Побачила текст Дмитра Качмара кілька років тому в інстаграмі, сторінку автора детально дослідила, виявилося – одесит. Чітка громадянська позиція читалася у кожному тексті. Я видихнула – наш. Він дав чітко зрозуміти усім – переходжу на українську.

Варшава — кардіограма, червоною ниткою крізь моє серце. Це місто вміє сказати: — Coś pani zgubiła!  — ?... — Uśmiech! І простягнути паперову хустинку, коли зовсім цього не очікуєш.

Так багато недочитаних і непрочитаних книжок. І книги – це теж зброя. Тільки така, лагідна і тиха. І нею можна рятувати(ся) (а не вбивати!), захищати(ся) (а не чинити напади!). Нею можна відвойовувати голови і серця. Кожного дня і кожного століття.

Мова – це кордон, межа поділу, життєво необхідне означення території. Нав'язана колишнім колоніям за багато століть російськомовність несе фікцію спільної культурної та історичної традиції, відтак – географічного співперебування в межах одного метерлінківського простору.

«Ніч Гельвера» Інґмара Вілквіста в інтерпретації Дрогобицького театру нині сприймається як спектакль про апокаліпсис, про справжнє пекло, що його принесла на українську землю орда рашистів

«Видавництво Старого Лева» підготувало для дітей новинку – електронну книгу письменниці Олі Русіної «Абрикоси зацвітають уночі». Вона розповідає про хлопчика Устима, що разом з родиною проживає  у містечку неподалік від окупованого Донецька та лінії фронту. 

Розповіді про війну в Афганістані та різноманітні есесерівські спецоперації готують малого хлопчика і читачів до несправедливостей сучасного життя, нападу росії на Україну, вбивств мирних людей, брехні та, здавалося б, неможливості щось змінити.

Ми віримо, що завдяки людині світ є не лише красивою динамічною картинкою, а й переживає невпинне осмислення. І якщо всьому живому прийде русскій гаплик, то віра, як капітан корабля, зійде останньою.

«Вілла Анемона» допомагає запустити механізми нарощення панцира та вироблення стійкості до невідомого раніше болю втрат. Масових втрат. Поодинокі випадки смертей, із якими головній героїні роману довелося зіткнутись упродовж кількох місяців, були для неї глобальними.

Два франкомовні романи: один – із Квебеку, другий – із Провансу. Обидва оприлюднили 2016 року. Обидва твори написали авторки-жінки, котрі належать до повоєнної генерації. Героями обох романів є українські дівчата, котрі емігрували/втекли/врятувалися з України. Дві книжки, написані «ними» про «нас».