Це голос, що йде з глибин – мови, яка пропонує особливий спосіб бачення світу, культурних особливостей та універсалій, відчуття особистої гідності та поцінування свободи. Цей голос промовляє про те, що власне і хоче «денацифікувати» Путін.

Він бачив себе голосом непокори. Тієї, що не дозволяє зігнутися і принизити славу власної землі. І непокора поетова – не бунт ради бунту, але усвідомлений опір.

Побачила текст Дмитра Качмара кілька років тому в інстаграмі, сторінку автора детально дослідила, виявилося – одесит. Чітка громадянська позиція читалася у кожному тексті. Я видихнула – наш. Він дав чітко зрозуміти усім – переходжу на українську.

Варшава — кардіограма, червоною ниткою крізь моє серце. Це місто вміє сказати: — Coś pani zgubiła!  — ?... — Uśmiech! І простягнути паперову хустинку, коли зовсім цього не очікуєш.

Так багато недочитаних і непрочитаних книжок. І книги – це теж зброя. Тільки така, лагідна і тиха. І нею можна рятувати(ся) (а не вбивати!), захищати(ся) (а не чинити напади!). Нею можна відвойовувати голови і серця. Кожного дня і кожного століття.

Мова – це кордон, межа поділу, життєво необхідне означення території. Нав'язана колишнім колоніям за багато століть російськомовність несе фікцію спільної культурної та історичної традиції, відтак – географічного співперебування в межах одного метерлінківського простору.

«Ніч Гельвера» Інґмара Вілквіста в інтерпретації Дрогобицького театру нині сприймається як спектакль про апокаліпсис, про справжнє пекло, що його принесла на українську землю орда рашистів

«Видавництво Старого Лева» підготувало для дітей новинку – електронну книгу письменниці Олі Русіної «Абрикоси зацвітають уночі». Вона розповідає про хлопчика Устима, що разом з родиною проживає  у містечку неподалік від окупованого Донецька та лінії фронту. 

Розповіді про війну в Афганістані та різноманітні есесерівські спецоперації готують малого хлопчика і читачів до несправедливостей сучасного життя, нападу росії на Україну, вбивств мирних людей, брехні та, здавалося б, неможливості щось змінити.

Ми віримо, що завдяки людині світ є не лише красивою динамічною картинкою, а й переживає невпинне осмислення. І якщо всьому живому прийде русскій гаплик, то віра, як капітан корабля, зійде останньою.