Пілігрим

ЛЬВІВСЬКИЙ ПІПЛЗБУК

Гіпі сторі’з меґезін

• До пацифіка

• Арка

• Флет

• Біль Арлекіна

• Час Вірменки

• Пілігрим

• Привид Опери

• Воїн Світла  

Замок

• Ніч магічна

• Королівство рок’н’ролу

• Сейшн

• Колодязь

• Фестиваль польотів

• Ключ

• Історія, вичитана з листів, що вціліли

• Справжня історія Рути й Арлекіна

• Піплзбук

• Де живе дух контркультури?

• Колесо Сансари

• Світло

ПІЛІГРИМ

«Бачиш дим? Згадай вогонь.

Бачиш світ цей? Згадай вічність!

Що є світ цей? Дим вічності.

Вічність є вогонь всепожираючий».

Григорій Сковорода «Жена Лотова»

– У вересні 1979-го ми прийшли на Вірменку разом з Ноні й Яном Метеликом¹. Ми шукали справжніх гіпі. Ноні в той час мав справи з фарцовщиками на скупці за Оперним, а Ян доглядав за тваринами в цирку, де Льоня Швець виходив на арену у лівреї уніформіста. Ми тоді полювали за гіпі! – розповідь Мефодія² була імпульсивною.

Той час був сповнений неповторного стилю. Щодня повз Оперу проїжджав на велосипеді Алік Олісевич в гусарському кітелі. Мефодій виходив з художньої школи, що розмістилася поряд із «вивихнутим» будинком на площі Міцкевича, і там незмінно вирисовувався Дем³ у гуцульському сердаку. Вони з Льонею Швецем сиділи перед будинком на бордюрі і попивали вино, привертаючи увагу міліції. Дем мав проблеми з керівництвом Спілки художників, котра містилася в тому ж будинку, і Мефодій був свідком народження слави Дема.

Мефодій теж мав купу проблем: «Що за музика? Патли! Що за вподобання? Ставай нормальною людиною, обирай свою дорогу», – стенали педагоги і комсюки. Але якось у бібліотеці йому трапилася книжка «Сад пісень» з віршами Григорія Сковороди: 

В город не піду багатий, на полях я буду жить,

Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.

О діброво, о зелена! Моя матінко свята!

Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

– То був переворот! Мені захотілося писати музику на його вірші! Сковорода так само прагнув бути вільною людиною. Він говорив: «Коли твердо ідеш шляхом, яким почав іти, тоді ти щасливий». Я теж, коли мене забирали до райвідділу, відповідав: «Що вподобав, на те й перетворився». У ньому я знайшов адвоката, до якого щоразу апелював. Так мене жодного разу й не обстригли – видно, спрацьовував авторитет великого філософа.

У серпні 84-го Мефодій вибрався в дорогу. Око художника мало побачити ті ж верби, левади і ставки, що їх бачив Сковорода, вічний пілігрим. По суті, це означало те ж саме, що й торкнутися живої плоті.

«Він іде з жезлом веселими ногами й місцями і спокійно співає: "Прибулець я на Землі, не скрий від мене заповідей твоїх". День його – вік йому, і хоч би тисяча літ, а й за тисячу літ нечестивих його не проміняє. Він для світу найбідніший, але в Бога найбагатший. І що краще, як "веселість серця – життя людині"? Жезл його панує над страстями і бажаннями, і радості його ніхто не відбере від нього. Мандрівник цей бродить ногами по землі, серце ж його з нами в небесах обертається і насолоджується».⁴

Треба було й самому пройти той шлях. Наприкінці маршруту стояв камінь зі словами «Міръ ловилъ меня, но не поймалъ».

Автостопом Мефодій добрався до Харкова. Він зійшов перед в’їздом до міста; далі дорога стелилася на північ. Вирішив, що йти буде доти, поки не дійде до надмогильного каменя. Скоро велике місто залишилося вдалині. Обабіч дороги височіли тополі, потім зникли – самий широкий степ. Траплялися глинобитні хатки під солом’яною стріхою, в яких всередині земляна долівка. Був певний, що якась із них – та сама, котру бачив Філософ двісті років тому.

Поволі стемніло, зорі рясно всіяли небосхил. Вітру не було, навколо – неосяжний простір, вдалині раз по раз чорніли балки. На пустельній дорозі тиша. Сам-один у полі. В голові закрутилися всілякі чудасії в стилі гоголівських фантасмагорій. Ось одна зірка над головою затремтіла і ніби схилилася до нього. Наростало відчуття холодної урочистості, майже тріумф. Звідкись узялася певність, що дві зірки, ніби очі, дивляться саме на нього. Зараз шлях його різко зміниться і продовжиться в іншому вимірі, і він, можливо, вже до цього готовий.

– Так ось як може відбутися зустріч з Великим Філософом?

_______________________________________

¹ Іван Ляшкевич (1961–2011) – львівський гіпі, народився і помер у селі Ріпнів колишнього Буського району. Займався вишивальництвом, на що його наштовхнув Сергій Кузьмінський, майбутній Кузя Гадюкін.

² Дмитро Тищенко (нар. 1962) – один зі засновників Львівського рок-клубу (1986).

³ Валерій Дем'янишин (нар. 1947) – художник-графік, один з патріархів львівських гіпі.

⁴ З трактату Григорія Сковороди «Брань Архистратига Михаила со Сатаною…» (1783). Адаптований переклад.