Здається, жодної можливості для розгадки Таємниці не лишається, коли опиняєшся в опівнічному Замку. Завмерлі стіни, вкриті липким нальотом стелі, похилені дерева в Саду. Жодного поруху, жодного натяку. І все ж нам буде послано ключ. Адже події, що відбувалися в давні часи, спричинилися до появи духовних артефактів, які перепливають із тексту в текст, переплітаються з пізнішими реаліями і врешті-решт доходять до нас, хай і в найнеймовірніший спосіб. Можна знову постукати у двері квартири на третьому поверсі, здається, там увімкнулася лампа. Нещодавно стала відомою обставина, яка зможе пролити світло на заплутаний сюжет.

– Пагорб, на якому стоїть Святий Сад, витворений скелею, – продовжує Казік. – Монастир збудований на його вершку у природній сідловині, схожій на чашу. Ґрунтові води накопичувалися у товщі поверхневого шару і стікали вниз, обминаючи споруду і прямуючи до міського рову на Підвальній. Але на початку 1990-х по периметру будівлі влаштували алею, обкопали й обклали камінням. Після того вода пішла у підвали. Коли в нашому будинку проводили ремонт, у підвалі виявили старовинну пляшку, вмуровану в стіні. В ній були якісь папери, листи українською, польською і німецькою мовами, датовані 1867 роком.

Цей поворот означає пробудження творчого імпульсу, який надає знакам необхідного змісту. А ми отримаєм можливість торкнутися вічного сюжету, не забуваючи при цьому, що світ змінюється і життя доштуковує до історії нові рядки.

Отже, ключ заховано у пляшці!

Наше завдання розпізнати знаки і реставрувати можливий перебіг подій.

Припустимо, 1867 рік – це рік забудови кварталу. Проте в листах, вкладених у пляшку, мали бути відображені реалії доби. Якісь події відбувалися у той рік і залишили сліди на поверхні. Вони допоможуть знайти прихований сенс і зорієнтуватися у складних пертурбаціях, проводячи паралелі з минулого до сучасності.

Яка подія може стати вихідною точкою?

Цісар Франц-Йозеф Габсбурґ підписав конституційний закон, яким перетворив успадковану монархію на дуалістичну Австро-Угорську імперію.

Ні.

Знайдений камінець серед білої гальки на південному березі Оранжевої ріки поклав початок алмазній лихоманці у Вільній Оранжевій державі і Республіці Трансвааль.

Не те.

Втеча професора Аронакса і його супутників з підводного човна «Наутілус», про що можна прочитати у хронології 1867 року в інтернеті.

Теж ні.

31 серпня у паризькому шпиталі помер Шарль Бодлер. Через кілька місяців до Парижа прибув таємничий відлюдькуватий Граф Лотреамон.

Це ближче.

Безсонна ніч Стефана Малларме як наслідок депресії, що мучила його вже другий рік, усвідомлення загрози вічного буття і реальність потойбічного світу.¹ Він обдумував свою Книгу, яка мала би, подібно до Великого Творіння алхіміків, пов’язати всі сенси у вічному прагненні до Абсолюту і стати апофеозом мистецтва. Книга мала складатися з розрізнених листків, до певної міри самостійних, які можна міняти місцями, але в будь-якому випадку текст мав би завершений зміст.

Стоп! Є такий сюжет у Малларме! Найзагадковіший твір поета, що міг стати розділом ненаписаної Книги, можливо, теж з’явився у безсонну ніч 1867 року! В ньому розкидані недвозначні натяки, до болю впізнавані реалії, які простягаються з минулого коридорами часу. І пам’ятаємо про можливість переставляти листки у Книзі, адже в будь-якому випадку текст зберігатиме свій зміст.

– Спомин знову до мене повернувся, продовжений відлунням у коридорі часу, який провадить до дверей моєї гробниці. Я мав знайти завершення в Безмежності.²

Увага! Всі необхідні факти і засновки для встановлення історичної правди тут присутні! Необхідно тільки відповідально ставитися до кожного із застережень, донесених крізь віковий заслін. У порожній залі мерехтить свічка, відтінюючи хвилювання портьєр. У тьмяному дзеркалі відбивається ніч.

Б’є Північ – Північ, коли мусить бути кинутий жереб. Іґітур спускається сходами людського духу, він іде в глибину речей: в Абсолют, втіленням якого є він сам.

Хай сповниться Великий План! Священна книга розкрита на останніх сторінках. Людина за столом продовжує читання, готуючись повторити шлях, яким пройшов Маг.

– Уявляй собі великий багатоповерховий будинок, навіть палац – але обов’язково багатоповерховий. Він ніби створений зі скла, прикрашений коштовними каменями, сяючими брильянтами. Він весь із коштовностей. Чим більше уявляєш прикрас, тим ліпше: твоїй уяві легше буде «зачепитися» за цей образ. Уявляй собі цей палац! Зі всіх сил уявляй!³

У проміжку між читанням Адепт поглядає в дзеркало і не знаходить свого відображення. Можливо, справа у тьмяному полиску свічада. Але настає Північ. І ось поступово відображення з’являється. Це можна трактувати як ствердження місії. Адепт мусить сповнити обітницю. Він знову продовжує читати, але що це? Зображення у дзеркалі поступово розмивається, втрачає контури, перетворюється на невиразну тінь. Що відбувається?

– Задихаючись, я ревно благав лишитись неясну подобу, яка зникала в темному свічаді; коли ж, нарешті, я на мить забрав долоні від очей, – я їх приклав, аби не бачити її зникання в жахному відчуванні вічності, де, як здавалось, щезла і кімната, – сама подоба видалась мені страхіттям вічності.

Отже, Там існує Буття! Це єдина і безсумнівна істина, про яку залишається думати, і скоро він діткнеться її! Маг промовляє з глибини віків, крізь сторінки струменіє логос, кінець перетворюється на початок. Стають зримі слова, нашептані над Книгою упродовж поколінь:

– Якийсь вітер, якась сила відштовхує тебе, протистоїть твоїм зусиллям – напружуйся і проривайся! Всіма силами рвися до Палацу! ЗАХОДЬ ДО НЬОГО! ЗАХОДЬ ДО НЬОГО!

Досить!

– Для мене б’є година вирушати: свічадо знову стане чисте: не буде особистості – моєї подоби, що забере з собою світло!

Він закриває книгу, – задуває свічку, – і в його подиху так само таїться випадок: схрестивши руки він лягає у прабатьківський прах.

Гуркіт закриття дверей гробниці: отвір Колодязя скидається на двері.

Значить, це правда. Знаки не брешуть. Сни, напівсни, здогади висвітлюють єдину думку, виходять з єдиного джерела, у них захована спільна основа, а значить треба шукати первинний сюжет і зіставити його з історичною правдою.

Я пропоную придивитися до листів. До фабули, присутньої в них, вслухатися в її епічне звучання.

Тож сміливо прочиняймо двері у загадкові світи! Вітер збиває з ніг, але для невтомного шукача не існує перепон. Заповітна Книга падає на землю, безладно розлітаються сторінки. Сяють золотом літери, вибиті на геральдичній застібці:

«ANNO DOMINI 1867».

___________________________

¹ Безсонна ніч Стефана Малларме 1867 року, коли він порвав із релігійними уявленнями про потойбічний світ і посмертне життя.

² Тут і далі – уривки з тексту С. Малларме «Іґітур, або шаленство Ельбенона», датованого 1869 роком, опублікованого 1925 року. Переклад Михайла Москаленка.

³ Тут і далі – фраґменти «Львівської книги мертвих» Д. Кузовкіна.