Масивні стулки захлопуються, затягнуті в тиснену шкіру, книга падає на стіл, з-поміж сторінок вилітає світлина, якийсь час мерехтить, крутиться у вільному польоті і, спіткнувшись, м’яко лягає на підлогу. Вона обернута лицевим боком донизу, демонструючи світові непорочну білизну: на звороті жодного напису. Так і має виглядати фініш – заслужений, без амбіцій. Проте білизна не така вже й непогрішна. Подекуди її торкнувся жовтуватий наліт; бездушний Хронос злизує поверхню моря часу, націлюючись на горизонт подій.

Положення в альбомі справді не має аж такого значення, адже світлини можна перетасовувати, міняти місцями, і при цьому книга все одно зберігатиме свій зміст. Хоча послідовність відображає певні реалії, які, очевидно, стверджують прихований сенс.

Гаразд, шукаємо стартову позицію. На фото хайрастий народ – музиканти, системні, ґерли. Ось Лемко витирає спиною сцену, захопившись грою на соляку. Святий, замотаний у ковдру, десь на березі Чорного моря. Карло, ще Карло, в нього щоразу інший вираз лиця. А ось делікатес. Перфоменс у часі московської Олімпіади. Пацифік у Саду. Прозеліти духовної революції, борці з хаосом повсякденності, простягнувшись на землі, формують коло. Посередині гусяча лапка. Мата Харі, Джоник, Фагот, Жорик Чорний, Петров, Алік Олісевич, Артур Волошин з волонтерами і супутниками.¹ Тіла втримують периметр, крізь контури проростає трава.

Цей акт, яким би алогічним на думку обивателя він не був, має власну логіку, подиктовану фундаментальними явищами планетарного і незрозумілого характеру. Колись ми вже згадували про сплеск величезної сили просвітління.

На якомусь етапі в альбомі ідентифікується прогалина, її виповнює складений учетверо листок. Тонкий пожовклий папір. Минуле тисячоліття, між іншим. Тим не менше, за ламаними літерами легко пізнати руку, що водила пером. На початку традиційне СРАВ ПЕС!

Звичний маркерний ряд – репертуар, розміри, тональності. Лемко відписує Джубоксові², якого заслали в Рівенську область відробляти після інтернатури. Проте несподівано темп змінюється:

– Дванадцятого жовтня нашій Республіці минуло п’ятнадцять років, отже, ювілей.

П’ятнадцять років – значить, осінь 1983-го. Емансипація панку, дебютний альбом Metallica, епоха «Рок-н-ролл мёртв» і плісняви, що «заводится в тени».

Надворі штормить. Бринять натягнуті за вікном шворки.

Пам’ятаєте безцінні раритети Королівства дебілів? Безсмертний фіскально-менторський штиль?

«Замечено, что отдельные наши молодые люди стали подражать… приходили в сад с магнитофонами… сопровождались обильными алкогольними возлияниями… Панки, как и хиппи… очередной инструмент оглупления… В расчете на то, что кто-нибудь… Завсегдатаи "святого" сада и были теми, кто клюнул».³

Як видно, ювілейний захід не став тріумфом, і список лауреатів так само не вразив. За всіх вигрібає невідомий автор епіграми, колись давно адресованої Вахлаку⁴: «От такий-то вийшов фініш, а згадай, який був старт».

– Читаю Шопенгауера, антикварне видання, готикою, нормально, – продовжує Лемко. – Торчу, як таракан в Госбанці. Заміс реально крутий. Зранку Шопенгауер, після обіду Кант. Вайнінґер подекуди здається пацаном.

Заміс цілком рок-н-рольний: «І цілий день, як той трухлявий пень, ти Шопенгауера з Кантом все читаєш». В його основі, без сумніву, те саме явище. Опиратися йому чи протиставити що-небудь обивательському серцю не під силу.

Яке все-таки брехливе мистецтво!

Повітря згущується, чути запах озону. У тропосфері блимають сильфи. Світлий чотирикутник біліє на підлозі, врізаючись у темряву гострими кутами. Несподівано краї займаються зеленавим полум’ям – знак, що пробігла саламандра. Скоро периметр окреслює вогненна завіса, відділяючи меморіальну територію від хаосу повсякденності. Далі перспективу застеляє пелена.

________________________

¹ Серед учасників акції були московські гіпі Марія «Мата Харі» Ремізова (нар. 1960), Александр «Фагот» Ремізов (нар. 1960), львів’яни Ігор «Джоник» Зборовський (нар. 1958), Георгій «Жорик Чорний» Лазеба (нар. 1959), Володимир Петров (1958–2000), Алік Олісевич (нар. 1958), Артур Волошин (1962–1991).

² Володимир Михалик (нар. 1959) – бас-гітарист Супер Вуйків.

³ Д. Домбровская «Плесень заводится в тени» // газ. «Львовская правда», 16 березня 1983 р.

⁴ Ігор «Вахлак» Коваль (1953–2016) – учасник садівської тусовки, будівничий Ранчо.