Таємниця  циклічності

Дупешко Максим. Біля карети під мертвим лисом / Максим Дупешко. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021. – 176 с.

Назва роману Максима Дупешка “Біля карети під мертвим лисом” інтригує, в свідомости одразу народжується питання: що? Що може бути біля карети під якимось мертвим лисом? Відповідь можна дізнатися, лише подолавши увесь текст, принагідно познайомившись з героями роману.

Автор розділяє твір на 14 розділів, кожен з яких носить ім’я людини чи пар людей і вказує часопростір подій. Одразу варто зазначити, що читач мусить бути готовим до подорожей у часі: сьогодні ми бачимо Марка, який живе в Чернівцях у наш час, а потім опиняємося в Парижі ХІХ століття чи Львові сталінсько-хрущовських часів, а потім на звивистих бескидах Карпат… Одне слово, текст постійно тримає в напруженні, бо читач уявити не може, де опиниться через кілька хвилин.

Головна героїня роману – одна родина, усім жінкам якої сниться таємничий сон: крізь вікно у кімнату до молодих дівчат приходить гарний чоловік, з довгим волоссям і густими вусами. Є у ньому одна особливість – він абсолютно голий… Чоловік вкладається у ліжко до дівчат і шепоче їм якісь слова. Одна з них записує цей дивний сон на папері й просить свою дочку зробити те саме. Кожна зберігає цей запис у скриньці для прикрас, яка передається поколіннями у спадок як і таємничий сон. Отак з’являється вельми цікава сімейна традиція, що тягнеться аж до наших днів. Зупинити це можна лише виконавши прохання чоловіка, але його загадкові слова зрозуміти нелегко.

Максим Дупешко розповідає не просто історію одного роду, як це робили Золя чи Маркес (роман-епопея “Ругон-Маккари”, “Сто років самотності” ), він занурює героїв у різні епохи, творить їхніми руками історію. Поміж вигаданих персонажів зустрічаємо реальних людей: гетьман Павло Скоропадський, Пилип Орлик і Наполеон, Фройд, Артур Шніцлер, Іван Франко, Володимир Винниченко. Анна пише листа своїй подрузі Олені Пчілці, згадуючи цілу плеяду українських митців. Саме це додає роману реалістичности. Сумнівів не виникає: це містично-реалістична історія. Не дарма ж ми щойно згадували Габріеля Гарсіа Маркеса – батька магічного реалізму.

Максим Дупешко, автор роману «Біля карети під мертвим лисом».

Кожен чоловік, жінка і дитина цього роду щирі патріоти, одні більш локальні: їм достатньо знати, що сім’я і рідне село в безпеці, інші сповідують глобальні проукраїнські ідеї, вони здатні жертвувати собою заради високої мети. Але кожен з них докладає зусиль для збереження культурного надбання і відродження нашої держави.

Вражає феміністичність «Біля карети під мертвим лисом»: жінки цього роману дуже сильні і цілісні особистості. Про впливи на їхнє формування ми можемо лише здогадуватись, але бунтівний і самовільний характер роду передається у спадок. Їхнє прізвище губиться у часі, адже дівчата після одруження беруть прізвища своїх чоловіків, а в буремні 1940-ві закохані Марічка і Гнат взагалі стають Людмилою і Антоном, щоб вберегтися від сталінських репресій. Вони ведуть подвійне життя, бо як казав дід Марічки – Микола Тишкевич – «якщо ти хочеш зруйнувати систему, треба в неї увійти».

На долю цих жінок випадає багато випробувань, а на фоні політичних подій це вкотре доводить, що у всі часи українцям було непросто. Історія роду і держави циклічна, розвиток і занепад приходять почергово, трохи нахиляючи шальки терезів. Діти не пам’ятають батьків, бо їх забирає війна, не пам’ятають мови, бо життя кидає їх у інші світи. Траєкторія геолокації теж складна: історія, яка починається у Рожині на Волині, продовжується у Кам’янці-Подільському, проходить крізь Париж і Відень, зазирає на мить у Карпати, повертає у Львів, Коломию і нарешті завершується у Чернівцях. Крива, зигзагоподібна лінія з’єднує важливі географічні центри, переплітається і часом накладається на себе саму.

Роман доводить важливість національної та родинної пам'яті, усвідомлення себе українцем / кою.

А ще, помітна глибока обізнаність автора у царині історії, мистецтва і краєзнавства. Максим часто подорожує і свої знання, враження вкладає в описи міст, будівель, вулиць. Інколи дивуєшся, з якою натуралістичною точністю автор описує меблі, одяг чи фасади будинків.

Максим Дупешко згадує рідні для кожного чернівчанина місця. Наприклад, герої йдуть на стадіон, заходять до університету, живуть в одній з вілл на вулиці Ю. Федьковича, купують харчі у відомому магазині «Берізка» і зрештою потрапляють до краєзнавчого музею. Це дозволяє читачам рухатися разом з персонажами, відчувати захоплення і розчарування, смак і запах, проживати деякі моменти разом з героями.

У романі відчувається іронічна критика радянської системи влади і життя загалом (вбивство заради ковбаси), гіркий розпач у найболючіші моменти російської експансії і радість тріумфу в часи маленьких і великих перемог. Як деміург, автор передбачає події з минулого, вкладає в уста героїв віщі слова, що вже стали для нас історією. У ретроперспективі аналізує недоліки та помилки, що були допущені і попереджає про майбутні небезпеки.

«Біля карети під мертвим лисом» читається на одному диханні, попри те, що це роман-панорама, це клінічний аналіз української ментальности та патріотизму. Це історія нашої держави, показана крізь долю однієї родини.