Модельні програми з літератури для школи мають дві найважливіші проблеми: надмір творів для вивчення на уроках; осучаснення програм, коли укладачі надають перевагу сучасним і часто другорядним авторам перед класиками, ігноруючи тексти, що є культурними зразками.
Він виявив нетерпимість до української незалежної держави і шовінізм щодо української мови. Світ Булгакова чорно-білий, без нюансів. Світ агітаційної, а не художньої літератури
Це голос, що йде з глибин – мови, яка пропонує особливий спосіб бачення світу, культурних особливостей та універсалій, відчуття особистої гідності та поцінування свободи. Цей голос промовляє про те, що власне і хоче «денацифікувати» Путін.
Він бачив себе голосом непокори. Тієї, що не дозволяє зігнутися і принизити славу власної землі. І непокора поетова – не бунт ради бунту, але усвідомлений опір.
Побачила текст Дмитра Качмара кілька років тому в інстаграмі, сторінку автора детально дослідила, виявилося – одесит. Чітка громадянська позиція читалася у кожному тексті. Я видихнула – наш. Він дав чітко зрозуміти усім – переходжу на українську.
Варшава — кардіограма, червоною ниткою крізь моє серце. Це місто вміє сказати: — Coś pani zgubiła! — ?... — Uśmiech! І простягнути паперову хустинку, коли зовсім цього не очікуєш.
Так багато недочитаних і непрочитаних книжок. І книги – це теж зброя. Тільки така, лагідна і тиха. І нею можна рятувати(ся) (а не вбивати!), захищати(ся) (а не чинити напади!). Нею можна відвойовувати голови і серця. Кожного дня і кожного століття.
Мова – це кордон, межа поділу, життєво необхідне означення території. Нав'язана колишнім колоніям за багато століть російськомовність несе фікцію спільної культурної та історичної традиції, відтак – географічного співперебування в межах одного метерлінківського простору.
«Ніч Гельвера» Інґмара Вілквіста в інтерпретації Дрогобицького театру нині сприймається як спектакль про апокаліпсис, про справжнє пекло, що його принесла на українську землю орда рашистів
