Олег Коцарев. Вміст чоловічої кишені / К.: Видавництво «Люта справа», 2021, 160 с.
Звикла до віршів у соцмережах. Коли віршів за день читаєш більше, ніж новин, а розповідають вони зазвичай значно більше. Звикаєш легко, чекаєш свіжого вірша, гортаючи стрічку, стікаєш слиною поетичної жаги, як собака Павлова в очікуванні поживи.
Половина моєї стрічки фейсбуків-інстаграмів – вірші. Свіжі й давні. Паперових стало значно менше в щоденні, хоча на полицях поетичних збірок і антологій чи не більше за прозу. Та вірш дня – зазвичай один з мереживної стрічки. Звикаєш до їхньої нематеріальності, вони, ліричні герої тих віршів, мов частина френдів і френдес, яких не бачив наживо, стають тобі неуявленим уявним другом. Аж поки не втрапляє до рук чергова збірка зовсім нових чи й вже нібито знайомих, але насправді геть інакших – бо втілених. Торкаєш шкірою пальців паперу, порівнюючи гладкість сторінок і обкладинки, відчуваєш вагу книжки, вдихаєш її запах, гортаєш, чіпляєшся очима за ілюстрації – щось вже знане в символах, що заповнюють ці сторінки, й водночас повне таємниць. Як уявний друг, що зненацька приїхав у гості.
От я собі думала (гріховно щодо паперової книжки як явища): нащо мені знати саме вміст кишені Олега Коцарева? У мене ж щодня є його телеграм-канал і фб-сторінка. З’ясувалось, що таки дуже треба. Бо річ не в окремих віршах і враженнях від них, а в цілісній сутності кишені. Й зовсім не менше, аніж у її наповненні. У наповненні також, але власне у відношенні до тієї кишені, з якої його вийняли. Тому що не тільки жіночі сумочки вміють дивувати, смішити, бентежити, інтригувати, навантажувати й провокувати своїм вмістом – часом чоловічі кишені роблять це спритніше, грайливіше й елегантніше. «Вміст чоловічої кишені» Олега Коцарева робить все це і більше у притаманний авторові щоразу несподівано відвертий, з гумором, іронією, безпосередністю, а разом з тим тонкий, подекуди по-дитячому теплий, зворушливий, а що найголовніше – щоразу прицільно влучний поетичний спосіб.
Літера Ґ у Коцарева жива, реальна, вийшла на волю не кришталево-солов’їно-прилизано-калиново-заквітчаною, а такою, якою повертаються з зони:
«Ґ,
З валізою прямокутною
кольору хліба гарячого українського
і такої ж фактури,
з золотими зубами,
з усмішкою черепкуватою,
з сірими малюками
і в дивній хухвайці
.»
Олег Коцарев вміє вислухати краплю і гравій, помітити кожну з мух (першу цьогорічну, ліниву чорну, ще більшу за продавчиню», мух, що не засинають на зиму, оргію білих мух), павука в невидимій кімнаті, оспівати дівчину, яка пісяє лежачи, целофановий пакет, який навколо стовпа танцює стриптиз для тролейбуса, песика, що безстрашно какає, місяць, що мов кулька з потойбічним гелієм, місяць-свідок, який розсмоктує свій хмарний льодяник, поки тарганці встромляють нитки, павуки зашивають рукавці, а туман робить ночі кунілінгус. Інопланетяни тим часом фліртували до курей, словом, нікому не було нудно в процесі читання – ані читачам, ані героям збірки.
Герої Коцарева реалістичні й міфологічні, диваки і звичні щоденню кожного персонажі, що пиячать, торгують рибою, «все носи одне одному ліплять і ліплять». В спокої між феєріями іскристих історій, перегортань помічаєш, що:
«Нічого насправді не змінюється,
Навіть Сансари колесо
Заіржавіло.
І бачить Поліна Генадіївна,
Що це
Добре.»
Неминучу повторюваність відлиг поет помічає у непідкореності зимової калюжі, справжня глибина якої завжди залишається каламутною таємницею, незалежно від того, минаєш її з сухими ногами чи в черевиках повних води.
«бо зимова калюжа це те що завжди повертається
це місто яке розтоптати можна
а ввійти в нього по-справжньому – ні»
Олег Коцарев, автор збірки віршів «Вміст чоловічої кишені».
В «Кишені» доволі музики, якоїсь аж вечірньо-казкової. Збірка починається нотним записом мелодії «Курочка висиджує яєчка (а півник їй співчуває)», написаної автором збірки в дитинстві, вуличне піаніно пахне, наповнюють світ зимовим дивом котячі колядки, мишка грає на піаніно. Автор має в своїй кишені чимало дитячих речей, трохи незагублених власних, а ще своєї малої доньки, яка безсумнівно в процесі дорослішання допомагає батькові дивитися на звичні речі по-новому.
Гумор Коцарева часом безборонно-ностальгійний, з підлітковою відвертістю, перегорнути яку на сторінках важко без захопленого придиху. В одному з віршів ліричний герой напарфумився найдешевшим дезодорантом (мальовничо й майже тактильно «пофоркав ним як їжаком»), став пахнути, як дівчинка Оля в 11 класі і сам у себе закохався. В іншому, згадуючи совковий період власного дитинства, пише донос на діда, який курить, стаючи пам’ятником, залишаючись донині у пам’яті поета.
І романтичне зацікавлення в «Кишені» смачне й реалістичне, справжнє, сповнене здорової самоіронії:
«і зараз я візьму й вимажу
Твою тарілку хлібом
(немов скаламучу озеро в
ельфійському лісі й тебе, його королеву),
а тоді ним торкнуся губ твоїх,
як живої
риби.
Зараз я зроблю це, зараз, ще
хвильку часу,
тільки вип’ю для сміливості
сто грам м’яса».
Романтичний ліричний герой Коцарева вміє за парою, яка щойно цілувалася, занюхати всю багатогранність й багатосенсовість фізичного процесу торкання двох пар уст:
«Але в повітрі
й далі висить
запах поцілунку –
як змій паперовий,
як джміль,
як дятел,
як комашиний майдан,
як сміх,
як дим,
як тренування весни,
що на нього всіх вигнав
Фізрук Січень похмільно-безжальний».
Автор грається з пунктуацією у своїх верлібрах. Власне, грається він з кожною дрібничкою, з усім вмістом своєї поетичної «Кишені», грається з читачем – і в процесі гри кожен пізнає світ.
Ілюстрації, виконані Вікторією Черняхівською, доповнюють чоловічу кишеню видання настроєво органічно.
Кишені невимірюваного об’єму, з яких вичитуєш більше актуального, аніж з найсвіжіших новин, хоча газет в чоловічих кишенях Олега Коцарева знайшлось небагато. Хіба «газета з засіданням місцевої ради» та ті клапті, в які, здогадуюсь, було загорнуте соняшникове насіння літери Ґ і героїв ще кількох віршів.
А поки я без поспіху і заковтування, як тільки й вартує робити з доброю поезією, дочитувала збірку, вона втрапила до переліку кращих книжок 2021 року за версією PEN Ukraine, а Олег Коцарев став лауреатом Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка в номінації поезія за саме збірку «Вміст чоловічої кишені». Премія розглядає твори, «які мають вражаючу художню форму і незручний зміст», як каже їхній прес-реліз. Що ж, нехай рівень незручності змісту творів, вміщених у збірку – справа індивідуальна для сприйняття кожного читача, то вміст, цілком і в деталях, оцінений виправдано. Хоча перевірити зможете лише після того, як кожен із текстів збірки матиме нагоду погратися з вами зі своїх сторінок.
03.01.2022