Мелодрама, яка претендує бути романом травми, історія осиротілої дитини на тлі геноциду – наявні всі складові, щоби захопити читача в сюжет співчуття і морального збурення. Мараїс пише про те, якої колосальної роботи потребує від кожного подолання расових упереджень, ширше – щодо будь-якої інакшости.

 Популярна література сприяє нашій соціалізації, робота у неї така – давати готові рецепти для складних комунікативних ситуацій. Особливо, коли буденні практики просто не готові вмістити глобальність помирання.

Цей роман читають нині як книжку про жіночу автономію, про ціну, яку жінка платить, щоб усвідомити себе не дружино-мамою-господинею, а людиною, читають як високохудожній  феміністичний маніфест. Цілком підставово.

Цирцея не хоче належати до тих, серед кого народилася і виросла, вона відкидає ідею фатуму і призначення, вона спростовує свою «божественну природу», щоб згодом підважити і «жіноче буття», ширше – вона протистоїть тому, щоб біологія/фізіологія визначала її долю.

Книжка відкрила для європейського читача обшир мексиканської «прози про насилля», що зараз її зауважиш в будь-яких визначних літературних рейтингах. Англійський варіант звався «Вглиб кролячої нори», прозоро натякнувши на повабно-безжальний абсурд Керролових «білих кроликів».

Спорт і політика – одна з улюблених тем Єрґовича. Він часто пише, що на футбольному полі вершиться політика й уболівальники надають спортивному змаганню статусу такої собі мікро-війни двох держав. Вибір команди, за яку уболіваєш, дорівнює вибору армії, за яку ідеш воювати. Спорт і є політикою. І завжди передбачає вибір.

Мудрість від героя роману нобеліанта Кадзуо Ішіґуро звучить так: нікого не треба ні в чому переконувати, просто почекайте, коли помруть опоненти і виросте генерація, певна вашої версії реальності. І назвіть це «історична правда».

Жорж поєднала три визначні наші фобії: світовий тероризм, техногенні катастрофи, пандемії і сотворила ідеальні умови для кінця світу. У її світі залишалася лише одна таємниця – смерть. Вона багато міркувала про зникоме тіло, про акт злиття з абсолютом, яким їй здавалася смерть.

Дискомфортна проза сучасної японської письменниці Саяки Мурати написана про примус до щастя. Ретельно збалансований гротеск «Дівчини з крамнички» кричить про цю нову хворобу.

Через всі частини роману проходить одна, на позір суто історико-політична, тема, яка допоможе і нам глибше зрозуміти дуже приватні стосунки Наташі і Євгенії. Ця тема – конкуренція жертв.