Хроніки Квіткової революції
Зміст
Листи Чудових Людей. Soundcheck
Повість чудових літ
Волоцюги Дхарми
1964 рік
1965 рік
1966 рік
1967 рік
1968 рік
1969 рік
I’ll Follow the Sun
Календар-афіша. Jam session
Deathday Джека Керуака
Birthday Джима Моррісона
Збір племен на Human Be-In
Birthday Браяна Джонса
До Всесвітнього дня рок’н’роллу
50 років Літа Любові в Сан-Франциско
Birthday Еббі Гоффмана
Міжнародний День Матері-Землі
Збір племен Райдуги
Перше плавання «Greenpeace»
Листи Чудових Людей
Soundcheck
Цей лист і зараз у мене перед очима. Великі букви, старанно виведені школярським почерком, заокруглені, подекуди кострубаті, складаються у нерівні рядки, що незмінно прямують догори, набігаючи один на один:
«Дорога мамусю! Сподіваюся, ти не хвилюєшся, але я хотіла написати раніше. Зараз я в (Сан-Франциско, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Арізоні, резервації індіанців хопі!!! Айїхікі, Сан-Мігеле-де-Альєнде, Масатлані, Мексиці!!!)...».¹
Так писали на початку шістдесятих юні нонконформісти, тінейджери зі Сан-Франциско, Лос-Анджелеса і Нью-Йорка. Очевидно, вони вже відчували себе окремим самодостатнім трайбом. Щоправда, поки не існувало єдиної синтезуючої ідеї, самої тканини комунікації, тільки інтуїтивний механізм, який спонукав переїжджати з міста до міста у пошуках братів по розуму – своєрідна Незрима Колегія – під акомпанемент вітменівського «Я обіймаю сьєрри, покриваю долонями континенти»². І тільки-но з’явилася нова музична ікона Боб Ділан³.
«...тут просто чудово. Такі красиві місця! Ми тут вже тиждень. Не стану втомлювати тебе деталями про те, як усе сталося...».
В Місяць, Коли Олень Б’є Копитом Об Землю⁴ 1960 року Джек Керуак⁵ рухався автостопом до Сан-Франциско, сподіваючись зустріти когось у книгарні Sity Lights і шукаючи Ніла Кесседі⁶. Ніл завжди був однією з головних причин приїхати на Західне узбережжя. Два роки тому він пригостив марихуаною двох бороданів у джинсах, з вигляду бітників, як виявилося, переодягнутих копів, і решту часу провів у Сен-Квентінській тюрмі у камері з тихим бандитом-убивцею. Відтоді в характері Ніла відбулася якась незрозуміла і дивна переміна – він став спокійнішим, м’якшим, толерантнішим, якимсь осяйним, без жодних нарікань, у ньому навіть з’явилося щось хлопчаче.
Це світосяйне плем’я тягнулося догори, сподіваючись сходження нової зірки, що мала провістити початок Епохи Водолія. Вони перебували в очікуванні творчого імпульсу. Представники старшого покоління, геть збитого з пантелику, називали їх бітниками, але це вже була нова культурна версія. Вони справді дещо успадкували від бітників, якісь крихти буддизму, але найбільш продуктивним виявився інтерес до феномену дверей Олдоса Гакслі⁷.
– Про себе я зазвичай називав їх Чудовими Людьми – за «Листи про Чудових Людей», що їх вони строчили батькам (Том Вулф):
«...я справді старалася, бо знала, що ти так хочеш, але (зі школою, коледжем, роботою, у нас із Денні) нічого не вийшло, ось я і приїхала сюди, а тут такі красиві місця! Будь ласка, не турбуйся. Я познайомилася з ЧУДОВИМИ ЛЮДЬМИ...».
У 1961-му юного правопорушника Джимі Гендрикса⁸ засудили на два роки за крадіжку автомобіля. Звісно, цей м’який, млявий, сором’язливий афроамериканець зі Сіетла, з вигляду закінчений аутсайдер, не був жодним кримінальником. Зусиллями адвоката йому замінили ув’язнення на військову службу. Проте десантника з нього не вийшло. Джимі був недисциплінованим, не виконував наказів, спав нa посту, врешті його комісували, для цього довелося вигадувати причину в схильності до аморальних вчинків. У принципі, це можна було пояснити, адже на думку командира взводу, у нього не було «жодної позитивної риси».
Вся ця публіка була абсолютно несприйнятлива до традиційного консервативного світу батьків з їхнім тихим міщанським щастям. Навіть мови не могло бути про те, аби здійматися щаблями і соціальними ліфтами розвинутого споживацького суспільства.
– Ми ж Чудові Люди, ми вищі від усього цього звалища бездушних роботів.
Цей код прописали ще Керуак з Алленом Ґінзберґом⁹. Якось вони сиділи на березі великої води, вкритої різнобарвними нафтовими плямами, в тіні величезного паротяга «Сазерн Пасифік» на звалищі старих машин і механізмів у Сан-Франциско, і Керуак показав рукою на тінь, що видовжувалася у променях призахідного сонця. Всохлий соняшник пробивався поміж залізних коренів машин і гострих бритвених артефактів цивілізації. І тут Ґінзберґа пройняло. Так само, як тоді, в його гарлемському помешканні, коли йому вчувався голос Вільяма Блейка¹⁰. І Аллен почав свою проповідь: «Ми не є шкірою нашого бруду, не є незугарними млявими запиленими безкрилими паротягами, ми прекрасні золоті соняшники»¹¹, – встромивши стебло біля себе в землю, наче скіпетр. Здавалося, він ладен збитися на крик, його послання мало дійти до кожного, хто здатний слухати і чути.
_______________________________
¹ Тут і далі – цитати з книги Тома Вулфа «Електропрохолоджувальний кислотний тест» (1968). Том Вулф (1931–2018) – американський письменник і журналіст.
² З книги Волта Вітмена «Листя трави» (1855–1892).
³ Боб Ділан (нар. 1941) – американський музикант і поет. У 1961 році переїхав до Нью-Йорка, де наступного року випустив дебютний альбом. Другий альбом «The Freewheelin’ Bob Dylan» 1963 року приніс йому популярність.
⁴ Місяць вересень в індіанців омаха.
⁵ Джек Керуак (1922–1969) – американський письменник і поет, представник Beat Generation.
⁶ Ніл Кесседі (1926–1968) – представник Beat Generation, надхненник бітників і хіппі.
⁷ Олдос Гакслі (1894–1963) – автор есе «Двері сприйняття» (1954).
⁸ Джимі Гендрикс (1942–1970) – американський музикант, найкращий гітарист всіх часів.
⁹ Аллен Ґінзберґ (1926–1997) – американський поет, представник Beat Generation. За однією з версій, його батько Луїс Ґінзберґ походив зі Львова.
¹⁰ У липні 1948 року у Нью-Йорку Ґінзберґові було видіння під час читання вірша «Соняшник» Вільяма Блейка. Це справило великий вплив на його подальшу творчість.
¹¹ Аллен Ґінзберґ «Соняшникова сутра» (1955). Переклад Юрія Андруховича.
11.04.2021