Це таки сімейний роман. Не так біографія, як анамнез. Не так історія, як антиісторія. Станіслав, Варшава, Владивосток, Нью-Йорк, Відень, Лондон, Рим, Віллах. Географія роману. Для спраглих пошукати фактів, на які Камінський нарощує свої вигадки, простору має вистачити.

«Ноктюрни» – єдина книжка оповідань в доробку нобеліанта Кадзуо Ішіґуро. Це цикл оповідань, кожне з яких є міні-романом. Автор «П’яти історій про музику і смеркання» зізнається, що писати романи його навчили пісні.

Химерна проза про трьох полярних ведмедів – пародія у кафкіанському сенсі. Усе починається з апофатичного самовизначення: ми, ведмеді – ми, не люди. Це роман-алегорія, не емігрантська, не соціальна і не екологічна проза; хоча може таки бути, що це насправді родинна сага.

Ондатже досяг неабиякої майстерності розповідача, він все ще міркує про відповідальність того, хто розказує історії, але все ще не годен цій людині повірити,бере на озброєння авантюрні сюжети, з яких легко зробити цікаву прозу, а робить справжню літературу.

Мелодрама, яка претендує бути романом травми, історія осиротілої дитини на тлі геноциду – наявні всі складові, щоби захопити читача в сюжет співчуття і морального збурення. Мараїс пише про те, якої колосальної роботи потребує від кожного подолання расових упереджень, ширше – щодо будь-якої інакшости.

 Популярна література сприяє нашій соціалізації, робота у неї така – давати готові рецепти для складних комунікативних ситуацій. Особливо, коли буденні практики просто не готові вмістити глобальність помирання.

Цей роман читають нині як книжку про жіночу автономію, про ціну, яку жінка платить, щоб усвідомити себе не дружино-мамою-господинею, а людиною, читають як високохудожній  феміністичний маніфест. Цілком підставово.

Цирцея не хоче належати до тих, серед кого народилася і виросла, вона відкидає ідею фатуму і призначення, вона спростовує свою «божественну природу», щоб згодом підважити і «жіноче буття», ширше – вона протистоїть тому, щоб біологія/фізіологія визначала її долю.

Книжка відкрила для європейського читача обшир мексиканської «прози про насилля», що зараз її зауважиш в будь-яких визначних літературних рейтингах. Англійський варіант звався «Вглиб кролячої нори», прозоро натякнувши на повабно-безжальний абсурд Керролових «білих кроликів».

Спорт і політика – одна з улюблених тем Єрґовича. Він часто пише, що на футбольному полі вершиться політика й уболівальники надають спортивному змаганню статусу такої собі мікро-війни двох держав. Вибір команди, за яку уболіваєш, дорівнює вибору армії, за яку ідеш воювати. Спорт і є політикою. І завжди передбачає вибір.