15 грудня 2021 року із онлайн трансляцією на Фейсбуці Польського Інституту у Києві відбулася церемонія вручення Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Удруге за історію конкурсу перемогу  здобула львів’янка: Вікторія Амеліна, яка вийшла у фінал разом із Катериною Бабкіною і Павлом Коробчуком, стала цьогорічною лауреаткою.

Вона перетворила приватні історії на універсальні розповіді про людей у межових ситуаціях. На жаль, такий досвід актуальний — ми переживаємо війну на території України. Можливо, для когось буде легше собі порадити, прочитавши це. Саме тому Іда Фінк дуже важлива для нас і дуже наша.

Польський Інститут у Києві оголосив трійку фіналістів Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського 2021. Фіналістами визнали Вікторію Амеліну, Катерину Бабкіну та Павла Коробчука.

У грудні виповнюється 20 років одному з найбільших видавництв України – «Видавництву Старого Лева». За час його існування видано більше тисячі назв книг для дорослих та дітей українських та іноземних авторів, книжки ВСЛ виходять у  40 країнах світу та здобули більше 200 міжнародних та українських нагород.

Завдяки преміям певні цінності, носіями яких є літературні твори, перетворюються на цінності суспільні, бо їх поділяють читачі ‒ мисляча частина суспільства, ті, хто задає тон суспільному розвиткові.

Два погляди на книжку «Нуль цілих, нуль десятих». Резонанс емоцій і академічний аналіз – кіноманка і класичний філолог діляться своїми враженнями від прочитання дебютної повісті Роксолани Жаркової, яка досі була знана як поетка, авторка малої прози й дослідниця жіночого письма в українській літературі.

Роман тригерить, алюзорно відсилає читача кудись в глибини пам'яті, у ретельно закопане несвідоме. Роман лякає, сторінка за сторінкою лезом перерізає свідомість. Це про спробу змінити минуле, про розтерзану пам'ять, про чергову поразку і врешті —  про прийняття сього світу.

Новою книжкою відомий український перекладач античної літератури Андрій Содомора вкотре запрошує нас у світ свого рефлексійного altum, розповідаючи про абсолютне й відносне, вічне і зникоме, сакральне і спрофановане сучасністю.

Есеї про нове і сучасне — водночас есеї про вічне. Це щиро про сором, потребу власних стін, кохання, намагання порозумітися, що ніколи повністю неможливо... Спектр описаних почуттів і емоцій величезний. Так, це справді книжка про досвіди інших. Для нас. Про нас.

Смерть знецінюється, але сам факт життя від того більшої цінності не набуває. Що справді вміщує весь життєвий сік – це те, чим наповнене тривання. Тільки, якщо любив, можна вважати, що жив.