Чим далі рухається сюжет нашої сучасної літературної історії, тим все більше ми маємо змогу переконатися, що літературу цієї землі порятує саме поезія.
Війна повністю змінює оптику і стає шансом для якісної зміни і людини, і суспільства, і мистецтва. Довіру до тексту викликає передусім правдивість зображених у ньому реалій, деталей, органічність мови і вмотивованість поведінки його персонажів.
Доля окремої людини, родини, країни й цілої цивілізації вирішується не тільки на полі бою. Вона пишеться також у книжках. Іноді й ціною власного життя і благополуччя. Усе справжнє має високу ціну. І це правило чинне як для Заходу, так і для Сходу.
«Праведниця» — метамодерновий проєкт і нове концептуальне друковане видання, що містить компіляцію матеріалів про культурну рутину, війну, любов, працю, маленькі радощі, страхи та ніжність.
«Інше життя» – збірка оповідань, герої яких постають перед викликами, що змушують їх поглянути на світ під іншим кутом, знайти себе та переосмислити власне майбутнє. Справжність для них — це найбільший та найдорожчий скарб.
Написаний у 2003 році роман Степана Процюка «Тотем» спричинив бурю різноманітних емоцій, змістив спектри бачення нової літературної епохи і представив світові максимально натуралістичний образ травмованої та психологічно нестабільної нації.
Поезія Ярини Чорногуз виявляє інший бік присутності людини в цьому світі, власне, того життя, що випливає зі смерті. Усією збіркою відлунює мотив філософії помирання, а також парадоксальне поняття – життєствердності смерті – барокові протиріччя осмислення свободи.
Працелюб нівроку, якого від аркуша паперу в друкарській машинці годі було віддурити всіма скарбами світу. «Час каяття і розплати» – книжку з трьома романами: «Стогін ріки», «Розірвана пастка» та «Розплата», – номіновано цьогоріч на Шевченківську премію.
Роман Володимира Лиса «Чорнокнижник і дзвонар» дає приклад доростання, піднесення чільних персонажів твору до свого літописного призначення і часопростір осявається спалахом багатшої, правдивішої історійності.
