Днями польська міністерка освіти Барбара Новацька висловила невдоволення українськими шкільними підручниками з історії, зокрема тим, як там подано події на Волині під час Другої світової війни. Вона також підтримала ідею створити спільний польсько-український підручник з історії.
Їй не подобається, що в українському підручнику пишуть про злочини Армії Крайової. Але як то мало б тоді виглядати? Не було знищених українських сіл? Не було розстріляних мирних українців?
Недавно я опублікував маленьку частину документів акції «Буря», де вказано було, скільки вбито українців у різних селах. Це автентичні списки, складені штабом АК, а не чиїсь фантазії. Я ознайомився з багатьма іншими списками. Вони страшні.
Вочевидь не менш страшні, як і відповідні списки в документах УПА.
«Вбивства – звичайне явище, – читаю в одному зі звітів АК. – Наприклад, поляка Рендзіняка з Ходовичів убили за те, що підтримував зв’язки з німцями.
Здійснено напад у повіті Здробонь – село Хоростків. Бій з підрозділом УПА чисельністю 200 осіб виграв підрозділ "Нова". Бандити тікали, коли їх атакували біля села Кунів. 96 бандерівців потрапили в полон.
У районах Гребенів – Любовля проведено масштабні облави, навіть українське населення приєдналося до вистежування.
У результаті раптової облави в околицях Сємянівки підрозділ УПА біля Раковця спалив маєток і вбив майора, який там керував».
Це дуже добре, що відновилася у нас ексгумація жертв. Відразу можна вносити корективи щодо їхньої кількості і то не в бік зростання, а в бік спадання.
Скажімо, в Пужниках загинуло не біля ста і не понад сто осіб, а сорок два. Ким вони були – скоро довідаємося. А ще там стаціонував загін АК. Тож версії можуть бути різні.
Та й ідея спільного підручника гарна. Чому б і ні?
Але тут таки виникає питання: а є вже аналоги таких спільних підручників?
Чи існує, наприклад, англо-ірландський спільний підручник, де страшний голод, який забрав сотні тисяч офір, не подавався б як імперський геноцид, а винятково як катастрофічні погодні умови? Ні, не існує. Ірландці навіть про це фільми зняли.
Нема також спільних англо-шотландських підручників з історії. Ані англо-французьких, ані франко-іспанських, де б різанина, яку влаштували іспанці під час наполеонівської окупації, гнівно засуджувалася. Адже вбивали тоді не лише військових, а й жінок і дітей.
Але чого так далеко зазирати? Чи існують польсько-німецькі підручники? Де б у німецькому варіянті стверджувалися історичні права польського народу на частину Пруссії і Ziemie Odzyskane?
Або чесько-польський підручник, де б описано було напад Польщі на Чехословаччину в 1938 році і захоплення Тєшинської Сілезії і ще кількох чеських містечок за особистого сприяння Гітлера. На захоплених теренах було негайно заборонено використання чеської мови і розпочато сполячування. Чеські джерела стверджують, що польська окупація 1938–1939 років була значно жорстокіша, ніж німецька. Ба більше: німці не чинили жодних перепон для функціонування чеської мови. Відновили школи, пресу і читальні.
Ага, щодо мови... Чеські підручники стверджують, що на Тєшинщині розмовляють чесько-сілезьким діалектом, а польські – що польсько-сілезьким. І будь тут мудрим!
Тобто жодної уніфікації. Не знаю, як пані міністерка з цим мириться.
А зазирнути в литовські підручники не пробувала? Там знову ж таки поляки зображені окупантами Вільнюса і Віленського краю в 1920 році. Про польсько-литовську війну мало хто знає, але вона була. Після чого Литва не визнавала спільних кордонів з Польщею, і щойно в 1938 році, коли Польща оголосила Литві ультиматум, вимагаючи визнати їх, Литва погодилася.
А в 1939-му вже Словаччина напала на Польщу, маючи територіяльні претензії на раніше загарбані терени.
Але ми ще випустили з уваги Білорусію. У 1939–1941 там була своя «Волинь»: білоруси кинулися вбивати осадників (польських ветеранів, які отримали земельні наділи в білоруських селах). Вбивства були доволі масовими, але якось вони сучасну Польщу не цікавлять. Вбивства поляків відбулися по всій Західній Білорусії, керували ними комуністи.
А по війні бійці АК почали терор проти білорусів. Узимку 1946 року загін Ромуальда Райса убив 79 селян. Всього було вбито понад пів тисячі, а понад тисячу білоруських родин було розграбовано дорогою в СССР. Польське підпілля на терені Білорусі діяло до 1954 року.
Чи є про всі ці події згадки в польських підручниках?
І всі ці події описуються обома сторонами по-своєму. Але пані міністерка цим не переймається. Пані свербить лише Україна.
Тобто з усіма своїми сусідами Польща воювала, була з їхнього погляду агресором – і залишається ним досі. Але тільки від українців вимагає уніфікації підручників.
Росія теж не пасе задніх і обурюється підручниками геть усіх колишніх республік. А ті, своєю чергою, пишуть свої історії, не узгоджуючи з сусідами, маючи при цьому одні до одних і територіяльні, і моральні претензії. Навіть всередині самої Росії такі ж претензії мають башкири з татарами, чеченці з інгушами і т. д. – тільки не мають змоги писати свої підручники.
Бо так уже склалося в цьому світі, що нема двох сусідніх країн, які були б задоволені поглядом на історію по той бік кордону. Нема і не буде. Відповідно й історія пишеться своя, зі свого особистого погляду і в своїх інтересах.
Але ідея цікава. Хоча хто кому й чим поступиться – важко навіть уявити.
30.07.2025