Митець Віктор Проданчук: “Що ми залишимо нашим дітям і онукам? Ми повинні оберігати природу, саджати дерева і прибирати сміття”.
Зустрітися із художником Віктором Проданчуком пощастило під час його авторської екскурсії проєктом “Екоцид” в “Zenyk Art Gallery”. Віктор Проданчук є автором декількох вельми цікавих і актуальних проєктів і навіть створив перформативну виставу з участю своїх скульптур “Вихід з тіні”. Тепер проєкт Віктора Проданчука «Екоцид» експонують у Дніпровському художньому музеї. Ми поспілкувалися з паном Віктором про його творчість.
Мистецтвознавиця Анна Лобановська і художник Віктор Проданчук.
- Хто для Вас був найкращим наставником у студентські роки?
- Мій батько був художником і був для мене авторитетом. Коли мені було 4-5 років, я заходив до батька в майстерню та намазував руки олійною фарбою. Мені дуже подобався запах олійних фарб. Хоча тепер я майже не працюю в галузі олійного живопису. Батько Павло Прокопович Проданчук був майстром соцреалістичного живопису, сам з Хмельниччини, навчався в Чернівцях, деякий час жив і працював у Харкові. З дитинства я багато читав і переглядав твори художників-передвижників, проте мене не торкала їхня творчість. Мене захоплювали Малевич, Бурлюк, Пікассо, Воргол та інші авангардисти. І батько ставився з протестом до моєї творчості. Ми з батьком розписали 15 церков, я був його помічником, проте погляди на мистецтво у нас були різні.
У мистецькому коледжі в Косові викладав малюнок скульптор Василь Татарський. Ось він частково вплинув на мене. Правда, викладав він в тому коледжі півтора року і потім поїхав до Києва. В коледжі я вивчав художню обробку виробів з металу, а у Львівській академії мистецтв навчався на факультеті дизайну інтер’єру, спеціалізувався на роботі з деревом. Професор Еммануїл Мисько викладав скульптуру і вплинув на мене.
- Розкажіть, будь ласка, про ваші проєкти, які вас найбільше захопили.
- Раніше я створював невеликі серії робіт, а з 2020 року я став мислити проєктами. З 2020 по 2022 роки я створив проєкт “руйНАЦІЯ”, я почав робити його ще до повномасштабного вторгнення рашистів. Я відчував те, що сталося, у снах. Якби я не почав робити цей проєкт, воно могло вплинути на психіку.
В 2020-му я спершу дав назву проєкту “Дорослі ігри”, а вже з 2022 року, коли до спільної праці долучилася дружина, назвав його “руйНАЦІЯ”, тому що мені снилося заздалегідь те, що сталося в Маріуполі, Бородянці, Бучі й Ірпені. Потім разом з дружиною Наталією Євдокименко-Проданчук я створив сакральний проєкт “Тільки політ”. Я хотів показати в ньому маразм московського патріархату. А тепер працюю над проєктом “Екоцид”, презентація якого відбулася в галереї “Zenyk Art Gallery”.
- Як виник задум проєкту “Вічні та геніальні”? Ваша дружина також працює з цим проєктом?
- Так, Наталя багато зробила картин до цього проєкту. Ще в 2008 році я вперше зробив постаті Енді Воргола, Еґона Шиле і Баскії.
Ті, хто побачив ці скульптури, завжди запитували, чому я не продовжую цю серію. І я повернувся до неї в 2016 р. Так з’явилися постаті 15 геніальних митців світу. Потім я створив серію портретів видатних українських митців: Ріпина, Малевича, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Якова Гніздовського, Андрея Шептицького.
Спершу я ліплю постать з глини, читаю всю доступну мені інформацію про особистість і намагаюся створити психологічний портрет генія. На спині постаті з’являється його робота, а ще написи, тези та гасла, які він проголошував за своє життя. Намагаюсь створити щось унікальне, що характеризує його творчість. Наприклад, Марк Шагал був останнім провідником товариства їдиш в Європі, і на його постаті є написи на їдиш. Це на тих постатях, які відлиті з алюмінію.
По алюмінію можна працювати і писати акриловими фарбами, а скульптури з шамоту можна розписати поливами, проте написів на них не буде, бо це технологічно складно. Я роблю 2-3 скульптури кожної особистості, форма зберігається, проте розпис і смислове навантаження у них різні.
- Ваші враження від участі в артярмарках?
- Я брав участь в артярмарках, які організовувала свого часу Наталя Заболотна в Києві (спочатку цю ініціативу запровадив Віктор Хаматов), а також з іншими кураторами у Львові, в Парижі, в Монако, Нью-Йорку і Лондоні. На аукціонах продавали мої твори. Я сучасний амбітний художник, мене цікавлять продажі моїх робіт. Якщо є пропозиції, намагаюся брати участь в міжнародних артярмарках.
Проте це процес непростий: в мене є юрист, який працює з оформленням документації. Окрім того, що я художник, я також і бізнесмен. В мене є організація “Арт Проданчук”, ми займаємося реставраційними роботами у Львові. І я розумію, що такі питання, як участь в закордонних ярмарках і аукціонах, має розглядати професіонал.
- Яка тепер ситуація у Львові з артринком?
- Відкрилося чимало нових приватних культурних інституцій, музеїв, галерей. І це круто, що під час війни з’явився такий спалах культури. Відкрився культурний центр “Меркурій”, “Zenyk Art Gallery”, галерея “Шум” і багато інших. Артринок став більш насиченим і багато бізнесменів цікавляться, інвестують в твори мистецтва. Тож можна сказати, що рух існує. Але здебільшого бізнесмени хочуть купувати роботи вже добре відомих художників: від Івана Марчука до Івана Труша. А роботи молодих художників оцінюють не високо. Треба мати відоме ім’я.
- Розкажіть, будь ласка, про ваш новий проєкт “Екоцид”. Чи давно ви хотіли втілити цей задум? Чи матиме проєкт продовження і чи плануєте після презентації в “Zenyk Art Gallery” експонувати “Екоцид” в інших містах України або за кордоном?
- Над проєктом “Екоцид” я працював майже два роки. І продовжую й тепер, працюю над композицією “Людожер”. Коли заглиблюєшся у суть проблеми, яку освітлюєш в проєкті, тебе це затягує і довго не відпускає. Щоб вийти з одного проєкту, слід розпочати щось інше. І в мене вже є плани започаткувати проєкт “зв’язок зі своїм корінням”.
Я створив проєкт “руйНАЦІЯ”, освітлюючи війну. А потім розглядається духовність, віра, культура, мова. Треба продемонструвати, в чому міститься проблематика російсько-української війни. Досі ще не викорінений московський патріархат, російська мова, музика і російська культура, і далеко не всі люди, виховані за радянських часів, розуміють важливість відходу від тотальної русифікації.
“Екоцид” показує, що тепер через війну 30 % української землі виснажено, обпалено і зруйновано. І при цьому ми й далі руйнуємо нашу землю: вирубуємо і спалюємо ліси, вбиваємо тварин, засмічуємо довкілля. І в цьому є велика проблема: що ми залишимо нашим дітям і онукам? Ми маємо цінувати природу, саджати дерева, очищувати ріки і прибирати сміття.
Я думаю, що цей проєкт подорожуватиме різними містами, ось тепер він приїхав в Дніпро. У Львові було презентовано лише третину цього проєкту. Правда, це дуже об’ємно великі асамбляжні роботи, їх складно перевозити.
- Чи за кордоном кращі умови для виставок українських художників?
- У мене були до війни і під час війни виставки в Парижі, Нью-Йорку, Мілані, в Монако, у Великобританії, і маю зазначити, що дуже складно і затратно організовувати перевезення робіт. Набагато легше, коли є спонсор чи фінансування з боку держави, в мене було по-іншому, прийшлося платити самому і за перевезення робіт, за організацію, і за їх зберігання, тому я тепер добре думаю, перш ніж погоджуватися на закордонні виставки.
Художники Віктор Проданчук і Наталія Євдокименко-Проданчук.
- Які у вас найближчі виставкові плани?
- Майже паралельно з презентацією “Екоциду”, я взяв участь у виставці Всеукраїнської керамічної платформи “Глей”, там було представлено 16 моїх керамічних творів в Центрі “Меркурій”. Розумієте, щоб виставити один проєкт, місяць працюєш над організацією концепції виставки. Я планую наступного року зробити велику виставку в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького.
- То над чим працюєте тепер?
- Продовжую працювати над проєктом “Екоцид” і хочу продовжити серію “Вічні і геніальні”. Щоправда, від 2020 року я не вертався до постатей геніїв. В мене є ескіз Соні Делоне, Йосифа Сліпого, образ Олександри Екстер в голові склався, проте треба знайти час, натхнення і настрій повернутися до цього проєкту.
До речі, з “Вічними і геніальними” в мене є перфоменс “Вихід з тіні” . Там грають актори театру ляльок і мої скульптури як актори. Режисерка вистави — головна режисерка Львівського театру ляльок Яна Титаренко, і актори — Софія Мокрик і Тетяна Лубинець.
У виставі беруть участь постаті всесвітньо відомих художників українського походження: Ілля Ріпин, Давид Бурлюк, Яків Гніздовський, Никифор Дровняк, Олександр Архипенко, Казимир Малевич і Енді Воргол.
Ми поставили цю виставу в 2023 році і вона подорожує різними містами, ми грали її у Луцьку, звісно, частіше у Львові на різних майданчиках. Зовсім нещодавно ми показали “Вихід з тіні” на Всеукраїнському будівельному саміті “Фундамент незламності”. Після війни повеземо її по всій Україні і за кордон.
- Що можна порадити художнику, щоб він став успішним?
- Завжди треба багато працювати, рухатись, розвиватися, читати книжки, дивитися, що робиться у світі. І постійно брати участь у різних акціях, проєктах, активно виставлятися. Проте, головне — це наполеглива праця.
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця.
23.11.2025