Справедливість і несправедливість: баланс у тому, що незалежно від стартових умов усі ми маємо вибір — по-рабськи їм скоритися чи спробувати їх змінити

Емоційна буря, здійнята виставою “Поле [Ранкова леді]”, поставленою режисером і хореографом Райнером Бером й так красиво втіленою танцівницею Галиною Щупак, поцілила мені у самісіньке сонячне сплетіння, надовго позбавивши можливості глибоко вдихнути й видихнути.

Танець є основним художнім засобом вистави — непростий, заразом ліричний і атлетичний, і через цей синтез ще дужче вражаючий. На сцені лише жінки. Рухами тіл вони пишуть незвичайну (не)жіночу історію. Все дійство — вібруюча жива маса.

Вечір експериментальних показів Work-in-Progress, що відбувся у львівському Центрі інтелектуального мистецтва “Меркурій”, об’єднав три перформативні танцювальні видовища, де відсутність сцени як окремої частини простору поглибила ефект співучасті та співприсутності, спільного проживання емоцій і вишукування сенсів.

“Химерні казки пана Шенберґа” зібрали авдиторію здебільшого молоду й спраглу експериментів. Мене особливо інтригували дві речі: обіцяна взаємодія з глядачами та інсценізація творчості Шенберґа. Авангарду я й очікувала.

У найнесподіваніший спосіб танець в Україні під час війни постає як потужне мистецьке й соціально-культурне явище в тих численних, знятих просто на лінії фронту імпровізованих відео, де хтось з бійців, можливо, танцює останній раз в житті.

Авторка витинає історії своїх героїнь зі зболеного паперу життєвостей, оживлюючи тих, чиї тілесні долі обірвані, але чий слід у історії триває, проступаючи в сьогоденні дедалі сильніше.

Мовою тіла, графічною витонченістю символів “The Traces”, себто “Сліди”, багатошарові й багаті на генерування інтерпретацій, перекладають українські досвіди й національні історичні трагедії на образи, доступні кожній людині з розвиненою емпатією.

Гостина у Шевчука за відчуттями була схожа на серійне читання його творів, серед яких завжди відсутній один стан душі – байдужість, чи то бездушшя.

Діалекти – це коріння живого дерева мови й одночасно його крона. А ще м’яка глина в руках історії. Мовна глина, зліпки з неї й витвори її є побутовою й культурною фіксацією.