В долину Марень до палацу Розамонди

Думки мої мрійкі рої дрібні роять

Палац дар короля встає безчільно онде

Мов голий той король між шмаганих троянд

Гійом Аполлінер

І тільки плин звучань і гармонійне

Згасання кольорів – і без кінця

Очікуване багатосерійне

Видовище розпочинається

Віктор Неборак

НІЧ МАГІЧНА

Замок виростає на пагорбі, з півдня його огинає стрімкий потік, що збігає з гір. Внизу попід насипом, де пролягав міський оборонний рів, гуркоче трамвай. Збій у контактній мережі посилає електричний розряд під скрегочучий акомпанемент ресор, спалах прорізає пітьму, і крізь верховіття прозирає невиразний масив. Коли очі звикають до темряви, стає видно суворі контури, що спинаються над заростями чагарників, і потужний цоколь, над яким зяють провалля вибитих вікон. За кілька десятків кроків людина обертається – будівля набуває виразних обрисів бастіонного укріплення.

Історичний прохід вздовж глухої оборонної стіни тягне за собою цілий пласт подій, випадків, вражень і нашарувань, перемежовує клапті реальності, залишаючи дослідникам деякі неспівпадіння. Рвучкий порив зриває капелюха, на вітрі лопотить плащ-доміно, під ногами плюскоче вода, десь має бути кладка чи місток, ні, не тут, треба піднятися вище і вийти на шлях, задокументований в анналах як Горішній гостинець. За деревами проглядається ще одна споруда з виразним мілітарним призначенням – казарма, перед нею влаштовано відкритий простір. Необов’язково залишатися тут на довший проміжок часу, треба чимшвидше перейти еспланаду – і ти переходиш Ортим.

На опівнічне місто спадає імла.

Вдалині горить одинокий ліхтар, який збирає навколо розсіяну хмарку. Вона надає всій картині матового відтінку. Хтось добігає вулицею, чути як лунко цокотять каблуки, але тобі треба у протилежний бік. Знову виринає стіна, точніше, уламок, що вцілів після нашестя історичних катаклізмів. Полупаний камінь, древня цегла, подекуди залатана новою, неякісною – магнетична фантасмагорична Стіна Саду, остання надія ченців-кармелітів, яких місія поклала на її рамена печать. Далі виростає триярусний конґломерат, весь пронизаний внутрішніми переходами, сходами, закапелками, зусібіч замкнутий вхідними брамами. За певних умов і при зміні часових координат йому б судилася роль барбакану. Зрізана торцева стіна дозволяє вести фланкуючий вогонь, проте ця перевага, вочевидь, залишилася недооціненою стратегами міської ґерильї. Натомість на фасад виведено маскарони – різець скульптора вигострює, вигранює складки, скам’янілі характери колишніх мешканців кварталу-фортеці, вони доносять до нас чужі спогади, тіні минулих подій.

Колись на заповітну територію можна було потрапити принаймні двома шляхами, що не позначені в інвентарях. Один пролягав по металевому стовпу, яким вилазили на Стіну, інший виводив товстим стовбуром акації на мур із протилежного боку, де хлюпоче Ортим. Сьогодні Сад замкнутий зі всіх боків.¹

Коли виринає брама, вершник пускає чвалом коня. В цій країні ніхто нічого не знає про Замок, тут про нього навіть не чули, він з’являється раптово – і справа тут не в осягненні мети, це, швидше, випадок. Easy Rider спиняється у блаженному невіданні. Замок виростає в гущавині, довкола чути тріск, очевидно, валяться дерева. Зачарований замок.

У вуха врізається настирливий мотив, з віддалених пустищ долинає пісня відьми:

Ти знай: на світі замок є,

від людських схований очей,

і зветься він Шатель Марвей.²

Невизначена пора року, це може бути тепла осінь або прохолодне літо, вночі важко зорієнтуватися.

Вересень.

Незрозуміло, чи була тут якась дорога від міських мурів.

Наріжник барбакану здіймається у височінь, нагадуючи мис, що огинає платформу, яка нагадує острів.

Можна сказати, що всередину ведуть п’ять брам. Німі стіни зринають догори, на темно-синьому тлі вирисовується опівнічний силует – зараз саме той випадок. Пам’ять видобуває зі сховків чарівні ключі, необхідні знаки складаються в комбінацію, шифр відкриває браму, позначену маскаронами з лев’ячими фізіями на консолях другого поверху. Хоча, у принципі, ця особливість зараз не є настільки очевидною. Раптово освітлюється хол, буквально на мить, шукач встигає вхопити оком окремі шматки, і знову все поринає в пітьму. Далі доводиться йти навпомацки, міряючи кожен крок. Коли нарешті виходиш у двір-колодязь, у місячному сяйві знову виростає стіна. Прямовисна і глуха стіна басейну. Нема сумніву, що в цьому місці закінчується простір багатьох амбітних прожектів. Там угорі цитадель. Проте шукачеві буде послано сигнал – розчахнуті двері, а втім, здається, вони ніколи й не зачиняються. Праворуч видно вхід до підвалу, який міг стати чудесною лабораторією звуків, але не став.³ Дерев’яні сходи, скрип відлунює десь угорі. Все, як і пів століття тому, доводиться брати свічку, адже невідомо, коли внизу здогадаються вкрутити лампочку.

Зі свічкою підіймається по сходах Святий.⁴

Зі сходової клітки другого поверху, обережно прочинивши двері, можна потрапити на балкон, звідти є вихід у Сад.

________________________

¹ Алюзії на спогади Ілька Лемка з книги «Сни у Святому Саду» (2010).

² З поеми Вольфрама фон Ешенбаха «Парцифаль» (1210). Шатель-Марвей – Замок Чудес.

³ Асоціація з ідеєю нереалізованої студії звукозапису з есе «Уроки Вуйків» Дмитра «Казіка» Кузовкіна (2011). Д. Кузовкін (1952–2022) – письменник, художник-графік, басист рок-гурту Супер Вуйки.

⁴ Сергій Мардаков (нар. 1951) – Прем'єр-міністр Республіки Святого Саду, вокаліст, гітарист Супер Вуйків у 1975–1981 рр.