Уривок з «Повісті про загублений скарб»
I
На студії до Гайдельберга отець Теодор прибув того самого літа, коли одружувався курфюрст Фрідріх, а на Палатинському замку зросли музичні сади з водяними органами понад долиною ріки Неккар. Всечесніший повідав про те пару разів, хоча мало що можна було втямити з тієї розмови:
Небесна янголиця в шатах лазурових
Всуціль розшитих звіздами, згорнула
Пухнасті крила й дмухнула у золотий ріжок
І заким ще луна котилася долами
Й пригірками, вона вручила
Самітникові лист-запрошення
На Королівське Весілля
– Мушу Вас попередити, що ся наша бесіда може бути останньою, – отець декан завжди так починав розмову. – Тож мовитиму коротко.
В епістолі
Котру піднесла Янголиця
Сповіщалось
– Нікому з гостей не пробачить це Весілля
Котрий затратить пильність і нечистий
Тож він став лаштуватися в дорогу
Вдягнув білий камзол і білий гупелянд
Червону ленту пов’язав через плече навхрест
До капелюха пришпилив чотири красні ружі
Вже перед смерком ген удалині
Замрів на пагорбі похмурий Замок
Потрібно поспішати, поки день
Бо сутінки вже гуснуть. Та небавом
Явилась Діва в шатах лазурових
Зі смолоскипом. Мов за помахом руки
Зайнялися вогні обіч дороги
Вже йти недовго. Ось при Першій брамі
Куняє Воротар. Утім схопивсь нараз
Пізнавши, що прибув хтось із поважних
Братів Троянди-і-Хреста
– Заходь же, брате, тут у цій оселі
Ти бажаний є гість!
Ну що ж, назавтра
Усіх очікує випробування
Яке належить витримати гідно
Та Воротар, як видно, знає якийсь спосіб
Перед сніданком у вінку лавровім
Впливла до салі Діва Непорочна
Одягнута в червоний оксамит
Через плече лілейна лента із муару
За нею двісті лицарів оружних
У білих і червоних мантіях. Вона
Всміхнулася, його узрівши
А він відшпилив ружу з капелюха
І їй подарував
– Його преподобіє був зарахований до Університету 19 червня, через дванадцять днів після приїзду до Гайдельберга принцеси Елізабет.
Не кожен здатний на випробування
Хоча би й паростки монаршої родини
Лиш юний Принц. Та переможцем врешті
Всі визнали Прибульця і глядацтво
Довкола купно видихнуло: Він!
То було зважування чудернацьке
Для розпізнання чистоти і фальші
По тому час настав веселощів і танців
А Принц надхненний скликав всіх достойних
За Круглий стіл банкетний Золотого Руна
По трапезі ж бо Діва Непорочна
Спровадила гостей у Герметичний Сад
І враз усе незриме стало зримим
Танцює-виграє чудо-фонтан
На кам’яній цямрині Лев чатує
У лапах гострий меч. Поперед нього вкляк
Коліном сніжно-білий Одноріг
Та враз в Саду зненацька вибух, експлозія!
Меч зламано. Руків’я й лезо
Загублено в воді
Від рику Льва жаского Одноріг
Сахається убік, не зваживши при тім
На білу горлицю, котра
Галузку лавра стиснула у дзьобі
Увечері прибула Кайзерін
З ескортом пишних дам. Їх шість
Її Величність обсервує
Небесну сферу понад земну твердь
А до Прибульця мовила словами:
– Тобі дісталось більше понад решту
Гляди ж, тебе найбільше й поспитають
Наступний день він знов прийшов до Саду
Лев у фонтані й далі непохитно
Стеріг скрижаль, де вибито девіз
Від часу потьмянілий «Hermes Princeps»
З рескриптом, що сеся вода
Зціляє від усіх хвороб
По тому знов міняється картина
Три сотні шістдесят і п’ять
Сходин ведуть наверх
До салі Королівської. Гостей
Запрошених на учту
Вітає старигань Атлант
Під велетенським зводом возсідають
На троні юний Принц
З Принцесою у лаврових вінках
Коронах золотих. Над ними Купідон
Літає там, то сям
По один бік стола
Король сивобородий, поруч нього
Красуня юна Королева, а по другий
Король химерний цери чорної
Із дамою поважних літ
Лице якої запнуте вуаллю
Поперед них лежить на олтарі
Масивна книга в золотій оправі
Свіча у канделябрі з кості елефанта
Небесний глобус, що кружляє сам собою
Куранти, звірені з екліптикою. Чаша
З гірського кришталю – утроба водограю
І лиховісний череп. Ув очницях
Порожніх блимає білястим полиском змія
Поволі западає в зал гнітюча тиша
Враз б'є фонтан кривавою водою
По черзі всі схиляються над нею
Зробити ж мусять бо Ковток Мовчання
За мить тут буде здійснена людська офіра
Але вона потрібна конче
Во ім'я Житія
– Життя цих Королів і Королев у Вашій волі –
Віщує Діва в чорнім оксамиті –
– Якщо Ви зважитесь піти за мною
То їхня смерть сприятиме Життю
Тож неодмінним реквізитом є сокира
Що раз по раз заноситься над головами
Торуючи мертвотний шлях ніґредо
Опівночі сім кораблів – сім гольків
Зближаються до Замку. Попереду
Імперський флаґман. Він несе
На палубі шість саркофагів
Для послуг королівської родини
У небі на флаґштоку майорить
Лик Фенікса.
Уранішня прогулька
По Замку, по відлюдних закапелках
Веде Прибульця у підземний склеп
Дарма, що на дверях пересторога
Шпиняє нерозважливих, мовляв
Марна цікавість вже згубила багатьох
Достойних. Та даремно все
Бо ж прецінь платою
Є таїна Безсмертя!
Вдень подорожани
Відчалюють ескадрою на Острів
Де візьмуть участь у Містерії
На Острові – Олімпус-вежа
Якою відає Старець у позолоченім плащі
Сім ярусів і сім лабораторій
У Вежі тій. Розміщені одна
Над одною, в них змішують мікстури
Що мертвих повертають до життя
В підземнім сховку всі трудилися
До вечора. Вночі не спалось
І він завважив сім вогнів
Котрі мигтіли в морі
Та здійнявся вітер
І хмари затулили Місяць
Що ж, завтра розпочнеться Дійство
На ранок увійшов до підземелля
Доглядач Вежі:
– Ось знаряддя праці
Із ними мусите здолати шлях нагору
Вони по черзі підкидають жереб
У висліді йому дісталася драбина
Велика і важка – ну та нехай
В лабораторію на стилобат
Заносять чашу кришталеву, саркофаг
І глобус – ув останній ревно
Проціджують криваву рідину
На третім ярусі той глобус
Розколюється навпіл. Всередині
Він містить громіздке яйце
З яйця в робітні на четвертім ярусі
Народжується Птах
Що п'є кров страчених і виростає
Буквально на очах
У нього пір'я дивнеє, що міниться
Аспідним полиском, за хвилю відливає
Лілейно-білим, далі виграє
Пурпурно-золотистим, мов у Фенікса
На п’ятому тварину споряджають
Сповнити місію
У молоці ошпарений
Той Птах збувається пір’їн
Стає весь голий, наче немовля
На шостім ярусі в лабораторії
Очікує рокований конклав
На олтарі майстри встановлюють
Небесний глобус. В нього звірений
Період обертання
Б’ють куранти
Виносять Птаха на олтар
Він п'є криваву воду з чаші
Клює змію, що визирає з черепа
І та стікає кров’ю. А потому
Покірно голову кладе на книгу
І лаборант, на кого випав жереб
Оголює меча
Глухий удар і стук об ешафот
Від свічки в мент спалахує вогонь
В якому спалюють останки тлінні
А попіл зісипають до шкатулки
Прибулець ледь збентежений, бо ж сумнів –
А чи немає тут якоїсь фальші
Таких, як він, вагаються ще троє
Однак небесна Діва незворушна
І з ними чотирма спішить в мансарду
Що зведена з півсфер сімох. У ній чатує
Доглядач Вежі
Він вітає обраних
Ніколи не вгадаєш, що за льос тобі від Бога випаде
Кінцевий акт Містерії вершиться
В мансарді під орудою Старця
Де з тліну й попелу народжується
Гомункулус
Ars Naturae Ministra
На другий день всі покидають Острів
На березі очікує Атлант
Йому рецепт Безсмертя теж відомий
Прибульця садять на коня
Із ним обіч гарцюють Доглядач
Вежі та юний Принц
У кожного на грудях
Вилискує кокарда білосніжна
З Трояндовим Хрестом
Принц здогадався звісно
Звідкіль вона в Прибульця – то ж її
Підніс йому при Першій брамі Воротар
Та лиш всміхнувся:
– Все ж не будем зайве
Тут церемонитися. Бо ж віднині
Його я зватиму Вітцем
При Першій брамі їх стрічає
Той самий Воротар
Та він збентежений ще дужче. У руці
Тримає паперовий лист-цидулу
Яку доконче передати Принцові. Колись
Відомий всім звіздар та припустивсь
Фатальної помилки всує
Тож мусить вартувати, аж допоки
Його не звільнять
– То його звільнити можна?
– Так, звісно. Коли хтось згрішить, як він –
Посяде його місце
Слова ці голкою протнули мені серце.
Увечері на званому бенкеті
Паж сповіщає: Принц воліє всіх
Причетних посвятити в Рицарі Злотого Каменя
Нобілітовані дають присягу
Пункт прикінцевий стверджує:
Не побажай собі Життя тривалішого понад те
Яким тебе обдарував Господь
Ну що ж, справляти мовчанку більше не варт
Адже посвяченому й так відомо
О чім донесено у тій цидулі
Тож час вернути волю Вартовому
Мені ж клейноди Золотого Руна
В каплиці скласти доведеться
І виписати на стіні:
Summa Scientia Nihil Scire
Frater CHRISTIANUS ROSENCREUTZ
Eques Aurei Lapidis
Anno 1459
Відтак старий Атлант звіщає новину
Що Принц в глибокім смутку, та одначе
Порушити обітницю не можна
Тож Вартового буде звільнено, а я
Посяду його місце. Ще з годину
З Атлантом і Доглядачем Вежі
Ми обговорюєм канон
Hinc Erunt Adaptiones Mirabiles, Quarum Modus Est Hic
Бо ж певен я, що з огляду на вік
Життя своє скінчити доведеться
Біля Воріт.
– На другий рік помер достославний і високоповажаний герр доктор Тобіас Гесс і зразу ж здійнявся фурор. Так ніби всі чекали моменту, аби винести таємницю у світ. Вони ніби з-під землі виринули. Курфюрст Фрідріх пригрів їх по смерті Рудольфа, братів Троянди-і-Хреста. Та завірюха, що здійнялася в Імперії, потягнула за собою Фрідріха і потопила Пфальц, і чарівний Сад із живими скульптурами, що виглядав як Лабіринт світу.
І ще до того, як Гайдельберг взяли католики, доктор філософії та медицини Теодор Ловецький вернувся домів.
За мотивами трактату «Хемічне весілля Крістіана Розенкрейца року 1459-го»
Пояснення
Фрідріх V Віттельсбах-Зіммерн фон дер Пфальц (1596–1632) – курфюрст пфальцький (1610–1623). Кальвініст. Походив з династії Віттельсбахів (назва від родового замку Віттельсбах у Баварії; з 1122 пфальцграфи, з 1180 герцоги Баварії, з 1214 пфальцграфи райнські). Віттельсбах-Зіммерн – династична гілка пфальцьких Віттельсбахів, виділилися в сер. XV ст.; зі сер. XVІ ст. курфюрсти пфальцькі. У 1613 Фрідріх V одружився з принцесою Елізабет (1596–1662), дочкою англійського короля Джеймса І Стюарта (1566–1625, король 1603–1625). З цієї нагоди у Гайдельберзькому замку упродовж 1614–1619 облаштовано висячі сади з музичними фонтанами, скульптурами і механізмами роботи французького інженера гуґенота Саломона де Косс (1576–1626).
Гупелянд – довгий широкий плащ зі стоячим комірцем і прорізами на рукавах, елемент «бургундської моди» XV ст.
19 червня 1613 студентом Гайдельберзького університету був зарахований Ян Амос «Коменський» Сеґеш (1592–1670).
Герметичний – той, що має стосунок до вчення Гермеса Трисмеґіста.
Hermes Princeps – Гермес Трисмеґіст (Тричі Найвеличніший), синкретичне божество в елліністичному Єгипті, поєднання давньоєгипетського бога мудрості й писемності Тота і давньогрецького бога Гермеса. Вважався автором Герметичного Кодексу і першовідкривачем герметичних наук.
Ніґредо – перший етап творення філософського каменя, означає руйнацію, розклад тканин, перегній.
Гольк (нім. «holk», англ. «hulk», «hulс») – тип північноевропейського парусного корабля Х–ХVІ ст.
Стилобат – цоколь.
Аспідний – чорний.
Ars Naturae Ministra – лат. «Мистецтво – слуга Природи», «Наука – жриця Природи».
Summa Scientia Nihil Scire – лат. «Вища мудрість є нічого не знати».
Крістіан Розенкрейц (1378–1484) – міфічний засновник Братства Троянди-і-Хреста. Народився у Франконії, навчався у мудреців Близького Сходу, в яких пізнав таємні науки. Повернувшись до Німеччини, заснував 1407 монастир і таємне братство з восьми учасників, там і помер. Легенда створена вірогідно в кін. ХVІ – поч. ХVІІ ст. Можливим прототипом був Філіпп-Теофраст «Ауреол» «Парацельс» Бомбаст фон Гогенгайм (1493–1541).
Hinc Erunt Adaptiones Mirabiles, Quarum Modus Est Hic – лат. «Це шлях до всяких вдосконалень, встановлених нами». Прикінцевий пункт Смараґдової Скрижалі, сакрального тексту авторства Гермеса Трисмеґіста, відомого арабам з VII ст., уперше видрукуваного 1541 латиною в Европі.
Тобіас Гесс (1558–1614) – народився в Нюрнберзі, навчався в лютеранській школі в Альтдорфі, з 1588 в Тюбінґенському університеті, де здобув ступінь доктора цивільного і церковного права (1592). Практикував як адвокат у Тюбінґені, цікавився медициною, алхемією, каббалістикою, магією. Лідер тюбінґенського гуртка розенкрейцерів. Перший маніфест Братства Троянди-і-Хреста оприлюднено в рік його смерті.
Рудольф ІІ Габсбург (1552–1612) – кайзер (1576–1612), одночасно король Чехії, Угорщини, ерцгерцог Австрії. У 1583 переніс столицю Священної Римської імперії з Відня до Праги. До свого двору запрошував алхеміків, астрологів, митців. У зв’язку з душевною хворобою у квітні 1611 детронізований як король Чехії, але залишився кайзером.
Пфальци (нім. «палаци», палатинати) – володіння німецьких королів (з титулом «римський король») і кайзерів Священної Римської імперії на території кожного з племінних герцогств (Швабії, Франконії, Саксонії, Лотарингії, Тюрінгії, Баварії, ін.). Назва затрималася за однією з німецьких напівнезалежних держав (Курфюрстентум Пфальц, Курпфальц), що сформувалася навколо лотаринзького пфальца після міграції його осередку і долучення окремих володінь у Франконії; її правителі мали титул пфальцграфів райнських, від 1356 іменовані курфюрстами. Того ж року столицею Курпфальца став Гайдельберг.
«Лабіринт світу та Рай серця» – філософський твір Яна Коменського (1623; друк. 1631).
14 вересня 1622 на початку Тридцятилітньої війни Гайдельберг взяли війська Католицької ліги під командуванням Йоганна-Церкласа фон Тіллі (1559–1632) разом з іспанською армією Ґонсало Фернандеса де Кордоба (1585–1635). В місті вчинено різанину, зруйновано висячі сади, пограбовано Палатинську бібліотеку, найбільшу в Европі. Кайзер Фердинанд ІІ Габсбург (1578–1637) позбавив Фрідріха V фон дер Пфальц спадкових володінь і він наступного року еміґрував до Гааги.
Трактат «Хемічне весілля Крістіана Розенкрейца року 1459-го» з’явився у середовищі розенкрейцерів, його називають Третім маніфестом. Виданий 1616 у Страсбурзі, авторство приписують Йоганнові-Валентинові Андрее (1586–1654).
26.01.2025