«Поїзд, що погойдується рейками, але не може зрозуміти, по якій країні він мчить. Стара країна, нова країна, ніби одна, ніби дві. То порізно, то разом, наче дві, наче одна». Це переклад слів з пісні кишинівської команди Zdob şi Zdub, з якою вони виступили у 2022 році на Євробаченні. Тоді журі мало до них претензії за начебто політичний підтекст, присутній у композиції. Очевидно, що небезпідставно. Але як без нього в країні, що назвою своєю оповиває більший від себе за площею регіон Румунії, а в її столиці стоїть пам’ятник капітолійській вовчиці.
В часи мого дитинства і ранньої юності поїзд з Івано-Франківська до Одеси їздив через Молдову – чи, як вона тоді офіційно називалась, МССР. Це був мій поїзд до моря. На молдовських станціях батьки купували нам із сестрою на гілочках черешні, що густо їх обліплювали, а насправді були дивовижно до них прив’язані, напевне аби створювати ефект особливого достатку цієї землі. Солодка вода там чомусь називалась «бэутурэ ситро», а шоколадки фабрики Букурія¹ додавали відчуття безтурботної радості. Я тоді ще не знав історії використання різних абеток у Молдові. Слова з етикеток інтуїтивно викликали асоціації з іспанською чи італійською, натомість писались кирилицею – наприклад, «чоколатэ ку нучь» чи «апэ де масэ». Чомусь мені видавалось візуальною недоречністю повернуте в інший бік наше «Є» в кінці багатьох слів.
Згодом я почав запам’ятовувати інші слова на етикетках з інших пляшок: Земфіра, Флорічіка, Жок, Альб де десерт. У цьому квітнику, чи то пак винограднику, не потребувала перекладу назва Трандафірул молдовей. Напевне лише у двох мовах, румунській і українській, ця квітка називається дуже подібно, хоча слово походить із грецької². «Червона ружа трояка» – що тут додати. Та й вино із Закарпаття з того ж Трамінеру також було за назвою «трояндовим». Щоправда, цей молдовський розарій на межі століть мало не всох. Оскільки всі біди в нашій частині світу від москалів, то і до цієї прикрості доклались вони. Два ембарго на ввезення вина до росії дуже сильно вплинули на виноробство Молдови, а відтак і на всю економіку цієї країни. Опинившись перед замкненою брамою свого традиційного ринку, потрібно було наполегливо і голосно стукати у ледь прочинену браму на Заході. І треба сказати, що ця кризова ситуація примусила цілу галузь переосмислити себе в нових умовах, перебудуватись за короткий час і пройти через випробування, ставши сильнішою.
Якщо земля обітована тече медом і молоком, то Молдова, без сумніву, тече вином. Молдовського вина, принаймні в Україні, завжди було дуже багато. Роблю поправку, що говорю про часи, яких сягає моя персональна пам’ять. Ті величезні об’єми були плодом планової економіки, яка, в тому числі, формувала і так звану спеціалізацію совєтських республік. Це була така собі гонитва за рекордами у мегалітрах, стахановщина від виноробства. Так-от, бузько, який несе виноградне гроно³, в наші краї прилітав дуже часто. Якщо не сказати, що він звив тут своє гніздо. Цілий завод Молдвинпрому у п’ятдесятих збудували у Львові на Підзамчі, аби давати собі ради з тими об’ємами привезеного цистернами виноматеріалу і «задовольняти потреби трудівників». Завод з розливу молдовського вина був також і в Києві. На жаль, та історія – не про якість. Мільйони пляшок низькоякісного, дуже часто кріпленого вина протягом одного покоління зробили кепську репутацію всьому молдовському вину. Подерв’янський на початку вісімдесятих висловив квінтесенцію явища і в п’єсі про Павліка Морозова вдарив під дих: «Уся отрута в його організмі вмить перетворюється на шмурдяк молдавський».
Нині вино Молдови впевнено вибудовує собі добру репутацію в світі. Воно вже інше, ніж ще якихось двадцять років тому. Коли тішимось медалями українських виноробів на міжнародних конкурсах, загляньмо одним оком у загальні результати – відзнак для Молдови зазвичай більше. Можемо лише порадіти за добрих сусідів. Добре молдовське вино зберегли династії виноробів і пам’ять поколінь. Звичайно ж, і сприятливі правила для виноробства, і багатий досвід дослідницьких інституцій, і теруар – але без людей, які не можуть жити без виноградної лози, ці позитивні зміни були б нереальними. Для ілюстрації цього органічного зв’язку між людиною і лозою в Молдові дозволю собі відіслати поціновувачів класики до «Бессарабського циклу» Михайла Коцюбинського.
Ностальгія – далеко не ключовий фактор в моїх уподобаннях серед молдовських вин. Мені дуже подобається знаходити в них часом несподівані і зазвичай дуже вдалі поєднання смаків, які дає виноград різних сортів в одному келиху. Добрі ж комерційні купажі в Молдові почали робити доволі давно, а саме від середини ХІХ століття. Найвідоміший з них Неґру де Пуркарь в часи моєї молодості був одним з найкращих червоних блендів, тоді доступних, і конкурував хіба з Алуштою від Масандри. Сьогодні молдовські винороби сміливо продовжують поєднувати сорти: автохтонів з міжнародними, гібридів з так званими «великими сортами», та й навіть червоних з білими. Trei fete, наприклад, – це про трьох дівчат, двох білявих і одну чорняву, а насправді це вино з трьох видозмін сорту Фетяска – Альба, Реґала і Няґра. При цьому воно все ж біле, свіже, ароматне, зі солодкавим посмаком білої морви і літньої грушки. Його пам’ятаєш як мозком, так і губами.
Після підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом в Молдові відразу перестали використовувати захищені назви для вин і дистилятів. Там вже давно немає «кальвадосу», «коньяку», «портвейну». Наприклад, надзвичайно добрі хереси з Яловень перейменували на Шервін. Спеціальні вина з цього маленького містечка – то теж окрема історія. У них працював винзавод, створений в середині минулого століття виключно для виробництва вин типу херес. І, треба сказати, їм вдалося. Не те, щоб копія перевершила оригінал, але розрізнити було складно. Досі не можу забути неймовірний сплав смаків і ароматів Ialoveni de desert з його пополудневими вібраціями ледь обсмаженого волоського горіха, вмоченого у гречаний мед.
Сьогодні молдовського вина в Україні відносно мало. Очевидно, що з причин маркетингового характеру. Хоча я на цих ринкових тонкощах все менше розуміюсь. Але якби мені довелось провести ознайомчу дегустацію сучасних вин Молдови, я б обов’язково взяв туди Freedom blend. Воно з’явилось до двадцятиріччя незалежності Молдови, України і Грузії і є купажем з трьох сортів винограду, характерних для кожної з країн. Вино непросте, але відкрите, сильне – й таке, що називають дружнім. Складно сказати, чого було більше, маркетингу чи солідарності, в задумі цього вина. В кожному разі вино вдалось. Тренд чи, точніше сказати, об’єднуючий сенс вловлений вірно.
Минуло вже понад тридцять років нашим незалежностям, і дух свободи не вивітрився з цього вина. Щоправда, Грузія прикро надламалась, але, вірю, що не зламалась. Ми надзусиллями підтверджуємо, що це вино досі таки про нас. Молдово, не підведи цієї осени.
________________
¹ bucuria (рум.) – радість
² trei fete (рум.) – три дівчини
³ Логотип Молдвинпрому
15.08.2025