Прокляття є прокляття…

 

Світ уже давно затямив, чи принаймні найсвітліші уми, що випадковостей не буває. І поки навколо панувало піднесення від щойно даних новорічних обіцянок, прибитий підбитими підсумками року, я всього лиш хотів відволіктися і почати Новий рік з непрочитаної книги. І так сталося, що цілком спонтанно я сягнув по «Тероріум» , чий автор сам почав жити з Нового року.

 

Так, 1 січня народився один із найталановитіших і безумовно найбільш оригінальних українських письменників – Василь Кожелянко. І день народження «батька нашого Бандери» своєю тінню заступає уродини батька альтернативної історії сучукрліту.

 

Щобільше: саме в 2022-му виповнюється двадцять років першому виданню «Тероріуму» (Львів, видавництво «Кальварія») – роману з елементами фантастики про креольську Українську Республіку ХХІ століття. І сама книжка, як виявилося, також зовсім не випадкова. Для всіх нас.

 

Василь Кожелянко, автор «Тероріуму».

 

Неодноразово було помічено, що, пишучи про майбутнє українського політикуму, Василь Кожелянко в 2001-му зробив не одне пророцтво. Картина прийдешньої України дуже моторошна, попри сатиру та карикатурність. І сучасна українська політика – така ж. Карикатурна, тому й моторошна.

 

Оскільки на час написання роману я був десятирічним дитям, то з дистанції 2022-го року я слабо вловлюю паралелі з реальними прототипами усіх Лайнових, Курвенків, Ніщих, Гіпсихів чи Кіріл-Кіріличів в українській політиці кінця 90-х – початку нульових – осіб, яких я банально не знаю чи не пам'ятаю. Тож левова частка підтексту для мене залишилася археологічно невиявленим знанням. Проте напророчені українські революції, протистояння на банковій, розстріли протестантів і – головне! – повний пшик багатьох сподівань у підсумку, повернення старих кадрів і перетасовка політичних валетів і дам відверто лякають мене теперішнього, котрий пам'ятає принаймні останні 15 років української незалежности.

 

З важким серцем розумію автора, для якого і креольська, і націоналістична еліти – тупикові еволюційні гілки української ідеї, безплідні її пагони. Й лише креолам попри все завжди вдається пристосуватися до нових умов. Незбагненний фаталізм. Хочеш не хочеш, а починаєш глибше розуміти Миколу Рябчука і його дві України.

 

Гіркоту карикатурності антропоніміки націоналістів перевершують хіба що відразливі картини попсової естради, модифікованих штучних харчів і неуникненного диктату великих корпорацій, для яких політики – лише маріонетки, що метушаться в тераріумах. Це не так реальність Кожелянка, як наша. І над усім висить квінтесенція: «Прекрасна країна, щедра родюча земля, гарні добрі працьовиті люди, але прокляття є прокляття».
 

І чим далі, тим більше я вірю у це наше прокляття.
 

 

Тож злочинною недбалістю було б такі тексти, що довели свою пророчу здатність, надовго полишати без уваги. А тим більше – таких прозірливих письменників, як Василь Кожелянко. Навіть після одного дивного збігу, що різонув свідомість, мимоволі задумуюся, скільки передбачень «Тероріуму» досі банально не встигли здійснитися. Ось, наприклад, є схиблений на золоті президент А.Д. Кромєшний і є президент В. Зеленський з його "тобі личить моє кохання" в рекламі мережі «Золотий Вік»…

 

Сталося, як і з кожним романом Василя Кожелянка: попри динамічний сюжет, нещадну сатиру та відвертий стьоб, книжка не розважила мене, а розбурхала тривожність. В якийсь момент зловив себе на думці, що прочитав не гумористичний скетч і навіть не звичайний роман сучукрліту. Це щось наче почути анекдот від Далай-лами: жодне слово не сказане без приводу й намарне, але ти не можеш зрозуміти, чи сміятися, чи відгадувати в гуморі апокаліптичні видива й тисячолітню істину. І Далай-лама, чи то пак Кожелянко не стане перейматися, чи засвоїв ти її чи ні: це твоя відповідальність. А він іде собі далі шляхом просвітлення.

 

І, на жаль, його шлях чотирнадцять років тому розійшовся з нами, нині живими. І нічого перепитати чи уточнити в автора нам уже не вдасться.

 

І здається, що від успіху нашого розуміння залежить аж надто багато в майбутньому України.

 

Український письменник Васииль Кожелянко (1 січня 1957, село Кам'яна Сторожинецького району Чернівецької області — 22 серпня 2008, там само). 

04.01.2022