Присмерки Риму

Уривок із книжки «Європа на роздоріжжі».

У львівському видавництві «Апріорі» вийшла книжка відомого чеського інтелектуала Станіслава Комарека «Європа на роздоріжжі», уривки з якої ексклюзивно публікує «Збруч». Автор міркує про загальну кризу, до якої наблизилося європейське суспільство і яка залишається непоміченою, «маскуючись» під кризу фінансову і демографічну. Він звертає увагу читача на те, що теперішня Європа демонструє цілу низку ознак, притаманних Римській імперії на останньому етапі її існування. Глибоко бюрократизована форма правління та пріоритет юридичних формальностей, апокаліптичні настрої й очікування загибелі всупереч наявному миру та впорядкованості управління, занепад традиційних релігій і поширення східних культів, утримання широких верств населення «піклувальною державою», зростання значення розваг та ігор, низька репродуктивна активність «патриціату» і наплив тих, кого донедавна вважали «варварами»... Чи повторить Європа долю Риму?

Навіть поверховий спостерігач не може не помітити численних паралелей між способом функціонування пізнього Риму та сьогочасної Європи – у багатьох аспектах це, власне, риси пізніх фаз «високих культур» загалом. У Римській імперії теж відбулося щось на кшталт глобалізації: латинською і грецькою можна було домовитися на гігантській території від Євфрату аж до кордону Шотландії, транспорт, особливо морський, процвітав, і багато товарів перевозили на великі відстані. Фалернське вино продавалося у римських гіпермаркетах біля соленої риби з Понту та яблук із Сирії, споживання раювало і буяло – розкопки Помпеїв показали, що бари там стояли один за одним (якби мешканці цього міста знали, що їхній літній курорт колись стане головним джерелом інформації про цілу імперію, вони б точно заздалегідь поприбирали й витерли зі стін непристойні написи). Дороги були безпечними – принаймні до того, як настала пізня стадія занепаду держави, – тож постало і щось на кшталт туризму: путівник Павсанія по Греції – це тогочасний «бедекер» (ідеться про десятитомну працю давньогрецького мандрівника, географа і письменника Павсанія «Опис Еллади», в якій він поряд із даними про пам’ятки мистецтва та архітектури подавав власні спостереження про місцеві вірування, обряди й цікаві факти з історії та міфології. Комарек порівнює її з найпопулярнішою серією німецькомовних путівників видавця Карла Бедекера, – Перекл.). Якби я мав назвати спільні риси Римської імперії і теперішнього суспільства, це були б насамперед глибоко бюрократизована форма правління, виразне ослаблення демократичних складових у роботі держави, провідна роль юридичних формальностей, панування апокаліптичних настроїв і очікування загибелі всупереч наявному миру та впорядкованості управління, поширення східних культів і занепад традиційних релігій, утримання широких верств населення «піклувальною державою», яка щедро роздавала римському люду хліб та олію, не вимагаючи жодних послуг навзаєм, важлива роль розваг та «ігор», які через відсутність ґаджетів доводилося проводити для широкої аудиторії офлайн, тобто у цирках, а також низька репродуктивна активність патриціату і наплив тих, кого донедавна вважали «варварами» (сьогодні ми зазвичай забуваємо, що тоді «варвари» були не лише з іншого боку кордону, чимало їх уже жило на території імперії, вони становили більшість у римській армії і вважали себе наступниками й носіями римської традиції).

Однак і відмінностей не бракувало: у наш час найвищий представник окремої держави чи Європи вже не має божественного статусу, в Римі, у свою чергу, не було стрімкого розвитку технологій, особливо інформаційних, – вдосконалювалася лише організація: попри всю хитромудрість структури державної пошти, «телеграма» з-під Арарату до столиці йшла багато днів, і саме ці проблеми з координуванням були слабким місцем системи в цілому. На відміну від Європи, сьогодні не надто згуртованої, Рим від самого початку був високоцентралізованим і аж до кінця – високомілітаризованим. У Римі, звісно, не було міжнаціональних конфліктів такого типу, як у нинішній Європі, й він не зазнав – за винятком хіба що прийняття християнства як державної релігії – жодної раптової кризи своєї системи цінностей, що спіткала Європу у подобі двох світових воєн. Ось чому заклики до відновлення «старих римських чеснот», якими б марними вони не були, лунали тоді значно голосніше, ніж тепер – заклики до відновлення «старих європейських чеснот», щодо яких існують чималі сумніви, почасти цілком справедливі. До того ж у Римі так ніколи й не поширилася ідея споживання як чесноти, що вимагає підтримки та визнання, хоча матеріальні умови простолюду поліпшилися тоді доволі сильно, не кажучи вже про те, в яких розкошах жили вищі верстви. Утім, у споживання завжди залишався гіркуватий присмак аморальності, й на противагу йому часто згадували доброчесність і здержливість давньоримського хлібороба-вояка, який жував свою перепічку з оливками, шанував старих батьківських богів і відважно бив ворогів. У чомусь пізній Рим був добою мирною і гуманною: жорстокість та несправедливість доби стрімких завоювань залишилися в минулому, тисячі юристів по цілій імперії дбали про право, аж поки воно не заплуталося до такої міри, що його вже важко було застосувати, стоїки, а згодом і християни боролися проти рабства (добре ще, що не за права диких тварин у цирку – зате тогочасні моралісти не раз звертали увагу на те, що домашні улюбленці, як-от песики чи папужки, займають у патриціанських родинах місце дітей; крім цього, всиновлення у Римі було значно поширенішим явищем, ніж у нас тепер). Податкове навантаження постійно зростало, що врешті-решт паралізувало весь «бізнес» і призвело до того, що кожен був міцно прив’язаний до свого заняття, ремісницького чи аграрного, – і наслідком стала повна економічна стагнація. Наростало прагнення якось «законсервувати» кращі минулі часи й «застрахуватися від майбутнього», що невідступно і злегка зловісно стукало у двері. Віддалені та недостатньо колонізовані провінції потроху відпадали, причому в ході поступового зникнення західної половини імперії її населення особливо про це не шкодувало, а подекуди навіть вітало «варварів» як визволителів від упорядкованого адміністративного гніту. Поки це було можливо, до імператора та його двору їздили довгі валки возів з іще не розглянутими державними документами. Як і у пізньому Римі, у нинішньому європейському суспільстві погіршуються математичні й поліпшуються риторичні здібності населення. Що стосується ідей, тут Європа, дещо подібно до пізнього Риму, живе за рахунок «основного капіталу», який невідворотно тане. Якщо вже проводити паралелі, то можна сказати, що рештки первісної освіченості досі працюють, акведук іще не забився глиною і не скособочився, храм Юпітера стоїть пусткою – але стоїть, і на дорогах іще не чигають грабіжники – а прецінь те, що німецькою зветься Eifer, тобто «завзяття», уже кудись щезло. Прогрес, однак, очевидний: сьогодні ми, на щастя, вже не мусимо приносити жертви у храмі, присвяченому богоносному імператорові, й возити документи возами теж не потрібно – ми просто відправимо їх мейлом.

У Римської імперії, чи принаймні її західної частини, між кульмінацією часів Траяна і крахом минуло приблизно 350 років; в Османської імперії, як не дивно, часовий проміжок між найбільшим розквітом часів Сулеймана Пишного і колапсом, що настав після Першої світової, дуже близький – зрештою, ці дві імперії мали доволі подібну структуру, що коренилася у східноримській системі управління, адаптованій під себе Османами, і подібний, виразно військовий характер. Османська імперія вельми успішно протистояла натиску прогресивнішої у плані технологій Західної Європи й зуміла перебрати від неї низку технічних та організаційних інновацій, при цьому її «духовні корені» залишилися незмінними до самого кінця. А як відбувалися колапси інших імперій? В імператорському Китаї ситуація була складнішою. Від запровадження системи іспитів для чиновників (~606) до її скасування (1905) на троні змінили одна одну декілька династій, причому деякі з них були не китайськими – їх заснували войовничі, але менш розвинені організаційно і культурно завойовники, вплив яких був суто по-китайському «абсорбований»; у ті часи спосіб функціонування імперії змінювався дуже мало. Лише після того, як на початку 1840-х зіткнення з європейськими державами, особливо Британією, спричинили серйозні загрози та дестабілізацію, і після марної спроби провести радикальну реформу зсередини (період «Ста днів», 1898) імперія нарешті зазнала краху й упала у вир громадянських та зовнішніх воєн (1911–1949). Практично без насилля обійшлася трансформація сьоґунатської Японії після путчу південних самураїв (1865), Сіаму (Таїланду) – з ініціативи королівської родини у ХІХ–ХХ ст., маоїстського Китаю після смерті диктатора (1978) і Радянського Союзу після невдалої спроби реформи і колапсу (1991) – наскільки сильніше опиралася царська Росія під час жахливої громадянської війни та інтервенції (1917–1922)! Облишмо тут осторонь колапс імперії ацтеків та інків під натиском значно прогресивнішої у військових технологіях Іспанії та німецький «Третій рейх», який було зупинено і розгромлено на самому початку (в історії, як відомо, слово «якби» не працює, проте можна припустити, що якби «Третій рейх» вистояв, то у загальних рисах повторив би долю Радянського Союзу – хоча, напевно, міг би витворити ще більшу руїну, ніж той).

Переклала з чеської Олена Крушинська

Фото Яна Заторського

Станіслав Комарек – відомий чеський інтелектуал, біолог, філософ, письменник, професор за спеціальністю «філософія та історія природничих наук», автор понад 20 наукових і науково-популярних книжок, трьох романів, збірки поезії, численних публікацій у газетах і журналах. Його перша книжка в перекладі українською мовою – «Чоловік як еволюційна інновація? Есеї про чоловічу природу, сексуальність, життєві стратегії та метаморфози маскулінності» (пер. О. Крушинська, Т. Окопна), що вийшла за підтримки Міністерства культури Чехії у видавництві «Апріорі», виборола перше місце у ХХІ Всеукраїнському рейтингу «Книжка року – 2019» у номінації «СОФІЯ: Філософія / антропологія / психологія». Торік у травні Станіслав Комарек особисто презентував це видання на «Книжковому Арсеналі» у Києві та у Львівському пресклубі. Тоді він дав для «Збруча» ексклюзивне інтерв’ю.

У квітні минулого року, коли світ був заскочений небаченими карантинними заходами, ми опублікували есей Станіслава Комарека «У вірусному вирі». Пандемія вивела на яв чимало проблем, що давно вже визрівали у рамках загальної кризи, до якої впритул наблизилося європейське суспільство. Саме пошукам коренів цієї кризи присвячена книжка Комарека «Європа на роздоріжжі», що вийшла в українському перекладі у видавництві «Апріорі» (пер. О. Крушинська) за підтримки Міністерства культури Чехії. Вслід за «Чоловіком...» вона виборола перше місце у «Книжці року – 2020» у тій самій номінації. Вибрані уривки з книжки – знову ж таки, ексклюзивно – публікує «Збруч».