Окремі епізоди тієї Революції, що свого часу потрясала світом і ставила на вуха усіх спраглих, неможливо відтворити без врахування інтонації її адептів і практиків. По-друге, поряд із тріумфаторами повинні бути й ті, хто постраждав, і провокатори, і зрадники. Революція має своїх героїв і тих, хто програв.

Врубаючись у деталі всієї справи, в окремі делікатні нюанси, ми, тобто ті, хто в результаті скористалися її плодами, мусимо зважити на світовідчуття класиків, котрі вціліли під безжалісним катком контрреволюції.

Один із тих, хто вцілів, – абсолютно досяжний, реальний і, здається, аніскільки не постраждав. Зараз він сидить у Казіка¹ в кімнаті на пристосованому табуреті – колись це могло бути фрагментом гарнітуру, давно переведеним у ранг відвойованого плацдарму. Довгий хайр з гамою попелястих, сірих і сивих барв, і така ж борода – свідчення зіткнень зі занепадницькими настроями в суспільстві. Але герої не здаються! Хайратник! Той самий, що і в епоху живого харду, коли він слугував маркером Революції.

– Hail The Sexual Revolution!

– Ми влаштовували пропагандистські рейди, пускали під укіс ешелони ідеологічного брухту, в нас було замало часу, щоб обґрунтувати концепцію, ми хотіли всього і негайно, адже попереду було Літо Любові! Біля протилежного бар’єру стояли комуністи, обивателі і патрійоти. Нас вважали головною загрозою. Нашим прапором був хайр, а знаряддям... Наші знаряддя ми завжди носили зі собою. Хіпісові комуни були знаряддям будівництва нового світу, хімічними лабораторіями і одночасно інкубаторами і казармами вільного духу.

Хіпісова комуна на Замарстинівській започаткувалася навесні 1978-го.

Аби дістатися місця, де був облаштований один із полігонів революційної практики, потрібно було перейти через бурхливу течію Полтви. За мостом розлягався передміський парк, далі починалися хати зі садками. Двоповерховий будинок виділявся серед навколишніх особняків. Тепер на тому місці здіймаються дві дев’ятиповерхові вежі, та й Полтва теж уже давно під землею.

Таня проживала в квартирі на другому поверсі – її батьки перебували в іншому місті. Раз на тиждень туди заявлялася якась тітка.

– Як зараз пригадую: романтичний вечір на початку травня 1978 року і романтичне знайомство.

Таня вчилася на підготовчих курсах, збираючись вступати до Інституту прикладного та декоративного мистецтва. Експресивну білявку з головою накрило бурхливою гіп-хвилею. Інші деталі надійно сидять у глибинах підсвідомості.

Заглянемо, що там у підсвідомості.

Там був вхід зі сходової клітки, навпроти ще одна квартира. Коридор, кухня, через яку можна потрапити у велику кімнату. Велика шафа, диван, журнальний столик, на підлозі кілька матраців. З балкона видно внутрішнє подвір’я, сад із яблунями й сливами, що на початку травня цвіли білим цвітом. Повсюди в кімнаті квіти, амулети, дзвоники, ікебана. На стінах – зображення Будди, Крішни, Христа, портрети Че Ґевари, Дженіс Джоплін, Джимі Гендрикса, плакати Led Zeppelin, Deep Purple, Doors, вирізані з польських і чеських журналів. Репродукції Сальвадора Далі, Єроніма Босха, імпресіоністів, власні роботи маслом і аквареллю. Згодом там з’явиться і портрет Аліка Олісевича.

А ось і вони, прибульці з іншого світу – чудернацьке вбрання, незвичний вигляд, багато хто з перехожих змушений через це обернутися, потім ще раз і ще, дехто хапається за своє обивательське серце. Автомобілі, потоки машин проїжджають Замарстинівською, сигналять, пасажири тикають в них пальцями. Ось іще автомобіль, там їдуть, напевно, найвідданіші фани, їхні роти роззявлені, вони навіть покинули крутити кермо. Їм назустріч ідуть гіпарі. Їх зустрічають, викидаючи з вікон жест «Victory»!

Бумм! Трах-тарах!

Машина гупає в дерево, сиплеться скло.

Трохи задивилися на всю компанію.

– Тоді було забагато романтики, якісь очікування, щось там в глибині ворушилося, я шукав почуттів. Не скажу, що свій попередній життєвий період я зовсім прошляпав, але тут я навіть не намагався торкнутися її своїми граблями.

Пройшло пів року. Інтимний проєкт так і не наповнився реальним змістом, полишаючи дослідникам лише невиразні контури, пошуки не увінчалися взаємовигідним рішенням, що дає натхнення.

No safety or surprise, the end

I’ll never look into your eyes...²

Настала осінь. Таня не вступила до інституту, а в полі зору з’явилися мажорні тональності. Ресторани, світське життя і мажорний імідж. Хоча, зрештою, все це тільки пошуки сенсу існування в цьому жорстокому світі і пошуки себе.

Розчарування сягає висоти гребеня – це особиста драма Арлекіна. Але не тільки особиста.

Це була поразка у протистоянні з первісними інстинктами. Волдмур³, приїхавши з Прибалтики, став свідком цієї сумної історії, і так з’явився перший Напівсонний лист.

Як розрулювати ситуацію, котра досягла кульмінації?

Один із варіантів обставлений цілком по-гіповому і націлений на відтворення психоделічного ефекту в інтерпретації Тімоті Лірі⁴. У цей момент наш герой поїдає гриби, він їх буквально пожирає, тут замішаний надрив, алярм, азарт, бажання сатисфакції і схильність до пізнання інших світів. Наспіх приготована їжа, це навіть не їжа, в голові снують апокаліптичні видовища.

Слід визнати, що не все меню складалося з блідих поганок і мухоморів – щось там ще росло з флори й фауни на Голосках. Не будемо згадувати про спазми і ріжучі болі в животі, брудні патьоки, що заливають виднокруг, і спринтера, котрий біжить прожогом.

Тут герой одночасно є жертвою революції.

Можна конвертувати первинний сюжет. Згущений простір наповнюють еманації реальних персон і обставин – мешканці фатального міста Суома, розмальований драндулєт і циркова арена. Над усім цілковито домінує образ Арлекіна: «довговолосий худий юнак з блакитними очима і гарним, наче в дівчини, обличчям, який зовсім несподівано закохався у ще не зовсім повнолітню дочку м’ясника Руту, і весь час думав лише про неї...»⁵ Та недовго радіти закоханому Арлекінові! Ось на його щоці проступає печать від дівочих пальчиків – тепер, як вихід, залишається блукати безлюдними вулицями й площами фатального міста і надіятися, що вони зустрінуться ще раз.

Алік Олісевич! Його хрестоматійний образ зринає перед натовпом здивованих громадян Суома.

Так – це порогова сила подразнення. Необхідне зло, котре має стати запалом, вже відбулося. Дрібні камінці, кинуті в бік адептів контркультури, перетворюються на дрова. Добротні поліна летять у вогнище, вогняний сніп вдаряє до небес. Іскри, тріск, дим – це розгоряється вогнище Революції. Розпалена уява будить архетипічних монстрів і кличе до соціального бунту. Ми підем іншим шляхом! Граблі будуть в роботі!

***

Полігоном, де відбувається трансформація конфлікту поколінь, стає Академічна. Осінь 1979 року. На згарищах переможці зможуть випити кави.

– Зустрічався я з цікавою богемною кобітою, та оскільки місця для усамітнення у нас не було, то доводилося займатися сексом, де Бог покладе – у різних незвичних місцях.⁶

She comes in colors ev’rywhere

She combs her hair

She’s like a rainbow

Coming, colors in the air

Oh, everywhere

She comes in colors⁷

Аманда була надійним соратником і перевіреним камрадом, всі досягнення того періоду були б неможливі без неї.

Здається, падав банальний дощ, під ногами лежало мокре листя, заняття у Політехніці пропущено, вимальовується брама будинку на Академічній, дія переноситься сюди, адже мамця на роботі і ніхто нічого не дізнається. Палітра вражень корелює з вигадливими переміщеннями в просторі, це може бути краб, змія або удар блискавки. У позі вершника настає духовне єднання, і мамця встромляє ключ у щілину замка. Дочка вдома, на гачку висить її плащ. І ще якийсь червоний, незрозуміло, щось подібне на реквізит із театрального гардероба, з кімнати долинає якесь пирхання, сміх, недавно щось таке показували по польському телебаченні. Так що там таке?

Камасутрівський бенкет застигає в точці, з якої починається обвал, каменепад, лунає уривчастий виск, звук швидко гусне, кристалізується, підхоплений енергією нерозтраченого педагогічного ресурсу. Це має певне виховне значення, герой готовий вистрибнути з вікна другого поверху голяком, незважаючи на те, що за вікном дощ. Натомість із калатанням у грудях, яке неможливо спинити, він спускається по сходах, усім виглядом симулюючи безтурботність, поки мамця на кухні порпається в коробці з піґулками.

Наступний день починався нецікаво: аргументи сторін, з’ясування позицій – одна з них слабка; з цієї причини діалог був обірваний, адже нас довго не затримували.

– Ми увійшли в салон. Я був у своєму гусарському кітелі. Мамочка вже зовсім спокійна, всім єством демонструючи стриманість: «Ви збираєтеся поступати до театрального інституту?» – «Ні. Я актор по житті і граю свою власну роль». – «Тобто як? Ви десь працюєте?» – «Аякже. Звичайно. У Прикладному інституті, на кафедрі рисунку натурником».

Наша кафедра містилася у старовинному будинку на вулиці Вірменській. Фасад із барельєфами, алегоричні зображення весни, літа, осені, зими, знаки Зодіаку, маски вітрів з усіх чотирьох сторін світу, зображення бога Хроноса, який відраховує швидкоплинний час. Справжній храм мистецтва.

Натурником до Інституту прикладного та декоративного мистецтва мене взяли у листопаді 1976 року, хоча й зі скрипом – не підходила довжина волосся. Я мав кілька годин на день стояти або сидіти на заняттях, де мене тиражували у сотнях і тисячах примірників. Сорок п’ять хвилин працюєш, п’ятнадцять хвилин – відпочинок. За цей час можна вивчити природу людських талантів. Дівчата завжди сачкували трохи більше, і тому я більше любив займатися з ними. Творче спілкування доповнювало справу і приносило взаємну користь. Вони отримували загальний контур, я – можливість аналізувати сутність: хтось стане великим художником, а хтось ні. Крім того, вони починали цікавитися рухом, дехто з них тягнувся до гіпі. Отже, я, без сумніву, ще й впливав на їхній життєвий вибір.

Насправді це персеверація. Такий спіч не міг бути виголошений у повному обсязі, він не спромігся навіть на десяту частку задуманого, тільки головні сигнали, оскільки міноритарну сторону довго не затримували. Треба було сурмити відступ, тим більше, коли йшлося про те, щоб зберегти гідність.

***

Робота є робота. Зимового ранку в аудиторії холодно, ще не всі поприходили на заняття – в групі було вісім хлопців і дві дівчини, котрі вічно запізнювалися, а тобі вже час роздягатися і підніматися на подіум, відтворювати гру світлотіней для старанних трудівників робітничо-селянського мистецтва. Калорифер включено, зараз стане тепліше, залишається думати про Революцію.

– Я перепрошую, чи не могли б ви...? – Студентам треба краще роздивитися пахову зв’язку. Поряд стоїть уважний викладач.

– Чи не могли б ви...?

Не кожен натурник готовий до виклику, але дівчат у майстерні поки що немає:

– Та чому ні?

Рештки екіпіровки летять набік. Концентрація допомагає втримувати корабель на плаву – воля і медитація, а ще думки про Революцію.

Заходить Наталя. Вона знову не в настрої, не дивиться ні на кого, вішає одяг на гак, розкладає мольберт, бере папір і олівці. Підводить очі. Наші погляди зустрічаються.

– Привіт, Наталю!

В аудиторії розлягається скажений крик.

Це рик пораненого звіра, в ньому вчувається мисливський клич Тарзана, це плата за нечуване святотатство, голос похмурого середньовіччя, звідкілясь із готичної епохи.

Але ж я не марсіанин, ти чуєш, Наталю?

– Вона заверещала так, ніби стався землетрус.

Цього їй мало, на землю летить палітра, пензлі, непогамовані енергії стинаються в зударі, в них різні вектори. Наталя гримає дверима, середньовічні стіни витримують удар, вони ще не бачили такої експлозії.

– А при чому тут двері?

Вона верещить, як тільки може, це відбувається вже в коридорі. Ні, ну та це вже забагато навіть для персонажів героїчних легенд. Польське телебачення ще не звершило свого благодатного впливу на спадкоємців наших віковічних традицій.

Під кінець герой знову вилазить на подіум, що поволі, через силу, повертає собі авторитет центральної арени, символічні елементи екіпіровки займають своє місце, думки зайняті безконечним тиражуванням цієї сцени. Потрібна праця, а з нею будуть нові досягнення і поразки, і подальші жертви. Герой одночасно є провокатором – в цьому немає ані найменшого сумніву.

***

All you need is love

All you need is love, love

Love is all you need⁸

Інтернаціональна місія прибуває до Таллінна і наближається до епіцентру подій того буремного літа. Всі дороги вели до Естонії, там був головний плацдарм.

– Ми просувалися дальше, пункт призначення було накреслено на карті червоним олівцем.

Пляц розгорнуто в Кехра за п'ятдесят кілометрів від Таллінна. Ґоша жив в одноповерховому цегляному будинку, звідки було видно ліс. Нас, для кого хайр означало прапор, було півтора десятка – Воїни Світла, передовий загін ґерильєрос з оркестром.

Дівчину звати Дзінтра. Вона з Риги, латишка, спритна, з неабиякими захцянками і досвідом, на рік старша за мене, хоча я вже теж вважався олдовим гіпі. Дзінтра задає старт космічної гри. Джим Моррісон налаштовує мікрофона:

Come on baby, light my fire

Try to set the night on fire⁹

Божественна Ліла¹⁰ принесе звільнення від ілюзій. Сфера фантазії породжує план радості, фосфоричне світіння відсвічує чорні глибини, космічна енергія піднімається вздовж стріли, Шива починає свій танець, стрімко набуваючи велетенської сили. Це танець радості. В лотосі буяє взаємне переплітання. Потім змагання слабне і чотирирукий Вішну встромляє пальця в отвір вогненного колеса. Клапті вогню бризкають на ілюмінатори, котрі поєднуються в ліхтарні замки під напливом рожевих хвиль¹¹ і розтікаються всіма відтінками гарячих кольорів спектру.

Читати підручник Камасутри після занять із Дзінтрою було вже нецікаво.

***

Літо сягає свого екватора. Вся компанія повертається до Львова, де має відбутися заключний акт світової драми.

Yeah!

Allright!

Починає падати дощ.

Sittin’ down by my window // Lookin’ out at the rain¹² // Ґрета Ґарбо, полячка, кобіті років на двадцять більше, герой знає про цю особливість дуету // Somethin’ came along, grabbed a hold of me // And it felt just like a ball and chain // Ми збираємся повторити експеримент, відпрацювати найдрібніші деталі // Love’s got a hold on me, baby // Feels just like a ball and chain // Голодні й ненаситні наближаються до бажаної розв’язки, балансують на межі реальності, це станеться швидко // I hope there’s someone out there who could tell me // Why the man I love wanna leave me in so much pain // Передчуття справджуються, з хвилини на хвилину очікується з’ява Пікової Дами // Here you gone today // But I wanted to love you // I wanted to hold you // Till the day I die // Але дзеркало тьмяніє і загоряється знову, в ньому видно політ валькірії, котра розгортає крила, з кінської гриви крапає на землю плодотворна роса, її меч сяє сонячним світлом // But you’re gonna lose that one day // За хвилю настане вирішальний момент, діва-воїн втратить воїнську силу // And that’s all you’ve got // Її кінець очевидний і саморуйнівний // You gotta call that love // Вона зіскакує з переможним кличем: Евое! – амазонка зіскакує з бойового коня, звучить мисливський горн, його має почути подруга, ні, в неї інша мета, часу немає, замикаються потоки енергетичних кіл, непогамовна жага життя будить вогненну Кундаліні – але часу немає вже зовсім! Все! Розверзається дупло, звідтіля б’є фонтан, на паркеті розповзається пляма, котра виграє всіма полисками кольорів райдуги // It’s all the same fucking day // So you gotta, when you wanna hold somebody // Якусь мить в голові клубочиться думка, а чи не варто ушиватися звідси чимшвидше // You gotta hold ‘em like it’s the last minute of your life // Проте капітуляції не буде // You gotta hold // Герой залишається тут.

З погляду сьогоднішнього дня цей акт є свідченням повної перемоги над обивательськими інстинктами, в тому числі над так званим здоровим глуздом.

Це апофеоз Революції, котра розповзається по контурах географічної мапи, наповнюючи всі пори, вони обидва її герої.

***

Алік поправляє комір, витягуючи з-під нього волосся. Це вже не кітель, розшитий срібними шнурами, окантований, з обшлагами. Щось більш цивільне, хоча по-своєму не позбавлене символічного навантаження. Карнавал сьогодні перетворився на звичне, до певної міри буденне явище, гаряча фаза конфлікту вичерпана, меридіани майбутнього формуватимуть власники невиразних обладунків, котрі повертаються в андеґраунд.

Ми допиваємо каву на Вірменці – цитаделі андеґраунду й органічного резистансу. Ще не все втрачено, можливо попереду неочікуваний поворот, якщо так станеться – це буде остаточним доказом резистансу. Очікуваного резистансу – можна і так сказати.

О 16-й годині, як завжди, герой новітнього епосу встає з-за стола і вирушає на діло. Подальші кроки визначені пріоритетами прямої дії і революційної доцільності. З «пушкою» в руках – ОСЬ ВІН, ПОЧЕРК ВОЇНІВ СВІТЛА! – з балкону службової ложі другого ярусу вираховувати вульгарну нав’язливість обивательських стандартів серед любителів оперного мистецтва, котрі засіли в партері.

Walka Nie Jest Skończona!

Революція продовжується!

________________________

¹ Дмитро «Казік» Кузовкін (1952–2022) – письменник, бас-гітарист Супер Вуйків (у 1975–1978).

² Нема рятунку, ані чуда, це кінець // Я більш ніколи не побачу твоїх очей... (The Doors «The End», 1967).

³ Володимир Яворський (нар. 1953) – письменник, колишній гіпі. Йдеться про написання новели «Арлекін», з якої виросла епопея «Напівсонні листи з Діамантової імперії і Королівства Північної землі» В. Яворського (повне видання 2022 р. польською мовою).

⁴ Тімоті Лірі (1920–1996) – американський психолог, ідеолог Психоделічної революції.

⁵ В. Яворський «Напівсонні листи з Діамантової імперії і Королівства Північної землі» (за вид. 2001 р.).

⁶ З книги Юрія Коха «Смарагдовий жмуток казусів» (2004).

⁷ Вона іде вся в барвах // Вона розчісує волосся // Вона схожа на веселку // Знову барви в повітрі // Повсюди // Вона іде в барвах (The Rolling Stones «She’s A Rainbow», 1967).

⁸ Все, що тобі потрібно, це любов // Все, що тобі потрібно, це любов // Все, що тобі потрібно, це любов // Любов – це все, що тобі потрібно (The Beatles «All You Need Is Love», 1967).

⁹ Давай, бейбі, запали в мені вогонь // Постарайся, щоб ніч спалахнула вогнем (The Doors «Light My Fire», 1967).

¹⁰ Божественна гра, причина творення і існування Всесвіту.

¹¹ Асоціації з «Карколомних перевтілень» Віктора Неборака (зб. «Літаюча голова», 1990).

¹² Сидячи біля вікна // Дивлячись на дощ // ... // Щось приходить і хапає мене // І я відчуваю себе зв’язаною по руках і ногах // ... // Любов змушує мене // Відчувати себе зв’язаною по руках і ногах // ... // Я сподіваюсь, хтось скаже мені // Чому людина, яку я люблю, хоче покинути мене, завдає такого болю // ... // Ти пішов сьогодні // А я хочу любити тебе // І мати тебе // Доти, поки помру // ... // Але ти готовий втратити той один день // ... // А це все, що ми маєм // ... // Ти маєш кликати цю любов // ... // Це все той же падлючий день // Отже, ти збираєшся втримати його, хто б він не був // ... // Ти маєш втримати, так, ніби це останні хвилини у твоєму житті // ... // Ти маєш втримати (З кавер-версії «Ball And Chain» Дженіс Джоплін 1967 р.).