Листи Чудових Людей

Хроніки Квіткової революції

 

 

Зміст

Листи Чудових Людей. Soundcheck

Повість чудових літ

               Волоцюги Дхарми

               1964 рік

               1965 рік

               1966 рік

               1967 рік

               1968 рік

               1969 рік

               I’ll Follow the Sun

Календар-афіша. Jam session

               Deathday Джека Керуака

               Birthday Джима Моррісона

               Збір племен на Human Be-In

               Birthday Браяна Джонса

               До Всесвітнього дня рок’н’роллу

               50 років Літа Любові в Сан-Франциско

               Birthday Еббі Гоффмана

               Міжнародний День Матері-Землі

               Збір племен Райдуги

               Перше плавання «Greenpeace»

 

 

Листи Чудових Людей

Soundcheck

 

Цей лист і зараз у мене перед очима. Великі букви, старанно виведені школярським почерком, заокруглені, подекуди кострубаті, складаються у нерівні рядки, що незмінно прямують догори, набігаючи один на один:

 

«Дорога мамусю! Сподіваюся, ти не хвилюєшся, але я хотіла написати раніше. Зараз я в (Сан-Франциско, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Арізоні, резервації індіанців хопі!!! Айїхікі, Сан-Мігеле-де-Альєнде, Масатлані, Мексиці!!!)...».¹

 

Так писали на початку шістдесятих юні нонконформісти, тінейджери зі Сан-Франциско, Лос-Анджелеса і Нью-Йорка. Очевидно, вони вже відчували себе окремим самодостатнім трайбом. Щоправда, поки не існувало єдиної синтезуючої ідеї, самої тканини комунікації, тільки інтуїтивний механізм, який спонукав переїжджати з міста до міста у пошуках братів по розуму – своєрідна Незрима Колегія – під акомпанемент вітменівського «Я обіймаю сьєрри, покриваю долонями континенти»². І тільки-но з’явилася нова музична ікона Боб Ділан³.

 

«...тут просто чудово. Такі красиві місця! Ми тут вже тиждень. Не стану втомлювати тебе деталями про те, як усе сталося...».

 

 

В Місяць, Коли Олень Б’є Копитом Об Землю⁴ 1960 року Джек Керуак⁵ рухався автостопом до Сан-Франциско, сподіваючись зустріти когось у книгарні Sity Lights і шукаючи Ніла Кесседі⁶. Ніл завжди був однією з головних причин приїхати на Західне узбережжя. Два роки тому він пригостив марихуаною двох бороданів у джинсах, з вигляду бітників, як виявилося, переодягнутих копів, і решту часу провів у Сен-Квентінській тюрмі у камері з тихим бандитом-убивцею. Відтоді в характері Ніла відбулася якась незрозуміла і дивна переміна – він став спокійнішим, м’якшим, толерантнішим, якимсь осяйним, без жодних нарікань, у ньому навіть з’явилося щось хлопчаче.

 

 

Це світосяйне плем’я тягнулося догори, сподіваючись сходження нової зірки, що мала провістити початок Епохи Водолія. Вони перебували в очікуванні творчого імпульсу. Представники старшого покоління, геть збитого з пантелику, називали їх бітниками, але це вже була нова культурна версія. Вони справді дещо успадкували від бітників, якісь крихти буддизму, але найбільш продуктивним виявився інтерес до феномену дверей Олдоса Гакслі⁷.

 

– Про себе я зазвичай називав їх Чудовими Людьми – за «Листи про Чудових Людей», що їх вони строчили батькам (Том Вулф):

 

«...я справді старалася, бо знала, що ти так хочеш, але (зі школою, коледжем, роботою, у нас із Денні) нічого не вийшло, ось я і приїхала сюди, а тут такі красиві місця! Будь ласка, не турбуйся. Я познайомилася з ЧУДОВИМИ ЛЮДЬМИ...».

 

У 1961-му юного правопорушника Джимі Гендрикса⁸ засудили на два роки за крадіжку автомобіля. Звісно, цей м’який, млявий, сором’язливий афроамериканець зі Сіетла, з вигляду закінчений аутсайдер, не був жодним кримінальником. Зусиллями адвоката йому замінили ув’язнення на військову службу. Проте десантника з нього не вийшло. Джимі був недисциплінованим, не виконував наказів, спав нa посту, врешті його комісували, для цього довелося вигадувати причину в схильності до аморальних вчинків. У принципі, це можна було пояснити, адже на думку командира взводу, у нього не було «жодної позитивної риси».

 

 

Вся ця публіка була абсолютно несприйнятлива до традиційного консервативного світу батьків з їхнім тихим міщанським щастям. Навіть мови не могло бути про те, аби здійматися щаблями і соціальними ліфтами розвинутого споживацького суспільства.

 

– Ми ж Чудові Люди, ми вищі від усього цього звалища бездушних роботів.

 

Цей код прописали ще Керуак з Алленом Ґінзберґом⁹. Якось вони сиділи на березі великої води, вкритої різнобарвними нафтовими плямами, в тіні величезного паротяга «Сазерн Пасифік» на звалищі старих машин і механізмів у Сан-Франциско, і Керуак показав рукою на тінь, що видовжувалася у променях призахідного сонця. Всохлий соняшник пробивався поміж залізних коренів машин і гострих бритвених артефактів цивілізації. І тут Ґінзберґа пройняло. Так само, як тоді, в його гарлемському помешканні, коли йому вчувався голос Вільяма Блейка¹⁰. І Аллен почав свою проповідь: «Ми не є шкірою нашого бруду, не є незугарними млявими запиленими безкрилими паротягами, ми прекрасні золоті соняшники»¹¹, – встромивши стебло біля себе в землю, наче скіпетр. Здавалося, він ладен збитися на крик, його послання мало дійти до кожного, хто здатний слухати і чути.

 

 

_______________________________

¹ Тут і далі – цитати з книги Тома Вулфа «Електропрохолоджувальний кислотний тест» (1968). Том Вулф (1931–2018) – американський письменник і журналіст.

² З книги Волта Вітмена «Листя трави» (1855–1892).

³ Боб Ділан (нар. 1941) – американський музикант і поет. У 1961 році переїхав до Нью-Йорка, де наступного року випустив дебютний альбом. Другий альбом «The Freewheelin’ Bob Dylan» 1963 року приніс йому популярність.

⁴ Місяць вересень в індіанців омаха.

⁵ Джек Керуак (1922–1969) – американський письменник і поет, представник Beat Generation.

⁶ Ніл Кесседі (1926–1968) – представник Beat Generation, надхненник бітників і хіппі.

⁷ Олдос Гакслі (1894–1963) – автор есе «Двері сприйняття» (1954).

⁸ Джимі Гендрикс (1942–1970) – американський музикант, найкращий гітарист всіх часів.

⁹ Аллен Ґінзберґ (1926–1997) – американський поет, представник Beat Generation. За однією з версій, його батько Луїс Ґінзберґ походив зі Львова.

¹⁰ У липні 1948 року у Нью-Йорку Ґінзберґові було видіння під час читання вірша «Соняшник» Вільяма Блейка. Це справило великий вплив на його подальшу творчість.

¹¹ Аллен Ґінзберґ «Соняшникова сутра» (1955). Переклад Юрія Андруховича.

 

 

11.04.2021