Метареальність Томаса Вулфа наштовхує на думку, що людина є джерелом і власних перемог, і власних невдач. Поразок і втрат не уникнути, повернутися до минулого, змінити його неможливо, але ангели є серед нас. Вони дають надію.

Читаючи, перечитуючи… Назва, яку з комерційного погляду привабливою аж ніяк не назвеш. Це майже як Бойченкова «Аби книжка», з тою різницею, що у випадку з Ільницьким навіть необізнаному з персоною автора читачеві має бути ясно, що мова у тій книжці йде про тексти.

Енн Тайлер пише ту саму історію, точніше: знову пише ту саму історію. Ви уже добре знаєте всі перипетії і знаєте, де і як шукати підказок до справжніх мотивів героїв, та чомусь продовжуєте читати. Тайлер – негучна авторка, яка підкуповує тим, що їй справді цікаві люди.

У п’єси не надто оптимістичне закінчення – Івонна давиться кісточкою від риби. За текстом Ґомбровича, це могло б бути і вбивством, що більше вже нагадує сценарій білоруських акцій протесту, які були придушені з особливою жорстокістю.

Література тут присутніє, виступає універсальним знаменником і кінцевою метою, адже чим є акт творення цієї книжки – як не рішучим і безкомпромісним проривом глибоко в аннали вкраїнського письменства? А також в його сучасну історію, а відтак – і у вічність. Мета амбітна, але гідна поваги й цілком здійсненна, урешті.

Героями книжки стали класики української літератури, їхні твори (як і біографії) прочитані з погляду взаємин із північним сусідом, а відтак – і формування української тожсамости. При такій оптиці українська класика набуває несподіваного звучання.

Часопис «Назустріч» (1934-1938)  виробив свій особливий стиль: культурні події, факти, аналітичні та літературно-критичні статті не проілюстровані творами мистецтва, а подані в органічному контексті, як загальний літературно-мистецький потік живого культурного процесу.

Життя заради життя, не лигаючись зі смертю й не лякаючись її. А якщо й побоюючись – без заперечення. Як заперечиш природу? Як втечеш від персонального смерчу, що змітає тебе зі звичного місця на планеті з комфортом переміщення в засвіти у власній хаті?

Велика любов, щоб бути великою, не має бути однією й на все життя і закінчуватись смертю, і від того, що вона має початок і кінець, вона не перестає бути такою. Ми можемо переживати не один раз велику любов, і щоразу це нова любов.

Це гасло донецьких шахтарів, які вболівали за Україну, говорили українською і боролися за українське, хоч українську історію цього краю було вкрадено, а європейське минуле знищено.