Сьогодні важко здивувати поетичними одкровеннями досвідченого читача з-поміж купи численних видань: і «метеликів», і поважних «гросбухів». Тим більше, що в своєму віці книжок купую мало. Тяжко в громадді породи відшукати витонченого поета, який би зворушив не лишень глибокими почуттями, але й добірною стилістикою, бездоганною технікою вірша…  

  Хоч 8 березня вже минуло, тема жіночих прав не втрачає актуальності. Тож з цієї нагоди (а чи безвідносно до неї) публікуємо найцікавіше з лекції «Жінка-авторка і жінка-персонаж: колізія соціальних ролей у сучасній українській прозі» дослідниці літератури, кандидатки філологічних наук Тетяни Трофименко. В Українському католицькому університеті заступниця директора Харківського літературного музею говорила про вектори розвитку сучасної жіночої прози в Україні, колізії соціальних ролей та взаємодію між жінкою-авторкою та жінкою-персонажем.  

  У сучасного автора – значно більше варіантів для публікації власних творів, ніж було, скажімо, ще якихось двадцять років тому: від особистих сторінок авторів в соціальних мережах до найрізноманітніших інтернет-майданчиків. А втім, кількість охочих видати власну паперову книжку як своїм, так і чужим коштом, неухильно збільшується.  

  О.Зінкевич. Щоденник. 1948-1949, 1967-1968, 1971-1976. – К.: Смолоскип, 2016.   Знаний здебільшого як керівник відомого еміграційного видавництва «Смолоскип», Осип Зінкевич довго утримувався від публікації своїх щоденникових записів. Сорокарічна дистанція, що розділяє останній рік записів і рік видання, може свідчити про те, що автор-видавець робив ті записи для себе, але з часом, в процесі поступового відсторонення і при забування, вирішив таки врятувати їх від падіння в Лету.  

  Дитячу письменницю Галину Рис тепер майже не зустріти в Україні. Упродовж п’яти останніх років вона вже встигла змінити три країни, почергово навчаючись в університетах Польщі, Голландії, а зараз мешкає в Тасманії – відокремленому штаті Австралії, що розташований майже за 15 тисяч кілометрів від України. Не так давно Галина побувала у Львові, спілкуючись зі своїми читачами. «Z» вирішив розпитати авторку про те, якою є дитяча література Австралії, що досліджує письменниця за океаном, а головне – що може об'єднати такі різні країни.  

  Жослін Сосьє. Дощило птахами / Переклад Івана Рябчія. Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. 160 с.     Якщо Тому – вісімдесят шість, а Чарлі на три роки старший, і обидва вони живуть відлюдьками у лісі, а до найближчого міста 300 км., то що нового дізнається про себе фотографка «за сорок», якій випало зі старими познайомитися? Звучить як арифметична задачка з химерного підручника. Десь так воно і є.  

Вільям Ґолдинґ. Володар Мух. Переклад з англійської Соломії Павличко.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 304 с.     Забути не можна памʼятати  

  Ульф Старк. Маленька книжка про любов / Переклад Галини Кирпи. Л.: ВСЛ, 2016. 112 с. Анджела Нанетті. Чоловік, який вирощував комети / Переклад Андрія Маслюха. Л.: ВСЛ, 2016. 152 с.  

  Віра Агеєва. Дороги і середохрестя: Есеї. – Л.: ВСЛ, 2016. – 352 с.  

Це не стилізований роман «під межу століть», це роман межі століть – іншого вже не написати.