам
З якого поміччю дає Природа все, що треба
А що потрібно, щоб гоїлись рани?
Ніц, окрім плоті, бо ж вона росте наверх
Із нутрощів і аж ніяк не всередину ізгори
То свідчення того, що дбати мусимо
Аби ніщо при тім не вадило Природі
Бо ж mumia, сиріч бальзам
Який лікує рани – то сама людина
А всякі мазі й смоли ані дрібки не дають до плоті
А лиш Природі, котра в нашім тілі
Йно помагають дорости*
По тих словах всечесний Теодор
Знов розгорнув діяріюш і знов закрив
Якась мана зависла у повітрі
Якась гармонія така, що зачаїлись горобці
Під стріхою плебанії
– За якийсь час герр доктор Міхаель
Зібрався в пильній справі в Кассель
Мені так само їхати велів
У Касселі на нас чекали
І то не ті, на котрих сподівалися відразу
Прибув курсор ясновельможного
Ландграфа гессенського – видно, блага вість
Летіла борше понад головами –
І передав кошіль з цидулою
Аби шановний доктор Міхаель
Прибути зволив алярмово
Бо когось з єго свояків
Задер на ловах островид
До наших послуг була надана карета
Як то пасує чоловікови такої гідности
Отож не гаючи ні хвилі
Ми поспішили в замок.
Той бідолаха, не старий іще
Лежав на тапчані навзнак
Без подушок, і дихав часто, але ще при тямі
Перина зверху вкрита шкурами
Аби не бив так нагло дріж
Два пажі бражкою зливали йому рану
І раз по раз підносили недужому до вуст
Коли ж відкинули перину
Аби можливо взорувати рану
До носа вдарив солодкавий сопух
Відтак герр Міхаель спровадив геть тих двох
А сам зійшов на приступку і зачитав молитву
По тому вийняв з мішка дзбан
– Отсеї мазі оптимум
Дарований нам Вищим Майстром
А фізик з фізиків великий Парацельс
Звістив її рецепт
Тож слухай пильно. Як підеш до лісу
В гущавині росте лишайник, вчені латиняни
Його йменують Usnea
Пізнаєш Usnea по довгій бороді
Котра висить з гілляки
Те зілля вимочиш, добудеш еліксир
До него всиплеш mumia і краплю тлущу
Так само дрібку трояндової олії
Й олії з льону. Також болюса вірменського
Але йно крихту. В тім секрет
Що до кондиції мусова санґва раненого
Все те стовчеш у ступі
До консистенції унґвентум. Пам’ятай
Що ліпше прийметься воно
Як поєднається із кровію недужого
По тому рану обмотаєш шматою, просоченою сею маззю
І не забудеш наперед вмочити її в ноцнику з уриною**
Утім герр Міхаель був переконаний
Що ради вже недужому не дасть
Про теє ж возвістив його ясновельможність
І що бідака той не потребує ніц
Хіба заступництва Всевишнього
Назад верталися каретою
Дарованою нам з ласкавої руки
Ландграфа. Отоді ж
Премудрий доктор Міхаель своїм сум’яттям звірився
Щодо митарств фізичного мистецтва
А ми лиш можем виснувати, як важким
Мав бути той тягар
– У висліді довготривалих студій
Із прикрістю й меланхолійним сумом
Зізнатись мушу в тім, що мало користи від ліків
Якими важимо зглушити біль і муку тіла
А що казати вже про неміч духову
Чи пристрасті, коли є брак чи надмір жовчі
Альбо яких инакших ще субстанцій?
Від того ж медицина є коштовність
І щире золото, бо попираючи котнюх
Чи пак вонтробку
Лікує розум. То ж іще Гален
Якого репутацію цилюрики
Воліють нині похитнути –
І слід віддати спробам тим належне –
Твердив, що людська якість похідна
Від темпераментів тілесних, а відміна ж бо
Криється у рухови матерії
Зі зайця може статися сміливець
А скупар перекинеться філантропом
Лиш доста поміняти склад життєвих соків***
Вже сонце закотилося у Гай
Яскравим пругом над зчорнілим лісом
Розписуючи присмерк у помаранчеве
А преподобний Теодор
Усе блукав у спогадах, визбируючи з пам’яти
Щонаймарнішу дрібку
Буденні словеса переплітав із віцами,
Так, що не годен було розпізнати
Де житіє, а де химера
А де вже царина книжкової премудрости
Єдине можу ствердити зупевне
Що здогад мій про введення спудея
Ловецького у Герметичний Сад
Є вірний
– Лиш немного вдіємо, коли
До справи матимем зо смертними гріхами
Як то є гнів чи смуток –
Провадив далі всечесніший Теодор
Вони ж бо ранять душу і руйнують тіло
Над тим колись ще розважав
Наш Християнський Батько. Доктор Міхаель
Про нього заповзявся оповісти
Коли вернули з Касселя
Бо скоро
Стелився нам неблизький шлях до Праги
Належало відміряти
Добрячий кус
Але не марно, бо ж колись в тім місті
У кайзера Рудольфа під крилом
Збиралося препишне коло знатних мудреців
І щоб як стій донести оповідку
З часів давніших – рандеву
На другий день оголосив
Всечесний Теодор
І наостанок, думаю, не зайве
Зазначити, що навіть в ту благословенну мить
Коли злітає мисль, мов птах, понад усі приваби світу
І сумнів щонайменший пропадає
Впокорений смиренням благодушним
Тож навіть в ту хвилину хай
Не викаже себе обітниця
Аби не дати дошукатись легковажному
Профанови
Якогось сенсу глибшого, понад яким
Таємний саван має залишитись
Невідслоненим
Отож про місію до Праги, що її згадав при слові всечесніший отець Теодор – а в Празі тоді збиралося на грозу, і те, яку міру довелося подвигнути в тім ділі таємничому докторові Міхаелю, я дотепер сего не відаю.
2017
__________________
Пояснення
Ліценціят (лат. «licentiatus» – допущений, обізнаний у медицині) – вчений ступінь, надавався по закінченні п’ятого року навчання в університеті, зокрема на медичному факультеті, коли студент отримував право надавати медичну допомогу.
Міхаель Маєр (1568–1622) – лікар, письменник, композитор, містик. Походив з Гольштайну (на той час під владою Данії), лютеранин. Навчався в університетах Ростока, Франкфурта-на-Одері, Падуї, Базеля, здобувши диплом доктора філософії і медицини (1596). Прихильник медицини Парацельса. Практикував на батьківщині, у 1608 прибув до Праги. У вересні 1609 запрошений до двору Рудольфа ІІ, став його особистим фізиком (лікарем) і секретарем (1609–1611), отримав дворянський титул із правом спадку. У 1611 виїхав із Праги до Голландії й Англії. Наприкінці 1614 повернувся до Німеччини, проживав у Франкфурті-на-Майні, зацікавився розенкрейцерськими ідеями, долучившись до їх поширення. Автор книг «Symbola aureae mensae duodecim nationum» («Символи золотого столу дванадцяти націй», 1617), «Atalanta fugiens» («Аталанта невловима», 1618), «Cantilenae Intellectuales de Phoenice Redivivo» («Інтелектуальні пісні на воскресіння Фенікса», 1622).
Філіпп-Теофраст «Ауреол» «Парацельс» Бомбаст фон Гогенґайм (1493–1541) – німецький лікар, алхемік і містик. Народився у Швейцарії. Його батько стверджував, що походив із дворянського дому Бомбастів фон Гогенґайм зі Швабії, у 1502 після смерті дружини перебрався зі сином до Карінтії (Австрія). Філіпп навчався у Базельському університеті, ступінь доктора філософії і медицини здобув у Феррарі (1516). Багато подорожував, служив військовим лікарем. Стверджував, що в 1521 розвідав у Стамбулі секрет філософського каменя.
*За трактатом Парацельса «Das Buch Paramirum» (друк. 1562).
Моріц фон Гессен-Кассель (1572–1632) – ландграф (1592–1627). Підтримував розенкрейцерів, сприяв поширенню їхньої літератури, зокрема виходу в світ Першого і Другого маніфестів. У 1619 в Моріца служив лейб-медиком Міхаель Маєр.
Островид – рись.
**З книги «Archidoxis magica» (друк. 1591), приписуваної Парацельсові. Розділ, що стосується медицини, ймовірно списаний з його трактатів, зокрема з «Neun Bücher Archidoxis» (1526, друк. 1567).
Унґвентум (лат. «unguentum») – мазь.
***З книги Міхаеля Маєра «Symbola aureae mensae duodecimo nationum» (1617).
Християнський Батько – Крістіан Розенкрейц.
У 1618 Міхаель Маєр відвідав Прагу, можливо, у зв’язку з підготовкою елекції Фрідріха V фон дер Пфальц.
