Джон Маркс Темплтон. Всесвітні закони життя. Львів: Апріорі, 2020, 600 с.
Джон Темплтон у збірці есеїв «Всесвітні закони життя», що була вперше видана 1997 року і перекладена українською в 2020-му, запрошує читачів подивитися на релігієзнавство, філософію та інші «науки про дух» як на експериментальну науку, яка критично випробовує духовні гіпотези в житті та, відповідно до результатів експерименту, одні приймає, а інші відкидає. Такий підхід можна було би назвати експериментальною теологією, або практичною метафізикою, яка має цілком вимірювану мету — покращити життя людини тут і зараз завдяки розумінню і дотриманню духовних законів.
Головною ознакою духовних законів, пише Темплтон у вступі, є те, що вони завжди працюють для всіх, не можуть бути змінені людиною, так само як і закони фізики. А це означає, що духовні закони об’єктивні і справедливі для всіх. Інша річ, що людське розуміння того чи іншого закону завжди контекстуальне і часткове. Тому найкращий метод духовного пізнання — це випробування духовного закону у власному житті та аналіз результатів. Саме тому книга Темплтона насичена прикладами.
Автор закликає здійснити наукову революцію у царині духовного знання, яка б мала принести ще більше практичних результатів для повсякденного життя, аніж наукова революція в XVI-XVII століттях, що заклала основи сучасних технологій. Тепер наука лише починає, і то дуже обережно, вивчати зв’язок між духовним світом і матерією. Наприклад, у книзі «Емоційний Інтелект», яка нещодавно була видана українською, автор Деніел Ґоулман наводить дослідження, які встановлюють, що гнів збільшує ризик серцевих захворювань більшою мірою, ніж куріння. Але це статистичні та емпіричні дослідження, тоді як есеї Темплтона — це раціональний підхід, опис реальності силою самого розуму.
Ось лише кілька духовних законів, які нам пропонує Джон Темплотон. Є серед них і загальновідомі вислови, і ті, що сказані вперше чи були забуті: «найвища любов нічого не вимагає у відповідь, вона бачить добро скрізь і в кожному»; «розум [тут мова про дух і волю], каже нашому мозку про що думати»; «розквіт починається не з того, щоб отримати більше, а щоб віддати більше»; «вдячність посилює все, за що ми дякуємо, тому це магічний інструмент»; «кожен наслідок має свою причину, нічого в житті не відбувається випадково»; «мірилом здорового глузду є схильність знаходити добро у всьому». Окремою перевагою книги є насиченість цитатами. В середньому п’ять цитат до кожного есею створюють близько 1000 цитат у книжці. Темплтон цитує філософів, теологів, письменників і політиків, але найчастіше представників американської і загалом англомовної культури.
Загалом у книзі 200 духовних принципів і 200 есеїв, що розкривають зміст кожного з них. Збірка поділена на сорок частин, по п’ять есеїв у кожній. Кожна частина обрамлена окремим коротким підсумком та додатковою історією-прикладом. Тож книжку можна читати або послідовно, або як курс самовдосконалення, розрахований на сорок тижнів, пояснює Джон Темплтон.
Варто зауважити, що чимало законів повторюють один одного, відрізняючись тонкощами формулювання чи акцентами. Тому добрий логік зміг би, напевно, звести 200 законів Темплтона до 20 ключових. Зрештою, маємо дві заповіді любові Ісуса як одну з найкоротших і найоб’ємніших версій духовних законів. Але головне призначення книги Темплтона не в новизні та кількості, а радше в пригадуванні того, що більшість людей інтуїтивно вже розуміє, але не до кінця застосовує у житті.
Як зауважив Дейл Карнегі, інший відомий автор збірників практичних настанов першої половини ХХ століття, «наша біда не в неписьменності, а в бездіяльності». Тож і головне завдання, яке ставить перед собою Темплтон — не надати нову інформацію, а спонукати читача до особистих висновків та роздумів, щоб «застосовувати закони як ефективні, практичні та дієві інструменти» та зосередити частину інтелектуальних зусиль «на питаннях любові, справедливості, доброти, доброзичливості, турботи, прощення, самоповаги, благодійності та вірності». В цьому напрямку, вже після смерті Джона Темплтона у 2008 році, продовжують працювати кілька його фондів, серед яких найвідомішими є John Templeton Foundation та Templton Religion Trust, що фінансують наукові дослідження як точних так і гуманітарних наук, спрямовані на вивчення зв’язку між духовним і матеріальним у житті людини.
Стиль Темплтона багато в чому подібний до стилю Карнегі, а головною відмінністю є, мабуть, частіше звернення до релігійних творів та релігійної проблематики у Темплтона. Варто згадати й іншого сучасника Карнегі, Наполеона Гілла, якого українські читачі знають передовсім як автора мотиваційної літератури, з якої найвідомішою є «Думай і багатій» (1937). Але вже наступного року Гілл написав менш відому книгу «Перехитрити Диявола» (Outwitting the Devil), де порушив чимало теологічних проблем у стилі практичної теології та духовних законів Темплтона.
Сер Джон Темплтон.
Отож, ці 200 есеїв — лише одна з найновіших версій давнішої філософсько-есеїстичної традиції. Попередники Темплтона Гілл і Карнегі також не були "першовідкривачами”, але підсумували міркування тогочасної американської психології та філософії. Зокрема, продовжували розвивати ідеї філософа і психолога Вільяма Джеймса, одного із засновників американської школи прагматизму, а також його попередника філософа-трансценденталіста Ральфа Емерсона. Тож не випадково одними з найчастіше цитованих у есеях Темплтона є також Джеймс і особливо Емерсон.
Спершу унітаріанський священик, а потім публічний промовець і філософ середини XIX століття, Ральф Емерсон сам створив чимало есеїв та промов, які описують те, що Темплтон називає духовними законами. Емерсон наголошував на духовному серці людини і закликав довіряти силам власного розуму у пізнанні та дивитися на світ автентичним поглядом, напряму. Не очима інших мислителів, але перевіряючи кожну думку на собі, щоб потім або прийняти її вже як свою власну, або відкинути. У своїх есеях Темплтон цілком дотримався цих настанов, зберігши авторство всіх цитат, але не перенавантажуючи текст надмірно історіософською достовірністю, створюючи цілісний наратив.
Від Вільяма Джеймса Темплтон переймає передовсім прагматичну концепцію істини, згідно якої здатність запропонованих законів покращувати людське життя і буде найкращим аргументом на користь їхньої істинності. Є і давніше, ще євангельське формулювання цієї ж настанови, що по плодах пізнаєте де є добро, а де зло.
Темплтон також цитує відомі принципи античного стоїцизму і особливо герметичної метафізики, як от «все є думка, а Всесвіт – це мислеформа», «що вгорі те і внизу», а також «всяка причина має свій наслідок, всілякий наслідок має свою причину; все здійснюється згідно із законом; випадок — це назва, яку ми даємо ще не пізнаному закону». Звертається автор і до сучасних поетів та прозаїків, і до релігійних вчителів, зокрема Ісуса та принципів Дао.
Жанрово есеї Темплтона не є ні філософією, ані теологією в сучасному академічному розумінні. Темплтон сміливо поєднує цитати із різних світових релігій, не зосереджуючись на рамках певної традиції чи суперечностях між різними традиціями, а радше на спільних постулатах, які актуальні для сучасності. Водночас він не ставить перед собою завдання вичерпно аргументувати ту чи іншу позицію відповідно до філософських теорій. Автор пропонує нам свої закони як гіпотези із певною часткою початкової аргументації. Це вже завдання читача продовжити цю аргументацію чи знайти спростування, але передовсім — випробувати закон у власному житті. У вступі Темплтон сам закликає сперечатися з ним у точності формулювання законів чи влучності їхнього пояснення. Тільки такий критичний погляд дозволяє «безперервно вдосконалювати дослідження і застосовувати закони у всьому світі».
Автор збірки есеїв «Всесвітні закони життя» Джон Темплтон.
Віра, любов, слово, думка, пише Темплтон, — це реальні сили, що здатні впливати на реальність самі по собі. Тут і виникає парадокс: сучасна людина часто насміхається із давніх суспільств, які всерйоз сприймали магію слова, думки та почуттів і не розуміли законів природи. Закони природи ми тепер добре розуміємо, але що, коли разом з тим перестали покладатися на духовні закони? Якщо діяти згідно філософії прагматизму, то варто щонайменше припустити імовірність такого самообмеження і почати експериментувати, досліджуючи вплив духовних законів. Саме це Темплтон і пропонує зробити.
Інша деталь — те, що філософія прагматизму також звертає увагу на незавершеність, контекстозалежність нашого знання і потребу постійно його уточнювати, ставити під сумнів та перевіряти. Мабуть, саме тому в Темплтона законів 200, а не 20 чи 2. Прагнучи розкрити духовні закони з різних сторін, автор неминуче мусить вдаватися до різних контекстів, які доповнюють одне одного. Щось подібне відбувається з механікою Ньютона та Ейнштейна у фізиці, які працюють для різних контекстів.
Одним із філософських стрижнів всієї концепції Темплтона є тема особистої відповідальності та причинно-наслідкового зв’язку. Нічого не відбувається без причини — це доволі радикальна думка, яку не просто прийняти, адже це означає взяти цілковиту відповідальність за своє життя. Немає випадку і немає примх долі, а тому безглуздо нарікати на власні нещастя, вважаючи, що вони дісталися людині випадково. Все відбувається справедливо і людина отримує те, на що заслужила, або принаймні те, що їй найбільше потрібно зараз для вдосконалення.
Людський розум здебільшого опирається цій думці, кажучи «чому у світі так багато зла» і «чому ті, що творять добро часто страждають, а ті, що коять зло продовжують жити спокійним життям». Це відомі філософські запитання ще з часу античності і відповідей тут може бути одразу кілька, які доповнюють одна одну: про те, що зовнішньо красиве життя зовсім не означає внутрішньої радості; про те, що людина — не лише індивідуальна істота, а й частина суспільства, а тому як помилки, так і досягнення попередніх поколінь на неї впливають.
Темплтон наголошує, що практично важливим є не так пошук причини, чому сталося та, або інша подія, як готовність людини повністю прийняти все, що відбувається як справедливе і почати діяти. Тоді людина готова змінюватися, переосмислювати своє знання про світ і навіть «втративши, почати все з самого початку і без слова мовленого про твою втрату», як пише Редьярд Кіплінг у своєму знаменитому вірші «Якщо» (If), до якого звертається і Темплон.
02.01.2022