Ми піднімаємся старою Кармелітською вулицею вздовж глухої монастирської стіни, що прозирає вгорі крізь гілляччя. Під ногами висохле річище, вкрите археологічним культурним шаром і засклеплене бруківкою.

– Цю стіну спорудили у 1906 році, – каже Лемко. – Надбудували на старовинному підмурівку. Та ж сама цегла, з якої зводили південну вежу.

Атракційна стіна прикрашена різнобарвними життєрадісними плямами-вставками, якими замуровано проломи, вони виділяються на тлі первісної темної цегли, що покоїться на фундаменті, викладеному тесаним каменем.

Хвилююча аура, витворена квінтовими рифами.

Сьогодні вхід на територію цивілам заборонений. Цей незламний постулат встановлено на захист теократичної моделі. Проте не враховано імпульсів, які виходять із незамулених джерел натхнення. Насправді подорож до Саду обіцяє перетворитися на захопливий ілюзіон із фантасмагоричними з’явами, привидами і трансакціями. Цьому сприяє вишуканий музичний ритм. Але поки що доводиться тупцювати туди-сюди вздовж стіни і рахувати акації – їх залишилося три. Шпортаючись поміж корчами, що проростають з-під вікових каменів, шукачі продираються до ніші, де було вмуровано герб Собеського.² Десь на цьому рівні розташований край території Саду. Далі простягається звабливий світ казарми.

– Ти бачив герб?

Звісно. Іспанський щит-тарча, польський Орел і литовська Погонь. На старовинній плиті, що формує одну з граней кам’яної тумби, виставленої у дворі Картинної галереї. Плита, як і слід очікувати, теж несе на собі відбиток часу, і від загального масиву її лівий нижній сегмент відділяє вікова тріщина.

Ми обходимо периметр кварталу і зупиняємся перед порталом Храму. Це форпост, який маркує вхід на територію духу. Від заходу, з боку південної вежі, спокій оберігав такий же мур. Зараз його лінія відсунута трохи вглиб, а його самого змінив банальний глухий паркан. Ще хвилина, поки ми долаємо кількадесят метрів – і...!

І тут стається незбагненна річ – весь сенс загороджувальних об’єктів, як виявляється, випаровується вмить. Бар’єрів більше не існує. Ми незрозумілим чином прориваємося на заповітну територію. Як виглядає – зараз саме той випадок. Мить, коли падають брами.

В ідеальне царство вповзає бунтівний дух Республіки.

Ми перетинаємо пляц – колишнє футбольне поле, на якому розігрувалися дійства. Ззаду атракціон замикає гараж – той самий, який слугував замінником куліс. Попереду на підвищенні стояло Ранчо.

Враження підсилює звуковий ефект овердрайв.

– Лемку, ти уявляєш, тридцять п’ять років тому ми збиралися грати в Саду, коли весь Союз з’їхався на сейшн, – каже Святий.

Справді, як не дивно, сьогодні 18 вересня, день пам’яті Джимі Гендрікса. Минуло тридцять п’ять років.³

Пошук концентрується навколо місця, де колись стояв Колодязь. Біля північно-східного кута монастирського будинку над схилом, що ніби чаша обмежує алею.

– Десь отут.

Але від Колодязя не лишилося й сліду. Разом зі стратегічним об’єктом у вікову темряву падає розгадка Таємниці.

Ми продираємося між кущами і фруктовими деревами – тут якась оброблена ділянка, далі ще одна, вдалині крізь зелений намет знову проглядає цегляна стіна, вона замикає периметр зі сходу і захищає сонячну галявину від дії військових статутів. Сонце заглядає просто у вічі, земля парує, відбувається якийсь зсув. У повітрі літає прозоре павутиння, крізь нього струменить все той же металевий ритм. Включається бас-гітара:

Time has come to start the show

It’s boogie time for everyone

Check guitars before you go

They’re close enough for rock’n’roll⁴

У цьому місці було старе футбольне поле, про яке згадував Казік. Зовсім поряд із точкою переходу з глибин подвір’я.

– Єдине, м’яч часто вилітав на вулицю Лисенка, – продовжує Лемко.

Ви уявляєте шквал емоцій, напір, а потім раптовий обрив? Від цього можна оглухнути.

Combined. Лемко вибиває м’яча об стіну, м’яч вдаряється об одну із цеглин, яка трохи випирає ребром, і летить вбік по викривленій траєкторії. Це створює турбулентний потік, його русло втягує окремі епізоди, фрагменти подій, скалки, друзки, ще ніби спливає імла, так буває перед гострохвильовим розрядом. М’яч завмирає в одній точці, за мить політ продовжується, але рівновагу вже зрушено. І тоді знову стає чути знайомий мотив. Від гаражів прориваються звуки, вони значно сильніші і, здається, гуснуть у повітрі. Накопичується критична маса.

The lights are low, the crowd is high

Much higher than, they’re meant to be

We take the stage and start to play

The lights come up for all to see⁵

Критична маса енергії переповнює чашу, обвалює фундаментальні закони симетрії простору і часу. Стрімко виростають гілки, витягуються дерева, спалахують кущі, вибухають пагони і квіти, з того місця, звідки долинають звуки, струмує живий сліпучий пломінь, із розчинених вікон ллється благородний хард.

На узгір’ї з’являється Ранчо, стає видно, що всередині упритул сидять пару десятків довговолосих ельфів, перед ними кілька пляшок вина. Ще кілька груп розкидані у траві – придивившись, із подивом зазначаєш, що повсюди розвинувся квітковий народ, ним всіяний весь схил від східної цегляної стіни. Вони спостерігають навколишній світ, розлігшись просто на землі, очманілі від сонячного потоку, очікують відкриття фестивалю і недбало перемовляються між собою:

– Знаєш, влітку ми їхали стопом на південь, і щоби всі були в курсі про сейшн, на опорах моста писали великими літерами: АTTENTION.

– А позаминулого року, здається, теж у вересні, ми виїхали зі Львова в Коктебель. У нас був прапор, великий, три на чотири метри, з вишитим на темному фоні гаслом: Make Love Not War. Це був вже третій такий прапор. Вночі ним могла накритися ціла художня група.⁶

Сюжет пришвидшується, змінюються декорації. Різнобарвний піпл стягується до виходу, формується валка, вона вирулює зі Саду, спускається сходами і тягнеться довгою барвистою змійкою в бік Личакова. Йдуть системні, йдуть ґерли. Завтра в Саду буде сейшн.

Але він не відбудеться. Навколо згущуються хмари, змінюється пейзаж. Орки збирають військо, шикуються, запалюють смолоскипи, з підземних сховків вилазять на поверхню морлоки. Нашпигований стволами піднімається Залізний воїн, тьмяно виблискує його броня. Під’їжджають транспортери, автобуси із заґратованими вікнами. Оточують квіткову рать, хапають, в’яжуть, пакують в автозак. Вони не розуміють людської мови, вони справжні звірі.

Атракціон завмирає, німіє, скляніє погляд. Хто зможе прийняти сигнал? Галявина, ще донедавна залита світлом, порожня.

На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить

до Слова скам’яніли.⁷

Рішення приходить саме собою, випливає із нескладної логіки, заданої інерційною системою координат. Вихід міститься в іншій площині. В один момент потужний струмінь пробивається крізь товщу – підземний артефакт вивергає накопичену за віки енергію. У північно-західному закутку між північною вежею Храму і сусіднім наріжним будинком вибухає фонтан. Калюжа, що утворилася на його місці, наповнюється артезіанською водою, вода шалено крутиться, народжується озеро.

– Воно піниться хвилями, схожими на пінку кави з молоком. Посередині озера – невеличкий острівець, обкладений камінчиками, що у дуже зменшеному вигляді нагадують англійський Стоунгендж. А посередині острівця – дірка до центру Землі.⁸

І це ще не вся формула відповіді. Подальша з’ява зумовлена попереднім викривленням і напливом ірраціональних факторів. Пагорб здіймається над сонним містом, навколо пропливають моря, клубочуть хвилі, крізь зіткане марево проступають знайомі обриси, «стрункі вежі будинків і церков нагадують щогли вітрильника. І одразу ж на місці монастиря з’являється вітрильник».

А це вже взагалі!

Від Брами Саду тягнеться штормтрап, його спущено з борта, що підноситься над Замком. Корабель гойдається на великій висоті. Габарити виблискують вогнями святого Ельма, він неначе всіяний гірляндами.

– Я радісно виходжу цим містком із монастирського Саду, розгойдуючись на всі боки і спостерігаючи за містом, яке розчиняється далеко-далеко внизу піді мною, а його дахи і вежі зеленими й червоними плямами визирають із синювато-білого туману.

Весь цей складний комплекс зі сосни, пеньки і парусини – щогли, стеньги, реї, гафелі, брамселі, стакселі, нагромадження тросів, браси, ванти, штаги, шкоти – корабель відчалює від Брами, перед очима важко пропливають гранисті борти. Він рухається в напрямку до острова, на якому стоїть каплиця Богоматері Лоретанської, здійснює маневр оверштаг і розвертається на зюйд-зюйд-вест.⁹ Лопотять паруси, бринять натягнуті троси, невидимий стерновий вирівнює курс, тріскоче дерев’яна обшивка. Над обрієм сяє зоря Фомальгаут. Звучить останній акорд. Корабель піднімається високо понад хмари, набуваючи рис герметичної капсули, закованої в лискучий метал, за хвилю перетворюється на цятку і розчиняється у небесах. Наступна зустріч відбудеться обов’язково, у цьому можна не сумніватися, Воїни Епохи Водолія залишать нам шанс.

Шукайте у повітрі сходи в небо,

у міражних замках –

мій колишній сміх¹⁰

Цей сон 2003 року¹¹ перетікає в міражі, осінні промені запалюють листя і лягають золотими пасмами на старий напіврозвалений мур, перетасовують проєкцію мапи міста, вулиці тягнуться до епіцентру, який палахкоче у світанковій заграві, розсипаючи навколо променисті бліки, і коли енергія розсіюється, висвітлюється пагорб, на якому стоїть райський сад.

________________________

¹ Продюсери дзвонять, що все о’кей // Можна грати саундчек (Nazareth «Telegram», 1976). Кавер-версія «Telegram» була у 1970-х візитівкою «Супер Вуйків».

² Плиту з гербом короля Яна ІІІ Собеського демонтували у 1979 році.

³ Ця подія відбулася 18 вересня 2012 року. У 1977 році на цей день був запланований сейшн Супер Вуйків, присвячений пам’яті Джимі Гендрікса, культ якого був поширений у Львові. Сейшн зірвано через репресії влади.

⁴ Прийшла пора починати шоу // Цей буґі-час для всіх // Налаштуйте гітари, перш, ніж починати // Вони настроєні на рок’н’рол (Nazareth «Telegram», 1976).

⁵ Гасне світло, зал шаленіє // Більше, ніж завжди // Виходимо на сцену і починаємо // Вогні спалахують, заливають все навколо (Nazareth «Telegram», 1976).

⁶ У вересні 1975 р. учасники московської художньої групи Волосы влаштували виставку концептуального мистецтва в Будинку культури ВДНХ у Москві. Серед експонатів був великий гіповий прапор, який влада змусила зняти після відкриття виставки. За ніч виготовили другий прапор, але його теж конфіскували. Третій прапор провисів до закриття виставки. Рятуючись від репресій, учасники групи прибули до Львова, а звідти виїхали до Криму. Тоді з ними був величезний прапор, про що згадує художник Орест Макота (нар. 1951) в альманаху «Хіппі у Львові» (2011).

⁷ Віктор Неборак «Міський бог Ерос» (зб. «Літаюча голова», 1990).

⁸ Тут і далі – епізоди і цитати з книги Ілька Лемка «Сни у Святому Саду».

⁹ На місці теперішньої площі Міцкевича на річці Полтві в середні віки існував острів, на якому була збудована каплиця Богоматері з Лорето, культ якої поширений у римо-католицькій традиції.

¹⁰ В. Неборак «Процес "Загибель Атлантиди"» (зб. «Літаюча голова», 1990).

¹¹ Поява вітрильника у Святому Саду описана у сні Мілька Гуцула 8 квітня 2003 року (І. Лемко «Сни у Святому Саду»).