Ґрізелідіс Реаль. Чорний – це колір / Переклад Ірини Собченко. Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. 272 с.   «Чорний» із назви роману «Чорний – це колір» (Le noir est une couleur, 1974) Ґрізелідіс Реаль – колір шкіри її коханця. Біла злюмпенізована мігрантка пише роман на пошану свого полюбовника. Раса, клас, стать, сексуальність – це те, що нас де-факто не об’єднує з такими-як-ми, а роз’єднує з тими-хто-не-є-нами. Так це працює.  

  Якось зовсім непомітно для себе я вилікувалась від бажання скупити всі новинки на книжковому Форумі, і взяти всі можливі автографи. Гаразд, не всі – лише тих, кого любила чи вважала, що любила. Але не буду лукавити: одну книжку мені все-таки хотілося придбати. Її анонс чимось зачепив мене. Нетиповою ілюстрацією на обкладинці? Сміливим поєднанням кольорів і стилів? А, можливо, тим, що вона – для підлітків? Останнім часом мені цікаво, що написано для цієї вікової категорії.  

  Листи з України: Поетична антологія. Тернопіль: Крок, 2016. 544 с.  

 

  Мирослав Маринович. Всесвіт за колючим дротом. Спогади і роздуми дисидента – Львів : Вид-во УКУ. – 2016. – 535 с.   Іване, ти написав багато книжок своїх спогадів: згадав і дитинство своє у батьківській хаті, і юність у школі та інституті, і про численні зустрічі із різними людьми – про все написав докладно, та чи знайдеться хоч один читач, який прочитає усе так, як ти написав?   (Василь Голобородько «Інтерв’ю для незайманих дівчат»)  

  Bandy Sholtes. Фрики Европы или Экспедиция за вином. Х.: Фолио, 2016. 207 с. Bandy Sholtes. Остров Sziget или Труселя Iggy Попа. К.: Люта справа, 2016. 344 с.  

  Таня Малярчук. Забуття. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 256 с.   На передньому плані сидить дуже худий (така «безтілесність» притаманна сильно хворим людям) нестарий чоловік. У нього на колінах – пишна попеляста курка. Він посміхається наче саме цій пташці, а не людині з камерою. Поодаль на поріжку стоїть молода жінка; вона дивиться не в камеру, а на чоловіка. Жіноче обличчя знаходиться у тіні, але чомусь виникає моцне переконання: жінка усміхається.  

Саме завдяки цим людям ми можемо долати прірви між поколіннями, народами, епохами та культурами. Через слова, речення і цілі тексти вони допомагають нам краще порозумітися зі світом, адже така вже в них місія – перекладати рідною мовою найкращі зразки світової літератури. 30 вересня у них професійне свято, тому книгарня «Є» організувала підсумкову зустріч у межах проекту «ЛітСвіт», де четверо перекладачів різних поколінь розповідали про те, як вони стали тим, ким є, а також ділилися деякими секретами професійної діяльності.

  Перша світова війна припала на останні роки життя Івана Франка. Коли вона вибухнула, Франко був літнім, геть хворим чоловіком, проте його дух – той, що «тіло рве до бою» (і це варто сприймати образно як життєву снагу, як розумово-емоційну пригоду), його інтелект залишався ясним і критичним, а художник у ньому і полеміст, яким він був, відгукувався на події в безпосередньому часі. Коли війна закінчувалася, Франка вже два роки як не було. Метр нашого письменства, блискучий сатирик, чуйний лірик, рафінований модерніст відійшов у її розпал.