З цього часу проходить десять з гаком років. Музику черепиць і дахів змінює жорсткий ритм, електричний звук модифіковано ефектом дисторшн. Проте картинка залишається та сама і так само приводить у тонус, особливо якщо зайняти ту ж позицію на аттику. То тут, то там над сірою кашею будинків здіймаються щогли-вежі, блищать на сонці шпилі, гаряче повітря над ними мерехтить, і від того здається, що вони розпливаються ніби збрижені віддзеркалення у воді. Одна з веж виринає у 1976–1977-му роках під час реставрації оборонних стін колишнього Бернардинського монастиря. Її виділяють із товщі муру, зверху накладають ковпак і всередині прорубують браму. Подібне трапляється не вперше – ще 1618 року було проведено перфорацію, але за два роки браму заклали каменем, усвідомлюючи вразливість цього краю оборони, що блискуче довела вилазка Меґеліно пів століття по тому.¹ А реставрація Міського арсеналу? Вона, крім усього, справила благотворний вплив на побут мешканців довколишніх кварталів. Якщо вивести за рамки невеличкий take-out, проведений в обхід закону – експропріацію кількох дубових колод для потреб Республіки, бачимо, як у Саду на пагорбі зростає громадський комплекс під назвою Ранчо. Датування і досі становить проблему; в усякому разі, як стверджує Лемко, історична розмова, коли йому сяйнув здогад про сплеск величезної сили просвітління, відбулася на Ранчо 27 травня 1978 року.

– А як ми відчуваємо музику у снах! – здається, він ляснув себе по чолі рукою.

З квартири на третьому поверсі видніється масивний фраґмент монастирської стіни і зелений ліс. Місця, де стояло Ранчо, не видно. Із західного боку простежується якийсь сторонній вплив, можливо, артефакт, епіцентр його теж корениться у снах; з миті на мить там вибухне джерело. Так само не видно футбольного поля, на якому відбувалися сейшни.

Ви пам’ятаєте сейшн 1976 року? Коли Святий влаштував ілюмінацію, підпаливши довжелезні ланцюжки серпантину, порозвішувані на деревах у Саду? На жаль, тогочасна преса обійшла мовчанкою цю подію, як, зрештою, і вихід «Rainbow Rising» чи «Close Enough for Rock’n’Roll» із неповторною «Telegram», або появу публікацій у британських медіа про музику Нової хвилі.²

Що ж, варто погортати довідники, підняти енциклопедії, зануритися в мемуари. Зіставити вихідні позиції, напрямні, складові, врахувати настрої, провести паралелі. Адже сюжети мають властивість відтворюватися. Тоді, можливо, вдасться віднайти ключ до таємниць Замку, який сьогодні замкнуто на ключ.

У той час з’являється послання із паралельного світу. У процесі підготовки флойдівського альбому «Animals» виникає ідея створити адекватний візуальний образ. Німецькій фірмі, що спеціалізується на виробництві цепелінів, замовляють надувну кулю у вигляді свині. Їй подаровано ім’я Елджі. Замисел полягав у тому, що Елджі повисить у небі над Темзою, поки будуть зроблені необхідні знімки.

Масивний похмурий комплекс якнайкраще надається для імітації маніакальної присутності холодної війни. Надувну кулю надійно пришвартовано канатами. Проте неочікувано настає катарсис. Звучать небесні труби і гітарні рифи. Дев’ятиметрова Елджі, наповнена гелієм, відгукується на поклик вільного духу, виривається з полону, рве троси і мчить, розсікаючи свинцеві хмари потужним носом-бушпритом, прикрашеним galionsfigur у вигляді електророзетки.³Підготовлений снайпер, що мав відкрити вогонь у випадку екстраординарної ситуації, не з’явився.

Елджі!

Марно. За п’ять хвилин аеростат зникає з приладів спостереження. Ситуація непрогнозована, точніше, виходить з-під контролю і стрімко розвивається. Хоча насправді це місія зоряного гінця, адаптована версія контркультури. Репортери розуміють, що від них вимагають сенсації – гаразд, ви отримаєте сенсацію! Об’єкт перебуває на висоті кількох сотень метрів і атакує літак, що заходить на посадку в аеропорту Гітроу. З цієї причини скасовують авіарейси над Лондоном. Військово-повітряні сили отримують завдання переслідувати ціль. Згодом на екранах радарів з’являється зображення, у компетентних колах поширюється інформація, що Елджі прямує в бік графства Кент.

Наступний сейшн у Саду відбудеться через пів року – якщо рахувати від виходу «Animals» – у проміжку між Вітна⁴ і серпневими автостопними турами по західних околицях Імперії. Червень-липень, як стверджують світлі голови з числа садівських аборигенів.

Карло, поза всяким сумнівом, – найекзотичніший персонаж Саду. Фантастичний вокал, щось середнє між Ноді Холдером і Деном Маккаферті. За потреби може видавати себе за чилійського патріота, щирого комуняку, вільно розмовляє іспанською. Arriba España! Непередбачувані ескапади спонтанні, виглядають невимушено, природно і головне – прикольно. А як же інакше? Адже до всього він ще й був портеньйо.⁵

1977-й рік у Саду позначений короткочасним панківським експромтом. Хоча справжній гіповий дух не витравити ніколи! Ось із брами виходить компанія. В Карла на голові труси – жіночі сподні, потужні панталони радянського виробництва, голубі, з резинками. Крізь труби протягнуто довгі пучки волосся, від чого в сутінках загальний контур ідентифікується з головою муфлона. Можливо, новоявлений фантом походить з епохи тварин-предків, можливо, він – маска латиноамериканського карнавалу. Карло звертається до отетерілої публіки іспанською мовою, імітуючи пісню шамана. Врешті, хтось із молодих його впізнає, проте маска переходить до справи:

– Чого лáхаєш, чувак? Кидай все, біжи, збирай юрбу. Завтра сейшн.

Наступного дня народ сходиться на 18-ту вечора. Дійство відбудеться там, де й минулого разу – на футбольному полі біля гаражів.

Поки зростає нетерпіння в Саду, лунають анархістські гасла і заклики «Свободу рок’н’ролу!», Карло забиває молотком викрутку в сцену, щоби під педаллю не ковзав бас-барабан. Піночет⁶ і Каптар закінчили возитися з підсилювачами, і динаміки перестають фонити. Перші гітарні рифи – Святий довбає один і той же акорд. Вступає бас-гітара: довгий щільний звук тягнеться, б’є в живіт – поки що неясний мотив. Збивка на барабанах, обрив. Тиша. Серед публіки наростає гул, накопичується і переростає в суцільний вал. Знову ритмічна фігура на барабанах, вона зливається зі щільним, тягучим тембром бас-гітари. Тремтіння, скрегіт, поворот, перепад. Понад цією ще несформованою конфігурацією непомітно починає домінувати металевий ритм. Бас. Знову здіймається галас, мелодію впізнають, і тепер активність стрімко зростає. Зривається соло-гітара, намагаючись порвати динаміки. За ударними Карло застигає в позиції сурмача і за хвилю відкладає набік пляшку з вином. Набирають енергії струмені трьох гітар, ривок, пасаж, скрегіт, за ними пішов, покотився, навалюючись на дотеперішній саунд, ритм бас-барабана, збивка, дробовик, удар в тарілку – і загальне тло перекриває голос із різким тембром: «Nobody gonna take my car» або ж «Sent a telegram today».⁷ Вокаліст зриває овації і від напруження гасне в очах.

По закінченні хтось кидає ідею, що наступного разу Вуйки зіграють на день пам’яті Джимі Гендрікса. Заклик луною відгукується в масах, оскільки в місті поширений культ цього імені. Непогано було б дізнатися ім’я ініціатора. Здається, Святий.

________________________

¹ Фрідріх Меґеліно – рицар Мальтійського ордену, астролог, кондотьєр. У вересні 1672 брав участь в обороні Львова від турків, розгадав ворожий тактичний маневр з підкопом із боку теперішньої площі Митної на територію Бернардинського монастиря, прорвався їм назустріч і влаштував вибух. Підземний хід виявлений наприкінці XІХ ст. під час прокладання трамвайної колії.

² Альбоми Rainbow і Nazareth 1976 року.

³ Носова фігура – символічна дерев’яна фігура на носі корабля, кріпилася на форштевень, вважалося, що приносить удачу.

⁴ Вітна – село в Естонії на півдорозі з Таллінна до Нарви, де влітку 1977 відбувся всесоюзний гіп-сейшн. Надалі подібні акції проходили на річці Ґауї в Латвії.

⁵ Уродженець Буенос-Айреса.

⁶ Юрій Родіонов (нар. 1951) – звукооператор Супер Вуйків.

⁷ З хітів Deep Purple «Highway Star» (1971) і Nazareth «Telegram» (1976).

19.08.2023