«Кислотні тести стали поворотним пунктом в історії психеделіченого стилю і майже всього, що з цим пов’язано. Справа не просто в тому, що Приколісти почали першими, а, швидше, в тому, що кислотні тести напряму привели до Фестивалю Польотів, що відбувся у січні 1966 року. Там-то все й було оприлюднено. «Дійство з використанням кількох засобів інформації» безпосередньо випливало із поєднання освітлення, кінопроекції, стробоскопів, магнітофонних записів, рок’н’роллу, невидимого інфрачервоного проміння, що застосовувалося на кислотних тестах» (Том Вулф «Електропрохолоджувальний кислотний тест»).

Ідея суперкислотного тесту як грандіозного світлового і звукового шоу для всіх, хто бажає, першому спала на думку Стюарту Бренду. Разом із художником Раймоном Сендером вони задумали дійство, якого ще не було. На роль імпресаріо запросили Білла Ґрема. Імпреза мала відбутися в Longshoremen’s Hall. Рекламні постери наголошували на імітації «досвіду сприйняття ЛСД без ЛСД» за допомогою самих тільки світлових і звукових ефектів. На другий день Фестивалю був обіцяний Кен Кізі разом із Merry Pranksters. Фінансові затрати взявся покрити Оузлі Стенлі, допомогти з апаратурою, і в плані кислоти.

Напередодні Кізі подався до Стюарта Бренда, котрий замешкав у Норт-Біч. Вночі 19 січня вони з подругою прохолоджувалися на даху 4-поверхового будинку. Перед тим в околиці трохи похуліганили Пекельні Янголи, тож сюди заявилася поліція. Кізі не знав про це, і його арештували. Як на зло, при ньому знайшли невеликий пакетик із марихуаною. Ця ситуація була надзвичайно прикрою – письменникові загрожувало кілька років тюрми. Також йому категорично не радили з’являтися на Фестивалі Польотів.

Наступного дня Кізі вийшов з будинку муніципального суду Сан-Франциско і сів у розмальований автобус. Вони цілий день їздили містом, рекламуючи дійство, яке мало початися завтра.

Перший день Фестивалю у п’ятницю 21 січня був присвячений індіанським фантазіям Стюарта Бренда. Слайд-шоу, муві, поетичні читання, одкровення – загалом досить нудно. Зате на другий день спостерігалася неймовірна тиснява. Стіни, розмальовані флюоресцентними фарбами, заливали фантастичні міжгалактичні моря, їх розсікали промені прожекторів і кінопроекторів. Музику забезпечили піонери кислотного року Grateful Dead, Big Brother and the Holding Company, а також химерні дівчатка в трико, які дули в собачі свистульки – шоу-група The Family Dog. Ну і звісно Merry Pranksters. Посеред залу височіла Вежа Контролю, зведена з труб і платформ, вся заставлена мікрофонами, підсилювачами і проекторами. За пультами сидів Кен Бебс. Кізі натягнув сріблястий скафандр і великий прозорий шолом, аби його не впізнали, і виліз на верхню галерею. Проте його впізнали. Вечірка перетворилася на грандіозний кислотний тест.

Том Вулф:

– Сотні людей підхопили досвід сприйняття, все наростало, ніби тайфун мрій, а на рівному і гладкому краю центробіжного вихору панував спокій. Словом всі у Фільмі, в автобусі, і це було прекрасно.

Фантастичний безумний карнавал сколихнув Гейт-Ешбері, об’єднавши його в єдиному пориві. Десять тисяч молоді взяло участь у Польотах. Звукова злива під шалене миготіння стробоскопів і слайдів породила новий жанр для нічних клубів і дансинґів, Фестиваль Польотів став початком епохи Гейт-Ешбері. Через два тижні Білл Ґрем покинув Мім-трупу і уклав контракт на проведення регулярних щотижневих фестивалів у Fillmore Auditorium.

Буквально наступного дня поліція розпочала полювання на Кізі. Тепер йому світила перспектива трьох років тюремного замку в окрузі Сан-Матео, до якого була приписана Ла Хонда. Паралельно трудилися нишпорки зі Сан-Франциско, намагаючись накинути ще п’ять чи вісім років, а то й усі двадцять. Кізі був змушений продати будинок у Ла Хонді. 23 січня він разом з родиною виїхав до Санта-Крус. Тут у заміському будинку Бебса Кізі провів надзвичайний інструктаж:

– Якщо суспільство бажає оголосити мене поза законом – я стану ізгоєм, причому надзвичайно спритним. Людям тільки це й потрібно. У всі часи люди потребували ізгоїв.

Було вирішено інсценізувати самогубство, а йому самому податися до Мексики. Старенький бортовий автомобіль мав бути розбитий об секвою по дорозі на Ореґон, а блакитні черевики Кізі – знайтися на березі крутого урвища. Не забули і про передсмертну записку: «Останнє слово. Голосуйте за Баррі¹ – повмираєте зі сміху». 31 січня Кізі не з’явився на судове засідання. Натомість він перетнув мексиканський кордон у кузові вантажного автомобіля, що перевозив зварювальні агрегати.

Насправді цей крок означав швидкий кінець Merry Pranksters. Бебс, котрий став лідером, перевів їхню діяльність до Лос-Анджелеса, проте його жорсткий армійський стиль лише прискорив розпад. Гучний успіх кислотного тесту у Воттсі, передмісті L.A., в лютому 1966-го обернувся посиленою увагою поліції. Кесседі просто сказав «Fuck!» і повернувся до Сан-Франциско.

***

«Клас! До Гейт-Ешбері починає з’їжджатися молодь у пошуках Життя... Це ж карнавал! Сад Едему! Ла Хонда, перенесена до великого міста! Просто неба! Де все доступно. Гроші носяться в повітрі. Це не проблема. Чорт забирай, за три години аску² можна зібрати дев’ять-десять монет. Господи, та тільки-но порядний обиватель уздрить бородатого хлопця в бусах і квітах, з виснучою бляхою «У мене горде серце, але не гордий шлунок», як тут же мізки набакир, вони зразу ж викладають дрібні, навіть долари» (Том Вулф «Електропрохолоджувальний кислотний тест»).

Остаточно покинувши Норт-Біч, хіпова тусовка осідає на пагорбі біля Парку Золотих воріт. Дедалі більше хлопців з довгим волоссям, бородами і пов’язками на головах, схожих на Ісуса Христа, і дівчат в індіанських вбраннях, оздоблених бісером, бусами, браслетами й амулетами вештається по Гейт та Ешбері, в Ґолден-Ґейт- і Пенгендл-парку. Вони займають покинуті квартири і живуть комунами по кілька десятків осіб. Серед них учасники Grateful Dead, Big Brother & the Holding Company, The Family Dog, Jefferson Airplane. 3 січня на Гейт-стріт відкрився The Psychedelic Shop братів Ронні й Джея Телінів³. Тут можна придбати книги Лірі, Алперта, Гессе, Гакслі, Алана Вотса, східну езотерику, необхідні атрибути нової субкультури. Стіни, завішані фотографіями й мішковиною, створювали відповідний антураж. Вже у червні в Гейт-Ешбері налічується 15 тисяч хіппі. Психеделічний магазин стає епіцентром духовного життя.

Одним із головних персонажів Гейт-Ешбері був Чет Гелмс⁴ – худий, аж прозорий, із неймовірно прикольним волоссям і бородою Ісуса, в круглих окулярах у дротяній оправі. Начитавшись Керуака, він покинув Техаський університет і вирушив автостопом по Америці. Втім самого лише зовнішнього вигляду виявилося достатньо, аби бути арештованим за підозрою у вбивстві президента Джона Кеннеді. Врешті Гелмс потрапляє до Гейт-Ешбері і оселяється в гаражі на Пейдж-стріт, який винаймали Big Brother & the Holding Company. Одного дня йому сяйнула ідея влаштувати jam session тут же в підвалі. Скоро сейшни стали регулярними; їм судилося стати матрицею каліфорнійської психоделічної сцени. Коли почалися концертові акції у Філлмор, Білл Ґрем підключив Гелмса. У лютому Чет підписує контракт із Big Brother & the Holding Company і доформовує The Family Dog на становищі менеджера обидвох команд.

Ще у Longshoremen’s Hall постало питання, хто буде розпоряджатися виторгом, тоді між Ґремом і Кізі спалахнула сварка. Потім Ґрем вирішив помиритися і простягнув руку на знак згоди, але Кізі повернувся спиною і пішов геть. Так само Гелмс, стовідсотковий хіппі, був альтернативою Ґрему з його агресивною діловою хваткою.

Чет Гелмс:

– Ми більше дбали про культурну революцію, аніж думали про гроші.

У квітні почалися щотижневі вечірки у танцювальному залі Avalon Ballroom на Саттер-стріт під орудою Гелмса. Потрібна була вокалістка, тож він згадав про стару знайому Дженіс Джоплін⁵, яка виконувала фолк і блюзи у провінційному Остіні, штат Техас.

Дженіс Джоплін:

– Ми пили пиво і співали, вляпувалися в бійки, валялися в болоті і відкупорювали по новій, закладали і черпали, закладали і черпали⁶.

4 червня Дженіс прибула до Сан-Франциско. Гелмс вмовив її порепетирувати разом із Big Brother & the Holding Company.

– Я жила в задушливій атмосфері, мене калатало від страху. Я не знала, як співати всю цю пургу, я ніколи не співала під електричні інструменти, барабани, я співала просто під гітару.

10 червня 1966-го Дженіс уперше вийшла на сцену Avalon у рок-н-ролльному амплуа:

– Я вийшла в тому, що носила в коледжі. Вийшла на сцену і почала співати. Клас! Аж штормить, чувак! Чистий, живий, наркотичний кайф, аж коробить. Я й не пам’ятаю, як там було, тільки саме відчуття – така штука, чувак, клас. Музика бум-бум-бум! Всі танцюють, лампи горять, а я стою, кричу в мікрофон, даю жару! І – у-ух! В’їхала в саму суть.

Навесні-влітку 1966-го хіп-ідея вихлюпнула за межі Сан-Франциско. Фестиваль Польотів увімкнув рубильник і енергія заструменіла до міст Західного й Східного узбережжя США.

***

Паралельно оригінальні ритми й тенденції зароджувалися в Лос-Анджелесі – субкультура фриків навколо Френка Заппи⁷ і сільські комуни колишнього брокера Ґрідлі Райта⁸. Сюди перебралися Merry Pranksters на чолі з Бебсом, разом з ними прибули Grateful Dead.

На той час в L.A. перебував Оузлі зі своєю лабораторією майбутнього. Навесні 1966-го він починає працювати з Grateful Dead як звукорежисер. Було цілком очевидно, що кислотному року в космічному сценарії відведена роль, співмірна з ЛСД. Досі рок-концерти продукували примітивний живий звук, працювали одноканальні підсилювачі й динаміки – тепер прийшов час стерео. Із найрізноманітніших тюнерів, підсилювачів, мікрофонів, демпферів Оузлі видобував ефекти, які нагадували звукову лавину. Такий саунд, якого набули Grateful Dead, досі був недосяжний.

У квітні Бебс із рештками Merry Pranksters вирушили до Мексики. Grateful Dead повернулися до Сан-Франциско – там розвивалася головна сцена.

– Гейт-Ешбері починалася як ґетто богеми, котра хотіла щось робити і знала, що робить. Хоча я не думаю, що все так і вийшло, – згадував гітарист Grateful Dead Боб Вейр⁹. – Там було ЛСД. Але виникла Гейт-Ешбері не заради наркотиків. Мова йшла про розвідку, пошук нових шляхів самовираження.

***

В Амстердамі зростає популярність Провосів.

10 березня 1966 року в місті мала відбутися церемонія вінчання спадкоємиці престолу принцеси Беатрікс із Клаусом фон Амсберґом. Загалом голландці не були захоплені таким вибором, оскільки майбутній принц виховувався в гітлерюґенді і служив у вермахті; в роки Другої світової війни Голландію окупувала нацистська Німеччина. До того ж Амсберґ походив із дрібнопомісної аристократії, а це для династії Оранж-Нассау був трохи не той рівень. Амстердам хвилювався. Provos враховували загальну збентеженість і напередодні урочистостей поширювали неймовірні чутки – про симпатії королеви Юліани до анархістів, близьку передачу влади провосам, про гігантські пістолети, що стріляють фарбою, потрапляння ЛСД до міського водопроводу і розкидання гною вздовж маршруту святкової процесії.

Для охорони весільної церемонії влада мобілізувала 25 тисяч війська. Втім без провокацій не обійшлося. Тільки-но почалася урочиста хода, як позаду Королівського палацу вибухнуло кілька димових бомб, виготовлених за рецептами Лууда Шиммельпеннінка. Поліція накинулася на провосів і святкове дійство перетворилося на побоїще. Через тиждень ті влаштували фотовиставку з доказами поліцейських зловживань, але повторилося те ж саме. Тоді натовп, що зібрався біля Het Lieverdje, рушив через площу Дам до Королівського палацу. Активісти підпалили портик будівлі і розмалювали фасад. Через місяць у день народження королеви Юліани провоси на білих велосипедах обложили Королівський палац. На Дам влаштували конкурс краси з приводу досягнення королевою поважного віку і змагання з кидання яєць у поліціянтів. Раз по раз від Het Lieverdje вирушали екзотичні юрми до в’язниці на Амстелвеенсевеґ, де вже понад місяць тримали арештованих, вони переростали в сидячі протести. Як наслідок, популярність Provos зростала.

Проте 14 червня настала несподівана розв’язка. В ході робітничих заворушень в Амстердамі було убито робітника Яана Веґґелаара. Розгорнулися вуличні бої. Молодь звісно підтримувала бунтівників. І тут провоси зіграли фальшиву ноту – вони ж були певні, що голландські робітники давно обуржуазилися! Лідери Provos, виступаючи на радіо і телебаченні, несподівано закликали до спокою, згадали про ненасильницькі методи і засудили повсталих. Замість підхопити радикальні гасла, вони пропонували абсурдні речі, як наприклад, ефектно покинути місто.

***

В Лос-Анджелесі поліція починає полювання на Оузлі, тож він повернувся до Бей Еріе слідом за Grateful Dead. Свою фабрику обладнав у підвалі будинку у Пойнт-Річмонді.

Для синтезу ЛСД Оузлі використовував триокис сірки. Цей реактив дуже небезпечний: одна крапля, потрапляючи на шкіру, моментально випалює в ній дірку. Достатньо було кільком краплям просочитися у повітря, як воно наповнювалося випарами сірчаної кислоти. Оузлі задихався і кашляв, повзаючи по бетонній підлозі у хмарах отруйного газу. Аби відвернути сили зла, здійснював магічні ритуали і проводив паси над колбами. Він вповні усвідомлював, що є творцем однієї з найбільших подій в історії людства, санкціонованої вищими силами.

***

«Найважливішим є поширити мистецький фестиваль по всьому місту, поширити музику, розповсюдити все це, бо маємо справу з культурною кризою. Ми зіткнулися з абсолютним протиріччям між тим, що зветься творінням і руйнацією. І мистецька спільнота схиляється до руйнації. Так само, як Джек Лондон, що писав у шухляду і жив піратом-устрицею. Я старий і успішний, і в очах Ронні Девіса мабуть видаюся товстосумом і елементом суперструктури, складовою істеблішменту. Але як соціологічний коментатор я бачу, куди воно все йде. І те, що відбувається, має щонайсерйозніше значення, це не вирішується зведенням висотних культурницьких храмів» (Кеннет Рексрот. З виступу в Державному коледжі Сан-Франциско¹⁰ 3 травня 1966 року).

Навесні 1966-го мер Сан-Франциско Джон Шеллі¹¹, на чию каденцію припали головні події Квіткової революції, оголосив про скликання Комітету з розвитку мистецьких ресурсів Сан-Франциско. До складу запросили двадцять шість осіб із числа бізнесменів та громадських діячів і, як не дивно, жодного з практикуючих мистців. У планах домінували наміри звести черговий висотний комплекс. У понеділок 2 травня актори Мім-трупи з’явилися на засіданні Комітету в костюмах менестрелів і персонажів комедії масок. Ронні Девіс зачитав маніфест: «Гроші на мистецтво! Гроші на людей! Гроші на культуру! Жодних будівель! Люди творять мистецтво. Митці це люди. Підтримайте митців! Остерігайтеся будівельної програми! Культура – це не трансплантація». Їх попросили покинути приміщення.

Наступного дня Девіс прибув на симпозіум у Державному коледжі Сан-Франциско, що торкався проблем культурного життя міста. Разом з ним прийшов Кеннет Рексрот, поет, дуайєн радикального богемного андеґраунду в Бей Еріе, котрий починав ще у 1930-х. Згадавши про численні нападки поліції на незалежних митців, Рексрот запропонував перенести культурні акції на периферію міста, безпосередньо в маси:

– Необхідно проводити відкриті поетичні читання по неділях, подібно, як робить Ронні Девіс у парках. Це має бути програмою Державного коледжу, проте відомі поети її бойкотують. Так само великі художники, які, отримавши 40 тисяч за картину, втрачають інтерес до мистецького фестивалю. Мусимо розширити фестиваль, аби оживити місто, адже воно вмирає, відрубуючи саме собі голову.

Відповідь мерії не забарилася. Коли наступного ранку оголосили номінантів на щорічну премію Фонду реклами та готельних податків з метою збагачення культурного ландшафту і туристичної галузі, Мім-трупу викреслили зі списку.

10 травня Девіс скликав незалежних мистців до студії-мансарди на Говард-стріт. Про створення майбутньої асоціації взаємної підтримки повідомлялося напередодні. Прибуло біля сотні художників, літераторів, акторів, репортерів, бізнесменів, юристів. Тригодинне засідання супроводжувалося неймовірним галасом і пристрастями. Здавалося, ще ніколи стільки анархістів не збиралося в одному приміщенні. Асоціація прибрала назву Мистецький визвольний фронт, наслідуючи Національний визвольний фронт Південного В’єтнаму, як офіційно іменувався В’єтконґ. До керівного комітету обрали семеро осіб, у тому числі, Ронні Девіса, Пітера Берґа і Білла Ґрема. Учасники висловилися категорично проти будівництва культурного центру, натомість підтримали ідею культурної дифузії Рексрота і створення невеликих осередків у міських кварталах.

Подальші зібрання Фронту увінчалися костюмованим бал-маскарадом 17 липня у Fillmore Auditorium за участі психоделік-, данс- і джаз-банд. Музичні виступи супроводжувало вже традиційне світлове шоу. Серед запрошених був Аллен Ґінзберґ, який зачитав свою нову поему «Вихорова сутра Вічіти».

***

«Якось ми репетирували з Мім-трупою, у той час підійшов веснянкуватий тип. Йому була властива пластичність і водночас ірландська жорсткість. Він мав вражаючу ходу – левину голову виставляв агресивно вперед, а решта тулуба ніби намагалася її догнати. Незворушний холодний погляд і вираз обличчя свідчили про бурхливий характер і рішучість. На прослуховування прийшов Емметт Ґроґан¹². Між нами зав’язалася розмова, яка затягнулася на цілий день та ще й всю дорогу додому. Виявилося, що наші помешкання розташовані на протилежних краях перехрестя Фелл-стріт і Стейнер-стріт. Він оповідав захоплюючі історії, при тім залишався безпосереднім. Ми стали друзями і в скорому часі він змінив моє життя глибше, аніж будь хто-інший. Всі ми почувалися в житті акторами, хтось більше, хтось менше, та Емметт був зіркою» (Пітер Койот «Заночувавши там, де стояв: Хроніки»).

Емметт був неперевершений, Емметт був загадкою. Можна здогадуватися, що популярності йому додавали паралельні життєві траєкторії, але він був невловимий. Підлітком в Брукліні, ще коли його звали Юджином, він мав шанс потрапити до в’язниці – дрібний кримінал, молодіжні банди, наркотики; невідомо точно з якої причини сімнадцятилітній Ґроґан опинився в Римі в Центрі експериментальної кінематографії. По поверненні через п’ять років додому його буквально зразу ж призвали до армії. Був грудень 1965-го, він знав, що йому світить В’єтнам, тож не мав наміру довго чекати, але треба було витримати паузу. У тренувальному таборі Форт-Гордон, Джорджія, він посів друге місце з фізичної підготовки, набрав найбільше балів на письмових тестах для визначення IQ і здобув приз як найкращий стрілець, після чого подав заявку на офіцерський вишкіл у повітряний десант. У березні 1966-го Юджин прибув до навчального центру Форт-Орд, Каліфорнія, на північ від Монтерея. Коли інструктор-сержант пояснював, як стріляти з базуки, він зрозумів, що має робити. Через кілька днів проводилися тренувальні стрільби на полігоні. Їхній взвод прибув на вогневу лінію, і вони з напарником приготувалися забити снаряд. Коли той постукав Юджина по касці і закрив голову руками, він, замість того, аби цілитися в мішень, випростався на повен зріст, розвертаючи заряджений гранатомет на всі боки. Нештатна ситуація, паніка, дуже небезпечно. Секонд-лейтенант намагався роззброїти зухвальця, підкрадаючись ззаду і наставивши пістолета. Юджин ще роздумував, чи не пройтися зі зброєю до казарми, однак інструмент був занадто важким. Далі все пішло по плану. Його поклали до нейропсихіатричного відділення військового шпиталю в Сан-Франциско, де він успішно симулював шизофренію. У газетах раз по раз подавали новини з Гейт-Ешбері, тож він бачив себе актором Мім-трупи Сан-Франциско. Для сценічної кар’єри прибрав собі ірландське ймення Емметт. Врешті його визнали непридатним, ще й дали сімсот доларів на дорогу. Вибравшись за паркан частини, Емметт нікуди не поїхав. Винайняв помешкання без меблів у дерев’яному будинку на Фелл-стріт і, отримавши тридцятип’ятидоларовий чек допомоги по безробіттю, піднявся в мансарду на Говард-стріт.¹³

Спортивна куртка, штани, гольф, волосся ще не зовсім відросло – що на перший погляд можна було сказати про цього типа? Ви полісмен? – запитав його Девіс. Емметтові дали підготувати монолог із Карло Ґольдоні. На репетиціях він тримався упевнено, проте необхідно було попрацювати над інтонацією.

На початку серпня до Ґроґана прибув з Нью-Йорка друг дитинства Біллі Маркотт. Тихий, сутулий греко-американець, кучерява голова, постійно задуманий вираз обличчя, здатність бути абсолютно непомітним на зборах, ненаситний до книг, у себе на стіні вивішував хронологічні викладки й переліки історичних дат – таким його пригадує Пітер Койот, аспірант Державного коледжу Сан-Франциско. Також Біллі вірив, що трава й ЛСД змінять людську ідентичність, і з головою поринав у паралельну реальність. До Мім-трупи його взяли техніком.

Їхнє середовище: Ґроґан, Маркотт, Пітер Койот – вихідці із Нью-Йорка, дискутували на теми психоделічної свободи, пропагованої в Гейт-Ешбері. Проте смішно сподіватися, що тільки-но піпл врубається, хай навіть усі, зразу все стане кльово. Кислота, хоч полегшує мислення і творчий процес, проте не пропонує жодних імперативів. Справжня свобода можлива лише поза капіталом і владою. До них тяжів Пітер Берґ, на кілька років старший, теж із Нью-Йорка. Він усвідомлював, що партизанський театр набуде більшого впливу, якщо усунути фактор сцени. Адже навіть у парку сцена становить бар’єр між актором і глядачем. Його концепція революційного мистецтва передбачала активне залучення аудиторії, котра перестає сприймати меседжі лише як виставу і сама бере участь у творенні альтернативи.

Емметт, рано познайомившись із важкими наркотиками, зберігав деяку відстороненість у балачках, ба навіть певну дистанцію.

Пітер Берґ:

– Його харизма була потужною. Більш ніж потужною – він був, мабуть, найхаризматичнішою людиною, яку я коли-небудь бачив. Він користав із цієї своєї властивості. На сцені не складав враження обдарованого актора, зате в житті актором був надзвичайним.

Здається, вже тоді поміж ними намітилася конкуренція.

– Емметт стверджував, що вчився в кіношколі в Італії, та я сумнівався, оскільки він неправильно вимовляв «Cinecittà».

Вже у серпні Берґ і Ґроґан відкрито зітнулися з Девісом.

***

На початку вересня Пекельні Янголи влаштували традиційний мотопробіг на День праці. Гантер Томпсон також взяв участь і був жорстоко побитий янголами, які запідозрили, що він хоче нажитися на їхній славі: того року мала вийти друком його книга.

– На мене посипався вражаючий град ударів зі всіх боків, вони намагалися проламати череп і перетворити на криваве місиво мій пах.

В останній момент Тайні встиг відтягнути Гантера від озвірілих янголів. У схожих випадках таких, як Тайні, варто остерігатися якнайбільше, однак саме він допоміг Томпсону:

– Він зашкодив одному з outlaws розбити важкий камінь об мою голову. Я вже бачив, як злісна свиня пробує дотягнутися до мене з каменем, затиснутим у ґодзилоподібних лапах.

Сонні Барґер:

– Ми їм дали трохи його відкопати. Потім порознімали і веліли йому звалювати. Він сів у машину й поїхав.

***

«Тож він [Біллі Маркотт] читав книгу про анархізм. Там йшлося про англійську групу Вінстенлі. І він збагнув, що ця назва просто приголомшлива, якщо узагальнити: «Я копаю тут», «Я розкопаю парк». Знаєте, Гейт-Ешбері розташована просто біля Пенгендл-парку і Парку Золотих Воріт. Тож у нас був парк, громадське місце – як в англійських Диґґерів, і нас так само заполонила ідея стати вільними завдяки ЛСД. Без застережень, без попередніх домовленостей. Біллі вирішив, що це приголомшлива назва для групи – і враховуючи нью-йоркський сленґ, і на перспективу, яку вони з Емметтом вимріяли: вони прагнули білого еквівалента виступам чорношкірих. Адже чому білим не можна того, що роблять чорні? Тож вони задумали створити групу під назвою Diggers, хоча ще не знали що й до чого – на даху, спостерігаючи за пожежами і погромами у Філлмор. Разом склали щось схоже на «99 тез» Мартіна Лютера. Прийшли, спитали, що з цим робити, я сказав: Прикріпіть на стіну офісу Мім-трупи. Я лише краєм ока глянув. Тоді я був з мімами. І ось зранку всі приходять в офіс, а там висить аркуш, де написано: Fuck країну, fuck капіталізм, fuck Рух за громадянські права, fuck Чорні пантери, fuck одне, друге, fuck поп-музику і таке інше, а останнім було – Fuck Мім-трупу. І підписано «Diggers». (Пітер Берґ).¹⁴

Центральним явищем епохи Гейт-Ешбері стали Диґґери, котрі виросли зі San Francisсo Mime Troupe. «Група гурманів-хіппі», писали про них у «Time». «Правдивий Корпус миру Сан-Франциско», – вторив музичний оглядач Ральф Ґліссон. Найоб’ємніше висловився Пол Красснер: «Суміш шаленого бомбардувальника та Джонні Еплсіда, поєднання Ленні Брюса і Малькольма Ікс, позашлюбне потомство внаслідок злягання Мері Ворт із кислотним анархістом».¹⁵

Ідея Диґґерів сформувалася під час літніх сесій Мистецького визвольного фронту в мансарді на Говард-стріт; їх учасниками були Ґроґан із Маркоттом. Диґґерами іменували себе радикали часів Англійської революції XVII століття, котрі сповідували ідеї суспільства, вільного від грошей, закликаючи бідняків обробляти землю в громадських парках, а багатіїв – віддавати надлишки продовольства нужденним. Також велике враження на обох справило повідомлення про амстердамських провосів, опубліковане 20 вересня у 1-му випуску андеґраундного часопису «San-Francisco Oracle», надто інтеґрація політичних меседжів у мистецьке життя. Стартовим імпульсом до появи нової контркультурної формації стали заворушення у негритянських кварталах Сан-Франциско.

27 вересня близько 14:30 офіцер поліції під’їхав до підозрілого Buick, що стояв біля перехрестя у Гантерс-Пойнт. Звідти вискочили двоє чорношкірих підлітків і кинулися врозтіч. Полісмен поспішив навперейми – бігом, потім автомобілем, застосував табельну зброю. В результаті загинув 16-річний Метью «Арахіс» Джонсон. Як з’ясувалося в скорому часі, Buick справді числився викраденим. Однак полісмен, який застрелив підлітка, був білим – з тієї причини в Гантерс-Пойнт, населеному здебільшого чорношкірими, зросло обурення. Півсотні молодих афроамериканців погрожували штурмувати поліцейський відділок і близько 19-ї почали бити вітрини. Мер Шеллі намагався заспокоїти натовп, але в нього полетіло каміння. З огляду на погроми й грабунки, мерія вивела на вулиці поліцію. Опівночі на території Гантерс-Пойнт і Філлмор, де так само почався безлад, оголосили комендантську годину. Наступного дня прибули на поміч Каліфорнійська Національна гвардія та Каліфорнійський дорожний патруль.

Десь тоді Біллі й Емметт починають поширювати постери, критикуючи психоделічний трансценденталізм від самопроголошених гуру Лірі й Алперта з їхнім лозунгом «Turn On, Tune In, Drop Out!» («Врубайся, налаштуйся, випади!»), а також комерсантів Гейт-Ешбері, що пропонували влаштовувати поліціянтам трапези. Їх друкували на різографі в штаб-квартирі SDS по сусідству з офісом Мім-трупи, підписуючи «The Digger Papers».

Пітер Койот:

– Саме Біллі, наскільки я пам’ятаю, викристалізував те, що витало в повітрі – ідею Free [в сенсі «безплатно»], артикулював автономію. Це було доволі радикально і доволі екстремально, оскільки давало змогу зробити крок уперед, порівняно з Мім-трупою. І що реальною силою є автономія, а всі ідеології сповнені маячні. Що ліві, соціалісти, давно вже не є зразком, переродившись у старих пердунів, чіпляючись за свої теорійки. Що бути відвертим і прямим, обстоювати те, що вважаєш за потрібне, незалежно від ідеології, означає просто зробити це. І що такі, як ми, не будуть зручними ані лівим, ані правим. Біллі укладав перші «Digger Papers». Перші маніфести написав Біллі, наскільки я пам’ятаю. Біллі був неоспіваним генієм, який стояв за Диґґерами.¹⁶

Сенс автономії вони осягнули під час репетицій одноактної п’єси «Стояти на розі вулиці, не чекаючи нікого, це сила» за Ґреґорі Корсо¹⁷. Тричі на день, зранку, в обідню перерву і по закінченні робочого дня стояли на розі Монтґомері-стріт, просто так, без діла, повз них проходили юрми офісних працівників, які не здогадувалися, що твориться інсценізація. В цьому полягала суть – змусити сприймати її як реальність, хай навіть вона повторюється тричі на день. Це водночас було спонукою до анонімності.

Принцип Free був традиційним для багатьох утопічних проектів.

– Пристрасть до грошей – це хвороба. Майже всі ми з дитинства схильні до неї, але наркотики і любов здатні вилікувати від цього.

Через два дні після вбивства Метью Джонсона Ґроґан став свідком демонстрації SDS на Гейт-стріт. Студенти закликали ревнителів кислотних тріпів приєднуватися до протестів, проте у відповідь чулося «Повертайтеся в кампус». За порушення режиму надзвичайного стану арештували 91 демонстранта. Біллі Маркотт теж поспішав до Гейт-Ешбері, і коли мимо проїжджав автозак, звідти чулися вигуки, аби порушувати комендантську годину і провокувати поліцію. І навпаки квітковий піпл пропонував сидіти вдома і не встрягати в політику.

Емметт і Біллі вирішили, що не підтримують ні тих, ні тих. В них було кілька постерів зі закликом іґнорувати комендантську годину і чинити, як заманеться.

Невдовзі вони помітили кількох кислотників під шатром недавно відкритого Straight Theatre на Гейт-стріт. Один із них, кремезний хлопець у білому коттоновому вбранні, схожий на давнього пророка – здається, це був Майк Боуен¹⁸, зірвав листівку, яку Емметт щойно приліпив до ліхтарного стовпа. Між ними зав’язалася суперечка:

– Що ти, на біса, думаєш робити з нашим постером?

– Нічого. Просто у нас інакші стосунки з поліцією. Заходь до нас в офіс, поговоримо.

– Знаєм ми ваш геніальний план! Хочете полюбити їх до смерті кислотними вечірками і задушити димом від косяків.

Біллі з Емметтом спустились на Філлмор-стріт за барбекю. Поки стояли з паперовими тарілками, мимо них пробіг натовп чорношкірих. Їх однак не зачепили, попри те, що вони були білими. Потім хтось кинув цеглу в поліцейський автомобіль. Тут же п’ятдесят озброєних копів висипали на вулицю. «Он той у червоному светрі зі сумкою!», заверещав сержант. Бідолаху скрутили і кинули в машину.

Хлопці пішли додому, та їх всю дорогу переслідували нацгвардійці. Природно з’явилося бажання відімстити. Вони схопили ганчірки, пляшки з бензином і скипидаром і побігли на дах. Внизу по Фелл-стріт їздили патрульні машини. Втім обидва вчасно схаменулись, що коли пригостити поліцію коктейлями, репресії все одно впадуть на чорношкірих. Вони переглянулися і зійшлися на тім, що це не їхня війна.

Цей ексцес прискорив еволюцію в бік соціально активного мистецтва. На той час справи Гейт-Ешбері стали топ-темою в масмедіа; більше уваги надавалося хіба що федеральному округові Колумбія. Своєю чергою Біллі з Емметтом прагнули чимось допомогти хіп-тусовці, що й проповідували в «Digger Papers». Але як? Просто збирати і розподіляти гроші було нереально та й небезпечно, раз мова про піпл, котрий вживає наркоту. Що можна придбати за мішок дармових грошей?

– Хліб! – здогадався Емметт.

На початку жовтня вони з Біллі на його Ford універсалі рано-вранці подалися на продуктовий ринок на околицю міста, де італійці-імміґранти здавали оптом городину. Через довгі патли їх спершу зустріли насторожено, однак пристойна італійська вимова Емметта швидко розтопила лід, надто коли він простягнув їм косячок. За годину кузов був запакований картоплею, помідорами, баклажанами, капустою, цибулею, яблуками й апельсинами, знайшлося місце і для 50 фунтів курятини й індички. Що далі? Вирішили варити рагу. Викравши пару двадцятигалонних бідонів з молокозаводу в районі Мішн, поїхали до Емметта додому. На 16-ту годину їжа була готова і машина з повними бідонами припаркувалася біля Пенгендл з боку Фелл-стріт. В оголошенні повідомлялося: «Безплатна їжа щоденно. Безплатно, тому що це ваше».

Зразу до них підійшло півсотні людей, потім ще, скоро їх назбиралося дві сотні. Подібна імпреза повторилася наступного дня. Про безплатні обіди на траві почала писати преса. Газетярів цікавило, хто стоїть за тією затією, але хлопці зберігали анонімність. Врешті погодили на тім, що це й є ті самі таємничі Diggers.

Пітер Берґ відразу збагнув, що ідея прекрасна: «Спробуйте протриматися тиждень, потім ще». Нові ліві позеленіли від заздрощів, що самі на здогадалися таким робом забезпечити собі авторитет. Натомість Біллі з Емметтом продовжували, незважаючи ні на що. На Пейдж-стріт орендували гараж на шість автомобілів, весь захаращений віконними рамами. Кілька хлопців із числа тих, що харчувалися в Пенгендл-парку, допомогти прибрати всередині. Віконні рами прибили по фасаду, а над входом почепили табличку «Free Frame of Reference» («Безплатна точка відліку»). Згодом на дверях вивели фарбою «Winstanley». Прицип Free був непорушним – коли пропонували долари, їх просто підпалювали сірником. Згодом долучилося півдюжини дівчат, котрі покинули Антіохійський коледж в Єллоу-Спрінґс, Огайо, і взялися готувати їжу в себе на Клейтон-стріт. Ще двоє з Мім-трупи – Худий Кент Міно¹⁹ і реквізитор Брукс Бучер доставляли її до Пенгендл-парку на 16-ту. Біллі змайстрував дерев’яну тринадцятифутову раму, пофарбовану в помаранчевий колір – її встановили поміж двома дубами у Пенгендл-парку і назвали Frame of Reference (Точка відліку). Щодня о 16-й, коли прибувала їжа, всім пропонували пройти крізь раму, аби ділитися, чим є, і тим змінити власну точку відліку.

Емметт взяв на себе постачання продуктів, не гребуючи крадіжками яловичини з вантажівок, котрі доставляли її на м’ясокомбінат. Тут треба було бути стратегом. Звісно можна викрасти навіть цілий причеп, проте велика операція швидко виведе поліцію на слід, а справа вимагала щоденної праці. З цієї ж причини конче було дотримуватися анонімності.

Ще більше, ніж Емметт, сповідував анонімність Біллі Маркотт. Для нього всяка зірковість взагалі не мала значення. Попри те, що любив гарно провести час, його не цікавили знаменитості й авторитети. Здається, він не хотів би зустрітися з «Beatles».²⁰

***

Все, що ми робимо для цієї сполоханої штуки

ми називаємо Любов’ю, бажанням і потребою²¹

26 вересня 1966 року Мистецький визвольний фронт анонсував проведення у наступний вікенд Free Fair (Вільного ярмарку) «для залучення людей до мистецтва на основі прямих дій». Сотні мистців погодилися влаштувати виставки, гепенінґи й перфоменси на вулицях, скверах, пустирях, приміщеннях, «де завгодно, аби не в центрі міста».

– Ми хочемо представити театр, живопис, музику людям із неблагополучних кварталів.

Акцію було заплановано 1 жовтня на Шотвелл-стріт на відрізку між 15-ю та 16-ю вулицями по сусідству з Mission District. Наступного дня вона мала переміститися в Hunters Point.

Проте наступного дня в Гантерс-Пойнт почалися заворушення, з цієї причини перший Вільний ярмарок перенесли в Мішн. Чи не вперше художники й артисти зібралися не для того, аби продати своє мистецтво, а щоб запросити людей до участі в творчому процесі. Було встановлено кіоски з великими рулонами паперу, пензлями й фарбами. Виступали Мім-трупа, рок-гурти – чи не вперше в Бей Еріе безплатно, коміки, ляльковий театр, дитяча танцювальна трупа. Державний коледж Сан-Франциско провів акцію «Whatever It Is?».

Наступного дня учасники Фронту взяли участь у панахиді за Метью Джонсоном на Пагорбі у Гантерс-Пойнт, де відбулася стрілянина. Півсотні людей стояли в колі, взявшись за руки, до них доєднувалися нові й нові, поки не зібралося тисячу. На місці встановили скульптуру великої арфи. На сходи мерії Сан-Франциско мистці принесли чорну труну з написом «Ще один шістнадцятирічний». Того ж дня пізно увечері комендантську годину було скасовано.

Другий ярмарок пройшов у наступний вікенд в районі Tenderloin при методистській Меморіальній церкві Ґлайд, що перетворилася на один з епіцентрів контркультури. Третій відбувся через тиждень у Пенгендл- і Ґолден-Ґейт-парку, коли арештували двох співорганізаторів, четвертий і останній – 22 жовтня у Гантерс-Пойнт. В цілому Вільні ярмарки стали загальноміськими атракціями, святкуванням радості й життя, маркерами контркультури 1960-их.

***

«Досить, Кізі, сидіти на місці! Прийшов час перенести майбутнє до США, повернути прийдешність у Каліфорнію, заодно виплутатися зі всієї цієї історії з копами і подібними до них. Мексиканці дали зрозуміти, що мають намір виставити його з країни, може, за місяць, на формальній підставі відсутності візи, та в будь-якому разі, Щурячі землі себе вичерпали. Приколісти завалили їх казковим барахлом Мексики» (Том Вулф «Електропрохолоджувальний кислотний тест»).

Вся історія зі самогубством Кізі була обставлена вкрай бездарно. Автомобіль не був розбитий об дерево, як свідчила передсмертна записка, а блакитні мешти потонули в океані. До всього, сам загиблий мав необережність подзвонити до Санта-Крус. Того ж дня репортери повідомили, що з трупом Кізі можна запросто порозмовляти в Пуерто-Валльярті. Не пройшло і трьох тижнів, як втікачем почала цікавитися мексиканська поліція.

У квітні Бебс із рештками компанії подалися до Кізі. Кесседі примчав у своїй черговій машині, викинувши з голови всілякі суперечки з Бебсом. Зі собою мав чотирифунтову кувалду з ручкою, обмотаною кольоровою флюоресцентною стрічкою. Він весь час жонглював нею, наче булавою – подвійне обертання, потрійне, ексцентричне, судомно посмикуючи ліктями й колінами, ніби виконував химерний танок.

У серпні претензії з боку місцевої поліції стали вже очевидними. Проте найбільше варто було остерігатися федеральних агентів, які поспішали відрапортувати про затримання блудної зірки і для яких не існувало перепон.

Наприкінці вересня Кізі вирішив повернутися до США. Пунктом переходу було визначено Браунсвіль, штат Техас – найсхіднішу точку, про яку не здогадувалися втікачі від закону, котрі надумали повернутися до Каліфорнії. І ось у хвацько заломленому ковбойському капелюсі на білій шкапі з глибокою сідловиною, перевтілившись у хлопця з Айдахо, що загубив документи з візою, шматуючи гітарні струни, Кізі перетинає кордон.

Тепер зоставалася єдина тактика – стати невловимим привидом, що раптово з’являється і зразу щезає, лишаючи за собою аромат легенди.

Чутки, що повернувся Кізі, швидко долетіли до Гейт-Ешбері. Чи не першим, хто зустрівся з ним, був янгол Вільний Френк. Надалі Кізі вигулькував то тут, то там, хоча б на мить, під охороною Пекельних Янголів, котрі стали його мобільною зброєю. Поки що тактика привида виправдовувала себе. Міф Кізі завжди був попереду, його авторитет видавався беззаперечним:

– Він той же Кастро, який здобув для нас усе, що ми сьогодні маємо.

Проте сам він плекав зовсім іншу мету. На одній з підпільних зустрічей у верхах між представниками Гейт-Ешбері, Берклі й Пекельних Янголів, Кізі в сорочці з начосом і червоних черевиках, куплених у Ґвадалахарі, викладав свою теорію:

– Під кислотою ми досягаємо того, що хотіли знайти, але час починати робити це без кислоти. Нема сенсу відчиняти двері, входити і щоразу виходити крізь них назад. Треба піднятися на наступну сходину.

Оузлі, весь обвішаний амулетами і мандалами, раз у раз зривався на крик:

– Маячня! Все роблять наркотики і тільки вони! Без наркоти нічого б не було!..

6 жовтня 1966 року в Каліфорнії мав набрати силу закон про заборону ЛСД. Дата природно натякала на Число Звіра. Опоненти збиралися організувати в цей день велику акцію під назвою Love Pageant Rally. Ідея належала Майкові Боуену й Алленові Коену²². Оголошення закликали:

– Приводьте дітей, квіти, флейти, барабани, пір’я, намисто, банери, прапори, ладан, дзвоники, ґонґи, символи, костюми, радість.

Було складено маніфест «Пророцтво Декларації Незалежності», який встигли надрукувати у першому номері «San-Francisco Oracle». Його обіцяли вручити мерії Сан-Франциско:

– Ми висловлюємо переконання у власній ідентичності, в тому, що все, що справжнє – однаково цінне, і що ми від народження наділені певними невід’ємними правами, зокрема свободи тіла, прагнення до щастя і насамперед розширення свідомості. Ми наполягаємо на тім, аби захистити ці права. Ми, громадяни Землі, проголошуєм любов і співчуття до всіх людей, конфліктних і злісних, усіх чоловіків та жінок світу. Ми декларуємо тотожність свідомості й плоті. Здоровий глузд і закон повинні поважати і захищати цю священну ідентичність.

Подібні акції пропонувалося провести в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Лондоні й Амстердамі.

Аллен Коен працював на Оузлі і разом з братами Телін проштовхував ідею психоделічного часопису. Влітку був створений фонд. 3 вересня вийшов прем’єрний випуск інформаційного бюлетеня «Psychedelphic Oracle Frisco», а 20-го – перший випуск «San-Francisco Oracle» накладом три тисячі екземплярів. Проте концепція видання задовольняла не всіх. Брати Телін навіть збиралися припинити фінансування. Якось уві сні Аллен побачив газету, яка мінилася барвами райдуги. Він розповів про це Ронні Теліну, і той погодився, що андеґраундне видання не має бути таблоїдом, простим інформатором про акції, а повинно висвітлювати сокровенні внутрішні реалії.

Love Pageant Rally зібрав кілька тисяч людей у Пенгендл-парку, перетворившись на суцільну фієсту. Виступали Дженіс Джоплін із Big Brother & the Holding Company, Grateful Dead. Усі навколо співали й танцювали, незважаючи на копів – їм навпаки дарували квіти. На короткий мент з’явився Кізі в супроводі Пекельних Янголів. Ронні Телін цілу ніч тримав свій магазин відкритим і роздавав речі всім, хто бажав.

Аллен Коен:

– Без конфронтації. Ми бажали відзначити свято невинності. Ми не винні, що у світі створюють речовини, які ж потім і забороняють. Ми святкували трансцендентність свідомості, красу Всесвіту, красу буття.

Відтепер Гейт-Ешбері усвідомлює себе єдиною спільнотою, в ній домінують ейфорія, містична віра в те, що все здійсниться саме собою.

Майк Боуен перебував у складі Психеделічної варти, що підтримувала правопорядок.

– Можу побитися об заклад, що наступного разу прийде народу в десять разів більше, – звернувся він до Коена.

– І як ви тоді все це назвете? – поцікавився той у Річарда Алперта.

Алперт задумався:

– Це буде схоже на збір людей, що хочуть просто побути разом.

– Значить, Зустріч Племен, – підсумував Боуен.

Скоро Кізі наважився на широкий жест. Він розповів у пресі про інсценізацію самогубства і свою втечу до Мексики, а також про плани на майбутнє:

– Я маю намір залишатися в цій країні у ролі втікача, ставши сіллю на рани Едґара Гувера²³.

Далі він погодився на інтерв’ю на одному з телеканалів Фріско. Відеозапис було зроблено на одній із підпільних квартир. 20 жовтня у п’ятницю Кізі, якого розшукувала поліція по всій країні, несподівано з’явився в телеефірі. На той час у нього визріла ідея Випускного балу із приводу завершення кислотного тесту. Акція мала відбутися на Геловін і стати грандіозним балом-маскарадом. О 24-й годині Кізі збирався зірвати маску і виступити з промовою про майбутнє за межами кислоти.

Однак буквально через 25 хвилин після телепередачі його арештували на Береговій автостраді між Сан-Франциско і Пало-Альто. Коли машину притиснули до узбіччя, Кізі вискочив з дверей і побіг у поле, збиваючи куряву, однак зачепився штаньми, перестрибуючи крізь огорожу.

За кілька днів його відвідав у тюрмі нью-йоркський репортер Том Вулф. Широка краватка і напуцовані чорні туфлі забезпечили йому репутацію піжона і абсолютно не надихали Приколістів, котрі закидали йому надмірну презентабельність, принаймні попервах.

– Не в образу, але Нью-Йорк відстав років на два, – відповів Кізі. – Моя думка така, що час закінчувати школу, де ми вчилися, і переходити до наступного класу. Психеделічна хвиля почала наростати, коли я поїхав до Мексики. Вона все ще зростає, але я бачу, що нічого не міняється, лише масштаби стають більшими.

Про завершення кислотного тесту Кізі погодився оголосити на телебаченні – чи не тому його 25 жовтня випустили з-під арешту? Проте на телешоу він висловився вкрай нечітко:

– Ми досягли певної точки, вперед більше не рухаємось і нічого не створюємо. Саме тому нам треба піднятися на наступну сходинку.

Випускний бал із приводу завершення кислотного тесту Кізі збирався провести у Winterland Ballroom, найбільшому залі Сан-Франциско. Це мало бути грандіозне світлове шоу. Контракт уклали з Біллом Ґремом. Проте в Гейт-Ешбері такий поворот викликав масу заперечень. Наростало обурення. Дехто вважав, що Кізі хитрує. Його звинувачували у ренеґатстві, співпраці з поліцією, грі у владу. Категорично проти був Оузлі, переконаний, що ЛСД не завдає суспільству жодної шкоди. Так само проти виступив Чет Гелмс. Всі ополчилися на Білла Ґрема. Врешті за день до акції він розірвав контракт.

– Ми живемо в різних світах. Ти хіппі, а я – правильний, square, – сказав Ґрем Нілові Кесседі і склав із пальців квадрат.

Випускний бал Приколісти провели на Складі – гаражному приміщенні, що його тимчасово винаймали недалеко від студії-мансарди Мім-трупи. Прибули репортери, оператори, хтось із Гейт-Ешбері, Сонні Барґер з янголами. Террі в очікуванні карнавалу натягнув на голову гостроверхого циліндра. Всіх цікавило, яким чином Кізі завершить кислотний тест. Проте він і цього разу нічого не сказав, лише повторював:

– Ми входимо у двері, на якийсь час зупиняємось і потім виходимо тими ж дверима назад.

Ніхто нічого не розумів, народ поступово розходився. У принципі, це був кінець. Кізі попрощався з Merry Pranksters: очевидно, що свою місію вони виконали.

***

«Копачі називали себе «heavy hippies», що означало не такі, як діти квітів. Ми були здатні на дії, на протистояння з поліцією, і цим переважали квіткове плем’я. Іноді ми зумисне провокували поліцію. Я поставив вуличну акцію, яка навмисно зупинила рух, за це арештували всіх учасників. І ми пішли під суд. І нас виправдали. Повідомлення про виправдальний вирок помістили на першій сторінці «Chronicle» [San Francisco Chronicle], він став своєрідним тотемічним образом Психоделічної революції. Діти квітів так не чинили. Вони не мали анархістської жилки, тяглості анархістських традицій» (Пітер Берґ).

В день, коли Кізі давав Випускний бал, Диґґери влаштували театралізовану акцію на перехресті Гейт і Ешбері.

Пітер Берґ:

– Я подумав, зараз ці двоє хлопців, котрі пройшли школу партизанського театру, яка пропонувала перенести дію зі сцени в аудиторію, виносять її на Гейт і Ешбері. Тож ми можемо організувати вуличний театр, де вулиця – сцена. І ми змусимо до того, аби щось відбувалося, я бачив, я був свідком цього. І зможемо зробити це у більшому масштабі з усіма, хто вливається в Гейт-Ешбері, де я тоді проживав. Тож я покинув Мім-трупу без жодних застережень.

Берґ запропонував 31 жовтня провести акцію «Гра на перехресті: Публічне святкування Геловіна при повному місяці». Біллі з Емметтом приволочили сюди свою Точку відліку. По дорозі біля Пенгендл-парку їм трапився автобус «Далше» з Нілом Кесседі за кермом – Приколісти прямували на Випускний бал Кізі. Дуже символічно, оскільки Диґґери приходили їм на зміну. Роберт Ла Мортічелло привіз п’ять величезних дев’ятифутових маріонеток, виготовлених для потреб Мім-трупи. Разом з Берґом, Емметтом і Міно вони смикали їх за руки, імітуючи дебати між пацифістом Робертом Шеером і демократом-конґресменом від Берклі Джеффрі Коеланом в жанрі «Якийсь вар’ят на вулиці», і водили на ходулях туди-сюди крізь Точку відліку, яку тримали Біллі з Бруксом. Пройти крізь раму заохочували всіх, хто спостерігав за дійством, їм роздавали саморобні тридюймові жовті дерев’яні рамочки, аби носити на шиї, як медальйон. Далі почалася театралізована гра за участі глядачів, які мали перетнути перехрестя так, аби траєкторія руху витворювала якомога більше різних видів многокутників.

Понад п’ять сотень людей товпилося на перехресті, заблокувавши рух транспорту, тож скоро прибула поліція. Учасників попередили, що ті порушують закон. Дивно, але служителі закону звернулися не до мімів, а до маріонеток, і це неабияк розвеселило публіку. Після того арештували всіх чотирьох, хто водив маріонетки, так само й ляльок, які заледве втиснули в автозак. Брукс, котрий тримав раму з Біллі, вигукнув «Свободу в’язням!» і народ почав розгойдувати поліцейський фургон; арештували і його. У відділку всім зачитали звинувачення, в тому числі, маріонеткам, і кинули в камеру. Маркотту лишилося демонтувати раму і відвезти її на Пейдж-стріт. Дівчата, котрі готували їжу, подалися збирати гроші для застави.

Як згадував Емметт, жоден із комерсантів Гейт-Ешбері не долучився до їхнього звільнення. Коли арештантів перевели до міської в’язниці, Ронні Девіс взяв їх на поруки, запевнивши, що всі вони мешканці Сан-Франциско.

На початку листопада в гаражі на Пейдж-стріт відкрився перший Free Store (Безплатний магазин). Сюди зносили вживаний одяг, предмети побуту, і кожен мав право прийти і взяти, що кому потрібно. Деколи траплялися і цілком пристойні речі, новенькі й свіжі, без сумніву, вкрадені, тож їх ховали під прилавком, аби уникнути зайвих звинувачень. З цієї ж причини архіважливо було зберігати анонімність. Коли хтось намагався довідатися, хто власник або відповідальний за що-небудь, йому казали: «Ти відповідаєш! Хочеш знати, хто керує? Ти керуй». З тієї причини документ про оренду приміщення підписував який-небудь волоцюга, що тинявся поблизу, лише не Еммет чи Біллі.

Назагал вся діяльність Диґґерів була демонстрацією обрисів майбутнього світу, новітнього світобачення. Якнайкраще це вдавалося засобами театралізованих форм.

Пітер Берґ:

– Безплатний магазин, клініка чи ресторан стають соціальним видом мистецтва. Безбілетний театр. Без грошей і контролю. Безплатними магазинами Диґґери звільняють людську натуру. Для початку слід вивільнити простір, товари й послуги. Економічні теорії супроводжують соціальні зміни. Тільки-но відкривається безплатний магазин, люди, які потребують і дають, прагнуть і беруть, починають широко імпровізувати. Ознака: якщо хтось питає менеджера, скажіть йому, що він сам менеджер. Ні власника, ні менеджера, ні працівників, ані касового апарату. Продавець у вільному магазині – актор життя. Пожежні шоломи, штани для верхової їзди, шторки для ванни, хірургічні халати та армійські черевики Першої світової війни – елементи костюма. Поліцейський кийок, футляр, кальян, іграшковий пістолет або повітряну кулю використовують як реквізит. Коли предмети безкоштовні, фантазія стає валютою духу. Хіба не очевидно, що речам властива лише тимчасова вартість? Річ, яка втратила цінність для одного, можна знищити, викинути або віддати іншому.²⁴

У своїй діяльності Диґґери враховували досвід попередників. Емметт Ґроґан, цей «завжди нетерплячий і голодний артист із Брукліна» захоплювався персоною Кізі, що як і він, був людиною «по той бік закону, людиною з минулим»²⁵. Вони також мали багато спільного з Пекельними Янголами – аби жити за власними правилами, Диґґери не збиралися чекати надто довго. Вони мали братню кров, і як янголи, були безумовно справжніми.

– Ніколи не давайте піймати себе на брехні, – повторяв Ґроґан.

Дерек Тейлор²⁶, претендент на п’ятого з бітлів:

– Вони [Диґґери], як на мене, становили сенс всієї підземної контркультури, вони були наша совість.

***

Наприкінці 1966 року середовище радикалів охопило розчарування: 8 листопада на виборах губернатора Каліфорнії переміг кандидат від Республіканської партії Рональд Рейган²⁷. Він обіцяв навести порядок у Берклі і підсмажити на газі мешканців камери смертників Сан-Квентінської тюрми. Праві перемогли і на виборах до Конґресу, а Нові ліві зазнали поразки. Дивним чином настрої мейнстріму збіглися з позицією консерваторів, у тому числі щодо війни у В’єтнамі.

15 листопада буквально за тиждень після виборів поліція навідалася до Психеделічного магазину. Було конфісковано наклад поетичної збірки Ленор Кендл²⁸ «Книга любові» – з тієї причини, що вона «збуджує хтиві думки». Заодно арештували Аллена Коена, який стояв за прилавком. Буквально за годину на вулиці зібрався натовп, вигукуючи «Fascist Police!» і «Cops Go Home!». Наступного дня під час попереднього судового засідання затримали Джея Теліна. Ще через день копи завітали до книгарні City Lights, полюючи за натхненними рядками.

їби з любов’ю запали вогонь

двоє скитальців зіллються в осмотичного ангела

безтілесного

(у моїй руці виростає

дерево)

чудо чудо

спалахнув кущ

Я вболіваю за поклонниць лінґама, котрі натирають своє найсокровенніше

у ревному паломництві²⁹

Ленор Кендл вже кілька років перебувала у Фріско.

– Я мала намір приїхати до Сан-Франциско на вікенд, але вирішила залишитися. Тут зустріла Лю та всіх решту, і коли Джек з’явився в місті, ми разом подалися до Біґ-Сура.³⁰

– Ця румунська єврейка, масивна, диявольської краси (з величезними очима бузкового кольору, дуже висока й широка, як Мей Вест), – писав Керуак. – Дейв [Лю Велш] шепоче мені: «Ти б бачив, як вона розгулює по Дзен-Іст-гауз в одних лише фіолетових трусиках, там один жонатий хлопака щоразу нервує, але він же не винен, правда? Вона ж не намагається спокусити його, ані когось іще, просто нудистка, сповідує нудизм і, наскільки можливо, підтверджує це на практиці!³¹

Пітер Койот:

– Ленор була фізично приваблива і домінантна, з такою пухкенькою млосністю, і цілковито безжурна.

Зміна політичного ландшафту стала моментом істини. Правий був Кізі – боротися з істеблішментом за його правилами нема сенсу. Залишається іґнорувати цей несправедливий світ і спробувати жити поза політикою, за межами катастрофи, витворюючи нову реальність, що об’єднає всіх, і Гейт-Ешбері, і Берклі.

Акурат у день виборів губернатора вийшов 3-й випуск «San-Francisco Oracle». Відтепер його редактором стає Аллен Коен. У скорому часі на посаду арт-директора запросили Майка Боуена, із цим часопис перетворюється на головний рупор Гейт-Ешбері, пропагуючи світобачення, забарвлене в кислотні кольори. Нового сенсу набуває гасло «Flower Power». На роль контркультурного героя висувається Тімоті Лірі, затьмарюючи собою Маріо Савіо.

Одночасно зростає напруження в негритянських ґетто. У відповідь на минулорічне вбивство харизматичного лідера Малькольма Ікс оклендські активісти Боббі Сіл³² і Г’ю Ньютон³³ створюють у жовтні Партію Чорні пантери. Її метою є збройний опір расизму і жорстокості поліції.

Між іншим каліфорнійські закони дозволяли носити зі собою заряджену рушницю. Міська легенда розповідає, як Г’ю Ньютон, озброєний до зубів, підійшов до поліцейської машини і сказав: «Я – негр, і я озброєний до зубів. Якщо вам захочеться мене принизити, я буду захищатися».

***

Одного разу Маркоттів Ford запихкав, зафоркав, заторохтів і здох. У Диггерів був ще старенький Volkswagen фургон, який називали Жовтою Субмариною, але й йому, враховуючи щоденні 16-20-годинні рейди, теж залишалося недовго. Емметт із хлопцями радилися, де взяти нову машину, коли у дверях з’явився високий, морквяний тип у широкополому фетровому капелюсі й дідусевих окулярах. Золотисті вуса звисали з верхньої губи, кліпаючи, ніби вії. Це був Річард Бротіґан³⁴, автор минулорічного роману, що погано продавався, і віршів для безплатних газет. Влітку він приходив на засідання Мистецького визвольного фронту в мансарду на Говард-стріт, а зараз приніс новину, що одна багата дама прагне допомогти Диґґерам, чим можна.

– Чи погодиться вона на пікап?

– Звісно.

Тут же Брукс скочив на ноги і вони разом поспішили за вказаною адресою. Увечері в гараж в’їхав цілком пристойний пікап Chevrolet 1958 року з комплектом новеньких шин. Поряд із Бруксом сиділа приголомшлива рудявка з довгим пишним волоссям і шкірою кольору слонової кістки; скоро вони оселилися вдвох у районі Філмор.

Річард Бротіґан надихнув на акцію «Смерть і відродження Гейт-Ешбері», або ж «Смерть грошей». На звалищі автомобілів відшукали дві сотні дзеркал, бокових і заднього виду, накупили свічок, ароматичні палички, тисячу свистків, кількасот лілій і віддрукували два стоси двофутових постерів з гаслом «Now!». До участі зголосилося більшість учасників Мім-трупи – попри кам’яний вираз обличчя Ронні Девіса, який усвідомлював, що Диґґери переманюють у нього вулицю; йому залишалося хіба що критикувати їх за акторський непрофесіоналізм. Також Емметт запросив Пекельних Янголів з філії Сан-Франциско.

17 грудня в суботу двісті учасників рушили двома колонами по Гейт-стріт назустріч одна одній, скандуючи «Оооо!», «Аааа!», «Шшшш!», «Be cool!» («Будь крутим!»), щораз голосніше й голосніше. Уздовж білої лінії поміж автомобілями й автобусами їхали на своїх chopped hog семеро янголів на чолі з президентом філії Пітом Кнеллом, їм зусібіч вигукували «Freee!». Персонажі в чорних шатах і величезних звіриних масках від Роберта Ла Мортічелло несли чорну труну зі золотистим маркером «$», наповнену колекційними монетами і фальшивими банкнотами. Вони співали «Get out my life, why don’t you babe»³⁵ під «Траурний марш» Шопена. Із тротуарів їм відвішували поклони, і це виглядало дуже смішно, згадував Пітер Берґ, оскільки межувало зі здоровим глуздом. На тротуарах юрмилося чотири тисячі людей. Їм роздавали свистки, і скоро весь район наповнився пронизливим свистом. Дівчата, одягнуті в білі простирадла, роздаровували квіти. Волонтери із дзеркалами вибрались на дахи, експериментуючи зі сонячним світлом і пускаючи сонячні зайчики по стінах і кварталах. Експромти чергувалися хвилями – свист, світлова гра, знову свист. Повсюди вчувався запах ладану. Далі народ затягнув мантру «Вулиці належать людям» під завивання магнітофонного бога. Мимо проїжджав автобус, проте водій вирішив за краще зупинитися і вийти трохи потанцювати, так само вчинили пасажири.

Поліціянти накопичувалися вище вздовж Гейт, але в’язати людей не ризикували. Втім коли на тротуарі припаркувався 37-річний янгол Волохатий Генрі Кот, до нього підійшли представники Тактичної поліції й звинуватили в тім, що юна Філліс Віллнер стояла на задньому сидінні його мотоцикла під час їзди. Довідавшись, що той тільки-но умовно-достроково звільнився зі Сан-Квентінської тюрми, вони забрали в нього водійське посвідчення, пообіцявши, що віддадуть у відділку. «То й тримайте в себе», – огризнувся Генрі. Підійшло ще кілька служителів закону, і його арештували за опір поліції. Поки тягнули в автозак, за Кота намагався вступитися 34-річний янгол Чарльз Гендрикс на прізвисько Шоколадний Джордж, тоді скрутили й його.

На той час решта янголів вже забавлялися на вечірці, тож очевидці побігли до Емметта. Худий Міно, нависаючи над юрбою, закликав усіх іти до Парку Золотих воріт, куди повезли затриманих. Люди рушили туди. Оточивши парковий Station House, запалили свічки і скандували «Ми хочемо Волохатого Генрі! Хочемо Шоколадного Джорджа!». Наперед виступили Бротіґан, поет Майкл МакКлюр³⁶, котрий дратував цитру, і янгол Вільний Френк, потрясаючи бубном. Народ проштовхувався досередини, там було сімдесят п’ять копів, здавалося, що полонених зараз відіб’ють, але тут на них навели пістолети. Далі арештованих повезли до Залу Правосуддя, і всі подалися за ними. Коли оголосили заставу в сумі 380 доларів, по колу пустили капелюх, який умить наповнився потрібною сумою; її передали Пітові Кнеллу. Той признався, що такого досі не чув і не бачив, аби янголам хтось допомагав. «Дякуємо!», вигукнув він, від’їжджаючи визволяти невільників.

Тієї ж ночі Шоколадного Джорджа випустили, однак справу Волохатого Генрі мав розглянути суд. За той час пов’язали Ґроґана за крадіжку стофунтового шматка круглого стейка. Водій причепа, припаркованого неподалік, бачив, як він поцупив м’ясо з вантажівки і вкинув у кузов свого автомобіля. В наручниках його доставили в Зал Правосуддя. В камері Емметт зустрівся з Котом.

– Що в тебе?

– Заволодіння майном.

– Що саме? Трава? Кокс?

– М’ясо. Заволодіння бісовим куском м’яса.

Всі засміялися. Втім з адвокатом порадили, що Емметт відшкодує м’ясній компанії вартість яловичини і ті заберуть скаргу. Однак суддя накинув ще шість місяців умовно:

– Ну, хлопче, навіть Робін Гуд мав заплатити за свою винагороду.

Через тиждень звинувачення з Волохатого Генрі та Шоколадного Джорджа зняли за відсутністю доказів. Проте гараж на Пейдж-стріт з огляду на вимоги служби охорони здоров’я довелося звільнити. 30 грудня перший Free Store закрився і Диґґери зайнялися пошуком нового місця. Загалом вся ця тема вже здобула значного розголосу в пресі, тож Біллі Маркотт вирішив повернутися до Нью-Йорка.

Аби віддячити піплові Гейт-Ешбері за те, що допомогли звільнити своїх, янголи надумали влаштувати гучну вечірку. 30 грудня Кнелл разом із Ґроґаном анонсували акцію New Year’s Wail («Новорічний зойк») у Пенгендл-парку в неділю 1 січня. До участі запросили Grateful Dead, Big Brother & the Holding Company і діджея на прізвисько Будда. Янголи закупили пива, якого мало вистачити на всіх. Еммет домовився про вісімнадцятифутову бортову вантажівку, що слугувала би сценою.

Повсюди наростав ажіотаж. Сквоти й комуни, що обжилися поміж Ґолден-Ґейт-парком і Буена-Віста, нуртували в очікуванні Зустрічі Племен. Стало очевидно, що хвиля здійнялася і її не спинити. Вже не просто зустріч людей, які прагнуть бути разом – лише Збір Племен на кшталт індіанського Пау Вау, який об’єднає дітей Покоління Любові з політичними активістами Берклі, усіма, хто бажає приєднатися до майбутньої спільноти.

– Хіппі зірвалися з ланцюга, – коментували це явище у пресі.

_____________________

¹ Баррі Ґолдуотер (1909–1998) – кандидат у президенти від Республіканської партії, консерватор; у 1964 році програв вибори Ліндонові Джонсону.

² Аск – випрошування грошей.

³ Ронні Телін (1938–1996). Джей Телін (нар. 1939).

⁴ Чет Гелмс (1942–2005).

⁵ Дженіс Джоплін (1943–1970).

⁶ Тут і далі – цитати з книги Девіда Долтона «Часточка мого серця» (1971).

⁷ Френк Заппа (1940–1993).

⁸ Ґрідлі Райт (1934–1979) – ідеолог комуни Strawberry Fields у Малібу.

⁹ Боб Вейр (нар. 1947).

¹⁰ Нині Державний університет Сан-Франциско, один з кампусів Каліфорнійського державного університету.

¹¹ Джон Френсіс «Джек» Шеллі (1905–1974) – мер Сан-Франциско у 1964–1968 від Демократичної партії.

¹² Емметт Ґроґан (1942–1978).

¹³ Тут і далі – епізоди з книги Е. Ґроґана «Рінґолевіо: життя зіграти до кінця» (1972). Рінґолевіо – сленґова назва дитячої вуличної гри.

¹⁴ Інтерв’ю записав Джей Бебкок, листопад 2006 р., Сан-Франциско.

¹⁵ Джонні Еплсід (1774–1845) – легендарний садівник, який засадив яблуками багато штатів; ходив босий, в одязі з мішковини, на голові носив горщика. Мері Ворт – персонаж коміксів.

¹⁶ Інтерв’ю записав Етан Бен-Амі, 12 січня 1989 р., Мілл-Веллі, Каліфорнія.

¹⁷ Ґреґорі Корсо (1930–2001) – поет Beat Generation.

¹⁸ Майк Боуен (1937–2009) – художник.

¹⁹ Кент Міно (нар. 1943) – актор.

²⁰ З інтерв’ю Джея Бебкока з Філліс Віллнер, 2010 р., Арката, Каліфорнія.

²¹ Аллен Ґінзберґ «Вихорова сутра Вічіти» (1966). Вічіта – місто в Канзасі.

²² Аллен Коен (1940–2004) – поет.

²³ Едґар Гувер (1895–1972) – засновник і довголітній (1924–1972) директор Федерального бюро розслідувань.

²⁴ З есе Пітера Берґа «Політ без квитка», опублікованого в «The Digger Papers» у серпні 1968 р.

²⁵ З книги Пітера Койота «Заночувавши там, де стояв: Хроніки» (1998).

²⁶ Дерек Тейлор (1932–1997) – британський журналіст.

²⁷ Рональд Рейган (1911–2004) – губернатор Каліфорнії (1967–1975), президент США у 1981–1989 рр.