ЛЬВІВСЬКИЙ ПІПЛЗБУК
Гіпі сторі’з меґезін
• Час Вірменки
• Пілігрим
• Привид Опери
• Воїн Світла
Замок
• Ніч магічна
• Королівство рок’н’ролу
• Сейшн
• Колодязь
• Фестиваль польотів
• Ключ
• Історія, вичитана з листів, що вціліли
• Справжня історія Рути й Арлекіна
• Піплзбук
• Де живе дух контркультури?
• Колесо Сансари
• Світло
БІЛЬ АРЛЕКІНА
«Арлекін прибув до міста Суома кілька років тому разом з трупою бродячого цирку, що в літній період кочував по всіх областях та провінціях Діамантової імперії. Циркачі були пречудові люди. Предивними витівками на невеликому манежі вони всіляко розважали публіку. Всюди тиняючись вулицями у своїх чудернацьких вбраннях, вони викликали одночасно захоплення і заздрість у численних міських ремісників».
(Володимир Яворський «Напівсонні листи з Діамантової імперії та Королівства Північної Землі»)
Ґреґ прибув до Львова у 1966 році. Інтелектуал, естет, спортсмен, відчайдушний, у ті часи навіть трохи самовпевнений. Погляд на стелю в залі Університету чи Університетської бібліотеки, де розписи нагадували полотна Ван Дейка, – і Ґреґ вирішив, що вчитися буде тільки тут.
– Тут і ніде більше.
То була епоха тотального захоплення бітлами. Ґреґ купив квиток в Оперу – подивитися на пластику в холі і дзеркальному залі. Тут підійшли два міліціонери, взяли попід руки, завели кудись у спіжарку і віддухопелили – за «нерадянський» вигляд. Тримали там, доки не скінчилася вистава. Після цього інциденту Ґреґ спалив свій комсомольський квиток і розпочав індивідуальний бунт проти соціальних умовностей та обмежень.
Закінчивши перший курс, Ґреґ вирішив, що вчителем математики йому не бути, відніс документи до Політехнічного інституту і знову став студентом першого курсу.
Наступного року відбувалися події в Чехословаччині.
Бетеери зупинилися біля Опери. Ґреґові захотілося поговорити з очевидцями, і він виліз на бойову машину.
Хайрастий джинсовий Ґреґ вносив дисонанс до загального фону мілітарі. За ним спостерігали комуністичні бабки і лаялися:
– Патла-аті! Через таких, як він, все й почалося. Зробили контрреволюцію, а його ще й возять.
Солдати не були такими категоричними:
– Не чіпайте його. Ми й так бачили там більше, ніж дозволено.
Десь у той період в результаті чергової сварки кремлівського керівництва з Йосифом Броз Тіто всіх югославів повиганяли зі Союзу. Студенти, котрі жили в гуртожитку поверхом вище, зайшли до Ґреґа, відомого своїм екстраваґантним виглядом і захопленням рок-музикою:
– Друже, в нас є двадцять чотири години на збори. Маємо повно пластмаси, забирати зі собою не будемо.
Там була сила-силенна платівок – рок’н’ролл, блюз, джази. В один момент Ґреґ став магнатом у царині музики.
Влітку 1973 року він вибрався на південь. В голові снувався план, теоретично бездоганний, особливо в частині кінцевої мети, але треба було відпрацювати деталі.
В одеському порту стояв пароплав «Победа», похитуючись на рейді й очікуючи на відправку. Зручний ракурс, гра світлотіней вирізнили напис, вибитий на металі, замальований фарбою і непорушний як вирок: «Adolf Hitler».
– Совєти, ви обдурити мене хотіли? – подумав Ґреґ.
Розсікаючи хвилі, корабель «Adolf Hitler Победа» прямував до Криму.
Ялтинський берег був всіяний рейнджерами, котрі виходили в море на надувних матрацах.
Для початку треба було випробувати себе. Ґреґ був добрим плавцем. Він годинами хлюпався у воді поміж Симеїзом і Алупкою, а коли перевертався на спину, сліпуче турецьке сонце стояло в зеніті. Мимо пропливала «Ракета», звідти лунали заклики прямувати до берега, і Ґреґ час від часу наближався до буйків.
Наступного року він виїхав до Таллінна. Був червень, у повітрі літав тополиний пух.
– На біса мені воно все, – вирішив Ґреґ, – коли тих самих 110 рублів я можу заробити за годину.1
Він покинув розмірене життя, насичене побутовими радощами, і перейшов у підпілля.
Наближалося літо, і Ґреґ мав намір звершити план.
– Я їхав до Криму стопом. Що значить відпочивати? Я ніде не працював. Я по три рази на рік їздив до Криму. Я взагалі відпочивав.
Скільки потрібно часу, аби проплисти сорок кілометрів? Нижче від південної точки Криму до турецьких територіальних вод тридцять сім кілометрів, отже теоретично можна вкластися. Із плавзасобів годилося все, що було під рукою. Висока хвиля, шторм у відкритому морі до уваги не бралися. Плисти треба вночі. Віддалений дикий берег поміж скал – ідеальне місце для старту. Увечері Ґреґ вирушив.
– З Естонії, наприклад, водним мотоциклом можна було перебратися через Фінську затоку.
Проте зона на відстані чотириста метрів від берега потрапляла в поле зору прожекторів на гірських прикордонних заставах. Прозвучала команда в мегафон: «Возвращайтесь». Ґреґ повернув назад і сховався серед валунів, які виростали з води. На березі з’явилися прикордонники з автоматами – «Где этот гад?» – але у воду не полізли. Друга спроба скінчилася так само, і третя, а на четвертий раз вони відкрили вогонь. Кулі лягали на воду щільною смугою попереду. Довелося розпрощатися зі своєю мрією, і Ґреґ повернувся в Союз.2
***
«Минуло кілька тижнів і цирк став викликати у мешканців Суома перші ознаки нудьги, трупа, швиденько згорнувши тент, поквапилася покинути місто. Залишився лише Арлекін, довговолосий, худий юнак з блакитними очима і гарним, наче у дівчини, обличчям, який зовсім несподівано закохався у ще не зовсім повнолітню красуню – дочку м’ясника Руту, і весь час думав лише про неї… Та недовго тривала радість закоханого Арлекіна. Коли минув місяць після відбуття цирку, примхлива м’ясникова дочка несподівано посварилася з Арлекіном за те, що він не зумів дістати грошей, аби купити золотого браслета у вигляді трьох переплетених ящірок, і назавжди прогнала його, привселюдно давши йому лункого ляпаса».
(Володимир Яворський «Напівсонні листи з Діамантової імперії…»)
На екзамени до університету Лєра3 прийшла у повсякденному одязі – майка із психоделічними узорами, в’єтнамки. Її зустріли холодно:
– Ви знаєте, куди прийшли? Що у вас написано на майці?
На всю ширину виднівся напис «America».
– А хіба ви не вмієте читати?
– Гаразд, тягніть білет.
Там було щось про особливості фонетики. На предмет цього мовчали бібліотечні Кафка, Сократ і Платон.
Відповідь не задовольнила педагогічний конклав:
– Ви не покладайтеся на інтуїцію. Відповідайте по схемі.
Лєра поклала білет на стіл:
– Ви змушуєте мене повторювати те, що я й так знаю.
Вже біля дверей вони покликали її:
– Куди ви? У вас же прекрасний твір. Одна із чотирьох п’ятірок на сорок абітурієнтів. Поверніться. Тягніть інший білет.
Але вона не обернулася. Попереду були романтичні подорожі і гіп-сейшни.
Наступного року був оголошений сейшн у Лієпаї.
Лєра:
– Зі Львова ми виїхали з Ґреґом. З нами був його друг Сашко з Політехніки. Ми приїхали в Ригу наступного дня, у нас було трохи часу, ми гуляли Старим містом, потім автостопом добиралися до Лієпаї. Фестиваль проходив за містом. Дерев’яна літня сцена, пісок на березі моря. Весь час прибував піпл з Прибалтики, Росії, Білорусі, все нові й нові, багато яскравих кольорів. Кілька тисяч людей зібралося на березі моря в Лієпаї. Ближче до вечора, після офіційного концерту, цивільні починали розходитися, а ми залишилися, збиваючись в групи навколо вогнищ. Звідусіль музика, стихійні гурти, барди, співи під гітару, танці біля вогнищ, розкутість, море живого звуку. Повітря наповнене мелодіями. Дзен. Там були знайомі Ґреґа, Сеня Скорпіон4, ще хтось. Сиділи до 24-ї години. Потім великими групами, потомлені й голодні, йшли пішки до міста, розтягнувшись на кілометр. Випав дощ. Місцеві жителі віддали нам цілий поверх гуртожитку, оскільки навчальний рік ще не почався. Зранку жінки з навколишніх будинків принесли їжу. Через кілька днів почали роз’їжджатися. В Ризі Ґреґ віддав нам останнього карбованця на поїзд, а йому треба було в Пітер.
***
У серпні 1977-го Пензель з Рубчиком5 поверталися мотоциклом із Криму.
Спека, навкруги випалений степ, швидкість падає – сто, дев’яносто, плавляться кільця в циліндрах. Вони повернули на Джанкой і ввечері перетнули Сиваш. Наступного дня рухалися по мелітопольській трасі до повороту на Каховку. На узбіччі сидів довговолосий гіпі, схилившись на рюкзаку. Збоку лежала строката парасоля.
Зранку Ґреґ вийшов на трасу, що вела на Мелітополь біля перехрестя на Каховку. Була ще тільки п’ята година, але він остерігався комбайнерів, які рано починали роботу на колгоспних ланах і не зважали на екстремалів, котрі ночували в кукурудзі у придорожних балках. Хотілося спати, машин на трасі не було, Ґреґ куняв, сидячи на рюкзаку. Мимо стрілою пронеслася «Ява», і здалека він почув:
– Ґреґ!
Подальші події нагадували миготіння кінокадрів у зворотному режимі. На підйомі з’являється точка, стрімко збільшується, перетворюється у силует мотоцикліста. Вимальовується шолом, окуляри, лице, запнуте хустиною. Ще нічого не ясно. Різко гальмує. Розворот. Пілот стягує хустку – бородатий. Ззаду від нього відділяється постать. Двоє. Знімають шоломи.
– Рубчик!
Мотоциклісти стягували з себе торби, ремені, куртки. Пензель спитав:
– Скільки п’єш вина?
Ґреґ не вживав алкоголю, тому його залишили стерегти майно.
Ця історія має кілька версій, можливість їхньої конверґенції практично зведена до нуля. Під кінець мотоцикл рвонув, залишаючи за собою шлейф диму, а Ґреґа підібрала вантажівка, що везла до Львова руберойд.
***
З Рейном Метснійном на прізвисько Мічурін6 вони познайомилися на рок-фестивалі у Пярну. Того року Рейн повернувся зі Середньої Азії; в Таллінні винаймав будинок недалеко від озера Юлемісте. Поступово визрів спільний план. Хай Туреччина недосяжна, але існують інші шляхи на Захід.
Влітку 1978-го вони зібралися в гори. Рейн уже був поголеним адептом Харе Крішна, а в Ґреґа відросла шевелюра сорок чотири сантиметри завдовжки. Для надійності Ґреґові кроси були стягнуті ізострічкою. Вони залагодили справи у Фергані, потім пересіли на автобус. За якийсь час попереду замаячили відроги Паміру. Автобус від’їхав, далі вони йшли пішки – подробиць не пам’ятає ніхто. Кілометр за кілометром, гори стіною виростали на горизонті. Сумний вигляд Мічурінських в’єтнамок породжував певні сумніви, але Рейн був заворожений покликом гір:
– Ґреґ, ми повинні взяти цю висоту.
Їх помітили альпіністи – четверо хлопців і троє дівчат, котрі розмовляли англійською. Вони поверталися з гір, і в них залишалися запаси продовольства. Двоє голодних гіпі, котрі зібралися на Дах Світу, своїм виглядом пробуджували широку емоційну палітру: щем, волання про допомогу, співпереживання Авалокітешвари. Консерв вистачало ще на три доби. Ґреґові з Рейном треба було вирішувати, що робити – не нести ж їх у гори. Вони були надто голодні і посідали тут же на траві. Новітній Анабазис захлинувся, перемежовуючись зі здоровим сном, і поклик гір вже не будив тривожного почуття обов’язку. Згодом ідея транскордонного переходу покликала до нових пошуків, і вони вирушили в бік Кушки. Потім їх упіймали і запроторили до спецрозподільника. Через два тижні відправили до психлікарні в Ашгабад, але добросердечна лікарка-психіатр відпустила обох на всі чотири сторони.
***
Минав шостий рік Ґреґового підпілля. Він ніде особливо не затримувався, раптово знімався з місця, надовго зникав.
Знову на день пам’яті Джимі Гендрикса до Львова прибував піпл, як і в минулі роки.7
Могильовських Плейшнера, Бормана, Мішу і Славіка мали зустріти на сходах біля Порохової вежі. Але в домовлений час ніхто не прийшов – затримали по дорозі. Вишню не покидало відчуття, що їх пасуть.
Наступного дня о шостій ранку почувся дзвінок у двері.
Міліція!
Пензель не впустив їх досередини, і Ґреґові не довелося рятуватися втечею на дах. Вони полювали на нього. Проте через кілька днів його таки взяли. Організував усе капітан Купцов.
Зранку Ґреґ пішов до кінотеатру «Парк» на перший сеанс. Нині того кінотеатру вже нема, на його місці в парку Франка клумба. Стемніло, розпочався сеанс. В залі шість глядачів. Далі – як у шпигунському детективі. Одночасно розкриваються троє дверей, до залу вривається сліпуче світло, на його тлі виростають три постаті в чорних плащах. Аби не лякати людей комедією із заламуванням рук, Ґреґ підвівся з місця і пішов назустріч. Його відвезли до райвідділу міліції на Пушкіна. На другому поверсі було районне управління КГБ. Розмови тривали дванадцять годин. В результаті, оскільки Ґреґ ніде не числився, не був прописаний, не перебував на військовому обліку і не працював, його запроторили на Кульпарків. Через місяць відпустили, але заборонили з’являтися у Львові під страхом арешту.
Міська брама зачинилася. Ґреґ повернувся до Острога. Finita la comedia! Завіса.
«З того часу бідолашний Арлекін, не маючи ніде притулку, став самотньо блукати вулицями та площами фатального для нього міста, з затаєною надією зустріти свою жорстоку кохану, яка навіки, як він твердив, заволоділа його серцем».
(Володимир Яворський «Напівсонні листи з Діамантової імперії…»)
___________________________________
1 По закінченні Політехнічного інституту Ґреґ відпрацював рік на заводі «Львівсільмаш».
2 Про подібні спроби втечі за кордон можна було довідатися по «ворожих голосах». Найрезонанснішу здійснив Станіслав Курилов у грудні 1974 р.
3 Валерія Славникова (нар. 1958) – львівська російськомовна письменниця.
4 Олександр Сенягін (нар. 1952) – москвич, поет, учасник Першої Системи.
5 Юрій Шинкарук (1956–2021).
6 Рейн Метсніін (1955–2013) – один з гуру естонських гіпі.
7 Культ Джимі Гендрикса у Львові започаткований у вересні 1970; з цією датою пов’язана стихійна демонстрація гіпі у Львові 17 вересня 1977 р. Тут ідеться про події вересня 1979 р.
01.07.2023